Skip to Content

Іваніцька М.М. Творча робота: "Гуманітарний розвиток і гуманітарна політика держави"

ІВАНІЦЬКА МАРІЯ МИХАЙЛІВНА

 

начальник відділу у справах

                                                                                       сім’ї та молоді Козівської 

                                                                                       райдержадміністрації

 

ГУМАНІТАРНИЙ РОЗВИТОК І ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

 

ВСТУП

         Процес трансформаційних змін, який відбувається в гуманітарній сфері українського суспільства передбачає створення умов для реалізації соціогуманітарного потенціалу людини, освоєння нею соціальних і духовних цінностей. Усе це зумовлює розвиток соціогуманітарної сфери суспільства.

Актуальність даної теми полягає в тому, що гуманітарна сфера – це та частина життя суспільства, яка є його рівневим показником матеріального та духовного розвитку. Це вимагає від владних структур нового осмислення суспільних інтересів, вироблення функціональних механізмів до вирішення гуманітарних проблем.

Виходячи з теоретичної та практичної значимості теми метою даної творчої роботи є пошук шляхів удосконалення функціональних механізмів гуманітарного розвитку суспільства  органами виконавчої влади \тобто в  гуманітарній політиці держави\ . Досягнути поставлену мету передбачається шляхом розв`язання таких завдань:

-  окреслити стратегічні напрямки державної політики в гуманітарній сфері;

-  узагальнити законодавчо-правові засади діяльності органів виконавчої влади в реалізації гуманітарної політики;

-  провести оцінку інституційного забезпечення реалізації гуманітарної політики;

-  визначити перспективні шляхи та напрямки удосконалення функціональних механізмів реалізації гуманітарної політики органами виконавчої влади.

Об`єктом дослідження обрано реалізацію гуманітарної політики органами виконавчої влади Козівської райдержадміністрації Тернопільської області.

Предметом дослідження є діяльність та результати роботи відділів, управлінь райдержадміністрації, спрямована на реалізацію державної гуманітарної політики.

В основі дослідження використані такі методи: системного аналізу, синтезу, абстрактно-логічного, порівняльного аналізу та інші.

Інформаційною базою дослідження є документи діяльності структурних підрозділів Козівської райдержадміністрації, які здійснюють гуманітарну політику.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці шляхів і напрямів удосконалення функціональних механізмів реалізації гуманітарної політики органами виконавчої влади.

Наукове значення роботи полягає в тому, що запропоновані висновки та підходи, спрямовані на вдосконалення вищевказаних механізмів стануть в пригоді в практичній діяльності всіх структурних підрозділів виконавчої влади, що реалізують гуманітарну політику.

РОЗДІЛ 1

ГУМАНІТАРНИЙ РОЗВИТОК

І ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

1.1. Стратегічні напрямки державної політики в гуманітарній сфері

Політики, впливові ділові кола, науковці ведуть пошук нових механізмів розвитку прогресу. Нова гуманістична парадигма розвитку в сучасному суспільстві, її формування, становлення, подальша еволюція мають бути пов`язані із створенням універсального компоненту освіти ХХІ ст., кращим продуктом якої стала б людина мисляча. Тобто, у центрі уваги має бути людина, задоволення її культурних, духовних, освітніх потреб, надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод. Необхідно чітко накреслити стратегічні напрямки державної політики в гуманітарній сфері.

Гуманітарний розвиток тісно пов`язаний з цивілізаційною проблематикою, яка чітко сформулювалась ще в 20 р. ХІХ ст.. Існує багато дефініцій категорії "гуманітарний розвиток". Гуманітарний розвиток розглядається, як сукупність галузей, що сприяють задоволенню гуманітарних інтересів людини, спрямованих на піднесення культурного й освітнього рівня населення, формування людського капіталу.

“Гуманітарний походить від французького слова humanitare, латинського humanities – людська природа, освіченість. Тобто це сфера, яка має безпосереднє відношення до людини, людського суспільства”[52].

Політика держави в гуманітарній сфері це: ідеологічні орієнтири, стан науки і освіти, етнополітичні проблеми, міжконфесійні відносини, охорона здоров`я, інформаційний простір.

Наприклад, протягом 2000-2009 рр. не сталося відчутного поліпшення стану справ у системі охорони здоров`я. Залишається складною ситуація із соціально небезпечними хворобами. За останні чотири роки рівень захворювання на туберкульоз збільшився майже на 29 відсотків.

Викликають тривогу показники дитячої та материнської смертності. Загалом високий рівень смертності свідчить про низьку ефективність вітчизняної медицини, хоча кількість лікарів усіх спеціальностей на 100 тис. населення в Україні значно перевищує показники європейських країн.

Незадовільно вирішується питання розвитку медицини в сільській місцевості, ряд сіл не мають фельдшерсько-акушерських пунктів. Це істотно обмежує доступність кваліфікованої медичної допомоги для мешканців цих сіл.

Наведені дані дають підстави для висновку. що стан справ в одній з найважливіших сфер суспільного життя - здоров`я населення - потребує суттєвого поліпшення. Потрібно вдосконалити систему державних закупівель лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Ефективна гуманітарна політика передбачає існування якісної, доступної освіти, всебічний розвиток науки.

Однією з причин нинішнього кризового стану науки в Україні є недостатнє фінансування. Це стосується, насамперед, академічної науки, завданням якої є проведення фундаментальних досліджень. Вирішення проблеми фінансування збереже людські і матеріальні ресурси науки і освіти, якісний рівень інтелектуального потенціалу нації.

Україна має значні досягнення у розвитку освітньої галузі завдяки розвиненій мережі навчальних закладів різного рівня. Загальне охоплення освітою перевищує рівень країн із середнім доходом, а за деякими позиціями - таке, як у країнах із високим рівнем доходів. Чисельність осіб з вищою освітою така, як у багатьох країнах з вищим, ніж в Україні, обсягом ВВП на одну особу.

