Skip to Content

Створення держслужби як в Сінгапурі або крах!

Как нам обустроить Украину? Курс на Сингапур?

Сингапур

 

   В последнее время, рассматривая варианты выведения Украины из кризиса, – все чаще упоминают Сингапур.  Экономическое чудо, азиатский тигр, выпрыгнувший за рекордно короткий срок из стран «третьего мира» в самые-самые передовые!  Многие экономические индексы и индикаторы  сегодняшнего  Сингапура – на уровне (или даже выше)  наиболее развитых стран Европы и даже США… 

Небольшая справка по экономике Сингапура.

   Площадь Сингапура -  714,3 км² (чтобы легче было представить: площадь Киева – 843 км²)

  Население (по последним данным) – около 5 млн человек.

  ВВП (номинальный, 2011г. ) около $314,963 млрд, ВВП (ППС) на душу населения -  $62,1 тыс. (2010г.). По индексу глобальной конкурентноспособности Сингапур занимает второе место в мире, уступая только Швейцарии.

   Рост  экономики в Сингапуре: в среднем 8%, ежегодно с 1960 по  1999гг.

   На дату обретения независимости – Сингапур  был бедной страной. Не было ничего, никаких ресурсов. Необходимость  импортировать даже воду.  Треть населения симпатизировала коммунистам. Около 40% -неграмотные. Шансы на блестящее будущее были (практически) равны нулю. И все же…

   Первый (основной) фактор «экономического чуда» Сингапура называется: «роль Личности в истории». Сингапуру повезло – вытягивать его из традиционной бедности взялся талантливейший человек – Ли Куан Ю (Основные вехи его карьеры: премьер-министр 1959г. -1990 г., старший министр 1990г. – 2004г.,  в августе 2004 года получил должность министра-ментора в правительстве своего сына Ли Сяньлуна)

   Ли Куан Ю построил «новый Сингапур», в котором:

  1. Нет коррупции. Обратите внимание, это – в Азии, где коррупция традиционна (и проблема с ней не менее серьезная, чем в Украине).
  2. Очень профессиональное и очень высокооплачиваемое правительство (премьер-министр Сингапура – самый высокооплачиваемый госслужащий в мире).
  3. Легкие и  прозрачные условия ведения  бизнеса.
  4. Небольшие налоги.
  5.  Постоянный (и огромный) приток иностранных инвестиций.
  6. Деньги зарабатываются в самых «вкусных» отраслях: финансовая сфера, фармацевтика, торговля, электроника, биотехнологии, порты и международный авиатранспорт и т.п.
  7. Жесткие наказания за преступления (в т.ч. смертная казнь через повешение) и админ.проступки (штраф за выброшенный «мимо урны» окурок составляет 600 долларов).

 

    «Входящие»  условия Сингапура и Украины

   Итак,  на начало строительства «нового Сингапура»  экономическая ситуация была  очень тяжелой. По словам Ли Куан Ю:  «Все, что мы имели, — трудолюбивые люди, хорошая базовая инфраструктура и правительство, решившее быть честным и компетентным.» Немного…

   А что в Украине сегодня? Немного данных из Википедии.

   Площадь Украины: 603 623 кв.км., население – 45,2 млн чел. ВВП (ППС) на душу населения – 7421 долл США. В структуре ВВП на промышленность приходится 34,4%, на услуги – 56,2%  (большая доля услуг в структуре ВВП –показатель  развитой страны). Индекс развития человеческого потенциала –высокий (0,74). Украина богата природными ресурсами: водой, черноземами, рудами черных и цветных металлов, углем, сланцевым газом. Есть нефть  (хоть её и недостаточно для потребностей страны). В цифрах: на 0,4% от общепланетного размера суши и на 0,8% от общепланетного населения – в Украине сосредоточено 5% минерально-сырьевого потенциала Земли. Т.е. с точки зрения ресурсов – все очень неплохо.

