Skip to Content

Канчура В.Ю. Творча робота: "Інновації як умова забезпечення ефективності діяльності органів державної влади"

КАНЧУРА ВІКТОР ЮРІЙОВИЧ

 

завідувач сектору з питань внутрішньої політики Любарської районної державної адміністрації  Житомирської області

 

Інновації як умова забезпечення ефективності діяльності органів державної влади.

 

ВСТУП

 

 

   Стань писцем, прийми це в своє серце щоб ім’я твоє стало таким же. Книга краща розписного могильного каменю чи міцної стіни. Написане в книзі зводить будинки і піраміди в серцях тих, хто повторює імена писців, щоб на вустах їх була істина.

Папірус Честер-Бітті IV, XIII в. до н. е. (пер. 1965 р.)

 

Проблеми державного управління старі як світ. Точніше, як самі держави, з виникненням яких і з’явилося державне управління   Вже в Древньому Єгипті  професія писця, тобто державного службовця, чиновника, була найповажнішою та найпопулярнішою.  Писці  виконували  ті ж функціональні обов’язки, що і наші державні службовці. Основним їх обов’язком був розподіл робіт („уроків”) між  землеробами та ремісниками, які проживали на  підвідомчій території. Крім того, писець контролював як ці завдання виконуються та здійснював збір готової продукції. Він  також призначав покарання на тих, хто не виконав завдання та заохочував тих, хто  успішно виконував  ці „уроки”. Він мав помічників, які безпосередньо займалися окремими галузями єгипетського господарства.

 Як видно з гімну, що прославляє писців, стати писцем хотіло багато  єгиптян. Але, як свідчать документи, їх чомусь завжди бракувало. Справа в тому, що кандидат на посаду мав  скласти екзамен. Для цього потрібно було вивчити п’ять тисяч ієрогліфів та  продемонструвати вміння усного рахунку десь на рівні сучасного калькулятора.  Чи багато державних службовців нашого часу витримають такий  конкурсний відбір?

Посада писця добре (як на ті часи) оплачувалась. Він отримував приблизно стільки ж, як жрець  популярного храму. Але коли всі професії у єгиптян передавалися у спадок, то  професія писця  була винятком: тільки професійна компетентність і ніяких непотичних зв’язків. Принаймні, так стверджують стародавні папіруси.

 А що нового з’явилося за ці кілька тисяч років в державному управлінні? В наш час, коли люди досягли Місяця, наші космічні апарати добрались до сусідніх планет та навіть вийшли за межі Сонячної системи  чи додалося щось нового крім  батога та пряника від фараонового писця?

 Сьогодні ми часто чуємо про впровадження інновацій, про нові підходи, модернізацію державної служби. Вони мають поліпшити ефективність системи державного управління. Деякі держави вже на  власному досвіді  довели, що  впровадження інновацій здешевлює  утримання державного апарату, покращує його роботу.

Разом з тим функції державної служби лишилися без змін  з часів фараонів:

  • забезпечення ефективного управління у сферах віднесених до компетенції державного органу
  • забезпечення контролю за  дотриманням нормативно-правових актів
  • надання  послуг  громадянам
  • забезпечення ефективного функціонування  самої державної служби, недопущення переростання її в дорогий, неефективний, громіздкий апарат, що призводить до занепаду держави і відповідно самої державної служби.

Виходячи з останнього  пункту можемо сказати, що державна служба  має втримати баланс між надмірною бюрократизацією з одного боку та надмірним спрощенням з іншого, яке загрожує волюнтаризмом чиновників, наділених великими повноваженнями але позбавлених контролю “згори”, тобто коли “Бог високо, а цар  - далеко”. Інноваційна за змістом і характером динаміка світових тенденцій розвитку суспільних процесів потребує від України вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів. Останнє суттєво впливає на систему державного управління в цілому та її регіональну складову зокрема. Інновації стають тим механізмом, який дає можливість здійснити в усіх галузях діяльності процес випереджального розвитку і забезпечити приєднання України до держав  з високоефективною системою державного управління. [ 3]

