Skip to Content

Проект Закону України "Про державну службу"

ПРОЕКТ

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державну службу
__________________________

Цей Закон визначає основи державної служби, умови вступу на державну службу, порядок її проходження та припинення, правовий статус державних службовців, засади їх соціального і правового захисту.

РОЗДІЛ I.  ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) близькі особи — термін застосовується у значенні, наведеному в Законі України “Про засади запобігання та протидії корупції”;

2) державна служба — публічно-правовий та соціальний інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації, надання якісних державних та адміністративних послуг фізичним та юридичним особам, а також інша професійна діяльність, пов’язана з досягненням мети, виконанням завдань і функцій держави;

3) державний службовець — особа, що перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає в органі виконавчої влади або іншому державному органі, в тому числі їх апараті (далі — органи державної влади) посаду державної служби для здійснення покладених на неї державою функцій і повноважень;

4) керуючий персоналом — Державний секретар Кабінету Міністрів України, державні секретарі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади — керівник відповідного органу, в Адміністрації Президента України, Апараті Верховної Ради України, в інших органах державної влади — посадова особа, на яку спеціальним актом суб’єкта призначення покладено повноваження з управління персоналом у відповідному органі або в його апараті;

5) конкурс на зайняття вакантних посад державної служби (далі — конкурс) — проведення відбору з метою забезпечення, передбаченого Конституцією України рівного права на доступ до державної служби, а також реалізації права на просування по службі шляхом зайняття більш високої посади державної служби та залучення до державної служби осіб, підготовлених і здатних професійно виконувати посадові завдання, обов’язки та здійснювати повноваження (далі — посадові обов’язки);

6) підрозділ з питань персоналу — структурний підрозділ в органі державної влади, що забезпечує здійснення керуючим персоналом своїх повноважень, відповідає за документальне оформлення проходження державної служби, прогнозування розвитку персоналу, забезпечення безперервного підвищення кваліфікації державних службовців, а також виконує інші обов’язки, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

7) посада державної служби — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу державної влади з установленими законодавством посадовими обов’язками;

8) посадові обов’язки — завдання та функції, закріплені за державним службовцем посадовою інструкцією;

9) професійне навчання державних службовців — підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців;

10) суб’єкт призначення — орган державної влади або посадова особа, уповноважені призначати на відповідні посади державної служби.

Стаття 2. Функції та повноваження державного службовця

1. Державний службовець здійснює повноваження та виконує функції, покладені на нього державою, з:

1) підготовки пропозицій щодо формування державної політики у відповідних сферах державного управління (у тому числі відповідна експертна робота) та забезпечення її реалізації;

2) розроблення та експертизи проектів нормативно-правових актів, міжнародних договорів;

3) управління державними фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;

4) управління персоналом;

5) прийняття нормативно-правових актів (правових актів індивідуальної дії) щодо фізичних та юридичних осіб;

6) здійснення нагляду та контролю за дотриманням законодавства.

 

 

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на державних службовців органів державної влади.

Регулювання правового становища державних службовців апарату органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, органів військового управління, служби безпеки, внутрішніх справ, державної служби зайнятості та інших органів, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено спеціальними законами.

2. Дія цього Закону не поширюється на:

1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, народних депутатів України, заступників міністрів;

2) працівників патронатних служб Президента України, членів Кабінету Міністрів України, народних депутатів України;

3) працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини, та суддів;

4) працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування;

5) працівників державних підприємств, установ та організацій;

6) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.

3. Перелік посад працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4. Основні принципи державної служби

1. Основними принципами державної служби є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) професіоналізм;

4) патріотизм;

5) політична нейтральність та лояльність;

6) прозорість діяльності;

7) відповідальне ставлення до служби.

Стаття 5. Категорії посад державної служби

1. Посади державної служби в органах державної влади поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру повноважень та рівня відповідальності державних службовців.

2. Установлюються такі категорії посад державної служби:

перша (вищий корпус державної служби) — посади керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, їх перших заступників та заступників, керівника Офісу Президента України, державних секретарів міністерств та їх заступників, керівників центральних органів виконавчої влади, що не є членами Кабінету Міністрів України, постійних представників Президента України, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, його перших заступників та інші посади, віднесені до цієї категорії;

друга (вищий корпус державної служби) — посади керівників структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників, наукових консультантів, консультантів та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, референтів та уповноважених Президента України, перших заступників та заступників керівників структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, що не є членами Кабінету Міністрів України, директорів департаментів міністерств, керівників урядових органів, заступників постійних представників Президента України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, заступників Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівників органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, керівника Секретаріату, керуючого справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інші посади, віднесені до цієї категорії;

третя — посади завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів, радників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, директорів департаментів органів державної влади (крім міністерств), заступників директорів департаментів органів державної влади, заступників керівників урядових органів, начальників самостійних управлінь, самостійних відділів у складі органів державної влади, голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників голів, заступників голів — керівників апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, заступників Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступників керуючого справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, заступників керівників органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інші посади, віднесені до цієї категорії;

четверта — посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, завідуючих самостійними секторами, начальників відділів у складі департаменту (самостійного управління) та їх заступників, завідуючих секторами у складі департаменту (самостійного управління, самостійного відділу) в складі органів державної влади, керівників територіальних підрозділів органів державної влади, першого заступника та заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, помічників, радників та керівників прес-служби голови обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, служб у складі самостійних управлінь (самостійних відділів), завідуючих самостійними секторами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, помічників і радників Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим; начальників управлінь, відділів апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим; керівника прес-центру Верховної Ради Автономної Республіки Крим, керівника прес-служби Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступників Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві та інші посади, віднесені до цієї категорії;

п’ята — посади спеціалістів центральних органів виконавчої влади, керівників структурних підрозділів урядових органів, заступників керівників територіальних підрозділів органів державної влади, заступників начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, відділів, служб, завідуючих секторами у складі самостійних управлінь (самостійних відділів) обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, заступників начальників управлінь, відділів, начальників відділів у складі самостійних управлінь, завідуючих секторами апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, начальників самостійних управлінь, самостійних відділів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та їх заступників, Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві, начальників відділів та їх заступників у складі самостійних управлінь, завідуючих самостійними секторами органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інші посади, віднесені до цієї категорії;

шоста — посади начальників управлінь, відділів, служб та їх заступників, завідуючих секторами районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалістів урядових органів, начальників відділів, завідуючих секторами, спеціалістів територіальних підрозділів органів державної влади, спеціалістів апарату, управлінь, відділів, секторів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, помічників заступників Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, помічників заступників Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, помічника керівника Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, помічника Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, спеціалістів та консультантів апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, радників і помічників міністрів Автономної Республіки Крим, голів республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, спеціалістів, консультантів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві та інші посади, віднесені до цієї категорії;

сьома — посади спеціалістів апарату районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, секторів та інші посади, віднесені до цієї категорії.

 

Стаття 6. Віднесення посад державної служби до відповідних категорій

1.  Посади державної служби в органах державної влади, не зазначені у статті 5 цього Закону, відносяться до першої та другої категорій за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, до третьої—сьомої — спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби за поданням керуючого персоналом відповідного органу державної влади у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Правове регулювання державної служби

1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим Законом, іншими законами і виданими на підставі та на виконання законів України актами Кабінету Міністрів України, а також актами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.

Дія норм трудового законодавства поширюється на державних службовців у частині, що не врегульована цим Законом.

2. Контроль за дотриманням в органах державної влади цього Закону та інших актів законодавства про державну службу в межах своїх повноважень здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Стаття 8. Права державного службовця

1. Державний службовець має право на:

1) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

2)здорові, безпечні та належні для високопродуктивної діяльності умови служби;

3)  оплату праці залежно від займаної посади державної служби, рангу державного службовця, який йому присвоєно, вислуги років на державній службі, інших умов, визначених статтею 56 цього Закону;

4) професійне навчання;

5) просування по службі відповідно до результатів службової діяльності;

6) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

7) відпустку та пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону;

8)  захист своїх прав і законних інтересів;

9) повагу до своєї особистості, гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших громадян;

10)отримання від державних органів, підприємств, організацій та органів місцевого самоврядування необхідної інформації для виконання посадових обов’язків;

11) безперешкодне ознайомлення з документами, що стосуються проходження ним державної служби, у тому числі з висновками за підсумками оцінювання результатів його службової діяльності;

12) участь у діяльності об’єднань громадян.

Стаття 9. Обов’язки державного службовця

1. Державний службовець зобов’язаний:

1) керуватися у своїй діяльності Конституцією та законами України;

2) дотримуватися принципів державної служби;

3) шанобливо ставитися до громадян, поважати гідність людини;

4) користуватися державною мовою під час виконання посадових обов’язків;

5) дотримуватися законодавства про запобігання та протидію корупції;

6) сумлінно виконувати свої посадові обов’язки;

7) виконувати рішення органів державної влади, накази (розпорядження) та доручення керівників, надані у межах їх повноважень;

8) додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку роботи органу державної влади;

9) постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію;

10) забезпечувати фізичним та юридичним особам доступ до інформації відповідно до закону, збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, а також іншої інформації, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню.

Стаття 10. Виконання державним службовцем доручень, наказів (розпоряджень)

1. Державні службовці під час виконання посадових обов’язків діють у межах повноважень, визначених законодавством та посадовими інструкціями.

2. Доручення керівників органів державної влади всіх рівнів, у тому числі оформлені у вигляді наказів (розпоряджень) та надані у межах їх повноважень є обов’язковими для виконання підлеглими державними службовцями, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Працівникам патронатної служби керівника органу державної влади забороняється від свого імені давати доручення державним службовцям.

3. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву в законності даного керівником доручення має право вимагати його письмового підтвердження та відмовитися від виконання такого доручення, а також зобов’язаний одночасно повідомити у письмовій формі про це вищу за посадою особу.

4. Надання/виконання явно злочинного доручення, наказу (розпорядження) тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Стаття 11. Вимоги до лояльності та політичної нейтральності державного службовця

1. Державний службовець у межах своїх повноважень повинен об’єктивно і неупереджено виконувати накази (розпорядження) та доручення осіб, яким він підпорядкований, незалежно від партійної приналежності цих осіб та особистих переконань державного службовця.

2. Державний службовець не має права організовувати страйки та брати в них участь.

3. Державному службовцю забороняється брати участь у передвиборчій агітації, крім випадків його реєстрації як кандидата на виборну посаду.

4. У разі участі у виборах до органу державної влади чи органу місцевого самоврядування як кандидата державний службовець має протягом двох тижнів з моменту реєстрації його як кандидата подати заяву про звільнення його від виконання посадових обов’язків і надання відпустки, зокрема без збереження заробітної плати, на період виборчого процесу.

 

5. Державний службовець в робочий час не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії, що будь-яким чином можуть засвідчувати його особливе ставлення до певних політичних сил, партій, блоків.

 

Стаття 12. Дії, що забороняється вчиняти державному службовцеві

1. Державному службовцеві забороняється вчиняти дії, передбачені статтею 4 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”.