   И тем не менее… В 2011 году журнал Forbes поместил Украину на 4-е место после Гвинеи в рейтинге десяти худших экономик мира. В статье отмечено: несмотря то, что Украина имеет богатые сельскохозяйственные угодья и минеральные ресурсы и может стать ведущей европейской экономикой — её ВВП на душу населения находится далеко позади даже таких стран, как Сербия и Болгария. Госдепартамент США отмечает такие недостатки: «сложные законы и постановления, плохое корпоративное управление, слабое осуществление договорного права судами и особенно коррупцию», – см. Википедию.

   Первый промежуточный вывод: «входящие условия» Украины – значительно лучше, чем у Сингапура.

   Сможет ли Украина  преодолеть коррупцию?

   Как видим, одной из первых выполненных задач в Сингапуре было искоренение коррупции. Для Украины – это тоже проблема. И, зная ее уровень, трудно поверить – что ЭТО можно преодолеть. Но опыт Сингапура показывает – можно! Для этого в Сингапуре  сделали следующие шаги:

  1. Упрощение процедур принятия решений и удаление всякой двусмысленности в законах в результате издания ясных и простых правил, вплоть до отмены разрешений и лицензирования.
  2. Резкое увеличение зарплаты судей (судьям в Сингапуре провели «люстрацию» и на судейские должности были привлечены «лучшие частные адвокаты». Зарплата сингапурского судьи выросла до нескольких сотен тысяч долларов в год; а позже – перевалила 1 млн долларов).
  3. Замена личного состава милиции (в Сингапуре сработали  по «национальному признаку» – недисциплинированных малайцев заменили на более продвинутых китайцев).
  4. Были жёстко подавлены триады (мафиозные группировки).
  5. Увеличение зарплаты госслужащих, занимающих ответственные посты (в Сингапуре  зарплаты подняты до уровня топ-менеджеров  частных корпораций).
  6. Создание независимого органа с целью борьбы с коррупцией в высших эшелонах власти. (В Сингапуре расследования были инициированы даже против близких родственников Ли Куан Ю. Ряд министров, уличённых в коррупции, были приговорены к различным срокам заключения, либо покончили жизнь самоубийством.)

    Если рассмотреть вышеприведенные пункты,  возникают сомнения в их осуществимости в Украине.  Некоторые вещи сделать реально  сложно, но, в принципе, возможно.  К таким выполнимым  действиям  относятся:  упрощение процедур и принятие ясных законов;

 - люстрация в милиции (а также в судах, прокуратуре, СБУ и т.п.),

 -  создание независимого органа по борьбе с коррупцией.

    Сложно… Но выполнимо.

   Но вот как быть с поднятием зарплат судей и госслужащих?? Только заикнись об этом – и новая революция сметет все на своем пути… Однако,  по-иному ведь все равно не получится… Какой же умный, талантливый, энергичный, честный человек пойдет работать на  зарплату сегодняшнего чиновника??  (Единичные случаи, основанные на патриотизме, чести, амбициях, –возможны, но нам ведь нужна рабочая самонастраивающаяся система).  Талантливые топ-менеджеры – редки. Их обязательно  переманят из госчиновников, заберут в  успешные бизнесструктуры, где будут платить вполне европейскую топовую зарплату.

   Но ведь если мы действительно хотим преодолеть коррупцию – то полумерами не обойтись.  Готовы ли мы пройти путем Сингапура? Только 100%-ное  соблюдение рецепта гарантирует незабываемый вкус блюда.

   Ли Куан Ю предостерегал: «Если наверху находятся более слабые люди, то вся система медленно рушится. Это неизбежно». Он не жалел лестных слов: «Успешные управляющие – как жемчужны в песке. На пляже много гальки, много красивых камешков, но это просто галька. Время от времени наталкиваешься на настоящую драгоценность, подбираешь ее, полируешь. Нужно иметь определенные качества, чтобы заниматься этим делом, нужна энергия, задор, способность общаться с людьми, способность заставлять людей работать в команде». И сокрушался: «Мне потребовалось некоторое время, чтобы понять очевидную вещь: талантливые люди являются наиболее ценным достоянием страны».

   Так что, может, поднимем зарплату судьям и чиновникам (конечно, после люстрации)? Ведь у нас просто нет другого выхода…

   Второй промежуточный вывод. Для искоренения коррупции нужно резко увеличить зарплаты госчиновникам и судьям.

