Skip to Content

Дейниченко запитує: Народ - дитя, сліпеє зроду?


Так, ми раби немає гірших в світі! 
Феллаги, парії щасливіші від нас. 
Бо в них і розум, і думки сповиті, 
А в нас вогонь Тітана ще не згас. 

Ми паралітики з блискучими очима. 
Великі духом, силою малі. 
Орлині крила чуєм за плечима. 
Сами ж кайданами прикуті до землі. 

Ми навіть власної не маєм хати. 
Усе одкрите в нас тюремним ключарам: 
Не нам, обідраним невільникам казати 
Речення гордеє "Мій дом — мій храм!" 

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду. 
Ніколи світа-сонця не видав. 
За ворогів іде в огонь і в воду. 
Катам своїх поводарів оддав. 

Одвага наша — меч, политий кров'ю. 
Брязчить у піхвах, ржа його взяла. 
Чия рука, порушена любов'ю. 
Той меч із піхви видобуть здола? 

Нехай же ми раби, невільники продажні. 
Без сорому, без чести — хай же так! 
А хто ж були ті вояки одважні, 
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?

 

 Леся УКРАЇНКА,  «НЕХАЙ»

0
Ваш голос: Ні

Коментарі

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Поняття і ознаки демократії

Поняття і ознаки демократії

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі уми людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джеф-ферсон (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX -початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Гете писав: «Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

•  як форма держави;

•  як політичний режим;

•  як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:

1)  визнанням народу вищим джерелом влади;

2)  виборністю основних органів держави;

3)  рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4)  підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

(3)  повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

(4)  верховенство закону;

(5)  поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави. •

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б)  забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

2.  Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок -партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру та ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм: 1) загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне голосування; 4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;

б)  ґрунтується па політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само — й їх обов'язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії прав людини (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.). Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» встановлено порядок застосування міжнародних норм про права людини.

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства — до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.

5.  Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конституції України наголошено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3). Арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Михаил Юрьевич

Михаил Юрьевич Лермонтов

Mihail Lermontov

Дата рождения: 15.10.1814 [Москва]

Дата смерти: 27.07.1841 [Пятигорск]

        

Биография

Михаил Юрьевич Лермонтов родился в Москве 3 (15) октября 1814 г.



 

загрузка...

Мать Лермонтова, Мария Михайловна, урожденная Арсентьева, происходила из рода Столыпиных. Умерла в возрасте 21 года.

Бабушка Лермонтова, Е.А.Арсеньева, после смерти дочери вырастила внука.

Отец Лермонтова, Юрий Петрович, капитан в отставке, происходил из рода обедневших дворян. После смерти жены, рассорившись с тещей, оставляет ей сына и уезжает.

Детство Лермонтова прошло в селе Тарханы Чембарского уезда Пензенской области, в именье бабушки. Несколько раз Арсентьева возила болезненного внука на Кавказ, на воды. Кавказ произвел на Михаила Лермонтова неизгладимое впечатление.

Лермонтов получил прекрасное домашнее образование – бабушка не жалела на это денег. Будущий поэт занимался живописью и музыкой, свободно владел немецким и французским языками. 1827 год – Е.А. Арсентьева с внуком переезжают в Москву.

1828 – 1830 годы – Михаил Лермонтов учится в Московском университетском благородном пансионе в статусе полупансионера, получает гуманитарное образование. Во время учебы начинает писать стихи, которые впервые выходят в альманахе воспитанников пансиона «Цефей». Под влиянием Байрона пишет «байронические поэмы»: «Черкесы», «Кавказский пленник», «Корсар» и др. Задумывает поэму «Демон», в 1829 году пишет первую ее редакцию. Всего редакций «Демона» будет множество, поэт работал над ним почти до конца жизни.

В этот же период, будучи воспитанником Благородного пансиона, Лермонтов знакомится с семейством Лопухиных. В этой семье было четверо детей; с сыном Алексеем Михаил Лермонтов позже будет дружить, а дочь Варвара вскоре станет главной музой поэта.

1830 год – Лермонтов начинает учиться на нравственно-политическом отделении Московского университета. В этот период он активно пишет лирические стихотворения, поэмы и драмы. Первое из известных напечатанных стихотворений поэта «Весна» вышло в журнале «Атеней» в этом же году.

Осень 1831 года – Лермонтов начинает общаться с Варварой Лопухиной.

1832 год – Лермонтов оставляет Московский университет. О причинах этого поступка до сих пор спорят биографы, но считается, что поводом послужило поведение самого Лермонтова, который пререкался с профессорами и вел себя на занятиях крайне непочтительно. Как бы то ни было, заявление поэт подал сам, официально его не отчисляли.

За два года учебы в Университете Лермонтов активно занимался литературой, давно осознав, что это его призвание. Поэтом были перепробованы многие жанры, в том числе элегия и романс. В это время была написана драма «Странный человек», и критики склонны приписывать этому произведению автобиографический характер.

