Skip to Content

Дищук Є.О. Публічний виступ: "Професійне вигорання державних службовців"

Текст доповіді: 

Професійне вигорання державних службовців

 

 

Мета доповідівизначити зміст, соціально-психологічні чинники виникнення синдрому професійного вигорання державних службовців та розробити пропозиції щодо його попередження.

 

Завдання доповіді:

1. Розкрити особливості синдрому професійного вигорання, як одного з наслідків хронічного професійного стресу.

2. Визначити основні прояви синдрому професійного вигорання державних службовців та причини його виникнення.

3. Розробити рекомендації щодо профілактики та подолання синдрому професійного вигорання державних службовців.

 

1. Вступ.

 

У сучасних умовах постійно мінливої в Україні ситуації часто змінюються раніше існуючі уявлення й погляди, виникають відносно нові, що мають свої особливості. Актуалізується безліч несподіваних професійно цікавих, теоретично й практично значимих проблем, що потребують сучасного осмислення й вирішення. Однією з таких актуальних проблем є професійне вигорання в процесі трудової діяльності.

Підвищення інтенсивності життя, політичні, економічні та соціальні зміни, які відбуваються в Україні сьогодні, постійне зростання обсягів інформації, якою необхідно оперувати, висувають до державних організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів.

Актуальність вивчення професійних стресів та технологій їх подолання зумовлена не тільки їх негативним впливом на ефективність праці, але й тим, що вони впливають на все життя людини, змінюючи його психічне та фізіологічне становище, що призводить до втрати здоров’я, психологічних проблем та особистісних змін.

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров’я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. Власне цей стан на початку 70-х років XX століття було визначено як синдром „вигорання”.

 

2. Синдром професійного вигорання та державна служба. Чинники професійного вигорання.

 

Сьогодні снують різні визначення поняття „професійне вигорання”, однак у найбільш загальному виді воно розглядається як довгострокова реакція чи синдром, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Іншими словами, це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу. При цьому, під професійним стресом слід розуміти процес, який виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну професійну ситуацію.

Вперше термін „burnout” (в перекладі з англійської – вигорання) ввів американський психіатр Х.Дж.Фрейденбергер у 1974 році. Він характеризує сукупність негативних переживань, пов’язаних з роботою та колегами, які призводять до довготривалого стресу.

Результати досліджень з питань професійного вигорання, що проведені в останні роки, показують невтішну статистику (слайд № 1):

- більше 30 % працюючих постійно або часто перебувають у стані стресу під час виконання своїх службових обов’язків;

- 48 % респондентів стверджують, що рівень стресу суттєво підвищився за останні 5 років;

- 75 % працівників вважають, що основним чинниками стресу є питання, пов’язані з грошима та роботою;

- близько половини опитаних засвідчили, що стрес має негативний вплив як на їхнє особисте життя, так і професійне.

(Джерела: American Psychological Association study, 2007; National Opinion Research Center at the University of Chicago).

Професійне вигорання небезпечне своїми проявами, адже воно супроводжується фізичним та емоційним виснаженням, а також суттєвим погіршенням стану здоров’я.

Лише у США на подолання наслідків професійного вигорання, пов’язаних зі здоров’ям, щороку витрачається більше 300 млрд. доларів (джерело: American Institute of Stress, NY).

Професійне вигорання спричиняють такі фактори (слайд № 2):

- особистісні (сюди включаються такі якості, як характер і темперамент особи, її персональна стресова витривалість, автономність (здатність приймати рішення), гнучкість, відкритість, гуманність тощо);

- рольові (коли працівникові доводиться виконувати невластиві йому ролі в умовах нечіткого розподілу відповідальності й суперечливих вимог, якщо рольові очікування набагато більші, ніж індивідуальні можливості й мотивація до виконання завдань);

- організаційні (негативну роль відіграють дестабілізуюча організація діяльності й неблагополучна психологічна атмосфера в колективі; це нечітка організація й планування праці, недостатність необхідних ресурсів і засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна монотонна робота, наявність конфліктів як у системі „керівник-підлеглий”, так і між колегами).

Існує так звана „група ризику” працівників, які найбільш схильні до вигорання – це переважно люди інтелектуально-комунікативних професій, які по роду служби змушені багато та інтенсивно спілкуватися з іншими, а також робітники, професійна діяльність яких проходить в умовах нестабільності та постійних змін.

У зв’язку з особливостями та характером роботи органів влади, державних службовців також можна віднести до „групи ризику” працівників, які схильні до професійного вигорання.

Професійна діяльність державних службовців насичена наступними стресогенами (слайд № 3):

- високий ступінь відповідальності;

- активна міжособистісна взаємодія (пов’язана з виконанням адміністративних функцій та, як наслідок, значної кількості контактів з іншими людьми, що представляють різносторонні інтереси);

- підвищена емоційна напруженість (часто працівникам доводяться завдання із обмеженим терміном виконання, що потребує максимального зосередження);

- зміни та очікування (часті політичні зміни на загальнодержавному рівні спричиняють структурні, орієнтирні та кадрові змін усередині органів державної влади, що потребує від працівника додаткових витрат енергії для адаптації та можливого перегляду своїх цілей).

