Skip to Content

Гаркавенко О. А. Творча робота: "Керівник у сфері державного управління"

1.4.ГАРКАВЕНКО ОКСАНА АНДРІЇВНА

 

начальника відділу по роботі з громадянами,

які потерпіли внаслідок Чорнобильської  катастрофи

управління праці та  соціального захисту

населення Звенигородської районної  державної

адміністрації  Черкаської області

ВСТУП

     В умовах складних соціально-економічних перетворень у суспільстві, пов’язаних з відродженням української державності й переходом до ринкової економіки, відбувається зміна акцентів управлінської діяльності, що потребує формування нового типу керівників усіх рівнів, перш за все нової української еліти в державних органах, на яку громадяни покладають свої надії. Це вимагає зміщення акцентів у роботі з кадрами в бік планування  кар’єри, зростання компетентності службовців, управлінської культури, психологічної сталості, уміння працювати за екстремальних і кризових ситуацій.

     Від компетенції керівника, ділових якостей й уміння керувати колективом залежить успіх організації в цілому.

     Українська держава гарно пам’ятає події 2004 року, які ввійшли в історію назавжди, коли політики для себе вирішили, що для керування державою необхідні лише майдан, і не обов’язково це має бути Майдан Незалежності, бажання, прибічники і чим найбільше виборів.     

     Минуло 5 років і “нові опозиціонери”, які прийшли  до влади, переконливо довели, що вони ніяк не змінилися і для себе висновків ніяких не зробили, а  український народ остаточно розчарувався у владі.

     Наші політики не врахували того, щоб бути президентом  держави необхідно насамперед бути керівником, який поведе країну за собою та прагнутиме змінити життя людей на краще, об’єднає політичні сили  і завжди буде любити Україну, так як писав Тарас Шевченко: “Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер і трави, і води. В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди”.

     Тема творчої роботи: «Керівник у сфері державного управління»  є надзвичайно актуальною в Україні – в країні, що розвивається.       

     Основна мета  цієї  роботи – підвищення рівня підготовки,  поглиблення теоретичних та практичних знань з обраної теми, набуття досвіду самостійної творчої роботи, розвиток  навичок самоосвіти. 

     Завдання роботи полягає в розкритті важливої ролі керівника, яким він має бути у системі державного управління, щоб відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства, громадян до державної служби та ефективно працювати для своєї країни та народу.

 

1.ХАРАКТЕРИСТИКА ТА РОЛЬ КЕРІВНИКА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Роль керівника у системі державного управління

 

Той, хто навчається , хто прагне до перемоги,

хто бореться за справу, в правдивість якої вірить,

 завжди переможе

Георгій Жуков

Керівник органу державної влади – це посадова особа, яка, виходячи з характеру та змісту повноважень очолює цей орган, розпоряджається його ресурсами, приймає рішення про їх використання і несе персональну відповідальність за його роботу.

Кожен керівник, управляючи організацією, намагається спрямувати її до поставленої мети, яка, як правило, визначається високою ефективністю діяльності. Кожен керівник намагається знайти свої особливі, притаманні лише йому методи успішної діяльності своєї організації, зосереджуючи свою увагу на аналізі впливу на свою діяльність різних зовнішніх і внутрішніх чинників. Але успіх діяльності підприємства чи організації, в першу чергу, залежить від самого керівника, його вміння правильно побудувати весь процес управління, ефективно спрямувати свій потенціал на досягнення цілей організації.

Роль керівника у системі державного управління дуже важлива і полягає в тому, щоб  бути провідником і організатором політики держави, зокрема у сфері добору, розстановки і виховання працівників, забезпечувати на дорученій ділянці роботи виконання поставлених органами вищого рівня завдань.

Роль керівника в організації, в керівництві персоналом (колективом) визначається його функціями. До них належать: визначення цілей, шляхів і методів їх досягнення;  прийняття рішень щодо організації праці;   розроблення і реалізація заходів щодо використання кадрів та їх розвитку; керівництво кадрами; кооперування; поєднання різноманітних видів діяльності;    організація та здійснення взаємного обміну інформацією; фінансове планування; облік і звітність;  контроль.

