Skip to Content

Подольчак М. Публічний виступ: "Професіоналізм державного службовця як складова позитивного іміджу державної служби в цілому"

Професіоналізм державного службовця

ВСТУП

 

Бути професіоналом – означає зростати!

 

В публічному виступі розкрито професіоналізм державного службовця як складову позитивного іміджу державної служби в цілому.

Актуальність теми. Сьогодні Українська держава знаходиться на стадії формування нової управлінської системи, яка могла б гідно представити інститут держави, відповідала вимогам та стандартам Європейського союзу, була високоефективною в частині виконання завдань та функцій держави, захисту прав і законних інтересів громадян.

Незважаючи на комплекс заходів з питань реформування державної служби, ефективність державного управління останнім часом є недостатньою, знижується рівень довіри громадян до органів державного управління та державної служби в цілому. Однією з найвагоміших причин такого явища є відставання кадрового потенціалу від потреб економічного та соціально-культурного розвитку країни.

Недостатня ефективність та низький авторитет державної служби в багатьох випадках зумовлені низьким професіоналізмом осіб, уповноважених на виконання державних завдань і функцій.

Тому особливої актуальності набирає питання підвищення ефективності та результативності державного управління, насамперед, засобами реформування кадрового забезпечення. Існує гостра необхідність у нових кадрах-професіоналах, здатних компетентно, відповідально та якісно виконувати свої функціональні обов’язки. Відкритою залишається проблема пошуку оптимальних шляхів підвищення професіоналізму державних службовців до рівня, який відповідав би підвищеним вимогам сьогодення.

Метою нашого дослідження є розкриття та вивчення поняття професіоналізму державного службовця як складової іміджу державної служби в цілому.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

  • детермінувати поняття професіоналізм та професіоналізація;
  • проаналізувати основні компоненти професіоналізму державного службовця;
  • визначити роль і місце професіоналізму державного службовця в системі формування іміджу державної служби загалом;
  • визначити основні засоби підвищення рівня професіоналізму державного службовця та фактори, які є необхідною умовою його формування.
  • запропонувати шляхи підвищення рівня професіоналізму державних службовців та формування позитивного іміджу державної служби.

1. Поняття професіоналізму в державній службі

 Питання професіоналізму в державній службі сьогодні часто обговорюється як в наукових колах, так і на рівні простих громадян. Проблематика професіоналізму та компетентності державних службовців знайшла широке відображення в працях багатьох українських науковців та дослідників (Н.Р. Нижник, І.І. Нинюк, С.Д. Дубенко, В.М. Олуйко, Р.А. Рачинський та інші).

Професіоналізм можна визначити як вищий ступінь досконалості, визначений вид діяльності, найвищий рівень майстерності, здійснення справи на високому рівні [11].

Професіоналізм є глибоким та всебічним знанням та володінням практичними навичками в певній галузі суспільно корисної діяльності [3, 13].

Це явище інтегроване та багатогранне, яке у своєму вивченні потребує застосування системного підходу, врахування принципів комплексності та синергізму.

З вищенаведених понять випливає визначення професіоналізму державного службовця.

Так, І. Нинюк визначає поняття «професіоналізм державних службовців» як якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких різносторонніх знань, умінь, професійних управлінських навиків, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність державної служби та сприяє зростанню її авторитету [11].

С. Білорусов зазначає, що «професіоналізм державних службовців можна визначити як здатність знаходити, враховуючи умови і реальні можливості, найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених завдань у межах наданих повноважень, використовувати фахові технології, що застосовуються в демократичних суспільствах, мати постійну мотивацію до роботи та задоволення від неї, досягати високих результатів у процесі виконання своїх функціональних обов'язків, дотримуватись відповідних етичних норм, мати і усвідомлювати перспективу свого майбутнього професіонального розвитку та прагнути до нього» [1].

