Skip to Content

Законопроект Нацдержслужби: Президент, нардепи, міністри, прокурори, судді - не є держслужбовцями! Бо не служать державі?

 

Нацдержслужба підготувала, а Уряд подав до парламенту проект Закону про державну службу (№2490 від 30.03.2015).

Викликає ТРИВОГУ, ЗАНЕКОКОЄННЯ, ЗДИВУВАННЯ, навіть ЖАХ  передбачена у проекті сфера дії цього Закону (ч. 3 ст. 3 проекту), а саме, пропонується не поширювати його дію на:
1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів (крім заступників Міністра Кабінету Міністрів України);
2) народних депутатів України;
3) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) суддів;
5) працівників прокуратури;
6) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
7) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної форми власності;
8) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
9) радників, помічників, уповноважених та Прес-секретаря Президента України; працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України та його заступників; працівників патронатних служб Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України; помічників суддів.

При цьому УРЯД ПРОІГНОРУВАВ, ТЕ, що значна частина суб’єктів із цього переліку реалізують завдання та функції держави (правоохоронну, контрольно-наглядову тощо), проте мають певні особливості правового статусу, визначені спеціальними законами.
Хочу спитати у авторів проекта і голови Уряду, яка мета переслідується у проекті: підкреслити, що за характером діяльності органів, обсягом компетенції на конкретній посаді, специфікою виконуваної функції вказані особи перебувають на державній службі, але при цьому на них поширюється дія спеціальних законів (як це має місце на даний час), чи однозначно вивести вказаних осіб з категорії державних службовців?


Проблемою якраз є те, що для України залишається організаційна невизначеність умов здійснення службової діяльності вищими посадовими особами держави.

За оцінками зарубіжних експертів, відсутність прозорих для громадськості умов зайняття ними посад та практика звільнення їх без правової мотивації, невизначеність відповідальності за невиконання поставлених завдань є перепоною для подальшого розвитку демократичного суспільства. Натомість у проекті ця проблема не тільки не вирішується, а навіть загострюється, адже коло осіб з нечітко визначеним правовим статусом внаслідок прийняття цього Закону розшириться.

Одним із ключових моментів запропонованої у проекті моделі державної служби є розмежування політичних (посади Міністра Кабінету Міністрів України та його першого заступника) та адміністративних (посада державного секретаря міністерства) посад.

Зокрема, у приписі абз. 2 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» пропонується закріпити, що «посади Міністра Кабінету Міністрів України та його першого заступника належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу». Передбачається, що така модель дозволяє парламенту через уряд реалізовувати політичні програми, при цьому державний апарат захищений від кадрових змін при зміні уряду чи міністра.

Однак ні діючий Закон України «Про Кабінет Міністрів України», ні поданий проект не розкривають поняття «політичні посади», а також не містять правил щодо особливостей проходження служби на «політичних» посадах.
 Між тим, повне виведення правового статусу вказаних осіб за межі регулювання службово-трудових відносин створює штучну категорію працівників (службовців), правовий статус яких має ознаки дискримінації (відсутність норм щодо режиму робочого часу, відпочинку, охорони праці, гарантій і компенсацій, пов’язаних з трудовою діяльністю (наприклад, відрядження, заборона звільнення в період тимчасової непрацездатності і т.д.) тощо), і одночасно – привілеїв порівняно з іншими категоріями службовців (звільнення від загальнослужбових обмежень, передбачених, наприклад, для державних службовців, звільнення від вимог щодо етики державних службовців тощо). Таким чином, є підстави вважати вказані норми такими, що призводитимуть до порушень вимог ст. 24 та ст. 43 Конституції України.


Необхідно враховувати, що закріплений у положеннях проекту правовий статус членів Уряду може створити суттєві труднощі для вказаних осіб у подальшій трудовій діяльності (наприклад, можуть виникати питання щодо підстав внесення до трудових книжок записів про цю діяльність, зарахування її до стажу роботи), оформленні пенсій тощо.
Важаю, що ці особи, які обіймають посади в органах державної влади, фактично є державними службовцями, оскільки вони очолюють органи державної влади, основне функціональне призначення яких полягає у реалізації функцій і завдань держави. Тому в законі може йти мова про особливості їх правового статусу як державних службовців, але не про те, що вони знаходяться взагалі поза межами норм відповідних законів.
Термін «політична посада» є юридично некоректним також з огляду на те, що в системі органів держави існує чимало не пов’язаних з членством в уряді посад, «політичний» характер є не менш очевидним, аніж «політичний» характер посад членів уряду, проте ніхто не пропонує вважати їх «політичними». Йдеться, наприклад, про посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, членів Центральної виборчої комісії,  Голови, заступників Голови та членів Рахункової палати, які призначаються Верховною Радою України.

Прошу спільноту державних службовців і кращих державних службовців підтримати таку позицію та направити свої думки на сайти КДС, Нацагенства держслужби і безпосередньо депунатам.

В.Дейниченко 27.10.2015

ПРОЕКТ
Вноситься
Кабінетом Міністрів України
ЮА. ЯЦЕНЮК
“     ”             2015 р.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну службу
____________________
Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, підзвітної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також можливість реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їх особистих якостях та досягненнях.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Державна служба та державний службовець
1. Державна служба — публічна, професійна, політично неупереджена діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівні та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і високоякісних публічних, зокрема адміністративних, послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу.
2. Державний службовець — громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, їх апараті (секретаріаті), органах влади Автономної Республіки Крим (далі — державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, його апарату (секретаріату), а також дотримується принципів державної служби.
Стаття 2. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) безпосередній керівник — керівник у державних органах, якому безпосередньо підпорядкований державний службовець;
2) керівник державної служби — посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов’язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та роботи інших працівників в цьому органі, а також прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є державний орган;
3) посада державної служби — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;
4) професійна компетентність — здатність особи  застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистого розвитку;
5) суб’єкт призначення — державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби та звільняти з такої посади;
6) наставництво — навчання на робочому місці, яке спрямоване на довгострокове оволодіння і розвиток необхідних для виконання посадових обов’язків професійних знань, умінь та навичок новопризначеного державного службовця, і здійснюється у формі консультацій, порад та роз’яснень, які надає закріплений за таким державним службовцем наставник;
7) функції з обслуговування — діяльність працівників державного органу, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;
8) професійне навчання — набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації державного службовця для його професійної діяльності;
9) службова дисципліна — неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання ним службових обов’язків та правил внутрішнього службового розпорядку.
2. Терміни “близькі особи”, “безпосереднє підпорядкування”, “корупційне правопорушення” в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Законі України “Про запобігання корупції”.
Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює державно-службові і суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
2. Дія Закону поширюється на:
1) посади державної служби:
у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Конституційного Суду України, Секретаріаті Вищої ради юстиції, Центральній виборчій комісії, Рахунковій палаті, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах, утворених Президентом України;
у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, державних колегіальних органах, а також їх територіальних органах;
у місцевих державних адміністраціях;
в апараті судів та апараті інших державних органів, які не належать до системи органів виконавчої влади;
2) посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
3. Дія цього Закону не поширюється на:
1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів (крім заступників Міністра Кабінету Міністрів України);
2) народних депутатів України;
3) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) суддів;
5) працівників прокуратури;
6) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
7) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної форми власності;
8) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
9) радників, помічників, уповноважених та Прес-секретаря Президента України; працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України та його заступників; працівників патронатних служб Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України; помічників суддів.
Стаття 4. Принципи державної служби
1. Державна служба здійснюється з дотриманням принципів:
1) патріотизму — відданість та вірне служіння Українському народові;
2) доброчесності — спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від реалізації приватних інтересів під час здійснення наданих йому повноважень;
3) верховенства права — забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст і спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;
4) законності — обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
5) ефективності — раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;
6) спрямованості на захист інтересів громадян — забезпечення пріоритету потреб та інтересів громадян під час виконання завдань і функцій державного органу;
7) забезпечення рівного доступу до державної служби — заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень для громадян під час вступу на державну службу та її проходження;
8) професіоналізму — високий рівень володіння питаннями державної служби, компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності;
9) політичної неупередженості — недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;
10) прозорості — відкритість інформації про діяльність державного службовця;
11) стабільності — незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів;
12) відповідальності — персональна відповідальність державного службовця за виконання посадових обов’язків.
Стаття 5. Правове регулювання державної служби
1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України та указами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
2. Відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено спеціальним законом.
3. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, які не врегульовано цим Законом.
Стаття 6. Класифікація посад державної служби
1. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень державних службовців і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності.


