Skip to Content

Картавцева Н.А. Професіоналізм державних службовців як умова ефективної діяльності органів державної влади

КАРТАВЦЕВА НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

 

головний спеціаліст відділу контролю апарату Херсонської обласної

державної адміністрації,

 

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

 

                                           ВСТУП

         Ефективне функціонування держави, її економічний і соціальний розвиток неможливі без високопрофесійного персоналу нового типу, здатного приймати ефективні державні рішення та забезпечувати успіх радикальних соціально-економічних і політичних перетворень. Кадрове забезпечення як необхідна умова здійснення державного управління є складною та комплексною технологією наповнення персоналом системи органів державного управління.

Ефективність державного управління тісно пов'язана з ефективністю діяльності державних службовців. Хороша мотиваційна політика стосовно державних службовців забезпечує ефективність їх діяльності та, у свою чергу, ефективність державного управління в цілому.

Дана тема є актуальною із врахуванням євроінтеграційних прагнень України, адже реформування національної державної служби, повинно відбуватись із врахуванням досвіду поліпшення державної служби в країнах європейського союзу.

У державній політиці сучасної України, як і кожної країни, постає проблема державного службовця, як така, без чого держава, ”державна машина” взагалі функціонувати неспроможна. На сьогодні не існує структурної, цілісної теоретичної моделі формування сучасного типу державного службовця, а в Україні конкретно з цієї проблематики можна виділити лише окремі дисертаційні дослідження та публікації.

Метою цієї творчої роботи є спроба дослідити основні чинники, які в сучасних умовах державотворення впливають на якісний стан виконання службових обов'язків державними службовцями та висловити практичні пропозиції щодо шляхів вирішення існуючих проблем.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Державний службовець зобов'язаний служити Українсько народові, демонструючи морально - етичну поведінку, усвідомлюючи, що державна служба передбачає:

-  відданість Українському народу, зобов'язання діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, утверджуючи базові суспільні цінності;

-  свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та інтересам і державним пріоритетам;

-  професійне, сумлінне виконання службових обов'язків згідно з Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Державний службовець щодня спілкується з великою кількістю людей і від його поведінки, його поглядів і суджень, дій, залежить, яке враження складається про орган влади, в якому він працює, зокрема про державну владу взагалі. Як посередник між державою і громадянином, державний службовець не має ні юридичного, ні морального права використовувати свої повноваження як переваги над іншими людьми. Він повинен усвідомлювати свою високу місію і головне завдання – служити своєму народові.

Саме якісна робота державних службовців у сфері державного управління - запорука гарантованого додержання конституційних прав свобод громадян, послідовного і сталого розвитку держави.

Професіоналізація є цілісним теоретичним фундаментом кадро­вого забезпечення державного управління, що включає професійний розвиток, у тому числі професійний досвід і професійний відбір.

Компетенція - це сукупність певних факторів, а саме: знань (освіченість особистості), навичок (досвід роботи та навчання), спо­собів спілкування персоналу (вміння спілкуватися з людьми та працювати в групі).

Для визначення змісту компетенції необхідно: проводити довготри­валий аналіз усіх видів діяльності, що здійснюється відповідно до посади; виявляти необхідність у знаннях, навичках; визначати складові компетен­ції для різних напрямів діяльності. Підтримування компетенції на належ­ному рівні зумовлює необхідність управління нею.

Тому в організації важливо сприяти:

-        постійному розвиткові компетенції (підвищення кваліфікації, розвиток трудових навичок, прищеплення навичок спілкування);

-        розширенню видів діяльності (зміні діяльності), формуванню додаткових професійних компетенцій.

Управління компетенцією відбувається як на рівні організації, так і на рівні окремої особистості.

На рівні організації компетенція включає:

♦      оцінку наявних ресурсів та оцінку потенційних можливостей, знань, навичок персоналу, який працює в організації;

♦      оцінку потреб організації у персоналі відповідно до мети, завдань, розробленої стратегії на найближчі роки та потреб у посадах;

♦      зіставлення ресурсів-потреб;

♦      прийняття рішень щодо досягнення потрібного рівня компетентності тощо.

У результаті відповідного аналізу визначають стан справ з кадровою компетенцією. Таким чином відбувається управління компетенцією на рівні окремої особи та організації в цілому, що дає організації можливість бачити реальний стан речей і перспективу на майбутнє щодо стратегії управління персоналом.

