Skip to Content

Срочно люстрировать партии, как элемент госмеханизма. Дейниченко В.

 

Програми Політичних Партій: Документ «Для Галочки»?

Октябрь 22, 2015

Рік тому, перед парламентськими виборами 2014 року, VoxUkraine проаналізував програми політичних партій, що висували своїх кандидатів до парламенту. З дев’яти партій, які мали найвищий передвиборчий рейтинг, до парламенту пройшло шість.

На найближчі місцеві вибори своїх кандидатів запропонували всі парламентські партії, окрім Народного Фронту. Ці партії вже мали змогу проявити себе за 11 місяців, що минули з парламентських виборів. VoxUkraine перевірили, які з парламентських партій втілювали (чи принаймні намагалися втілювати) свої передвиборчі програми та ідеї, проголошені в них. Для цього ми проаналізували законотворчу діяльність народних обранців, їхні голосування (за винятком групи «Відродження» та групи «Воля народу», які утворились після формування Верховної Ради), та виконання конкретних обіцянок, які були в програмах партій.

За перші дві сесії Верховна Рада прийняла 651 законодавчий акт. Лише 16 законів прямо виконують обіцянки, записані у програмах партій (Таблиця 2). Проте 196 законів[1] загалом стосувались ідей, озвучених у партійних програмах– на їх основі побудовано підсумковий рейтинг (Таблиця 1). Отже, 180 законів — це або кроки до виконання ідей, закладених у програмах, або інші законопроекти, спрямовані на ту саму мету (наприклад, парламентом було ініційовано і проголосовано ряд законів, спрямованих на боротьбу з корупцією, про які партії не згадували у своїх програмах).

Таблиця 1. Підсумковий рейтинг. Яким парламентським партіям можна довіряти

 

Згідно з результатами аналізу, БПП та НФ є лідерами в ініціюванні та голосуванні за закони, які відповідають ідеям їхніх програм, а фракція Самопомочі, хоча змогла провести до прийняття мало законів, які б відповідали її програмі, проте старанно голосувала за всі такі закони, ініційовані іншими. Батьківщина і БПП виконали найбільше своїх обіцянок, але БПП і НФ загалом сильно відхилялись від програм і працювали в напрямках, які не згадували у своїх програмах. Загальний рейтинг за сумою балів очолили НФ та БПП.

Методологія Таблиці 1

Ми розглянули

1) які з партій змогли довести до прийняття законопроекти, що відображали ключові програмні ідеї партії та

2) як партії голосували за закони, що загалом відображали їхні ідеї (навіть якщо такі закони ініціював хтось інший). (Див. Табл. 3).

Підсумкове порівняння — перша частина Таблиці 1 — було складено за п’ятьма критеріями в кожній із тем: політична система, боротьба з корупцією, державне управління, судова реформа, безпека та армія, економічна політика, соціальний захист, освіта й наука, охорона здоров’я, мова, суспільне телебачення та членство в ЄС (більшість партій так чи інакше торкалися цих тем у своїх програмах). Розглядалися лише прийняті закони, які стосуються однієї з тем передвиборчої програми.

Критерії “розробки теми” були такі: ініціювання законопроектів; голосування за законопроекти; виконання обіцянок, записаних у програмі партії; виконання, того, що не обіцяли у програмі; порушення обіцянок.

  • Ініціювання: лідерами у цій категорії є партії, які змогли ініціювати й довести до прийняття найбільшу кількість законопроектів у певних темах (незалежно від того, чи було це обіцяно їхніми програмами, чи ні);
  • Голосування більшістю: лідерами у цій категорії є партії, що проголосували більшістю за найбільшу кількість законопроектів певної теми (незалежно від ініціатора законопроекту);
  • Виконання обіцянок: категорія показує, які партії змогли виконати положення партійної програми, ініціювавши та довівши до прийняття відповідні законопроекти;
  • Виконання, того, що не обіцяли: категорія показує, які партії, хоча й не обіцяли в передвиборчій програмі, проте ініціювали й довели до прийняття законопроекти в певних темах;
  • Порушення обіцянок: категорія показує, які партії, пообіцявши в передвиборчій програмі, згодом не змогли довести до прийняття законопроекти, які б виконували ці обіцянки (якщо законопроект було розроблено, але ВРУ його не прийняла, обіцянка все одно вважається невиконаною).

Підсумковий рейтинг — друга частина Таблиці 1 — розраховано за такими принципами:

  • Загальна сума балів за ініціювання законів. Партія отримувала (+1) в кожній темі, яка була в програмі партії (див. Табл. 3) за доведення до прийняття законів, ініційованих членами партії;
    (+0,5) в кожній темі, якої не було в програмі, за доведення до прийняття законів, ініційованих членами партії;
    (-0,5) в кожній темі, яка була в програмі партії, за відсутність серед прийнятих законів таких, що ініціювала партія.
  • Загальна сума балів за голосування за закони. Партія отримувала (+1) в кожній темі, яка була в програмі партії (див. Табл. 3) за голосування більшістю (>50%) за закони в даній темі (незалежно від ініціатора);
    (+0,5) в кожній темі, якої не було в програмі, за голосування більшістю (>50%) за закони в даній темі (незалежно від ініціатора);
    (-0,5) в кожній темі, яка була в програмі, якщо партія не підтримала більшістю жодного закону теми.

Звісно, може здатись несправедливим, що лише одна партія отримувала бали за ініціювання коаліційних законів, хоча робота була колективною (авторство законопроекту визначалось за партійною належністю головного ініціатора), або навпаки – партія отримувала бали за ініціювання законів, що були підготовлені, наприклад, профільним міністерством, яке не змогло провести законопроект через процедури Кабінету Міністрів. Звісно, кожен рейтинг є певним спрощенням, але якщо подивитись глибше, то саме ті партії, для яких певна тема є найбільш важливою ідеологічно, і будуть обрані міністерством чи колегами по Коаліції (чи навіть лобістами) для подання законопроектів із певним набором ідей.

Аналіз виконання конкретних обіцянок партій, записаних у передвиборчих програмах 2014 року[2]

Таблиця 2 розглядає лише законопроекти, розроблені партіями на виконання положень своїх передвиборчих програм. При цьому, якщо законопроект було подано депутатами кількох партій та включено до передвиборчих програм цих самих партій, законопроект зараховувся до активу обох партій. Якщо законопроект було подано кількома партіями, але обіцяно лише однією, він зараховувася до “активу” лише цієї партії.

