Skip to Content

Історія державної служби в Україні. Том 3

Текст доповіді: 

Історія державної служби в Україні : у 5 т. / [О.Г.Аркуша, О.В.Бойко, Є.І.Бородін та ін. ; відп. ред. Т.В.Мотренко, В.А.Смолій ; редкол.: С.В.Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.] ; Голов. упр. держ. служби України, Ін-т історії НАН України. — К. : Ніка-Центр, 2009.

Академічне видання є першим в українській історіографії узагальненням у цілісному дослідженні численних праць, присвячених державотворчому процесу, політико-адміністративному устрою, організації державної служби в Україні. Проаналізовано системи управління та діяльність державних чиновників у різні історичні епохи у складі різних імперій за весь період існування державності, починаючи від Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Війська Запорізького, УНР, Української Держави, управління на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій, королівської Румунії, державного управління УРСР, і, насамкінець, державної служби в незалежній Україні.

Органічною складовою п’ятитомного видання є документальний тритомник, що нараховує близько 900 документів і включає документи від V ст. до н.е. до сьогодення. Збірник містить документи і матеріали різнопланового характеру: грамоти, статути, універсали, листи, постанови, протоколи тощо, більшість з яких, виявлених у державних архівах України, а також в архівах Російської Федерації, Польщі, Угорщини, публікується вперше.

П’ятитомник протягом жовтня цього року буде безкоштовно розповсюджений серед національних, державних та обласних бібліотек і магістратур державного управління, де з ним зможе ознайомитися широке коло науковців, державних службовців, управлінців, студентів ВНЗ управлінського спрямування та інших небайдужих до історії українського державотворення.

Том 3: вміщено документи і пам’ятки від V ст. до н. е. до 1774 р., тобто від перших згадок про державний устрій, особливості управління та функціонування елементів державної служби у скіфській імперії до ча-су включення українських територій до складу Російської і Австрійської імперій

Embedded Scribd iPaper - Requires Javascript and Flash Player
Головне управління державної служби України Інститут історії України Національної академії наук України Державний комітет архівів України Центральний державний історичний архів України, м. Київ Центральний державний історичний архів України, м. Львів Центральний державний архів вищих органів влади та управління України Центральний державний архів громадських об’єднань України Державний архів Закарпатської області Державний архів Запорізької області Державний архів Полтавської області Державний архів Харківської області Державний архів Чернігівської області Державний архів Чернівецької області
Головне управління державної служби України Інститут історії України Національної академії наук України
Історія державної служби в Україні
У п’яти томах Том 3
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ V ст. до н. е. – 1774 р.
Київ Ніка-Центр 2009
УДК 94(477)(093)[351/354+057.34] „-04/1774“ ББК 63.3-3(4УКР):66.0 І-90 Колектив упорядників: Г. В. Боряк (керівник колективу упорядників), Т. С. Водотика, Р. Б. Воробей, О. І. Галенко, О. І. Ганжа, М. В. Делеган, Л. Я. Демченко, Д. Д. Жмундуляк, Н. Г. Кашеварова, В. С. Лозицький, Н. І. Лісунова, Н. В. Маковська, Ю. А. Мицик, Т. М. Омельчук, Г. В. Папакін, Д. І. Пельц, В. С. Шандра Відповідальні редактори: Т. В. Мотренко, В. А. Смолій Редакційна колегія: Г. В. Боряк, А. В. Вишневський, В. О. Крупина (відповідальний секретар), С. В. Кульчицький, В. М. Литвин, В. І. Луговий, О. С. Онищенко, Ю. С. Шемшученко
У першому томі тритомника джерел, що завершує дослідження з історії державної служби в Україні та на українських землях, вміщено документи і пам’ятки від V ст. до н. е. до 1774 р., тобто від перших згадок про державний устрій, особливості управління та функціонування елементів державної служби у скіфській імперії до часу включення українських територій до складу Російської і Австрійської імперій. Упорядники намагалися бодай пунктирно окреслити основні риси й елементи інституту державної служби упродовж понад двох тисячоліть, як у періоди самостійного існування Української держави в її різних історичних формах (Давня Русь-Україна, Українська гетьманська держава/Військо Запорозьке), так і в періоди її бездержавного існування у складі інших держав або існування державних утворень інших народів на українських теренах (Скіфія, давньогрецькі міста-поліси, Хозарський каганат, Золота Орда, Кримський ханат, Османська імперія, Велике князівство Литовське, Польське Королівство, Річ Посполита, Російська імперія, румунські князівства, Угорське королівство тощо). Поряд із давніми епіграфічними пам’ятками у томі представлена ділова документація, листування, статистичні джерела, пам’ятки правової культури. Реалізація проекту приурочена до 90-річчя запровадження державної служби в Україні та здійснюється на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про відзначення 90-річчя запровадження державної служби» від 11 червня 2008 року № 817 р. У рамках цього проекту у 2008 р. були видані «Нариси історії державної служби в Україні» (київське видавництво «Ніка-Центр», 536 с.).
ISBN 978-966-521-519-6 ISBN 978-966-521-524-0 (Том 3)
© Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, 2009 © Інститут історії України НАН України, 2009 © Оригінал-макет. Видавництво «Ніка-Центр», 2009
Зміст
Державна служба в Україні крізь віки: Норми закону. Практика. Життєві колізії (Від упорядників) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Перелік документів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25 Документи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53
Зміст
5
Державна служба в Україні крізь віки: Норми закону. Практика. Життєві колізії (Від упорядників)
Вступні зауваги
бірник документів і матеріалів у трьох томах є складовою п’ятитомного видання з історії державної служби в Україні та на українських землях від V ст. до н. е. до сьогодення, здійсненого в рамках академічного проекту, започаткованого Головним управлінням державної служби України та Інститутом історії України НАН України. Тритомна документальна частина проекту органічно доповнює наукове дослідження, представлене у перших двох томах. Це – перша спроба створити систематизований звід основного комплексу джерел від історії зародження, розвитку та вдосконалення інституту державної служби, правового й соціального статусу, функцій, повноважень, прав, привілеїв і відповідальності державних службовців до її сьогодення. Автори-упорядники намагалися всебічно представити важливий процес формування і повсякденну діяльність корпусу виконавців законів і урядових актів у всій повноті, зрозуміло, наскільки це дозволяє наявна джерельна база та формальні рамки проекту. Згідно з усталеним на сьогодні розумінням, державна служба розглядається як сформований упродовж віків правовий і соціальний інститут, що здійснює у межах своєї компетенції реалізацію цілей і функцій органів влади й управління шляхом професійного виконання спеціально визначеними особами своїх посадових обов’язків і повноважень, чим забезпечує взаємодію держави і громадян у реалізації їхніх інтересів, прав та обов’язків. Відтак державна служба протягом тривалого історичного часу є засобом реалізації функцій держави, знаряддям поєднання особистих, групових і державних інтересів, основним каналом повсякденних зв’язків держави і суспільства і водночас являє собою суспільно-політичний інститут, сферу професійної діяльності, систему правил роботи з виконання функцій держави, а також
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
З
7
уособлюється у спеціальному персоналі, покликаному ефективно виконувати всі ці функції. Збірник містить консолідований масив історичних джерел усіх епох державного розвитку України – як періодів самостійного існування Української держави у різних формах (Давня Русь-Україна, Військо Запорозьке/Українська гетьманська держава, УНР, Українська Держава 1918 року, ЗУНР, Карпатська Україна, УСРР/УРСР, незалежна Україна), так і періодів її входження до складу інших держав або існування державних утворень інших народів на українських теренах: перших держав (Скіфія), давньогрецьких міст-полісів, Хазарського каганату, Золотої Орди, Кримського ханату, Великого князівства Литовського, Польського Королівства, Речі Посполитої, Російської імперії, Австрійської/Австро-Угорської імперії, Другої Речі Посполитої, Чехословацької Республіки, Румунського королівства, Угорського королівства тощо. Завершується видання документами про сучасні реалії державної служби незалежної України: чинне законодавство, норми і правила поведінки держслужбовців, міжнародні угоди щодо запровадження світових засад державної служби. Документи й історичні свідчення щодо обставин, порядку, характеру, обсягів здійснення державної служби на теренах України за такий тривалий історичний період уперше представлені в одному документальному виданні. Водночас збірник не претендує на абсолютну повноту і всеосяжність, публікацію всього без винятку корпусу джерел з названої теми. Різні періоди у ньому представлені нерівномірно, передусім – з огляду на стан джерельної бази (майже повна відсутність найдавніших писемних джерел, які б засвідчували існування й функціонування державної служби), через неможливість вичерпного оприлюднення джерельної бази в рамках одного видання, а також з огляду на нерозробленість теми. З таких саме причин історія державної служби представлена в збірнику нерівномірно й за регіонами, хоч упорядники доклали всіх зусиль, аби бодай пунктирно окреслити ключові моменти з історії формування і функціонування інститутів державної служби, подати основні законодавчі й інші нормативно-правові акти, що формували її базис, а також представити історію державної служби в усіх регіонах і в більшості державних утворень, що існували на території сучасної України. Композиційно документальна частина видання складається з трьох томів (відповідно, третього–п’ятого томів видання); останній том має дві книги. Друга книга п’ятого тому містить документи доби незалежності, переважно законодавчі й інші нормативні акти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, накази Головного управління державної служби України, міжнародні угоди, пов’язані із запровадженням сучасної системи державної служби: її становлення після прийняття відповідного Закону України у 1993 році, правове оформлення формування інституту державної служби та системи управління нею, запровадження рангів державних службовців, реформування засад держслужби відповідно до світових зразків тощо. З огляду на актуальність цих актів, їхнє походження, особливості джерельної бази (акти публікуються переважно за діючою електронною базою законодавства України та електронною базою Головдержслужби) остання книга п’ятого тому має власну нумерацію документів, супроводжується передмовою й окремим довідковим апаратом.
8
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
До історичної частини документальної серії (V ст. до н.е. – 1991 р.) відібрано і включено 844 документи і пам’ятки (перший том містить 322 тексти, другий – 154, перша книга третього тому – 368; для зручності користування вони мають наскрізну для всього тритомника нумерацію). Майже дві третини історичних документів (506) запозичено з 13 українських (Центральний державний історичний архів України, м. Київ, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Центральний державний архів громадських об’єднань України; державні архіви восьми областей: Вінницької, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Полтавської, Харківської, Чернівецької та Чернігівської; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського), а також п’яти зарубіжних (Головний архів давніх актів у Варшаві, Державний архів у Кракові; Російський державний архів давніх актів у Москві, Відділ рукописів Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі; Архів Прем’єр-міністра Туреччини у Стамбулі) архівосховищ; решту взято з понад 150 документальних публікацій ХІХ–ХХІ ст. Значну частину архівних документів (418 з 506 текстів) становлять першопублікації, решту 88 звірено з оригіналом. Отже, загалом понад третину всіх історичних документів становлять археографічні репліки. Втім, перед авторами-упорядниками збірника не стояло завдання здійснити першопублікацію комплексу джерел з історії держслужби. Для підготовки даного збірника максимально використовувалися документи й історичні пам’ятки, вже оприлюднені в археографічних публікаціях, тематичних збірниках, виданнях, що продовжувалися, офіційних збірках законодавчих актів та інших виданнях, як правило, малодоступних нині для широкого кола користувачів. Головною ознакою, що визначала відбір, була не відсутність попередніх публікацій, а змістовна вага конкретного документа чи пам’ятки, ступінь розкриття ним особливостей здійснення державної служби, обов’язків, функцій і завдань службовців, умов проходження державної служби у різні історичні часи. Особливо це стосувалося давнього періоду історії державної служби (доба перших державних утворень на українських теренах, держави Півдня України V ст. до н.е. – XVIII ст. н.е., Київської та ГалицькоВолинської Русі, Великого князівства Литовського тощо). Разом із тим видання не є хрестоматією, де подаються виключно вже відомі документи і пам’ятки, опубліковані раніше: як уже зазначалося, майже половина вміщених у тритомнику матеріалів оприлюднюється вперше. Так саме вперше оприлюднений цілісний блок документів про створення та функціонування державної служби незалежної України, переважна більшість яких запозичена з електронних публікацій законодавчих та інших нормативних актів (друга книга п’ятого тому). Відбір історичних джерел для публікації у збірнику визначався кількома засадами: наявною історіографічною базою відповідної доби, обсягом і специфікою певного джерельного комплексу, ступенем його введення до наукового обігу, а також відбиттям у конкретному документі тематики державної служби – її регламентування, клятвені обіцянки (присяги) урядовців, особливості проходження, покарання за порушення умов служби тощо. Разом із тим для кожного історичного періоду українського державотворення або перебування сучасних українських земель у складі інших держав такий відбір
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
9
мав свої особливості. Так, стосовно доби існування перших держав взагалі важко вести мову про певне законодавче, нормативне або ж звичаєве оформлення державної служби. Адже вона міцно перепліталася з військовою, громадською службою або зі здійсненням повноважень місцевого самоврядування, а чітко окресленої категорії державних службовців фактично не існувало. Виходячи з того, що історія Південної України від V ст. до н.е. до кінця XVIII ст. залишається значною мірою поза межами наявних схем історії України, варто представити певні концептуальні засади, якими зумовлювався відбір джерел з історії державної служби цього періоду на зазначених теренах. По-перше, йшлося про елементарну інвентаризацію державного минулого Південної України, себто за можливості представлення всіх держав, що були відомі на півдні України. Реалізація цієї мети стримувалася тим, що не всі з них залишили по собі достатньо виразний слід у писемних джерелах, а тим більше у такій формі, що відповідала б ясно сфокусованій темі та практичному призначенню даного збірника. Тому серед держав, представлених у відібраних документах, бракує деяких давньогрецьких полісів, римських і візантійських провінцій у Криму, готської імперії, князівства Феодоро у Криму XIV–XV ст., генуезьких колоній поза межами Криму, значної кількості степових спільнот, зокрема, кіммерійців, сарматів, аланів, гуннів, болгар, мадяр, печенігів, ногайців, калмиків. Інше зауваження пов’язане з тим, що державний статус чималої групи спільнот не є беззастережним. Наприклад, важко оцінити специфіку державної служби у невеликих колоніальних поселеннях (грецьких чи генуезьких), коли у джерелах не завжди ясно відбивається навіть їхній міський статус. Ще більше питань виникає відносно спільнот степових кочовиків, у яких державне життя мало добре відомий циклічний характер – час від часу на степу утворювалися потужні імперії, що підкорювали півсвіту, а потім такі періоди переривалися тривалим станом анархії. Остання, втім, теж набувала різних форм. Наприклад, відсутність чітко окресленої політичної єдності половецьких племен не викликає сумніву. Pax Cumanica в цьому відношенні не можна порівняти з монгольським. Проте половцям теж не варто відмовляти в деяких атрибутах державної організації, наприклад, в існуванні правлячих династій, адже руські князі родичалися з половецькими володарями і визнавали їх за рівню, а не за бездержавних дикунів. Другою концептуальною засадою відбору документів була орієнтація на збалансоване подання цивілізаційних ареалів, зокрема, степового та приморського на півдні України, лісового – на її півночі. Степова зона слугувала домівкою спільнот кочових скотарів, і тут витворився власний специфічний тип держави – степова імперія, інакше відома як Pax Nomadica. Приморська, або узбережна, зона від часів грецької колонізації належала до цивілізації Середземномор’я. З ісламізацією Золотої Орди в XIV ст., а особливо після османських завоювань XV–XVII ст. до їхньої анексії та колонізації Російською імперією наприкінці XVIII – у ХІХ ст. обидві зони (вони залишалися дуже відмінними) також належали до ісламської або близькосхідної цивілізації, і тут панували притаманні останній державні інститути та здійснювалася відповідна державна служба. Важливо було повноцінно подати всі цивілізаційні зони. При цьому, звичайно, відбір документів, що стосувалися степових спільнот,
10
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
виходив із теоретичного осмислення світу степових кочовиків як окремої специфічної цивілізації. Для найповнішого висвітлення специфіки степової цивілізації, яка через різні причини залишила по собі порівняно бідну писемну спадщину, перевага надавалася тим документам, які були її власним творінням, а не сторонніми спостереженнями. Це стосується передусім Хозарського каганату, Золотої Орди, Кримського ханату й османських провінцій Північного Причорномор’я. Третя засада відбору має більш загальний характер і використовувалася під час опрацювання документів інших періодів. Вона диктувалася тим, що сучасна Україна інтегрувала державну спадщину всіх держав і спільнот, які існували на її території, і є результатом їхньої взаємодії, взаємовпливів, інфільтрації. Тому важливо представити взаємини практик державної служби різних цивілізацій на українських теренах. Їхні форми були різними: насильне запровадження певних практик у результаті завоювання однієї держави іншою (монгольська адміністрація), добровільне копіювання інших традицій різними шляхами (Велике князівство Литовське), нарешті, “малоусвідомлюваний” синтез кількох традицій (Військо Запорозьке). Тому до збірника потрапили документи, які віддзеркалили певні моменти такої взаємодії. Але, очевидно, що наразі осмислення аспектів і деталей цієї взаємодії перебуває лише на стадії пошуку й історико-документальна презентація цього принципу не може претендувати на вичерпність. Нарешті, ще одне зауваження, яке стосується вже всіх регіонів і державних утворень в Україні, – це безпосередній зв’язок і, більш того, пряма залежність процесів, які відбувались у державній службі як суспільно-політичному інституті, сфері професійної діяльності та спеціальному персоналові, від загальнополітичних процесів (становлення й занепад держав, війни та інші глобальні конфлікти, системні адміністративно-економічні реформи тощо). Саме такі процеси призводили до докорінних змін у характері державної служби, в умовах її здійснення, а також у ставленні суспільства до державних службовців. До збірника включено історичні джерела, в яких віддзеркалювалися такі суспільно важливі процеси. Під час відбору документів ХІХ – початку ХХ ст. враховувалися передусім такі відомості, що характеризують особливості проходження державної служби імперського (Російської й Австрійської імперій) часу. Головним чином це законодавчонормативні документи, як-от: імператорські укази, рескрипти, маніфести, укази Сенату, накази губернських канцелярій, циркулярні листи губернаторів з питань умов проходження чиновниками державної служби, листи, клопотання про відзначення чи надання чергового чину тощо. Значний інтерес становлять облікові документи проходження державної служби – формулярні списки чиновників, необхідні під час вступу та переміщення на посадах чиновників, а також клятвені обіцянки (присяги) чиновників, що вступають на державну службу (публікується близько 100 таких текстів). Іншими засадничими ознаками для здійснення відбору історичних пам’яток були: інформативна насиченість тексту законодавчо-нормативних актів; важливість офіційного акта з огляду на кардинальні зміни, що вносилися його статтями до системи державних установ та організації проходження державної служби; специфічні особливості організації державної служби та життя в українських губерніях Російської імперії (порівняно з іншими регіонами імперії).
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
11
Такі самі засади були актуальними і для репрезентації державної служби на Галичині, Буковині та Закарпатті, що входили до складу іншої – Австрійської (АвстроУгорської) імперії. Іноді спостерігається дивовижний хронологічний збіг типологічно споріднених актів різних держав – як за часом прийняття, так за обставинами і результатами запровадження. З огляду на значні обсяги збереженої документації, документи ХХ ст. – бурхливої доби двох світових воєн, виникнення і поширення тоталітарних режимів – вимагали від упорядників особливих зусиль у виявленні й ретельному відборі. Загалом же під час відбору документів до збірника враховувалася не лише їхня офіційна вага чи репрезентативність. До публікації включалися також документи, що відбивали окремі сторінки повсякденного життя чиновництва, побутові дрібниці здійснення державної служби. Повсякденність – одна з найцікавіших сторінок життя службовців, оскільки дозволяє проникнути у внутрішній світ пересічних дрібних урядовців минулих століть, зануритися в їхні турботи і побутові реалії. Повсякденність – це також широкий спектр винагород, пільг і привілеїв, пов’язаних із перебуванням на державній службі, починаючи від вшанування статуєю, виставленою у публічному місці (№ 6, 7, 9), і закінчуючи податковими пільгами, звільненням від мобілізації, святковими виплатами, доплатами “на обіди”, закритими розподільниками тощо (№ 543, 560, 607, 644, 648). Водночас повсякденність – це і дрібні зловживання, порушення закону й приписів державної служби пересічними чиновниками XVI–XVIIІ ст. (№ 146, 147, 183, 194, 218, 265 та ін.), ХІХ ст. (№ 368, 441), і масштабні зловживання (як тоді здавалось і кваліфікувалося за нормами державно-партійної служби) компартійним керівництвом 70-х – 80-х рр. ХХ ст. (№ 819–821, 823–830), яке плекало надію, що саме його порушення минеться непомітно й безкарно. Нарешті, це і маловідомі сторінки повсякденності чиновництва початку 1940-х рр. – за суворих законів воєнного часу на окупованих територіях у роки Другої світової війни, коли, з одного боку, українські службовці в органах цивільної адміністрації беззастережно дискримінувалися (№ 711), а з іншого – нацистська адміністрація жорстко карала німецьких чиновників-мародерів та інших порушників приписів щодо коректного поводження з місцевим населенням, оскільки це завдавало непоправної шкоди “іміджу” німецької адміністрації (№ 721).
Археографічні засади відтворення текстів історичних джерел у виданні
Підготовка тексту історичних джерел до публікації здійснювалося з використанням диференційованого підходу до документів і пам’яток різних видів та історичних епох. Передусім слід зазначити, що упорядники намагалися друкувати тексти повністю. Виняток становлять пам’ятки, в яких питання, дотичні тематиці видання посідають порівняно незначне місце (літописи, Руська Правда, Литовські статути; див. док. № 22, 28–31, 38, 41, 44; 91, 114, 139 тощо). У таких випадках у заголовку зазначалося, що вміщено лише відповідний фрагмент тексту.
12
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
Якщо ж документ (закон, статут, декрет або інший акт) здебільшого трактував питання державної служби, то упорядники відтворювали повний його текст, незважаючи на обсяг, – “Табель о рангах”, “Учреждения для управления губерний Всероссийской империи”, “Устав для службы по определению от правительства” тощо (див. док. № 272, 323, 380). Лише за виняткових обставин (надзвичайно великий обсяг документа, його багатоаспектність або ж випадки, коли питанням державної служби присвячена хоч і більша, але чітко визначена частина тексту: окремі частини, розділи, параграфи) упорядники вдавалися до скороченого відтворення текстів, що зазначено у заголовках документів. Трикрапкою в квадратних дужках […] позначено опущені фрагменти текстів, як правило, такі, інформація яких виходить за тематичні рамки збірника. Подеколи скорочувалися без застережень у підрядкових примітках, але з обов’язковим позначенням у квадратних дужках змістовні або текстуальні повторення, деякі малоінформативні (у контексті тематики видання) структурні частини текстів. Нерозбірливо написаний текст, непрочитані слова, деякі інші характерні особливості документів обумовлені у текстуальних примітках. У тих випадках, коли додатки до документів, на які є посилання в тексті, опускалися, у підрядкових примітках зазначені їхні аркуші у справі. Передавання тексту здійснювалося відповідно до вимог наукових публікацій, тобто упорядники намагалися відтворити його повно, адекватно і максимально наближено до оригіналу. Втім, масштабність задуму, величезний масив неопублікованих архівних документів і попередніх археографічних публікацій, що потрапив у поле зору упорядників, понад два тисячоліття хронології, десятки різних мов, якими писані документи, і, зрештою, обмежений обсяг видання, – усе це не могло не позначитися на строкатості й розмаїтті способів передавання текстів, змішанні різних археографічних традицій, шкіл і т.п. Прискіпливому читачеві напевно впаде в око очевидна, але вимушена неоднорідність археографічного оформлення видання. Загалом підхід до відтворення документів різних історичних епох, писаних різними мовами, диференціювався за такими історико-регіональними критеріями. Історичні пам’ятки різних епох, раніше опубліковані, відтворювалися за наявними публікаціями (перевага, зрозуміло, надавалася академічним, найповнішим виданням, наприклад, фрагменти Руської Правди – за виданням 1940 р. за редакції Б. Грекова; акти Галицько-волинського князівства XII–XIV ст. – за публікацією О. Купчинського 2004 р.; Права, за якими судиться малоросійський народ, – за виданням К. Вислобокова 1997 р.) і відповідно до правил, якими користувалися їхні видавці (№ 22, 28–31, 35, 36, 38, 42–44 та ін.). Разом із тим упорядниками, як правило, не подавалися авторські/редакційні примітки та коментарі попередніх публікацій, зокрема, щодо палеографічних, текстологічних і кодикографічних особливостей рукопису, різночитань у списках, а також бібліографічний апарат. Явні помилки (передусім друкарські) виправлялися без застережень, інші, суттєві особливості архівних документів або їхніх публікацій, обумовлювались у примітках. За можливості упорядники звіряли опублікований текст з оригіналом; у такому разі поряд із посиланням на друковане джерело подається архівна легенда (наприклад, № 94, 194, 195, 218, 221 тощо).