Суттєве значення при цьому має підвищення рівня професіоналізму та компетентності (політичної, правової, економічної, соціальної, психолого-педагогічної та управлінської) кадрів. Значить, чим частіше кадри залучаються до професійної діяльності, тим більше можливостей мають вони для підвищення професіоналізму та компетентності, основними принципами яких, на мою думку, є професійна самоідентифікація, що передбачає співвідношення можливостей і вимог, поставлених до конкретної форми діяльності та власного професійного досвіду при реалізації індивідуального досвіду на практиці.

Кадрове забезпечення державного управління має створити оптимальні умови для розвитку національної системи розстановки в органах влади кадрового персоналу задля оптимального виконання функцій державного управління.

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ – ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

В сучасних умовах провідним соціально-ціннісним принципом організації системи державного управління є професіоналізм держаних службовців.

Відомо, що саме від рівня професіоналізму державних службовців залежить рівень і якість прийнятих державно-управлінських рішень та здатність органів державної влади впроваджувати їх у життя.

Дана ознака є невід'ємним елементом демократичної культури державного управління і передбачає наявність відповідних управлінських знань, умінь та навичок, розвинутої професійної свідомості, творчого та інноваційного підходів до здійснення державно-управлінських повноважень, організаційних здібностей, широкої ерудиції, значного інтелектуального потенціалу тощо.

В сучасних умовах державотворення вирішальним стає усунення суперечності між потребою залучення до виконання поставлених цілей і завдань якнайбільшої кількості професійно-компетентних державних службовців та недостатньо якісним на сьогодні забезпеченням їх професійного розвитку, що відчутно знижує темпи розпочатих у країні перетворень. У наш час через стрімкі зміни в соціальній, економічній, культурній сферах суттєво змінилися умови продуктивного професійного зростання людини. З одного боку, ці зміни пред'являють до державних службовців нові вимоги для здійснення діяльності в сучасних умовах, а з іншого - державні службовці частіше за все позбавлені особистого досвіду, соціальної практики та кваліфікаційної бази, яка б відповідала вимогам надання державних послуг на рівні європейських стандартів.

Для державних службовців як фахівців зазначена суперечність у реальній професійній діяльності виявляється:

- у потребі виконання чітко визначених функцій і завдань за відсутності вмінь і навичок їх ефективно реалізувати в ситуації невизначеності, постійних змін, неузгодженості нормативно-правового забезпечення;

- в успадкуванні малопродуктивних стереотипів професійної діяльності при необхідності відповідати новим соціально-орієнтованим вимогам, які ставляться до професіоналів державної служби стосовно їх компетенції;

- у необхідності цілісного осмислення професійного досвіду за відсутності нових ефективних методів і технологій використання цього досвіду на робочому місці з метою безперервного професійного зростання.

          У зв'язку зі складним станом економіки та недостатньо ефективним функціонуванням державних структур особливої ваги набуває вирішення проблеми не лише засвоєння професійно-корисних знань, а формування реальних навичок та вмінь у державних службовців із застосуванням інноваційних навчальних підходів, їх здатності до доцільних дій щодо результативного та ефективного розв'язання ситуацій, які виникають у процесі виконання службових обов'язків. Ця проблема має бути розв'язана саме через систему безперервного професійного навчання, важливою та вагомою частиною якої є навчання державних службовців саме на засадах самотренінгу.

СУЧАСНІ НАПРЯМИ ТА СТИЛЬ КАДРОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Кадровий потенціал (персонал) як національне надбання України є важливим управлінським ресурсом держави, реалізації та ефективної раціоналізації функцій державного управління, що має використовувати свої професійні здібності в процесі управління державою.

Кожна держава має свою власну модель взаємозв'язків ідеології технологій і стилю кадрового забезпечення державного управління. Будь-яка модель має як власні особливості формування керівного складу апарату, кадрового забезпечення державного управління, так і основи формування та розвитку його структурного елементу - інституту державної служби. Ця модель завжди має бути зорієнтована на загальнонаціональні інтереси. Тому основною умовою ефективності кадрового забезпечення є підвищення рівня культури діяльності управлінського персоналу, його цілісності. Суспільству необхідне підвищення культури кадрового забезпечення, зокрема, культури управління персоналом, його здібностями та професійними можливостями, від яких безпосередньо залежить ефективність системи державного управління.