2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:
1) категорія “А” (вищий корпус державної служби) — посади заступників Міністра Кабінету Міністрів України (крім першого заступника), державного секретаря міністерства та його заступників, керівників Адміністрації Президента України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, інші посади керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Голови Рахункової палати та його заступників, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників, Голови та членів Центральної виборчої комісії, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, керівника Державного управління справами та його заступників, керівника Секретаріату Конституційного Суду України та його заступників, керівників апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників, керівника секретаріату Вищої ради юстиції та його заступників, керівника секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та його заступників, Голови та членів Антимонопольного комітету України, інші посади керівників державної служби у державних органах, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України або окремою особою, що займає політичну посаду, а також їх заступників, керівника Апарату Верховної Ради України та його заступника, посади керівників самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Конституційного Суду України, апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України, Державної судової адміністрації України, секретаріату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, посади керівників місцевих державних адміністрацій та їх заступників;
2) категорія “Б” (керівники підрозділів) — посади керівників інших структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Конституційного Суду України, апарату Верховного Суду України, апарату вищих спеціалізованих судів України, Державної судової адміністрації України, секретаріату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, не віднесені до категорії  “А”, керівників апарату апеляційних судів та їх заступників, керівників самостійних структурних підрозділів апеляційних судів та їх заступників, керівників структурних підрозділів міністерств та інших органів виконавчої влади, їх заступників, а також посади державних службовців — керівників державних органів та посади керівників апарату (секретаріату) державних органів, які не віднесені до категорії “А”, та їх заступників, а також територіальних управлінь таких державних органів;
3) категорія “В” — інші посади державної служби, не віднесені до категорій “А” та “Б”.
Розділ II
ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Стаття 7. Права державного службовця
1. Державний службовець має право на:
1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших громадян;
2) чітке визначення посадових обов’язків, матеріально-технічне забезпечення їх виконання;
3) належні для високоефективної роботи умови служби;
4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності та стажу державної служби;
5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;
6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;
7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків;
8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;
9) участь у діяльності об’єднань громадян; 
10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності;
11) захист порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону, від незаконного переслідування у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб;
12) користування правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
13) отримання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його компетенції;
14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Стаття 8. Обов’язки державного службовця
1. Державний службовець зобов’язаний:
1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;
3) не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;
4) з повагою ставитися до державних символів України;
5) користуватися державною та регіональною мовою (мовами) або мовою національних меншин під час виконання посадових обов’язків;
6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;
7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов’язки;
8) виявляти ініціативу і творчість у роботі;
9) виконувати рішення державних органів, накази, розпорядження та доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України;
10) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;
11) запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;
12) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;
13) зберігати державну таємницю та персональні дані громадян, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню.
Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державної служби в державному органі.
2. У разі виявлення державним службовцем під час його професійної діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов’язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Стаття 9. Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження, доручення)
1. Державний службовець під час виконання посадових обов’язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов’язки.
2. Державний службовець повинен виконувати законні накази (розпорядження, доручення), надані безпосереднім керівником або особою, яка виконує його обов’язки.
3. Наказ (розпорядження, доручення), виданий керівником, може бути скасований ним, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.
4. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву в законності виданого керівником наказу (розпорядження, доручення) повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов’язаний виконати такий наказ (розпорядження, доручення). Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження, доручення) державний службовець зобов’язаний у письмовій формі повідомити про нього керівникові вищого рівня або органу вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження, доручення), якщо його буде визнано незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення).
5. Якщо державний службовець виконав наказ, який в подальшому було визнано незаконним у встановленому порядку, з порушенням вимог, передбачених частиною четвертою цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до цього Закону.
6. Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження, доручення) зобов’язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження, доручення) в одноденний строк.
7. Видання та виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення) тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Стаття 10. Політична неупередженість
1. Державний службовець повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження, доручення) керівників незалежно від їх партійної приналежності та своїх політичних переконань.
2. Державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або  бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до певних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та захисту прав і свобод інших людей.
3. Державний службовець не має права:
1) бути членом політичної партії;
2) проводити чи брати участь у передвиборній агітації за інших кандидатів, інші партії, що є суб’єктами виборчого процесу;
3) суміщати роботу на посаді державної служби з обов’язками народного депутата України або депутата місцевої ради;
4) залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовані політичними партіями;
5) у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище у цілях політичних партій.
4. У разі висування та реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зобов’язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівникові державної служби.
Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.
5. Державний службовець не має права організовувати і брати участь у страйках та агітації (крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті).
Стаття 11. Захист права на державну службу
1. У разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець може подати керівнику державної служби відповідну заяву із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.
2. Керівник державної служби за заявою державного службовця може утворити комісію у складі не менше трьох осіб для перевірки викладених у заяві фактів.
Вмотивована відповідь (рішення) надається заявнику керівником державної служби за висновком комісії у письмовій формі не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв державних службовців несе керівник державної служби.
3. У разі неотримання в установлений строк обґрунтованої відповіді на заяву або незгоди з рішенням державного органу заявник звертається до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіального органу для встановлення факту порушення вимог законодавства  про державну службу.
4. За результатами розгляду заяви центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган надає заявнику вмотивовану відповідь у строк не пізніше 20 робочих днів з дня надходження заяви та в разі встановлення факту порушення прав державного службовця подає державному органу обов’язкову для виконання вимогу щодо скасування рішення або усунення відповідних порушень, які суперечать законодавству.
5. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом порушення ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому законодавством, з метою виявлення винних у такому порушенні посадових осіб, а також забезпечення безумовного поновлення прав державного службовця та усунення перешкод у їх реалізації (у разі прийняття таких рішень).
6. Заявник має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, посадових і службових осіб щодо перешкод у реалізації прав, наданих йому цим Законом.
РОЗДІЛ III
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
Стаття 12. Система управління державною службою
1. Система управління державною службою включає:
1) Кабінет Міністрів України;
2) центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальні органи;
3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;
4) керівників державної служби;
5) служби управління персоналом.
Стаття 13. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби
1. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, забезпечує функціональне управління державною службою в державних органах.
Контроль за виконанням у державному органі вимог цього Закону та інших актів законодавства про державну службу здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальними органами у межах відповідних повноважень.
2. Керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України в порядку, передбаченому для призначення на посади категорії “А”.
Керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначається на посаду строком на п’ять років з правом повторного призначення на ще один строк.
3. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальні органи є відповідальними за виконання завдань і здійснення повноважень щодо:
1) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державної служби;
2) розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань державної служби;
3) видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів з питань державної служби, надання роз’яснень з питань застосування законодавства про державну службу;
4) здійснення контролю за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
5) забезпечення визначення потреб у професійному навчанні державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;
6) формування пропозицій до обсягів державного замовлення на професійне навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування для державних потреб на основі їх професійних компетенцій та розміщення затверджених обсягів згідно із законодавством, забезпечення своєчасного фінансування виконавців державного замовлення відповідно до укладених державних контрактів;
7) сприяння розвитку системи навчальних закладів, які проводять професійне навчання державних службовців, делегування їм повноважень з визначення змісту навчання державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;
8) організації із залученням навчальних закладів розроблення освітньо-професійних програм в галузі знань “Державне управління” і їх погодження, а також розроблення професійних програм спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців та затвердження таких програм;
9) вжиття заходів до створення рівних умов прийняття та просування по службі державних службовців категорій “Б” і “В”;
10) забезпечення ведення і опублікування єдиного списку вакантних посад державної служби в державних органах та переможців конкурсних відборів;
11) подання державним органам та їх посадовим особам рекомендацій щодо скасування рішень таких органів з питань державної служби, які суперечать законодавству в частині реалізації громадянами права на державну службу;
12) надання методичної допомоги службам персоналу в державних органах;
13) проведення моніторингу вакантних посад категорії “А” та ініціювання перед суб’єктом призначення проведення конкурсного відбору на такі посади;
14) ведення обліку державних службовців категорії “А”, строк повноважень яких закінчується, а також тих, які після звільнення не працевлаштовані в установленому порядку, але не довше ніж протягом одного року з дня закінчення строку призначення на посаду;
15) повідомлення суб’єкту призначення про рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підтримання пропозицій щодо звільнення за його ініціативою державних службовців категорії “А”;
16) розроблення за погодженням із Комісією з питань вищого корпусу державної служби типових вимог до професійної компетентності державних службовців категорії “А” та подання їх Кабінетові Міністрів України для затвердження;
17) розгляду скарг державних службовців категорій “Б” і “В” щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до цього Закону;
18) забезпечення захисту прав державних службовців під час зміни істотних умов служби;
19) забезпечення моніторингу проведення державними органами консультацій з громадськістю під час формування та реалізації державної політики;
20) здійснення інших повноважень, визначених цим та іншими законами.
4. Політичну відповідальність за діяльність центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, несе член Кабінету Міністрів України, якому доручено здійснення державного управління у сфері державної служби.
5. Рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, створюються його територіальні органи, повноваження яких можуть поширюватися на декілька адміністративно-територіальних одиниць.
Керівники зазначених територіальних органів призначаються на посаду та звільняються з посади рішенням керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Стаття 14. Комісія з питань вищого корпусу державної служби
1. Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі — Комісія) є постійно діючим колегіальним органом і працює на громадських засадах.
2. До складу Комісії входять:
1) представник, запропонований Комітетом Верховної Ради України, до повноважень якого належать питання державної служби;
2) представник, запропонований Президентом України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;
3) представник, визначений Кабінетом Міністрів України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;
4) керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби за посадою;
5) керівник Національного агентства з питань запобігання корупції;
6) керівник Національної академії державного управління при Президентові України;
7) по одному представнику від спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні;
8) чотири представники громадських об’єднань, наукових установ та експертних організацій, обрані відповідно до затвердженого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, порядку, на підставі пропозицій робочої групи, сформованої громадськістю.
3. Комісія утворюється Кабінетом Міністрів України, який затверджує її персональний склад. Пропозиції щодо утворення комісії та затвердження її складу Кабінетові Міністрів України вносяться центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Строк повноважень члена Комісії становить чотири роки, крім осіб, зазначених у пунктах 2—4 частини другої цієї статті, строк повноважень яких визначається строком повноважень суб’єкта, представником якого є особа у складі Комісії.
4. Членом Комісії може бути громадянин України з досвідом діяльності або фаховими знаннями у сфері державної служби або у сфері управління людськими ресурсами, який здатний представляти інтереси суспільства, а також забезпечувати політично неупереджену і професійну роботу Комісії.
5. Строк повноважень члена Комісії припиняється достроково в разі:
1) подання заяви про припинення повноважень члена (в тому числі за власним бажанням);
2) неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я (за наявності медичного висновку);
3) припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
4) вчинення умисного злочину;
5) визнання судом недієздатним або обмежено дієздатним;
6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
7) смерті.
Стаття 15. Повноваження Комісії
1. До повноважень Комісії належить:
1) погодження розроблених центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, типових вимог до професійної компетентності державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;
2) проведення конкурсного відбору на посади категорії “А” та внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо кандидатур на такі посади загальною кількістю не більше трьох осіб;
3) розгляд пропозицій щодо звільнення за ініціативою суб’єкта призначення державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;
4) внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо дострокового звільнення державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”;
5) здійснення дисциплінарного провадження щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”, та внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо застосування або незастосування до них дисциплінарних стягнень.
2. Суб’єкт призначення розглядає пропозиції щодо кандидатур, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті, та приймає рішення щодо призначення одного із визначених Комісією кандидатів або надає вмотивовану відмову в призначенні протягом 10 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення. У разі такої відмови або відхилення пропозицій щодо усіх кандидатур проводиться повторний конкурс.
Стаття 16. Організація роботи Комісії
1. Головуючим на засіданнях Комісії є керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
2. Члени Комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах без відриву від виробничої або службової діяльності. За членами Комісії на період виконання обов’язків зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
3. Комісія у межах наданих повноважень приймає рішення більшістю голосів присутніх на засіданні членів Комісії.
Рішення Комісії оформляються протоколами та висновками у випадках, визначених цим Законом.
4. Засідання Комісії щодо кадрових питань проводяться прозоро; оголошення про їх проведення, порядок денний і протоколи таких засідань оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Засідання Комісії є правоможним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від загального складу Комісії.
5. На своєму засіданні Комісія приймає рішення про утворення комітету з відбору на відповідну посаду та комітету з дисциплінарних проваджень з розгляду відповідного питання, а також визначає осіб із числа членів Комісії, які до них входять.
6. Комітетами для вирішення питань, що належать до їх повноважень, залучаються представники центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, які мають вищу юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня, державних органів, профільних наукових установ та навчальних закладів, інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій з належною фаховою підготовкою та досвідом роботи у відповідних галузях.
7. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
8. Інші питання діяльності Комісії регулюються Положенням про Комісію, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Стаття 17. Керівник державної служби
1. Повноваження керівника державної служби здійснюють:
1) у Секретаріаті Кабінету Міністрів України — Міністр Кабінету Міністрів України;
2) у міністерстві — державний секретар міністерства;
3) в іншому центральному органі виконавчої влади — керівник відповідного органу;
4) у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, — керівник відповідного органу;
5) в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, — керівник апарату (секретаріату).
2. Керівник державної служби:
1) організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття вакантних посад категорій “Б” і “В”, забезпечує прозорість і об’єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;
2) забезпечує планування службової кар’єри, планомірне заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;
3) забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, інформації про вакантні посади державної служби з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, що підлягає оприлюдненню;
4) призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій “Б” і “В”, звільняє з таких посад відповідно до Закону;
5) присвоює ранги державним службовцям державного органу, які займають посади категорій “Б” і “В”, а також керівникам самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, які займають посади державної служби категорії “А”;
6) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;
7) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі;
8) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”;
9) приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”;
10) виконує функції роботодавця для працівників державного органу, найнятих за трудовим законодавством;
11) приймає рішення про розподіл бюджетних призначень;
12) створює належні умови та сприяє матеріально-технічному забезпеченню державних службовців для виконання ними своїх обов’язків;
13) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших законів.
Стаття 18. Служба персоналу державного органу
1. У державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі — служба персоналу) з підпорядкуванням безпосередньо керівнику державної служби. Відповідні обов’язки можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.
2. Служба персоналу забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законом.
3. Служба персоналу у питаннях реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби керується актами центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
4. Типове положення про службу персоналу затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
РОЗДІЛ IV
ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ
Глава 1. Загальні умови вступу на державну службу
Стаття 19. Право на державну службу
1. Право на рівний доступ до державної служби мають громадяни України, яким виповнилось 18 років, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче:
1) магістра —  для посад категорій “А” і “Б”;
2) бакалавра, молодшого бакалавра — для посад категорії “В”.
2. На державну службу не може вступити особа, яка:
1) досягла шістдесятирічного віку;
2) визнана в установленому законом порядку недієздатною або обмежено дієздатною;
3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;
5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення, — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
6) має громадянство іншої держави;
7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення.
2. Під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством.
Стаття 20. Вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби
1. Вимогами до осіб, які претендують на вступ до державної служби, є вимоги до їх професійної компетентності, які складаються із загальних та спеціальних вимог.
2. Особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким загальним вимогам до професійної компетентності:
1) для посад категорії “А” — загальний стаж роботи не менш як сім років; досвід роботи на посадах державної служби категорій “А” чи “Б” або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування, або управлінській досвід у відповідній галузі не менш як п’ять років; володіння іноземною мовою, яка є офіційною мовою Ради Європи;
2) для посад категорії “Б” у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті — досвід роботи на посадах державної служби категорій “Б” чи “В” або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше трьох років;
3) для посад категорії “Б” в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, та його апараті — досвід роботи на посадах державної служби категорій “Б” чи “В” або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років;
4) для посад категорії “Б” в іншому державному органі, крім тих, що зазначені у підпунктах 2 і 3 цієї частини, — досвід роботи на посадах державної служби категорій “Б” чи “В” або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше одного року;
5) для посад категорії “В” — наявність вищої освіти молодшого бакалаврського або бакалаврського рівня.
3. Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад категорій “Б” і “В”, визначаються суб’єктом призначення з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
4. Особи, які претендують на зайняття посад категорії “А”, мають відповідати типовим вимогам (включаючи спеціальні), затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Стаття 21. Вступ на державну службу
1. Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.
2. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
3. Державно-службові і суспільні відносини громадянина України, який вступає на державну службу вперше, розпочинаються з моменту публічного складення Присяги державного службовця, а особи, яка призначається на посаду державної служби повторно, — з дня призначення на посаду.
Глава 2. Порядок проведення конкурсу на
зайняття вакантної посади державної служби
Стаття 22. Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби
1. З метою відбору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов’язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби (далі — конкурс) відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі — Порядок проведення конкурсу), що затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на зайняття вакантної посади.
Особливості конкурсу державних службовців на посади в органах судової влади визначаються законом.
3. Порядок проведення конкурсу визначає:
1) умови проведення конкурсу;
2) вимоги щодо оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу;
3) склад, порядок формування та повноваження конкурсної комісії;
4) порядок прийняття та розгляду документів для участі в конкурсі;
5) порядок проведення тестування, співбесіди, інших видів оцінювання кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби;
6) методи оцінювання кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби.
4. На посади державної служби, пов’язані з питаннями державної таємниці, мобілізаційної підготовки, оборони та національної безпеки, може проводитися закритий конкурс.
Перелік таких посад та особливості проведення конкурсного відбору на ці посади визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку проведення конкурсу.
5. У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов’язкового проведення конкурсу.
6. Під час передачі або делегування повноважень і функцій від державного органу до органу місцевого самоврядування перехід державного службовця на посаду служби в органах місцевого самоврядування може здійснюватися без обов’язкового проведення конкурсу в разі відповідності його професійної компетентності кваліфікаційним вимогам до відповідної посади та за умови вступу на службу вперше за результатами конкурсу.
Стаття 23. Оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу
1. Інформація про вакантну посаду державної служби оприлюднюється відповідно до цього Закону і Порядку проведення конкурсу.
2. Рішення про оголошення конкурсу та його умови приймає керівник державної служби відповідно до цього Закону.
Керівник державної служби забезпечує оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, наказу про оголошення конкурсу та його умови в електронній формі не пізніше наступного робочого дня з дати підписання відповідного наказу.
3. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює перевірку наказу про оголошення конкурсу та його умови на відповідність вимогами законодавства з питань державної служби та в разі відсутності зауважень узагальнює подану інформацію та не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження розміщує її на своєму офіційному веб-сайті.
У разі невідповідності наказу про оголошення конкурсу та його умов вимогам законодавства з питань державної служби центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, не пізніше наступного робочого дня з дня їх надходження повідомляє про це відповідному керівникові державної служби для приведення у відповідність із законодавством.
4. В оприлюдненому оголошенні про проведення конкурсу зазначаються:
1) найменування і місцезнаходження державного органу;
2) назва посади;
3) посадові обов’язки;
4) умови оплати праці;
5) вимоги до професійної компетентності кандидата на посаду;
6) інформація щодо строковості чи безстроковості призначення на посаду;
7) перелік документів, необхідних для участі в конкурсі, та строк їх подання;
8) дата і місце проведення конкурсу;
9) прізвище, номер телефону та адреса електронної пошти особи, яка надає додаткову інформацію з питань проведення конкурсу.
5. Строк подання документів для участі в конкурсі не може становити менше 10 та більше 15 робочих днів з дня оприлюднення інформації про проведення конкурсу. Результати конкурсу оприлюднюються не пізніше 30 календарних днів з дня оприлюднення оголошення про проведення такого конкурсу.
Стаття 24. Документи для участі у конкурсі
1. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає в установленому порядку до конкурсної комісії такі документи:
1) копію паспорта громадянина України;
2) письмову заяву про участь у конкурсі, в якій зазначається резюме та основні мотиви до зайняття посади державної служби;
3) письмову заяву, в якій повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”, та надає згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до зазначеного Закону;
4) копію документа (документів) про освіту;
5) заповнену особову картку встановленого зразка;
6) копію трудової книжки (за наявності);
7) у разі проведення закритого конкурсу — інші документи для підтвердження відповідності умовам конкурсу.
2. Забороняється вимагати від особи, яка претендує на зайняття вакантної посади державної служби, документи, не пов’язані із безпосереднім виконанням основних посадових обов’язків.
3. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, може додати до заяви про участь у конкурсі інші документи, крім тих, що зазначені у частині першій цієї статті, у тому числі документи для підтвердження досвіду роботи.
4. Державні службовці державного органу, в якому проводиться конкурс, подають лише заяву про участь у конкурсі.
5. Документи переможця конкурсу, зазначені в частині першій цієї статті, у разі призначення його на посаду державної служби включаються до його особової справи.
Перед призначенням на посаду державної служби переможець конкурсу подає декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік.
Стаття 25. Порядок визначення відповідності кандидатів умовам конкурсу
1. Служба персоналу державного органу, в якому проводиться конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність загальним вимогам.
2. Кандидати, які пройшли перевірку, передбачену частиною першою цієї статті, проходять тестування відповідно до порядку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
3. Кандидати, які пройшли тестування, передбачене частиною другою цієї статті, проходять співбесіду та інші види оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу.
4. У разі подання заяви про участь у конкурсі лише однією особою така особа проходить у встановленому порядку конкурсний відбір, за результатами якого приймається рішення про її призначення на посаду державної служби або про відмову в такому призначенні.
Стаття 26. Конкурсна комісія
1. Конкурс на посади державної служби категорії “А” проводить Комісія, крім випадків, визначених законом.
Конкурс на зайняття посади державної служби категорії “Б” у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня.
Конкурс на посади голів місцевих державних адміністрацій та їх заступників проводить конкурсна комісія, утворена Адміністрацією Президента України. До складу такої конкурсної комісії входить не менше третини визначених Кабінетом Міністрів України представників.
Конкурс на зайняття посади державної служби категорії “Б”, крім тих, що зазначені в абзаці другому цієї частини, та категорії “В” проводить конкурсна комісія у складі не менш як п’ять осіб, утворена керівником державної служби у державному органі. При цьому не менш як третина складу конкурсної комісії формується з представників громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державної служби, за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби або його територіальних органів, відповідно до затвердженого ним порядку.
2. До роботи конкурсної комісії можуть залучатися державні службовці, в тому числі з інших державних органів, науковці та експерти у відповідній сфері, а також представник виборного органу первинної профспілкової організації у разі її наявності.
До складу конкурсної комісії обов’язково входить особа, визначена центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальним органом.
3. Засідання конкурсної комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.
4. Під час засідання конкурсної комісії її члени:
1) вивчають результати проведеної службою персоналу перевірки документів кандидатів на зайняття посад державної служби;
2) проводять відбір кандидатів з використанням видів оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу;
3) проводять співбесіду з кандидатами на посаду з урахуванням результатів тестування для уточнення їх професійної компетентності;
4) особисто оцінюють рівень професійної компетентності претендентів, які відповідають умовам конкурсу, та визначають в особистому порядку їх загальний рейтинг;
5) за результатами складення загального рейтингу претендентів, які відповідають умовам конкурсу, визначають переможця конкурсу та другого за результатами конкурсного відбору кандидата на вакантну посаду державної служби, який відповідає вимогам конкурсу.
5. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її складу.
Стаття 27. Оформлення та оприлюднення результатів конкурсу
1. Рішення конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується присутніми на її засіданні членами комісії, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів після його проведення і зберігається в державному органі, в якому проводився конкурс, протягом п’яти років.
2. Інформація про переможця конкурсу оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, не пізніше ніж через п’ять робочих днів з дня підписання протоколу засідання конкурсної комісії відповідно до Порядку проведення конкурсу.
3. Витяг із протоколу засідання конкурсної комісії є складовою особової справи державного службовця, якого призначено на посаду державної служби за результатами конкурсу.
4. Служба персоналу державного органу, в якому проводився конкурс, надсилає кожному кандидату повідомлення про результати конкурсу у письмовій формі протягом п’яти днів з дня їх оприлюднення.
5. Учасник конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір, має право оскаржити рішення конкурсної комісії:
1) щодо конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії “А” — до суду;
2) щодо конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорій “Б” і “В” — до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду.
6. Скарга на рішення конкурсної комісії подається не пізніше ніж через десять днів з моменту отримання письмового повідомлення про результати конкурсу.
Учасник конкурсу, який оскаржує рішення конкурсної комісії зобов’язаний повідомити про це відповідній конкурсній комісії із наданням копій відповідної скарги.
7. Про результати розгляду скарги центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган повідомляє учаснику конкурсу та відповідному керівнику державної служби, в порядку, визначеному частиною четвертою статті 11 цього Закону.
У разі встановлення факту порушення умов конкурсу під час його проведення центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган видає обов’язкову для виконання вимогу про скасування результатів конкурсу у строки, передбачені статтею 11 цього Закону.
Стаття 28. Відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби
1. Другий за результатами конкурсу кандидат на зайняття вакантної посади державної служби, який відповідає вимогам конкурсу, користується правом призначення на таку посаду протягом року з моменту проведення конкурсу, якщо посада стане вакантною.
Роботодавець зобов’язаний на письмову вимогу працівника, пов’язану з реалізацією права, передбаченого цією статтею, звільнити такого працівника у строк, зазначений у його заяві.
Стаття 29. Повторний конкурс
1. Повторний конкурс проводиться в разі:
1) встановлення факту порушення умов конкурсу під час його проведення, яке могло вплинути на його результати;
2) коли жоден з учасників конкурсу не пройшов конкурсний відбір;
3) виявлення за результатами спеціальної перевірки обмежень щодо вступу на державну службу переможця конкурсу або відсутності кандидата, визначеного у частині першій статті 28 цього Закону.
2. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої цієї статті, частиною четвертою статей 34 і 35 цього Закону, рішення конкурсної комісії скасовується суб’єктом призначення, а про проведення повторного конкурсу оголошується не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дня скасування рішення конкурсної комісії.
3. Повторний конкурс проводиться у порядку, визначеному для проведення конкурсу.
Глава 3. Призначення на посаду державної служби
Стаття 30. Порядок призначення на посаду державної служби
1. На посаду державної служби призначається переможець конкурсу.
2. Рішення про призначення приймається:
1) на посаду державної служби категорії “А” — суб’єктом призначення, визначеним Конституцією та законами України, у порядку, передбаченому Конституцією України, цим та іншими законами України;
2) на посаду державної служби категорій “Б” і “В” — керівником державної служби.
3. Рішення про призначення на посаду приймається після закінчення строку оскарження результатів конкурсу, а в разі оскарження результатів конкурсу — після прийняття рішення за скаргою суб’єктом розгляду скарги (органом, уповноваженим на розгляд скарги), але не пізніше 30 календарних днів з моменту оприлюднення інформації про переможця. Таке рішення приймається на підставі протоколу засідання конкурсної комісії.
4. Рішення про призначення або про відмову у призначенні на посаду державної служби приймається за результатами спеціальної перевірки відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” та за результатами перевірки відповідно до Закону України “Про очищення влади”.
5. Служба персоналу в день призначення державного службовця на посаду організовує складення Присяги державного службовця особою, яка вперше призначена на посаду державної служби, а також ознайомлює державного службовця під підпис із правилами внутрішнього службового розпорядку та посадовою інструкцією.
Стаття 31. Обмеження щодо призначення на посаду
1. Не допускається призначення на посаду державної служби особи, яка буде безпосередньо підпорядкована близькій особі або якій будуть підпорядковані близькі особи.
2. У разі виникнення обставин, що призводять до порушення вимог частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані повідомити про них керівникові державної служби та вжити заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк такі обставини добровільно не усунуто, керівник державної служби повинен вжити у місячний строк заходів для їх усунення. Для цього керівник державної служби може перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби в цьому державному органі або дати згоду на переведення до іншого державного органу без проведення обов’язкового конкурсу. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
3. У разі порушення вимоги, зазначеної в абзаці другому частини другої цієї статті, керівник державної служби несе відповідальність, встановлену законом.
4. Особи, які не повідомили керівникові державної служби про обставини, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають притягненню до відповідальності.
5. На державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України “Про запобігання корупції”.
Стаття 32. Акт про призначення на посаду
1. В акті про призначення на посаду зазначаються:
1) прізвище, ім’я, по батькові особи, яка призначається на посаду державної служби;
2) займана посада державної служби із зазначенням структурного підрозділу державного органу;
3) дата початку виконання посадових обов’язків;
4) умови оплати праці.
2. В акті про призначення на посаду можуть передбачатися додатково такі умови та зобов’язання:
1) строк призначення (у разі строкового призначення);
2) строк випробування (у разі призначення з випробувальним строком);
3) обов’язок державного органу забезпечити державному службовцю можливість проходження професійного навчання, необхідного державному службовцю для виконання своїх посадових обов’язків.
3. Копія акта про призначення видається державному службовцю, ще одна копія зберігається в його особовій справі.
Стаття 33. Строкове призначення
1. Призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.
2. Строкове призначення на посаду здійснюється в разі:
1) призначення на іншу посаду державної служби категорії “А”, крім керівників самостійних структурних підрозділів, зазначених у пункті 1 частини другої статті 6 цього Закону, — на п’ять років з правом повторного призначення на ще один строк або наступного переведення за поданням Комісії на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу;
2) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби.
Стаття 34. Випробування
1. В акті про призначення на посаду суб’єктом призначення може бути передбачено випробування особи з метою перевірки її відповідності займаній посаді.
2. Для осіб, що вступають на державну службу вперше, випробування є обов’язковим.
3. Випробування під час прийняття на роботу державних службовців встановлюється строком до шести місяців.
4. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. У разі коли конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс.
5. Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв’язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадових обов’язків.
6. Суб’єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі виявлення непридатності особи до виконання обов’язків за відповідною посадою на підставі пункту 3 частини першої статті 85 цього Закону. У такому разі суб’єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за сім календарних днів із зазначенням підстав визнання його таким, що не пройшов випробування.
7. Не раніше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку випробування проводиться оцінювання результатів службової діяльності державного службовця у порядку, передбаченому статтею 43 цього Закону. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки він вважається таким, що не пройшов випробування.
8. У разі коли строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
Стаття 35. Присяга державного службовця
1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, повинна публічно скласти Присягу державного службовця такого змісту:
“Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки.”.
2. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, виголошує Присягу у присутності державних службовців структурного підрозділу, на посаду в якому її призначено, представників служби персоналу відповідного державного органу та керівника державної служби, підписує текст Присяги і зазначає дату її складення.
3. Підписаний текст Присяги є складовою особової справи державного службовця. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці державного службовця.
4. У разі відмови особи від складення Присяги державного службовця вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби, і акт про її призначення на посаду скасовується суб’єктом призначення. У такому випадку застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. У разі коли конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс.
5. Статус державного службовця вперше набувається з моменту складення особою, призначеною на посаду, Присяги державного службовця.
Стаття 36. Особова справа державного службовця
1. Щодо кожного державного службовця ведеться особова справа, складовою якої є особова картка встановленого зразка, у якій зазначаються:
1) прізвище, ім’я, по батькові;
2) дата і місце народження;
3) сімейний стан;
4) освіта і спеціальність;
5) результати конкурсу;
6) реквізити наказу чи іншого акта про призначення на посаду;
7) дата і місце (державний орган) складення Присяги державного службовця;
8) відомості про проходження державної служби (посада, категорія посади та ранг державного службовця, відомості про професійне навчання, стажування, відрядження за кордон, переведення в цьому державному органі);
9) відомості про оцінювання результатів службової діяльності;
10) вид і строки відпустки;
11) інформація про заохочення;
12) інформація про дисциплінарні стягнення та їх зняття;
13) підстава звільнення з посади державної служби з посиланням на статтю, частину та пункт цього Закону або іншого закону.
2. Ведення особової справи державного службовця розпочинається одночасно з його вступом на державну службу.
3. Порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Розділ V
СЛУЖБОВА КАР’ЄРА
Стаття 37. Проходження державної служби
1. Прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться з урахуванням категорій посад державної служби та рангів як виду спеціальних звань, які їм присвоюються.
Стаття 38. Ранги державних службовців
1. Ранги державної служби є видом спеціальних звань.
2. Установлюється дев’ять рангів державних службовців.
Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.
Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями установлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому випадку особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.
3. Присвоюються такі ранги:
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії “А” — 1, 2, 3 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії “Б” — 4, 5, 6 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії “В” — 7, 8, 9 ранг.
4. Ранги державним службовцям присвоює суб’єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.
Президент України присвоює 1 ранг державного службовця як вище спеціальне звання.
5. Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а в разі встановлення випробування — після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.
6. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності.
Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з дня отримання державним службовцем негативної оцінки за підсумками оцінювання результатів службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється. Такі періоди не зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
7. За особливі досягнення або за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю один раз протягом служби може бути достроково присвоєно черговий ранг.
Дострокове присвоєння чергового рангу може здійснюватися не раніше ніж через один рік після присвоєння попереднього рангу.
8. За сумлінну службу державному службовцю у зв’язку з виходом на пенсію присвоюється черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.
9. У разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.
10. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.
11. В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну та позбавлення рангу державного службовця.
Стаття 39. Просування державного службовця по службі
1. Просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього Закону.
2. Просування державного службовця по службі не здійснюється протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.
Стаття 40. Переведення державних службовців
1. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов’язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в цьому ж державному органі, в тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), — за рішенням керівника державної служби;
2) на рівнозначну або нижчу посаду в іншому державному органі, в тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), — за рішенням керівника державної служби в органі, з якого він переводиться та керівника державної служби в органі, до якого переводиться державний службовець.
2. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
3. Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця — вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини до п’ятнадцяти років, а також державного службовця, який у встановленому порядку визнаний інвалідом. Не допускається таке переведення також у разі виникнення особливо важливих особистих або сімейних обставин у державного службовця.
4. У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.
Стаття 41. Службове відрядження
1. Державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі — відрядження) для виконання своїх посадових обов’язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
2. Керівник державної служби визначає місце, тривалість (зокрема необхідність роботи у вихідні, святкові та неробочі дні) і дату завершення відрядження та завдання до виконання.
3. Строк відрядження державного службовця не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України.
Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.
4. Державний службовець, який перебуває у відрядженні, зобов’язаний виконувати службові обов’язки також у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу, якщо цього потребує завдання до виконання, з наданням компенсації за таку роботу в установленому порядку.
5. Державному службовцю відшкодовуються витрати та надається інша компенсація у зв’язку з направленням у відрядження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
6. За державним службовцем на весь період відрядження зберігається його посада та заробітна плата.
7. Під час направлення державного службовця у відрядження необхідно брати до уваги його сімейний стан та інші особисті обставини. Не допускається направлення у відрядження без їх згоди вагітних жінок, жінок що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, державних службовців, що самостійно виховують дітей-інвалідів, інвалідів з дитинства, дітей у віці до десяти років.
Стаття 42. Зміна істотних умов служби
1. Підставами для зміни істотних умов служби є:
1) ліквідація або реорганізація державного органу;
2) зменшення фонду оплати праці державного органу;
3) скорочення штатної чисельності працівників у зв’язку з оптимізацією системи державних органів.
2. Не вважається зміною істотних умов служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов’язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов’язків.
3. Зміною істотних умов служби вважається зміна:
1) належності посади державної служби до певної категорії посад;
2) основних посадових обов’язків;
3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;
4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;
5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
4. Про зміну істотних умов служби керівник державної служби надсилає державному службовцю повідомлення у письмовій формі не пізніше ніж за 60 календарних днів до зміни істотних умов служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов служби він подає керівникові державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 81 цього Закону або заяву про переведення на іншу рівнозначну посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на зміну істотних умов служби.
5. У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов служби він має право оскаржувати відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
6. Незгода державного службовця із зміною істотних умов служби є підставою для звільнення його за ініціативою суб’єкта призначення в порядку, передбаченому статтею 85 цього Закону.
Стаття 43. Оцінювання результатів службової діяльності
1. Результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їх кар’єри, виявлення потреб у професійному навчанні.
2. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов’язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
3. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”, здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником державної служби; оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади категорії “А”, здійснюється суб’єктом призначення.
4. Висновок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності фіксується у відповідному акті. Державного службовця ознайомлюють з протоколом під підпис протягом трьох днів після проведення оцінювання.
5. За підсумками оцінювання результатів службової діяльності виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.
6. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки проводиться не раніше, ніж через три місяці повторне оцінювання результатів його службової діяльності.
7. Висновок, що містить негативну оцінку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
8. Державний службовець має право висловити свої зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, які долучаються до його особової справи.
9. Отримання державним службовцем відмінної оцінки є підставою для його преміювання.
10. У разі отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до цього Закону.
11. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.