 

Сможет ли Украина ввести маленькие налоги?

  Считается, что в Сингапуре – небольшие налоги. Основные налоги – таковы:

  Корпоративный налог (налог на прибыль) составляет 17%;

  Налог на недвижимость (ежегодный): 4%-10% от стоимости аренды недвижимости (ставки, соответственно, при условии  собственного проживания и для сдачи в аренду);

  Налог с продаж: 7%;

  Налог у источника (при выплатах  нерезидентам Сингапура) 10-20%,

  Налог на доходы физических лиц: 0-20%

  Есть еще ряд «неосновных налогов»: гербовый сбор, транспортный налог, таможенные сборы и акцизы, налог на ставки (лотереи, тотализатор), налог на доходы казино, сбор за использование иностранных рабочих.

 

  Основные ставки налогов в Украине:

Налог на прибыль предприятий -  18%,

Налог на добавленную стоимость -20%,

Налог на доходы физических лиц – 15-17% (на некоторые доходы существуют пониженные ставки – 0%, 5%).

  Есть также несколько мелких, второстепенных налогов и несколько  льготных систем налогообложения  (тот же единый налог).

   Как видим, ставки налогообложения в Украине – вполне сравнимы с сингапурскими. А по некоторым сингапурским налогам ставки значительно выше. Например, налог на владение квартирой стоимостью 1 млн долл (недвижимость в Сингапуре  очень дорогая), используемой для «собственного проживания», составляет несколько тысяч долларов в год. В Украине  такая квартира может вообще не налогооблагаться  (у нас ведь ставка налогообложения привязана к площади квартиры, а не к ее стоимости).

   Собственно, анализируя  величину  ставок налогообложения, сопоставляя две страны,  – обсуждать можно только 20%-ный украинский НДС (который заменен в Сингапуре 7%-ным налогом с продаж).  Вообще говоря, 7%-ный налог с продаж считается в мировой экономике чрезвычайно большим, регрессивным (толкающим страну в феодальный строй). Почему  же в Сингапуре  этот налог способствует развитию экономики (а не ее упадку?).

   Разберемся  с налогом с продаж.  Это непрямой  налог, накручивается «сверху» на цену товара и уплачивается при каждом случае продажи. Основным его недостатком является так называемый «кумулятивный эффект»,  делающий неконкурентноспособной высокотехнологическую продукцию и  превращающий  страну в  «сырьевой придаток».

   Классический пример (для ставки налога с продаж 10%) выглядит следующим образом:

   При  продаже (добыче)  медной руды  уплачивается налог с продаж в размере всего 10%.  Небольшой размер налоговой,  составляющей в цене товара «руда», делает выгодным производство такого товара (добычу руды).

   При продаже (производстве) автомобиля образуется  большое количество «переделов»  (преобразований исходного сырья в более технологичный продукт) и, соответственно, получаем  аналогичное количество перепродаж.   Например, в цепочке  переделов  «медная руда- медь –проволока –стартер – двигатель –автомобиль»  в наличии 6 переделов, 6 перепродаж.  В результате налоговая составляющая высокотехнологичного товара (автомобиль)  содержит в себе налог с продаж в размере 1,1 в шестой степени (т.е.  1,77  – на «чистую, безналоговую» себестоимость товара накручивается суммарный налог с продаж в размере 77%).  Такой большой процент «налоговой составляющей» в  цене высокотехнологичного товара делает его чрезмерно дорогим и, следовательно, неконкурентноспособным на мировом рынке. Получается:  чем  высокотехнологичнее товар, тем более невыгодно его производить. В этом – суть «кумулятивного эффекта» налога с продаж.