Стиль кадрового забезпечення визначається стилем мислення державних службовців. Виділяють три типи стилів, оволодіння якими допоможе державним службовцям просуватися по службі, управляти своєю кар'єрою:

         - державні службовці з „інноваційним стилем", яким властивий постійний пошук новацій, „ноу-хау", спрямованість на новітні технології управління та прийняття оптимальних рішень, творчий підхід до їх виконання;

         - державні службовці з „активно творчим стилем мислення" - самовідданні у виконанні державних справ, дотримуються чіткої громадянської позиції у прийнятті певних управлінських рішень;

- державні службовці, яким властивий „пасивно-виконавчий стиль діяльності", що не відповідає умовам суспільного розвитку. Службовці, які застосовують такий стиль діяльності, діють тільки в межах посадової інструкції

Управлінський персонал державного управління повинен володіти високими професійними та моральними якостями, мати високу громадянську позицію щодо пошуку механізмів ефективного провадження державної політики.

Від державних службовців, їх кваліфікації, професійної та ділової компетентності, спроможності оперувати не лише проблематикою об'єкту, яким опікується той чи інший державний службовець, але й сучасною методикою подолання державних проблем, нового мислення та вміння працювати по новому залежить прийняття продуманих, обґрунтованих рішень, здатність реалізовувати їх на практиці для розв'язання масштабних і складних політичних та соціально-економічних завдань, що є одним з вирішальних чинників успішного розвитку держави.

Звідси постає завдання прискорення формування та оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних кадрів нової генерації, необхідності їх безперервної освіти, професійної управлінської підготовки, позитивної мотивації до роботи в умовах сучасного державотворення.

Одним із шляхів вдосконалення формування дієвого кадрового потенціалу державної служби в Україні є залучення до державної служби молоді (наприклад, студентів). Завдяки віку та умовам здобуття освіти студенти найбільш схильні до інновацій. Цій соціальній групі значно легше здійснити перехід від пасивної, виконавчої життєвої установки, що домінувала у свідомості попередніх поколінь, до активної, самостійної позиції, необхідність якої викликана процесами демократизації.

В Україні започатковано державну політику щодо залучення та підготовки молоді до державної служби. Упродовж останніх років з цього питання було прийнято цілу низку нормативно-правових актів. Важливо забезпечити дієвість такої державної політики та ефективну реалізацію визначених напрямів її здійснення. З цією метою, на державному рівні, особливу увагу необхідно приділити становленню та розвитку студентської молоді, успішній її соціалізації, формуванню національної свідомості, опануванню нею фаховості в питаннях державного управління.

ЕТИЧНІ ЦІННОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Етика державного службовця і юридична відповідальність - категорії нерозривні. Сьогодні, у разі порушення державним службовцем етичних правил, які втілені у правових нормах, відразу виникає реакція громадськості.

Державне і громадське життя значною мірою залежить від моральних цінностей, що утвердилися в суспільстві, від моральних відносин держави і громадянина, соціальної справедливості, нетерпимості до моральних відхилень особи і державних інституцій.

Професія державного службовця вимагає не тільки високої професійної майстерності, але й культури поведінки. Знання і дотримання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму працівника.

Проблема професійної етики державного службовця пов'язана з тим, що його діяльність повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й загальним моральним принципам і нормам суспільства.

Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета –забезпечити професійну діяльність державних службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням законів.

Проте не лише визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців, а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике соціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби.

Отже, одним із проблемних питань діючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є законодавче закріплення системи етичних цінностей державних службовців. Важливим кроком на шляху вирішені цієї проблеми має стати прийняття Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, закріплення його на законодавчому рівні та забезпечення контролю за його додержанням.

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ СТИМУЛЮВАННЯ

ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Досвід України і багатьох інших країн свідчить про те, що суспільство, яке належним чином не організувало оплату праці державний службовців, відчуває серйозні труднощі, пов'язані з якістю державного управління.

Нині розвиток правового регулювання оплати праці державний службовців України відстає від потреб і функцій демократичної суспільства.

Існуюча організація оплати праці, заробітна плата державних службовців не виконує своїх функцій, зокрема організуючої та стимулюючої.