Таблиця 2. Загальний аналіз партійних програм

 

Хтось може заперечити, що під час парламентської роботи партії керувалися не власними програмами, а Коаліційною угодою, проте аналіз виконання цієї угоди також невтішний – станом на липень 2015 року угода виконувалась приблизно на 30%, і, за останньою інформацією, на сьогодні ситуація не покращилася.

Таблиця 3. Кількість прийнятих законів, що були ініційовані партіями та голосування більшістю за закони за темами передвиборчих програми

 

[Посилання на таблицю в Excel: VoxUkraine_Elections]

Таблиця 4. Найбільш конкретні положення партійних програм та їхнє виконання*

[Тут Ви зможете знайти Таблицю 4 з активними гіперпосиланнями на законодавчі акти]


[1] Не всі 651 потрапили до розгляду, оскільки 165 законів ми визначили як технічні, а 147 стосувались тем, які не виникали в програмах.

[2] Зазначимо, що більша частина програм партії не піддаються перевірці, оскільки є занадто загальними (наприклад – партія підтримує підприємництво та економічний розвиток) – таблиця 1. Тому ми обирали лише ті положення, які можливо хоч якось конкретизувати (таблиця 4). У цьому плані варто відзначити програму партії «Батьківщина», яка містить найбільше положень зі словами «прийняти закон».


*До складу Редколегії входять Олена Білан (Dragon Capital), Володимир Білоткач (Newcastle U), Юрій Городніченко (UC Berkeley), Олександр Жолудь (International Center for Policy Studies), Том Купе (KSE), Тимофій Милованов (U. of Pittsburgh), Вероніка Мовчан (IER), Ілона Сологуб (KSE), Олександр Талавера (U. of Sheffield), Наталя Шаповал (KSE)

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Скільки коштів витратили кандидати у Києві. Аналізу НЕМА!

Скільки коштів витратили кандидати у Києві

19 жовтня був останній день подання проміжних фінансових звітів партій та кандидатів у мери. А вже 20 жовтня ці звіти мали б бути оприлюднені. Я вирішив розібратись.

19 жовтня, я – на Хрещатику, 36, у Київській міській державній адміністрації. Саме тут працює київський мер та засідають столичні депутати. І саме тут на першому поверсі в 106-му кабінеті розташована територіальна міська виборча комісія Києва.

На вході охорона без проблем пропускає всередину до кабінетів виборчкому. На столі у членів виборчої комісії лежить звіт Віталія Кличка...

Усі гроші на передвиборчу компанію чинний мер взяв із власних заощаджень. А це 16 мільйонів 101 тисяча гривень. Серед витрат у Кличка виділена сума на телеканали. Наприклад, 2,7 мільйона гривень. Віталій Кличко перерахував телеканалу СТБ за передвиборчу рекламу.

Принесли звіт представники партії «Укроп». Цю партію очолює один із соратників Ігоря Коломойського, Геннадій Корбан. Представник «Укропу» Дмитро Сіманський пообіцяв оприлюднити звіт, якщо цього вимагає закон. 29 мільйонів 557 тисяч гривень зібрав «Укроп» на міських виборах Києва.

Голова виборчої комісії розповів, що закон дозволяє нести звіти без порушень до 24:00, 19 жовтня. Після шостої вечора працював лише черговий член виборчої комісії, який приймав звіти.

Так виглядав коридор у мерії о 22:00. Порожній.

Але за півгодини до закриття о 23:30 здавати проміжні звіти прийшли представники партії «Громадянська позиція», вони відмовилися спілкуватися на камеру. Також, папери готувала «Спільна дія».

З'ясувалося, що партія «Спільна дія» принесла так пізно не проміжний фінансовий звіт, а список спостерігачів від своєї партії. Замість самого звіту, представники партії лише уточнили у мене, коли їм треба подавати проміжний фінансовий звіт. Та вони все одно вже не встигають його здати. «Та, там два рядки», – без суму відмахнувся один із представників партії.

Вже наступного дня, 20 жовтня, стало зрозуміло, що значна частина кандидатів у мери та партій не надали проміжних фінансових звітів, або ж надали не самі звіти, а виписки з банків. Отже, які кандидати у мери Києва надали повні звіти вчасно?

Із 29 кандидатів у мера Києва вчасно і повно, відповідно до інформації виборчкому, прозвітували лише 3 претенденти!

Один з них – кандидат на посаду мера Києва Віталій Кличко, задекларував витрати на вибори в розмірі 16 мільйонів 101 тисячу гривень. Кандидат в мери Києва Роман Михайлов, відповідно до звіту, витратив на вибори «0» гривень «0» копійок.

А кандидат у столичні мери Євген Рибчинський задекларував надходження в розмірі 668 тисяч гривень, з яких його власні 572 тисячі гривень, а 96 тисяч гривень – добровільні внески.

Із 40 партій, які беруть участь у виборах до Київради, менше від 10 надали звіти вчасно і без порушень. Папочку для ознайомлення з проміжними фінансовими звітами усіх партій, надав Василь Мірошниченко, представник комісії. «Тут усе, що є», – запевнив він. Відразу кілька партій продемонстрували, що проводять передвиборчу кампанію без жодної гривні надходжень.

Партія соціалістів показала у своєму звіті «0» надходжень. Партія «Зелені» – теж «0».

Партія «Сила людей» усього зібрала на виборчу кампанію 25 тисяч 900 гривень, все це – внески самих кандидатів. Зі звіту виборчого фонду «Громадянська позиція», вони зібрали усього 361 тисячу 855 гривень, це здебільшого кошти, надані самою партією (325 тисяч гривень, ще 14 тисяч гривень – внески кандидатів).

Погана новина в тому, що закон дозволяє не інформувати громадян, звідки у партії кошти.

Партія «Самопоміч», наприклад, на вибори в Києві зібрала 10 мільйонів, 985 тисяч. Більшість – це партійні гроші, чиї саме – залишається для громадян за сімома замками.

Партія «Укроп» зібрала 29 мільйонів 557 тисяч гривень, із них внески кандидатів – 135 тисяч і 69 тисяч – добровільні пожертвування. Найбільших грошодавців двоє. Це Костиря Інна Олександрівна – 46 тисяч гривень... та Котвицький Сергій Опанасович, який робив пожертвування 4 рази, загальною сумою понад 69 тисяч гривень...

