Skip to Content

Невипадкова людина на державній службі - Петро Васильович Макаренко

Макаренко Петро Васильович, переможець щорічного Всеукраїнського конкурсу "Кращий державний службовець"ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ

МАКАРЕНКО

розпочинав свою трудову діяльність трактористом у колгоспі та слюсарем на цукровому заводі в рідному селі, що на Київщині. Нині, маючи дві вищі освіти, обіймає посаду начальника відділу організаційно-аналітичного забезпечення роботи голови райдержадміністрації та взаємодії із засобами масової інформації Солом’янської райдержадміністрації міста Києва.

За результатами Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» 2009 року його визнано переможцем у номінації «Кращий керівник».

 

– Шановний Петре Васильовичу, чому Ви вирішили взяти участь у конкурсі?

– Не буду лукавити, адже все відбувалося досить прозаїчно. Оргкомітет першого туру відбирав претендентів на участь за пропозиціями заступників голів райдержадміністрацій. Саме так: участь у конкурсі треба заслужити своєю професійною діяльністю. Не ти вирішуєш, а тебе рекомендують. На мою думку, абсолютно правильний підхід. Мені також зробили пропозицію. Мабуть, кожна людина в такий момент зважує всі «за» й «проти», бо за цим стоїть відповідальність представляти насамперед не себе, а колектив, у якому працюєш. Однак я вважаю, що пропозицію, яку зробило мені керівництво, за роки роботи на посаді начальника відділу в Солом’янській райдержадміністрації я заслужив, тому морально був до неї готовий. Отже, рішення було прийняте майже без вагань. У першому турі з-поміж усіх колег-конкурсантів я виборов право представляти район на міському конкурсі. А далі – ще два тури й ще дві перемоги.

– Хто підтримував Вас упродовж конкурсу, давав поради та просто був поруч?

– Скажу так: колеги, друзі, сім’я – усі небайдужі та близькі люди.

У нашому колективі багато досвідчених і мудрих співробітників, тому робота пліч-о-пліч із ними – найперша допомога в будь-якому змаганні. Проте найбільша підтримка – це щоденна робота поряд з головою райдержадміністрації, керівником органу управління столичного району, який за чисельністю населення можна порівняти з деякими обласними центрами України. Поради, досягнення та досвід є досить важливими. Але найцінніше – можливість отримати професійну критику своїх помилок. Як казав один з дуже авторитетних сучасників, успіхи не потрібно пам’ятати, їх будуть пам’ятати інші, але можна не забувати про помилки, бо одного разу вони можуть повторитися.

Мені пощастило познайомитися з переможницею конкурсу 2008 року Оленою Шапран, яка теж представляла Київ. Її зауваження та побажання стали в пригоді на шляху до перемоги.

Звісно, поряд зі мною завжди була моя сім’я. Саме їй довелося найскладніше. Я чітко розумів: бути достойним учасником змагання такого рівня – значить приділяти більше часу самоосвіті й менше родині. Я ще й навчався на вечірньому відділенні Національної академії державного управління при Президентові України.

Ось і доводилося балансувати між підготовкою до конкурсу, родиною, роботою та навчанням і все встигати.

– Відомо, що за перемогу в конкурсі змагалося більш як 9 000 державних службовців з усіх регіонів України. Чи складно далася перемога?

– Змагання передбачає перемогу, а перемога – це ціль. Для того щоб її досягти, потрібно показати певний рівень. Насамперед, треба виконати всі вимоги оргкомітету до матеріалів, виступів тощо. Я намагався робити все на високому рівні. Проте важливо постійно зберігати самокритичність, щоб, прагнучи довести, що ти кращий серед кращих, не «занестися» на пустопорожнє вихваляння. Найважливіше зробити правильний вибір, щоб показати, ким ти є насправді або, можливо, прагнеш стати. У своїй презентації я намагався сказати: «Я так думаю!» і вважаю, мені вдалося донести власні думки й цінності.

Усі конкурсанти ставили собі за мету здобути перемогу. Уже на міському рівні відчувалася запекла боротьба. Хоча слово «запекла», можливо, вживати й не дуже доречно, бо з-поміж чотирьох номінантів на перемогу було три чарівні жінки. На всеукраїнському рівні виявилося ще складніше. До речі, відносини між конкурсантами ґрунтувалися не на конкуренції, а на дружбі та взаємній підтримці, саме тому з багатьма підтримую стосунки й досі. Нас об’єднав спільний інтерес, єдина життєва філософія – прагнення не стільки до перемоги, скільки до самовдосконалення. А коли однодумці збираються в одному місці, загальну атмосферу, що там панує, передати словами неможливо, її можна тільки відчути.