Таким чином, можна зробити висновок, що професіонал – це майстер своєї справи, високоінтелектуальна, високоосвічена, обізнана людина, яка поряд із вузькоспеціалізованими знаннями, має широке поняття про суміжні науки, ґрунтовні теоретичні знання та практичні навички, здібності до їх ефективного використання та застосування.

Професіонал-державний службовець, окрім перелічених якостей, повинен володіти також глибокими аналітичними здібностями, навичками планування та прогнозування, вміти системно мислити, бути креативним, ініціативним, уважним до деталей. Професійну культуру службовця складає також моральна культура. Особливої актуальності питання моральної культури та професійної етики набуло в зв’язку з необхідністю подолання елементів негативного іміджу державної служби, оптимізації та гармонізації відносин державних службовців з громадянами, та між собою. Тому необхідними якостями державного службовця-професіонала також повинні бути загальнолюдські цінності та моральні якості (ввічливість, тактовність, скромність, коректність, шанобливість тощо), знання ділового етикету, мовленнєвого етикету, професійної етики.

А. Ліпенцев відмічає як необхідну рису компетенції та професіоналізму державного службовця соціальну компетентність, складовою якої є «емоційний інтелект». Поняття «емоційний інтелект» охоплює сукупність індивідуальних навичок та схильностей, зокрема знання власних емоцій та управління ними, самомотивація, визнання емоцій інших та управління стосунками з іншими [8].

Окремі дослідники до професіоналізму державного службовця також відносять такі якості як політична нейтральність, лояльність, цілеспрямованість, гнучкість, доцільне новаторство, розумна ініціатива.

Відповідно до опитувань державних службовців, проведених С.Білорусовим, головними якостями державного службовця є: професіоналізм, компетентність, освіченість, чуйність, порядність [1] (Рис.1.1).

 

Рис. 1.1. Головні якості державного службовця (опитування респондентів)

 

Як бачимо, на першому місці за важливістю респонденти визначили професійні якості службовця, а вже потім морально-психологічні (особистісні). Очевидно, таке ранжування зумовлене тим, що найбільш проблемними для державних службовців є завдання (функції) професійного характеру (прийняття управлінських рішень, проблеми планування та контролю). В свою чергу питання взаємовідносин з громадянами та колегами є менш проблематичними. Результати такого опитування державних службовців наведені на Рис.1.2.

Рис. 1.2. Найбільш проблемні завдання для державного службовця

(опитування респондентів)

 

 

2. Імідж державної служби як інтегроване та комплексне поняття

 

Усі перелічені якості державного службовця покликані для забезпечення реалізації ним основних завдань та втілення основних принципів державної служби.

Однак, вищенаведений образ державного службовця сьогодні зустрічається нечасто. Нажаль, все більше службова поведінка державного службовця супроводжується неетичною, інколи аморальною поведінкою, порушенням професійних норм і цінностей, деформаціями (бюрократизм, корупція, некомпетентність, халатність тощо).

Такі випадки, навіть якщо вони і одиничні, призводять до зниження авторитету державного службовця, дискредитують як державний орган, в якому він працює, так і державну службу взагалі. Адже образ того чи іншого службовця-непрофесіонала мимоволі переноситься на імідж державного службовця загалом.

Як відомо, імідж – це цілеспрямовано створена або така, що стихійно виникла форма відображення об'єкта в свідомості людини. Імідж – явище комплексне. Імідж організації створюють люди, які в ній працюють, а сукупний образ організацій ототожнюється з образом сфери їх діяльності.

Розглянемо детальніше явище такого ототожнення.

Відповідно до законодавства, «державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів» [5]. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Тобто, за поняттям державної служби стоїть професійна діяльність державних службовців. Таким чином, державна служба ототожнюється з державними службовцями, з їх діяльністю, виконанням службових обов’язків, поведінкою та ставленням до громадян.

