Skip to Content

Вітання з Днем українського козацтва!

На мою думку, державні службовці України мають свої корені саме з козаччини - служби народу України, козацької держави (зі всіма її недоліками...)

Тому я вітаю державних службовців, службовців місцевого самоврядування (з розділенням яких в окремі групи я не згоден) з  Днем Украї́нського козацтва, який відзначається щорічно 14 жовтня в день святої Покрови Пречистої Богородиці.

Цей День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пречистої Богородиці 14 жовтня. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

Часи козаччини — це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає — і краю немає, Куди ж воно ділось? відкіля взялось? — ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за волю. Він вірить, що Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. («До Основ’яненка»)


На добу Козаччини припав перший потужний спалах відродження власної державності Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 рр. Третя— вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень: Козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства Київщини» (1990) та ін.

Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків.

Особливим розмахом відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на Січеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних організацій українського козацтва — Карпатська Січ (Львівщина), Поліська Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш, Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували демократичні процеси та створення незалежної Української держави.

14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори.

З нагоди 10-річчя початку козацького руху 16 вересня 2000 р у Києві відбувся З'їзд козаків-засновників Українського козацтва.

До 1995 р. процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

Протягом 1990–2014 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

15 листопада 2001 р. було прийнято положення «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства.

Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць і об'єктів; проведення освітянських, культурно-просвітницьких заходів, науково-дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань; здійснення господарської, природоохоронної та міжнародної діяльності.

Основні завдання, які стоять сьогодні перед Українським козацтвом: взаємодія з органами влади щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських, культурних традицій Українського козацтва; відновлення та розвиток на звичаєвих засадах Українського козацтва як вираження способу життя, діяльності та поведінки українського народу; відродження та розвиток козацької господарської діяльності, створення козацьких січей, паланок і поселень як осередків відродження і розвитку традиційних козацьких форм самоврядування; сприяння підготовці молоді до військової служби, військовому вишколу українських козаків, сприяння розбудові Збройних Сил України, Прикордонних військ, Митної служби та підрозділів Цивільної оборони. Підписано угоду про співпрацю Українського козацтва з Товариством сприяння обороні України, з яким проведено низку спільних заходів: відзначення річниці битв під Берестечком, Жовтими Водами, Пилявцями, Зборовом, Конотопом, перемоги П. Сагайдачного під Хотином, заснування Чортомлицької Січі тощо. У 2001 р. було підписано угоду про співпрацю між Українським козацтвом та Мальтійським орденом, який є одним з найстаріших лицарських об'єднань Європи. У 2003 р. керівництво Українського козацтва підписало меморандум про дружбу і співробітництво з представниками Російського козацтва та уклало Угоду з Міжнародними військами козацької гвардії (Білорусь).

За Статутом Українське козацтво – правонаступник всіх без винятку історичних гілок Українського козацтва, які дотримувалися державницьких засад відновлення незалежності України. Це фактично було підтверджено передачею клейнодів від Українського Вільного козацтва (яке, емігрувавши, з 1923 р. діяло в Німеччині та Австрії, а з 1960 р. - в США) до Генеральної канцелярії Українського козацтва, що відбулася у серпні 1996 р. Сьогодні існують підрозділи Українського козацтва в Австрії, США, Російській Федерації, Австралії, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині.

Першим Гетьманом сучасного Українського козацтва у 1991 – 1992 рр. був В'ячеслав Чорновіл – визначний державний і політичний діяч, змінив його генерал-майор ЗСУ, народний депутат України Володимир Мулява. На Великій Раді у жовтні 1998 р. Гетьманом Українського козацтва було обрано гвардії генерал-майора, народного депутата України І. Біласа. У 2000 р. він очолив українських козаків та групу спортсменів, які вперше в історії десантувалися на Північний полюс і встановили там прапор Українського козацтва. Ця акція набула великого розголосу в Україні та світі.

Попри все процес новітнього козацького відродження ще не набув належної динаміки. Цьому певною мірою сприяють: відсутність Закону України «Про Українське козацтво, штучне розростання козацьких структур, вплив на Українське козацтво різноманітних політичних сил та ідеологій, певна залежність від окремих гілок влади та економічних еліт, різна конфесійна орієнтація членів козацьких організацій, особисті амбіції та протистояння деяких козацьких керівників тощо.

Відродження та подальший розвиток Українського козацтва можливі лише за його активної діяльності. Зовнішнє і, по суті, бутафорське відродження козацтва якихось відчутних наслідків не дасть: у такий спосіб історія може відродитися лише як фарс. Цей процес єдино можливий на грунті досягнень сучасного суспільного розвитку, соціальної науки. Лише за таких умов може спрацювати сьогодні на користь нашого народу в рамках чинного законодавства звичаєве право козацтва, і здатні відродитися його могутні за своїм потенціалом історичні, патріотичні, господарські та культурні традиції.

В Україні зареєстровано величезну кількість всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. У своїх лавах вони нараховують (потребує уточнення) майже 200 тисяч осіб.

З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.- зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську — всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті Сірка за маршрутом Київ-Запоріжжя-Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію
















0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Гомоніла Україна, Довго

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Ґонти могила,—
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.

Т.Шевченко "ГАЙДАМАКИ"

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

ЗверненняУкраїнського

                                            Звернення

Українського козацтва

до державної влади та політичних партій

Сьогодні, на 20 році новітньої незалежності Україна переживає не найкращі часи, адже у суспільстві продовжують існувати й поглиблюватися кризові явища. Мільйони українців працюють за кордоном, а більшість з тих, хто проживає в Україні так і не відчули повною мірою що таке матеріальний добробут, правова захищеність та справжні демократичні цінності. Сьогодні Україна стала відсталою у багатьох галузях промисловості та народного господарства, країну масово роз’їдає корупція і хабарництво. Жодна з політичних сил, попри голосні заяви під час виборів не взяла на себе сміливість реформувати бодай якусь і з державних систем, що дістались нам у спадок від комуністично-тоталітарного минулого. Де обіцяні представниками провідних партій перетворення та зміни в кращий бік у сільському господарстві, медицині, судочинстві, освіті, культурі, науці та інформаційній сфері?

Сьогодні, коли з кожним днем казково збагачуються новоутворені олігархічні клани, більшість українців перебуває на межі виживання. Та найгірше те, що, попри всі матеріальні негаразди, живучи в Україні важко відчути себе українцем. Де українські кінофільми, телесеріали, телепередачі, книги, газети і журнали? Українська мова фактично не функціонує в Криму, а також на Півдні та Сході нашої держави.

Сьогодні інформаційне поле більшої частини України не є захищеним від постійних іноземних впливів та нав’язуваних з-за кордону різноманітних (часто ворожих і українофобських) ідеологій. Інформаційно-психологічним війнам проти України можна протиставити лише ефективну протидію через організацію системи необхідних захисних заходів, до яких має належати й дуже важливе питання щодо оборони за допомогою культивування в суспільстві власної міцної національно-патріотичної ідеї, основу якої складають славетні традиції та сучасна діяльність Українського козацтва.

Сьогодні ще не вдалося збалансувати структури Українського козацтва з можливостями держави у задоволенні потреб Збройних Сил України та інших військових формувань у допомозі під час можливих військових конфліктах та надзвичайних ситуацій. Нині не­обхідно створити такі умови, щоб козаки добровільно сприяли несенню війсь­кової, прикордонної, внутрішньої, митної чи іншої корисної для дер­жави служби та постійно готувалися до неї через систему козацької підготовки. А тому закликаємо Верховну Раду України негайно схвалити Закон України про козацтво, а Президента України та Прем’єр-міністра утворити Державне управління у справах відродження та розвитку козацтва.

Закон України про козацтво має забезпечити: створення умов для патріотичного виховання нашого народу, особливо – молоді, спрямування його на духовне, моральне, фізичне становлення та самовдосконалення; патріотичну самовідданість людей у повсякденній праці та готовність до самопожертви у критичні для України моменти; припинення дегуманізаційних процесів, виховання духу лицарства, особистої та національної гідності; відродження в Україні народних традицій влади, які на основі найкращих традицій національного державотворення, сприяли формуванню громадянського суспільства і об’єднували його на основі національної ідеї; подолання національного нігілізму та девальвації загальнолюдських цінностей; збільшення кількості громадян, які займатимуться різними видами творчої, культурно-освітньої, військово-патріотичної та фізкультурно-масової роботи; зниження рівня злочинності й корупції;

Сьогодні Українське козацтво закликає Президента України, Прем’єр-міністра України, народних обранців та міністрів бути мудрими й далекоглядними політиками при ухваленні важливих рішень задля добробуту кожного українця, процвітання демократичної і соборної України! Українське козацтво звертається до усіх державних діячів та політиків єднатися на основі національної ідеї – існування незалежної Української держави!

Слава Господу Богу нашому! Слава Українському козацтву! Слава Україні!

Ухвалено Року Божого 2010 на Великій Раді Українського козацтва в стольному граді Києві

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

В Координаційный раді не ті засіли

 

Рада отаманів вважає, що в Координаційній раді засіли не ті козаки

20.02.2012

Звернулися до Кабміну

Рада отаманів України (РОУ) звертається з пропозицією до Кабінету міністрів України включити до складу Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні представників всеукраїнських і міжнародних козацьких організацій.

Про це заявив координатор Ради отаманів України Олександр КОСТЮК, повідомили УНІАН у прес-службі РОУ.

О.КОСТЮК зауважив, що 30 грудня 2011 року Указом Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА була ліквідована Рада Українського козацтва, утворена раніше Президентом Віктором ЮЩЕНКОМ. Натомість була створена Координаційна рада з питань розвитку козацтва, формування якої відбулося за незрозумілими принципами, і в результаті до складу Координаційної ради з питань розвитку козацтва були включені тільки 4 представники всеукраїнських і міжнародних козацьких організацій з 52-х зареєстрованих (легалізованих). «Фактично, Координаційна рада сформована на шкоду козацтву. Проявом зниження інтересу вищих посадовців до козацького руху стало те, що Президент України В.ЯНУКОВИЧ відмовився очолити новостворену Координаційну раду з питань козацтва, а доручив очолити її міністру оборони України», – сказав О.КОСТЮК.

«Але такий стан речей не призвів до того, що козацький рух розладнався, навпаки – козаки зібралися, згуртувалися і 17 грудня 2011 року створили Раду отаманів України, до якої увійшли 28 представників всеукраїнських і міжнародних козацьких організацій», – підкреслив координатор РОУ.

Тоді було призначено координаційний комітет під керівництвом гетьмана ВГО


 http://www.unian.ua/politics/611386-rada-otamaniv-vvajae-scho-v-koordinatsiyniy-radi-zasili-ne-ti-kozaki.html

http://kds.org.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

У складі Державної

У складі Державної прикордонної служби України будуть створені козацькі рої, загони, сотні, застави

11.08.2014 - 10:34

Генеральна Канцелярія Українського козацтва оприлюднила звернення до крайових отаманів Українського козацтва. Козаки захищатимуть Батьківщину у складі козацьких військових підрозділів, у повній взаємодії зі Збройними Силами України. У зверненні також йдеться про вимогу надати Українському козацтву можливість легально вести збройну боротьбу по захисту Батьківщини. 

 

З кінця лютого 2014 року керівництвом Українського козацтва проводиться безупинна наполеглива робота з найвищим політичним і військовим керівництвом нашої держави з метою узгодити дії підрозділів Українського козацтва з діями силових структур України. Ми вимагаємо надати Українському козацтву можливість легально вести збройну боротьбу по захисту Батьківщини. Кожен козак, у складі козацьких військових підрозділів, нарівні з солдатом ЗСУ має отримати соціальний захист держави, військовий вишкіл, одяг, зброю, амуніцію, харчування, забезпечення.

07 серпня 2014 року відбулася робоча нарада представників Генеральної старшини Українського козацтва з керівництвом Адміністрації Державної прикордонної служби України. У ході перемовин переважну більшість вимог Українського козацтва було враховано. Також було вироблено ряд конкретних організаційних заходів, які необхідно здійснити найближчим часом для ефективної військової співпраці козацтва з прикордонниками, в межах діючого законодавства України. Така співпраця передбачається не лише на час нинішньої війни, але й на десятки наступних мирних років.

У складі Державної прикордонної служби України буде створено козацькі рої, загони, сотні, застави. Козаки носитимуть однострої зразка прикордонної служби, з відзнаками і шевронами Українського козацтва. Доти, доки козаки не матимуть своїх фахових офіцерів-прикордонників, очолювати козацькі застави будуть офіцери прикордонної служби України.

Козаки захищатимуть Батьківщину у складі козацьких військових підрозділів, у повній взаємодії зі збройними силами України, перебуватимуть на повному державному утриманні. Козаків і їх сім’ї буде забезпечено державним соціальним захистом. Жоден козак не потрапить у зону бойових дій без належного вишколу, підготовки і повного бойового оснащення.

Паралельно найближчим часом будуть створюватися прикордонні козацькі поселення. Також створюватимуться козацькі військові навчальні заклади.

Військові комісаріати уже отримали розпорядження Генерального штабу збройних сил України,- усіх добровольців-козаків, що виявили бажання піти на військову службу в структури охорони державного кордону направляти саме в розпорядження Державної прикордонної служби України. Військкомати розглядають заяви добровольців віком від 18 до 60 років, з собою потрібно мати медичну довідку.

Крайовим отаманам, терміново:

- скликати ради районових, крайових осередків Українського козацтва. Визначити кількість козаків-добровольців, що бажають захищати Батьківщину у складі козацьких військових підрозділів.

- Скласти повний перелік козаків, що воюють у складі державних чи добровольчих підрозділів у зоні бойових дій, з метою можливого їх переведення у склад козацьких військових підрозділів.

- Налагодити особистий контакт з військовими комісарами областей, з метою унеможливлення призову козаків до інших, не козацьких військових структур. Взяти під суворий особистий контроль проходження козака від військкомату до козацької військової частини.

- Із запитаннями, що виникатимуть, звертатися до Генерального писаря.

Одразу після підписання офіційної угоди про військову співпрацю Українського козацтва з Державною прикордонною службою України буде скликано Раду Генеральної Старшини Українського козацтва.

 

Генеральний писар Українського козацтва Віталій ОПАНАЩУК

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Луганські козаки просять Путіна ввести війська.

СБУ НЕ БАЧИТЬ В ЦЬОМУ ЗЛОЧИНУ!!!

 

Козаки Луганського округу просять Путіна про військову допомогу Україні

"Звертаємося до вас з проханням не віддати нас на поталу західним іродам"

Луганський округ донських козаків просить Президента Росії Володимира Путіна надати військову підтримку народу України у випадку поглиблення політичної кризи.  

Про це йдеться в повідомленні донських козаків Луганського округу.

"Ми, Донські козаки, віддані Вірі Православній, Вітчизні і Дону, з волі Господньої знаходимося на території братньої Росії держави - ​​України, ситуація в якій у даний момент викликає жах. Заворушення на вулицях, бездіяльність міліції і влади по відношенню до радикально налаштованих молодиків, які калічать наших співгромадян, співробітників МВС, руйнують історичні пам'ятки, вносять розбрат у суспільство!", - йдеться в повідомленні.

