Skip to Content

Формування державного контролю у сфері енергетичних ресурсів

МІРОШНІЧЕНКО ЛЮДМИЛА ПЕТРІВНА  

 

головний спеціаліст відділу

                                                                             контролю та з питань звернень        громадян Департаменту кадрової політики та організаційно-документального забезпечення Міністерства палива та енергетики  України

 

ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ

ВСТУП 

 

Актуальність теми

Промисловий та соціальний потенціал будь-якої країни повинен бути належним чином забезпечений енергоносіями. Контроль над природними енергетичними ресурсами дозволяє впливати на всі сторони суспільного і політичного життя держави. Можливість контролювати природні енергетичні запаси сьогодні стала одним з найважливіших чинників реалізації геополітики держав світу, їх поведінки, базою для політичних та економічних союзів.

Для України недостатність власних енергоносіїв і постійно зростаючих потреб у них ставить багато проблемних питань перед державними органами.

Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і національної безпеки, необхідною умовою існування і розвитку держави. У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки - це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичним ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування і реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Контрольна функція органів державної виконавчої влади дає змогу оперативно втілювати планові заходи. Це своєрідний індикатор якості роботи, засіб зворотнього зв’язку, підстава для прийняття певних управлінських рішень.

В Україні проведення економічних «реформ», перехід до ринкових відносин спричинили послаблення управління економікою і позначилися на його найважливішій складовій — державному фінансовому контролі. «Це сталося внаслідок переважання поглядів, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне саморегулювання економіки»  Проте реалії життя швидко переконливо показали, що ринкова економіка сама не може бути цілком некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, що забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему. Про це свідчить і віковий досвід розвинених країн, де поряд із розвитком ринкових відносин розвиваються та вдосконалюються інститути і методи державного регулювання економікою, які особливу увагу приділяють створенню і функціонуванню системи державного фінансового контролю.

Актуальність теми дослідження викликана тим, що на сучасному етапі розвитку країни особливої актуальності набувають питання вдосконалення управління, важливою функцією якого є контроль.  Держава не може нормально функціонувати і розвиватися без чітко організованої системи контролю за виробництвом, розподілом і перерозподілом суспільного продукту та іншими сферами суспільного життя в державі. І особливо це стосується енергетичних ресурсів.

Стан і ступінь розробки проблеми в спеціальній літературі: Суттєвий внесок у розробку теорії і практики фінансового контролю зробили вчені-економісти: І.А.Бєлобжецький, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, О.Д. Василюк, Ю.А. Данилевський, М.М. Каленський, В.О. Калюга, Є.А. Кочергін, І.Б. Стефаник.

Об’єктом дослідження є система організації державного контролю в Україні.

Предметом дослідження є державний контроль у сфері енергетичних ресурсів.

Методи дослідження.  В основу дослідження покладений діалектичний підхід до вивчення сучасного стану державного контролю. У процесі дослідження використані методи спостереження, узагальнення, порівняння,  аналізу.

 При дослідженні використані законодавчі та нормативні акти України, наукові праці і методичні розробки, праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, періодичні видання, практичні дані.

Мета і завдання дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування теорії державного контролю, аналізу законодавства України та практики його застосування розкрити напрями формування і здійснення державного контролю у сфері енергетичних ресурсів.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

1) Визначення єдиної методологічної основи державного контролю в енергетичній сфері. Вона має передбачати здійснення його на основі демократичних принципів, обґрунтованого визначення завдань, форм і методів контролю;

2) Необхідність створення єдиного комплексного енергетичного закону про енергетичну політику;

3) Уникнення дублювання функцій контрольних органів;

4) Встановлення засад координації діяльності різних органів контролю та засобів забезпечення цієї діяльності в межах законодавчо закріплених повноважень.

Практичне значення отриманих результатів міститься у розроблених рекомендаціях та пропозиціях щодо удосконалення контрольної функції державних органів у сфері енергетичних ресурсів та механізму здійснення ними державного контролю.

 

Розділ 1. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ 

1.1. Державний контроль як одна з форм здійснення державної влади 

Державний контроль — одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи

Державний контроль — одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Державний контроль реалізується різними державними органами: Парламентом, Рахунковою палатою, контрольно-інспекційними органами Уряду і міністерств.

Контроль – такий же необхідний і невід’ємний елемент процедури державного управлінні, як і планування, організація і координація.

Головна мета контролю – забезпечення відповідності роботи державного органу управлінським рішенням, що приймається задля реалізації державної політики у тій чи іншій сфері.

Ефективність роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в державі значною мірою залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень, від належної організації їхнього виконання. Системний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості рішень, розпоряджень та інших нормативних документів, своєчасний їхній реалізації. Він є необхідною умовою виявлення й усунення недоліків у діяльності об’єктів управління та причин, що їх породжують. Контроль дисциплінує працівників апарату управління, дає можливість об’єктивно оцінювати рівень їхньої компетентності та відповідальності, сприяє поширенню позитивної практики роботи.

Сукупність фінансових відносин створює фінансову систему, органічним елементом якої виступає фінансово-економічний (або фінансовий) контроль, який в залежності від напряму впровадження функціонує поряд з адміністративним та виробничо-технічним видами контролю.

Загалом можна стверджувати, що система управління в Україні характеризується розбалансуванням прямих та зворотних зв'язків. У країні склалася, з одного боку, надмірно розгалужена, а з іншого — недостатньо мобільна та дієздатна система органів державного фінансового контролю. Серед очевидних ознак низького рівня організації та стану державного управління і фінансового контролю — численні порушення законодавства у використанні бюджетних коштів.

По суті сьогодні державний контроль є звичайним набором міністерств, відомств і установ, які виконують неузгоджені, роз'єднані і невпорядковані контрольні функції. Ці функції, статус і сфери контрольної діяльності визначають різні закони, укази Президента України, постанови Уряду та інші нормативно-правові акти, які найчастіше не лише не забезпечують системності державного фінансового контролю, а навпаки, призводять до дублювання і паралелізму в його здійсненні. Усе це свідчить про те, що назріла гостра необхідність навести лад у цій важливій сфері державного управління.

