Skip to Content

Дейниченко рекомендує: Любіть Україну

Любіть Україну

(повна версія)


В.Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!


1944

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Володимир Сосюра не був стовідсотковим українцем.

Солдат наполеонівського війська Густав Соссюр потрапив у російський полон, одружився з українкою і дав життя прапрадіду В. Сосюри. Це по батьковій лінії. А по материнській - серб з угорським прізвищем Локотош - дід поета.

Володимир Сосюра не був стовідсотковим українцем. Солдат наполеонівського війська Густав Соссюр потрапив у російський полон, одружився 
з українкою і дав життя прапрадіду В. Сосюри. 
Це по батьковій лінії. 
А по материнській - серб 
з угорським прізвищем Локотош - дід поета.

Рання поема Сосюри “Махно” пропала без сліду - час був такий. Український письменник Юрій Смолич, якому важко відмовити в об’єктивності, сказав про неї так: “...поетична сила поеми була величезна. Можливо, ця втрачена поема була одним з найдужчих Сосюриних творів”. Через пам’ять поетових сучасників дійшли до нас такі рядки з поеми: 

Шумлять і клени, і тополі,

Лиш не шумить один перон.

Лежить, зарубаний за волю, 

Лежить, зарубаний за трон


Згадаємо чотири рядки ще одного вірша, який не дійшов до широкого читача:

Я не знаю, хто кого морочить,

Але я б нагана в руки взяв.

І стріляв би в кожні жирні очі, 

В кожну шляпу і манто стріляв. 


Це він про непманів. За такі “штуки” його критикували і вороги, і друзі. До нас довго не доходила й поема В. Сосюри “Мазепа”, вперше опублікована у журналі “Дніпро” 1989 року. І зараз її не знайдете, бо до нас В.Сосюра приходив і приходить довго різними дорогами. Коли моє покоління в кінці сорокових - на початку п’ятдесятих років минулого століття вчилося у школі, то матеріал про В. Сосюру (як і про М. Рильського) то вчили, то пропускали, бо його виключали з програми. І так кілька років. Основна причина - В. Сосюру звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”. Знайшли “буржуя”, який ріс у багатодітній сім’ї з 10 душ у злиднях, в маленькій хаті-хворостянці, навіть чоботи доводилося взувати по черзі, бо були одні на всіх.

Особливо жорстоко критикували В. Сосюру в 1951 році за патріотичний вірш “Любіть Україну” - в редакційній статті газети “Правда” (у мене досі перед очима та стаття). В. Сосюру в черговий раз звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”, хоча цей вірш поет написав 1944 року, коли ще не закінчилася війна, до того ж він вже входив в українську радянську антологію поезії. 

Пішов у вічність В. Сосюра майже через 10 років після розвінчання культу особи Сталіна. Навіть у період хрущовської “відлиги” не змогла побачити світ його поема “Розстріляне безсмертя”, написана в 1960 році. Її опублікували лише в 1988-му, через 23 роки після смерті поета, у першому номері журналу “Вітчизна” (публікація В. В. Сосюри і С.Гальченка). Поет журився, що саме цієї поеми не вистачало в його книгах...

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Ранні періоди творчості В. Сосюри припали на важкий для України

