Тези до публічного виступу на тему:

«Аудит ефективності – нова форма державного фінансового контролю» 

До недавнього часу фінансовий контроль в Україні мав суто фіскальний характер, а традиційними формами його здійснення залишались ревізії та перевірки, які проводились з метою встановлення законності операцій та цільового використання коштів, а також виявлення та покарання осіб, винних у допущенні порушень чинного законодавства.

Однак, це форми послідуючого контролю, за результатами якого можна лише констатувати сам факт порушення і притягнути винних до відповідальності, але не попередити його. До того ж, переважна більшість виявлених порушень виникала внаслідок проблем, природу яких необхідно вивчати для усунення причин, що їх породжу­ють.

Задля цього у світову практику поряд з контролем дотримання норм, який у світі прийнято вважати фінансовим аудитом, вже давно увійшла така форма контролю як аудит адміністративної діяльності або адміністративній аудит. На відміну від фінансового аудиту, ця форма контролю вивчає процедури прийняття і виконання управлінських рішень з тим, аби відповісти на запитання:

- чи є ефективними та результативними методи діяльності державних структур, і якщо ні, то чому?

- чи досягають державні структури запланованих результатів за рахунок виділених їм державних ресурсів і чи задоволений споживач якістю державних послуг?

- чи можливо поліпшити ефективність і результативність державних програм та методів діяльності державних органів і яким чином можна це зробити?

Відмінності між фінансовим аудитом та аудитом ефективності в загальних рисах полягають в постановці задач, визначенні предмету і методів дослідження, оформленні результатів.

Якщо ході ревізії увага акцентується на підтвердженні здійснених витрат та достовірності відображення їх в обліку, тобто, вивчаються минулі факти, то аудит ефективності охоплює не тільки специфічну фінансову діяльність, але і весь спектр державної діяльності, у тому числі організаційну і адміністративні системи і передбачає аналіз процесів прийняття управлінських рішень з метою визначення ефективності використання коштів, виділених для надання відповідних державних послуг, та досягнення запланованих результатів роботи державного сектору економіки.

Наприклад, якщо це державне замовлення на науково-технічну продукцію, то задача ревізора переконатись, що кошти використано науковою установою у відповідності до затвердженого кошторису, за кожною роботою складено наукові звіти та акти виконаних робіт. Натомість аудитор повинен проаналізувати стан впровадження результатів наукових розробок у виробництво, з’ясувати причини не впровадження, ефективність чинного порядку формування і виконання замовлень на проведення наукових досліджень і розробок, проектних та конструкторських робіт, дотримання конкурсного принципу відбору виконавців наукових робіт, ефективність нормативно-правового урегулювання захисту майнових прав замовників на результати наукових та науково-технічних робіт тощо.

Крім того, за результатами аудиту замість обов’язкових до виконання вимог, приписів і фінансових санкцій, підконтрольним об’єктам надаються пропозиції, спрямовані на зменшення витрат, досягнення аналогічних результатів за менших затрат ресурсів, чіткіше визначення програмних цілей, збільшення користі для юридичних і фізичних осіб, підвищення якості продукції, удосконалення процесів планування, управління, контролю тощо. Як правило, це пропозиції організаційного, нормативно-методологічного та фінансового характеру, які надаються на всіх рівнях, починаючи від Уряду.

Тобто, така форма контролю передбачає насамперед зацікавленість учасників бюджетного процесу у найкращому використанні державних ресурсів та  самостійному впровадженні наданих пропозицій і рекомендацій.

 Адміністративна реформа, започаткована у 1998 році з метою покращення діяльності урядових організацій (Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98) та прийняття Бюджетного кодексу України, яким було започатковано запровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі з метою встановлення безпосереднього зв’язку між виділеними бюджетними коштами та результатами їх використання, обумовили необхідність пошуку нових, більш прогресивних форм державного фінансового контролю, однією з яких є аудит ефективності.

Революційним кроком в цьому напрямку стало внесення змін до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу України», який відокремив аудит в самостійну форму контролю, а Кабінету Міністрів України надав повноваження визначати порядок його проведення.

На сьогоднішній день відповідними постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядки проведення органами державної контрольно-ревізійної служби окремих різновидів державного фінансового аудиту:

-           виконання бюджетної програми;

-           виконання місцевого бюджету;

-           діяльності бюджетних установ;

-           діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки;

-           окремих господарських операцій державних підприємств.

Таким чином, аудит ефективності використання ресурсів є ширшою формою контролю, ніж фінансовий аудит, бо під «сумнів» контролери ставлять не тільки законність і достовірність використання ресурсів за призначенням, а й доцільність і необхідність того чи іншого управлінського рішення. З огляду на те, що забезпечити повне усунення наслідків порушень за результатами фінансового аудиту практично неможливо, результати аудиту ефективності мають більше значення для підвищення ефективності економіки держави.