Skip to Content

Дейниченко критикує Кодекс судівської етики

 

Рекомендую текст Кодексу та численні думки науковців та профі щодо цього питання проглянути в коментарах до основної сттті за адресою  http://kds.botanik.net.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya  ДИВИСЬ В КОМЕНТАРАХ!!!

Зауваження до тексту носять характер позиції пересічного громадянина і виникли просто під час поверхового читання цьго документу. І це вже викликало здивування... а коли придивитися до нього уважно...?  За згаданою адресою розміщено лише часточку негативних оцінок, які було розшукано після власних зауважень...  Сумно за якість таких документів, вимог до слуг народу... 

 

КОДЕКС СУДДІВСЬКОЇ ЕТИКИ

(з деякими зауваженнями щодо змісту документу

Дейниченка В.

 

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на свою діяльність і не залежати від колег у процесі прийняття рішень.

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

XІ чергового з’їзду суддів України

22 лютого 2013 року             м. Київ

 

Про затвердження Кодексу суддівської етики

Відповідно до статті 56, пункту 8 частини другої статті 123, частини шостої статті 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» затвердити Кодекс суддівської етики, виклавши Кодекс професійної етики судді, затверджений V з’їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, в такій редакції (додається).

Головуючий на з’їзді      Я.М. Романюк 

Секретар з’їзду     В.І. Маслій

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
ХІ черговим з’їздом суддів України 
22 лютого 2013 року

 

КОДЕКС СУДДІВСЬКОЇ ЕТИКИ

 

 

Текст  документу

Зауваження до змісту

 

Преамбула

Здійснення права кожного на судовий захист на основі принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави Україна виключно на підставі Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, висувають високі вимоги до моральних якостей кожного судді.

 

«Здійснення правосуддя» не може висовувати якісь вимоги.

Воно «ПЕРЕДБАЧАЄ високі вимоги»

 

Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

 

1.Стандарти перш за все ВСТАНОВЛЮЮТЬ, а вже потім демонтструвати та пропагувати.

 

Таких стандартів цьому Кодексі немає.

 

2. Знову словоблудіє: «судді добровільно беруть на себе…»

 

Треба не «брати на себе обмеження» (філологічний опус), а встановлювати вимоги до членів цієї корпоративної групи людей. А так – наче прихвалюють себе: «які ми благородні, які ми добрі»…

 

3. Також треба встановити громадсько-моральні чі інші заходи (санкції)  до порушників таких вимог.

 

 

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів»,

враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд,

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права,

Основні принципи щодо незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року,

Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1989 року,

Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року,

Європейську хартію про закон щодо статусу суддів,

Рекомендацію CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам – членам відносно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки,

 

Ці посилання слід вивчити щодо вимог до суддів, обмежень щодо них.

 

Бо  така кількість згаданих актів повинна містити велику кількість норм етики суддів.

 

Однак цей Кодекс має зовсім небагато норм, а значить – є багато «білих плям»

 

з’їзд суддів України затверджує цей Кодекс суддівської етики, положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов’язаних зі статусом судді.

 

 

Словоблуддя чистої води:

З»їзд суддів не затверджує етичні стандарти суддів, він затверджує Кодекс.

 

Кодекс теж  не затверджує і  не містить  етичні стандартив,  бо для цього згадані якість ПОЛОЖЕННЯ кодексу.

 

Але ці ПОЛОЖЕННЯ Кодексу теж не встановлюють стандарти

 

Ці положення теж НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬ ніяких стандартів, бо вони лише «СПРЯМОВАНІ НА ВСТАНОВЛЕННЯ ЕТИЧНИХ СТАНДАРТІВ»

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

 

А що,  є низькі, середні стандарти?

А може, вони все ж  повинні бути просто стандарти? Не треба більше чи менше, а треба саме за стандартом.

 

Як стандарт електроструму в проводці – 220 вольт. І не треба вище чи нижче, більше чи менше, а точний стандарт.