На думку козаків, опозиційні лідери закликають до акцій протесту радикальних націоналістів, які захопили центр столиці і владу в західних регіонах України, провокують громадянську війну, заявляючи, що звернуться до військ Організації Північноатлантичного договору (НАТО) за допомогою.

"Звертаємося до вас з проханням не віддати нас на поталу західним іродам. А в разі подальшого поглиблення політичної кризи, спроб введення на територію України військ НАТО, надати військову підтримку народу України", - зазначено в повідомленні козаків.

Також своє звернення вони направили в Союз козачих військ Росії і зарубіжжя.

Управління СБУ в Луганській області провело перевірку «Звернення» т.з. Ради отаманів Луганського округу донських козаків до президента РФ і лідерів російського козацтва.

За результатами перевірки прес-служба УСБУ розповсюдила повідомлення для ЗМІ, передає кореспондент Укрінформу.

«Зокрема, проаналізований зміст документа з точки зору диспозицій статей Кримінального кодексу України, віднесених до перебування під слідством СБУ, а саме ст.ст. 109, 110, 111, 436, 437. Крім того, текст вивчений з точки зору можливої наявності ознак кримінальних правопорушень, віднесених до компетенції інших правоохоронних органів», - йдеться у повідомленні.

На думку експертів спецслужби, текст документа свідчить про заклопотаність його авторів ситуацією, що склалася в країні, але проведений аналіз звернення свідчить про те, що викладена в ньому інформація не містить достатніх даних про досконале кримінальне правопорушення, передбачене Кримінальним кодексом України.

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Казахстан попередив сепаратизм російських козаків.

Казачество в современной истории Казахстана

В начале 1990-х гг. в СССР, а после его распада в России, начался процесс возрождения казаче­ства. В связи с этим возник довольно большой интерес к историческому прошлому этого военного сословия, сыгравшего заметную роль в истории Российского государства. От огульного обвинения казачества в том, что они были пособниками царизма, что было характерно для советского времени, отдельные исследователи перешли к его восхвалению и идеализации, впадая в очередную крайность. В пришедшем в движение обществе стали появляться многочисленные организации и объединения, называющие себя казачьими и ставящие своей целью возрождение казачества в качестве надежного защитника Отечества. Увлечение боевым прошлым казачества приводило к призывам о воссоздании казачьих общин и даже, как в былые времена, привилегированного казачьего сословия.

В целях создания необходимых условий для возрождения казачества в новой России был принят ряд документов: 16 июля 1992 г. было принято Постановление Верховного Совета Российской Феде­рации «О реабилитации казачества»; 15 марта 1993 г. вышел Указ президента Российской Федерации (№ 341), который устанавливал прохождение военной службы казаками в специальных казачьих со­единениях и частях Вооруженных сил РФ, которым присваивались традиционные казачьи наимено­вания и учреждались казачьи воинские звания, парадная форма одежды и отличительные знаки.

Согласно Федеральному закону «О государственной службе российского казачества», принятому в ноябре 2005 г., российское казачество получило право привлекаться к муниципальной и правоохранительной службе. В июле 2008 г. президентом Д.Медведевым была подписана Концепция государственной политики в отношении российского казачества, целью которой, как было заявлено, является сохранение образа жизни, традиций и духовных ценностей казачества. В этой Концепции обозначены приоритеты по данному вопросу на ближайшее время и на перспективу. Среди главных—    привлечение казаков на госслужбу в военные и правоохранительные органы.

Данные мероприятия Российской Федерации приводят к активизации казачьего движения и в бывших республиках Советского Союза, вызывая ряд сложных политических, экономических, ме­ждународных проблем, решение которых требует серьезного осмысления и анализа. Это касается и нашего государства, так как ряд регионов Казахстана, где было дислоцировано российское казачест­во, вновь превратился в пограничную территорию. Вдоль бывших укрепленных линий (Пресногорь­ковской, Иртышской и др.) выделились группы русского населения, считающих себя потомками служилого казачества. В оеверных областях Казахстана, Уральской области, Семиречье и других ре­гионах стали создаваться казачьи организации. Общественные организации казаков Казахстана сразу же отнесли себя к казакам России, при этом считая, что действие законов РФ должно распростра­ниться и на наше государство.

По оценке многих исследователей, занимающихся казачьей проблематикой, восстановление государственного статуса казачества происходило без учета реалий в постсоветском пространстве. Фактически произошел механический перенос норм, имевших место в Российской Империи, на суверенные постсоветские государства, вызывая в них конфликтогенные ситуации. К приме­ру, в апреле 1997 г. Казахстан выразил официальный протест в связи с намерением РФ использовать для охраны российско-казахстанской границы казачьи отряды. В заявлении МИД страны инициатива российской погранслужбы квалифицировалась как «серьезное нарушение» имеющихся отношений [1].

Первая организация казаков в Казахстане была зарегистрирована 30 марта 1990 г. под названи­ем «Уральское городское казачье историко-культурное общество» (так как вводить в название слово «войско» не разрешалось). Уже в июне 1990 г. на первый организационный круг Союза казаков, про­ходивший в Москве, делегация уральцев привезла с собой обращение к народным депутатам с прось­бой о воссоединении части Уральской области с Россией. С самого начала деятельность уральских казаков строилась по двум направлениям: оборона от властей Казахстана и борьба за внимание к себе со стороны властей и народа России.

Одной из первых общественных акций казаков в г. Уральске было празднование 13-15 сентября 1991 г. 400-летия служения уральских казаков российскому государству, проведенное при поддержке Союза казаков России. Хотя это было отрицательно воспринято властями Казахстана, разрешение на проведение этого мероприятия было дано. Однако в Уральск начали приезжать представители Гражданского движения казахов «Азат». Они требовали признать в качестве государственного пре­ступления политического характера действия провокаторской группы уральских казаков. Действия казачества расценивались как «поднявшие на казахской земле флаг чужого государства, посягнув­шие на суверенитет республики, национальную честь и достоинство, территориальную целостность Казахстана и тем самым ясно проявившие свои шовинистические настроения». По требованию протес­тующих была создана независимая государственная комиссия. Среди выработанных ею предложений значилось: «законодательно запретить создание и функционирование казачьих организаций на терри­тории Республики Казахстан, т.к. ими грубо попираются законы Республики, совершаются дейст­вия, направленные на нарушение целостности Казахстана и воссоздаются военизированные формиро­вания» [2]. Эти события в Уральске показали всю сложность положения, нарастания кризиса в меж­национальных отношениях в отдельных регионах республики.

Одновременно шло и «возрождение» сибирского казачества. В Северном Казахстане в июне

1989    г. объявил о своем создании Союз казаков «Горькой линии», вошедший в состав Сибирского казачьего войска. В Омске в декабре того же 1990 г. Малый круг Союза сибирских казаков провоз­гласил себя преемником бывшего Сибирского казачьего войска и записал в своем приговоре, что «исторически казачьими землями считаются освоенные нашими предками казаками территории Западной Сибири и Степного края...» [3], т.е. весь Северный, Восточный и Центральный Казахстан.

Этот документ был разослан во все казачьи формирования России, Уральскому и Семиреченскому казачеству, а также Президенту Казахстана.

В 1990 г. в Восточном Казахстане было зарегистрировано общество «Казачий круг». В 1992 г. на базе данного общества был создан Союз казаков Восточного Казахстана. Первоначальной задачей его также являлось возрождение обычаев и традиций казачества, поиск и объединение потомков каза­ков и т.д. Но часть лидеров Союза не ограничились культурно-исторической деятельностью. Полу­легально была выпущена брошюра «Русские, казахи и Алтай», в которой предпринималась попытка доказать, что территория востока Казахстана — истинно русская, казачья. Конечно, это вызвало не­гативную реакцию как властных структур, так и всего казахского населения. Еще более явно выра­женной она стала после того, как часть казаков поехала воевать в Приднестровье (15 из них были награждены крестом «За оборону Приднестровья») [4].

В 1993 г. казачья организация Восточного Казахстана была переименована в Верхнеиртышскую казачью общину (ВИРКО). Была четко обозначена политическая линия общины — автономия Вос­точного Казахстана или его присоединение к России [5].

Потомки семиреченских казаков также активно включились в дело возрождения казачества. «Землячество семиреченских казаков» было создано в Алма-Ате в начале 1991 г. В июле 1992 г. ор­ганизация была переименована в «Союз казаков Семиречья». На объединительном кругу было заяв­лено, что «Союз» создан для защиты интересов русскоязычного населения. При этом отмечалось, что семиреченцы «озабочены возвращением культуры семиреченских казаков».

В ноябре 1993 г. атаманом был избран Гунькин Николай, период правления которого характери­зуется четкой и ясной позицией казаков: «Казахстан в состав России!» и «Равные права русским в Казахстане!». Откровенные территориальные претензии на Казахстан были изложены в его книге «Казачий кулак против экспансии инородцев» [6]. В ноябре 1994 г. под его руководством была пред­принята попытка семиреченских казаков провести митинг с призывом к объединению с Россией и приданию русскому языку статуса государственного. В январе 1995 г. Н.Гунькиным были организо­ваны несанкционированные митинги и шествия казаков по улицам Алматы.

В 1994 г. казачьи организации действовали во многих областях Казахстана, причем эти структу­ры были тесно связаны между собой и с подобными организациями России. Так, на Большом круге 27 января 1996 г. было заявлено о восстановлении Уральского (Яицкого) казачьего войска. Задачей на будущее ставилось: «восстановить историческую справедливость и воссоединить земли ураль­ского (яицкого) казачества». Непосредственной задачей было также создание реестрового отдельно­го Верхне-Уральского отдела Уральского (Яицкого) казачьего войска на территории Оренбургской области с прямым подчинением Москве. Однако между казаками не была достигнута договорен­ность. С ноября 1997 г. в России и в Казахстане существует два войска с одним названием [6].

Проведение Круга сибирских казаков планировалось 2-6 мая 1997 г. в Кокчетаве, чтобы поднять вопрос о статусе казачьих земель, находящихся на территории Казахстана. Предполагалось провоз­глашение и создание Южно-Сибирской республики, в состав которой могли войти, по крайней мере, Кокчетавская, Павлодарская и Северо-Казахстанская области. Помочь «изменить судьбу русских в Северном Казахстане» собрались не только казаки из сопредельных российских областей: сюда на­правлялись добровольцы из Москвы и других городов Центральной России, среди которых был из­вестный русский писатель Эдуард Лимонов, заявлявший, что «там, где живет русский народ — суть российская территория... К примеру, населенные казаками области Казахстана» [7]. Естественно, что властями Круг был запрещен и предпринимались все меры, чтобы не допустить нарушения спокойст­вия в регионе [8].

Говорить о влиянии казачества на общественно-политические процессы в Казахстане невозмож­но без учета деятельности других общественных организаций, в первую очередь Общества славян­ской культуры и движения «Лад». Именно лидеры «Лада» поднимали вопросы о воссоздании СССР, вхождении отдельных областей в состав СССР или ее автономии.

Общественное объединение «Республиканское славянское движение «Лад» (РСД «Лад») функ­ционирует с 26 сентября 1992 г., с учредительной конференции в г. Павлодаре. В своей деятельности движение сочетает культурно-просветительскую и политическую активность. Одной из основных целей было обозначено признание русского языка как второго государственного. «Лад» неоднократ­но ставил вопрос о двойном гражданстве. Помимо этого, ставились вопросы о создании свобод­ной экономической зоны на севере и востоке, а также об изменении унитарного государственного устройства Казахстана, включение в нее элементов федерализма. В ряде областей местные организа­ции содействовали культурным обменам с Россией и оформлению документов на эмиграцию в Рос­сию.

По версии О.И.Брусиной, движение было организовано казаками, которым было отказано в официальной регистрации казачьего объединения. Так как казачьи организации и Общество славян­ской культуры были зарегистрированы как организации общественно-культурные, то политические ам­биции лидеров реализовывались в «Ладе», членами правления которого многие из них являлись [9].

В первые годы после распада СССР деятельность РСД «Лад» была наиболее эффективной. Именно в это время интенсивно проводились митинги, значительное число людей поддерживало ло­зунги «Лада». В конце 90-х годов влияние славянских организаций на массы ослабело. Русскоязыч­ное население уже не так активно стало реагировать на «национальную идею». «Самые важные про­блемы, волнующие всех, независимо от национальной принадлежности, — социально-экономи­ческие. Славянские патриотические организации или не до конца осознали это, или, что более вероят­но, не выработали еще соответствующей стратегии в новой для себя ситуации», — отмечал иссле­дователь А.Н.Алексеенко. Между русскоязычной массой и славянскими организациями все меньше становилось точек соприкосновения. Так, например, в 1997 г. им не удалось провести своих пред­ставителей в Парламент Казахстана. На выборы явилось менее 50 % избирателей.

Русское и казахское население республики по-разному оценивали казачье движение. Казачество не всегда находило практическую поддержку в своих действиях и со стороны русского населения [10; 270]. Социологическое исследование, проведенное в 1995 г., показало, что 55,5 % русских и 62,0 % других неказахов в целом безразлично относятся к возрождению казачества [11].

Сегодня уже можно говорить о том, что современное движение казачества стало чужим даже самим казакам. Об этом свидетельствуют отклики в периодической печати, подобные следующим: «Постоянно используемое в сиюминутных политических целях казачье движение на сегодня сошло уже, по сути, на нет. Действительные потомки казаков разобрались в этом быстро и отошли от столь политизированного движения... Подтверждается это и тем, что немало казачьих лидеров сегодня не казачьего происхождения»; «Если же то, что мы называем сегодня «возрождением каза­чества», можно поворачивать как угодно, и чаще не во благо людей, а с целью нагнетания обстанов­ки в обществе, его надо или поставить на законную основу, или прекратить вообще. Достаточно уже за эти годы из трагедии казачества, из трагедии дедов наших делали фарс...». Казачество на местах приспосабливалось к реалиям гораздо эффективнее, чем казачьи лидеры или те, кто брал на себя миссию вербализации «казачьих потребностей».

В целом историю современного казачьего движения можно разделить на три этапа. На первом этапе — в 1990-1995-е гг. — происходил процесс стихийного возрождения и восстановления казачь­их формирований в Казахстане, для которого характерны патриотизм, высокий энтузиазм. Процесс стихийной самоорганизации часто сопровождался столкновениями различных казачьих групп и их борьбой за влияние.

Следующий этап — 1995-2005 гг. — характеризуется становлением казачества в Казахстане. В этот период казачьи структуры проходили официальную государственную регистрацию под видом общественных объединений различного статуса, налаживали всевозможные контакты между казачь­ими формированиями непосредственно в Казахстане и с казачьими формированиями России и даль­него зарубежья. В первой половине 2006 г. ряд казачьих общественных объединений образовал но­вый «Союз казачьих общественных объединений Казахстана». В 2008-2009 гг. из данной организа­ции вышли Региональные общественные объединения «Союз казаков Степного края» и «Союз каза­ков Семиречья», которые функционируют и сегодня. В настоящее время идет период полноценного развития культуры, обычаев и традиций, а также переход к единому руководству единого казачьего формирования в Казахстане, вхождение во власть [12].