Стаття 44. Стаж державної служби
1. Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
2. До стажу державної служби зараховуються:
1) час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону;
2) час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”;
3) час перебування на посадах суддів;
4) час перебування на посадах працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини;
5) час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання;
6) час професійного навчання державного службовця з відривом від служби, якщо не пізніше 75 днів після його завершення така особа повернулася на державну службу, крім випадків, установлених законодавством;
7) період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;
8) час перебування державного службовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, — у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію “дитина-інвалід категорії А” — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;
9) інші періоди роботи, визначені законами України.
3. Порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 45. Правила внутрішнього службового розпорядку
державного органу
1. Правилами внутрішнього службового розпорядку державного органу (далі — правила внутрішнього службового розпорядку) визначаються:
1) початок та кінець робочого часу державного службовця;
2) перерви, що надаються для відпочинку та прийняття їжі;
3) умови і порядок перебування державного службовця в державному органі у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу;
4) порядок доведення до відома державного службовця нормативно-правових актів, наказів, розпоряджень та доручень із службових питань;
5) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки;
6) загальні правила етичної поведінки в державному органі;
7) порядок повідомлення державним службовцем про відсутність на службі;
8) порядок прийняття та передачі діловодства (справ) і майна державним службовцем;
9) інші положення, які не можуть суперечити цьому Закону та іншим актам законодавства.
2. Правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням керівника державної служби або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.
3. Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців під підпис.
4. Типові правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Стаття 46. Підвищення рівня професійної компетентності державних службовців
1. Державним службовцям створюються умови для підвищення рівня  професійної компетентності шляхом професійного навчання, яке проводиться постійно.
2. Професійне навчання державного службовця проводиться за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, через систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема у галузі знань “державне управління”, у формі спеціальних курсів, тематичних семінарів, тренінгів, стажування тощо в установленому порядку у відповідних навчальних закладах, установах, організаціях незалежно від форми власності, які мають право надавати освітні послуги, в тому числі за кордоном.
3. Науково-методичне забезпечення діяльності зазначеної системи забезпечує Національна академія державного управління при Президентові України — вищий навчальний заклад із особливими умовами навчання, які визначаються Кабінетом Міністрів України.
4. Керівник державної служби в державному органі у межах витрат, передбачених на його утримання, забезпечує організацію професійного навчання державних службовців.
5. Підвищення рівня професійної компетентності державних службовців проводиться протягом проходження служби, а підвищення кваліфікації — не рідше одного разу на п’ять років.
Необхідність професійного навчання державного службовця визначається його безпосереднім керівником та службою персоналу державного органу за результатами оцінювання службової діяльності.
6. Керівник державної служби в державному органі забезпечує професійне навчання державних службовців, які вперше призначені на посаду державної служби, протягом року з дня їх призначення.
7. З метою підвищення рівня професійної компетентності державного службовця може проводитися його стажування з відривом від служби строком від одного до шести місяців на іншій посаді державної служби у тому самому або іншому державному органі відповідно до законодавства, зокрема за кордоном.
На строк стажування за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата.
Порядок стажування державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
8. У державних органах з метою ознайомлення з функціонуванням державної служби може здійснюватися стажування громадян з числа молоді, які не перебувають на посадах державної служби, строком до двох місяців у порядку, визначеному керівником державної служби.
9. Порядок такого стажування державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Стаття 47. Індивідуальна програма підвищення рівня професійної компетентності державного службовця
1. Державний службовець за підсумками оцінювання результатів службової діяльності, передбаченого статтею 43 цього Закону, разом із службою персоналу складає індивідуальну програму підвищення рівня професійної компетентності. Індивідуальна програма підвищення рівня професійної компетентності погоджується безпосереднім керівником державного службовця, керівником служби персоналу і затверджується керівником державної служби.
2. До індивідуальної програми підвищення рівня професійної компетентності державного службовця може включатися підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, стажування та самоосвіта.
Стаття 48. Організація наставництва державного службовця
1. Для надання консультацій, порад і роз’яснень державному службовцю, який вперше вступив на державну службу на посаду категорії “В”, з питань, пов’язаних з виконанням його посадових обов’язків, запроваджується обов’язкове наставництво.
Наставництво встановлюється тривалістю до трьох місяців залежно від складності передбачених за посадою обов’язків та професійної компетентності державного службовця і може здійснюватися одночасно з випробувальним терміном.
2. Наставництво може застосовуватися також для державних службовців, призначених на інші посади державної служби
категорій “Б” і “В”.
3. Наставництво здійснює безпосередній керівник або інший державний службовець, визначений керівником державної служби, який відповідає таким вимогам:
1) має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня;
2) має досвід роботи на посадах державної служби чи посадах в органах місцевого самоврядування не менше двох років.
4. Положення про наставництво затверджує центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Розділ VІ
ОПЛАТА ПРАЦІ, ЗАОХОЧЕННЯ І СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ
Стаття 49. Оплата праці державних службовців
1. Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов’язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
2. Заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця за рахунок економії фонду оплати праці державного органу;
5) премії (у разі встановлення).
3. За результатами роботи та оцінювання результатів службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватись премії. До премій державного службовця належать:
1) премія за підсумками оцінювання результатів службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
При цьому загальний розмір усіх премій, які може отримати державний службовець за рік, не повинен перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
4. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Стаття 50. Посадовий оклад державного службовця
1. Посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці:
до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади;
до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
2. З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється:
1) на всю територію України;
2) на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя;
3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення.
У державних органах відповідної юрисдикції забезпечується наявність усіх груп оплати праці, передбачених частиною першою цієї статті.
3. Схема посадових окладів на посадах державної служби визначається щороку Кабінетом Міністрів України під час підготовки проекту закону України про Державний бюджет України на наступний рік з урахуванням юрисдикції державних органів, а також виходячи з того, що мінімальний розмір посадового окладу групи 1 в державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, становить не більше семи мінімальних розмірів посадового окладу групи 9 в державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення.
Стаття 51. Надбавки, виплати та премії
1. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше ніж 50 відсотків посадового окладу.
2. Розмір надбавки за ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби.
3. Виплата за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби у межах економії фонду оплати праці для кожного державного службовця окремо за поданням його безпосереднього керівника з урахуванням навантаження такого державного службовця, але не повинна перевищувати двох розмірів мінімальної заробітної плати і не може здійснюватися більше ніж шість місяців. Проведення зазначеної виплати починається після закінчення п’яти днів тимчасової відсутності державного службовця.
4. Премії виплачуються у межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
Установлення премій здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання відповідного державного органу згідно з Типовим положенням про преміювання, затвердженим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
5. Фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.
6. Премія за результатами оцінювання результатів службової діяльності та місячна або квартальна премія державним службовцям, які займають посади державної служби категорії “А”, встановлюються суб’єктом призначення відповідно до цієї статті.
Стаття 52. Заохочення державних службовців
1. За бездоганну та ефективну державну службу, за особливі заслуги до державних службовців застосовують такі види заохочень:
1) оголошення подяки;
2) нагородження грамотою, почесною грамотою, іншими відомчими відзнаками державного органу;
3) дострокове присвоєння рангу в порядку, визначеному цим Законом;
4) представлення до нагородження урядовими відзнаками та відзначення урядовою нагородою (вітальний лист, подяка, почесна грамота);
5) представлення до відзначення державними нагородами.
2. Заохочення до державних службовців, які займають посади категорій “Б” та “В”, застосовуються керівником державної служби, а щодо державних службовців, які займають посади категорії “А”, — суб’єктом призначення.
3. Заохочення не застосовуються до державного службовця протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.