 

Можуть бути високими показники для стандартів, але не самі стандарти!

Не можу бути риба «второй свежести»

Філологічне недорозуміння.

 

Стаття 2

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.

 

Крім «уникати» - треба протидіяти, пресекать, інфолрмумати керівництво суду та громадськість через  конкретні органи ЗМІ!

Чи це буде вважатися синдромом «Павлика Морозова»

 

Стаття 3

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

 

1. Зусилля докладати «Для думки» людей,  чи треба, щоб насправді поведінка була бездоганнною?

 

Словоблуддя, яке нагадує «двоєдумство» в романі «1984» і вводить маккіавелійську етику.

 

 

Стаття 4

Порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини.

 

А для чого вони встановлені і які санкції чи заходи застосовуються при порушенні?

 

Треба тоді передбачити якусь санкцію, наприклад, громадський осуд, бойкот у спілкуванні, неподавання руки, наприклад. Хоч щось!

В 20-ті роки публікували осуд громадських зборів, товариських судів в газетах.

Чомусь згадується, як Шарікову дали 10 років каторги умовно («Собаче серце»).

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПОВЕДІНКА СУДДІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

 

 

Стаття 5

Незалежність судді під час здійснення правосуддя є передумовою дії принципу верховенства права та невід’ємною складовою справедливого суду.

 

Це лише ОДНА з передумов!

А професійність?

А контроль за його рішеннями судді  з боку

1. громадськості,

2. учасників процесу, адвокатів,

3. вищих судових органів,

4. прокуратури,

5. гаранта Конституції.

 

Стаття 6

Суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.

 

Просто БРЕД!!!! МАЯЧНЯ!!!

 

 

1.ЯК ЦЕ «НЕЗАЛЕЖНО»? Треба поставити далі слово «тобто» і дати визначення цьому дуже важливому для цього Кодексу терміну.

 

Якщо цей термін викладено в процесуальних кодексах, то, можливо, повторити або зіслатися...

 

2.Як побудоване це складнопідрядне речення!?

 

Варіант 1 «Виходячі лише з фактів (1), розуміння закону (2) та верховенства права (3).

 

Бред –  терба не «розуміння закону», а треба з «букви та духу закону»

 

Варіант 2

«виходячі з фактів, установлених на підставі:

1.- власної оцінки доказів,

2. - розуміння закону,

3.-верховенства права.

 

Бред – бо факти – це об»єктивна річ, і вони  не встановлюються на підставі «власної оцінки доказів», тощо..

 

 

Стаття 7

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.

А трудова дисципліна?

 

А вірність країні та Конституції?

 

А виконувати присягу судді?

 

Не «вживати заходяв по...», а просто «поглиблювати знння та вдосконалювати практичні навички».

 

 

Не треба суть заміняти формальними обрядами та церемоніями! Оцінка якості суддівства повинна відбуватися не кількістю заходів, я  судовими рішеннями, які не були відмінені!

 

 

 

 

 

 

Стаття 8

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

 

А чому «судочинство» а не «правосуддя»???

 

Мабуть це головніше і важливіше для народу. Встановлення справедливості а не крючкотворство.

 

Стаття 9

Суддя під час здійснення правосуддя не повинен допускати проявів неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо та дозволяти цього іншим.

 

1. Стаття по суті дублює ст.8 де є вимога «виявляти повагу»

 

2. Чому заборона неповаги обмежена часом – лише під час здійснення правосуддя? А в побуті – можно проявляти неповагу до бомжів, негрів, глухонімих і т.д.?

 

 

Стаття 10

Суддя повинен виконувати обов’язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

 

Порушення такої рівності – це вже не етична норма, а злочин, узурпація судової влади, і відповідальність тут повинна бути не за етичне недорозуміння, а за посягання на законність відправлення правосуддя!

 

Стаття 11

Суддя повинен проявляти повагу до права на інформацію про судовий розгляд та не допускати порушення принципу гласності процесу.

 

 

Не «проявляти повагу», а «ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ» ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ.

