Skip to Content

Концепція законодавства України про державну службу

Проект

Редакція від 4 жовтня 2004 року

 

Ця Концепція ґрунтується на положеннях Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки”, Концепції адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278/2004, враховує рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи “Реформа служби в країнах Європи” № 1617 (2003) 1 і закладає основи для реформування державної служби та законодавства, що її регулює.

І. Обґрунтування необхідності реформування законодавства про державну службу

У демократичному суспільстві державна служба повинна забезпечувати дотримання прав і свобод людини і громадянина через надання фізичним та юридичним особам якісних адміністративних (управлінських) послуг, гарантувати керівництву держави якісну підготовку та виконання політичних рішень.

Необхідність реформування державної служби та законодавства, що її регулює, зумовлена, у тому числі, недостатньою здатністю державної служби забезпечувати ефективне виконання зобов’язань держави перед суспільством, визначених у  Конституції України, фрагментарністю чинного законодавства, у якому переважають підзаконні акти.

Негативні фактори і тенденції у системі державної служби спричиняють низку проблем: недостатній професійний рівень державних службовців та їх професійної підготовки у відповідності до сучасних потреб державного управління, низький престиж державної служби та невідповідність статусу державного службовця рівню покладеної на нього відповідальності, суб’єктивізм у відборі, просуванні та матеріальному стимулюванні державних службовців, низьку ефективність механізмів запобігання корупції, а також недостатні прозорість у діяльності органів державної влади та контроль з боку суспільства. У вирішенні цих проблем зацікавлені суспільство, керівництво держави, а також самі державні службовці.

Суспільство не задовольняють якість послуг, які надають державні службовці, факти корупції і хабарництва, бюрократична тяганина, непрозорість і невизначеність адміністративних процедур, відсутність можливості реального громадського контролю за використанням бюджетних коштів, а також недосконалість дисциплінарної системи, що не дає суспільству достатніх важелів впливу на підвищення якості адміністративних (управлінських) послуг. Все це негативно позначається на реалізації гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, а відтак на економічному стані суспільства та добробуті громадян.

Підвищенню ефективності державного управління заважають низька якість підготовки рішень, їх недостатня узгодженість та неточне прогнозування наслідків, неефективність механізмів контролю за виконанням рішень, завантаженість осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, адміністративними питаннями, а також брак розуміння роботи на єдину мету з боку державних службовців.

Відсутність прозорого порядку вступу на державну службу і ясних кар’єрних перспектив, правова незахищеність від суб’єктивізму своїх керівників, неадекватні матеріальні стимули та низький рівень соціального захисту спричиняють непривабливість державної служби для молоді та відтік кваліфікованих спеціалістів з державної служби.

Перелічені чинники є достатніми підставами для реформування державної служби та законодавства, що її регулює.

 

ІІ. Мета та завдання Концепції

Метою цієї Концепції є запровадження нових принципів функціонування державної служби в Україні відповідно до суспільних потреб з урахуванням підходів ЄС щодо прозорості, відповідальності, професіоналізму, об’єктивності, стабільності та політичної нейтральності державної служби.

Завданнями Концепції є:

- закласти правові основи для підвищення ефективності державної служби, процедур вироблення та реалізації державної політики, функціонування державної служби і державного управління в цілому;

- привести інституційну організацію державної служби у відповідність до підходів ЄС;

- упорядкувати систему законодавства про державну службу.

 

ІІІ. Визначення термінів

Державна служба – це професійна діяльність осіб, які обіймають адміністративні посади в органах державної влади для забезпечення виконання завдань і функцій держави та перебувають з державою у публічно-правових відносинах.

Посада в органах державної влади – їх первинна структурна одиниця, яку обіймають особи для здійснення відповідних повноважень і обов’язків.

Політичні посади – це визначені Конституцією та законами України посади в органах державної влади, які обіймаються внаслідок обрання на них Українським народом або призначення всенародно обраними носіями влади на визначений термін для реалізації політичної програми.