   Почему же  в Сингапуре налог с продаж работает  по-другому, стимулируя производство высокотехнологичной продукции?? Все просто: Сингапур чрезвычайно маленькая страна. В ней невозможно осуществить полный цикл производства автомобиля  (начиная от руды и кончая  готовым продуктом). Поэтому в Сингапуре было принято решение забрать на себя только одну операцию из цепочки, ту, которая дает максимальную прибавочную стоимость  – самую высокотехнологичную операцию. В связи с этим, Сингапур (например) не  осуществляет добычу кремния, не производит из него «полуфабрикаты», а непосредственно занимается производством электроники. Всего один цикл продаж. Аналогично, Сингапур не добывает нефть, но занимается ее переработкой (одна из важнейших статей экспорта). Отбирая из «цепочки переделов» только одну операцию, имеющую максимально высокую прибавочную стоимость, Сингапур  фактически нейтрализовал отрицательный кумулятивный эффект налога с продаж.

   Украина  значительно больше Сингапура по размерам. Кроме того, большая часть  производства имеет «полный цикл» (например: железная руда-кокс-чугун-сталь-прокат-детали- готовое изделие). Поэтому применение налога с продаж в условиях Украины – неэффективно. Вместо этого применяют  «распределенный налог с продаж», или, попросту, НДС.  НДС снимает отрицательные нюансы  налога с продаж.

   Итак, как мы видим, налоги в Сингапуре – не очень маленькие (вполне сравнимые с украинскими).  Говорить о «маленьких сингапурских налогах» можно, только сравнивая их с большими европейскими/ американскими  налогами. (Например,  ставка корпоративного налога в США – 35%).

  Собственно, большинство экспертов  соглашаются с тем, что налоговая нагрузка в Украине – вполне приемлемая. Безусловно,  здесь есть место для усовершенствования, но основная проблема в другом:  запутанность налогового законодательства,  неоправданная сложность  ведения налогового учета и подготовки отчетности, сложность администрирования, коррупция и незаконные действия работников ГНИ.  Т.о., мы опять возвращаемся к вопросу коррупции, необходимости ясного законодательства, упрощению процедур.

  На что еще необходимо обратить внимание при анализе «сингапурского чуда»? Ли Куан Ю делал все возможное и невозможное для того, чтобы  привлечь инвестиции, улучшить инвестиционный климат.  Вот  как он поясняет  великолепные результаты экономики Сингапура:

   «Если бы мне пришлось описать одним словом, почему Сингапур достиг успеха, то этим словом было бы «доверие». В борьбе за выживание мы руководствовались принципом: Сингапур должен стать более организованным, эффективным, энергичным, нежели другие страны региона. Если бы мы были просто так же хороши, как и наши соседи, у предпринимателей не было бы никаких оснований строить свой бизнес в Сингапуре. Мы должны были создать для инвесторов возможности работать в Сингапуре успешно и прибыльно, несмотря на отсутствие внутреннего рынка и природных ресурсов».

 

    Итак,  основные шаги, которые нужно сделать Украине для того, чтобы  повторить «сингапурское экономическое чудо», – понятны. Однако, по мнению автора, в Украине  (в ближайшее время) такое сделать  не получится.  Почему?

  1. Отсутствие национального лидера уровня Ли Куан Ю.  На сегодняшний день на политическом Олимпе просто нет столь умного, сильного, энергичного, талантливого, смелого  и решительного  лидера.
  2. Разница в менталитетах. Сингапур – Азия, Украина – Европа. Для Европы привычны  и обязательны принципы демократии.  В Сингапуре такого нет. Ли Куан Ю не считал, что европейская демократия является необходимостью: «До того как общество сможет успешно использовать подобную демократическую политическую систему, народ должен достичь высокого уровня образования и экономического развития, создать значительный средний класс, а жизнь людей должна перестать быть борьбой за выживание».
  3. МВФ. Украина в ближайшее время получит  значительное  финансирование от МВФ. А там – свои условия. И многие – не совместимы с сингапурской практикой

 

    Вероятно,   Украине нужно будет идти более  «европейским путем» (но, по возможности, используя сингапурский опыт).  По большому счету, наши соседи – Польша, Венгрия, Чехия, страны Прибалтики – также показали хороший экономический рост. В следующей статье мы рассмотрим примеры развития некоторых из этих стран. Скорее всего, «истина» – где-то посередине…

Елена Жукова 
Елена Жукова - аудитор, адвокат. Директор аудиторской фирмы. Член комиссии по таможенному и налоговому законодательству при ICC Ukraine. Управляющий партнер Международного аналитического альянса

 

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Бестолковая реформа госслужбы

Бестолковая реформа госслужбы

  20 января 2015, 15:01

Новозапропоновані президентом реформи Державної служби не впоралися із завданням якісного реформування української бюрократичної системи. Адже метою реформ є подолання корупції у держслужбі за рахунок професійності, політичної неупередженості та рівного доступу громадян країни до державної служби.