 Кінець ХХ століття став відправною точкою розвитку нового типу управління – управління, що базується на соціальних новаціях. У зв’язку з цим, набуває актуальності науково-прикладне завдання щодо впровадження інноваційних технологій у діяльність органів державного управління, оскільки складність, багатовекторність розвитку його об’єктів спонукає до пошуку нових, більш ефективних інноваційних підходів.  Досвід розвинутих країн світу свідчить, що більшість нагальних потреб пересічний громадянин задовольняє в системі регіональних і муніципальних утворень. Відтак, суттєво зростає роль органів регіонального управління, актуалізуються питання процедурної забезпеченості їхньої діяльності. Розгалужена структура суб’єктів регіонального управління, їхня зовнішня і внутрішня інтегрованість призводить до появи багатьох проблем, що потребують відповідного розв’язання, узгодження, координації, врегулювання і нормативно-правового забезпечення.

Завдання щодо розробки і впровадження інноваційних технологій у діяльність органів державного управління  є принципово новим напрямом наукових досліджень. Його розв’язання спрямоване на вдосконалення механізму державного регулювання, організаційне упорядкування управлінської діяльності, раціональне використання соціально-економічного потенціалу територій, створення інноваційного середовища в системі органів регіонального управління.

Чому  ми маємо реформуватись? Чи впровадження інновацій це просто данина  новій моді?  А   реформи  нам потрібні  тому.  що сучасна структура органів державної влади обмежує можливості для економічного та людського розвитку, викликає недостатній рівень конкурентоспроможності країни, зокрема за показником якості державних інституцій, внутрішньої та зовнішньої безпеки, високий рівень корупції та низький рівень задоволеності громадян діяльністю органів державної влади. Так за  різними показниками Україна займає: 143 місце (за індикатором державного управління Світового Банку) серед 212 країн; 82 місце у індексі глобальної конкурентоспроможності, причому за показником якості державних інституцій – на 120 місці серед 133 країн; 146 місце займаємо ми за індексом сприйняття корупції серед 180 країн; 62 місце за  рівнем послуг он-лайн (рейтинг країн – членів ООН) серед 180 країн. [6, 4-5]  Потреба  модернізації державного управління  обумовлена також тими змінами, що відбулися в економіці України, насамперед, це приватизація більшості промислових підприємств, нерухомого майна, розпаювання землі сільськогосподарського призначення.

Що забезпечувало ефективність державної влади в державах, що простояли тисячоліттями  і що приводило до їх загибелі? Звісно, на це вплинуло багато факторів, але стосовно державного управління відповідь може бути лише одна:  тільки вчасне, зважене впровадження інновацій  давало  і дає можливість державам ефективно функціонувати, не  зникнути з політичної карти світу, знайти  правильні відповіді на виклики часу.

1. Проблеми підвищення ефективності державного управління в Україні

У теорії організації ефективність в адміністративному управлінні визначається як «відношення чистих позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат.  Рішення можна назвати ефективним, якщо найкращого результату досягнуто за умов заданих тимчасових витрат або якщо результат отримано за найнижчих витрат».
Змістом діяльності державного апарату є управлінська, організаційна робота, що покликана забезпечити належну організованість і ефективне функціонування всіх сфер громадського життя. Основним структурним елементом державного апарату є орган державної влади, що складається зі службовців, посадових осіб  — громадян, які виконують управлінські функції на професійних засадах, що мають державно-владні повноваження, спеціальний правовий статус і офіційні атрибути посади.

Ефективність державної служби — це властивість управлінських дій, рішень, поведінки, що відображує міру того, наскільки ці дії приводять до бажаного результату. Оцінка тих або інших дій державної служби та їх ефективності залежить насамперед від критеріїв оцінювання.
Оцінка, що забезпечує ефективність діяльності державного службовця, містить у собі:

  1. суб’єкт оцінки;
  2. об’єкт оцінки;
  3. науково розроблені критерії оцінки діяльності державних службовців, тобто конкретні вимоги, яким повинні відповідати діяльність працівника, його особисті якості і результати праці.

В літературі можна зустріти різні погляди на питання критерію оцінки роботи службовців, однак на практиці стабільних, чітких критеріїв оцінки дій державних службовців поки що не розроблено. В  основному, критерії оцінки — це вимоги, що висуваються до службовця на займаній ним державній посаді державної служби.