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
13
Широко використані офіційні публікації законодавчих і нормативних актів різних держав та епох: “Полное собрание законов Российской империи”, “Свод законов Российской империи”, “Черниговские губернские ведомости”, “Magyarországi rendeletek tára”, “Allgemeines Reichs-Gesetz und Regierungsblatt für das Kaiserthum Österreich”, “Geschäfts-Ordnung des Bukowinaer Landtags”, “Державний Вістник”, “Вістник державних законів і розпорядків Західної области Української Народної Республіки”, „Dziennik ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, “Sbírka zákonů a nařízení Státu Československého”, “Codul Administrativ” та ін. Історичні джерела V ст. до н.е. – XVIII ст., які стосуються держав півдня України, представлені епіграфічними написами, архівними документами та наративними джерелами, присвяченими державним ритуалам і практиці, поширеним у цих державах. Переважна більшість із них подана за вузькоспеціальними або іноземними виданнями. Джерела здебільшого писані давніми мовами і перекладені сучасними іноземними. Для античності це переважно грецька мова та латина. У середньовічній документації (за винятком поодиноких уривків із давньоруських літописів) поряд із латиною використовувалися східні мови: іврит, арабська, перська, чагатайська (тюркі), а в ранньомодерну добу – османсько-турецька. Наукова редакція та українські переклади цих текстів (усі вони, за винятком “Історій” Геродота, подаються українською мовою вперше) належать О. Галенку. Під час опрацювання українських перекладів пам’яток і документів, відомих у класичних академічних перекладах російською, англійською, французькою, німецькою мовами, за можливості використовувалися публікації мовою оригіналу, подеколи – архівні оригінали (№ 120) і в разі потреби виправлялися за ними. При цьому в легенді зазначається мова оригіналу. Значення окремих термінів і понять розкрито у підрядкових примітках; короткі роз’яснення введено безпосередньо до тексту перекладу й подано в круглих дужках. Літописні повідомлення про адміністративну структуру Київської Русі, Любецький з’їзд князів і всевладність боярства (№ 28, 29, 38) опрацьовані та прокоментовані М. Котляром. Архівні документи, що публікуються вперше, опрацьовані за традиційними засадами, що склалися в археографічній практиці в Україні протягом двох останніх десятиліть, відповідно до вимог низки методичних рекомендацій, зокрема, щодо кириличних текстів: В. Страшка і У. Єдлінської (1990)1, Л. Гісцової (1992)2, В. Німчука (1995)3; ураховано також і настанови, розроблені А. Хорошкевич і С. Каштановим для видання документів Литовської Метрики4.
1 Страшко В. Єдлінська У. Методичні рекомендації по передачі текстів документів XVI– XVII ст. – К., 1990. 2 Гісцова Л. Методичні рекомендації по підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі. – К., 1992. 3 Німчук В. Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції. – К., 1995; електронна версія: http://www.archives.gov.ua/Law-base/ Regulations/1995-p-1.pdf 4 Хорошкевич А., Каштанов С. Методические рекомендации по изданию и описанию Литовской Метрики. – Вильнюс, 1985.
14
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
Тексти, писані латинкою, опрацьовувалися відповідно до згаданих Методичних рекомендацій В. Страшка і У. Єдлінської5; польськомовні тексти – з урахуванням також усталених у польській археографічній традиції правил К. Лєпшего6; усі іншомовні документи – з урахуванням нещодавно опублікованих рекомендацій Т. Себти7. Тексти ІХ–XVIII ст., які стосуються території Правобережної та Лівобережної України, Галичини, Буковини та Закарпаття, подаються мовою оригіналу, якщо це давньоруська, староукраїнська, церковнослов’янська в українській або російській редакціях, польська. З метою збереження мовних особливостей документів застосовано спрощений дипломатичний метод, що передбачає відтворення їх засобами комп’ютерного набору з максимальним наближенням до оригіналу. Усі рукописні літери кириличного алфавіту передаються переважно за допомогою фонетичних і графічних відповідників. В архівних документах XVI–XVIII ст., що публікуються вперше (або в опублікованих, але звірених за оригіналами), виносні літери і буквосполучення внесено в рядок і передано курсивом (у кириличних текстах). Діакритичні знаки не зберігаються і не передаються. Наявні в оригіналах паєрки внесено в рядок відповідно до звучання слова і передано курсивом. Скорочення під титлами, як правило, не розкривалися; їхні роз’яснення наведено у переліку скорочень і слів під титлами. Скорочення у латиномовних текстах, за чинною археографічною практикою, розкривалися в дужках. Описки писарів не виправлялися. Ймовірно правильне написання таких слів відтворюється як фрагмент документа в текстуальних примітках, в інших випадках на них акцентується увага за допомогою знаків [?] або [!], проставлених у тексті одразу після слова з опискою. Пошкоджені фрагменти слів, якщо це можливо, відновлено і подано в квадратних дужках, за неможливості відновлення в квадратних дужках ставиться трикрапка з відповідним зазначенням у підрядкових примітках. Усі археографічні примітки за текстом подано курсивом, відтворені ж фрагменти текстів документів – прямим шрифтом. Тексти документів поділено на абзаци згідно з формуляром, а також за змістом. Уживання пунктуаційних знаків, великих і малих літер наближено до вимог сучасного правопису, хоча упорядники намагалися робити це делікатно, без надмірної “модернізації”. Загалом у документах до кінця XVIII ст. зберігалися майже всі без винятку орфографічні особливості, включно з літерою “ять” і твердими знаками після приголосних наприкінці слів, характерними закінченнями тощо. Іншомовні тексти (латинська, німецька, угорська, чеська) подаються в оригіналах і перекладах сучасною українською мовою. Під час републікації іншомовних текстів, запозичених з академічних видань, якщо публікація в останніх супроводжу-
5 Страшко В. Єдлінська У. Методичні рекомендації по передачі текстів документів XVI–XVII ст. – К., 1990. 6 Lepszy Kazimierz. Instrukcja wydawnicza dla źródeł historycznych od XVI w. do poł. XIX w. – Warszawa, 1953; електронна версія: http://www.witkacy.hg.pl/zrodla/lepszy.html 7 Себта Т. Методичні рекомендації до видання іншомовних писемних джерел ХІХ – початку ХХІ ст. – К., 2008.
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
15
валася перекладом українською мовою, упорядники опускали оригінальні тексти іншими мовами і подавали лише переклад (наприклад, № 47, 52, 163 тощо). Тексти архівних російськомовних документів ХІХ–ХХ ст. передано з наближенням до орфографії та правопису сучасної російської мови, але зі збереженням стилю викладу й інших мовних особливостей того часу. Загалом, на відміну від документів попереднього періоду, тексти передавалися з певним спрощенням і послідовною уніфікацією закінчень і літер, що вийшли з ужитку, відповідно до чинних методичних рекомендацій та археографічних практик. Тексти законодавчих актів Російської імперії ХVIII – початку XX ст. подаються переважно або за першоджерелами – Полным собранием законов Российской империи (№ 334, 335, 343, 346, 374, 376, 393, 417, 433 та ін.), іншими офіційними виданнями (№ 380), Сводом законов Российской империи (№ 448, 454), або за класичною багатотомною археографічною публікацією 80-х рр. ХХ ст. – Российское законодательство Х–ХХ веков, яка на сьогодні вже є бібліографічним раритетом (№ 272, 323, 324, 328, 329, 357, 463 та ін.). Якщо документ подано за попередньою археографічною публікацією і при цьому текст не звірявся з оригіналом, упорядники намагалися не відходити від опублікованого тексту, залишаючи певні незначні археографічні огріхи й непослідовність у передачі тексту без застережень і виправляючи лише явні помилки технічного характеру. Україномовні документи першої третини ХХ ст. подаються у повній відповідності до оригіналу, зі збереженням усіх стилістичних й орфографічних особливостей мови. Зокрема, це стосується документів доби УНР, ЗУНР, Підкарпатської України (наприклад, № 487, 489–541, 543–546, 548, 551, 554–566, 568, 570, 573, 575, 576, 578–593, 595, 602, 606, 608, 661, 662, 664, 665, 667–675). Повністю збережено стилістику проектів Комісії державного планування ОУН (№ 682, 683, 688), окремих україномовних документів часів Другої світової війни (наприклад, № 711, 717, 743–745, 748–750, 753–759 тощо). Явні орфографічні помилки (або й друкарські, якщо текст запозичено з попередньої публікації) виправлено без застережень. Кожний документ забезпечено заголовком, в якому зазначено його порядковий номер у публікації, дату і місце написання, дипломатичний або діловодний різновид, автор, адресат, короткий зміст. Географічні назви у заголовках, а також у географічному покажчику подано в їхній історичній формі, але за сучасним написанням. Назви населених пунктів, губерній подані за адміністративно-територіальним поділом того часу. В іншомовних документах, що наводяться без перекладу (польською, російською мовами), а також у документах і пам’ятках, що мають принципове значення з огляду на тематику видання, автори-упорядники намагалися включити ширші, аніж короткий виклад змісту, анотації, подеколи зі включенням цитат (фрагментів) документів (заголовки регестного типу, див., наприклад, № 102, 110, 141, 143, 150, 156, 157, 265 тощо). Відсутні у документах і встановлені за змістом дати і місто написання документа подано в квадратних дужках; якщо дати встановлювалися за супровідними (іншими) документами, то це обумовлювалось у примітках. Дати, подані за старим літочисленням (від створення світу), у текстах не розкриваються (див. док. № 329:
16
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
“год 190”). Документи подаються за тим стилем, за яким вони були первісно датовані, без переведення одного стилю на інший. Тому акти судово-адміністративних установ Речі Посполитої до 1582 р., а також усі документи місцевих і центральних установ Московської держави та Російської імперії подаються за старим стилем (юліанським календарем); документи судового походження, створені після запровадження в Речі Посполитій григоріанського календаря (1583), – за новим стилем. Порядок написання елементів дати у заголовках – інверсійний (рік, місяць, число); від 1 березня 1918 р. – прямий (число, місяць, рік). Місце написання документа зазначено в заголовках завжди, крім тих випадків, коли воно не зазначено в самому документі і його не вдалося встановити; такі випадки спеціально не оговорюються. Оригінальні діловодні заголовки, якщо вони повністю (змістовно або дослівно) подаються в редакційних заголовках-анотаціях, не відтворюються. Те саме стосується штампів, вихідних діловодних номерів, індексів та інших позначок. Не відтворювалися стандартні для, скажімо, діловодства партійних органів, установ, організацій грифи таємності. Назви законодавчих та інших нормативно-правових актів (включно з партійними – для ХХ ст. – постановами) у заголовках виділено курсивом; якщо вони дослівно відтворюють назву акта, до того ж беруться в лапки. У легендах до іншомовних текстів зазначається мова документа (польська, латинська, німецька тощо); у легендах до перекладів (коли вони публікуються без оригінальних текстів) зазначено: переклад з … мови. У посиланнях на попередні публікації вказуються номери документів у цих публікаціях і сторінки видання. У легендах зазначається спосіб відтворення документа: машинопис, друк. прим. (тобто примірник, виготовлений друкарським способом), склограф. прим. Випадки, коли документ є рукописом, спеціально не обумовлюються. Серед уживаних елементів легенди – газетна вирізка (№ 440). У документах, де міститься оригінальний підпис посадових осіб, який є нерозбірливим, зазначається поруч з посадою словом “підпис”; у випадках наявності поруч з підписом прізвища, що є розбірливим, вказується прізвище. Підрядкові примітки здебільшого являють собою класичні текстуальні примітки, але подеколи вони несуть і змістовне навантаження, роз’яснюючи окремі терміни, історичні реалії тощо (оскільки упорядники не подають реальних коментарів до тритомника, які мали б скласти щонайменше окремий том з огляду на масштабність публікації). Крім того, документальній частині п’ятитомника передує двотомник дослідження, який базується значною мірою на вміщених до тритомника документах і матеріалах. Усі примітки позначено астериском (*). В окремих випадках наявні у текстах републікацій підрядкові примітки збережено (див., наприклад, № 354); вони подані корпусним шрифтом, так само як і фрагменти текстів, якщо вони цитуються або обумовлюються під рядком. Сучасні редакційні примітки подаються курсивом. Документи та матеріали розміщено у томах збірника за хронологічною ознакою. У низці документів починаючи від 40-х рр. ХХ ст. упорядники (відповідно до
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
17
норм стосовно 75-річного періоду нерозголошення інформації про особу, яка може завдати моральної шкоди цій особі або її родині) сховали реальні прізвища “фігурантів” під латинською літерою N, а також опустили відомості про адміністративну належність дотичних органів влади, назв установ тощо (док. № 700, 705, 706, 708, 724, 729, 782, 783, 789, 821, 822, 824–826, 828–838).
Короткий огляд вміщених документів і матеріалів
Історичні джерела, що ввійшли до першого тому документальної частини (3-й том п’ятитомника), охоплюють період від найдавніших писемних свідчень, що стосуються державних утворень на території сучасної України (V ст. до н.е.), до 1774 р. Том містить 322 документи. Найдавніші держави представлено в кількісному відношенні переважно епіграфічними написами, адже їх найчастіше виготовляли за ініціативи та коштом держави. Свідчення про Скіфську державу запозичені з Історій Геродота – першого збереженого опису степового суспільства. Період Х–ХV ст. представлений обмеженою кількістю джерел переважно наративного характеру, оскільки тогочасні архіви практично не збереглися до нашого часу. Виняток становлять перші загальнодержавні юридичні акти (Руська Правда) та нечисленні офіційні акти Галицько-Волинського князівства. Лише від кінця ХV ст., коли, за висловом В. О. Ключевського, починає “виразно говорити канцелярія”, ситуація почала змінюватися. Від другої половини ХІV ст. українські землі на декілька століть потрапили під владу інших держав (виняток становить початковий період існування Гетьманщини), що спричинило зберігання державних архівів переважно у зарубіжних архівосховищах, а місцеві українські архіви тим часом у ХVІ–ХVІІІ ст. зазнали тяжких втрат. У зв’язку зі специфікою становища українських земель у згаданий період, а також істотною деформацією джерельної бази з історії України задля висвітлення теми видання доводилося спиратися переважно на документацію Польсько-Литовської та Московської держав. Це – королівські універсали та царські грамоти, конституції сеймів, розпорядна документація центральних і місцевих органів влади, їхня ділова, фінансова та судова документація, також наративні джерела (хроніки, мемуари, записки іноземців тощо). Аналогічно використовувалася наявна документація Війська Запорозького (Гетьманщини) другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст.: гетьманські універсали, накази, ордери, міжнародні договори, листи тощо. Більшість цих джерел раніше видавалися, вони розпорошені по різних, у тому числі нині малодоступних, археографічних виданнях. Особливо стали у пригоді такі сучасні серійні археографічні публікації, як Литовська метрика та Універсали українських гетьманів (Матеріали до українського дипломатарію). Неопубліковані документи виявлені у фондах судово-адміністративних установ Речі Посполитої, що зберігаються в ЦДІА України, м. Львів. Крім того, для відбору документів використовувалися збірники документів, видрукувані у другій половині ХІХ–ХХ ст. Серед них: багатотомна серійна публікація Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z
18
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie, звідки походять документи про перших земських урядників Львівщини (1359 р. – згадка про львівського суддю Олефірка, 1373 р. – львівського каштеляна Бєнка, 1377 р. – галицького каштеляна Сціборія Андреашка, ухвала вишненського сеймику про приміщення для урядовців судових канцелярій та ін.), пам’ятки сеймового законодавства Речі Посполитої опубліковані у збірці Volumina Legum – першому польсько-литовському збірнику конституційних і законодавчих актів 1347–1793 рр. Використані також документи, опубліковані К. Малечинським у додатку до його праці, присвяченій ґродським і земським урядникам. Відібрані документи представляють структуру та ієрархію державних і місцевих урядів Польської корони на західноукраїнських землях. Частину документів було виявлено у вітчизняних (Київ, Львів) і зарубіжних (Польща, Росія, Туреччина) архівах. Державну службу на теренах Півдня України ХІІІ–ХVІІІ ст. представляють переважно офіційні документи; лише деякі з них є оповідними джерелами. Останні були відібрані або тому, що містили ключову інформацію, або тому, що дозволяли стисліше й узагальнююче описати дуже складні та заплутані для неознайомленого спостерігача державні ритуали та практики, поширені в цивілізаціях півдня України. Більшість джерел була відібрана з публікацій. Окремі документи Золотої Орди, Кримського ханату й османської провінції Кефе запозичено з Османського архіву, що є частиною Архіву Прем’єр-міністра Туреччини (Başbakanlık Arşivleri). Документи XVI – початку XVII ст. – переважно королівські надання на урядові посади шляхті Волинського воєводства, тексти присяг, що їх складали урядовці, під час вступу на посади, а також документи про виконання урядовцями своїх службових обов’язків – містяться в архівних фондах місцевих адміністративно-судових установ (ЦДІА України, м. Київ). Зазначені документи є записами в актових книгах і публікуються вперше. Окрему частину складають документи збірника, що містяться у фонді № 389, Литовська метрика, який зберігається в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва), серед яких більшість документів раніше опубліковано. Цікавими є чотири документи, запозичені з академічної публікації Лохвицької ратушної книги другої половини XVII ст. (1986), що висвітлюють взаємовідносини мешканців міста з міською адміністрацією (№ 193–195, 218). Документи фонду Генеральної військової канцелярії (оригінали та копії), що публікуються, являють собою службові характеристики осіб при призначенні, наданні чергового чину, нагородженні або виході у відставку (універсали, атестати, “сказки”, абшити). Сім документів з Архіву Коша Нової Запорозької Січі, серед яких два листи кошового отамана Петра Калнишевського з проханням про відзначення запорозької старшини за “вірну і достойну” службу (док. № 316, 318). Привертає увагу універсал гетьмана Кирила Розумовського про реорганізацію Генерального військового суду (док. № 298). Документи про відзначення окремих чиновників, послужні списки та присяги службовців і посадові інструкції за кінець XVIII – початок ХІХ ст. виявлено у фондах Новгород-Сіверського намісництва та Київського військового губернатора.
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
19
До четвертого тому п’ятитомника увійшли 154 документи за 1775–1913 рр. Вони охоплюють період остаточного становлення й оформлення державної служби Російської імперії, починаючи від основних законодавчих актів (Учреждения для управления губерний Всероссийской империи, док. № 323), а також оформлення державних установ і державної служби Австрійської/Австро-Угорської імперії на теренах Західної України. Ця історична доба представлена офіційними публікаціями законодавчо-нормативних актів, документами держархівів Запорізької, Полтавської, Чернігівської та Харківської областей. За видовими ознаками це: табель, грамоти, укази, доповіді Сенату, маніфести, накази, статути, положення, а також проекти законодавчих актів, якщо говорити про архівні документи, спеціально виявлені для збірника. Переважна більшість документів стосується служби чиновників у губернському правлінні, присутствіях, палатах, комісіях і комітетах, тобто в органах суто державної влади, хоча наведено також документи, що регламентували порядок проходження служби посадовцями, призначеними на службу шляхом виборів. Значну кількість джерел виявлено у фонді Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора (ЦДІА України, м. Київ). Це – документи про неналежне виконання чиновниками службових обов’язків і зловживання на посадах, про діяльність установ, збільшення штатів і фінансування, про надбавки державним службовцям, про працю жінок у державних установах тощо. Більшість із них публікується вперше. Зі значного масиву документації щодо функціонування органів державної влади на Галичині, Буковині та Закарпатті відібрані найважливіші документи ЦДІА України, м. Львів, держархівів Закарпатської і Чернівецької областей, які засвідчують становлення та розвиток австрійської бюрократичної системи на українських землях: присяги державних службовців, відомості про їхні обов’язки і пільги, а також про характерні надужиття. Перша книга п’ятого, останнього, тому, включає 368 текстів і презентує документи і матеріали ХХ ст. (1914–1991). Вони представлені значною кількістю джерел з історії організації державної служби в державних установах часів Першої світової війни, доби Української Народної Республіки, Української Держави, ЗахідноУкраїнської Народної Республіки, Української Соціалістичної Радянської Республіки/ Української Радянської Соціалістичної Республіки, Карпатської України, Другої Речі Посполитої Польської, Угорського, Румунського королівств, Чехословацької Республіки. Державна служба за часів Першої світової війни відбита першопублікаціями кількох документів про особливості її проходження в умовах воєнного часу у створених тоді тимчасових управлінських структурах (документи з фондів ЦДІА України, м. Київ, ЦДІА України, м. Львів, Держархіву Чернігівської області). Період докорінного зламу усталеної системи життя та управління настав у 1917 р. Уся державна служба відтоді мала набути нових характерних рис, починаючи від особового складу чиновництва і завершуючи умовами її проходження. Насамперед мало змінитися ставлення нової політичної еліти до урядовців; так само, як і рядових держслужбовців – до національної держави. Все це вимагало прийняття
20
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
нових актів щодо нормативного регулювання державної служби, які й були затверджені гетьманом Павлом Скоропадським 1918 р. Цей період репрезентований архівними документами з фондів Української Центральної Ради, Генерального секретарства, Ради народних міністрів УНР, Української Держави, Державного секретаріату ЗУНР, окремих міністерств тощо (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Радянський період організації державної служби, починаючи з 1919 р., представлений так само документами ЦДАВО (фонди Раднаркому УСРР/УРСР, провідних наркоматів, зокрема Наркомату державного контролю), що регулювали порядок вступу, проходження служби та відповідальності радянських службовців. До тому увійшли документи з фонду ЦК Компартії України (ф. 1), що зберігаються у ЦДАГО України (колишній Архів ЦК КПУ). Вони охоплюють увесь радянський період (1919–1991) і являють собою надзвичайно цінні й інформативні джерела з історії державної служби УСРР/УРСР. Переважно постановами вищих органів компартійного керівництва – Політбюро, Оргбюро та Секретаріату ЦК Компартії України, які зосереджені в описах 6, 8, 9, 10, 11 і 16 зазначеного фонду № 1, регулювалися питання вступу на державну службу, її проходження; доповідні записки секретарів ЦК КПУ містять інформацію щодо структури керівних партійних органів; у довідках Управління кадрами ЦК відбилися відомості про змінність керівних кадрів тощо (описи 23 і 24). Основний масив матеріалів ЦК КПУ, вміщених у збірнику, становлять постанови Політбюро ЦК КПУ (у вересні 1952 – жовтні 1953 р. – Бюро, у жовтні 1953 – червні 1966 р. – Президія). Вони розкривають увесь спектр політичного керівництва республікою: від проблем партійного і державного будівництва до питань зовнішньої та внутрішньої політики, кадрів вищої ланки державної та партійної номенклатури. Деякі з них мали характер підвищеної секретності, призначалися лише для вузького кола осіб політичного керівництва і об’єднувалися в особливу категорію документів – “Окрему папку” (опис 16). Постанови Організаційного бюро, створеного на засіданні ЦК КП(б)У 4 лютого та затвердженого на пленумі ЦК 6 березня 1919 р., відтворюють поточну роботу й організаційну діяльність партії, в тому числі з призначення кадрів номенклатури ЦК КПУ. Постанови Секретаріату ЦК, який виник у листопаді 1920 р., а у вересні 1952 р. перебрав на себе також функції ліквідованого Оргбюро ЦК, розкривають поточні питання партійного життя, передусім щодо добору та розстановки кадрів, організації контролю за виконанням рішень ЦК КПУ партійними організаціями на місцях тощо. Представлені у виданні документи дозволяють простежити реорганізацію керівних партійних і державних органів влади, зміни у структурі державного апарату, номенклатурі посад, штатах, розподілі обов’язків; роботу з підготовки та перепідготовки керівних радянських і партійних працівників; процес українізації державного апарату в 1920–1930-х роках; забезпечення керівними радянськими працівниками західних областей України в повоєнний період; оплату праці та різноманітні пільги, що надавалися керівному складу державного апарату; факти використання служДе рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
21
бового становища у власних інтересах, пошуків додаткового заробітку та зловживання владою, недоліки в роботі, порушення дисципліни державними і партійними працівниками тощо. Документи також характеризують діяльність державних органів влади в розрізі обласних, районних, міських виконавчих комітетів. Документи Держархіву Чернігівської області 1950–1990-х років демонструють, як на регіональному рівні партійними органами трактувалися питання “покращення дисципліни та політичної культури кадрів”, “підвищення активності комуністів”. Вміщено документи, що регламентували роботу виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів. Наведено Положення про проведення атестації відповідальних робітників партійних комітетів, затверджене на засіданні бюро Чернігівського обкому Компартії України 12 лютого 1990 р., що дає можливість охарактеризувати основні вимоги до проходження державної служби і специфіку останньої у цей період. Документи машинописні; нечисленні орфографічні помилки, що траплялися у текстах, виправлено. Регіональні державні архіви (Закарпатської, Чернівецької областей) надали документи з власних фондів і фондів друкованих джерел щодо організації держслужби міжвоєнного періоду в Другій Речі Посполитій, Румунії, Угорщині та Чехословацькій Республіці. Цей джерельний комплекс, що складається із законодавчих актів, нормативних документів і відомостей про порядок здійснення повноважень урядовими установами, доводить ідентичність завдань, що стояли перед урядовою службою різних держав, й ідентичні засоби їхнього розв’язання. Окремою групою документів є матеріали з історії державної служби часів Другої світової війни (1939–1945), виявлені переважно у фондах окупаційного періоду. Вони представлені документами держархівів Вінницької, Львівської, Чернігівської та Запорізької областей, містять головним чином відомості про правові засади державної служби, структуру та штати місцевих органів влади, функціональні обов’язки місцевих службовців; форми присяги; норми поведінки; вимоги дотримання режиму робочого дня та раціонального використання робочого часу; дані про умови оплати праці, преміювання українських, німецьких і румунських службовців цивільної адміністрації у різних регіонах окупованої України – на території рейхскомісаріату “Україна”, дистрикту “Галичина”, губернаторства “Трансністрія” тощо. Це – накази, листи, постанови, розпорядження міських комендантів, голів і старост міських і районних (повітових) управ тощо. Документи переважно машинописні та виготовлені друкарським способом.