Стаття 13. Фінансовий контроль державного службовця

1. Державний службовець зобов’язаний подавати відомості про майно, доходи, витрати, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном (далі — відомості про майно, доходи та витрати) з урахуванням особливостей, визначених законодавством про боротьбу з корупцією:

1) при вступі на посаду державної служби (протягом 20 календарних днів з дня призначення на посаду);

2) щороку.

Відомості про майно, доходи та витрати подаються до суб’єкта призначення та зберігаються в його особовій справі.

Державні службовці, які займали посади державної служби першої та другої категорій подають відомості про майно, доходи та витрати до податкових органів за місцем їх проживання протягом двох років після звільнення з державної служби.

2. Державний службовець у відомостях про майно, доходи та витрати зазначає:

1) прізвище, ім’я, по батькові особи, ідентифікаційний номер, а також імена та прізвища близьких осіб, їх ідентифікаційні номери;

2) займану посаду державної служби (у разі подання відомостей про майно, доходи та витрати після припинення державної служби — остання займана посада);

3) інформацію про інші види робіт, що виконуються державним службовцем на умовах сумісництва;

4) інформацію про доходи за останній рік, а для державних службовців, що займають посади державної служби першої та другої категорій — також інформацію про витрати за останній рік;

5) інформацію про зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном;

6) інформацію про нерухомість, яка перебуває у власності, володінні або користуванні (в тому числі на підставі договору оренди). Державний службовець, що займає посаду державної служби першої або другої категорії, додатково повинен подавати зазначену інформацію про близьких йому осіб (за їх згодою);

7) інформацію про належне йому цінне рухоме майно, в тому числі про транспортні засоби, які перебувають у його володінні, користуванні, або ті, що придбані на підставі договору лізингу. Державний службовець, що займає посаду державної служби першої або другої категорії, додатково повинен подавати зазначену інформацію щодо близьких йому осіб (за їх згодою);

8) інформацію про укладені угоди (якщо вартість угоди перевищує 20 мінімальних заробітних плат) із зазначенням розміру і сторін таких угод;

9) інформацію про отримані кредити, якщо загальний розмір таких кредитів перевищує 20 мінімальних заробітних плат;

10) інформацію про вклади в банках та цінні папери. Державний службовець, що займає посаду державної служби першої або другої категорії, додатково повинен подавати зазначену інформацію про близьких йому осіб (за їх згодою);

11) іншу інформацію, яку державний службовець вважає за необхідне зазначити під час подання відомостей про майно, доходи та витрати.

3.  Відомості про майно, доходи та витрати містять інформацію з обмеженим доступом та відкриту інформацію. Інформацією з обмеженим доступом є адреса проживання, ідентифікаційний номер державного службовця та інших осіб, зазначених у відомостях про майно, доходи та витрати. Інша інформація, зазначена у частині другій цієї статті, є відкритою.

Відкрита інформація про державних службовців, що займають (займали) посади державної служби першої або другої категорії, підлягає обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті відповідного органу державної влади та на веб-сайті спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.

4. Порядок та форма подання державним службовцем, а також особами, які звільнилися з державної служби та перебувають у відставці, відомостей про майно, доходи та витрати, а також порядок перевірки, оприлюднення, збирання та зберігання зазначених відомостей визначається Кабінетом Міністрів України.

5. У разі ухилення державного службовця від подання відомостей про майно, доходи та витрати або виявлення під час перевірки зазначених відомостей ознак корупційного діяння чи злочину керуючий персоналом, посадова особа спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби зобов’язані негайно передати відповідні матеріали до компетентного правоохоронного органу.

Стаття 14. Граничний вік перебування на державній службі

1. Граничний вік перебування на державній службі становить 65 років. У разі потреби строк державної служби може бути продовжений суб’єктом призначення, але не більш як на п’ять років.

2. У виняткових випадках після закінчення строку державної служби, зазначеного у частині першій цієї статті, державні службовці можуть бути залишені на роботі в органах державної влади лише на посадах референтів та інших посадах, які не належать до посад державної служби.

Стаття 15. Гарантії забезпечення реалізації права на державну службу

1. За умови виникнення перешкод у реалізації наданих цим Законом прав або їх порушення, особи, зазначені в частині другій цієї статті мають право подати керуючому персоналом відповідного органу державної влади письмову заяву.

2. Право на подання заяви, зазначеної в частині першій цієї статті, мають:

1) особи, які претендують на зайняття посад державної служби та бажають взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад державної служби;

2) кандидати на посади державної служби, які взяли участь у конкурсі;

3) переможці конкурсу;

4) державні службовці;

5) особи, звільнені з посади державної служби.

3. Обґрунтована відповідь за заявою надається заявнику у письмовій формі протягом 10 календарних днів з моменту отримання та реєстрації заяви. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв несе керуючий персоналом.

Особи, зазначені в частині другій цієї статті, мають право звернутися до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби із скаргою у разі неотримання в установлений строк обґрунтованої відповіді на свою заяву.

4. Рішення керуючого персоналу за заявою особи, зазначеної в частині другій цієї статті, може бути оскаржено до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби або до суду.

5. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби за результатами розгляду скарги, поданої відповідно до цієї статті, та у разі виникнення потреби в проведенні службового розслідування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, має право вносити керуючому персоналом пропозиції щодо скасування або тимчасового зупинення дії його рішень, що суперечать законодавству про державну службу.

У разі невжиття керуючим персоналом відповідних заходів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби оскаржує його рішення до суду.

 

РОЗДІЛ III. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ 
СЛУЖБОЮ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Стаття 16. Реалізація державної політики у сфері державної служби та управління державною службою

1. Реалізація державної політики у сфері державної служби здійснюється Кабінетом Міністрів України безпосередньо та через спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

2. Управління державною службою в органах державної влади здійснюють керуючі персоналом зазначених органів, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 17. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби

1.  Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби з метою реалізації державної політики у сфері державної служби:

1) подає в установленому порядку Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері державної служби та забезпечує її реалізацію;

2) розробляє проекти нормативно-правових актів з питань державної служби;

3) видає нормативно-правові акти з питань державної служби, організовує та контролює їх виконання;

4) надає роз’яснення щодо застосування законодавства про державну службу, які у разі потреби оприлюднюються у друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті спеціально уповноваженого органу для врахування особами, на яких поширюється дія цього Закону;

5) забезпечує проведення функціонального обстеження органів виконавчої влади і за його результатами готує пропозиції щодо удосконалення їх системи та структури;

6) координує роботу підрозділів з питань персоналу в органах виконавчої влади, погоджує призначення на посаду та звільнення з посади їхкерівників;

7) забезпечує ведення і опублікування переліку вакантних посад державної служби в органах державної влади;

8) бере участь у проведенні конкурсу на зайняття посади державної служби першої та другої категорій;

9) забезпечує організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців шляхом формування, розміщення та здійснення контролю за виконанням відповідного державного замовлення;

10) установлює єдині стандарти надання послуг з підвищення кваліфікації державних службовців, що надаються підприємствами, установами та організаціями, забезпечує контроль за їх дотриманням;

11) вносить Кабінету Міністрів України подання про присвоєння рангів державним службовцям, які займають посади державної служби першої та другої категорій;

12) готує висновок щодо переведення на іншу посаду та звільнення з посади за ініціативою суб’єкта призначення державних службовців, які займають посади державної служби першої та другої категорій;

13) бере участь у проведенні службового розслідування щодо державних службовців, які займають посади державної служби першої та другої категорій;

14) здійснює заходи щодо запобігання проявам корупції серед державних службовців;

15) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Стаття 18. Управління державною службою в органах державної влади

1. Управління державною службою в органах державної влади здійснюється керуючими персоналом зазначених органів.

2. Керуючий персоналом:

1) організовує проведення конкурсів на посади державної служби третьої — сьомої категорій та забезпечує прозорість і об’єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;

2) призначає осіб на посади державної служби третьої — сьомої категорій та звільняє їх з посад;

3) присвоює ранги державним службовцям, які займають посади державної служби третьої — сьомої категорій;

4) виконує функції роботодавця для працівників органу державної влади, прийнятих на роботу на умовах трудового договору;

5) забезпечує постійне підвищення кваліфікації державних службовців;

6) забезпечує ефективне функціонування системи оцінювання результатів службової діяльності державних службовців;

7) вносить спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань державної служби подання про віднесення посад державної служби в органах державної влади, не зазначених у статті 5 цього Закону, до посад державної служби третьої — сьомої категорій;

8)  забезпечує дотримання державними службовцями службової дисципліни;

9) приймає у межах своїх повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців;

10) розглядає заяви осіб, зазначених у частині другій статті 15 цього Закону, стосовно виникнення перешкод у реалізації наданих цим Законом прав або порушення таких прав та надає обґрунтовані відповіді;

11) забезпечує надання державним службовцям необхідної для виконання посадових обов’язків інформації;

12) забезпечує створення належних умов для виконання державними службовцями своїх обов’язків;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.

3. Керуючий персоналом відповідальний перед суб’єктом призначення за забезпечення функціонування державної служби органу державної влади.

Стаття 19. Підрозділ з питань персоналу

1. У кожному органі державної влади залежно від покладених повноважень, обсягу завдань створюється відповідний підрозділ з питань персоналу або вводиться відповідна посада.

2. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника підрозділу з питань персоналу в органах виконавчої влади здійснюється за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.

3. Типове положення про підрозділ з питань персоналу в органах державної влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Розділ IV. ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ ТА 
ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Глава 1. Загальні умови вступу на державну службу

Стаття 20. Право на державну службу та обмеження у разі вступу на державну службу

1. Право на державну службу з урахуванням вимог, установлених цим Законом, мають повнолітні громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання.

2. На державну службу не можуть вступити особи, які:

1) визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

2) мають захворювання, що перешкоджають вступу на державну службу. Перелік таких захворювань, Порядок визначення стану здоров’я, достатнього для виконання посадових обов’язків осіб, що претендують на зайняття посади державної служби, та форма медичного висновку затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я;

3) мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

4)  відповідно до судового рішення позбавлені права займати посади державної служби в органах державної влади.

Стаття 21. Загальні вимоги до особи, що вступає на державну службу

1. Особа, що претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким вимогам:

1) мати вищу освіту;

2) знати Конституцію та закони України, інші акти законодавства, необхідні для виконання посадових обов’язків;

3) вільно володіти державною мовою;

4) мати стан здоров’я, достатній для виконання посадових обов’язків.

 

Стаття 22. Вимоги до компетентності особи, що вступає на державну службу

1. Особа, що претендує на зайняття посади державної служби відповідної категорії, повинна відповідати таким вимогам:

1) для першої та другої категорій — повна вища освіта (наявність кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста), вільне володіння однією з офіційних мов Ради Європи та досвід роботи не менш як 10 років, у тому числі не менш як по 5 років на керівних посадах та посадах державної служби;

2) для третьої та четвертої категорій — повна вища освіта (наявність кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста) та досвід роботи не менш як 5 років;

3) для п’ятої та шостої категорій — базова або повна вища освіта (наявність кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста або магістра) та досвід роботи не менш як 3 роки;

4) для сьомої категорії — вища освіта (наявність кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста або магістра).

2. Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття окремих посад державної служби, відносно освіти, професійної кваліфікації і досвіду затверджуються керуючим персоналом відповідно до порядку, визначеного спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.

Стаття 23. Вступ на державну службу

1. Вступ особи на державну службу здійснюється шляхом призначення:

1) на посаду державної служби першої та другої категорій — у порядку, визначеному Конституцією та законами України, іншими актами законодавства без обов’язкового проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби. У разі коли рішення про проведення конкурсу приймає суб’єкт призначення, конкурс проводиться в порядку, передбаченому цим Законом, а призначення переможця конкурсу може відбуватися без стажування;

2) на посаду державної служби третьої — сьомої категорій — за результатами конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби в порядку, визначеному цим Законом.

2. Особа, яка вступає на державну службу вперше, публічно складає присягу державного службовця. Порядок публічного складення присяги визначається Кабінетом Міністрів України.

Публічне складення присяги державного службовця здійснюється після успішного проходження особою стажування при вступі на державну службу вперше у порядку, визначеному статтею 30 цього Закону.

3. Службові відносини особи, яка вступає на державну службу вперше, розпочинаються з моменту прийняття публічної присяги державного службовця, а при наступному призначенні на посаду державної служби, — з моменту такого призначення.

Глава 2. Порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних 
посад державної служби

Стаття 24. Оголошення про вакантні посади державної служби 
та проведення конкурсу

1. Інформація про вакантні посади державної служби в органі державної влади оприлюднюється шляхом:

1) розміщення керуючим персоналом оголошення про проведення конкурсу в приміщенні відповідного органу державної влади у визначеному для цього місці та на його офіційному веб-сайті не пізніше ніж через п’ять календарних днів з моменту відкриття вакансії та прийняття рішення про проведення конкурсу.

За рішенням керуючого персоналом оголошення про проведення конкурсу може бути опубліковане в засобах масової інформації;

2) опублікування спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби інформації про проведення конкурсу в офіційному друкованому виданні та розміщення на офіційному веб-сайті із щотижневим оновленням інформації.

Керуючий персоналом подає спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань державної служби інформацію про вакантні посади державної служби не пізніше п’яти календарних днів з моменту відкриття вакансії.

2. В оголошенні про проведення конкурсу зазначаються:

1) найменування і місцезнаходження органу державної влади;

2) назва і категорія посади державної служби;

3) посадові обов’язки;

4) розмір посадового окладу;

5) вимоги до кандидата на посаду державної служби;

6) перелік необхідних документів та строк їх подання;

7) дата і місце проведення конкурсу;

8) інформація щодо строковості чи безстроковості призначення переможця конкурсу;

9) прізвище і номер телефону особи, яка надає додаткову інформацію з питань проведення конкурсу.

3. Перелік питань для перевірки знань осіб, що беруть участь у конкурсі, зазначається на офіційному веб-сайті органу державної влади, що оголошує конкурс.

4. Строк подання документів кандидатами на посади державної служби не може бути менше 20 та більше 30 календарних днів після розміщення керуючим персоналом відповідного органу державної влади на офіційному веб-сайті такого органу оголошення про проведення конкурсу.

5. Недотримання вимог, зазначених у частинах першій — третій цієї статті, може бути оскаржено у порядку, передбаченому статтею 15 цього Закону.

 

Стаття 25. Документи на участь у конкурсі

1. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає до конкурсної комісії органу державної влади, в якому проводиться конкурс, такі документи:

1) письмову заяву;

2) документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України;

3) копію документа про вищу освіту;

4) особову картку встановленого зразка;

5) медичний висновок про стан здоров’я за встановленою формою;

6) трудову книжку або її копію.

2. Окремими законами можуть бути встановлені вимоги щодо подання інших документів на участь у конкурсі, ніж зазначені у частині першій цієї статті.

3. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, має право додати до заяви інші документи, крім зазначених у частині першій цієї статті.

Стаття 26. Порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби

1. Для проведення конкурсу на зайняття посади державної служби першої та другої категорій суб’єкт призначення утворює конкурсну комісію у складі не менше семи осіб, у тому числі за участю керуючого персоналом органу державної влади, на посаду в якому проводиться конкурс (крім випадку проведення конкурсу на посаду керуючого персоналом цього органу), а також представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.

Конкурс на посаду державної служби третьої — сьомої категорій проводить утворена керуючим персоналом конкурсна комісія у складі не менше п’яти осіб.

2. До складу конкурсної комісії можуть включатися державні службовці, у тому числі з інших органів державної влади, колишні державні службовці, які перебувають у відставці або на пенсії, науковці, а також представник організації профспілки відповідного рівня.

Близькі особи кандидата на посаду державної служби не можуть бути членами конкурсної комісії.

3. Засідання конкурсної комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.

Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на її засіданні членів конкурсної комісії.

4. У разі коли заяву про участь у конкурсі подала одна особа, вона не звільняється від проходження конкурсу.

5. Порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 27. Результати конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби

1. Рішення конкурсної комісії оформлюється протоколом.

2. Інформація про результати конкурсу оприлюднюється керуючим персоналом не пізніше трьох календарних днів після його проведення шляхом розміщення відомостей про переможця у приміщенні органу державної влади, в якому проводився конкурс, у визначеному для цього місці і на офіційному веб-сайті такого органу та надсилається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань державної служби.

3. Інформація про результати конкурсу на посади державної служби усіх категорій оприлюднюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби шляхом розміщення відомостей про переможця в його офіційному друкованому виданні та на офіційному веб-сайті зазначеного органу із щотижневим оновленням інформації.

4. Кожен учасник конкурсу повинен бути письмово повідомлений про його результати протягом п’яти календарних днів після оприлюднення результатів конкурсу відповідно до вимог цієї статті:

1) на посади державної служби першої та другої категорій — суб’єктом призначення;

2) на посади державної служби третьої — сьомої категорій — керуючим персоналом відповідного органу державної влади.

5. За недотримання вимог, зазначених у частинах другій — четвертій цієї статті керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, керуючий персоналом відповідного органу державної влади несуть відповідальність, передбачену законом.

6. Протокол, складений конкурсною комісією та підписаний усіма її членами, зберігається в органі державної влади, в якому проводився конкурс, протягом п’яти років, а після закінчення зазначеного строку передається до архіву для зберігання.

7. Витяг з протоколу зберігається в особовій справі державного службовця.

8. Учасники конкурсу можуть не пізніше ніж через 10 календарних днів після отримання письмового повідомлення про результати конкурсу оскаржити рішення конкурсної комісії у порядку, передбаченому статтею 15 цього Закону.

Стаття 28. Повторний конкурс на зайняття вакантних посад державної служби

1. У разі виявлення порушень у проведенні конкурсу рішення конкурсної комісії скасовується керуючим персоналом або іншим суб’єктом призначення, який оголошував конкурс, про що він протягом п’яти календарних днів повідомляє спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.

У цьому разі не пізніше ніж через 20 календарних днів з моменту скасування рішення конкурсної комісії оголошується повторний конкурс, у якому має право брати участь представник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби без права голосу.

2. Повторний конкурс оголошується також у разі, коли жоден з учасників конкурсу не пройшов конкурсний відбір або у разі неподання заяв на участь у конкурсі.

Глава 3. Призначення на посаду державної служби

Стаття 29. Порядок призначення на посаду державної служби

1. Рішення про призначення приймається:

1) на посаду державної служби першої та другої категорій — суб’єктом призначення у порядку, визначеному Конституцією України, цим Законом та іншими актами законодавства;

2) на посаду державної служби третьої — сьомої категорій — керуючим персоналом відповідного органу державної влади за результатами конкурсу не пізніше ніж через 20 календарних днів після оприлюднення його результатів (крім тих, що вступають на державну службу вперше) та з урахуванням вимог статті 30 цього Закону.

2. За обґрунтованої потреби суб’єкт призначення може установити строк прийняття рішення про призначення особи на посаду державної служби до 30 календарних днів для припинення нею членства у політичній партії, позбавлення статусу підприємця, виходу із складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що провадять підприємницьку діяльність, виконання роботи на умовах сумісництва, крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюється в позаробочий час.

У разі недотримання особою, яка призначається на посаду державної служби вимог абзацу першого цієї частини, рішення про її призначення не приймається.

3. Після прийняття рішення про призначення на посаду державної служби та до початку виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків керуючий персоналом зобов’язаний ознайомити державного службовця з правилами внутрішнього трудового розпорядку роботи органу державної влади та посадовою інструкцією.

4. Після призначення на посаду державному службовцю вручається службове посвідчення.

Стаття 30. Порядок проходження стажування при вступі на державну службу вперше

1. Особа, що стала переможцем конкурсу та вступає на державну службу вперше, може бути призначена на вакантну посаду державної служби після успішного проходження стажування при вступі на державну службу з метою визначення відповідності її посаді, на яку вона претендує, яке оформлюється договором про стажування.

2. Договір про стажування укладається між керуючим персоналом відповідного органу державної влади та переможцем конкурсу строком 
від 90 до 180 календарних днів не пізніше ніж через 20 календарних днів після оприлюднення результатів конкурсу і в ньому зазначається:

1) прізвище, ім’я, по батькові особи (переможця конкурсу);

2) назва вакантної посади державної служби, у конкурсі на яку особа стала переможцем, найменування органу державної влади;

3) посадові обов’язки особи з урахуванням кваліфікаційних вимог до посади державної служби;

4) дата початку виконання особою посадових обов’язків відповідно до договору про стажування;

5) права та обов’язки особи;

6) права та обов’язки суб’єкта призначення;

7) режим роботи та час відпочинку особи (у разі коли він відрізняється від внутрішнього трудового розпорядку органу державної влади);

8) умови оплати праці особи виходячи з розміру посадового окладу;

9) строк стажування при вступі на державну службу. При цьому зазначається, що до строку стажування не зараховуються період складання заліків та іспитів, час підготовки і захисту дипломного проекту, інших робіт, передбачених навчальною програмою, та інші періоди, коли особа фактично не виконувала посадові обов’язки, і дія договору продовжується на період тимчасової непрацездатності особи, яка проходить стажування при вступі на державну службу.

3. Договір про стажування набирає чинності з дня його підписання сторонами, якщо інше не встановлено договором про стажування, але не пізніше ніж протягом 10 календарних днів після підписання.

4. Умови договору про стажування можуть бути змінені за згодою сторін.

Внесення змін до договору про стажування оформлюється окремими додатками до нього, які є його невід’ємними частинами.

5. У договорі про стажування передбачається відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків. Забороняється вимагати від особи виконання обов’язків, не визначених договором про стажування.

6. Договір про стажування укладається у письмовій формі у двох примірниках, кожний з яких підписується сторонами. Один примірник договору про стажування передається особі, яка проходить стажування при вступі на державну службу, інший зберігається в її особовій справі.

Примірна форма договору про стажування затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби в установленому порядку.

7. Під час стажування при вступі на державну службу на особу поширюється дія законодавства про працю. У разі успішного проходження стажування при вступі на державну службу особа призначається на посаду державної служби і строк стажування зараховується до стажу державної служби.

