Skip to Content

Конституція козаків (проект)

Конституція козаків сучасної України

Проект

КОНСТИТУЦІЯ КОЗАКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Угода стосовно прав і вольностей сучасних козаків,

складена поміж ясновельможним паном

Президентом України

і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і усім новітнім козацтвом, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим Гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 2010

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа - Бога, уславленого в Святій Трійці. Нехай здійсниться задля віковічної слави і пам’яті усіх козаків України та всього народу Українського.

Відтворюємо споконвічні козацькі звичаї, традиції, духовність та спосіб козацького життя і опираємося на:

- Першу Конституцію Української козацької держави 1710 року:

- Закон про тимчасовий державний устрій України 1918 року;

- Закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України 1918 року

- Універсал про відродження козацького стану в Україні 1918 року;

- Декларацію про державний суверенітет України 1990 року;

- Акт проголошення державної незалежності України 1991 року;

- Конституцію України 1996 року;

- Укази Президентів України про відродження та розвиток козацького руху в Україні за 1995. 1999, 2001, 2005, 2007, 2009 роки;

- Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002 – 2005 роки;

- Державну цільову національно-культурну програму розвитку Українського козацтва на 2009 – 2012 роки.

Стверджуємо, що сучасна Українська держава має глибокі державотворчі народні традиції доби Київської Русі, а також Першої (1648 – 1764 рр.) та Другої (1918 р.) Козацьких держав – Гетьманатів, а також прагнемо згідно з чинним законодавством до правового відновлення новітнього Третього Гетьманату в Україні.

Засвідчуємо свою одностайну підтримку Української держави, її Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України представники усіх козацьких організацій України домовилися й постановили з ясновельможним паном Віктором Ющенком, Президентом України і вперше обраним Гетьманом України 22 січня 2005 року на Софіївському майдані в м. Києві, аби не тільки при щасливо­му своєму гетьманському воло­дінні, непорушно дотримував усіх тих, що тут написані, пунк­тів, скріплених власною присягою, а також щоб вони були дотримані й збереже­ні неодмінно наступниками на гетьманському уряді України. Звучать вони так.

1

Оскільки між трьома богослов­ськими добродійностями перша є віра, тож у першому сьому пунк­ті належить почати діло про свя­ту православну віру східного спо­відання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці Апостольській константи­нопольській. Сьогодні козаки України виступають за співпрацю традиційних українських християнських церков, які стоять на засадах відродження, розбудови та розвитку національної державності України, її самостійності та незалежності і члени яких духовно і фізично готові стати на захист територіальної цілісності України. Сучасні козаки прагнуть до створення єдиної Апостольської Помісної Православної Християнської Церкви на чолі з Патріархом України та Всієї Русі з центром у Києві, місті в якому побував святий апостол Андрій Первозванний, та не заперечують діяльності Української Греко-Католицької Церкви, Рідної Національної Української Віри, протестантських, мусульманських та інших релігійних конфесій в Україні.

2

Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Україна, Вітчизна наша, щоб у своїх сучасних кор­донах, стверджених була єдиною, цілісною і недоторканою. Сучасні козацькі організації функціонують згідно з визначеним адміністративно-територіальним поділом України, а Гетьман України затверджує єдину територіальну організаційну структуру козацьких організацій України з врахуванням історичних, географічних, етнічних і культурних традицій Війська Запорозького Низового, Слобідського, Чорноморського, Кримського та інших традиційних сучасних козацьких товариств України. Гетьман України спільно з очільниками усіх козацьких організацій має зробити все для того щоб при збереженні якнайширшої автономії та регіональних особливостей сучасні козаки України мали єдиний Статут, згідно з яким вони є правонаступниками усіх історичних гілок українського козацтва, в тому числі і Війська Запорозького, як Низового, так і Гетьманського XVI – XVIIІ століть, Слобідського XVII – початку ХХ століть, Чорноморського та Катеринославського кінця XVIII ст., Задунайського, Азовського, Усть-Дунайського, Бузького, Дунайського козацьких формувань XIX ст., Вільного козацтва України початку ХХ століття та Українського Вільного козацтва, що діяло протягом того ж століття в еміграції.

3

Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь, діяльність козаків України поширюється на території інших держав світу. Українські козацькі товариства, які створені та діють на територіях інших країн, легалізують свою діяльність, згідно з законодавством тих держав, де вони будуть діяти. Гетьман України очолює діяльність щодо виявлення поховань гетьманів, кошових отаманів, полковників, сотників та козаків, які загинули або померли власною смертю за межами України – в Росії, Білорусії, Туреччині, Польщі, Австрії. Німеччині, Франції. Великобританії, Литві, Латвії, Естонії, Швеції, Ірані, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах світу.

4

Козаки України, які заслужили собі безсмертну сла­ву численними рицарськими від­вагами на морі й на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та про­мислів наданнями, добиваються від Гетьмана України ініціювання Закону України, який би визначав єдині правові, соціальні, економічні та організаційні засади створення та існування козацьких організацій в Україні, форми та напрями їх діяльності, принципи їхньої взаємодії з органами державної влади та об’єднаннями громадян. Метою чергової Державної програми щодо підтримки козацького руху має стати подальший розвиток і утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити вагомий внесок у консолідацію суспільства. А це: військово-патріотичне виховання; участь у територіальній обороні держави та захисті її інформаційного поля; створення, відродження, відновлення та охорони заповідних місць і об’єктів; освіта, виховання і культурно-просвітницькі заходи; науково-дослідна, популяризаторська та видавнича робота; фізкультура, спорт і туризм; господарська, природоохоронна та міжнародна діяльність. Найбільшої підтримки Гетьмана України та сучасних козаків має набути Всеукраїнська дитячо-юнацька патріотична гра «Сокіл-Джура», яка передбачає спортивні тренування, заняття за змістом Програми допризовної підготовки молоді; змагання, вишколи, естафети, конкурси, вікторини, олімпіади, операції, десанти, походи до місць славного минулого і сьогодення козацтва.

5

Город Трахтемирів, оскільки здавна до Запорозького Низово­го війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер отож, після оголошення даної Конституції, дай Боже, має ясновельможний Геть­ман України те місто (Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів») надати під патронат сучасних козаків України з усіма угіддями, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих, зубо­жілих і ранами покалічених сучасних коза­ків державним і громадським коштом і з нього має бути їм харч та одежа, про­мисел. Так само сучасні козаки мають опікуватися старовинним козацькими святинями на Хортиці, у Чигирині, Батурині, Корсуні, Конотопі, Межигір’ї, Зборові, Збаражі, Нікополі та інших місцях, які пов’язані з козацькою історією.

6

Гетьман України як Президент України ініціює такі зміни до Конституції України:

- Конституція України повинна включати історичну частину, де розміщуються історичні тексти «Руської Правди» Ярослава Мудрого ХІ століття та Конституції Української козацької держави Пилипа Орлика 1710 року;

- до Статті 1 Конституції України пропонується внести такі доповнення: «Сучасна Україна є історичним спадкоємцем Київської Русі, Української козацької держави та усіх національних державних утворень, які у різний час існували на її території»;

- до Статті 20 Конституції України – такі доповнення: «Державний герб України – Тризуб золотої барви на синьому щиті, який тримає у своїх руках козак з мушкетом та шаблею»:

- до Статті 112 Конституції України – такі доповнення «Президент України згідно з історичними традиціями національного державотворення обирається Гетьманом України»;

- до Статті 115 Конституції України – «Після складення присяги Українському народові новому Президенту України вручається Булава як символ гетьманської влади»;

- до Статті 118 Конституції України – такі доповнення «Президент України є Гетьманом України; затверджує Статут Українського козацтва, єдиний (з регіональними особливостями) зразок козацьких одностроїв, нагород, погонів, шевронів, посвідчення та іншої козацької атрибутики»;

- до Статті 118 – такі доповнення: «При Президентові та Гетьманові України діє постійна Почесна козацька варта».

Окрім того зі Статті 116 пропонується забрати словосполучення «а також посаду в об’єднаннях громадян», адже тим самим порушуються права Президента України як громадянина України та члена громадянського суспільства.

Президент і Гетьман України має ініціювати зміни або ж доповнення назв посад у виконавчих органах влади України з огляду на історичні традиції українського володарювання. Зокрема Кабінет Міністрів України має в межах України називатися Радою отаманів України, Премєр-Міністр України одночасно має бути Головним Отаманом України. Міністри України – Міністрами-Отаманами; міністр оборони – Кошовим Отаманом; міністр внутрішніх справ – Генеральним Осавулом: міністр культури і туризму – Генеральним Бунчужним. міністр фінансів – Генеральним підскарбієм; міністр економіки – Генеральним обозним; голова Служби Безпеки України – Генеральним хорунжим.

7

Сьогодні, коли Україна перебуває перед загрозою іноземного втручання у її внутрішні справи, Гетьман України ініціює створення у кожній області нашої держави та Автономній Республіці Крим Козацьких Ліцеїв на зразок Київського Військового ліцею ім. Івана Богуна.

