Skip to Content

Гринів О. М. Творча робота: "Сутність, мета, стратегія і механізм реалізації Соціальної політики України"

1.8.ГРИНІВ ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЇВНА

начальник відділу організації

 заробітної плати, трудових відносин

та соціального партнерства головного

 управління праці та соціального захисту

населення Івано-Франківської обласної

державної адміністрації

 

ВСТУП

    Людина істота соціальна. Все своє життя вона проживає в суспільстві. Кожна із них має свої інтереси, рівень розвитку і освіти, належить до того чи іншого класу. Діяльність держави при вирішенні соціальних проблем повинна враховувати це розмаїття. В даній роботі я зробила спробу розкрити сутність соціальної політики держави, її завдання і структуру, а також дати своє бачення необхідності продовження реформ у соціальній сфері.

    Актуальність досліджуваної теми пояснюється тим, що соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України.

    Підвищений інтерес у суспільства до соціальної політики викликаний незавершеністю соціальної реформи. Затяжна економічна криза породила чимало соціальних проблем в суспільстві, які приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному прогресу.

    Посилена увага до соціальних питань також зумовлена входженням України в європейський простір. Як і більшість європейських країн, ми маємо для себе визначити курс на соціально орієнтовану ринкову економіку, а саме - поєднання принципу свободи ринку з принципом соціальної компенсації.

2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1.Історія виникнення поняття «соціальна політика»

    Для того, щоб зрозуміти сутність поняття «соціальна держава», необхідно звернутись до історії його виникнення. Ідейна основа соціальної держави бере свій початок ще в уявленнях античних мислителів про ідеальний державний устрій, який забезпечує загальне благо для всіх громадян. Промислова революція та індустріалізація країн Західної Європи спричинили нове посилення класового розшарування суспільства, що загострило соціальний антагонізм між робітничим класом та буржуазією.

    Ідея соціальної держави сформувалася наприкінці ХІХ - початку ХХ століть як результат об’єктивних соціально-економічних процесів, коли в протиріччя увійшли два найвагоміші принципи буржуазного суспільства - принцип свободи і принцип рівності. Теоретично склалися два підходи до співвідношення цих принципів. А.Сміт та інші захищали теорію індивідуальної свободи людини, відводячи державі, як основний обов’язок, охороняти цю свободу від будь-якого втручання, у тому числі й від втручання самої держави. Інший підхід використовував Ж.- Ж..Руссо, який не заперечував значення індивідуальної свободи, проте вважав, що все повинно бути підпорядковано принципу рівності, забезпечувати який є завданням держави.

    Теоретична розробка концепції соціальної держави належить німецькому державному діячу, економісту й історику Л.фон Штейну. Визначаючи сутність соціальної держави Л.фон Штейн писав: держава «зобов’язана підтримувати абсолютну рівність у правах у всіх різних суспільних класів та для окремої особистості, що самовизначається, завдяки своїй владі. Вона зобов’язана сприяти економічному та суспільному прогресу всіх своїх громадян, тому що за кінцевим рахунком розвиток одного стає умовою розвитку іншого, і саме в цьому сенсі говориться про соціальну державу». Штейнівське визначення соціальної держави вважається класичним. Саме ним було подолано підхід до держави як до арени класової боротьби і вперше утверджено пріоритет співвідношення «особистість - держава» на противагу попередньому «суспільство - держава», а головною метою держави проголошено економічний та соціальних прогрес.

    Потужним поштовхом для подальшого розвитку теорії та практики соціальної держави стала світова економічна криза 1929 - 1933 років та Друга світова війна. «Новий курс» президента Ф.Рузвельта у США містив у собі законодавче закріплення прав працівників на колективний договір та організацію профспілок, загальнодержавних заходів у боротьбі з безробіттям, допомоги фермерам, рішучі кроки у напрямі соціального забезпечення, усунення дитячої праці, скорочення робочого дня, введення пенсії за віком. Рузвельт показав приклад інтенсивного втілення практики соціальної держави, попередив соціальну революцію, на десятиріччя передбачив основні напрями соціальної політики американської держави.

    Особливу роль у створенні соціальної держави в західних країнах відіграв так званий «План Беверіджа», який було надано британському парламенту у 1942 році. Автор запропонував нову організацію всієї системи соціального забезпечення через поширення соціального страхування, а також через гарантію єдиного національного середнього доходу, якого б було достатньо для підтримки гідного рівня життя. Передбачалося створити безоплатну державну систему охорони здоров’я, яка б була доступна всім громадянам, контроль над заробітною платою та цінами, розвиток економічної політики, спрямованої на забезпечення повної зайнятості. План Беверіджа використано у соціальній діяльності повоєнних урядів Бельгії, Данії, Нідерландів, Німеччини, у створенні сучасної системи соціального забезпечення Швеції, яка є найкращою в Європі.

