Skip to Content

КЕРОВАНИЙ ХАОС ІЗ ПОНЯТТЯМИ злочинів ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ !!!

Замість посилення  відповідальності  за корупцію – БУДЕ ХАОС ІЗ ПОНЯТТЯМИ злочинів!

 За зміни до закону про приведення національного законодавства у відповідність із стандартами кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією N2802 проголосували 362 народні депутати.

 Зокрема, відповідно до закону, термін "хабар" замінюється терміном "неправомірна вигода", що передбачено конвенцією і охоплює не лише матеріальну, але і немайнову вигоду.

Також передбачена криміналізація усіх елементів активного і пасивного хабарництва. Встановлюється кримінальна відповідальність за прийняття пропозиції осіб або обіцянку неправомірної вигоди. Передбачена відповідальність за корупційні дії в інтересах третіх сторін.

Окрім цього, депутати внесли зміни в Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси відносно виконання плану дій з лібералізації Євросоюзом візового режиму з Україною. За відповідний закон N2803 проголосували 362 народні депутати.

Тепер в Кримінальному кодексі з'явиться поняття "Спеціальна конфіскація", визначаються випадки її застосування. У Кримінально-процесуальному кодексі визначається порядок вирішення питання про спеціальну конфіскацію.

Як сказано в пояснювальній записці до документу, ввести таку конфіскацію рекомендується Україні групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO). Нові правила конфіскації і арешту доходів, отриманих злочинним шляхом, дозволять застосовувати арешт або конфіскацію не лише до прямих, але і до непрямих доходів. Механізм спеціальної конфіскації вводиться за корупційні дії в органах державної влади і органах місцевого самоврядування як спосіб відшкодування збитку, нанесеного державі. 

 

Щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення

 Пропозиція законопроекту щодо виключення із КУпАП статей 172-2 "Порушення обмежень щодо використання службового становища" та 172-3 "Пропозиція або надання неправомірної вигоди", на наш погляд, є слушною.

Однак необхідність таких законодавчих новел викликана не "невідповідністю" чинного законодавства України вимогам Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року про те, що усі корупційні правопорушення, пов’язані з отриманням неправомірної вигоди, начебто мають відноситись до числа злочинів (як це зазначено у Пояснювальній записці до проекту), а зовсім іншими об’єктивними причинами. Однією з них є, зокрема, те, що правопорушення, передбачені статтями 172-2 та 172-3 КУпАП, не мають чітких критеріїв розмежування зі складами злочинів, передбаченими статтею 368 "Одержання хабара" та статтями 368-2 "Незаконне збагачення", 368-3 "Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми", 369 "Пропозиція або давання хабара" чинного КК, які є різновидами одержання або давання хабара з різними кваліфікуючими ознаками. До того ж зазначені норми КУпАП створюють наразі "ідеальні" умови для уникнення від кримінальної відповідальності шляхом кваліфікації цих діянь як адміністративних проступків.

Що ж стосується наведених вище положень Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, то з їх змісту прямо не випливає, що за окремі корупційні діяння, які не досягають рівня суспільної небезпечності, щоб визнаватися злочинами, не може бути встановлено іншої юридичної відповідальності (враховуючи особливості національного законодавства тієї чи іншої держави-учасниці), окрім кримінальної.

 

Щодо змін до Кримінального Кодексу України.

1. Пропозиція проекту щодо заміни поняття "хабар" на "неправомірна вигода" у низці статей КК виглядає сумнівною, створює досить серйозні правозастосовчі ризики і може істотно зашкодити інтересам боротьби з найбільш небезпечними корупційними діяннями. Конкретні зауваження до відповідних положень проекту полягають у наступному:

1) Кримінально-правове поняття "хабар" має досить тривалий історичний період формування та закріплення у національному кримінальному законодавстві, є усталеним та зрозумілим не лише для тих, хто застосовує правові норми, а й для звичайних громадян. Вказане поняття використовувалося ще в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року у якості одного з предметів злочинів, які мали російські назви "мздоимство" та "лихоимство" (статті 372, 373 та ін.). До того ж у статті 376 вказаного Уложення передбачалося, що той, хто отримав хабар, рівномірно визнається винним та піддається визначеним за злочини такого роду покарання у випадку, коли гроші або речі були ще не передані, а тільки обіцяні йому, але тільки "в разі виявленого ним бажанню та згоди". При цьому найвищим ступенем «лихоимства» вважалося вимагання хабара (стаття 377)[1].