Стаття 53. Соціально-побутове забезпечення державних службовців
1. Державний службовець та члени його сім’ї, які проживають разом з ним, користуються в установленому порядку медичним обслуговуванням у державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Такий порядок медичного обслуговування зберігається за державним службовцем та членами його сім’ї після виходу державного службовця на пенсію.
Стаття 54. Створення належних умов для виконання посадових обов’язків
1. Керівник державної служби повинен створювати здорові та безпечні умови, необхідні для належного виконання державними службовцями своїх обов’язків.
2. Керівник державної служби вживає заходів для:
1) надання державним службовцям необхідної для виконання посадових обов’язків інформації;
2) облаштування приміщення, пристосованого для виконання посадових обов’язків;
3) належного облаштування робочих місць;
4) забезпечення державних службовців необхідним обладнанням.
РОЗДІЛ VIІ
РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ
ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ. ВІДПУСТКИ
Стаття 55. Робочий час і час відпочинку державного службовця
1. Тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень.
2. Для державних службовців установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
3. За згодою керівника державної служби для державного службовця може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під його опікою, або доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, керівник державної служби зобов’язаний установлювати для них неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу.
4. Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби зобов’язані з’явитися на робоче місце і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначеному законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.
Забороняється залучати до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
5. Тривалість роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час не повинна перевищувати для кожного державного службовця чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
6. Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Стаття 56. Щорічні основні відпустки державних службовців
1. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів із виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Стаття 57. Додаткові відпустки державних службовців
1. За кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як
15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
2. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до законодавства.


Стаття 58. Порядок і умови надання щорічних відпусток
1. Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік служби надаються державним службовцям після закінчення шестимісячного строку безперервної служби в органі державної влади.
2. У разі надання зазначених у частині першій цієї статті відпусток до закінчення шестимісячного строку безперервної служби відповідно до статті 10 Закону України “Про відпустки” їх тривалість визначається пропорційно відпрацьованому часу.
3. Щорічні відпустки за другий та наступні роки служби можуть бути надані державному службовцю в будь-який час відповідного робочого року згідно з графіками, які затверджуються керівником державної служби за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і доводяться до відома усіх державних службовців. Під час складання графіків ураховуються інтереси державного органу, особисті інтереси державних службовців та можливості їх відпочинку.
4. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується державним службовцем з його безпосереднім керівником, який зобов’язаний письмово повідомити державному службовцю про дату початку відпустки не пізніше ніж за місяць до встановленого графіком строку.
Щорічна відпустка переноситься на інший період або продовжується у разі тимчасової непрацездатності державного службовця, засвідченої в установленому порядку; виконання державним службовцем державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати; настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
5. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.
6. Невикористана частина щорічної відпустки надається державному службовцеві, як правило, до кінця робочого року. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
7. До стажу служби, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:
1) час фактичної служби (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли державний службовець фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце служби (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, відстороненням або переведенням на іншу посаду);
3) час, коли державний службовець фактично не працював, але за ним зберігалося місце служби (посада) і йому виплачувалася допомога по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки, передбаченої частиною другою статті 18 Закону України “Про відпустки”;
4) час перебування у відпустці без збереження заробітної плати;
5) інші періоди роботи, передбачені актами законодавства.
8. У разі звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпусток.
Стаття 59. Відкликання державних службовців із щорічних відпусток
1. Для виконання невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорії “А”, можуть бути відкликані із щорічної основної або додаткової відпустки, яка надається за стаж державної служби, за рішенням суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади інших категорій, — за наказом або письмовим розпорядженням, рішенням керівника державної служби. Порядок відкликання державних службовців з відпустки затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Частина невикористаної відпустки за погодженням з керівником державної служби в державному органі надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відповідним відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням з відпустки.
3. Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державних службовців у зв’язку з їх відкликанням із щорічної основної або додаткової відпустки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ VIIІ
ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Глава 1. Службова дисципліна
Стаття 60. Забезпечення службової дисципліни
1. Службова дисципліна забезпечується шляхом:
1) дотримання законодавства у службовій діяльності та виконання правил внутрішнього службового розпорядку;
2) формування керівниками державних органів у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов’язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їх честі та гідності, а також до держави, державних символів України;
3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців;
4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їх честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.
Стаття 61. Обов’язки державного службовця щодо додержання службової дисципліни
1. Державний службовець зобов’язаний виконувати обов’язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також:
1) не допускати вчинків, які несумісні із статусом державного службовця;
2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;
3) дбайливо ставитись до державного майна та інших публічних ресурсів.
2. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов’язки.
Стаття 62. Обов’язки керівника щодо забезпечення службової дисципліни
1. Керівник державної служби несе відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни і здійснює повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.
2. З метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов’язаний:
1) створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків і підвищення ними професійної компетентності та вимагати належного виконання посадових обов’язків;
2) здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов’язків;
3) під час виконання посадових обов’язків керуватися публічними інтересами, суворо дотримуватись і забезпечувати виконання Конституції та законодавства України, чітко формулювати державним службовцям розпорядження, накази та доручення, перевіряти точність і своєчасність їх виконання;
4) забезпечувати виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків, у тому числі шляхом застосування дисциплінарних стягнень;
5) належним чином організовувати роботу державних службовців, забезпечувати ефективне виконання завдань, що поставлені перед державним органом;
6) виховувати у державних службовців сумлінне ставлення до служби, бережливе ставлення до державного майна, підтримувати їх ініціативу, а також вживати заходів для додержання ними правил етичної поведінки;
7) забезпечувати прозорість та об’єктивність під час оцінювання службової діяльності державних службовців;
8) організовувати проведення з державними службовцями профілактичних заходів щодо запобігання вчиненню ними дисциплінарних проступків, виявляти та своєчасно припиняти такі проступки.
3. Безпосередній керівник державного службовця має право вносити клопотання перед керівником державної служби про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
4. Керівник державної служби, який в установленому цим Законом порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення службовцем адміністративного проступку, корупційного правопорушення або злочину органові, уповноваженому розглядати справи про такі правопорушення, несе відповідальність згідно із законодавством.
Глава 2. Засади дисциплінарної відповідальності
Стаття 63. Дисциплінарна відповідальність державного службовця
1. За невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених законодавством про державну службу, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець несе дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Закону.
2. Для окремих видів державної служби законами України можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Стаття 64. Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності
1. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправна винна дія або бездіяльність чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог законодавства, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
2. Дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця та правил етичної поведінки;
2) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
3) дії, що шкодять авторитету державної служби, діловій репутації державного органу;
4) невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів, розпоряджень та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень;
5) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
6) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;
7) неправомірне заподіяння під час виконання посадових обов’язків шкоди державі, юридичним та фізичним особам, територіальній громаді, а також публічним інтересам;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, які виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у п’ятнадцятиденний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (в тому числі відсутність на робочому місці без поважних причин більше ніж три години протягом робочого дня);
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного майна або інших публічних ресурсів, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному майну чи публічним ресурсам, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення.
3. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців після отримання керівником державної служби відомостей про дисциплінарний проступок, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минуло два роки після його вчинення.
Стаття 65. Види дисциплінарних стягнень та загальні умови їх застосування
1. До державних службовців застосовується один з таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
2. У разі допущення незначного порушення правил внутрішнього службового розпорядку, інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку, зокрема посадових інструкцій, та інших незначних дисциплінарних проступків, керівник державної служби може обмежитися зауваженням.
3. У разі неналежного виконання державним службовцем посадових обов’язків, порушення ним вимог цього Закону та інших актів законодавства, вчинення інших дисциплінарних проступків державному службовцю може бути оголошено догану.

4. Попередження про неповну службову відповідність може застосовуватися за:
1) систематичне неналежне виконання посадових обов’язків, зокрема рішень державного органу, наказів, розпоряджень та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень;
2) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;
3) систематичне порушення правил внутрішнього службового розпорядку у разі, коли такий дисциплінарний проступок було вчинено протягом року від дня застосування до державного службовця будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення (крім зауваження) за вчинення попереднього дисциплінарного проступку;
4) порушення правил етичної поведінки.
5. Звільнення з посади державної служби є винятковим заходом дисциплінарного впливу і може бути застосоване лише у випадку:
1) порушення Конституції та законів України;
2) систематичного невиконання державним службовцем посадових обов’язків, якщо такий дисциплінарний проступок було вчинено протягом року від дня застосування до державного службовця будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення (крім зауваження) за вчинення попереднього дисциплінарного проступку;
3) вияву неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) грубого порушення вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
5) зазначення в декларації державного службовця завідомо недостовірних відомостей;
6) повторного протягом року прогулу державного службовця;
7) появи державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
8) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного майна або інших публічних ресурсів, незаконне їх використання або інше заподіяння значної шкоди державному майну чи публічним ресурсам;
9) отримання двох поспіль негативних оцінок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності.
6. Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2—4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за поданням дисциплінарної комісії.
7. За кожний дисциплінарний проступок може накладатися лише одне дисциплінарне стягнення.
Стаття 66. Обставини, що пом’якшують або обтяжують дисциплінарну відповідальність
1. Дисциплінарне стягнення повинне відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких воно було вчинене, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов’язків.
2. Обставинами, що пом’якшують відповідальність державного службовця є:
1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку;
2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень;
3) високі показники виконання службових завдань, наявність заохочень та урядових відзнак, урядових і державних нагород;
4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які настали або можуть настати в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування заподіяної шкоди;
5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність;
6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.
3. Під час застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися також інші не зазначені у частині другій цієї статті обставини, що пом’якшують відповідальність державного службовця.
4. Обставинами, що обтяжують відповідальність державного службовця, є:
1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або токсичних засобів;
2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення;
3) вчинення проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого державного службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення щодо нього;
4) вчинення проступку умисно з мотивів неповаги до держави і суспільства, прав і свобод людини, окремих соціальних груп;
5) настання тяжких наслідків або збитків, завданих в результаті вчинення дисциплінарного проступку.
5. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця, який вже має дисциплінарне стягнення, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
Стаття 67. Суб’єкти, уповноважені ініціювати дисциплінарні провадження та застосовувати дисциплінарні стягнення
1. Дисциплінарні провадження ініціюються суб’єктом призначення.
2. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються):
1) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії “А”, — суб’єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії;
2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” та “В”:
зауваження — суб’єктом призначення;
інші види дисциплінарних стягнень — суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.
Стаття 68. Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних
справ та її повноваження
1. Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку у кожному державному органі утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі — дисциплінарна комісія).
2. Дисциплінарною комісією щодо державних службовців, які займають посади категорії “А”, є Комісія.
Дисциплінарну комісію щодо державних службовців, які займають посади заступників голів обласних та районних державних адміністрацій — керівників апаратів, утворює заступник Глави Адміністрації Президента України — керівник апарату.
Дисциплінарну комісію щодо державних службовців, які займають інші посади категорії “Б” та посади категорії “В”, утворює суб’єкт призначення.
3. Дисциплінарне провадження щодо державних службовців, які займають посади категорій “Б” та “В”, здійснює дисциплінарна комісія, яка утворюється в кожному державному органі.
4. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше ніж шість членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці, які перебувають на державній службі у цьому органі, особа, визначена центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальним органом, а також можуть входити представники профспілкових організацій та громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.
Членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.
У разі коли один із членів дисциплінарної комісії буде прямо підпорядкований особі, щодо якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участь у прийнятті рішення.
Строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить п’ять років.
5. Склад дисциплінарної комісії затверджується наказом (розпорядженням) керівника державного органу. До складу дисциплінарної комісії включаються в однаковій кількості:
представники керівника державного органу, визначені ним одноосібно із числа державних службовців, які перебувають на державній службі в цьому державному органі;
представники працівників державного органу, обрані на загальних зборах (конференції) працівників державного органу таємним голосуванням;
представник, визначений центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальним органом;
експерти або інші представники громадських об’єднань, утворених відповідно до Закону України “Про громадські об’єднання”, за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, під час формування дисциплінарних комісій в центральних органах виконавчої влади або його територіальним органом на підставі пропозицій, поданих громадськими об’єднаннями.
Представником громадських об’єднань у складі дисциплінарної комісії може бути громадянин України з досвідом діяльності у громадському, приватному та державному секторах, який за своїми моральними і професійними якостями є спроможним представляти інтереси суспільства та не перебуває на державній службі, в трудових відносинах з державним органом.
До складу дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.
6. Члени дисциплінарної комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах без відриву від виробничої або службової діяльності.
7. У разі неможливості створення в державному органі постійної дисциплінарної комісії справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями цього органу, розглядаються комісією вищестоящого державного органу в порядку підпорядкування. У разі відсутності вищестоящого державного органу дисциплінарна комісія може утворюватися одноразово для конкретної справи за рішенням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
8. Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні таємним голосуванням обирають її голову та секретаря.
9. Засідання дисциплінарної комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її членів.
10. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, яка надсилається для її розгляду відповідною посадовою особою в установленому цим Законом порядку.
11. Результатом розгляду дисциплінарної справи є подання дисциплінарної комісії, яке має рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.
12. Суб’єкт призначення протягом 10 робочих днів зобов’язаний прийняти рішення на підставі подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Стаття 69. Проведення службового розслідування
1. Службове розслідування проводиться з метою збору інформації про обставини справи щодо вчинення дисциплінарного або іншого правопорушення.
Службове розслідування може проводитися також на вимогу державного службовця з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
2. Для забезпечення проведення службового розслідування за рішенням суб’єкта призначення може призначатися уповноважена особа або утворюватись одноразово для конкретної справи відповідна комісія.
3. Комісія для проведення службового розслідування обов’язково утворюється у разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній або юридичній особі, державі або територіальній громаді.
4. Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади категорії “А”, проводиться центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
5. Порядок проведення службового розслідування затверджується Кабінетом Міністрів України.
6. Службове розслідування проводиться протягом не більш як один місяць. У разі потреби зазначений строк може бути продовжено суб’єктом призначення, але не більш як до двох місяців.
7. До участі у проведенні службового розслідування за рішенням суб’єкта призначення можуть залучатися відповідні фахівці.
8. До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах та прямо підпорядковані особі, щодо якої проводиться службове розслідування.
9. Особи, що проводять службове розслідування, несуть персональну відповідальність за неповноту і необ’єктивність його висновків та розголошення інформації, що стосується цього розслідування.
10. Комісія або особа, що проводять службове розслідування, мають право: одержувати пояснення від державного службовця, щодо якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб стосовно обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.
11. Державний службовець, щодо якого проводиться службове розслідування, має право: давати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які мають відношення до справи; бути присутнім під час виконання відповідних заходів; вносити в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.
12. За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Цей висновок у межах строку розслідування разом з дисциплінарною справою передається керівникові державної служби в органі чи суб’єкту, який призначив службове розслідування.
13. У разі коли службове розслідування стосується інформації з обмеженим доступом, розслідування проводиться з урахуванням положень Законів України “Про державну таємницю”, “Про інформацію” за відповідними правилами діловодства.
Стаття 70. Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків
1. На час проведення службового розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов’язків, крім випадку, визначеного абзацом другим частини першої статті 69 цього Закону.
2. Невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду фізичним або юридичним особам, державі, суб’єктам місцевого самоврядування, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання обов’язків. Рішення про відсторонення державного службовця приймається відповідно керівником державної служби або суб’єктом призначення.
3. Тривалість відсторонення від виконання посадових обов’язків за посадою не може перевищувати часу службового розслідування, а у разі передачі справи на розгляд дисциплінарної комісії — часу для прийняття рішення за результатами розгляду справи дисциплінарною комісією.
4. У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення в установленому порядку.
5. Під час відсторонення від виконання посадових обов’язків державний службовець зобов’язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та сприяти проведенню службового розслідування.
6. Відсторонення державного службовця від здійснення повноважень у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”.

Стаття 71. Висновок за результатами службового розслідування
1. У висновку за результатами службового розслідування зазначається:
1) дата і місце складення висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби особи (або членів комісії, яка проводила службове розслідування);
2) приводи та підстави для відкриття провадження у дисциплінарній справі;
3) обставини справи, зокрема обставини вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку;
4) пояснення державного службовця стосовно обставин справи;
5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи;
6) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин справи;
7) документи і матеріали, які підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;
8) відомості, що характеризують державного службовця, а також дані щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;
9) причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких знімають з державного службовця звинувачення (підозру);
10) висновок щодо наявності (відсутності) у діянні державного службовця дисциплінарного проступку і його юридичної кваліфікації з посиланням на норми законодавства.
2. Висновок підписується особою, що проводила службове розслідування, а у разі проведення розслідування дисциплінарною комісією — членами комісії. Члени комісії мають право на окрему думку, яка викладається ними письмово і додається до висновку.
3. Рішення про передачу дисциплінарної справи до дисциплінарної комісії або про закриття справи (провадження) приймається суб’єктом призначення протягом трьох робочих днів з дня виявлення проступку або закінчення службового розслідування.
4. Суб’єкт призначення закриває дисциплінарне провадження у разі встановлення за результатами службового розслідування факту відсутності у діянні державного службовця дисциплінарного проступку.