Необхідно створити взаємопов'язану законодавчу базу для чіткого визначення меж діяльності, розподілу повноважень кожної ланки системи державного фінансового контролю.

Проблема визначення місця та ролі будь-якого органу контролю досить складна та багатоаспектна. Її начала не тільки у змістовній суті державного фінансового контролю, а й конституційному устрої України.

Державний контроль може бути загальним (загальної компетенції) або спеціалізованим (спеціальної компетенції). У процесі загального державного контролю здійснюється системний (у тому числі галузевий) аналіз соціально-економічних та адміністративних чинників для впровадження перспективних заходів. Підсумки такого контролю є основою для об'єктивної оцінки управління, виявлення недоліків, прорахунків та упущень керівництва державних органів та виконання державними службовцями своїх обов'язків.

За організаційною приналежністю розрізняють зовнішній (незалежний) та внутрішній (внутрісистемний або внутрівідомчий) державний контроль. 

Ці види контролю тісно переплітаються й при взаємодії дають можливість отримати об'єктивну інформацію, всебічно проаналізувати стан справ та попередити негативні наслідки. Провадяться вони стосовно конкретної функції управління, або ж галузі.

Так, для галузевого контролю характерною є організаційна підпорядкованість того, хто контролює, з тим, кого контролюють. При надвідомчому контролі така залежність відсутня.

При проведенні фінансового контролю керуються Конституцією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу», актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Слід зауважити, що йдеться про державний контроль, який здійснюється органами виконавчої влади у процесі управлінської діяльності за законністю та доцільністю роботи органів виконавчої влади, дотриманням державної дисципліни, ефективністю управлінської діяльності. Тому такий контроль, що здійснюється в середині системи органів виконавчої влади, є внутрішнім.

Контроль, що його здійснюють інші державні органи стосовно органів виконавчої влади, є зовнішнім. До таких видів контролю належать: парламентський, президентський, судовий контроль, прокурорський нагляд. Для цих видів державного контролю єдиними є мета та об'єкт контролю  - діяльність органів виконавчої влади. Та перед ними стоять різні завдання й різноманітними є форми та методи контролю, а також наслідки його здійснення.

Незважаючи на важливість державного контролю, в Україні законодавчі акти, які визначають повноваження контролюючих органів, їх відносини з підконтрольними суб’єктами, порядок здійснення перевірок, носили безсистемний характер, відповідні норми «розсіювалися» по значному масиву нормативно-правових актів. Особливо це стосується державного контролю  (нагляду) у сфері господарської діяльності.

5 квітня 2007 року прийнято Закон України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Нині в Україні створено й функціонує безліч державних органів і служб фінансового контролю. Серед них органи Казначейства, контрольно-ревізійні, Міністерство фінансів, податкові й митні, контрольні органи головних розпорядників бюджетних коштів, Національний банк України та його територіальні органи, Рахункова палата Автономної Республіки Крим і Рахункова палата України.

Проте, треба визнати, чітке розмежування завдань, повноважень між ними поки що відсутнє. Немає й ясності в питанні взаємодії всіх контролюючих органів як між собою, так і з інститутом аудиту, котрий оперує поза системою державного фінансового контролю.

Така позиція суперечить не лише положенням Конституції України, а й принципам функціонування в 117 країнах світу подібних до Рахункової палати інститутів контролю, які входять до Міжнародної (INTOSAI) та Європейської (EUROSAI) організації найвищих органів фінансового контролю. У них давно існує істинно демократичний механізм бюджетного контролю — політично нейтральний, незалежний від групових і корпоративних інтересів і привілеїв.

Доречно, вважаю, нагадати і про те, що необхідною умовою вступу будь-якої країни до Європейської співдружності є наявність у ній незалежного від законодавчої й виконавчої гілок влади (тим паче від опозиції) державного органу фінансового контролю.

1.2 Державний фінансовий контроль 

Організація та функціонування ефективної системи державного фінансового контролю — обов'язковий елемент державного управління, один з головних напрямів і невід’ємний елемент державної фінансової політики, що полягає в забезпеченні її економічної безпеки, збереженні та приросту національного багатства. Тому фінансовий контроль повинен здійснюватися не автономно, а як важлива ланка в загальній системі державного управління. Отже, фінансовий контроль як найважливіший засіб державного управління є одночасно критерієм визначення ефективності цього управління.

Фінансовий контроль є втіленням контрольної функції управління фінансами і здійснюється шляхом застосування певних методологічних заходів, спрямованих на перевірку обґрунтованості процесів достатнього і законного формування та економного і ефективного використання суспільних або приватних ресурсів.

У законодавстві України до цього часу чітко не виписано правове поле застосування категорії фінансового контролю. Скажімо, у проекті Закону України «Про фінансовий контроль» під цим терміном розуміють «контроль, що здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування і суб'єктами незалежного контролю за законністю та ефективністю формування, володіння та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів держави, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян».

І хоча таке тлумачення терміну «фінансовий контроль» є дискусійним, все ж важливим є правове формулювання системи фінансового контролю та її структуризація з урахуванням інтересів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян.

На сучасному етапі реформування системи державного управління важливим є поступове системне та органічне вдосконалення контрольної функції держави, зокрема, шляхом оцінки сучасного стану державного і фінансового контролю та визначення напрямів їх впровадження.

З одного боку, державний контроль сприяє реалізації соціально-економічної політики держави для забезпечення дотримання законодавства у різних сферах, зокрема, у сфері формування, перерозподілу та використання фінансових ресурсів, відстеження фінансових потоків тощо.

З іншого боку, як зазначає А. Анісімов, «державний контроль та фінансовий контроль не є відокремленими один від одного, або паралельно функціонуючими. Перший міститься у другому, а другий обіймає зміст першого».

