Skip to Content

Гниденко М.Й. Публічний виступ на тему: "Формування шляхів вдосконалення роботи органів державного контролю за цінами"

«Вдосконалення немає меж, але час, відпущений на нього, обмежений»

Володимир Черняк

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………..3

  1. Роль та завдання діяльності органів державного

контролю за цінами……………………………………………………...5

  1. Проблемні питання при здійсненні контрольно-наглядових

 функцій органами державного контролю за цінами…………...……13

  1. Пошук шляхів покращення ефективності роботи,

підвищення авторитету органів державного контролю за

цінами у складі органів державного управління в цілому………..…19

3.1.          Вдосконалення законодавства – один із шляхів

забезпечення ефективної діяльності…………………………….….…19

3.2.          Професійна та ділова культура, як важлива складова

 позитивного іміджу та вдосконалення службової

діяльності в цілому……………………………………………...……...26

Висновки………………………………………………………......……38

Перелік використаної літератури……………………………...………40

 

 

 

 

Вступ

 

Органи державного контролю за цінами та їх діяльність є не тільки надзвичайно цікавим об’єктом дослідження, а й торкається проблемних питань економічного життя суспільства. У складі Міністерства економіки України органи державного контролю за цінами є урядовим органом зі специфічними завданнями та повноваженнями. Їх робота вкрай важлива як для економіки та бюджету, так і для суспільства.

Діяльність органів державного контролю за цінами зумовлюється запровадженим державним регулюванням цін, а саме необхідністю контролю за його дотриманням. Зловживання суб’єктами господарювання на ринку регульованих товарів, робіт і послуг недосконалістю законодавства за питань ціноутворення виявляє вплив на ефективність діяльності цих органів.

Питання ефективності роботи державних органів з контролю за цінами на даний час є актуальним та розглядається у працях окремих фахівців при дослідженні ринку житлово-комунальних послуг та діяльності монопольних утворень.

Попри зростання інтересу до даної проблеми, при здійсненні своїх функцій, діяльність органів державного контролю за цінами потребує створення ефективного організаційно-економічного механізму регулювання цін та своєї діяльності. Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми даного дослідження, зумовили його мету та завдання.

Метою роботи є дослідження та аналіз діяльності, проблемних питань, вплив недосконалості законодавчого регулювання та пошук шляхів та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення роботи органів державного контролю за цінами.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

ü     охарактеризувати відмінні риси органів державного контролю за цінами, що обумовлюють їх сутність;

ü     розкрити існуючий механізм державного контролю за цінами;

ü     оцінити ефективність діяльності контролюючих органів за цінами на сучасному етапі в Україні;

ü     обґрунтувати існуючі недоліки при здійсненні контрольно-наглядових функцій;

ü     розробити пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази державного регулювання цін;

ü     виявити можливі шляхи удосконалення діяльності контролюючих органів за цінами у складі органів державного управління.

Дану роботу присвячено вивченню питань діяльності органів державного контролю за цінами у складі органів державного управління, розробці шляхів законодавчого вдосконалення регулювання та його впливу на підвищення ефективності роботи органів.

Досліджено проблемні питання при здійсненні контроль-наглядових функцій держінспекціями цін в умовах нестабільного державного регулювання.

Обґрунтовано вплив та взаємозв’язок між існуючими проблемними питаннями у сфері ціноутворення та ефективністю роботи органів.

Розкрито суть роботи органів державного контролю за цінами і доведено необхідність вдосконалення їх роботи, зокрема, шляхом вдосконалення державного регулювання цін.

Досліджено взаємозв’язок та необхідність законодавчого, нормативного та контролюючого впливу.

 

 

 

 

  1. 1.                Роль та завдання діяльності органів державного контролю за цінами

 

Ціни є одним з основних об’єктів державного регулювання, що являє собою економічний метод державного управління, який є системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюються відповідними державними органами та громадськими організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. [1, c.48]

Свої регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

Ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах.

Власне ринок не може забезпечити структурну перебудову економіки, цього можна досягти лише за цілеспрямованої регулюючої ролі держави. Під державним контролем у країнах зі сильною економікою залишається значна частина цін (10-12% у США (за іншими даними 5-10%), до 40-50% в Австрії і Швеції, 20% у Франції, 6% у Данії, 20% у Греції, 20% в Японії, близько 50% об’єму товарної продукції сільського господарства у Швейцарії). [2, с.452]

Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Загалом перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак, при цьому збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна втручатись в економічні процеси з метою пом’якшення наслідків негативних явищ. Впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями, підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законом України від 03.12.90 №507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення», постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов’язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється сис­темою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпоряд­кованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських. Повноваження та функції цієї служби визначено в Законі «Про ціни і ціноутворення» та в постанові Кабінету Міністрів України від 03.12.00 №1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами». Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін, захист законних інтересів громадян, викорінення фактів зловживань суб’єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, установлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.

Крім державних інспекцій з контролю за цінами, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні органи, комітет захисту прав споживачів.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на суб’єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.

Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.99 №1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами», Державна інспекція з контрою за цінами є урядовим органом, який діє у системі Мінекономіки, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові економіки.

У межах своєї компетенції Держцінінспекція організує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Міністру економіки.

Основними завданнями Держцінінспекції є:

ü                 організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

ü                 проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань:

ü                 проводить моніторинг цін і тарифів на товари і послуги споживчого ринку, узагальнює його результати, готує пропозиції щодо вжиття заходів до стабілізації цінової ситуації;

ü                 у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;

ü                 надає органам виконавчої влади, суб’єктам господарювання методичну допомогу і рекомендації з питань додержання порядку формування, встановлення і застосування цін;

ü                 у межах своєї компетенції вносить пропозиції щодо скасування прийнятих органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування рішень з питань формування, встановлення та застосування цін і тарифів, що суперечать законодавству;

ü                 надає за результатами перевірок органів виконавчої влади, суб’єктів господарювання обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

ü                 бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань ціноутворення та контролю за цінами;

ü                 вживає відповідно до законодавства заходів за порушення суб’єктами господарювання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами;

ü                 розробляє плани та організує роботу своїх територіальних органів, надає їм методичну та практичну допомогу, контролює їх діяльність, вживає заходів до усунення виявлених недоліків і порушень, а також підвищення ефективності здійснення цього контролю;

ü                 здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

ü                 вносить відповідним органам, уповноваженим вирішувати питання ціноутворення, пропозиції щодо вдосконалення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

ü                 здійснює заходи щодо створення інформаційних систем і комп’ютеризації робіт у центральному апараті Держцінінспекції та її територіальних органах;

ü                 у межах своєї компетенції забезпечує реалізацію державної політики щодо державної таємниці та контроль за її збереженням;