За  даними  соціології, за аналізом публікацій у засобах масової інформації та виступами вітчизняних політиків, представників ділових кіл  може скластися враження що державне управління в Україні вкрай неефективне  і взагалі дивно, як ця держава ще  існує. Це дуже упереджена думка, але, на жаль, вона  тиражується у ЗМІ та є популярною  і  не спростовується  засобами масової інформації, засновниками яких є самі державні органи.  Держава, що проіснувала вже майже двадцять років  довела свою ефективність, але наш динамічний час вимагає не святкування з  того приводу, що українці зуміли прожити незалежними  цілих двадцять років, а постійно шукати відповіді на виклики часу, а ще краще  прогнозувати їх та завчасно готувати зміни.

 Ось за це нашу державну владу, нашу систему управління не тільки можна, а й необхідно критикувати  і пропонувати  кращі рішення.  Ці рішення мають бути адаптовані  для України, а не бути простою копією чергового закордонного дива: чи то європейського, чи російського, чи китайського.

Які  ж проблеми  державної служби  вимагають   сьогодні  модернізації?

 Це, насамперед:

-         невідповідність інституціональної структури апарату державного управління потребам громадян, бізнесу, внутрішнім та зовнішнім пріоритетам держави, зависока вартість державного управління при низькій оплаті праці  нижчих ланок , його недостатня керованість;

-         відсутність наскрізного середньострокового планування діяльності, нерозривно пов’язаного з плануванням бюджету у системі органів виконавчої влади;

-         відсутність стабільного політично нейтрального корпусу державних службовців, професійна підготовка яких відповідала б конкретним завданням і функціям. Політичні зміни  вносять суттєві збої в роботу державних органів через кадрові чистки, що  супроводжують такі зміни;

-         брак лідерства, необхідного для ефективного управління змінами в апараті державного управління;

-         неврегульованість та некерованість як персонального, так і інституціонального конфлікту інтересів;

-         низькі якість, доступність і прозорість надання державних послуг.

 Серйозні проблеми  маємо і у кадровій роботі. Насамперед, це:

-         невідповідність державної кадрової політики вимогам трансформаційних процесів у державі – значна частина наявного державного  кадрового корпусу не готова до роботи у нових умовах і на перспективу, насамперед з огляду на нездатність аналізувати, розробляти, відстоювати, реалізувати, вчасно коригувати управлінські рішення, повною мірою відповідати  за доручену справу;

-         недосконалість законодавчої бази, яка не надає процесам управління персоналом правової обґрунтованості, урегульованості та захищеності, не  враховує сучасні стандарти в кадровій сфері;

-         відсутність стратегічного  спрямування підготовки персоналу відповідно до потреб суспільства, яке передбачає кваліфіковане здійснення прогнозування, планування, постійне оцінювання ситуації з персоналом у країні;

-         невпорядкованість, слабка функціональна визначеність структур по роботі з персоналом, недостатня кваліфікація  персоналу кадрових служб, що веде до неефективності, неузгодженості підходів у кадровому менеджменті на всіх рівнях;

-         наявність розриву між поколіннями кадрового корпусу державного управління, відсутність обґрунтованої програми підготовки резерву  персоналу;

-         недостатнє застосування результатів наукових досліджень при виробленні та реалізації державної кадрової політики.

 Ці проблеми з’явилися не сьогодні. Низка негативних тенденцій, насамперед  депопуляція, старіння населення, бідність, міграція кваліфікованої робочої сили за кордон, деформації у сфері зайнятості, маргіналізація підготовлених фахівців, що посилюються системними проблемами  державного управління – ось причини  сучасного стану речей.

