Skip to Content

Державна служба в Україні: актуальні проблеми та шляхи модернізації: наук. розробка / авт. кол.: Р.А.Науменко, Л.М.Гогіна, Божок

warning: date() [function.date]: It is not safe to rely on the system's timezone settings. You are *required* to use the date.timezone setting or the date_default_timezone_set() function. In case you used any of those methods and you are still getting this warning, you most likely misspelled the timezone identifier. We selected 'America/New_York' for 'EST/-5.0/no DST' instead in /home/zedinuas/public_html/kds.org.ua/modules/ipaper/ipaper.module on line 591.
Embedded Scribd iPaper - Requires Javascript and Flash Player
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Корупція — це складне, негативне явище, котре перетворилось у глобальну проблему не тільки для України, але й для світового співтовариства в цілому. Це зумовлено її поширеністю у світі, динамікою зростання темпів та помітним відставанням адекватних засобів протидії. Сьогодні можна констатувати, що гучні політичні скандали, пов’язані з корупцією у вищих ешелонах влади Німеччини, Японії, США, Франції, країнах колишнього СРСР свідчать про те, що це негативне явище спостерігається майже у всіх країнах світу. Цілком очевидно, що корупція стала однією з головних загроз для розвитку багатьох країн, оскільки вона заважає нормальному функціонуванню інститутів держави, охоплюючи як загально-соціальне, так і правове поле життєдіяльності суспільства.
Нині не викликає сумніву і той факт, що корупція становить серйозну перешкоду також і на шляху розвитку України, оскільки є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Корупція вкрай негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.
Мета доповіді – з’ясувати історичні витоки корупції та проаналізувати деякий історичний досвід та приклади боротьби з корупцією в різні часи.
Питання боротьби з корупцією сьогодні вивчаються вітчизняними науковцями та досить широко висвітлюються засобами масової інформації. Шляхи та засоби протидії цьому негативному явищу є темою дискусій соціологів, юристів, економістів, політиків.
На нашу думку, реальна протидія корупції в Україні ускладнена багатьма серйозними проблемами, в тому числі й проблемою нормативно-правового забезпечення. Але, для вирішення питання про ефективність та доцільність запровадження системи заходів боротьби з корупцією важливим, на нашу думку, є перш за все з’ясування глибини та правильності розуміння сутності корупції. Дане питання є ключовим не тільки для дослідження корупції як правової категорії, а й дослідженню проблеми корупції в інших галузях науки, зокрема в соціології, політології, економіці.
1 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
В працях таких відомих дослідників проблем боротьби з корупцією, як Дж. Най, Г. Блек, Р. Перкінс, Дж. Белентайн, М. Джонстон, та багатьох інших, що присвячені дослідженню витоків цього явища, аргументовано доводиться, що корупція як соціальне явище відома суспільству ще з глибокої давнини [1].
Від античної доби й до сьогоднішніх днів значною проблемою політики в Європі є проблема контролю за особами та групами осіб, які ставлять власні інтереси вище за інтереси держави і суспільства в цілому. З появою такої соціальної групи, як чиновництво, корупція, тобто підкупність та продажність їх, набула масштабного розмаху. Її міра та відвертість визначалися повнотою надання чиновництву влади над населенням та рівнем загального культурно-цивілізаційного розвитку самого суспільства.
Ще понад два тисячоліття тому корупція сприймалась як головний чинник політичних змін, як явище, що неминуче спричиняє падіння некомпетентних режимів та зміну їх більш міцною владою.
Деякі російські вчені вважають, що перші згадування про корупцію містяться у пам'ятках писемності Стародавнього Вавилону [2, с. 93].
У Стародавній Греції в V-ІV століттях до н.е. прояви корупції здебільшого мали побутовий характер і проявлялись як “псування їжі і питної води”. Пізніше корупцією стали називати деякі карані в судовому порядку дії, такі, як: зіпсованість моралі, розпусність молоді, розлад порядку в полісі [3, с. 93]. Платон і Аристотель розглядали корупцію як політичну категорію [4, с. 35].