Примітно, що найбільше витрати у київського «Укропу» були на рекламу на телеканалі «1+1», це понад 2,5 мільйони гривень. Партія «Сила громад» витратила всього 204 тисячі гривень, зокрема, це внески кандидатів.

Надала проміжний фінансовий звіт також партія «Совість народу».

«Аграрна партія» зібрала 440 тисяч гривень власних коштів. «Українська народна партія» мала на вибори 53 тисячі гривень. Партія «Демальянс» зібрала 237 тисяч гривень, із яких 206 тисяч це кошти партії, а ще 12 тисяч – кандидатів.

Є партії та кандидати, які надали неповний звіт, а лише виписки та інформацію про банківські рахунки.

Партія «Автомайдан» здала лише виписки без звіту. Так само «Батьківщина», «Свобода» і «Наш край». «Відродження», «Партія простих людей Сергія Капліна», «Опозиційний блок», «​Рух за реформи» надали детальні виписки без звіту.

Отже, що було з’ясовано. Доступ журналістів і громадськості до проміжних фінансових звітів вперше за усю історію проведення виборів в Україні – є доступним ще до завершення виборів.

Більшість кандидатів на пост мера Києва та партій до Київради знехтували необхідністю інформувати громадськість про свої надходження та витрати.

Частина партій, які все ж таки надали звіт, не були відкритими до кінця. Формулювання «власні кошти партії» не відкриває інформації громадськості, хто ж реальні спонсори цієї партії.

Сергій Андрушко – журналіст Радіо Свобода, спеціально для руху «Чесно»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації на сайті «Української правди»

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Кроме коммунистов есть и другие партии. Их надо люстрировать!

Минюст лишил коммунистов права участвовать в выборах.

 

Минюст запретил компартиям участвовать в выборах
Все коммунистические партии, которые существуют в Украине, законодательно теряют возможность участвовать в политической жизни государства, в том числе и в избирательном процессе.

Об этом заявил секретарь СНБО Украины Александр Турчинов.

"Сегодня министр юстиции согласно принятому Верховной Радой закону подписал решение, согласно которому коммунистические партии, которые есть сегодня в нашей стране, теряют право быть субъектом политических и избирательных процессов", - подчеркнул он.

Отдельно Турчинов объяснил, что отныне Коммунистическая партия Украины и другие сателлитные коммунистические партии теряют политический статус и права политической партии.

"Это действительно исторический момент...", - добавил секретарь СНБО.

В свою очередь глава Минюста Украины Павел Петренко уточнил, что такое решение принято в отношении трех политических партий.

"После принятия законов (о декоммунизации - прим.ред.) была создана независимая комиссия, которая в течение месяца проводила проверку на соответствие трех коммунистических партий в Украине - КПУ, КПУ (обновленная) и Коммунистическая партия рабочих и крестьян. На основе выводов комиссии я подписал три приказа, которые определяют, что компартии Украины, в частности, в своей деятельности, в наименовании, в символике, уставе и программе не соответствуют требованиям ч.2 ст.3 закона "Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарного режимов в Украине и запрет пропаганды их символики". Эта политическая сила и две другие коммунистические партии отныне не могут быть субъектом избирательного процесса и не могут участвовать в политической жизни страны", - заявил он.

Напомним, ранее Рада официально запретила пропаганду коммунизма и нацизма в Украине. Согласно принятому закону, вся символика и пропаганда нацизма, национал-социализма, этих ценностей, любая деятельность нацистских, фашистских группировок в Украине запрещены.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Хто всі ці люди? Пройдисвіти? НЕ ВСІ...

«Хто всі ці люди?», - головне питання нинішніх виборів.Чому політики мають нас за ідіотів?

Сотні облич від десятків партій дивляться на нас із плакатів і біг-бордів. Вибори в українських реаліях - це клоунада, так було і так буде. Інший рівень демократії, де змагаються ідеї і концепції, нам не доступний, не набрали достатньо умінь і навичок, щоб туди потрапити.

Автор: Роман Кульчинський

З часів перебудови і до кінця 90-х я був активістом, а потім апаратчиком Народного Руху. І на кожних місцевих виборах перед партією поставала одна і та ж проблема: округів більше, ніж наших канидатів. А ще потрібні були людей у виборчих комісіях. Кількість не висунених кандидатів і непокритих контролем дільниць викликали розпач.

Проблему з відсутністю кандидатів вирішували просто: зверталися до більш-менш відомих людей, які більш-менш поділяли погляди й умовляли їх висуватися. Своїх людей у комісії висували тільки там, де розраховували на перемогу. Коли були гроші, наймали випадкових людей, які і контролювали підрахунок голосів випадково.

Коли хтось із таких нерухівців, висунутих Рухом, випадково обирався у місцеву раду, він у кращому випадку грав у свою індивідуальну гру, а в гіршому - переходив на сторону опонентів. Це в кращі часи, коли деребанити бюджет і землю ще не вміли.

Рух так і не вирішив цю свою проблему, розколовся і вмер. Не в останню чергу через те, що фракція у Верховній Раді значною мірою складалася не з партійців, а з «висунутих Рухом».

Рік тому я спостерігав, як одна нова політична партія з адекватним лідером висувала кандидатів у Київраду. Історія повторювалася на моїх очах. Своїх активістів не вистачало і висували тих, кого вмовили, часто випадкових людей, які навіть про свою участь у Майдані розповісти не могли.

Це два приклади із життя реальних партій. Одна вже померла, інша тільки пробує народитися. Подібних організацій є ще декілька в Україні.

Що таке "живі партії", запитаєте ви?

У Великій Британії виборчий округ по розміру приблизно дорівнює українському. «Якщо у вас на окрузі живе 200 – 300 відданих членів вашої партії, вважайте ваш кандидат виграв вибори до парламенту», - вчили колись рухівців партійні функціонери з Консервативної партії Великої Британії.

Звичайно, грає роль і загальнонаціональна кампанія, програма та харизма лідера партії і кандидата. Але якщо у вас немає членів партії, які живуть на окрузі, вам це не допоможе. Ці 200 – 300 активістів беруть у руки листівки і йдуть агітувати. Вони тут живуть і кожен їхній вихід на ринок, пошту, в магазин, паб - це агітація. Вони тут мають своїх друзів, сусідів, родичів.

Ви знаєте хоч одну українську партію, у якої є хоча б 50 активних членів на парламентський виборчий округ? Немає в Україні таких партій. Точніше, в Україні взагалі немає політичних партій, є політичні проекти, які створюються під кожні конкретні вибори, є довготривалі політичні проекти, є дрібні організації, котрі намагаються стати партіями.

