Skip to Content

"Теорія змови" В.Ланового- Україною правлять корумпована бюрократія, монополістичні корпорації та олігархічні холдинги.

"Бермудський" трикутник обкрадання

Володимир Лановий, 13 листопада 2015

 

Чому ми такі безпорадні? Що у нас взагалі відбувається?

Чому ми не можемо, як інші країни, в тому числі колишні соціалістичні, побудувати працюючу економічну систему?

Відповідь: у нас продовжує існувати вкрай безплідна й регресивна економічна модель - модель трикутника, який стиснув суспільство, заважаючи його розвитку.

У його кутах - корумпована бюрократія, державно-монополістичні корпорації та приватно-олігархічні холдинги.

Ці три кути пожирають працю і вартість, що створюються у суспільстві, позбавляють його ресурсів розвитку і можливостей кращого життя.

Ці хижаки підтримують і посилюють один одного. Вони створили нелегальні схеми збагачення і спільно їх реалізують, розкрадаючи мільярдні суми. Це український бермудський трикутник, у якому зникають величезні матеріальні цінності.

На найвищих щаблях економічної ієрархії бюрократична паразитуюча зграя виділяє бюджетні кошти збитковим державним монополіям як інвестиції у капітал, дотації, надбавки, індексації цін, кредити.

Михайло Саакашвілі оцінює обсяг щорічних даремних бюджетних витрат на покриття збитків державних монополій 120 млрд грн. Насправді цю цифру у часи "камікадзе" треба збільшити щонайменше на 40%.

Своєю чергою, державно-монополістичні об'єднання через шахрайські схеми - завищення оплати послуг і товарів приватних компаній, продаж їм продукції за заниженими цінами - створюють штучні прибутки олігархічним конгломератам.

Звільнений з посади керівника Державної фінансової інспекції М. Гордієнко називав суми виявлених крадіжок через такі схеми у кожній перевіреній монопольній субурядовій корпорації - від 0,5 млрд грн до 4 млрд грн на рік.

Це тільки щодо перевірених компаній. Перевірити ж їх усі фізично неможливо, а ще треба мати гарантії непідкупності інспекторів.

Таких монополістичних галузевих монстрів лише у сфері палива й енергетики більше десятка. Загальна ж їх кількість в Україні  близько 200, з них монополістичних утворень - не менше 50. Суму крадіжок у цій частині складно оцінити, однак, виходячи з середніх показників, це 40-60 млрд грн.

Приватні олігархічні холдинги наживаються також внаслідок їх фінансування корумпованою владою. Найвагоміші засоби корупційного надання коштів такі.

1. Пільги з оподаткування, включаючи неправомірно велике повернення ПДВ, головним чином - нелегальні. Їх можна оцінити 40-50 млрд грн.

2. Бюджетні гарантії та кредити за окремими урядовими програмами і держзамовленнями - від 50 млрд грн до 80 млрд грн у різні роки.

3. Кредити рефінансування олігархічних банків, які видає НБУ. Щорічно - 40-50 млрд грн, проте у 2014 році встановлено рекорд: банкам видали 180 млрд грн. У попередні роки близько половини кредитів рефінансування не поверталося.

Як плата за цю чиновницьку щедрість до урядового керівництва надходять хабарі. За даними інсайдерів - до 50% від отриманих коштів. Прибутки корупціонерів не обмежуються "відкатами" олігархів і прямими хабарами від монополістів. Вони збирають гроші й за інші свої "послуги".

Це призначення на урядові посади та посади керівників державних корпорацій, включення до складу народних депутатів, дозвільні послуги бізнесу, мінімізація податкових платежів, оформлення митних документів, підвищення цін і тарифів, доступ до державних активів, уникнення кримінальної відповідальності.

Ці "послуги" важко оцінити, сума може коливатися від 50 млрд грн до 75 млрд грн.

Якщо скласти наведені суми, то виходить, що в фінансовому обороті у корупційному трикутнику щорічно знаходяться щонайменше 350 млрд грн, щонайбільше - 520 млрд грн. Сюди ще потрібно додати нелегальний корупційний оборот на місцевому рівні - мінімум 150-170 млрд грн.

Отже, від 500 млрд грн до 690 млрд грн щорічно незаконно вилучаються з національної економіки, крутяться нелегально, розкрадаються чиновниками, олігархами, менеджерами мополістичних монстрів. Це дорівнює усьому бюджету держави разом з пенсійним фондом і трохи менше третини ВВП України.

Можна безпомилково визначити, що у 2014-2015 роках обсяги вилучення ресурсів з національної економіки не зменшилися. Уточнення стосуються лише певного перерозподілу сум між учасниками здирницького трикутника.

Явно зросли корупційні потоки. Причина - більш високі ризики для чиновників щодо викриття їх злочинів. Зменшилися прибутки олігархів через поглиблення економічної кризи та переділ між кланами державних фінансових потоків.

Обсяги грошей, що прилипають до рук керівників державних корпорацій, як мінімум, не зменшуються, а в багатьох з них - ростуть. Про це свідчить збільшення їх збитковості, що значною мірою пояснюється господарськими зловживаннями.

Як може при таких втратах функціонувати і розвиватися економіка? ВВП - це загальна сума того, що заробляють усі громадяни і державний апарат, а також обсяги амортизації основного капіталу і чистих внутрішніх інвестицій в Україні.

Отже, від нас "відрубують" третину засобів існування людей, функціонування держави та приросту економіки. Корупціонери разом з "помічниками" в державному і приватному секторах економіки привласнюють суми, які дорівнюють фонду зарплати працюючих та інших приватних доходів і пенсій громадян.

Є ще одна сторона розграбування України: вивезення грошей за кордон. Це означає повне їх відчуження від вкладень в українську економіку. Використання награбованого всередині країни хоча б означало його включення в національну тіньову економіку і створення тіньових робочих місць.

Останніми роками вивезення награбованого за кордон стало більш інтенсивним.

Це пояснюється тим, що шахраї при владі не схильні витрачати награбоване на теренах України. З одного боку, їм миліше хизуватися багатством в інших краях, з іншого - після Революції гідності та активізації контрольної діяльності об'єднань громадянського суспільства ховати награбоване в Україні стало набагато важче.