У стародавньому Римі та Афінах боротьба з корупцією була насамперед справою гуртової моралі та суспільного контролю. В цих державах-полісах справді було вжито певних заходів, що мали обмежити ризик таємних послуг та операцій. Так, наприклад, часто членів рад чи зборів обирали жеребкуванням, вважаючи, що випадок – найкраща запорука об’єктивності. Для виборних посад встановлювалися короткі терміни без права переобрання. Зокрема, в стародавньому Римі претор, як і більшість магістратів, обирався на один рік, обов’язки виконував безоплатно. Але така система створювала можливість підкупу виборців заможними громадянами. Наприклад, Цицерон в своїх судових виступах наводить багато фактів зловживання при виборах на посаду претора, а також інших магістратів і при виконанні ними своїх обов’язків. Підтверджується це і наявністю спеціальних норм в республіканському законодавстві, які були направлені на
2 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
попередження зловживань [5, с. 29-30].
В період Середньовіччя, розвитку монархічної форми правління, головним корупціонером виступає монарх, що надає пільги та привілеї, спускаючи їх згори донизу ієрархічними щаблями. Завдяки вмілому розподілу титулів, пільг та посад (а також постійної загрози позбавитися цієї ласки) монарх маніпулює своїм оточенням.
В італійських містах доби Відродження боротьба з корупцією була, насамперед, справою суспільного контролю. Так, представників керівних органів — рад, або зборів, часто обирали жеребкуванням. Для виборних посад встановлювалися короткі терміни без права переобрання, а сам виборчий процес був навмисно довгим та складним, як, наприклад, вибори дожа у Венеції [6, с. 8].
Макіавелі стверджував, що корупція є свідченням загального захворювання держави, що руйнує громадську чесноту, а Монтеск’є характеризував це явище, як дисфункціональний процес, у результаті якого гарний політичний порядок або система перетворюються в негідні, а монархія вироджується в деспотизм [7, с. 8].
За республіканської форми правління корупція набирає форми горизонтальної дезинтеграції політичної спільноти. Політичні партії та злочинні угрупування створюють постійну загрозу стабільності та єдності республіканських інститутів. За демократичних режимів, де всі громадяни при досягненні певного віку мають право голосу і користуються загальним виборчим правом, голоси найбідніших виборців можна відкрито купити чи продати за гроші або інші матеріальні цінності, що підтверджують документи про вибори в європейських країнах у ХІХ сторіччі. Як відзначає М.І. Мельник, інколи в окремих країнах у певний проміжок їх розвитку корупція набувала характеру повальної епідемії.
Вважають, що перші згадування про корупцію на Русі з'явилися у літописах ХІІІ століття. Зокрема, з цього приводу згадують Двінську уставну грамоту 1397-1398 років, де міститься визначення незаконної винагороди за здійснення офіційних владних повноважень — "мздоімство", або "посула". Згідно іншої версії, "посула" в якості хабара визначається вперше у Псковській судній грамоті (1462-1471рр.). За часів Івана Грозного було запроваджено смертну кару за вчинення дій
3 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
аналогічних сучасному хабарництву [8, с. 27]. Збереглися свідоцтва про страту д'яка, який крім належної йому винагороди отримав ще й смаженого гусака, що був начинений монетами [9, с. 31].
У Російській імперії підґрунтям корупції стала система так званого місництва. Характерною рисою зазначеної системи організації влади на місцях було, зокрема, те що більшість державних чиновників того часу не отримували грошових виплат від держави, а жили виключно за рахунок коштів відвідувачів. Крім того, призначення на посаду відбувалося відповідно до ієрархії боярських прізвищ, без врахування особистих ділових якостей майбутнього чиновника. Таким чином, утворювався корпоративно-замкнутий прошарок населення, зацікавлений у використанні владних повноважень для досягнення корисливих власних або групових цілей, що в свою чергу, сприяло поширенню корупції. В період правління Івана ІV хабарництво, за "Судебником" 1550 року, було остаточно визнано кримінальним злочином. Але, як зазначає Карамзін М. М., законом хабарництво хоча й каралось, але чиновники постійно удосконалювали способи отримання хабарів від відвідувачів. Чолобитник, входячи до судді, клав гроші перед образами, начебто на свічки. Тільки в день Світлого Воскресіння дозволялося суддям та урядовцям разом з червоним яйцем приймати в дарунок і декілька десяток. Не знищила коріння корупції і реформа, проведена в 50-тих роках ХVІ століття, завдяки якій було встановлено посадові оклади особам, що перебували на державній службі [10, с. 46].