Керівник виконує функції управління, до них належать: планування, організація, координація, мотивування, контроль. Він виступає в ролі: адміністратора, організатора, спеціаліста, вихователя, комунікатора, громадського діяча.

Одною із якостей  гарного керівника є  уміння створити команду, що  є одним із головних запорук успіху організації.

Команда – це  складова частина формальної організації, згуртована єдністю мети, завдань, принципових підходів до їх досягнення й вирішення. Ідеальною команда стане лише тоді, коли поєднає в собі мету формальної організації і неформальних груп, коли дух колективізму породжує прагнення до спільного успіху і спільну відповідальність за стан справ. Керівник має стати одночасно й лідером, здатним спиратися на неформальні групи.

Умови успіху команди це: а) особиста компетентність і високий авторитет керівника, його здатність бути лідером; б)чисельність команди, вона залежить від характеру та розміру організації, але не має бути надто великою; в) ступінь згуртування особистостей і точок зору, підходів, які вони виявляють при вирішенні питань і розв’язанні проблем. Проте в жодному разі це не має бути формальне “однодумство”, загальний “одобрямс”, відмова від множини точок зору, неприйняття критики; г)певні написані правила поведінки членів команди, які визначають поведінку окремої особи – сприяння досягненю мети команди, протидія всьому, що перешкоджає в цій справі. Але ці норми (правила) не повинні придушувати ініціативи і думки членів команди, зводитися до позиції – в усьому погоджуватися з керівником; д) згуртованість – природність спілкування, взаємні довіра та відвертість, спільне обговорення планів і програм, завдань, шляхів їх вирішення, вироблення рішень.

Вирішальна роль у цьому належить першому керівникові, який повинен знати тих, хто працює поряд, – через людське спілкування, щиру повагу до співробітників, які при створенні відповідних умов не побояться звернутися за порадою і допомогою у службових питаннях, довірять сімейні турботи і проблеми, відверто й чесно висловлять зауваження чи власну думку з того чи іншого питання. Приклад першого керівника стає гідним зразком для керівників нижчих рівнів.

За даними Держкомстату України, Адміністрації Держприкордонслужби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України станом на 01.01.2010 року загальна чисельність державних службовців в Україні на керівних посадах складає 78213 чоловік, що в порівнянні  з 2004 роком більше на 11099 чоловік,  але хочу зазначити, що чисельність жінок на керівних посадах більша ніж чоловіків  впродовж з 2004 року по 2009 рік, і це справді  сумно,  хочеться бачити більше керівників чоловіків, адже це беззаперечно сильніша половина людства.

 

1.2            Ділові та особистісні якості, необхідні  керівникові

 

Той, хто боїться відповідальності, не може бути керівником

Моріс Торез

       При доборі керівників державних установ та їхніх підрозділів необхідно виходити з таких критеріїв: а) високий рівень освіти (економічного, юридичного, загальноуправлінського напрямів) та  здатність до самоосвіти;      б) спеціальна фахова підготовка і практичний досвід; в) висока моральність та етичність поведінки; г) повага до закону і патріотизм; д) культурний рівень (ознайомлення з історією держави, культурним надбанням нації, народу); е) почуття власної гідності, принциповість, здатність говорити правду;  є) незалежність від комплексу матеріального рабства.

    Аналізуючи ці критерії дуже хочеться згадати слова давньоруського князя Василя Великого :”Для того, щоб мудро правити необхідно: мати душу чисту та непорочну; бесіду вести лагідну; дотримуватися слова Господнього; не шаленіти словом; не засуджувати мовою; поводитися  благочестиво; не забувати того доброго, що Ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчатися; жодної людини не пропустити, не привітавши її й не подарувавши їй доброго слова”.

 

1.3            Сильні і слабкі сторони керівника

     Ефективність керівництва установою (організацією) великою мірою залежить від стилю роботи керівника.

     За діями, вчинками, поведінкою керівників у процесі вивчення й контролю їхньої діяльності визначають сильних (у позитивному розумінні цього слова) і слабких керівників.

     Сильним керівникам властиві ті позитивні якості, які наведені у запропонованих вище вимогах.