8

Сьогодні, зважаючи на реформування та скорочення Збройних Сил України та інших військових формувань великої ваги набуває місце та роль структур сучасного козацтва в системі оборони України. Масове поповнення лав козацьких організацій скороченими та звільненими в запас військовослужбовцями вимагає значного доповнення нормативно-правової бази існування козацтва в сучасній Україні. На жаль, до цього часу не вдалося збалансувати структури козацтва з можливостями держави у задоволенні потреб Збройних Сил України та інших військових формувань у допомозі під час можливих військових конфліктах та надзвичайних ситуаціях. Гетьману України не­обхідно створити такі умови, щоб козаки добровільно сприяли несенню війсь­кової, прикордонної, внутрішньої, митної чи іншої корисної для дер­жави служби та постійно готувалися до неї через систему допризовної козацької підготовки. З огляду на це Гетьман України у складі Секретаріату Президента України утворює Департамент відродження та розвитку козацтва та ініціює перед Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України питання про створення Державного комітету у справах козацтва.

9

Сьогодні, коли з кожним днем казково збагачується новоутворені олігархічні клани, більшість українців перебуває на межі виживання. Та найгірше те, що, попри всі матеріальні негаразди, живучи в Україні важко відчути себе українцем. Не заперечуючи розвиток російської культури та мови в Україні запитуємо: де українські кінофільми, телесеріали, телепередачі, книги, газети і журнали? Українська мова фактично не діє в Криму, а також на Півдні та Сході. Ці величезні регіони нашої держави надійно заблоковані від впливу засобів масової інформації, які проводять державницьку політику. Сьогодні інформаційне поле більшої частини України не є захищеним від постійних іноземних впливів та нав’язуваних з-за кордону різноманітних (часто ворожих і українофобських!) ідеологій. Вважаємо, що інформаційно-психологічним війнам проти України можна протиставити лише ефективну протидію через організацію системи необхідних захисних заходів, до яких має належати й дуже важливе питання щодо оборони за допомогою культивування в суспільстві власної міцної національно-патріотичної ідеї, основу якої складають славетні традиції та сучасна діяльність Українського козацтва.

10

Як за всякими у Вітчизні порядками, за посадою уряду свого має ясно­вельможний Гетьман України стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб лю­дям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, на­клади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордон­них державах шукати спокійнішо­го, легшого й кориснішого собі мешкання. І сьогодні мільйони українців продовжують працювати за кордоном, а більшість з тих, хто проживає в Україні так і не відчули повною мірою що таке матеріальний добробут, правова захищеність та європейські демократичні цінності. Україна стала відсталою у багатьох галузях промисловості та народного господарства, країну масово роз’їдає корупція і хабарництво. Жодна з політичних сил, попри голосні заяви під час неодноразових виборів не взяла на себе сміливість реформувати бодай якусь і з державних систем, що дістались нам у спадок від комуністично-тоталітарного минулого. Де обіцяні представниками провідних партій перетворення та зміни в кращий бік у сільському господарстві, реформи у медицині, судочинстві, освіті, культурі, науці та інформаційній сфері? А тому ясновельможний пан Гетьман України бере зобов’язання перед старшиною та сучасними козаками у разі свого другого обрання на посаду Президента України провести кардинальні реформи в усіх галузях життєдіяльності українців, в т. ч. і адміністративну (щодо скорочення роздутого бюрократичного апарату) та адміністративно-територіальну (стосовно відновлення історично-культурних традицій районування) реформи.

11

У межах чинного законодавства ясновельможний Гетьман України ініціює перед Верховною Радою України ухвалення спеціального Закону України «Про особливі козацькі поселення в межах прикордонної смуги України». При цьому земля відведена під такі поселення має перебувати у загальнодержавній власності і повинна знаходитися у володінні народу як суверена цього права та надаватися козацьким організаціям України як безкоштовно, так і як користувачам в оренду на платній основі.

12

Гетьман України та сучасні козаки будуть робити все залежне від них, щоб заборонити продажу земель сільськогосподарського призначення, рекреаційних та прибережних земельних угідь, земель відведених під електро-, газо-, нафтопостачання, вугледобування, трубопровідного транспорту та наземних шляхів автомобільного та залізничного сполучення.

13

Столичне місто Київ визначається як головна резиденція сучасного козацтва, де створюється його об’єднана Генеральна канцелярія (штаб) – організаційно-координаційний та методичний центр і виконавчий орган Ради Українського козацтва при Президентові України, куди б входили усі керівники козацьких громадських організацій. Генеральна канцелярія створює Єдиний реєстр козацьких громадських організацій України. Традиційно резиденціями Гетьмана України визначаються Чигирин, Батурин та остів Хортиця у Запоріжжі.

14

Козакам, що входять до громадських організацій, які внесені до Єдиного реєстру ясновельможний пан Гетьман і Президент України своїм Указом затверджує єдині для України спеціальні козацькі звання, встановлює єдиний порядок їх присвоєння у відповідності з посадами на яких перебувають козаки, зважаючи на історичні традиції козацтва.

15

Коли в самодержавних держа­вах заховується хвалебний і ко­рисний суспільному станові по­рядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі, звичайно від­правляють приватні її публічні Ради для спільного добра Віт­чизни. З огляду на це ясновельможний Гетьман України зобов’язується змінити статус Ради Українського козацтва з консультативно-дорадчого органу при Президентові України на Всеукраїнську Загальнокозацьку Раду козацьких організацій України з включенням до цього вищого керівного органу усіх керівників міжнародних, всеукраїнських, обласних, районних, міжобласних, міжрайонних, міських та сільських козацьких організацій. Згідно з традицією ця Рада має збиратися тричі на рік та вибирати виконавчий орган – Генеральну канцелярію козаків України.

16

Сучасні козаки закликають Президента - Гетьмана України, Прем’єр-міністра України та Народних депутатів Верховної Ради України бути мудрими й далекоглядними державними діячами та політиками при ухваленні важливих рішень задля добробуту кожного громадянина України, процвітання демократичної і соборної України! Українське козацтво звертається до усіх державних діячів та політиків єднатися на основі національної ідеї – існування незалежної Української держави! А сприяти тому буде ясно­вельможний гетьман своїм добродумним дбанням та владою; йо­му доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення. права та вольності вій­ськові для непорушного збережен­ня та оборони, договори сі та постанови для конечного вико­нання, які зволить потвердити не тільки при­писом своєї руки, а й присягою і тисненням печатки.

А присяга та має в собі таке:

ПРИСЯГА ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ

Я, Президент України, обраний України Гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд Гетьманський вільними голосами, з давніми правами та звичаями, перед Українською нацією, ім’ям моїх матері і батька, всім мені найсвятішим і найдорожчим, Святою землею нашою Українською

ПРИСЯГАЮ, що готовий захищати Свободу нашої України, її споконвічні Традиції та Звичаї, словом і ділом забезпечувати духовний, культурний і матеріальний добробут, моральне і фізичне здоров’я Української нації, українську мову і культуру, а також інші мови і культури національних меншин в Україні, бути всім справді українським козакам – побратимом !

ПРИСЯГАЮ як зіницю ока берегти і плекати єдність Української нації, міць Українського козацтва яке є гарантом буття українського суспільства і всього українства світу !

ПРИСЯГАЮ, що буду стояти на смерть за Державність, Свободу і Незалежність України, недоторканість її кордонів і її територіальну цілісність, до останнього подиху і останньої краплини крові служити Україні, мужньо і рішуче боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань Життя, Здоров’я, Права й Свободи громадян та державний устрій.

У цьому мені, Боже, допоможи, не­порочне се Євангеліє та невинна страсть Христова. А те все під­писом руки моєї власної і печат­кою стверджую.

Поза тим ясновельможний Гетьман України проголошує свій Універсал до сучасних козаків:

УНІВЕРСАЛ ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ

ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СТАТУСУ КОЗАЦТВА

В УКРАЇНІ

У День Незалежності України, проголошую наступне!

У різні історичні періоди України соціальний статус козацтва постійно змінювався, але завжди ця категорія нашого народу об’єдувала своїх найкращих представників – оборонців та патріотів рідної землі, діяльність яких була надійним підгрунтям для виховання сильних духом та міцних здоров¢ям українців різних поколінь. У квітні 1710 року гетьман Пилип Орлик конституював козацтво як справжню еліту тогочасної Української козацької держави – Першого Гетьманату. У жовтні 1918 року гетьман Павло Скоропадський в своєму Універсалі відродив козацтво «по всіх місцях його історичного існування на Україні» й таким чином поряд з іншими актами конституював існування відродженої Української держави – Другого Гетьманату.

Поява наприкінці ХХ століття новітньої Української держави багато в чому зв’язана з тими проблемами, що вже ставила історія перед українськими козаками і три століття, і сто років тому. А це вимагає уважного осмислення уроків історії, а над усе – усвідомлення причин того, чому попередні державницькі потуги не увінчалися успіхом. Основні з них полягають в забезпеченні політичної стабільності і громадянського єднання, подолання сил і тенденцій до розколу, протистояння і конфліктів, а отже переконують нас в необхідності якнайшвидшого об’єднання українського народу та його невід’ємної складової, історичної козацької спільноти, на основі національної ідеї. Саме в цьому – консолідації всіх громадян України на основі і деї захисту існування Української держави вбачаю головну мету сучасних козаків. Діяльність козацтва має слугувати важливим орієнтиром у подальшому суспільно-політичному житті та стати помітним внеском у справу формування міцного громадянського суспільства.

Щоб поновити історичну справедливість, урочисто проголошую відновлення державного статусу козацтва в сучасній Україні та початок існування Третього Українського Гетьманату - традиційно відповідної національному духові історичної форми життєдіяльності української політичної нації для забезпечення об’єднання вільних і рівних між собою громадян різних етнічних походжень та релігійних вірувань.