Що ж стосується періоду перебування України у складі Радянського Союзу, то у всіх Кримінальних кодексах УРСР (1922, 1926, 1960 років) вказане поняття використовувалося уже у якості предмета окремих самостійних злочинів. Зокрема, у КК УРСР 1922 року встановлювалася відповідальність за одержання хабара, посередництво у вчиненні цього злочину, приховування хабарництва, дачу хабара та провокацію хабара, причому відповідальність за ці всі діяння (за винятком провокації хабара) передбачалася в одній статті 114 КК УРСР[2].

У КК УРСР 1926 року дещо змінився підхід стосовно встановлення відповідальності за хабарництво, яку було запроваджено уже на рівні окремого розділу III "Урядові (службові) злочини)" Особливої частини, в якому окремими статтями передбачалася відповідальність за: одержання хабара (стаття 105), дачу хабара і посередництво у хабарництві (стаття 106) та за провокацію хабара (стаття 107)[3].

З прийняттям КК УРСР 1960 року так зване "хабарництво" було віднесено до службових злочинів, які містилися у Главі VII "Службові злочини" Особливої частини цього Кодексу та включали в себе одержання хабара (стаття 168) посередництво в хабарництві (стаття 169), дачу хабара (стаття 170) та провокацію хабара (стаття 171)[4].

Схожий підхід було закріплено і у новому КК України 2001 року, який після набрання чинності передбачав відповідальність, у тому числі, за такі злочини у сфері службової діяльності, як одержання хабара (стаття 368), давання хабара (стаття 369) та провокацію хабара (стаття 370).

Після цього протягом майже 10 років до вказаних статей Кримінального закону не було внесено жодної зміни. При цьому, як засвідчують офіційні статистичні дані Верховного Суду України, з 2001 року до 2011 року кількість засуджених за одержання хабара збільшилась у 2 рази (у 2001 році – за статтею 368 КК було засуджено 376 осіб, а у 2011 році – 767 осіб). Враховуючи наведене, навряд чи можна говорити про недієвість існуючих на той час кримінально-правових норм, які передбачали відповідальність за окремі види хабарництва.

2) Попри зазначене вище, а також без урахування того, що основною проблемою зростання кількості проявів хабарництва є не "недосконалість" кримінального законодавства, а труднощі у виявленні та фіксуванні фактів таких злочинів (у тому числі ті, які виникають внаслідок службових зловживань працівників органів досудового розслідування та суду), Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" від 7 квітня 2011 року до КК було внесено низку безсистемних та не викликаних об’єктивними потребами розвитку законодавства змін.

Зокрема, вказаним Законом було встановлено (частина перша статті 369 КК) кримінальну відповідальність за пропозицію хабара  (яка є не чим іншим, як готуванням до давання хабара), а також штучно "виокремлено" такі види хабарництва, як незаконне збагачення (стаття 368-2 КК), комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 368-3 КК), підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 368-4 КК) та зловживання впливом (стаття 369-2 КК).

Крім того, цим законодавчим актом до КК було введено поняття "неправомірна вигода", яке застосовується одночасно у якості: самостійного поняття (примітка 1 до статті 364-1 та ін.); синоніму незаконного збагачення (частина перша статті 368-2); предмету незаконного збагачення (частини друга, третя статті 368-2); однієї з ознак комерційного підкупу (стаття 368-3), підкупу особи, яка надає публічні послуги (368-4) та зловживання впливом (стаття 369-1).

Після внесення зазначених змін у чинному КК передбачено низку кримінально-караних діянь, які на практиці стало досить складно відмежувати від злочинів, передбачених статтями 368 "Одержання хабара", 369 "Пропозиція або давання хабара" та 370 "Провокація хабара або комерційний підкуп".