Ранні періоди творчості В. Сосюри припали на важкий для України період – післяреволюційні часи. Про революцію на Донбасі та діяльність радянської влади в регіоні я вже згадав в одному із перших розділів цієї роботи. Тому тут годі сказати, що революція сама по собі спричинила неначе пробудження українського суспільства, штовхаючи його до небачених раніше проявів самореалізації у рамках партії, різних комітетів та рад. Вслід за таким ходом подій збільшилася і популярність друкованого слова, яка активізувала розвиток літератури, також україномовної. Післяреволюційні роки на Україні - час, у який з’явилися літерацькі гуртки та організації. Та все це відбувалося за згодою та підтримкою влади. Однак таке становище функціонувало лише спочатку. Скоро стало очевидним, що ідеологія більшовизму, яку визнавали її російські автори, не зовсім збігалася з ідеологією українських більшовиків. Звичайно, шоб добре закріпитися при провладних позиціях, радянській владі довелося “заполонити” маси та скеровувати їх проти всього, що з точки зору влади могло становити для неї небезпеку. Тому і відчувалася атмосфера нацьковування одних людей проти інших, тобто вигадана на потреби діючої тоді влади класова боротьба. У вступі до антології “Розстріляне відродження” Юрій Лавріненко називає речі своїми іменами, коли пише, що Москва, з люттю переляканого маніяка вчинила терористичний замах на відродження суверенного українського мистецтва, залишаючи з українського мистецтва не те, що ліпше й сильніше, а халтуру і слабину в ім’я старої московської ідеї власної світової імперії[124]Саме такі обставини супроводжували В. Сосюру на ранньому шляху його творчості, заставляючи молодого поета вже тоді зробити вибір та стати на бік “єдиної правильної ідеї”. Годі почитати ще дореволюційну ліричну творчість В. Сосюри для того, щоб зрозуміти, які протилежні зовсім почуття терзали душу юного ще поета. Адже В. Сосюра цілком свідомо та сумлінно боровся за незалежність України при боці Симона Петлюри, а перейшов на бік червоних лише після розгрому армії Петлюри та для того, щоб залишитися при житті.[125] А тепер влада бажала, щоб він обернувся спиною до визнаваних ним попередньо ідей та щоб повністю прийняв ідею, метою якої було будування радянського ладу. З іншого боку, В. Сосюру манила перспектива професійного росту і він, наскільки йому здавалося, був готовий піти на поступки задля цього. Звичайно, радянська влада заграла на струні самолюбства, виявленого В. Сосюрою, яке, до речі, є прикметою, що часто зустрічається у митців та взагалі в людей вразливих та з тендітною психікою. Однак поетові скоро стало відомим, що ніяк йому випручатися та визволитися від впливу подій минулих літ. Перед поетом все частіше почало виникати питання про власну ідентичність та його дійсну позицію стосовно нових порядків на Україні. Вплив цього розтерзання поета наявний в творчості після періоду, пов’язаного з поемою “Червона зима”, тобто після 1921 року. Припускається, що саме тому в творчості поета вживається образ повстання на Поділлі, в якому Петлюра зазнав поразки. Чітким доказом стану свідомості поета того часу є виявлені у творчості сумніви, вагання та зіставлення минулого з сучасним. Однак, набутий В. Сосюрою з приходом радянської влади сплендор відомого в державі поета, те, що його вірші друкували часописи та газети та що він став відомий ширшому загалові, раз за разом відривало думки поета від природних йому ідеалів та знов штовхало його в обійми цієї ж влади. До того ще слід додати факт, що молодіжна інтелігенція тих часів за всяку ціну домагалася здобути освіту. Те, що лише за радянських часів В. Сосюра зміг вступити до інституту та завершити навчання, напевне, якоюсь мірою, мало вплив на рівень його співпраці з режимом. Врешті, деяку роль відігравали і гроші. В. Сосюра любив компанію, а це коштувало. Хоча гонорари були в нього великі, як засвідчують його сучасники, які були з ним знайомі особисто, все-таки поетові часто не вистачало грошей[126]. Були періоди коли він писав багато віршів під замовлення. Звичайно ідеться про партзамовлення[127]. Деякі критики вчинків В. Сосюри (зокрема, Б. Антоненко-Давидович) висловлювали навіть думку, що поет ґвалтував свою музу віршами під замовлення та переробленням декотрих ранніх віршів на нові, комуністичні, наприклад “Балади про Гайдамаків” - на “Баладу про комсомольців”. [128] Незабаром з В. Сосюрою почала тісніше працювати ЧК (Чрезвычайная Комисия) та компартія. Саме тоді поетові доводилося вже по-справжньому відмовлятися від свого “я” задля успішного виконання партійних постанов. Це, в свою чергу, не могло не відбитися на творчості поета, в якій стало з’являтися менше рядків про серце, а більше про жахливе майбутнє, бачене поетом. Непевність того, що принесуть наступні дні безсумнівно мала вплив на таку, а не іншу психологічну кондицію поета. На підставі творів В. Сосюри тих часів можна дійти висновку, що він і надалі розумів свою місію українського поета, попри те, що водночас був свідомим цього, що зі шляху праці на радянську владу вже не було вороття назад. Трагедія поета полягала в тому, що попри те, що він клявся перед собою, що навіть в таких тяжких умовах роздвоюватися не буде, йому так і не було під силу дотриматися цієї клятви. На відміну від творчості, пов’язаної з оспівуванням краси донбасівського краю, ліричні твори, які народилися з глибини розтерзаної внутрішнім стражданням душі поета, варто розглянути не лише за допомогою біографічного, але і психологічного методу дослідження літератури. Як наука, що досліджує перетини душевних явищ, психологія повністю надається для аналізу літератури. За словами філософа Карла Густава Юнга, душа є матір’ю та вмістищем як усіх наук, так і кожного твору мистецтва – тому й наука, що вивчає душу, повинна бути спроможна показати і пояснити психологічну структуру твору мистецтва з одного боку та психологічні засновки творчої людини (митця), з іншого[129]. І читаючи ліричні твори різних авторів, у тому числі і В. Сосюри, важко не дійти висновку, що у багатьох з-посеред них знайдемо небагато з т.зв. денного життя поета, зате опинимося в світі переживаних ним нічних страхів і зловісних передчуттів із темних закутків душі. У наведених у цьому підрозділі творах В. Сосюри маємо нагоду пережити те, що переживав і він, коли згасав день, а голова доткнувши подушки залишалася сама зі своїми думками та стражданням. Безсумнівно, особисте поета багато в чому впливає на вибір та вигляд його творчого доробку. Згаданий раніше К.Г. Юнг зауважив, що власне митець є тим, хто дає особливо цікавий матеріал для психологічного аналізу[130]. Очевидним стає те, що Володимир Сосюра, з огляду на життя, сповнене конфліктів та могутні сили, які боролися між собою (звичайна людина, яка прагнула особистого щастя, задоволення та життєвої безпеки, проти творчої пристрасті, яка не давала покою душі, комунар проти націоналіста тощо) становить вимріяний об’єкт психологічних досліджень.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