У разі отримання переможцем конкурсу негативного висновку за результатами стажування при вступі на державну службу відповідне рішення може бути оскаржене у порядку, передбаченому статтею 15 цього Закону.

8. До закінчення строку стажування при вступі на державну службу особа, яка його проходить, має право розірвати договір про стажування за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі не пізніше ніж за 10 календарних днів.

Стаття 31. Обмеження проходження державної служби близькими особами

1. Державний службовець не може мати в безпосередньому підпорядкуванніблизьких йому осіб або бути безпосередньо підпорядкованим їм у зв’язку з виконанням повноважень.

Стаття 32. Випробування під час вступу на посаду державної служби

1. При призначенні на посаду державної служби може бути передбачено випробування державного службовця з метою визначення відповідності його роботі, яка йому доручається. Строк випробування встановлюється від 60 до 120 календарних днів.

Для осіб, які вступають на державну службу вперше, після успішного проходження стажування при вступі на державну службу випробування не встановлюється.

2. У період випробування на державного службовця поширюється дія цього Закону та інших актів законодавства про державну службу.

3. До строку випробування не зараховуються період тимчасової непрацездатності державного службовця, період складання заліків та іспитів, час підготовки і захисту дипломного проекту, інших робіт, передбачених навчальною програмою, та інші періоди, коли державний службовець фактично не виконував посадові обов’язки.

4. Керуючий персоналом має право звільнити державного службовця з посади державної служби до закінчення строку випробування у разі виявлення невідповідності державного службовця посадовим обов’язкам на відповідній посаді державної служби, попередивши його про це у письмовій формі не пізніше ніж за п’ять календарних днів із зазначенням підстав для визнання державного службовця таким, що не пройшов випробування. Звільнення з цих підстав може бути оскаржене державним службовцем у порядку, передбаченому статтею 15 цього Закону.

5. До закінчення строку випробування державний службовець має право звільнитись за власним бажанням, попередивши про це керуючого персоналом у письмовій формі не пізніше ніж за п’ять календарних днів.

6. У разі коли строк випробування закінчився, а державний службовець продовжує займати посаду державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.

Стаття 33. Присяга державного службовця

1. Переможець конкурсу, призначений на посаду державної служби вперше, після успішного проходження стажування при вступі на державну службу повинен публічно скласти присягу такого змісту:

“Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.

2. Державний службовець підписує текст присяги та зазначає дату її складення. Підписаний текст присяги зберігається в особовій справі державного службовця.

Про складення присяги робиться запис у трудовій книжці державного службовця.

3. У разі відмови особи від складення присяги державного службовця особа звільняється з посади державної служби.

Глава 4. Проходження державної служби

Стаття 34. Ранги державних службовців

1. Установлюється 15 рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та Порядок співвідношення між рангами державних службовців та військовими званнями, дипломатичними рангами, рангами посадових осіб місцевого самоврядування та іншими спеціальними званнями затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

2. Присвоюються такі ранги:

державним службовцям, які займають посади державної служби першої категорії, — 2 і 1 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби другої категорії, — 3 і 2 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби третьої категорії, — 6, 5, 4 і 3 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби четвертої категорії, — 8, 7, 6 і 5 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби п’ятої категорії, — 9, 8, 7 і 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби шостої категорії, — 11, 10, 9, 8, 7 і 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби сьомої категорії, — 15, 14, 13, 12, 11, 10, 9 і 8 ранг.

3. Державним службовцям, що займають посади державної служби першої та другої категорій, ранг присвоюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.

Державним службовцям, що займають посади державної служби третьої — сьомої категорій, ранг присвоюється керуючим персоналом органу державної влади, в якому вони проходять державну службу.

Ранги присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби (у разі встановлення випробного строку — після його закінчення).

Особі, яка призначена на посаду державної служби і має ранг державного службовця, присвоєний за попереднім місцем служби, надбавка за ранг у період випробного строку виплачується відповідно до зазначеного рангу.

Державному службовцеві, що вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад державної служби.

4. Черговий ранг відповідної категорії посад державної служби присвоюється державному службовцю, як правило, через кожні два роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності.

Затримка у присвоєнні чергового рангу не може перевищувати одного року.

Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення черговий ранг державному службовцеві не присвоюється. Строк застосування дисциплінарного стягнення не зараховується до періоду, визначеного абзацом першим цієї частини.

5. За особливі досягнення або за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може достроково присвоюватися черговий ранг в межах відповідної категорії посад, але не раніше ніж через рік після присвоєння попереднього рангу.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад державної служби.

6. У разі переходу на посаду державної служби нижчої категорії, а також у разі звільнення з державної служби, а потім повернення на неї за державним службовцем зберігається присвоєний йому ранг.

7. Державний службовець може бути позбавлений рангу за вироком суду.

8. В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння та зміну рангу державного службовця.

Стаття 35. Особова справа

1. Щодо кожного державного службовця ведеться особова справа, яка у разі його призначення в інший орган державної влади передається до такого органу.

2. Порядок ведення особових справ державних службовців та їх передачі до іншого органу державної влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 36. Переведення державного службовця

1. За обґрунтованої потреби переведення державного службовця на іншу посаду державної служби в системі цього самого органу державної влади, в тому числі в іншу місцевість, або на рівнозначну посаду державної служби в іншому органі державної влади, в тому числі в іншій місцевості, може бути здійснено лише за його згодою на строк не більше двох років та з урахуванням відповідної професійної підготовки та кваліфікації на підставі рішення керуючого персоналом відповідного органу або рішення керуючого персоналом органу державної влади, з якого переводиться державний службовець, та керуючого персоналом органу державної влади, до якого переводиться державний службовець.

На час переведення державного службовця посада, яку він займав, може займатися іншою особою лише на умовах строкового трудового договору.

Перед прийняттям рішення про переведення державному службовцеві повинні бути повідомлені усі обставини у цій справі, роз’яснені умови проходження служби, а також права державного службовця у разі прийняття рішення про переведення.

Згода на переведення надається державним службовцем у письмовій формі.

Не допускається переведення в іншу місцевість без згоди вагітної жінки-державного службовця, державного службовця, який має дитину (включаючи опікунство) віком до чотирнадцяти років, а також державного службовця з обмеженими фізичними можливостями (інваліда).

Переведення державних службовців, які займають посади державної служби першої та другої категорій, здійснюється за рішенням суб’єкта призначення.

2. Переведення в межах системи органу державної влади в тій же місцевості на посаду державної служби, яка відноситься до тієї ж категорії та сфери компетенції, як і попередня посада державної служби, що не передбачає зменшення розміру оплати праці державного службовця, допускається без його згоди на строк не більше одного року.

3. Для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи умови життєдіяльності людей та в інших виняткових випадках, якщо виконання обов’язків за посадою не протипоказано державному службовцю за станом здоров’я, допускається його тимчасове переведення, в тому числі в іншу місцевість, без згоди державного службовця на строк не більше шістдесяти календарних днів протягом календарного року з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою посадою. Посада державної служби, з якої переведено державного службовця, зберігається за переведеним державним службовцем і не вважається вакантною.

У цьому разі:

державний службовець може бути переведений в іншу місцевість лише за умови надання відповідного службового житла з урахуванням його сімейного стану та здійснення інших компенсаційних виплат, пов’язаних з переїздом в іншу місцевість, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

якщо державний службовець переведений на нижчеоплачувану посаду, йому виплачується заробітна плата у розмірі середньої заробітної плати за попередньою посадою на весь строк такого переведення.

4. У разі переведення державного службовця за його згодою на іншу постійну нижчеоплачувану посаду протягом десяти календарних днів йому виплачується заробітна плата у розмірі середньої заробітної плати за попередньою посадою.

 

Стаття 37. Ротація державного службовця

1. В органах державної влади може проводитися ротація державних службовців — періодичне переміщення державного службовця з однієї посади державної служби на іншу посаду державної служби в межах однієї категорії посад, з метою ефективного використання потенціалу державних службовців з урахуванням потреб держави, створення необхідних умов для їх службового та професійного росту, забезпечення рівних можливостей для просування по службі та закріплення державних службовців на службі, а також для зниження ризику корупції.

2. Порядок проведення ротації затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 38. Зміна істотних умов служби

1. Зміною істотних умов служби вважається зміна системи та розмірів оплати праці, соціально-побутового забезпечення, режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого дня, назви посади державної служби та посадових обов’язків у зв’язку із змінами в організації проходження служби та/або забезпечення ефективної діяльності органу державної влади.

У разі зміни істотних умов служби видається відповідний акт органу державної влади або посадової особи, уповноважених призначати на відповідну посаду державної служби.

2. Про зміну істотних умов служби державний службовець повинен бути повідомлений керуючим персоналом у письмовій формі не пізніше ніж за два місяці.

3. У разі коли державний службовець не погоджується на проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов служби, він може бути звільнений із служби на підставі пункту 8 частини першої статті 51 цього Закону.

Стаття 39. Оцінювання результатів службової діяльності

1. Керуючий персоналом в органі виконавчої влади або за його рішенням безпосередній керівник державного службовця затверджує щороку план діяльності для кожного державного службовця на наступний рік, спрямований на досягнення цілей і виконання завдань органу виконавчої влади, відповідного структурного підрозділу, в якому він служить.

2. Результати службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби третьої — сьомої категорій в органі виконавчої влади, підлягають щорічному оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, результативності та ефективності служби, а також з метою планування їх кар’єри, виявлення потреб у професійному навчанні. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі плану діяльності відповідно до встановлених у ньому показників та з урахуванням посадових обов’язків державного службовця.

Результати оцінювання фіксуються у письмовому висновку, який підписується безпосереднім керівником державного службовця та керуючим персоналом. Державний службовець ознайомлюється з висновком протягом трьох календарних днів під розписку.

3. У разі отримання негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби третьої — сьомої категорій в органі виконавчої влади, керуючий персоналом повинен визначити потребу у заходах для поліпшення його службової діяльності. Наступне оцінювання службової діяльності державного службовця проводиться через шість місяців і у разі повторного негативного висновку державний службовець звільняється із служби.

Негативний висновок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності може бути оскаржений протягом десяти календарних днів з моменту ознайомлення з відповідним протоколом (висновком) державним службовцем, який займає посаду державної служби третьої — сьомої категорій в органі виконавчої влади, у порядку передбаченому статтею 15 цього Закону.

4. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби першої та другої категорій, проводиться відповідно по частин першої — третьої цієї статті з урахуванням таких особливостей:

оцінювання результатів службової діяльності зазначених державних службовців проводиться суб’єктом призначення один раз на два роки згідно з планом діяльності відповідного органу виконавчої влади;

у разі отримання негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності зазначених державних службовців вони звільняються із служби.

5. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців органів виконавчої влади визначається Кабінетом Міністрів України.

6. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців в органах державної влади (крім органів виконавчої влади) проводиться за рішенням керуючого персоналом відповідного органу державної влади та у порядку, визначеному цією статтею.

Стаття 40. Службове відрядження

1. Державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі — відрядження) до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза межами постійного місця служби.