Стаття 72. Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення
1. Дисциплінарне стягнення повинне відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, попередню поведінку державного службовця, результати оцінювання результатів його службової діяльності, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
2. У разі проведення службового розслідування днем виявлення проступку вважається день, коли керівник був поінформований про його вчинення.
3. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
4. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
5. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
6. Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минуло два роки після його вчинення.
7. Державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, оскаржувати накладене на нього дисциплінарне стягнення у визначеному цим Законом порядку.
8. Державний службовець може користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.
Стаття 73. Пояснення державного службовця
1. Перед накладенням дисциплінарного стягнення керівник державної служби в органі або уповноважена ним особа (комісія), що проводить службове розслідування, повинні отримати від державного службовця, який притягується до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
2. Пояснення державного службовця повинне відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.
3. Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає проведенню службового розслідування та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.
Стаття 74. Право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи
1. Державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення, якщо службове розслідування не проводилось, або після складення і підписання висновку за результатами такого розслідування в межах строку, визначеного для підготовки матеріалів для їх розгляду відповідним органом або посадовою особою чи передачі їх до дисциплінарної комісії.
2. За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження і доповнення до висновку, клопотання щодо вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, що мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та подавати додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.
Стаття 75. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення
чи закриття дисциплінарного провадження
1. Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб’єкт призначення протягом п’яти робочих днів з дня виявлення проступку на підставі повідомлення та матеріалів його перевірки або висновку службового розслідування чи подання дисциплінарної комісії.
2. У рішенні, яке оформляється наказом або іншим актом, зазначається найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про особу державного службовця, стислий виклад обставин, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
3. Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діянні державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб’єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом чи іншим актом.
4. У разі виявлення за результатами розгляду ознак злочину чи адміністративного правопорушення суб’єкт призначення зобов’язаний протягом трьох робочих днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного правоохоронного органу.
5. Рішення дисциплінарної комісії є обов’язковими для розгляду суб’єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття провадження.
6. Державному службовцю видається під розписку належним чином завірена копія наказу чи іншого акта про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.
7. У разі відмови державного службовця від одержання копії наказу або іншого акта про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження такий документ не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення надсилається державному службовцеві за місцем його проживання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Стаття 76. Оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення
1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оскаржується державними службовцями категорії “А” до суду, а категорій “Б” та “В” до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду.
2. Скарга подається протягом десяти днів з дня одержання державним службовцем копії рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
3. Розгляд скарги проводиться в порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону.
Стаття 77. Зняття дисциплінарного стягнення
1. Якщо протягом року після накладення дисциплінарного стягнення державного службовця не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
2. Якщо державний службовець не вчинив нового порушення цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби і виявив себе як сумлінний службовець, стягнення може бути зняте до закінчення року, протягом якого таке стягнення було накладено, але не раніше ніж через шість місяців з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення. Право на дострокове зняття стягнення належить органу чи посадовій особі, що його застосували.
3. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення (крім зауваження) заходи заохочення до державного службовця не застосовуються.
Глава 3. Матеріальна відповідальність державних службовців
Стаття 78. Основи матеріальної відповідальності державних службовців
1. Матеріальна та моральна шкода, що була заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
2. Держава в особі суб’єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до:
1) державного службовця, що заподіяв шкоду;
2) посадової особи (осіб), яка (які) винна (винні) в незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця або працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв’язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
3. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Стаття 79. Обов’язок відшкодування шкоди
1. Державний службовець зобов’язаний відшкодувати державі шкоду, що була заподіяна через порушення його посадових обов’язків.
2. Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі через порушення його посадових обов’язків.
3. У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен з них несе відповідальність у пропорційному розмірі, що відповідає ступеню їх вини.
4. Під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, розмір шкоди щодо його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід, що випливає із стажу служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необґрунтованим.
Стаття 80. Порядок відшкодування шкоди
1. Для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцеві письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.
2. Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи повинен був дізнатися про обставини, які є підставою для пред’явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.
3. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.
4. У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного в пропозиції строку таке відшкодування здійснюється у судовому порядку за позовом керівника державної служби.
5. Позов може бути поданий до адміністративного суду з урахуванням строків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.
Розділ ІХ
ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Стаття 81. Підстави для припинення державної служби
1. Державна служба припиняється у разі:
1) втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 82 цього Закону);
2) закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 83 цього Закону);
3) ініціативи державного службовця (стаття 84 цього Закону);
4) ініціативи суб’єкта призначення (стаття 85 цього Закону);
5) настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 86 цього Закону);
6) незгоди державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов (стаття 42 цього Закону);
7) досягнення державним службовцем шістдесятирічного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги (стаття 35 цього Закону);
9) застосування заборони, передбаченої Законом України “Про очищення влади”;
10) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили;
11) смерті державного службовця.
2. Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посади з ініціативи новопризначених керівників.
Стаття 82. Припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження
1. Підставами для припинення державної служби у зв’язку з втратою права на державну службу або його обмеження є:
1) припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
2) набуття громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про запобігання корупції”;
4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави;
5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 31 цього Закону.
2. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 83. Припинення державної служби у зв’язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби
1. У разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з неї в останній день цього строку.
2. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов’язаний письмово повідомити керівнику державної служби не пізніше ніж за чотирнадцять робочих днів про свій вихід на службу.
Стаття 84. Припинення державної служби за ініціативою
державного службовця
1. Державний службовець має право звільнитися із служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі шляхом подання заяви не пізніше ніж за два тижні до дня звільнення.
2. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із керівником державної служби, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.
3. Керівник державної служби зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у разі неможливості продовження виконання службових обов’язків та проходження державної служби, відкликання такої заяви, а також з інших підстав, передбачених законодавством про працю.
Стаття 85. Припинення державної служби за ініціативою
суб’єкта призначення
1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату, реорганізація чи ліквідація державного органу за рішенням Кабінету Міністрів України, у разі коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а у разі відсутності такої пропозиції — іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органів;
2) незгода державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов, передбачених статтею 42 цього Закону;
3) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
4) одержання державним службовцем повторного негативного оцінювання результатів службової діяльності;
5) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення може бути нез’явлення державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов’язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
3. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, коли державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, який звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення на місці його служби нової посади чи вивільнення наявних посад, що відповідають кваліфікації такого державного службовця, протягом шести місяців з дня його звільнення повинен бути прийнятий на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду до цього органу за результатами конкурсного відбору.
4. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 і 2 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
5. Особи, звільнені на підставі пунктів 3—4 частини першої цієї статті, можуть на загальних засадах вступити на державну службу після усунення обставин, які стали підставою для звільнення із служби.
6. Особа, звільнена на підставі пункту 5 частини першої цієї статті, може на загальних засадах вступити на державну службу не раніше ніж через два роки після звільнення із служби.
Стаття 86. Припинення державної служби у зв’язку з обставинами,
що склалися незалежно від волі сторін
1. Підставами для припинення державної служби у зв’язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є:
1) поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала;
2) неможливість виконання державним службовцем службових обов’язків за станом здоров’я за наявності медичного висновку, порядок надання якого визначається спільно центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною або про обмеження дієздатності особи;
4) визнання державного службовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
5) обрання на виборну посаду до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з дня призначення на таку посаду;
6) смерть державного службовця.
Стаття 87. Пенсійне забезпечення
1. Пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється на загальних засадах відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Розділ Х
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та вводиться в дію з 1 червня 2015 року, крім:
пункту 1 частини другої статті 20 цього Закону в частині володіння однією з офіційних мов Ради Європи, який вводиться в дію через п’ять років після набрання ним чинності;
частини першої статті 51  цього Закону, яка набирає чинності з
1 січня  2016 року;
статті 87 цього Закону, яка вводиться в дію одночасно із введенням в дію закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах.
2. До приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативні акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. З дня введення в дію цього Закону втрачають чинність:
1) Закон України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, яка застосовується для державних службовців, визначених у частині другій статті 6 цього Закону, та яка втрачає чинність одночасно з набранням чинності статтею 87 цього Закону;
2) Постанова Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року “Про введення в дію Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 491);
3) Закон України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22,
ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17).
4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) примітку до статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) доповнити реченням такого змісту: “Особи, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу”, не є суб’єктами правопорушення, визначеного частиною третьою цієї статті.”;
2) у Законі України “Про Антимонопольний комітет України” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 50, ст. 472; 2000 р., № 41, ст. 343; 2004 р., № 13, ст. 181; 2012 р., № 31, ст. 391):
у частині першій статті 18 слова “(крім звільнення)” виключити;
у частині третій статті 27 слова “працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону” замінити словами “державних службовців Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень встановлюються відповідно до Закону України “Про державну службу”;
3) у статті 49 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20—21, ст. 190; 2013 р., № 17, ст. 154):
частини другу і третю виключити;
доповнити статтю частиною такого змісту:
“Посадові особи місцевих державних адміністрацій несуть майнову відповідальність у порядку, передбаченому Законом України “Про державну службу”.”;
4) частину шосту статті 64 Закону України “Про Національний банк України” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238; 2000 р., № 42, ст. 351; 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII) викласти в такій редакції:
“Ранги державним службовцям Національного банку України присвоюються Головою Національного банку України, крім випадків, передбачених законом.”;
5) пункт 9 частини першої статті 1, частину третю статті 10, частину другу статті 22 та пункт 2 частини п’ятої статті 31 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 22, ст. 171; 2009 р. № 18, ст. 247; 2012 р., № 26, ст. 273; 2013 р., № 15, ст. 97, № 24, ст. 243) після слів “Кодексу законів про працю України” доповнити словами “, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами”;
6) у Законі України “Про дипломатичну службу” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296; 2013 р., № 14, ст. 89):
статтю 9 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
“На дипломатичних та адміністративно-технічних працівників поширюються також вимоги до рівня професійної компетентності, визначені Законом України “Про державну службу”.”.
У зв’язку з цим частини третю — восьму вважати відповідно частинами четвертою — дев’ятою;
статтю 14 виключити;
статті 34 і 41 викласти в такій редакції:
“Стаття 34. Дисциплінарна відповідальність працівників дипломатичної служби
Працівники дипломатичної служби притягаються до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених Законом України “Про державну службу”.
Крім передбачених у Законі України “Про державну службу” видів дисциплінарних стягнень, до працівників дипломатичної служби може також застосовуватися такий захід дисциплінарного впливу, як затримка до одного року у присвоєнні чергового дипломатичного рангу.”;
“Стаття 41. Підстави припинення дипломатичної служби
Дипломатична служба припиняється з підстав, передбачених Законом України “Про державну службу”.
Дипломатична служба припиняється також на таких підставах:
1) невиконання працівником дипломатичної служби основних обов’язків, передбачених статтею 30 цього Закону;
2) порушення обмежень, пов’язаних з перебуванням на дипломатичній службі, передбачених статтею 31 цього Закону;
3) досягнення працівником дипломатичної служби граничного віку перебування на дипломатичній службі або його відставка (статті 42 і 43 цього Закону);
4) неподання або подання працівником дипломатичної служби неправдивих відомостей щодо його майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру згідно із Законом України “Про запобігання корупції”;
5) невитримання випробування, яке встановлено під час прийняття на дипломатичну службу (стаття 11 цього Закону);
6) завершення строку дії контракту або порушення умов контракту.
Звільнення працівника дипломатичної служби з посади не вважається припиненням дипломатичної служби, якщо таке звільнення відбулося не з підстав, передбачених цією статтею та статтею 43 цього Закону.
Зміна керівників не може бути підставою для припинення працівником дипломатичної служби роботи на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім патронатної служби Міністра закордонних справ України.”;
7) абзац другий частини першої статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) виключити;
8) у частині дев’ятій статті 8 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2 - 3, ст. 11; 2013 р., № 36, ст. 469, № 47, ст. 658; 2014 р., № 11, ст. 135, № 20 — 21, ст. 712, № 39, ст. 2006; 2015 р., № 11, ст. 75):
слова “Про державну службу”,” виключити;
доповнити частину абзацом  такого змісту:
“Платникам, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу”, встановлюється єдиний внесок у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.”;
9) у Законі України “Про центральні органи виконавчої влади” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 38, ст. 385; 2014 р., № 13, ст. 223, № 49, ст. 2056):
абзац другий частини шостої статті 5 викласти в такій редакції:
“Здійснення заходів щодо державної реєстрації міністерства, центрального органу виконавчої влади як юридичної особи покладається відповідно на державного секретаря міністерства та керівника центрального органу виконавчої влади.”;
у частині другій статті 8:
у пункті 3 слова “апаратом міністерства і територіальними органами міністерства” замінити словом “міністерством”;

пункт 5 викласти в такій редакції:
“5) вносить Прем’єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника та заступника міністра, а також державного секретаря міністерства за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу; ”;
пункти 6, 8, 10, 12, 13, 17, 18, 20, 22, 24 і 27 виключити;
у пункті 21 слова “та заступника міністра — керівника апарату” виключити;
статті 10 і 11 викласти в такій редакції:
“Стаття 10. Державний секретар міністерства
1. Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністрові.
2. Державний секретар міністерства призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, строком на п’ять років, з правом повторного призначення.
Відбір кандидатури на посаду державного секретаря міністерства здійснюється за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до законодавства про державну службу.
Кандидатом на посаду державного секретаря міністерства може бути громадянин України, який має вищу освіту, загальний стаж роботи не менше семи років, включаючи досвід управлінської роботи не менше трьох років, і відповідає іншим вимогам, передбаченим законодавством.
3. Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності апарату міністерства, стабільності і наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов’язаної із здійсненням повноважень міністерства.
4. Державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань:
1) організовує роботу апарату міністерства;
2) забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства та подає їх на розгляд міністрові;
3) організовує та контролює виконання апаратом міністерства Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступників, звітує про їх виконання;
4) готує та подає міністрові для затвердження плани роботи міністерства, звітує про їх виконання;
5) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті міністерства;
6) у межах своїх повноважень запитує та одержує в установленому порядку від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій в Україні та за її межами безоплатно інформацію, документи і матеріали, а від органів державної статистики — статистичну інформацію, необхідну для виконання покладених на міністерство завдань;
7) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство;
8) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, затверджує структуру апарату міністерства;
9) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує штатний розпис та кошторис міністерства;
10) затверджує положення про структурні підрозділи апарату міністерства;
11) призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату міністерства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;
12) приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату міністерства, приймає рішення щодо їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності;
13) призначає на посади керівників територіальних органів міністерства за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та їх заступників і звільняє їх з посад (крім випадків, визначених законом);
14) погоджує у передбачених законодавством випадках призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
15) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює у межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об’єктами державної власності;
16) притягує до дисциплінарної відповідальності керівників державних підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління відповідного міністерства;
17) забезпечує в установленому порядку організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників міністерства;
18) представляє міністерство як юридичну особу в цивільно-правових відносинах;
19) у межах повноважень, передбачених законом, дає обов’язкові для виконання державними службовцями та працівниками міністерства доручення;
20) з питань, що належать до його повноважень, підписує накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання;
21) вносить подання щодо представлення в установленому порядку державних службовців та працівників апарату міністерства, його територіальних органів до відзначення державними нагородами України;
22) у разі звільнення міністра здійснює його повноваження до призначення на цю посаду іншої особи, крім повноважень, які визначені пунктами 2, 5 (за винятком звільнення), 7, 9, 11 (за винятком звільнення) частини другої статті 8 та статтею 18 цього Закону.
Стаття 11. Апарат міністерства
1. Апарат міністерства — організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань.
2. Апарат міністерства очолює державний секретар міністерства.
3. Апарат міністерства складається із секретаріату та самостійних структурних підрозділів.
Структуру апарату міністерства затверджує державний секретар міністерства.
4. Вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.
5. Державні службовці апарату міністерства призначаються на посаду та звільняються з посади державним секретарем міністерства в порядку, передбаченому законодавством про державну службу.
Працівники апарату міністерства приймаються на роботу та звільняються з роботи державним секретарем міністерства в порядку, передбаченому законодавством про працю.
6. Звільнення міністра не може бути підставою для звільнення державних службовців та працівників апарату міністерства, крім працівників патронатної служби міністра.”;
у статті 12:
частину першу доповнити реченням такого змісту: “Чисельність патронатної служби міністра становить не більше десяти осіб.”;
частину третю викласти в такій редакції:
“3. Міністр самостійно визначає персональний склад патронатної служби міністра. Працівники патронатної служби міністра призначаються на посаду та звільняються з посади державним секретарем міністерства за поданням міністра, а також у зв’язку із звільненням міністра.”;
частини четверту і п’яту виключити;
у частині сьомій слова “про державну службу” замінити словами “про працю”;
у частині другій статті 14 слова “заступник міністра — керівник апарату” замінити словами “державний секретар міністерства”;
у частині другій статті 18:
у пункті 4 слова “і за пропозицією його керівника — стосовно кандидатур на посади його заступників” замінити словами “за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу”;
доповнити частину пунктом 41 такого змісту:
“41) вносить на розгляд Прем’єр-міністра України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника і заступників керівника центрального органу виконавчої влади за поданням керівника центрального органу виконавчої влади, підготовленим за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу; звільняє із зазначених посад за пропозицією керівника центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу;”;
частини першу і другу статті 19 викласти в такій редакції:
“1. Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.
Пропозиції щодо кандидатури для призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади вносить на розгляд
Прем’єр-міністра України міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу.
Пропозиції щодо звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади вносить на розгляд Прем’єр-міністра України міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, відповідно до законодавства про державну службу.
2. Керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за поданням керівника центрального органу виконавчої влади, підготовленим за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу.
Заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за поданням керівника центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.
Кількість заступників керівника центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Мiнiстрiв України, визначається Кабінетом Міністрів України на основі обґрунтованого подання відповідного керівника.”;
в абзаці першому частини п’ятої статті 21 слова “за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади” замінити словами “відповідно до законодавства про державну службу”;
10) у Законі України “Про Кабінет Міністрів України” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 13, ст. 222, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII):
частину п’яту статті 9 доповнити абзацом такого змісту:
“Трудова книжка, документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров’я та інші документи, які подаються членом Кабінету Міністрів України під час призначення його на посаду, зберігаються за місцем роботи.”;
у статті 21:
частину п’яту доповнити абзацом такого змісту:
“Кабінет Міністрів України за обґрунтованим поданням керівника центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, визначає кількість заступників такого керівника.”;
частину сьому викласти в такій редакції:
“7. Кабінет Міністрів України призначає на посаду:
1) керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, за поданням Прем’єр-міністра України на підставі пропозицій міністра, який спрямовує і координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу;
2) перших заступників і заступників міністрів — за поданням міністрів;
3) державних секретарів міністерств — за поданням відповідних міністрів за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу.
Звільнення зазначених осіб здійснюється Кабінетом Міністрів України з підстав, передбачених Законами України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органи виконавчої влади”, “Про державну службу”, Кодексом законів про працю України.”;
у пункті 4 частини першої статті 42:
абзац другий після слів “місцевих державних адміністрацій” доповнити словами “відповідно до законодавства про державну службу”;
абзац третій викласти в такій редакції:
“подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України, на підставі пропозицій міністра, який спрямовує і координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу;”;
абзац четвертий після слів “для призначення на посаду” доповнити словами “за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу”;
у частині першій статті 44:
пункт 4 викласти в такій редакції:
“4) вносить на розгляд Прем’єр-міністра України пропозиції щодо призначення на посаду за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, та звільнення зазначених осіб з посади;”;
доповнити частину пунктом 41 такого змісту:
“41) вносить Кабінету Міністрів України подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника та заступників міністра;”;