Президент республики Н.Назарбаев на вопрос: «Как Вы относитесь к казачеству?» ответил: «Совершенно нормально. Если живущие в Казахстане потомки казаков хотят вспомнить обычаи своих отцов, носить штаны с красными лампасами, вспомнить песни и танцы, которые любили их прадеды, — я не вижу здесь ничего плохого. Но если ко всему этому добавятся, образно говоря, и шашка, и желание помахать ею — я против такого возрождения: зачем будоражить других, задевая их национальное достоинство?» Позже Назарбаев добавил: «Казаки — наши земляки. Пусть они возрождают свои традиции и обряды. Но по законам нашей суверенной республики недопустимы автономизм, экстремизм и территориальные претензии. И в случае их возникновения надо следо­вать закону».

Общественные организации казаков Казахстана считают себя частью казаков России, их атама­ны участвуют в работе Российского казачьего круга. К сожалению, следует отметить, что особенно­сти современного положения казачьих организаций в России, поиски форм организации казачьих со­обществ в ряде случаев характеризуются преувеличением исторической роли казачества, идеализа­цией его прошлого. Кроме того, возникает вопрос о правомерности создания военизированных ка­зачьих формирований, которые традиционно в России выполняли колонизационные и полицейско- карательные функции. Представители казачьих общественных объединений также должны себе отда­вать отчет в том, что любые попытки возродить военные традиции казачества всегда будут будора­жить память о прошлом, о роли казачества как колонизаторско-карательной силы Российской Импе­рии и, в лучшем случае, вызывать настороженное отношение со стороны казахского населения.

На юбилейном праздновании 140-летия образования Семиреченского казачьего войска, офици­ально проведенном в ноябре 2007 г., Верховный атаман особо подчеркнул, что, несмотря на славу казаков как воинов, сейчас казачество — это больше общественные организации, деятельность кото­рых направлена на сохранение мира, межнациональных отношений и на укрепление дружбы между Россией и Казахстаном. Однако при этом атаман Ю.Захаров отметил, что казаки могут вернуться к прежнему роду занятий — защищать отечество, если в Казахстане, по примеру России, примут за­кон о казачестве, то казаки снимутся с насиженных мест и образуют станицы в приграничных рай­онах Казахстана. В частности, атаман указал на границу с Китаем, где казаки могут нести службу на­равне с регулярными пограничными войсками. Им были приведены прецеденты, как, например, тот, когда семиреченские казаки, выехавшие в свое время в Россию, поселились в заброшенной деревуш­ке на границе с Польшей. Как видим, в данном случае, атаман имеет в виду возрождение казачества как военизированного сословия.

Говоря о возрождении казачества в Казахстане, профессор М.Ж.Абдиров отмечал, что речь мо­жет идти только о культурологическом содержании казачества, сохранении его как части русского народа, самобытного фольклора, обычаев, традиций и других общечеловеческих ценностей. Попытки же реставрации его воинского характера противоречат Конституции Республики Казахстан, запре­щающей создание не предусмотренных законодательством военизированных формирований [13].

Казаки зачастую превращались в марионеток политических игр. При создании казачьих органи­заций первоначально выдвигались идеи культурного возрождения забытых традиций и обычаев каза­ков. Но вскоре, благодаря активным действиям представителей шовинистически настроенных групп казачества, стали доминировать политические требования по разделу Казахстана и игнорированию решений высших органов республики. Все это, включая и негативный опыт общения казаков с властью, спровоцировало негативное отношение к ним. По этому поводу исследователь

А.Н. Алексеенко отмечает: «Надо помнить, что живут и действуют казаки в Казахстане... В самом деле, слова присяги «Служу России и русскому народу» в Казахстане воспринимаются иначе, чем в Российской Федерации. Да и заявления типа «казаки находятся на своей исторической родине и ни­куда отсюда уезжать не собираются» в сочетании с требованием служить в российской армии боль­шого энтузиазма у казахов не вызывают [14].

Как видим, казачество нередко становится объектом политических спекуляций, направленных на возникновение территориальных притязаний в местах исторического проживания казаков и обост­рение межнациональных отношений. Именно поэтому оставлять без должного внимания «казачий вопрос» в Казахстане опасно. Об этом свидетельствуют слова А.Н.Алексеенко, который отмечал: «Каким бы ни было отношение к казакам, они вольно или невольно воспринимаются как защитники интересов русскоязычных. С другой стороны, в случае социального взрыва казачество может объе­динить разрозненные силы русскоязычного населения. И эти потенциальные возможности нельзя не­дооценивать» [14].

Вместе с тем следует отметить, что в отдельные моменты нашей истории казаки являли собой яр­кий пример гибкости и последовательности в сфере межэтнического общения. Казаки, жившие сначала на окраинах казахской степи, а впоследствии переселившись и в саму степь, при длительном совмест­ном проживании с казахами, в силу численного превосходства иноэтнических соседей, ознакомившись с их домашним бытом, кочевым образом жизни и языком, сближались с казахами. Они находили точки соприкосновения с коренным населением, адаптировались к ним и сосуществовали, вольно или не­вольно интегрируясь с казахским населением на основе взаимодействия и взаимовлияния.

При всей сложности взаимоотношений даже в условиях колониальной системы в отношениях казахов и казаков в различных сферах их жизни и быта наблюдалась высокая степень взаимодейст­вия. Проживавшее в окружении казахов казачье население проявляло высокие коммуникативные способности. Регулярные контакты способствовали зарождению дружественных отношений между казаками и казахским населением. В процессе общения накапливался уникальный богатый опыт со­вместной жизни, адаптации этносов друг к другу, толерантного отношения к традициям, обычаям других народов. Ярким примером личной дружбы между казахом и казаком являются отношения

Ч.Валиханова и Г.Потанина. Эти моменты из истории взаимоотношений казахов и казаков также сле­дует учитывать, прежде чем давать оценку прошлому российского казачества и определять перспек­тивы его будущего. Нельзя ни гиперболизировать значение отдельных драматических страниц исто­рии, ни замалчивать наши многовековые традиции дружбы и братства.

В настоящее время основные требования казачества в принципе не противоречат конституци­онным основам Казахстана — прохождение молодыми людьми службы в пограничных войсках Ка­захстана, получение земель, создание казачьих общин. Ставка делается на работу с молодежью, под­готовку к службе в армии (в первую очередь на границе). Организуются массовые театрализованные праздники, на которые приглашаются все желающие. Сегодня казаки имеют все условия для возрож­дения своей культуры и традиций. То, что представители казачьих объединений входят в Ассамблею народа Казахстана — консультативно-совещательный орган при Президенте Республики Казахстан—    говорит об официальном признании Казахстаном права на существование казачества. Однако пер­спективы казачьего движения в Казахстане могут быть связаны только лишь с возрождением соци­ально-хозяйственных и культурных традиций.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Звернення козаків МГО КЗ

Звернення козаків МГО КЗ щодо заборони камуфляжу та козацької форми

жовтня 6, 2011

 Звернення козаків до гетьмана МГО КЗ Дмитра Сагайдака

Шановний пане Гетьмане!
Політична нестабільність в Україні веде до пошуку крайнього в цьому безладі. А тепер і козаки у формі депутатами Верховньої Ради, для суспільства подають як злочинці, які незаконно носять козацький однострій. Все частіше в Україні  подається антиреклама козацтву, на прикладах з рейдерством та злочинними діями з використанням при цьому козацького однострою. Але які козацькі формування там були задіяні, суспільству не кажуть…. Лише звучить одне – «козачки…!». І за це ніхто не несе відповідальності. Тому, що ніхто з козацтв цього не вимогає.
Носіння козаками МГО «Козацтво Запорозьке» козацького однострою є почесним й не суперечить Статутним положенням затвердженим Мінюстом України. Але влада в який раз намагається переписати Закони України. І вже добралась і до громадських об’єднань. А це для того, щоб відвернути увагу суспільства від її неспроможності вирішувати економічні питання у піднятті життєвого рівня людей.

Просимо Вас звернутись до Президента України та усіх козацьких формувань в Україні, які гідно дотримуються Закону України «Про об’єднання громадян» – у козацькому русі, щоб зупинити прийняття доповнень до цього Закону відносно козацького однострою (погонів, шевронів, лампасів, нагород). А козакам потрібно суворо дотримуватись встановленого та затвердженого Статутом зразка козацької форми, щоб не бути «сміховиськом» для суспільства. Вважаємо, що ця ситуація є дзвіночком по знищенню козацтва як культурно-патріотично-ідеологічного здобутку українського народу.
Вас, як людину, яка була одною з перших у відродженні козацтва в Україні і весь час підтримувала «Партію Регіонів» в її нелегкій боротьбі за владу, забов’язані вислухати і почути. Якщо ж все таки нардепи приймуть цей Закон, тоді і у Гімні України потрібно робити зміну тексту і він повинен закінчуватись не «козацького» а «жидовського» роду.

 

Президенту України – Верховному
Головнокомандувачу Збройних Сил України Віктору Януковичу

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Звернутися до Вас нас змушують події, які загрожують підвалинам демократії в Україні, які можуть сумнівними, діями деяких політиків
перекреслити її історичне минуле.
Розгляд у першому читанні Верховною Радою України проекту Закону України «Про впорядкування носіння форменого одягу», його доопрацювання і схвалення профільним парламентським Комітетом з питань національної безпеки і оборони та підготовка зазначеного законопроекту до другого читання є неповагою до народу України. Ми не думаємо, що народні депутати України не знають історії нашої Країни, і не шанують її традиції, але вони навмисно пішли на цей згубний для України крок. Вважаємо, що народних обранців ввели з оману «лжепророки» своїми твердженнями, ніби то про демілітаризацію українського суспільства і попередження злочинних дій, пов’язаних із використанням форменого одягу. Є такий вислів з Біблії, що «Благими намірами вистелена дорога в Пекло», а тому, будь-який закон ніколи не усуне фактор здійснення злочинів з використанням форменого, цивільного одягу, або зовсім без одягу. А що робити знедоленим громадянам України, чи в змозі більшість з них при мінімальній зарплатні у розмірі однієї тисячі гривень одягати фраки та носити одяг бренду «Адідас», не кажучи про «Армані» тощо? Доречі, «фрак» є елементом рицарського Однострою, а без нього Нобелевську премію її номінанту не вручать. Тому, люди одягають те, що можуть купити або пошити!

Що було першим – Курка чи Яйце? На це відповів Хуберт Лайота, який склав у 1681 році карту з визначенням «Країни козаків», так називалась сучасна Україна у ті далекі роки. Слова з гімну Україні (… та згадаймо, Що ми браття козацького роду.) вказують на те, що козаки є родоначальниками української нації, які до Валуєвського Указу (міністра Внутрішніх справ Імператорського двору) 1863 року були козацьким народом. Історія нашої країни свідчить про те, що зараз в Україні кожен третій, а то й другий корінний мешканець України – це людина, яка пов’язана безпосередньо з козацьким, генеалогічним корінням. Ці нащадки козаків сьогодні є засновниками незалежної Української держави, а тому, безпідставне порівняння Народними депутатами України сьогодні Козаків з особами причетними до злочинних формувань (рейдерів та бандитів), які рядяться козаками та активізували свої протиправні дії під час і після Помаранчевих подій. За шість останніх років з’явилося 34 козацькі організації, які мають міжнародний та всеукраїнський статус (з яких 30 мають «віртуальний» статус – це коли кількість їх козаків зможе розташуватися на одному дивані).

Незнаючи козацьких Звичаїв, ігноруючи історичні традиції, свідомо роблять провокації не тільки у питаннях козацьких звань та одностроїв.
Згаданий законопроект прирівнює козаків України до громадян-злочинців, які загрожують національній безпеці та обороні України. Народні обранці пропонують вищому законодавчому органу держави “їх демілітаризувати”. Складається таке враження, що депутати:
– не володіють інформацією про те, що громадські організації в України козацької спрямованості не є військовими формуваннями;
–  козаки України є патріотами своєї держави і усвідомлюють себе як Націю, яку породило Козацтво;
–  «демілітаризація» – це військовий термін, який вказує на повне чи часткове роззброєння, скорочення або ліквідацію озброєння та збройних сил, військової економіки в міжнародному статусі – ліквідація військових споруд та відвід з прикордонних територій військових формувань.

Сьогодні в Україні козацтво представляє понад 750 козацьких організацій, загальною чисельністю близько мільйона козаків. У тому числі: 50 міжнародних та всеукраїнських, 260 обласних, 270 районних і 170 районних у містах. Їх діяльність по вихованню підростаючого покоління в дусі козацького лицарства і військово-спортивних заходів свідчить про світове визнання козацтва. За таку працю і величезні витрати, як особистого часу та фінансів, козаки не отримують від Держави ніякої грошової винагороди та пенсійних пільг, виконуючи при цьому головну функцію держави – виховання молоді та її підготовку для служби у Збройних Силах України та силових структурах України, розвиток традиційного, козацького способу життя та козацького господарювання.

Розуміючи цей факт, колишній Президент України Л.Д. Кучма, Указом Президента України від 4 січня 1995 року № 14/95 «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва», надав законні підстави носіння козацьких Одностроїв козаками України. Цим указом затверджено наступне:

«Постановляю: схвалити громадські ініціативи щодо державної підтримки подальшого розвитку і діяльності організацій Українського козацтва, які об’єднують громадян України, що відносять себе до козаків, спрямовані на: відродження історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва; відновлення в установленому порядку історичних назв населених пунктів, місцевостей, об’єктів соціально-культурного та іншого призначення, пов’язаних з історією Українського козацтва; використання в установленому порядку атрибутики та символіки Українських козацьких селянських (фермерських) господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, промислів тощо; турботу про пам’ятники історії та культури Українського козацтва, здійснення у відповідних пам’ятних місцях природоохоронних заходів та сприяння науково-пошуковій роботі; взаємодія з державними органами патріотичного виховання молоді, організації фізкультурно-спортивної та культурно-масової роботи.
Міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади України, Уряду Автономної республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад сприяти розвитку Українського козацтва, в тому числі здійсненню його статутної діяльності».

Прийняття Верховною Радою України за основу проекту Закону України «Про впорядкування носіння форменого одягу» підривають авторитет Президента України та нормативно-правові акти, які він видає у відповідності до вимог чинного законодавства України. Також, він суперечить частині другій ст. 8 Закону України «Про об’єднання громадян», яка наголошує, що : «Втручання державних органів та посадових осіб у діяльність об’єднань громадян, так само як і втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, посадових осіб та у діяльність інших об’єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом».

Висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (керівник Борденюк В.І.) щодо проекту Закону України «Про впорядкування носіння форменого одягу» № 2328 від 02.03.2009 року, одним з авторів якого є народний депутат України Москаль Г.Г., вказує, що зазначений законопроект містить ряд істотних недоліків і сумнівних положень, та висловлюється, за результатами розгляду в першому читанні, що зазначений законопроект доцільно відхилити. А висновок до проекту Закону України «Про впорядкування носіння форменого одягу» № 4585 від 19.11.2010 р. народного депутата України Грицака В. М. та інших – ухвалення законопроекту в його нинішньому вигляді є недоцільним.