     Разом з цим важливо виявляти і слабких керівників, перебування яких на керівних посадах справляє негативний вплив на роботу керованих колективів чи їхніх підрозділів, істотно позначається на вихованні людей і, врешті-решт, на результатах їх власної та загальної роботи.

     Слабкий керівник створює навколо себе ореол “незамінного”. Він замикає на себе всю інформацію, боячись, що, інформуючи підлеглих, а тим більше дозволяючи їм самостійно вирішувати певне коло питань, виховує собі конкурентів, дотримуючись відомого правила: “Чим темніше небо, тим яскравіші зірки”. Такий керівник завжди упевнений, що знає більше, ніж інші, і все робить краще за інших. Все прагне робити сам, постійно втручається в усі дріб’язкові питання, дає вказівки з будь якого приводу, причому далеко не завжди компетентні та дуже боїться «втратити свій авторитет», який прагне зміцнювати, придушуючи думку інших – перш за все підлеглих. Інакше кажучи,  визнає лише дві думки: «свою» – і «неправильну».

     Слабкий керівник ігнорує перспективу, плановість у роботі, нерідко відкладає вирішення термінових, назрілих справ “на потім”. Він нездатний своєчасно бачити виникнення проблем, підготуватися самому і підготувати колектив до їх розв’язання та виявляє нездатність передбачити кінцевий результат і наслідки своїх рішень . Уміє   створювати видимість бурхливої діяльності. Працює по 10-14 годин на добу, посилено афішуючи таку організацію праці і власні зусилля і завжди здатний робити “з мухи слона”, надмірно перебільшуючи власні (хоч і незначні) успіхи і надаючи дрібним, випадковим помилкам чи прорахункам підлеглих «катастрофічного» значення .

     Яскрава риса слабкого керівника – відсутність громадянської сміливості й мужності, готовності взяти на себе відповідальність, несамокритичність.            Слабкий  керівник не здатний захистити чесного, професійно підготовленого працівника, який випадково помилився. Всі успіхи й досягнення колективу він приписує особисто собі, а провину за прорахунки, невдачі, провали покладає на підлеглих, на «бездарний» колектив (забуваючи древні прислів’я: «Який пастух, така й отара», «Який піп – такий і прихід» та інші).

     Одна з негативних рис слабкого керівника – небажання культивувати і розвивати здібності підлеглих до управління і керівництва.

     Слабкий керівник не тільки не здатний допомогти підлеглим в роботі, створити умови для якісного виконання завдань, але й нерідко відчуває задоволення, виявивши недоліки в роботі підлеглого.

     Вчасно помітити зазначені недоліки або їх перші прояви, порадити й допомогти керівникові позбутися їх, не дати їм розвиватися, а за неможливості домогтися успіху – необхідно вчасно провести кадрову заміну.

    Взаємна повага, довіра і вимогливість, щирі людські стосунки між керівником і підлеглими – надійний шлях до плідної співпраці в колективі.

 

2. АВТОРИТЕТ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА В АПАРАТІ ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ

     2.1 Складові авторитету керівника в апараті державної установи. У чому полягає здатність керівника брати на себе відповідальність і бути відповідальним?

     До складових авторитету керівника відносять:

  • по-перше, права і обов’язки за посадою: приймати рішення; представляти орган чи організацію у вищих інстанціях та інших організаціях; отримувати необхідну інформацію та інформувати керівників вищого рівня й підлеглих; підвищувати рівень знань у галузі управління та з інших питань тощо;
  • по-друге, особистісні якості: зразкове ставлення до роботи; доступність; уміння вислухати і прагнення допомогти; здатність витримувати тиск керівництва та підлеглих; надійність, єдність слова і діла; особиста організованість; передбачливість – здатність бачити перспективу, а також реальні економічні соціально-психологічні і політичні наслідки своїх рішень і дій; поважне ставлення до людей, дружелюбність (але без панібратства); дипломатичність і щирість; справедливість і врівноваженість, моральна витримка (створення умов, коли в керівника немає фаворитів (“синків”) і “пасинків”, немає “чорних днів”, коли його поганий настрій впливає на настрій усього колективу; вроджені здібності лідера;
  • по-третє, знання і досвід, наполегливе навчання і самоосвіта, інформованість. При цьому важливі не формальна кількість років і місяців трудового стажу, не простий перелік попередніх місць роботи, а якість – справді набуті за певний час знання, уміння і навички.