За визначенням Є. Калюги, «державний фінансовий контроль - це контроль, який здійснюється з метою забезпечення фінансової політики, що реалізується державою через систему законодавчих, організаційних, адміністративних, правоохоронних та інших заходів».

У свою чергу, С. Юргелевич відмічає, що: «Державний фінансовий контроль - одна з найважливіших функцій державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень - на своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів»

Через механізми державного фінансового контролю реалізується контрольна функція регулювання державного сектору економіки для попередження недбалості в управлінні фінансами та підвищення довіри з боку громадськості, яка хоче знати, що суспільні ресурси витрачаються належним чином. Результати такого контролю сприяють аргументації прийняття відповідних управлінських рішень та застосування адміністративних регуляторів з метою захисту інтересів держави.

Держава в особі органів державної влади є суб'єктом державного фінансового контролю. В різних обсягах та формах державний фінансовий контроль здійснюється усіма органами державного управління. При цьому державні інституції, що наділені контрольними повноваженнями і для яких фінансовий контроль є основною діяльністю, складають певну систему органів державного фінансового контролю.

Зокрема, В. Мельничук наголошує, що: «Система дійового державного фінансового контролю складається з двох однаково важливих частин: внутрішнього (урядового) державного фінансового контролю (Мінфін, ГоловКРУ, Держказначейство, ДПА тощо) та зовнішнього - незалежного державного фінансового контролю та державного аудиту (Рахункова палата)».

Державний фінансовий контроль може існувати тільки як система, складові якої повинні бути взаємопов’язаними і діяти подібно єдиному організму.

При визначенні системи державного фінансового контролю необхідно враховувати тісну взаємодію його з поняттям цілості, структури, елемента, підсистеми. Адже єдність системи виявляється у такій взаємній залежності її компонентів, коли зі зміною одного з них міняються й усі інші, що впливають на систему цілому.  Сукупність елементів можна назвати системою лише в тому разі, якщо вона володіє здатністю до самоорганізації, саморегулювання і стійкості.

Так, вищим органом фінансового контролю в системі державних органів з будь-якого контролю, який є зовнішнім стосовно системи органів виконавчої влади є Рахункова палата – в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головне контрольно-ревізійне управління України – відповідно до його повноважень, визначених законом.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Підсумок до розділу

Ефективність роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в державі значною мірою залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень, від належної організації їхнього виконання. Системний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості рішень, розпоряджень та інших нормативних документів, своєчасний їхній реалізації. Він є необхідною умовою виявлення й усунення недоліків у діяльності об’єктів управління та причин, що їх породжують. Контроль дисциплінує працівників апарату управління, дає можливість об’єктивно оцінювати рівень їхньої компетентності та відповідальності, сприяє поширенню позитивної практики роботи.

Організація та функціонування ефективної системи державного фінансового контролю — обов'язковий елемент державного управління, один з головних напрямів і невід’ємний елемент державної фінансової політики, що полягає в забезпеченні її економічної безпеки, збереженні та приросту національного багатства. Тому фінансовий контроль повинен здійснюватися не автономно, а як важлива ланка в загальній системі державного управління. Отже, фінансовий контроль як найважливіший засіб державного управління є одночасно критерієм визначення ефективності цього управління.

На сучасному етапі реформування системи державного управління важливим є поступове системне та органічне вдосконалення контрольної функції держави, зокрема, шляхом оцінки сучасного стану державного і фінансового контролю та визначення напрямів їх впровадження.

 

Розділ 2. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ (НАГЛЯД) У ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОМУ КОМПЛЕКСІ

2.1. Структура власності в паливно-енергетичному комплексі 

У 2005 році відносини власності в паливно-енергетичному комплексі були недостатньо впорядкованими та систематизованими, оскільки об’єкти ПЕК перебувають у державній, комунальній та приватній власності, а також у спільній власності приватних осіб і держави.

Електроенергетична галузь.

Основними виробниками електричної енергії є чотирнадцять потужних теплових, вісім гідравлічних та чотири атомні електростанції.

У тепловій електроенергетиці одинадцять електростанцій входять до складу чотирьох акціонерних енергогенеруючих компаній з державною часткою акцій понад 70%, які підпорядковані Національній акціонерній компанії «Енергетична компанія України», а три електростанції належать приватній компанії.

Вісім гідравлічних електростанцій об’єднує державна акціонерна гідрогенеруюча компанія «Укргідроенерго», чотири АЕС – Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих до енергопостачальних компаній магістральними електромережами, а також функції диспетчерського управління Об’єднаною енергетичною системою України забезпечує Національна енергетична компанія «Укренерго», до складу якої входять вісім регіональних електроенергетичних систем.

Згідно із Законом України «Про електроенергетику» гідравлічні і атомні електростанції, а також магістральні та міждержавні мережі не підлягають приватизації.

Передачу електричної енергії розподільними мережами здійснюють                43 постачальники за регульованим тарифом, з яких 15 є акціонерними енергопостачальними компаніями з державною часткою акцій понад 50%, корпоративне управління якими здійснює Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України» в межах пакетів акцій, що залишилися в державній власності.

Атомна промисловість.

У промисловості ядерно-паливного циклу України функціонують чотири основних державних підприємства уранового і цирконієвого виробництва та науково проектний інститут «УкрНДІпромтехнолія».

Нафтогазовий комплекс.

Відповідно до Указу Президента України від 25 лютого 1998 року № 151/98 «Про реформування нафтогазового комплексу України» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 747 «Про утворення НАК «Нафтогаз України» до статутного фонду Компанії передано:

ДАТ «Чорномонафтогаз» – 100 % акцій статутного фонду;

ВАТ «Укртранснафта» – 100% акцій статутного фонду;

ВАТ «Укрнафта» – 50%+1 акція статутного фонду.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1162 до НАК «Нафтогаз України» передано пакет акцій ЗАТ «Укртатнафта» у розмірі 43% статутного фонду.