Якщо ж законодавець піде на запропоновану проектом нову дестабілізацію норм про хабарництво і замінить ще й поняття "хабар" поняттям "неправомірна вигода", то відзначена вище "штучність" виокремлення різновидів хабарництва досягне "абсурдного апогею": давання чи отримання хабара взагалі неможливо буде відмежувати від таких діянь, як підкуп (статті 354, 368-3, 368-4, 370 КК у редакції проекту) та незаконне збагачення (чинна стаття 368-2 КК), адже об’єктивна сторона усіх зазначених складів злочинів фактично включатиме одні й ті ж самі діяння (пропозиція чи обіцянка надання особі неправомірної вигоди, прийняття такої пропозиції цією особою та безпосереднє одержання неправомірної вигоди). Повне знищення меж між різними суспільно небезпечними діяннями і повна невизначеність у питаннях кваліфікації того чи іншого діяння, які неминуче стануть наслідком реалізації таких «удосконалень» законодавства, обов’язково справлять негативний вплив на реальну діяльність з протидії корупції.

3) Наразі поняття «хабар» та «неправомірна вигода» відрізняються між собою тим, що хабар – це незаконна винагорода, яка має виключно матеріальний характер[5] (гроші, матеріальні цінності, документи, які надають право отримати майно, будь-які дії майнового характеру та ін.), а неправомірна вигода може бути як матеріальною, так і нематеріальною (переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи тощо). Отже, у разі прийняття запропонованих змін складеться ситуація, за якої неможливо буде визначити значний, великий та особливо великий розмір хабара («неправомірної вигоди»), якщо його предметом будуть окремі послуги, пільги чи переваги нематеріального характеру (як це наразі вже має місце при кваліфікації злочинів, передбачених новими статтями 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК). Фактично пропонується ускладнити і заплутати кримінальну відповідальність за хабарництво, вчинене за наявності кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак. Навряд чи такі зміни кримінального законодавства сприятимуть боротьбі з корупційними проявами в нашій державі.

4) Крім того, звертаємо увагу на те, що відмова від такого кримінально-правового поняття, як "хабар", жодним чином не випливає з вимог міжнародно-правових актів у сфері боротьби з корупцією, належним чином визнаних Україною. Так, наприклад, Кримінальна Конвенція про боротьбу з корупцією 1999 року та Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року оперують терміном "хабар". При цьому, таке словосполучення, як "неправомірна вигода", у вказаних Конвенціях не використовується.

Загалом, відповідно до приписів статей 2–12 Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, а також статей 15–16 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року кримінально-караними національним законодавством держав-учасниць мають бути визнані такі діяння, як: дача та отримання хабара національним державним посадовим особам; хабарництво членів національних представницьких органів, іноземних державних посадових осіб, а також членів іноземних представницьких органів; дача та одержання хабара у приватному секторі; хабарництво посадових осіб міжнародних організацій та членів міжнародних парламентських асамблей; хабарництво суддів і посадових осіб міжнародних судів; зловживання впливом; підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій.

Аналіз наведених вище положень міжнародно-правових актів дозволяє дійти висновку, що усі вищенаведені діяння повною мірою підпадали під дію тих кримінально-правових норм, які містились у кримінальному законодавстві навіть до внесення змін до КК Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" від 7 квітня 2011 року.

При цьому слід також відзначити, що міжнародне співтовариство не вимагає від держав-учасниць того чи іншого міжнародного договору дослівного відтворення його положень у своєму національному законодавстві.

2. Не можна також погодитися із пропозицією законопроекту щодо криміналізації пропозиції чи обіцянки надання неправомірної вигоди, а також прийняття пропозиції або обіцянки надання неправомірної вигоди (статті 354, 368, 368-3, 368-4, 369, 370 КК у редакції проекту). Адже, по-перше, вчинення таких дій може свідчити лише про наявність наміру, думки отримати неправомірну вигоду, що саме по собі не утворює склад злочину (стаття 11 КК). І лише у випадку, якщо той, хто пропонує неправомірну вигоду та той, кому її пропонують, доходять певної домовленості про умови та способи реалізації їх "спільного плану", такі дії можна розглядати як готування до хабарництва. Але довести або спростувати таку домовленість на практиці майже неможливо.