Щоб бути на рівні сучасних завдань, забезпечувати керівництво колективами,  керівник має бути багатогранно підготовленим і компетентним.

Лише той керівник установи чи її підрозділу користуватиметься повагою й визнанням своїх підлеглих, зможе стати справжнім вихователем членів колективу, який показуватиме гідний приклад додержання вимог до поведінки державного службовця в Україні.

Оцінюючи авторитет державного службовця, керівника, необхідно враховувати ряд понять, це такі, як поведінка державного службовця, репутація державного службовця, службова дисципліна та службові повноваження.

Однією з основних складових управлінської діяльності виступає відповідальність. У спрощеному вигляді під відповідальність нерідко розуміють добровільне або примусове додержання певних норм і приписів, виконання поставлених завдань, розпоряджень, доручень тощо.

Насправді ж відповідальність – це один із основних засобів і методів управління, важлива стадія управлінського процесу. Відповідальність в управлінні виступає як засіб забезпечення законності і дисципліни. Вона є засобом контролю і спонукання органів і організацій, керівників і працівників до належної рольової поведінки. Без відповідальності управлінська діяльність не може бути ефективною.

 

3.НАЙВИЩИЙ КЕРІВНИК ДЕРЖАВИ

3.1 Президент України

 

Я гарантую, Україна стане надійним партнером,

 сильною та авторитетною державою на міжнародній арені

Віктор Янукович

У перекладі з латини «президент» означає: «той, що попереду». Розвиток цього політичного інституту бере початок наприкінці XVIII століття, з формуванням перших демократичних режимів у країнах Нового і Старого Світу. Упродовж XVIII–XX століть інститут президентства став майже невіддільним атрибутом республіканської форми правління і однією з ознак демократичного ладу.

В Україні зародження демократичного суспільства розпочалося ще за часів козацтва, але бурхливий розвиток демократії та інституту президентства розпочався у 10-х роках ХХ століття. За часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Укази), які мали покласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

Пост президента України був заснований 5 липня 1991 року постановою Верховної ради УРСР «Про вибори президента Української РСР». 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Того дня був обраний перший Президент нової Української держави – Леонід Кравчук.

Президент України – це  глава держави, найвища посадова особа в системі органів держави. Президент України не очолює і не входить у жодну з гілок державної влади, він уособлює державу й державну владу в цілому.

Президент як глава держави уповноважений виступати від її імені всередині України і поза її межами, є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності; обирається загальнодержавними прямими виборами на 5 років, має право недоторканості.

До основних повноважень належать: право законодавчої ініціативи, накладання вето на ухвалені Верховною Радою закони, виконавчої влади - відставка Прем'єр-міністра, скасування актів Кабінету Міністрів, Верховний Головнокомандувач Збройних сил України, голова Ради національної безпеки і оборони, видає підзаконні акти, укази і розпорядження.

У своїй діяльності Президент України керується Конституцією України; Законом України “Про вибори Президента України”; Законом України про всеукраїнський та місцеві референдуми; Законом України "Про звернення громадян".

7 лютого 2010 року за результатами всенародного волевиявлення Віктор Янукович був обраний Президентом України. 25 лютого він склав присягу перед Українським народом як Глава держави.

На мою думку  прихід до влади Віктора Януковича став можливим завдяки його прагненню суттєво змінити країну, яке підтримали мільйони громадян. Люди втомилися від порожніх обіцянок не менш порожніх політиків, не розуміючись на ідеологічних відмінностях між десятками партій. Натомість, вони підтримують рішучі зміни та державних діячів, спроможних їх реалізувати. Віктор Янукович у своїй передвиборчій програмі “Україна для людей” підкреслював власну налаштованість на радикальні економічні перетворення.  Не минуло й 100 днів  від його інавгурації, а Комітет економічних реформ, який  очолює особисто  Віктор Федорович,  представив на розгляд парламенту пакет економічних реформ. Подібних високих темпів роботи в інтересах країни досі не демонстрував  жоден глава держави.