З огляду на це, підписую такі Укази Президента України: «Про створення Єдиного реєстру козацьких організацій України», «Про Положення про затвердження для козацьких організацій України спеціальних одностроїв, звань, посад та нагород», «Про утворення Департаменту з питань розвитку козацтва в Україні», «Про зміну статусу Ради Українського козацтва при Президентові України».

Слава Всевишньому! Навіки слава Богу нашому!

Слава Україні! І слава її Героям!

Слава Українському козацтву та Українській нації!

Діялось у стольному граді Києві, року 2010

Підготовлено: НДІ Козацтва (Тарас Чухліб)

 

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Про російських

Про російських казаков-рекетирів на території України

2005.06.05 | Мінор

4 июня Ющенко попросят объединить "казачество" Украины

Фото за лінком - http://rep.in.ua/show/?id=9874

фото сайту "Кореспондент"
Сегодня значительная часть казачества стоит на крайне шовинистических, черносотенных позициях, высказывая откровенную ненависть ко всему украинскому, начиная от языка, заканчивая независимостью Украины.

О реке и маразме


Говорят, что в одну и ту же реку нельзя вступить дважды. Ибо уже спустя минуту и ты другой, и река другая. Это аксиома. Но украинцы - народ странный и загадочный. С упорством достойным лучшего применения, вот уже полтора десятилетия мы пытаемся опровергнуть умозаключение древних мудрецов. И это при том, что в нашем случае прошла даже не минута, а добрая четверть тысячелетия. Стоит ли удивляться, что возня на берегу «реки времени» только подтвердила незыблемость древней мудрости. Как и подтвердила то, что история повторяется дважды. Сначала как трагедия, потом - как фарс. Впрочем, наш фарс, носит красивое и, как положено у украинцев, сентиментальное название - «возрождение казачества».


А начиналось все вполне безобидно. В конце восьмидесятых, когда излет ихней «перестройки» плавно перетекал в зарю нашей независимости мы возрождали всё и вся - украинский язык, обычаи, духовность. Независимость, в конце концов... Ну и несоветизированную, настоящую историю, разумеется. Не прочитать работ Грушевского или Яворницкого (с которых только-только сняли цензурный запрет) в студенческой среде тогда было таким же плохим тоном, как сейчас не прочитать Мураками или Коэльо.


Не удивительно, что на пике интереса к украинской истории заговорили и о «возрождении казачества». Правда тогда, как и сейчас, никто не знал, какой смысл вкладывать в это красивое словосочетание, а главное, зачем это собственно нужно? И какая из этого польза?


Наиболее умеренные под «возрождением» подразумевали историческую реконструкцию. Явление довольно распространенное в западных странах. Люди изучают историю определенного периода - будь то эпоха Крестовых походов или Наполеоновских войн, скрупулезно восстанавливают костюмы и оружие того времени и регулярно, взяв отпуск, собираются на встречи где живут согласно правилам и обычаям давно минувших лет и разыгрывают знаменитые сражения.


Радикалы «возрождения» желали вообще заново построить Сечь (и не какую то там занюханную реконструкцию, а самую настоящую) где бы жили за древним обычаем возрожденные казаки. На простой вопрос с кем бы эти сечевики воевали, от кого бы охраняли народ и кто бы им платил «жалування» последние или уходили в высокие сферы духа, или обвиняли сомневающихся в «несвидомости», а то и в «янычарстве».


Впрочем, даже тогдашние радикалы-возрожденцы были безобидны и милы, как Дон Кихот, вздумавший в разгар эпохи Ренессанса возродить раннесредневековое странствующее рыцарство.


То, что идея «возрождения» выльется в профанацию и маразм стало ясно после того, как национал-демократы на протяжении трех лет подряд с помпой и размахом отмечали 500-летие казачества. Что самое смешное, - каждый год был юбилейным. И это при том, что даже 1500-летие Киева Щербицкий отмечал всего лишь раз.


Жандармы Империи

Одновременно начали возрождать казачество и наши соседи россияне. Правда там никаких романтических завихрений не было и в помине. Чистый прагматизм. Тем более что в отличие от Украины казачья жизнь в России фактически не прерывалась. После жестоких репрессий 20-30 годов власть оставила усмиренных казаков в покое, и даже разрешила им сохранить многие элементы традиционного уклада в рамках колхозного строя.


В РФ можно говорить не столько о «возрождении» казачества, сколько о его «легализации». Тем более что после развала СССР у тамошних казаков появилась не одна (горячая) точка применения их сил. За последние 15 лет российские казаки успели повоевать в Приднестровье против Молдавии, потом, плечом к плечу с чеченскими боевиками Басаева - против Грузии в Абхазии. А после они сражались уже против бывших своих чеченских союзников. Успели казачки напакостить и Украине. Правда, слава Богу в ситуации вокруг Тузлы все же обошлось без стрельбы. Кстати кубанские казаки, которые нас так лихо «оттузлили» на Азове - прямые потомки славных запорожцев.


К «Возрождению казачества» Кремль подошел сугубо утилитарно. Сегодня российские казачки выполняют те же функции, что и их предки - усмирение непокорных инородцев на окраинах Империи и охрана ее границ. «Санитарный кордон» из казачьих станиц вокруг пылающего Кавказа оказался намного эффективнее, чем многочисленные блокпосты. В отличие от коррумпированных ментов-спецназовцев, которые за мзду могут «не заметить» прохождение вооруженной до зубов колоны боевиков (последний пример - Беслан), российские казаки защищают свои собственные семьи. В обмен на это власти РФ предоставляют казачьим организаций целый ряд довольно ощутимых льгот. Но опять же, для их получения не достаточно «записаться» в казаки и вырядится в форму. Для этого необходимо обязательно нести государственную службу в приграничье.


Ряженые

Правдами и неправдами, наши «казаческие» организации также умудрились выбить для себя ряд льгот. Пусть они не такие обширные как у россиян, и зачастую декларативны, но зато не сопряженные ни с какими обязанностями.


Из главных достижений украинского «неоказачества»: право на ношение формы, создание и раздача «казачьих наград» и званий и также определенные льготы при получении земли для организации «традиционного казачьего хозяйства». Не густо, конечно. Но и не так уж и мало, как кажется. Особенно учитывая, что в отличие от российских, от наших казаков ни стране, ни обществу пользы никакой нету.


В тоже время количество разных казачьих «генералов» да «полковников» в Украине сегодня просто зашкаливает. Порой создается даже впечатление, что их больше чем рядовых «казаков». Легкость, с которой раздаются казачьи звания, поразила даже российского посла Черномырдина, в прошлом году одним махом произведенного в казачьи «генералы» Верховным атаманом Войска Запорожского Дмитрием Сагайдаком. «До этого я был только полковником разных казачьих войск», - простодушно сказал г-н Посол после получения высокого звания, - «Я очень рад награде, но не знаю, чем ее заслужил...»


Особо следует отметить форму. Если сначала украинские «неоказаки» шили себе шаровары, шлыки да жупаны по запорожской моде конца 18 века, то нынешние предпочитают жутковатое попурри с элементов царской, белогвардейской и советской генеральской формы. Лишь бы лампасы пошире, золотого шитья побольше, да звезды на погонах покрупнее. Плюс грудь, увешенная различными яркими побрякушками, как рождественская елка украшениями. Не зря наших «возрожденцев» давно презрительно называют «ряжеными»


«Дура - не дура, а свои пятьдесят баксов в день имею»


«Ряженные» не «ряженные», но сегодня своеобразная торговля казацкими званиями и наградами превратилась в довольно приличный бизнес. Достаточно пожертвовать «на возрождение казачества» умеренную сумму, и звание казачьего полковника в кармане. А то и какого-нибудь генерал-хорунжего. Пользы, конечно, никакой, зато самолюбию льстит, да и на визитке «круто» смотрится. Плюс парадный портрет в форме на стене офиса.


К чести бизнесменов следует сказать, что относятся они к этим «званиям» довольно иронично. Скорее как традиционному комплекту успеха - наравне с длинноногой секретаршей, «ролексом» и 600-м «мэрсом».


Торговля званиями и многочисленными казацкими медалями, орденами и прочими крестами на грудь осуществляется по той же схеме, как с пресловутыми «шевальями» ордена Св. Станислава и прочими «рейтингами». Сначала парочка званий-крестов известным людям «на шару», а потом уже и остальным за «благотворительность» и «поддержку казачьего движения».


Если в столице и крупных городах «ряженные» вызывают только презрительные ухмылки, то в провинции совсем другая ситуация. Визит, в какой либо отдаленный райсовет многозвездного казачьего «генерала» в сопровождении блестящей шитьем лампасной свиты может еще произвести эффект. Глядишь, на ведение «казацкого хозяйства» и выделят с полсотни гектаров чернозема. Тем более что и указ Президента о развитии таких хозяйств есть...


Форма – таки великое дело! Так на протяжении 2004-2005 годов на подъездных дорогах столицы и на территории Киева действовали «передвижные посты экологического контроля» в мундирах Украинского казачества, которые обчистили немало водителей. Вопреки действующему законодательству, «казаки» останавливали с помощью жезла транспортные средства (преимущественно с провинциальными номерами) и, пользуясь схожестью «казачьей» формы с милицейской навязывали водителям добровольно-принудительную «услугу» по проверке двигателей автомобилей на содержимое загрязняющих веществ (СО-СН) в отработанных газах с выдачей (продажей) экологической карточки по завышенным ценам.