2.Стан наукової розробки проблеми

Процес прискорення соціально-економічних змін вимагає від дослідників пошуку адекватних чинників сприяння суспільній динаміці. Відтак, проблеми ефективного використання потенціалу інновації, наукового обґрунтування її ролі в суспільних і економічних трансформаціях, проблеми створення сервісної держави, набувають особливої актуальності та значущості. Інноваційну тематику активно досліджують Л. Антонюк, П. Бубенко, В. Василенко, Ю. Ганущак, В. Геєць, А. Гальчинський, Д. Бессант,  Д. Кокурін, Н. Круглова, Ю. Морозов, Р. Нельсон, К. Павітт, С. Покропивний, М. Портер, Б. Санто, В. Семиноженко, В. Соловйов, Б. Твісс, Д. Тідд, Е. Уткін, Р. Фатхутдінов, Р. Фостер, К. Фрімен, Й. Шумпетер, В. Яковенко, А. Яковлев, Ф. Янсен та ін.

Розроблена Концепція державної цільової програми реформування державного управління та державної служби на 2011-2015 рік, створено Реєстр державних та адміністративних послуг. [3,4]

Водночас, за наявності великої кількості ідей, думок, пропозицій і узагальнень, що висловлені в науковій літературі з питань державного  управління, потребує вирішення завдання застосування інноваційних  технологій у державному регулюванні соціально-економічного розвитку в умовах трансформаційного суспільства.

        3. Інновації, що пропонуються дослідниками

Якщо узагальнити  вже  оприлюднені пропозиції в роботах фахівців  та розробників Концепції Державної цільової програми  реформування  державного управління та державної служби на 2011-2015 роки, то можна виділити такі напрямки модернізації  державного управління та державної служби:

-         оптимізація системи центральних та місцевих органів виконавчої влади;

-         модернізація державної служби;

-         впровадження електронного врядування;

-         адміністративно-територіальна реформа.

Можна погодитися з розробниками концепції, які  зробили наголос  на цих напрямках, хоч проблемних питань, як ми пересвідчилися, набагато більше. Розробники Концепції вважають  що ці модернізації дадуть змогу швидко здійснити якісні, а головне незворотні зміни.  У впровадженні інновацій необхідна виваженість та стриманість. Маємо відмовитись від грандіозних реформ, які  буде дуже важко, або неможливо реалізувати.

 Ці нововведення  націлені на створення стабільної, відкритої, дієвої системи врядування, що має  викликати ефективне оновлення у інших сферах, створення сервісної системи державного управління.

                 4. Модернізація системи управління

 Пропонуються зовсім нові засади системи органів виконавчої влади, а саме  її трирівнева структура  з чітко визначеними функціями та формування політично нейтральної державної служби шляхом розмежування політичних і адміністративних посад.

 Розмежування  функцій виконавчої влади  має  виглядати таким чином:

-         за вироблення державної політики відповідають міністерства;

-         наданням послуг мають займатися служби;

-         контрольні функції виконуватимуть інспекції;

-         управління державним майном здійснюватимуть агентства.

 Така побудова  має  підвищити низький рівень горизонтальної координації, дублювання функцій різними органами влади, існування вбудованого інституційного конфлікту інтересів, що призводить до розростання корупції, перевантаженості міністерств невластивими їм адміністративно-технічними функціями, та їх  низьку здатність до вироблення політики у відповідній сфері.

5. Модернізація державної служби

Концепція модернізації реформи пропонує законодавчо визначити такі типи державних посад: політичні, патронатні та адміністративні.

Запровадження політичних посад потребує суттєвого роз’яснення самого визначення політичної посади. Політичну посаду займає політичний діяч для реалізації власної політичної програми, що була опосередковано чи прямо схвалена при обранні чи призначенні цієї особи на посаду.

Необхідність виокремлення цих посад з державної служби обґрунтовується деякими авторами Концепції адміністративної реформи особливостями правового регулювання їх статусу.

Сучасне законодавство не передбачає встановлення окремого публічно-правового інституту служби професійно підготовлених громадян на державних посадах.

Доцільно законодавчо поширити певні вимоги державної служби і на політичні посади, а з урахуванням практичного виконання завдань і функцій держави в державному апараті та органах місцевого самоврядування можна запропонувати п’ятирівневу класифікацію посад:

-         політико-державного рівня;

-         координаційно-забезпечуючого рівня (керівники апаратів та структурних підрозділів Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України, Верховної  Ради, Конституційного, Верховного та Вищого арбітражного судів, патронатних служб та їх працівники);

-         адміністративно-державного рівня (державні секретарі, їх заступники, заступники міністрів і керівники та їх заступники інших (крім міністерств) центральних органів виконавчої влади та їх працівники);

-         адміністративно-територіального рівня (керівники обласних та районних державних адміністрацій, територіальних структур центральних органів виконавчої влади та їх працівники);

-         адміністративно-представницького рівня (керівники та працівники виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування).