Очевидно відомо, що сила реформ Януковича – у їхній гуманістичній спрямованості. Президент та його однодумці виступають категорично проти “шокової терапії” в економіці, яка досить часто перетворюється на шок без терапії. Влада націлена на максимальну дерегуляцію економіки, яка відкриє дорогу приватній ініціативі. Представники малого та середнього бізнесу, колишня “гвардія помаранчевої революції”, давно прагнуть прозорих правил діяльності. Вони отримають від команди Віктора Януковича реалізацію гасел, з якими стояли на Майдані, і це, очевидно, одне з кращих підтверджень прагнення Президента працювати в інтересах всієї держави. І це є яскравим  прикладом для всіх політиків, а особливо керівників.

Згідно за результатами національного щомісячного дослідження “Омнібус” (Omnibus), проведеного компанією TNS в Україні у березні 2010 року опитано 1200 респондентів віком від 16 до 75 років, рівень довіри до Президента України лише за березень 2010 року підвищився  на 14%  .

 

ВИСНОВОК ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Для врятування держави достатньо

однієї великої людини.

Вольтер

У сучасному світі показником справжньої сили держави є не кількість вояків її армії і навіть не розміри золотовалютних резервів центрального  банку. ХХІ століття продемонструвало, що справжня сила  сучасної держави – у спроможності діяти в інтересах своїх громадян, забезпечувати  для них умови ефективної самореалізації.

Я вважаю, що важливим чинником становлення України як розвинутої, правової, цивілізованої  європейської держави з високим рівнем життя, соціальної  стабільності, культури та демократії є створення такої системи державного  управління, основою якої була б ефективна професійна діяльність осіб, котрі займають керівні посади в державних органах та їх апаратах.

На мою думку, справжній керівник повинен володіти сильним прагненням до реалізації своїх творчих здібностей та постійно вивчати свій персонал, прагнути завоювати їх довіру, повинен бути сумлінний і порядний, показувати особистий приклад безперервного духовного і професійного вдосконалення і ділової порядності Тільки подібна людина здатна стати істинним керівником, принести користь собі, людям і своїй країні. Тільки такі державні службовці повинні обіймати  керівні посади, щоб не ганьбити державну службу та ефективно працювати на благо Україні.

Переконана, незважаючи на те, що сьогодні в Україні спостерігається досить низький рівень довіри суспільства до різних гілок влади, що пов’язано з певною оцінкою їхньої діяльності, Президент України  – керівник держави, докладе усіх зусиль, щоб  досягнути високого рівня, поваги в суспільстві, впевненості  у завтрашньому дні, так як цього заслуговує наша держава, створить таку команду керівників, які збудують нову країну та кожен громадянин з гордістю скаже – Я українець.

 

Використані джерела інформації:

1.        Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади.-Х.: Право,2005.-304с.

2.        Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч.посібник.-К.:Вид-во УАДУ, 2000.- 273с.

3.        Гончарук Н.Т. Керівний персонал у сфері державної служби України : формування та розвиток: монографія / Н.Т.Гончарук.-Д.: ДРІДУ, НАДУ,2007.-238с.

4.        Дубенко С. Державна служба в Україні: Навч.посіб.- К.:Вид-во УАДУ,1998.-168с.

5.        Загальні правила поведінки державного службовця// Вісник державної служби України.- 2000.  № 4. с.5-9.(Коментар до Загальних правил поведінки державного службовця.-Там само.-с.92-106). 

6.        Закон України  “Про  державну службу”  від  16 грудня  1993р. //Вісн.держ.

7.        служби України.-1995.-№1.-с.9-28

8.        Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.:Україна,1997.-63с.

9.        Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників.-К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.-556с.

10.    Лагунова М.М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності.-К.: Вид-во 2006.- 256с.- (Бібліотека молодого державного службовця).

11.    Районна газета “Шевченків Край” № 44-45 від 28.05.2010.-с.2-3

12.    Роберт Грин 48 законов власти и обольщения /Пер. с анг.Е.Я.Мигуновой.-М.:РИПОЛ классик, 2005.-736с. 

13.    Указ Президента України “Про стратегію реформування системи державної служби України” від 14 квітня 2000р. № 599/2000// Вісн. держ.служби України:- 2000.-№1.-с.6-13.




Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.