 

Пом»якшення вимог до судді просто є порушенням  основного закону та законів про інформацію.

З»їзд суддів не має права заміняти вимоги законів України про ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЛАСНОСТІ ПРОЦЕСУ якимись фразами «не допускати порушення ПРИНЦИПІВ ГЛАСНОСТІ ПРОЦЕСУ»

 

Це  зовсім інші речі – «Гласність» та «Принципи гласності».

 

 

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість отримувати інформацію, не допускаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету правосуддя.

 

1.А де беззаперечне  право учасників процесу на відео-, аудіо, фіксацію  судового процесу – як для себе, так і для  інших осіб при необхідності?

Для нерозповсюдження – нехай дають підписку про це – і все!

 

2. Не просто «надає можливість», а «надає інформацію». Знову – якісь тамбури замість дверей, словоблудство, заміна понять.

 

Стаття 12 

Суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи.

 

 

А що робити з окремою думкою судді по рішенню суду?

Можна її коментувати, розповсюджувати?

 

А якщо це публічна заява про тиск на нього, як на суддю?

До речі, така заява була від суддів Конституційного суду!!!

 

І чому заборона до публічних заяв БУДЬ-ЯКОЇ ТЕМИ?

 

Стаття 13

Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до виникнення сумнівів у єдиному статусі суддів і в тому, що професійні судді здійснюють колективне вирішення питань організації роботи суду.

 

А якщо не утримається?

Треба дописати – такі факти негайно розглядаються на зборах суддів... чи в іншому органі...

 

Стаття 14

Суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.

 

Мабуть, треба розділити зали в їдальнях окремо для суддів, прокурорів та адвокатів.

Бо пообідають разом – і  є порушення.

 

Стаття 15

Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

 

А законний, справедливий, швидкий і правий суд??? Це не основні обов»язки судді!?

 

Треба писати, що «це один з основних обов»язків судді».

 

 

 

 

Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід.

 

Увага, до чого це?

 

Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

 

Це просто відміна вимог закону, де є чіткі формальні обставини, наявність яких повинна вести до відводу судді. І самовідвід – більш етично, чим вимога відводу.

 

РОЗДІЛ ІІІ. ПОЗАСУДОВА ПОВЕДІНКА СУДДІ

Стаття 16

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності.

 

А спілка суддів-збори, рада суддів- це не професійна спілка?

 

Хто буде захищати професійні  трудові права суддів?

 

Стаття 17

Суддя має право брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя, проте повинен уникати взаємовідносин, які можуть вплинути на незалежність та неупередженість судді.

 

А як визначити межу між громадською діяльністью та політичною діяльність, заходами?

 

Стаття 18

Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

 

А що далі? Для чого? З якою метою?

Яків розумні заходи?

 

Зробили тупі переклади з міжнародних конвенцій і все....

 

Стаття 19

Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень.

 

А що це за «втручання з боку органів державної влади»?  Органи – голова держадміністрації, президент, парламент, обласна рада?  Вони можуть «втручатися» шляхом видання нормативно-розпорядчих документів?  Але як це може впливати на поведінку (взагалі, чи по справі, чив процесі, чи при судовому провадження, чи в судовому засіданні?)

 

Стаття 20

Участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими,

проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

 

Безграмотне формулюванн, неграмотна побудова речення (поєднали  слова «розміщувати» і «коментувати» однією умовою-забороною).

 

Розділити треба речення. на два, після слова «допустимими».

 

Логіка з»явиться, коли в другій частині речення ст.20 виключити слово «коментувати».

 

А потім – щодо права на коментування -додати нове речення такого смислу:

«суддя може коментувати інформацію в інтернеті, якщо таке коментування  не завдає шкоди авторитету судді та судової влади».

 

Інакше – незрозуміла  заборона коментування внформації, «яка завдає шкоди авторитету судді та судової влади».

 

Можливо, навпаки, треба таку інформацію критикувати?

 

І чому вибрано лише теперішний час (не завдає шкоди)?