Загалом, чинний КК України передбачає лише невелику кількість складів злочинів, які «вважаються» закінченими уже стадії готування до вчинення певного діяння (зокрема, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (частина друга статті 109 КК України), публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення умисних дії, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (частина друга статті 110 КК України), публічні заклики до вчинення терористичного акту (стаття 258-2 КК України) та інші). Усі ці діяння навіть на стадії готування є настільки суспільно небезпечними, що законодавець встановив за їх вчинення кримінальну відповідальність як за вчинення закінченого злочину. У всіх інших випадках готування до злочину має каратись за статтею, яка передбачає відповідальність за відповідний закінчений злочин, враховуючи при цьому приписи частини другої статті 14 КК про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

У даному ж випадку, на наш погляд, обіцянка чи пропозиція неправомірної вигоди сама по собі не має того рівня суспільної небезпечності, щоб визнаватись закінченим злочином.

Крім того, звертаємо увагу, що терміни "обіцянка" ("обіцяння") та "пропозиція" ("пропонування") для національного законодавства України не є синонімами, тобто не означають одну й ту саме дію[6].

3. Не можна також погодитися з приписами законопроекту щодо встановлення кримінальної відповідальності за пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди, а так само надання і прийняття такої вигоди працівником підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, яка не є службовою особою (нова редакція статті 354 КК у редакції проекту). Відповідні обмеження щодо отримання тих чи інших майнових та немайнових благ за "допомогою" своєї посади, чинним антикорупційним законодавством передбачені виключно для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також прирівняних до них осіб (див. статтю 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції").

         Якщо ж таку неправомірну вигоду надає чи отримує працівник, який не є службовою особою, то вказані діяння слід розглядати виходячи виключно із того, які негативні наслідки були ними заподіяні. Наприклад, якщо працівник юридичної особи приватного права за гроші передав інформацію, що містить комерційну таємницю, конкурентам, то такі діяння за певних обставин можуть бути кваліфіковані як розголошення комерційної таємниці, відповідальність за яке передбачене статтею 232 КК.

         Загалом, на наш погляд, чинна стаття 354 КК цілком виправдано встановлює відповідальність за незаконне одержання працівником (лише державного підприємства, установи, організації), який не є службовою особою, відповідних матеріальних благ або вигід у значному розмірі, вчинене шляхом вимагання таких благ або вигід. До того ж вказаний злочин відноситься законодавцем до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (розділ ХV Особливої частини КК). Отже, навряд чи у даному випадку суб’єктом такого злочину може бути працівник юридичної особи приватного права.

         4. Суттєвого перегляду потребують також санкції усіх пропонованих законопроектом кримінально-правових норм. Перш за все при конструюванні зазначених санкцій слід враховувати рівень суспільної небезпечності тих чи інших діянь. Наприклад, навряд чи логічним є встановлення такого покарання, як виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, за зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (частина перша статті 365-2 КК – в редакції проекту), у той час, коли за майже аналогічне діяння, вчинене службовою особою юридичної особи приватного права, законопроектом передбачено покарання у виді виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років (частина перша статті 364-1 КК України).

Крім того, жодним чином не обґрунтована пропозиція щодо значного зниження розмірів штрафів, встановлених санкціями статей КК, до яких пропонуються зміни.

Окрім відзначених вище суттєвих юридичних неточностей та суперечностей законопроект містить також інші недоліки, що вносять додаткові труднощі у процес кримінально-правової кваліфікації відповідних діянь, вчинених у сфері службової діяльності. У зв’язку з цим вважаємо, що у пропонованому вигляді законопроект приймати недоцільно. Такий висновок аналітично-правового управління парламенту слід було підтримати.

 

http://kds.org.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya


0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Стаття 368. Одержання хабара

Стаття 368. Одержання хабара

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища-

карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Одержання хабара у великому розмірі, або службовсю особою, яка займає відповідальне становище, або за

попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітки: 1. Хабаром у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники; заступники керівників органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, іх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій

3. Повторним у статтях 368  і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.

4. Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

В Україні бракує чіткого визначення "хабара"

В Україні бракує чіткого визначення "хабара" 

 

 Організація економічної співпраці та розвитку ще в 2011 р. звинуватила українську владу в тому, що в Кримінальному кодексі досі бракує чіткого визначення поняття "хабар", що дозволяє його вільне трактування.   gzt.ru Що таке "хабар"? Організація економічної співпраці та розвитку піддала критиці новий український антикорупційній законодавчий пакет, де немає чіткого визначення "хабара". У доповіді організації наголошується, що Україна й досі не зробила жодного кроку на цьому шляху, адже, зокрема, антикорупційний пакет законів до цього часу так і не набув чинності. Разом з тим у цих законах враховано лише невелику частину рекомендацій, наданих ОЕСР Києву 2006 року.