частину четверту статті 47 доповнити абзацом такого змісту:
“Посади Міністра Кабінету Міністрів України та його першого заступника належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.”;
частину другу статті 54 після слів “мають право” доповнити словом “виключно”;
у першому реченні частини першої статті 57 слова “в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про державну службу” замінити словами “на загальних засадах відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
5. Установити, що під час формування структури і штатного розпису державного органу керівник державної служби передбачає обов’язкову наявність усіх груп оплати праці. При цьому кількість посад категорій А і Б в державному органі повинна становити не більше третини його штатної чисельності.
6. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 1,5 відсотка посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби з дня затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2015 рік до набрання чинності частиною першою статті 51 цього Закону.
У період з 1 червня 2015 року до набрання чинності частиною першою статті 51 цього Закону надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 1,5 відсотка посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
7. Державні службовці, які на день введення в дію цього Закону займали посади державної служби, продовжують виконувати в межах наданих їм повноважень функції відповідного державного органу.
8. Умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), органів влади Автономної Республіки Крим, які на день введення в дію цього Закону є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Критерії посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
9. Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до введення в дію цього Закону обчислюється у порядку та на умовах, установлених раніше діючим законодавством.
10. За державними службовцями, які відповідно до статті 35 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490) набули право на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено статтею 57 цього Закону, така тривалість додаткових відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.
11. Працівники, зазначені в пункті 7 цього розділу, які на день введення в дію цього Закону мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
12. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
13. Для осіб, які на день введення в дію цього Закону мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на пенсію відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
14. За державними службовцями, які на день введення в дію цього Закону перебувають у відставці відповідно до статті 31 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
15. Установити, що на період до поліпшення економічної ситуації в країні, але не пізніше ніж до 1 січня 2020 року державні службовці мають право в позаробочий час виконувати на умовах цивільно-правових договорів іншу оплачувану роботу, в тому числі наукову, викладацьку, творчу роботу, надання консультативних та інших послуг, за умови інформування керівника державної служби про місце та характер такої роботи, а також за умови, що ця робота не призведе до виникнення конфлікту інтересів відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”.
Для виконання роботи, передбаченої в абзаці першому цього пункту, керівником державної служби за заявою державного службовця надається відпустка без збереження заробітної плати, але не більше ніж один робочий день на тиждень, або встановлюється неповний робочий тиждень за згодою такого керівника.
До державних службовців, які перебувають у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до цього Закону, обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлені Законом України “Про запобігання корупції”, не застосовуються”.
16. Установити, що виплати, які отримують державні службовці у зв’язку з їх відставкою, після введення в дію цього Закону припиняються.
17. Установити, що видатки на реалізацію положень цього Закону у 2015 році здійснюються в межах коштів, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2015 рік”.
Керівникам державних органів для реалізації норм цього Закону здійснити заходи, спрямовані на економію фонду оплати праці, шляхом упорядкування та оптимізації структури їх апарату, скорочення чисельності працівників.
Перехід на нові умови оплати праці державних службовців здійснюється у державному органі після реалізації заходів, які дадуть змогу запровадити такі умови оплати праці в межах кошторисних призначень.
Нові умови оплати праці державних службовців не застосовуються у державних органах, які перебувають у стадії ліквідації чи реорганізації.
Надати право керівникам державних органів у разі зменшення у зв’язку з установленням нових умов оплати праці розміру заробітної плати (без премії) у окремих державних службовців таких органів на час роботи на займаній посаді виплачувати в межах видатків, передбачених на оплату праці, різницю між заробітною платою, визначеною за попередніми умовами оплати праці (без премії) та розміром заробітної плати, встановленим за новими умовами оплати праці.
18. Кабінету Міністрів України:
1) у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом затвердити Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби та Регламент Комісії з питань вищого корпусу державної служби, а також схему посадових окладів на посадах державної служби на 2015 рік;
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
2) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести власні нормативно-правові акти та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
3) у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити конкурсний відбір на посади державних секретарів міністерств та їх заступників відповідно до вимог цього Закону;
4) з 1 січня 2016 року забезпечити конкурсний відбір на посади керівників, перших заступників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади з урахуванням вимог цього Закону.
              Голова
Верховної Ради України

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Гройсман за безсилих і безвідповідальних міністрів

Гройсман: В Україні є професійна армія, мають бути професійні держслужбовці

Четвер, 26 листопада 2015, 10:43

 

Версія для друку Коментарі1

Фракція "Народний Фронт" вимагає негайного прийняття закону "Про державну службу" внесеного Кабінетом міністрів.

Про це у своєму Facebook написав депутат Леонід Ємець.

"Ми вимагаємо від інших фракцій підтримати цей необхідний для держави закон і віддати кожен голос", - наголосив він.

Ємець додав, що мова йде про доопрацьований комітетом варіант закону.

"Ми  були, є і будемо за реальну реформу державної служби. Як би окремі міністри або їх прихлєбателі не трималися за свої повноваження", - підкреслив він.

У свою чергу спікер Володимир Гройсман заявив про необхідність прийняття закону про державну службу.

"Ми маємо з вами можливість, виходячи з того, що цей закон є надзвичайно важливим і над ним працювали більше року. Комітет профільний з експертним середовищем провів титанічну роботу, щоб вийти на документ,  який би міг бути підтриманий в стінах українського парламенту", - зазначив він.

"В Україні має бути професійна армія, професійне військо,  в Україні має бути професійний державний службовець, який не просто ходить на роботу, породжує корупцію і отримує заробітню плату, а який може якісно виконувати свої обов'язки", - додав він.

Як пояснив "Українській правді" Леонід Ємець, закон про державну службу обмежує можливість міністрів впливати на кадрову політику міністерства.

"Міністри стають ще більш політичними фігурами, ще менше можуть впливати на кадрові питання в міністерствах. Набір кадрів відбувається лише через конкурси. Вводиться посада секретаря міністерства, який опікуватиметься секретар міністерства. Все буде проводитись за європейськими процедурами. Закон дуже європейський", - розповів Ємець.

"Завдяки закону з'являється велика кількість запобіжників прийняттю непрофесійних рішень. Кожен відповідати за свій напрямок роботи, нести за нього свою відповідальність ", - додав він.

Законом також обмежується політична діяльність державних службовців.

Українська правда

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Бестолковая реформа

Бестолковая реформа госслужбы

20 января 2015, 15:01

Новозапропоновані президентом реформи Державної служби не впоралися із завданням якісного реформування української бюрократичної системи. Адже метою реформ є подолання корупції у держслужбі за рахунок професійності, політичної неупередженості та рівного доступу громадян країни до державної служби.

Але, проаналізувавши запропонований текст закону про Державну службу за допомогою літературно-семантичного аналізу в контексті найкращих демократичних традицій Вестмінстерських держав, таких як Велика Британія, Канада, Австралія, стає зрозумілим – він писався заради галочки. Бо система зберігає застарілі і корумповані важелі та схеми впливу.

В аналізі закону було підраховано правові терміни, конвенції, цінності або концепти, словом – принципи, які є важливими для закордонних адміністративних законів.

І такий аналіз показав – деякі важливі правові західні принципи навіть і не згадуються в законі. А ті, що згадуються – не завжди прописуються у тому самому значенні як це робиться в закордонних законах.

Приміром, в документі бракує такого принципу, як "підзвітність". На Заході підзвітність є багатогранним принципом відповідальності, який має на увазі, що держслужбовець є підзвітний громадянам, своїм безпосереднім керівникам, міністру, депутатам в комісіях, тощо.

Цей термін також включає в себе такі під-принципи, як зобов’язання або обов’язок та пояснення і виправдання, особливо перед "судом публічної думки".

Без чіткого прописання "підзвітності", закон втрачає свою дієвість. До речі, "дієвість" та "економність" є Вестмінстерськими принципами, які теж не згадуються в законі.

Інший важливий принцип, про який "забули" – "дискреційні повноваження" держслужбовців або надання держслужбовцям свободи діяти на власний розсуд.

Для країни з "кодексною" правовою системою, це мабуть найважчий для розуміння принцип, але активність та працездатність держслужби в ХХІ столітті залежить від правильного балансу між дискреційними уповноваженнями та політичним керуванням держави.

Іронічно, але саме такі сили є обов’язковими для того, щоб вивести Україну з "ручного і корумпованого режиму" керування держави і ввести її у системний режим керування.

Уповноважуючи держслужбовця такими силами, йому надається можливість на місці приймати певні рішення, і йому вже не буде потрібно бігати до своїх керівників, щоб отримати "відмашку".

Зрозуміло, що в кабінетах вищого керівництва за закритими дверима, корупція має більше розв’язані руки, ніж за столиком у приймальні.

"Політична нейтральність" є сталим принципом у Вестмінстерських країнах, який подається в законі про держслужбу у неповній, недорозвинутій формі "політичної неупередженості".

В статті 4.9 цього закону, політична неупередженість пояснюється як: "недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків".

Проте, у Вестмінстерських країнах, політична неупередженість входить у принцип політичної нейтральності. В додаток вона включає у себе ще 5 додаткових під-принципів:

- розділення повноважень та відповідальностей між політиками та держслужбовцями. Політики відповідають за остаточні політичні рішення і стратегічні напрямки, а держслужбовці за технічні аспекти тих чи інших рішень та напрямків. Вони також відповідають за створення, імплементацію та координацію тих рішень;

- держслужбовці надають конфіденційно та приватно об’єктивні і чесні поради політикам щодо державних програм, а політики гарантують анонімність держслужбовцям, беручи всю відповідальність за рішення апарата на себе;

- взамін за анонімність, держслужбовці отримують стабільність на робочих місцях і лояльно та старанно виконують вказівки міністра та імплементують програми;

- призначення та просування держслужбовців по службі за їхніми знаннями та досвідом, а не за приналежністю до будь-якої партії;

- держслужбовці публічно не висловлюють свої думки про уряд, міністра, державну політику, держпрограми чи держслужбу.

Закон не чітко показує різницю між політичними, патронатними та державними службовцями. Документ не пояснює, як саме держслужбовець відрізняється від політичного чи патронатного держслужбовця. Натомість, ця різниця подається в законі про Центральні органи виконавчої влади.

Вивчаючи його, знайдено ще одну велику розбіжність між західними демократичними традиціями та запропонованими реформами – чи реформою, яку навмисно не проводять. Саме ця розбіжність нав’язує думку, що українські політики не зацікавлені у справжній реформі держслужби, тому що вони не реформують обов’язки та повноваження політичних службовців.

Політичні службовці – політичні соратники та прихильники міністра, яких прем’єр-міністр призначає на посаду першого заступника міністра або додаткових заступників. Такі посади звільняються тоді, коли міністр звільняється або коли нова політична сила приходить до влади – це і робить їх політичними держслужбовцями.

У міністрів є також патронатні держслужбовці – це ті ж самі політичні держслужбовці, але вони не мають права давати вказівки і доручення держслужбовцям. Крім того у міністра є адміністративний заступник або керівник апарата, тощо.

Уповноваження політичного заступника прописані у статтях 9.4 і 9.5 закону про центральні органи виконавчої влади, де говориться, що "Перший заступник міністра, заступники міністра дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.

Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу".

Уповноваження керівників апаратів прописані у статті 10.4 згадуваного закону

"Заступник міністра – керівник апарату відповідно до покладених на нього завдань: I) організовує роботу апарату міністерства; II) забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства та подає їх на розгляд міністрові; III) організовує та контролює виконання апаратом міністерства Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступників, звітує про їх виконання…".

Політичні заступники мають право давати обов’язкові вказівки й доручення держслужбовцям, але на них не поширюється системних важелі перевірки і контролю. Вони є "безвідповідальні".

Обидва закони, про які йдеться в цій статті нічого конкретного не говорять про відповідальність політичних заступників. Тому, де-факто, у них є недоторканість, і це дає їм великий простір для різних схем, у тому числі і корумпованих.

Найголовніша різниця між політичними та адміністративним заступниками полягає в їхніх обов’язках і у суті задач, які вони виконують. Політичні заступники виконують делікатні, сенситивні та навіть секретні задачі та обов’язки. Щоб знищити корупцію потрібно ліквідувати посади політичних заступників.

Крім того, у зв’язку з постійними ротаціями міністрів, політичні заступники, які приходять в міністерство, не завжди добре обізнані з керуванням того чи іншого державного апарата.

Це у свою чергу призводить до зниження компетентності політичних заступників та якості їхніх вказівок і доручень. І як результат – неефективність в держслужбі, зайві перевірки, тощо.

Відповідальність та авторитет в апараті є розпорошеними між усіма заступниками. Політичні заступники "обкрадають" керівника апарата. Вони обмежують його вплив у міністерстві, ослаблюють його контроль та провідницьку роль у розробці та імплементації державних програм.

Навіть у "реформованому" Міністерстві освіти є аж чотири політичних заступника міністра. Виникає питання: чи потрібні вони там? Дублікат ресурсів?

У Вестмінстерських країнах немає політичних заступників міністрів. Міністр працює з керівником апарату, якого теж призначає Кабінет Міністрів. Але керівник апарату переважно є професійним бюрократом, який просунувся з самих низів держслужби.

Західні політичні працівники більше схожі на українських патронатних працівників. Вони не дають вказівки, але відслідковують та представляють інтереси міністра при спільній розробці та імплементації разом з держслужбовцями конкретних державних програм.

Отже, в теперешній редакції закон про держслужбу є малоефективним. Надіємося, що зацікавленні установи доопрацюють його разом з законом про центральні органи виконавчої влади. Цих два закони потрібно "реформувати" одночасно.

Своєю чергою вважаємо необхідним: відмінити посади політичних заступників; докладніше прописати функцію держслужби у координації програм з іншими міністерствами, ВРУ, АП; наблизити закон про держслужбу до західних стандартів, на яких базується робота держслужби, та надати дискреційні повноваження, перед тим навчивши держслужбовців використовувати цей інструмент!

Ці зміни є першочерговими і обов’язковими для того, щоб провести справжні реформи в державній службі.

Володимир Паславський, спеціаліст з питань державного управління, Торонто, Канада, для УП

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Стратегії нема, відповідей на зауваження до проекту закону теж.

02 листопада у Верховній Раді відбувся семінар-круглий стіл на тему «Реформа державної служби в контексті всеохоплюючої реформи державного управління в Україні».

Народні депутати, урядовці, представники міжнародних організацій проаналізували теперішню готовність Верховної Ради  ухвалити закон «Про державну службу» та обговорили очікувані наслідки успішної реформи усього управлінського апарату в Україні, включно із реформою Центральних органів виконавчої влади і Кабінету міністрів, фінансові наслідки змін, етапи майбутньої реорганізації державного управління - стратегічне бачення та оцінку витрат.

 Ухвалення закону про держслужбу є першим кроком всеохопної реформи. Обговорення законопроекту розтягнулося на довгих десять років. Навесні законопроект нарешті пройшов перше читання. Зараз парламент впритул наблизився до ухвалення закону в цілому, що заплановано на листопад. Ухвалення закону про держслужбу є умовою для отримання Україною фінансової допомоги у 600 мільйонів євро від Європейського Союзу.

  У «круглому столі, зокрема, взяли участь Ян Томбінскі, Посол, Голова Представництва ЄС в Україні, Оксана Сироїд, віце-спікер Верховної Ради, Костянтин Ващенко, Голова Національного агентства з питань державної служби, Альона Шкрум, Голова підкомітету з питань державної  Комітету ВР питань державного будівництва.

 Учасники наголосили н необхідності якнайшвидше ухвалити закон про державну службу.

 Ян Томбінскі, Посол, Голова Представництва ЄС в Україні сказав:

 «Нова Україна потребує нової державної служби. Без цієї реформи неможливо проводити усі інші. ЄС сподівається, що вже найближчим часом парламент ухвалить закон про держслужбу. Зі свого боку Європейський Союз готовий фінансово підтримати цю реформу».