Але, проаналізувавши запропонований текст закону про Державну службу за допомогою літературно-семантичного аналізу в контексті найкращих демократичних традицій Вестмінстерських держав, таких як Велика Британія, Канада, Австралія, стає зрозумілим – він писався заради галочки. Бо система зберігає застарілі і корумповані важелі та схеми впливу.

В аналізі закону було підраховано правові терміни, конвенції, цінності або концепти, словом – принципи, які є важливими для закордонних адміністративних законів.

І такий аналіз показав – деякі важливі правові західні принципи навіть і не згадуються в законі. А ті, що згадуються – не завжди прописуються у тому самому значенні як це робиться в закордонних законах.

Приміром, в документі бракує такого принципу, як "підзвітність". На Заході підзвітність є багатогранним принципом відповідальності, який має на увазі, що держслужбовець є підзвітний громадянам, своїм безпосереднім керівникам, міністру, депутатам в комісіях, тощо.

Цей термін також включає в себе такі під-принципи, як зобов’язання або обов’язок та пояснення і виправдання, особливо перед "судом публічної думки".

Без чіткого прописання "підзвітності", закон втрачає свою дієвість. До речі, "дієвість" та "економність" є Вестмінстерськими принципами, які теж не згадуються в законі.

Інший важливий принцип, про який "забули" – "дискреційні повноваження" держслужбовців або надання держслужбовцям свободи діяти на власний розсуд.

Для країни з "кодексною" правовою системою, це мабуть найважчий для розуміння принцип, але активність та працездатність держслужби в ХХІ столітті залежить від правильного балансу між дискреційними уповноваженнями та політичним керуванням держави.

Іронічно, але саме такі сили є обов’язковими для того, щоб вивести Україну з "ручного і корумпованого режиму" керування держави і ввести її у системний режим керування.

Уповноважуючи держслужбовця такими силами, йому надається можливість на місці приймати певні рішення, і йому вже не буде потрібно бігати до своїх керівників, щоб отримати "відмашку".

Зрозуміло, що в кабінетах вищого керівництва за закритими дверима, корупція має більше розв’язані руки, ніж за столиком у приймальні.

"Політична нейтральність" є сталим принципом у Вестмінстерських країнах, який подається в законі про держслужбу у неповній, недорозвинутій формі "політичної неупередженості".

В статті 4.9 цього закону, політична неупередженість пояснюється як: "недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків".

Проте, у Вестмінстерських країнах, політична неупередженість входить у принцип політичної нейтральності. В додаток вона включає у себе ще 5 додаткових під-принципів:

- розділення повноважень та відповідальностей між політиками та держслужбовцями. Політики відповідають за остаточні політичні рішення і стратегічні напрямки, а держслужбовці за технічні аспекти тих чи інших рішень та напрямків. Вони також відповідають за створення, імплементацію та координацію тих рішень;

- держслужбовці надають конфіденційно та приватно об’єктивні і чесні поради політикам щодо державних програм, а політики гарантують анонімність держслужбовцям, беручи всю відповідальність за рішення апарата на себе;

- взамін за анонімність, держслужбовці отримують стабільність на робочих місцях і лояльно та старанно виконують вказівки міністра та імплементують програми;

- призначення та просування держслужбовців по службі за їхніми знаннями та досвідом, а не за приналежністю до будь-якої партії;

- держслужбовці публічно не висловлюють свої думки про уряд, міністра, державну політику, держпрограми чи держслужбу.

Закон не чітко показує різницю між політичними, патронатними та державними службовцями. Документ не пояснює, як саме держслужбовець відрізняється від політичного чи патронатного держслужбовця. Натомість, ця різниця подається в законі про Центральні органи виконавчої влади.