Проте, незважаючи на традиційно високий показник охоплення освітою, остання перебуває у складному становищі. Це стосується передусім кількісного і якісного зниження рівня дошкільної і загальної середньої, а подекуди і вищої освіти. Далекою від сучасних стандартів залишається освіта на селі.

Серед факторів, які негативно впливають на навчальний процес, слід зазначити недостатню забезпеченість підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп`ютеризації, оскільки школи, здебільшого, оснащені морально і фізично застарілими комп`ютерами, або (особливо у сільській місцевості) взагалі їх не мають. Низька заробітна плата вчителів призводить до виникнення кадрової проблеми у навчальних закладах.

Потребують удосконалення організаційні та фінансові механізми функціонування системи вищої освіти.

Отже, потрібно продовжити модернізацію системи освіти, запровадити державні стандарти освіти, які б відповідали стандартам країн Європейського Союзу, потребам внутрішнього розвитку держави та суспільства, прискорити створення сучасних навчальних програм, підручників нового покоління, в повній мірі реалізувати програми інформатизації навчальних закладів.

Стратегію реформ в інтересах гуманітарного розвитку народу України повинні визначати ідеологічні орієнтири.

Неодмінною умовою вибору стратегії в ідеологічній сфері є врахування конкретних особливостей розвитку суспільних настроїв. Відмінності в партійних ідеологіях мають чітке регіональне забарвлення. Оскільки основний виробничий потенціал зосереджений на сході і в центрі України, саме тут ідеологічні засади лівого та ліворадикального напрямку будуть найбільш привабливими. Націонал-радикальні та націонал-демократичні погляди характерні для Галичини. Складне завдання держави: створити рівні умови для конкуренції всіх ідеологічних доктрин, сприяти утвердженню духовних цінностей в Україні.

Дуже важливим, на сьогодні,є питання створення незалежного громадського,суспільного телебачення та радіомовлення.

Стратегічним завданням держави у гуманітарній сфері є  нагальна потреба у перебудові інформаційної політики. Засоби масової інформації не виконують соціальних функцій і запитів, а формують примітивні  смаки у населення через тиражування зразків низькопробної масової культури.

Отже, стратегічні напрямки гуманітарної політики держави:

-     неухильне дотримання правових, економічних та організаційних засад і гарантій для самореалізації особистості;

-     забезпечення якісної і доступної освіти, всебічного розвитку науки, культури, духовності;

-     забезпечення єдиного стандарту  надання гуманітарних послуг та створення соціального стандарту для працівників гуманітарної сфери;

-     гарантування свободи слова і думки, вільного доступу громадян до інформації.

 

1.2. Законодавчо-правові засади гуманітарної політики

Стаття 3 Конституції України проголошує: "Людина, її життя  і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність" [1].

Як бачимо в Конституції України накреслені стратегічні напрямки державної політики в гуманітарній сфері.

Звернемо увагу лише на окремі законодавчі аспекти діяльності органів виконавчої влади в реалізації гуманітарної політики, зокрема освіти.

Закон України "Про освіту" визнає, що освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.

Мета освіти – це:

-                всебічний розвиток людини як особистості;

-                розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей;

-                підвищення освітнього рівня народу;

Насамперед, цілі загальної середньої освіти визначаються ст. 35, п. 1 Закону "Про освіту", цілі вищої освіти (ст. 42) – це: забезпечення різних видів підготовки: здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів, удосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Цілі, які визначено Законом уточнюються, деталізуються в наступних нормативних актах, наприклад, в постановах Кабінету Міністрів України, розпорядженнях.

Цей закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних нормативів спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та Законами України гарантій в гуманітарній сфері:

-                нормативи у сфері здоров`я; забезпечення навчальними закладами, закладами культури та ін.

Реалізація політики щодо розвитку гуманітарної сфери забезпечить продовження структурної перебудови галузі освіти, збереження державної системи охорони здоров`я, запровадження державних профілактичних програм з метою створення безпечних умов життя.

Одночасно реалії життя потребують подальшого вдосконалення нормативно-законодавчої бази, проведення виваженої гуманітарної політики, спрямованої на кожну особистість, надання їй можливостей самореалізації, забезпечення її прав і свобод, нормального існування і розвитку. Випрацювання власної моделі гуманітарної політики з урахуванням національних особливостей повинно знайти відображення у нових правових документах нашої держави. Доцільно визначити серед них пріоритетні: наказ Міністерства освіти і науки України "Про надання молодим громадянам пільгових довгострокових  кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах”. Потрібно законодавчо закріпити право на інтелектуальну власність, на авторське право.

Отже, нормативно-правової бази для реалізації гуманітарної політики достатньо. Завдання держави: привести дані акти до міжнародних вимог та стандартів.

 

1.3. Гуманітарний розвиток та реалізація гуманітарної політики в зарубіжних країнах

       На нашу думку, використання Україною міжнародних норм і стандартів у реалізації гуманітарної політики є дуже важливим.

Входження України, як повноправного члена у світове співтовариство накладає на неї  певні обов`язки щодо реалізації загальнолюдських цінностей, прав і свобод гуманітарної політики.

Досвід здійснення гуманітарної політики в Країнах Західної Європи показав, що вони пройшли шлях від благодійності до "держави добробуту", яка гарантує для своїх громадян оптимальну систему соціальної безпеки. Якісні зміни в здійсненні соціальної політики в Країнах Західної Європи розпочалися після Другої світової війни, коли уряди західноєвропейських держав стали здійснювати цілеспрямовану, різноманітну гуманітарну політику, спрямовану на задоволення потреб людини.