Державний службовець, який займає певну посаду та володіє окресленим колом службових повноважень, представляє як державний орган, в якому працює, так і державну службу. Тому імідж (авторитет) кожного окремого державного службовця формує імідж державного органу та імідж державної служби. При цьому такий вплив є взаємним і характеризується наявністю зворотних зв’язків (Рис. 2.1). 

 

Рис. 2.1. Взаємовплив іміджу державного службовця та державної служби загалом

 

Дослідження показують, що основними факторами негативного іміджу державного службовця є непослідовність у діях, непрофесійність, байдужість до людських проблем, відсутність патріотизму, неетичність, бюрократизм, недобросовісне виконання своїх обов’язків, конфліктність. Ці деформації в поведінці державного службовця необхідно усунути шляхом реформування системи державного управління.

3. Професіоналізація як засіб підвищення рівня професійності державної служби

Реформа державного управління покликана сформувати високопрофесійний кадровий склад державних інституцій шляхом застосування ефективної оновленої кадрової політики, стимулювати професійне зростання, ефективність і результативність діяльності державних службовців, унеможливити випадки непрофесійності та некомпетентності, повинна повернути довіру суспільства до влади, сприяти становленню її позитивного іміджу.

Одним з основних засобів такого реформування має бути професіоналізація державної служби.

Професіоналізація є процесом оволодіння необхідними професійними знаннями, уміннями й навичками, адаптацією до професійного середовища.

Це цілісний безперервний процес, який починається з моменту вибору професії і завершується, коли людина припиняє свою професійну діяльність [12].

Професіоналізацію можна розглядати в трьох аспектах: законодавчому – законодавче окреслення сфери професійної діяльності державного службовця; освітньо-професійному – фахова підготовка службовців на постійній чи дистанційній основі спеціалізованими закладами; науковому – вивчення питань професійної діяльності та розроблення спеціальних заходів на науковому рівні [9].

Цей процес має два структурні рівні: система безперервної професійної освіти (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, самоосвіта, стажування в державних установах за кордоном) і практична діяльність на займаній посаді (формування професійної майстерності та творчого підходу у результаті накопичення та використання професійного досвіду).

Вдосконаленням практичних навичок державний службовець займається під час виконання своїх службових обов’язків. Система професійної освіти дає можливість підвищити кваліфікацію державного службовця, або отримати відповідний кваліфікаційний рівень в галузі державного управління чи інших наукових напрямках. Підвищення рівня професіоналізму службовців окремого структурного підрозділу державного органу шляхом отримання професійної освіти та відповідного наукового ступеню розглянемо на прикладі Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Станом на 2000 рік Львівське обласне територіальне відділення налічувало одного кандидата економічних наук. Всі 34 штатних працівники відділення мали вищу освіту. Розвиток процесів професіоналізації протягом останніх десяти років позитивним чином відобразився на стані кадрового забезпечення відділення. Так, вже цього року у Львівському обласному територіальному відділенні налічується один доктор економічних наук, два кандидати наук (кандидат технічних наук та кандидат наук з державного управління), три магістри державного управління. Усі працівники мають вищу освіту, а 12 з них мають дві і більше вищі освіти (Рис. 3.1).

 

Рис. 3.1. Динаміка стану кадрового забезпечення у Львівському обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України

Таким чином, професіоналізація покликана підвищити рівень професіоналізму державних службовців та державної служби загалом шляхом безперервного навчання, підвищення кваліфікації, накопичення та використання професійного досвіду, створення сприятливого внутрішнього та зовнішнього середовища розвитку державного службовця, формування якісного кадрового резерву та відбору кращих серед кращих.