Особи, які обіймають ці посади, здійснюють завдання та функції держави та/або функціонально забезпечують їх здійснення, мають державно-владні повноваження, несуть відповідальність за посадою та отримують від держави винагороду за свою працю. Певну особливість мають посади адміністративно-представницького рівня, що, зокрема, полягає в отриманні заробітної плати з місцевого бюджету.

Запропонована класифікація посад спрямована на забезпечення цілісності як механізму держави, так і державної служби.

Наведена класифікація посад наближена до узагальненої класифікації органів державного апарату та певним чином є похідною від неї. Саме такий підхід визначив віднесення в концепції до державної служби таких специфічних її видів, як військової, дипломатичної, митної та інших.

Доцільно при оновленні законодавства про державну службу визначити такі типи посад в органах державної влади та місцевого самоврядування:

-         державні посади;

-         патронатні посади;

-         адміністративні посади;

-         посади технічного та обслуговуючого персоналу.

При цьому останні не належать до державної служби з причини відсутності владних, організаційно-розпорядчих і консультаційно-дорадчих повноважень.[8, 2]

Необхідно зазначити, що чинне законодавство України про державну службу не передбачає поняття „державна посада”. Його введення потребує значної науково-теоретичного аналізу і опрацювання, пов’язаного з певним відокремленням від поняття посади державного службовця та узгодженням із поняттям „посадова особа”.

Можна запропонувати таке визначення поняття „державна посада”: державна посада — це посада в органах державної влади, що утворюються відповідно до Конституції України, з визначеним колом обов’язків щодо виконання та забезпечення завдань і функцій держави, віднесених до повноважень конкретного органу державної влади, грошове утримання на якій здійснюється за рахунок державного бюджету. За таким визначенням до державної посади слід відносити посади політико-адміністративного рівня, посади керівників та їх заступників координаційно-забезпечуючого, адміністративно-державного та адміністративно-територіального рівнів.

Необхідно також унормувати порядок відбору претендентів на зазначені посади. Це мають бути професіонали, люди з державним стратегічним мисленням і великими організаторськими здібностями, які не тільки демонструють, а й практично доводять відданість і вірність державі.

Запровадження категорії „державна посада” вимагає нормативного визначення реєстру цих посад з детальним викладенням статусу кожної (прав, обов’язків, повноважень за посадою, освітньо-кваліфікаційних вимог тощо).

Саме перші особи органів державної влади мають вносити інноваційні моменти в їх діяльність. Наступність і стабільність роботи органів державної влади мають забезпечуватися корпусом заступників їх керівників, призначення яких здійснюватиметься за принципом професіоналізму. При цьому особливе місце займає перший заступник та підпорядкований йому структурний підрозділ з питань державної служби та кадрової роботи.

Модернізація державної  служби має включати в себе загальнодержавну систему відбору кандидатів на  посади у органах державної влади.   Це має бути система  тестування, що проводиться щорічно в один день  серед усіх, хто бажає стати державним службовцем. За результатами тестування кандидат отримує певну кількість балів. При   конкурсному відборі на місцях залишається тільки  вибрати кандидати з  кращою сумою балів.  Це забезпечить  дійсно справедливі конкурсні  умови. Сучасна система  конкурсного відбору повністю контролюється керівництвом державного органу , а відтак на рішення впливають політичні, особисті, чинники.

  В загальному модернізація  державної служби має складатися з кількох взаємопов’язаних реформ:

-         реформи управління персоналом;

-         розвитку вищого корпусу державної служби;

-         посилення лідерства   в процесі реформ;

-         удосконалення  системи навчання державних службовців;

-         управління конфліктом інтересів на державній служб.