ü                 організовує роботу з підготовки висновків щодо економічного обґрунтування витрат при формуванні цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);

ü                 у межах своєї компетенції вносить Мінекономіки пропозиції щодо реалізації державної цінової політики;

ü                 вносить Мінекономіки пропозиції щодо запровадження або скасування державного регулювання цін (тарифів) на товари, роботи та послуги (за винятком товарів, робіт та послуг, регулювання цін на які здійснюється Кабінетом Міністрів України та національними комісіями регулювання природних монополій), а також скасування цін (тарифів), установлених з порушенням законодавства;

ü                 проводить цінові спостереження та аналіз економічно обґрунтованих витрат при формуванні цін (тарифів) на споживчому та товарних ринках;

ü                 застосовує відповідно до законодавства адміністративно-господарські санкції за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

ü                 здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Держцінінспекція має право:

1) проводити відповідно до законодавства перевірку бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників, що відображаються у розрахункових документах незалежно від способу подання інформації, пов’язаних з формуванням, встановленням та застосуванням цін (тарифів); знайомитися з установчими документами та свідоцтвом про державну реєстрацію; перевіряти у посадових осіб, відповідальних за формування, встановлення та застосування цін (тарифів), документи, що посвідчують особу; проводити перевірку достовірності даних, наведених у документах з питань порядку формування, встановлення та застосування державних фіксованих та регульованих цін;

2) одержувати відповідно до законодавства письмові пояснення, довідки, документи, матеріали з питань, що виникають під час перевірки порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів), документи (їх копії) про рівень і економічну обґрунтованість цін (тарифів) на товари, роботи та послуги, їх техніко-економічні характеристики, ефективність, споживчі властивості тощо;

3) обстежувати в установленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб'єктів господарювання, що використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг;

4) вимагати відповідно до законодавства усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів), а також здійснення перерахунку вартості товарів, робіт і послуг, ціни (тарифи) на які сформовані, встановлені та/або застосовані з порушенням законодавства (якщо фактичну оплату товарів, робіт та послуг не проведено) для розрахунків із споживачами;

5) приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

6) відповідно до вимог законодавства розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами;

7) залучати спеціалістів органів виконавчої влади, а також суб’єктів господарювання (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

8) скасовувати розпорядчі документи своїх територіальних органів (припис, розпорядження, рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій), а також винесені ними постанови про накладення адміністративних стягнень;

9) проводити перевірку правильності розрахунків щодо застосування цін (тарифів), на які запроваджене державне регулювання;

10) здійснювати моніторинг цін (тарифів) та проводити цінові дослідження на споживчому та товарних ринках;

11) одержувати відповідно до законодавства копії платіжних документів, що підтверджують факт перерахування до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій;

12) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення;

13) надсилати до правоохоронних органів матеріали перевірок щодо дій, які містять ознаки злочину;

14) вчиняти інші дії в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необгрунтовано одержаної суб’єктами господарювання виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Уповноважені посадові особи органів державного контролю за цінами у разі виявлення на підприємствах, в установах та організаціях фактів порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами крім актів перевірок складають протоколи про адміністративні правопорушення і надсилають їх відповідній державній інспекції з контролю за цінами для розгляду. [3]

Таким чином, законодавчо закріплений широкий перелік завдань, прав та повноважень органів деражвного контролю за цінами. Проте, при здійсненні своїх контроль-наглядових функцій виникають проблемні питання, які висвітлено у наступному розділі роботи.

 

 

 

 

  1. 2.                Проблемні питання при здійсненні контрольно-наглядових функцій органами державного контролю за цінами

 

На сьогоднішній день існує чимало проблемних питань, які впливають на роботу органів державного контролю за цінами та органів державного управління в цілому, що знижує ефективність та результативність їх діяльності.

Спеціалісти та науковці приділяють значну увагу існуючим проблемним питання та недолікам, та у своїх працях намагаються знайти як причини, так і шляхи їх вирішення.

Перш за все, слід відзначити, недосконалість чинного законодавства, неврегульованість правового поля у сфері діяльності Держцінінспекції. Недостатність штатної чисельності, а також недофінансування видатків на утримання знижує ефективність роботи та ускладнює виконання завдань, покладених на органи державного контролю за цінами.

В багатьох випадках діюче законодавство дозволяє вільно трактувати нормативно-правові акти в частині державного регулювання цін.

На думку спеціалістів органів державного контролю за цінами, що схвалено протокольним рішенням Регіонального комітету з економічних реформ при Тернопільській облдержадміністрації від 29 квітня 2010 року №5 «Про цінову стабілізацію», до основних проблем, що унеможливлюють забезпечення здійснення ефективного контролю за ціновою ситуацією, належить недостатність дієвого механізму за формуванням та застосуванням регульованих цін та контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері ціноутворення.

Серед основних проблем в роботі органів державного контролю за цінами можна виділити недосконалість державного регулювання цін.

Зокрема, Законом України «Про ціни і ціноутворення» передбачена відповідальність в частині застосування санкцій за порушення державної дисципліни цін, яка не поширюється на фізичних осіб-підприємців.

У випадку, коли значну питому вагу на ринку регульованих товарів і послуг займають суб’єкти господарювання-фізичні особи, нівелюється ефективність запровадженого регулювання цін.

Запроваджений механізм попередження суб’єктів господарювання про перевірки не менше ніж за 10 днів до початку дає можливість суб’єктам бути готовими до перевірки. У численних випадках при перевірках державної дисципліни цін на продовольчі товари у суб’єктів господарювання-фізичних осіб спостерігається відсутність первинних документів, що підтверджують придбання регульованої групи товарів. Також, у багатьох випадках неможливо визначити рівень цін за вже реалізовані продовольчі товари.

 Крім того, значно ускладнюється процес перевірки, коли продовольчі товари реалізуються по внутрішнім накладним суб’єкта (без зазначення цін виробника/постачальника, наприклад, зі складу), що попередньо оприбутковані по товарно-транспортним накладним від постачальників.

Відсутній запроваджений механізм реалізації продовольчих товарів із обов’язковим зазначенням на товарно-транспортних накладних ціни виробника (митної вартості), враховуючи, що товар може проходити не через одного посередника. Тоді, як граничний рівень торговельної надбавки встановлено саме до ціни виробника (митної вартості), а не до ціни придбання.

Поширеним є ухиляння суб’єктів господарювання від запровадженого декларування підвищення цін та регулювання цін продовольчих товарів, особливо суб’єктів господарювання-фізичних осіб, що призводить до дестабілізації цінової ситуації на споживчому ринку.