І якщо у вас немає вірних партійців, а ви хочете потрапити у владу, що ви робите? Правильно! Вивішуєте свої біг-борди і пишете якусь абстракцію: «Голосуй за мир!», «Винних покарати, поганих - звільнити». Слоган обмежується тільки фантазією ваших політтехнологів. Опоненти роблять те ж саме. Звідси весь цей феєрверк безглуздя на біг-бордах і в телерекламі.

Як функціонує «жива» партія, в якої є 200 партійців на округ? У ній постійна конкуренція: хто очолить осередок, хто стане головою міської організації, хто стане кандидатом у депутати чи на посаду мера. Одного бажання балотуватися мало, доведи однопартійцям, що ти їх не зганьбиш, що за тебе проголосують, що за тебе не соромно агітувати.

Все вирішують партійні активісти, тобто члени партії. Так відсіюються випадкові люди і різного штибу потенційні аферисти та корупціонери, бо не достатньо за три місяці до виборів прийти і сказати: «Я ваш кандидат, ану давай, побігли по сусідах агітувати за мене!».

Одного бажання балотуватися мало, доведи однопартійцям, що ти їх не зганьбиш, що за тебе не соромно агітувати

В період між виборами партійні активісти постійно щось роблять, відстоюють, протестують, вимагають, залучають нових членів і т.п. Якщо їм не давати завдань (на волонтерських засадах, розуміється), то вони розчаруються в партії і більше ніколи не прийдуть у ваш офіс.

Такі випадки я десятки разів спостерігав у Русі: в країні траплялося щось важливе чи обурливе, пристрасті вирують і частина людей записується в партію. «Ми хочемо, щоб такого більше ніколи не було, ми хочемо змінити країну», - кажуть вони. Але після цього їм ніколи ніхто не передзвонював, про них згадували лише тоді, коли в паніці формували виборчі комісії, а людей не вистачало.

Щоб партійна машинерія функціонувала, потрібен партійний бюрократ. Одного на середнє місто достатньо, він у міжвиборчий період не дає активістам розбігтися і нудьгувати. За це отримує зарплату, яку платять із членських внесків або із пожертв.

Партійні активісти приходять у партію, щоб змінювати світ, відповідно вимагають цього і від свого кандидата

В такій системі на виборах не вигулькують випадкові люди, тобто вони можуть висунутися, але і медіа, і зацікавлені громадяни знають, що, скажімо від Консервативної партії, яка в місті має сильні позиції (читай: має багато партійців), висуватиметься умовний містер Робін.

Цей Робін не вивішуватиме маячню на бордах, якби і хотів та мав гроші, бо партійці скажуть: нам цей ідіот не потрібен. Партійні активісти - це, як правило, притомні люди, вони приходять у партію, щоб змінювати світ, відповідно вимагають цього і від свого кандидата. Мало того, цей кандидат теж один із них чи навіть найкращий із них, і його мотивація по життю - теж змінити світ чи там своє містечко.

Отже, кандидат змушений пропагувати ідеї, які перед тим, як винести на суд виборців, не раз і не два обговорювалися в партійному середовищі. Завдання ж політтехнологів, які переважно також є партійними функціонерами і постійно працюють на одну й ту ж партію, - пояснити зрозумілою мовою позицію свого кандидата і партії.

Феодальна клоунада

В Україні все перетворюється на фейк. І винен не Думчев. Він просто користується з того, що громадяни не можуть створити «живої» партії.

Як працюють партії в нас? Наприклад, олігарх Коломойський чи Льовочкін вирішив, що йому потрібно провести депутатів у місцеві ради. Він наймає політтехнологів, які вивчають настрої виборців і шукають нішу, "яку можна взяти».

Під цю «нішу», тобто під виборців з певними переконаннями і баченням ситуації, вибудовують концепцію кампанії - придумують слогани, політичну рекламу, дизайн агітпродукції, шукають спікерів, які асоціюються у виборців з обраними меседжами.

Нам пропонують обирати депутатами абсолютно невідомих людей

Політтехнологи або ж люди з оточення олігарха починають шукати по областях васалів, тобто впливових у місті чи регіоні людей, з якими домовляються, що вони стануть керівниками місцевого відділення партії.

Останні формують списки кандидатів. Головний стимул усього процесу – гроші. Васали хочуть розвести свого патрона на «гроші на вибори» й отримати плату від кандидатів за висування, якщо проект має рейтинг.

Варіації хто, куди і кому в цій загальній схемі платить, різні. Головне те, що ні про яких активістів, котрі самі вирішують, кого висувати, а кого ні - не йдесять. Все вирішують гроші та політичні інтереси патрона і васала. Проект закривається чи його рейтинг падає? Для регіонального васала - це не проблема, він шукає собі нового патрона.

До речі, Джефрі Хоскінг у дослідженні «Правителі і жертви: росіяни у Радянському Союзі» стверджував, що радянське суспільство настільки пронизане відносинами "патрон-клієнт", що тільки в межах цих стосунків людина і могла отримувати мінімальні блага. Союз розпався, а модель залишилася, розповсюдившися і на політичне життя незалежної України. Її не змінив і Майдан. Хоча міг.

Чому?

Найбільший шанс створити потужну партію, яка б стала аналогом британських Консерваторів, міг Віктор Ющенко. В його «Нашу Україну» після Помаранчевої революції записувалися десятки тисяч людей.

Та Віктор Андрійович не розумів, що ці люди - його штики й одночасно безцінний актив на багато років. Він думав, що став президентом завдяки біг-бордам і політичній рекламі, тому не займався своєю партією, а ті, хто займався, будували її за описаним вище феодальним принципом.

Після Революції українці не поспішали записуватися в партії до політиків - досвід "Нашої України" і кислі промови відомої трійці на Майдані давалися взнаки.

«Живою» партією була і є «Свобода», їй вдалося неймовірне в українських умовах – вигравати округи завдяки власним активістам. Проте вийти за межі традиційного електорату партії не вдалося.

Намагається вирости до всеукраїнського рівня партія «Демократичний альянс». Здавалося б, для цього є всі передумови: адекватне керівництво, мотивовані члени, нехай невеликий, але успіх на виборах до Київради. Та партія вже котрий рік залишається у статусі дрібних, хоча і перспективних новачків.