***
Довідковий апарат історичної частини проекту вміщений до першої книги п’ятого тому видання. Він складається з предметно-тематичного покажчика, покажчиків імен і географічних назв, переліку скорочень і слів під титлами, вживаних у текстах, переліку архівних фондів і документальних публікацій; зведеного переліку документів. Виявлення, відбір та опрацювання документів і пам’яток провели: Г. В. Боряк (№ 91, 114, 139, 158, 169, 173, 182, 248, 250, 251, 263, 269, 331, 484, 485–488, 490–492,
22
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
522, 771, 773, 795, 802, 804, 806, 814, 817); Р. Б. Воробей (№ 344, 345, 352, 355, 360, 370, 377, 378, 392, 394, 399–402, 406, 413–415, 418, 419, 421, 426–432, 434, 457, 459, 461, 462, 464, 466, 467, 474, 482, 695, 697, 700, 703, 705–710, 717–719, 726, 732, 839, 841, 842); О. І. Галенко (№ 1–21, 22–27, 31–34, 37, 39–41, 44, 46, 48–51, 53–56, 60, 61, 63, 64, 66, 70–75, 78, 79, 89, 98, 120, 126, 188, 189, 242, 249, 258, 259, 262, 268, 271, 285, 286, 322); М. В. Делеган (№ 86, 424, 436, 455, 468, 530, 542, 547, 549, 552, 553, 572, 594, 596–599, 603, 604, 619, 621, 633, 635, 636, 639, 642, 648, 660–675, 743–745, 749, 750, 753–757, 759–761, 762–764, 766–768); Л. Я. Демченко (№ 95, 96, 112, 113, 115, 121, 122, 124, 125, 128, 129, 130, 131, 132–134, 136, 137, 142, 144, 146, 147, 149, 151, 152, 155, 178, 184, 185, 218, 264, 273, 281, 290–298, 306, 307, 309, 310, 315, 316, 318–321, 325, 327, 330, 336, 339, 340, 368, 375, 379, 384, 391, 396, 397, 403, 405, 407, 435, 439, 441– 447, 449, 458, 460, 465, 469, 471, 472, 475, 476, 477, 478, 533); Д. Д. Жмундуляк (№ 65, 338, 404, 409, 410, 416, 438, 440, 450, 451, 452, 453, 481, 605, 624, 627, 640, 643, 646, 659, 691, 699, 704, 722, 723, 724, 727, 734, 741); Н. Г. Кашеварова (№ 692–694, 698, 701, 702, 712, 715, 716, 720, 721); М. Ф. Котляр (№ 28, 29, 38); В. С. Лозицький (№ 567, 577, 601, 607, 612, 616–618, 620, 626, 628–632, 634, 637, 638, 641, 644, 645, 647, 649–658, 660, 676, 677, 679–681, 685, 686, 687, 688, 737–740, 747, 746, 751, 752, 758, 765, 769, 770, 772, 774–776, 777, 780–794, 796–799, 800, 801, 803, 805, 807–809, 811, 815, 816, 818, 821–822, 824–838, 840, 843–844); Н. В. Маковська (№ 489, 494–521, 523, 526, 528, 529, 531, 532, 534, 535, 548, 550, 560, 561, 570, 571, 573, 586, 587, 591–593, 595, 600, 602, 606, 608, 622, 623, 625, 810, 812, 813, 818, 823); Ю. А. Мицик (№ 62, 68, 69, 76–77, 82, 84, 85, 88, 90, 103, 106, 110, 111, 116–119, 123, 127, 140, 141, 143, 148, 150, 153, 156, 157, 159, 160, 163, 164, 167, 168, 171, 174–176, 179–181, 183, 186, 187, 190–192, 197–202, 206–212, 214, 216, 217, 220, 222–224, 230, 231, 234, 240, 241, 243, 245, 247, 252–256, 260, 261, 267, 274–278, 288, 299–300, 301, 302, 303, 312, 313, 314, 408, 423, 456); Д. І. Пельц (№ 57–59, 67, 80, 81, 83, 87, 92, 93, 97, 99–102, 104, 105, 107, 108, 135, 138, 145, 154, 161, 162, 165, 166, 170, 172, 177, 196, 213, 215, 229, 235, 237, 238, 244, 246, 257, 280, 282, 308, 311, 317, 479, 480, 483, 609–611, 613–615); В. С. Шандра (№ 270, 272, 326, 332, 333, 347, 348, 349, 350, 356, 395, 420, 422, 323, 324, 328, 329, 334, 335, 343, 346, 357, 374, 376, 393, 417, 433, 437, 448, 463); Г. В. Боряк, М. В. Делеган (№ 556, 574, 576, 678, 686, 742, 748); Г. В. Боряк, Л. Я. Демченко (№ 109, 194, 195, 279, 283, 284, 289, 304, 305); Г. В. Боряк, Н. В. Маковська (№ 493, 524, 525, 527, 536–541, 543–546, 551, 554–555, 557–559, 562–566, 568, 569, 575, 578–585, 588–590); Г. В. Боряк, Г. В. Папакін (№ 35, 36, 42, 43, 45, 47, 52); Г. В. Боряк, Н. Г. Кашеварова (№ 354, 682–684, 689); Г. В. Боряк, Т. С. Водотика (№ 287); Р. Б. Воробей, Л. М. Момот (№ 337, 388–390, 398, 411, 412, 425); Р. Б. Воробей, Г. П. Білоус (№ 470, 473); Р. Б. Воробей, О. С. Тадєєв (№ 341, 351, 353, 358, 359, 361–367, 369, 371–373, 381–383, 385–387); Ю. А. Мицик, Г. В. Боряк (№ 30, 203–205, 219, 225, 226, 232, 233, 236, 239, 255, 266); Ю. А. Мицик, Л. Я. Демченко (№ 221, 227, 228); Ю. А. Мицик, Т. М. Омельчук (№ 342); В. С. Шандра, Т. М. Омельчук (№ 454); В. С. Шандра, О. І. Ганжа, Н. Г. Кашеварова (№ 380). Низку документів упорядникам люб’язно надали колеги: С. В. Абросимова (№ 95, 96), А. В. Блануца, Д. П. Ващук (№ 94); Ф. А. Винокурова (№ 696, 711, 713, 714, 725, 728, 729, 733, 735–736); П. І. Кравчук (№ 692–694, 698, 701, 702, 712, 716, 720); В. О. Крупина (№ 778, 779, 786, 820); Н. П. Старченко (№ 136, 155).
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
23
Археографічні засади видання опрацювали Г. В. Папакін, Г. В. Боряк. Науководовідковий апарат видання підготовлено упорядниками. Науково-консультаційну, редакційну та технічну допомогу у виявленні, копіюванні й опрацюванні документів і підготовці науково-довідкового апарату видання надали: О. В. Бажан, Л. В. Батрак, І. М. Варганова, К. А. Вислобоков, С. І. Власенко, С. Л. Геращенко, В. М. Горобець, А. А. Демченко, A. В. Кентій , Т. Л. Кузик та О. І. Танцерєва. Упорядники складають щиру подяку всім колегам, які долучилися до появи цього видання. Г. В. Боряк, Г. В. Папакін
24
Де рж а в н а с лу ж б а в Ук р а ї н і к р і з ь в і к и . . .
Перелік документів
№1
№2 №3
№4
№5
№6
№7 №8
№9
№ 10
№ 11
Перед 430 р. до н.е. – Уривки з Історій Геродота про державний устрій, особливості управління та організацію державної служби у Скіфській імперії на території України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . V cт. до н.е. Скіфія. – З Історій Геродота про притягальну силу та вплив грецької політичної традиції на оточуюче скіфське середовище . . . . . . . . . IV cт. до н.е. Боспорське царство. – З трактату Поліена Військові хитрощі (бл. 163 р.) про використання боспорським царем Левконом І заставних загонів зі скіфів у тилу власного війська – практики, що була запозичена в скіфів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Друга пол. IV ст. до н.е. Фанагорія. – Напис на пам’ятнику із зазначенням подвійного титулу боспорського царя Перісада І (349–309 рр. до н.е.), що засвідчує збереження у титулатурі боспорських царів династії Спартокідів полісного титулу архонта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Бл. 323 р. до н.е. Мілет. – Декрет про взаємне громадянство (ізополітію) Ольвії та її колишньої метрополії Мілета, що засвідчує визнання незалежності Ольвії з боку колишньої метрополії, а також перераховує права громадян, зокрема право обіймати державні посади . . . . . . . . . . Бл. ІІІ ст. до н.е. Херсонес. – Напис на постаменті статуї, спорудженої на честь Агасікла, сина Ктесія, з переліком заслуг та урядових посад пошанованого, і поставленої в громадському місці, – різновид високої почесної відзнаки в демократичних полісах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Початок ІІІ ст. до н.е. Ольвія. – Декрет про найвищу відзнаку громадянина поліса за його заслуги – вінчання золотим вінком . . . . . . . . . . . . . . . Початок ІІІ ст. до н.е. Херсонес. – Присяга херсонеситів на вірність полісу та демократичному ладу Херсонеса з викладом ідеалів громадянського служіння демократичній державі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поч. ІІІ ст. до н.е. Афіни. – Декрет народних зборів Афін про вшанування боспорського царя Спартока ІІІ (304–284 рр. до н.е.) найвищою нагородою за постачання хліба афінській громаді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ІІІ ст. до н.е. Ольвія. – Уривки з декрету про вшанування великого купця та полісного службовця Протогена, вирізьбленого на мармуровій стелі на відзнаку його громадянських заслуг; зміст напису засвідчує наявність олігархічного правління в Ольвії та прагнення службовців створити позитивну пам’ять про себе. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ІІ ст. до н.е. Ольвія. – Напис на стелі тимчасової полісної колегії ситонів, яка відала роздачею хліба нужденним в Ольвії, з присвятою своєї служби Герою Вчуваючому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
53 56
56
57
57
58 58
59
60
61
62
П е р е л і к д о к у м е н ті в
25
№ 12
№ 13
№ 14
№ 15
№ 16
№ 17
№ 18
№ 19
№ 20
№ 21
№ 22
№ 23
179 р. до н.е. Херсонес. – Уривок з договору між Херсонесом та Понтійським царем Фарнаком І, згідно з яким монарх брав на себе зобов’язання охороняти демократію в Херсонесі, – приклад збереження містами самоврядування після входження до складу автократичних держав. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І ст. до н.е. – І ст. н.е. Пантікапей. – Надгробок начальника євнухів, який засвідчує існування корпусу невільників на службі в боспорських царів, а також високий державний статус похованого . . . . . . . . . . . . . Поч. І ст. н.е. Пантікапей. – Напис на постаменті пам’ятника боспорського царя Аспурга (8–38 р. н.е.), поставленого на замовлення царського сановника, із зазначенням боспорських царських і римських титулів на час встановлення римського протекторату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 р. н.е. Пантікапей. – Стела з відпускною невільникові із дорученням опіки над ним іудейській синагозі – свідчення організації в місті самоврядної етнорелігійної громади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І ст. н.е. Пантікапей. – Фрагмент з напівстертого напису декрету народних зборів Пантікапея про нагородження, що засвідчує збереження полісного самоуправління в столиці Боспорського царства та повідомляє про різновиди державних нагород . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І ст. н.е. Пантікапей. – Віршована епітафія на пам’ятнику воїну, загиблому у битві з варварами, з висловленням ідеалу жертовного служіння державі як Вітчизні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Бл. 131–154 рр. н.е. Херсонес. – Епітафія на надгробку Аристона з переліком виборних державних посад, які похований обіймав протягом життя, – свідчення ротації кадрів на державних посадах у демократичних полісах та приклад високої самооцінки громадянами своїх послуг державі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Не пізніше 280 р. н.е. Пантікапей. – Фрагмент напису на підніжжі пам’ятника, присвяченого Зевсу Спасителю та Гері Спасительці із зазначенням вищих служителів царського двору (аристопілітів), причому згадування про статус колишніх посадовців засвідчувало регулярну ротацію і високий суспільний престиж придворної та/або державної служби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 193 р. н.е. Танаїс. – Присвятний напис на стелі зі свідченням експансії Боспорського царства у Криму, а також збереження самоуправління у грецьких містах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ІІІ ст. н.е. Гермонасса. – Напис про спонсорування будівництва від імені головного перекладача з аланської мови, що засвідчує існування державної служби перекладачів у Боспорському царстві . . . . . . . . . . . . . . . . ІХ–Х ст. – Легендарні повідомлення про данину слов’янських племен хозарам з Повісті минулих літ, які вказують на тривалу пам’ять про існування розверстаних податків на території України у складі Хозарського каганату, на відміну від гуртової данини, яку збирали там варяги у ІХ–Х ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поч. Х ст. Хорезм. – З енциклопедії мусульманського географа Абу Алі Агмеда Ібн Омара Ібн Руста Аль-Алак ан-нафіса про іудейську релігію
63
64
64
64
65
65
65
66
67
67
68
26
П е р е л і к д о к у м е н ті в
№ 24
№ 25
№ 26 № 27 № 28
№ 29 № 30
№ 31 № 32
№ 33
№ 34
№ 35
№ 36
верхівки Хозарського каганату, двоїсту систему верховного правління, будову столиці та комплектування війська хозар . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Х ст. Арабський халіфат. – З праці Аль-Масалік аль Мамалік мусульманського географа Абу-Ісгака Ібрагіма Ібн Мугаммада аль-Істахрі про ритуальне удушення, що практикувалося під час виборів хозарського кагана і було покликане символічно формалізувати взаємні обов’язки володаря та його підданців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Х ст. Атіль. – Лист-відповідь хозарського царя Йосипа до державного діяча Омайядського халіфату в Іспанії Хасдая Ібн Шапрута (простора редакція) з описом Хозарської держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Х ст. Багдад. – З опису подорожі посланця арабського халіфа Агмеда Ібн Фадлана у Болгарію про державний устрій Хозарського каганату . . . . Х ст. Іран. – З анонімної перської географії Худуд ал-алам про територію, поділ на провінції, міста і торгівлю Хозарської держави . . . . . . . . . . . X–XII ст. – Літописні повідомлення про адміністративну структуру держави: адміністративні реформи Святослава Ігоревича (970) та Володимира Святославича (988); розподіл Русі Ярославом і Мстиславом Володимировичами (1026); розподіл Ярославом спадщини поміж синами (“Ряд” Ярослава 1054 р.); розділення влади на Русі в дуумвіраті Святослав Всеволодич – Рюрик Ростиславич (1181); заповіт Ярослава Володимировича Галицького (1187) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1097 р. – Літописне повідомлення про Любецький з’їзд князів . . . . . . . . . . . XI–XIII ст. – Статті Руської Правди щодо захисту княжих урядників, норми їх утримання, роль княжого двору як місця здійснення адміністративних функцій урядниками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поч. ХІІ ст. Київ. – З Повісті минулих літ про племінний склад половецької конфедерації, її ватажків та їхні функції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Кінець ХІІ ст. Реґенсбург. – Повідомлення іудейського ребе Петахії Реґенсбурзького про племінний склад половецької конфедерації у Східній Європі і відсутність у половців верховного правителя . . . . . . . . . . . Поч. ХІІІ ст. Ірак. – З праці арабського хроніста Ібн аль-Асіра Кяміль ут-Теваріх про місто Судак як міжнародну купецьку колонію на половецькій території, а зокрема про існування в місті окремої самоврядної руської громади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1223 р. – Китайська хроніка Юань ши кінця XIV cт. про перемогу корпусу Субутая над половецькою конфедерацією на чолі із вождями Юрієм Кончаковичем і Таткаром та використання полонених половців у монгольському війську . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Кінець 1230 р. – перша половина 1231 p. – Повідомлення представника князівської адміністрації тисяцького Дем’яна своєму князеві Данилу Романовичу про небезпеку участі у з’їзді князів та бояр у м. Вишні, оскільки боярин Пилип Молибогович та белзький князь Олександр Всеволодович задумали вчинити замах на життя князя під час з’їзду . . . . 1233 р., не пізніше кінця листопада – середини грудня. Галич. – Таємне повідомлення боярина Судислава Бернатовича белзькому князю Олександру Всеволодовичу з обіцянкою посадити його на Галицький
68
69
69 71 72
73 75
76 78
79
79
80
80
П е р е л і к д о к у м е н ті в
27
№ 37
№ 38 № 39
№ 40
№ 41
№ 42
№ 43
№ 44
№ 45
№ 46
№ 47
стіл, якщо він зрадить князя Данила Романовича, що засвідчує виняткову роль галицького боярства в управлінні державою . . . . . . . . . . . . . . 1236–1238 рр. – З хроніки Рашидеддіна Джаміату-т-теваріх початку XIV ст. про розгром 1236–1238 р. кипчацької конфедерації із зазначенням імен її останніх племінних вождів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1241 р. – Літописне повідомлення про всевладність боярства . . . . . . . . . . . 1241 р. – З монгольської хроніки Таємна історія монголів (1274) про завоювання монголів у Східній Європі 1236–1240 рр. і призначення намісників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Не раніше 1247 р. Рим. – Папський легат Джованні дель Плано Карпіні про межування західних золотоординських улусів по річках, засвідчене під час його подорожі у Монгольську імперію 1245–1247 рр. . . . . . . 1255 р. – Свідчення Галицько-Волинського літопису про присутність у м. Бакота монгольського баскака, дії галицького князя Данила Романовича з її відвоювання, при чому засвідчено роль княжого двірського як виконавця важливих доручень князя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1268 р., не раніше квітня 1–7. [Перемишль]. – Повідомлення галицького князя Лева Даниловича володимирському князю Васильку Романовичу про доцільність проведення з’їзду князів (снему) за участю литовського князя Войшелка Міндовговича, що засвідчує практику проведення князівських з’їздів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1282 р., середина вересня. [Холм]. – Повідомлення холмського князя Юрія Львовича володимирському і берестейському князю Володимиру Васильковичу про неможливість особистої участі в поході проти Польщі та з порадою залучити до походу в разі потреби всіх бояр та княжих людей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1283 р. – Свідчення Галицько-Волинського літопису про перейняття адміністрацією Галицько-Волинського князівства принесеної монголами практики переписів населення, внаслідок якої було встановлено зменшення його кількості на 52,5 тисяч осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1288 p., січень. Кам’янець. – Звернення володимирського князя Володимира Васильковича до двоюрідного брата, луцького і дубенського князя Мстислава Даниловича, проголошеного наступником Володимира Васильковича, з вимогою припинити свавільне роздавання земель, що перевищувало права спадкоємця престолу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1290 р., липня 29. – Комерційний контракт з відстроченою виплатою, що серед інших гарантій передбачав передачу відкупу на збирання мита у Кафі, укладений за участі колишнього та діючого консулів Кафи Петра та Оліверіо Доріа; засвідчує активну участь перших консулів Кафи у торговельних операціях та причетність до відкупу державних податків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1299 р., травня 1. Лупрет-Нана. – Присуд березького старости (наджупана) Григорія, урядника князя Русі Лева Даниловича, щодо припинення судових суперечок і примирення Софрона, Соломона, Степана та Зоварда, з одного боку, і синів Томи – з другого, із застереженням, що на випадок, якщо якась зі сторін відновить суперечку, сплачува-
81
81 81
82
82
83
83
84
84
84
85
28
П е р е л і к д о к у м е н ті в
№ 48
№ 49 № 50
№ 51
№ 52
№ 53 № 54 № 55
№ 56
№ 57
№ 58
№ 59
тиме грошову кару сто марок, що свідчить про повноваження князівських старост у судово-адміністративних справах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ХІІІ ст. – З грузинської хроніки Картліс цховреба про перебування половецьких найманців та невільників на чолі з ватажком Отроком, сином Шарукана, на службі грузинського царя Давида Агмашенебелі . . . Кінець ХІІІ ст. Каїр. – Повідомлення мамлюцького бюрократа Ібн Абдаз-Захира про Золоту Орду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Кінець ХІІІ – початок XIV ст. Каїр. – З хроніки мамлюцького еміра та царедворця Рукнеддіна Бейбарса про особливості державного ладу Золотої Орди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Бл. 1334 р. Сарай. – Марокканський мандрівник Ібн Баттута про золотоординську столицю Сарай із засвідченням типового розподілу міста на самоврядні етнорелігійні громади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1339 p., січня 20. Володимир. – Грамота “князя і спадкоємця Королівства Русі” Юрія Тройденовича про надання його слузі Барткові зі Сандомира, а після його смерті – дітям і всім законним спадкоємцям, війтівства у м. Сянок на маґдебурзькому праві із розмежуванням прав і юрисдикції війта та населення міста, з обмеженням деяких із них п’ятнадцятирічним терміном . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Перша половина XIV cт. – Повідомлення єгипетського хроніста альУмарі про Золоту Орду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Середина XIV ст. – Свідчення анонімної єгипетської хроніки про функціонування курултаю у Золотій Орді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1357 р., березня 4. – Лист (бітік) кримського улусного бега Зайнеддіна Рамадана венеціанцям, який засвідчує його повноваження у стосунках з іноземними посланцями та у визначенні умов для перебування, торгівлі та оподаткування іноземних купців на підпорядкованій йому території . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1358 р., вересня 13. Сарай (?). – Ярлик хана Бердібека кримському улус-бегу Кутлуг-Тімуру з наказом йому разом з улус-бегом Азаку вжити заходів для повернення грошей і майна, пограбованих за кілька років перед тим у купців з м. Солхат, причому розкриваються повноваження кримського улус-бега у стосунках з іноземними володарями, а також участь золотоординських достойників у комерційних оборудках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1359 р. – Купча, укладена між Петрашем Радцьовським і Анною Радивонковою на дідицтво останньої, у якій згадуються головні урядники: староста землі Руської Отто Пілецький, воєвода Цтибор, писар Яшко, суддя Олефірко, війт перемишльський, писар Дячкович та інші особи . . . 1373 р., грудня 15. Ярослав. – Привілей князя Владислава Опольчика Ходку Лойовичу на с. Гвіздець Коломийського повіту, виданий у присутності урядників двору князя та львівського каштеляна Бєнка . . . . . . . . . 1377 р., жовтня 11. Перемишль. – Привілей князя Владислава Опольчика львівським отцям на села Кротошин, Зашків, Костіїв і чотири двори у с. Мервиця, виданий у присутності урядників, зокрема, руського
85
86 87
88
89
89 91 92
92
93
94
94
П е р е л і к д о к у м е н ті в
29
№ 60
№ 61
№ 62
№ 63
№ 64
№ 65
№ 66
№ 67 № 68
№ 69
№ 70
старости Яцька Радла, ярославського каштеляна Віктора, галицького каштеляна Сціборія Андріяшка та ін. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 1381 р., лютого 19. Ставка у середній течії р. Дон. – Привілей (тарханний ярлик) хана Тохтамиша Беку Гаджжі на увільнення його волості над Молочним лиманом від державних податків, із зазначенням адміністраторів Кримського улусу, причетних до збирання податків, а також розгалуженої системи податків, що збиралися в степах України за монголів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 1385 р. Каїр. – Свідчення єгипетського історика аль-Макрізі про прибуття до столиці мамлюцької держави у Єгипті посланців кримського улус-бека і привезені ними дипломатичні подарунки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 1386 р., не раніше травня 22. – Присяга луцького намісника Федора Данилевича разом з братом Михайлом на вірність королю Владиславу із зобов’язанням поводитися із підданими “исправно”, “как Богу любо”, слухатися короля “во всем, как … повелит”, боятися його як Бога, інформувати про все, “што кол от кого оуслышю на господаря нашего великого короля, лихо или добро”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 1398 р., квітня 24. Ханська ставка поблизу с. Мишурин Ріг. – Фрагмент привілею золотоординського хана Тімур-Кутлука на подовження податкового імунітету (тарханства) Мугаммеду з його синами на належне їм на правах власності місто Індірчі поблизу м. Судак з переліком податків і повинностей, що звичайно збиралися на користь держави . . 100 1420 р., квітня 15–24. Крим/Солхат. – Фрагмент ярлика золотоординського хана Улуг-Мугаммада Туглу-баю на посаду даруги Керчі з округою, в якому викладено функції даруги, описано межі Керченської округи та стосунки даруги з місцевими старійшинами . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101 1425 р., травня 12. Сучава. – Дарча грамота господаря землі Молдавської Олександра Воєводи боярину Стровчу, “істинному” і “вірному” слузі, який служив “правою і вірною службою”, на два села: Левошовці і Неполоківці та дві “пустелі”: одна – в Деревновцях, інша – в Черлені . . 102 1428 р., березня 14. – Уривок з листа Улуг-Мугаммада османському султану Мураду ІІ із повідомленнями про усобиці в Золотій Орді, про перебування ставки золотоординського хана біля Дніпра та про обмін дипломатичними місіями між державами через купців . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103 1433 р., січня 9. Краків. – Витяг зі статуту короля Владислава Ягайла про призначення старост . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 1442 р., січня 12. Вільно. – Привілей короля Казимира Дениску Мукосійовичу на м. Збараж (пожиттєво) та села Збаразької волості (довічно) “за верную службу”, виданий за згодою Панів-Ради . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107 1445 р., липня 24. Луцьк. – Привілей великого князя литовського Свидригайла Петрашку Ланевичу Мильському на с. Сінне Луцького повіту за “службу верную, а никгды не опущоную”, виданий за згоди ПанівРади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107 1446 р., травня 13. Генуя. – Петиція колишнього консула Кафи Оливеріо Маруффо дожу і Раді Старійшин Генуї щодо відновлення справедливості від упередженого вироку суддів Кафи, що свідчить як про