Складається враження, що серед народних обранців процвітає побутово-правовий нігілізм. Вони чомусь вважають, що всі козаки України одягають військову форму, а не козацький однострій; присвоюють собі військові, а не козацькі звання? Чому вони впевнені, що козацькі громадські об’єднання не повинні відтворювати Державні чи Релігійні символи? Чому козак не має права на однострої носити державні символи України такі, як Державний прапор та Малий державний Герб, тобто тризуб, а якщо буде носити, то притягти його за це до адміністративної відповідальності?

Що таке заборонити козаку на однострої традиційно носити знаки розрізнення: погони, емблеми, шеврони, кокарди, лампаси тощо? Це значить знеособити козака, зробити бидлом, як зашифровують міліціонерів без знаків розрізнення з маскою на обличчі з прорізями для очей. Козаку цей «маскарад» не потрібен, він не є представником силових структур України. Шеврон (нарукавний знак) на козацькому однострої – це інформація про козацький підрозділ, в якому Козак знаходиться, а ось рейдери та бандити себе не афішують. Щодо церковної символіки, то Православна Церква в Україні освячує кожного козака та дає йому, на цей подвиг, Боже Благословення.

Для всіх козацьких формувань козацький однострій, а не військова форма – є історичним атрибутом традиційного національного одягу. Ще 18 серпня 1801 року своїм Указом Імператор Олександр І встановив спочатку для Донських козаків темно-синю форму, яка потім наклала відбиток на всі стройові і нестройові козацькі формування. Імператор Микола II у 1913 році вводить на той час (своїм Указом) козацьку форму, яка не дуже сильно відрізняється від сучасної – підтверджуючи цим темно-синій колір форми, носіння погонів та широкого лампаса – 7мм (у тому числі генеральського); для кожного козацького формування – лампас свого кольору. Доречі, не всі генерали імперської армії мали право носити лампас, тому, що не мали козацького статусу. А, запорозький козак Грицько Нечоса – князь Потьомкін-Таврічеський – мав таке право. І тільки Радянська влада заборонила козакам носіння козацьких одностроїв за їх активну боротьбу проти СРСР,

Чим завинили зараз козацькі громадські організації Україні в очах народних депутатів України? Ми думаємо, що більшість нинішніх народних депутатів України приймуть виважене рішення в цьому питанні і не підуть на поводу в тих, хто намагається відібрати у козаків один привілей – носити історичний однострій, який їм наданий пролитою кров’ю багатьох козацьких поколінь, які виборювали Незалежність України.

На останок, хотілось запитати народних обранців («полководців та керівних «правоохоронців»): чому вони бажають відібрати у Козаків спадкоємне право на носіння козацького Однострою з обладунком? Тих, що
не соромляться носити однострої, бо немає чого соромитись свого минулого. А «силовики» України, складається враження, не дуже пишаються своєю формою, тому перетворили військову форму до стану «роби».
Виникає питання: що станеться у тому випадку, якщо Верховна Рада України проголосує остаточно за зазначений законопроект?

Позитив для влади:
– в Україні будуть ходити без штанів козаки та чоловіки, бо козаки – народ виважений, штурмувати Верховну Раду України не будуть, але за інших громадян України гарантії не дають.

Негатив для влади:
– козаки, їх дружини, діти, рідня тощо не будуть голосувати (бо потрібно бути повним ідіотом) на виборах до Верховної Ради України та інших рад, за ті партії та депутатів які проголосують (вибачте за вислів) за «комуфло»;
–   державні та приватні підприємства, які закупили таку тканину на десятки років вперед,  щорічно будуть зазнавати мільйонних збитків за не вироблення козацького однострою та камуфльованого одягу для звичайних людей (рибалок, мисливців, туристів, молоді, яка носить одяг у стилі мілітарі тощо) оскільки така кількість військової роби не потрібна.

Хто придумав таку маячню, що носіння одностроїв погрожує суспільній безпеці в Україні? Міліцейські та військові генерали – депутати, що винесли це питання на рівень Національної безпеки та оборони. Проситься питання: «їм, що нема чого робити для України, окрім, як боротися з власним народом -патріотами, які є козаками – які підтримують своєю душею звичаї та традиції України».

Такі спроби вже були, коли провладні структури в часи колишнього Президента України В.А. Ющенка та їх прихильники з боку деяких функціонерів від Українського козацтва дійсно хотіли створити напіввійськові козацькі формування зі званнями, знаменами тощо, намагаючись протиснути через Верховну Раду України свій, окремий для себе Закон про “Українське козацтво”, який би регламентував діяльність сотень тисяч козацьких структур, що діють нині в Україні, та адаптував їх до напіввійськового суспільства, витрачаючи на це державні кошти.

Зараз при Кабінеті Міністрів України утворено кулуарну “козацьку раду”, яку очолює нинішній Міністр оборони України. Чому Уряд України втручается у діяльність громадських організацій, йому що, немає чого робити? Таке враження, що в уряді хтось хоче створити для себе чергову державну кормушку у вигляді колишнього «ДТСААФ» з державними дотаціями та підтримками, інакше це нікому не було б потрібне. Просто так зараз нічого не робиться.

В Україні зростає інтерес населення до історії козацтва та Українського війська, його традицій. Козацтво має стати невід’ємною складовою духовного відродження Збройних Сил України, зміцнення морально-психологічного стану армії. Військова історія України багата на приклади самовідданого служіння Батьківщині, дотримання військової честі й гідності, любові до свого народу.

Нормативно-правова база діяльності громадських козацьких організацій України дійсно на сьогодні не підготовлена та потребує удосконалення, особливо у питанні козацьких проблем. Принципово потрібно розглянути питання стосовно темно-синього кольору до традиційно-історичного козацького Однострою, який не схожий з військовою формою одягу, що може заспокоїти народних обранців.

Пропозиції 36-ї Малої Ради Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» до проекту Закону № 4585 та питань розвитку козацтва в Україні:
1. Провести у Верховній Раді України громадські козацькі слухання  з залученням громадськості, фахівців з козацької тематики, керівників історичних козацьких напрямків (запорозького, реєстрового, вільного та звичаєвого). Закріплення для Козацтва темно-синього кольору козацьких Одностроїв та затвердженої козацькими організаціями символіки, створивши Департамент по громадським (недержавним) нагородам.
2. Створити Козацьку координаційну Раду України (далі – Коордрада), до   складу якої залучити по одному представнику від кожної козацької громадської організації, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України, зі стажем громадської роботи не менше десяти років.
3. Покласти на створену Коордраду урегулювання всіх козацьких питань без втручання у структурні питання організацій членами Коордради.
4. Враховуючи козацьку демократію та вимоги чинного законодавства України, керівний склад Коордради обирати на засіданні Коордради більшістю голосів повноважних представників організацій терміном на 1 рік.
Базою нашого листа стало звернення Представників козацьких формувань України, які зібрались 13 серпня 2011 в селі Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області біля могили славного Кошового отамана Івана Сірка: Січеславський округу МГО «Козацтво Запорозьке», ВГО «Всеукраїнське реєстрове козацтво», МГО «Міжнародна академія козацтва», ВГО «Велике козаче коло», ВГО «Всеукраїнського гетьманського козацтва їм. І. Богуна», ГО «Координаційна рада козацтва Нікопольського краю», Кубанського козачого корпусу ім. А. П. Філімонова, Військово-козацького департаменту Української Академії Наук, «Українського вільного козацтва Канади і США», Дніпропетровського козацького округу Азово-Чорноморського козачого Війська, ДГО «Дніпровська січ», ВГО «Велике козацьке коло», Військового округу «Центральна Україна», ВГО «Козацькі війська України», Першого Зміївського козацького полку ім. Кіндрата Сулими, ГО «Слобожанського козацького округу», ГО «Томаківська Січ», Криворізького полку ГО «Січеславське козацтво Запорозьке», ГО «Вільне Козацтво» тощо.
Звернення підтримано з доповненнями одноголосним рішенням 36-ї Малої Ради Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке», яка відбулася 03 вересня 2011 року в м. Києві.

Верховний отаман України та Діаспори
Гетьман козацтва Запорозького, маршал козацтва

Дмитро Сагайдак

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Звернення до Українського

Звернення до Українського козацтва

В Україні відбулася Революція Гідності. Мільйони людей вийшли проти бандитського режиму Януковича на вулиці і площі країни, а столичний майдан Незалежності став Січчю новітньої доби. Запорізькі козаки-патріоти брали активну участь в обороні протестувальників і в Києві, і в Запоріжжі.

Але в уявленні мешканців міста Запоріжжя образ козака роздвоївся. З одного боку – козаки Запорозького Війська Низового «Запорозька Січ» та інших патріотичних організацій, які обороняли майдани і нині стоять на блокпостах, а з протилежного – козаки КВЗН під проводом Олександра Панченка, що разом з «тітушками» захищали «вєрного салдата Януковіча» – екс-губернатора Пеклушенка.

Це протистояння між патріотичними козацькими організаціями Запоріжжя і проросійським рухом Панченка триває вже 20 років. Козаки-патріоти давно дали оцінку цьому «атаману». Але в суспільній свідомості був штучно сформований образ Панченка, як «командира» всіх запорожців. Більш того, в пресі багато років нав’язується думка, що саме Панченко є засновником новітнього козацького руху на Запорожжі.

Насправді, Панченко є не засновником, а головним розкольником козацтва.

Сучасний козацький рух розпочався у 1990 р. під час підготовки до святкування 500-річчя Запорозького козацтва. В серпні до Запоріжжя приїхали сотні тисяч людей з усіх кутків України. Козацькі свята прискорили процес об’єднання козаків, і в Запоріжжі було створене Козацьке товариство «Запорозька Січ» для відродження традицій Запорозьких Вольностей та захисту України. Невдовзі була створена і всеукраїнська організація «Українське козацтво», яка стояла на твердих національних позиціях.

Олександр Панченко в цей час керував школою резерву міліції «Щит» при Запорізькому облвиконкомі. Комуністична партія та КДБ створили цю школу для протидії національно-патріотичному руху. За свідченням генерала міліції М. В. Тищенка, підрозділ «Щит» здійснював поїздки на бунтівну Галичину, показував западенцям «як волю любити», охороняв партхозактив Запорізької області під час громадських заходів. Бути завжди біля грошей і влади стало головним кредо О. Панченка, ідейним змістом його життя.

Компартійо-кадебістське керівництво області в 1992 р. засилає Панченка в козацьку організацію з метою її ослаблення і розколу. За допомогою своїх опікунів він стає осавулом. В козацтві починається розбрат, розподіл на своїх і чужих, виникає атмосфера недовіри. А вже у 1994 р. під приводом начебто релігійних протиріч Панченко вийшов з товариства «Запорозька Січ», забравши «вірних» йому членів організації, здебільше працівників свого приватного охоронного підрозділу. Грюкнувши дверима Олександр Владиславович прихопив з собою кошові прапори і пірнач, які осавул зобов’язаний був охороняти. В майбутньому крадіжка стане одним із видів його діяльності.

Покинувши Запорозький кіш, Панченко створив псевдо-козацьку організацію, яка весь час свого існування плекається проросійськими силами. За заслуги перед донським козацтвом у нього на грудях більше десяти нагород, не забував нагороджувати його і московський патріархат.

Занепокоєний розколом у козацтві, гетьман «Українського козацтва» Володимир Мулява у 1994 р. приїздив до Запоріжжя і домовився з Панченком, що той повертається в «Запорозьку Січ» на ту ж посаду. Але вже наступного дня Панченко порушив ці домовленості. Гетьман зустрічався з ним ще не раз, умовляв, пропонував посаду генерального осавула Українського козацтва, але Олександр, запрограмований на розкол, відкидав усі пропозиції. У подальшому він ще багато разів порушував домовленості про співпрацю з іншими козацькими товариствами.

Реалізуючи політики розколу України, в 1994 р. Панченко вносить у програму КВЗН і активно пропагує тезис, що козацтво є окремим етносом. Буцімто запорозькі, донські, кубанські, терські та інші козаки – особлива наддержавна спільнота. Це був початок втілення стратегії по відриву південно-східних земель від України і приєднання їх до Росії. На цю ідею багато років працював «ідеолог» КВЗН Павло Баулін, один із лідерів проросійського руху в Україні:
«Козацтво добиватиметься автономії на терені України» («Запорозька Січ» від 10 січня 1996 року).

«Запорожское казачество более не может терпеть национал-уголовный шабаш... запорожцы плечо к плечу с Доном, Кубанью и Тереком готовы отстоять вековые интересы восточного славянства... Абсолютно исключено, что КВЗН окажется в одних «окопах» с украинскими национал-радикалами… и дружбы братской, нерушимой с казачеством России они не продадут» («Перекур» від 27. жовтня 1996 р).
Далі – більше. П. Баулін проголошує спільну з КВЗН мету: «К единому Отечеству через автономию Юго–Востока Украины» («Запорозька Січі» від 15. липня 1999 р.). Ось коли почалась підготовка до розколу України.

Ідеологічні новації Панченко поєднував з досить сумнівними економічними починаннями. У вересні 1998 року один із запорізьких телеканалів показав сюжет де козаки КВЗН розганяли бабусь, котрі торгували у непристосованих місцях. Ці «вояки» перевертали столики, на яких було розкладено овочі, цигарки, інші товари... Двох козаків КВЗН було затримано за здирництво (ст. 143).

Цей рекет і сумнівні оборудки дарма не обійшлися і отаману. 4 червня 1999 р. Олександр Панченко був засуджений за ст.168 ч.3 (отримання хабарів в особливо великих розмірах) на чотири роки. Також був оголошений у розшук за хабарництво і рекет головний осавул КВЗН С. Григораш, дядько Олександра і громадянин Росії. Якщо його знайдуть, Панченко знову буде на лаві підсудних.

У травні 2001 р., за клопотанням народного депутата П. Бауліна, Панченко був помилуваний і відданий на поруки козакам КВЗН з випробувальним терміном. Суду козацької честі над Панченком не було. У козаків не вистачило мужності його провести. Та отаман-злодій не любив віддячувати своїм доброзичникам. Так, коли Союз козаків України увійшов до прокучмівського блоку «За єдину Україну», членів організації, які були проти цього рішення, вигнали з лав СКУ. Панченко завжди позбавлявся тих, хто йому суперечив.
В цей період КВЗН активно займалось виконанням поліцейських функцій, втручалося в релігійні протистояння на Західній і Центральній Україні, проводило акції проти кримських татар, гучно називаючи їх «Кримськими походами».
У 2004 р. формування КВЗН їздили у Київ розганяти помаранчевий майдан заради перемоги Віктора Януковича. Але, коли Помаранчева революція перемогла, Панченко спокійно ставить свій підпис під меморандумом про підпорядкування єдиному Гетьманові Ющенку! Така вже вдача у цього професійного пристосуванця.

А кримінальне життя «козака-розбійника» при цьому не припинилося. У 2005 р. його піймали на крадіжці бюджетних коштів. Він встиг втекти в Росію. Півтора роки відсиджувався на Дону, доки не вляглися пристрасті. і його покровителі не залагодили питання на вищому рівні.
Приводимо витяг із дуже цікавого документу:

«В защиту запорожского атамана Александра Панченко
Заявление Главного Совета Союза Русского Народа 01.12.2005

21 ноября 2005 года, сотрудниками милиции на территории Курского железнодорожного вокзала города Москвы, был задержан находящийся в международном розыске по требованию Украины, бывший Верховный атаман Союза казаков Украины "Войско Запорожское" Панченко Александр Владиславович.