Адміністративними посадами є посади в органах державної влади, призначення на які відбувається шляхом відкритого конкурсного відбору в порядку, установленому законом, для здійснення від імені держави організаційно-розпорядчих, експертно-аналітичних, нормативно-проектних та консультативно-дорадчих функцій.

Державний службовець – громадянин України, який обіймає адміністративну посаду в органах державної влади.

Посада державного секретаря – вища адміністративна посада у міністерствах і Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

Вищий корпус державної служби – державні секретарі та їх заступники, керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, їх заступники, а також керівники Апарату Верховної Ради України та Адміністрації Президента України.

 

IV. Засади правового регулювання державної служби

Орієнтована на забезпечення потреб суспільства, об’єктивна і неупереджена державна служба, що відповідає європейським стандартам, будується на засадах публічного права.

Професійність, об’єктивність, політична нейтральність та стабільність державної служби забезпечується чітким розмежуванням політичних і адміністративних посад у системі органів виконавчої влади.

Розмежування політичних і адміністративних посад досягається за рахунок розмежування відповідальностей та повноважень. Політики несуть відповідальність за визначення пріоритетів та напрямів державної політики, за досягнення цілей державної політики, за прийняття політичних рішень, а також за те, щоб під час їх прийняття були максимально враховані суспільні потреби. Політики здійснюють політичне керівництво органами виконавчої влади та контроль за діяльністю державних службовців.

Державні службовці створюють умови для розроблення державної політики відповідно до визначених пріоритетів, забезпечують підготовку та обґрунтування політичних рішень, а також їх реалізацію.

Державні службовці розробляють ефективні шляхи досягнення політичних цілей і втілюють їх за допомогою наявних ресурсів, несуть відповідальність за ефективне використання бюджетних ресурсів у процесі досягнення цілей державної політики. Вони забезпечують управління процесом вироблення та реалізації державної політики в межах своєї компетенції і забезпечують дотримання та впровадження законодавства. У своїй діяльності державні службовці підзвітні політикам.

 

V. Проблеми правового регулювання державної служби

У правовій системі України недостатньо чітко розмежовані сфери регулювання публічного і приватного права; недостатньо врегульоване питання запобігання конфлікту інтересів на державній службі

Відсутнє розмежування політичної діяльності та професійної діяльності (державної служби) та чітке законодавче визначення політичних і адміністративних посад в системі органів виконавчої влади, що не відповідає практиці ЄС.

Нечітко встановлені межі сфери регулювання законодавства про державну службу: відсутні законодавчо закріплені критерії віднесення до посад державних службовців працівників, які реалізують відповідні державно-владні повноваження; спеціальне законодавство (про дипломатичну, податкову, митну службу та інші) неузгоджене із законодавством про державну службу. Наявні прогалини у чинному законодавстві спричиняють необхідність прийняття великої кількості підзаконних нормативно-правових актів для врегулювання відповідних правовідносин.

Недосконала система проходження державної служби: за умови відсутності незалежного оцінювання особистих та професійних якостей кандидатів на посади державних службовців проведення конкурсу на заміщення вакантних посад досить часто відбувається формально; кадровий резерв як елемент системи просування по службі є неефективним і створює можливості для позаконкурсного призначення на посади; чинне законодавство не передбачає оцінювання державних службовців за результатами їх роботи, яке має бути основою для кар’єрного зростання; необґрунтованою є передбачена законодавством можливість перебування на державній службі після досягнення граничного віку.

Недосконала також класифікація посад державних службовців: віднесення до певних категорій відбувається за статусом органу державної влади і не залежить від функціональних повноважень; наявні проблеми з визначенням правового статусу осіб, які обіймають посади у патронатних службах.

Система оплати праці є недостатньо прозорою: частка посадового окладу в загальній структурі заробітної плати є низькою; існують міжвідомчі розбіжності у розмірах посадових окладів для однакових посад державних службовців; передбачені законодавством надбавки та доплати не пов’язані з результатами оцінки роботи державних службовців і залежать від суб’єктивного рішення керівника; доплати і надбавки, передбачені трудовим законодавством, автоматично переносяться на державних службовців незалежно від кваліфікаційних вимог до посад.