Порядок відрядження державного службовця затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державним службовцям за місцем відрядження надається місце для роботи, можливість користуватися зв’язком, транспортом, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру.

2. Відрядження не повинне перевищувати в межах України тридцяти календарних днів, за кордон — шістдесяти календарних днів, за винятком випадків, установлених Кабінетом Міністрів України. Направлення державного службовця у відрядження більшої тривалості потребує його письмової згоди.

Державний службовець зобов’язаний здійснювати посадові обов’язки у відрядженні також і в неробочі дні, якщо цього вимагає виконання службового доручення.

3. Державним службовцям відшкодовуються витрати та надається компенсація у зв’язку з направленням у відрядження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За державним службовцем на весь період відрядження зберігається його посада державної служби та середня заробітна плата.

4. Не допускається направлення у відрядження вагітних жінок-державних службовців, а також державних службовців, що мають дітей до чотирнадцяти років та дітей-інвалідів, без їх згоди.

Стаття 41. Страхування життя і здоров’я державних службовців

1. Життя і здоров’я державних службовців підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню в порядку, встановленому законом.

Стаття 42. Правила внутрішнього трудового розпорядку роботи органу державної влади

1. Правила внутрішнього трудового розпорядку роботи органу державної влади (далі — правила внутрішнього трудового розпорядку) затверджуються керуючим персоналом та поширюються на державних службовців та працівників, які виконують допоміжні функції та функції з обслуговування.

2. Правила внутрішнього трудового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців та працівників, які виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, під розписку.

Примірні правила внутрішнього трудового розпорядку розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби в установленому порядку.

Глава 5. Професійне навчання державного службовця

Стаття 43. Професійне навчання державного службовця

1. Професійне навчання державного службовця проводиться за кошти державного бюджету або бюджету Автономної Республіки Крим, за кошти юридичних та фізичних осіб, а також із залученням грантів та іншої міжнародної технічної допомоги відповідно до установленого законодавством порядку.

2. Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням державними службовцями підготовки та перепідготовки, регулюються законодавством про освіту, крім особливостей, визначених у цьому Законі та інших актах законодавства.

Відносини, що виникають у зв’язку з підвищенням кваліфікації державних службовців, регулюються цим Законом та іншими актами законодавства.

3. Потреба у підготовці та перепідготовці визначається державним службовцем разом з керуючим персоналом під час вступу на державну службу та під час її проходження.

У разі припинення державної служби за ініціативою державного службовця протягом двох років після проходження ним перепідготовки повністю або частково за кошти державного бюджету він відшкодовує кошти, витрачені на його перепідготовку, у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

4. Підвищення кваліфікації державного службовця проводиться:

з метою систематичного оновлення професійних знань, набуття та удосконалення практичних умінь і навичок, необхідних для виконання ними посадових обов’язків, у тому числі мовної підготовки, і є обов’язковою складовою частиною проходження державної служби;

у формі спеціальних курсів, практичних семінарів, тренінгів та інших заходів, спрямованих на підвищення професійного рівня виконання ними посадових обов’язків, а також шляхом стажування та самоосвіти.

З метою підвищення кваліфікації державного службовця та набуття ним практичного досвіду може проводитися його стажування строком до шести місяців на іншій посаді державної служби в цьому ж органі державної влади або в іншому органі державної влади.

Стажування державного службовця проводиться з відривом від служби та збереженням посади і заробітної плати в органі державної влади, який його направив на стажування.

5. Керуючий персоналом у межах витрат, передбачених на утримання відповідного органу державної влади, організовує підвищення кваліфікації державних службовців на робочому місці або в інших установах (організаціях), а також має право відповідно до законодавства про державні закупівлі закуповувати послуги, необхідні для забезпечення підвищення кваліфікації державних службовців, у підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб.

6. Підвищення кваліфікації на робочому місці або в іншій установі (організації) державними службовцями першої та другої категорій посад державної служби проводиться не рідше ніж один раз на два роки, а державними службовцями третьої — сьомої категорій посад державної служби — не рідше ніж один раз на три роки або у разі потреби.

Потреба у підвищенні кваліфікації державним службовцем визначається його безпосереднім керівником за підсумками оцінювання результатів службової діяльності.

7. Замовниками послуг, необхідних для організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, можуть бути спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби або відповідні органи державної влади, у яких вони проходять державну службу.

Стаття 44. Індивідуальна програма навчання державного службовця

1. Державний службовець, який займає посаду державної служби третьої — сьомої категорій в органі виконавчої влади, за підсумками щорічного оцінювання результатів службової діяльності у разі необхідності складає індивідуальну програму навчання. Індивідуальна програма навчання погоджується безпосереднім керівником державного службовця, керівником підрозділу з питань персоналу і затверджується керуючим персоналом відповідного органу виконавчої влади.

До індивідуальної програми навчання державного службовця може включатися перепідготовка, підвищення кваліфікації.

Типове положення про індивідуальну програму навчання державного службовця затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.

2. Складення індивідуальних програм навчання державних службовців в органі державної влади (крім органів виконавчої влади) здійснюється за рішенням керуючого персоналом відповідного органу державної влади та у порядку, визначеному цією статтею.

 

Розділ V. ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 45. Підстави для припинення державної служби

1. Державна служба припиняється у разі:

1) звільнення державного службовця у зв’язку із втратою статусу державного службовця;

2) звільнення державного службовця за згодою сторін;

3) звільнення державного службовця у зв’язку із закінченням строку призначення;

4) звільнення державного службовця за ініціативою державного службовця (за власним бажанням);

5) відставки державного службовця (для посад державної служби першої та другої категорій);

6) звільнення державного службовця за ініціативою суб’єкта призначення;

7) звільнення державного службовця у зв’язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін.

Стаття 46. Звільнення у зв’язку із втратою статусу державного службовця

1. Підставами для звільнення у зв’язку із втратою статусу державного службовця є:

1) припинення громадянства України;

2) притягнення державного службовця судовим рішенням до відповідальності за корупційне правопорушення;

3) набрання чинності обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або заборона займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави.

2. Суб’єкт призначення повинен звільнити державного службовця з часу, коли йому стало офіційно відомо про відповідні обставини, зазначені у частині першій цієї статті.

Стаття 47. Звільнення за згодою сторін

1. Підставою для звільнення за згодою сторін є взаємна домовленість між державним службовцем та суб’єктом призначення.

2. Суб’єкт призначення повинен звільнити державного службовця у визначений ними строк.

Стаття 48. Звільнення у зв’язку із закінченням строку призначення

1. У зв’язку із закінченням строку призначення державний службовець звільняється із служби в останній день збігу строку, на який його було призначено.

2. Державний службовець, який був прийнятий на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, з виходом такого державного службовця на службу звільняється з державної служби на підставі пункту 3 частини першої статті 45 цього Закону.

Стаття 49. Звільнення за ініціативою державного службовця 
(за власним бажанням)

1. Державний службовець має право звільнитися за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі не пізніше ніж за чотирнадцять календарних днів до дня звільнення.

Суб’єкт призначення має право звільнити державного службовця за його згодою раніше строку, визначеного в абзаці першому цієї частини, але не раніше ніж за десять календарних днів з дня попередження про звільнення за власним бажанням для державних службовців, що займають посади державної служби першої та другої категорій та не раніше ніж за п’ять календарних днів — для державних службовців, що займають посади державної служби третьої — сьомої категорій.

2. Суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, зазначений у його заяві, у разі, коли заява державного службовця про звільнення зумовлена неможливістю продовження ним виконання посадових обов’язків та проходження державної служби:

у зв’язку з переходом чи обранням державного службовця на виборну посаду державної служби в орган державної влади, орган місцевого самоврядування;

з причин виникнення перешкод у реалізації наданих цим Законом прав або їх порушення, що підтверджені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби у порядку, визначеному статтею 15 цього Закону.

Стаття 50. Відставка державного службовця

1. Відставкою є припинення повноважень державним службовцем, що займає посаду державної служби першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

2. Підставами для відставки є:

1) обґрунтована незгода державного службовця з рішенням органу державної влади, в якому він працює, або його керівника;

2) етичні перешкоди для перебування на державній службі;

3) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню посадових обов’язків (за наявності медичного висновку).

3. Рішення про прийняття відставки або відмову в її прийнятті з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, приймається суб’єктом призначення протягом 20 календарних днів після подання заяви.

Рішення про прийняття відставки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої цієї статті, приймається суб’єктом призначення протягом 10 календарних днів після подання заяви.

У разі відмови у прийнятті відставки державний службовець продовжує виконання посадових обов’язків і має право на звільнення на підставі статті 49 цього Закону.

4. У разі відставки державного службовця, що не досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, але має страховий стаж для чоловіків — не менш як 25, для жінок — не менш як 20 років і відпрацював на посаді державної служби першої або другої категорії не менш як п’ять років, йому виплачується за рахунок фонду оплати праці органу державної влади, в якому проходить службу державний службовець, щомісяця 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років до досягнення пенсійного віку або до працевлаштування.

5. У разі досягнення пенсійного віку особою, що перебуває у відставці і має стаж державної служби не менш як 10 років, їй призначається пенсія державного службовця.

6. У разі припинення особою, що перебуває у відставці, громадянства України або вчинення умисного злочину, що підтверджується судовим рішенням, або корупційного правопорушення здійснення виплат, передбачених частиною четвертою цієї статті, припиняється.

 

Стаття 51. Звільнення за ініціативою суб’єкта призначення

1. Державний службовець може бути звільнений за ініціативою суб’єкта призначення у разі:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації чи ліквідації органу державної влади;

2) досягнення граничного віку перебування на державній службі, крім випадку продовження строку державної служби, передбаченого частиною першою статті 14 цього Закону;

3) безпосереднього підпорядкування державного службовця близькій йому особі або безпосереднього підпорядкування зазначеної особи йому;

4) неможливості виконувати обов’язки за станом здоров’я через тривалу хворобу, нез’явлення на службу протягом більш як 60 календарних днів підряд або більш як 100 календарних днів протягом року унаслідок тимчасової непрацездатності (не рахуючи часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця служби (посади) у разі певного захворювання.

Не допускається звільнення державного службовця у період тимчасової непрацездатності пов’язаної з хворобою дитини віком до чотирнадцяти років.

За державним службовцем, який втратив працездатність у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, посада державної служби зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

5) у разі отримання повторного негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця відповідно до абзацу першого частини третьої статті 39 цього Закону;

6) відмови від переведення без поважних причин у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 36 цього Закону;

7) застосування до нього дисциплінарного стягнення відповідно до частини восьмої статті 65 цього Закону;

8) відмови від продовження служби у зв’язку із зміною умов її проходження;

9) досягнення пенсійного віку відповідно до статті 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

2. Звільнення на підставі пунктів 1 і 3 частини першої цієї статті допускається лише у разі, коли він не може бути переведений на іншу посаду державної служби відповідно до його кваліфікації або відмовляється від такого переведення.

3. Не допускається звільнення державного службовця за ініціативою суб’єкта призначення в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення на підставі пункту 4 частини першої цієї статті), а також перебування державного службовця у відпустці. Ця вимога не поширюється на випадок ліквідації органу державної влади.