Вітчизняні історики знайшли багато цікавих документів, які свідчать про намагання наших предків протидіяти корупції у стародавні часи. У Запорізькій Січі, Велика екстрадинаційна Рада у своєму присуді від 23 грудня 1764 року зазначила, що згідно з військовим уставом отаманам та старшинам забороняється на особисті потреби використовувати військову казну під страхом “смертного штрафу”. А у випадку, якщо отаман куреня веде себе “не справно”, або потакає злодіям, він підлягає покаранню і наступного разу не може бути обраний отаманом [11, с. 12].
Заслуговують на нашу увагу й інші історичні документи. Так, наприклад, у дореволюційній Росії діяли затверджені Олександром III ( від 3 грудня 1884 р.) правила щодо порядку суміщення державної служби з участю в торговельних та промислових товариствах, а також у громадських і приватних кредитних установах, які містили детальний перелік посад на державній службі, які визначалися несумісними з участю у різноманітних компаніях. В російському кримінальному законодавстві кінця XIX початку XX століття за ряд корупційних дій встановлювалася кримінальна відповідальність. Наприклад, ст. 485 “Уложения Росии об наказаниях уголовных и исправительных” (1885 р.) передбачала відповідальність для тих чиновників, які всупереч вимогам законодавства вступили у торги і зобов’язання із державною скарбницею під власним іменем або від імені дружини, дітей чи інших підставних осіб [12, с. 221].
4 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
Спираючись на документальні дані, можна стверджувати, що зміна державного ладу і форми правління в Російській Імперії в жовтні 1917 року не ліквідувала корупцію як явище, проте сформувала лицемірне відношення до неї, що чимало сприяло укоріненню останньої.
Так, 2 травня 1918 р. Московський революційний трибунал розглянув справу чотирьох співробітників слідчої комісії, що обвинувачувалися у хабарництві і шантажі, і присудив їх до шести місяців тюремного ув’язнення. Проте, з огляду на пропозицію переглянути цю справу, внесеної Головою РНК В.І. Леніним, ВЦВК повторно повернувся до цього питання і присудив трьох із чотирьох до десяти років позбавлення волі. В архівах зберігається записка Леніна Д.І. Курському про необхідність негайного внесення законопроекту про найсуворіші покарання за хабарництво і лист Леніна в ЦК РКП (б) із пропозицією поставити на порядок денний питання про виключення із партії суддів, що винесли занадто м'які вироки в справі про хабарників [13, с. 9].
Декрет РНК "Про хабарництво" від 8 травня 1918 р. став першим у Радянській Росії правовим актом, що передбачав кримінальну відповідальність за хабарництво (позбавлення волі на термін не менше п'яти років, сполучений із примусовими роботами на той же термін). Цікаво, що в цьому Декреті замах на одержання або дачу хабара вважався закінченим злочином. Крім того, не був забутий і класовий підхід: якщо хабародавець належав до імущого класу і намагався зберегти свої привілеї, то він засуджувався "до найбільш важких і неприємних примусових робіт", а все майно підлягало конфіскації [14, с. 50].
Слід відзначити, що Кримінальний кодекс УРСР 1927 року за отримання хабара при обтяжуючих обставинах передбачав застосування виключної міри соціального захисту – розстріл [15]. Тобто, радянська влада зробила спробу боротися з корупцією найбільш радикальними методами.
Історія боротьби радянської влади з корупцією закінчилася разом із самою владою, не увінчавшись успіхом. Ця боротьба, на нашу думку, характеризується декількома цікавими і важливими рисами.
По-перше, радянська влада не визнавала слово "корупція", дозволивши
5 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
ввести його у вжиток лише наприкінці 80-х років. Замість нього використовувалися терміни "хабарництво", "зловживання службовим становищем", "попуск" і т.п. Заперечуючи термін, заперечили поняття, а отже і явище. Тим самим заздалегідь прирікали на невдачу й аналіз цього явища, і будь-яку боротьбу з його кримінально-караними наслідками.