Проведення цих реформ сприятиме не лише підвищенню ефективності  державної служби, а й  здешевлення її, бо   з кожною політичною зміною  ми навчаємо все нових і нових державних службовців, відмовляючись від послуг уже підготовлених, досвідчених. Таким чином,  бюджетні кошти витрачаються   неефективно, досвідчені кадри втрачаються.

6.  Впровадження електронного урядування

  У зв’язку з поширенням у світі  новітніх інформаційних технологій підвищення ефективності державного управління великою мірою пов’язується з упровадженням  електронного урядування. Громадяни розвинених країн уже давно користуються його перевагами і розглядають електронне урядування не  просто як чергову інновацію, яка дублює традиційні управлінські процеси тільки електронними засобами, а як  концепцію, спрямовану на  підвищення  ефективності діяльності держави  в цілому.

Електронне урядування створює умови для розвитку бізнесу, спрощуючи бюрократичні процедури.. Також воно значно розширює можливості для участі громадян у політичних процесах, зокрема у законотворчості. Окрім того, зводиться до мінімуму безпосередній контакт чиновників з громадянами, що сприяє зменшенню рівня корупції.   Електронне урядування  дійсно змінює саму природу влади, робить її більш прозорою, доступною, підконтрольною громадськості.  Електронне урядування в Україні, на відміну від інших пропонованих реформ, вже  робить перші кроки: веб-сайти органів державної влади, електронні підписи, звітність у електронній формі, програма “Електронне міністерство” та ін. [10, 12]

 Ефективність електронного урядування  визначається трьома складовими: можливістю органів влади надавати послуги в електронній формі, їх доступністю та готовністю громадян отримувати такі послуги. Частина наших громадян  не зможе користуватися  послугами електронного урядування через відсутність навиків користування комп’ютером.

Не варто  вважати  електронне урядування панацеєю від  усіх бід. Свого часу   у величезному Радянському Союзі,  державна машина якого  почала давати збої,  пробували застосувати АСУ – автоматичну систему управління.  Ця система мала вивести  з кризи  радянську систему державного управління.  В той час більшість дослідників поділяло думку засновника кібернетики Н. Вінера про те що  кібернетика може створити єдину  теорію управління для  природних і штучних об’єктів та для людського суспільства. Такої єдиної теорії не створено і до сьогодні.  Найкращі системи АСУ створювалися в Україні під керівництвом академіка Глушка.  Цей досвід дуже цінний, його потрібно вивчати, щоб визначити межі  застосування  сучасної  техніки та можливості контролю з боку людини. Вже сьогодні маємо  непоодинокі приклади, коли  громадяни не можуть отримати відповідну пенсію чи платню, через помилки комп’ютерних мереж чи окремих комп’ютерів.  А коли вірус пошкодить  мережу Електронного  міністерства? Модернізація  не повинна знижувати рівень захищеності кожного громадянина та доступність послуг.

7. Адміністративно-територіальна реформа

Органи влади  здійснюють свої повноваження на  певній території.  Адміністративний поділ  України зафіксований в Конституції. Вже тривалий час  робляться спроби реформувати адміністративні одиниці в державі. Всі реформатори запевняють, що це спростить систему  управління, здешевить її, наблизить місце надання послуг до споживача. До впровадження  адміністративної реформи існує два підходи : еволюційний та революційний. Еволюційний стверджує, що раніше чи пізніше, при збереженні сучасних тенденцій депопуляції в Україні, кількість  жителів в  адміністративних одиницях скорочуватиметься і їх доведеться  об’єднувати, укрупнювати. При цьому способі затрати з боку  держави не такі значні і розтягнуті в часі. Інший погляд – провести реформу вже сьогодні і, тим самим, зняти проблему сільського перенаселення.

Але  будь-яка реформа вимагає капіталовкладень. І не завжди економія від такої реформи  більша за  витрачені на неї кошти.