 

3. Симптоми синдрому професійного вигорання

 

Вигорання відбувається поступово і може тривати роками. На його тлі, як правило, загострюються хронічні та виникають нові хвороби.

Слід зазначити, що синдром вигорання включає в себе три основні складові:

- емоційну виснаженість (відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою);

- деперсоналізацію (віддалення від інших, байдуже відношення до оточуючих);

- редукцію професійних досягнень (виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній).

При цьому, симптоми професійного вигорання – це прояв захисної (адаптивної) реакції організму, яка викликана професійною перевтомою.

Виокремлюють п’ять ключових груп симптомів, характерних для сформованого синдрому психологічного вигорання (слайд № 4):

фізичні симптоми:

- почуття постійної втоми;

- почуття фізичного виснаження;

- порушення сну;

- погіршення стану здоров’я;

- больові синдроми (наприклад, головний біль);

- зниження реактивності на зовнішні фактори;

емоційні симптоми:

- апатія;

- песимізм;

- цинізм (на роботі й особистому житті);

- байдужість;

-  відчуття безнадійності;

- дратівливість;

-  агресивність;

- тривога;

- посилення ірраціонального занепокоєння;

- нездатність зосередитися;

- депресія;

- почуття самотності;

поведінкові симптоми:

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її все складніше і складніше;

- працівник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

- зниження ентузіазму стосовно роботи та байдужість до її результатів;

- дистанціювання від співробітників, підвищення неадекватної критичності;

- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок;

інтелектуальні симптоми:

- втрата інтересу й байдужість до нових знань та ідей у роботі;

- відмова від участі в розвиваючих заходах (тренінгах, семінарах);

- недостатність смаку й зниження інтересу до життя.

соціальні симптоми:

- соціальні контакти обмежуються роботою і є формальними;

- немає енергії для соціальної активності;

- зменшення інтересу до участі у суспільному житті;

- нерозуміння інших і іншими;

- втрата соціальних якостей;

- зміни в системі соціальних цінностей та ідеалів;

- відчуття недостатньої підтримки сім’ї, друзів і колег.

Дослідження у галузі професійного вигорання показали деякі закономірності та особливості прояву синдрому професійного вигорання у різних категорій людей.

Зокрема, показники вигорання вищі у неодружених працівників, ніж у одружених. Тобто, синдром професійного вигорання частіше загострюється тоді, коли життя людини обмежене тільки професійною діяльністю. Сімейні турботи чи радощі не дають людині зациклитися тільки на професійних справах. Повага і підтримка в родині дає людині віру у свої сили і, якщо щось на роботі йде не так, людина все рівно знає, що його люблять і цінують.

Крім того, встановлено залежність рівня вигорання від віку. Найбільш високі показники вигорання у осіб віком 18-25 та 46-56 років. Схильність молодих за віком до вигорання можна пояснити емоційним шоком, який вони отримують при зіткненні з реальною дійсністю, починаючи свій професійний шлях, що часто не відповідає їх очікуванням. Після 45- 50 років вік починає самостійно впливати на рівень вигорання. Це пояснюється переоцінкою цінностей та зміною особистісної ієрархії мотивів.

Особливо швидко вигорають співробітники, які мають інтровертивний характер, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами їх комунікативних професій. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без виплеску негативних переживань у зовнішнє середовище.

 

4. Профілактика професійного вигорання

 

Як зазначалося вище, професійне вигорання небезпечне своїми наслідками (депресії, нервові зриви, розлади здоров’я). Щоб працівник міг убезпечити себе від наслідків професійного вигорання йому необхідно:

- знати прояви професійного вигорання;

- вміти допомагати собі і, коли це необхідно, звертатися до кваліфікованих спеціалістів;

- вміти розраховувати і обдумано розподіляти навантаження (адекватне відношення до роботи та правильна організація часу роботи і часу відпочинку).

Методи та прийоми профілактики професійного вигорання та гармонізації психофізичного стану можна згрупувати за їхньою дією у трьох рівнях (слайд № 5):

фізіологічний рівень (вплив на фізичне тіло):

- повноцінний та якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);

- збалансоване і здорове харчування;

- достатнє фізичне навантаження (заняття спортом);

- інші допоміжні заходи (масаж, водні процедури тощо);

емоційно-вольовий рівень(вплив на емоційний стан):

- гумор;

- музика;

- спілкування з сім’єю, друзями;

- заняття улюбленою справою, хобі;

- спілкування з природою;

- аутотренінги (самонавіювання);

ціннісно-смисловий рівень:

- вплив на думки (злість, невдоволення, критика себе та інших – на ці негативні емоції мозок виділяє гормони стресу);

- зміна світогляду, перегляд цінностей;

Історично склалося, що найбільша відповідальність в профілактиці синдрому професійного вигорання належить психологам і психотерапевтам, посади яких, однак, не передбачені в штатній структурі переважної державних органів. Тому важливим є підвищення рівня підготовки державних службовців до попередження та подолання синдрому професійного вигорання.