    Звертаючись до практики суспільного розвитку, можна сказати, що теорія соціальної держави, яка виникла у ХІХ столітті, стала ідеалом політики в Європі, ознакою приналежності до Європейської цивілізації, засобом досягнення важливих соціальних гарантій і високих стандартів життя.

 

2.2. Сутність, мета та завдання соціальної політики

    Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики кожної держави. Соціальна політика - це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства.

    У конкретнішому визначенні соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, місцевих органів влади, підприємств, організацій, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.

    Головним у соціальній політиці є обов’язок держави гарантувати законодавчо, соціально й економічно нормальні для даного історичного періоду умови, які забезпечують самостійне життя, свободу вибору життєвого шляху, сфери діяльності, відповідальність за свої дії, «плату» за рівень особистого добробуту і становища у суспільстві. Соціальна політика повинна будуватись на основі взаємної відповідальності та взаємних обов’язків держави й населення.

     Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. В умовах кризи вона має бути адекватною стану розвитку економіки, сприяти стабілізації виробництва та забезпечувати мінімально необхідні стандарти життєвого рівня населення.

    Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей. Іншими словами, її мета - забезпечити гідний рівень життя, який виражається у певній кількості та якості споживчих благ і послуг, починаючи з «первинних», що задовольняють потреби працівників у продуктах харчування, одязі, засобах пересування, підтримки здоров’я і закінчуючи найскладнішими потребами, пов’язани­ми із задоволенням духовних, моральних, естетичних запитів.

    Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, об’єднання працівників, роботодавців, громадські організації, колективи (додаток 1). Основним суб’єктом соціальної політики є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку не може бути здійснене, коли не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини. Важливим суб’єктом у сучасних умовах є держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб’єктів цього процесу. Саме держава здійснює повний комплекс заходів, спрямованих на постійний соціальний розвиток суспільства, а саме:

    - у сфері праці та соціально - трудових відносин;

    - у сфері доходів населення;

    - щодо зайнятості, регулювання ринку праці;

    - щодо міграційних процесів;

    - у соціальній сфері;

    - щодо демографічних процесів.

    У сучасних умовах в Україні зростає роль профспілок та роботодавців у рамках соціального діалогу. Профспілки завжди заявляли про підтримку соціальної політики на шляху до європейської інтеграції, забезпечення гідних умов праці та зайнятості, дотримання Україною основних норм праці у тому формулюванні, у якому вони прийняті Міжнародною організацією праці. Суть соціального діалогу для роботодавців полягає в тому, що жодне з рішень органів влади всіх рівнів у сфері соціально - трудових відносин не приймається без попередніх консультацій зі сторонами соціального діалогу. Для роботодавців першочергове значення має здатність соціального діалогу сприяти ефективному функціонуванню ринкової економіки через регулювання її соціальних аспектів, а також  бути інструментом запобігання або розв’язання соціально - економічних конфліктів, поліпшення умов для розвитку підприємництва та інвестування, підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника.

    Об’єктами соціальної політики є:

    - працездатне населення;

    - соціально вразливі верстви населення і сім’ї з низькими доходами, інваліди, молодь, люди похилого віку та ін.

    Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

    - ліквідація бідності і забезпечення динамічного зростання рівня життя населення;

    - соціалізація структурних складових економічної політики (інвестиційної, цінової, бюджетної, грошово - кредитної, податкової та ін.);

    - забезпечення умов виконання соціальних прав і гарантій населення, що визначені конституційними нормами;

    - забезпечення соціальної стабільності та соціальної безпеки в країні.

    Виходячи з цього, можна виділити основні напрями соціальної політики в Україні:

    - підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

    - надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;

    - проведення ґрунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

    - надання адресної допомоги найбіднішим;

    - сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

    - широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;

    - забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти та медицини.

 

    2.3. Способи реалізації соціальної політики

    Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту, яка складається зі соціальних гарантій, соціальної допомоги та соціального страхування (додаток 2).