Вивчаючи його, знайдено ще одну велику розбіжність між західними демократичними традиціями та запропонованими реформами – чи реформою, яку навмисно не проводять. Саме ця розбіжність нав’язує думку, що українські політики не зацікавлені у справжній реформі держслужби, тому що вони не реформують обов’язки та повноваження політичних службовців.

Політичні службовці – політичні соратники та прихильники міністра, яких прем’єр-міністр призначає на посаду першого заступника міністра або додаткових заступників. Такі посади звільняються тоді, коли міністр звільняється або коли нова політична сила приходить до влади – це і робить їх політичними держслужбовцями.

У міністрів є також патронатні держслужбовці – це ті ж самі політичні держслужбовці, але вони не мають права давати вказівки і доручення держслужбовцям. Крім того у міністра є адміністративний заступник або керівник апарата, тощо.

Уповноваження політичного заступника прописані у статтях 9.4 і 9.5 закону про центральні органи виконавчої влади, де говориться, що "Перший заступник міністра, заступники міністра дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.

Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу".

Уповноваження керівників апаратів прописані у статті 10.4 згадуваного закону

"Заступник міністра – керівник апарату відповідно до покладених на нього завдань: I) організовує роботу апарату міністерства; II) забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства та подає їх на розгляд міністрові; III) організовує та контролює виконання апаратом міністерства Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступників, звітує про їх виконання…".

Політичні заступники мають право давати обов’язкові вказівки й доручення держслужбовцям, але на них не поширюється системних важелі перевірки і контролю. Вони є "безвідповідальні".

Обидва закони, про які йдеться в цій статті нічого конкретного не говорять про відповідальність політичних заступників. Тому, де-факто, у них є недоторканість, і це дає їм великий простір для різних схем, у тому числі і корумпованих.

Найголовніша різниця між політичними та адміністративним заступниками полягає в їхніх обов’язках і у суті задач, які вони виконують. Політичні заступники виконують делікатні, сенситивні та навіть секретні задачі та обов’язки. Щоб знищити корупцію потрібно ліквідувати посади політичних заступників.

Крім того, у зв’язку з постійними ротаціями міністрів, політичні заступники, які приходять в міністерство, не завжди добре обізнані з керуванням того чи іншого державного апарата.

Це у свою чергу призводить до зниження компетентності політичних заступників та якості їхніх вказівок і доручень. І як результат – неефективність в держслужбі, зайві перевірки, тощо.

Відповідальність та авторитет в апараті є розпорошеними між усіма заступниками. Політичні заступники "обкрадають" керівника апарата. Вони обмежують його вплив у міністерстві, ослаблюють його контроль та провідницьку роль у розробці та імплементації державних програм.

Навіть у "реформованому" Міністерстві освіти є аж чотири політичних заступника міністра. Виникає питання: чи потрібні вони там? Дублікат ресурсів?

У Вестмінстерських країнах немає політичних заступників міністрів. Міністр працює з керівником апарату, якого теж призначає Кабінет Міністрів. Але керівник апарату переважно є професійним бюрократом, який просунувся з самих низів держслужби.

Західні політичні працівники більше схожі на українських патронатних працівників. Вони не дають вказівки, але відслідковують та представляють інтереси міністра при спільній розробці та імплементації разом з держслужбовцями конкретних державних програм.

Отже, в теперешній редакції закон про держслужбу є малоефективним. Надіємося, що зацікавленні установи доопрацюють його разом з законом про центральні органи виконавчої влади. Цих два закони потрібно "реформувати" одночасно.

Своєю чергою вважаємо необхідним: відмінити посади політичних заступників; докладніше прописати функцію держслужби у координації програм з іншими міністерствами, ВРУ, АП; наблизити закон про держслужбу до західних стандартів, на яких базується робота держслужби, та надати дискреційні повноваження, перед тим навчивши держслужбовців використовувати цей інструмент!

Ці зміни є першочерговими і обов’язковими для того, щоб провести справжні реформи в державній службі.

Володимир Паславський, спеціаліст з питань державного управління, Торонто, Канада, для УП

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.