Александр Панченко, стоявший у истоков возрождения "запорожского" казачества, никогда не скрывал пророссийских симпатий…

На период так называемой "оранжевой революции"… активно поддерживал кандидата в президенты: Виктора Януковича...
На сегодняшний день Александр Панченко содержится в СИЗО N 4 г. Москвы и Генеральной прокуратурой рассматривается вопрос о его экстрадиции.
Призываем граждан России, казаков, всех русских патриотов обратиться с ходатайствами к Генеральному Прокурору В.В.Устинову, Президенту РФ В.В.Путину… о предоставлении А.В.Панченко политического убежища на территории Российской Федерации.

Не допустим разгула "оранжевого" произвола и расправы над патриотом Украины и России Александром Владиславовичем Панченко!

Председатель Высшего Совета Союза Русского Народа В.М. Клыков
30 ноября, г. Москва»
(Союз Русского Народа, официальный сайт)

2007–2013 роки «золотий» період життя КВЗН – СКУ під проводом Панченка. Які би зміни не відбувалися у Києві – на Запоріжжі царює Партія регіонів, з лідерами якої у Олександра давнє співробітництво. Панченко практично монополізує Координаційну раду з питань розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації. Підтримуються і фінансуються здебільшого ініційовані ним прожекти. Великого масштабу і розголосу отримує програма створення в Розівському районі історико-культурного комплексу «Поле славянского мужества» для відродження пам’яті про битву на Калці. Мета – «превратить мемориал… в своего рода сакральный духовный центр, значимый для всего обширного Русского Мира, всего православного славянства». А насправді, щорічні розівські травневі збіговиська проросійського козацтва Південного Сходу України і «Всевеликого Войска Донского» стали ще одним підґрунтям для розвитку сепаратистських настроїв, що привели до кривавих подій сьогодення.

В самий критичний час Революції Гідності, 26 січня 2014 р. зібрався Запорізький майдан, вимагаючи відставки губернатора-корупціонера Олександра Пеклушенка. На його захист влада стягнула в будівлю облдержадміністрації «тітушок» та козаків отамана Панченка. Гірко дивитись відеозйомку, на якій маргінальні елементи жбурляють з вікон каміння у протестувальників, роблять непристойні жести, а поруч стоять у парадній формі козаки-панченківці. Ввечері, коли більшість мітингувальників розійшлася, решту запоріжців було жорстоко побито. Це побиття на совісті й війська Панченка.

Вже 27 січня Олександр Панченко в інтерв’ю сайту «Рідус» заявив про те, що в разі посилення тиску на Запоріжжя з боку галицьких сепаратистів і фашистських елементів, буде просити допомогу у козацьких формувань Росії. «У нас был штурм облсовета и администрации, и у них ничего не получилось, мы все вопросы решили за восемь часов. Это не Киев», – пояснив Панченко.

Під час подій на Сході України в березні–квітні 2014 р. Панченко зник з поля зору громадськості, але частина його козаків виступила на стороні сепаратистів, а кримський підрозділ перейшов на сторону окупантів.

В цей час у Запорізькій області змінилася влада. Головою облдержадміністрації був призначений Валерій Баранов, який приділяє багато уваги співпраці з козацькими організаціями. Відновилася робота координаційної ради з питань козацтва, яку координує Дмитро Сухінін.

Робота координаційної ради проходить на основі звичаєвого козацького права, у дружній діловій атмосфері. З квітня по червень 2014 р. оновлена рада здійснила низку знакових заходів: поновила співпрацю більшості козацьких товариств; сприяла створенню блокпостів і козацькому чергуванню на них, провела гуманітарні експедиції до прикордонників Чонгара і Сальково; взяла участь у створенні нових козацьких осередків; організувала декілька зустрічей і нарад з керівництвом багатьох козацьких організацій України. За дуже короткий період було зроблено багато громадсько-корисних справ для укріплення боєздатності та виховання юнаків як захисників Вітчизни. Цим новостворена рада суттєво відрізняється від попередньої, панченківської, де майже половину місця займали показушні та застольні заходи.
На одній із перших нарад, загальним рішенням представників козацьких громад, отаман Олександр Панченко отримав загальний осуд як людина низької моралі, провідник антиукраїнських, сепаратистських сил. Було вирішено, що Панченко ні за яких обставин не буде брати участі у загальнокозацьких заходах.

Але, як і раніше, користуючись підтримкою своїх могутніх покровителів з «Мотор Січі» Панченко продавлює свою участь у козацькій Тризні на острові Хортиця. Це обурило козаків-запорожців. І підрозділ Пластунівського куреня ЗВН «Запорозька Січ» 7 червня 2014 р. під оплески козацької громади виганяє Панченка з Козацького кола.

Як і слід було чекати, це не зупинило отамана-розкольника. Вже через кілька днів він направляє лист до голови облдержадміністрації з скромною пропозицією… розпустити «неправильну» координаційну раду і створити нову. Пропозиції, які він подає у листі, направлені на створення забюрократизованої, жорстко вертикальної структури, в якій немає і сліду демократичних запорозьких традицій.
І це не дивно. Навіть зовнішнє – генеральські погони, лампаси, « грудь в крестах» – Панченко є представником іншої, не запорозької вдачі. Він –провідник імперської ідеології, натхненого служіння «сильным мира сего».

Не дивно і те, що в цей нелегкий час, коли в Криму і на Донбасі вирішується доля української незалежної держави, деякі осередки Союзу козаків України, де Панченко теж є головним отаманом, перейшли на сторону окупантів і терористів. Так, активним посібником загарбників є «Союз казаков Крыма». Коли отаман цієї організації Сергій Юрченко був затриманий за підозру у антиукраїнській діяльності, верховний отаман Панченко публічно висловив підтримку своєму козаку.

Зараз декілька тисяч російських козаків орудують на Донбасі. Захоплюють міста, встановлюють на адмінбудівлях свої прапори. «СБУ встановила безпосередню причетність російських козацьких структур до постачання зброї террористам, а також до викрадення представників ОБСЄ 29 травня», – передає "Інтерфакс–Україна".

А кращій друг «Всевеликого Войска Донского» Олександр Панченко вкотре намагається осідлати Запорізьку обласну раду з питань козацтва.

«Пришло время, – пишеться на одному з проросійських сайтів, – запорожцам просить о помощи, а российскому казачеству – предоставлять обещанные сотни тысяч клинков».
Допоки у керівництва козацьким рухом буде знаходитись Олександр Панченко славетне ім’я «запорожець» буде асоціюватись з ганьбою і зрадою.

Ми, козаки-запорожці, патріоти України, вважаємо недопустимим будь яке співробітництво з Олександром Панченком як особою, яка зганьбила козацьку честь, працює в інтересах іншої держави і не гідна називатися запорозьким козаком.

Закликаємо всіх українських козаків, що поставили за мету свого життя відродження вільного запорозького духу на теренах незалежної української держави осудити діяльність отамана-зрадника.

На Запоріжжі вже іде процес очищення від отаманів, заплямувавши козацьке ім’я. Звільнився від соратника Панченка, узурпатора влади отамана Хруща «Міжнародний союз козаків «Запорозька Січ». Збіг у Росію від правосуддя зрадник-сепаратист отаман дружини «Січ» Олександр Патаман.
Звертаємося до козаків КВЗН–СКУ. Серед вас багато порядних людей і чесних патріотів, які не брали участь в протиукраїнських шабашах. Виганяйте зі своїх лав зрадників та імперських підлабузників, і ми будемо раді бачити вас на спільному Козацькому колі заради розбудови нашої Батьківщини.

Кошовий Бунчужний ЗВН «Запорозька Січ» - Прохоренко Микола (в козацтві з 1990 р.)
Кошовий Скарбник ЗВН «Запорозька Січ» -
Суниця Анатолій (в козацтві з 1990 р.)
Курінний Отаман Хортицького Куреня ЗВН «Запорозька Січ» -
Фощан Віктор (в козацтві з 1990 р.)
Голова Ради старійшин ЗВН «Запорозька Січ»
Фільченко Іван (в козацтві з 1990 р.)
Отаман Мистецького Куреня ЗВН «Запорозька Січ»
Пилипенко Віталій (в козацтві з 1991 р.)

 

Голова Наглядової Ради ЗВН «Запорозька Січ» -
Аверченко Володимир (в козацтві з 1997 р.)
Кошовий Суддя ЗВН «Запорозька Січ»
Лазутін Олександр (в козацтві з 1990 р.
Кошовий Писар ЗВН «Запорозька Січ» -
Прокопенко Василь (в козацтві з 2007 р.)
Кошовий Отаман ЗВН «Запорозька Січ» -
Рижов Костянтин (в козацтві з 1998)
Ухвалено на кошовій раді ЗВН «Запорозька Січ» 10. 07. 2014

ЗВН "Запорозька Січ" 10 липня 2014,

 

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО НИЗОВЕ
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ»

 

 

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

"Кубанська хвиля"

Звернення козацької націоналістичної організації "Кубанська хвиля" та ультрас ФК "Кубань"

З журналістами Спільнобачення вийшли на контакт молодіжна націоналістична організація “Кубанська хвиля” та ультрас ФК "Кубань". Хлопці прокоментували ситуацію в краї і ставлення їх до Москви, України та змін, які відбулись у нас нещодавно. І пообіцяли в подальшому висвітлювати свою діяльність в інтернеті:

"Новые революционные события на родине наших предков не позволяют нам занимать нейтральную позицию и отстраненно наблюдать за всем, что происходит. Мы, казацкая молодежь Кубани решили заявить о своей поддержке Украины. После революции 1917-1922 гг. нас, казаков, отделили от вас, раскулачивали, мы пережили уничтожение, большой Голод, войну, репрессии, и мы не забыли об этом. Продолжатели дела чекистов сейчас грабят наш край: менты управляют наркотрафиком , кадыровцы беспределят по всей Кубани, безнаказанно грабя и насилуя под крышей фсб.

Путин, Гундяев и другие кремлёвские карлики строят дворцы , богаче вашего Межгорья, а нас, простых людей, обдирают до нитки. На олимпиаде путинский режим награбил около 100 миллиардов долларов, и готовит следующие распилы.
Нас всех тоже достала эта уголовная оккупация, и мы осознаем, что наш главный враг находится в Кремле. У старшего поколения много совка в головах. Но молодежь просыпается, становится более сознательной и все больше обращается к собственной истории.

Все мы осознали , что наше будущее не с угнетателем - Кремлем, а с нашей исторической родиной - Великой Украиной. Революция и свержение уголовной оккупации у вас дают нам пример для подражания и вдохновение в борьбе с путинским режимом. Одновременно мы понимаем, что силы наши неравные, поэтому мы будем ждать освободительную Украинской Армии на землях солнечного Кубанского края. Слава Украине! "

 

Оприлюднюємо Заяву, що готувалася напередодні цих подій і була підписана козаками ЗВН "Запорозька Січ" 10 липня 2014,

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО НИЗОВЕ
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ»

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Звернення козацької

Звернення козацької націоналістичної організації "Кубанська хвиля" та ультрас ФК "Кубань"

З журналістами Спільнобачення вийшли на контакт молодіжна націоналістична організація “Кубанська хвиля” та ультрас ФК "Кубань". Хлопці прокоментували ситуацію в краї і ставлення їх до Москви, України та змін, які відбулись у нас нещодавно. І пообіцяли в подальшому висвітлювати свою діяльність в інтернеті:

"Новые революционные события на родине наших предков не позволяют нам занимать нейтральную позицию и отстраненно наблюдать за всем, что происходит. Мы, казацкая молодежь Кубани решили заявить о своей поддержке Украины. После революции 1917-1922 гг. нас, казаков, отделили от вас, раскулачивали, мы пережили уничтожение, большой Голод, войну, репрессии, и мы не забыли об этом. Продолжатели дела чекистов сейчас грабят наш край: менты управляют наркотрафиком , кадыровцы беспределят по всей Кубани, безнаказанно грабя и насилуя под крышей фсб.

Путин, Гундяев и другие кремлёвские карлики строят дворцы , богаче вашего Межгорья, а нас, простых людей, обдирают до нитки. На олимпиаде путинский режим награбил около 100 миллиардов долларов, и готовит следующие распилы.
Нас всех тоже достала эта уголовная оккупация, и мы осознаем, что наш главный враг находится в Кремле. У старшего поколения много совка в головах. Но молодежь просыпается, становится более сознательной и все больше обращается к собственной истории.

Все мы осознали , что наше будущее не с угнетателем - Кремлем, а с нашей исторической родиной - Великой Украиной. Революция и свержение уголовной оккупации у вас дают нам пример для подражания и вдохновение в борьбе с путинским режимом. Одновременно мы понимаем, что силы наши неравные, поэтому мы будем ждать освободительную Украинской Армии на землях солнечного Кубанского края. Слава Украине! "

 

Оприлюднюємо Заяву, що готувалася напередодні цих подій і була підписана козаками ЗВН "Запорозька Січ" 10 липня 2014,

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО НИЗОВЕ
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ»

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

РЕЗОЛЮЦІЯ Першого міжнародн

РЕЗОЛЮЦІЯ

Першого міжнародного Конгресу козацтва

24 – 26.09.2015                                                                                                                м. Запоріжжя

Ми, делегати Першого Міжнародного конгресу козацтва, які представляють козацькі організації різних країн світу та всіх регіонів України,  усвідомлюючи відповідальність перед нашими славними  пращурами, Богом та Україною, прагнучи до збереження свободи, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечення миру, європейського вибору та гармонійного соціально-економічного розвитку нашої держави, вирішили:

1. Підтримати постанову Верховної Ради України «Про звернення до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором».

2. Підтримати зусилля Президента та Уряду України зі створення потужної, дієвої, ефективної системи збройного захисту найважливіших стратегічних об’єктів та військової самоорганізації населення шляхом залучення козацьких організацій України. 

3. Враховуючи загострення військово-політичної ситуації, посилення російської агресії та активізацію бандформувань на Сході України, світовій козацькій спільноті забезпечити розширення матеріально-технічної, дипломатичної, інформаційної підтримки армії та народу України в боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність. 

4. Сприяти реалізації нової військової доктрини держави щодо розбудови сучасної, високопрофесійної, оснащеної за високими стандартами, армії та флоту.

5. Рекомендувати Генеральному Штабу України, Міністерству оборони України з метою поширення та популяризації славних бойових традицій, створити у складі Збройних Сил України козацькі частини та підрозділи з відповідними старовинними званнями.

6. Міжнародним козацьким організаціям та інститутам громадянського суспільства сприяти проведенню в України національних та регіональних козацьких навчань із військової підготовки із залученням учасників Антитерористичної операції на Сході України.

7. Схвалити ініціативу Запорізької обласної ради козацтва із проведення операції «Козацький волонтер», сприяти поширенню досвіду серед світових козацьких організацій, створенню міжнародного центру допомоги сім’ям загиблих, поранених та постраждалих під час проведення Антитерористичної операції.

8. Для підтримки боротьби Українського народу за свободу та європейський вибір, козацьким організаціям активізувати інформаційно-роз’яснювальну роботу із Урядами, парламентами, політичними партіями та громадськістю своїх держав.