Законодавчо не закріплено засади та організацію системи управління державною службою: статус і функціональні повноваження органу з питань державної служби визначені у чинному законодавстві неповно та недостатньо чітко, що не дозволяє гарантувати однакові стандарти якості державної служби та дотримання законодавства про державну службу в усіх органах державної влади на всій території держави; у законодавстві не закріплено адміністративної посади керівника апарату органу державної влади;  існують різні підходи до управління персоналом в органах державної влади через відсутність функціонально єдиної системи кадрових служб; в системі управління державною службою законодавчо не визначено місце цих служб як підрозділів, що забезпечують управління персоналом.

Наявна система професійного навчання державних службовців недостатньо ефективна: чинне законодавство про державну службу та про освіту не встановлює особливостей механізму реалізації потреби у професійному навчанні працівників, не враховує результатів їх роботи і не відповідає об’єктивним потребам; відсутній єдиний контроль за відповідністю кількісних показників державного замовлення та витратами бюджету на його виконання. Значна  кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування по цей час не мають професійного рівня освіти, визначеного типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад державних службовців, позбавлені можливості отримати фахову освіту за спеціальностями освітньої галузі “Державне управління”. Недостатніми є темпи та обсяги такої підготовки управлінців, а необхідна для професіоналізації державної служби перепідготовка не отримала документального, ресурсного та інституційного забезпечення.

Чинне національне законодавство, на відміну від законодавства про державну службу у країнах ЄС, недостатньо регулює питання відповідальності державних службовців: неврегульоване питання захисту від політичного та іншого впливу при виконанні закону та здійсненні владно-розпорядчих функцій; законодавчо не врегульовані адміністративні процедури; у законодавстві про державну службу не врегульовано питання дисциплінарного провадження, натомість застосовуються норми трудового права.

VI. Пропоновані засади інституційної організації та правового регулювання державної служби

 

1. Визначення сфери регулювання законодавства про державну службу

Для визначення сфери регулювання законодавства про державну службу застосовуються функціональний та інституційний критерії, що дозволяють відокремити державну службу від інших видів діяльності, які передбачають виконання публічних функцій.

Інституційною ознакою державної служби є наявність у відповідних органів, де ця служба відбувається, державно-владних повноважень. Функціональний підхід полягає у тому, що сфера дії законодавства про державну службу розповсюджується на професійну діяльність осіб, які виконують у цих органах функції щодо вироблення державної політики, підготовки проектів нормативно-правових актів, управління процесом реалізації державної політики, управління коштами державного бюджету, управління персоналом, контролю та нагляду за виконанням закону, видання адміністративних актів, вирішення питань, пов’язаних із секретністю та державною таємницею.

Загальна державна служба включає державних службовців, які забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів і регулюється виключно загальним законодавством про державну службу.

Спеціалізована державна служба, у тому числі дипломатична, податкова, митна, служба в органах внутрішніх справ та штабах військових формувань додатково регулюється спеціальним законодавством, яке може встановлювати додаткові обмеження або додаткові умови проходження державної служби.

 

2. Правовідносини державного службовця з державою

Відносини між державою і державними службовцями врегульовуються законодавством про державну службу, а також окремими нормами трудового законодавства, посилання на які містяться у законодавстві про державну службу.

Перебуваючи на державній службі, державний службовець вступає у публічно-правові відносини з державою. Від імені держави у публічно-правові відносини вступають органи державної влади в особі їх керівників.

Законодавство визначає основні права, обов'язки, умови прийому на службу, просування по службі на основі досягнень і професійного зростання, відповідальність та підзвітність за дотримання законодавства, а також загальні і спеціальні норми поведінки, професійної етики й обов'язку здійснювати службу неупереджено, об'єктивно і ефективно та вводить обмеження при проходженні державної служби.