П е р е л і к д о к у м е н ті в
30
№ 71 № 72
№ 73
№ 74
№ 75
№ 76
№ 77
№ 78
№ 79
№ 80 № 81
реальність контролю колегії суддів над діяльністю консулів, так і про можливість апеляції останніх до верховної влади метрополії . . . . . . . . . . . 109 1449 р. Генуя. – Положення Статуту Кафи про вищі органи управління та посадовців генуезької колонії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 1453 р., березня 7. – Найраніший зі збережених документів Кримського ханату – тарханний ярлик, виданий правдоподібно палацевому лікарю Гекіму Ягьї; в ньому перераховано привілеї тархана, чим, між іншим, проявляється тягар державних податків і поборів для звичайних підданців Кримського ханату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111 1466 р., квітня 10. Ставка на р. Азугли-Узень (?). – Лист (бітік) золотоординського хана Мугаммада (1465–1466) османському султану Мегмеду Завойовнику, відправлений з купцем Гаджжі Агмадом, із запрошенням до обміну торговельними караванами та підтримання дипломатичних стосунків через купців-дипломатів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113 1475 р., липень. – Фрагмент листа хана Менґлі Ґерея до неназваного османського достойника із подякою за визволення з генуезького полону і визнанням себе ставлеником османського султана, чим було створено формальний прецедент для підданства кримських ханів династії Османів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114 1475 р., літо-осінь. – Зведення з повідомлень про організоване плюндрування османськими військами під проводом великого везіра Ґедюка Агмеда Паши захопленого міста Кафи, для якого застосовувався перепис населення й майна та залучалися місцеві колаборанти . . . . . . . . 114 [1479–1480 рр.] – Перелік бояр у “Вержанском пути” “за Днепром” із зазначенням їхніх зобов’язань військової служби на користь великого князя литовського відповідно до розмірів земельних володінь . . . . . . . . . 117 [1480 р., квітень]. – Присяга Олізара Шиловича, луцького намісника, на вірну службу королю польському і великому князю литовському з обіцянкою нікому не передавати держання Луцького замку . . . . . . . . . . . 117 Бл. 1487 р. – Скорочений виклад таємного допису до османського султана Баєзіда ІІ про службові зловживання урядового податного комісара (еміна) порту міста Кефе, який засвідчує сваволю та корупцію останнього, і в той же час демонструє ефективність османського комісаріату у справі контролю за діями урядовців на провінції . . . . . . . . . 118 1490 р., серпня 28. – Уривок зі звіту кадія м. Кілія до імперського уряду про джерела прибутків, які могли б підлягати оподаткуванню державною скарбницею, який демонструє відповідальність та повноваження кадіїв (суддів) як урядових агентів на провінції щодо визначення джерел державних прибутків відповідно до норм ісламського та султанського права; у документі також засвідчено щільний та ефективний контроль центрального уряду за роботою провінційних урядовців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121 1496 р. – Витяг зі статуту короля Яна Ольбрахта про урядників і місце проведення старостинських судів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 1499 р., травня 3. Краків. – Номінація королем Яном Ольбрахтом белзького воєводу Петра Мишковського на старосту львівського і генерального руських земель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123
П е р е л і к д о к у м е н ті в
31
№ 82
№ 83 № 84
№ 85
№ 86
№ 87 № 88
№ 89
№ 90 № 91
№ 92 № 93
№ 94
1499 р., червня 23. Вільно. – Привілей великого князя Литовського Олександра князю Костянтину Острозькому, великому гетьману литовському, старості брацлавському і звенигородському, за вірну службу та заслуги на маєток Звягель і волость у Київському повіті, раніше належних князям Василю та Андрію Семеновичам Звягельським; наданий за згоди Панів-Ради . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125 1501 р., квітня 13. Львів. – Форма присяги львівського старости . . . . . . . . 126 1511 р., березня 21. Краків. – Підтвердний привілей короля Сиґізмунда І шляхтичу Михайлу Павші на сорок служб людей у Жолудському повіті та пустища і селища у Черкаському та Київському повітах “за его к нам верную службу” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127 1512 р., березня 23. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда І писарю Михайлу Василевичу на с. Свинухи Володимирського повіту замість с. Торговиці Луцького повіту, віднятого у нього на користь кн. Федора Корецького під час перебування Михайла Василевича на дипломатичній службі в Орді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128 1514 р. – Фрагмент Зводу звичаєвого права Угорського королівства у трьох частинах (Tripartium opus jurius consuetudinarii incluti regni Hungariae), що закріпив станові привілеї дворянства, зокрема, “право на управління” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130 1518 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Яна Хомантовського львівським земським суддею . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131 1520 р., березня 15. Торунь. – Універсал короля Сиґізмунда І підскарбію земському Богушу Боговитиновичу про сплату заборгованих грошей за службу київському пушкареві Яну . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132 Бл. 1520 р. – Витяг з узагальнюючого податкового перепису османського санджаку Кефе, що стосується населення міста Кефе, в якому представлено організацію населення самоврядними етнорелігійними громадами (дільницями), відзначено в числі осіб, які мали податкові пільги, османських державних службовців та представників самоврядних громад і гільдій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133 1528 р. – “Попис Волинської землі” з перерахуванням мешканців і земських урядовців, зобов’язаних виставити озброєних вершників . . . . . 144 1529 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про відповідальність за образу державних урядників; організацію державної військової служби; надання урядів і чинів лише “тубылцом”; права і обов’язки судових урядників, покарання за зловживання та інші службові порушення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 1533 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Станіслава Одровонжа львівським каштеляном . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 155 1533 р., листопада 11. Львів. – Номінація каноніком Станіславом зі Львова клерика Львівської єпархії Яна, сина Георгія, на уряд публічного нотарія та присяга останнього . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 [1535 р.] – Статут військової служби Великого князівства Литовського з викладенням основних засад її здійснення: “послушенства”, дотри-
32
П е р е л і к д о к у м е н ті в
№ 95
№ 96 № 97 № 98
№ 99 № 100 № 101 № 102
№ 103
№ 104 № 105 № 106
№ 107 № 108
№ 109
мання встановленого порядку, правил поведінки під час військових дій, у поході, та заходів з покарання за порушення вимог статуту . . . . . . 161 1539 р., вересня 4. – Лист короля Сиґізмунда І про порушення володимирським війтом Іваном Федькевичем обов’язку надавати підводи для виконання дипломатичних доручень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 1539 р., грудня 28. – Актовий запис про видачу з державної скарбниці службовим особам платні за виконання своїх обов’язків . . . . . . . . . . . . . . . . 165 1540 р. Краків. – З ухвали сейму про генеральних суддів. . . . . . . . . . . . . . . . 165 1542 р. Кефе. – Керівництво зі збирання податків і штрафів для базарного пристава (мугтесіба) Кефе з податкового кодексу санджаку Кефе, який представляє широкий діапазон відповідальності та повноважень державного податкового інспектора на ринку та міських виробництвах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 1543 р. Краків. – З ухвали сейму про ведення діловодства польською мовою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170 1545 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Яна Гербурта львівським підкоморієм. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170 1551 р., травня 6. Львів. – Присяга львівського ґродського судді Петра Коритка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171 1553 р., березня 24. Краків. – Судовий статут короля Сиґізмунда Авґуста, що визначав терміни і порядок судових засідань, зокрема, в містах Руського воєводства – Холмі, Галичу, Львові, Сяноку, Перемишлі; зобов’язував урядників суворо дотримуватися термінів і провадити засідання особисто (крім випадків, пов’язаних із хворобою) тощо . . . . . . 172 1554 р., січня 30. Книшин. – З листа короля Сиґізмунда Авґуста до віленського воєводи Миколая Радзивілла Чорного із запитом щодо кандидатури на вакантну посаду старости черкаського і канівського . . . 177 1556 р., січня 10. Львів. – Присяга львівського підстарости Яна Уздовського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 177 1556 р., січня 10. Львів. – Присяга львівського ґродського писаря Станіслава Ябловського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178 1562 р., квітня 15–18. Вільно. – Актовий запис про розсилання листів до усіх земян Волинської землі з наказом виступити, як це передбачено умовами отримання урядів та земельних надань, “конно и збройно” на земську службу до Речиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179 1562 р., грудня 8. Перемишль. – Присяга земського перемишльського писаря Мартина Островського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181 1563 р., березня 15. Пйотркув. – З декрету короля Сиґізмунда Авґуста про терміни та місця проведення судів, у тому числі у містах Руського, Белзького і Подільського воєводств, порядок судових засідань, та обов’язки судових урядників; форма присяги судді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182 1564 р., серпня 19. Парчев. – Повноважний лист короля Сиґізмунда Авґуста володимирському городничому Михайлу Козинському про дарування Стахею Дмитровичу 4-х волок землі у винагороду за звитягу у битві з московським військом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187
П е р е л і к д о к у м е н ті в
33
№ 110
№ 111 № 112
№ 113
№ 114
№ 115
№ 116
№ 117 № 118
№ 119
№ 120
1565 р. – Уривок з Опису Польщі папського нунція Фульвіо Руджієрі, де визначається обсяг королівської влади, значно обмеженої обома палатами сейму: номінація єпископів, призначення сенаторів та представників центральної і місцевої влади, старостинських урядів; йдеться про складання присяги сенаторів на вірність королю, у тому числі із зобов’язанням не розголошувати довірених їм таємниць та протистояти усьому, що може завдати шкоди державі . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 1566 р., березеня 8. Вільно. – Привілей Сиґізмунда Авґуста київському земянину Федору Балакіру на київське земське писарство . . . . . . . . . . . . . . 188 1566 р., [не пізніше березня 25]. – Привілей короля і великого князя литовського Сиґізмунда Авґуста житомирському старості князю Романові Сангушку (Сангушковичу) на брацлавське воєводство . . . . . . . . . . . 189 1566 р., березня 25. Книшин. – Привілей короля Сиґізмунда Авґуста овруцькому старості князю Андрієві Капусті на брацлавське каштелянство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190 1566 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про відповідальність за образу державних урядників; організацію держаної військової служби; порядок надання центральних і місцевих урядів; позбавлення посад; права і обов’язки судових урядників, покарання за зловживання, хабарництво та інші службові порушення; їхню судову недоторканість (“врядников наших з их врядов нихто судити не маеть, одно мы сами, Господар”); форми присяг державних урядників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 1567 р., березня 6. Луцьк. – Постанова Луцького земського суду про звільнення Григорія Єло-Букоємського від явки до суду в будь-яких справах на час відбуття ним земської служби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212 1568 р., лютий. – Рекомендаційний лист Сиґізмунда Авґуста до Константинопольського Патріарха з приводу надання сприяння Станіславу Вроневському, що від’їжджає на навчання “до земли Турецкоє” “для науки и єзика греческого, турецкого и для инших наук и цвиченя” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 213 1568 р. травня 13. Гродно. – Універсал короля Сиґізмунда Авґуста Федору Новоселецькому на крем’янецьке війтівство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 213 1568 р., грудня 2. Варшава. – Лист короля Сиґізмунда Авґуста до князя Костянтина Вишневецького щодо виставлення роти у 200 коней до Вітебська для участі у військовому поході . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 215 1569 р., липня 15. Люблін. – Лист короля Сиґізмунда Авґуста до урядників “украиных” замків з повідомленням про доручення Фронцу Жуку провести перепис всіх – “людей служебних, которые в панстве нашом Великом Князстве Литовском в поли и на замкох служат” . . . . . . . 216 1570 р. Ак-Керман. – Розділ податкового кодексу османської провінції Бендер – Ак-Керман Положення про базарний збір міста Кілія, його зимівники, загони для худоби та степовий збір, в якому на службовців гарнізону Кілії поширювалися податкові зобов’язання усіх підданців, з чого видно, що перед тим гарнізон скористався службовим положенням для уникнення оподаткування і таким чином брав активну участь у торгівлі, зокрема худобою та рабами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217
П е р е л і к д о к у м е н ті в
34
№ 121
1572 р., березня 12. Варшава. – Привілей короля Сиґізмунда Авґуста Михайлові Шашковичу Долбуновському на брацлавське підкоморство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 1574 р., квітня 15. Краків. – Привілей короля Генріха Валуа Сергієві Оратовському на брацлавське войськівство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 218 1576 p., вересня 28. Мальборк. – Універсал короля Стефана Баторія до обивателів руських воєводств, із повідомленням про розпуск служилих (військових), які перебували на квартирах “на Україні” і недбало несли свою службу, внаслідок чого поширюється козацька “сваволя”, напади на володіння турецького султана та кримського хана, з якими Річ Посполита уклала мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219 1577 р., грудня 9. Луцьк. – Лист волинського воєводи князя Андрія Вишневецького про призначення Яцька Гуляльницького возним Луцького повіту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220 1578 р., вересня 8. Львів. – Лист короля Стефана Баторія про призначення Івана Хренницького луцьким земським підсудком . . . . . . . . . . . . . . . . 221 Бл. 1578–1579 рр. – Фрагмент Опису Татарії Мартіна Броньовського, посла польського короля Стефана Баторія до кримського хана Мегмеда ІІ Ґерея, що характеризує царську учту як вищу відзнаку заслуг достойників держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 1579 р., лютого 20. Гродно. – Інструкція короля Стефана Баторія королівському коморнику щодо проведення ревізії Київського замку, зокрема про збирання податків, обов’язки тримання сторожі в полі тощо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 222 1579 р., червня 1. Вільно. – Лист короля Стефана Баторія про звільнення від судових позовів київського воєводи князя Костянтина Острозького та інших шляхтичів у зв’язку з від’їздом на війну з Московською державою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224 1580 р., січня 7. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія Михайлові Ласку на брацлавське підсудківство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 1580 р., грудня 7. Гродно. – Привілей короля Стефана Баторія про призначення князя Олександра Пронського луцьким старостою . . . . . . . . 227 1581 р., січня 24. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія Янові Бокію Печихвостському на брацлавське підкоморство . . . . . . . . . . . . . . . . . . 228 1581 р., липня 26. Луцьк. – Зізнання возного Луцького повіту Тараса Гуляльницького про відмову кременецького підстарости Григорія Лосятинського видати виписи з кременецьких ґродських книг служебнику княгині Барбари Збаразької згідно з королівським листом . . . . . . . . 229 1581 р., вересня 8. Луцьк. – Скарга луцьких бурмистра, райців та міщан на Якуба Климашовського, лентвійта, про незаконне стягнення мита та інших поборів під час ярмарку в м. Луцьку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230 1581 р., жовтня 20. Табір під Псковом. – Привілей короля Стефана Баторія володимирському підкоморію Олександрові Семашку на брацлавське каштелянство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231
№ 122 № 123
№ 124
№ 125 № 126
№ 127
№ 128
№ 129 № 130 № 131 № 132
№ 133
№ 134
П е р е л і к д о к у м е н ті в
35
№ 135
№ 136
№ 137 № 138 № 139
№ 140
№ 141
№ 142 № 143
№ 144 № 145
1583 р., квітня 28. Львів. – Номінація львівським земським підсудком Вікторином Ковальським Лаврентія Забокліцького коморником львівських земських актів; присяга останнього . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232 1588 р., липня 16. Володимир. – Лист київського воєводи князя Костянтина Острозького до шляхти і обивателів Володимирського повіту про оголошення правил дисципліни під час роботи ґродського суду, а також при зборах повітового посполитого рушення, при проходженні офіційних документів, при скликанні повітових сеймиків та при охороні Володимирського замку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234 1588 р., серпня 4. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда ІІІ Андрію Заленському на володимирське земське суддівство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235 1588 р., жовтня 7. Люблін. – Номінація королем Сиґізмундом ІІІ Миколая Гербурта руським воєводою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 1588 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про повноваження, права і обов’язки центральних та місцевих урядників, порядок надання урядів (включно із забороною суміщення посад); вільне обрання земських урядників, суддів, підсудків і писарів; “уставу доходов” (прейскурант цін на послуги) писарів та інших урядників; покарання за зловживання, хабарництво та інші службові порушення; про особисту безпеку судових виконавців (возних) та покарання за її порушення; матеріальне забезпечення урядників тощо; форми присяг урядників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 238 1589 р. Люблін. – З Ординації, що встановлювала норми виплат зі Скарбу на утримання урядників і служників двору короля Сиґізмунда ІІІ, із визначенням кола обов’язків окремих категорій двірських служників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 257 1589 р. Варшава. – З постанови варшавського вального сейму про ревізію країв подільських і руських; місця урядників Брацлавського і Волинського воєводств; коректуру прав і звичаїв цих самих воєводств; придушення “української сваволі”, а також про Трибунал Волинського і Брацлавського воєводств, зокрема, порядок обирання і приведення до присяги суддів; організацію судочинства, місця проведення судових засідань; писарів і зберігання книг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265 1590 р., лютого 26. Варшава. – Привілей короля Сиґізмунда ІІІ про обрання Януша Жабокрицького кременецьким земським суддею. . . . . . . 271 1590 р. Варшава. – З ухвали варшавського вального сейму про повноваження гетьмана коронного щодо забезпечення належного стану “замків і амуніції”, “порядку” на Україні і недопущення козацької “сваволі”; розміри податків у Волинському воєводстві та кількість збирачів податків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273 1591 р., вересня 29. Вісліца. – Привілей короля Сиґізмунда ІІІ про обрання Михайла Краєвського кременецьким земським підсудком . . . . . . . 277 1593 р., між липня 17 та серпня 30. Львів. – Актовий запис про прийняття львівського староства воєводою сандомирським Георгієм з Великих Кунчиць та призначення ним Сиґізмунда Порадовського підстаростою львівським, Станіслава Жечицького – писарем і Стефана Пшеджимєського – бургграфом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277
П е р е л і к д о к у м е н ті в
36
№ 146
№ 147
№ 148 № 149
№ 150
№ 151
№ 152
№ 153
№ 154
№ 155 № 156
№ 157
1594 р., січня 27. Володимир. – Протестація Якуба Лисаковського про свідоме вписання возним Миколаєм Самсацьким невірних відомостей до інвентаря (“чого в запису не було”) під час передачі половини с. Гнойного, чим було завдано шкоду інтересам протестуючого . . . . . . . . . 278 1594 р., лютого 26. Кременець. – Скарга кременецького земського підсудка Михайла Краєвського на кременецьких ґродських писаря Григорія Дедеркала і підписка Мартина Кратовича про відмову видати виписи з актових книг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 1594 р., червень–липень. – Опис козацької ради на Січі зі щоденника австрійського дипломата Еріха Лясоти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280 1595 р., листопада 13. Кременець. – Запис до актової книги універсалу короля Сиґізмунда ІІІ від 7 травня 1595 р. про призначення Стефана Миньковського генеральним возним Волинського, Київського та Брацлавського воєводств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284 1597 р. – Проект реформи державного управління з оптимізацією структури і функцій Панів-Ради, складений ксьондзом Якубом Гурським, що передбачав створення окремих органів управління (рад) для ведення різних справ: фінансових; внутрішніх справ; військових справ, продовольчих резервів; правничих; державної безпеки; нагородної справи (з метою відзначення “гідності і цноти” кожного, хто служить справі “добра посполитого”) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285 1598 р., липня 16. Луцьк. – Реляція возного Волинського воєводства Матиса Славоґурського про відкриття засідань Луцького ґродського суду і складення судовими урядниками присяги. Тексти присяг . . . . . . . . . 297 1598 р., листопада 19. Кременець. – Запис до актової книги листа короля Сиґізмунда ІІІ від 28 березня 1595 року про призначення Мелентія Минковського генеральним возним . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 300 1598 р. Варшава. – З ухвали варшавського вального сейму про ревізію луцьких ґродських книг та стягнення мита на будівництво Канівського замку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 1599 р., вересня 30. Львів. – Запис про приведення до присяги львівського земського судді Петра Ожґи та підсудка Юзефа Нарайовського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 302 1599 р., грудня 5. Варшава. – Лист короля Сиґізмунда ІІІ про призначення Григорія Минковського генеральним возним . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304 XVI ст. – З праці Марціна Кромера Polska czyli o położeniu, ludności, obyczajach, urzędach i sprawach publicznych Królestwa Polskiego księgi dwie (1577) про скромні доходи урядників, оскільки для них “титул (godność), навіть без матеріальної вигоди, за якою перебувають у гонитві люди менш шляхетні”, вже є достатньою винагородою за службу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 305 1601 р. Варшава. – З ухвали варшавського вального сейму про призначення ревізорів до Летичева; ревізію книг луцького ґродського та київського земського судів; про сплату мешканцями Волинського, Київського і Брацлавського воєводств спеціальних поборів – коців і пам’ятного; про заробітну платню службовців канцелярій зазначе-
П е р е л і к д о к у м е н ті в
37
№ 158
№ 159
№ 160 № 161 № 162
№ 163 № 164
№ 165 № 166
№ 167
№ 168
№ 169