Відповідно, награбовані суми конвертуються у тверду іноземну валюту і вивозяться за кордон. У часи Януковича вивозилося близько 40% цих коштів або 200-275 млрд грн щорічно. Вони конвертувалися в інвалюту на 25-35 млрд дол.

За нинішньої влади частка грошей, що приховано переправляється за кордон, зросла до 60-70% або 300-480 млрд грн від загальних доходів учасників злочинного тріумвірату. За діючим валютним курсом за рік за кордон вивозиться 15-22 млрд дол. Це більше, ніж Україна отримує за рік від усіх кредиторів.

Якщо не зупинити руйнівну дію трикутника, то загроза нестачі валюти навіть за широкої програми міжнародного кредитування знову стає реальною.

Для вивезення коштів долари скуповуються всередині країни. Цей додатковий попит нависає над ринком і накопичує загрози провалу валютної забезпеченості гривні. До 2014 року гривневий попит на долари перевищував продаж інвалюти підприємствами і населенням на 4-5 млрд дол за рік.

Основну частину доларів скуповували не громадяни, що бажали зберегти заощадження, а елітні угруповання - члени "бермудського" трикутника. СБУ чи не щодня інформує про припинення діяльності чергового конвертаційного центру.

Призначення цих центрів - нелегальний обмін безготівкової гривні, вкраденої всередині країни, на валютну готівку. У такій тіньовій конвертації зацікавлені чиновники-корупціонери та керівники державних підприємств й установ.

Людям заборонено купувати в пунктах обміну і банках одноразово більше 200 дол, а в конвертаційних центрах, що розміщуються у квартирах, крутять мільярдами.

Незважаючи на ліквідацію виявлених "конвертів", нові центри виникають, як гриби після дощу. Це свідчить про великий тіньовий попит на іноземну валюту для її вивезення банківськими каналами за межі країни.

Щоб задовольнити потреби на мільярди доларів, режим Януковича витрачав золотовалютні резерви НБУ. За 2012-2013 роки вони зменшилися на 16 млрд дол.

Другим джерелом були іноземні кредити уряду - щороку 5-6 млрд дол. Ще більша сума вивозилася шляхом експорту товарів і неповернення валютної виручки. Такими діями режим довів країну до глибокого виснаження валютних ресурсів.

Із суми, яка щорічно розкрадається, більша частина, не менше 300 млрд грн, осідає у кишенях бюрократії, включаючи депутатів різних рівнів.

Особливістю періоду, який почався після приходу до влади Януковича, є перехід головної ролі у здійсненні тотального пограбування від олігархічних нуворишів, які особливо швидко збагачувалися за Л. Кучми та В. Ющенка, до чиновницької камарильї. Ця тенденція стала ще більш вираженою після Революції гідності.

По-перше, революція вимагала жертв серед олігархів донецького клану, і нові бюрократи швидко перевели на них вістря своєї "боротьби". Незаконні прибутки донецьких поменшали, а Фірташ і Курочкін втратили більшу частину багатств.

По-друге, нові корупціонери - маніпулятори суспільної думки стали нахабнішими. Вони підвищили ставки поборів, сподіваючись, що їм вдасться сховатися за натягнутою на себе рясою реформаторів і поборників корупції.

Утворення і механізм дії злочинного трикутника

Злодійський "бермудський" трикутник має своїх конструкторів. Ними стали пострадянські українські чиновники. Вони працювали у трьох напрямках.

1. Намагалися зберегти у своїх руках важелі управління господарськими процесами, які повинні були виконувати підприємства, або їх слід було скасувати.

Мова йде про встановлення цін, дотацій і субсидій, контроль за укладенням угод, тендерні закупівлі, фінансування підприємств, капіталовкладення у будівництво, інфраструктуру, списання боргів компаній, встановлення курсу гривні, розподіл інвалютних потоків, ліцензування експорту та бізнесу.

2. З перших місяців незалежності чиновники ініціювали створення державних корпорацій, які були спадкоємцями радянських галузевих державних комітетів - проміжної ланки між галузевими міністерствами та виробничими підприємствами.

Чиновники стали управлінською ланкою утворених з фабрик і заводів корпорацій, позбавлених права самостійного господарського функціонування. Ці права перейшли колишнім чиновникам, які стали володіти фінансами, ресурсами, прибутками підприємств, не беручи участі у виробничих процесах.

Була завдана подвійна шкода економіці.

По-перше, зникла конкуренція. Були запроваджені державні монополії, які швидко стали збитковими. Монополія використовувала свої можливості не для власних надприбутків, а для їх трансляції приватним структурам та урядовцям.

По-друге, була знищена зацікавленість колись самостійних виробничих одиниць у прибутковому господарюванні. Їм стало вигідніше демонструвати збитки, що дає право на бюджетні дотації, інвестиції та підвищення цін на продукцію.

3. З початком приватизації великих підприємств, з 1998 року, чиновники здійснювали перехід від егалітарної до елітарної моделі приватизації, за якої найвищі чиновники передавали пакети акцій в одні руки окремим бізнесменам, друзям влади чи своїм родичам з умовою їх переходу у клас фінансових олігархів.

Вони мали завдання фінансувати виборчі кампанії владних партій та окремих кандидатів, володіти загальнонаціональними телеканалами, проводити потрібну інформаційну політику, ділитися прибутками з першими особами держави.

Вони почали вибудовувати холдинги, збільшуючи свій вплив в економіці і забезпечуючи більшу стійкість своїх фінансово-промислових імперій.

Олігархи знаходили джерела збагачення у кожній паралельній галузі, розробляючи тіньові прибуткові схеми та встановлюючи корисливі відносини з державними корпораціями, фінансово-кредитними установами, органами влади.

Олігархи фактично запліднили ту конструкцію, яку замовили їм корупціонери-чиновники, запровадили ті технології розкрадання, які використовують і особи в органах влади, і керівники державних монополій.

Олігархи у вказаній геометричній фігурі обкрадання України виконують роль "технологів", без яких гроші не "віджимаються" і не "відмиваються". Без них трикутника не буде. Державні ж монополії є інфраструктурою, обслугою, передавальними пристроями шахрайського процесу.