Этот же год – Лермонтов переезжает в Петербург. Задумываясь о продолжении образования, обращается в Петербургский университет. Однако выясняется, что обучение придется начинать заново, в первого курса. Подумав, поэт отказался – ему не хотелось терять два года. Он поступил в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров.

1832 – 1834 годы – учеба в Школе гвардейский подпрапорщиков, куда поэт зачислен на правах вольноопределяющегося унтер-офицера лейб-гвардии Гусарского полка. По собственному выражению поэта, это было «два страшных года». Несмотря ни на что, творчество Лермонтов не бросает, хотя пишет уже не так интенсивно. В рукописном журнале юнкеров «Школьная заря» публикуются стихотворения «Уланша», «Петергофский праздник» и др. в этот же период Лермонтов работает над романом «Вадим».

По окончании службы юнкер Лермонтов произведен в корнеты Гусарского полка, стоявшего в Царском Селе. Много времени проводит в Петербурге, легко входит в высшее общество, очаровывает дам, со временем приобретает репутацию светского льва. Однако отношение к обществу у поэта двоякое. В 1835 году написан «Маскарад», по выражению самого автора, «Комедия, вроде «Горя от ума», резкая критика на современные нравы». При этом Лермонтов прекрасно понимал, что «Маскараду» не стоит даже пытаться пройти театральную цензуру. Он начинает работу над романом «Княгиня Лиговская».

1835 год – опубликована повесть М.Ю. Лермонтова «Хаджи-Абрек». Появление этого произведения в печати, произошло практически случайно: один из друзей поэта втайне от него отнес рукопись в издательство. Лермонтов был недоволен.

Этот же год – Варвара Лопухина, давняя возлюбленная Лермонтова, выходит замуж за другого. Лермонтов подавлен, но не перестает ее любить.

1837 год – узнав о гибели А.С. Пушкина, Лермонтов пишет стихотворение «Смерть поэта». Отношение к этому произведению в обществе сложилось неоднозначное: простой народ был в восторге, высший же свет счел «Смерть поэта» призывом к революции. Против автора завели дело.

Лермонтов был арестован. Возмущенный император отправил к поэту старшего медика гвардейского корпуса «посетить этого господина и удостовериться, не помешан ли он». По воспоминаниям одного из современников, под арестом Лермонтов продолжал писать, причем делал это на бумаге, в которой ему приносил обед камердинер, с помощью чернил из вина и сажи. Возможно, именно так были написаны стихотворения «Кто б ни был ты, печальный мой сосед...», «Узник», «Молитва»…

Высочайшим повелением Михаил Лермонтов был переведен в Нижегородский драгунский полк, действовавший тогда на Кавказе. По дороге на любимый Кавказ, поэт задержался в Москве, которая как раз готовилась к празднованию 25-летия Бородинского сражения. Так появилось стихотворение «Бородино».

1838 год – связи бабушки и ходатайство В. Жуковского позволили перевести опального поэта в Новгород, в лейб-гвардии Гродненский гусарский полк. Успев заехать в Петербург, Лермонтов передает Жуковскому рукопись поэмы «Тамбовская казначейша», которая вскоре была напечатана в «Современнике».

Ходатайства за Лермонтова были продолжены, и он был переведен на свое первое место службы – в Царское Село. Поэт возвращается в высший свет. В этом году выходят из печати «Песня про царя Ивана Васильевича...» (за подписью «-въ», так как полное имя автора цензура не пропустила), стихотворения «Кинжал», «Дума» и др. Также Лермонтов начинает работу над произведением «Герой нашего времени».

1839 год – Лермонтов входит в литературное общество Петербурга, посещает вечера, общается с Тургеневым, Белинским, который видит в нем «надежду русской литературы».

Начало 1840 года – в «Литературной газете» напечатано стихотворение «И скучно, и грустно…».

Февраль 1840 года – Лермонтов становится участником дуэли с сыном французского посла Э.Барантом. Формально причиной были некие резкости, а также остроты, которые во время разговора позволил себе Михаил Юрьевич. Дуэль проходила за Черной речкой, дрались на саблях. Лермонтов был легко ранен.

Поэт был арестован за дуэль, но строгое наказание ему не грозило. По собственному выражению императора, за дуэль с французом можно снять с зачинщика три четверти вины. Лермонтов был переведен в Тенгинский пехотный полк на Кавказ.

По дороге в ссылку Лермонтов снова немного задержался в Москве, где присутствовал на именинном обеде у Гоголя. Имениннику и его друзьям поэт читал отрывок из своей новой поэмы «Мцыри».

На Кавказе Лермонтов участвует в боевых действиях. Сражение на речке Валерик, было описано им в стихотворении «Я к вам пишу случайно, право…».

В этом же, 1840-м, году выходит «Герой нашего времени».

Начало 1841 года – Лермонтов приезжает в Петербург, получив двухмесячный отпуск. Вскоре в Петербург приходит рапорт командира Отдельного кавказского корпуса о том, что Лермонтова следовало бы приставить к награде за мужество, проявленное в сражениях и участие в экспедиции в Малой Чечне осенью 1840 года. Император в награде отказал и лично вычеркнул имя поэта из списков.