Не допускається звільнення державного службовця у разі зміни керівника органу державної влади.

4. У разі звільнення на підставі пунктів 1 і 4 частини першої цієї статті державному службовцю (крім державних службовців, що займають посаду державної служби першої категорії) залежно від стажу державної служби виплачується вихідна допомога виходячи з його середнього місячного заробітку за останніх шість місяців у розмірі:

1) до п’яти років державної служби — тримісячної середньої заробітної плати;

2) від п’яти до 10 років державної служби — чотиримісячної середньої заробітної плати;

3) від 10 до 15 років державної служби — п’ятимісячної середньої заробітної плати;

4) понад 15 років державної служби — шестимісячної середньої заробітної плати.

5. Державний службовець, звільнений на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, може на загальних засадах бути прийнятий на державну службу, не раніше ніж через п’ять років після звільнення із служби.

 

Стаття 52. Звільнення у зв’язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін

1. Державний службовець звільняється у разі:

1) призову або вступу на військову службу;

2) поновлення державного службовця на посаді державної служби, який раніше її займав;

3) визнання його непрацездатним згідно з медичним висновком;

4) визнання його недієздатним або обмежено дієздатним згідно з рішенням суду, що набрало чинності;

5) набрання законної сили вироком суду, що унеможливлює проходження державної служби;

6) смерті або визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим згідно з рішенням суду, що набрало чинності.

2. Звільнення на підставі пунктів 2 і 3 частини першої цієї статті допускається лише у разі, коли він не може бути переведений на іншу посаду державної служби відповідно до його кваліфікації та стану здоров’я або відмовляється від такого переведення.

3. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 3 частини першої цієї статті державному службовцю, який втратив працездатність у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, виплачується вихідна допомога виходячи із середнього розміру його заробітної плати за останніх шість місяців у розмірі, передбаченому частиною четвертою статті 51 цього Закону.

 

Стаття 53. Оформлення припинення державної служби

1. Звільнення з посади державної служби оформлюються відповідним актом суб’єкта призначення.

2. Відомості про звільнення з державної служби заносяться до особової справи та трудової книжки державного службовця із зазначенням дати такого звільнення.

3. Суб’єкт призначення зобов’язаний у день звільнення видати копію акта про звільнення, належно оформлену трудову книжку та провести з державним службовцем розрахунок в установленому порядку.

4. Державний службовець у день звільнення зобов’язаний здати службове посвідчення до відповідного підрозділу органу державної влади.

 

Стаття 54. Передача справ і майна

1. Державний службовець зобов’язаний до звільнення з посади державної служби чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв’язку із службою майно (далі — майно) уповноваженій особі суб’єкта призначення. Уповноважена особа суб’єкта призначення зобов’язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується письмовим актом, який підписується уповноваженою особою суб’єкта призначення, керівником підрозділу з питань персоналу та державним службовцем, який звільняється. Копія акта видається державному службовцеві, який звільняється, інша копія зберігається в його особовій справі.

Стаття 55. Оскарження рішення про звільнення

1. Рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби оскаржується у порядку, визначеному статтею 15 цього Закону, та до суду.

РОЗДІЛ VІ. ОПЛАТА ПРАЦІ, ЗАОХОЧЕННЯ І 
СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Стаття 56. Оплата праці

1. Держава забезпечує оплату праці державного службовця на належному рівні для професійного виконання посадових обов’язків, заохочує до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

2. Заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, інших надбавок та доплат, визначених Кабінетом Міністрів України, а також премії, передбаченої частиною другою статті 57 цього Закону.

Посадовий оклад державного службовця разом з надбавкою за ранг та надбавкою за вислугу років становить не менш як 80 відсотків місячної заробітної плати. Мінімальний посадовий оклад державного службовця становить не менш як дві мінімальні заробітні плати.

Умови оплати праці державних службовців, зокрема розміри посадових окладів, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, інших надбавок та доплат, визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення розміру посадових окладів та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій і компенсацій.

4. Оплата праці державного службовця здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та бюджету Автономної Республіки Крим.

Стаття 57. Заохочення

1. За бездоганну та ефективну державну службу, особливі заслуги у порядку, визначеному законодавством, застосовують такі види заохочення державного службовця:

1) оголошення подяки, нагородження грамотою, почесною грамотою, іншими відомчими відзнаками органу державної влади;

2) нагородження грошовою винагородою;

3) дострокове присвоєння рангу в порядку, визначеному цим Законом;

4) відзначення урядовими нагородами (почесною грамотою, подякою тощо);

5) відзначення державними нагородами.

2. У разі позитивного результату щорічного оцінювання діяльності державного службовця або особливі досягнення у праці один раз на рік здійснюється преміювання державних службовців.

3. Заохочення до державного службовця застосовуються суб’єктом призначення, іншими органами державної влади.

4. Заходи заохочення до державного службовця не застосовуються протягом строку дії дисциплінарних стягнень.

Стаття 58. Соціально-побутове забезпечення

1. Державний службовець має право на отримання пільгового безвідсоткового кредиту на придбання або будівництво житла. Порядок, умови та строки запровадження кредитування визначаються Кабінетом Міністрів України у межах відповідних бюджетних призначень.

2. Державний службовець має право на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

3. Державний службовець та близькі йому особи, які постійно проживають разом з ним та ведуть спільне господарство, користуються в установленому порядку безоплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Такий же порядок медичного обслуговування зберігається за державним службовцем та близькими йому особами після виходу на пенсію або у відставку.

Стаття 59. Пенсійне забезпечення і грошова допомога

1. На одержання пенсії державного службовця мають право особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу для чоловіків не менш як 25 років, для жінок — не менш як 20 років, у тому числі стажу державної служби — не менш як 10 років, та на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Пенсія державного службовця призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які відповідно до законодавства нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, — у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 відсоток, але не більш як 90 відсотків заробітної плати.

2. Порядок та умови визначення заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії державного службовця згідно з цим Законом визначається правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

3. Пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

4. Державним службовцям, яких у період перебування на державній службі визнано інвалідами I і II групи незалежно від причини інвалідності, пенсія по інвалідності призначається в розмірі, передбаченому частинами першою — третьою цієї статті, після припинення ними проходження державної служби за наявності не менш як 10 років стажу державної служби та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

5. Державним службовцям, яких визнано інвалідами I і II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності і які мають не менш як 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, пенсія по інвалідності на умовах, передбачених частиною четвертою цієї статті, призначається після припинення ними проходження державної служби, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.

6. У разі коли державний службовець, якому призначено пенсію по інвалідності відповідно до цього Закону, повертається на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ним граничного віку перебування на державній службі. У такому разі та у разі продовження строку перебування на державній службі без оформлення пенсії по інвалідності на умовах, передбачених частинами четвертою — п’ятою цієї статті, державний службовець має право на отримання пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

7. У разі зміни групи інвалідності чи відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

8. Якщо інваліду I або II групи встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності у разі, коли після припинення виплати пенсії минуло не більш як п’ять років. У такому ж порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, державним службовцям, яким така пенсія не призначена у зв’язку з продовженням строку перебування на державній службі.

9. У разі смерті державного службовця у період перебування на державній службі, який мав стаж роботи на посадах державної служби не менш як 10 років, непрацездатним членам сім’ї померлого, які були на його утриманні, та дітям незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї у розмірі 70 відсотків заробітної плати померлого, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частин першої — четвертої цієї статті, а на двох і більше членів сім’ї — 90 відсотків. До непрацездатних членів сім’ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

10. Право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім’ї померлої особи, яка отримувала пенсію згідно з цим Законом.

11. Пенсія державному службовцеві у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, яка призначається відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує зазначений розмір, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

12. Після припинення проходження державної служби особою, якій в установленому порядку продовжено строк перебування на державній службі, за її бажанням провадиться перерахунок пенсії виходячи із  розміру заробітної плати, визначеного частинами першою — третьою цієї статті, на день звільнення.

13. У разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України розмір пенсії підвищується на коефіцієнт збільшення заробітної плати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

14. У всіх випадках заробітна плата для обчислення пенсії враховується в межах установленої законодавством на день призначення (перерахунку) пенсії максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески.

15. Пенсія державному службовцеві призначається з дня надходження відповідного звернення, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме:

пенсія за віком — з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку;

пенсія по інвалідності — з дня встановлення інвалідності, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, але не раніше дня звільнення з посади державного службовця;

пенсія у зв’язку з втратою годувальника — з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

16. У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер.

17. Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого службового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на отримання пенсії, передбаченої цією статтею. У таких випадках пенсія призначається відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

18. Державному службовцеві у разі виходу на пенсію відповідно до цього Закону виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності стажу не менш як 10 років на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, про що робиться запис у трудовій книжці.

 

 

РОЗДІЛ VIІ. РОБОЧИЙ ЧАС, ЧАС ВІДПОЧИНКУ, 
ВІДПУСТКИ 
ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ.

Стаття 60. Робочий час, час відпочинку

1. Робочий час державного службовця — час, протягом якого державний службовець відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свої посадові обов’язки.

2. Тривалість та режим роботи, час відпочинку державного службовця визначається законодавством про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

3. Для виконання невідкладних і непередбачуваних завдань державні службовці за письмовим розпорядженням керуючого персоналом зобов’язані з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до законодавства.

Стаття 61. Відпустки державного службовця

1. Державному службовцеві надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю тридцять календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Державному службовцеві, який має стаж державної служби більш як 10 років, надається щорічна додаткова оплачувана відпустка до п’ятнадцяти календарних днів. Щорічна додаткова оплачувана відпустка, як правило, надається окремо від щорічної основної оплачуваної відпустки.

Порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні службовці, які займають посади державної служби першої та другої категорій, можуть бути відкликані із щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за рішенням керівника органу державної влади або суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади державної служби третьої та четвертої категорій — за рішенням керуючого персоналом.

Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцеві у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

4. Державному службовцеві надаються додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток відповідно до законодавства.

 

РОЗДІЛ VIIІ. ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Глава 1. Службова дисципліна і засади дисциплінарної відповідальності державного службовця

Стаття 62. Поняття службової дисципліни державного службовця

1. Службова дисципліна державного службовця (далі — службова дисципліна) — належне виконання державним службовцем посадових обов’язків, зокрема дотримання Конституції України та обов’язків, визначених законодавством про державну службу, неухильне дотримання присяги державного службовця, правил внутрішнього трудового розпорядку.

2. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов’язки.

Стаття 63. Дисциплінарна відповідальність державного службовця

1. За невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків та перевищення повноважень державний службовець несе дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Закону.

2. Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні дисциплінарних стягнень на державного службовця за дисциплінарні проступки у випадках, передбачених цим Законом.

3. Для окремих видів державної служби законами можуть встановлюватися інші форми притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.