Злодійська модель трикутника створена самими бюрократами у власних інтересах. Вони по-іншому не бачать побудови української економіки і будуть захищати своє потворне чадо усіма способами, аж до знищення противників.

Це вони зараз і роблять, знищуючи революціонерів, добровольців, волонтерів, правоохоронців, які стали на шлях викриття корупціонерів.

Один з грошових мішків на запитання, чи зміг би він тримати бізнес без походів до бюрократичних органів, відповів: "Якщо я перестану до них ходити, це почнуть робити інші. Навіщо мені передавати якомусь іншому бізнесмену солодкі відносини з чиновниками? Чистої роботи останніх годі й чекати".

З побудовою, укріпленням і постійним відновленням зв'язків між учасниками здирницького трикутника останній став системним інститутом організації економіки. Ця система неофіційна, нелегальна, хоча вона і перетинається з легальними відносинами. Вона, звичайно, не охоплює всю економіку.

Існують сфери, до яких не доходять руки корупціонерів та олігархів: дрібне підприємництво, торгівля, побутові, комунальні енергетичні, транспортні послуги. Проте ці сфери - на периферії економічних відносин, вони не визначають основних потоків капіталу і є вторинними щодо процесів, які формують олігархічні холдинги.

У той же час злочинна тристороння система не дозволяє розширюватися дрібним незалежним сферам економіки. Як тільки вони зростають і переходять в розряд середнього і крупного підприємництва, корупціонери та олігархи силою, грошима або підкупом захоплюють їх та інтегрують у свої структури.

Якщо ж загарбникам відмовляють, - застосовуються будь-які засоби знищення. Найчастіше - за допомогою податкових каральних органів.

Отже, трикутник не тільки сам пригноблює та знекровлює економіку, а й стоїть на заваді розвитку альтернативних секторів господарювання в країні.

З одного боку, ця система у деякій частині безальтернативна. Поза нею виходити на ринки чи отримувати державне фінансування неможливо, бо економічні свободи задушені. Поза трикутником більш-менш крупний бізнес зупиняється.

Бізнесмени, що увійшли у нелегальні й криміногенні зв'язки, задоволені: не треба боротися з конкурентами, шукати нові рішення, не спати ночами, а гроші самі пливуть їм у руки. Задоволені й ті, хто вліз на крісла керівників державних корпорацій та протиснувся на чільні посади у владі. Учасники нелегального тріумвірату доповнюють один одного і не можуть функціонувати один без одного.

З іншого боку, їх дії деструктивні, вони тягнуть країну на дно. Незаконні зв'язки в рамках трикутника дозволяють визнати їх кримінальними, бо вони є результатом злочинної змови, а учасників відносин - організованим злочинним об'єднанням.

Особливістю грабіжницького об'єднання є залучення правоохоронних і судочинних органів, підпорядкування останніх владним корупціонерам та олігархічним кланам.

Особливо явно це було видно до Революції гідності. Зараз відбуваються зміни, найбільш характерною відмінністю яких є захоплення керівних і головуючих позицій корупційним чиновництвом, яке підім'яло під себе правоохоронну систему.

За цих обставин усі цивілізовані форми громадського протистояння криміногенному триголовому змію з боку активістів Майдану і вільних підприємців стають безрезультатними і формально, в інтерпретації міліціонерів, "есбеушників" і прокурорів, антидержавними, про що вже заявляли сьогоднішні керманичі.

Перед Україною стоять не просто завдання реформування економіки і влади. Громадянам протистоїть злодійська зграя, що опанувала владні органи, контролює легальні й нелегальні фінансові потоки, розпоряджається основною частиною бізнесу, майнових активів і нерухомості, тримає у своїх руках процеси виборів.

Людям протистоїть повноцінна закінчена економіко-політична система, яка згори управляє і державою, і суспільством. Її дія настільки підірвала українську економіку, що розвал і деградація останньої стали невідворотними.

Ця система призвела до критичного розколу між нинішньою "елітою" і суспільством, до небаченого рівня вилучення на користь елітарних грабіжників плодів праці мільйонів працівників. Вона довела людей до зубожіння, вивезення національного капіталу за кордон і втрати можливостей розвитку країни.

Існування цієї системи загрожує країні, її потрібно зламати. Цьому були присвячені дві революції, але вона втрималася. Експлуататорська система цілісна та організована, тому її ліквідація - складне завдання. Воно потребує об'єднання здорових політичних, громадянських і підприємницьких сил суспільства.

Трансформація здирницького трикутника полягає у перетворенні системи корупційного бюрократичного управління у прозору систему, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми. Вона також полягає у перетворенні олігархічних імперій на конкурентні підприємницькі структури та розформуванні державно-монополістичних об'єднань в сукупність самостійних підприємств.

На жаль, обидва постмайданівські уряди, очевидно, із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися, що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть.

Володимир Лановий, екс-міністр економіки, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Березюк проти пропозиції

Березюк проти пропозиції Порошенка щодо генпрокурора: "це деспотизм"

Четвер, 26 листопада 2015, 15:20

 

Версія для друку Коментарі1

Глава фракції "Самопоміч" у Верховній Раді Олег Березюк розкритикував пропозицію президента Петра Порошенка позбавити парламент права висловлювати недовіру генпрокурору.

Про це він повідомив журналістам, коментуючи запропонований Порошенком законопроект про внесення зміни до Конституції в частині правосуддя, повідомляють "Українські новини".

"Це шлях до деспотизму й узурпації", – упевнений він.

Лідер фракції "Блоку Петра Порошенка" Юрій Луценко також виступив проти цієї пропозиції.

"Мені це також не подобається. Я вважаю, що парламент, як колегіальний орган, який представляє український народ, повинен залишати вплив на прокурорів і суду. Але європейці вважають по-іншому", – сказав він.

Луценко зазначив, що ця норма, як і всі інші, рекомендовані "Венеціанською комісією" і є вимогою Європейського Союзу.