Відсутня результативність заходів щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку відповідно до постанови КМУ від 13.06.02 №803 «Про заходи щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку», так як немає механізму оперативного припинення порушень, виявлених в результаті моніторингу цін. На даний час при виявленні органами державного контрою за цінами порушень під час здійснення цінових досліджень, застосовується практика проведення суб’єктами господарювання переоцінки нереалізованого обсягу товарів за завищеними цінами.

Законодавчий механізм щоквартального планування конкретних суб’єктів перевірок вимагає від органів державного контролю за цінами прогнозованості та точності при плануванні, враховуючи можливі позапланові контрольні заходи. При оперативному здійсненні та завершенні планових перевірок неможливо розпочинати перевірки суб’єктів, що не були включені до плану роботи.

Ускладнено процес здійснення перевірки та оперативного припинення порушень при перевірках суб’єктів господарювання, які зареєстровані за межами області.

Існує неврегульованість питання щодо регулювання цінової ситуації в сфері надання освітніх, медичних послуг тощо.

Нерозв’язаною проблемою для суб’єктів залишається затвердження тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат без відповідного відшкодування у місцевих бюджетах.

Відсутній єдиний Порядок формування цін на регульовані види продукції (робіт, послуг). На сьогоднішній день затверджено Порядки формування цін на продовольчі товари, житлово-комунальні послуги та адміністративні послуги. На великий перелік регульованих товарів (послуг), як правило, затверджено Методичні рекомендації з формування цін, що не є обов’язковими, що фактично означає встановлення самостійно суб’єктами господарювання цін. Одночасно, стаття 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачає, що зміна регульованих цін здійснюється в порядку, що визначається органами, що затверджують або регулюють ціни.

Існує недосконалість діючої нормативно-правової бази, коли виявлені порушення встановлення (застосування) цін не призводять до зменшення цін до обґрунтованого рівня (передбачливість у непроведенні повторних перевірок, тривалий період апеляційних розглядів). [4]

Крім того, недоліком, що стримує оперативне здійснення контрольно-наглядових функцій, є відсутність нормативно затвердженої процедури застосування мір впливу (застосування санкцій, притягнення до відповідальності тощо) при не допуску до перевірок або ненаданні документів. На даний час органи державного контролю за цінами керуються Методичними рекомендаціями, які передбачають звернення у вищезазначених випадках до органів прокуратури тощо.

Положення діючого Закону України від 05.04.07 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» певним чином встановлюють порядок, при якому суб’єкти господарювання отримують переваги, а повноваження органів, що проводять перевірки – обмежуються.

На думку автора статті «Кадри та персонал. Проблеми і шляхи їх вирішення» Зарудіна О.В., на сьогодні однією з найсуттєвіших причин недостатньо ефективної діяльності системи органів виконавчої влади є проблеми, що полягають у неточному розподілі повноважень між ними:

ü     поєднання в одному органі виконавчої влади функцій нормативного регулювання за одночасної участі цього органу як виконавця та контролюючого органу в цій сфері;

ü     поєднання в одному органі функцій розподілу ресурсів (бюджетних коштів ліцензій, дозволів) та контролю за цим розподілом;

ü     наявність об’єктивного конфлікту інтересів між різними функціями всередині одного органу;

ü     нечітке розмежування, перетинання та дублювання функцій між різними органами. [5]

Фахівцями Інституту економічних досліджень та політичних консультацій відмічено, що на сьогоднійшній день, в Україні здійснено чимало кроків для створення умов щодо втілення передового міжнародного досвіду у сфері регулювання діяльності тарифів природних монополій.

Проте, найпоширенішою думкою серед практиків та дослідників з питань реформування житлово-комунального господарства та системи державного регулювання є те, що переважна більшість проблем підгалузей житлово-комунального комплексу зумовлена відсутністю в Україні цілісної державної політики регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства.

Головною причиною цього є відсутність чіткого законодавчого розмежування регуляторних повноважень між органами влади та різного рівня місцевого самоврядування щодо їхніх функцій стосовно об’єктів регулювання, елементів їхньої незалежності, меж державного вплииву на діяльність суб’єктів господарювання на ринках житлово-комунальних послуг. Зокрема, чітко не визначено яким чином реалізуються повноваження щодо регулювання діяльності суб’єктів природних монополій органами влади усіх рівнів та оганів місцевого самоврядування.

Однією з головних причин економічної та технічної кризи у сфері житлово-комунальних послуг є недосконалість і неефективність системи державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, що функціонують переважно на регіональних ринках житлово-комунальних послуг. [6, c.73-92]

Існують і інші проблеми та недоліки, з якими стикаються інспектори органів державного контролю за цінами при здійсненні своїх функціональних повноважень.

Одне з проблемних питань, яке можна також підняти, є питання комунікаційного характеру, з яким інспектори стикаються при здійсненні контрольно-наглядових функцій у відносинах з суб’єктами господарювання та органами влади. Зокрема, ситуації, що виникають при виявленні значних порушень державної дисципліни цін та упереджене ставлення до органів державного контролю за цінами з боку суб’єктів, що підлягають перевіркам. Такі ситуації вимагають витримки, тактовності, культури спілкування, доброзичливості та розуміючого відношення, та потребують постійної роботи на собою. Детальніше про питання ділової культури висвітлено в наступному розділі даної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. 3.                Пошук шляхів покращення ефективності роботи, підвищення авторитету органів державного контролю за цінами у складі органів державного управління в цілому

 

3.1. Вдосконалення законодавства – один із шляхів забезпечення ефективної діяльності

 

«Вдосконалення немає меж, але час, відпущений на нього, обмежений»

Володимир Черняк

 

Автор видання «Органи виконавчої влади в регіонах України: шляхи вдосконалення» Проценко Т.О. у статті «Вдосконалення законодавства – один із шляхів забезпечення ефективної  діяльності регіональних органів виконавчої влади», аналізує доцільність існування територіальних органів виконавчої влади, необхідність чого підтверджує багаторічна практика, та зазначає, що їх діяльність повинна бути краще законодавчо врегульована. [7, c.83]

На думку спеціалістів органів державного контролю за цінами, що схвалено протокольним рішенням Регіонального комітету з економічних реформ при Тернопільській облдержадміністрації від 29 квітня 2010 року №5 «Про цінову стабілізацію», однією з передумов підвищення ефективності роботи органів державного контролю за цінами є вдосконалення державного регулювання цін (тарифів).