По-друге, радянська "правосвідомість" завжди дивовижно наївно і непродуктивно пояснювала причини корупційних явищ. Так, у закритому листі ЦК КПРС "Про посилення боротьби з хабарництвом і розкраданням народного добра" від 29 березня 1962 року, говорилося, що хабарництво – це "соціальне явище, породжене умовами експлуататорського суспільства". Жовтнева революція ліквідувала корінні причини хабарництва, а "радянський адміністративно-управлінський апарат – це апарат нового типу". У якості причин корупції перераховувалися хиби в роботі партійних, профспілкових і державних органів, у першу чергу, в сфері виховання трудящих [15].
Це абсолютно типовий текст, що формулюється з перших і до останніх років існування радянської влади.
Таким чином, є очевидним жорстка невідповідність між слабким розумінням корупційних явищ та примітивним поясненням їхніх причин і неадекватних засобів боротьби з ними.
По-третє, практично недоторканими були вищі радянські і партійні чиновники.
По-четверте, необмеженість влади партійного керівництва держави, оскільки дуже часто, особливо за часів перебудови, приймалися рішення, які не були ні з ким погоджені (або ж погоджені лише формально).
По-п'яте, із корупцією серед державного апарата боролися винятково представники цього апарата. Це призводило до двох наслідків: працівники, що боролися з корупційними проявами в державному апараті, не в змозі були змінювати корінні причини, що породжують корупцію, оскільки вони прямували до найважливіших умов існування системи; боротьба проти корупціонерів нерідко переростала в боротьбу проти
6 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
конкурентів на ринку “корупційних послуг”.
По-шосте, корупція нерідко виступала в якості єдиного можливого засобу впровадження ринкових відносин у планову економіку. Саме про це свідчила природа корупції як організатора тіньового ринку. Саме тому вона розширювалася в міру ослаблення тотального контролю. У “Словнику іноземних слів”, виданому в СРСР 1987 року, корупція визначалася як “поширена в капіталістичних країнах підкупність та продажність державних, політичних та громадських діячів”[16].
Прикладом спроб радянської влади боротися з корупцією може слугувати доручення Горбачова в 1985 році Б.М. Єльцину очистити Москву від корупції. Єльцин завзято взявся до справи: з 33-х секретарів райкомів міста Москви свої посади зберегли лише 10. Лише в міському комітеті за зловживання було заарештовано майже дві тисячі службовців. Як результат невдалих спроб, наприкінці 1988 року “узбецька справа” вийшла на членів самого Політбюро, яке домоглося від Горбачова її припинення [17, с. 90].
Останнім кроком боротьби радянської влади з корупцією була прийнята в липні 1991 р. Постанова Секретаріату ЦК КПРС "Про необхідність посилення боротьби зі злочинністю в сфері економіки". Але, як не дивно, ні про хабарництво, ні про корупцію в ній не було ні слова [18, с. 250].
З огляду на наведене, можна зробити висновок, що весь повоєнний період, у часи перебудови і після неї, ріст корупції відбувався на фоні ослаблення державної машини. Він супроводжувався такими процесами, як послаблення централізованого контролю, далі – розпадом ідеологічних поглядів, економічною стагнацією, а потім і падінням рівня розвитку економіки, нарешті - крахом СРСР і появою нових незалежних країн.
Сучасний стан корупції в Україні багато в чому обумовлений тенденціями, що давно намічалися, і перехідним етапом від тоталітарної форми правління до демократичної. Як відзначив відомий юрист, екс-міністр юстиції України С.П.Головатий, головним джерелом корупції в системі є державний апарат, що залишився майже незмінним з радянських часів [19].
7 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
Аналізуючи вищевикладений матеріал, можна стверджувати, що сьогодні жодна держава не може проголосити про повну, остаточну й безперечну перемогу над цим руйнівним явищем.
Наведені приклади не вичерпують всього арсеналу правових заходів боротьби з корупцією, який використовувався в минулому, але навіть наведене дозволяє нам зробити деякі висновки.