На його думку, питання про позбавлення парламенту впливу на генпрокурора викличе бурхливу дискусію серед депутатів. Він сподівається, що цей проект змін до Конституції буде розглянутий у парламенті і направлений до Конституційного Суду до кінця 2015 року.

Як відомо, 25 листопада Порошенко вніс у Раду проект змін до Конституції в частині правосуддя і запропонував позбавити парламент права висловлювати недовіру генеральному прокуророві, а також збільшити термін повноважень генпрокурора з 5 до 6 років, але при цьому заборонити йому займати цю посаду 2 терміни поспіль.

Фракція Ляшка також заявила, що не має наміру це підтримувати.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

НБУ заблокував спробу

НБУ заблокував спробу виведення з України 460 мільйонів доларів

Четвер, 26 листопада 2015, 15:46

Національний банк України у вересні 2015 року заблокував спробу виведення з України 460 мільйонів доларів.

Про це в в інтерв'ю "РБК-Україна" розповів директор департаменту фінансового моніторингу НБУ Ігор Береза.

Він повідомив, що нещодавно НБУ прийняв нову постанову, яка дасть змогу більш ефективно боротися зі схемними операціями.

"Погано, коли банки допускають схеми. Наприклад, схема, за допомогою якої намагалися вивести 460 млн доларів. Резидент подав документи до НБУ для реєстрації кредитного договору, який колись існував і був анульований. Його заявленою метою було повернути ці гроші назад", - заявив Береза.

З його слів, коли НБУ почав перевірку документів, виявилося, що все задеклароване в якості підстави для проведення операції підроблене.

"І джерело грошей, і прописка, і майно. Ця схема була виявлена на початку осені 2015 року, але якщо б тоді діяло нещодавно ухвалена постанова, вона б не пройшла в банку через перевірку критеріями ризикової діяльності", - повідомив директор департаменту фінансового моніторингу НБУ.

натиснути для збільшення  

За його словами, з початку 2015 року і по середину листопада НБУ проінформував правоохоронні органи про незаконні дії і операції клієнтів 37 банків на суму понад 19 млрд гривень, 335 млн доларів, 213 млн євро і 4,7 млрд рублів.

"За нашою інформацією, правоохоронні органи розпочали кримінальне провадження відразу за кількома статтями Кримінального кодексу України. На жаль, більше нічого про результати роботи правоохоронних органів ми не знаємо. Хотілося б, щоб результати цієї роботи були більш очевидні", - сказав Береза.

"Але для Національного банку вже сам факт проведення банками таких операцій і на такі суми - вагомий аргумент, щоб говорити про недостатнє знання банками своїх клієнтів", - підсумував директор департаменту фінансового моніторингу НБУ.

Економічна правда

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Вызовы и неспособность элит

Інна Богословська Український політик

Вызовы и неспособность элит

14 листопада 2015

 

Сколько смертей! Снова 5! погибших за сутки наших ребят в АТО!!! Пять – в режиме перемирия??!! Эти души, присоединившиеся к душам уже погибших тысяч и тысяч наших украинских Граждан, кричат о продажности, вранье и подлости тех, кто создает видимость урегулирования, прекрасно понимая, что его нет...

И снова 150 погибших в теракте в Париже, через несколько дней после 40 погибших в теракте в Бейруте, после десятков гибнущих каждый день от терактов в Израиле... Их души кричат о малодушии, вранье и двойных стандартах тех, кто десятки лет создает почву для роста фундаментализма и экстремизма, понимая, что очень скоро эта проблема "взорвет весь мир...

Кризис демократии и избирательных систем привел во всем мире к угрожающе низкому качеству элит и управления. Бюрократия национальных государств и бюрократия общемировых институтов также оказалась совершенно непригодной для эффективного управления в условиях современного мира и для своевременного ответа на вызовы...

Но если в большинстве развитых стран еще есть ресурсы, с помощью которых можно оттянуть во времени смену элит и базовые трансформации, то в Украине таких ресурсов уже нет. Поэтому для нас, украинцев, на повестку дня самым острым образом выходит главная задача: полное переучреждение страны, разработка и внедрение новых правил, новый Общественный договор. И только Общество, которое становится главным Субъектом политики в Украине, может создать образ новой страны, установить новые правила и привести во власть управленцев нового качества. Потому что задачи, которые украинцам нужно решать – нового качества. И "комсомольцы" старой постсоветской системы проявили в этом полную свою неспособность.

Мы точно сможем! В Украине масса людей, давно разработавших визуализацию будущего, определивших общие ценности и готовых к новому качеству управления процессами. Только пока они мало знают друг о друге, находятся в разных местах... А поэтому – и мало доверяют друг другу. Но существует волшебное лекарство от недоверия – это общение и консолидация не вокруг вождей, а вокруг общих ценностей и во имя общей картины будущего.

Революция Достоинства начала процесс борьбы Общества с бюрократическим государством. Мы достигнем в этой борьбе успеха и этим внесем огромный вклад в начало подобных процессов во всем мире. И дай нам Бог мудрости объединиться вокруг этой верной и славной цели – Новой Страны Украина! Времени осталось совсем мало. Постсоветские ресурсы исчерпаны. Объединяемся!! Помоги нам Господь на этом пути!

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Формула переходу до Третьої Української республіки

Тижня півтора тому українську громадськість анітрохи не здивувала, нітрохи не шокувала і навіть майже повністю залишила байдужою «формула переходу до Третьої Української республіки», яку оприлюднив відомий київський політолог, голова Центру політичного аналізу «Стратагема» Юрій Романенко. Тим часом це творіння заслуговує найпильнішої уваги тих, хто здійснював Революцію Гідності й досі ще не зневірився в її результатах.

Треба визнати, ця «формула» досить близька до того, що може задовольнити багатьох політичних гравців сьогоднішньої України. За словами Романенка, зараз «виникає потреба у нових політичних силах, які можуть сформувати нову політичну систему, тобто фактично нову республіку». У розумності такого висновку немає жодних сумнівів. Питання тільки в тому, що досягти зазначеної мети політолог пропонує не шляхом виконання наказів Майдану, не внаслідок всенародного обговорення ключових реформ, не за допомогою референдуму з прийняття нової Конституції України, а «внаслідок трьох змов» – ось прямо так і значиться у «формулі».