них воєводств і заборону накладати надмірні побори під загрозою штрафу; про перенесення засідань судів і сеймиків з Брацлава у Вінниці; виділення коштів на переписування земських книг Белзького воєводства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 305 1603 р., вересня 26. Перемишль. – З протестації шляхтича Станіслава Моравського в Перемишльському ґроді проти незаконного обрання Марціна Фредра на депутатському сеймику 15 вересня 1603 р. у Вишні депутатом до Коронного трибуналу від Руського воєводства з описанням процедури виборів та участі в них земських урядників . . . . . 307 1607 р. Варшава. – З ухвали варшавського вального сейму, де йдуться про придушення королівськими старостами та підстаростами “українної сваволі”, особливо в Корсуні, Чигирині, Стеблеві та Данилові; залучення до цього бояр та міщан Київського та Подільського воєводств із спеціальним наказом брацлавському старості вгамувати “сваволю” брацлавських та корсунських міщан . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 308 1609 р. Варшава. – Ухвала варшавського вального сейму про військові гетьманські артикули – права і обов’язки військових . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309 1613 р., січня 10. Львів. – Запис про складання присяги львівським підкоморієм Яном Свошовським . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317 1616 р., березня 14. Вишня. – Свідчення маршалка Вишенського сеймику Яна з Орська Дуніковського про незгоду перемишльського старости Марціна Красіцького із порушенням процедури обрання у 1614 р. послом на сейм мостиського старости Яна Щасного Гербурта . . . . . . . . 318 [1630-ті рр.]. – З Опису України Гійома Левассера де Боплана про козаків та порядок обирання ними старшини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 318 1632 р., березня 8. Варшава. – Лист короля Сиґізмунда III про надання Романові Гойському, старості володимирському, уряду київського каштеляна по смерті його батька Гаврила Гойського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 319 1634 р., квітня 24. Львів. – Присяга львівського ґродського писаря Яна Сікорського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 320 1635 р. Варшава. – З ухвали варшавського вального сейму про встановлення уряду земського скарбника та його місце в ієрархії земських урядників після войського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 322 1638 р., [квітень]. – Меморандум гетьмана великого коронного Станіслава Конецпольського на сейм 1638 р. із пропозиціями щодо тримання козаків “у послуху”; укріплення та утримання гарнізону фортеці Кодак; щодо норм платні старшині реєстрового козацтва, а також щодо необхідності призначення королем або сеймом комісара замість гетьмана, якого козаки вільно обирають; вимоги до кандидатів на посади комісара, осавулів, полковників, сотників, отаманів . . . . . . . . . . . . . 322 1638 р., [квітень]. – Меморандум, поданий на сейм гетьманом великим коронним Станіславом Конецпольським, із пропозиціями щодо розміщення війська, в т. ч. козацького, на квартирах в Україні, та видатків на його утримання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 324 1639 p. cepпня 3. – Інструкція гетьмана коронного Станіслава Конецпольського комендантові Кодацької фортеці Яну Жолтовському,
П е р е л і к д о к у м е н ті в
38
№ 170
№ 171
№ 172 № 173
№ 174
№ 175 № 176
№ 177 № 178
№ 179 № 180
№ 181
№ 182
зокрема про необхідність утримувати фортецю в належному стані, проводити військові навчання, налагодити контакти із запорозькою старшиною, стежити, аби офіцери не кривдили солдатів, а також призначалися винятково з поляків або німців тощо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 326 1640 р., січня 21. Варшава. – Лист коронного канцлера і референдарія Олександра Тшебєнського до райців і бурмістра м. Львова з рекомендацією Мацєя Заленського на уряд міського писаря. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 327 1642 р., [лютий]. – Меморандум [короннoго гетьмана Станіслава Конецпольського?], поданий на сейм, про фінансові розрахунки на утримання війська на Україні із зазначенням норми платні для кожної категорії війська і військових посад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 329 1642 р., квітня 5. Варшава. – Номінація королем Владиславом IV Мельхіора Стаміровського львівським підчашим . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 331 1649 р., серпень. Зборів. – Із Зборівської угоди про збереження прав і привілеїв, зокрема щодо надання урядів у Київському, Брацлавському, Чернігівському та Руському воєводствах православній шляхті . . . . . . 332 1649 р., жовтня 8. Чигирин. – Лист гетьмана Богдана Хмельницького до короля Яна Казимира про складання реєстру (“приведення в порядок”) Війська Запорозького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 333 1649 р., листопада 8. Київ. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького про затвердження Івана Скиндера чернігівським війтом . . . . . . . . . . . 334 1649 р. – Анонімна записка Оборона вітчизни: сьогоднішні потреби з детальними пропозиціями щодо розмірів платні за службу різним категоріям військових, а також про необхідність створення оборонної лінії на Подніпров’ї для забезпечення контролю над шляхами . . . . . . . . . . 335 1650 р., березня 7. Житомир. – Присяга київського ґродського писаря Адама Чорнолоського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 336 1650 р., березня 19. Київ. – Універсал київського воєводи Адама Киселя про призначення на 4 квітня у м. Житомирі сеймику для обрання члена суду і писаря Київського воєводства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338 1650 р., серпня 1. Іркліїв. – Наказ Богдана Хмельницького про призначення бужинського сотника Лук’яна Сухині ніжинським полковником . . 338 1650 р., серпня 10. Іркліїв. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького ніжинському полковникові і старшині із наказом припинити зловживання (“великие бесчестья”) шляхті, підстаростам і урядам. . . . . . . . . . 339 1651 р., липня 7. Під Білою Церквою. – Наказ гетьмана Богдана Хмельницького полковникам білоцерківському, вінницькому, брацлавському, уманському та паволоцькому привести свої полки під Білу Церкву, прийнятий в результаті наради “з товариством” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 339 1651 р., вересня 28. Біла Церква. – З Білоцерківського договору про повернення польської адміністрації і шляхти до своїх маєтностей і урядів на території Гетьманщини із застереженням щодо утримання від збирання податків до укладення нового реєстру Війська Запорозького, а також виведення реєстрових козаків з числа шляхетських підданих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345
П е р е л і к д о к у м е н ті в
39
№ 183
№ 184 № 185 № 186
№ 187
№ 188
№ 189
№ 190
№ 191
№ 192
№ 193
№ 194
№ 195
1651 р., листопада 24. Чигирин. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького про забезпечення російських послів харчами, підводами та провідниками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 341 1653 р., квітня 8. Берестя. – Привілей короля Яна Казимира Стефану Ганкевичу на писарство Руської Метрики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 341 1653 р., квітня 8 (?). Берестя. – Присяга Стефана Ганкевича на писарство Руської Метрики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342 1654 р., лютого 17. – З клопотання гетьмана Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича про підтвердження прав і привілеїв Війська Запорозького, зокрема щодо порядку обрання урядників, отримання платні та інших пільг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 1654 р., травня 22. Чигирин. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького про захист маєтностей Євксентія Жеребила “од товариства нашого докучаня” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345 1654 р., жовтня 19. – Фрагмент “полюбовної грамоти” (мугаббат-наме) кримського хана Мегмеда Ґерея IV до московського царя Олексія Михайловича з вимогою подарунків для деяких наближених державних посадовців Кримського ханату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345 1654 р., перша половина грудня. Багчесарай. – Агд-наме (клятвена грамота про мир) кримського хана Мегмеда Ґерея IV польському королю Яну Казимиру, в якій міститься ханська титулатура, називаються підлеглі йому степові достойники, від імені яких він складає присягу, а також містяться елементи дипломатики золотоординського часу, зокрема деякі складові ханського титулу, претензії на золотоординську територію, згадки про золоту пайзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 346 1656 р., січня 29. Чигирин. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького про призначення Івана Нечая полковником у Білу Русь з обов’язком “без перешкоди” нести військову службу та правом “добром миловати, а злом карати” козаків полку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 348 1656 р., травня 18. Чигирин. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького Павлові Тетері про звільнення його млина під Переяславом від сплати орендарських мірок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 349 1656 р., липня 26. Чигирин. – З дипломатичної інструкції гетьмана Богдана Хмельницького послові Війська Запорозького Романові Гапоненку про порядок ведення переговорів у Вільні, зокрема, про надання земських і ґродських урядів православній шляхті . . . . . . . . . . . . . . 350 1656 р., вересня 10. Лохвиця. – Скарга отамана лохвицького Остапа Горбаненка на Івана Хмелівського, який після повернення з Чигирина назвався полковником сіверським, за образу гідності й зловживання . . 350 1656 р., вересня 27. Миргород. – Випис з книг Миргородської ратуші у справі лубенських мешканців Яцька і Марії проти лохвицького війта Матвія Ємченка та колишнього лохвицького городового отамана Василя Скрібця із звинуваченням останніх в отриманні хабара, після чого вони випустили на волю злочинця Охріма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 351 1657 р., не раніше лютого 16. – Вписання до книг Лохвицької ратуші декрету Миргородської ратуші у справі лохвицького війта Матвія ЄмП е р е л і к д о к у м е н ті в
40
№ 196
№ 197
№ 198
№ 199
№ 200
№ 201 № 202
№ 203
№ 204 № 205
№ 206
ченка з безсальським мешканцем Григорієм Коломійцем за скаргою останнього на наїзд війта на його подвір’я та побиття із виправданням дій війта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 352 1657 р., червня 20. Ченстохова. – Лист короля Яна Казимира до магістрату м. Львова з рекомендацією Даленського Мартина на посаду міського писаря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353 1657 р., червня 19. Чигирин. – Універсал гетьмана Богдана Хмельницького про повернення дітям колишнього полковника паволоцького Івана Миньковського сіл Миньковичі і Вербівка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 355 1657 р., листопада 16. Чигирин. – Універсал гетьмана Івана Виговського полковникові чернігівському і старшині полку про заборону втручатися в міські суди і порядки, притягати міських мешканців “до работизн і датків”, оскільки це виходило за межі повноважень полкової адміністрації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356 1658 р., серпня 28. Варшава. – Універсал короля Яна Казимира на підтвердження довічного надання королевою Марією Людвикою полковнику чауському і старобихівському Війська Запорозького Іванові Нечаю, зятеві Богдана Хмельницького, і його дружині Стефаниді Хмельницькій Бобруйського староства з наказом великому підскарбію, польному гетьманові литовському Вінцентію Корвіну Гонсевському направити до Бобруйська скарбового дворянина для передавання староства зазначеним особам . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356 1658 р., вересня 6. Гадяч. – З Гадяцької угоди про надання сенаторських урядів у Київському воєводстві винятково православній шляхті, а у Брацлавському та Чернігівському – поперемінно з католиками, про чисельність Війська Запорoзького, права гетьмана тощо . . . . . . . . . . . 357 1659 р., травня 20. Варшава. – Привілей короля Яна Казимира Костянтину Виговському на Лисянку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358 1659 р., травень. Варшава. – Реєстр учасників козацького посольства на сейм – урядників центральної та місцевої адміністрації Війська Запорозького із зазначенням розміру винагороди, отриманої з державного скарбу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360 1659 р., жовтня 17. Переяслав. – З акта обрання гетьманом Юрія Хмельницького та Переяславських договірних статей, у котрих, зокрема, визначається порядок обрання гетьмана, джерела та розміри фінансування генеральної старшини; присяга гетьмана та старшини на вірність царю Олексію Михайловичу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361 1660 р., липня 23. Чигирин. – Універсал гетьмана Юрія Хмельницького писареві полку Чернігівського Карпові Мокрієвичу на слободу Гучин . . 369 1660 р., жовтня 17. Табір під Чудновим. – Зі Слободищенської (Чуднівської) угоди Речі Посполитої з Військом Запорозьким про підтвердження Гадяцької угоди в урізаному вигляді (без положень про Велике князівство Руське) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 369 1660 р. – Анонімний меморандум з пропозиціями щодо оптимізації роботи сейму Речі Посполитої (регламент роботи, початкова молитва, недопущення до роботи сейму тих, хто запізнився або є нетверезим,
П е р е л і к д о к у м е н ті в
41
№ 207 № 208
№ 209 № 210 № 211 № 212 № 213 № 214 № 215
№ 216
№ 217
№ 218
№ 219
№ 220
№ 221
упорядкування слушних постанов, порядок прийому сеймом іноземних послів та делегацій від війська, робота сеймового суду, фінансовий звіт тощо) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370 1660 р. – Із пропозицій, поданих на сейм, про оплату праці чиновників у місцевих судах та розміри плати за послуги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 373 1661 р., січня 5. – Уривок зі спеціального випуску першої польської газети Меркурій польський з описом Корсунської Чорної ради 1660 р., на якій було прийнято рішення повернутися під протекцію Речі Посполитої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 375 1661 р., липня 4. Варшава. – Привілей короля Яна Казимира Стефану Загоровському на волинське підчашство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 377 1661 р., вересня 9. Варшава. – Нобілітаційний привілей короля Яна Казимира Ханенкам . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 378 1661 р., жовтня 4. Нови Двур. – Привілей короля Яна Казимира Олександру Жабокрицькому на брацлавське чашниківство . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380 1661 р., листопада 3. Долгінув. – Привілей короля Яна Казимира Францішку Чапському на володимирське писарство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381 1662 р., вересня 4. Львів. – Номінація королем Яном Казимиром Мельхіора Стаміровського львівським чашником . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 382 1663 р., березня 18. Львів. – Привілей короля Яна Казимира Павлові Тетері на гетьманство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 384 1663 р., вересня 11. Вишня. – З ухвали Вишенського сеймику, що зобов’язала бурграбія львівського виділити приміщення для проведення судових засідань та зберігання актових книг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 386 1663 р., вересня 21. Табір під Лубнами. – Універсал гетьмана Івана Брюховецького про взяття під свою протекцію військового товариша полку Ніжинського Марка Кимбаровича . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387 1663 р., листопада 17. Батурин. – З Батуринських статей, прийнятих гетьманом Іваном Брюховецьким та скріплених підписами козацької старшини, про порядок утримання гетьмана та генеральної старшини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387 1665 р., березня 8. Лохвиця. – Запис лохвицького писаря Олексія Квітки про таємне передання йому Семеном Чернишенком хабара у розмірі одного таляра з проханням вирізати з книг запис у справі останнього з Демком Виприщенком . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 390 1665 р., жовтня 22. Москва. – З Московських статей, прийнятих гетьманом Іваном Брюховецьким та скріплених підписом царя Олексія Михайловича, про порядок обрання гетьмана, утримання гетьмана, старшини і реєстрового козацтва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 390 1665 р. – З реляції секретаря Єжи Любомирського Себастіяна Цефалі про політичний та військовий стан Польщі, зокрема про центральні уряди та вищих урядовців. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 392 1666 р., початок листопада. – Склад делегації на чолі з полковником чернігівським Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним), відправленої гетьманом Іваном Брюховецьким до Москви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394
П е р е л і к д о к у м е н ті в
42
№ 222 № 223
№ 224
№ 225
№ 226
№ 227
№ 228
№ 229 № 230
№ 231
№ 232
1666 р., грудня 8. Рашівка. – Універсал гетьмана Павла Тетері про розміри та порядок стягнення мита . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394 1668 р., не раніше серпня 10. – З проекту договору гетьмана Петра Дорошенка з Туреччиною, на основі якого були укладені Корсунські статті у березні 1669 року, зокрема про довічний статус гетьманського уряду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395 1668 р., серпня 22. Чигирин. – Оборонний універсал гетьмана Петра Дорошенка колишньому генеральному обозному Тимофію Носачу на його маєтності у Корсуні і біля Корсуня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395 1669 р., січня 19. Москва. – Із статей, поданих до затвердження царю Олексію Михайловичу посольством на чолі з генеральним обозним Петром Забілою, відправленим до Москви гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним); відповідей царя, переданих посольству боярами; інструкції царя щодо додаткових статей, які можуть бути порушені на раді, відправлені князю Григорію Ромодановському, про утримання гетьмана та генеральної старшини, надання старшині дворянства, боротьбу із зловживаннями з боку царських воєвод . . . . . . . . . . . 396 1669 р., березня 6. Глухів. – З Глухівських статей, стверджених від імені царя його посланцями князем Григорієм Ромодановським, Артамоном Матвєєвим та Григорієм Богдановим на раді під час обрання гетьманом Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного), про утримання гетьмана, козацької старшини та реєстрового козацтва, поповнення лав реєстровців тощо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398 1669 р., не раніше березня 21. – Повідомлення про перебіг козацької Корсунської ради, а також про проповідь, виголошену напередодні митрополитом Йосифом Тукальським у Чигирині. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 401 1669 р., не пізніше травня 22. Варшава. – Фрагмент діаріуша варшавського елекційного сейму про повідомлення на засіданні 22 травня про козацьку Корсунську раду, що відбулася в березні 1669 року . . . . . . 402 1670 р., березня 4. Львів. – Присяга львівського земського писаря Марка Стоїнського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 403 1670 р., березня 21. Батурин. – Оборонний універсал гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) любецькій шляхті на її спадкові маєтності з накладенням обов’язку служити Війську самим або споряджати на свої кошти козаків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404 1670 р., травня 10. – З інструкції гетьмана Петра Дорошенка генеральному військовому писарю Михайлу Вуяхевичу та колишньому генеральному військовому судді Герману Гапоновичу, посланцям на переговори з королівськими комісарами в Острозі, про утримання гетьмана та генеральної старшини, заборону надавати католикам важливі урядові посади у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 405 1672 р., червня 17. Козача Діброва. – З Конотопських статей, стверджених від імені царя Олексія Михайловича його посланцями князем Григорієм Ромодановським та Іваном Ржевським й Афанасієм Ташликовим на раді під час обрання гетьманом Івана Самойловича, зокрема про обмеження гетьманської влади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 406
П е р е л і к д о к у м е н ті в
43
№ 233
№ 234
№ 235 № 236
№ 237 № 238 № 239 № 240 № 241
№ 242
№ 243
№ 244
№ 245
№ 246
1672 р., червня 17. – З донесення князя Григорія Ромодановського царю Олексію Михайловичу про обрання гетьманом Івана Самойловича, доповнення до Глухівських статей та складання гетьманом присяги . . . . 408 1672 р., липня 10. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Самойловича про підтвердження прав Тетяни Хвай на спадкові маєтності загиблого чоловіка Марка Хвая – Торки, Новосілки, Хваєвський обруб з млинами, бортними деревами та усім іншим, до нього належним . . . . . . . . . . . . . 408 1673 р. Варшава. – З ухвали сейму про призначення різних осіб на жидачівські уряди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 409 1674 р., березня 17. Переяслав. – З Переяславських статей, прийнятих гетьманом обох сторін Дніпра Іваном Самойловичем і скріплених його присягою та присягою правобережної старшини, про взаємини українського та російського урядів, гетьмана та старшини, утримання старшини тощо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 410 1674 р., серпня 27. Львів. – Присяга львівського земського писаря Олександра Лося . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 413 1676 р. Краків. – Формуляр акта про призначення генеральних возних при судах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415 1677–1699 рр. – Перелік “дач государева жалованья”, що видавалося українським гетьманам і старшині, із зазначенням наданих послуг . . . . . 417 1678 р., квітня 13. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Самойловича про призначення Федора Мовчана полковником прилуцьким . . . . . . . . . . 426 1680 р., травня 26. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Самойловича полковникові Іллі Новицькому щодо плати охочекомонним козакам за їхню службу, аби й надалі справляли її “не лениве” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 427 Бл. 1681 р. – Привілей на звільнення від державних податків і повинностей власності, відписаної османським великим везіром Кара Мустафою Пашою до доброчинної фундації (вакфу) у селищі Новосілка Подільського айлету з вислужених ним маєтностей з вичерпним переліком державних податкових та службових повинностей податного населення провінції Каманіче. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 428 1683 р., січня 18. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Самойловича про обвинувачення колишнього полковника переяславського Думитрашки Райчі “в принятю з противной сторони листов” та про проведення у цій справі суду в Переяславі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 430 1683 р., липня 16. Варшава. – Лист королівського підканцлера Яна Гнінського до магістрату м. Львова з рекомендацією міського синдика Міхала Григровича на посаду судового писаря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 431 1685 р., липня 12. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Самойловича охочекомонному полковникові Іллі Новицькому про відправлення з військовим канцеляристом Григорієм Болдаковським річної платні полковому товариству із застереженням тримати вірність Війську Запорозькому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 432 1686 р., лютого 27. Жовква. – Позов великого коронного гетьмана Станіслава Яблоновського від імені жидачівських міщан проти намісника панцирної корогви київського каштеляна і жидачівського старости
П е р е л і к д о к у м е н ті в
44
№ 247
№ 248
№ 249
№ 250
№ 251
№ 252
№ 253
№ 254
№ 255
№ 256
№ 257