Треба передбачити «не завдасть в майбутньому).

 

   Рекомендую текст Кодексу та численні думки науковців та профі щодо цього питання проглянути в коментарах до основної сттті за адресою  http://kds.botanik.net.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya  ДИВИСЬ В КОМЕНТАРАХ!!!

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Люстрація повинна враховувати природу корупції. Науковці, агов!

Природа корупції

Одним із стереотипів нашого суспільства є те, що ми свято переконані, що корупція – це лише хабарництво. Тобто, плата за неіснуючі чи фіктивні послуги, або ж просто уступка чиновнику, який ставить прохача чи споживача послуг у безвихідну ситуацію. Або даси, або справа твоя гибла.

Здебільшого ми маємо справу саме з цим примітивним хабарництвом. Причому, воно може мати найрізноманітніші форми і розміри – від 50 гривень ДАІшнику тільки за те, що він вас зупинив – про всяк випадок, і до мільйонних сум за прохідне місце у списку кандидатів до Верховної Ради від тієї чи іншої партії. Всі ми з цим стикаємося кожного дня. Зрештою, цього ніхто і не приховує – ба, навіть цим хизуються.

Звичною реакцією на це ганебне явище є безнадійні спроби достукатися до совісті і тих, хто отримує хабарі, і  тих, хто їх дає. Інший варіант – таке ж безнадійне залякування,  за яким немає ніяких реальних дій. Ще б пак, дії мали б вчиняти ті, хто і є, як правило, бенефіціантом завдяки тим самим хабарам. Одним словом, млява імітація якоїсь боротьби з корупцією. Ба більше – на цій «боротьбі з корупцією» своєю чергою розкрадаються кошти та розбудовуються корупційні схеми – так зване  «відкупне». Хоча, про людське око, всі неначе й згідні з тим, що корупція – це зло, і його слід викорінити аж до пня.

Однак давайте подивимося на хабарництво під іншим кутом зору. Уявімо собі, що за чарівним помахом палички раптом всі громадяни України усовістяться і перестануть брати, вимагати та давати хабарі. Що ж станеться? Невже, крякнувши заскрипить і швидше запрацює наш ще постсовєтський державний апарат? Корпускулярні тітоньки у паспортних столах, жеках, різного роду конторах, замшілі дядьки у кабінетах, складах та пропускних пунктах, «ім’я яким легіон», раптом перетворяться на чарівних фей та ельфів і почнуть граційно пурхати над клієнтами, споживачами послуг незліченної кількості контор? І все запрацює, й настане «рай на землі»,  званій Україною. Все це, звичайно, іронія. Однак ця метафора покликана не просто показати безглуздість такої кількості запірних механізмів, вентилів і клапанів, якими і є ці люди та їхні контори, а й те, що, якщо б вони навіть хотіли працювати швидше і без «хабарницької змазки», то за умови збереження нашої постсовєтської дозвільної бюрократичної системи це технічно не можливо. Скажу більше, якщо б раптом у настільки забюрократизованій і, відповідно, корумпованій країні, як Україна, раптом ця «хабарницька змазка» щезла, то наш державний механізм знову, цього разу востаннє, крякнув би і зупинився. Зупинився б назавжди. Тому на сьогодні, як це не парадоксально,  для окремих громадян і навіть для суспільства у цілому «корупційна змазка» – єдиний порятунок від титанічного свавілля і непрацездатності постсовєтського бюрократичного монстра.

Не знаю, може, якщо б дійшло до організаційного ступора, це було б на добре – наступила б якась революційна ситуація. Бо наше суспільство якоюсь мірою нагадує наркомана, якого, якщо різко позбавити його героїну, почне так ламати, що може призвести і до летального результату. Виведення з цієї наркотичної залежності може відбуватися тільки поетапно. Борони Боже, щоб я був піїтом збереження нашої корупційної системи, однак і потрясінь якось не хочеться – врешті-решт вони можуть призвести до падіння чергового українського державницького проекту. Однак і завошивленість наша цією корупцією просто вражає – не знаю сфери, де вона не править бал.