Згідно з нею, провідним учасником таємної угоди, або змови (як трактують слово «змова» словники), має стати нова еліта України. На думку Романенка, вона вже сформувалася і «дозріла до того, щоб скуштувати плодів влади й взяти на себе відповідальність за країну». Представники цієї нової еліти, вважає автор «формули», можуть змовитися між собою і з «адекватною частиною старої». Порозумівшись один з одним, вони можуть вступити у змову з зовнішніми гравцями, насамперед зі США.

Кожній з трьох груп змовників Романенко відводить цілком конкретну роль. «Нові» можуть покласти на вівтар Третьої республіки «свою візію, довіру з боку мас і зовнішніх акторів», а «старі», вони ж «адекватна частина олігархів» – наявні у них ресурси і відмову від спротиву. Щодо Заходу, то його традиційно запропоновано розглядати в ролі дійної корови.

Представлена ​​«формула» може здатися життєздатною, особливо з урахуванням того, що майже вся політична практика в Україні досі ґрунтувалася на інтригах, зрадах, підкупах і закулісних домовленостях. Проте без питань не обійтися. Наприклад, кого з нинішніх олігархів можна вважати адекватним, чи то пак таким, чия поведінка зрозуміла громадянам, відповідає їхнім очікуванням і потребам країни та суспільства? Забажають чинні олігархи добровільно піти на службу до «нової еліти»?

Як відомо, перелік українських багатіїв дуже неоднорідний: від фігурантів «сотні» журналу Forbes до володарів «скромних» кількох мільйонів доларів. «Олігархи другого рівня будуть маневрувати в рамках балансу сил першої ліги», – визначив Романенко. У цьому є резон, тому відповіді на поставлені питання варто шукати у «першій лізі».

Її список загальновідомий. Петро Порошенко, котрий не вміє виконувати передвиборчих обіцянок і погруз в непотизмі. Замаскований поплічник сепаратистів Рінат Ахметов, який на початку війни фактично зрадив Україну. Газовий махінатор Дмитро Фірташ, за яким плаче в'язниця у США. Патріотично налаштований Ігор Коломойський, якому, як показала практика, небажано довіряти управління держактивами. Колишній помагач Януковича Сергій Льовочкін. Злочинна «сім'я» Януковича. Умовний олігарх Юлія Тимошенко, за якою тягнеться шлейф сумнівного минулого. Зять одіозного екс-президента Кучми Віктор Пінчук. Кум кремлівського бандита Віктор Медведчук... Припустимо, серед них все ж є ті самі «адекватні олігархи», які потрібні для втілення в життя змови а-ля Романенко. Але якщо це так, то чому вони досі не знайшли спільної мови з новими лідерами України? Чому багато нових лідерів і громадські структури, які стоять за ними, нерідко так критикують олігархів і чинну владу, що країна видається ще значно розділенішою, ніж за колишнього режиму?

Вважаю, основна причина такої ситуації теж добре відома українцям. Все впирається у головного олігарха країни, котрим нині є Петро Порошенко. Ця людина майже відразу після вступу на президентську посаду почала поводитись, наче месія. Але президентство – не месія, а всього лише місія. Якби Петро Олексійович це розумів і приймав, він би не проводив таку кадрову політику, яка призвела до великих невиправданих втрат бійців АТО, штучних перешкод у розслідуванні масових вбивств на Майдані, легкої втечі низки винуватців цієї трагедії за кордон, спекулятивного обвалення гривні, зубожіння великої частини населення...

В Україні нині існує один центр прийняття рішень, який буквально тяжіє над усіма гілками влади. Це Адміністрація президента (АП). Ця структура, що поїдає величезну кількість бюджетних грошей і напхана відданими олігархові Порошенкові бізнесменами і чиновниками, повністю або майже повністю вийшла з-під контролю суспільства і, судячи з усього, стала небезпечною для країни.

Простий приклад. На початку серпня віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд публічно заявила про підміну варіантів проекту змін до Конституції у частині децентралізації на різних стадіях роботи над ним. Підміни відбувалися десь всередині чиновницьких апаратів Ради і АП, тісно пов'язаних між собою через ставленика Порошенка – спікера Володимира Гройсмана.

За словами віце-спікера, конституційна норма, внаслідок реалізації якої є небезпека перетворення терористичних утворень «ДНР» і «ЛНР» в анклави з особливим статусом (це фактично перетворить Україну на федерацію, до чого прагне Кремль), була нав'язана Росією і продавлена ​​деякими західними лідерами, що зайняли позицію прихованого умиротворення агресора. «Людям говорять, що все це підтримала Венеціанська комісія. Але Венеціанську комісію також «розвели, як кошенят», – засвідчила Сироїд і навела приклади різних апаратних хитрувань, за допомогою яких чиновники домагалися бажаного.

Після голосування за цим законопроектом у парламенті Сироїд розповідала журналістам: «Частина депутатів після цього голосування ховали очі або тихо підходили і дякували за те, що ми (фракція «Самопоміч», – О.К.) змогли проголосувати проти, а вони – ні» .

Крім того, на думку низки експертів, зміни до Основного Закону, які так завзято протягує угруповання Порошенка, передбачають істотну концентрацію повноважень в руках президента. Це загрожує руйнуванням і без того тендітної системи стримувань і противаг гілок державної влади. Чим це може обернутися, українці повинні вже розуміти. Ніколи не кажіть ніколи...

Зрозуміло, главу новоявленої «сім'ї» важко назвати неадекватним. Ось тільки чи такої адекватності чекають від керівників країни українські громадяни?

Розраховувати на те, що олігарх Порошенко швидко розлучиться зі своїми «кумівськими» звичками, добровільно поділиться владою з новими громадськими лідерами та профінансує їхню виборчу кампанію проти себе коханого – це порожні мріяння, базовані на нерозумінні менталітету олігархів. Добровільно ще жоден з них не пішов зі сцени.