Наслідками не виваженої та не досконалої політики в оплаті праці на регіональному та місцевому рівнях стало наступне:

- збільшення плинності кадрів, відтік високопрофесійних кадрів у недержавний сектор;

- руйнування кадрового потенціалу державної служби, особливо, на місцевому рівні, де статус, умови матеріального забезпечення та соціального захисту державних службовців не відповідають рівню покладеної на них відповідальності;

- зростання незадоволеності матеріальними умовами праці, що в свою чергу природно позначається на розвитку корупційних і тіньових відносин;

- збільшенням кількості скарг громадян, представників політичних партій, громадських організацій щодо порушень державними службовцями законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією.

Сучасний стан системи та рівня оплати праці державних службовців, особливо найнижчих категорій, зумовлює нагальну потребу в її вдосконаленні та приведенні у відповідність до світових стандартів, враховуючи специфіку формування ринкових механізмів в Україні.

 Заробітна плата державних службовців повинна забезпечувати головні функції та завдання:

-        мотивацію працівників до виконання посадових обов'язків із максимальним використанням їх здібностей і вмінь;

- забезпечення внутрішньої (усередині системи державної служби) та зовнішньої (у контексті оплати праці в країні) рівності;

-        залучення та утримання компетентних та високопрофесійних державних службовців;

- належний рівень життя службовця та його сім'ї;

- уникнення корупції та підвищення ефективності функціонування державної служби;

- відповідність до вимог чинного законодавства тощо.

На мою думку, таким чином, можливо забезпечити конкурентоспроможність державної служби національному ринку праці.

ВИСНОВКИ

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що від якісного та ефективного виконання державними службовцями своїх обов'язків залежить ефективна діяльність державних органів, додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток держави.

Основні шляхи підвищення привабливості державної служби в Україні я вбачаю у комплексному, системному та якнайшвидшому вирішенню таких актуальних питань:

-       питання удосконалення професіоналізму державних службовців не можна вирішувати за допомогою застарілих технологій.

Існуюча система підвищення кваліфікації має бути поступово переведена на систему безперервного навчання державних службовців на робочому місці на засадах самотренінгу, а також із використанням можливостей дистанційного навчання, що дасть можливість розширити коло державних службовців, які зможуть підвищувати кваліфікацію без відриву від роботи.

Важливою умовою вдосконалення формування кадрового потенціалу є необхідність формування нової управлінської еліти.

Одним із шляхів створення оновленого, потужного і дієздатного кадрового потенціалу державної служби в Україні є залучення до державної служби молоді. З цією метою, на державному рівні, особливу увагу необхідно приділити становленню та розвитку студентської молоді, успішній її соціалізації, формуванню національної свідомості, опануванню нею фаховості в питаннях державного управління;

-        система етичних цінностей державних службовців усіх рівнів, які б виражали вимоги до моральної сутності державного службовця, призначення його діяльності, характеру його взаємин з державою, довіреною особою якої він виступає, суспільством якому він служить і забезпечує взаємодію між державою та громадянами потребує законодавчого закріплення.

Важливим кроком на шляху вирішення цієї проблеми має стати прийняття Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, закріплення його на законодавчому рівні та забезпечення контролю за його додержанням.

Важливе значення для зміцнення та стабільності державної служби полягає у реформуванні системи оплати праці державних службовців.

Чітке законодавчо - нормативне врегулювання вищезазначених питань та підкріплення їх відповідним фінансуванням, дасть змогу підвищити статус держаної служби, її привабливість, престиж, що в свою чергу призведе до притоку висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі молодих фахівців у дану сферу діяльності і запобігатиме відпливу професіоналів, а так як ефективність державного управління тісно пов'язано з ефективністю діяльності державних службовців то і до підвищення ефективності роботи державних органів та державного управління в цілому.

 

Використані джерела інформації:

1. Конституція України. Прийнята на V сесії ВРУ 28 червня 1996 року.

2. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

3. Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629-ІV.

4. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 грудня 2003 року № 433-ІV.

5. Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 05 жовтня 1995 року №356/95-ВР.

6. Указ Президента України від 14квітня 2000 року. № 599/2000 "Про стратегію реформування державної служби в Україні".

7. Указ Президента України від 23 лютого 2006 року. № 140/2006 "Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні".

8. Малиновський В.Я. Державна служба: теорія і практика; Навчальний посібник - К.Атіка, 2003.

9. Войнович Р.В., Пірен М.І., Надольний І.Ф. Керівник в органах державної влади та місцевого самоврядування.- К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби,2006.

10. Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління. – Вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. Центр сприяння інституційному розвитку державної служби,2005.

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.