Для транспортування нафти використовується державне майно, яке не підлягає приватизації або передачі в оренду згідно із чинним законодавством (магістральні нафтопроводи, споруди на них) та знаходиться у користуванні НАК «Нафтогаз України».

Три нафтопереробні підприємства – ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», ВАТ «Херсоннафтопереробка» і ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ» повністю приватизовані, державний пакет акцій ВАТ «НПК Галичина» (Дрогобицький НПЗ) і ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірнянський НПЗ) становить, відповідно 25% і 26%.

Виходячи зі світового досвіду та чинного законодавства приватизація нафтогазових компаній здійснюється цілісним майновим комплексом шляхом продажу державою акцій компанії за грошові кошти під інвестиційні зобов’язання із збереженням у державній власності пакета акцій не менше 50%+1 акція.

Враховуючи виняткове значення для України об’єктів транзиту нафти і газу, державне управління ними повинно гарантувати дотримання національних інтересів та забезпечення стратегічних завдань їх розвитку.

Магістральні нафтогазопроводи, підземні сховища газу повинні залишитись у державній власності.

Подальший розвиток галузі має забезпечити: нарощування виробничих потужностей підприємств, що входять до її складу та підвищення їх ліквідності; максимально ефективне використання закріпленого за цими підприємствами майна; здійснення єдиної державної політики щодо технічного оснащення нафтогазопроводів і споруд на них та забезпечення їх вогне-, вибухо– та екобезпеки.

Метою приватизації об’єктів ПЕК залишається підвищення ефективності функціонування підприємств, але на відміну від кампаній з приватизації, що відбулися у 1998 – 2000 роках, основний акцент ставиться на побудові інноваційної моделі приватизації, застосування якої дозволить залучити кошти недержавних інвесторів

 

2.2. Державне управління та регулювання паливно-енергетичним комплексом 

Існуюча система управління в паливно-енергетичному комплексі формувалась спонтанно, діяла переважно в інтересах окремих груп впливу і є недосконалою. Внаслідок цього держава втратила контроль над активами в енергетиці, відбувся відтік професійних кадрів та зниження рівня науково-технічного забезпечення галузей ПЕК.

Державне управління та регулювання ПЕК має відповідати організаційно-функціональній побудові галузі. Запланований Енергетичною стратегією України на період до 2030 року розвиток і реформування енергетики потребує чіткого визначення та розмежування функцій державного управління та регулювання, а також уникнення впливу природних монополій на прийняття рішень відповідними державними органами.

Ключовими суб’єктами державного управління паливно-енергетичним комплексом є Кабінет Міністрів України, галузеві міністерства і відомства: Міністерство палива та енергетики України і Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

До повноважень Кабінету Міністрів України, як вищого органу управління, належить виконання Законів України у сфері ПЕК, затвердження енергетичної політики та умов управління державними енергетичними активами, удосконалення системи управління ПЕК. До повноважень міністерств слід віднести безпосереднє державне управління у галузях відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України засад.

З метою реформування енергетичного комплексу в умовах впровадження ринкових відносин в економіці незалежної України через реструктуризацію галузі, структурний поділ суб’єктів з монопольними та конкурентними видами діяльності при збереженні єдиної енергосистеми країни, а також необхідністю створення конкурентного ринку електроенергії виникла потреба у впровадженні державного регулювання електроенергетики.

З цією метою Указом Президента України від 8 грудня 1994 року № 738 «Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики» була створена зазначена Комісія. Згодом, Указом Президента  України від 14 березня 1995 року № 213 «Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України» було затверджено Положення про НКРЕ, відповідно до якого Комісія здійснює регулювання  в електроенергетиці.

На підставі Указу Президента України від 19 серпня 1997 року № 853 «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» НКРЕ розпочало здійснювати державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання ринку газу, нафти та нафтопродуктів, у зв`язку з чим була затверджена нова редакція Положення про НКРЕ.

Отже, на сьогодні, НКРЕ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, основними завданнями якої є державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у паливно-енергетичному комплексі.

НКРЕ здійснює в установленому порядку перегляд умов ліцензування підприємницької діяльності із формуванням кваліфікаційних вимог до керівників підприємств, створює системи моніторингу ліцензованої діяльності, визначає механізм припинення дії ліцензій.

Основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є:

§ проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження;

§ забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;

§ створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів;

§ забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

 

2.3. Державний контроль на підприємствах паливно-енергетичного комплексу 

Паливно-енергетичний комплекс України – це технологічно складна територіально розгалужена система з видобування, виробництва та транспортування паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), що поєднує потужну електроенергетичну систему, систему теплопостачання, вугільну, ядерну, газову, нафтову і нафтопереробну промисловості.

Паливно-енергетичні ресурси - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Паливно-енергетичний комплекс держави завжди був однією з найважливіших ланок у формуванні міцної конкурентно-спроможної економіки, запорукою успішного позиціонування України на світових ринках. Особливого значення цей комплекс набуває нині, коли загальне поняття «незалежність держави» неможливе без ключової складової - її енергетичної незалежності.

На цей час правове регулювання паливно-енергетичного комплексу має несистемний характер та характеризується відсутністю рамкового закону, який встановлював би основні засади та підходи до регулювання відносин в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах.

Кожна з галузей ПЕК керується своїм окремим законом та прийнятими на його виконання підзаконними актами. Так, в електроенергетиці головним є Закон України «Про електроенергетику», в ядерній енергетиці – Закон України «Про використання ядерної енергії та  радіаційну безпеку», у вугільно-промисловому комплексі – Кодекс України про надра та Гірничий закон, в нафтогазовому комплексі – Закон України «Про нафту і газ». Загальність у формулюваннях багатьох положень зазначених законів зумовлює необхідність прийняття чисельних підзаконних актів різними органами влади. Так, лише у вугільні галузі кількість підзаконних актів перевищує 600. Такий підхід до правового регулювання створює умови для неоднакового застосування вимог законів та відповідно недосягнення або неповного досягнення передбачених ними цілей та завдань. Також зазначене ускладнює здійснення ефективного державного контролю у сфері енергетичних ресурсів.

Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Міністерство палива та енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада       2006 року № 1540 Мінпаливенерго є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).

Основними завданнями Мінпаливенерго є:

ü державне управління паливно-енергетичним комплексом;

ü забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі;

ü забезпечення енергетичної безпеки держави;

ü розроблення пропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу;

ü участь у формуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів.

Мінпаливенерго відповідно до покладених на нього завдань контролює цільове, економне і ефективне використання виділених підприємствам паливно-енергетичного комплексу бюджетних коштів.

До сфери управління Мінпаливенерго входить 106 підприємств, установ та організацій галузі. Крім того, Міністерство здійснює управління корпоративними правами держави 5 компаній та товариств, в тому числі       НАК «Нафтогаз України» та НАК «Енергетична компанія України».

Завдяки суперечності між існуючими організаційно-правовими формами діяльності НАК «Нафтогаз України» та загальнодержавними нормами з управління об’єктами державної власності, Компанії набула специфічного статусу, непритаманного іншим суб’єктам господарювання країни.

В той же час, згідно із п.5 ст. 116 Конституції України та відповідно до частини 2 ст. 141 Господарського кодексу управління об’єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України і, за його дорученням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

В свою чергу, передача контрольного пакету акцій, належного державі у статутному фонді ВАТ «Укрнафта», в управління Компанії, а не центрального органу виконавчої влади (наприклад Мінпаливенерго), фактично позбавило державу як важелів впливу на діяльність цього над прибуткового товариства, так і відповідних прямих надходжень до державного бюджету на частку прибутку.

  Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2004 року       № 794 утворено Національну акціонерну компанію «Енергетична компанія України» у формі відкритого акціонерного товариства. Передбачено формування статутного фонду Компанії шляхом передачі до нього пакетів акцій, що належать державі у статутних фондах господарських товариств, залишаючи їх у державній власності.

Головне контрольно-ревізійне управління, провівши ревізію фінансово-господарської діяльності Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» у 2007 році, рекомендувало Кабінету Міністрів України переглянути функції Компанії або взагалі її ліквідувати.  

Слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від  22 травня 2002 року № 685 «Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю», внутрішній фінансовий контроль здійснюється на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління міністерств. А оскільки         НАК «Енергетична компанія України» та НАК «Нафтогаз України» не належать до сфери управління Мінпаливенерго, Міністерство позбавлено права здійснення державного фінансового контролю на найбільших підприємствах енергетичної та нафтогазової галузі.

ВАТ «Дніпроенерго» є другим за обсягом генеруючої енергії компанією нашої країни. Сьогодні на ВАТ «Дніпроенерго» вже працює повністю підконтрольний корпорації «Донбаська паливно-енергетична компанія» менеджмент. За результатами зборів акціонерів, які проведено 27 серпня           2007 року, держава, незважаючи на володіння 50%+1 акціями ВАТ, втратила можливість впливати на його діяльність, оскільки представлена лише одним із семи голосів в Спостережній раді компанії. Саме Спостережна рада, а не загальні збори акціонерів, де у НАК «Енергетична компанія України» половина голосів, призначає та відкликає правління компанії. Виходить, що підприємство стратегічного значення опинилося в особистому користуванні приватного бізнесу.

З метою здійснення державного контролю на господарських товариствах паливно-енергетичного комплексу, в статутному фонді яких держава має корпоративні права, необхідно активізувати роботу щодо забезпечення представлення у складі спостережних рад та ревізійних комісій представників держави, а саме працівників Міністерства палива та енергетики, Міністерства вугільної промисловості, Контрольно-ревізійного управління.

Державний нагляд в електроенергетиці здійснюють Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж та Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та інші органи, визначені законодавством України.

Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж (Держенерготехнагляд) здійснює нагляд за додержанням вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж, вимог технічної експлуатації енергетичного обладнання об'єктів електроенергетики, підключених до об'єднаної енергетичної системи України.

Державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж мають право:

ü безперешкодно в будь-який час відвідувати об'єкти електроенергетики для перевірки додержання нормативно-правових актів про електроенергетику з питань, що належать до їх компетенції, отримувати від посадових осіб інформацію щодо виконання цих актів;

ü давати у межах своїх повноважень керівникам об'єктів електроенергетики приписи про усунення порушень нормативно-правових актів;

ü застосовувати у встановленому законодавством України порядку санкції до підприємств, об'єкти електроенергетики яких підключені до об'єднаної енергетичної системи України, за порушення законодавства про електроенергетику з питань, що належать до їх компетенції.

Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії (Держенергонагляд) здійснює нагляд за електричними і тепловикористовуючими установками та тепловими мережами споживачів та суб'єктів електроенергетики.

Державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії мають право:

ü безперешкодного доступу до електричних і тепловикористовуючих установок та теплових мереж споживачів та суб'єктів електроенергетики;

ü отримувати від споживачів та суб'єктів електроенергетики інформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань відповідно до нормативно-правових актів;

ü давати споживачам та суб'єктам електроенергетики обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень нормативно-правових актів;

ü давати споживачам та суб'єктам електроенергетики приписи про приведення засобів обліку, контролю та регулювання споживання електричної і теплової енергії у відповідність з нормами, правилами і стандартами в електроенергетиці;

ü надсилати власникам об'єктів споживача подання про невідповідність займаній посаді працівника електротехнічного профілю, який своєчасно не пройшов перевірку знань з електробезпеки та експлуатації струмоприймачів;

ü вимагати від споживачів та суб'єктів електроенергетики додержання встановлених нормативно-правовими актами режимів споживання електричної і теплової енергії;

ü   надавати приписи щодо неприпустимості продовження експлуатації електричних і тепловикористовуючих установок споживачів, якщо це створює загрозу життю обслуговуючого персоналу, здоров'ю населення;

ü застосовувати в установленому законодавством України порядку санкції до суб'єктів господарської діяльності за порушення нормативно-правових актів та складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Під час здійснення державного енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії Держенергонагляд взаємодіє з Мінбудом, НКРЕ, Антимонопольним комітетом, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, Державною інспекцією з нагляду за охороною праці, Державною інспекцією з енергозбереження, Державною інспекцією з експлуатації електричних станцій та мереж, органами державного пожежного нагляду, державним підприємством «Енергоринок», науково-технічними, проектно-конструкторськими, громадськими та іншими підприємствами, установами та організаціями [33].