Основним змістом діяльності "держави добробуту" у повоєнний період було прискорення зростання частини коштів, які виділялися державою на соціальну допомогу населенню, поступове збільшення розмірів соціальних видатків.

Більшість розвинутих держав Європи у своїй політиці дотримується базових принципів "держави загального добробуту", тобто активно сприяє ефективному поєднанню економічного зростання і розвитку людського потенціалу.

Саме концепція гуманітарного \людського\ розвитку стала продовженням теорій про роль людини у суспільному прогресі. Тобто, йде процес розширення можливостей, вибору кожної людини щодо охорони здоров`я, освіти, професійної діяльності. Головною метою розвитку визначається стале зростання якості життя усього населення. Концепція людського розвитку стала основою першої доповіді про світовий людський розвиток, представленої ООН. Нині такі доповіді є щорічними.

Отже, згідно з Концепцією людського розвитку пропонуються наступні напрями дій держави щодо оптимізації зв`язку між економічним зростанням і людським розвитком:

-     збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров`я, професійну підготовку;

-     більш справедливий розподіл доходів і національного багатства, що забезпечить матеріальну базу розвитку широких верств населення і протидіятиме концентрації ресурсів у нечисленних групах;

-     розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній, економічній галузях, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1. Оцінка інституційного забезпечення реалізації гуманітарної політики

Принцип соціальної держави означає спрямованість державної політики на першочергове задоволення соціальних, гуманітарних потреб громадян.

В Україні інституційне забезпечення реалізації гуманітарної політики здійснюється законодавчою і виконавчою гілками влади. Ми зупинимось на реалізації гуманітарної політики в діяльності органів виконавчої влади.

Уряд є найважливішою складовою частиною  і центральною ланкою всього державного механізму. До завдань Уряду в сфері гуманітарної політики належать:

-                організація роботи з формування і реалізації державної політики в гуманітарній, науково-технічній, політико-ідеологічній сферах; з питань сім`ї та молоді, охорони здоров`я, освіти, науки; виставкової та інноваційної діяльності, культури і мистецтва, преси та інформації, фізичної культури і спорту, міжнаціональних та конфесійних відносин; координація заходів щодо реалізації державної мовної політики;

-                організація роботи з формування і реалізації державної соціальної політики.

Функція Уряду у гуманітарній сфері – забезпечення проведення політики  у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту , науки, освіти, культури. Кабінет міністрів вирішує в даній сфері наступні питання:

-                за участю громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров`я населення, забезпечує умови щодо використання фізичної культури і спорту;

-                затверджує державні стандарти освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;

-                встановлює порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти;

-                встановлює порядок забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, аспірантів, докторантів;

-                організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров`я;

-                забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров`я;

-                забезпечує реалізацію політики держави у сфері культури;

-                забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров`я, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби.

Центральний орган виконавчої влади в межах повноважень у гуманітарній сфері на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Його рішення є обов`язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Гуманітарну політику на певній території реалізують і місцеві державні адміністрації – єдиноначальні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені владні рішення.

Діяльність місцевих органів виконавчої влади в гуманітарній сфері спрямована на реалізацію державної політики в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді. Так, наприклад, Козівська районна державна адміністрація реалізує власні повноваження в гуманітарній сфері:

-                виконує програми щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти, здійснює загальне керівництво закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення;

-                вживає заходи до збереження мережі закладів освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури та спорту, розробляє прогнози розвитку даних галузей, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку;

-                організовує роботу медичних закладів у сфері надання допомоги населенню, надає в межах повноважень встановлені пільги і допомогу, пов`язані з охороною материнства і дитинства, поліпшення умов життя багатодітних сімей;

-                вживає заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації.

Структурні підрозділи райдержадміністрації, які реалізують дані завдання створені за галузевим та функціональним принципом. Гуманітарну політику в Козівській райдержадміністрації здійснюють:

-                відділ освіти;

-                ЦРКЛ;

-                відділ культури та туризму;

-                відділ у справах сім`ї та молоді;

-                служба у справах дітей;

-                архівний відділ;

-                відділ з питань фізичної культури і спорту;

-                районна санепідемстанція;

-                редакція районної газети "Вільне слово";

-                управління праці та соціального захисту населення.

Відділи райдержадміністрацій діють на підставі типових положень, які затверджуються постановами Уряду та вводяться в дію розпорядженнями голови районної державної адміністрації.

Координацію в сфері реалізації гуманітарної політики здійснює заступник голови райдержадміністрації. Заступник голови з гуманітарних питань виконує обов`язки визначені головою і несе персональну відповідальність за стан справ на дорученій йому ділянці роботи: в освіті, медицині, культурі, молодіжній політиці, соціальній сфері. (Див. додаток В).

Для реалізації своїх функцій заступник голови райдержадміністрації використовує такі форми роботи: правові та організаційні.

До правових форм належать нормотворча, правозастосовна і контрольна.

Нормотворча форма полягає у підготовці проектів розпоряджень нормативного характеру.

Правозастосовна форма полягає у роботі з виконання актів Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади вищого рівня, які стосуються гуманітарних питань.

Контрольна форма складається з двох проваджень: нормотворчого і виконавчого. Нормотворче впровадження має місце тоді, коли заступник здійснює контроль за нормотворчою діяльністю керівників структурних підрозділів. Виконавче являє собою контроль за ефективністю діяльності відділів, управлінь, інших структурних підрозділів, які реалізують гуманітарну політику.