Можна написати ще 200 статей про те, що в Україні немає реальних партій і як вони потрібні, проте від цього вони не з’являться. Українці змогли скинути режим Януковича. Змогли організувати постачання Армії в критичний момент, а це вже інший рівень самоорганізації, але все ж не можуть організувати політичну партію.

Можливо, причина в недовірі до слова «політика» чи відразі до слова «партія».

Можливо в тому, що кожен лідер кожної маленької групи не хоче поступитися своїм лідерством, а в партії потрібно-таки виконувати прийняті рішення і не піднімати скандал через будь-яку незгоду.

А може тому, що ми не довіряємо один одному.

Теоретично партію могли створити і дрібні підприємці, які вийшли на свій Майдан, і позапартійні активісти Майдану, які збиралися на Форум Євромайданів, і волонтери, які забезпечували Армію. Але ніхто не зробив. Чому? У мене немає відповіді. «Коли причини визрівають, події відбуваються», - прочитав у якійсь буддистській книзі.

Маю надію, що колись українське суспільство доросте до того, аби створити декілька "живих" партій, котрі витіснять політичні проекти. А зараз нам залишається або робити відчайдушні спроби йти у політику в складі якогось проекту, або сміятися з біл-борд-перформансу.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

  //

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

В чиїх інтересах діє ця партія? Потрібна політична люстрація?

В чьих интересах действует «обновленная» Партия регионов?

15 марта, 2014 - 20:41
Партия Регионов / Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

Инициативы и заявления, обнародованные на протяжении последних дней парламентариями от Партии регионов, заставляют серьезно задуматься: что же движет и кто на самом деле руководит этой еще недавно провластной политической силой Украины с едва ли не полуторамиллионным членством? Какую роль она стремится играть (или какую роль ей отводит кто-то закулисный) в сложных процессах современности?

Вот, скажем, член фракции Партии регионов Евгений Мураев зарегистрировал на днях в Верховной Раде проект постановления № 4399 о переносе выборов Президента Украины на 7 декабря 2014. В ответ лидер фракции Александр Ефремов заявил журналистам, что это личная инициатива депутата, которая  не отражает позицию фракции. А потом он сказал: «Позиция фракции по этому вопросу будет определена после съезда 22 марта. Если мы съезд проведем, значит, мы примем решение и об участии нашей политической силы в выборах, и относительно кандидатов, которые будут выдвигаться». Интересная вещь: 22 февраля, когда в Раде голосовалось постановление о назначении внеочередных выборов главы государства на 25 мая в связи с самоустранением Виктора Януковича от исполнения своих обязанностей, подавляющее большинство присутствующих депутатов от Партии регионов дружно проголосовало «за», а потом еще и гимн Украины пели вместе с недавними оппозиционерами. Неужели теперь надо снова «определять позицию по этому вопросу»? И как может член дисциплинированной фракции Партии регионов вдруг выступать с такой значимой инициативой без ведома своих коллег и фракционного руководства? Ведь смысл этого проекта весьма и весьма прозрачный: оставить Украину без всенародно избранного главы государства и без безоговорочно легитимной и целостной вертикали исполнительной власти до конца текущего года, в чьих это интересах, легко угадать с первого раза. Если бы фракция Партии регионов руководствовалась украинскими национальными интересами, она должна была бы публично осудить такую инициативу и требовать от депутата Мураева ее отзыва, угрожая исключением. Но...

Но вместо этого мы слышим другие весьма интересные заявления «регионалов». В Верховной Раде, когда обсуждалось обращение в ООН с призывом «немедленно рассмотреть ситуацию в Автономной Республике Крым в связи с грубыми нарушениями Российской Федерацией основополагающих принципов международного права» и с констатацией, что «Украина оставляет за собой право обратиться к государствам или региональной системе коллективной безопасности за помощью по восстановлению ее суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности», от имени фракции Партии регионов выступил Сергей Тигипко и заявил: «Если мы проголосуем за соответствующее заявление к Организации Объединенных Наций, то есть некоторые высказывания там, которые носят провокационный характер. Мы считаем, что такие обращения мы должны голосовать после того, как мы увидим, что произойдет в Крыму. Поэтому сегодня за такое обращение голосовать Партия регионов не будет». Что же там провокационное - утверждение об агрессивных действиях России или о праве Украины обратиться за помощью для восстановления территориальной целостности государства? И что еще хотят регионалы «увидеть в Крыму», чего они хотят дождаться? Массовой резни? Большой крови? Кажется, прав недавний коллега Тигипко по фракции Анатолий Кинах, который отметил: «Имеет принципиальное значение, чтобы наше заявление было принято до того, как на заседании Совета Безопасности ООН, Ассамблеи Организации Объединенных Наций будут рассмотрены соответствующие резолюции... Предлагаем в Верховной Раде максимально возможным количеством голосов поддержать обращение в ООН». Но «регионалы» сделали невозможной поддержку обращения конституционным большинством депутатов, что имело большое значение для мирового сообщества, только двое из них голосовали «за».

А дальше Анна Герман с трибуны Рады заявила, что «фракция Партии регионов, к сожалению, не может поддерживать даже те хорошие законопроекты, которые здесь рассматриваются, до тех пор, пока страна не вернется в правовое поле и пока не будут созданы нормальные условия для жизни людей и для работы депутатов». Тем самым она от имени партии поддержала один из любимых тезисов путинской пропаганды - мол, Украина сегодня находится в неправовом поле, здесь нет нормальных условий для жизни людей. А когда это поле станет правовым? А тогда, скажем, когда будет расследование отравления Виктора Ющенко (это было названо в ее спиче как один из главных факторов). Не имеет значения, будет тянуться это расследование полгода или год. Поэтому до тех пор Партия регионов не будет защищать на законодательном уровне национальные интересы Украины, не будет поддерживать сопротивление российской агрессии, не будет бороться с криминалитетом, не будет голосовать за уточнения определенных конституционных формулировок (без нее это сделать невозможно, а такие уточнения нужны)...

И наконец. Не прошло и суток после громкого заявления Анны Герман, как Партия регионов, не дожидаясь обещанного Александром Ефремовым съезда, официально предложила в первоочередном порядке внести в парламент и проголосовать конституционным большинством законы о децентрализации власти, которые предоставят регионам широкие полномочия, о реальной борьбе с коррупцией и бандитизмом, о защите свободы слова и о предоставлении русскому языку статуса второго государственного. Удивительная «последовательность», не так ли? Такое впечатление, словно кто-то «подправил» партию, чтобы она делала полезные для этого «кого-то» вещи. Ведь, во-первых, за разговорами о «децентрализации» может скрываться фактическая федерализация, а за «защитой свободы слова» - защита шовинистической, а иногда откровенно расистской пропаганды СМИ Российской Федерации на территории Украинского государства. А во-вторых (и это самое главное) превращение русского языка в государственный не только не «усилит единство страны», как утверждают «регионалы», а, наоборот, расколет ее (я уже не говорю о том, что государственный бюджет ни за что не выдержит такой нагрузки), кроме того, это даст властям России квазиправовое обоснование вооруженного вмешательства на всей территории Украины.