 

3. Розмежування політичних і адміністративних посад

в системі органів виконавчої влади. Вищий корпус державної служби. Патронатні служби

З метою чіткого розмежування політичних та адміністративних посад в системі органів виконавчої влади зі збереженням у міністерствах посад заступників міністра як політичних запроваджуються адміністративні посади державних секретарів.

Посада державного секретаря є вищою адміністративною посадою в міністерствах і Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

Державні секретарі та їх заступники, керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, а також керівники Апарату Верховної Ради України та Адміністрації Президента України складають вищий корпус державної служби. Їх статус та проходження державної служби регулюються окремими положеннями законодавства про державну службу. Вищий корпус державної служби є одним з елементів системи управління державною службою.

Для вищого корпусу державних службовців встановлюються спеціальні умови прийняття на державну службу, проходження державної служби та звільнення з неї для забезпечення достатніх гарантій захисту від впливу осіб, що обіймають політичні посади, а також з метою збереження та раціонального використання потенціалу державних службовців вищого корпусу для державного управління.

Законодавство про державну службу встановлює обов’язковість погодження рішень про призначення та звільнення державних службовців вищого корпусу спеціально створеним незалежним дорадчим органом, який входить до системи управління державною службою і статус якого визначається законом. До державних службовців вищого корпусу застосовуються особливі вимоги щодо політичної нейтральності, вони мають право на відставку.

Особи, що обіймають політичні посади, мають свої патронатні служби (політичні кабінети). Працівники патронатних служб надають послуги державним політичним діячам, здійснюючи їх експертне, інформаційно-аналітичне, організаційне і матеріально-технічне забезпечення.

Працівники патронатних служб не є державними службовцями і не мають обмежень на зайняття політичною діяльністю.

Трудові відносини працівників патронатних служб носять строковий характер (на період повноважень особи, що обіймає політичну посаду), визначаються трудовим договором і належать, таким чином, до сфери регулювання трудового законодавства.

Законодавство встановлює для державних службовців, які залишили посаду в апараті органу державної влади для роботи у патронатній службі, право продовження державної служби на рівнозначній посаді в апараті цього органу після закінчення строку роботи у патронатній службі.

 

4. Система проходження державної служби

Законодавство встановлює систему проходження державної служби, яка передбачає право державних службовців на кар’єрне зростання і обов’язок держави забезпечити його разом з можливістю вступу на державну службу шляхом відкритого конкурсного відбору для всіх категорій державних службовців.

Відбір та прийом на державну службу передбачає обов’язкове оцінювання кандидатів на посади державних службовців за допомогою спеціальних методик оцінювання відповідно до вимог, визначених для кожної посади. Ці вимоги включають не лише освітньо-кваліфікаційний рівень і набір певних знань, а, зокрема, психологічні якості та практичні вміння особи, необхідні для роботи на певній посаді (профіль компетентності).

Рішення про прийом на державну службу приймають керівники відповідних органів, а оцінювання при відборі здійснюють кадрові служби у порядку, встановленому законодавством та центральним органом виконавчої влади з питань державної служби. 

Законодавство передбачає створення умов для підготовки потенційних кандидатів для роботи у вищому корпусі державної служби на основі спеціальних програм кар’єрного зростання.

Законодавство встановлює обов’язковість оцінювання при відборі, прийнятті на державну службу та просуванні по службі, загальні вимоги до кандидатів на посади державних службовців, а також обґрунтування вимог щодо окремих посад. Розроблення методики оцінювання та встановлення порядку їх застосування при проведенні конкурсу здійснює центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.

Законодавство встановлює обов’язковість оцінювання результатів діяльності державного службовця, а також те, що результат оцінки є підставою для заохочення, просування державного службовця по службі та дисциплінарного стягнення. На основі оцінки визначається потреба державного службовця у підвищенні кваліфікації.

Для вищого корпусу державної служби застосовуються особливі умови проходження державної служби, встановлені законодавством: додаткові вимоги щодо порядку відбору та призначення на посаду, обмежений термін перебування на одній і тій самій посаді. Оцінювання ефективності діяльності державних службовців вищого корпусу проводиться рідше, ніж для інших державних службовців.