Теперь за этими фактами возбуждено уголовное дело. (Следственное управление ГУМВД Украины в г. Киеве обращается к гражданам, которые пострадали от действий казаков, а также очевидцев с просьбой звонить по телефону по номерам 212-69-38, 212-64-25 или 02).


Кстати во времена СССР законодательно было запрещено ношение формы напоминающей милицейскую и военную, как и изготовление и ношение нагрудных знаков похожих на государственные награды. Впрочем, все описанное выше относится к разряду «законного» отъема денег у населения. Хватает и незаконного.


Казаки-разбойники

Говоря о возрождение и развитии казачьих традиций наши «возрожденцы» не всегда провозглашают пустые декларации. Некоторые традиции действительно возрождаются на полную катушку. Известно же, что запорожцы, как и любая другая общность, живущая с войны не упускали возможность обчистить ближнего. И грабили казаки не только басурман, но и своих, православных. Достаточно вспомнить поход на Москву в составе польского войска Лжедмитрия...


С самого начала «возрождения» казачьего движения в Украине одной из своих задач «неоказаки» провозглашали «охрану порядка». При этом почему-то, больше всего они любили (и любят) охранять порядок на рынках. А учитывая, что многие из торгующих происходят, как раз из «басурман», ну как же здесь не возродить традиции кошевого атамана Сирка...


В Запорожье в свое время, эту «традицию» настолько «взлелеяли», что проклятые «басурмане» не выдержали и нажаловались в милицию. В итоге в 1998 году Верховный Атаман генерал-хорунжий Александр Панченко загремел за решетку на целых четыре года. Правда, выпустили его досрочно. Официально «за вклад в возрождение казачества и хорошее поведение в колонии». Неофициально - начинались парламентские выборы и провластной «Заеде» нужна была поддержка «казаков».


Что интересно «возрождающее казачью духовность, традиции и способ жизни» казачество не нашло в деянии Панченко противоречия со всеми этими красивыми словами и лозунгами. Сразу же после освобождения из заключения казак-разбойник тут же был переизбран Верховным Атаманом Войска Запорожского Низового снова...


Если вымогательством грешат атаманы, то рядовым неоказакам сам Бог велел заниматься грабежами и разбоем. То одесские казачки, пользуясь своей псевдовоенной формой выдадут себя за сотрудников ППС Одесского ГорУВД и ограбят гостей из далекого Китая, то уже в столице поймают на горячем за вымогательство генерал-майора Украинского казачества...


И совсем свежая информация. 22 мая стало известно, что Верховному атаману Казачьего войска запорожского низового Александру Панченко опять грозит тюремное заключение. Теперь уже на срок от 5 до 8 лет. Теперь ему инкриминируется «хищение бюджетных средств в особо крупных размерах».


Любо, братцы любо, любо братцы жить с этим атаманом не приходится тужить...




Ударная сила режима.


Пусть немногочисленные, но льготы, украинским «возрожденцам» все же приходилось отрабатывать. Правда, в плоскости абсолютно не традиционной для традиционного отечественного казачества, а скорее той, в какой использовались русские казаки в начале 20 века - для защиты власти от народа. Наши казаки неоднократно использовались, как ударная сила против тогдашней оппозиции. Так в начале 2004 года на довыборах по одному из донецких округов для «охраны порядка» на избирательных участках были задействованы местные казаки. Но почему-то их роль свелась исключительно к недопущению на эти участки независимых наблюдателей да неудобных журналистов.


Приняло активное участие возрожденное казачество и в печально знаменитых событиях в Донецке, по срыву съезда «Нашей Украины». Позже «решением Рады Генеральной старшины и атаманов Украинского казачества 22 мая 2004 года за систематическую неуплату членских взносов» Виктор Ющенко был исключен из рядов Украинского казачества и «лишен казачьего войскового звания «генерал-есаул Украинского казачества» и войсковых наград». В том же документе также говорилось о «всесторонней поддержке» Генеральной старшины Украинского казачества «решения демократических сил Украины относительно выдвижения Виктора Януковича единым кандидатом в президенты Украины».


Уже в дни «оранжевой революции» в Киев срочно прибыли «низовики» Панченко.

Здесь процитирую «Новые известия» (Россия):

«Верховный атаман Запорожского казачьего войска, Александр Панченко, дружески похлопал меня по плечу.

– А молодец ваш президент (Путин-авт.), поддержал нас.

– А почему вы выбрали Януковича?

– Ну, во-первых, он с Россией. Во-вторых, пообещал нам отстроить Запорожскую Сечь и уже дал на это деньги. А еще он пообещал, что у нас будет статус (иначе говоря льготы «И-Репортер»), как у российских казаков.

– Вы видите, что в оранжевых колоннах – студенты, дети. Неужели будете их бить?

– И детей нужно иногда учить уму-разуму...»

Правда, увидев «объем работы» казачки здраво рассудили, что выступить против сотен тысяч людей на Майдане, это не «лиц кавказской национальности» на базаре гонять. Померзнув несколько дней в палатках под Кабмином «возрожденные» во главе с Панченко убрались восвояси. Что после не помешало пану атаману на собрании «бело-голубых» гордо заявлять, что пока его казаки были в Киеве никто-де не смел блокировать государственные учреждения. Казацкий лидер так же посетовал, что «вакханалию» вовремя не остановили (это что, как в Китае, нужно было танками давить?). И тут же добавил, что Запорожская область всегда может рассчитывать на защиту, поскольку казаки «способны решать определенные специфические задачи».


Что это за «специфические задачи» можно только догадываться.


Пятая колона.


Если в конце 80-х казачество являлось составной частью национал-демократического движения, достаточно вспомнить, что первым его гетманом стал Вячеслав Черновол, то сегодня значительная его часть стоит на крайне шовинистических, черносотенных позициях, высказывая откровенную ненависть ко всему украинскому, начиная от языка, заканчивая независимостью Украины.


Достаточно вспомнить так называемое «крымское казачество» в состав, которого входит немало бывших офицеров Черноморского флота, а также отставников, в свое время категорически отказавшихся присягнуть на верность Украине. Фактически на полуострове действует обширная пророссийская, военизированная организация, ядро которой составляют кадровые военные.


Например, члены «Крымского казачьего союза» никогда не скрывали. что в основном являются сторонниками присоединения Крыма к России. В свое время эту мысль предельно ясно высказал Походный атаман Виктор Мельников: "Казакам от политики никуда не деться и они должны быть готовы к вооруженной защите русского народа". Маленький штрих. Одно время, а возможно и сейчас, штаб «Казачьего союза» находился на территории одной из военных частей Черноморского Флота РФ.


Уже в январе этого года «крымские казаки» подписали с российской стороной договор, согласно которого дети «крымских казаков» будут бесплатно обучаться в казачьих кадетских корпусах Российской Федерации. После чего в Украину вернутся отлично вышколенные борцы за Единую и Неделимую... Нужно ли Украине ТАКОЕ «казачество»? И кого мы будем винить, когда в Крыму появится свой «Ардзинба» или «Смирнов» и поведет этих «казаков» в бой?


Пока же «крымское казачество» активно используется в полукриминальных земельных «разборках». Что не менее опасно. Ибо абсолютно криминальные интересы ряда представителей крымского бизнеса и коррумпированных чиновников переносятся в разряд межнационального противостояния - «славяне-татары», или религиозного - «христиане-мусульмане».


Да ладно уж «крымские казаки». Последние, пусть только юридически, все же являются частью общеукраинских организаций. Но в Украине действуют «казачьи» формирования, как минимум в названиях декларирующих себя, как составная часть российских парамилитарных формирований. Например, Донецкая, им. Б.Хмельницкого Дивизия Всевеликого Войска Донского или Миусский округ Донских Казаков в Донецкой области. Большая часть этих казаков еще в начале 90-х присягнула на верность России. Угадайте с двух раз интересы какой страны они будут защищать? И как соответствует национальной безопасности наличие на территории Украины военизированных формирований с центром в соседней, пусть не смотря на регулярные территориальные претензии, пока что дружественной стране?


У каждого свое хобби, но...


Сегодня идея с «возрождением казачества» полностью себя дискредитировала. По-другому и быть не могло. Вернуть к жизни то, что исчезло более двух столетий назад невозможно. Да и не нужно. Казачество возникло, как защита Украины от угрозы со стороны Степи и как ответ на произвол феодалов. Сегодня нет ни того, ни другого. Возродить можно только форму, но не содержание. Например, как в США, где гордятся своими первопроходцами, по духу, кстати, очень похожими на наших запорожцев. Но там никому и в голову не взбредет создавать государственную программу по возрождению «Дикого Запада». С другой стороны каждый желающий, уплатив определенную мзду, может на уик-энд отправиться в специальные поселения-музеи и пожить жизнью предков, чтобы проникнуться духом старых времен...


Не нужно Украине и возрожденное казачество и по российскому типу. Слава Богу, у нас все спокойно и в создании санитарных кордонов из казачьих военных поселений нет никакой нужды.


Если кому и хочется «повозрождаться» - милости просим. Каждый имеет право на свое хобби. Но без ущемления прав других сограждан, и без претензий на избранность и особое положение в обществе. Казацкие организации должны стать такими же, как и остальные клубы по интересам - филателистов, кактусоводов и любителей канареечного пения. Попытки же непонятно кем контролируемых ОБЩЕСТВЕННЫХ организаций подменять армию и МВД должны жестко пресекаться.