Вдосконалення державного регулювання цін повинно стати дієвим інструментом впливу державної влади на соціально-економічний розвиток країни з метою забезпечення захисту економічної конкуренції, рентабельної діяльності суб’єктів господарювання, паритету цін різних галузей народного господарства та інших економічних параметрів у державі. Запропоновані шляхи вдосконалення державного регулювання цін забезпечать ефективність регулювання цін на продукцію (роботи, послуги), розширення сфери застосування вільних цін, розширення повноважень регуляторного органу по цінах, посилення державного нагляду та контролю у сфері ціноутворення та формування ціноутворення згідно чинників ринкової саморегуляції і державного регулювання ціноутворюючих факторів.

Цінова політика повинна стати складовою частиною економічної і соціальної політики України з метою забезпечення, зокрема, системності і узгодженості дій органів державної влади при реалізації цінової політики.

Серед основних кроків для досягнення вищезазначених цілей щодо удосконалення законодавства з питань державного регулювання цін, та відповідно, роботи органів державного контролю за цінами, можна назвати наступні.

Слід поширити сферу дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» в частині застосування санкцій на суб’єктів господарювання-фізичних осіб-підприємців.

Крім того, доцільно посилити відповідальність за недотримання інструкції про заповнення та застосування декларації про оптову ціну на продовольчі товари та запровадити застосування санкцій у випадку перепродажу регульованих видів продовольчих товарів без відповідної декларації про оптову ціну виробника, як суму різниці між виручкою від реалізації продукції та її вартістю за оптовими цінами виробника (митною вартістю).

Сферу дії Законів України «Про основні засади зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.08 №483 слід тимчасово не поширювати на роботу органів державного контролю за цінами в частині продукції, на яку запроваджено державне регулювання цін.

Варто запропонувати скасувати норму надсилання повідомлення не пізніше як за 10 днів до початку проведення перевірки.

Для рівноцінного здійснення перевірок по відношенню до усіх суб’єктів господарювання, необхідно затвердити Порядок припинення порушень, здійснених суб’єктами господарювання, які зареєстровані в інших областях.

Для вдосконалення Порядку формування цін на продовольчі товари, доцільно передбачити формування оптово-відпускних цін на умовах франко-склад підприємства.

Для забезпечення прозорості роботи суб’єктів господарювання на ринку регульованих продовольчих товарів та перевірок органами державного контролю за цінами, слід встановити граничний розмір витрат із транспортування регульованих продовольчих товарів у міжміському сполученні і затвердити порядок їх розрахунку.

Підвищити результативність заходів щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку дозволить внесення відповідних змін і доповнень до Порядку проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.02 №803 (із змінами і доповненнями) та встановлення, що у разі виявлення порушень, виявлених в результаті проведеного аналізу, здійснюється позапланова перевірка та застосовуються економічні санкції, передбачені абзацом другим пункту 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами.

Важливою умовою результативності роботи органів державного контролю за цінами є не лише виявлення порушення, але і попередження та недопущення їх у подальшому, тому слід посилити відповідальність за повторні порушення правил торгівлі, результати яких вказують на систематичність та масштабність порушень правил торгівлі продовольчими товарами, в тому числі і в результаті повторних перевірок, в першу чергу за рахунок відсутності прихідних документів та документів, що засвідчують якість; відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари; невідповідність вимогам нормативних документів тощо.

Наявність декількох видів обліку та звітності ускладнює проведення діяльності підприємств та користувачів звітності, створює підґрунтя для тіньових схем. Не забезпечується нарахування доходів і витрат тощо. В Україні практично відсутній контроль за правильністю формування собівартості у бухгалтерському обліку, збиткові підприємства можуть бути платниками податку на прибуток підприємств тощо.

Слід також відкоригувати встановлені критерії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.08 №483 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності і визначається періодичність проведення планових заходів, пов’язаних з державним наглядом (контролем) за додержанням порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів)», оскільки всі види послуг, в тому числі громадське харчування та реалізація непродовольчих товарів (за винятком товарів дитячого асортименту), якими споживачі користуються у повсякденному житті, та які ввозяться на територію України низької якості, без відповідних супровідних документів виключені з даного переліку. [4]

Аналіз діяльності державних органів з контролю за цінами довів їх неспроможність щодо припинення щорічного зростання кількості порушень ціноутворення. На думку здобувача наукового ступеня кандидата економічних наук Венгера В.В. у своїй дисертації «Організаційно-економічний механізм регулювання цін у природних монополіях», така ситуація пов’язана насамперед з відсутністю чіткої взаємодії контролюючих органів між собою. Враховуючи соціальну значущість суб’єктів природних монополій, запропоновано здійснювати комплексний контроль щодо правильності встановлення тарифів на їх продукцію, проаналізувати існуючі функції контрольних органів та удосконалити їх з метою чіткої взаємодії між самими органами контролю, що у свою чергу дасть можливість вчасно запобігати ціновим зловживанням природними монополістами і одночасно удосконалювати нормативно-правову базу щодо регулювання цін.

Визначення сфер впливу кожного окремого контролюючого органу за цінами та взаємодії між ними дозволить виявити і швидко усунути недоліки в організаційно-економічному механізмі регулювання цін. [8]

Подолання перешкод, які заважають ефективному функціонуванню суб’єктів господарювання є складовим елементом державного регулювання діяльності цих суб’єктів в цілому. Однак, як свідчить практика, таке регулювання недосконале. У регуляторних органів не вистачає можливостей для кваліфікованої перевірки фінансової звітності підприємств та організацій, що свідчить взагалі про обмеженість заходів адміністративного контролю. Потрібні більш дієві засоби для вдосконалення регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Фахівці німецької консультативної групи з питань економічних реформ при Уряді України Інституту економічних досліджень та політичних консультацій пропонують:

ü                розробити єдиний порядок проведення перерахунків за фактично одержані споживачами комунальні послуги, розробивши нормативний документ;

ü                нової редакції Правил надання населенню послуг водо-, теплопостачання та водовідведення та Правил користування тепловою енергією, які б у тому числі враховували можливість для споживача, при відсутності приладів обліку, отримувати від енергопостачальної організації розрахунок кількості спожитої теплової енергії окремо на опалення та гаряче водопостачання. [6, c.50-92]

Здобувач наукового ступеню кандидата економічних наук Інституту економіки та прогнозування НАН України Венгер В.В. у своїй дисертації зазначає, що для більш ефективного регулювання у закордонних країнах створено комплексну нормативно правову базу та незалежні регулюючі органи, які визначають умови ціноутворення та діяльності підприємств природних монополій, що спонукає звернутися до світового досвіду щодо організації контролю за цінами.

Як свідчить світовий досвід регулювання цін у природних монополіях, найефективнішими методами регулювання цін для сучасного стану української економіки є: метод декларації зміни цін та метод індексації тарифів. Зазначені методи належать до стимулюючих і дозволяють природному монополісту економічно обґрунтовано підвищувати чи знижувати ціни (тарифи) на свою продукцію, що дасть змогу усувати практику штучного завищення витрат та здійснювати ефективний контроль за ціноутворенням.