Реформи  в системі адміністративного поділу потрібні. Але  спочатку потрібно місцеву владу зробити повноправним керівником підвідомчої території. Сьогодні є багато  організацій, фірм, кампаній які працюють в різних регіонах держави але  підпорядковуються  безпосередньо області чи Києву. Ці структури  реєструються в столиці чи великому місті. Але основну діяльність проводять в регіонах. Регіональна влада не має  ніякого впливу на  ці структури, часто сама залежить від них. Відповідно  ніякого контролю,  дотримання екологічного законодавства,   профспілок чи участі у розвитку регіону немає. Тобто органи державної влади не мають змоги виконувати ті повноваження, які покладені на них законом.[7, 4]  Потрібно забезпечити таку реформу і фінансово. В іншому разі все зупиниться на рівні простого  приєднання кількох районів чи областей до   потужніших.  Що з цього виходить  ми вже бачили на досвіді з укрупнення колективних господарств.  Реально  в даній  економічній  та політичній ситуації  зробити  реформування  в одній – двох областях. Але виконати всі передбачені  заходи. В  решті областей - робити  лише при наявності коштів та з урахування досвіду пілотного реформування. В іншому випадку  все зведеться до перемальовування карти України.

Висновки

1. Впровадження інновацій суттєво впливає на підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Для України завдання щодо модернізації основних форм і методів державного управління та державної служби  назріли. Напрямки модернізації в основному визначені Йдеться про впровадження нових науково-обґрунтованих технологій щодо ефективного використання організаційних ресурсів, удосконалення методів соціального прогнозування, впровадження моніторингу виконання соціальних програм і проектів, а також підвищення довіри населення до органів регіонального управління, доступності послуг.

2. При формуванні й реалізації державної політики модернізації мають бути акумульовані необхідні кошти, достатні для доведення реформи зо завершення.  Без достатнього фінансування  будь-яке впровадження інновації зупиниться  на півдорозі.  В такому випадку  і кошти будуть потрачені і  корисного ефекту  не буде.

3. Формування політично нейтрального корпусу державних службовців –гарна ідея, але в умовах, коли адмінресурс є основною перевагою тієї чи іншої політичної сили на виборах, проходження таких  законів у Верховній Раді  сумнівне. Необхідне солідне правове забезпечення цього процесу

4. Оптимізація системи центральних та місцевих органів виконавчої  влади  вже давно на часі  і  ця ідея має  підтримку у громадян. При наявності політичної волі у керівництва держави така інновація може стати першим кроком до системної реформи органі державної влади

5. Дієвим засобом удосконалення механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів можуть стати інноваційні технології, що дозволяють раціоналізувати управлінські практики та забезпечити модернізаційну здатність регіональної системи.  При відсутності  можливості значних капіталовкладень у  проект електронного урядування потрібно  впроваджувати його елементи в  регіонах, наприклад,  „електронна  районна державна адміністрація”, „електронний регіон” (скажімо, важкодоступний, як Полісся). При наявності таких „інноваційних” регіонів, та врахуванні їх досвіду легше буде створити загальнодержавну  систему сервісної держави.

6. Інноваційна управлінська технологія – це організаційна новація, система внутрішньо узгоджених елементів і процесів, науково вивірена послідовність дій, які спрямовуються на досягнення бажаного результату за умов раціонального використання наявних ресурсів. Відтак, виникнення інноваційного середовища в системі державного управління стає реальним на основі запровадження єдиного алгоритму адміністративно-правових, організаційно-функціональних, організаційно-технічних і соціально-психологічних чинників, що скореговані стосовно наявних потреб суспільного розвитку. Політична воля керівництва,  наявність чіткого плану дій, матеріальне забезпечення, правове  забезпечення, популяризація  основних ідей модернізації серед громадян – ось  головні складники успішного впровадження інновацій.

7. Модернізація державної служби має включати в себе загальнодержавну систему відбору кандидатів на  посади у органах державної влади.   Це має бути система  тестування, що проводиться щорічно, в один день,  серед усіх, хто бажає стати державним службовцем. За результатами тестування кандидат отримує певну кількість балів. При конкурсному відборі на місцях залишається тільки  вибрати кандидати з  кращою сумою балів.