Метою енергетичного нагляду є сприяння забезпеченню сталого функціонування об’єднаної енергетичної системи України, сфери теплопостачання, енергетичної безпеки держави шляхом здійснення контролю а дотриманням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання та споживання електричної енергії вимог нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері виробництва, постачання та споживання електричної і теплової енергії.

Держенергонагляд та Держенерготехнагляд підпорядковуються Мінпаливенерго в частині виконання функцій, покладених на них відповідними Положеннями.

 

Розділ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЄВОГО ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ 

3.1.  Координація діяльності державних органів при здійсненні контрольних функцій у паливно-енергетичному комплексі

У передових європейських країнах також функціонує чимало контролюючих структур із розподілом прав і обов’язків, підпорядкованістю різноманітним гілкам влади тощо. Цілковитої аналогії немає в жодній країні, оскільки ці держоргани формувалися багато десятиліть у конкретних історичних умовах. Відігравали роль і традиції. Але, і це головне, всі вони діють у системі, визначеній законодавчим полем.

Для вирішення проблеми ефективного управління фінансовими потоками, забезпечення координації діяльності контрольних органів, перш за все, необхідно закріпити на законодавчому рівні розподіл повноважень та функцій зовнішнього та внутрішнього фінансового контролю. Ці два види контролю повинні створити в сукупності єдину систему, яка функціонує по затвердженими правилами, принципами, процедурами здійснення заходів аудиту державних ресурсів.

Крім того, доцільно було б створення єдиної державної інформаційної системи, яка дозволить налагодити співпрацю між різними контролюючими і правоохоронними органами, надасть можливість доступу до інформаційних систем різних відомств та можливість більш ефективно впливати на негативні тіньові прояви, використовувати позитивний досвід усіх контрольних служб держави, забезпечувати необхідний моніторинг і координувати роботу всіх державних контролюючих органів.

Щодо координуючого органу для здійснення державного контролю у сфері енергетичних ресурсів, то, на мій погляд, доцільно наділення такими повноваженнями Міністерство палива та енергетики України у електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах та Міністерство вугільної промисловості у вугільній та торфодобувній галузі.

У складі вказаних міністерств необхідно створити Департамент координації діяльності державних органів під час здійснення державного контролю (нагляду) основними завданнями якого визначити:

Ø формування єдиної інформаційної бази;

Ø взаємодія та інформаційний обмін з іншими державними органами, в тому числі з Контрольно-ревізійним управлінням та Державною податковою адміністрацією щодо здійснених контрольних заходів та моніторингу їх результатів;

Ø погодження планів контрольних заходів, з метою уникнення дублювання та паралелізму під час їх здійснення та періодичності;

Ø прийняття рішення щодо здійснення позапланових перевірок;

Ø моніторинг повноти усунення недоліків та порушень, які виявлено під час здійснення державного контролю (нагляду);

Ø надання пропозицій щодо комплексних спільних перевірок;

Ø надання пропозицій керівництву щодо розгляду доповідей керівників підприємств паливно-енергетичного комплексу, які допустили найбільші порушення.

Вибір мети завжди випереджає будь-яку людську діяльність. Про важливість правильного вибору писав відомий англійський мислитель XVI століття Френсіс Бекон: «Кульгавий каліка, котрий іде правильною дорогою, може обігнати рисака, якщо той біжить неправильним шляхом. Навіть більше того — чим швидше біжить рисак, збившись із шляху, тим далі залишить його за собою каліка». Тому вибір системи заходів для вдосконалення державного контролю, на розробці й реалізації якого потім слід зосередити всі наявні сили, є першочерговим завданням.

 

ВИСНОВКИ 

Будь-які економічні, інституційні та інші перетворення в енергетиці, а також побудова внутрішньої та зовнішньої політики у цій сфері має ґрунтуватися виключно на положеннях законів України. Саме закони мають стати основою правового регулювання енергетичних відносин. Таке регулювання має бути максимально чітким та деталізованим, що дозволить мінімізувати прийняття підзаконних нормативно-правових актів та уникнути дискримінаційного застосування законодавства.

По суті, сьогодні державний контроль є простим набором міністерств, відомств і установ, які виконують неузгоджені, роз’єднані й невпорядковані контрольні функції. Ці функції, статус і сфери контрольної діяльності визначаються різноманітними законами, указами Президента України, постановами уряду й інших нормативно-правових актів.

На цей час правове регулювання паливно-енергетичного комплексу має несистемний характер та характеризується відсутністю рамкового закону, який встановлював би основні засади та підходи до регулювання відносин в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах.

Кожна з галузей ПЕК керується своїм окремим законом та прийнятими на його виконання підзаконними актами. Так, в електроенергетиці головним є Закон України «Про електроенергетику», в ядерній енергетиці – Закон України «Про використання ядерної енергії та  радіаційну безпеку», у вугільно-промисловому комплексі – Кодекс України про надра та Гірничий закон, в нафтогазовому комплексі – Закон України «Про нафту і газ». Загальність у формулюваннях багатьох положень зазначених законів зумовлює необхідність прийняття чисельних підзаконних актів різними органами влади. Такий підхід до правового регулювання створює умови для неоднакового застосування вимог законів та відповідно недосягнення або неповного досягнення передбачених ними цілей та завдань. Також зазначене ускладнює здійснення ефективного державного контролю у сфері енергетичних ресурсів.