Для ефективного контролю за цінами на ринках природних монополій слід було б регулярно здійснювати комплексний контроль за правильністю встановлення тарифів на їх продукцію, аналізувати існуючі функції контрольних органів та удосконалювати їх з метою чіткої взаємодії між самими органами контролю, що у свою чергу дасть можливість вчасно запобігати ціновим зловживанням природними монополістами, і одночасно удосконалювати нормативно-правову базу щодо регулювання цін.

Відокремлення конкурентних видів діяльності природних монополій від природно монопольних, лібералізація немонопольних ринків, приватизація конкурентних підприємств, передача до комунальної власності об’єктів соціально-культурного призначення надасть змогу регулюючим та контролюючим органам ефективно здійснювати контроль за встановленням цін на продукцію природних монополій, оперативно реагувати на будь-які негативні тенденції у діяльності зазначених суб’єктів господарювання та припиняти можливі цінові порушення.

Крім вищезазначених механізмів врегулювання проблемних питань ціноутворення, що впливають на результативність роботи органів державного контролю за цінами, слід запропонувати наступне.

Регулярним завданням має бути опрацювання, узагальнення та впровадження пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази з питань ціноутворення та контролю за цінами.

Крім того, для якісної оцінки, доцільно розробити Методичні рекомендації з перевірок роботи територіальних держінспекцій цін з питань організації роботи з реалізації цінової політики держави в регіоні, дотримання вимог чинного законодавства щодо застосування економічних санкцій та адміністративних штрафів, а також посилити співпрацю з облдержадміністраціями, приймати участь у заходах, направлених на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України у регіонах (участь у колегіях, сесіях, конференціях, нарадах тощо).

Врегулювання потребує законодавче поле діяльності органів державного контролю за цінами та удосконалення цінового законодавства у частині формування та встановлення цін і тарифів. [8]

 

 

 

 

3.2.         Професіоналізм та ділова культура, як важливі складові позитивного іміджу та вдосконалення службової діяльності в цілому

 

«Вміння спілкуватися з людьми - такий же товар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за це вміння більше, ніж за будь-яких інший товар у цьому світі»

Дж.Рокфеллер

 

Проблемним питанням вивчення та розвитку професійних якостей, ділової культури, етикету поведінки у державній службі та їх вплив на ефективність діяльності присвячені численні роботи науковців, зокрема, Логунова М.М., В.Б.Авер’янов, В.Д.Бакуменко, Б.А.Гаєвський, В.Д.Горбатенко, С.Д.Дубенко, В.Л.Коваленко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.К.Майборода, В.А.Малахов, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Є.В.Ромат, В.П.Тронь, В.В.Цвєтков та ін., що стало об’єктом досліджень. В публікаціях авторів досліджується питання соціально-ціннісних засад державного управління, етики, управлінської культури, ділового спілкування.

Важливим завданням є забезпечення посилення управлінського впливу шляхом постійного підвищення його ефективності. Соціально-економічний розвиток можна забезпечити лише за зростаючого використання управлінських ресурсів. Шлях до високої якості й ефективності будь-якого виду діяльності пролягає через підвищення якості та ефективності управління. Ось чому різке підвищення якості й ефектності управлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апарату є важливим політичним, економічним та організаційним завданням сучасного періоду.

Велика увага повинна приділятися поведінці людини, що вступає в управлінські відносини. Весь комплекс цих питань органічно пов'язаний з проблемою ефективності управлінської діяльності. У суспільній свідомості проблема ефективності управління дедалі більше пов’язується з поліпшенням матеріального, правового становища людини у суспільстві, з правомірністю діяльності управлінсько-владних державних структур. Тому проблема реформування державного управління, підвищення його ефективності набуває величезного значення.

Ефективність досягається не лише діловими якостями людей, а насамперед правильно поставленими цілями і науково обґрунтованими методами їх досягнення.

Проблема ефективності органів управління нерідко зводиться до ефективності роботи службовців апарату, зміни їх чисельності, якості, затрат часу. Фактично деякі автори саме це визначають як мету науки управління. [2, с.456]

Державна служба як складний і специфічний вид управлінської діяльності висуває різноманітні вимоги до державних службовців залежно від їх посад, характеру та змісту роботи, яку вони виконують. Це досить широкий набір професійних, організаційних, морально-етичних, культурних якостей, норм і принципів поведінки, з яких складається образ державного службовця, культура його управлінської діяльності.

Проте нерідко ми є свідками того, коли перебуваючи в однакових умовах, використовуючи приблизно однакові методи роботи, володіючи майже однаковим рівнем знань і досвідом, державні службовці досягають різних кінцевих результатів. Не в останню чергу така ситуація є наслідком сформованої в них культури управлінської діяльності, що виявляється в умінні працювати з людьми, враховувати умови навколишнього суспільного середовища та діяти не тільки відповідно до потреб, але й до викликів часу.

Формування ефективних взаємовідносин у державно-управлінській діяльності, яка передбачає постійні контакти у сфері “людина–людина”, “людина–колектив” великою мірою залежить від врахування психологічних закономірностей, які діють у системі суспільних відносин і володіння державними службовцями психологічними засобами управлінського спілкування і впливу. Це є важливою складовою культури державного управління.

Система державного управління для того, щоб бути результативною, має базуватися на виявленні й врахуванні співвідношення управлінських зусиль влади і внутрішніх тенденцій розвитку суспільства, у тому числі й соціально-психологічних, передусім економічного, політичного, соціально-психологічного характеру. Знання і використання їх в управлінській сфері – важлива складова культури державно-управлінської діяльності.

Автор посібника «Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності» Логунова М.М. переконана в тому, що результативна діяльність в сфері державного управління – це діяльність, побудована на усвідомленні реальних соціально-психологічних явищ, які супроводжують процеси суспільного розвитку, знаннях психологічних особливостей індивідуальної і групової поведінки, психологічних основ управлінського спілкування та здійснення управлінського впливу. Організована на таких засадах управлінська діяльність сприятиме налагодженню ефективних взаємовідносин державних службовців з громадянами та формуванню позитивного іміджу влади і її представників.

Специфіка державної служби як особливого виду діяльності відрізняється тим, що її ефективність залежить від уміння працювати з людьми, організовувати їх на виконання конкретних управлінських рішень, отримувати і доводити необхідну інформацію, встановлювати контакти тощо.

Практика управлінської діяльності засвідчує, що працівники системи державної служби, які орієнтуються у своїй діяльності передусім на людей, досягають більш значних результатів у роботі, ніж ті, які головну увагу зосереджують на економічних, суто технічних аспектах проблеми. І хоча ці дві сторони процесу не можна протиставляти, головним все ж таки, виходячи із специфіки діяльності, є людський фактор – конкретні люди з їхніми інтересами, потребами, настроями.