По-перше, можна стверджувати, що корупція – це певна соціальна закономірність, обумовлена державно-владним устроєм суспільства, властива будь-якій державі. Крім того, наведені історичні приклади свідчать про намагання унеможливити зловживання владою саме за допомогою правових норм.
По-друге, в наведених прикладах, як бачимо, не йдеться про визначення якогось окремого протиправного діяння, або навіть чітко окресленого кола протиправних діянь, як корупції. Тогочасні норми антикорупційної спрямованості описують або об'єктивні обставини вчинення корупційного правопорушення, або певні види забороненої поведінки представника влади, публічної особи. Але і у першому, і у другому випадках йдеться про правовий механізм, завданням якого було стати на заваді корисливому зловживанню владою. Отже, можна зробити висновок, що про корисливу спрямованість протиправних діянь, які ми сьогодні могли б назвати корупційними правопорушеннями, відомо з давніх часів. Тобто, корупційним діянням - завжди була властива корислива спрямованість.
По-третє, в перелічених випадках суб'єктами протиправних зловживань були фізичні особи, наділені певними владними повноваженнями. Таким чином, можна стверджувати, що суб'єктам корупційних посягань властива певна аналогічність: вони здебільшого є представниками влади.
По-четверте, з огляду на наведені історичні приклади проявам корупції (корупційним діянням) властива також однорідна повторюваність як у часі, так і у просторі. Отже, корупція характеризується: корисливою спрямованістю корупційних посягань; аналогічністю суб'єктів корупційних посягань; усталеною однорідною повторюваністю корупційних посягань.
8 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
Література:
1. Гайдук А.В. Заходи адміністративного примусу у боротьбі з корупцією в Україні. Дис. ... канд.. юрид. наук. – Київ, 2006.
2. Бортошек М. Римское право. Определения. Понятия. Термины. - М.:Политиздат, 1989.- С.93.
3. Бортошек М. Римское право. Определения. Понятия. Термины. - М.:Политиздат, 1989.- С.93.
4. Куракин А.В. Административно-правовые средства предупреждения и пресечения коррупции в системе государственной службы (история и современность) // Государство и право. – 2002, - № 9, - С. 35.
5. Подопрыгора А.А. Основы Римского гражданского права. - К.:Вентури, 1995. С.29-30.
6 Б’янкомарія Фонтана. Витоки давньої традиції // Кур’єр ЮНЕСКО (корупція).- 1996. – С.8.
7. Сафронов А.Д. Организационно-правовые аспекты предупреждения коррупции среди сотрудников органов внутренних дел. - М., - 1993. – С.8.
8. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. - Санкт-Петербург: Альфа, 1997.С.27.
9. Гладких В.И. Коррупция в России: генезис, детерминанты и пути преодоления //
9 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
Российский следователь. – 2001. – № 3. – С.31.
10. Кармазин Н.М. История государства Российского. - М. - Щит-М. - 1994. - С. 46.
11. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: Навчальний посібник. – К. 1996. - С.12.
12. Костенко Н.И. Коррупция как проблема национальной безопасности. Коррупция: политические, экономические, организационные и правовые проблемы. – М., - 2001. – С.221.
13. Максимов С.В. Коррупция. Закон. Ответственность. – М. – 2000. – С.9.
14. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. - Санкт-Петербург: Альфа, 1997. С.50.
15. Рогульський С.С. Адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Ураїні. Дис. ... канд.. юрид. наук. – Київ, 2005.
16. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. - Санкт-Петербург: Альфа, 1997.С.56.
17. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. - Санкт-Петербург: Альфа, 1997.С.90.
18. Словарь иностранных слов. - М.: Политиздат, 1987. - С.250.
10 / 11
Божок Г. Д. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ КОРУПЦІЇ
Автор: Administrator 01.06.2011 16:43 - Обновлено 01.06.2011 16:48
19. Леонід Плющ. Гласність і період після гласності // Кур’єр ЮНЕСКО (корупція).- 1996. - С.30 - 32. 
11 / 11
This document is © 2013 by Леонід Марушевський - all rights reserved.
0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.