"Любіть Україну" - гімн рідному краю

Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" - гімн рідному краю

Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну - він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом. 
Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише... 
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю. 
У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї. 
Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить - не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..." 
Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди - "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ. 
Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета. 
Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його. 
Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!

"Не можна любити народів других 
коли ти не любиш Вкраїну!" - 

каже поет, і в цих словах розкривається вся суть справжнього патріотизму. 
У 1948 році збірка "Щоб сади шуміли" була удостоєна Державної премії першого ступеня. У січні 1948 року вся громадськість України вітає поета з п'ятдесятиріччям його народження, а на грудях у нього з'являється найвища урядова нагорода - орден Леніна. І привітанні Президії Спілки письменників України відзначалося, що ім'я Сосюри невід'ємне від історії розвитку української літератури, він виступав як поет-патріот, як поет гострої сучасної теми. 
Це була висока і справедлива оцінка поетичної творчості Володимира Сосюри. Устами широких читацьких кіл промовляло це привітання і піднімало в збудженій душі поета нові сили на дальші творчі звершення. 
Але знайшлися такі "критики", які у патріотичному вірші "Любіть Україну", написаному ще в 1944 році і не раз друкованому і передрукованому, вміщеному навіть у книзі, що відзначена премією, розгляділи крамолу. Вони звинувачували поета в тому, що нібито у його поезії немає образу сучасної України. Проте кожному читачеві цілком зрозуміло, що поет славить сучасну Україну, бо іншої ж на світі нема. 
І справді, шо було недоречне в цих повних любові й щирості рядках? 

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно, живу і нову, 
і мову її солов'їну. 