4. Негативні явища та шляхи удосконалення професіоналізації державної служби

На сьогоднішній день необхідністю є вироблення дієвого механізму впровадження професіоналізації. Нажаль, як показує досвід, багато положень професіоналізації не працюють, або не є ефективними. Не всі державні органи можуть користуватися послугами відповідних навчальних установ щодо підвищення кваліфікації їх працівників через банальну відсутність коштів. В частині випадків сам процес підвищення кваліфікації є лише формальним явищем і зводиться до отримання державними службовцями відповідних сертифікатів. Трапляються також випадки, коли державні службовці вступають до навчального закладу не для отримання відповідної освіти та знань, а задля іншої мети. Результати анонімного анкетного опитування слухачів одного з регіональних інститутів Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Академія) показують, що окремі держслужбовці поступають до Академії з метою відпочинку, зміни обстановки, пошуку партнера для сімейного життя або уникнення негараздів на роботі [2] (див. Рис. 4.1).

 

Рис. 4.1. Фактори, що спонукають до вступу в Академію

(опитування респондентів)

Разом з тим, удосконалення потребує і сам процес навчання. Так, вищенаведене анкетне опитування показало необхідність внесення змін до навчальних програм, оскільки більшість респондентів вказали на те, що перелік предметів, що викладаються в Академії не є необхідним для державних службовців [2] (див. Рис. 4.2).

Рис. 4.2. Необхідність для державних службовців предметів,

що викладаються в академії (опитування респондентів)

Невідпрацьованими процедурами також є проведення щорічної оцінки та атестації державних службовців, які повинні бути об’єктивною оцінкою відповідності державного службовця займаній посаді і мають на меті виключення випадків перебування на державній службі випадкових людей. Проте, щорічна оцінка та атестація переважно стають лише формальними заходами, так би мовити «для галочки», які зводяться до написання звітів, характеристик тощо. Тому необхідним є залучення до атестаційних комісій, окрім посадових осіб установи, де працює службовець, також представників Управління Головдержслужби. Щорічна оцінка як об’єктивна абсолютна, та в деякій мірі порівняльна оцінка професійності державного службовця, повинна сприяти формуванню здорової конкуренції в колективі, стимулювати службовців до постійного самонавчання. В свою чергу атестація державних службовців, як оцінка ефективності виконання службовцем своїх посадових обов’язків, повинна виключити можливість займати посаду спеціалісту, який не відповідає мінімальним вимогам та має недостатній багаж знань та навичок.

Результати оцінювання діяльності державних службовців повинні враховуватися при формуванні кадрового резерву та проведенні конкурсу на заміщення вакантних посад. Однак, в реальності така практика не завжди має місце. Для прикладу, за результатами анкетного опитування, державні службовці зазначили про непрозорість проведення конкурсів та призначення на посаду [2] (див. Рис. 4.3).

Рис. 4.3. Прозорість процедури проходження конкурсу та призначення на посаду (опитування респондентів)

Ефективним способом підвищення рівня професіоналізму може бути участь у різноманітних, зокрема міжнародних, конференціях та семінарах, обмін досвідом з працівниками відповідних установ зарубіжних держав, відвідання тематичних тренінгів, курсів тощо. Наприклад, акумулювання досвіду та знань іноземних колег, вивчення їхніх підходів до вирішення проблемних питань, методики проведення досліджень, особливостей процедури прийняття державних рішень, отримання іншої інформації, дає можливість оптимізувати власну роботу, здійснювати доцільне новаторство, застосовувати нові прийоми та методи, проводити порівняльний аналіз тощо.

В цьому контексті доцільним є налагодження тісного транскордонного співробітництва, одним з пріоритетних напрямків якого є реформування державного управління. Україна має надзвичайно вигідне геополітичне положення. Дев’ятнадцять з двадцяти п’яти регіонів України є прикордонними. Тому тісна співпраця наших державних установ з аналогічними інституціями сусідніх держав була б надзвичайно корисною на шляху наближення механізмів державного управління до європейських стандартів.

Варто також зазначити, що в значній мірі на всебічний розвиток особистості впливає вивчення іноземних мов. Для прикладу, в деяких європейських державах знання однієї або кількох іноземних мов є необхідною вимогою для роботи на державній службі.