Питання, які координує заступник голови з гуманітарних питань чітко визначені у функціональних обов`язках. Так, наприклад, одним із завдань є координація діяльності управління праці та соціального захисту населення, відділів культури у справах сім`ї та молоді, служби у справах неповнолітніх, редакції газети "Вільне слово" та районного радіомовлення, архівного відділу. Щодо координації діяльності відділу у справах сім`ї та молоді у питанні оздоровлення та відпочинку дітей району, заступник голови РДА з гуманітарних питань є головою районної координаційної ради з питань оздоровлення та відпочинку дітей, дає вказівки щодо підготовки проектів розпоряджень з питань оздоровлення, координує оздоровлення в районі.

Аналізуючи сучасну функціональну систему реалізації гуманітарної політики, не потрібно забувати таку індивідуальну форму здійснення заступником своїх повноважень як особистий прийом громадян. Пріоритетним напрямком роботи заступника голови райдержадміністрації з гуманітарних питань повинна бути турбота про людину. Що нині турбує наших людей? Низький рівень життя, проблеми медичного обслуговування, заборгованості по заробітній платі, соціальна незахищеність людей, недостатність коштів, необхідних на утримання малолітніх дітей, лікування. Турбує жителів району і ситуація в галузях освіти, культури, соціального захисту. Спостерігається спад народжуваності.

Ми провели  моніторинг демографічного стану  та складено баланс трудових ресурсів на  2009 рік. В процесі проведеного аналізу встановлено , що на території району проживає 41 400 чоловік. Природній приріст населення становить 372 чол. (у 1997- 700 чол). Середня тривалість життя становить 70 років, в тому числі чоловіків - 60 років, жінок – 70 років. Чисельність пенсіонерів - 13695. Дамоекономічне навантаження на населення працездатного віку:  на 1000 чол. працездатного віку припадає 987 дітей та пенсіонерів.

Показники відтворення населення в Козівському районі показано на рис.2.1. Тенденція: спад народжуваності, високий рівень смертності, − продовжується.

 

Рис. 2.1. Показники відтворення населення

в Козівському районі у 1990-2009 р.

 

Заступник голови вивчає причини, які породжують скарги громадян і по мірі можливості вживає заходи до їх своєчасного обґрунтованого вирішення.

Отже, реалізація повноважень місцевих органів виконавчої влади в гуманітарній сфері здійснює заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань. У своїй роботі використовує різні форми і методи. Ефективною є така індивідуальна форма роботи як прийом громадян, що дозволяє вирішити проблеми конкретної людини, а це у гуманітарній сфері – найважливіше. До основних організаційних форм належить персональна діяльність заступника: наради, засідання.

До системи методів, які використовує у своїй роботі заступник з гуманітарних питань належить: планування, координації, контролю за виконанням рішень, а також інформаційному забезпеченні діяльності.

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1. Визначення нових стандартів та критеріїв оцінки ефективності реалізації гуманітарної політики

Розробляючи будь-які найсміливіші проекти, необхідно чітко визначити наявні ресурси і те, на чому може базуватись гуманітарний розвиток суспільства. Існуючий на сьогодні рівень науки, освіти, культури України необхідно зберегти. Усе, що є у країні позитивного, належить до національних надбань, збереження та примноження яких є сутністю гуманітарного розвитку.

Як визначити нові стандарти та критерії оцінки ефективності реалізації гуманітарної політики.

Я думаю, що спроби використати зарубіжний досвід в історично складних умовах нашої країни є безперспективним і гальмує реформи. Навіть, якщо уявити, що через деякий час вдасться завершити розпочаті реформи, то виявиться, що Польща, Німеччина (умовно) на які орієнтувалася Україна за цей час знову випередять її в розвитку. Як доводить історичний досвід, наздогнати ці країни неможливо, можливо лише безнадійно відстати від них або ж їх перегнати.

Для України більш перспективним видається шлях прогнозу  власних сфер діяльності і системи управління, оскільки з’явиться шанс увійти до світового співтовариства як рівноправний суб’єкт світової політики.

Сучасний світ вимагає нових стандартів реалізації гуманітарної політики. Ми вбачаємо їх у наступному :

- підвищення престижу органів виконавчої влади, які реалізують гуманітарну політику, це в свою чергу знизить появу деструктивних тенденцій в суспільстві, некерованості на місцях, асоціальних процесів;

-    підвищення загального рівня життя людей;

-     чітка стратегія розвитку;

-     бюджетні і податкові системи повинні дати змогу розробити стратегію розвитку в регіонах і в державі в цілому;

-     присутність інтелектуального потенціалу в усіх сферах діяльності.

       XXI століття зумовлює введення нових інформаційно-комунікаційних технологій, революційні зміни в самому процесі навчання. Комп’ютерне і програмне забезпечення надає велику свободу вибору часу і місця навчання, широкі можливості для підвищення ефективності викладання і навчання молоді; дозволяє навчальним закладам забезпечувати рівні права на освіту і доступ до неї всім членам суспільства.

В Україні здійснюється перехід до комп’ютеризації навчання та використання Інтернету.

Однак, значна частина комп’ютерів, яка діє сьогодні в закладах освіти, застаріла, має місце технічне відставання телекомунікаційних систем, мережі передачі даних мають істотні вади щодо пропускної здатності, надійності, якості та обсягів послуг, які надаються. Надзвичайно повільно впроваджується сучасні методи аналітичної обробки інформації.         Інтернет - це не розкіш, а найзручніший комунікаційний засіб. Потреби населення щодо оперативного отримання інформації зростають. Президент Америки, наприклад, у зверненні до нації “Про становище країни” відмічав що інформаційні системи США створюють можливості для того, щоб кожна дитина, простягнувши руку до клавіатури комп’ютера, змогла прочитати будь-яку книжку з тих, що коли-небудь були написані, побачити будь-яку картину з тих, що коли-небудь були створені.