Ющенко - Президент всей страны, или гетман «ряженых»?

Сразу после победы «Оранжевой революции» большая часть «казацких организаций» резко изменила своей «голубой» ориентации и занялась тем, чем и положено - прислужничеством уже новой власти. С 22 января, за несколько дней до официальной инаугурации, «казаки» на майдане перед Софией возвели в гетманство Виктора Ющенко. Две любопытные детали. Первое - среди тех, кто вручал булаву, были те самые, кто за полгода до этого сочли Виктора Андреевича вообще не достойным звания казака. Второе - ранее в 2000 году казаки гетманом провозгласили Кучму. А вот о низложении Кучмой булавы что-то не было слышно. Получается у казаков теперь два гетмана? Если да, то это действительно в старой казацкой традиции.


Впрочем, даже после того, как Президент принял участие в шутовском балагане под Софией, у многих все же была слабая надежда на то, что новая власть прекратит неприятные и опасные игры «в казаков». Увы. 22 апреля состоялась большая встреча Президента с лидерами казацких организаций, где Ющенко признал казачество «как составную часть создания государства Украины»...


Казаки со своей стороны подписали меморандум, в котором высказали пожелание подчиниться единому Гетману Ющенку. Смешно, но среди подписантов есть подпись Атамана-уголовника «Низовиков» Панченко, того самого чьи «способные решать определенные специфические задачи» казаки в дни «оранжевой революции» совершили рейд на Киев в защиту Януковича.


Казаков понять можно. Им ой как не хочется терять хоть и небольшие, но привилегии. Помимо прочего, как признался верховный атаман Запорожского войска низового Александр Панченко, положения меморандума, помимо провозглашения «единого гетмана», сводятся к созданию при Президенте Украины казацкой рады и госдепартамента, что даст возможность воплотить давнишнюю мечту общественных казачьих организаций по всей Украине - добиться признания данной силы на государственном уровне. А вот что это даст самой Украине, он не очень распространялся.


Теперь ожидается, что 4 июня случится «великое историческое событие». Представители около двух десятков украинских «казачьих» организаций, подписавших меморандум, соберутся на славной Хортице, чтобы слиться в порыве единения в один союз под булавой единого гетмана - Президента Украины Виктор Ющенко.


Принятие этой булавы Виктором Андреевичем к радости генералов «ряженых» значительно увеличит авторитет их организаций. Согласившись стать "потешным" гетманом Президент за счет своего высокого авторитета, фактически вдохнет вторую жизнь в уже полностью дискредитировавший себя процесс «возрождения казачества».


Вот только понимает ли Виктор Андреевич, что нынешние «казаки» ничего общего, кроме собственно названия, со славными степными рыцарями не имеют? Понимает ли он, что «гетман» никакого реального влияния на деятельность «казаков» оказать не сможет, а вот последние будут вовсю пользоваться его именем?


Ну и, наконец, понимает ли он, что украинцам нужен наш Народный Президент, а не шутовской псевдогетман "ряженых"?...


Андрей Яременко

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Так - козацькому об’єднанню!

Так - козацькому об’єднанню! Ні - консервації псевдокозацьких структур!

4 червня відбулася Рада українських козацьких об’єднань на острові Хортиця за участю Президента України, на якій відбулося об’єднання більшості козацьких структур навколо Гетьмана - Президента України

 

 

 

 

 

Великі зміни, що почалися в Україні у зв’язку із Помаранчевою Революцією реанімували сподівання на реальне оздоровлення козацького руху. Натомість, останні події засвідчують, що спритні “отамани”, вигодувані попереднім режимом і привчені швидко міняти “прапори” заради власної вигоди, активно включилися у стимульований новою владою процес об’єднання козацтва.

 

Вони наполегливо намагаються “продертися” до нових керівних посад і в такий спосіб убезпечити своє “козацьке” майбутнє, що неминуче призведе до консервації формалізму та штучності псевдокозацьких об’єднань, що лише використовують козацький “бренд”. За таких обставин, без широкомасштабних змін керівного складу козацьких формувань та головне - запровадження сутнісних підвалин козацького відродження, не варто сподіватися на реальне відродження української козацької спадщини.

Що є сутністю української козацької спадщини, без опертя на яку, жодне новостворене козацьке „формування” не має морального права використовувати козацьку самоназву? Відповідь на це питання є ключовою щодо оцінки досвіду новітнього відродження козацьких традицій в Україні та визначення його перспектив.

Багаторічний досвід відродження козацьких традицій (був одним із засновників I козацького земляцтва у 1984р.) на підставі ґрунтовних наукових досліджень та родової козацької спадщини дає підстави для наступних думок:

- найбільш прийнятним в наш час може бути опертя на історичну спадщину козацького бойового мистецтва та відповідного вишколу, що сприятиме формуванню відчуття особистої причетності до справи наших предків.

- доречно поширити серед учасників козацького відродження засад козацької земляцької громади, на основі традицій козацької демократії.

- кожен, хто прагне прилучитися до відродження козацької спадщини, повинен наслідувати основні засади козацького способу життя (прийнятні і в наш час), а отже, постійно займатися особистим самовдосконаленням.

На підставі зазначеного і слід розгортати рух з відродження козацьких традицій, припинивши паплюження легендарно-героїчної спадщини українських козаків, яка є одним із підмурівків українського менталітету. Для цього слід нарешті назвати речі своїми іменами і припинити робити вигляд, що всі ці „гетьмани” та „верховні отамани”, котрі „розплодилися” в останні роки, разом із їх „генеральським” оточенням є дійсними „репрезентантами” Українського козацтва.

У більшості випадків це спритні ділки, що під виглядом козацького “відродження” робили свою політичну кар’єру або вирішували власні фінансові проблеми.

Так, існує величезна кількість різноманітних „козацьких” підприємств, що на справді є звичайними приватними підприємствами. Тому “козаки”, що тут працевлаштувалися, перебувають у цілковитій залежності від директора - „отамана”, що і обумовлює штучність та суцільну керованість відповідним „козацьким” товариством. До того ж, ні про яке оволодіння історичними козацькими традиціями, а, отже, і про відповідне самовдосконалення новонавернених козаків переважно не йдеться, або це має формальний характер. І це зрозуміло, бо про яке навчання новаків може іти мова, коли для більшості керівників реальна козацька спадщина є „terra inkognita”

Під “козацьким” прапором діють таксопарки, крамниці, охоронні фірми і т.ін. де все знову ж таки залежить від „амбіцій” директора.

Схожі підходи намічаються і у с/г, де з’явилися окремі „козацькі” фермерські господарства, що також побудовані „згори”. До речі, заяви окремих провідників (як то Отамана “Війська Запорозького” О. Панченка) щодо запровадження козацької самоорганізації на селі, в умовах відсутності сталих традицій козацького самоврядування, по суті, стає прикриттям зосередження додаткових важелів влади в руках місцевої сільської еліти з метою зберегти свій вплив на селі. Можливо це є і підготовкою до майбутньої боротьби за приватизацію с/г угідь.

Окреме місце посідає намагання використати студентський загал для „розвитку” козацького руху (ректор Донецького державного інституту інтелекту А.І. Шевченко в умовах сприятливої політичної кон’юнктури в такий спосіб „покозачив” низку вузів України, створивши„Українське Реєстрове Козацтво”). Зрозуміло, що для студентського загалу ректор завжди буде „Гетьманом”.

Найцікавішим прикладом творення „козацької еліти” вирізняється “Козацьке Військо Запорозьке України” (Верховний Отаман Д.Сагайдак), що нагороджувало орденами та „генеральськими” пагонами сотні впливових людей (у тому числі і В.Чорномирдіна) без будь-якого попереднього “покозачення” (слід зазначити, що для більшості “козацьких” новотворів такі підходи також притаманні, але не у таких грандіозних масштабах).

Наведені принципи “козацького” відродження у тій чи іншій мірі притаманні більшості всеукраїнських козацьких структур, за виключенням лише “Звичаєвої громади українських козаків”, “Характерного Козацтва” та поодиноких місцевих козацьких організацій, що не вирізняються багаточисельними реєстрами.

 

Така реальність нашого сьогодення обумовила штучність та відірваність від реальної козацької спадщини більшості новотворів, що стало запорукою їх повної керованості згори. Замість творення дієвої низової ланки козацького руху - маємо костюмовані фантоми. Основними проявами “козацькості” стало носіння новітніх одностроїв з вигаданими орденами та проведення урочистих рад (разюче нагадують партзбори чи “планьоркі” радянських часів) із обов’язковим „Будьмо - Гей!” під час “кулешу-фуршету”. І жодного натяку на вияв козацької звитяжності, що завжди була передумовою приналежності до козацько-лицарського середовища.

 

Чому так сталося? На мою думку причинами цього були:

1 - відсутність родового козацького середовища (що зберігало безперервний зв’язок як на Дону чи Кубані).

2 - брак порозуміння між ініціаторами козацького відродження на поч. 90-х рр. стосовно єдиних засад козацького руху в Україні.

3 - кризові тенденції в соціально-економічному житті у середині 90-х рр.,

4 - зростання впливу олігархічних кланів та місцевих можновладців.