Ведь нынешняя власть Российской Федерации и лично Путин и Медведев считают своими «соотечественниками», которых следует «защищать» всеми возможными и невозможными средствами, «носителей русского языка». Оба эти персонажа не раз отождествляли эти два понятия; но четкую формулу дал Путин в прошлом году в послании Федеральному собранию: «Поручаю разработать ускоренный порядок предоставления российского гражданства нашим соотечественникам – носителям русского языка и русской культуры, прямым потомкам тех, кто родился и в Российской империи, и в Советском Союзе». Иначе говоря, в случае введения русского языка как государственного в Украине все ее граждане (ведь речь идет о государственном языке, обязательном для изучения) являются «соотечественниками» и людьми, принадлежащими к «Русскому миру», даже во Львове и Тернополе. С соответствующими политическими последствиями...

Интересно, понимают ли нынешние руководители Партии регионов, на кого они сейчас работают и какие последствия для Украины и ее народа будут иметь их инициативы в случае реализации? Или эта партия стремится на следующих парламентских выборах выступать от имени тех украинских граждан, которые считают своей Родиной не Украину, а Россию, СССР или «Русский мир»? Или речь идет о банальном слабоумии определенных политиков, которыми из-за кулис руководят «кроты» ФСБ, заброшенные к «регионалам» в качестве политтехнологов и консультантов? А может, речь должна идти о «кротах» не только из числа вспомогательного корпуса при депутатах и партии? По крайней мере многое наводит именно на эту мысль...

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Чи є політичною корупцією обман виборців щодо кандидатів?

Ірина Федорів Журналіст, викладач, депутат селищної ради.

Пане Ляшко! Ось Ваші кандидати – депутати – прогульники

24 жовтня 2015, 12:35

 На ефірі у Савіка Шустера я Вас як керівника партії запитувала, чому Ви кандидуєте прогульників.




(3 година, 4 хвилина)

Мова йшла зокрема і про Вашого кандидата до Київради Юрія Сухіна та інших кандидтатів-прогульників, яких, як ми виявили, Ваша партія висунула до міськрад в обласних центрах. Прогульники це ті, хто з початку скликання і до 1 березня 2015 року (початок всеукраїнського моніторингу ЧЕСНО) пропустив 25 і більше відсотків сесій ради або засідань комісій протягом своєї каденції.

Ви виправдовувалися, казали, що нема у Вас стільки кандидатів-прогульників. А я пообіцяла Вам надати список після програми. Так от, аналітики Громадського руху ЧЕСНО у рамках кампанії "Чесна весна – відповідальна осінь" станом на жовтень місяць виявили з-поміж Ваших кандидатів до міських рад облцентрів таких депутатів-прогульників:

Бабенко Наталія Володимирівна (балотується до Кіровоградської міськради) – 36,84% прогулів комісій, 28,99% сесій. Обрана на попередніх виборах від Батьківщини.

Бойдаченко Антон Павлович (балотується до Вінницької міської ради, Вінницької обласної ради) – 78,46% комісій, 38,71% засідань міськради. Обраний на попередніх виборах від Свободи.

Бойко Сергій Вікторович (Кіровоградська міська рада) – 41,67% комісій. Обраний на попередніх виборах від Батьківщини.

Будяк Іван Олексійович (Черкаська міська рада, Черкаська обласна рада) – 34,29% комісій міськради. Обраний на попередніх виборах від Радикальної партії.

Булатецький Микола Іванович (Черкаська міська рада, Черкаська обласна рада) – 29,17% сесій міськради. Обраний на попередніх виборах від "Реформи і порядок".

Капуста Тарас Ярославович (Тернопільська міська рада,Тернопільська обласна рада) – 28,57% сесій міськради. Обраний на попередніх виборах від Єдиного центру.

Кутілова Вікторія Володимирівна (Черкаська міська рада, Черкаська обласна рада) – 25% комісій міської ради. Обрана на попередніх виборах від Радикальної партії.

Леус Роман Анатолійович (Черкаська міська рада, Черкаська обласна рада) – 31% комісій міськради. На попередніх виборах обраний від "Радикальної партії".

Сухін Юрій Михайлович (Київська міська рада) – 54,55% комісій, 35,56% сесій. Обраний на попередніх виборах від Радикальної партії.

Тищенко Сергій Олександрович (Черкаська міська рада, Черкаська обласна рада) – 100% комісій міськради. Обраний від Радикальної партії.

Хоменко Володимир Олександрович (Полтавська міська рада, Полтавська обласна рада) – 27,87% комісій міськради. Обраний на попердніх виборах від Совісті України.

Ще Ви, пане Ляшко, сказали, що про Сухіна інформацію Ви дізналися тільки під час ефіру, отримавши від мене газету "ЧЕСНО про вибори".

Так от, доводжу до Вашого відома, що результати відвідуваності депутатів Київради ми оприлюднили ще наприкінці березня на "Українській правді" та на сайті ЧЕСНО. У Сухіна було 55 % пропусків комісій, а у Вас відтоді було понад півроку, щоб зрозуміти, що його кандидувати не слід.

Але оскільки Ви так затято виправдовувалися і переконували глядачів у тому, що не маєте у списку прогульників, бо нібито очистили лави і кандидуєте молодь та тих, хто не був депутатом, то аналітики вирішили зробити експрес-аналіз і з-поміж тих, кого ви кандидуєте до облрад.

І ось перші результати прогульників, які туди балотуються:

Авер'янов Олег В'ячеславович (балотується до Чернігівської обласної ради) – 91,3% прогулів засідань Чернігівської облради (далі раду, в якій прогулював, вказуватиму лише якщо відрізняється від ради балотування). Вибув зі складу раду у червні 2015 р., але у нас політична пам'ять дуже хроша. Обраний на попередніх виборах від Батьківщини.

Візняк Юрій Ярославович (Львівська обласна рада) – 40,43% прогулів комісій. На попередніх виборах обирався від Української Народної Партії.