– Як Ваші колеги та підлеглі сприйняли перемогу?

– Першість на рівні держави – величезна подія. Визнаю, що я доклав чимало зусиль, щоб гідно змагатися. Хоча віддавати належне собі треба в останню чергу. Це колективна перемога. У нас професійний, дружний і стабільний колектив, доброзичлива атмосфера. Ми, чим можемо, завжди допомагаємо один одному. Будь-яка перемога, професійна чи особиста, сприймається як спільне досягнення. Загалом це перемога моїх учителів – батьків, викладачів школи і обох вишів, колег, усіх мудрих і вимогливих керівників, на яких мені в житті щастило – у колгоспі, на заводі, у ПТУ, апараті Верховної Ради України, Солом’янській райдержадміністрації. Це також перемога всіх розумних людей, книжки яких я прочитав, бо набуті знання допомогли мені в житті й у цьому змаганні. Проте я сказав би, що ця подія стала для колективу гордістю, а для мене – зобов’язанням, бо насправді почесно мати в колективі переможця всеукраїнського конкурсу, але тепер мені потрібно щоденно підтверджувати «вищий пілотаж», адже мене сприймають як людину, на професійність якої можна розраховувати. 

– Чим є для Вас державна служба?

– Можливо, це дещо нетрадиційно, але я не буду говорити, що для мене це поклик долі чи щось подібне. Я прагматик і практик. Для мене державна служба – професійна діяльність, специфічна, складна й дуже часто невдячна справа. Проте я прийшов сюди свідомо й не випадково, зі сформованими цінностями та життєвими принципами. До того працював у різних сферах, і тепер це мені допомагає в спілкуванні з людьми. Мені зрозумілі проблеми трудівників, бо сам працював на виробництві; я можу знайти спільну мову з молоддю, бо виступав активістом молодіжного руху; я знаю, що таке байдужість людей, від рішень яких залежить твоя доля, бо мені, як звичайному сільському хлопцеві, довелось оббивати пороги багатьох кабінетів.

З того часу як приїхав до Києва, саме Солом’янський район став мені найріднішим: я тут навчався, живу, працюю. Ось уже 7 років обіймаю посаду начальника відділу забезпечення роботи голови райдержадміністрації. Своєю працею намагаюся покращити життя району, реалізовувати власні ідеї, однією з яких стало видання районної газети «Солом’янка», що отримала «Золоте перо» на міжнародному конкурсі як краще районне видання столиці.

– Яка Ваша особиста формула життєвого успіху?

– Люблю цитувати мудрого Павла Загребельного. Він казав, що розум вимірюється знаннями, які дають користь. Я великий шанувальник книг, особливо української класики. По-перше, читання струшує з думок нашарування буденності, повертає до істинних цінностей. По-друге, дає знання. Думаю, для управлінця важливо бути людиною обізнаною. Вважається, діяльність, що ґрунтується на незнанні, гірша за злочин. А в житті та професійній діяльності треба сміливо ставити цілі та йти до них, розраховуючи на власні сили, і ніколи себе не жаліти.

– Які враження у Вас залишилися від конкурсу?

– Особисте враження можна сформулювати одним словом «зміг». Тепер я більше знаю, а значить, і більше можу. Головне враження навіть не від нагород, а від учасників – колоритних, небайдужих, професійних людей з різних куточків України. Ірина Іващук з Львівщини, Наталія Прибєга з Луганщини, Олег Муратов з Одеси, Володимир Клюцевський з Херсона, Мілана Павленко з Полтавщини, Наталія Додяк з Чернівеччини – невипадкові люди на державній службі, вони мають не лише ідеї, але й реалізовані проекти. На жаль, перемога дістається одному.

– Які цілі на майбутнє ставите перед собою?

– Не ставлю за мету «штовхатися ліктями» за посади. Якщо я вартий, посада мене сама знайде. Для мене важливий не стільки пост, скільки професійна самореалізація. Я маю хист до викладання (за першою освітою вчитель) та бажання зайнятися науковою діяльністю. Гадаю, в майбутньому, окрім державної служби, сконцентруюся й на цьому. Щодо особистого життя, то зараз із дружиною виховуємо донечку, але хочу мати ще й сина!

 

 

Матеріал підготовлено 

Анною Матвєєвою

 

Вісник державної служби України, №1, 2010.

http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=271195&cat_id=37402



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.