 

Все це спричинило поступовий занепад єдиного козацького руху, організаційно оформленого на І Великій Раді „Українського Козацтва” у вересні 1990 р. Найяскравішою ознакою цього руху тоді була самодіяльність та ініціативність низових осередків, а не „рознарядки згори”. Завдяки цьому, як первинні осередки, так і все „Українське козацтво”, будучи виразником волі певної частини патріотично налаштованого українського громадянства, закономірно стали на бік національно-демократичних сил, що вибороли незалежну Україну.

Проте, не слід ідеалізувати тогочасних учасників козацького відродження, для більшості яких не були зрозумілі потреби запровадження дійсних засад козацької спадщини з урахуванням потреб сьогодення. Все це далося взнаки після перемоги 24 серпня 1991 р., коли попередня об’єднавча мета була досягнута, а нового об’єднавчого ґрунту не вдалося віднайти. Завдяки цьому почався занепад козацького руху, чим скористалися новостворені потужні олігархічні клани, які намагалися поряд із підпорядкуванням своєму впливу певних козацьких структур, в цілому дезорганізувати та дискредитувати український козацький рух, не допустивши до участі у ньому найбільш активної частини суспільства - молоді (яка завжди вирізняється максималізмом та не сприйняттям фальші). Низка указів Президента Л.Кучми (активно підтримав якого і тодішній Гетьман „Українського Козацтва” І.Білас), що з’явилася з метою використати козацьку тему у передвиборчій кампанії 1999 року та відразу після неї, також не сприяла оздоровленню козацького руху.

Наслідком цього став формальний „бум” козацького „відродження”, коли впродовж 1998 - 2004 рр. виникло у кілька разів більше козацьких структур ніж за весь попередній час.

На Всеукраїнському рівні постало біля 10 всеукраїнських козацьких об’єднань. Це ж відбулося і на регіональному рівні. Найяскравішим прикладом цього є Донеччина, де на 1997 р. існувало 3 обласні організації, а на 2004 - 22 (і це за умови практичної відсутності компактних козацьких поселень із відповідним родовим середовищем як на Кубані, чи хоча б на Полтавщині).

Пояснити це можливо не стільки значною кількістю населення в цьому регіоні, а намаганням певних сил використати козацькі структури для здобуття дивідендів політичних та матеріальних, користуючись сприятливою для них на той час ситуацією в Україні. Наслідком цього стала повна залежність більшості „козацьких” новотворів від можновладців та політичних угрупувань, що чітко виявилося під час революційних подій листопада - грудня 2004 р. Так, на Донеччині абсолютна більшість козацьких формувань, за виключенням “Азовського Козацького Війська” та “Донецького Козацького Війська”(отаман В.Нерус), слухняно діяли у фарватері інтересів влади, а створене під патронатом В.Януковича “Українське Реєстрове Козацтво”, зініціювало 13 жовтня 2004 року збір підписів під “Зверненням” на підтримку провладного кандидата у Президенти України, яке підписали майже усі присутні керівники обласних козацьких структур.

За схожим алгоритмом діяли і загальноукраїнські формування. Так, серед майже десятка всеукраїнських козацьких організацій лише “Звичаєва громада українських козаків” (гетьман Є.Петренко) і “Характерне Козацтво” (отаман В.Куровський), та окремі структури “Вільного Козацтва”, “Азово-чорноморського Козацького Війська” та “Українського Козацтва” в той чи інший спосіб проявили свою позицію, ставши на бік революції.

Справа не в тому, за кого безпосередньо голосували козаки, а в тому, що їхній вибір (з метою політичного “піару”) на рівні козацьких громадських організацій коригувався сторонніми силами.

Тобто, поки сучасні козацькі товариства не стануть вповні самодіяльними та не усвідомлять свій моральний обов’язок - бути захисниками історичної козацької спадщини (у тому числі і традицій козацької демократії), доти вони не матимуть морального права стверджувати, що займаються дійсним козацьким відродженням.

Для цього перш за все необхідно визнати, що козацтва як стану відродити не лише не можливо, але і не потрібно, бо це є „відлунням” позавчорашнього дня, коли суспільство складалося із чітко окреслених та юридично оформлених соціальних верств та станів.

З огляду на це видається доречним порекомендувати дійсним шанувальникам козацьких традицій та проводу нашої держави не поспішати із прийняттям чергової „Програми відродження Українського козацтва на 2006 - 2010 рр.”, бо вона без докорінної зміни підходів до козацького руху, на засадах реального відродження козацької спадщини, залишиться заручницею окреслених раніше невідповідносей та профанацій.

Щоб вийти на реальну програму з відродження козацьких традицій, необхідно, перш за все, піддати ретельному аналізу діяльність існуючих організацій та визначити їх відповідність першооснові. Потім можливо закласти певні правові нормативи до оздоровлення козацького руху, з метою обмеження функціонування псевдокозацьких новотворів. Доречним видається і створення фахової групи з розробки рекомендацій, на основі яких вже вийти на якісно новий проект „Програмами підтримки відродження української козацької спадщини”. До речі, можливо спочатку взятися за відродження не всіх складових козацької спадщини, а тих, які є більш зрозумілими. Можливо спробувати процес очищення козацького руху і відповідно його наповнення реальним змістом не в усій Україні, а у певному регіоні.

Головне - не гарячкувати та не прагнути досягнути „значних” показників за будь-яку ціну, щоб в Україні нарешті почалося повноцінне відродження правдивої козацької спадщини.

Вадим Задунайський

Джерело: observer.sd.org.ua, 06 червня 2005

http://kds.org.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya

 

 

 

 

 

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Козаки та влади вирішували,

Козаки та влади вирішували, як спільно захищати Бердянськ

 

 У м. Бердянськ відбулося виїзне засідання обласної координаційної ради з питань розвитку козацтва, яке провів перший заступник голови ради Дмитро Сухінін. За словами керуючої справами виконавчого комітету міської ради Наталі Гончарової, Бердянськ – єдине місто у нашій області, де створено свою координаційну раду козацьких організацій та громадських формувань із охорони правопорядку. Козаки спільно із представниками самооборони та правоохоронцями виходять на патрулювання, несуть чергування на найважливіших об’єктах інфраструктури, патрулюють залізничні шляхи, розповсюджують інформаційні листівки.
 Козацькі отамани Микола Будников та Олександр Камаєв відзначили необхідність тісної координації дій з місцевими органами влади, надання допомоги у проведенні оборонних заходів, насамперед, пальним для автотранспорту. Також йшлося про співпрацю із міським осередком Товариства сприяння обороні Украіни, використання стрілецького тиру, автошколи, учбових кабінетів для проведення змагань із військово-прикладних видів спорту “Джура”.

 

 

 Також міськвідділу міліції рекомендували тісніше співпрацювати із громадськими формуваннями «Алмаз», «Козацька дружина «Єсаул», «Союз охорони бердянських районів», «Громадська Варта-самооборона», члени яких постійно знаходяться на блокпостах та охороняють спокій на вулицях міста у вечірній час.
 На завершення грамотою та медаллю “За відродження козацтва” нагороджено отамана Бердянського куреня Українського вільного козацтва Миколу Буднікова.

 

Запорізькі козаки виходять у «Дозор»

 

 17 липня на черговому розширеному засіданні координаційної ради з питань козацтва при голові Запорізької обласної державної адміністрації, було прийнято рішення про проведення у регіоні операції «Дозор», головна мета якої – забезпечення безпеки пасажирських та вантажних перевезень на залізничних магістралях.
 У всіх містах та районах області козаки спільно з представниками громадськості, самооборони та правоохоронних органів будуть виходити на патрулювання, нести чергування на найважливіших об’єктах інфраструктури.
 «Ми продовжуємо славетні традиції запорожців – адже з давніх часів козаки стояли на охороні кордонів України, попереджали про набіги кочовиків, допомагали рятувати людей, міста та села, відбивали ворожі атаки», – підкреслив перший заступник голови координаційної ради Д.Сухінін.
 Козацькі отамани І.Матвієнко, М.Нікіпілий, М.Прохоренко, І.Синєпольский, П.Заболотний, С.Кириченко відзначали необхідність тісної координації дій з місцевими органами влади, наданні допомоги у проведенні оборонних та охоронних заходів.
 Підсумки проведення операції «Дозор» заплановано підбити наприкінці серпня. Також учасники засідання заслухали звіт про виїзди керівництва оперативного козацького штабу до м. Бердянськ, м. Мелітополь, Мелітопольського району та прийняли рішення про проведення чергового виїзного засідання у Гуляйпольскому районі.

 

КОЗАКИ ЗАПОЧАТКУВАЛИ НОВУ ТРАДИЦІЮ

 

За ініціативою обласної координаційної ради з питань козацтва була започаткована традиція відзначення знаменної дати - будівництва Дмитром Вишневецьким фортеці на острові Мала Хортиця.
З нагоди цієї знаменної дати у обласному краєзнавчому музеї відбулося засідання круглого столу, присвячене непересічній особистості Дмитра (Байди) Вишневецького. Завдяки вдалим військовим походам Вишневецький зажив слави талановитого полководця, стратега, справжнього захисника своєї Батьківщини. У заході взяли участь Директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації Владислав Мороко, начальник відділу Управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Павло Мяло, директор музею історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця» Олександр Мірущенко, старійшина козацтва Ігор Синєпольський, представники козацьких організацій, науковці, молодь. Учасники заходу відзначили важливість патріотичного виховання молоді та провідну роль козацтва у захисті Батьківщини від іноземних загарбників.
Як відомо, влітку 1556 році Дмитро Вишневецький завершив будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, яка мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Дослідники вважають її прототипом Запорозької Січі. Мала Хортиця, за результатами археологічних та гідро-археологічних досліджень ототожнюється з островом Байда, розташованим на захід від острову Хортиця.
Перший заступник голови обласної координаційної ради з питань козацтва Дмитро Сухінін підкреслив, що видатні постаті Д. Вишневецького, П. Сагайдачного, Б.Хмельницького та багатьох інших козацьких ватажків повинні слугувати прикладом для наступних поколінь.