Відсутність розвинутого і гармонізованого законодавства у сфері енергозбереження є одним з визначальних факторів, що стримують залучення інвестицій в енергозберігаючі проекти, без яких підвищення енергоефективності  української економіки є дуже проблематичним.    

З прийняттям Закону України «Про  державне  регулювання в енергетиці України» буде створено законодавчу основу державного регулювання в енергетиці та забезпечить здійснення Національною комісією регулювання енергетики України ефективного та сталого державного регулювання діяльності суб’єктів як природних монополій, так  і на суміжних ринках, у сфері виробництва товарів і надання послуг у паливно-енергетичному комплексі України, що має забезпечити баланс інтересів суб’єктів господарювання та споживачів їх товарів і послуг,  а також суспільства в цілому.

З огляду на наявний стан законодавства у сфері енергетики необхідно створення єдиного комплексного енергетичного закону про енергетичну політику, який має:

Ø встановити уніфіковані підходи до термінології;

Ø передбачити основні засади правового регулювання всієї енергетики;

Ø визначити національні інтереси у цій сфері;

Ø встановити правила діяльності усіх учасників енергетичних відносин (як державних органів, так і суб’єктів господарювання) на засадах справедливості, недискримінаційності та прозорості;

Ø передбачити вимоги до підготовки та реалізації законодавчих актів і програмних документів.

Враховуючи значну кількість державних органів, які здійснюють контроль у сфері енергетичних ресурсів, чітко прописати повноваження кожної державної інституції та визначити орган, який буде здійснювати координацію їх діяльності.

На даний час Мінпаливенерго підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачено приведення окремих норм Законів України «Про електроенергетику», «Про теплопостачання» та Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Державний фінансовий контроль в Україні успадкував від колишнього Союзу суто фіскальний характер. Здійснювався він шляхом реалізації завдань наступного контролю. Нині ця система контролю не відображає реальної картини і не дає довершеної практичної оцінки ефективності управління державними ресурсами.

Нині державний апарат здійснює перехід від жорсткого контролю у формі ревізій та перевірок до не фіскальних форм, метою яких є не тільки виявлення порушень, скільки запобігання їм та підвищення ефективності господарювання в державному секторі економіки

Тому на часі впровадження нових форм й методів контролю. Враховуючи це, необхідно проводити на підприємствах ПЕК аудити ефективності діяльності. При плануванні контрольно-ревізійної роботи підрозділів внутрішнього фінансового контролю Міністерства палива та енергетики України та Міністерства вугільної промисловості особливу увагу приділяти проведенню аудитів ефективності.

Крім того, для планування контрольних заходів органи державної влади повинні використовувати новий, інноваційний для нашої країни підхід, запозичений із зарубіжного досвіду, - ризик-менеджмент. Логіка цього підходу строго об’єктивна: суб’єкти господарювання, які здійснюють більш небезпечну з погляду суспільства діяльність, повинні перевірятися частіше.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

На відміну від фінансового аудиту аудит ефективності діяльності схожий на науково-дослідний проект із пропозиціями щодо шляхів розв'язання суспільно важливих проблем.

Крім того, невідкладною справою є формування в країні ефективного державного фінансового контролю, який функціонував би як цілісна система. Проблема полягає в тому, що на сьогодні контрольні функції у фінансовій сфері покладено на значну кількість державних органів, повноваження яких досить часто дублюються, що можна пояснити недосконалістю нормативної бази. Саме тому виникає потреба у прийнятті єдиного нормативного акта – Закону України «Про державний фінансовий контроль».

Для підвищення ролі фінансового контролю в Україні, вирішення           основних проблем у державі, що пов’язані з цим питанням необхідно           реформування системи фінансового контролю шляхом таких основних           напрямів:
ü  прийняття Закону України «Про державний фінансовий контроль».
ü  створення необхідних умов для здійснення  незалежного  контролю за використанням фінансових ресурсів у державі.
ü  впровадження нової інформаційної системи,  яка  б  забезпечила  обмін  необхідною  інформацією  між  контрольними  органами   у державі.
ü  вирішити на законодавчому рівні питання, пов’язані з матеріальним забезпеченням працівників контролюючих органів.

У світовій практиці виділяють певні етапи методологічного вдосконалення фінансового контролю. А. Меннікен вказує на наступні еволюційні тенденції його впровадження:

Ø від перевірки документів до перевірки рішень;

Ø від перевірки окремих випадків до системної перевірки;

Ø від суцільної перевірки до вибіркової перевірки;

Ø від перевірки виконавця до перевірки керівника;

Ø від окремого контролера до виконання контролю групою;

Ø від перевірки події, що вже відбулася, до одночасної з подіями перевірки;

Ø від викриття помилок до їх запобігання;

Ø від перевірки правильності до перевірки ефективності.

Ці аспекти неодмінно повинні бути враховані з огляду на історичні особливості та пріоритети розвитку фінансового контролю в Україні.

З метою здійснення державного контролю на господарських товариствах паливно-енергетичного комплексу, в статутному фонді яких держава має корпоративні права, необхідно активізувати роботу щодо забезпечення представлення у складі спостережних рад та ревізійних комісій представників держави, а саме працівників Міністерства палива та енергетики, Міністерства вугільної промисловості, Контрольно-ревізійного управління.

Для вирішення проблеми ефективного управління фінансовими потоками, забезпечення координації діяльності контрольних органів, доцільно було б створення єдиної державної інформаційної системи, яка дозволить налагодити співпрацю між різними контролюючими і правоохоронними органами, надасть можливість доступу до інформаційних систем різних відомств та можливість більш ефективно впливати на негативні тіньові прояви, використовувати позитивний досвід усіх контрольних служб держави, забезпечувати необхідний моніторинг і координувати роботу всіх державних контролюючих органів.