Законодавство встановлює граничний вік перебування на державній службі і не передбачає можливості його продовження.

 

5. Класифікація посад державних службовців

Нова система категорій та рангів повинна стати ефективним інструментом управління людськими ресурсами в системі державної служби. Ця система повинна гарантувати достатню мотивацію для підвищення ефективності діяльності державних службовців, а також встановити прозорий механізм побудови індивідуальної кар’єри державного службовця.

Основою для віднесення посад державних службовців до певних категорій повинні стати функціональні обов’язки державного службовця, який обіймає цю посаду, незалежно від статусу органу, в якому він працює, в системі органів державної влади.

Законодавство встановлює критерії класифікації посад державних службовців: рівень відповідальності роботи (за прийняття адміністративних рішень, за керівництво, за координацію, за виконання державних програм, за надання послуг); складність роботи (необхідна освіта та досвід роботи, потреба у спеціальних вміннях, знання іноземних мов, професійна спроможність до розроблення документів з питань державної політики та нормативно-правових актів, професійна спроможність до обслуговування клієнтів); масштаб повноважень (загальнодержавний рівень, міжрегіональний рівень, регіональний рівень, районний рівень); рівень безпосередньої підзвітності (Верховній Раді України або Президенту України, Кабінету Міністрів України, міністрові, вищому адміністративному керівникові, керівникові структурного підрозділу органу), а також систему застосування цих критеріїв, яка передбачатиме конкретну кількість категорій державних службовців та механізм віднесення посад до цих категорій. Право віднесення посад державних службовців до певних категорій надається Кабінету Міністрів України і обмежується перерахованими критеріями.

Для кожної категорії посад законодавство встановлює конкретну кількість рангів. Просування по службі в межах однієї категорії відбувається шляхом присвоєння наступного рангу за результатами оцінки діяльності. Кожному наступному рангу відповідає посадовий оклад, підвищений на встановлений законодавством відсоток, – від найнижчого до найвищого посадового окладу в межах однієї категорії відповідно для найнижчого і найвищого рангів в межах цієї категорії. 

 

6. Система оплати праці державних службовців

Законодавством про державну службу встановлюється єдина шкала посадових окладів для всіх державних службовців, яка базується на тих самих критеріях, що і класифікація посад.

Законодавство закріплює положення про те, що найнижчий рівень посадового окладу не може бути меншим мінімальної заробітної плати

Законодавство встановлює нижню межу для визначення розміру посадового окладу та відсоток, на який збільшується посадовий оклад в межах однієї категорії з присвоєнням кожного наступного рангу. Також законодавство встановлює відсоток, на який збільшується мінімальний розмір посадового окладу для кожної наступної категорії, таким чином, щоб забезпечити достатню диференціацію умов оплати праці між різними категоріями.

Оскільки класифікація посад державних службовців враховує критерій масштабу повноважень (загальнодержавний, міжрегіональний, регіональний та районний рівень), а розмір посадового окладу визначається категорією посади, законодавство передбачає диференціацію розмірів посадових окладів між цими територіальними рівнями.

Законодавство визначає структуру заробітної плати державних службовців, відсоткове співвідношення її компонентів та встановлює виключний перелік доплат і надбавок.

Основним компонентом заробітної плати державного службовця є посадовий оклад (не менше 80% заробітної плати), розмір якого визначається категорією посади та рангом державного службовця в межах цієї категорії. Доплата за вислугу років становить не більше 15% посадового окладу.

Умови оплати праці державних службовців визначаються Кабінетом Міністрів України на основі принципів, визначених у законодавстві.

Законодавство передбачає перегляд єдиної шкали посадових окладів залежно від зміни базових умов на ринку праці та в інших сферах економіки, таким чином, щоб забезпечити конкурентоспроможність заробітної плати державних службовців на ринку праці.