Не менш значущим та вагомим є участь державних службовців у Всеукраїнському конкурсі «Кращий державний службовець». Завданням конкурсу є оцінка і, разом з тим, підвищення рівня знань державного службовця у сфері державного управління, етики, ділового етикету, майстерності публічного виступу, формулювання, викладення власної думки чи позиції та доведення її до цільової аудиторії. На наш погляд, участь у цьому конкурсі позитивно впливає на усі якості державного службовця, які є невід’ємними складовими його професіоналізму, заохочує до самонавчання, сприяє самовдосконаленню, формує певний рівень амбіцій, підвищує його конкурентоздатність.

5. Фактори становлення державного службовця як професіонала. Мотивація професіоналізму

Для максимальної ефективності застосування вищезгаданих засобів професіоналізації, необхідним є наявність комплексу факторів, які є невід’ємною умовою становлення державного службовця як професіонала.

До таких факторів, на нашу думку, необхідно віднести наступні:

Внутрішні здібності та потенціал – це насамперед кмітливість, ерудованість, здатність до аналітичного та системного мислення, креативність, розвинена пам'ять;

Емоційний інтелект – знання власних емоцій, управління власними емоціями, самомотивація, визнання емоцій інших та управління стосунками з іншими;

Соціально-психологічні та моральні якості – культура, ввічливість, стійкість, витриманість, тактовність, скромність, коректність, шанобливість;

Навчання (власне професіоналізація) – підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, дистанційне навчання, самоосвіта, стажування в державних органах за кордоном тощо.

Мотивація – просування по службі (кар’єрний ріст), фінансове заохочення, моральне заохочення, соціальні пільги тощо.

Лише за умови спільної дії цих факторів державний службовець перетворюється на справжнього професіонала. При цьому доцільним є виокремити чинник мотивації, як особливо важливий та такий, що має яскраво виражений синергічний ефект. Без вагомої мотивації докладені зусилля приречені на неуспіх, мотивація є обов’язковою умовою здійснення цілеспрямованої діяльності. Спеціаліст, маючи високі здібності, інтелект, моральні якості та можливість навчання, не буде їх реалізовувати для підвищення рівня професіоналізму, будучи в цьому незацікавленим.

Як показує досвід, найкращою мотивацією є достойний високий рівень оплати праці, що складається з посадового окладу, надбавок та премій. Керівники структурних підрозділів повинні заохочувати кращих працівників шляхом розподілу премій в залежності від обсягів та якості виконаної роботи, тим самим стимулюючи інших до досягнення кращих результатів та вищої ефективності. Серед інших засобів мотивації можуть бути надання кращим працівникам закордонних відряджень, можливості стажування за кордоном, участь у інших міжнародних проектах.

Нажаль, в більшості державних органів не працюють положення законодавства про забезпечення державних службовців, які потребують покращення житлових умов, пільговим житлом, видачу державним службовцям пільгових кредитів тощо. Не в кожній державній установі створені якісні та достатні умови праці – облаштування робочого місця, забезпеченість оргтехнікою, новими інформаційними технологіями, канцелярським приладдям тощо.

Фактор мотивації повинен бути в повній мірі врахований при здійсненні заходів щодо подолання негативних явищ державної служби.

6. Шляхи покращення іміджу державної служби

Підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна стверджувати, що в основі покращення іміджу державної служби лежить підвищення рівня професіоналізму державних службовців.

Виховання нового високопрофесійного, високоморального, достатньо мотивованого покоління державних службовців є ефективним засобом подолання негативного сприйняття державної влади населенням, формування високого ступеня довіри до державної служби та її позитивного іміджу.