Друзья позаботились о том, чтобы отпуск был продлен и поэт смог остаться в Петербурге подольше. Поэт не возражал, более того, по истечении выхлопотанного срока в полк не поехал. Генералу пришлось приказать ему покинуть Петербург в течение 48 часов. Лермонтов подчиняется. В последние часы пребывания в столице он пишет стихотворение «Прощай, немытая Россия…».

На пути в полк Лермонтов задерживается в Пятигорске, так как заболевает по дороге и получает разрешение остаться на водах для лечения. Пишет стихи «Сон», «Утес», «Листок», «Пророк» и др.

В Пятигорске происходит ссора между Лермонтовым и его товарищем по юнкерской школе Н.С. Мартыновым.

15 июля 1841 года – состоялась дуэль между Лермонтовым и Мартыновым. Лермонтов погиб. Был похоронен в Пятигорске; через год, по желанию бабушки, прах Михаила Юрьевича был перевезен в с. Тарханы и погребен в семейном склепе Арсентьевых.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Прощай, немытая

Прощай, немытая Россия,

Страна рабов, страна господ

И вы мундиры голубые

И ты им преданный народ,

 

Быть может за стеной Кавказа,

Укроюсь от твоих пашей,

от их всевидящего глаза,

От их всеслышащих ушей.

 

М.Лермонтов

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

Ми випрягли волів,

Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів - суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде... після.
Життя триває. Точиться війна

 

 

Анатолій Лупиніс

Народився Анатолій Лупиніс 21 липня 1937, в селі Новоолександрівка, Красноармійський район, Донецької області.

Помер на 63 році життя 5 лютого 2000 року.

Похований на Байковому цвинтарі.

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко

Аватар користувача Дейниченко Володимир

ВЕРЕСКОВЫЙ МЕД  Шотландская

ВЕРЕСКОВЫЙ МЕД 
Шотландская баллада 
(из Роберта Стивенсона) 


Из вереска напиток 
Забыт давным-давно. 
А был он слаще меда, 
Пьянее, чем вино. 

В котлах его варили 
И пили всей семьей 
Малютки-медовары 
В пещерах под землей. 

Пришел король шотландский, 
Безжалостный к врагам, 
Погнал он бедных пиктов 
К скалистым берегам. 

На вересковом поле, 
На поле боевом 
Лежал живой на мертвом 
И мертвый - на живом. 
_______ 

Лето в стране настало, 
Вереск опять цветет, 
Но некому готовить 
Вересковый мед. 

В своих могилках тесных, 
В горах родной земли 
Малютки-медовары 
Приют себе нашли. 

Король по склону едет 
Над морем на коне, 
А рядом реют чайки 
С дорогой наравне. 

Король глядит угрюмо: 
"Опять в краю моем 
Цветет медвяный вереск, 
А меда мы не пьем!" 

Но вот его вассалы 
Приметили двоих 
Последних медоваров, 
Оставшихся в живых. 

Вышли они из-под камня, 
Щурясь на белый свет,- 
Старый горбатый карлик 
И мальчик пятнадцати лет. 

К берегу моря крутому 
Их привели на допрос, 
Но ни один из пленных 
Слова не произнес. 

Сидел король шотландский, 
Не шевелясь, в седле. 
А маленькие люди 
Стояли на земле. 

Гневно король промолвил: 
"Пытка обоих ждет, 
Если не скажете, черти, 
Как вы готовили мед!" 

Сын и отец молчали, 
Стоя у края скалы. 
Вереск звенел над ними, 
В море катились валы. 

И вдруг голосок раздался: 
"Слушай, шотландский король, 
Поговорить с тобою 
С глазу на глаз позволь! 

Старость боится смерти. 
Жизнь я изменой куплю, 
Выдам заветную тайну!" - 
Карлик сказал королю. 

Голос его воробьиный 
Резко и четко звучал: 
"Тайну давно бы я выдал, 
Если бы сын не мешал! 

Мальчику жизни не жалко, 
Гибель ему нипочем... 
Мне продавать свою совесть 
Совестно будет при нем. 

Пускай его крепко свяжут 
И бросят в пучину вод - 
А я научу шотландцев 
Готовить старинный мед!.." 

Сильный шотландский воин 
Мальчика крепко связал 
И бросил в открытое море 
С прибрежных отвесных скал. 

Волны над ним сомкнулись. 
Замер последний крик... 
И эхом ему ответил 
С обрыва отец-старик: 

"Правду сказал я, шотландцы, 
От сына я ждал беды. 
Не верил я в стойкость юных, 
Не бреющих бороды. 

А мне костер не страшен. 
Пускай со мной умрет 
Моя святая тайна - 
Мой вересковый мед!" 

 


С.Маршак. Лирика. Переводы. 
Санкт-Петербург, Лениздат, 1996. 

Думаю, всім все зрозуміло?... Моє шанування.  В. Дейниченко



Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.