Skip to Content

Ганущак Л.Ю. Тези до публічного виступу на тему: «Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах»

Тези до публічного виступу на тему:

«Національно-патріотичне виховання молоді в сучасних умовах»

 

учасника ІІ туру щорічного Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» –

Ганущака Любомира Юрійовича,  головного контролера-ревізора відділу інспектування в сфері використання надр та екології Департаменту контролю в агропромисловому комплексі, сфері використання надр та екології Головного контрольно-ревізійного управління України

12.06.2009 р.

Добрий день, шановні колеги, питання національно-патріотичного виховання молоді в сучасних умовах є доволі актуальним на сьогодні для становлення нашої країни, розвитку громадянського суспільства та самоідентифікаціїукраїнців як єдиної нації.

Для мене особисто це питання також є актуальне, адже як державний службовець та молода людина після вищого навчального закладу зробив свій вибір на служінні державі (як і всі ви), що є однією з ознак патріотизму.

Отож, визначимося з деякими поняттями.

Патріотизм — моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до батьківщини йготовність підкорити свої інтереси інтересам країни (що часто ми з вами і робимо зважаючи на ненормованому робочому дні держслужбовця). Патріотизм - це гордість досягненнями й культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості й ідентифікація себе з іншими членами націй, прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу.

Історичне джерело патріотизму - століттями й тисячоліттями закріплено існування відокремлених держав, що формували любов до рідної землі, мови, традицій.

Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Народ, у свою чергу, — це не лише корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І справжній націоналізм обстоює право на державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу.

Коли мети перетворення певного народу на державну націю вже досягнуто, націоналізм тим самим остаточно відіграє свою історично-конструктивну роль, а відповідно залишається лише патріотизм.

До того ж не слід ці поняття плутати з поняттям нацизму, чим часто спекулюють як представники різних партій, блоків, громадських організацій, так і необізнані люди.

Так, нацизм – від скороченого націонал-соціалізм, який був офіційною ідеологією Третього рейху та пропагував створення «расово-чистої держави» та завоювання «життєво-важливого простору». У широкого загалу асоціюється зкрайнім націоналізмом із закликами до ворожнечі, дискримінації чи насильницьких дій за національною ознакою.

Чому я згадую про ці терміни – тому, що нерозуміння таких понять чи небажання їх осмислення є одним із бар’єрів для співробітництва представників різних регіонів, партій, груп впливу, громадських організацій, педагогів з створення єдиної загальнодержавної політики щодо патріотичного виховання молоді.

Брак наразі такої політики теж можна вважати політикою, оскільки патріотично-вихована молодь в країні, яка розвивається як самостійна молода держава (себто – Україна), що хворіє зовсім недитячими хворобами такими як бідність, зневажання та неприйняття моральних цінностей, поголовна корупція та байдужість нікому не потрібна, оскільки це основа для патріотизму нації. А управляти зазвичай простіше байдужою до всього громадськістю, ніж патріотами, які думають, вірять у власну державу, докладають максимум зусиль для її розбудови.

Звернемось до історії.

Як усі ви знаєте, у часи Радянського Союзу патріотичним вихованням молоді (проте не націонал-патріотичним) на загальнодержавному рівні займалися комсомольська та піонерська організації.

Фактично такі молодіжні організації були під безпосереднім та потужним контролем і кураторством КПРС та розвивались у руслі загальнодержавної доктрини побудови комунізму готуючи щоразу нових громадян Радянського Союзу.

Нині, на загальнодержавному рівні питання націонал-патріотичного виховання молоді частково входять до компетенції Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України та Міністерства оборони України.

Так, відповідно до Положення про Мінсім’ямолодьспорт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1573 останнє відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, вживає в межах своїх повноважень заходів щодо забезпечення виховання дітей, молоді, спортсменів, у тому числі спортсменів-інвалідів, на засадахпатріотизму, національної свідомості, гідності та міжнаціональної толерантності, розвитку лідерських якостей у дітей та молоді, залученню їх до участі у суспільних і державотворчих процесах, інтеграції української молоді в міжнародну спільноту.

Згідно з Положенням про Міністерство оборони України Міноборони відповідно до покладених на нього завдань бере участь у військово-патріотичному вихованні громадян України.

Хоча в аналогічному положенні про Міністерство освіти і науки України таких завдань не зазначено, останнє фактично намагається виконувати чи не найважливіше завдання – виховання дітей.

Зокрема, за останні роки серед офіційних заходів, які свідчать про спрямування на патріотичне виховання молодіМінсім’ямолодьспорт, можна виділити лише заходи з відзначення 2009 року 20 річчя відновлення діяльності в Україні молодіжної організації ПЛАСТ, ініційованого чинним Президентом України.

Міністерство освіти і науки України розробило заходи з проведення Дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") (2003 р.)  Українського козацтва Всеукраїнського фізкультурно-патріотичного комплексу "Козацький гарт" для учнів професійно-технічних навчальних закладів України (2007 р.), Всеукраїнського фізкультурно-патріотичного фестивалю школярів України "Нащадки козацької слави" (2008 р.). Тоді як ці  заходи, по своїй суті, більше спрямовані на фізичне виховання молоді, аніж на націонал-патріотичне.