Я багато разів брав участь у різного роду «благих заходах», що пов’язані з проблемою корупції – конференціях, семінарах, нарадах. Наші партнери з країн, що не мали чи позбавились цього неначе ганебного явища, ніяк не могли зрозуміти, що вони мають справу не з частковими проявами чи локальними симптомами. Не могли зрозуміти, що саме завдяки «хабарницькій змазці» ця побита поліартритом совєтська бюрократична система ще якось працює. Властиво, вона, ця система як система, давно не працює – просто на рівні особистих «домовленостей» хабарника, який сидить на одному з її перепускних клапанів, і прохача відбувається «особистий контакт», і справа на крочок просувається вперед. Совєтська бюрократична система, яку ми за роки незалежності України тільки розбудували, працює лише на гальмування процесу – на витискання цієї «корупційної змазки». Тобто, не працює чи працює навпаки.

І саме тут ми виходимо на саму суть корупції. У перекладі з латини корупція – це зламаність, нечинність системи (від corrumpere – псувати) . З цією зламаною, непрацюючою бюрократичною системою ми живемо останні два десятиріччя. І на цих «зламах» – викручених поліартритом суглобах гніздиться маса-масенна корупційних кліщів – «допомагає» нам долати надумані і реальні бюрократичні перепони. Інколи здається, що ледь не більшість наших достойних громадян так чи інакше до цього корупційного шабашу причетні. Правда, як правило, ми гадаємо, що йдеться не про нас особисто, хоча ледь не більшість з нас так чи інакше не те що приховують, а просто не сплачують належного податку з кількох злиденних гривень, які вдалося десь принагідно підзаробити – а це вже є корупцією, не хабарництвом – а співучастю у ламанні державного механізму. Однак для більшості з нас це висока матерія і взагалі не корупція. Такою ж щоденною співучастю у корупційних схемах є і оплата нашого проїзду у так званому «громадському транспорті» – щонайменше двічі на день кожен з нас дає водію маршрутки ті нещасні дві гривні і ніколи не отримує жодного квитка.

Чи є вихід? Очевидно, що є. Або одномоментне ламання – така собі революція, яка рано чи пізно відбудеться, якщо маса корупційних кліщів стане більшою від маси суспільства, на якому вони паразитують. А ми до цього наближаємося – скоро бюджет країни стане мізерною часточкою від об’єму коштів, які виводяться в офшори – і тоді «держава» як механізм зупиниться – бензин закінчиться. Тоді вихід один – революція, точніше бунт.

Можна було б зменшувати долю героїну у артеріях нашого суспільства – поволі і послідовно боротися з корупцією. Потрібно зменшувати кількість запірних клапанів, різного роду реґуляцій, обмежень і дозволів – а, відповідно, і місць, де могли б прилаштуватися корупційні кліщі.

Однак на те потрібна політична воля і політична еліта. Немає ні того ні іншого – є більші чи менші корупційні кліщі, що лускаються від крові, яку виссали з безсилого українського суспільства – хто-хто, а вони цієї роботи не робитимуть. Весь політичний клас України живе завдяки корупції – для нього головна мета  якомога ближче наблизитися до головної артерії, де ще пульсує якась кров – і саме у цьому, як не печально і полягає суть «політичної боротьби» в Україні.

А назагал маємо максимально зменшити поле корупції – той простір, де отримувач послуг контактує з тим, хто їх надає. Бо як не контактуватимуть, то пропаде й індивідуальна мотивація того ж корупційного кліща чинити перепони – створювати проблему.

Хоча основним і радикальним інструментом подолання корупції, як на мене, є остаточний злам совєтської бюрократичної системи. Сьогодні вона переживає, завдяки Януковичу, свій карикатурний ренесанс. Можливо, ми напередодні цього зламу. Бо інакше – попереду, після Януковича, нас чекатиме тільки нова Руїна.

Тарас Возняк     20.03.2013

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.