Не менш марно очікувати поведінки, що відповідає новим запитам країни, і від інших представників згаданої «першої ліги». Одні з них міцно сидять на гачку у ГПУ, якою командує інший ставленик Порошенка – Віктор Шокін, або закордонних слідчих органів (згадаймо хоча б справу про вбивство журналіста Гонгадзе). Інші стурбовані порятунком своїх сумнівно нажитих статків в умовах кризи і переділу влади. Час третіх у політиці пройшов або невблаганно добігає кінця, і їм нічого іншого не залишається, як іноді підловлювати чиновників на якихось прорахунках і недоробках. Звичайно, це не так уже й погано, що такі люди знаходяться, але великої політичної ваги вони навряд чи набудуть в умовах, коли інформаційний простір країни поділено між олігархами, а виборча система заточена під можновладців і «грошові мішки».

Загалом «формула» побудови нової України, заснована на таємній змові нових громадських лідерів з частиною олігархів, – це або плід фантазії політолога, або інформаційне вкидання все тієї ж «частини олігархів», щоб закріпитися у чинній системі координат. Незалежної політології в Україні практично не існує. Хай там як, але за такою «формулою» можна побудувати лише видозмінений, злегка підретушований варіант все тієї ж старої кланово-олігархічної системи. Українцям воно треба?

Як же тим, хто прийшов у велику політику на хвилі Революції Гідності, відтіснити від керма стару політико-олігархічну «гвардію»? Ось тут політолог Романенко абсолютно правий: в нинішніх умовах без ресурсів, тобто грошей, це практично неможливо. Але це не означає, що треба влаштовувати «договірняк» з олігархами – чи не краще міняти суспільно-політичне середовище?

Звісно, справа це надзвичайно непроста і важка – можливо, навіть важча, ніж відбивати атаки кремлівського вбивці Путіна. Ця справа вимагає цілеспрямованості й величезних зусиль тисяч активістів та політиків нової генерації, яких вивів на арену суспільного життя повсталий проти тиранії народ. Не олігархи, а саме народ! У цьому суть появи нової політичної еліти в Україні. Тому не треба лякатися складності завдань, тим більше, що іншого шляху все одно немає. І почати, схоже, варто з унормування процесу конституційного оновлення країни.

В ім'я недопущення помилкового шляху розвитку України нова еліта, якщо вона справді сформувалася, має дати по руках тим хитромудрим чинушам і їхнім поплічникам з числа депутатів, котрі працюють на потребу олігархату. Суспільство має поіменно знати тих, хто має намір кулуарно, силами слухняною коаліції фактично здійснити конституційний переворот.

Не можна вносити зміни до Основного Закону в умовах воєнного часу. З таким зверненням до президента Порошенка і Верховної Ради нещодавно виступила велика група українських інтелектуалів та громадських діячів. «Право народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», – йдеться в документі. Деякі активісти та політики закликають усіх небайдужих громадян зібратися під стінами парламенту в дні, коли там планують розпочати розгляд конституційного законопроекту.

Від того, як витримає цей перший серйозний іспит нова українська еліта, залежить і її майбутнє, і майбутнє всієї країни.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Змова олігархів перетворить Україну на Боснію, а Донбас на Косов

Змова олігархів перетворить Україну на Боснію, а Донбас на Косово

В разі згоди київської влади на прийняття «Меморандуму миру і злагоди» Україна має всі шанси назавжди залишитися буферною зоною

Судячи з пропозицій "регіонала" Вадима Новинського, майбутня децентралізація України передбачає не лише посилення економічної самостійності регіонів, але й обрання їх керівників на прямих виборах. Під опікуванням потребами місцевих громад, по суті, пропонується завуальований варіант федералізації. Але ще гірший, аніж на сьогодні є у Боснії і Герцеговині. У цій балканській країні існує 10 кантонів, в яких переважає хорватське або мусульманське населення з певним відсотком сербського. У деяких кантонах, як у Герцеговино-Неретвенському, босняки і хорвати живуть пропорційно. Складна федеративна структура Боснії і Герцеговини призвела до величезної кількості чиновництва та до, по суті, неможливості центра впливати на процеси в середині суб'єктів, які орієнтуються на місцевих керівників, або, у випадку переважання хорватського населення, взагалі на політику сусіднього Загреба.

Проте якщо федеративний устрій Боснії і Герцеговини склався як етнічний і конфесійний консенсус після кровопролитної війни, то пропонований Новінським і Ко варіант децентралізації може означати закріплення за фінансово-економічними групами окремих територіальних вотчин. Оскільки мало хто сумнівається, що в Донбасі губернатором оберуть людину, за якою стоїть Ринат Ахметов, а, наприклад, на Вінниччині, Петро Порошенко. Тобто, етнічна і конфесійна федерація підміняється поділом країни між окремими олігархами. Які під виглядом муніципальної міліції узаконять власні армії, а під соусом виборності судів та керівників силовиків отримають слухняні інструменти посилення своєї влади. Тож доля державного проекту під назвою Україна повністю перестає залежати від вибору громадян, натомість стає результатом тіньових домовленостей між олігархами.

Особливо це стосується питань зовнішньої політики. У "Меморандумі" Новінського пропонується закріпити за Україною позаблоковий статус, а участь у будь-яких політичних та економічних міждержавних союзах може бути виключно за результатами всенародного референдуму. Простіше кажучи, доля майбутнього входження чи не входження України до Євросоюзу залежатиме від того, чи будуть згодні олігархи, які контролюватимуть той або інший регіон, на долучення країни до цього міждержавного проекту. Бо отримавши повну владу над своєю вотчиною вони зможуть саботувати референдум або ж створити негативну пропагандистську хвилю щодо питань, які виносяться на суд громадськості.

Ще один негативний бік децентралізації у запропонованому варіанті полягає у можливості регіонів вести сепаратні домовленості з сусідніми країнами під виглядом зміцнення прикордонного співробітництва. Це стосується не лише Донбасу, але й багатоетнічних Закарпаття чи Буковини. Децентралізація без вагомого політичного впливу Києва на політику регіонів розбалансовує систему державного управління і, по суті, узаконює сепаратизм. Тобто, мова йде не про мінімізацію впливу центральної влади на соціально-економічні процеси в регіонах, а про усунення її від політичного впливу.