Але "критики" неправильно тлумачили зміст вірша, позбавляли поета права виявляти своє національне почуття. Вірш був заборонений для читачів, автор підданий нещадній критиці й осуду за нібито "буржуазний націоналізм". 
Сосюра мужньо, хоч і болісно, витримав несправедливу критику, яка підточила його здоров'я, і далі продовжував писати для народу. 
Заклик поета любити Україну - це не націоналістичні тенденції, в чому у свій час звинувачували поета. Це велика любов, це справжній патріотизм поета. В. Сосюра звертається насамперед до молоді, бо майбутнє України пов'язане з долею молодого покоління, і від того, наскільки щиро воно любитиме Україну, залежатиме її доля.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

критика вірша Сосюри "Любіть Україну"

2 липня 1951 р. у газеті "Правда" з'явилася редакційна стаття "Проти ідеологічних перекручень у літературі", в якій в образливій формі критикувався вірш В. Сосюри "Любіть Україну" як "ідейно порочний твір". "Правда" знайшла крамолу у таких рядках поета:

"Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радість любіть.

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні и наяву.

Вишневу свою Україну,

Красу її вічну, живу і нову,

І мову її солов'їну".

М. Рильського було звинувачено в "серйозних ідеологічних помилках", суворо засуджено оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький", вказано на "серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні".

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Сосюра і його вірш

Поет, що поєднав у собі чутливість струн душі скрипки та гучну мужність барабана, протяжний заклик сурми, - Володимир Сосюра. Людина з великої літери, що в 1944 році писав не про СРСР чи Сталіна, а про Україну як духовну сутність, яка живе у всьому, що нас оточує: у зірках, у вербах, у дівочих очах, як про основну цінність і неповторність - «для нас вона в світі єдина, одна». Письменник знав, що рано чи пізно отримає це клеймо: «буржуазний націоналіст», але писав щиро, бо як же можна бути нещирим із рідною ненькою, якою завжди була для поета Україна. «Любіть Україну» - не просто вірш, це блискавка, палкий заклик до свого народу, до кожного українця усвідомити, що він перш за все частинка рідної землі, її дихання і серцебиття, і що без любові до Батьківщини не можна вести мову ні про яку іншу любов до «народів других» чи навіть до дівчини: «Коханий любить не захоче тебе, якщо ти не любиш Вкраїну». Так, Сосюра ставить, Україну навіть не у центр Всесвіту душі громадянина, а наповнює нею весь цей Всесвіт, усі почуття та стремління:

  • …Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину…

Овіяна ніжністю карих очей, дитячого сміху, світлих і щирих весен, постає пані Україна в цій поезії. Поет любить її, немов кохану дівчину, і це почуття - глибоке, всеохопне, таке, що не визнає меж.

На хвилю перемоги у Великій Вітчизняній Сосюра ставить свій корабель - національну свідомість і гідність, але те море, по якому йому належить плисти, зовсім не тихе й не ласкаве. Воно зле, розбурхане, тривожне… І ця тривога в душі автора: що буде далі, чи зможуть матроси наповнити духом вітрила, щоб піти проти течії, навіть без капітана й компаса? А, може, вони оберуть долю - пожертвувати кораблем, щоб заспокоїти бурю й провести у цьому застої ще багато років?.. Ми знаємо, чцм усе завершилось. Але від того значущість патріотичної думки поета Сосюри не зменшується. Він став на стезю до тисяч інших наших співвітчизників, які в різні часи боролися за право гордо називатися українцями, і ці спільні зусилля врешті-решт привели до омріяної незалежності.

Але що робити  у «годину негоди» і власного безсилля?

Відповідь вічна і проста:

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Адже серце держави, як і людське, шукає пристані в любові.

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Любіть Україну (неінтернаціональна версія)

Любіть Україну (неінтернаціональна версія)

 

Любіть Україну, як сонце любіть, 
як вітер, і трави, і води... 
В годину щасливу і в радості мить, 
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно живу і нову, 
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим, 
розвіяний в полі вітрами... 
Любіть Україну всім серцем своїм 
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна, 
як очі її ніжно-карі... 
Вона у зірках, і у вербах вона, 
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора, 
живе у стежках, у дібровах, 
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть 
чужинців в зелених мундирах, 
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь 
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 
люби її кожну хвилину... 
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї 
Всім серцем любіть Україну свою, 
і вічні ми будемо з нею!


 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.