9. Підтримати діяльність Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй щодо запобігання виникненню військових конфліктів, які порушують територіальну цілісність та державний суверенітет країн світу.

10. Для об’єктивного та широкого висвітлення ходу Антитерористичної операції на Сході України, суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в державі, популяризації історичного досвіду боротьби козацтва за віру і волю, створити ефективну світову мережу козацьких друкованих, електронних та он-лайн ЗМІ, підтримати роботу всеукраїнського комітету з питань преси та інформаційної політики Ради Отаманів України.

11. Виходячи з необхідності популяризації козацьких бойових звичаїв серед дітей та молоді, звернутися до уряду України щодо надання козацьким бойовим мистецтвам статусу національних видів спорту. 

12. Органам місцевої виконавчої влади активно впроваджувати в навчальних закладах України, військово – спортивну патріотичну гру «СОКІЛ — ДЖУРА», звернутися до міжнародної козацької спільноти про підтримку цього важливого напряму виховної роботи. 

13. Розповсюдити досвід Запорізької обласної державної адміністрації та Запорізької міської ради щодо реалізації програми «Запоріжжя – козацька столиця України», реалізувати проект козацького національного меморіалу отаманів-героїв у кожному обласному центі, сприяти створенню в м. Запоріжжя козацького всесвітнього інформаційно-просвітницького центру.

14. Звернутися до Уряду України, Національної Академії Наук України щодо реалізації культурно-мистецьких та науково-дослідних проектів із вивчення та висвітлення історії переможних козацьких походів, економічної, державотворчої та геральдичної діяльності козацтва.

15. Рекомендувати органам місцевого самоврядування України сприяти популяризації на регіональному рівні створенню системи козацьких нагород.

16. Створити Оргкомітет Конгресу для формування Всесвітньої Ради отаманів, запросити до участі у ній представників міжнародних організацій.

17. Клопотати перед ЮНЕСКО про надання Національному заповіднику «Хортиця» – духовному центру козацтва – статусу міжнародного, а Межигірському монастирю –  Спасо-Преображенського військово-козацького монастиря.

18. Клопотати перед Урядами України та Французької Республіки щодо організації перенесення на Батьківщину, до м. Гуляйполе Запорізької області праху видатного борця за свободу та незалежність України Н.І. Махна.

19. Кабінету Міністрів України, Раді Отаманів України, регіональним козацьким організаціям активізувати роботу із реалізації історико-меморіальних проектів, що мають велике значення для підйому патріотичного духу Українського народу: комплекс «Козацька слава» Національного заповідника «Хортиця» (м. Запоріжжя), Пенати Івана Сірка (с. Грушівка Нікопольського району Дніпропетровської області), пам’ятне місце Козака Мамая (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), П. Сагайдачного та І.Суліми.

20. Рекомендувати Кабінету Міністрів України надавати постійну підтримку у створенні та діяльності козацьких підприємств як економічного підґрунтя козацьких організацій.

21. Рекомендувати Уряду України всіляко підтримувати, популяризувати роботу козацьких класів у середніх школах та розробити державну програму вивчення історії та традицій козацтва у вищих навчальних закладах 

22. Доручити постійно діючому Оргкомітету Конгресу забезпечити реалізацію всіх прийнятих рішень Конгресу.

23. Контроль за виконанням рішень Конгресу покласти на Раду Отаманів України.

Прийнято на пленарному засіданні

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Звернення Запорозького

Звернення Запорозького Козацтва до Українського народу

 

 

Шановні співгромадяни!

Україна сьогодні опинилася в центрі світового конфлікту. Політичне керівництво Росії переступило небезпечну межу, здійснивши акт неприхованої агресії по відношенню до мирної держави Україна. Сепаратистські сили в середині країни налаштовані розколоти суспільство, знищити українську державність. Їх методи — масові заворушення, збройні акції протесту, що ведуть до громадянської війни та розколу країни.

Ми засуджуємо введення військ Російської Федерації до Автономної Республіки Крим, що є територією суверенної держави Україна. Ми засуджуємо блокування військових гарнізонів Збройних сил України на півострові, а також інших установ та організацій. Ми засуджуємо сепаратизм!

Запорозьке козацтво, як і багато століть тому, за першим покликом Вітчизни з усім завзяттям та самовідданістю готове боронити громадський спокій, захищати конституційні права та законні інтереси українського народу, охороняти рідну землю та українські кордони. Український народ споконвіку намагався жити в мирі та злагоді з іншими народами, тим більше братніми слов’янами. Ми вдячні всім народам за підтримку української державності, європейських та загальнолюдських цінностей в Україні.

Ми закликаємо встати на захист нашої держави, вступати до лав Української Армії, або підтримати українські збройні сили в будь-який інший спосіб.

Брати українці в єдності наша сила та перемога! Слава Україні!

Козацтво Запорожжя

Опубліковано 22 травня 2014 р.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

  СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО:

 

СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО: РОЗБУДОВА ЧИ ІНТРИГИ?

 

Інтерв»ю з Тарасом ЧУХЛІБОМ, кандидатом  історичних наук:

– Як Ви оцінюєте 15 років становлення сучасного козацтва?

– Відродження козацького руху в Україні й до сьогодні окремі громадяни сприймають за певний нонсенс, анекдот. Їм здається, що козацтво померло разом із указом Катерини ІІ у 1775 році. Але під час перепису населення у середині ХІХ століття на Полтавщині і Чернігівщині понад півмільйона українців записали себе козаками. Воно відновилося на початку ХХ століття під прапорами Павла Скоропадського і Симона Петлюри. Всі січові стрільці та вояки УПА називали себе козаками. Отже, весь час існував генетичний зв’язок, який перервався у радянські часи. І дуже добре, що зараз козацтво відроджується. В тому, що Україна є державою, вона завдячує і тим багатьом тисячам козакам, що гинули за неї. І зараз сам факт існування козацтва – пересторога всім тим силам, що дивляться на неї ласим оком.

Українське козацтво як організація утворилося у результаті багатотисячного руху, приуроченого святкуванню 500-річчя першої літописної згадки про козацтво, що відбувалося на Хортиці поблизу села Капулівка у період 1989-90 рр. Чотирнадцятого жовтня 1991 р. було проведено першу Всеукраїнську установчу Раду Українського козацтва. 17 березня 1992 р. у Міністерстві юстиції України зареєстрували Українське козацтво як єдину громадську організацію. Першим гетьманом Українського козацтва у 1991 р. обрали Героя України, відомого громадського діяча, дисидента В’ячеслава Чорновола. Він гетьманував протягом року. В цей період відбулася символічна відмова від положень Переяславської ради 1654 р. про так зване об’єднання України з Росією. Після цього державні структури України та представники спецслужб зрозуміли, що козацтво може стати потужною силою. Почалися провокації як у відношенню до самого Чорновола, так і активістів козацького руху. Їх навіть затримувала міліція під приводом того, що начебто під час урочистостей пропала шабля Богдана Хмельницького з музею у Переяславі. Пізніше з’ясувалося, що шаблю викрали представники цих же спецслужб. Завдяки зусиллям гетьмана Чорновола цих козаків звільнили. Надзвичайне значення для українців цієї людини стало зрозумілим і після його загибелі. Велика кількість козаків з усієї України з’їхалася, щоб віддати йому останню шану. Народ не зупинили ні перекриті дороги (терміново влаштували ремонт доріг), ні міліція.

– Що послужило причиною передачі гетьманської булави Володимиру Муляві у 1992 році?

– Як зазначив сам В’ячеслав Чорновіл, на той час він бачив себе лідером національно-демократичних сил у політиці і державних структурах, тому не міг приділяти достатньої уваги козацтву. Володимир Мулява тоді був заступником Міністра оборони України і начальником соціально-психологічної служби Збройних сил України. Ще у 1987 році він створив у Вінниці осередки Народного фронту, за що і був переслідуваний. Наступного року він розробив Концепцію національних збройних сил, а тому користувався великою повагою серед козацтва. Тому його кандидатура не була випадковою.

– А щодо вашої участі в житті сучасного козацтва?

– У житті козацтва я приймаю певну участь з 1992 року. Я був на тій Великій Раді, де В’ячеслав Чорновіл передав гетьманську булаву Володимиру Муляві. Тоді я був аспірантом, писав кандидатську дисертацію і не міг цілком долучитися до роботи козацтва. А коли захистився, то з 1996 року вже почав безпосередньо працювати у Генеральній канцелярії. На той час у нас було дві кімнатки без меблів, комп’ютерів та іншого устаткування. Туди набивалося кожен вечір зо три десятки людей, які дискутували з приводу козацьких питань. Зі мною почали працювати декілька молодих людей, які також хотіли, щоб козацтво було інтегрованою, потужною структурою, а не просто збіговиськом у шароварах. Але зважаючи на певні політичні обставини та фактори, які стримували розвиток козацтва, це було важко, хоч і був указ Президента Л.Кучми у 1995 р. про розвиток козацьких структур. У ті важкі часи, я вважаю, ми зробили досить багато. Структурували козацтво в Україні, утворили осередки за кордоном. Протягом 1996-98 років я був Генеральним писарем козацтва, відповідав за організацію діяльності обласних товариств та діловодство Генеральної канцелярії. У 1998 році, коли гетьманом став Іван Білас, мене призначили Головним отаманом українського козацтва, а це, фактично, друга особа після гетьмана. З 1999 по 2004 рік я був Генеральним бунчужним, відповідав за питання науки, освіти і культури. Зараз трохи відійшов від канцелярських справ, більше уваги надаю проблемам Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН, до того ж планую захистити докторську дисертацію.

Також я призначений членом Ради Українського козацтва при Президентові України, де на мене покладено чимало обов’язків. Наприклад, розробка Концепції державного розвитку Українського козацтва, проекту Закону про Українське козацтво, а також опікування проектом “Культурна козацька спадщина”.

Але повернімося до історії сучасного козацтва. Указ президента від 1995 року відіграв у його розвитку велику роль. Зокрема, завдячуючи В.Муляві, який добився його прийняття. У часи правління Л.Кравчука цього досягти не вдавалося. Певний час проводилася спільна робота з Міністерством оборони України у сфері військово-патріотичного виховання. У 1997 році ми провели великий козацький фестиваль “Козацькому роду – нема переводу”. На нього з’їхалося 800 учасників з різних регіонів України, а також Білорусі, Литви, Кубані – професійні, самодіяльні колективи пісні, танцю, показові групи Бойового Гопака, Спасу тощо. Виступи проходили в Палаці “Україна”, на майдані Незалежності. Громадськість мала змогу побачили, що ж таке сучасне козацтво і чим воно займається. Кілька разів в Холодному Яру на Черкащині проводилися табори з вишколу юних козаків. Гетьману Муляві вдавалося зберігати козацтво єдиним цілим, організацією, яка поступово набувала громадського визнання.

Коли я працював у канцелярії, при ній було засновано Літунську сотню. Певний час ми співпрацювали з Міністерством внутрішніх справ України. На Львівщині було організовано Прикордонну заставу імені Українського козацтва. До цього часу діє домовленість про направлення молоді з козацьких організацій у цю частину. Також налагодили стосунки з діаспорою. Приїжджали козаки з Америки, Канади, Австралії. Деякі з них пам’ятали ще про гетьмана Скоропадського. До цього часу там діє організація Вільного козацтва, заснована ще у 1923 р. Вони привозили багато цінних спогадів, історичних документів, передавали невеликі кошти на розбудову козацтва.

У 1996 році Українське козацтво зареєстрували як оборонно-спортивну організацію. Козацтво повинно було стати добровільним помічником у цивільній обороні. 1998 рік був особливо важким для Українського козацтва. Відчувався вплив спецслужб. Через провокації і брехню В.Муляву довели до інсульту. Того ж року, на Раді гетьманом обрали Івана Біласа. Під час його гетьманування було прийнято ряд указів і постанов про козацтво. Найбільша його заслуга – прийняття Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2001-2005 роки. Вона складалася з 10 розділів, що включали в себе науково-дослідну, військово-патріотичну, культурну, спортивну, пропагандистську програми та багато інших аспектів. Незважаючи на відсутність державного фінансування, це стало підґрунтям для розвитку козацтва на регіональному рівні. Зараз у нас більше 20 всеукраїнських козацьких організацій. Більшість із них створені саме у 2001 році, в період виходу цієї програми. Всього ж у нас близько трьохсот організацій козацького спрямування.

– А як щодо участі козацтва в політичному житті?

– Воно започатковане ще в часи гетьманування В.Муляви. Він формував рішення про підтримку сил національно-патріотичного спрямування. У 2002 році ухвалили рішення про підтримку “Нашої України” на чолі з В.Ющенком. Ще в 1999 році він був висвячений у козаки. Пам’ятаю, що це відбулося на Різдво у Володимирському соборі. Він дуже проникся цією подією, помітно було, що для нього це важливо. Однак вже через кілька місяців після укладення угоди з “Нашою Україною” виникло питання про підтримку блоку “Демократична партія України – Демократичний союз” на чолі з Горбуліним. Це було не колегіальним рішенням. Тут була закладена міна уповільненої дії, що і призвела до подій 2004 року, коли начебто козаки усунули Віктора Андрійовича з лав козацтва за (!) несплату членських внесків. Хоч він подарував на потреби Генеральної канцелярії машину і кілька комп’ютерів.

У травні 2004 року у Білій Церкві зібрали так звану Старшинську раду, на якій прийняли рішення про підтримку Віктора Януковича. Воно знову таки не було узгодженим і колегіальним. Запрошувалися тільки ті особи, від яких не можна було чекати несподіванок. Відразу ж після цього надійшли факси з різних куточків України від козацьких організацій, що не прийняли цього рішення і звинуватили І.Біласа в узурпації влади. Потім розпочалася Помаранчева революція... Як і інші козаки, я був на Майдані з першого дня. Бачив там багато козаків з Хмельниччини, Тернопільщини, Одеси... Їм ніхто не давав наказу діяти. Вони приїхали самі. 24 листопада, в день оголошення президентом Віктора Януковича, я виступав у прямому ефірі на Бі-Бі-Сі і закликав козаків згуртуватися навколо Народного президента. 25 листопада ми з моїм товаришем Юрієм Савчуком вийшли в ефір на П’ятому каналі й виступили з заявою від науковців, які досліджують козацьку історію. Її підписали близько 50 осіб. Тоді я сказав, що Віктор Ющенко – родовитий козак і його треба підтримати. Після цього, 27 листопада, у нас в Інституті козацтва зібралися 123 отамани з різних регіонів України. Відбулася козацька рада, рішення якої, на мою думку, мають історичне значення. Адже козаки ухвалили рішення про підтримку Віктора Ющенка та передачу йому Гетьманської булави. Це набуло розповсюдження у засобах масової інформації. 28 листопада Українське козацтво на чолі з В.Мулявою виступило на Майдані. Вже тоді була думка про вручення йому гетьманської булави прямо на трибуні.

Знаменно, що 27-28 листопада були переломними днями. Була велика ймовірність того, що військовикам, які вже були зібрані, видадуть патрони і дадуть команду розганяти людей на Майдані. Саме в той час козацтво виступило з заявою про підтримку Віктора Ющенка. Наш резерв – близько 10 тисяч козаків, могли організовано виступити в разі потреби. А це реальна сила. До того ж, один за одним почали виступати силовики, СБУ та інші. “Міліція з народом!” – звучало звідусіль. Сучасне українське козацтво зробило свій вклад у хід історії...