Щодо координуючого органу для здійснення державного контролю у сфері енергетичних ресурсів, то необхідно наділити такими повноваженнями Міністерство палива та енергетики України у електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах та Міністерство вугільної промисловості у вугільній та торфодобувній галузі.

У складі вказаних міністерств доцільно створити Департамент координації діяльності державних органів під час здійснення державного контролю (нагляду) основними завданнями якого визначити:

Ø взаємодія та інформаційний обмін з іншими державними органами, в тому числі з Контрольно-ревізійним управлінням та Державною податковою адміністрацією щодо здійснених контрольних заходів та моніторингу їх результатів;

Ø погодження планів контрольних заходів, з метою уникнення дублювання та паралелізму під час їх здійснення та періодичності;

Ø прийняття рішення щодо здійснення позапланових перевірок;

Ø моніторинг повноти усунення недоліків та порушень, які виявлено під час здійснення державного контролю (нагляду);

Ø надання пропозицій щодо комплексних спільних перевірок;

Ø надання пропозицій керівництву щодо розгляду доповідей керівників підприємств паливно-енергетичного комплексу, які допустили найбільші порушення на засіданнях колегіальних органів.

Свого часу знаменитий філософ Іммануїл Кант зауважив, що з усіх сил, підпорядкованих державній владі, сила грошей, напевне, є найнадійнішою. Але, напевно, правильність цієї тези зберігається лише доти, доки у державі панує фінансова дисципліна, контроль за дотриманням і зміцненням якої здійснюють державні контролюючі органи.

 

Використані джерела інформації:

1.      Анисимов А.А. Финансовый контроль в капиталистических странах. – М.: Финансы, 1966. – С.23.

2.      Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. – М., 1973.

3.       Бариніна М.В. Органічний закон: інновації у внутрішньому контролі Франції // «Фінансовий контроль» № 5 (2007).

4.      Батыров М. Государство рискует оказатися во тьме // День: - К., 19.12.2007.

5.      Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія: Підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит” вищих навчальних закладів. / За редакцією проф. Ф.Ф.Бутинця. – 3-є вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 544 с.

6.       Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III // http://zakon.rada.gov.ua.

7.       Державне управління: теорія і практика. (За загальною редакцією докт. юр. наук, проф. Авер’янова В.Б.) – К.: Юрінком Інтер, 1998. - с.231.

8.      Державний фінансовий контроль: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Н.С.Вітвицька, І.Ю.Чумакова, М.М.Коцупатрий, М.Т.Фенченко. – К.: КНЕУ, 2003. – 408 с.

9.       Дрозд І.К. Єдність зовнішнього та внутрішнього контролю в системі фінансово-економічного контролю //Фінанси України №3, 2006 р.- с.135 – 140.

10.   Дьяк І.В. Енергетична безпека України. – К.: Укрполіграфсервіс, 2001. –     72 с.

11.   Іванова І.М. Проблеми створення та розвитку муніципального фінансового контролю в // http://www.niisp.gov.ua.

12.   Калюга Э.В. Чинна система державного фінансового контролю та шляхи її реформування // Фінансовий контроль. – 2001. - № 3. – С.56-57.

13.   Кілієвич О.І., Розпутенко І.В., Романюк О.П., Юрчишин В.В. Сучасна економічна теорія і державні фінанси: Зб. праць / Українська академія державного управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 423 с.

14.   Кодекс України про надра: Закон України  від 27 липня 1994 року                 № 132/94-ВР // http://zakon.rada.gov.ua.

15.   Малишев А.В. Зовнішній контроль в Україні // «Фінансовий контроль»  № 2 (2006).

16.   Мельничук В.Г. Незалежний державний фінансовий контроль в Україні та досвід зарубіжних країн // Фінансовий контроль. – 2002. № 2. – С.33.

17.   Меннікен А. Фінансовий контроль: огляд діяльності Федеральної Рахункової палати ФРН// Матеріали семінару проекту Tacis «Аудит державних фінансів». – К.: Рахункова палата України. – 2002. – 24 с.

18.   Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998.

19.   Ніконова О.В. Системи СААТ – новий інструментарій у проведенні аудиту // Фінансовий контроль: № 6 (41) 2007.

20.   Петренко П. „Чорні дирки” у державних фінансах // www.personal.in.ua.

21.   Письменна Т. Теоретичні аспекти дослідження системи державного фінансового контролю // Наука молода № 2, 2004.

22.   Питання Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2006 року № 412 //  http://zakon.rada.gov.ua.

23.   Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV // http://zakon.rada.gov.ua.

24.   Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року         № 1576-ХІІ // http://zakon.rada.gov.ua.

25.   Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від      26 січня 1993 року № 2939-XII // http://zakon.rada.gov.ua.

26.   Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23 липня 1998 року № 817 //  http://zakon.rada.gov.ua.

27.   Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 року                      № 575/97-ВР // http://zakon.rada.gov.ua.

28.   Про енергозбереження: Закон України від 01.07.1994 № 74/94-ВР // http://zakon.rada.gov.ua.

29.   Про затвердження Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ: Наказ Державного казначейства України від 30 жовтня 1998 року № 90 // http://zakon.rada.gov.ua.

30.   Про затвердження методичних рекомендацій з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ: Наказ ГоловКРУ України від 19 грудня          2005 року  № 451 // http://zakon.rada.gov.ua.

31.   Про затвердження плану заходів щодо реалізації положень концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на 2005-2009 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2005 № 456-р // http://zakon.rada.gov.ua.

32.   Про затвердження Положення по Державну податкову адміністрацію України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року  № 778 // http://zakon.rada.gov.ua.

33.   Про затвердження Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії: Постанова Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 // http://zakon.rada.gov.ua.

34.   Про затвердження Положення про Міністерство вугільної промисловості: Постанова Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1527 // http://zakon.rada.gov.ua.

 

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.