 

 Зокрема, в Кримінальному кодексі досі бракує чіткого визначення поняття "хабар", що дозволяє його вільне трактування. Крім того, у разі хабарництва в особливо великих розмірах має здійснюватися конфіскація майна.

 

 Утім, у законодавстві не розтлумачено, що, власне, слід вважати майном.

 

На думку експертів ОЕСР, корупція, в тому числі за участю іноземців, має бути чітко визнана в Україні злочином, а імунітет посадовців має бути обмеженим, щоб їх у разі порушень можна було ефективніше притягати до відповідальності.

 

Недоліком вважається і відсутність чорного списку фірм та підприємств, які були замішані у корупції.

 Такі фірми в майбутньому варто не допускати до участі в тендерах, вважає ОЕСР. Доповідь Організації економічної співпраці та розвитку була складена після проведення другого туру моніторингу.

 

 У ньому було проаналізовано, як Україна втілила рекомендації, які були надані Києву 2006 року після проведення першого туру.

 

 Нинішній документ, на відміну від попереднього, містить пункт про політичну корупцію.

 

У ньому рекомендується відкрити джерела фінансування політичних партій та передвиборчих кампаній, а також забезпечити прозорість та контроль за використанням цих фінансів.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Обгрунтування без обгрунтування

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо удосконалення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції"

 

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції" (далі – проект Закону) розроблено на виконання підпункту 2 пункту 1 розділу XII "Удосконалення інституту відповідальності за корупційні правопорушення" Завдань та заходів з виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011 – 2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240, та блоку 3 Плану заходів з реалізації рекомендацій, які містяться у другій оцінці ЄК прогресу України у виконанні І-ї (законодавчої) фази Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму.

 

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект Закону спрямований на приведення законодавства України у відповідність з рекомендаціями, наданими Україні за результатами третього раунду оцінювання Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO).  А САМЕ ЯКИМИ РЕКОМЕНДАЦІЯМИ?:??

 

3. Правові аспекти

Проект Закону складається з двох розділів, першим з яких вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а також редакційні зміни до Законів України "Про господарські товариства", "Про основи національної безпеки України" та "Про застосування амністії в Україні". Другим розділом визначено порядок набрання чинності законодавчим актом.

Пропоновані проектом Закону зміни кореспондуються з рекомендаціями, наданими GRECO Україні за результатами третього раунду оцінювання, і спрямовані на:

віднесення усіх корупційних правопорушень, пов’язаних з отриманням неправомірної вигоди, до числа злочинів, як це передбачено положеннями Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією;

встановлення відповідальності за активне та пасивне хабарництво у приватній сфері, коли працівник підприємства, установи чи організації не є службовою особою;

встановлення кримінальної відповідальності за обіцянку неправомірної вигоди, а також за прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди;

віднесення до числа кримінально караних діянь надання неправомірної вигоди третій особі з відома службової особи, яка діятиме на користь особи, що надаватиме таку вигоду;

перегляд механізму звільнення від кримінальної відповідальності при активному хабарництві.   В ЧОМУ СУТЬ ЗМІН?

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття запропонованого проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

 

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону погоджено із Міністерством внутрішніх справ, Міністерством оборони, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів, Державною податковою службою та Службою
безпеки України без зауважень, Генеральною прокуратурою України із зауваженнями, які враховано частково, а також Верховним Судом України
із зауваженнями, які не враховано.

 

6. Регіональний аспект

Положення проекту Закону не стосуються питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

 

7. Запобігання корупції

У положеннях проекту Закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

 

8. Громадське обговорення

Проект Закону не потребує проведення консультацій з громадськістю.ЧОМУ???

 

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери.

 

10. Прогноз результатів

Запропоновані проектом Закону зміни до Кримінального кодексу України та Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" сприятимуть виконанню взятих Україною зобов'язань щодо криміналізації корупції, а також дозволять привести положення вітчизняного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами у цій сфері.

 

 

Перший заступник Міністра юстиції                               І.І. Ємельянова

 

 

"__" _________ 2012 року

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.