 Альона Шкрум, Голова підкомітету з питань державної служби Комітету Верховної Ради з державного будівництва повідомила, що голосування може відбутися вже 5-го листопада:«Нам не уникнути реформи державної служби та загалом реформи державного управління. Питання тільки, чи у депутатів вистачить відповідальності нарешті розпочати реформу зараз. Чи ми ще на півроку заморозимо процес будь-яких реформ, адже без реформи держслужби немає можливості створити команду реформаторів у всіх органах влади.»

 Також спікери нагадали, що закон про реформу держслужби є лише першим кроком у всеохопній реформі органів державного управління. Ганна Онищенко, Міністр Кабінету міністрів України розповіла, що вже на 90% готова Стретегія реформування органів державного управління.

Дмитро Шимків, Заступник Голови Адміністрації Президента запропонував одразу подбати про належну імплементацію цього закону, аби держслужбовці в Україні відчували таку ж відповідальність за роботу і неприпустимість вчинення корупційних дій, як держслужбовці в успішних країнах: «У США та країнах ЄС держслужбовці щороку проходять тестування і перевірку дотримання антикорупційних зобов’язань. Нам також треба рухатися в цьому напрямку».

 «Зараз якість держслужби вкрай низька. І вона абсолютно відокремлена від процесу прийняття рішень. Тому що у нас ніколи не було держаних службовців – були службовці окремих осіб, партій, міністрів, але не держави і не людей», - сказала учасниця обговорення – Заступниця Голови Верховної Ради Оксана Сироїд: «Реформа державної служби робиться передовсім для того, щоб забезпечити компетентність та відповідальність чиновників.  Це може забезпечити відкритий конкурс на посаду замість політичних квот, адекватна і прозора зарплата, замість прихованої системи додаткових виплат та пільг. Все це робиться для того, щоб чиновники могли коректно розрахувати тарифи, підготувати якісний законопроект. І щоб за кожною помилкою було прізвище».

 Круглий стіл організовано за підтримки Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування та Української частини Парламентського комітету асоціації. Серія круглих столів в рамках проекту «РАДА за ЄВРОПУ» впроваджується Лабораторією законодавчих ініціатив та фінансується Європейським Союзом.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Законопроект переробляти ніколи. Веземо його в США на аналіз...

Реформу державної служби в Україні обговорено у м. Вашингтон під час ділової поїздки Голови Нацдержслужби Костянтина Ващенка до Сполучених Штатів Америки

PA010159Голова Нацдержслужби  Костянтин  Ващенко  у  складі   української делегації з 27 вересня по 2 жовтня 2015 року перебував з робочою поїздкою у США.

Під час візиту у м. Вашингтон Костянтин Ващенко провів зустрічі з губернаторами, сенаторами, виконуючим обов'язки директора Офісу з управління персоналом США (The United States Office of Personnel Management (OPM); Директором Офісу виконавчого Секретаріату Офісу з управління персоналом США; спеціальним радником з питань Європи та Євразії при офісі Віце-Президента США; Віце-президентом програм Європи і Азії, Африки, Латинської Америки і Кариб Національного фонду на підтримку демократії (National Endowment for Democracy, NED); міжвідомчим експертом Центру прикладних досліджень з питань конфліктів, Інституту миру США; заступником директора Управління з питань Східної Європи Державного департаменту США; спеціалістом Комітету з питань міжнародних відносин Сенату США.

У рамках зазначених зустрічей Голова Нацдержслужби презентував проект нової редакції Закону України «Про державну службу», проект Стратегії реформування державного управління України на 2015-2020 роки, а також здійснив обмін досвідом  щодо реформування системи державної служби.

PA020162Під час зустрічі з Жозеттою Р. Робінсон - Директором Офісу виконавчого Секретаріату Офісу з управління персоналом Сполучених Штатів Америки, Костянтин Ващенко звернувся з проханням здійснити експертизу проекту Закону України «Про державну службу». Американські колеги з зацікавленістю погодилися надати експертну допомогу та провести експертизу законопроекту.

Окрім того, було досягнуто домовленості щодо налагодження співпраці  та підписання меморандуму про співробітництво у формі обміну листами.

В ході візиту до Сполучених Штатів Америки Голова Нацдержслужби також провів робочі зустрічі з представниками Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Національного демократичного інституту міжнародних відносин (NDI), які висловили готовність надати технічну допомогу та тим самим підтримати процес реформування системи державної служби в Україні.

 

Довідково:

Офіс з управління персоналом США (The United States Office of Personnel Management (OPM) є незалежним агентством уряду Сполучених Штатів з питань державної служби, яке було утворене шляхом реорганізації у 1978 році Комісії з питань державної служби (The Сivil Servise Commission). Основними принципами роботи Офісу з управління персоналом США є відбір та просування співробітників за заслугами відповідно до справедливого та відкритого конкурсу, відношення до співробітників і кандидатів на справедливій і рівноправній основі, забезпечення рівноправної оплати праці за рівноправну роботу та винагороди за відмінне виконання роботи, ефективне управління співробітниками, навчання співробітників з метою досягнення ними кращих результатів та індивідуальної продуктивності, захист співробітників від невідповідного політичного впливу тощо.

Бет Коберт - виконуюча обов'язки директора Офісу з управління персоналом Сполучених Штатів Америки (The United States Office of Personnel Management (OPM).

Жозетта Р.Робінсон - Директор Офісу виконавчого Секретаріату Офісу з управління персоналом Сполучених Штатів Америки (The United States Office of Personnel Management (OPM).

Майкл Карпентер - спеціальний радник з питань Європи та Євразії при офісі Віце-Президента США.

Надя Дюк - Національний фонд на підтримку демократії (National Endowment for Democracy, NED), віце-президент програм Європи і Азії, Африки, Латинської Америки і Кариб.

Колін Клірі - міжвідомчий експерт Центру прикладних досліджень з питань конфліктів, Інституту миру Сполучених Штатів Америки.

Моллі Монтгомері – Заступник директора Управління з питань Східної Європи, Державний департамент США.

Даміан Ф. Мерфі – спеціаліст Комітету з питань міжнародних відносин Сенату США.

Натія Джікія – старший керівник програми Національного демократичного інституту міжнародних відносин.

Лаура Джеветт – регіональний директор програм Євразії Національного демократичного інституту міжнародних відносин.

Кеті Фокс – заступник директора з питань Євразії Національного демократичного інституту міжнародних відносин.

 

 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Реформа державної служби, яку визначили як пріоритетну...

Реформа державної служби – тут і зараз

 Реформа державної служби, яку визначили як пріоритетну в Коаліційній угоді та Програмі діяльності уряду, може бути відкладена на невизначений термін.

Першого липня на засіданні комітету Верховної Ради планували узгодити до другого читання проект закону про державну службу №2490. В порядку денному комітету для нього виділили "пріоритетне" останнє місце.

Зважаючи на більш ніж 12000 правок, було вирішено перенести розгляд цього питання на наступний тиждень. Це сьогодні, 15 липня, о 15.00.

Головний ризик, який несе небажання депутатів прийти на засідання комітету – відкладення реформи державної служби на невизначений термін.

Від такого блокування програють не лише прогресивні міністри та голови ОДА, які б хотіли навести порядок в своїх відомствах, є ризик не отримати черговий транш інституційного гранту ЄС в розмірі 105 мільйонів євро, в умовах надання якого прописано ухвалення відповідного закону.

В ЄС дають чітко зрозуміти: кошти на розвиток державних інституцій готові давати лише після їхньої реформи, бодай закріпленої на законодавчому рівні.

Історія хвороби

Ухвалення нового закону про державну службу було визначено пріоритетним в Коаліційній угоді – дедлайн до кінця 2014 року. Програма діяльності уряду відтягнула ухвалення нового закону до кінця першого кварталу 2015.

В передостанній день першого кварталу Кабмін таки зареєстрував цей законопроект. Надалі представники виконавчої влади самоусунулися з процесу.

Екс-очільник Нацагентства з питань держслужби Денис Бродський дуже емоційно коментує "бажання" Кабміну здійснювати реформу держапарату.

"Відколи закон зареєстровано в Раді, я не чув жодного слова від міністра Кабінету міністрів пані Онищенко щодо важливості цього законопроекту. Вона б мала відповідати за супровід та роз’яснення важливості цього законопроекту, але її немає ні на засіданнях комітету, ні в робочій групі, ні в публічній комунікації.

Складається враження, що закон не потрібен вертикалі виконавчої влади. Він для них – страхіття, це жах, це смерть системи, в який вони звикли існувати!

Зараз ми, експерти, беремо все це на себе, ми займаємося законодавчою роботою і пояснюємо суспільству важливість цього закону як основу всіх подальших реформ".

Головний експерт групи Реанімаційного Пакету Реформ з питань публічної адміністрації Віктор Тимощук теж зауважує серйозне свідоме відсторонення Кабміну від процесу реформи державної служби: "Я не чув жодного слова з уст прем’єр-міністра з приводу того, що нам цей закон необхідний.

На відміну від того, коли якусь кому змінюють в податковому законодавстві, чи коли уряду потрібно виконувати умови МВФ.

Коли закон справді важливий для уряду, то прем’єр-міністр приходить в Раду особисто, доповідає, переконує, погрожує відставкою. Тут він ніяк не показує ставлення до важливого законопроекту".

Разом з тим, дія документу напряму стосується не лише більш ніж 330 тисяч держслужбовців, але так само стосується і політиків. Як свідчать періодичні протистояння між новими міністрами та старими керівниками департаментів, політики нічого не можуть зробити без нового якісного державного апарату.

"Я вважаю, що прем’єр-міністр розуміє ризики для себе, тому що і він, і деякі його міністри втратять ось ці кадрові повноваження – призначати топ-чиновників на довільний розсуд чи за квотно-політичними домовленостями. Для уряду це серйозний виклик", – додає Віктор Тимощук.

23 квітня, після 18 голосувань, законопроект таки ухвалили в першому читанні. Презентувала в Раді його не міністр Кабінету міністрів Онищенко, а депутатка Альона Шкрум. Вона пізніше і очолила робочу групу для доопрацювання законопроекту до другого читання.

"Те, що уряд вносить законопроект, ще не означає, що уряд зацікавлений в тому, аби його було швидко прийнято. Отак парадоксально це все і склалося. Але, слава Богу, є інші зацікавлені депутати, є представники експертних кіл громадськості, є голова Нацагентства з питань держслужби Костянтин Ващенко", – констатує депутатка.

Саме ці ключові особи та команди працювали більше двох місяців в робочій групі та готували законопроект до другого читання, замінюючи уряд в комунікації щодо цієї реформи.

Віктор Тимощук, до слова, звертає увагу на те, що представники "Народного Фронту", які входили до робочої групи, відвойовували преференції для урядовців, які б мав скасувати закон.

"Наприклад, міністра кабінету міністрів вони записали вищим державним службовцем. Але це нонсенс, бо міністр апріорі є політичною посадою. І тут навіть немає про що дискутувати.

Або заступників міністра кабінету міністрів вони записали теж до державних службовців. Знову ж таки нонсенс, бо заступники міністрів є політиками", – зазначає експерт.

Крім того "Народний Фронт" дуже хотів записати до числа державних службовців очільника РНБО, хоч ця посада завжди була і є політичною.

Приміром, Турчинов. Він призначений абсолютно за політичними мотивами, і, очевидно, це завжди буде правом президента призначати на цю посаду зі своїх політичних міркувань певну людину.

Тут не може бути конкурсу, дисциплінарної відповідальності, нічого того, що встановить закон для усіх держслужбовців після ухвалення.

Але є ні, представники НФ наполягли – це принципова вимога. Без цього вони закон не підтримують.

Загострення запальних процесів

1 липня на засіданні Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування законопроект поставили на пріоритетне останнє місце порядку денного – важливішими були питання перейменування населених пунктів...

Під час засідання законотворці не встигли ухвалити рішення по більш ніж тисячі правок і законопроект не змогли рекомендувати до внесення в зал.

Велика кількість правок зумовлена бажанням політиків "поправити" законопроект під себе. Зокрема, депутатам Хомутинніку та Дубневичу видається неприпустимим позбавлення можливості державних службовців бути в політичних партіях і вони рекомендували прибрати цю важливу новацію.

Оскільки очільник комітету Власенко під час комітетського тижня 6-10 липня був за кордоном і не зміг зібрати комітет, то для ухвалення закону на поточній сесії є всього лиш один імовірний шанс. 15 липня комітет ухвалює та рекомендує законопроект, а вже 16-го за нього голосує парламент.

В другому читанні та в цілому.

Це не лише дозволить розпочати реформу виконавчої  влади, яка сама повинна впроваджувати більшість реформ в життя, але й дасть шанс отримати черговий транш інституційного гранту ЄС в розмірі 105 мільйонів євро.

"Прийняття цього закону буде тільки першим кроком, тільки початком змін в системі державної служби. Попереду дуже копітка робота, щоб запустити цей закон в дію і переформатувати всю систему держапарату.

Ми вже нарахували 26 підзаконних актів, які треба прийняти щоб запустити цю реформу і писати та готувати їх потрібно тільки тоді, коли ми зрозуміємо остаточний варіант домовленостей політичних еліт щодо реформи", – переконує Денис Бродський.

Діючі речовини революційного лікування

Окрім тотальної деполітизації державної служби, законопроект передбачає ряд насправді революційних для України новацій.

Державний секретар міністерства – посада, яка замінить заступника міністра, керівника апарату. Саме ця особа не буде надалі обтяжена вантажем політичного призначення і зможе працювати топ-чиновником десятки років для збереження інституційної пам’яті міністерства незалежно від рокіровок на політичному олімпі, відставок уряду чи результатів виборів.

Наявність таких професіоналів в кожному міністерстві дозволить не втрачати час на "розкачку" після зміни міністра, а одразу починати впроваджувати урядову програму.

"Я чула дуже серйозні застороги з приводу створення посади секретаря в кожному міністерстві від політиків та представників уряду. Доводиться постійно пояснювати, що ця посада не має нічого спільного з інститутом секретарів, який впровадив свого часу Кучма, коли він сам призначав секретаря в міністерство", – розповідає Альона Шкрум про процес адвокації інноваційних позицій законопроекту.

Комісія з питань вищого корпусу державних службовців – група експертів з питань державного управління, третину яких складуть представники громадськості, яка забезпечить проведення прозорих конкурсів на посади топ-чиновників.

Комісія розробить всі кваліфікаційні вимоги для всіх вищих посадовців державної служби та стане гарантом проведення цих конкурсів. На думку експертів, це дозволить уникнути непрозорості кадрових призначень.

"Історія з шкіряками, яких призначають на посаду топ-чиновника за 15 хвилин після звільнення попередника, закінчиться після ухвалення цього закону. Наступник повинен буде пройти конкурс, а не "з корабля на бал", – констатує Денис Бродський.

Фахівці патронатної служби перестануть бути держслужбовцями. Команди депутатів та міністрів, які приходять на свої посади в момент призначення чи обрання свого керівника, будуть позбавлені статусу державного службовця.

Альона Шкрум відзначає дуже серйозну дискусію з цього питання під час підготовки до другого читання.

"Фахівців патронатних служб серйозно лякає можливість не бути державним службовцем після ухвалення цього закону. Це стосується, на жаль, і помічників депутатів, і помічників суддів, перс-секретарів міністрів та їхніх радників, всіх, кого ми виводимо з державної служби нормами цього закону, всі вони чомусь тримаються за статус держслужбовця".

Зміна розподілу співвідношення посадового окладу та премій і надбавок в зарплаті держслужбовця. Після ухвалення закону зарплата держслужбовця складатиметься на 70% з посадового окладу і лише 30% – додаткові виплати.

Таким чином держслужбовець в своєму фінансовому становищі перестане бути залежним від керівника, він нарешті почне служити державі чи громаді, а не вислужуватися перед шефом для премії.

Відкритий конкурс на кожну з більш ніж 300 000 посад державної служби. Це дозволить на законних підставах наймати чиновниками дійсно найкращих фахівців.

"Останні спроби проведення конкурсів на керівників установ, центральних органів виконавчої влади – провалилися. Тільки через те, що діє старе законодавство, яке не дозволяє обирати людей достойних.

Тому що є дія поточного закону, який встановлює такі правила, які заламують руки будь-якій спробі конкурсних призначень. Те, що зараз відбувається в Одесі, коли проводяться конкурси на посади голів РДА та інших чиновників – на межі фолу, ці конкурси проводяться через політичну доцільність.

Саакашвілі та його команда все роблять правильно, але поза правовим полем", – каже Денис Бродський.

Він наголошує на тому, що умови для проведення реформ чиновницького апарату мають бути у всіх областях, а не лише в тих, де очільник ОДА отримав політичний карт-бланш.

Звільнення персоналу не зменшує зарплатний фонд державного органу. Звільнивши частину фахівців свого відомства, керівник зможе розподілити залишки зарплатного фонду для підвищення зарплати решті.

Цього не дозволяє зробити діючий закон, адже за його логікою, фінансування виділяється під кількість фахівців і скорочується зі зменшенням їхнього числа.

Денис Бродський вважає, що цей крок дозволить прогресивним міністрам формувати команди-мрії з достойною оплатою праці.

"За сьогоднішнім законом, якщо міністр Пивоварський, або міністр Абрамавічус хотіли б скоротити чисельність міністерств, вони не зможуть використовувати ці кошти, щоб доплачувати тим, хто залишиться в команді, або новим фахівцям.

Наш закон цю можливість надасть! Навіть якщо ця єдина річ була б ухвалена в грудні, ми б мали іншу виконавчу владу!".

Оздоровлення

Окрім комітетських слухань, важливим є розгляд проекту в залі.

Депутатка Шкрум переконана, що оскільки законопроект урядовий, то найбільші партії коаліції повинні його підтримати – це БПП та "Народний Фронт". Свої голоси обіцяє і "Батьківщина".