    Процес формування соціальних  гарантій та нормативів розпочався в державі із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум» (1999 р.) та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000р.). Основним документом, що дає розуміння мінімального соціального забезпечення є Конвенція МОП №102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення» (1951 р.), а також Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення (1964 р.) На жаль, в основу соціальної політики нашої держави покладені соціальні мінімуми. На відміну від соціального мінімуму, соціальний стандарт - це гарантія високого рівня і якості життя, який держава зобов’язується забезпечити громадянам. Як відомо, якість життя - це індикатор, за яким оцінюють успішність країни.

    Державні соціальні гарантії - це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб. У статті 17 Закону визначено, що до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Перелічені державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

    Законами України з метою надання соціальної підтримки громадян встановлюються державні гарантії щодо:

    - рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

    - стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

    - індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

    - надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

    - забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

    Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору її отримувачів на соціальну допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу та адресну соціальну допомогу, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.

    Система соціального страхування, що діє в Україні, включає у себе: пенсійну систему, соціальне страхування на випадок безробіття, соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві.

 

3. СУЧАСНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

3.1. Особливості сучасної соціальної політики в країнах світу

    В різних державах у поняття соціальної політики вкладається різний зміст й компетенції державних органів в цій галузі є суттєво різними. Узагальнюючи можна, на мою думку, стверджувати, що всі вони відрізняються ступенем розподілу відповідальності за долю людини між суспільством і самою людиною. В одному випадку держава бере на себе максимальну відповідальність за долю своїх громадян, в іншому ця відповідальність найбільшою мірою лежить на людині. Питання щодо найкращої системи є, мабуть, доволі схоластичним, оскільки в кожній країні вони складалися історично в силу не лише економічних причин, а й під впливом безлічі інших чинників - політичних, психологічних, національних та інших.

    Як засвідчує практика, з кінця ХХ століття в країнах-учасницях ЄС сутністю соціальної політики остаточно стало створення умов для соціального діалогу, в рамках якого мають здійснюватися переговори в інтересах всіх його учасників. Соціальний діалог сприяє формуванню громадянського суспільства.

    Обсяг і форми участі партнерів соціального діалогу дуже різні. Йдеться про різноманітні форми регулярних контактів і узгоджень, в першу чергу – між роботодавцями і працівниками. В цьому випадку механізм регулювання ринку праці охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування ринку праці, які реалізуються через систему соціального діалогу.

    Враховуючи актуальність цієї проблематики та безумовну її перспективність для практичного застосування, доцільно простежити передумови виникнення та структурно-функціональні особливості концепцій розвитку інституту соціального діалогу.

3.2. Соціальна політика в Україні

    В Україні склалася вкрай складна демографічна ситуація, спричинена скороченням народжуваності і зростанням смертності, постійним зростанням частки осіб пенсійного віку, дитяча смертність. Поряд з цим спостерігається істотне навантаження на одне робоче місце (по Україні - 10 осіб, у західному регіоні - 16 осіб), що утримує стабільним рівень безробіття. Все це призводить до того, що за кілька хвиль еміграції громадян України поза її межами проживає 15 млн.осіб українського походження. Тільки 44 відсотка населення країни працює в економіці. При цьому в Україні з 18,3 млн. працівників майже 1 млн. осіб зайняті у сфері державного управління, 1,3 млн. - у сфері охорони здоров’я і соціальної допомоги, 1,7 млн. - в сфері освіти. До «казноїдів» слід додати і 200 тисяч військовослужбовців та 150 тисяч осіб, які перебувають у в’язницях. Ще певний відсоток населення (бомжі, переселенці, біженці - загалом 100 тисяч) теж умовно перебувають на утриманні держави. От і виходить, що 14 млн. українців утримують решту 32 млн. населення країни.

    Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а за свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, лікуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, заробітну плату яких «заморозили», оскільки у держави не має коштів для виплати в повному обсязі. Незадоволені наймані працівники приватного сектора економіки, бо розмір офіційної заробітної плати встановлюється на рівні мінімальної заробітної плати, що позбавляє їх права на отримання гідної пенсії. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. Гострою залишається проблема існування заборгованості з виплати заробітної плати.

    Нерозв'язані соціальні проблеми викликають негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

    Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги; раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг; зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи; впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів; реформи пенсійного забезпечення; переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах, підвищення межі пенсійного віку; відміни вікових пільг; обмеження прав на пільги: ліквідації прихованого безробіття.

    Діяльність держави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, про що йшлося вище, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки, так і соціальної сфери.

    Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств, яке дозволить активізувати реалізацію на їхній базі інвестиційних проектів. Збільшення соціальних видатків без забезпечення сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату неспроможне розірвати замкнене коло соціального забезпечення. Вилучення коштів у підприємств на першому етапі дає змогу профінансувати ключові соціальні потреби та збільшити за рахунок цього споживчий попит, проте на другому більшість додаткових надходжень у підприємств знову вилучається, перешкоджаючи їхньому інвестиційному розвиткові та розширенню виробництва.

 

 3.3. Реформування соціальної політики України на сучасному етапі

    Відповідно до Програми економічних реформ на 2010 – 2014 року «Заможне суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава» визначено чотири основні напрями реформування соціальної політики України.

    Одним з основних завдань є посилення адресності під час надання соціальної допомоги. На мою думку, така реформа є нагальною. На сьогоднішній день є ціла низка пільг, які людина отримує незалежно від її майнового чи фінансового стану. Як приклад - пільга на проїзд у транспорті, яку пенсіонери отримують незалежно від розміру їхньої пенсії. А головний акцент соціальної політики держави - це надання допомоги найбіднішим верствам населення.

    Другий напрям реформ – формування економічно відповідальної поведінки одержувачів соціальної підтримки. Не секрет, що наші співгромадяни, які одержують компенсацію з оплати житлово-комунальних пільг, витрачають скільки завгодно води, газу, електроенергії. Я вважаю це неправильно, бо світовий досвід підказує, що повинні існувати економічно і життєво обґрунтовані норми споживання, які дають змогу людині вести гідне життя, але водночас користуватися цими послугами ощадливо. І виходом з цієї ситуації є розроблення відповідних стандартів.

    Наступним пріоритетом є стимулювання працездатного населення до активної економічної діяльності. Люди повинні самі шукати варіанти особистої трудової зайнятості. На території Івано-Франківської області найбільш ефективним виявився «зелений» туризм. Згідно з офіційною статистикою Івано-Франківщина входить у трійку лідерів туризму України. На початок 2010 року  функціонувало 638 садиб сільського «зеленого» туризму. Не зважаючи на фінансову кризу, якщо у 2007 і 2008 роках туристичними послугами «зеленого» туризму скористалося понад 1,0 млн. туристів, то у 2009 році їх також було близько 1030 тис.осіб. Одним із варіантів особистої трудової зайнятості у селах є більш інтенсивне використання власних ділянок землі для того, щоб заробляти на життя собі і своїй родині. Статистика свідчить, що в області понад 50 тис.га не обробляється. У червні 2010 року радою соціально-економічного розвитку, боротьби з організованою злочинністю і корупцією, що діє при облдержадміністрації, затверджено Стратегію розвитку агропромислового комплексу Івано-Франківщини до 2020 року, в якій передбачено підтримку селянським господарствам і фермерам, на родючих землях яких, не забруднених важкими металами, пестицидами й іншими токсичними речовинами, можна вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію. Варто підкреслити, що вже географічне розташування нашої області таке, що її природні ресурси дозволяють вирощувати саме таку високоякісну продукцію рослинництва і тваринництва. Крім того, наслідком такого кроку є посилення малого і середнього бізнесу, послаблення тиску на бюджет, а також дасть змогу людям, які не мають робочого місця, отримати його або створити його самим.

    Ще одним напрямом соціальної політики в сучасних умовах визначено підвищення ефективності управління системою соціальної підтримки. Потрібно створити єдиний реєстр пільговиків, щоб чітко розуміти, скільки є пільговиків і яких категорій, скільки їм потрібно коштів і з яких бюджетів. Це дасть змогу оптимально підрахувати, скільки держава повинна заощадити ресурсів, щоб соціальну допомогу в повному обсязі одержували ті, хто її потребує.

    У планах уряду М.Азарова є також реформування системи пенсійного забезпечення, яке відбуватиметься з урахуванням світового досвіду. Жодного законодавчого документа - постанови Кабінету Міністрів України чи законопроекту - щодо підвищення пенсійного віку не існує. Сьогодні дискутуються два моменти, пов’язані з підвищенням пенсійного віку, - вирівнювання його для жінок і чоловіків до 60 років і потім збільшення до 65 років. На мою думку пенсійний вік неодмінно треба збільшувати – просто іншого виходу немає. За статистичними даними тривалість життя українця становить 68 років: для жінок - 74 роки, а для чоловіків – 62 роки. Кожний працюючий українець утримує одного пенсіонера. Якщо врахувати і демографічну ситуацію в країні, то в найближчий час кожний працюючий змушений буде утримувати по два - три пенсіонера. Враховуючи, що збільшення доходів пенсіонерів та працівників бюджетної сфери відбувається за рахунок фіскального перерозподілу коштів, в макроекономічному контексті така соціально орієнтована політика, фактично, буде здійснювати гальмуючий вплив на економічну динаміку.