У контексті вищезазначеного нового змісту управлінської праці зростають вимоги до формування особистості державних службовців. Якщо раніше, за попередньої радянської системи у процесі їх підготовки акцент робився на засвоєнні певної системи професійних знань, то сьогодні на перший план висувається проблема розвитку особистості працівника сфери держаного управління у відповідності з його індивідуальними якостями, формування гуманних засад професіоналізму, підвищення його соціально-психологічної компетентності, культури праці і діяльності. Це, на думку вчених, важливий соціально психологічний резерв оптимізації управлінської діяльності.

У зв’язку з цим, у сучасних умовах постає завдання підготовки управлінської еліти шляхом поглиблення її соціально-психологічної компетенції, розвитку організаторських та комунікативних здібностей, виховання гуманістичної спрямованості.

Позитивних характеристик іміджу органів влади може надати їх «репрезентація» суспільству як компетентних структур, укомплектованих професіоналами, людьми знаючими, інноваційно мислячими, такими, що мають досвід практичної ефективної діяльності у сферах, пов’язаних або близьких до того чи іншого державного органу (до речі, у західних демократіях існують такі показники, як «професійний парламент», «команда професіоналів»). [9, с.2-53]

Професіоналізм і культура зустрічаються на «полі» діяльності і відносин, і на цьому «ґрунті» з’являється новий соціальний феномен, який називається «професійна культура».

У зв’язку з цим, одним з головних показників професійної культури являється культура спілкування, як засіб забезпечення ефективності трудової діяльності, теплоти людських взаємин як на роботі, так і поза нею, взаєморозуміння, дотримання загального і службового етикету, норм і правил людського існування і поведінки.

Кінцевим результатом, по якому судять про професіоналізм, професійну компетенцію, професійну культуру, являється не стільки досконалість виконання професійних завдань, скільки моральна спрямованість діяльності, злиття професіоналізму з загальнолюдськими етичними вимогами і нормами.

Професіоналізм і професійна культура – тільки інструменти, з допомогою яких можна вирішувати цілий комплекс проблем організації більш ефективної та дієвої роботи державної служби. [10, с.33-117]

На думку автора статті «Кодекс поведінки державних службовців як шлях розбудови етнічної інфраструктури державної служби: ступніть і особливості реалізації» Штирьова О.М., від актуалізації соціально-етичних елементів етичної інфраструктури, що зафіксовано в нормативно-правовій базі (по-перше, кодекси поведінки, по-друге, професійну соціалізацію, по-третє, суспільний нагляд) залежать швидкість і якість розбудови державної служби в Україні.

У ході реформування системи державної служби необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення адміністративної культури державних службовців та вдосконалення управлінської діяльності, домогтися зміни в громадській думці негативного іміджу державної служби, а також органів, що проводять перевірки.

Необхідно також вдосконалити механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з громадськістю та громадянами. [11, с.148-151]

Символом позитивних змін було б прийняття (розроблення) органами, що проводять перевірки, свого етичного кодексу як орієнтир для визначення працівниками норм і правил їх поведінки, прийняття рішення (в етичній формі чи манері).

У цьому документі повинні регламентуватися питання взаємовідносин в колективі, із зовнішнім середовищем; про конфіденційність інформації, правила вирішення конфліктів; оцінки вкладу окремої особи у загальну справу, питання подарунків, хабарів і тому подібне. Функціонування етичного кодексу повинно ретельно контролюватись, а при необхідності переглядатись та змінюватись.

Правилами поведінки державного службовця визначено, що Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, а також з повагою ставитись до прав, обов’язків та законних інтересів громадян, їх об’єднань, а також юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях. Крім того, Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти. Також обумовлені підстави Конфлікту інтересів та недопущення проявів корупції і Відповідальність за недотримання Загальних правил поведінки державних службовців. [12]

Етика державної служби є об’єктом дослідження в Україні цілої низки наук: філософії, соціології, психології, правознавства, політології, менеджменту, педагогіки та ін. З появою окремої галузі наукових знань - теорії державного управління – етика державної служби все більше локалізується в цій науці, до неї посилюється увага дослідників. [13, с.24]

До найвищих цінностей управлінської етики традиційно відносять уміння працювати професійно, ініціативно, творчо, не порушуючи при цьому норм закону і моралі.

Впровадження системи управління персоналом в державній службі та подальше її удосконалення сприятиме забезпеченню висококваліфікованими кадрами, підвищенню ефективності праці державних службовців. [5, с.4]

Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму працівника. Саме в етикеті людина постійно, у зовсім різних ситуаціях засвоює на практиці «золоте правило моральності» – ставитися до інших так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас інші. Етикетні правила – це мова культурного спілкування, його зовнішня формула.

Інспектор, що проводить перевірки, має володіти такими моральними якостями: чесність, порядність, ввічливість, тактовність, вихованість, ерудованість, компетентність, рішучість, уважність тощо.

Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів, який допомагає досягти успіху у службовій діяльності.

Особливий такт і увагу слід приділяти тим, хто проявляє нервозність, страх або ніяковіє. Як правило, така реакція спостерігається у надмірно збуджених, вразливих людей. Ніколи не слід відповідати різкістю на різкість, грубістю на грубість. Спокійна, тверда і доброзичлива манера спілкування – кращий засіб усунення негативної реакції і створення нормальної атмосфери для бесіди.

Якщо на зауваження суб’єкт перевірки реагує збуджено, необхідно дати йому час заспокоїтись, а потім переконати, що у своїх діях інспектор під час перевірок керується діючим законодавством та нормативно-правовими актами. Роз’яснюючи порушнику хід перевірки та процедуру за результатами перевірки, слід посилатися на певні закони, постанови та інші нормативно-правові акти.

Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і пояснюючи, як себе поводити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Адже професія інспектора, що проводить перевірки, вимагає не тільки високої професійної майстерності, але й культури поведінки.

Особливі статути державної служби слід брати до уваги, коли обговорюються кодекси поведінки, зокрема, коли кодекси треба використовувати, між іншим, як спосіб боротьби з корупцією. Державна служба вимагає чесності від державних службовців.

Автор статті «Психологічні особливості професійної комунікації державних службовців» Куренчук Л.С. підсумовує, що комунікація є дуже складним і багатовимірним явищем, яке має універсальний характер. Професійна комунікація вважається одним із головних елементів управлінської культури, оскільки успішність діяльності кожного колективу державних службовців та ефективність управління людськими ресурсами безпосередньо залежить від становлення та розвитку системи спілкування між ними. [14, с.94-100]

Не менш важливою складовою підвищення ефективності роботи є мотивація, яка досліджується у статті «Мотивація як чинник підвищення ефективності управління: поняття та основні принципи» автора Бондар В.Д. як загальна функція управління, її місце в поліпшенні ефективності управлінської сфери.