Україні потрібно дотриматися базових принципів концепції Гуманітарного \людського\ людського розвитку.

Сама концепція людського розвитку стала продовженням теорій про роль людини у суспільному прогресі – це у гуманітарній сфері – найважливіше:

-              збільшення інвестицій в освіту , охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини ;

-              більш справедливий розподіл доходів і національного багатства.

Зазначене вище свідчить, що ефективність реалізації гуманітарної сфери органами виконавчої влади залежить від чіткого розподілу повноважень і відповідальності між місцевими і центральними органами управління.

Ми пропонуємо замінити систему державного управління в гуманітарній сфері на громадсько-державне управління, в якому головну роль відіграватиме громадськість, а органи державного управління повинні залишатись виконавцями рішень, прийнятих демократичним шляхом.

Громадсько-державне управління у гуманітарній сфері є саме тією моделлю управління, яка найбільше відповідає принципам децентралізації і демократизації управління.

Органи виконавчої влади повинні залучати до розробки і реалізації гуманітарної політики широкі кола громадських структур. Ми вважаємо, що українська громадськість в сучасних умовах повинна виконувати роль повноцінного партнера для державних структур.

Наприклад, мережа неурядових організацій, творчих спілок, асоціацій, діячів мистецтва, національно-культурних центрів дає можливість виступати їм потужним опонентом державі,  організовувати лобістські кампанії з питань культурного розвитку, швидко реагувати на неякісні управлінські рішення, змушувати державні структури прислуховуватись до їх думки.

Громадсько-державна модель управління, наприклад, передбачає докорінний перегляд розподілу повноважень державних, самоврядних та громадських суб’єктів управління у сфері культури. Пріоритет у процесі управління належатиме громадським органам, але це не означає, що держава зніме із себе відповідальність за стан справ у сфері культури, за реалізацію державної політики. Держава і надалі разом з громадськими структурами визначатиме зміст культурної політики, формулюватиме основні напрями її здійснення, створюватиме необхідні механізми для її реалізації.

У процесі реформування системи державного управління у сфері культури важливе завдання полягає в тому, щоб сформувати такі організаційно-управлінські структури, діяльність яких би максимально відповідала сучасним культурно-мистецьким процесам, сприяла реалізації культурних запитів членів суспільства, саморозвитку культурної сфери. Одним із головних завдань, ми вважаємо, має бути подолання відсторонення населення від процесів управління у цій сфері, яке склалося в попередній період суспільного розвитку, коли воно сприймалося не як активний суб’єкт, а пасивний об’єкт культурної політики.

Досвід демократичних держав переконливо свідчить, що державна політика у гуманітарній сфері є ефективною лише за умови, коли до її розробки і реалізації залучаються широкі кола громадськості. Саме у поєднанні державного і громадського елементів управління державна політика є виваженою, прозорою, результативною.

Наприклад, поширеною світовою практикою ефективного управління у сфері культури є співпраця на основі партнерської взаємодії державних структур з різними громадськими, неурядовими, неприбутковими, благодійними організаціями, фондами та фундаціями, зацікавленими у розв’язанні проблем культурного розвитку.

Залучення громадських структур до процесі вироблення державної політики та законотворення є важливим аспектом підвищення ролі громадян та їх добровільних об`єднань у питаннях гуманітарного розвитку суспільства. Це обумовлюється, насамперед, тим, що  недержавні структури є основною формою організації громадянського суспільства, через їх діяльність громадяни залучаються до процесів прийняття політичних рішень.

Нами проведено апробацію даного питання. Так, в Козівському районі громадські організації “Союз Українок”, молодіжні громадські  “Українська молодь Христові”, “Пласт” залучались до прийняття рішень щодо: виховання молоді в сучасних умовах, відпочинок і дозвілля молоді району.  Члени громадських організацій разом з представниками місцевих органів виконавчої влади (відділу освіти, у справах сім’ї та молоді районної державної адміністрації) регулярно відвідують молодіжні дискотеки, контролюють роботу освітньо-дозвіллєвих комплексів.

Ми вважаємо, що зазначені організації є посередниками між державою і  громадянами у важливих питаннях формування і реалізації державної політики у гуманітарній сфері. Налагодження конструктивного діалогу між громадськими та державними структурами, з одного боку, допомагає  громадським структурам довести до відома державних органів нагальні потреби та проблеми розвитку гуманітарної сфери. З іншого – завдяки співпраці, партнерським взаємовідносинам з громадськістю органи державної влади й управління стають краще обізнаними з сучасною соціокультурною, освітньою, медичною ситуацією в районі, реальним станом речей. Тісне співробітництво  органів державного управління у гуманітарній сфері всіх рівнів з громадськими структурами допомагає краще зрозуміти логіку управлінських рішень та політику держави, забезпечує його довіру і підтримку у разі виникнення такої необхідності.

Слід зазначити, що громадські організації краще обізнані з проблемами та потребами пересічних громадян, інтереси яких вони представляють, а отже, відповідно, нагромадили позитивний (альтернативний державній практиці) досвід розв’язання проблем та задоволення потреб, який можуть запозичити державні структури.

Окрім того, громадські організації у разі виникнення проблемної гуманітарної ситуації можуть швидко привернути до неї увагу громадськості, засобів масової інформації, державних структур та мобілізувати їх до дії, тим самим залучити додаткові ресурси для розв’язання проблем. Найголовніше значення полягає в тому, що ці структури представляють широкі верстви населення, соціальні групи, які мають різні культурні інтереси, і залучення їх до співпраці дає змогу узгодити позиції всіх суб’єктів гуманітарної сфери, виробляти врівноважені і найбільш оптимальні управлінські рішення.

