Skip to Content

Караваєва Т.В. Творча робота: "Проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"

КАРАВАЄВА ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА

 

головний спеціалістаюридичного відділу апарату Полтавської обласної державної адміністрації

 

ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

 

ВСТУП

В умовах глобалізації посилюється взаємозалежність країн світу. Орієнтація на право Європейського Союзу, таким чином, стає істотним чинником розвитку законодавства інших країн, у тому числі й України. З огляду на це, демократичні зміни потребують гармонійного розвитку економічної, політичної та правової систем.

Українська нація має давню адміністративну традицію, основні риси якої часто перегукуються із західноєвропейською, починаючи з часів Київської Русі та Галицько-Волинського Князівства, через державне існування руського народу у формі Великого князівства Литовського, його визвольну війну 1648 – 1654 років, козацьку державу другої половини XVII – першої половини XVIII століть, спроби відновлення національної державності початку ХХ століття у формі Української Народної Республіки і завершуючи сучасною Україною, проголошеною і визнаною незалежною державою у 1991 році.[8]

Питання реформування національного законодавства постало перед Україною з самого моменту проголошення незалежності у 1991 році. Зрештою, у 1996 році було прийнято Конституцією України, у якій було закріплено положення про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (стаття 18) [1]. Навіть виходячи зі змісту зазначеної статті, стає зрозумілим те, що нашій державі, як новоствореній, для того щоб виступати рівноправним членом у міжнародних відносинах, зокрема відносинах з державами Європи та Європейським Союзом, необхідно тримати курс на європейську інтеграцію. Чи не найважливішим чинником такої інтеграції є адаптація вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

Проблеми адаптації законодавств, урахування міжнародного досвіду в національних правових системах останнім часом відіграють провідну роль у досягненні відповідності національного законодавства до європейського права. Проте необхідно відмітити той факт, що при здійсненні адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу мають місце певні проблеми, що значно уповільнюють цей процес. Варто підкреслити, що факт ухвалення згідного з правом ЄС українського законодавства ще не означає належного функціонування цих правових механізмів. Створюючи національну державну правову систему у відповідності до європейських норм, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти, у цьому випадку роль найвищого законодавчого органу країни має бути абсолютною. Беззаперечним є і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади. Саме тому, говорячи про процес адаптації законодавства України до права Європейського Союзу необхідно охопити дуже велике коло питань, що нерозривно пов’язані як з правовою основою функціонування державної влади в Україні, так і з правовим підґрунтям прав і свобод людини, громадянина та у багатьох інших, а якщо точніше – то й практично й всіх галузях права.

 

1. Правова система Євросоюзу. Адаптація Українського законодавства до євростандартів

Говорячи про адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, необхідно враховувати, що законодавство ЄС складається з:

- Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі 1951 року, Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року і Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії 1957 року;

- положень, директив та інших актів нормативного характеру, які приймаються компетентними органами Європейських Співтовариств;

- міжнародних угод, однією із сторін яких є Європейські Співтовариства;

- рішень Суду Європейських Співтовариств, якими дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.

Інтеграцію України до Європейського Союзу проголошено пріоритетним напрямом зовнішньополітичного курсу держави. Основи зовнішньої політики України, механізм і тактику втілення її європейського вектору визначає низка документів, зокрема Конституція України (стаття 18); Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року, який підкреслює, що «з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики»[3].

Ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС. Зближення законодавства України із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках Євросоюзу і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС, а також створить необхідні передумови для отримання Україною статусу асоційованого члена ЄС, що є її головним зовнішньополітичним пріоритетом у середньостроковому вимірі. Згідно з п.1 ст.51 УПС, Україна та ЄС визнали, що «важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства». У пункті 2 статті 51 УПС визначено ті галузі, в яких матиме місце приблизна адекватність законів. [7]

Роботу з метою систематизації заходів щодо інтеграції України в європейський правовий простір і виконання нею зобов’язань, взятих у рамках УПС розпочато ще у 90-х роках. Президентом України затверджено низку Указів, зокрема: «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством» від 24 лютого 1998 року № 148; «Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС» від 11 червня 1998 року № 615; «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9 лютого 1999 року № 145 та «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС» від 30 серпня 2000 року № 1033. Серед інших заходів – Постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС» від 12 червня 1998 року № 852; «Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС» від 12 листопада 1998 року № 1773 та «Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС» від 16 серпня 1999 року № 1496. Ці документи заклали фундамент внутрішнього забезпечення процесу адаптації. Як підсумок із закріпленням основних положень зазначених нормативних актів та з огляду на сьогодення 1 липня 2010 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який покликаний значно прискорити процес адаптації законодавства до стандартів ЄС. Таким чином, створюється така система в механізмі правотворчості в Україні, яка забезпечуватиме розробку і прийняття всіх без виключення нормативно-правових актів у відповідності до стандартів права ЄС.

У Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу визначено три етапи адаптації законодавства.

На першому етапі перевага повинна надаватися

- розвитку відповідно до вимог, визначених у Декларації, що прийнята Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 р., правової системи в Україні, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки; 
- приведенню законодавства України у відповідність з вимогами 
Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. та інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України та ЄС;
- розвитку законодавства України за визначеними цією Концепцією 
або Міжвідомчою координаційною радою пріоритетними сферами у
напрямі його поступового зближення із законодавством ЄС.
На другому етапі, який триває сьогодні, процес адаптації законодавства зосереджується на таких завданнях:
- перегляд законодавства України у сферах, визначених частиною 
другою статті 51 УПС, з метою забезпечення його приблизної відповідності законодавству ЄС;
- правове забезпечення створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і підготовка до асоційованого членства України в ЄС. 
 Третій етап адаптації законодавства залежатиме від укладення Угоди про асоційоване членство України в ЄС та включатиме період підготовки розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС з метою забезпечення інтеграції України до спільного ринку ЄС. 
Необхідно також зазначити, що адаптація національного законодавства до європейських стандартів проводиться з метою: 
- забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що випливають з УПС, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС; 
- розвитку національного законодавства у напрямі його зближення із законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів актів законодавства; 
- створення правової бази для інтеграції України до ЄС. [6]
Процес адаптації охоплює всі сфери законодавства, визначені в УПС. До пріоритетних належать ті сфери законодавства, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України та держав - членів ЄС. 

Інші пріоритетні сфери адаптації законодавства визначаються
Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. При цьому враховуються рекомендації Ради і Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом, а також їх українських частин.

У стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 року № 615, зазначено, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС. Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, податкове законодавство, законодавство про державну службу, технічні правила і стандарти, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти. [4]
Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. 
 
2. Проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу
Проаналізований стан наближення українського законодавства до правової системи ЄС дозволяє виявити ті проблеми, що постали перед Україною, і запропонувати підходи до підвищення ефективності цього процесу. В цьому зв’язку слід зауважити, що адаптація українського законодавства до законодавства ЄС відбувається одночасно з правовою реформою в Україні. Держава повинна створювати нове законодавство, у відповідності до міжнародних принципів і стандартів, оскільки до цього часу в її правовій базі згадані принципи і стандарти просто були відсутні. Залишається практично відсутнім і цілісне законодавче поле в Україні. Так, із понад 30 тисяч нормативно-правових актів, що діють на території України, закони складають лише близько 5 %. При цьому тільки незначна частина законів містять норми прямої дії. Проблема не стільки в кількісних показниках, скільки у якісному змісті законодавства. Існуюча законодавча база України є суперечливою, нестабільною і малозрозумілою. І це при тому, що в Євросоюзі особливе значення приділяється саме якості правових актів. Рада ЄС прийняла спеціальне рішення з приводу правил їх підготовки, за якими правовий акт повинен бути: чітким, без зайвої довжини, не двозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити жаргонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що роблять акт складним для читання. Зрозуміло, що Україні також потрібно враховувати економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних актів законодавства, адаптованих до вимог законодавства ЄС.
Проведений комплексний юридичний та економічний аналіз виконання Україною її зобов’язань згідно УПС засвідчує серйозні неузгодженості, протиріччя і навіть порушення між прийнятими нормативно-правовими актами та стандартами і нормами права ЄС. Процес гармонізації українського законодавства з системою права ЄС уповільнюється об’єктивною різницею історичного та соціокультурного розвитку правових систем, діючою кадровою політикою, корупцією державних службовців та бюрократичною системою в Україні. [14] Більше того, труднощі пов’язані й з тим, що у багатьох чиновників ще панують нормативні стереотипи радянського періоду. «Європеребудова» покликана змінити цей стан, адже перед адаптацією правової системи до європейських норм необхідно, перш-за все, адаптувати власну ментальність до нових реалій України та Європи. 
Отже, створюючи національну державну правову систему у відповідності до норм ЄС, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти. Беззаперечним є те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади (див.додаток 1). Нещодавнє протистояння між гілками влади в Україні та гостра політична боротьба серйозно перешкоджали ефективній законотворчій діяльності парламенту. Завершення кампанії по виборах Президента України, створення парламентської більшості і сформування нового Уряду дає підстави сподіватись на більш конструктивну співпрацю органів державної влади. 