із звинуваченням останнього у службових зловживаннях, утисках і порушенні прав жидачівських міщан . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 433 1688 р., вересня 16. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Мазепи канцеляристові Климентієві Радичу на с. Карасинівку “до ласки військової” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 434 1688 р., жовтня 22. Батурин. – Повідомлення гетьмана Івана Мазепи в Москву про надходження до Коша платні, про що його поінформували листом від кошового отамана і старшини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 434 1689 р., березня 4. – Витяг з османського реєстру службових пожалувань (тімарів) у провінції Каманіче про тімар вершника Гюсейна з Болу, наданий на його вимогу на заміну іншого, з поясненням складових прибутків та умов користування – проживання державця на Поділлі та участі в імперських воєнних кампаніях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 436 1689 р., серпня 11. Кіш. – Лист кошового отамана Івана Гусака до гетьмана Івана Мазепи з нагадуванням про висловлене раніше проханням порушити клопотання перед царем щодо надання жалування за “прямую службу и радение” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 436 1690 р., травня 8. Київ. – Лист гетьмана Івана Мазепи до козацької старшини з повідомленням про надіслання їм жалування – річного борошна та грошей з Переволочанського перевозу – та з переконанням у необхідності негайно припинити “ганебное примирье” з “бесурманами” і відновити військову кампанію, аби більше на себе “не затягали гневу монархов своих и у всего света ганбы” . . . . . . . . . . . . . . 437 1690 р., листопада 17. Батурин. – Приписи (“устава”) Генеральної Військової канцелярії, визначені гетьманом Іваном Мазепою щодо норми місячного постачання на особу провіантом та готівкою (“на інші присмаки”) охочекомонного полку, зокрема, подвійної норми – для полкової старшини, на відміну від “рядового товариства” . . . . . . . . . . . . . . . 439 1690 р., грудня 6. Батурин. – Наказ гетьмана Івана Мазепи про заборону козакам з слободи Семенівки приймати в козацький реєстр тяглих людей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 440 1693 р., лютого 27 – 1695 р., серпня 9. – З журналу видатків гетьмана коронного Олександра Яблоновського із зазначенням розміру винагороди воякам, у т. ч. козакам, за взятих язиків, привезення листів та “відомостей”, за агентурні послуги, та кошти на їх утримання і відрядження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441 1693 р., червня 27. Золотоноша. – Універсал полковника переяславського Івана Мировича про позбавлення посади сотника бубнівського Івана Каневця (передусім – за “особливое недоброхотство до всего товариства”) і затвердження на цьому уряді Дениса Деркача . . . . . . . . . . . 443 1693 р., липня 13. Почеп. – Універсал почепівського сотника Наума Ноздрі козакам, братам Василеві і Федорові Соловкам та Тишкові Дименку про підтвердження за ними ґрунтів, з яких вони, як і раніше, зобов’язані давати до скарбу по півпуда меду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443 1694 р., серпня 6. Краків. – Лист ректора Краківської академії Себастьяна Піскорського до магістрату м. Львова з рекомендацією доктора філософії Яна Мосціцького на посаду в міському уряді . . . . . . . . . . . . . . . . . . 444
П е р е л і к д о к у м е н ті в
45
№ 258
№ 259
№ 260
№ 261
№ 262
№ 263
№ 264
№ 265
№ 266
№ 267
Друга половина XVII ст. – З опису подорожі османського мандрівника Евлія Челебі про двір кримського хана, уряд, курултаї, вищих урядовців, закони та державні ритуали в Кримському ханаті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 446 Друга половина XVII ст. – З праці османського енциклопедиста Гюсейна Гезарфенна Меморандум-пояснення до законів династії Османа про закони та ритуали ханів Криму, правлячої династії Ґереїв та вищих достойників держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 452 1702 р., грудня 5. Батурин. – Наказ гетьмана Івана Мазепи сотнику козелецькому про зняття з уряду козелецького городового отамана Лук’яна Бутка, зокрема через те, що він “к людемъ вельми тяжелъ” . . . . . 454 1704 р., лютого 8. Батурин. – Універсал гетьмана Івана Мазепи новгородському кравецькому цеху про зобов’язання кравців, що жили в монастирських маєтностях, школах, козацьких і священицьких дворах, допомагати у пошиттю одягу для охотницького війська . . . . . . . . . . . . 454 1704 р. Стамбул. – Повідомлення османської хроніки Мегмеда Рашіда про встановлення султанським указом лімітів на штат придворного оточення кримських ханів та їхніх везірів, які одержували платню з імперської скарбниці, як свідчення перетворення правлячої верхівки ханату на частину уряду Османської імперії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 455 1709 р., липня 27. Київ. – З таємних інструкцій царя Петра І ближньому стольнику Андрію Ізмайлову, який, перебуваючи при гетьмані Іванові Скоропадському, має розвідати обсяги “всякихъ доходовъ Малоросійскаго краю” за гетьманства Івана Мазепи і за нинішнього гетьмана, а також виявити благонадійних кандидатів для призначення на старшинські посади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 456 1710 р., квітня 4. Варшава. – Універсал київського каштеляна Щасного Черминського з закликом збиратися на сеймик у Житомирі для обрання київського підкоморія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 456 1710 р., квітня 5. Бендери. – З Конституції Пилипа Орлика про порядок призначення, права і обов’язки старшини; про уряд генерального і полкових підскарбіїв із застереженням про заборону будькому, включно з гетьманом, використовувати державну або полкову скарбницю на “персональный пожитокъ”; про заборону старшині використовувати для власних потреб козаків і селян, які “а ни на урядъ ихъ не належать, а ни подъ ихъ персональною державою зостаютъ”; про заборону гетьману “за коррупціи” призначати урядників та вимогу обрання місцевих урядників без “коррупцій и якихъ же колвекъ респектовъ”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 458 1710 р., квітня 5. Бендери. – Присяга гетьмана Пилипа Орлика на вірність укладеній Конституції (“договоры и постановленья”), на вірність і ревне служіння батьківщині, обов’язок зберігати й розширювати права й вольності Війська Запорозького, шанувати у ньому і старшого, і меншого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 462 1713 р., лютого 11. Бендери. – Лист Ізмаїла Паши, бендерського сераскера, до гетьмана коронного Aдама Сенявського з проханням повідомити причини перебування російського війська на території Речі Посполитої . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 463
П е р е л і к д о к у м е н ті в
46
№ 268
№ 269
№ 270
№ 271
№ 272
№ 273
№ 274
№ 275
№ 276
№ 277
№ 278
1713 р., не раніше квітня – 1716 р., не пізніше грудня. – Лист кримського хана Каплан-Ґерея до гетьмана польного коронного Станіслава Жевуського з повідомленням про відсилку посланців до гетьмана та закликом триматися мирних стосунків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 463 1715 р., січня 22. С.-Петербург. – Грамота царя Петра І гетьману Івану Скоропадському із забороною обирати полкових урядників “по своимъ страстямъ, изъ взятковъ”; з вимогою до старшини обов’язково представляти гетьману на погодження кілька кандидатур, а новопризначеному уряднику – складати присягу на вірність царю; з вимогою заміни урядників, “которые были въ какой измене”, а також із забороною переобтяжувати козаків і селян хабарами і податками . . . . . . . . . . 464 1715 р., квітня 26. С.-Петербург. – Форма присяги з Військового статуту (“Артикула воинского”) Петра І, основні вимоги якого поширювалися і на цивільну службу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 466 1716 р., червня 5. – Запис в османському податковому переписі, що переповідає султанський ферман хотинському паші про відділення Хотинської округи (нагіє) від Молдавського князівства, в якому міститься інформація про податкову політику, проведення перепису населення та завдання місцевої адміністрації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 467 1722 р., січня 24. С.-Петербург. – Табель про ранги – законодавчий акт, згідно з яким впорядковувалась державна служба в Російській імперії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 468 1722 р., липня 6. Глухів. – Універсал Генеральної військової канцелярії війтові, магістрату і міщанам м. Києва про смерть гетьмана Івана Скоропадського і передання влади наказного гетьмана полковникові чернігівському Павлу Полуботку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 477 1722 р., липня 6. Глухів. – Універсал генеральної старшини про доручення Павлу Полуботкові тримати уряд наказного гетьмана до обрання повночинного гетьмана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 480 1722 р., серпня 19. Глухів. – Універсал наказного гетьмана Павла Полуботка і генеральної старшини N-ському полку щодо недопущення притягнення козаків до посполитих повинностей та регламентації здійснення належного судочинства в полку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 480 1722 р., листопада 2. Глухів. – Універсал наказного гетьмана Павла Полуботка і генеральної старшини про затвердження Павла Минецького ніжинським полковим писарем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 482 1723 р., лютого 3. Глухів. – Універсал наказного гетьмана Павла Полуботка і генеральної старшини про затвердження Андрія Ковбаси охочекомонним полковником . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 483 1723 р., квітня 19. Глухів. – Універсал наказного гетьмана Павла Полуботка і генеральної старшини про призначення ревізії в полку Переяславському для розслідування зловживань при мобілізації козаків полку, направлених у походи в попередні роки, а також в Дербенський і Ладозький походи поточного року, із дорученням військовому канцеляристу Андрію Володківському здійснити згадану перевірку. . . . . 483
П е р е л і к д о к у м е н ті в
47
№ 279
№ 280
№ 281
№ 282
№ 283
№ 284
№ 285
№ 286
№ 287
№ 288
№ 289
№ 290 № 291
1725 р., листопада 7. Фортеця Чесного Хреста. – Лист Федора Сулими до матері Марії Сулими з повідомленням про умови перебування у військовому поході та проханням надіслати провіант і гроші . . . . . . . . . . . 484 1726 р. Гродно. – З ухвали сейму про призначення земських урядів Речі Посполитої, зокрема, Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства та Червоноґродського повіту Подільського воєводства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 485 1729 р., лютого 2. – Скарга сотника полкового стародубського Семена Галецького гетьману Данилові Апостолу на вдову генерального судді Івана Чарниша з проханням наказати повернути йому коштовні речі та коней, переданих її покійному чоловікові як хабар за позитивне розв’язання судової суперечки з погарцями, оскільки вирок Генерального суду був не на користь Галецького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 486 1732 р., березня 24. Львів. – Інструкція львівського ґродського писаря Юзефа Могильницького стосовно встановлення цін на послуги, що надаються канцелярськими службовцями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 488 1737 р., жовтня 20. Жуки. – Лист полковника полтавського Василя Кочубея до писаря полкового полтавського Андрія Руновського з проханням купити в Полтаві гудзики “противъ присланого обрасца” і надіслати до його двору в с. Жуки; відповідь останнього . . . . . . . . . . . . . . 491 1738 р., лютого 25. Глухів. – Указ Генеральної військової канцелярії про відставку за віком бунчукового товариша Олексія Есимонтовського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 492 Бл. 1740 р. – З анонімного турецького трактату про адміністрацію Кримського ханату в Буджаку та органи самоврядування буджацьких татар . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 493 1740 р., червня 6–15. – Запис у податковому переписі Хотина про султанський наказ, щодо повернення Хотинської округи Молдавському князівству, відписання мит на користь молдавського князя і відповідні дії місцевої османської адміністрації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 493 1743 р. – Статті Прав, за якими судиться малоросійський народ про організацію державної військової служби; повноваження, права, обов’язки посадовців судових органів та органів місцевого самоврядування на Гетьманщині; форми присяг посадовців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 494 Середина XVIII ст. – З Опису звичаїв за панування Авґуста ІІІ Єнджея Кітовіча про розміри жалування різним категоріям урядовців та слуг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 548 1751 р., травня 1. Москва. – Умови найму на службу гетьманом Кирилом Розумовським сілезького купця Іоганна Гіршберґера, “машинних діл майстра” із зазначенням розміру жалування, провіанту, обов’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 552 1753 р., жовтня 4. Вольний. – Інструкція Вольновської воєводської канцелярії Осипу Пахомову про права та обов’язки сотенного голови . . 553 1756 р., квітня 29. – “Сказка” про службову кар’єру генерального військового осавула Петра Валкевича. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 559
48
П е р е л і к д о к у м е н ті в
№ 292
№ 293
№ 294
№ 295 № 296
№ 297
№ 298
№ 299
№ 300 № 301 № 302
№ 303 № 304
№ 305
1756 р., червня 23. Чернігів. – Відомості про власну службову кар’єру полковника чернігівського Івана Божича, надані на вимогу Генеральної військової канцелярії разом з послужними списками полкової старшини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 561 1758 р., березня 4. C.-Петербург. – Універсал гетьмана Кирила Розумовського сотнику роменському Івану Маркевичу на чин лубенського полкового обозного . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 563 1758 р., березня 18. [Лубни]. – Донесення полковника лубенського Івана Кулябки гетьману Кирилу Розумовському з проханням затвердити проект “національного герба” для виготовлення сотенних корогов Курінської та Жовнинської сотень, а також для уніфікації корогов “и в других сотнях” з використанням синьо-жовтої кольорової гамми . . . . . 564 1758 р., червня 16. – Універсал гетьмана Кирила Розумовського Михайлу Андрійовичу Ханенку на чин військового товариша . . . . . . . . . . . . . . 566 1758 р., серпня 11. С.-Петербург. – Ордер гетьмана Кирила Розумовського полковнику і військовій старшині Ніжинського полку про відставку козака Батуринської сотні Василя Гайдука, який служив при дворі гетьмана гайдуком, з наданням йому чину значкового товариша . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 567 1758 р., серпня 17. С.-Петербург. – Універсал гетьмана Кирила Розумовського військовому товаришу Івану Кулябці на чин бунчукового товариша, виданий на прохання полковника лубенського Івана Кулябки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 568 1760 р., листопада 1. [Глухів]. – Універсал гетьмана Кирила Розумовського Київській полковій канцелярії про реорганізацію діяльності Генерального військового суду. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 569 1762 р., серпня 17. Острогозьк. – Атестат до відставки за віком і хворобами молодшого полкового осавула Острогозького полку Миколи Буткова, який служив канцеляристом, з наданням у відставці судейського чину . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 573 1762 р., серпня 17. Острогозьк. – Список полкової старшини й підпрапорних Острогозького полку, атестованих на вищі уряди . . . . . . . . . . . 574 1762 р., серпня 17. Острогозьк. – Список підпрапорних Острогозького полку, атестованих до відставки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 576 1762 р., жовтня 28. Ізюм. – Екстракт Ізюмської полкової канцелярії про сотників Ізюмського полку, які мають у комплекті полку і понад комплект . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 579 1762 р. Суми. – Список старшини, підпрапорних і канцеляристів Сумського полку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 586 1763 р., березня 6. Москва. – Ордер гетьмана Кирила Розумовського Генеральній військовій канцелярії про призначення перекладача канцелярії Семена Дівовича архіваріусом з інструкцією про його службові обов’язки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 594 1763 р., квітня 8. Глухів. – Присяга перекладача Генеральної військової канцелярії Семена Дівовича при призначенні його на посаду архіваріуса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 596
П е р е л і к д о к у м е н ті в
49
№ 306
№ 307 № 308
№ 309
№ 310
№ 311
№ 312
№ 313
№ 314
№ 315 № 316
№ 317
№ 318
№ 319
1764 р., лютий. [Лубни]. – Чолобитна полкової і сотенної старшини та шляхетства Лубенського полку до імператриці Катерини ІІ про встановлення в роді Розумовських спадкового гетьманства . . . . . . . . . . . . . . . . . 596 1764 р., квітня 10. Козелець. – Присяга Парфена Радченка, складена під час вступу на посаду козелецького земського писаря . . . . . . . . . . . . . . . 600 1764 р., листопада 4. Краків. – Лист ректора Kраківської академії Войцеха Бєгачевича до магістрату м. Львова з рекомендацією професора філософії М. Підгаєцького на уряд міського синдика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 602 1764 р., грудня 8. Кіш. – Атестат про службу полкового старшини Незамаївського куреня Матвія Сьомака, виданий Кошем Війська Запорозького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 603 1765 р., квітня 18. – Указ Малоросійської колегії полковникові переяславському Семену Сулимі про дотримання порядку належного виконання службових обов’язків чинами полкових і сотенних правлінь, а також про заборону старшині використовувати козаків і підданих у власних інтересах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 604 1766 р., жовтня 4. Краків. – Лист ректора Краківської академії К. Стемпковського до президента м. Львова з рекомендацією доктора прав на уряд міського синдика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 605 1766 р. – “Відомість” про дітей козацької старшини Сумської, Ізюмської, Охтирської й Острогозької провінцій Слобідсько-Української губернії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 606 1767 р., січня 18. Острогозьк. – “Відомість” за третьою формою про старшин та їхніх дітей Острогозької провінції Слобідсько-Української губернії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 627 1767 р., січня 18. Острогозьк. – “Відомість” за четвертою формою про старшин та їхніх дітей Острогозької провінції Слобідсько-Української губернії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 641 1767 р., травня 29. Кіш. – Атестат про службу товариша Тимошівського куреня Василя Білого виданий Кошем Війська Запорозького . . . . . . . . . . . . 643 1771 р., червня 10. “При Бузі між Черталами”. – Лист кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського до президента Малоросійської колегії, генерал-губернатора Петра Румянцева з проханням нагородити Павла Чернявського за вірну службу чином . . . . . . . . . . . . . . . . 644 1773 р., лютого 7. Львів. – Актовий запис про призначення цісарськокоролівським губернатором Королівства Галичини та Лодомерії графом Антоні Пергеном Теофіла Щуки львівським ґродським регентом; присяга останнього . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 647 1773 р., травня 29. [Кіш]. – Лист кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського до президента Малоросійської колегії, генерал-губернатора Петра Румянцева про нагородження полкового старшину Василя Бурхановського за достойну службу, підтримане князем Василієм Долгоруковим . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 649 1773 р., серпня 20. “При Бузі між Черталою і Чегаклією”. – Абшит, виданий Кошем Війська Запорозького козаку Кисляківського куреня Марку Чабану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 650
П е р е л і к д о к у м е н ті в
50
№ 320 № 321 № 322
1774 р., червня 27. “При Бузі між Черталами”. – Абшит, виданий Кошем Війська Запорозького козаку Канівського куреня Івану Зубу . . . . . . . . . . . . 652 1774 р., жовтня 16. – Атестат про службу козака куреня Полтавського Михайла Стекловського, виданий Кошем Війська Запорозького . . . . . . . . . 653 1774 р. – Зі статті шведського історика Й.-Е. Тунманна (1777), вміщеної до енциклопедичного видання Універсальна географія за редакцією А.-Ф. Бюшинга, про запровадження у Кримському ханаті після його унезалежнення ритуалу інвеститури нового хана з елементами традицій тюркських степових імперій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 654
П е р е л і к д о к у м е н ті в
51
До док. № 8
Документи
№1 Перед 430 р. до н.е. – Уривки з Історій Геродота про державний устрій, особливості управління та організацію державної служби у Скіфській імперії на території України
Про поділ правлячих (царських) скіфів на чотири племені, правлячу династію та походження самоназви скіфів від першого царя [IV: 6] Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем’я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями, і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім’ям їхнього царя. Назву “скіфи” їм дали елліни.
Історії Геродота Турійця з Галікарнаса книг дев’ять, що їх називають музами / Переклад та видання А. О. Білецького. – К., 1993. – С. 181. Переклад з грецької мови.
Про ієрархію племен імперської конфедерації Скіфії, відповідно до якої правлячим скіфським племенам належало становище рабовласників по відношенню до решти племен [IV: 20] За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками.
Там само. – С. 185.
Демонстрація того, що панівне положення скіфських племен та консолідація імперської конфедерації трималися на воєнній силі [IV: 102] Скіфи порадилися між собою і вирішили, що вони самі не спроможні помірятися силами і прогнати Дарія і послали вісників до сусідніх народів. І царі тих народів уже збиралися і радилися між собою, розуміючи, що проти них виступило велике військо. Це були царі таврів і агатірсів, і неврів, і андрофагів, і меланхлайнів, і гелонів, і будінів, і савроматів.
Там само. – С. 204.
Свідчення про скликання у Скіфії загальноімперського з’їзду-курултаю [IV: 118] Отже, скіфські посланці прибули до царів тих народів, яких я перелічив. Була там у них нарада, і посланці докладно розповіли про стан ре№ 1. Перед 430 р. до н.е.
53
чей і сказали їм, що перси, підкоривши собі весь інший материк, перекинули міст через Боспорську протоку, перейшли тепер на наш материк, поневолили фракійців і тепер прокладають міст через ріку Істр, бо хочуть і весь цей край підкорити собі. “Отже, вам, – вони продовжували, – аж ніяк не слід бути осторонь і дивитися на те, як ми гинемо, але будучи однодумними з нами, вчинимо опір загарбникові […]”.
Там само. – С. 206–207.
Свідчення про збереження підневільними конфедератами скіфів власної державної організації та про відповідно слабку консолідацію степової імперії [IV: 119] Таке сповістили скіфи, а царі, які прибули до них [на нараду] із своїх країн, почали радитися і тоді їхні думки розділилися. Гелон, Будін і Савромат мали спільну думку і обіцяли допомогти скіфам. Проте Агатірс, Невр, Андрофаг і царі меланхлайнів і таврів дали скіфам таку відповідь: “[…] коли вони виступлять проти нашої країни і перші розпочнуть ворожі дії, тоді і ми виступимо, щоб їх відкинути. Доки ми не будемо певні цього, ми залишатимемося спокійні, бо ми гадаємо, що перси не прийшли сюди, щоб напасти на нас, але на тих, які винуваті в кривді, що була їм вчинена”.
Там само. – С. 207.
Свідчення про використання підлеглих племен для воєнної служби як свідчення традиції, на підставі якої в степовиків розвинувся інститут тренованих воєнних невільників [IV: 120] Коли скіфи почули відповідь, яку їм було дано, вони вирішили не давати одразу відкритого бою, але вирішили розділитися на дві частини, поступово відступаючи і відбиваючи ворогів, засипати криниці і джерела, що виявляться на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. До однієї частини, на чолі якої був цар Скопасій, приєднаються савромати. Отже, вони, якщо проти них підуть перси, відступатимуть і поволі попрямують до ріки Танаїда вздовж Маєтидського озера, а коли перси почнуть відступати, нападатимуть на них і переслідуватимуть їх. Це була одна частина скіфського війська, для якої було визначено такий шлях, як я сказав. Дві інші частини, одна велика, яку очолював Ідантірс, і третя, на чолі якої стояв Таксакій, з’єднаються і до них ще приєднаються гелони та будіни. Вони ітимуть попереду персів на відстані одного дня шляху, так само відходячи поволі та відступаючи, виконуючи те, що їм було доручено. По-перше, вони мусять зайти в країни, народи яких не вступили в союз із ними, щоб і їх затягнути у війну проти персів (а якщо вони не підуть воювати добровільно проти персів, то силоміць змусити їх до цього). Потім вони мають повернутися в свою країну і, коли вважатимуть це за доцільне, нападуть на персів.
Там само. – С. 207–208.
54
№ 1. Перед 430 р. до н.е.
Про царські учти та відзначення вином служилої еліти держави [IV: 66] Один раз на рік кожен правитель області, змішавши вино з водою в кратері, дає пити тим скіфам, які повбивали ворогів, а ті, хто цього не зробили, не п’ють цього вина, але, присоромлені, сидять осторонь: бо для скіфів це найбільша ганьба. А ті, які повбивали дуже багато ворогів, тримають аж два келехи і з обох п’ють.
Там само. – С. 195.
Про ритуал укладання угод з іншими державами, що розвинувся з ритуалу побратимства, заснованого на символізації спільного споживання вина [IV: 70] Коли скіфи складають угоди з клятвами, то роблять це в такий спосіб: наливають у великий глиняний глек вина і змішують його з кров’ю зі стегон обох, що складають угоду. Так роблять вони, злегка надрізуючи тіло вістрям або дряпаючи ножем. Потім занурюють у глек меч, стрілу, сокиру і дротик і, зробивши це, кажуть багато молитов і нарешті п’ють із глека і ті, що складають угоду, і найзнатніші з тих, що їх супроводжують.
Там само. – С. 195–196.