 

Стаття 64. Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та відкриття дисциплінарної справи є вчинення ним дисциплінарного проступку — протиправної винної дії або бездіяльності, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні своїх посадових обов’язків, перевищення повноважень, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

 

2. Дисциплінарними проступками є:

1) порушення присяги державного службовця;

2) вияв неповаги до честі та гідності людини, державних символів;

3) невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень, перевищення повноважень;

4) розголошення інформації з обмеженим доступом, охоронюваної законом, що стала відома у зв’язку з виконанням посадових обов’язків;

5) недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку;

6) недотримання вимог законодавства про мови під час здійснення службових повноважень;

7) заподіяння матеріальної шкоди фізичним і юридичним особам, державі, територіальній громаді незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю під час здійснення державним службовцем своїх повноважень, факт якого встановлено судом;

8) неподання відомостей про майно, доходи та витрати у строки, визначені законом, або подання недостовірних відомостей про майно, доходи та витрати, передбачених цим Законом;

9) подання державним службовцем підроблених документів або свідомо неправдивих відомостей під час вступу на державну службу, що може бути підставою для адміністративної та кримінальної відповідальності, а також недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу та ненадання такої інформації про обставини, які виникли під час проходження служби;

10) прогул державного службовця (в тому числі відсутність на службовому місці без поважних причин більш як три години протягом робочого дня);

11) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

12) неповідомлення у п’ятнадцятиденний строк державним службовцем керуючого персоналом про виникнення відносин безпосередньої підпорядкованості між ним та близькою йому особою;

13) порушення державним службовцем вимог щодо охорони праці, якщо це порушення спричинило тяжкі наслідки (нещасний випадок на службі, аварію, катастрофу), або свідомі дії державного службовця створили реальну загрозу настання таких наслідків;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного майна або інше заподіяння шкоди державному майну, а також незаконне його використання;

15) вчинення за місцем проходження державної служби розкрадання (у тому числі дрібного) чужого майна, розтрати, умисного знищення або пошкодження такого майна, факт яких встановлено судом;

16) порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби;

17) порушення інших умов проходження державної служби, передбачених законодавством.

 

Стаття 65. Застосування і види дисциплінарних стягнень

1. За кожне порушення службової дисципліни накладається одне дисциплінарне стягнення — захід впливу, який застосовується до державного службовця за вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне стягнення повинно відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер правопорушення, обставини, за яких воно вчинене, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов’язків.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

2. Видами дисциплінарних стягнень є:

1) догана;

2) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з державної служби.

3. У разі незначного порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку, яке не призвело до порушень у діяльності органу державної влади чи його підрозділу, керуючий персоналом може обмежитися зауваженням, яке не є дисциплінарним стягненням.

4. За вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку може бути оголошена догана.

5. У разі вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку догани до державного службовця може застосовуватися такий вид дисциплінарних стягнень, як затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця.

6. Попередження про неповну службову відповідність може застосовуватися за:

1) невиконання чи неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень, перевищення повноважень;

2) систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку;

3) систематичне недотримання вимог законодавства про мови.

7. Попередження про неповну службову відповідність є вимогою щодо припинення порушень, службової дисципліни, визначених у частині шостій цієї статті, усунення заподіяної дисциплінарним проступком шкоди та належного виконання державним службовцем обов’язків відповідно до займаної посади.

Попередження про неповну службову відповідність є підставою для можливого застосування до державного службовця у подальшому в разі невиконання вказаних вимог більш суворого дисциплінарного стягнення — звільнення з державної служби.

8. Звільнення з державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише:

1) у разі здійснення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1—3, 5 і 8—16 частини другої статті 64 цього Закону;

2) у випадку, передбаченому абзацом другим частини сьомої цієї статті.

 

Стаття 66. Суб’єкти, уповноважені застосовувати дисциплінарні стягнення

1. Право застосовувати дисциплінарні стягнення до державних службовців має суб’єкт призначення, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 67. Дисциплінарна комісія та її повноваження

1. Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ державних службовців першої та другої категорій утворюється суб’єктом призначення. До складу такої комісії включається представник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.

Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ державних службовців третьої — сьомої категорій утворюється в органі державної влади згідно з актом його керівника з числа державних службовців, які працюють у зазначеному органі, у кількості не менш як п’ять осіб строком на п’ять років та діє на постійній основі без відриву її членів від виконання основних посадових обов’язків. До складу комісії повинен входити представник юридичної служби, а у разі його відсутності особа, яка має юридичну освіту.

2. У разі неможливості утворення в органі державної влади постійної дисциплінарної комісії справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями такого органу, розглядаються дисциплінарною комісією вищестоящого органу державної влади. У разі відсутності вищестоящого органу державної влади дисциплінарна комісія може утворюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.

3. Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні таємним голосуванням обирають її голову та секретаря.

4. Засідання дисциплінарної комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.

5. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу — сукупність матеріалів, що формуються та надсилаються на її розгляд підрозділом з питань персоналу.

6. Рішенням дисциплінарної комісії є подання, яке має рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.

7. Типове положення про дисциплінарну комісію затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 68. Зняття дисциплінарного стягнення

1. У разі коли протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення державного службовця не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

2. Якщо державний службовець не допустив нового порушення посадових обов’язків і виявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року, але не раніше ніж через шість місяців. Право на зняття дисциплінарного стягнення належить суб’єктові призначення, що його застосував.

 

Глава 2. Дисциплінарне провадження

Стаття 69. Завдання дисциплінарного провадження

1. Завданням дисциплінарного провадження є вжиття передбачених законодавством заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин вчинення дисциплінарного проступку, в тому числі тих, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, а також причин та умов, які сприяли його вчиненню, та притягнення державного службовця до відповідальності за вчинений проступок.

Стаття 70. Загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Суб’єкт призначення у разі наявності у повідомленні та інших матеріалах достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку, своїм рішенням, викладеним у резолюції, дорученні, наказі чи іншому акті, відкриває дисциплінарне провадження.

Якщо необхідність у проведенні службового розслідування відсутня, суб’єкт призначення або уповноважена ним особа витребує у державного службовця письмове пояснення та у разі виявлення дисциплінарного проступку надсилає матеріали на розгляд до дисциплінарної комісії та за її поданням приймає рішення про застосування чи не застосування дисциплінарного стягнення.

У разі коли є необхідність у проведенні службового розслідування, воно призначається в установленому порядку, а у випадку, передбаченому абзацом третім статті 76 цього Закону, — призначається додаткове службове розслідування, за результатами якого надсилаються матеріали службового розслідування на розгляд дисциплінарної комісії. Дисциплінарна комісія після розгляду зазначених матеріалів вносить суб’єктові призначення подання про накладення на державного службовця стягнення або закриття провадження у зв’язку з відсутністю підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

2. Рішення про надсилання матеріалів про дисциплінарний проступок до дисциплінарної комісії або про закриття провадження приймається протягом трьох календарних днів з дня виявлення проступку або закінчення службового розслідування.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення приймається протягом трьох календарних днів після завершення розгляду зазначених матеріалів.

3. Рішення про застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення оформлюється відповідним актом суб’єкта призначення.

4. У разі коли порушення службової дисципліни має ознаки адміністративного правопорушення, корупційного діяння чи злочину, суб’єкт призначення зобов’язаний негайно передати відповідні матеріали до відповідного правоохоронного органу.

Стаття 71. Проведення службового розслідування

1. Службове розслідування обов’язково проводиться:

1) у разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків, перевищення повноважень, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді;

2) у разі недодержання законодавства про запобігання та протидію корупції;

3) на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

2. Службове розслідування проводиться протягом двадцяти календарних днів. У разі потреби зазначений строк може бути продовжено, але не більш як до сорока календарних днів.

3. До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах.

4. За результатами службового розслідування складається висновок щодо наявності чи відсутності дисциплінарного проступку та підстав для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності чи закриття дисциплінарного провадження, який у межах строку розслідування разом з матеріалами службового розслідування передається посадовій особі, яка призначила службове розслідування.

Зазначена посадова особа може закрити дисциплінарне провадження за результатами службового розслідування у разі встановлення факту відсутності у діянні державного службовця дисциплінарного проступку.

5. Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено державним службовцем у порядку, передбаченому статтею 15 цього Закону.

6. Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 72. Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків за посадою державної служби

1. Підставою для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків за посадою державної служби є невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, перевищення повноважень, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді. Рішення про відсторонення державного службовця приймається керівником органу державної влади, в якому працює державний службовець.

2. На час проведення службового розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов’язків за посадою державної служби із збереженням заробітної плати.

3. Тривалість відсторонення від виконання посадових обов’язків за посадою державної служби не може перевищувати часу службового розслідування.

4. У період відсторонення від виконання посадових обов’язків за посадою державної служби державний службовець повинен дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, в тому числі щодо робочого часу.

 

Стаття 73. Порядок розгляду матеріалів дисциплінарною комісією

1. Дисциплінарна комісія розглядає матеріали про дисциплінарний проступок протягом десяти календарних днів з дня їх надходження та вносить подання суб’єктові призначення, який надіслав матеріали на розгляд.

2. Розгляд матеріалів здійснюється дисциплінарною комісією на відкритому засіданні, крім випадків прийняття нею рішення про закритий розгляд з метою нерозголошення державної таємниці чи іншої інформації, що охороняється законом.

3. Дисциплінарна комісія перевіряє повноту, всебічність та об’єктивність проведеної перевірки чи службового розслідування, наявність і достатність доказів вини державного службовця у вчиненні дисциплінарного проступку та його пояснення, приймає рішення щодо наявності у діях державного службовця дисциплінарного проступку чи його відсутності та вносить пропозиції щодо накладання конкретного виду дисциплінарного стягнення або закриття дисциплінарного провадження.

4. Дисциплінарна комісія має право змінити кваліфікацію вчиненого дисциплінарного проступку, визначену комісією, що проводила службове розслідування.

5. Розгляд справи дисциплінарною комісією здійснюється за участю державного службовця, який притягується до відповідальності, крім випадків його нез’явлення на її засідання без поважних причин. На засіданні дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення державного службовця стосовно обставин вчинення дисциплінарного проступку.

6. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження за відсутності дисциплінарного проступку приймається дисциплінарною комісією шляхом таємного голосування простою більшістю голосів і оформляється як подання.

7. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови дисциплінарної комісії.

8. Під час розгляду дисциплінарного проступку секретарем дисциплінарної комісії, а у разі його відсутності — іншим членом дисциплінарної комісії ведеться протокол засідання, який долучається до матеріалів дисциплінарного провадження.

9. Подання дисциплінарної комісії невідкладно надсилається суб’єктові призначення для прийняття відповідного рішення.

10. За результатами дисциплінарного провадження підрозділом з питань персоналу формується дисциплінарна справа, яка зберігається в органі державної влади, де державний службовець перебував на посаді державної служби на час прийняття рішення за результатами такого провадження. Копія рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження за відсутності дисциплінарного проступку зберігається у його особовій справі.

 

Стаття 74. Особливості застосування дисциплінарного стягнення

1. Дисциплінарне стягнення повинно відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця.

2. Дисциплінарне стягнення застосовується до державного службовця безпосередньо після виявлення проступку у строк, визначений цим Законом.

3. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минув місяць після надходження до відповідного органу або посадової особи повідомлення про дисциплінарний проступок чи його виявлення, або якщо минуло шість місяців після його вчинення.