Серед інших проблем правової системи України необхідно виділити відсутність дієвого механізму імплементації чинних правових норм. Як зазначає експерт Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства В. П’ятницький у своїй роботі «Fundamental Reform for Future Integration» для журналу The Day «головна проблема України не в підготовці, а у виконанні нового законодавства. У нас існує велика кількість добрих законів, які не працюють на практиці». Україна, нажаль, знаходиться ще далеко від європейських стандартів правової регламентації. Багатогранність європейського правового поля, його комплексний характер наочно свідчать про труднощі на шляху узгодження національного законодавства із загальноєвропейським. Формування правового поля держави є тривалим соціальним процесом, що органічно пов’язаний із змінами у всіх інших сферах життя суспільства. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння. Більш ефективному процесові наближення правового поля держави до стандартів права ЄС сприятиме провадження наступних заходів:

- створення однієї цілісної системи законодавства України, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації; 
- розробка органами державної влади в Україні «гар монограм» - графіків роботи з гармонізації законодавства для окремих галузей права; 
- визначення галузевого комітету Верховної Ради України, який би забезпечував координацію та узгодження відповідної законотворчої діяльності;
- створення українсько-європейського глосарію юридичної термінології;
активне залучення іноземних експертів та максимальне використання технічної допомоги ЄС щодо адаптації українського законодавства, згідно ст.51УПС. [5]
 
3. Законодавче забезпечення модернізації державної служби в Україні на шляху до євроінтеграції.   
Державна служба України така ж неоднозначна, як і загалом наше життя-буття у цій державі.

В Україні вперше інституційно державна служба запроваджена в часи Гетьманату Скоропадського. У 1918 році було прийнято цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби. Серед них «Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі», «Про порядок призначення осіб на урядову службу» тощо. [8] Зі здобуттям незалежності, 1993 року прийнято комплексний Закон України «Про державну службу». Однак ця система й досі зберігає риси бюрократії радянського зразка та нерідко є засобом задоволення політичних або приватних інтересів. Отже вельми невисока оцінка її громадськістю .

У трансформації політичних систем постсоціалістичних країн особливе місце посідає модернізація інституту державної служби. При цьому в Україні задекларованим прагненням до членства в ЄС визначається основна парадигма реформування державної служби, що потребує адаптації вітчизняного законодавства до європейських стандартів.

В Україні єдиною рушійною силою реформи державної служби виступає спеціальний орган, визначений статтею 7 Закону України «Про державну службу» - Головне управління державної служби України – важливий інструмент формування та реалізації державної політики, управління державою, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Головним критерієм в оцінці нинішнього стану інституту державної служби вбачається законодавство. Перспективи дальшого розвитку цієї системи визначено Концепцією адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, схваленою Указом Президента України від 5 березня 2004 року N 278, Концепцією розвитку законодавства про державну службу в Україні, затвердженою указом Президента України від 20 лютого 2006 року N 140/2006 іншими актами Президента України.

Широкий комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення державної служби, передбачено також програмами діяльності та актами Кабінету Міністрів України, зокрема Програмою розвитку державної служби на 2005-2010 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 року N 746, Концепцією Державної цільової програми розвитку державної служби на 2011-2015 роки.

Аналіз сучасного законодавства України щодо державної служби показує, що окремі положення про державну службу закріплені конституційно. Зокрема у статті 38 Конституції України закріплене рівне право громадян України на державну службу незалежно від її виду. Однак треба відзначити, що проблеми державної служби не отримали належного й усебічного розгляду та врегулювання у Конституції України.

Європейський вибір України становить завдання модернізації публічного управління за принципами світового адміністративного простору. На нинішньому етапі діяльності основними пріоритетами Головдержслужби є подальший розвиток нормативно-правової бази у сфері державної служби відповідно до стандартів Європейського Союзу, посилення роботи із запобігання проявам корупції.

Сучасне законодавство про державну службу, як свідчить практика, не повною мірою задовольняє зростаючі потреби забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, ефективного виконання завдань та функцій демократичної, соціальної, правової держави, не відповідає рівню зрілості громадянського суспільства та визначеним перспективам його розвитку.