 

Запорізькі козаки вітали артилеристів

 

 Делегація обласної координаційної ради з питань розвитку козацтва на чолі із першим заступником голови ради Дмитром Сухініним взяла участь в урочистій зустрічі воїнів 55-ї окремої артилерійської бригади, які прибули на ротацію із зони АТО. «Боги війни» перебували на передовій із початку березня, брали участь у боях під Д’яково та Іловайськом, забезпечували вогневу підтримку захисникам донецького аеропорту та м. Дебальцеве.
 Вітаючи героїв, Дмитро Сухінін, Ігор Синепольський, Сергій Кириченко наголосили, що сьогодні вся запорізька громада, малий та середній бізнес, великі підприємства та пересічні запоріжці активно допомагають нашій армії теплими речами, амуніцією, продуктами, ремонтують військову техніку. Активну участь у підсиленні тилу, виявлені диверсантів та шпигунів беруть члени козацьких формувань, які виходять на блок-пости, патрулюють залізничні колії, охоронять важливі об’єкти інфраструктури.
 Козацькі отамани поспілкувалися із захисниками України, вручили партію гуманітарної допомоги, оглянули військову техніку, що побувала у багатьох боях, та музейну експозицію, присвячену бойовому шляху запорізьких воїнів-артилеристів.

 

 

05.11.2014 під головуванням керуючого справами виконкому Наталі Гончарової, секретаря координаційної ради І.Зубрицького у м. Бердянськ відбулось розширене засідання координаційної громадської ради козацьких організацій міста та громадських формувань з охорони громадського порядку і Державного кордону. В засіданні круглого столу крім членів ради, також взяли участь в.о військового комісара Бердянського ОМВК В. Роговой, представники Прикордонного загону, силових структур, активні представники Бердянської самооборони, міських козацьких організацій.
У ході засідання було розглянуто питання спільного проведення військкоматом за сприяння козацьких організацій Дня призовника строкової служби, формування у юнаків патріотизму, свідомого виконання громадянського обов'язку по захисту незалежності і територіальної цілісності України. Говорили про діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і Державного кордону на базі козацьких організацій національно-патріотичного спрямування, про підсумки спільної діяльності у поточному 2014 році Бердянського МВ ГУМВС з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, козацькими громадськими організаціями для допомоги правоохоронним органам у підтримці громадського порядку Під час виступів отамани козацьких організацій і командири громадських формувань завірили керівництво Координаційної ради в прийнятті активної участі у захисті міста від агресора спільно з силовими структурами України, обмінялися контактними телефонами, домовились узгоджувати свої дії з правоохоронними органами щодо чергування на блок-постах, забезпеченні допомоги прикордонному загону, участі в операції “Дозор”.
На сьогоднішньому засіданні координаційна рада козацьких організацій міста і громадських формувань розширилася. До неї було прийнято керівника нової міської організації ВГО “Українське реєстрове козацтво” Ігоря Мацька.

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

УРОЧИСТА ПРИСЯГА НА ВІРНІСТЬ

УРОЧИСТА ПРИСЯГА НА ВІРНІСТЬ КОЗАЦТВУ ТА УКРАЇНІ

Я, (далі прізвище, ім'я та по батькові), Дійсний козак Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай", урочисто присягаю Всемогутньому Господу Богу, що завжди буду гідним сином матері-України, вірним товаришем та побратимом братам-козакам.

Я присягаю ніколи не зрадити козацьке товариство "Козацький Звичай", завжди відстоювати споконвічні цінності Українського Народу: духовність, патріотизм, любов до Бога, любов до людини та всього живого, шанувати батьків, активно сприяти вихованню молоді, виконувати Закони України.

Я присягаю як зіницю ока берегти та плекати єдність козацтва як одного з найвагоміших гарантів єдності національного суспільства, завжди боротися проти щонайменших намагань розколу козацтва та Української Держави.

Я зобов’язуюся своїм життєвим прикладом, своїми вчинками та словами сприяти відродженню у людей поваги до козацтва. Урочисто присягаю до останнього свого подиху служити Богові, Українському Народові, Україні.

Я присягаю у цьому з доброї волі, свідомо та за покликом своєї душі перед Олександрійським козацьким товариством!!! Слава Україні! Героям Слава!

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

  Українське козацтво: міф

 

Українське козацтво: міф та наука

Тема козацтва є наскрізною для української історії нових та новітніх часів. І тому не дивно, що коли Україна проголосила незалежність i почала шукати своє, базове, то перед нею постали дві визначальні ідеї: Київська Русь та козацтво.

Але якщо на спадщину Київської Русі знаходяться й інші претенденти, то тема козацтва є суто українською. Проте одразу ж з’ясувалося, що, по-перше, ця тема досі не є достатньо дослідженою, а по-друге, навіть в українському суспільстві ставлення до козацтва не є однозначним. Дуже багато людей пишаються своєю козацькою спадщиною. Водночас, більшість українців продовжують перебувати в полоні стереотипів, нав’язаних популярною культурою й фольклором. Достатньо згадати хоча би Пантелеймона Куліша, одного з творців сучасної української нації, який пройшов довгий шлях від ідеалізації козаків до висновку про руйнівну роль низового козацтва в націєтворенні. Та й ставлення Тараса Шевченка до козаків зазнало суттєвих змін. З одного боку, він оспівував їхній героїзм, а з іншого — називав їхніх «ясновельможних гетьманів» «сміттям Варшави» та «гряззю Москви».

Мабуть, найбільш відомим нині на Заході істориком, який займається питаннями, пов’язаними з козаччиною є д-р С.М. Плохій, професор кафедри ім. М.Грушевського Гарвардського університету. Його найновіша монографія «Козацький міф: історія та національне питання в епоху імперій» (The Cossack Myth. History and Nationhood in the Age of Empires. Cambridge University Press, 2012) є логічним продовженням багаторічних досліджень професора в цій галузі.

Ця книжка побудована за принципами детективної історії. Об’єктом свого дослідження С.Плохій обрав «Історію Русів» — впливовий історичний трактат, що в ХІХ ст. став наріжним каменем українського національного будівництва. Цікаво, що навіть неукраїнці, такі, як О. Пушкін та К. Рилєєв, були в захваті від «Історії Русів», тому що описані в ній герої та їхні подвиги апелювали до їхньої романтичної уяви про свободу, шляхетність та славне минуле.

Цікаво, що за майже два століття від появи «Історії Русів» питання про авторство цього твору так і залишалося невирішеним. (Твердження про те, що автором є могілевський єпископ Георгій Кониський історики вже давно відкинули.) Чи, може, це плід колективної творчості безіменних ченців? (Так, зокрема написано в передмові до «Історії Русів».) Хто були ті люди, які воліли залишитися невідомими? З якою метою вони взялися описувати події XVI–XVIII століть? Які місця вони посідали в соціальній та політичній ієрархії Російської імперії?

Сергій Плохій відповідає на всі ці питання й ділиться з читачем несподіваними, але переконливими висновками. Перед нами відкривається майже невідомий нам світ сіверської шляхти кінця XVIII – початку XIX століття (роди Безбородьків, Бороздни, Лашкевичів, Миклашевських, Радкевичів та Шараїв), їхній побут, світогляд, надії та ілюзії. Ці люди були прямими нащадками гетьманської старшини, і хоча деякі з них і займали високі посади в імперії, загалом вони почувалися ошуканими монархією Романових і мусили, захищаючи свій соціальний статус, знайти «історичне» обґрунтування привілеїв, яких, як вони вважали, їх було позбавлено, і в тій чи іншій формі заявити про свою окремішність. Задовольнити цю потребу на початку ХІХ ст. могло лише написання історії свого народу, хоч би якою ідеалізованою та міфологізованою вона була.

С. Плохій пояснює, як могло статися, що українська верхівка: духовенство, військові діячі, освічена верства, яка фактично збудувала Російську імперію, давши їй не лише українську територію, людські та інтелектуальні ресурси, а й найголовніше, що потрібно для такого проекту, – ідеологію. Бо ідея трьох братніх народів, Києва, як колиски православної «общерускості» та московського самодержавця, як захисника цієї єдності, походила від київських книжників. Та й козацькі гетьмани, від Б. Хмельницького до К. Розумовського (включаючи «зрадника» І. Мазепу) зробили багато, щоб Московія, просуваючись на захід і північ, стала Російською імперією. Вони навіть подарували цій новій державі своє ім’я — Русь. Їхній розрахунок полягав у тому, що їм, як більш древньому, базовому, а отже, й «справді руському» компоненту шляхти, буде гарантоване чільне місце в новій імперській. Але вже на кінець XVIII століття стало зрозуміло, що московські царі не завжди поділяли такі погляди. У 1816 році українське козацьке військо було остаточно розформовано, і багато з вихідців зі старшинських родин були позбавлені дворянських прав і привілеїв. Саме тоді в середовищі шляхти колишньої Гетьманщини (історична Чернігівщина та Полтавщина) визріває потреба в створенні квазі-історичного документа, в якому ідея спільного походження та загально-руської єдності, над створенням якої працювало кілька поколінь українських клериків від Іова Борецького до Феофана Прокоповича, була би замінена чимось геть новим – постулатом про українську історичну та культурну унікальність. Таким документом і стала «Історія Русів», і з погляду її авторів носіями цієї окремішності було українське козацтво, представлене в «Історії» як генетичний спадкоємець домонгольської княжої аристократії.