Мотивація – важлива загальна функція управління, без якої немислима ефективна дiяльнiсть будь-якого керівника, а вiдповiдно, будь-якого органу виконавчої влади. Бiльшiсть управлінських рішень має враховувати як органiзацiйнi потреби, що пов’язанi з показниками діяльності, так i потреби державних службовців.

Ефективне управління неможливе без розуміння мотивів і потреб працівника, а також правильного використання стимулів до праці.

Керівник, поставивши у центр своєї філософії управління людину та її прагнення i бажання, розбудить у ній таланти, здiбностi та особливості, що в кінцевому підсумку принесе подвійний ефект – зробить дiяльнiсть державного службовця ефективною, а організації – успішною.

Мотиваційна діяльність базується на єдиних принципах і в її основу покладено завдання підвищення ефективності управління та його подальшого удосконалення.

В Україні триває процес пошуку та становлення ефективної системи державного управління, побудови організаційної структури системи органів та їх діяльності. У відповідності з цим процесом створюється і система мотивації у сфері державного управління. [15, с.255-261]

Автором статті у своєму дослідженні наголошується, що ефективність діяльності у сфері державного управління, як і в будь-якій сфері суспільного життя, залежить від знання психологічних основ управлінського спілкування, психологічних особливостей індивідуальної і колективної поведінки. За даними досліджень значна кількість керівників не усвідомлюють необхідності або навіть не вважають за потрібне приділяти достатньої уваги цим знанням, розкриттю потенціалу кожного працівника. Ефективність і комфортність управлінського спілкування в групі вирішальною мірою залежить від її керівника, а саме, від стилю, який практикує керівник. Розуміти природу таких проблем і вживати необхідних засобів з їх розв’язання та запобігання – одне з найважливіших завдань керівників. [16, с.1]

Комунікативна компетентність не може сформуватись лише шляхом ознайомлення з відповідною літературою. Вона потребує кропіткої наполегливої праці особистості над собою, самоосвіти. Невміння спілкуватись, правильно обирати потрібну тактику спілкування часто стає причиною конфліктів між людьми та обертається прорахунками в професійному рості державного службовця.

Автор посібника «Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності» Логунова М.М. наводить головні принципи організації ефективної праці:

1. Підтримуйте і заохочуйте багатоваріантність ідей і поглядів.

2. Створюйте умови творчим працівникам для активної участі у формуванні планів і прийнятті рішень.

3. Відмовтеся від традиції старшинства для того, щоб Ваші співробітники могли кар’єрно зростати з будь-якого рівня у повній відповідності з їхніми здібностями.

4. Намагайтеся завжди проводити лінію на персональне визнання успіхів і досягнень Ваших колег (працівників) і y відповідну винагороду за кожне з досягнень.

5. Надавайте більше свободи Вашим працівникам, щоб вони могли працювати максимально самостійно.

6. Для початку визначте кожному працівникові ту ділянку справи, на якій він зосередить зусилля, а потім поступово розширюйте сферу його виробничих функцій.

7. Заохочуйте обмін думками і інформацією між співробітниками, групами і відділами, проте стежте за тим, щоб кожен співробітник мав достатньо свободи для висловлення власної думки і вибору самостійного шляху.

8. Організовуйте роботу таким чином, щоб найперспективніші працівники не були завантажені дрібними справами весь день.

9.Час від часу надавайте своїм співробітникам можливість реалізувати їхні ідеї, не піддаючи їх критиці. Визнавайте розумний допуск на помилку.

10. Підкреслюйте важливість внеску в діяльність колективу кожного конкретного працівника, а не тільки групи, відділу тощо. [9, с.69]

Важлива складова ефективної управлінської діяльності – це розробка нових напрямів управління кадрами, які в подальшому слід глибоко розвивати та удосконалювати, наприклад, адаптація нових кадрів на робочому місці; формування корпоративної культури; мотивація персоналу; організація та проведення тематичних тренінгів: надання психологічної, консультаційно-методичної допомоги державним службовцям та інше, а також здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про працю та державну службу, стан роботи з кадрами.

Крім висвітлених вище питань щодо законодавчого врегулювання та необхідності працювати над етичною стороною діяльності, позитивний результат дасть врахування наступних пропозиції щодо вдосконалення напрямків роботи органів державного контролю за цінами:

ü                під час перевірок з метою вдосконалення порядку їх проведення проводити тематичні наради для дотримання однакового підходу, методичного керівництва та допомоги, обміну досвідом та якісного оформлення актів;

ü                посилити роз’яснювальну роботу та методичне керівництво серед інспекторів з питань дотримання вимог законодавства при здійсненні перевірок порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

ü                при здійсненні моніторингу цін і тарифів проводити аналіз причин їх зміни, динаміки цінової ситуації, оперативне реагування, розробка відповідних пропозиції та упереджу вальних заходів із вдосконаленням автоматизованої системи моніторингу цін тарифів на споживчому ринку;

ü                організовувати підготовку нарад та семінарів з проблемних питань при здійсненні контрольно-наглядових функцій з суб’єктами господарювання та органами місцевого самоврядування;

ü                здійснення заходів щодо забезпечення оперативної реалізації матеріалів перевірок та надходження коштів до бюджету;

ü                залучення інспекторів на спільних нарадах до обговорення наявних недоліків у роботі з метою виявлення причин, висловлення пропозицій щодо їх усунення і недопущення в подальшому. Обговорення пропозицій інспекторів щодо способів удосконалення роботи;

ü                заохочення та підтримка взаємозамінюваності інспекторів при виконанні завдань та доручень з метою розширення обізнаності та володіння практичними знаннями роботи;

ü                позитивним кроком підвищення іміджу є опрацювання питання відкриття веб-сторінки Держцінінспекції, на рівні з іншими органам, що проводять перевірки;

ü                запровадити доступ усіх комп’ютерів Держцінінспекції до мережі Інтернет для оперативного доступу до чинної нормативної бази та використання в роботі;

ü                регулярна підготовка даних про цінову ситуацію у ЗМІ буде показником оперативного реагування на цінов ситуацію;

ü                роз’яснювальна робота, направлена на дотримання службової дисципліни, забезпечення чесності, підтримки довіри в колективі, справедливого, неупередженого відношення, шанобливого ставлення до колег та підлеглих, дотримання високої культури спілкування, виявлення толерантності та поваги у відносинах, а також з метою розвитку творчих підходів та вдосконалення організації роботи;

ü                забезпечення прозорості в роботі та дотримання обмежень для запобігання проявам корупції;

ü                немалу увагу слід приділяти вжиттю заходів щодо розв’язання проблемних питань в роботі територіальних держінспекцій цін стосовно підвищення кваліфікації працівників органів державного контролю за цінами, та продовжувати роботу з вдосконалення методичного та методологічного забезпечення діяльності органів державного контролю за цінами;

ü                проведення керівниками відділів відповідної бесід в колективі з метою забезпечення підтримання належного (сприятливого) морально-психологічного клімату в колективі та мотивації на виконання завдань та доручень.