 Негативні факти і тенденції у сфері державної служби спричинені значною мірою тим, що законодавство не забезпечило стабільності та престижності цієї служби, суворого додержання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, недопущення незаконного впливу на них при виконанні службових обов'язків. Статус, умови матеріального забезпечення та соціального захисту державних службовців не відповідають рівню покладеної на них відповідальності.

 Сьогодні в Україні очевидними є:

- невідповідність інституціональної структури апарату державного управління потребам громадян, бізнесу, внутрішнім та зовнішнім пріоритетам держави, зависока вартість державного управління, його недостатня керованість;

- відсутність наскрізного середньострокового планування діяльності, нерозривно пов’язаного з плануванням бюджету у системі органів виконавчої влади;

- відсутність стабільного політично нейтрального корпусу державних службовців, професійна підготовка яких відповідала б конкретним завданням і функціям;

- брак лідерства, необхідного для ефективного управління змінами в апараті державного управління;

- неврегульованість та некерованість як персонального, так і інституціонального конфлікту інтересів;

- низькі якість, доступність і прозорість надання державних послуг [10]

Подальший розвиток державної служби, як зазначено в Концепції розвитку законодавства про державну службу в Україні, затвердженій указом Президента України від 20 лютого 2006 року N 140, має здійснюватися на таких засадах:

 - конституційність і законність регулювання діяльності державних органів та державних службовців, їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства;

- висока професійність, демократичність та прозорість системи державної служби, процедур прийняття рішень органами державної влади, забезпечення участі громадян у процесі підготовки таких рішень, об'єктивне та оперативне інформування громадськості про діяльність державних органів та їх посадових осіб;

- неухильне дотримання державними службовцями вимог законодавства, етичних норм і правил поведінки, насамперед щодо недопущення проявів корупції та зловживання службовим становищем, конфлікту матеріальних та інших особистих інтересів;

- патріотичність, самовіддане служіння Українському народові, політична нейтральність державних службовців, чітке розмежування політичних та адміністративних посад, повноважень і відповідальності осіб, які їх займають;

- стабільність державної служби, надійна захищеність державних службовців від політичного чи іншого незаконного втручання у виконання ними службових обов'язків, належна матеріальна та інша забезпеченість. [5]

Шляхи розв'язання основних проблем у сфері державної служби також визначені в указі Президента України від 20 лютого 2006 року N 140.

У 2009-2010 роках Головдержслужба продовжила розпочату у 2004 році роботу над доопрацюванням проекту Закону України «Про державну службу».

Новий Закон ґрунтується на новому європейському розумінні професійності державної служби, що полягає в об’єктивності, справедливості та неупередженості державних службовців при підготовці політичних та прийнятті адміністративних рішень, незалежності професійної позиції державного службовця від впливу політичних або приватних інтересів, відданості інтересам суспільства, лояльності до держави та її легітимного політичного керівництва. [9]

Значну роль Головдержслужба відіграла і у підготовці антикорупційного законодавства. Сьогодні корупцією, нажаль, пронизано усі сфери суспільного життя. Відповідно до дослідження щодо рівня корупції у світі, проведеного міжнародною правозахисною організацією Transparency International, Україна за поширеністю корупції у владі та державних установах посідає найвищу сходинку серед «нових незалежних країн». Корупція має безпосередній вплив на економічний розвиток України і підриває довіру до влади.

На думку автора, що ефективне впровадження нового антикорупційного законодавства, зокрема Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», що набере чинності з 01.01.2011, сприятиме зменшенню обсягів корупції та обмеженню її впливу на соціальні процеси, усуненню соціальних передумов корупції, причин і умов корупційних правопорушень що у значній мірі полегшить шлях України до Європи.

Не можна не зазначити і те, що Головдержслужба активно бере участь у підготовці і інших, крім відмічених, законодавчих і нормативних актів. (додаток 2). Основною місією Головдержслужби у даному аспекті, як визначено у публічній доповіді про основні результати діяльності у 2009 році начальника Головдержслужби Т.Мотренка, є «створення умов для подальшого розвитку професійної державної служби, підвищення соціального статусу державних службовців відповідно до європейських стандартів». [9]

 