    «Індикатором успіху реалізації соціального блоку Програми реформ Уряду, розрахованої до 2014 року, буде повне - 100-відсоткове - охоплення бідних верств населення програмою соціальної підтримки та зниження рівня абсолютної бідності до 7% з нинішніх 28%», - наголосив міністр праці та соціальної політики України Василь Надрага на прес-конференції «100 днів діяльності уряду у соціальній сфері»

    Поряд з цим, на мою думку, важливою проблемою соціальної політики України, шляхи розв’язання якої не визначені в Програмі реформ, є суттєве підвищення вартості національної робочої сили та посилення мотивації праці. В політиці доходів держава зробила лише перші кроки в напрямку до Європи: рівень мінімальної заробітної плати досяг прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, запроваджено новий соціальний стандарт - мінімальна погодинна заробітна плата. Я вважаю, що в найближчій перспективі необхідно відновити диференціацію в оплаті праці, підвищити частку витрат на оплату праці до рівня розвинутих країн (60% у валовому внутрішньому продукті), визначити на законодавчому рівні залежність розміру мінімальної заробітної плати від середньої заробітної плати.

    26.02.2010 р. вийшов Указ Президента України № 274 «Про невідкладні заходи з подолання бідності», якимс передбачено низку заходів щодо стабілізації вартості випуску продукції з метою збереження її конкурентноздатності на світовому ринку. На думку вітчизняних науковців, яку я повністю поділяю, необхідно вивільнену частку, отриману внаслідок зниження ставки податку на прибуток та податку на додану вартість, перерозподілити на збільшення заробітної плати в реальному секторі економіки. Одночасно запровадити прогресивну шкалу прибуткового оподаткування заробітної плати. Як наслідок – зростання надходжень до Державного бюджету, що в свою чергу дасть змогу збільшити заробітну плату працівникам бюджетної сфери, Пенсійний фонд та фонди соціального страхування перестануть бути дотаційними, стане можливим підвищення рівня соціальних стандартів.

4. ВИСНОВКИ

    Підсумовуючи все сказане вище, при визначенні поняття соціальної політики, на мою думку, на перше місце необхідно ставити не інтереси різних соціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основну складову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільних інститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умови дотримання громадянських прав і свобод людини.

     Діяльність держави у соціальній сфері виключно в формі соціального захисту, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, закономірно призводять до руйнування як економіки, так і соціальної сфери.

    Я завжди критично дивлюся на ту ситуацію в Україні, яка орієнтована більше на економічний чи соціальний розвиток і в якій переважає політична домінанта. Тому вважаю, що ті кроки, які уже визначені пріоритетними в діяльності Кабінету Міністрів України у напрямку розбудови соціально орієнтованої економіки, наблизять Україну до європейських стандартів соціального захисту громадян, сприятимуть середнього класу серед працюючого населення та відповідно зменшенню бідних людей в Україні. Запропонована система реформ – веління часу, відкладання її здійснення є основним гальмом як економічних, так і соціальних систем.

 

Використані джерела інформації:

1.      Конституція України //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - с. 141.

2.      Кодекс законів про працю України //Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами /Відп. ред. В. М. Вакуленко, О. П. Товстенко. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 1040 с.

3.      Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Відомості Верховної Ради , 2000. - №48. - с.409.

4.      Глосарій із трудового права та соціально-трудових відносин (з посиланням на досвід Європейського союзу) // Гнатюк Л. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2006. – 430 с.

5.      Соціальна Україна в соціальній Європі //Фонд ім.Фрідріха Берта, регіональне представництво в Україні та білорусі. – К.:Заповіт, 2006. – 36 с.

6.      Кір’ян Т., Шаповал М. Як подолати бідність? //Праця і зарплата. - № 24.- с.3

7.      Кочеткова Л. Социальное государство: консервативн_й проект Лоренцо фон Штейна// Материалы Всероссийской научной конференции «Россия: путь к социальному государству». – М.:Научный эксперт, 2008. – 1008 с.

8.      Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові //Україна: аспекти праці. – 2000. - № 7.



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.