4. У разі проведення протягом шести місяців з дня вчинення проступку службового розслідування днем його виявлення вважається день підписання висновку за результатами такого розслідування.

5. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої необхідності або необхідної оборони виключає можливість застосування дисциплінарного стягнення.

6. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування державного службовця у відпустці або у відрядженні та під час службового розслідування.

Період відсутності державного службовця на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та перебуванням у відпустці чи у відрядженні перериває строк застосування стягнення. У таких випадках стягнення застосовується після виходу державного службовця на службу в установленому цим Законом порядку.

7. Державний службовець має право ознайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження, оскаржити накладене на нього дисциплінарне стягнення у порядку, передбаченому статтею 76 цього Закону.

8. Державний службовець може користуватись правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.

 

Стаття 75. Рішення за результатами дисциплінарного провадження

1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця чи закриття дисциплінарного провадження приймається протягом трьох календарних днів з дня надходження подання дисциплінарної комісії, яке оформляється відповідним актом.

2. У рішенні зазначаються найменування органу державної влади, дата його прийняття, відомості про державного службовця, дисциплінарний проступок, який він вчинив, стисло викладаються обставини вчинення, зазначається яке дисциплінарне стягнення застосовується.

3. Якщо під час розгляду матеріалів про дисциплінарний проступок у діянні державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, передбаченого цим Законом, суб’єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється відповідним актом.

4. Державний службовець особисто інформується про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення.

 

Стаття 76. Оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення

1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до суду.

Перед зверненням до суду державний службовець, що займає (займав) посаду державної служби третьої — сьомої категорій, може оскаржити до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби рішення про накладення дисциплінарного стягнення (крім звільнення).

Скарга до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби подається протягом десяти календарних днів з дня отримання державним службовцем копії рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Скарга державного службовця повинна бути розглянута спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби протягом місячного строку. Під час розгляду скарги спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби одержує матеріали дисциплінарної справи, перевіряє законність та обґрунтованість накладеного стягнення та складає висновок, у якому за наявності підстав вносить відповідному суб’єкту призначення пропозицію щодо скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення, внесення до нього змін, проведення додаткового службового розслідування, або приймає рішення про відмову у задоволенні скарги, про що повідомляє заявникові.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби під час розгляду скарги має право одержувати додаткові пояснення від державного службовця та необхідні документи щодо обставин справи.

Висновок спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби за результатами розгляду скарги є обов’язковим для розгляду суб’єктом призначення, який наклав дисциплінарне стягнення.

У разі невжиття суб’єктом призначення відповідних заходів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби оскаржує його рішення до суду.

 

Глава 3. Матеріальна відповідальність державного службовця

Стаття 77. Підстави для матеріальної відповідальності державного службовця

1. Матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним і юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця під час здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

2. Держава, в особі суб’єкта призначення керівника органу, має право зворотної вимоги (регресу) у розмірах і порядку, передбачених законом, до:

1) державного службовця, що заподіяв матеріальну та моральну шкоду;

2) посадової особи (осіб), яка винна в незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця або працівника на іншу посаду щодо покриття матеріальної шкоди, заподіяної органові державної влади у зв’язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

У разі застосування зворотної вимоги (регресу) права і законні інтереси державного службовця, посадової особи (осіб) гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду за умови, що така шкода заподіяна протиправними діями чи бездіяльністю державного службовця, посадової особи (осіб).

Стаття 78. Обов’язок щодо відшкодування шкоди

1. Обов’язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної державі з вини державного службовця, посадової особи (осіб) у результаті невиконання або неналежного виконання ними їх службових обов’язків, покладається відповідно на державного службовця, посадову особу (осіб).

2. Шкодою, заподіяною державним службовцем, посадовою особою (особами) державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем, посадовою особою (особами) третій особі з порушенням посадових обов’язків.

3. У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями, посадовими особами кожний з них несе відповідальність у розмірі відповідно до ступеня своєї вини.

4. Під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, посадової особи (осіб), відношення розміру шкоди до заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід, що випливає із стажу служби, надані державному службовцеві накази (розпорядження) та доручення, а також інші обставини, у зв’язку з якими відшкодування в повному обсязі державним службовцем, посадовою особою (особами) шкоди було б несправедливим.

5. Розмір відшкодування не може перевищувати шестикратну суму місячної заробітної плати державного службовця, посадової особи (осіб), у разі, коли шкоду заподіяно з необережності.

Стаття 79. Порядок відшкодування шкоди

1. Для відшкодування шкоди суб’єкт призначення вносить державному службовцеві, посадовій особі (особам) письмову пропозицію, у якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування.

2. Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли суб’єкт призначення довідався чи повинен був довідатися про обставини, що є підставою для пред’явлення вимоги, але не пізніше ніж протягом трьох років з дня заподіяння шкоди.

3. Державний службовець, посадова особа (особи) повинні дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом десяти календарних днів з дня її надходження.

4. У разі ненадання державним службовцем, посадовою особою (особами) відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного в пропозиції строку відшкодування стягується в судовому порядку.

Позов подається в адміністративний суд протягом двадцяти календарних днів з дня виникнення права на його подання.

Розділ ІХ. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
В ОКРЕМИХ ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Стаття 80. Особливості державної служби в Адміністрації Президента України, Апараті Верховної Ради України та апаратах судових органів

1. В Адміністрації Президента України та Апараті Верховної Ради України розподіл посад на посади державної служби, посади патронатної служби та посади працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідно Президента України та Голови Верховної Ради України та з урахуванням засад державної служби, визначених цим Законом.

2. В апаратах судових органів віднесення посад до посад державної служби та посад працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а щодо апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів — за поданням керівників апаратів відповідних судів з урахуванням засад державної служби, визначених цим Законом.

РОЗДІЛ Х. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім пункту 1 частини першої статті 22 цього Закону в частині обов’язку осіб, які претендують на зайняття посад державної служби першої та другої категорій, вільно володіти однією з офіційних мов Ради Європи, що набирає чинності з 1 січня 2015 року.

Абзац другий частини другої статті 56 цього Закону вводиться в дію поетапно протягом 2011—2015 років.

Одночасно з набранням чинності цим Законом втрачає чинність Закон України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 29, ст. 216, № 34, ст. 268; 1996 р., № 16, ст. 71; 1999 р., № 24, ст. 208; 2003 р., № 14, ст. 97, № 30, ст. 247; 2005 р., № 2, ст. 32, № 10, ст. 193, № 26, ст. 346; 2006 р., № 1, ст. 18, № 9—11, ст. 96; 2007 р., № 7—8, ст. 66, № 9, ст. 69; 2008 р., № 5—8, ст. 78).

2. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. За державними службовцями, а також працівниками органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, посади яких у зв’язку з набранням чинності цим Законом виводяться за межі державної служби, зберігаються попередні умови оплати праці та статус державних службовців, у тому числі соціально-побутове та пенсійне забезпечення, до закінчення часу їх роботи на таких посадах.

4. Перерахунок пенсії відповідно до частини тринадцятої статті 59 цього Закону здійснюється також пенсіонерам з числа державних службовців, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом за нормами Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII “Про державну службу”.

У разі підвищення заробітної плати перерахунок пенсії непрацюючим пенсіонерам, які вийшли на пенсію згідно з цим Законом, здійснюється відповідно до частини тринадцятої статті 59 цього Закону.

5. Частину третю статті 6 Закону України “Про політичні партії в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 23, ст. 118; 2005 р., № 34, ст. 437; 2009 р., № 36—37, ст. 511) доповнити пунктом 8 такого змісту:

“8) державні службовці.”.

6. У Законі України “Про Кабінет Міністрів України” (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 25, ст. 241):

1) у статті 22:

частину сьому після слів “граничну чисельність” доповнити словами “державних службовців і”;

частину дев’яту доповнити пунктом 31 такого змісту:

“31) Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступника — за поданням Прем’єр-міністра України, державних секретарів міністерств та їх заступників — за поданням відповідного міністра України у порядку, визначеному законодавством про державну службу;”;

2) у статті 44:

пункт 5 частини першої після слів “Кабінету Міністрів України” доповнити словами “за пропозицією Державного секретаря Кабінету Міністрів України”;

частину третю виключити;

3) у статті 46:

абзац третій пункту 3 частини першої після слова “подання” доповнити словами “у порядку, визначеному законодавством про державну службу,”;

частину другу виключити;

4) у статті 50:

частину четверту після слів “за його поданням” доповнити словами “у порядку, визначеному законодавством про державну службу”;

у тексті статті слово “Міністр” у всіх відмінках замінити словами “Державний секретар” у відповідному відмінку;

5) доповнити Закон статтею 51такого змісту:

“Стаття 511. Патронатні служби

1. Члени Кабінету Міністрів України мають право на формування патронатних служб у межах чисельності та фонду оплати праці, визначених в установленому порядку. Чисельність патронатної служби міністра не може перевищувати десяти осіб.

2. Патронатна служба здійснює консультування члена Кабінету Міністрів України, підготовку необхідних матеріалів, організацію зустрічей і контактів з громадськістю та засобами масової інформації, зв’язок з іншими членами Кабінету Міністрів України, а також виконує інші функції, визначені членом Кабінету Міністрів України.

3. Патронатні служби Прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерств, утворюються у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України. Патронатні служби міністрів, які очолюють міністерства, утворюються у складі апарату відповідного міністерства.

4. Член Кабінету Міністрів України самостійно визначає персональний склад патронатної служби. Працівники патронатних служб приймаються на посаду та звільняються з посади Державним секретарем Кабінету Міністрів України або державним секретарем міністерства за поданням відповідного члена Кабінету Міністрів України.

5. Працівники патронатної служби члена Кабінету Міністрів України не мають права давати доручення державним службовцям та працівникам органів виконавчої влади.

6. До складу патронатної служби члена Кабінету Міністрів України можуть бути переведені державні службовці за їх згодою.

7. Працівники патронатної служби члена Кабінету Міністрів України звільняються з посади у зв’язку з припиненням повноважень відповідного члена Кабінету Міністрів України, за поданням члена Кабінету Міністрів України або з інших підстав, передбачених законодавством про працю. У разі звільнення у зв’язку з припиненням повноважень члена Кабінету Міністрів України працівникам патронатної служби, якщо вони пропрацювали не менше одного року, виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку та за ними зберігається середньомісячна заробітна плата на період працевлаштування, але не довше ніж протягом трьох місяців. Державні службовці, які були переведені до патронатної служби, після звільнення з її складу поновлюються на попередній або іншій рівноцінній посаді.”;

6) назву розділу Х після слів “членів Кабінету Міністрів України” доповнити словами “і заступників міністрів”;

7) назву та текст статті 58 після слів “член Кабінету Міністрів України” в усіх відмінках і формах числа доповнити словами 
“ , заступник міністра” у відповідному відмінку і числі.

7. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону:

 

1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України у зв’язку з прийняттям цього Закону;

2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

4) протягом 2011—2015 років забезпечити упорядкування умов оплати праці державних службовців відповідно до норм, передбачених абзацами другим і третім частини другої статті 56 цього Закону.



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.