Втілення вищезазначених пропозицій заслуговує на увагу, оскільки ширше залучення інспекторів та оцінка їх відношення до різних ділянок роботи, з одного боку, та вдосконалення існуючої методики виконання роботи, з іншого, сприятиме підвищенню якості роботи у перспективі.

Підсумовуючи запропоноване вище, варто наголосити, що головною метою на шляху реформування державного управління є законодавче визначення основних засад діяльності органів виконавчої влади та функціонування державної служби, створення умов для професіоналізації державних службовців та посадових осіб.

 

 

 

Висновок

 

У роботі наведене теоретичне узагальнення, проблемні питання і пропозиції щодо удосконалення діяльності органів державного контролю за цінами.

1. Встановлено, що відмінними рисами органів державного контролю за цінами, згідно їх функцій, є організація виконання актів законодавства і здійснення систематичного контроль за їх реалізацією, узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розроблення пропозиції щодо його вдосконалення та вносення їх на розгляд Міністру економіки.

Основними завданнями є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

2. Серед недоліків та проблемних питань роботи органів державного контролю за цінами є, перш за все, недосконалість чинного законодавства, неврегульованість правового поля у сфері діяльності Держцінінспекції.

В багатьох випадках діюче законодавство дозволяє вільно трактувати нормативно-правові акти в частині державного регулювання цін.

Це в свою чергу створює сприятливі умови для зловживань та унеможливлює здійснення ефективного контролю з боку органів державного контролю за цінами.

4. Для ефективного контролю за цінами на ринках природних монополій слід було б регулярно здійснювати комплексний контроль за правильністю встановлення тарифів на їх продукцію, аналізувати існуючі функції контрольних органів та удосконалювати їх з метою чіткої взаємодії між самими органами контролю, що у свою чергу дасть можливість вчасно запобігати ціновим зловживанням природними монополістами, і одночасно удосконалювати нормативно-правову базу щодо регулювання цін.

Крім того, використання світового досвіду регулювання цін у природних монополіях в частині найефективніших стимулюючих методів для сучасного стану української економіки, дозволить суб’єктам господарювання економічно обґрунтовано підвищувати чи знижувати ціни (тарифи) та дасть змогу усувати практику їх штучного завищення та здійснювати ефективний контроль за ціноутворенням.

5. Вирішення цих питань надасть змогу регулюючим та контролюючим органам ефективно здійснювати контроль за встановленням цін на продукцію природних монополій, оперативно реагувати на будь-які негативні тенденції у діяльності зазначених суб’єктів господарювання та припиняти можливі цінові порушення.

6. Розглянуто важливі інструменти, з допомогою яких можна вирішувати цілий комплекс проблем організації більш ефективної та дієвої роботи державної служби, які полягають в тому, що результативна діяльність в сфері державного управління – це діяльність, побудована на усвідомленні реальних соціально-психологічних явищ, які супроводжують процеси суспільного розвитку, знаннях психологічних особливостей індивідуальної і групової поведінки, психологічних основ управлінського спілкування та здійснення управлінського впливу. Організована на таких засадах управлінська діяльність сприятиме налагодженню ефективних взаємовідносин державних службовців з громадянами та формуванню позитивного іміджу влади і її представників.

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури

 

1. Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління. – Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, К., 2005. –  254 с.

2. Цвєтков С.С., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління Україні: політико-правові детермінанти: Монографія. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003. – 496с.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.00 №1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами».

4. «Про цінову стабілізацію» схалено протокольним рішенням Регіонального комітету з економічних реформ при Тернопільській облдержадміністрації від 29 квітня 2010 року №5.

5.  Зарудін О.В. Кадри та персонал. Проблеми і шляхи їх вирішення. – Київ, вид-во Національної академії державного управління при Президентові України. Електронне наукове фахове видання «Державне управління: теорія і практика», 2008/1 (7).

6. Вдосконалення державного регулювання ринку комунальних послуг в Україні, Київ, квітень 2005, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Німецька консультативна група з питань економічних реформ при Уряді України.

7. Органи виконавчої влади в регіонах України: шляхи вдосконалення. Проценко Т.О. Ірпінь, 2002, - 239с.

8. Автореферат дисертації «Організаційно-економічний механізм регулювання цін у природних монополіях» канд. екон. наук: 08.02.03 / В.В. Венгер; Держ. установа «Ін-т економіки та прогнозування НАН України». – К., 2005. – 20с. – укp.

9. Логунова М.М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності. Навч.вид. – К.: Центр сприяння інститут.розв.держ.служби, 2006. – 256 с. - (Б-ка молодого держ. службовця).

10. Игнатов В.Г., Белолипецкий В.К. Культура и профессионализм государственной службы: контекст истории и современность. Учебное пособие. – Ростов н/Д: издательский центр «МарТ», 2000. – 256 с.

11. Штирьов О.М. Кодекс поведінки державних службовців як шлях розбудови етнічної інфраструктури державної служби: ступніть і особливості реалізації. Наукові праці. Том 69. Випуск 56. с.148-151

12. Наказ ГУДС України від 23.12.00 №58 зареєстрований в Мінюсті України від 07.11.00 за №784/5004 «Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця».

13. Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців: теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління: Моногр. - Т.: Вид-во АСТОН, 2007. - 400 с.

14. Куренчук Л.С. Психологічні особливості професійної комунікації державних службовців. Наукові записки. Серія «Культура і соціальні комунікації» за заг. ред. канд. філос. наук, доц. Л.В. Квасюк. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип. 1. – 340 c.

15. Бондар В.Д. Мотивація як чинник підвищення ефективності управління: поняття та основні принципи. Наукові записки. Серія «Культура і соціальні комунікації» за заг. ред. канд. філос. наук, доц. Л.В. Квасюк. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип. 1. – 340 c.

16. Шома А.М., Управлінське спілкування як соціально-психологічний чинник формування стилю державно-управлінської діяльності – Київ, вид-во Національної академії державного управління при Президентові України. Електронне наукове фахове видання «Державне управління: теорія і практика», 2008/2 (8).

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.