Міноборони України зосереджує свою основну увагу на військово-патріотичному вихованні молоді, що безпосередньо пов’язане зі специфікою військової служби та відповідно до суті виховання поняття патріотизму у Збройних Силах. Так, Міноборони у 2009 році організовується Всеукраїнський конкурс військово-патріотичної пісні, стройового та похідного маршу "Озброєні піснею, покликані маршем".

Єдиним спільним для цих вказаних міністерств заходом є організація Всеукраїнської військово-спортивної гри "Патріот" (2004 р.).

Отож у держави немає комплексного підходу до патріотичного виховання молоді як це передбачено в багатьох розвинутих, і не дуже, країнах Світу.

Наприклад, у багатьох країнах, як от США та Росія, поняття патріотизму розвивається завдяки загальносуспільним зусиллям щодо спільного виховання молоді, що проявляється як у впливі масової культури (діяльність Голівуду, сучасні російські фільми, побудовані на сильних та сміливих солдатах, готових умерти за Росію), створення культу прапора (США), проголошення клятви вірності США в школах чи культу сильної руки у владі, яка жертвувала «маленькими людьми» заради міцної Росії.

В Україні у владі поняття необхідності виховання патріотизму тільки формується та публічно виражається у формі ініціатив вищого керівництва країни. Так, чинний Президент сприяв появі біг-бордів з Шухевичом та Бандерою, пропагує ту ж молодіжну скаутську організацію ПЛАСТ, проте в нас в країні це може розцінюватись скоріше як загравання із «західним електоратом» ніж справжні прагнення відродження національної самосвідомості та патріотизму.

Водночас у основному тягар патріотичного виховання молоді несуть на собі громадські (в основному скаутські організації) як ПЛАСТ, СУМ (Спілка української молоді), Національний альянс, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, ВО Тризуб «Імені Степана Бандери» тощо.

Загалом ці організації здійснюють виховання через вишкільну систему таборів (щорічні спортивно-виховні заходи, присвячені не стільки спортивній меті як патріотичному так і моральному вихованню молоді). Це можуть бути як походи місцями бойових дій, історичних пам’яток, як то замки, фортеці чи наметові містечка у лісі, у яких основна увага приділяється вихованню любові до Батьківщини, вивченню її історії та формування світогляду молодих людей як її захисників, що супроводжується здобуттям відповідних навичок і вмінь.

Часто застосовуються інші заходи, як то підготовка та розповсюдження патріотичної літератури, проведення відкритих уроків у школах (ґрунтується більше на особистих домовленостях), на яких можуть надаватися учням знання та навики з притаманних країні національних традицій (як то розмалювання писанки, плетіння віночків, проведення уроків бойового гопака чи готування витинанок). Проводяться благодійні акції для різних верств населення, що є не скільки допомогою потребуючим, а й вихованням самих сумівців, пластунів чи тризубівців. Проводяться інші культурно-мистецькі акції.

Проте вказані акції часто відбуваються на чистому ентузіазмі їх учасників, чи за гроші спонсорів та творчих потугах молоді. Нерідко вони є такими ж безсистемними, як і державна політика у визначеній сфері, оскільки ґрунтуються на уявленнях незначної кількості свідомих молодих людей про таке виховання та ігнорування цієї проблеми зі сторони місцевої влади.

Свою лепту у патріотичне виховання молоді через власний приклад вносять популярні українські співаки, як то: Олег Скрипка («ВВ») та його щорічний фестиваль етно-музики «Країна мрій» чи гурти Тартак, «Океан Ельзи», які носять вишивані сорочки не тільки по великих святах, а і в кліпах та на концертах.

Отже, лише комплексний підхід до питання реалізації патріотичного виховання української молоді може привести до бажаного результату, коли кожен громадянин країни поважатиме свою країну, гордитись нею та докладати максимум зусиль для її розбудови відповідно до національної ідеї.

Отже, виховання молоді можливе комплексно через:

  • засоби масової інформації;
  • фільми та мультики;
  • музику;
  • створення нормальних умов для заняття спортом, туризмом;
  • виховання поваги до сімейних та державних інститутів (це в першу чергу залежить від всіх рівнів влади).

До того ж загалом національна система виховання молоді може базуватися на

- уведенні в програми загальноосвітніх навчальних закладів обов’язкових уроків патріотичного спрямування, які б проводились викладачем не на оціночно-покаральній основі, а через різноманітні ігрові форми навчання, що пробудило б інтерес до таких уроків, а відповідно значно покращило засвоюваність духу таких занять;

- співпраці на загальнодержавному та місцевому рівнях між органами влади, що відповідають за освітньо-культурневиховання (зазначені Мінсім’ямолодьспорт та Міністерство освіти України) та громадськими організаціями патріотичного спрямування. Зазначена співпраця можлива лише на партнерських засадах, коли між владою та активною громадськістю буде фактично розподілено функції, засоби впливу на молодь, визначено спільні заходи та мета яку слід досягти.

- врахування при підготовці програм патріотичного виховання регіонального аспекту. Як от на Сході України необхідно роз’яснювати специфіку та суть діяльності УПА, а на Заході нагадати про позитивні приклади діяльності піонерів, червоних партизан тощо.

Водночас під час організації такого поступального процесу до виховання молоді слід убезпечити країну від «зобов’язаловки», яка може виникнути при злитті влади та громадських організацій, адже піонерський рух також починав свою історію як скаутський рух (наприклад Пласту), а перетворився в загальносоюзну машину управління молоддю 1/6 суші.



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.