На мою думку, цього можна досягнути шляхом запровадження соціально-психологічної програми, яка спрямована на оволодіння державними службовцями знаннями щодо (слайд № 6):

- поняття професійного вигорання;

- ознак та проявів професійного вигорання;

- засобів і прийомів профілактики та подолання синдрому професійного вигорання.

При цьому, передбачаються два рівня реалізації даної програми: на рівні організації (проведення тематичних навчань та тренінгів) та на рівні особистості (використання конкретних засобів та прийомів).

 

5. Висновки

 

1. Професійне вигоряння – це довгострокова реакція чи синдром, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Він супроводжується хронічною втомою, емоційним виснаженням, відсутністю інтересу до роботи і всього оточуючого, різким негативним відношенням до інших, втратою впевненості у собі та погіршенням стану здоров’я.

2. Професійне вигорання спричиняють особистісні, рольові та організаційні фактори.

3. У зв’язку з особливостями та характером діяльності органів влади, державних службовців можна віднести до „групи ризику” працівників, які схильні до професійного вигорання.

4. Виокремлюють п’ять ключових груп симптомів, характерних для сформованого синдрому психологічного вигорання: фізичні, емоційні, поведінкові, інтелектуальні та соціальні симптоми.

5. Професійне вигорання небезпечне своїми наслідками (депресії, нервові зриви, розлади здоров’я). Щоб працівник міг убезпечити себе від наслідків професійного вигорання йому необхідно: знати прояви професійного вигорання, вміти допомагати собі (а коли це необхідно, звертатися до кваліфікованих спеціалістів) та вміти розраховувати і обдумано розподіляти навантаження.

6. Методи та прийоми профілактики професійного вигорання можна згрупувати за їхньою дією у трьох рівнях: фізіологічний рівень (вплив на фізичне тіло), емоційно-вольовий рівень (вплив на емоційний стан) та ціннісно-смисловий рівень (вплив на думки, зміна світогляду).

5. Для профілактики професійного вигорання доцільно впровадити соціально-психологічну програму, що спрямована на оволодіння державними службовцями знаннями щодо: а) поняття професійного вигорання; б) ознак та проявів професійного вигорання; в) засобів і прийомів профілактики та подолання синдрому.

Embedded Scribd iPaper - Requires Javascript and Flash Player
Результати соціологічних досліджень з питань професійного вигорання
• більше 30 % працюючих постійно або часто перебувають у стані стресу під час виконання своїх службових обов’язків • 48 % респондентів стверджують, що рівень стресу суттєво підвищився за останні 5 років • 75 % працівників вважають, що основним чинниками стресу є питання, пов’язані з грошима та роботою • близько половини опитаних засвідчили, що стрес має негативний вплив як на їхнє особисте життя, так і професійне
Джерела: American Psychological Association study, 2007; National Opinion Research Center at the University of Chicago
Фактори (чинники) професійного вигорання
Особистісні:
-характер і темперамент особи; - недостатня витривалість щодо стресів; - низький ступінь автономності (здатності приймати рішення); - недостатня гнучкість; - інтровертивність (закритість).
Рольові:
- нечіткий розподіл ролей і відповідальності; - невідповідність рольових очікувань та індивідуальних можливостей; - низька мотивація до виконання завдань.
Організаційні:
- негативна психологічна атмосфера в колективі; - відсутність чіткості в організації та плануванні праці; - відсутність необхідних ресурсів і засобів; - наявність бюрократичних моментів; - наявність конфліктів як у системі „керівник-підлеглий”, так і між колегами.
Основні стресогенні фактори у діяльності державних службовців
• високий ступінь відповідальності
• активна міжособистісна взаємодія • підвищена емоційна напруженість • зміни та очікування
Фізичні
СИМТОМИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Емоційні
Соціальні
Поведінкові
Інтелектуальні
Методи та прийоми профілактики професійного вигорання
• на фізіологічному рівні: повноцінний відпочинок і сон, достатнє фізичне навантаження, збалансоване і здорове харчування • на емоційно-вольовому рівні: гумор, спілкування з сім’єю та друзями, музика, заняття улюбленою справою та хоббі, спілкування з природою, аутотренінги • на ціннісно-смисловому рівні: вплив на думки, зміна світогляду, перегляд системи цінностей
Соціально-психологічна програма з оволодіння державними службовцями знаннями щодо професійного вигорання • Блок 1. Поняття професійного вигорання • Блок 2. Ознаки та прояви професійного вигорання • Блок 3. Засоби і прийоми профілактики та подолання синдрому професійного вигорання
This document is © 2013 by Леонід Марушевський - all rights reserved.
0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.