7. Система управління державною службою 

Управління державною службою здійснюють:

-   Кабінет Міністрів України;

-                           центральний орган виконавчої влади з питань державної служби, до основних повноважень якого належать питання вироблення та реалізації державної політики з питань державної служби, встановлення стандартів проходження державної служби та контроль за їх дотриманням у межах, визначених законодавством; контроль та нагляд за дотриманням законодавства з питань державної служби в органах державної влади, на яких поширюється законодавство про державну службу. Реалізація цих повноважень забезпечується шляхом взаємодії центрального органу виконавчої влади з питань державної служби з керівниками апаратів міністерств та керівниками інших органів виконавчої влади;

-                           незалежний дорадчий орган, до повноважень якого належить надання висновків щодо конкурсного відбору на вищі посади державних службовців;

-                           вищий корпус державної служби, державні службовці якого здійснюють управління персоналом у відповідних органах державної влади;

-                           кадрові служби органів державної влади, що забезпечують управління персоналом у цих органах.

8. Система професійного навчання державних службовців

Законодавство про державну службу на розвиток визначених Стратегією реформування системи державної служби, Комплексною програмою підготовки державних службовців, Концепцією адаптації інституту державної служби України до стандартів Європейського Союзу та Програмою розвитку державної служби на 2005 – 2010 роки завдань професіоналізації встановлює загальні засади організації системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема з урахуванням європейських та світових стандартів, забезпечення безперервності та наступності, визнання професійного навчання як обов’язкової складової професійної діяльності та кар’єрного зростання державних службовців.

Професійне навчання державних службовців, яке здійснюється за кошти державного бюджету, включає підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців. Дотримання єдиних вимог до професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування забезпечує центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.

Провідним закладом в організації та реалізації професійного навчання  в освітній галузі “Державне управління”, зокрема осіб, що займають вищі адміністративні посади або включені до кадрового резерву на ці посади, є Національна академія державного управління при Президентові України.

Навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування за державним замовленням здійснюється ліцензованими на реалізацію відповідного виду навчання в освітній галузі “Державне управління” навчальними закладами на конкурсних засадах.

Замовниками підвищення кваліфікації державних службовців, за виключенням тих, що належать до вищих посад державної служби, є відповідні органи державної влади.

Спрямування і координацію роботи системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування здійснює центральний орган виконавчої влади з питань державної служби, до повноважень якого належить: контроль за визначенням потреб у професійному навчанні державних службовців відповідними органами державної влади на основі результатів оцінки їх діяльності; організація перегляду змісту навчальних програм на основівивчення реальних потреб у професійному навчанні. Законодавство з питань державної служби визначає механізм формування, розміщення на конкурсних засадах та контролю за виконанням державного замовлення на послуги з професійного навчання державних службовців.

Законодавство передбачає право і обов’язок державних службовців підвищувати свою кваліфікацію. Цей обов’язок держава гарантує наданням кожному державному службовцю можливості підвищувати кваліфікацію протягом певної кількості днів у визначені терміни.

Законодавство передбачає право державних службовців на отримання без відриву від проходження державної служби фахової освіти.

Державний службовець зобов’язаний відшкодувати суму, витрачену з державного бюджету на його фахову підготовку за державним замовленням в освітній галузі “Державне управління”, у разі, якщо він з власної  ініціативи залишає державну службу протягом трирічного терміну після здобуття цієї освіти. Після закінчення навчання державний службовець має право на просування по службі за спеціальними програмами кар’єрного зростання.

Законодавство враховує загальноприйняті в Європі підходи і принципи Болонського процесу до організації підготовки фахівців з вищою освітою – пріоритет університетської широкопрофільної міждисциплінарної ступеневої підготовки із значною дослідницькою складовою. Така підготовка доповнюється навчальними заходами з професійного підвищення кваліфікації, яке державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування періодично проходять упродовж всього часу їх професійної діяльності.