За своєю формою «Історія Русів» не схожа на наукові дослідження М. Ломоносова, В. Татіщева, М. Щербатова чи І. Болтіна, популярні на той час у Росіі. Зразком для автора (чи авторів) «Історії» були козацькі хроніки початку XVІІІ ст., а ті, натомість, були продовженням західної історіографічної традиції, початки якої сягають епохи гуманізму. Цей твір також значно ближчий до псевдо-історичних містифікацій епохи романтизму, такиx, як чеський «Кралеводворський рукопис», шотландські «Вірші Оссіана» та російське «Слово о полку Ігоревім». Кожна з цих підробок була й залишається блискучим літературним пам’ятником своєї епохи або, як пише С. Плохій: «фальшивими свідоцтвами про народження нації, що їх тоді полюбляли випускати меткі інтелектуали» в різних кінцях Європи.

Авторів «Історії Русів» неможливо звинуватити в сучасному націоналізмі, хоч би як широко ми трактували цей термін. Вони щиро заявляли про свою відданість Російській імперії, вони бачили в поляках ворогів свого народу та його віри i, врешті, вони відкидали саму назву «Україна» як польську інтригу. Очевидно, що ними рухали (за марксистською термінологією) вузько класові або (як зараз кажуть) корпоративні інтереси. Але оголошуючи українських («малоруських») козаків єдиними прямими спадкоємцями Київської Русі, а, отже, й «справжньою» Руссю, вони кинули виклик імперії та зробили перший важливий крок у бік створення сучасної української нації.

Іронія також у тому, що саме ця, як на сучасний погляд, непослідовність авторів «Історії Русів» і сприяла її популярності. Російські романтики бачили в ній вияви волелюбності, шляхетності та героїзму власного народу; російські монархісти (навіть, такі нетипові, як Пушкін та Гоголь) – історичне свідчення російського національного духу та імперського патріотизму, натомість для українофілів («куткових патріотів» тієї доби) «Історія Русів» була доказом української зверхності над «москалями». А для наступних поколінь свідомих українців цей твір прислужився тим, що він відповідав їхній базовій потребі в самовизначенні. Кожне речення «Історії Русів» насправді казало їм: ми – не додаток до іншого народу, ми тут завжди були, це – наша земля, ми маємо древню історію і ми пишаємося нею.

І зовсім не випадково, що саме довкола 1818 року, коли було надруковано «Історію Русів», з’явилися й перша граматика української мови Ол. Павловського й перша збірка народних пісень Н. Цертелєва, і перша сучасна українська п’єса «Наталка-Полтавка» І.Котляревського.

Суперечливість поглядів української шляхти початку ХІХ ст. можна розглядати і в контексті того часу (і С. Плохій блискуче пояснює природу їхнього дуалізму), й більш абстрактно, як складову національного характеру. Хоч би яким булo історичнe пояснення «широти» їхньої ідеології, мимоволі постає питання: a чи не маємо ми тут справу із загальнонаціональною рисою? Двадцять років державної незалежності показали, що нам набагато затишніше проводити політику «і вашим, і нашим», сахатися будь-яких рішучих, принципових дій, загравати то з Європою, то з Росією, нарікати на сильного, але при цьому сподіватися на його ласку. Здається, це — єдина «генеральна лінія», якої Україна дотримувалися всі ці роки. І це при тому, що на чолі держави в нас по черзі перебували і партапаратчик, і директор заводу, і трипільський патріот, a тепер, нарешті, й рецидивіст. Так і хочеться сказати: який народ, така в нього й шляхта. Хтось може сприйняти таку заяву як вияв цинізму, а інші — як комплімент. Але хоч би як ми до цього ставилися, в реальному світі небажання приймати рішення й постійна невизначеність ще ні в кого не викликали повагу.

Навіть у себе вдома поняття «українська шляхта» сприймається, як феномен давньої історії. Дуже часто можна почути нарікання на те, що саме відсутність національної аристократії є причиною наших негараздів. У популярній свідомості всі давньоруські, а згодом і козацькі роди ще до всякого анти-українського терору з власної охоти стати або поляками, або росіянами. І, як наслідок, нація, позбавлена своїх «природних» ватажків, залякана і знекровлена, перетворилася на населення, життєвою метою якого стало біологічне виживання, або стала будівельним матеріалом для близьких чи далеких сусідів. Але потреба у «власній» шляхті від того не зменшується. Звідси й нинішні постійні та гідні сміху претензії на «елітарність» та «ексклюзивність».

Приблизно в той самий час, коли наші шляхтичі обмірковували, як би їм усе змінити, нічого не змінюючи, на іншому кінці світу нащадки переселенців із Англії (більшість із них — простолюддя «без роду й без племені») розірвало всі стосунки з історичною батьківщиною, лише на тій підставі, що не захотіли бути під владою короля. Вони вирішили, що новий континент відтепер буде їхньою землею, а отже, не король, а вони будуть на ній господарями. І цього бажання виявилося достатньо. Їм не потрібні були ні докази їхньої родовитості, ні літературні містифікації. Головним знаряддям їхньої пропаганди була брехня про деспота-короля, який висмоктує з них останні соки (податки, якими обкладалися колонії, були значно менші, ніж у самій Англії). Й цей аргумент досі залишається наріжним каменем американського міфу.

«Міф» як термін, винесений у назву книжки проф. С.Плохія, потребує деяких пояснень. У побуті слово «міф» часто вживається як синонім до «байки», «вигадки», а то й просто брехні. Але з погляду антропології, тобто в своєму первісному й головному значенні, міф, як вказує С. Плохій, посилаючись на різних науковців, це — потужне знаряддя, здатне із населення зробити націю. Символи, якими оперує міф, визначають систему спільних цінностей, світоглядних та моральних категорій. Національний міф — це сукупність вірувань, що здебільшого існує в формі наративу (тобто історії, розповіді), що оспівує древнє походження народу та його героїчну боротьбу за своє існування.

За всіх часів і в будь-яких країнах ми маємо справу з двома протилежно спрямованими процесами. Головним споживачам такого колективного наративу (народу, нації) міф потрібен тому, що лише він дає їм відчуття належності до спільноти, єдності, унікальності, самоповаги, гідності, спільного минулого та високої мети. А отже, й усього того, що охоплює слово «правда», навіть якщо описані в цій історії події не відповідають тому, як воно все насправді відбувалося.

А з іншого боку, існує наука, для якої будь-що (зокрема й міф) є, насамперед, об’єктом дослідження. Вона його «препарує», розглядає «під мікроскопом» і намагається звести до універсальних формул. Бо з погляду, науки тільки емпірично вивірене та систематизоване знання відповідає реальності.

Але в реальному житті міф завжди виявляється сильнішим за науку. Хоча б тому, що «правда» незмінна, а наука ніколи не може зупинитися на досягнутому. Отже, й зовсім не випадково, що кожне чергове покоління змушене переписувати історію.

Як і в кожному детективному сюжеті, події сивої давнини ведуть безпосередньо в наш час і продовжують впливати на долю людей. Доказом цього є історія про Юрія Кононенка, працівника бібліотеки української літератури в Москві, який займався розповсюдженням «Історії Русів», і якого за цю діяльність та за ввезення в Росію матеріалів про Помаранчеву революцію було звільнено з роботи й депортовано з країни, в якій живе його родина. Як свідчить звинувачення, висунуте проти Ю. Кононенка, все, що пов’язано з «Історією Русів», являє собою загрозу для «національної безпеки Росії». Чи існує більший доказ «правдивості» й непереможності міфу?

А у відповідь на питання про те, хто ж був автором «Історії», С.Плохій вказує на Степана Ширая та його друзів-шляхтичів з містечка Стародуб на сучасній Брянщині, як на ймовірних творців першого прото-національного маніфесту майбутньої України.

Як і кожна справжня річ, «Козацький міф» С. Плохія успішно функціонує на кількох рівнях. Як перше за останнє півсторіччя ґрунтовне дослідження надзвичайно важливої й недостатньо висвітленої теми. Як важлива англомовна наукова публікація, котра, завдяки бездоганно вибраній формі, буде прочитана і фахівцями, і шанувальниками історії по всьому світі. Як еталон для майбутніх авторів-гуманітаріїв, які писатимуть про Східну Європу. А на більш абстрактному рівні, там, де «наука» воює з «правдою», ця книжка буде яскравим доказом того, що жодна з цих стихій не може існувати без свого опонента. Без тиску науки національна міфологія має тенденцію сповзати в хаос і божевілля. А без натхнення й високої перспективи, яку дає людям міф, будь-яка наукова діяльність стає різновидом патологічної анатомії.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/02/26/ukrajinske-kozactvo-mif-ta-nauka/">ЛітАкцент</a>

Сергій Плохій. Козацький міф: історія та національне питання в епоху імперій (The Cossack Myth. History and Nationhood in the Age of Empires.
Cambridge University Press, 2012)

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.