22 січня 2005 року на Софіївському майдані в Києві відбулася Велика Козацька рада, де Гетьманом України обрали Президента України. Я, як історик, вважаю, що це була знаменна подія, що пізніше буде представлена в усіх підручниках історії. Свого часу тут вручали Гетьманську булаву Скоропадському. Ми відтворили козацьку традицію часів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Це стало початком Третього Гетьманату – тієї форми державного і політичного устрою, що найбільш відповідає національним традиціям державотворення.

– Потрібен новий закон...

– Фахівцями з Науково-дослідного інституту козацтва НАН України на замовлення Ради Українського козацтва при президентові України було розроблено Концепцію Державної програми розвитку козацтва, а також проект Закону України “Про Українське козацтво”. Але якісь сили вплинули на те, щоб проведення цієї програми доручили Міністерству культури України. Суть сучасного козацтва звелася до того, щоб охороняти пам’ятки культури і виступати 14 жовтня, в День Українського козацтва, на святкових заходах. Натомість ми обґрунтували соціальні цілі та завдання українського козацтва, його стосунки з державою. У Концепції закладена мета, щоб українське козацтво здійснювало добровільну козацьку службу. Звісно, згідно з законодавством, такого виду діяльності поки що не існує, але це можна розробити у проекті Закону України про козацтво.

Ми пропонуємо допомогу військовикам. Ось конкретний приклад: майже 600-кілометровий кордон з Росією у Луганській області. Звичайно виникають проблеми в його охороні. Прикордонна служба не справляється. Чому б не надати право козакам селитися в цій зоні, щоб вони допомагали охороняти її. Це тільки один із напрямків. Козацтвом також може здійснюватися військово-патріотична підготовка. Козацтво може стати структурою на зразок Національної гвардії США. Йде скорочення армії 80 тисяч вояків. Це мало для такої великої країни. Хочеш миру – готуйся до війни. Тому влітку доцільно влаштовувати вишкільні табори з цивільної оборони. Навчати там не тільки стріляти чи ховатися у бомбосховищах. Фізична підготовка важлива, але війни третього тисячоліття – інформаційні. Людям нав’язують думки про те, що вони мають бути громадянами світу, і тільки той, у кого здорове почуття національної свідомості й гідності, може відкидати ці речі.

Отож на сьогодні дуже важливим є прийняття закону про Українське козацтво. Це дозволить упорядкувати його як структуру, а всі несерйозні об’єднання, зайняті вибиванням грошей, відпадуть самі собою. Для цього необхідні дії з боку влади.

– Розкажіть детальніше про діяльність вашого інституту.

– Науково-дослідний інститут козацтва виник у 1996-97 роках. Вийшло близько 30 видань, монографій, колективних праць. Маємо філії в різних куточках України – Одесі, Нікополі, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Чигирині та Чернігові. Видаємо щорічні збірники наукових праць “Запорозька старовина”, “Чорноморська минувшина”, “Козацька спадщина”, “Січеславський альманах”, проводимо наукові конференції. Фахівці нашого інституту працюють на громадських засадах. Багато документів збереглось, багато знищено, але ми намагаємося працювати в архівах Польщі, Росії, Швеції, і на основі цього досліджувати історію українського козацтва, подаючи її не в романтичному, а реалістичному світлі (наскільки це можливо). Зараз видаємо академічну “Історію Українського козацтва” у 2-х томах. Її авторами є провідні історики, що досліджують саме козацьку тему. Отже, за 15 років існування сучасного українського козацтва і 10 років діяльності інституту ми зробили чимало. Однак попереду ще багато цікавих і корисних справ...

Розмову вела Наталка ПРИСТУП

http://www.hetman.tv/nomera/2006/2006-5-10/chuhlib-5.html

http://kds.org.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Звернення до козацтва України

Звернення до козацтва України

Шановна Старшино! Брати-козаки! Сестри-козачки!

Історія українського державотворення переконливо свідчить про те, що в цьому історичному процесі, порівняно з іншими суспільно-політичними силами, козацтво відігравало вирішальну, провідну роль. Тому національні інтереси України вимагають створення державних документів, зокрема законів, постанов, які б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої націотворчої і державотворчої потуги, залучення до його лав найширших верств співгромадян з метою пробудження і спрямування їхньої енергії на розв’язання історичних завдань, що стоять перед нашим суспільством і державою.

Факти неспростовно свідчать, що високі духовні набутки українського козацтва, його видатних представників – державних і політичних керманичів, діячів науки і культури на сьогодні залишаються невідомими широким верствам нашого суспільства. Не пробуджена і незадіяна до конкретних державотворчих справ і не організована в козацькі форми інтелектуальна, духовна і практично-дійова енергія сотень тисяч наших співвітчизників; вона ще «дрімає», «спить» і не набуває продуктивних і ефективних, суспільно-корисних форм, справ і чину державотворчого характеру; козаки ще не знають, що вони козаки!

Для історичних козацьких структур основним змістом і суттю їхнього існування була специфічна військова справа у відповідних суспільно-політичних та природно-географічних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних військово-лицарських традицій сформувалась комплексна система козацького військового буття – козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфічне бойове мистецтво зі зброєю та на його основі – рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної військової магії; пісенно-енергетична практика; особливе світосприйняття) і є сутністю української козацької спадщини.

Через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним аналогам. Але до сьогодні розуміння пріоритетності дійсного відродження українських козацьких традицій у цьому контексті не досягнуто. Причинами цього є: переважно хибні уявлення про сутність козацької спадщини, що сформувалися під впливом романтично-історичної художньої літератури та певних стереотипів вітчизняної і зарубіжної історіографії, розроблених відносно тих чи інших історіософських концепцій; відсутність сприятливих умов для повноцінного відродження козаччини; розмитість або повна відсутність дійсних пріоритетів козацького відродження; руйнація родових козацьких зв’язків та втрата традиційного козацького середовища (родовий козак – представник спадкового козацького роду, життєві принципи якого сформувались на засадах цінностей, притаманних специфічному середовищу козаків-воїнів: пріоритетність чоловічого начала у всіх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та загальнокозацьких звичаїв; повага до військової справи взагалі і особливо до специфічної козацької військової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва; сприйняття особливих стереотипів поведінки та відносин, заснованих на засадах козацького звичаю; можливе ознайомлення з елементами військової магії; здоровий спосіб життя). Відсутність можливостей виконання військових функцій призводить (як показує досвід) до розброду і хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеності подальшої долі і самого козацтва. Ситуація може змінитися лише за умови часткової зміни пріоритетів козаччини із військових на господарські й культурні. Це не означає, що козакам на державному рівні не може бути довірено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усередині держави. Сучасні козацькі формування можуть стати повноцінною національною гвардією, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхідна допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична. Саме на державному рівні мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.

Проте, справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли до його лав увіллється молодь, що вболіває за народні справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне і матеріально багате майбутнє (молоді козаки, які пройшли школу козацько-лицарського гарту); коли теперішні козаченьки чітко усвідомлять, що по них судять про все козацтво і народ у цілому, відмовляться від своїх користолюбних цілей і на перше місце поставлять служіння народу; коли між козаками і науковцями-просвітянами встановляться тісні зв’язки та налагодиться співпраця на ниві дослідження історико-культурної спадщини козаччини. І тоді відроджене козацтво стане тією широкою суспільно-політичною і культурницькою течією, яка згуртує всі верстви українського народу і зможе цивілізованими методами вирішувати нагальні питання сьогодення в ім’я народу і для народу.

Але якщо об’єктивно та тверезо проаналізувати процеси, які в теперішній час йдуть в українському козацтві, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й неорганізоване. І причин для цього більш ніж достатньо.

По-перше, козаків розпорошують ті, хто не бажає появи на політичній арені України нової грізної громадської сили. Для цього козаків утягують до різних апаратних та партійних ігор. Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищі з’явились “білі” й “червоні”, “самостійники” й “державники”, “наші” й “не наші”, які готові знову схрестити шаблі.

По-друге, розпорошеності цієї підсобляють самі козаки, піддавшись розгулу марнослів’я та егоїзму. В результаті цього козацтво й не помітило, як опинилося в тенетах численних паралельних організаційних структур, які між собою ворогують.

По-третє, відсутність наукового узагальнення багатовікового служіння козацтва Неньці-Україні виявилося при перших кроках його державного становлення. Щоб вирішувати проблеми, які виникають, необхідно вивчити механізм функціонування традиційних козацьких військ, проаналізувати діяльність козацтва в період демократичних перебудов й громадянської війни 1917-1922 років. На базі цих досліджень визначити, що можливо використати задля вироблення сучасної єдиної державної політики становлення козацтва й правильно виявити сутність козацького загалу, козацької громади, козацького війська.

По-четверте (й найважливіше!), козацтву необхідно формувати наскрізну систему підготовки й виховання козака як державної людини через сім’ю – середню школу – вищий навчальний заклад (готувати кадри!).

Офіційна українська педагогіка не заперечує того, що козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу. І тому в концепції національного виховання реалізація науково обґрунтованих і випробуваних історією козацько-лицарських виховних традицій – вважається одним із найефективніших українознавчих підходів у навчально-виховній роботі. Й тому на сучасному етапі розвитку неокозацтва головне п’яте – увага до сучасної школи – найімовірнішому осередку формування сучасного козака-лицаря.

Звідси основне завдання школи на сучасному етапі – протистояння бездуховності, руйнації національної моралі.

Громада живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа, тому школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею духу громади; для цього вона має бути відкритим навчально-виховним закладом з громадсько-державним управлінням.

Один з шляхів вирішення проблем сучасного виховання учнів – національне виховання у формі козацько-лицарського гарту («лише виховуючи українця, можна виховати українця») та розумні ідеологізація і політизація виховного процесу (формування патріота, громадського діяча починається з його участі в діяльності дитячих і юнацьких громадських організацій).

Неможливо виховати особистість тільки в школі; школа виховує разом із сім’єю, виробничим колективом, громадою.

У вихованні національно свідомих козака та козачки є чотири ступеня (етапи): родинно-дошкільний гарт козаченяти та леліняти, родинно-шкільний гарт козача та лелі, джури та дани, громадсько-родинний гарт молодика та берегині, громадсько-родинний гарт козака та козачки.

Кожен з етапів козацько-лицарського гарту має свої особливості й проводиться:

1. Родинно-дошкільний – через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садочка.

2. Родинно-шкільний – у формі роботи школи козацько-лицарського гарту: А.Класна робота за рахунок шкільного компоненту (варіативної складової навчального плану) з основних дисциплін козацько-лицарського виховання. Б.Позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів. В.Позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації «Молода Січ» Українського козацтва.

3. Громадсько-родинний – у формі діяльності учнівського куреня Українського козацтва та місцевого осередку жіночої громади Українського козацтва.

4. Громадсько-родинний таборовий - на всіх етапах козацького гарту (в тому числі й у «вишах») - через систематичний фізичний, психологічний, трудовий, морально-духовний вишкіл.

Основна мета сучасної школи козацько-лицарського гарту – формування в родині, школі і громадському житті творчу особистість козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю.

У період розбудови незалежної України у громадському, шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства: лицарський дух не дасть нудити у духовній ницості, історичному безпам’ятстві; тому включення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес значно активізує формування вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості.

Українська козацька духовність – це історично сформована система духовних багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила і в своєму бутті, способу життя відобразила найвищі цінності його національної душі, філософії, характеру, світогляду, моралі, правосвідомості, естетики; це лицарська духовність, компоненти якої розвиваються у напрямі довершеності, найглибшого відображення потреб, інтересів української нації, держави.

Практичний досвід стверджує, що школа козацько-лицарського гарту може (й повинна!) бути центром духовного життя, берегинею духу громади, але для цього їй потрібно бути національній, мати національно налаштовані кадри, лицарів духовності у самій школі, а в підґрунті – сформовану громадську думку та козацькі звичаї і традиції громади.

Отож, бажаючи всім плідної педагогічної праці, хочеться одного: щоб люди пишалися сучасними козаками так, як Наливайком, Трясилом, Сірком чи Палієм. А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслужені нагороди, а реальні справи! Слава Україні! Слава козакам!

Старшинська Рада Задністрового козацтва.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Шевченко про козацьку давнину...

Бували войни й військовії свари: 
Галаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї
 
Було добра того чимало.
 
Минуло все, та не пропало, 
Остались шашелі: гризуть, 
Жеруть і тлять старого дуба... 
А од коріння тихо, любо 
Зелені парості ростуть. 
І виростуть; і без сокири, 
Аж зареве та загуде, 
Козак безверхий упаде, 
Розтрощить трон, порве порфиру, 
Роздавить вашого кумира, 
Людськії шашелі. Няньки, 
Дядьки отечества чужого! 
Не стане ідола святого, 
І вас не стане,— будяки 
Та кропива — а більш нічого 
Не виросте над вашим трупом. 
І стане купою на купі 
Смердячий гнів,— і все те, все 
Потроху вітер рознесе, 
А ми помолимося богу 
І небагатії, невбогі.

Шевченко Т.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Чиє козацтво, чиї козаки? - питав Лосев ще в 2009 р.

 

 

Чиє козацтво, чиї козаки?

Київ – Після проголошення незалежності України розпочався процес повернення до деяких традицій минулого. Оскільки однією з найгероїчніших епох української історії була доба козацтва, то не дивно, що саме воно стало об’єктом соціальної реконструкції в сучасному суспільстві.

Це козацтво було вірне російському Патріархові Кирилу під час його візиту до Кизва. 06.09.2009

В Україні часто поверталися до козацтва, починаючи від козакофільства інтелігенції першої половини ХІХ століття, коли цей військово-хліборобський стан сприймався в його максимально романтизованому «гоголівському» вигляді, аж до спроб його реального відтворення в 1917–1921 роках на державному рівні в тогочасній самостійній Україні. Навіть більшовики не змогли ігнорувати цю тенденцію і змушені були створити спершу полк, потім бригаду, а потім і корпус «червоного козацтва».

Треба зауважити, що сам по собі такий феномен, як козацтво, не є чимось винятковим та унікальним, бо має чимало аналогів. Здебільшого, специфічні мілітарні соціальні стани виникають там, де конфліктно наражаються одна на одну різні цивілізації. Саме в тому місці, де світи, що дуже відрізняються, змушені контактувати між собою, формується особливий тип «людини прикордоння».

Зудар балканських християн із мусульманською Османською імперією спричинився до народження феномену «гайдуків». То було своєрідне балканське “козацтво”.

У Північний Америці люди, які жили на межі територій білих і індіанців і брали активну участь в освоєнні так званого Дикого Заходу, відомі нам як «ковбої». У Південній Америці таких же самих людей європейсько-тубільного прикордоння називали «ґаучо».

В Україні ватаги вільних, озброєних людей, що не визнавали над собою ніякої влади, крім власної виборної, з’являються наприкінці ХV століття. Принаймні, перші літописні зведення про козаків на нижньому Дніпрі датуються 90-ми роками ХV століття.