Висновки

 Проаналізований стан наближення українського законодавства до законодавства Європейського Союзу дозволяє говорити, що Україна, і зокрема її система нормотворення, знаходиться на правильному шляху і перебуває у постійному розвитку. Це підтверджується як чинними на сьогоднішній день нормативними документами, спрямованими на адаптацію законодавства до законодавства Європейського Союзу, так і такими, що лише наберуть чинності найближчим часом, як, наприклад Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Проте більш важливим є подолання тих проблем, що постали перед Україною на її шляху до європейських стандартів. Так, перехід від радянської системи законодавства до європейської не є і не може бути легким та швидким. Необхідно розуміти, що адаптація законодавства України до європейських норм не є процесом заміщення існуючих норм на європейські. Для закріплення авторитету України як держави у світі, українським спеціалістам у галузі права, економіки, науки необхідно створити дійсно національну систему права, яка б гармонійно поєднала в собі кращі напрацювання минулих років, в тому числі і за часів перебування України в складі Радянського Союзу, і містила риси та норми, притаманні демократичному європейському праву.

Україна є державою лише 19 років, і цього часу було явно замало для проведення всіх необхідних реформ. Європейським державам знадобилося більше ніж півстоліття для того щоб створити системи законодавства зі спільними рисами! Для цього знадобилась постійна співпраця між державами, взаємодопомога та поєднання спільною метою. Це свідчить про те, що для прискорення зазначених процесів в Україні необхідна плідна та постійна співпраця нашої держави як з Євросоюзом в цілому, так і з державами-членами Євросоюзу!

І тут постає головна, на думку автора, проблема – людський фактор. В Україні проходить болісний процес зміни поколінь. Знадобиться ще не один рік, щоб виховати покоління спеціалістів, не обтяжених радянською системою нормотворення, соціальними стандартами, розумінням державної служби тощо. Це має бути одним з провідних напрямків роботи як уряду, так і системи освіти. Як свідчить аналіз проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, одну з провідних ролей у цьому процесі, в тому числі процесі підготовки кваліфікованих кадрів, відіграє Головне управління державної служби України, що є дуже важливим для автора, як державного службовця.

 

Використані джерела інформації:

  1. Конституція України: прийнята 28 червня 1996 року // Офіційне видання – К.Міністерство юстиції України. – 2006. – 124 с.
  2. Про державну службу: Закон України: прийнятий 16.12.93 № 3723-ХП // Відом.Верхов.Ради України. – 1993. – №52. – Ст.490.
  3. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України: Закон України: прийнятий 01.07.2010 № 2411-17 // Голос України. – 20.07.2010. – № 132.
  4. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Указ, Стратегія від 11.06.1998 № 615 // Офіційний вісник України. – 1998.– № 24. – стор.3
  5. Концепція розвитку законодавства про державну службу в Україні. Указ, Концепція від 20.02.2006 № 140 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 8. – ст.421
  6. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова Кабінету Міністрів України № 1496: прийнята 16.08.1999. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – стор.168.
  7. Угода про партнерство та співробітництво 16 червня 1994 року. – Київ: Представництво Європейської Комісії в Україні, 1997. – С. 27.
  8. Виступ заступника начальника Головдержслужби України Андрія Вишневського на науково-практичній конференції «Державна служба України в історичному контексті: проблеми становлення та розвитку» 18.11.2008.// www/guds.gov.ua.
  9. Професійна державна служба: що зроблено і що далі? Публічна доповідь про основні результати діяльності у 2009 році. / Голов.упр.держ.служби України; за заг.ред.Тимофія Мотренка. – К.: Центр адаптації держ.служби до стандартів Європ.Союзу, 2010. – 39 с.

10.  Авксентьєв Ю. На часі всебічна модернізація державного управління і державної служби // Інформаційний бюлетень «Бюрократ». – 2010. – № 9-10. – с.1. – К.: Центр адаптації держ.служби до стандартів Європ.Союзу.

11.  Грицяк І.А., Говоруха В.В., Стрельцов В.Ю. Правова та інституційна основи Європейського Союзу: Підручник/ За заг.ред. М.Бойцуна, І.Грицяка, Я.Мудрого, О.Рудіка, Л.Прокопенка, В.Стрельцова. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. – 620 с.

12.  Лахижа М., Черчатий О., Вивчення іноземного досвіду вдосконалення діяльності органів влади. (//Вісник державної служби України. – 2010 – № 2 – с.37.

13.  В.Міщишин. Окремі питання модернізації інституту державної служби в Україні, Росії та Польщі: компаративістський підхід//Вісник державної служби України. – 2010 – № 2 – с.27-31

14.  Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. - М., 1999.

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.