Наше бачення оптимізації системи державного управління в гуманітарній сфері. Наприклад, при місцевих органах влади, які  реалізують державну культурну політику мають формуватися державно-громадські органи управління. В основі державно-громадського управління формуються конструктивні зв’язки між багатьма суб’єктами регіону: органами державної влади, закладами культури різних форм власності, аматорськими колективами, громадськими організаціями, бізнесовими колами з метою залучення їх до управління культурними процесами. Ми вважаємо, що наявність реальних неформальних зв’язків приведе до заміни адміністративного управління  управлінням співробітництва, партнерської взаємодії різних суб’єктів, діяльність яких пов’язана з гуманітарною сферою. Структура такого органу повинна бути гнучкою, здатною до змін в процесі розвитку соціокультурної освітньої ситуації.

Представники всіх громадських структур здійснюватимуть свою діяльність на громадських засадах, це робить їх незалежними від державних структур.

Зокрема, в сфері культури можуть бути ради, комітети з питань культури і дозвілля, які мають створюватись таким чином, щоб був забезпечений безпосередній контроль за їх діяльністю з боку населення.

Основне питання, яке виникає при формуванні таких управлінських структур, стосується змісту їх діяльності. На наш погляд, основними функціями державно-громадських органів управління, наприклад, в сфері культури на місцевому  рівні має бути:

-     визначення завдань і пріоритетних напрямів регіональної культурної політики;

-     організація розробки та реалізації різних культурно-мистецьких програм і проектів;

-     зосередження матеріальних і фінансових ресурсів на потрібних ділянках і напрямах, враховуючи думку громадськості, контроль за використанням коштів.

Форми роботи – консультації з розв’язання певних культурно-мистецьких проблем; обговорення проектів програм культурного розвитку; громадські слухання, виїзні засідання.

Раді (комітету, комісії) з питань культури і дозвілля необхідно надати статус юридичної особи. Для здійснення своїх повноважень вона повинна мати свій власний  фінансовий фонд, який би складався з асигнувань місцевого бюджету та позабюджетних коштів – надходження від приватних осіб, від проведених культурно-мистецьких заходів,, добровільних  пожертв у фонд розвитку культури.

Отже, удосконалення діяльності місцевих органів управління гуманітарною політикою повинно відбуватись за умови активізації громадянського  суспільства.

У названому процесі  потребують  вдосконалення три аспекти: алгоритми та відносини.

Зміст алгоритмів становлять методи і прийоми управління. Керівники повинні бути не тільки професійними управлінцями, а й готовими до співпраці з громадськістю, вміти ефективно поєднувати адміністративні й колегіальні методи управління, вирізняти й використовувати позитивні можливості інституцій громадянського суспільства, на рівних співпрацювати з населенням.

Потрібно змінювати систему відносин – першооснову управлінської діяльності. Громадянське суспільство виходить з визнання того, що держава  не повинна тотально контролювати життя громадян.

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Соціогуманітарна сфера є визначальною сферою людського буття. Процес трансформаційних змін, який відбувається в гуманітарній сфері українського суспільства повинен передбачити умови для реалізації гуманітарного  розвитку людини, освоєння нею соціальних і духовних цінностей.

Безперечно все, що є позитивним  в освіті, культурі, медицині, інформаційному просторі належить до національних надбань. Сутність гуманітарного розвитку – це збереження та примноження цих надбань.

На сучасному етапі розвитку потрібно тільки вдосконалювати правові, організаційні, фінансові механізми реалізації гуманітарної сфери органами виконавчої влади.

Правові механізми реалізації гуманітарної політики:

-      приведення відповідно до міжнародних вимог нормативно-правові акти освіти, культури, медицини;   

-                розмежування функцій і прав центральних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади, децентралізація управління гуманітарною сферою.

Щодо фінансово-економічного механізму реалізації гуманітарної сфери:

-                гуманітарні  видатки потрібно узгоджувати з економічною базою держави;

-                широко залучати кошти позабюджетних фондів для вирішення питань гуманітарної сфери, тобто багатоканальне фінансування медицини, освіти, культури як за рахунок державного так і місцевих бюджетів;

-                обов’язковим повинен бути адекватний вкладеній праці, рівень фінансування медичних працівників, освітян, працівників закладів культури.

-                обсяги фінансування закладів  поставити в пряму залежність від результатів роботи.

Формування моделі обов’язкового державного медичного страхування, добровільного медичного страхування, змішаної системи ініціативних фондів, державних медичних позик, благодійних програм, особистих коштів хворих та їхніх родин.

Система державного управління гуманітарною сферою повинна бути замінена на громадсько-державне управління. До розробки і реалізації гуманітарної політики повинні залучатись широкі кола громадських структур.

У сфері освіти зусилля мають спрямовуватись на забезпечення умов для реалізації безперервної освіти, побудову індивідуальної освітньо-професійної траєкторії; розгортання конкуренції в наданні учням і батькам можливостей вибору навчальних закладів. Конкуренція закладів стимулює підвищення якості навчання та економію ресурсів за рахунок їх концентрації в більш продуктивних структурах.

У сфері охорони здоров’я необхідно розробити стратегію активної участі самої людини у зміцненні її здоров’я. Потрібна міжсекторна співпраця між сферами охорони здоров’я, освіти, спорту, молодіжної політики, громадськими організаціями. Необхідно розробити національну концепцію щодо участі людини у зміцненні свого здоров’я.

У сфері культури слід перейти до інноваційно-інвестиційної моделі управління.