9. Обов’язки та дисциплінарна відповідальність державних службовців

Законодавство встановлює основні обов’язки державних службовців, що забезпечують дотримання принципів нейтральності, лояльності до керівництва держави, ефективності та підзвітності:

-                           обов’язок дотримуватися закону та законних вимог вищих за посадою державних службовців;

-                           процедуру відмови державного службовця виконувати вказівки своїх керівників у разі, якщо вони суперечать законодавству;

-                           обов’язок надавати громадськості інформацію, в порядку, установленому законодавством;

-                           обов’язок не займатися підприємницькою діяльністю і запобігати виникненню конфлікту інтересів;

-                           заборона займатися політичною діяльністю;

-                           заборона вимагати та приймати матеріальні вигоди, подарунки від третіх осіб за виконання або невиконання посадових обов’язків;

-                           обов’язок пройти медичне обстеження перед вступом на державну службу для перевірки стану здоров’я;

-                           обов’язок дотримуватися норм професійної етики державного службовця, визначених Кабінетом Міністрів України;

-                           загальний обов’язок виконувати посадові обов’язки лояльно, свідомо, неупереджено, без затримки, поза політичним та іншим впливом, не зловживати наданою владою, діяти з повагою, сприяти задоволенню законних інтересів, дотриманню прав і свобод громадян.

Законодавство про державну службу визначає конкретні види дисциплінарних порушень, серед яких, зокрема, невиконання посадових обов’язків, умисне затягування їх виконання, перевищення повноважень, розголошення державної таємниці, порушення норм професійної етики та вияв неповаги до людини, втрата або псування майна, переданого у користування або на зберігання тощо.

Законодавство про державну службу визначає  дисциплінарну відповідальність і встановлює конкретні дисциплінарні стягнення:  зауваження, догана, затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державної служби, попередження про неповну службову відповідність займаній посаді, пониження за посадою, звільнення з посади державного службовця.

Законодавство встановлює порядок і процедуру розслідування дисциплінарного правопорушення, констатації факту його скоєння, прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також порядок його оскарження.

Законодавство визначає центральний орган виконавчої влади з питань державної служби відповідальним за нагляд за дотриманням законодавства державними службовцями та органами, у яких вони працюють, по відношенню до них. Цей орган має право порушувати і розслідувати дисциплінарну справу, за наслідками розслідування вносити пропозиції, які є обов’язковими до розгляду органом, у якому проводилося розслідування, або вищестоящим органом. Законодавство визначає порядок створення цим органом комісій для розгляду апеляцій щодо правомірності застосування дисциплінарних стягнень.

 

VII. Система законодавства про державну службу

Систему законодавства про державну службу становлять:

-              Базовий закон;

-              Спеціальні (галузеві) закони, присвячені окремим видам цивільної та мілітаризованої служби;

-              Супроводжуючі закони, що покликані доповнити дію спеціальних (галузевих) законів з питань, які згідно з Конституцією України потребують визначення виключно законами України;

-              Система підзаконних нормативно-правових актів.

 

VІII. Впровадження нового законодавства

Запропонована Концепція передбачає поетапне реформування законодавства про державну службу. Новий закон про державну службу повинен містити перехідні положення, у яких буде описано основні етапи та механізми впровадження нових норм.

Розмежування політичних і адміністративних посад спричинить зміни у системі органів виконавчої влади та їх структурі, тому цей процес повинен відбуватися з урахуванням результатів обстеження інституційної та бюджетної структури секторів державного управління, функціонального обстеження органів виконавчої влади.

Зміни, пов’язані зі звуженням сфери регулювання законодавства про державну службу і виведенням за межі державної служби певних посад державних службовців, мають відбуватися таким чином, що ті, хто сьогодні працює на посадах державних службовців, зберігатимуть свій статус до кінця перебування на цих посадах, а ті, хто обійматиме такі посади вперше, вже не матимуть статусу державних службовців.

Перехід до нової класифікації посад державних службовців почнеться після того, як буде розроблено чіткі критерії класифікації посад, а також методику оцінювання чинних посад відповідно до цих критеріїв.

Перехід до нової системи рангів потребує розроблення критеріїв та методики оцінювання результатів діяльності державних службовців.

Нове законодавство повинно врегулювати питання соціального захисту державних службовців таким чином, щоб не погіршити їх становище.



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.