Легенда про підрахунок населення Скіфії царем Аріантом, що засвідчила знайомість степовиків з ідеєю обліку населення і майна, а також наявність відповідних державних службовців [IV: 81] Проміж рік Борисфен і Гіпаній є місцевість Ексампай […] В тому місці стоїть казан ушестеро більший від кратера, що його присвятив Павсаній, син Клеомброта, в гирлі Понту Евксіну. Хто його ще не бачив, я поясню тому, що це таке. Цей казан у Скіфії вільно вміщує шістсот амфор і завтовшки цей скіфський казан має шість стіп. Як кажуть тубільці, його було зроблено з наконечників стріл. Отже, їхній цар, якого звали Аріант, захотів довідатися, скільки є скіфів, і для цього наказав усім скіфам кожному принести по одному наконечнику стріли. А хто не принесе, тому він загрожував смертю. Отже, коли йому принесли дуже багато наконечників стріл, він вирішив спорудити з них постійний пам’ятник. З них він зробив цей казан і присвятив його тому Ексампаєві.
Там само. – С. 199.
Про ритуальні почесті під час поховання царя, як засіб внутрішньої консолідації держави, а також про склад персонального оточення царя, що в наступному буде типовим як для степових імперій, так і держав, що потрапили в орбіту їхнього політичного та культурного впливу [IV: 71] Там (у Геррі), коли помирає їхній цар, вони викопують у землі велику чотирикутну яму, беруть уже підготовленого померлого, вкривають його тіло воском (перед тим очищують від нутрощів його черево), наповнюють його перетертим копрієм, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивають черево, кладуть покійника на віз і перевозять його до іншого племені. Ті, до
№ 1. Перед 430 р. до н.е.
55
яких привозять померлого, роблять те саме, що й царські скіфи: відрізують кінчик вуха, стрижуть на голові волосся, дряпають в різних місцях рамено, вкривають синцями лоб і ніс і проколюють стрілою ліву руку. Звідти на возі труп царя перевозять ще далі до підвладного їм племені, а ті, до яких його перед тим привозили, супроводжують його. І коли так вони об’їздять із покійником усі племена, вони прибувають у країну Геррів, яка є областю останнього підвладного їм племені і місцем поховання царів. Потім, помістивши покійника на підстилку в могильному склепі, встромлюють у землю з усіх боків від покійника списи, а над ними кладуть деревини і вкривають його очеретяними матами. В просторому приміщенні склепу ховають одну з його наложниць, яку перед тим задушили, його виночерпія і куховара, конюха, особистого слугу, вісника і його коней, а також певну частину його речей і так само золоті чаші (срібла і міді вони зовсім не використовують). Коли вони все це зроблять, то насипають землю і споруджують великий курган, намагаючись зробити його найвищим.
Там само. – С. 196.
№2 V cт. до н.е. Скіфія. – З Історій Геродота про притягальну силу та вплив грецької політичної традиції на оточуюче скіфське середовище
[IV: 78] [Скіфський цар] Скіл залишав своє військо у передмісті [Ольвії], а сам заходив у місто і наказував зачинити брами, знімав із себе скіфський одяг і надягав еллінський і в ньому походжав на агорі без почту, і без списоносців, і без усіх інших супутників […] і в усьому іншому він наслідував еллінський спосіб життя і приносив жертви богам за еллінськими звичаями.
Історії Геродота Турійця з Галікарнаса книг дев’ять, що їх називають музами / Переклад та видання А. О. Білецького. – К., 1993. – С. 198. Переклад з грецької мови.
№3 IV cт. до н.е. Боспорське царство. – З трактату Поліена Військові хитрощі (бл. 163 р.) про використання боспорським царем Левконом І заставних загонів зі скіфів у тилу власного війська – практики, що була запозичена в скіфів
Одного разу гераклейці рушили проти Левкона з численним флотом і почали робити напади в його країні, де заманеться. Левкон, бачачи, що його війська діють недбало і не перешкоджають нападам ворога, для протидії нападу виставив попереду гоплітів, а позаду них скіфів, і прилюдно наказав останнім у випадку, якщо гопліти діятимуть мляво і дозволятимуть ворогам висісти на
56
№ 2 . V c т. д о н . е . С к і ф і я
берег, стріляти в них і вбивати. Почувши це, гопліти мужньо стали перешкоджати висадкам ворога.
Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Часть первая // Вестник древней истории. – 1947. – № 2 – С. 316. Переклад з грецької мови.
№4 Друга пол. IV ст. до н.е. Фанагорія. – Напис на пам’ятнику із зазначенням подвійного титулу боспорського царя Перісада І (349–309 рр. до н.е.), що засвідчує збереження у титулатурі боспорських царів династії Спартокідів полісного титулу архонта
Аполлодор, син Фанагора, присвятив Афродіті Уранії, володарці Апатура, за Перісада, архонта Боспора і Феодосії і царя синдів і всіх маітів.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 971. – С. 552–553. Переклад з грецької мови.
№5 Бл. 323 р. до н.е. Мілет. – Декрет про взаємне громадянство (ізополітію) Ольвії та її колишньої метрополії Мілета, що засвідчує визнання незалежності Ольвії з боку колишньої метрополії, а також перераховує права громадян, зокрема право обіймати державні посади
Такі отчі звичаї в ольвіополітів і мілетців. Мілетець у місті Ольвії, най приносить жертви на тих самих олтарях, і най має доступ у ті самі святилища таким самим чином, як ольвіополіт, най будуть права безмитності в мілетців на тих же підставах, як і раніше були. Коли ж він захоче займати державні посади, най прийде він у Раду і, записавшись, нехай посідає їх, і нехай він платить податки, як і інші громадяни. Най буде право на проедрію* і нехай викликають їх на змагання, і нехай моляться в поминальні дні таким самим чином, як моляться й у Мілеті. А якщо буде у мілетця позов в Ольвії, най користується він правосуддям і най отримає вирок у п’ятиденний строк у відділенні суду, де розглядаються права громадян. Най мають безмитність усі мілетці, крім тих, які мають права громадянства в іншому місті, і беруть участь в уряді та в судах. Так само і ольвіополіти в Мілеті най матимуть безмитність, і най користуються ольвіополіти всім іншим в Мілеті так само, як і мілетці в місті Ольвії.
Жебелев С. А. Милет и Ольвия // Известия АН СССР. Отделение гуманитарных наук. – 1929. – № 6. – С. 427–435. Переклад з грецької мови.
*
Право посідати почесні місця серед учасників чи глядачів під час публічних церемоній.
№ 4 . Д ру га п о л . I V с т. д о н . е . Ф а н а го р і я
57
№6 Бл. ІІІ ст. до н.е. Херсонес. – Напис на постаменті статуї, спорудженої на честь Агасікла, сина Ктесія, з переліком заслуг та урядових посад пошанованого, і поставленої в громадському місці, – різновид високої почесної відзнаки в демократичних полісах
Народ – Агасіклу, сину Ктесія, Який запропонував декрет про гарнізон та запровадив його, Який розмежував виноградник на рівнині, Який був будівельником стін, Який облаштував ринок, Який був стратегом, Який був жерцем, Який був гімнасіархом, Який був агораномом.
Латышев В. В. Надписи Тиры, Ольвии, Херсонеса Таврического, расположенных между Дунаем и Боспорским царством. – СПб., 1916. – № 418. Переклад з грецької мови.
№7 Початок ІІІ ст. до н.е. Ольвія. – Декрет про найвищу відзнаку громадянина поліса за його заслуги – вінчання золотим вінком
Рада і народ ухвалив, синедри запропонували. Позаяк Аполлоній, син Евфрона, херсонесит, надав багато великих послуг місту, за що народ, віддаючи подяку, нагородив його вінком, зображенням та іншими почестями, а його сини, Аполлодор, Аполлоній та Евфрон, які успадкували від батька образ дій, всіляку прихильність в [усьому]* корисному для народу постійно виказують і взяті містом у борг три тисячі золотих, що були надані батьком [… і] призначив термін сплати […] най ухвалить рада і народ вихваляти синів Аполлонія та увінчати золотим вінком, а про увінчання проголосити через покликача […] у народних зборах […] оголосити [… під час Діонісій] у театрі […].
Надписи Ольвии (1917–1965) / Под ред. Т. Н. Книпович и Е. И. Леви. – Л., 1968. – № 28, табл. XVI. – С. 34–36. Переклад з грецької мови.
* Тут і далі у квадратних дужках позначено відсутні фрагменти пам’ятки; окремі частини тексту реконструйовано за змістом.
58
№ 6 . Б л . І І І с т. д о н . е . Хе р со н е с
№8 Початок ІІІ ст. до н.е. Херсонес. – Присяга херсонеситів на вірність полісу та демократичному ладу Херсонеса з викладом ідеалів громадянського служіння демократичній державі
Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, які володіють містом, хорою та укріпленнями херсонесців. Я буду однодумним щодо порятунку і свободи громади і громадян і не зраджу Херсонес, Керкінітіду, Калос-Лімен, ані інші укріплення, і з решти хори (сільської округи), якою херсонесці керують чи керували, нічого нікого, ані елліну, ані варвару, і буду оберігати все це для херсонеського народу. Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує закон, і не приховаю цього, а доведу до відома міських деміургів. Я буду ворогом зловмисникові і зрадникові або тому, хто намовляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Калос-Лімен, чи укріплення та хору херсонесців. Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для громади і громадян. Я оберігатиму для народу састер [?] і не розголошуватиму нічого з секретів ані еллінові, ані варварові, що може завдати шкоди державі. Я не даватиму і не братиму подарунків на шкоду громаді і громадянам. Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступників, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно з законами. Я не чинитиму змови ані проти херсонеської громади, ані проти будького з громадян, хто не є проголошений ворогом народу; коли ж я ступлю з ким-небудь у змову чи пов’яжу себе якоюсь присягою чи зароком, то мені, якщо я зламаю це, і тому, що мені належить, нехай буде на краще, а тому, хто триматиметься цього, – навпаки. Якщо я дізнаюся про яку-небудь змову, існуючу чи плановану, я доведу про це до відома міських деміургів. Хліб, який завозять з рівнини, я не буду ані продавати, ані вивозити з рівнини у будь-яке інше місце, крім Херсонеса. Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію усього цього нехай буде благо – мені самому і нащадкам, і тому, що мені належить, а супротивникові ж нехай буде лихо – і йому особисто, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ані море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжуватимуть легко […].
Латышев В. В. Надписи Тиры, Ольвии, Херсонеса Таврического, расположенных между Дунаем и Боспорским царством. – СПб., 1916. – № 401. Переклад з грецької мови.
№ 8 . П оч а то к І І І с т. д о н . е . Хе р со н е с
59
№9 Поч. ІІІ ст. до н.е. Афіни. – Декрет народних зборів Афін про вшанування боспорського царя Спартока ІІІ (304–284 рр. до н.е.) найвищою нагородою за постачання хліба афінській громаді
За архонта Діотіма у сьому пританство Антігоніди, коли Лісістрат, син Арістомаха, пеанець, був секретарем, в останній день Гамеліона, у 29-й день пританства, народні збори; з проедрів проводив голосування […] син Автосфена, ксіпетеонець, і співголови. Народ ухвалив, Аргирій, син Калімедонта, коллітієць, запропонував. Оскільки і раніше предки Спартока чинили послуги народу і тепер Спарток перейняв від них прихильність до народу, чинить послуги народу взагалі і зокрема афінянам, які прибувають до нього, то за це і афінський народ зробив їх громадянами і пошанував мідними статуями на площі і в порту та заявив, що якщо хтось зазіхне на владу предків його чи Спартокову, то допомагати їм всією силою і на землі, і на морі. Ще Спарток, коли почув від посольства, що прибуло від афінян, що народ повернув собі місто, він порадів разом щастю народу і подарував п’ятнадцять тисяч медимнів хліба, також обіцяє і на майбутні часи чинити послуги афінському народові, наскільки буде в змозі, і діє так, бо наперед вирішив зберігати прихильність до народу, передану йому від його предків. Тому, аби народ також виявив свою ревність щодо тих, хто постійно буває прихильний до нього з давнього часу, в добрий час нехай ухвалить народ похвалити царя Спартока, сина Євмела, боспорця, і увінчати золотим вінком згідно із законом за доброчесність та прихильність, в яких він перебуває до народу, і оголосити про вінок під час трагедій (на свято) Великих Діонісій на змаганнях. Про виготовлення вінка і оголошення потурбуватися завідуючим видатками. Поставити йому одну мідну статую на площі біля (статуй його) предків, а іншу – в Акрополі. А щоб дізнався цар Спарток про декрет народу, вибрали послами трьох мужів з усіх афінян, які після виборів вирушать, подадуть цей декрет, повідомлять про прихильність, яку має до нього народ, і попрохають його допомагати народові, наскільки в нього сил. Дати, що належить, на дорожні витрати кожному з послів. Щоб було нагадування про дружбу і дарунки, які додаються до наявних, то секретареві цього притаства написати цей декрет на кам’яній стелі і виставити її в Акрополі. Зроблені витрати оплатити завідуючим видатками. Народ.
Граков Б. Н. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии // Вестник древней истории. – 1939. – № 3. – С. 241–243. Переклад з грецької мови.
60
№ 9 . П оч . І І І с т. д о н . е . А ф і н и
№ 10 ІІІ ст. до н.е. Ольвія. – Уривки з декрету про вшанування великого купця та полісного службовця Протогена, вирізьбленого на мармуровій стелі на відзнаку його громадянських заслуг; зміст напису засвідчує наявність олігархічного правління в Ольвії та прагнення службовців створити позитивну пам’ять про себе
Сторона А. Рада і народ ухвалили двадцятого числа, архонти і [колегія] семи запропонували: через те, що і Геросон, батько Протогена, зробив місту багато важливих послуг і грішми, і вчинками, і Протоген, успадкувавши від батька прихильність до народу, все життя продовжував говорити і діяти якнайкраще: по-перше, коли цар Сайтафарн прибув до Канкіта і вимагав подарунків [з нагоди] проїзду, а громадська скарбниця була порожня, він на прохання народу дав чотириста золотих; і коли архонти віддали у заклад священні сосуди на потреби міста Поліхарму за сто золотих і не могли їх викупити, а іноземець (Поліхарм) хотів уже нести їх до майстра, [Протоген] сам викупив сосуди, заплативши ці сто золотих; і коли архонти з Демоконтом на чолі дешево купили вина на триста золотих; і за жерця Геродора, коли був голод і хліб продавався по п’ять медимнів за золотий, і народ внаслідок небезпеки, що насувалася, визнав за потрібне заготовити достатню кількість хліба і закликав до цього тих, хто мав запаси, він перший виступив і обіцяв дві тисячі медимнів по десять медимнів за золотий, і тоді, як інші відразу одержали плату, він, давши пільгу на рік, не взяв ніяких процентів; і за того самого жерця, коли з’явились у величезній кількості сайї, вимагаючи подарунків, а народ не міг їм дати і попросив Протогена зарадити його скрутному становищу, він, виступивши (на народних зборах), запропонував чотириста золотих; і будучи обраний членом Колегії Дев’яти, він запропонував від себе не менш як тисячу п’ятсот золотих в рахунок майбутніх доходів, з яких було вчасно задоволено багато скіпетроносців [варварів] і чимало подарунків було підготовлено для царя; і коли за декретом було віддано на відкуп спорядження посольства в резиденцію царя [Сайтафарна], за якою відкупники мали одержати від міста триста золотих, і взяв на відкуп Конон, але внаслідок того, що архонти не могли заплатити ці гроші, які були у відкупників податків, бо вони ще не внесли їх у державну скарбницю, [Конон з товаришами] відмовились від відкупу і внаслідок цього було три переторги і на третій раз відкуп лишився за Форміоном – то Протоген, побачивши, що місто матиме великі неприємності, сам, прибувши на [народні] збори, дав ці триста золотих; і коли за жерця Плістарха знову був великий голод і хліб продавався по півтора медимна за золотий, але було очевидно, що подорожчає, як він і став продаватися за одну й дві третини золотого, і через те народ злякався і визнав за необхідне закупити хліб, і для цього закликав заможних допомогти, Протоген перший, коли відбувалися збори, пообіцяв на закупівлю хліба тисячу золотих, які відразу приніс і дав з того числа триста без відсотків на рік і, давши всю суму золотом, одержав міддю з чотириста, він перший обіцяв дві з половиною тисячі медимнів пшениці з яких п’ятсот дав по чотири і одній шостій медимна [за золотий], тоді як інші, хто запропонував хліб у цей час, відразу одержали
№ 1 0 . І І І с т. д о н . е . О л ь в і я
61
належні їм суми з доставлених грошей, він, давши пільгу на рік, одержав гроші без ніяких відсотків, і внаслідок цієї послуги Протогена народові було доставлено багато грошей і чимало хліба; і коли цар Сайтафарн прийшов на той бік (ріки) за подарунками і архонти скликали народні збори і оголосили про прибуття царя і про те, що в скарбниці немає ніяких грошей, Протоген виступив і дав дев’ятсот золотих, коли ж посли, Протоген і Арістократ, взяли ці гроші і прибули до царя, а цар незадоволений подарунками, розгнівався і виступив у похід […]. Сторона Б. [Протоген] витратив на обидві стіни півтори тисячі золотих і віддав більшу частину з них золотом, а одержав з чотирьохсот міддю; відбудував він і зруйновані вежі – обидві при великій брамі: Кафігіторову придорожню і Епідаврієву; також коли місто платило фрахти приватним особам, які возили каміння, внаслідок того, що полісні судна були поламані і не мали ніякого спорядження, він запропонував їх полагодити і витратив на це двісті золотих, і негайно дав звіт, внаслідок чого народ, який і раніше часто нагороджував його вінками, увінчав і тоді за звітування; до того ж, коли залишалася незакінченою схінія (святилище), що коло вежі Посія, народ звернувся до нього, прохаючи закінчити і цю четверту схінію, і Протоген, не бажаючи відмовлятися від жодних послуг, узяв на себе і це будівництво, на яке запропонував сто золотих. Він, взявши управління громадським майном і посаду скарбника, розпоряджався найважливішими міськими прибутками і нікого з відкупників податків не вигнав з його маєтності, і ні в кого не забрав нічого з майна, а, зглядаючись на їхнє скрутне становище, одним простив борги, іншим надав відстрочки на стільки часу, скільки вони хотіли, і не брав ніяких відсотків. Розпоряджаючись більшою частиною громадських сум, він протягом трьох років безперервно всім управляв чесно і справедливо, звітуючись у встановлені строки, а лишки прибутків за час своєї каденції зараховував собі як плату за борги – хоч насправді цього не було – і таким чином звільнив місто від боргів і очистив від відсотків. І коли все в місті було в занепаді внаслідок воєн і неврожаїв і кошти зовсім вичерпались, так що народ через це попросив його зробити місячні відстрочки і потурбуватися про кредиторів і боржників, він перший, хоча борги йому і його батькові сягали шести тисяч золотих, запропонував народові розпоряджатися ним як тому завгодно, і коли народ попросив його простити боржникам їхні борги, він усім все простив […].
Латышев В. В. Надписи Тиры, Ольвии, Херсонеса Таврического, расположенных между Дунаем и Боспорским царством. – СПб., 1916. – № 32. Переклад з грецької мови.
№ 11 ІІ ст. до н.е. Ольвія. – Напис на стелі тимчасової полісної колегії ситонів, яка відала роздачею хліба нужденним в Ольвії, з присвятою своєї служби Герою Вчуваючому
Ті хто були ситонами Теокл, син Трасіадама, Деметрій, син Фокрита, Ате-
62
№ 1 1 . І І с т. д о н . е . О л ь в і я
До док. № 11
ней син Конона, Навтім, син Героксена, за секретаря Атенодора, сині Демагора, це зображення Герою Вчуваючому присвятили.
Надписи Ольвии (1917–1965) / Под ред. Т. Н. Книпович и Е. И. Леви. – Л., 1968. – № 72. – С. 67–68. Переклад з грецької мови.
№ 12 179 р. до н.е. Херсонес. – Уривок з договору між Херсонесом та Понтійським царем Фарнаком І, згідно з яким монарх брав на себе зобов’язання охороняти демократію в Херсонесі, – приклад збереження містами самоврядування після входження до складу автократичних держав
Присяга, якою заприсягнув цар Фарнак, коли до нього прибули посли Матрій та Гераклій: “Присягаю Зевсом, Геєю, Геліосом, всіма богами олімпійськими і богинями; я назавжди буду другом херсонеситам, і якщо сусідні варвари підуть походом на Херсонес або підвладний херсонеситам край, чи будуть кривдити херсонеситів, і вони покличуть мене, буду допомагати їм, як дозволить мені час, і в жодному разі не замислю лихого проти херсонеситів і не вчиню проти херсонеситів нічого такого, що було б на шкоду херсонеській громаді, але намагатимуся з усіх своїх сил охороняти її демократію, допоки вони будуть вірними дружбі зі мною і якщо присягнуть тією ж самою присягою і триматимуться
№ 1 2 . 1 7 9 р . д о н . е . Хе р со н е с
63
дружби з римлянами і нічого проти них не вчинятимуть. Нехай буде мені благо, якщо я триматимусь присяги, і навпаки, якщо ні”.
Латышев В. В. Надписи Тиры, Ольвии, Херсонеса Таврического, расположенных между Дунаем и Боспорским царством. – СПб., 1916. – № 402. Переклад з грецької мови.
№ 13 І ст. до н.е. – І ст. н.е. Пантікапей. – Надгробок начальника євнухів, який засвідчує існування корпусу невільників на службі в боспорських царів, а також високий державний статус похованого
Амфітіон, начальник євнухів, прощавай.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 301. – С. 215. Переклад з грецької мови.
№ 14 Поч. І ст. н.е. Пантікапей. – Напис на постаменті пам’ятника боспорського царя Аспурга (8–38 р. н.е.), поставленого на замовлення царського сановника, із зазначенням боспорських царських і римських титулів на час встановлення римського протекторату
Великого царя Аспурга (його статую) друга римлян, який походить від царя Асандроха, друга цезаря і друга римлян, який царює над усім Боспором, Феодосією, синдами, меотами, маітами, тарпітами, торетами, псесами і танаїтами, який підкорив скіфів і таврів, Менестрат, син Менестрата, завідувач острова, (поставив) свого спасителя та благодійника.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 40. – С. 47–49. Переклад з грецької мови.
№ 15 80 р. н.е. Пантікапей. – Стела з відпускною невільникові із дорученням опіки над ним іудейській синагозі – свідчення організації в місті самоврядної етнорелігійної громади
За царювання Тиберія Юлія Рескупорида, друга цезаря і друга римлян, благочестивого, 377 року, місяця Перитія, 12-го дня, я, Хреста, колишня дружина Друза, відпускаю за обітницею у молитовні мого годованця Гераклеса на волю; жити йому – де захоче безперешкодно, з гарантією від захоплення і неспокою з боку кого б не було з моїх спадкоємців, згідно з моєю обітницею, за умови
64
№ 1 3 . І с т. д о н . е . – І с т. н . е . П а н ті к а п е й
шанування і старанного відвідування молитовні, за згодою моїх спадкоємців Геракліда і Геліконіади, а також під опікою іудейської синагоги.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 70. – С. 76–79. Переклад з грецької мови.
№ 16 І ст. н.е. Пантікапей. – Фрагмент з напівстертого напису декрету народних зборів Пантікапея про нагородження, що засвідчує збереження полісного самоуправління в столиці Боспорського царства та повідомляє про різновиди державних нагород
Нехай постановить рада і народ похвалити згаданого вище та уважити золотою каблучкою за догоджання місту.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 432. – С. 277–280. Переклад з грецької мови.