Поступово українські козаки перетворюються на потужний військово-землеробський стан із державотворчими функціями. В ХVІІ сторіччі. українське козацтво вже було здатне створити державу, що називалась «Державою війська Запорозького».

Сусідське козацтво

Дещо по-іншому розвивалося російське козацтво. Воно виникало на кордонах Московії, що постійно змінювались внаслідок експансії, як об’єднання всіляких бунтівних деструктивних елементів. Пересуваючись, розширяючись, кордон Московської держави відсував і цей небезпечний для стабільності країни соціальний стан на периферію.

Коли нині російські козацькі отамани з гордістю заявляють, що «козаки створили Росію», вони в певному сенсі мають рацію. Але це відбулося тільки після того, як Москва взяла їх під контроль і позбавила можливості бешкетувати вдома, кинувши на підкорення Сибіру, Далекого Сходу, Забайкалля, Центральної Азії, Північного Кавказу. Розрахунок був простий: захопити нові території, водночас убезпечивши себе від надто бунтівного елементу.

Поступово російським козакам доручають суто поліцейські, а незрідка навіть каральні функції. Формуються козацькі війська у складі збройних сил імперії, створюється в системі військового командування головне управління козацьких військ.
На 1914 рік у Росії було 12 козацьких військ: Донське, Кубанське, Терське, Астраханське, Уральське, Оренбурзьке, Семиріченське, Забайкальське, Сибірське, Амурське, Єнісейське, Уссурійське і Якутський окремий козацький полк. Отже, останні 300 років козацтво в Росії перебуває під жорстоким державним контролем, виконуючи функції частини збройних сил.

Після 1991 року Російська Федерація пішла таким самим шляхом, підпорядкувавши козаків головному управлінню козацьких військ при президенті Російської Федерації. Начальником управління було призначено «героя» Чечні генерала Генадія Трошева, який нещодавно загинув під час авіакатастрофи. Фактично в Росії відновлюють ті структури, що існували на 1914 рік. Це робиться під жорстоким державним наглядом, адже йдеться про парамілітарні формування, що мають військову організацію, військові звання та однострої і легко можуть бути переформатовані якщо не на військо, то принаймні на загони професійних бойовиків.

Відродження козацтва в України: здобутки і загрози

В Україні нове народження козацтва було вислідом діяльності різноманітних громадських фундацій за невтручання держави. Крім спроб утворити військово-патріотичні організації, було чимало дивних проявів на кшталт оперети, коли чоловіки, що у війську дослужилися до капітана чи майора, а то й сержанта, проголошували себе генерал-полковниками козацьких військ, виготовляли собі екзотичні однострої, блискучі погони та без жодних сумнівів носили кашкети чинного генералітету Збройних Сил України.

Козацьких військ також виникало дуже багато: Українське козацтво, Українське реєстрове козацтво, Запорозьке низове козацьке військо, і т.д. і т.п. Оскільки йдеться про громадські організації (хоча чи може розглядатися як громадська організація напіввійськова структура?), то будь-хто охочий міг створити собі своє власне козацтво і проголосити себе навіть маршалом (бувало й таке).

Якби йшлося тільки про ігри дорослих чоловіків, то до цього можна було б ставитися поблажливо. Але вже давно в цьому процесі козацького відродження в Україні даються взнаки дивні явища.

По-перше, чомусь абсолютно вільно в південно-східних регіонах України почали діяти формування Донського і Кубанського козацтва, що, власне кажучи, тяжіють до російської, а не української військово-історичної традиції і мають свої організаційні центри за межами держави. Одна річ, коли в державі діють свої національні парамілітарні структури, зовсім інша – коли розвиваються іноземні напіввійськові організації. Щось не чутно, щоб у Росії хтось дозволяв функціонування українських козацьких військ…

Але й деякі козацькі війська, що позиціонують себе як суто українські та саме таким чином реєструються в Міністерстві юстиції, насправді становлять специфічне видовище: там усі розмовляють лише російською мовою, шанують тільки російські традиції й орієнтуються виключно на Москву, обіцяючи до останньої краплі крови захищати в Україні… Московський патріархат.

По-друге, ці козацькі структури беруть участь в різноманітних антиукраїнських акціях, на кшталт зриву спільних навчань ВМФ США та ВМС України в районі Феодосії в 2006 році.

По-третє, українська держава чомусь абсолютно не перешкоджає вільному пересуванню через український кордон парамілітарних загонів Донського і Кубанського козацьких військ Російської Федерації.

Ці загони вже відвідали українське місто Севастополь для забезпечення встановлення в ньому пам’ятника російській імператриці Катерині ІІ. А незабаром вони можуть відвідати міста України з метою «охорони вільного волевияву російськомовних виборців» на виборах президента України в 2010 році.

Не завадило б керівним органам України поцікавитися, хто реально стоїть за багатьма псевдоукраїнськими козацькими формуваннями. Чи не є деякі з них прикриттям мілітаризованої «п’ятої колони»? Адже таких дуже зручно використовувати для всіляких провокацій.

Нещодавно Російська Федерація знову звинуватила Україну в тому, нібито кадрові українські військові та парамілітарна структура УНА-УНСО брали участь на боці Грузії у російсько-грузинській війні в серпні 2008 року на основі найманства.

 

Цікаво, що знана українська журналістка Тетяна Чорновіл, яка відвідала Південну Осетію негайно після закінчення «п’ятиденної війни», розповідала на 5-му телеканалі, що вона особисто бачила в тому регіоні (і навіть зробила кілька світлин) найманців, які приїхали туди за гроші воювати на боці Росії. Ті люди представляли козацькі формування Донецької області й Криму. Якщо буде потреба, російська влада покаже цих найманців (які не встигли повоювати через швидке закінчення війни) усьому світу як “українських націоналістів”, що приїхали з України воювати проти Росії на теренах якоїсь сусідньої з Російською Федерацією країни.

Найбільш небезпечними такі козацькі угруповання є в Криму. Маючи зв’язки з російськими військовими та спецслужбами, вони поводяться надзвичайно зухвало. Нещодавно вони зірвали з гірської вершини поблизу Севастополя величезний український прапор (понад 60 м²), встановлений там спецгрупою «Альфа» СБУ, і вивісили російський. Перед тим на одній зі скель над південним берегом Криму ці козаки вивісили російський імперський (часів імператора Олександра ІІІ) прапор. Під цим прапором, до речі, тодішня «чорна сотня» здійснювала всі єврейські погроми…

Ці козаки причетні практично до всіх антиукраїнських акцій в Криму і Севастополі
. На початку літа 2009 року кримські козаки влаштували собі бойовий вишкіл на полігоні в районі Бахчисарая, де нерідко вони провокують конфлікти з кримськими татарами. Привертає увагу той факт, що під час усіх цих виступів і місцевого проросійського козацтва, і посланців Дону і Кубані українських козаків зі складу численних військ не було ані видно, ані чутно.

То чи не є ситуація такою, що
російські козаки в Україні – це реальні бойові одиниці, а українське козацтво – то лише оперета?

Та в будь-якому разі владі України не завадило б провести ретельну інвентаризацію всіх козацьких організацій. Бо потім буде пізно…

(Київ – Прага)

Ігор Лосєв

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Регіональні органіції Українського козацтва

Регіональні організації

  • Харківська обласна громадська організація козацтва та офіцерів запасу "Наша Воля"
  • Хмельницький окремий козацький курінь ім. І. Нечая Українського козацтва.
  • Кіровоградська Академія козацтва
  • Єлисаветградська Січ
  • Козацький гвардійський корпус Полтавщини
  • Вільне козацтво «Холодного Яру»
  • Азово-Чорноморське козацьке військо
  • Переяславський курінь
  • Козацьке товариство м. Києва
  • Київський отаманський округ
  • Козацька національна федерація кікбоксингу
  • Одеське обласне козацьке товариство
  • Кіровоградський козацький центральний округ
  • Центр Козацького Характерництва
  • Черкаський козацький полк
  • Дніпропетровський козацький округ
  • Полтавський козацький округ
  • Київське козацьке товариство
  • Товариство козаків Київщини
  • Окремий Архангела Михаїла козацький полк
  • Осавульський полк
  • Севостопольсько-Чорноморський Кіш
  • Сніжнянський полк
  • Краматорський полк
  • Агропромисловий козацький округ
  • Херсонський козацький полк
  • Військово-патріотичний козацький полк «Молода Січ»
  • Козацький автомобільний полк
  • Український козацький центр особистої безпеки людини
  • Гетьманське козацьке військо
  • Волинський полк
  • Південний оперативний округ
  • Центральний залізничний округ
  • Паланка війська запорізького
  • Благодійний фонд «Козаки»
  • Східний Кальміуський козацький округ
  • Азовське козацьке військо
  • Горошинський козацький полк
  • Військово-патріотичний центр «Шквал», «Десантник»
  • Військо вірних козаків-чорноморців
  • Козацьке товариство «Отаман Сірко»
  • Всекримське військо козацьке
  • Солом'янсько-Святошинське товариство
  • Севастопольський козацький полк
  • Козацький регіональний округ
  • Донецький козацький округ
  • Київський благодійний фонд «Козацький»
  • Козацький центр «Бойовий гопак»
  • Екологічний козацький полк
  • Полк імені І. Мазепи
  • Ялтинсько-Алупкінський округ
  • Васильківський козацький полк
  • Харківський козацький полк
  • Чорноморське козацьке з'єднання
  • Козацький спортивний полк
  • Кіровоградський козацький полк
  • Південний козацький округ м. Одеса
  • Одеський козацький полк центральна паланка
  • Козацька кредитна спілка м. Одеса
  • Козацька громадська організація Одещини
  • Білоцерківський козацький полк імені Семена Палія
  • Криворізький козацький полк
  • Козацький науково-навчальний полк «Українознавства»
  • Козацький полк офіцерів запасу
  • Буго-Чорноморський кіш
  • Студентський козацький полк УВКІ
  • Південно-східний козацький округ
  • Уманський окремий полк
  • Миколаївський козацький полк
  • Козацький мерефянський кіш імені Івана Сірка
  • Паланка козаків-запорожців
  • Кінний козацький полк Благодійний фонд «Козаки»
  • Ясиноватський полк
  • Українське козацтво Краснолуцьке районове Товариство «СХІД»
  • Видубицький полк
  • Осавульський полк спеціального призначення
  • Інгульська паланка українського козацтва
  • «Сіверсько-Бурлуцький козацький кіш» українського козацтва
  • І-Кадетський корпус ім. Рівноапостольного князя Володимира
  • Сумське обласне козацьке товариство Всеукраїнського громадського об'єднання «Всеукраїнське козацьке військо»
  • Чернігівський козацький полк
  • Волинське обласне товариство козаків «Волинська Січ Війська Запорізького»
  • ГО «Кальміуська паланка»
  • Міжобласна громадська організація "Чорноморський округ. Козацтво Запорізьке" (МГО "ЧО.КЗ", центр у м. Одеса)
  • Громадська організація "Молодіжна паланка" МГО "ЧО.КЗ" (м. Одеса)
  • Слобідське Козацьке Військо ХОГО.м.Харків
  • Харківський Козацький Слобідський Полк (ХОГО Українського Козацтва) м.Харків
  • Мелітопольський курінь ім. Д.Донцова Українського Козацтва
  • Громадське формування "Українські козаки" (м. Кременчук)
  • Громадська організація "Козацький полк "Жовтоводський"

http://kds.org.ua/presentation/dejnichenko-vf-lyustratsiya-permanentnaya-kontseptsiya

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Всеукраїнські та міжнародні організації Українського козацтва

Всеукраїнські та міжнародні організації

  • Громадська організація Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай"
  • Громадська організація "Олександрійська школа традиційного козацького бойового мистецтва "Спас"
  • Міжнародна оборонно-спортивна національно-патріотична організація «Українське козацтво»
  • ВГО «Українське реєстрове козацтво»
  • МГО Українське козацтво
  • МГО «Міжнародний Союз Козацтва»
  • МГО «Козацтво Запорозьке»
  • МГО «Січове Козацтво Запорозьке»
  • МГО «Українське верховне козацтво»
  • МГО «Реєстрове українське народне козацтво»
  • ВГО «Всеукраїнська федерація „Спас“»
  • ВГО «Всеукраїнське козацьке військо»
  • ВГО «Відродження Запорізького козацтва»
  • ВГО «Велике Козацьке Коло»
  • МГО «Собор Козаків «Добриня»
  • МГО «Союз Козачих Формувань»
  • МГО «Українське козацтво „Вічна Січ“»
  • МГО «Гвардія Українського Козацтва»
  • МГО «Вірне Козацтво»
  • МГО «Міжнародний Союз Козацьких Сил»
  • МГО «Союз Козацьких Сил України і Зарубіжжя»
  • МГО «Білоцерківська Січ»
  • МГО «Міжнародна Федерація Бойового Гопака»
  • Міжнародна оборонно-патріотична організація «Козацтво України»
  • Міжнародна козацька спілка «Всевелике Військо Донське»
  • Міжнародна Асоціація "Козацтво"
  • Міжнародна козацька спілка «Українське Гетьманське військо»
  • Міжнародний союз козаків «Запорізька Січ»
  • МБФ «За відродження Донського та Запорізького козацтва»
  • МГО «Міжнародна Академія Козацтва»
  • ВГО «Соборне Гетьманське Козацтво»
  • ВГО «Козацькі війська України»
  • ВГО «Всеукраїнська Федерація козацького двобою»
  • ВГО «Козацька територіальна оборона»
  • ВГО «Козацтво Нової України»
  • Всеукраїнська громадська організація «Міжнародний союз козаків Тавриди»
  • Міжнародна громадська організація «Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва»
  • Всеукраїнська громадська організація «Козаче братство «Світанок»
  • Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське Гетьманське Козацтво імені Івана Богуна»
  • Всеукраїнська громадська організація «Академія культурної спадщини українського козацтва»
  • Всеукраїнська громадська організація «Православне козацтво»
  • Міжнародна наукова громадська організація «Народна Академія Українського козацтва»
  • Всеукраїнська Спілка об'єднань громадян «Рада козацьких товариств України»
  • Всеукраїнська козацька громада(община) корінного, суверенного народу України "Координаційна Рада козацького руху"
  • Всеукраїнська дитяча громадська організація «Козаченьки»
  • Всеукраїнська громадська козацька дитяча організація «Дніпровська Січ»
  • Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Характерне Козацтво»
  • Всеукраїнська дитяча громадська організація «Українське дитячо-юнацьке товариство „Січ“»
  • Міжнародна громадська організація «Спілка козацьких організацій України»
  • Всеукраїнська спілка громадських організацій «Спілка козаків України „Військо Запорізьке“»
  • Громадська організація "Рівненська Січ Війська Запорозького Великого козацького Кола"
  • Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання вільних козаків»
  • Громадська організація «Міжнародна Спілка Козацьких Військ України та Зарубіжжя»
  • Громадська організація Міжнародний Союз Козаків «Козацтво Запорізьке імені Отамана Близнюка»
  • Громадська організація «Козацьке стрілецьке братство»
  • Всеукраїнська громадська організація «Соборне Козацтво України „Січ“»
  • Всеукраїнська громадська організація «Звичаєва громада українських козаків»
  • ВГО «Товариство Нестора Махна „Гуляй-Поле“»
  • Міжнародна спілка козаків[Джерело?]

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.