Для досягнення поставленої мети, на нашу думку, необхідно здійснити наступний комплекс заходів:

1.     комплексна професіоналізація державних службовців;

2.     стимулювання та мотивація державних службовців щодо підвищення рівня професіоналізму;

3.     формування дієвої законодавчої та нормативно-правової бази стосовно функцій, прав та обов’язків державних службовців;

4.     формування та реалізація ефективної кадрової політики, яка повинна забезпечити управління професійним розвитком службовців на всіх етапах кадрової роботи;

5.     надання етичним нормам в державній службі правового статусу, що сприяло б переорієнтації відношення чиновників до громадян та гармонізації їх відносин (прийняття Кодексу поведінки державних службовців України);

6.     застосування принципів комплексного та системного підходу до вирішення проблемних питань державного управління.

 

ВИСНОВКИ

 1. Професіоналізм – це багатогранне поняття, що включає в себе цілу низку різнопланових якостей працівника та повинен бути невід’ємною рисою кожного державного службовця.

2. Професіоналізм є якісною позитивною характеристикою державного службовця та сприяє формуванню його позитивного іміджу. Імідж державного службовця в свою чергу формує імідж державної служби загалом.

3. Професіоналізація – дієвий засіб підвищення професіоналізму державних службовців. Професіоналізація передбачає безперервне навчання, підвищення кваліфікації, накопичення та використання професійного досвіду, законодавче врегулювання сфери професійної діяльності держслужбовців, створення сприятливого середовища розвитку державного службовця, формування якісного кадрового резерву.

4. Необхідними умовами становлення державного службовця як професіонала є внутрішні здібності та потенціал, емоційний інтелект, соціально-психологічні та моральні якості, навчання, мотивація.

5. Шляхи підвищення рівня професіоналізму державних службовців та формування позитивного іміджу державної служби повинні передбачати професіоналізацію державних службовців, її стимулювання та мотивацію, врегулювання законодавчої бази, ефективну кадрову політику та політику етики державного службовця.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білорусов С. Розвиток професіоналізму та визначення ділових якостей державних службовців // Вісн. державної служби. — 2005. — № 2. — С. 32.

2. Дацик З. Детермінанти розвитку професійної компетентності державних службовців : на правах рукопису / Зарина Дацик — ЛРІДУ НАДУ, — 2010. — 130 с.

3. Державна кадрова політика : теоретико-методологічне забезпечення : монографія / авт.кол.: В. М. Олуйко, В. М. Рижих, І. Г. Сурай та ін.; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. В. М. Олуйка. — К. : НАДУ, 2008. — 420 с.

4. Державне управління та державна служба: Словник-довідник / Уклад О. Ю. Оболенський. — К. : КНЕУ, 2005. — 480 с.

5. Закон України про державну службу — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. — Дата доступу : 31.05.10. — Про державну службу.

6. Зінченко О. До питання професіоналізму в державній службі // Вісн. держ. служби. — 2006. — № 1. — С. 17.

7. Конституція України — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. — Дата доступу : 31.05.10. — Конституція України.

8. Ліпенцев А. В., Тимошенко О. В. Розвиток емоційних компетенцій державних службовців // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. — Львів : ЛРІДУ НАДУ, — 2005. — Вип.6. — С.130-136.

9. Луговий В. На службі професіоналізації державного управління // Вісн. держ. служби. — 2003. — № 2. — С. 18-25.

10. Неумивайченко Н. Правила поведінки державних службовців: практичні питання // Право України. — 2001. — № 2. — С. 80-83.

11. Нинюк І. І. Професіоналізм державних службовців: сутність, стан та особливості формування: автореф. дис. ... к.н.д.у. : 25.00.03 / І. І. Нинюк. — К.: Національна академія державного управління при Президентові України, 2005. — 20 с.

12. Шпекторенко І. В. Професійна мобільність державного службовця: монографія / І. В. Шпекторенко. — Д. : Моноліт, — 2009. – 242 с.

13. Янюк Н. Принципи державної служби як основа її професійності і стабільності // Вісн. Львівського у-ту. — 2009. — Вип. 48. — С. 119.

 

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.