У випадку згоди Ради на прийняття "Меморандуму", олігархи дійсно можуть зупинити збройне протистояння на сході, проте ризики для існування цілісності держави після цього значно зростуть. Бо українцям пропонується єзуїтська схема обміну "мир на розділ країни між ФПГ". В разі відмови Києва погодитися на, по суті, шантаж олігархів південного сходу, ми можемо отримати подальший розвиток ситуації в Донбасі та на Луганщині за Косовським або Придністровським сценаріями. Коли там існуватиме частково визнане квазідержавне утворення. Яке буде постійним джерелом нестабільності на кордонах України.

Проте, зважаючи на зміну войовничої риторики Кремля, відмову від активної військової підтримки проросійських бандитів в Донбасі і чергову обіцянку Путіна відвести російські війська в місця постійної дислокації, у Москві впевнені, що в результаті круглих столів політичні еліти України таки приймуть варіант завуальованої федералізації, який повністю влаштовує Росію. Проект "Меморандуму" вніс Вадим Новінський - знакова фігура в україно-російських взаєминах. Це свідчить, що його документ попередньо був узгоджений усіма сторонами - і Росією (недаремно її переговорщиком був Віктор Медведчук), і українськими тримачами акцій, і кандидатами в переможці президентських перегонів. І якщо парламент сьогодні-завтра підтримає "Меморандум", це означатиме, що під ним підписалися і Порошенко, і Тимошенко.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Служити, а не наживатися. Фантастика! Ненаукова...

Завдання народного обранця – служити, а не наживатися

рослав Табахарнюк, заслужений економіст

Мабуть, не я один мав очікування, що після революції Гідності в український політикум прийдуть зміни ментального характеру. Однак, чергові вибори в Україні довели: депутатство продовжують часто розглядати як рентабельний та високоефективний бізнес.

Задав я запитання одному регіональному кандидату: "Чому хочеш стати депутатом? Раніше депутатами хотіли стати, щоб мати безперешкодний неконкурентний доступ до землі та комунальної власності, попит на які був достатньо високий. Які зараз мотиви у претендентів на депутатство?"

"Як, ­– каже він мені. – Тільки по місту збільшився бюджет на 200 мільйонів гривень – є над чим працювати!"

Мене, як громадянина, дивують і обурюють такі підходи.

Після важких подій зими 2013-2014 років, спричинених в основному невдоволенням людей тодішньою владою держави, гадав, що політики нарешті схаменуться та перестануть розцінювати владу як спосіб збагачення – а рватимуться до неї виключно з тим, щоб служити своєму народу, а не збагачуватися за рахунок держави. Тут доречним є вислів: "Служити – це велика честь". Перефразовуючи його, варто сказати: "Красти – гріх".

Тому, вважаю, що зараз, коли вибори проведені і попереду клопітка робота над покращенням ситуації в державі – президенту, депутатам та урядовцям нашої держави спільно слід подбати про обмеження депутатського та чиновницького збагачення коштами платників податку.

Варто запровадити ринковий прозорий підхід, коли продаж землі чи право оренди землі, комунальної власності буде відбуватися винятково на конкурсній основі через аукціон. Виключення повинні становити лише учасники АТО та сім'ї героїв Небесної сотні.

Усі закупівлі, які відбуваються для потреб громади і за бюджетні кошти повинні проводитися виключно на конкурсній основі через електронні торги, згідно з формулою "ціна-якість-терміни поставки" з обов'язковою публікацією результатів закупок. Створення саме таких конкурентних, прозорих умов надасть можливість громаді контролювати владу і унеможливить зловживання посадовців.

Іншими словами, депутату буде надана можливість служити громаді і думати над тим, як бути ефективним.

Тричі я голосував за одного і того ж кандидата в мери столиці, нарешті він ним став – але як міський голова він мене швидко розчарував. Благоустрій міста, прибирання, якість адміністративних послуг, їх доступність і оперативність не покращилися. Земельні ділянки і комунальна власність і далі непрозоро діляться "між своїми". Тому цього разу я віддав свій голос за іншого кандидата в мери, знаючи, що він все одне не переможе. І це моя реакція як виборця.

Вважаю, що особи, які обираються у владу, повинні думати про майбутнє заздалегідь, а не за місяць до виборів. Вас обрали – працюйте ефективно, на користь суспільству.

Без запровадження європейського конкурентного підходу не буде жодних змін в державі. Україна далі житиме за схемою, коли одні збагачуватимуться за рахунок інших.

Політичною волею президента України, плідною роботою парламенту та уряду має бути подолано кумівство і сватовство. Доступ до державної кормушки має бути закритий. Якщо цю систему змінити, то на наступні вибори підуть тільки ті, хто реально хоче прислужитися людям та своїй країні.

Поки, на жаль, можливості впливу повіддавали не завжди найкращим.

Громадський контроль, нетерпимість до казнокрадства і активна громадянська позиція – це наша відповідальність за майбутнє.

Мирослав Табахарнюк, голова Наглядової ради компанії "МТ-Інвест",

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Змова неукраїнських «еліт» проти України

Український суспільний договір зразка 1991 року фактично був доповнений ще постулатами мирного вирішення соціальних і політичних конфліктів та непоганою і професійною програмою економічного розвитку 1992 року, котра, як відомо, «наказала довго жити». Як, власне, й інші програми, окрім (поки що, принаймні), мирного вирішення соціально-політичних конфліктів.

Але якщо прослідкувати подальшу трансформацію українського суспільного договору, то тут є одна особливість, котра, на мій погляд, безпідставно була обійдена увагою дослідників. Починаючи від перших місяців існування суспільного договору 1991 року, права окремих громадян і суспільства в цілому зменшувались, а права правлячої еліти таким самим чином непомітно поступово збільшувались.

Прикладом цього було, скажімо, поступове збільшення податку на самодіяльне населення, підвищення бар’єрів входження в бізнес, політику і інші царини самодіяльності громадян в суспільстві, аж до, на сьогоднішній день, повної герметичності (що визнали всі, в тому числі і владно заангажовані дослідники), політичних, економічних і інших правлячих верств України.