Воєвода Юлія Володимирівна (Черкаська обласна рада) – 25% комісій. Обиралася раніше від Фронту змін

Коротков Олександр Григорович (Черкаська обласна рада) – 34,15% сесій. Балотувався від Партії регіонів (а Ви, пане Ляшко, так кричали в студії, що Ви прости екс-регіоналів і дорікали іншим, які їх кандидують...).

Навольський Іван Михайлович (Тернопільська обласна рада) – 36% сесій. Раніше обирався від Єдиного центру.

Олійник Олександр Володимирович (Черкаська обласна рада) – 86,67% комісій, 56,1% сесій. Фронт змін

Філіпенко Павло Сергійович (Черкаська обласна рада) – 29,27% сесій. Батьківщина

Шимко Микола Павлович (Чернігівська обласна рада) – 40,48% комісій, 56,52% сесій. Батьківщина.

Але і це ще не все. ЧЕСНО виявив, що прогульники не просто представленя на округах. Вони заявлені як очільники списків у регіонах.

Так що, пане Ляшко, беріть до відома цю інформацію й попередьте аналітиків та кадровиків свого штабу, що це не лише Громадський рух ЧЕСНО має слідкувати за якістю кандидатів від партії, а вони і Ви, бо це Ваші репутаційні ризики.

Інші партії так само мають це розуміти, бо радикали не єдині, хто кандидує прогульників.



Варто зауважити, що могли бути незначні похибки, якщо кандидуються повні тезки (однакове прізвище ім'я та по батькові). Або якщо станом на сьогодні якийсь із депутатів зняв свою кандидатуру. Але це не стосується Ваших кандидатів, бо перед публікацією цього блогу Ваших 11 прогульників ми перевірили повторно двічі.

Тут варто зауважити, що прогульників, яких кандидують партії по всій Україні може бути неспівмірно більше. Просто громадам треба слідкувати за відвідуванням депутатів рад, бо зробити аналіз кожної ради централізовано практично нереально.

Оскільки, як і з Сухіним, Ви, пане Ляшко, можете не побачити цю інформацію на сайті "Української правди", то я її надішлю Вам на сторінку Facebook, а також попрошу читачів зробити максимальний репост, щоб Ви її гарантовано побачили.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

ПОТРІБНА НЕГАЙНА ПОЛІТИЧНА ЛЮСТРАЦІЯ ПАРТІЙ. Кого висовують?

Шановні друзі!
За Концепцією перманентної люстрації (очищення ) влади в Україні фактів, перелічених шановним Єгором Фірсовим, просто не було б допущено! Там Політична люстрація передбачає перевірку партій, їх програм, діяльності через призму захисту державних інтересів, народу. Треба концепцію доопрацювати та винести на розгляд парламенту!
З повагою В.Дейниченко

Єгор Фірсов Народный депутат Украины; председатель "УДАРа" в Донецкой области

Выборы в Донбассе – снова те же грабли

24 жовтня 2015, 19:31

 

Долго думал, куда ехать в день выборов. Доброполье, Славянск, Краматроск, Мариуполь – везде проблемы, всюду лезут сепары и отовсюду поступают сигналы о готовящихся фальсификациях. Если честно, устал... Уже год, как Донецкие патриоты, хотят добиться справедливости и наказать ублюдков сепаратистов! Не могу даже сказать, сколько раз я выступал по этому поводу: писал запросы, предлагал создать парламентскую комиссию, оббивал порог Яремы, скандалил с областным прокурором! Также задавал вопросы на фракции Шокину, приводил к нему группы депутатов, писал статьи. К сожалению, ничего не помогло...

http://www.pravda.com.ua/columns/2015/01/27/7056526/

Сейчас вынужден ехать и защищать Донбасс от фальсификаций, которые готовят те же люди, что писали письма Путину и вывешивали триколоры!

В Мариуполе типичный сепаратист Хотлубей и Ахметов, со всем своим админресурсом, будут пытаться тянуть своего кандидата. Методы рыгов не изменились, скандалы с ТИК и вокруг типографии тому подтверждение. Ахметов не собирается сдавать свой последний опорный пункт.

В Славянске депутатами горсовета собираются стать люди, работавшие в команде, так называемого, "народного мэра" Вячеслава Пономарева в период оккупации города террористами. Два кандидата Алексей Калита и Владислав Тарактеев в апреле 2014 года входили в "Координационный совет по вопросам местного самоуправления при голове Славянского горсовета".

http://www.6262.com.ua/news/999549

В Краматорске от Оппозиционного блока баллотируется Александр Ермольченко, который блокировал солдат нашей армии в мае 2014 года на подступах к Краматорску. Ермольченко фактически является пособником террориста Стрелкова-Гиркина, а его спокойно себе регистрируют и дают возможность участвовать в выборах.

http://lb.ua/news/2015/10/20/318807_kramatorske_oppoblok_vidvinul.html

В Рубежном в мэры города подался Сергей Хортив, который также блокировал солдат ВСУ на подступах к городу. Тогда из-за его спины террористы стреляли по нашим военным, оказавшимся в ловушке. Погибло несколько бойцов. А Хортив может стать мэром города.

http://informator.lg.ua/archives/104686

Наконец, нашумевший случай в Доброполье. Там хочет стать мэром сепаратист и организатор незаконного референдума Андрей Аксенов. Весь прошлый год мы искали его, но он скрывался от нас в Крыму. А теперь, выходит, отсиделся. Вернулся в Доброполье и никто уже больше не ловит его. Только патриоты в городе бьют тревогу.

http://censor.net.ua/news/356286/separatist_i_organizator_referenduma_aksenov_sobralsya_vozglavit_gorod_dobropole_foto_video

Как бы там ни было, сдаваться и опускать руки нельзя!

Ребята из #АнтикоррупционныйРух работают по всей Украине, а мы едем в Мариуполь, давать фальсификаторам по зубам!

Буду держать Вас в курсе!

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Кандидатів, які не здали проміжні звіти - треба знімати....

Сергій Андрушко самостійно з власної ініціативи перевірив стан звітності про витрати на вибори в м.Києві кандидатів... ЩИРА ПОДЯКА ЙОМУ ЗА ЦЕ!!!!

Але ЧОМУ НЕМА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЦЕ НА САЙТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ???

Там взагалі нічого не знайдеш, тим більше програм, автобіографій, декларацій про доходи.... Можливо я помиляюся або не вмію шукати на сайті....Підскажіть тоді мені...