"У нас залишається питання по "Самопомочі" та по Радикальній партії. "Самопоміч" була дуже активно залучена до робочої групи. На крайньому засіданні групи була пані Сироїд. Я маю сподівання, що ми доопрацюємо всі спірні моменти, де є пропозиції "Самопомочі", і заручимося їхньою підтримкою. З усіх фракцій коаліції єдина по якій є питання це фракція Ляшка".

Разом з тим, залишається ще один важливий крок до потрапляння законопроекту в зал. Засідання профільного комітету 15 липня о 15:00. Саме на ньому представники коаліції, які становлять більшість в комітеті продемонструють реальну готовність законодавчо забезпечити реформу державної служби.

Депутати лякають експертів тим фактом, що велика кількість неопрацьованих правок може на дозволити ухвалити принципове рішення під час засідання комітету.

Але Віктор Тимощук переконаний, що ймовірність ухвалення є достатньо високою.

"Я вважаю, що комітет не повинен іти по кожній поправці. Одного засідання було би достатньо, а в залі цей законопроект має шанси за двох умов – якщо прем’єр-міністр і президент чітко скажуть, що цей законопроект потрібен.

Тобто, якщо вони попрацюють зі своїми фракціями, насамперед, і дадуть свої чіткі вказівки. Щоб у депутатів було чітке розуміння, що цей законопроект потрібен людям".

Реабілітація

едуться переговори з ЄС ще про два додаткових транші. Йдеться про 200 мільйонів євро щорічно на реформу державного управління. Ці кошти можна буде використати для збільшення фонду оплати праці держслужбовців.

Хоча все це на стадії переговорів, представники міжнародних донорських структур дають зрозуміти, що без закону про державну службу до конкретики не перейдуть.

Є ще також привабливий кредит від ЄС на 1,8 мільярдів євро, другі і треті транші якого також прив’язані до цього закону. Якщо закону нема – немає коштів для реформ", – такі безрадісні перспективи щодо отримання міжнародної допомоги окреслює Тимощук.

Експерти та профільні депутати розуміють, що ухвалення закону не запустить одразу реформу держапарату, який звик функціонувати в комфортних умовах корупції, адмінресурсу та політичної ангажованості.

Але нові правила залишать за бортом некваліфікованих спеціалістів, які відбували номер допрацьовуючи до преференційної пенсії, яку буде скасовано.

Денис Бродський передбачає опір і можливо "чиновницький майдан.

"Чим гучніше службовці та апаратчики будуть кричати, тим чіткіше я знатиму, що реформа йде. В мене абсолютно брутальна позиція – є ринок праці, ідіть знайдіть собі роботу, яка відповідає вашій кваліфікації. Ми, як платники податків, після того що ви зробили за 23 роки з нашою країною, нічого не винні цим сотням тисяч чиновників".

Реформа, про яку так рідко говорять перші особи держави, але на якій наполягають експерти та міжнародні донори, може бути відкладена на невизначений термін.

Мотор реформ, про неефективність якого говорять як діючі так і вже екс-міністри, може знову залишитись в неремонтованому стані.

Бажання політиків гратися в адмінресурс чи просто мати на руках можливості квотних і особистих призначень – велика спокуса, яку не змогли здолати за 23 роки навіть після Революції Гідності.

Залишається сподіватися на тиск кредиторів, які прямо говорять, що віддавати кошти в стару машину держапарату більше не будуть.

Андрій Андрушків, менеджер з комунікації Реанімаційного Пакету Реформ, у співавторстві з Тетяною Кириленко, Веронікою Тихоновою та Данилом Кушпетою, для УП  15 липня 2015, 13:53

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Диверсія, направлена на підрив української державності

 

Новий закон про державну службу: диверсія, направлена на підрив української державності

 

Угода про асоціацію з Європейським Союзом передбачає реформування системи державної служби в Україні. Актуальність проблеми легко підтверджує той факт, що в 2014 році наша держава посіла 130 місце із 144 країн у рейтингу глобальної конкурентоспроможності за показником якості державних інституцій. А без кваліфікованих, мотивованих та чесних чиновників провести реформи в країні буде просто неможливо.

Ще в 2011 році була ухвалена, але так і не була введена в дію нова редакція закону «Про державну службу», яка передбачала радикальні і такі потрібні зміни у правовому регулюванні відносин державної служби, оскільки чинний Закон України «Про державну службу» ухвалений ще у далекому 1993 році, а тому багато його положень вже є застарілими, неактуальними і об’єктивно потребують змін. Закон від 17 листопада 2011 року мав набути чинності спочатку з 1 січня 2013 року, потім – з 2014 року, врешті-решт депутати вчетверте (!) відтермінували дату набрання ним законної сили – до 1 січня 2016 року . І… почали готувати нову редакцію закону.

Основною причиною, через яку дату вступу в дію нової редакції закону «Про державну службу» постійно змінювали, була норма про оплату праці державних службовців. Згідно закону від 17 листопада 2011 року, вона повинна складати не менше 2 мінімальних зарплат – для чиновників найнижчого рангу. Загалом для всіх держслужбовців заробітна плата могла б збільшитись в середньому в два рази. На що, за підрахунками Кабміну, потрібно додатково близько 20 мільярдів гривень.

23 квітня у стінах Парламенту прийняли за основу абсолютно новий, по-справжньому революційний закон «Про державну службу». Ним передбачено розмежування політичних та адміністративних посад, тотальні відкриті конкурси при призначені на державну службу, підвищення відповідальності чиновників.

Разом із тим, автори документу, м’яко кажучи, «перегнули палку» – і в разі ухвалення цієї редакції закону вцілому, ми отримаємо не реформу, а навпаки – руйнацію системи державної служби. Нижче наведені кілька основних новел законопроекту.

• Коло посад в органах державної влади, на які поширюватиметься дія закону «Про державну службу», значно звузиться.

Не вважатимуться державними службовцями: президент України, члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів (крім заступників Міністра Кабінету Міністрів України), народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, судді, працівники прокуратури, працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування.

Тобто, охоронці, водії, кур’єри, особи, які здійснюють прибирання і ремонт приміщень, прилеглої території, виконують інші технічні функції, наприклад, копіювання матеріалів, інші працівники, що виконують в державних органах низькокваліфіковані роботи, втратять статус державного службовця. Що в принципі можна вважати логічним. Критерії таких посад повинен затвердити Кабінет Міністрів.

Разом із тим, перелік інших посад, на які не поширюватиметься дія закону «Про державну службу», викликає багато запитань.

Передбачено також, що статус державного службовця втратять: радники, помічники, уповноважені та прес-секретар президента України. Крім того, працівники секретаріатів голови Верховної Ради України та його заступників, працівники патронатних служб прем’єр-міністра України, першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, помічники-консультанти народних депутатів України, помічники суддів.

Саме цей пункт викликає найбільше зауважень. До прикладу, працівники секретаріатів голови Верховної Ради України та його заступників – це люди, які своєю працею забезпечують роботу зазначених структурних підрозділів Верховної Ради України, статус держслужбовців втрачають. Хоча на практиці продовжуватимуть виконувати функції держави. На них зокрема не поширюватиметься дія антикорупційного законодавства. І це – «благодатна» можливість для корупційної лазівки!

Аналогічна ситуація і з радниками, помічниками, консультантами президента України, помічниками народних депутатів України, заступниками міністрів та деякими іншими посадовцями. На них більше не будуть поширюватися обов’язок щороку подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, заборона на недопущення можливого конфлікту інтересів тобто заборона працювати у безпосередньому підпорядкуванні близьких родичів, а також обмеження щодо використання службових повноважень на свою користь, обмеження щодо одержання дарунків, а головне - щодо зайняття іншою оплачуваною роботою, в тому числі підприємницькою діяльністю. Новим законом це прямо не заборонено.

Щодо помічників суддів також слід зазначити, що норми відносно позбавлення їх статусу державних службовців є дискримінаційними. Оскільки секретарі судових задінь, працівники канцелярії та архіву суду такий статус зберігають. У підсумку це може негативно вплинути на якість здійснення правосуддя.

Підтримана у першому читанні нова редакція закону про держслужбу також передбачає, що не будуть вважатися державними службовцями працівники патронатних служб, однак, що слід розуміти під терміном «патронатна служба» законопроект тлумачення не дає. І це не єдиний недолік цього закону.

• Неконституційні норми нового закону

Автори нової редакції закону про держслужбу, ймовірно, так хотіли відокремити державних службовців від політики, що вписали одразу норми, які суперечать Конституції. А також можуть призвести до юридичних казусів.

Так, наприклад, в разі ухвалення закону всі керівники районних та обласних адміністрацій повинні стати безпартійними. Таке положення суперечить ст. 36 Конституції України, яка передбачає, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії. Ніхто не може обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

До того ж, у проекті не передбачено перехідного періоду, за який державні службовці, які на сьогодні є членами політичних партій, могли б припинити у них членство. Натомість вказано, що грубе порушення вимог політичної неупередженості є підставою для звільнення особи із займаної посади.

• Найбільше неприємних сюрпризів в новій редакції закону про держслужбу міститься в частині соціального захисту державних службовців.

Даним законопроектом чиновників хочуть позбавити спеціальних пенсій, а нараховувати пенсії на загальних засадах, скасувати додаткові відпустки, надбавку за вислугу років. І головне – держслужбовцям не планують підвищувати заробітну плату – із законопроекту відповідні норми вилучені. Виникає питання: які стимули в такому разі залишаться працювати на держслужбі?

Сам факт ухвалення цього законопроекту в першому читанні, а точніше поширення в суспільстві інформації про норми, які містяться в цьому документі, можна назвати диверсією, направленою на підрив української державності.

Вже зараз можна передбачити, що з органів влади звільняться інженери, водії та секретарі – їм немає сенсу працювати за дві тисячі гривень не маючи права на спеціальну пенсію, додаткову відпуску та доплати. Міністерства залишаться без зв’язку та Інтернету, а будуть змушені наймати таких фахівців «на аутсорсі». Ймовірно, за набагато більші гроші, ніж зараз передбачено посадовими окладами таких фахівців на держслужбі.

Люди передпенсійного віку, досвідчені та відповідальні, які переживають за долю держави, з часом також підуть - на дострокову пенсію або перейдуть працювати в органи, на які не розповсюджується закон про державну службу – прокуратуру чи на дипломатичну службу. Оскільки працювати чиновником, отримуючи мізерну зарплатню, без права отримувати гідну пенсію – немає ніякого сенсу.

Окрім того, підтриманим у першому читанні проектом про державну службу встановлюється граничний вік державного службовця у 60 років, то ж в разі вступу закону в дію, чиновники старші за 60 років будуть просто звільнені з державних посад.

Хто ж залишиться на державній службі? Корупціонери, яких не цікавить офіційна зарплата, непрофесіонали, яким нікуди податися та революціонери – які будуть влаштовувати відкриті конкурси на добір державних чиновників між собою до повного виснаження.

Чи можна взагалі після цього підтриманий у першому читанні проект закон «Про державну службу» вважати реформою?

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

На що пішли гроші ЄС?

Реформа державної служби опинилась в центрі інформаційної активності різних публічних осіб – політиків, експертів, громадськості та європейських партнерів України. Проте часто за гучними фразами та взаємними звинуваченнями губляться важливі факти – суть концепцій, основні події та етапи просування реформи. Ми вирішили додати конструктиву у дискусію та наводимо історичну довідку підготовки одного з ключових документів реформи – Закону «Про державну службу». Це дозволить краще зрозуміти суть процесу та причини затримки ухвалення законопроекту.

Дата

Подія

Липень – серпень 2014

Початок розробки законопроекту про державну службу у робочій групі при НАДС.

НАДС: «над законопроектом разом з Нацдержслужбою працювали вітчизняні науковці, громадські діячі таексперти із Польщі, Словенії,  Німеччини, Латвії та Великої Британії. У законопроекті враховано прогресивні вітчизняні напрацювання тауспішний досвід реформ у європейських країнах, а також рекомендації та концептуальні засади професійної державної служби, визначеніекспертами програми SIGMA/ОЕСР»

 

26.09.2014

Віце-прем’єр-міністр В.Б.Гройсман представив концепцію закону на VІ Щорічних Рішельєвських академічних читаннях у м. Києві

 

18.12.2014

Підготовлено звіт SIGMAз позитивною оцінкою законопроекту.

Законопроект відповідає європейським принципам, та схвалено місією Програми ЄС-ОЕСР SIGMA(офіційний лист від 24 грудня 2014 року Ref. Ares (2014) 4356107)

 

24.12.2014

Проект закону представлений на НРР. Заперечень не висловлено.

Пункт. 8.2. Протоколу НРР від 24.12.2014 «Підтримали: Прийняття представленого на засіданні законопроекту “Про державну службу”

 

17.01.2015

НАДС подає проект закону в КМУ

 

30.03.2015

КМУ подає законопроект в ВРУ (реєстраційний №2490).

Профільний комітет - комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування

 

22.04.2015

Профільний комітет рекомендує ВРУ прийняти за основу 2490

 

23.04.2015

У ВРУ прийнято проект Закону про державну службу (№2490) - за основу (За-226: коаліція - 213, позафракційні – 13 голосів. Прийнято фактично з 20 спроби.)

 

07.05.2015

Офіційний останній день подання правок до законопроекту. Отримано 1214 правок.

При комітеті утворена робоча група під головуванням Голови підкомітету з державної служби А.Шкрум для опрацювання отриманих правок у кількості більше 50 членів. В процесі роботи робочої групи народними депутатами та ЦОВВ подано та розглянуто додаткові правки.

18.05.2015

Отримано звіт SIGMAз позитивною оцінкою прийнятого законопроекту

 

22.05.2015

Підписано Меморандум про взаєморозуміння між Україною та ЄС щодо отримання Україною макрофінансової допомоги ЄС у сумі до 1.8 мільярда євро. Умова отримання 2-го траншу «Прийняти пакет законів про державну службу … для деполітизації і підвищення рівня професійності державної служби шляхом чіткого розмежування між політичною і адміністративною функціями та сприяти ефективному управлінню людськими ресурсами»

15.07.2015

Робоча група при комітеті завершила опрацювання правок.

Перше засідання комітету, в порядку денного якого стояв розгляд 2490. Текст та правки не розглядалися. Голосування та рішення не приймалися. Голова комітету зняв з розгляду питання закону, оскільки  не було формального рішення підкомітету.

02.09.2015

Перше засідання комітету, на якому розглядалися текст законопроекту та правки. Розглянуто та проголосовано перші 110 правок.

15.09.2015

Відбулося засідання комітету. Текст та правки не розглядалися.

25.09.2015

Заплановано засідання комітету спеціально для розгляду законопроекту 2490. Засідання не відбулося, оскільки не було кворуму депутатів. З 17 членів комітету, присутніми були 8 при необхідній кількості 9. 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Дають добрі гроші за реформу! Але ж тоді треба працювати.....

Як повідомляв УНІАН, у травні 2014 року між Україною та ЄС було підписано Контракт щодо розвитку держави, згідно з яким Україна могла вже цього року отримати 105 млн євро (другий транш допомоги), якщо виконає низку умов. Одна з них - створення і утвердження повноцінного і детального плану реформування державного сектору. Для цього парламент має ухвалити новий закон про державну службу.

Крім 105 млн євро на розвиток держави, Україна могла отримати ще 75 млн євро - на підтримку реформи держслужби. Для цього, крім Закону про державну службу, Кабінет міністрів повинен розробити, затвердити та подати ЄС Стратегію реформування державного управління з планом впровадження, відповідальними і строками.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Треба ВІДКЛИКАТИ цей проект як спотворений до невпізнання!!!

Порошенко обґрунтував потребу відкликати проект закону про державну службу неправдивою інформацією

22.09.2015
 

В п’ятницю на закритому засіданні Національної ради реформ (НРР) президент Петро Порошенко заявив про потребу відкликати з парламенту проект закону про державну службу, обґрунтувавши це неправдивим твердженням про претензії з боку ЄС.

фото: УНИАН

Про це Європейській правді заявили відразу декілька учасників НРР, дану інформацію Європейській правді підтвердили також співрозмовники в структурах ЄС.

Проект закону "Про держслужбу" був розроблений за фінансування ЄС; європейці очікували на його ухвалення ще минулого року. ЄС додатково виділив 90 млн євро безповоротної допомоги на проведення цієї реформи. Та оскільки прогрес у даній сфері відсутній, зараз вивчається можливість перекинути їх на фінансування децентралізації.

Між тим, за словами одного з членів НРР від громадськості Даніїла Пасько, президент та його соратники подали Нацраді реформ неправдиву інформацію про думку ЄС.

"Президент сказав, що ЄС відкликав гроші, бо незадоволений текстом законопроекту... Гройсман сказав, що первинний текст закону був спотворений до невпізнання Кабміном і в нинішньому вигляді його приймати не можна", розповів, зокрема, Пасько в своєму дописі у Facebook. Проти закону виступили також представник президента в уряді Олександр Данилюк та глава Мінекономіки за президентською квотою Айварас Абромавічус.

"Вражає, але в залі не знайшлося жодного прихильника закону в його сьогоднішньому вигляді", - додав Пасько.

У підсумку Президент та його прибічники вирішили відмовитися від даного проекту, попри те що він вже пройшов перше читання у ВР. "Гройсман запропонував створити нову робочу групу для розробки НОВОГО закону, що і вирішили робити за браком кращої альтернативи", - розповів Пасько.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Матеріали до проекту закону.

Всі матеріали до проекту - на сайті. Порівняльна таблиця, заключення  тощо.

 

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54571

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.