Власне, ця герметичність і складає один із основних викликів і одну з основних загроз сьогоднішньому українському суспільству, його динаміці і є гальмом для переформатування і укладення нового суспільного договору. Повертаючись до формальних віх переформатування суспільного договору, можна відмітити 1996 рік як вдалу спробу самоорганізації і змови еліт для видання нової Конституції. Змову еліт очолив діючий на той час президент Леонід Кучма. Другу, і як її називають, найцинічнішу змову еліт було укладено 2000 року, котра вилилась в договір про співробітництво між Дніпропетровською і Донецькою областями і фактично розподілила весь політикум, соціум і економіку між елітами цих двох областей.

Ситуативно друга змова еліт пожвавила економіку країни – за рахунок зменшення тертя між клановими угрупованнями – та водночас посилила процеси сповзання усієї України до специфічної «донецької» моделі економіки та демократії. І викликала ще одну реакцію на цю змову – Помаранчеву революцію і новий суспільний договір 2004 року. Від якого, втім, на сьогодні мало що залишилося, крім певної свободи слова, більшої за попередні часи.


Але українська еліта, зайнявшись своїми звичними справами, а ще й опинившись перед лицем глобальної кризи, не звернула уваги на те, що Україна увійшла в абсолютно нову епоху. А саме: якщо в попередні роки вся діяльність, як економічна так фактично й інша – культурна і суспільна, здійснювались в рамках процесу аналізу (цебто розкладу того, що було набуто в попередні роки й десятиліття, може й століття), ішло первинне накопичення і розграбування всього суспільного багатства, спрощення культури, науки, освіти та загалом суспільного буття, то наразі цей процес себе вичерпав і є необхідність до переходу в епоху синтезу.

Цебто – справжнього творення, що потребує не лише нового проекту, нових концепцій, а й і принципово нових еліт і виконавців. І тут є дуже серйозний виклик, оскільки самі еліти мусять себе і переформатувати, і частково люструвати. Й хоча в частині еліт (в їхньому ядрі) розуміння елементів невідворотності цього процесу існує, але, на мій погляд, не існує уявлення щодо глибини і складності подібного виклику.

Третю змову еліт ми спостерігаємо з 2010 року, часу приходу Януковича до влади. І тому необхідно визнати - Йде боротьба за Україну. І дуже схоже на те, що українці нарешті мають зробити те, чого так і не зробили в 1991 році. Адже побудувати Україну з неукраїнським керівництвом – ніколи не вдасться. А олігархічна номенклатура вже починає усвідомлювати, що економічні раби хочуть вирватися з-під їх контролю. Але така, як сьогодні ситуація не могла продовжуватися вічно. І те, що сьогодні відбувається – не що інакше, як те, що український народ нарешті починає відчувати себе єдиною нацією…
Віктор Каспрук

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Змова еліт

Змова еліт

Українцям, особливо тим, хто претендує на провідництво, слід, у першу чергу, перейнятися проблемою власного очищення від негативу

Доволі жвавою видається нам дискусія, що розгортається довкола перспективи переформатування чи інакше – «перезаснування» держави на тлі назріваючого конфлікту між владними гілками в Україні.

Усіляка державна трансформація є небезпекою, принаймні, у суспільній свідомості пострадянщини. Хоча Франція пережила кілька таких катаклізмів, а Польща втілила ідею перезавантаження державності у формат Четвертої Речі Посполитої.

Безумовно, ті, хто взявся за перезаснування держави відповідають на виклики, так чи інакше артикульовані політичними середовищами сучасної України. У жодному з них (бодай у найповажніших) вже й не приховують, що фактично всі найзнаковіші державні чинники (читай – гілки влади) потрапили до глухого кута, виходом з якого може бути лише прорив на новий рівень. Спроби вдаватися до косметики лише поглиблюють розпач безвиході, перетягування ковдри повноважень множить локальні конфлікти, що знекровлюють, виснажують обидві сторони, дискредитують їх і Україну назагал в очах міжнародної спільноти, штовхають до прірви господарку. Це – справжня небезпека в контексті війни.

Тобто маємо парадоксальний випадок, коли еліти, усвідомлюючи категоричний вислів «так жити не можна» і досягши у цьому розумінні консенсусу, змовилися у намаганні переформатувати державу, але кожна на свій штиб. Таке бажання можна було б тільки вітати, але проблема відсутності чіткого бачення майбутнього шляху змін породжує гіркі сумніви у здатності новаторів зробити бодай перший крок.

Власне кажучи, спробою перезаснування держави можна вважати Майдан і час «непевної влади» з Турчиновим на чолі. Інша річ, що та спроба виявилася невдалою, і причини її фіаско полягали аккурат у царині об’єктивній. Тінь поразки й досі бовваніє над усіма реформаторськими середовищами тих часів, робить їхні проекти якщо не фанстамагоричними,  то, принаймні, далекими і незрозумілими для зацікавленої публіки.

Зараз для нової України пропонують принципи антикорупційності, моральності, європейських цінностей, захисту національно-культурної ідентичності в умовах глобалізації. В основі пропозицій спільноті лежить цілковитий розрив з пострадянським окупаційним минулим (див пакет законів з декомунізації). Для українського суспільства такі вимоги є архіактуальними. Але вони декларуються упродовж тривалого часу, причому у супроводі найрізноманітніших, подекуди й діаметрально протилежних інтерпретацій, особами, які встигли натішитися харизмою і змарнувати її. Проповідництво одних і тих же ідей різними політичними силами девальвує їхні світоглядні підвалини, сіє зерна сумніву у спроможності еліт працювати задля держави, а не, змовившись, спекулювати привабливими гаслами заради власних статків.

Тож українцям, особливо тим, хто претендує на провідництво, слід, у першу чергу, перейнятися проблемою власного очищення від негативу, який з кожним новим днем, з кожним скандалом, з кожною оборудкою, освяченою чи пролобійованою на найвищих щаблях, нагромаджується, як снігова куля. Дж. Міль якось написав, що «гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють». Зрозуміло, ті, хто замислюється над «перезаснуванням» України і проектує його, претендують на роль «батьків-засновників». А отже, проблема власної гідності для них постає з усією однозначністю і категоричністю.

Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.