А все тому, що не реалізується Концепція перманентної люстрації влади, в т.ч. і про публікацію програм та звітність партій, кандидатів тощо...

 

З повагою В.Дейниченко 22.10.2015

 


Скільки коштів витратили кандидати у Києві

21 жовтня 2015

 

19 жовтня був останній день подання проміжних фінансових звітів партій та кандидатів у мери. А вже 20 жовтня ці звіти мали б бути оприлюднені. Я вирішив розібратись.

19 жовтня, я – на Хрещатику, 36, у Київській міській державній адміністрації. Саме тут працює київський мер та засідають столичні депутати. І саме тут на першому поверсі в 106-му кабінеті розташована територіальна міська виборча комісія Києва.

На вході охорона без проблем пропускає всередину до кабінетів виборчкому. На столі у членів виборчої комісії лежить звіт Віталія Кличка...

Усі гроші на передвиборчу компанію чинний мер взяв із власних заощаджень. А це 16 мільйонів 101 тисяча гривень. Серед витрат у Кличка виділена сума на телеканали. Наприклад, 2,7 мільйона гривень. Віталій Кличко перерахував телеканалу СТБ за передвиборчу рекламу.

Принесли звіт представники партії «Укроп». Цю партію очолює один із соратників Ігоря Коломойського, Геннадій Корбан. Представник «Укропу» Дмитро Сіманський пообіцяв оприлюднити звіт, якщо цього вимагає закон. 29 мільйонів 557 тисяч гривень зібрав «Укроп» на міських виборах Києва.

Голова виборчої комісії розповів, що закон дозволяє нести звіти без порушень до 24:00, 19 жовтня. Після шостої вечора працював лише черговий член виборчої комісії, який приймав звіти.

Так виглядав коридор у мерії о 22:00. Порожній.

Але за півгодини до закриття о 23:30 здавати проміжні звіти прийшли представники партії «Громадянська позиція», вони відмовилися спілкуватися на камеру. Також, папери готувала «Спільна дія».

З'ясувалося, що партія «Спільна дія» принесла так пізно не проміжний фінансовий звіт, а список спостерігачів від своєї партії. Замість самого звіту, представники партії лише уточнили у мене, коли їм треба подавати проміжний фінансовий звіт. Та вони все одно вже не встигають його здати. «Та, там два рядки», – без суму відмахнувся один із представників партії.

Вже наступного дня, 20 жовтня, стало зрозуміло, що значна частина кандидатів у мери та партій не надали проміжних фінансових звітів, або ж надали не самі звіти, а виписки з банків. Отже, які кандидати у мери Києва надали повні звіти вчасно?

Із 29 кандидатів у мера Києва вчасно і повно, відповідно до інформації виборчкому, прозвітували лише 3 претенденти!

Один з них – кандидат на посаду мера Києва Віталій Кличко, задекларував витрати на вибори в розмірі 16 мільйонів 101 тисячу гривень. Кандидат в мери Києва Роман Михайлов, відповідно до звіту, витратив на вибори «0» гривень «0» копійок.

А кандидат у столичні мери Євген Рибчинський задекларував надходження в розмірі 668 тисяч гривень, з яких його власні 572 тисячі гривень, а 96 тисяч гривень – добровільні внески.

Із 40 партій, які беруть участь у виборах до Київради, менше від 10 надали звіти вчасно і без порушень. Папочку для ознайомлення з проміжними фінансовими звітами усіх партій, надав Василь Мірошниченко, представник комісії. «Тут усе, що є», – запевнив він. Відразу кілька партій продемонстрували, що проводять передвиборчу кампанію без жодної гривні надходжень.

Партія соціалістів показала у своєму звіті «0» надходжень. Партія «Зелені» – теж «0».

Партія «Сила людей» усього зібрала на виборчу кампанію 25 тисяч 900 гривень, все це – внески самих кандидатів. Зі звіту виборчого фонду «Громадянська позиція», вони зібрали усього 361 тисячу 855 гривень, це здебільшого кошти, надані самою партією (325 тисяч гривень, ще 14 тисяч гривень – внески кандидатів).

Погана новина в тому, що закон дозволяє не інформувати громадян, звідки у партії кошти.

Партія «Самопоміч», наприклад, на вибори в Києві зібрала 10 мільйонів, 985 тисяч. Більшість – це партійні гроші, чиї саме – залишається для громадян за сімома замками.

Партія «Укроп» зібрала 29 мільйонів 557 тисяч гривень, із них внески кандидатів – 135 тисяч і 69 тисяч – добровільні пожертвування. Найбільших грошодавців двоє. Це Костиря Інна Олександрівна – 46 тисяч гривень... та Котвицький Сергій Опанасович, який робив пожертвування 4 рази, загальною сумою понад 69 тисяч гривень...

Примітно, що найбільше витрати у київського «Укропу» були на рекламу на телеканалі «1+1», це понад 2,5 мільйони гривень. Партія «Сила громад» витратила всього 204 тисячі гривень, зокрема, це внески кандидатів.

Надала проміжний фінансовий звіт також партія «Совість народу».

«Аграрна партія» зібрала 440 тисяч гривень власних коштів. «Українська народна партія» мала на вибори 53 тисячі гривень. Партія «Демальянс» зібрала 237 тисяч гривень, із яких 206 тисяч це кошти партії, а ще 12 тисяч – кандидатів.

Є партії та кандидати, які надали неповний звіт, а лише виписки та інформацію про банківські рахунки.

Партія «Автомайдан» здала лише виписки без звіту. Так само «Батьківщина», «Свобода» і «Наш край». «Відродження», «Партія простих людей Сергія Капліна», «Опозиційний блок», «​Рух за реформи» надали детальні виписки без звіту.

Отже, що було з’ясовано. Доступ журналістів і громадськості до проміжних фінансових звітів вперше за усю історію проведення виборів в Україні – є доступним ще до завершення виборів.

Більшість кандидатів на пост мера Києва та партій до Київради знехтували необхідністю інформувати громадськість про свої надходження та витрати.

Частина партій, які все ж таки надали звіт, не були відкритими до кінця. Формулювання «власні кошти партії» не відкриває інформації громадськості, хто ж реальні спонсори цієї партії.

Сергій Андрушко – журналіст Радіо Свобода, спеціально для руху «Чесно»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації на сайті «Української правди»

16x9 Image

Сергій Андрушко

Сергій Андрушко - журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.