8. Адміністративно-територіальна реформа крім стовідсоткового  фінансового забезпечення  має бути доповнена  розширенням повноважень органів місцевої влади на всі структури , розміщені на відповідній території. В іншому випадку з боку органів державної влади ми  спостерігаємо безсилля, з боку   непідконтрольних структур – свавілля та самоуправство. А чинне законодавство покладає відповідальність на органи державної влади. Проте вони не мають змоги виконувати ті повноваження, які на них покладені.

9. Існує логічний зв'язок між потребою, технологією і управлінською послугою. Цей зв'язок розкривається через ланцюжок взаємодії з приводу надання органом державного управління певної управлінської послуги. Соціальні і економічні потреби формують відповідні вимоги до засобів свого задоволення, таким чином, виступаючи вихідною умовою для розробки і впровадження в діяльність суб’єкта управління відповідної інновації. Інноваційна технологія набуває значення необхідного елемента управління, що забезпечує удосконалення існуючих механізмів державного впливу, підвищення ефективності і якості управлінської діяльності.

 

Використані джерела інформації:

  1. Конституція України К. Юрінком. Офіційне видання. 2010. 52с.
  2. Закон України «Про державну службу К. Юрінком 2008. 38с
  3. Реєстр  державних та адміністративних послуг    www.guds.gov.ua
  4. Концепція  Державної цільової програми реформування державного управління  www.guds.gov.ua  
  5. Україна. Оцінювання системи врядування березень 2006. К. Центр сприяння інституційному розвитку державної служби. 2007. -248с.
  6. На часі всебічна модернізація державного управління і державної служби //Бюрократ №9-10   від.31.05.10
  7. Ганущак Юрій Тільки я і ніхто інший – це основний принцип утворення громад. // Бюрократ №33-4 від 27.02.10
  8.  Розмежуваня адміністративних та політичних посад: Канадський досвід. //Бюрократ №1-2 від24.01.09
  9. Закон України "Про боротьбу з корупцією".  К. Юрінком  2009. 42 с
    Оболенський О. Ю. Державна служба. Посібник К. Основи 2009 349 с.

10.  Кузнєцов О.І.. Інноваційні технології в державному регулюванні соціально-економічного розвитку регіону: дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України; Харківський регіональний ін- т держ. управління. – Х. 2006.

11.  Електронне урядування в Україні: стан та перспективи.  Матеріали науково-практичної конференції „Виклики та можливості впровадження електронного урядування в умовах кризи” 14 травня 2009р.

12.  Даниленко Л.І. Теорія і практика управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх закладах // Практика управління закладом освіти. - 2006. - № 1. - С. 13-18.

13.  Дєгтяр А.О. Державно-управлінські рішення: інформаційно - аналітичне та організаційне забезпечення. - Х.: ХарРі НАДУ “Магістр”, 2004. - 223 с.

14.  Огаренко В.М. Роль держави в інституціальних та структурних перетвореннях в системі освіти // Актуальні проблеми: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - № 2(24). - Ч. 1. - С. 25-32.

15.  Довбиш І. Модель державно-громадського управління загальноосвітнім державним закладом // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 258. - С. 49-57.

16.  Усенко О.В. Моделювання державного управління освітою в умовах сучасних суспільно-політичних трансформацій // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: У 2 т. / За заг. ред. О.Ю.Оболенського, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 1. - С. 339-341.

17.  Усенко О.В. Діалектика взаємодії суб’єктів і об’єктів моделювання у теорії державного управління // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Вип. 1. - С. 56-59.

18.  Бакаев А.А., Костина Н.И., Яровицкий Н.В. Имитационные модели в економике. - К.: Наук. думка, 1978. - 304 с.

19.  Косс В.А. Анализ структурной модели государства с позиции новой кибернетики // Теория и практика управления. - 2005. - № 7. - С. 9-13.
Фон Нейман Дж., Монгенштейн О. Теория игр и экономическое поведение. - М.: Наука, 1970. - 707 с.

20.  Ващенко Л.М. Регіональне управління інноваційними процесами загальної середньої освіти: Навч. модулі. - К.: Видавн.-поліграф. центр “Тираж”, 2005. - 30 с.

21.  Даниленко Л. Інноваційний освітній менеджмент: Навч. посіб. - К.: Главник, 2006. - 144 с. - (Сер. “Психол. інструментарій”).

 

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.