Таким чином,  гуманітарний розвиток  має бути спрямований на:

-  зміни організаційних структур закладів гуманізації сфери з метою підвищення гнучкості та зменшення ієрархії, розширення ступеня автономії;

-  вироблення стратегії розвитку гуманітарної сфери;

-  поліпшення доступу населення до освіти, охорони здоров’я, соціальної допомоги, культури;

-  розширення партнерства в мобілізації фінансових та інших ресурсів для розв’язання конкретних задач ; урегулювання особливо гострих проблем соціального значення – зниження рівня безробіття, підвищення якості медичного обслуговування та шкільної освіти.

Ми пропонуємо функціональні механізми реалізації гуманітарної політики в діяльності органів виконавчої влади розмежувати на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних, наприклад,  обов’язковим зробити державне медичне страхування.

Одним із регіональних механізмів реалізації гуманітарної політики місцевими органами виконавчої влади є залучення громадських структур до здійснення гуманітарної політики.

Слід зазначити, що гуманітарна політика повинна постійно перебувати в безперервному процесі оновлення, який має відповідати індивідуальним потребам та інтересам особистості. У центрі уваги органів виконавчої влади, які реалізують гуманітарну політику має бути – людина, задоволення її культурних, духовних, освітніх потреб,  надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод.

 

Використані джерела інформації:

  1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. –  № 30. ст. 17
  2. Закон України. Про місцеві державні адміністрації. Відомості ВРУ, 1999 ;  № 20-21 с. 190
  3. Закон України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. № 1060 - 12 із змінами і доповненнями.
  4. Закон України “Про  загальну середню освіту”  від 13 травня 1999 р. № 651-14
  5. Закон України. Про місцеве самоврядування в Україні. Відомості ВРУ, 1997, № 24. ст. 170
  6. Закон України. Про звернення громадян. Відомості ВРУ, 1996., № 47. с. 256
  7. Європейська хартія місцевого самоврядування. Страсбург, 15 жовтня 1985 р. Офіційний переклад. Бюлетень законодавства і юридичної  практики України. – 2002., №10. ст.10
  8. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М., 1989.
  9. Антонова Е.Г. Государство как целостная система социального управления. – М., 1996.
  10.   Арістотель.  Политика ІІ Сочинения: – М., 1984. – Г. 4
  11. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К.:  Наук. думка, 1993.
  12. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом // Опыт системного исследования. –2-е изд.-М.: Политиздат, 1973.
  13. Афанасьев В.Г. Системность и общество. –М.: Политиздат, 1980.
  14. Бакуненко В. Теоретичні засади державно-управлінських рішень (базові  підходи, концепції, теорії, ідеї) // Командор: Вісник. державного службовця України. –2000.- № 1. с.11
  15. Бідак В.Я., Копистянська Х.Р., Григоренко О.В Соціальне самопочуття та еміграційні установки інтелігенції // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Соціальні аспекти регіональної політики (Щорічник наукових праць). Випуск IX / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. Академік НАН України М.І. Долішній. − Львів, 1999. − С.148-153
  16. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні. –К.: Атіка, 2000.
  17. Білоус О. Глобальний прогноз нашої епохи : український шлях оновлення та розвитку в ХХІ столітті // Економічний часопис. – 2001. - № 78. – с. 3-7
  18.   Богуцький Ю.П. Проблеми та перспективи української культури // Культура і життя. – 2002. № 8-9.- 6 березня. – с. 1-2
  19. Боднар А.Д. Основы политологии (Наука о политике). –К.: УкрНИИНТИ, 1991.
  20. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. –М.: Новости, 1992.
  21. Від кризи до росту / В.Геєць, Т.Степанкова, Б.Кваснюк та ін. – К.: Вид-во УАДУ при Президентові України 1995.
  22.  Вовканич С. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її  національна ідея. – Львів: ЛБА, 2001. 540 с.
  23. Вовканыч С.И., Калитич Г.И. Управление наукой в производственном объединении. - Київ.: Наукова думка, 1980. –242 с.
  24. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь римському клубові. – К., 1993.
  25. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розвиток. – К.: ОП НДУБВ, 1997.
  26. Гвишивани Д.М. Организация управления. – М., 1972.
  27. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала: В 2 т. – М.: МНИИРУ, 1997.
  28. Государственное и муниципальное управление: Справочник. –М.: Магистр, 1998.
  29. Гурнне Б. Державне управління: Пер. з фр. –К.: Основи, 1993. – 162 с.
  30. Денисенко В. Умови формування громадянського суспільства та критерії його визначення // Гуманізм та утвердження громадянського суспільства в Україні : Зб. Наук. пр. – Вип.. 32. – Л., 1995.
  31. Державна служба: навчальні елементи магістерської програми. - Луганськ, 2000.
  32. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. Авт.; Відп. Ред. проф. Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1997.
  33. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. Авт.; За заг. ред. проф. О.Ю.Оболенського. –Хмельницький: Поділля, 1999.
  34. Державне управління: теорія і практика / За ред В.Б.Авер`янова – К.: Юрінком Інтер, 1998.
  35.   Долішній М.І. Вовканич С. Й. Глобалізація і регіональні детермінанти ренаціоналізації // Регіональна економіка. – 2001. - № 3. – с. 7-17
  36. Дорошенко Е.А. Оценка уровня организационной культуры. –К.: МАУП, 1997.
  37. Дроньє Анн. Основні принципи успішного керівництва установою: Метод рекомендації. – К.: Вид-во УАДУ, 1995.
  38.   Дзюба І.М. Між культурою і політикою. – К. : Сфера, 1998.
  39.   Дуда А. Державне планування: до проблеми вдосконалення функцій Кабінету Міністрів України ІІ Вісник УАДУ. –  2000.-№ 1. –с. 62
  40. Економіка міст: Україна і світовий досвід: Навч. посіб. / В.М.Вакуленко, Ю.Ф.Дехтяренко, О.І.Драпіковський та ін.; За заг. ред. В.Макухи – К.: Основи, 1997.
  41. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України.-К.: НІОС. - 2000. - 366 с.
  42. Князєв В., Бакуменко В. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Вісник УАДУ. - 2000. - № 2. - с.341-358.
  43. Кнорринг В.И. Искусство управления: учеб. - М.: Изд-во БЄК, 1997. –с.87.
  44. Коллаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000. –с. 105
  45.   Коваль Л.А. Соціально-психологічні аспекти інноваційної праці та проблеми її стимулювання. // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2000. – Вип. 46.
  46. Козюра І.В. Адміністративно-територіальна структура муніципального управління: пошуки і варіанти // Управління сучасним містом.-2001.-№1-3.-с. 117-127
  47. Кочетов Э. Петрова Г. Геоэкономика: финансы реальные и виртуальные (финансовый дуализм и его правовые аспекты) // Общество и экономика: 2000. -№1: Народная медицина России: Теория и практика. – 2001. - №8.
  48.  Кравець В.І. Регіональні аспекти мотивації інноваційної діяльності //  Регіональні перспективи. –2000. - № 2-3. –            с. 358-361
  49.  Кравченко О.В. Механізм регулювання інноваційної діяльності ІІ Економіка: проблеми теорії і практики: Зб. наук. Праць - Вип. 65. – Дніпропетровськ: ДНУ. 2000. – с 94-97
  50.  Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації . – К., 1999
  51.  Крисюк С., Луговий В., Майборода В. Удосконалення управління освітою в умовах формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. – К. : Видавництво УАДУ, 2001.
  52.  Куценко В. Гуманітарна сфера в контексті глобалізації // Регіональна економіка. - 2002. № 3. - с.41-50
  53.  Лапко О. Економіка інновацій. − Івано-Франківськ: ІФДТУНГ, 1999.− 136 с.
  54. Лукінов І. Активізація створювальної політики економічних реформ. Сполучення ринкових і державних регуляторів // Економіка України. – 1998. - №8. – С. 4-7
  55. Лунев А.Е. Теоретические проблемы государственного управления. –М.: Наука, 1974.
  56.  Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан // Авт. кол. –К.: Рада з вивчення продуктивних сил України, 2002. – 123 с.
  57.  Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні : Структура, функції, тенденції розвитку. – К. Видавництво УАДУ. – 308 с.
  58.  Майборода В. Концепція шляхів демократизації управління освітою в Україні // Концепт. засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К.: Школяр, 1997. – с. 42-58
  59.  Марущак В. Організаційно-правове планування як наукове забезпечення адміністративної реформи // Зб. наук. пр. УАДУ: В 2 ч. // За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Видавництво УАДУ, 1999. - Вип.2 - ч.1. -с.130
  60.  Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурн Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. –М.: Дело, 1999. –80 с.
  61. Методичні матеріали до семінару з контролінгу в системі державної служби. –Луганськ, 2000.
  62. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. –К.: Атіка: Ельга - Н, 2000.
  63.  Мороз О., Савенко Ю. Час інтелекту: сукупний український розум. – Львів: Видав. Дім “Панорама”, 2002. – 96 с.
  64. Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: навч. посіб. / Упоряд І.О.Слєпов; Пер. з рос. Л.І.Козій, М.І.Матрохіна, П.Л.Пироженко.-К.:Либідь, 1993. - 304 с.
  65.  Нижник Н.Р., Ульясов Р. Проблеми вдосконалення управління народною освітою в Україні // Вісн. УАДУ. – 1996. - № 3 с. 28-44
  66.  Патей-Братасюк М., Довгунь Г. Громадянське суспільство: сутність, ґенеза ідей, особливості становлення в сучасній Україні. – Тернопіль, 1999.
  67.  Панцир С. Боротьба з бідністю: Програма реалізується, бідних менше не стає // Критика – Коментарі. –2003. – 14 березня.
  68.  Пауер К. Професійно-технологічна освіта в XXI столітті // Перспективи. − 2000р. − том 23. − №1.
  69.  Покровський С. Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання //  Економіка України. – 1996. - № 7. – с. 24-31
  70.  Стоян О. Екологія духу в соціальній і економічній сфері (в контексті стратегії безпеки сталого розвитку // Схід. − 2002.− №5. − С. 12-17
  71.  Семиноженко В.П. Інтелектуальна економіка: майбутнє України // Проблеми науки. − №6.− 2001 р.
  72.  Семиноженко В. Розвиток науки в Україні повинен  стати ідеологією держави // Регіональна економіка. – 1997. - № 1. –с.5-11
  73.  Скотт П. Глобалізація та університет // Alta mater. − №4,
  74.  Скуратівський В.А. Концептуальні засади гуманітарної політики // Вісник УАДУ. – 1996. - № 2. – с. 114-121
  75.  Стратегічні   напрямки  розвитку охорони здоров’я // За заг. ред. В.М.Лехан. – К.: Сфера, 2001 – с. 7
  76.  Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М.  Менеджмент: теорія та практика. – Тернопіль: Карт - блант, 1997. – с. 158
  77.  Україна  в контексті “Порядку денного на ХХІ століття” //  Упоряд: В.І.Вовк та ін. - К.: Нора-Прінт, 1998. – 80 с.
  78. Україна : інтелект нації. Києв : Інтелект. – 2000. – 509 с.
  79.  Українська економічна енциклопедія. Т.1.К. Видавничий центр “Академія“, Тернопіль і Академія народного господарства, 2000. - с. 300
  80.  Фуллан М. Сили змін (вимірювання глибини освітніх реформ): Пер. із англ. – Л., 2000
  81.  Чабан В. Невідкладні проблеми вишколу наукової еліти // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. – Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Львів. – 1996. –с. 132-133
0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.