№ 17 І ст. н.е. Пантікапей. – Віршована епітафія на пам’ятнику воїну, загиблому у битві з варварами, з висловленням ідеалу жертовного служіння державі як Вітчизні
Левкій, син Левкія, прощавай. Коли ти припинив свої труди і підійшов до кінця, (тоді) і душа залишила твоє міцне тіло, Левкій, і достойні Вітчизни та грізні ворогам обладунки, почервонілі від варварської крові. Так помер ти від натовпу ворогів. Адже і троянський Гектор загинув серед передових бійців.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 136. – С. 134–135. Переклад з грецької мови.
№ 18 Бл. 131–154 рр. н.е. Херсонес. – Епітафія на надгробку Аристона з переліком виборних державних посад, які похований обіймав протягом життя, – свідчення ротації кадрів на державних посадах у демократичних полісах та приклад високої самооцінки громадянами своїх послуг державі
Аристонові, сину Аттіни, другу вітчизни, Який був посланцем з клопотанням про свободу до Авґуста шість років і втомився, Який обіймав посаду продіка*,
*
Букв. “захисник” – суддя у Херсонесі.
№ 1 6 . І с т. н . е . П а н ті к а п е й
65
Який обіймав посаду номофіласа*, Який чудово проявив себе на посаді деміурга**, Який був посланцем до Ріметалка щодо союзу і успішно, Який чудово виконував обов’язки жерця [народ нагородив вінком] і мідним зображенням, Який завідував [державною] скарбницею і з’ясував грошові ресурси міста, Який був послом до царя Ріметалка вдруге і успішно, Який прекрасно виконував обов’язки деміурга (і народ нагородив його вінком) і цілою статуєю, Який був взірцевим громадянином. Виконав Кефісодот
Латышев В. В. Надписи Тиры, Ольвии, Херсонеса Таврического, расположенных между Дунаем и Боспорским царством. – СПб., 1916. – № 424. Переклад з грецької мови.
№ 19 Не пізніше 280 р. н.е. Пантікапей. – Фрагмент напису на підніжжі пам’ятника, присвяченого Зевсу Спасителю та Гері Спасительці із зазначенням вищих служителів царського двору (аристопілітів), причому згадування про статус колишніх посадовців засвідчувало регулярну ротацію і високий суспільний престиж придворної та/або державної служби
В добрий час. У царювання царя Тиберія Юлія Тейрана, друга цезаря і друга римлян, благочестивого, пославили цей пам’ятник богам небесним, Зевсу Спасителю та Гері Спасительці, за перемогу і довголіття царя Тейрана і цариці Елії аристопіліти своїм богам і благодійникам при жерці Юлії Хофарні, сині Афродисія, колишньому лохагу***, та решта аристопілітів: Менестрат, син Госемфлія, намісник царської резиденції і намісник Феодосії; Фанн, син Сакла, хіліарх**** і начальник аспургіан*****; Фанн, син Агафуса, головний секретар; Харитон, син Нікефора, лохаг; Фідан, син Феангела, колишній політарх******; Лиман, син Фіда, політарх; Евій, син Менестрата; Ерот, син Радамасія, колишній завідувач звітної палати, Психаріон, син Сога, завідувач звітної палати; Психаріон, син Геракліда; Лазен, син Ен […]; Бадак, син Менестрата; Фадінам […]; Барбаріон,
* Букв. “охоронець закону” – у Херсонесі виборний посадовець, член законодавчої комісії, яка оцінювала пропозиції ухвал та законів, що виносилися на розгляд народних зборів. ** Букв. “завідувач народної справи” – в Херсонесі назва члена міської ради, себто полісного уряду. *** Командувач військового загону. **** Командувач загону в тисячу воїнів. ***** Назва одного з племен на Північному Кавказі, які увійшли до складу Боспорського царства. ****** Посадовець, який відав воєнними справами.
66
№ 1 9 . Н е п і з н і ш е 2 8 0 р . н . е . П а н ті к а п е й
син Мевака; Гіє […]; Александр, син Александра, колишній завідувач Пінакіди*; Фебант, син Менестрата; Папій, син Хофарна; Хофарн, син Памфіла; Поф, син Мени; Менестрат, син Зенона; Феодосій, син Сі […]; Барбар, син Феофіла; Менестрат, син Менестрата, секретар […]**
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 36. – С. 36–43. Переклад з грецької мови.
№ 20 193 р. н.е. Танаїс. – Присвятний напис на стелі зі свідченням експансії Боспорського царства у Криму, а також збереження самоуправління у грецьких містах
[…] тисячі, завоювавши сірахів*** та скіфів і Таврику приєднавши по договору, зробив море вільним для мореплавців у Понті та у Віфінії, за стратега громадян […] Зеноні, сині Дада сині Евія, та за Юлія Д […] і Юлії Родоні, колишніх завідувачах царської резиденції я, Зенон, син Зенона, син Дада, посланий царем в емпорій, присвятив Зевсові, Аресу та Афродиті за Бораспа, сина Баба, архонта Танаїсу та еллінарха**** Родона, сина Харитона.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 1237. – С. 728–730. Переклад з грецької мови.
№ 21 ІІІ ст. н.е. Гермонасса. – Напис про спонсорування будівництва від імені головного перекладача з аланської мови, що засвідчує існування державної служби перекладачів у Боспорському царстві
Піклуванням Герака, сина Понтіака, головного перекладача аланів. У 505 році.
Корпус боспорских надписей (Corpus іnscrıptionum Regni Bosporani) / Под ред. В. В. Струве. – М.; Л., 1965. – № 1053. – С. 613–614. Переклад з грецької мови.
Приватна царська канцелярія. У решті списку особи записані без посад. *** Назва одного з племен на Північному Кавказі. **** Сановник, який відав справами грецької громади в містах Боспорського царства, що мали багатоетнічний склад населення.
* **
№ 2 0 . 1 9 3 р . н . е . Та н а ї с
67
№ 22 ІХ–Х ст. – Легендарні повідомлення про данину слов’янських племен хозарам з Повісті минулих літ, які вказують на тривалу пам’ять про існування розверстаних податків на території України у складі Хозарського каганату, на відміну від гуртової данини, яку збирали там варяги у ІХ–Х ст.
[…] и наидоща ӕ Козарѣ сѣдѧщаӕ на горах сихъ в лѣсѣхъ и рѣша Козари . платите намъ дань . съдумавше [же] Полѧне и вдаша ѿ дъıма мечь […] […] [И]маху дань Варѧзи изъ заморьӕ . на Чюди и на Словѣнех . на Мери . и на всѣхъ Кривичѣхъ . а Козари имаху на Полѧнѣх̑. и на Сѣверѣх̑ и на Вятичѣхъ . имаху по бѣлѣи вѣверицѣ ѿ дъıма […]
Лаврентьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т. 1. – Л., 1926. – Стб. 17; 19.
№ 23 Поч. Х ст. Хорезм. – З енциклопедії мусульманського географа Абу Алі Агмеда Ібн Омара Ібн Руста Аль-Алак ан-нафіса про іудейську релігію верхівки Хозарського каганату, двоїсту систему верховного правління, будову столиці та комплектування війська хозар
Їхній володар зветься іша; їхній верховний правитель є хазар каган, але останній є господарем лише по імені, справжня влада належить іші, тому що він займається справами правління і командування військом, займає таку позицію, що йому нема перед ким звітувати, хто би був вищий за нього. Їхній верховний вождь сповідує іудейську віру, як і іша, воєнні командири та знатні люди, які є з ними, решта ж хозар сповідує релігію подібну до тієї, що мають турки. Їхня столиця – Саригшин. Посередині неї є інше місто, що називається Габ Н-л-’ (Хамліх). Узимку місцеве населення мешкає у цих двох містах, з настанням весни, однак вони виходять з них на степ, де залишаються до настання зими […]. Їхній володар, іша, обложив податком заможних і багатих (мусульман), аби вони виставляли вершників у кількості, співрозмірній з їхніми статками або успішністю їхніх занять. Вони щороку воюють проти печенігів. Сам іша завідує даниною, яку він одержує, і іде на війну з власним військом. Царське військо складається з десяти тисяч вершників, як тих, хто служить постійно, так і тих, хто був виставлений заможними в рахунок підданства.
Хвольсон Д. Известия о хозарах, буртасах, болгарах, мадьярах, славянах и руссах Абу-Али Ахмеда бен Омар ибн Даста. – СПб., 1869. – С. 15–18. Переклад з арабської мови.
68
№ 2 2 . І Х – Х с т.
№ 24 Х ст. Арабський халіфат. – З праці Аль-Масалік аль Мамалік мусульманського географа Абу-Ісгака Ібрагіма Ібн Мугаммада аль-Істахрі про ритуальне удушення, що практикувалося під час виборів хозарського кагана і було покликане символічно формалізувати взаємні обов’язки володаря та його підданців
Їхній головний муж називається хакан хозарів. Він вищий за володаря (маліка) хозарів, за винятком того, що саме володар хозарів призначає його. Коли вони хочуть призначити цього хакана, вони приносять його і душать шматком шовку, поки той мало не удушиться. Тоді вони кажуть йому: “Скільки ти бажаєш правити?” Він каже: “Стільки-то років”. Якщо він помре раніше, тоді добре. Якщо ні, його вбивають, коли він досягне названого року. Хаканство у них є дійсним лише у знатній родині.
Dunlop D. M. The History of the Jewish Khazars. – Princeton, 1954. – P. 97. Переклад з арабської мови.
№ 25 Х ст. Атіль. – Лист-відповідь хозарського царя Йосипа до державного діяча Омайядського халіфату в Іспанії Хасдая Ібн Шапрута (простора редакція) з описом Хозарської держави
Легендарні дані про центральноєвразійське походження держави і правлячої династії хозарів і зайняття ними у Східній Європі території степової конфедерації оногурів Ти питаєш мене у своєму листі: “з якого народу, якого роду та племені ти?” Я повідомляю тобі, що я від синів Яфета, з потомства Тогарми. Так я знайшов у родовідних книгах моїх предків, що у Тогарми було десять синів; ось їхні імена: первісток Авійор, другий – Турис, третій – Аваз, четвертий – Угуз, п’ятий – Биз-л, шостий – Т-р-на, сьомий – Хозар, восьмий – Янур, дев’ятий – Б-лг-р, десятий – Савір. Я – від синів Хозара, сьомого. У мене записано, що коли мої предки були ще нечисленні, найсвятіший – най він благословиться – дав їм силу, потужність і міць. Вони вели війну за війною з багатьма народами, які були потужніші та сильніші за них. З божою допомогою вони прогнали їх і зайняли їх країну, а деяких з них змусили платити данину до цього дня. У країні, де я мешкаю, раніше мешкали В-н-н-тр’и [Оногури]. Наші предки, хозари, воювали з ними. В-н-н-тр’и були численні, настільки численні, як пісок у моря, але не могли встояти перед хозарами. Вони залишили свою країну і втекли, а ті їх переслідували, поки на нагнали їх, до річки під назвою Дуна. По цей день вони розташовані на річці Дуна поблизу Кустандіни, а хозари зайняли їхню країну по сей день.
№ 2 4 . Х с т. А р а б с ь к и й х а л і ф а т
69
Про порядок престолонаслідування в династії каганів від батька до сина, каганський двір, столицю та державу Після цих подій [прийняття іудаїзму] посів на троні з синів його синів цар на ім’я Обадія. Він поправив царство і утвердив віру належним чином і за правилом. Він побудував доми зібрань(храми) та доми навчання і зібрав мудреців ізраїльських, дав їм золото й срібло, і вони розтлумачили [йому] 24 книги [Святого Письма], Мішну, Талмуд і збірки святкових молитов […] По ньому воцарився його син Єзекія і син того, Манассія; після нього зацарював Ханукка, брат Обадьї, і син того, Ісак, [потім] його син Завулон, його син Мойсей, його син Ніссі, його син Аарон, його син Менахем, його син Веніамін, Аарон і я, Йосип, син царя Аарона, цар син царя, син з царських синів. Чужак не може сидіти на престолі моїх предків, але тільки син сідає на престол свого батька. Такий наш звичай і звичай наших предків з того самого дня, відколи вони перебувають на [цій] землі, відносно якої най благоволить Той, хто воцаряє всіх царів, назавжди зберегти мій царський престол до кінця всіх поколінь. Про територію Хозарії, зокрема її володіння та данників (кочовиків та осілих) на північному березі Чорного моря та біля Дніпра (Вагз) Ти ще наполегливо питав про мою країну і яка протяжність мого володіння. Я тобі повідомляю, що я живу біля річки на ім’я Ітиль, в кінці річки Гургана. Початок цієї річки дивиться на схід протягом чотирьох місяців дороги. Біля [цієї] річки розташовані численні народи в селах і містах, деякі на відкритих просторах, а інші у фортифікованих [стінами] містах. Ось їхні назви: Буртас, Булгар, Сувар, Арису, Цермис, Ванантит, Савір, Салавіюн. Кожний народ не піддається [точному] розслідуванню і їм нема ліку. Усі вони мені служать і платять данину. Звідти кордон повертає до Хорезму, доходячи до Гургана. Усі, хто живе по березі [цього моря] протягом одного місяця дороги, усі платять мені данину. А ще на південній стороні – Самандар у кінці [країни] Т-д-лу, поки кордон не поверне до “Воріт”, себто Баб-ал-Абвабу, а він розташований на березі моря. Звідти кордон повертає убік гір. Азур, в кінці [країни] Б-г-да, С-риди, Китун, Ар-ку, Шаула, С-г-с-р-т, Ал-бус-р, Ухус-р, Киарус-р, Циг-л-г, Зуних, розташовані на дуже високих горах, усі алани до кордону Аф-кана, усі мешканці країни Каса і всі [племена] Киял, Т-к-т, Г-бул до кордону моря Кустандіни, протягом двох місяців дороги, усі платять мені данину. З західної сторони – Ш-р-кіл, С-м-к-р-ц, К-р-ц, Суг-рай, Алус, Л-м-б-т, Б-р-т-нит, Алубиха, Кут, Манк-т, Бур-к, Ал-ма, Г-рузин. Ці місцевості розташовані на березі моря Костандіни, до західного його боку. Звідти кордон повертає у напрямку північної сторони, [до країни] на ім’я Б-ц-ра. Вони розташовані біля річки на ім’я Ва-г-з. Вони мешкають на відкритих місцевостях, які не мають стін. Вони кочують і розташовуються у степу, поки не доходять до кордону [області] Х-г-рим. Вони численні, наче пісок, якого багато на березі моря. Усі вони служать і платять мені данину. Місце розташування їх і місце проживання їх простирається на відстань 4 місяців дороги. Знай і зрозумій, що я мешкаю біля устя ріки, с допомогою всемогутнього. Я охороняю устя ріки і не пускаю русів, які приходять на кораблях, приходити морем, аби йти на ісмаїльтян, і [так само] усіх ворогів на суші приходити до “Воріт”. Я веду
70
№ 2 5 . Х с т. Аті л ь
з ними війну. Якби я залишив їх [у спокої] на одну годину, вони б знищили усю країну ісмаїльтян до Багдада і до країни […]. Сюди доходять межі влади моєї держави. Опис хозарської столиці із зазначенням етнорелігійних громад – свідчення про племінний поділ території держави Ти ще питав мене про моє місце проживання. Знай, що я мешкаю біля цієї річки, з допомогою всемогутнього, і на ній знаходяться три міста. В одному [з них] мешкає цариця; це місто, в якому народився я. Воно велике, має 50 на 50 фарсахів у довжину [й ширину], описує окружність, розташоване у вигляді кола. У другому місті мешкають іудеї, християни та ісмаїльтяни і, крім цих [людей], раби з усіляких народів. Воно середньої величини, має у довжину та ширину 8 на 8 фарсахів. У третьому місті мешкаю я [сам], мої князі, раби і слуги і наближені до мене виночерпії. Воно розташоване у формі кола, має у довжину та ширину 3 на 3 фарсаха. Між цими стінами тягнеться ріка. Це моє місцеперебування у дні зими. З місяця нісана ми виходимо з міста і йдемо кожний до свого винограднику і свого поля і до своєї роботи. Кожен з наших родів має ще [спадкове] володіння [одержане] від своїх предків, місце, де вони розташовуються; вони відправляються [туди] і розташовуються в його межах. А я, мої князі і раби йдемо і пересуваємося впродовж 20 фарсахів шляху, поки на доходимо до великої річки, що називається В-д-шан, і звідти йдемо довкола [нашої країни], поки не прийдемо до кінця [нашого] міста без боязні і остраху; наприкінці місяця кіслева, у дні [свята] Хануки, ми приходимо у [наше] місто. Такі розміри нашої області і місце наших стоянок. Країна наша не дістає багато дощів, [але] багата річками та джерелами, а з її річок […] дуже багато риби. Країна наша плодюча, в ній дуже багато полів, лук і […], яким нема числа; усі вони зрошуються з ріки і від ріки дістають рослинність. […] Я мешкаю посередині острівця; мої поля і виноградники і усе потрібне мені знаходиться на острівці. З допомогою бога всемогутнього, и живу спокійно.
Коковцов П. К. Еврейско-хозарская переписка в Х веке. – Л., 1932. – С. 91–92; 97–98; 99–102; 102–103. Переклад з івриту.
№ 26 Х ст. Багдад. – З опису подорожі посланця арабського халіфа Агмеда Ібн Фадлана у Болгарію про державний устрій Хозарського каганату
Про вищих правителів та їхні повноваження Що ж до володаря хозарів, титул якого хакан, то насправді він не з’являється інакше, як раз на чотири місяці і на віддаленні. Його називають “великий хакан”, а його заступника називають хакан-бех. Це той, який начальствує над військами і командує ними, управляє справами держави і керує нею, з’являється на людях, здійснює походи, і йому виказують покірність володарі, які знаходяться побли№ 2 6 . Х с т. Б а гд а д
71
зу нього. І він щодня вступає до найбільшого хакана смиренно, проявляючи приниження та спокій. Він входить до нього не інакше як босий, тримаючи в своїй руці дрова, причому коли він привітає його, то запалює ці дрова. Коли ж він покінчить з паливом, він сідає поряд з царем на його трон по правій його стороні. Його заступає чоловік, який називається кундур-хакан, а цього також заступає чоловік, якого називають джавшигир. Звичай найбільшого володаря такий, що він не влаштовує аудієнції людям, і не розмовляє з ними, і до нього ніхто не з’являється, крім тих, кого ми згадали, а повноваження вершити справи, карати і правити державою належать його заступнику хакану-беху. Про організацію мусульманської громади та її стосунки з каганським урядом У володаря хозар є величезне місто на річці Атил. Воно складається з двох сторін. В одній з цих двох сторін живуть мусульмани, а в іншій стороні – цар та його наближені. Над мусульманами начальником є муж з наближених отроків володаря, який називається хаз. Він мусульманин, і судова влада над мусульманами, які живуть у країні хозар, і тими, хто приїздить до них у торговельних справах, надана цьому отроку-мусульманину, так що ніхто не розглядає їхні справи і не чинить суд між ними, крім нього. У мусульман у цьому місті є соборна мечеть, в якій вони творять молитву і перебувають в ній по п’ятничних днях. При ній є високий мінарет і декілька муедзинів. Про розверстані податки з підвладного населення та мита у транзитній торгівлі в Хозарському каганаті, що є свідченням організації спеціалізованої державної податкової служби На володарі саклабів лежить данина, яку він платить володареві хозар; від кожного будинку в його державі – шкіру соболя. Якщо прибуде корабель з країни хозар у країну саклабів, то володар виїде верхи і перерахує те, що в ньому, і візьме від усього цього десяту частину. А якщо прибудуть руси чи хтонебудь з інших племен з рабами, то цар, справді, вибирає для себе з кожного десятка голів одну голову.
Ковалевский А. П. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921–922 гг. – Харьков, 1956. – С. 146; 147; 140–141. Переклад з арабської мови.
№ 27 Х ст. Іран. – З анонімної перської географії Худуд ал-алам про територію, поділ на провінції, міста і торгівлю Хозарської держави
Це дуже приємна і квітуча країна з великими багатствами. Звідси приходять корови, вівці та незліченні раби. Атіль – місто, розділене річкою Атіль. Це столиця хозарів і ставка володаря, який зветься Тархан Каган і є одним із нащадків Анса. Він мешкає
72
№ 2 7 . Х с т. І р а н
зі своїм військом у західній половині міста, яке має стіни. У другій половині мешкають мусульмани та ідолопоклонники. Цей володар має у цьому місті сім губернаторів, які сповідають сім різних вір. Щоразу, коли виникає якась більш важлива справа, вони питають настанову в володаря або ж повідомляють його про рішення по цій справі. Самандар – місто на морському узбережжі. Це приємне місце, з ринками та купцями. Хамліх, Баланджар, Байда, Савгар, Хутлуг, Лакан, Сувар, Маскат – це міста хозарів, усі їх обведено міцними стінами. Добробут та багатство володаря хозарів походять головно з морських мит.
Hudud al-‘Ālam. The Regions of the World. A Persian Geography (372 A. H. – 982 A. D.) / Transl. by V. Minorsky. – London, 1937. – C. 162–163. Переклад з перської мови.
№ 28 X–XII ст. – Літописні повідомлення про адміністративну структуру держави: адміністративні реформи Святослава Ігоревича (970) та Володимира Святославича (988); розподіл Русі Ярославом і Мстиславом Володимировичами (1026); розподіл Ярославом спадщини поміж синами (“Ряд” Ярослава 1054 р.); розділення влади на Русі в дуумвіраті Святослав Всеволодич – Рюрик Ростиславич (1181); заповіт Ярослава Володимировича Галицького (1187)
970 р. Святославъ посади Ярополка в Киевѣ, а Ольга в Деревѣхъ […] И пояша ноугородьци Володимера к собѣ, и иде Володимиръ съ Добрынею уемъ своимъ Ноугороду*.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 33.
988 р. Бѣ бо у него [Володимира] сыновъ 12: Вышеславъ, Изяславъ, Ярославъ, Святополкъ, Всеволодъ, Святославъ, Мьстиславъ, Борисъ, Глѣбъ, Станиславъ, Позвиздъ, Судиславъ. И посади Вышеслава в Новѣгородѣ, а Изяслава Полотьскѣ, а Святополка Туровѣ, а Ярослава Ростовѣ. Умершю же старѣйшему Вышеславу Новѣгородѣ, посадиша Ярослава Новѣгородѣ, а Бориса Ростовѣ, а Глѣба Муромѣ, Святослава Деревѣхъ, Всеволода Володимери, Мстислава Тмуторокани**.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 54.
* Перед тим, як вирушити у свій останній похід до Болгарії, Святослав Ігоревич провів адміністративну реформу, поставивши синів своїми посадниками у найважливіших, на його погляд, містах держави: старшого, Ярополка, він посадив у Києві, молодшого, Олега, – в головному місті нещодавно приєднаної до Києва Древлянської землі Овручі, а позашлюбного сина Володимира – в другій столиці Русі Новгороді Великому. Реформа була продовжена його сином Володимиром. ** Ймовірно, розповідь літописця про розподіл волостей між синами Володимира звела воєдино
№ 2 8 . X–X I I с т.
73
1026 р. Ярославъ совокупи воя многы и приде Кыеву, и створи миръ с братом своим Мьстиславомь […] И раздѣлиста по Днѣпръ Русьскую землю: Ярославъ прия сю сторону, а Мьстиславъ ону. И начаста житии мирно и в братолюбьствѣ, и уста усобица и мятежь, и бысть тишина велика в земли.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 65.
1036 р. Посемь же перея его [Мстислава] власть его всю Ярославъ, и бысть самовластець Русьстѣй земли*.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 66.
1054 р. Се же поручаю в собе мѣсто столъ старѣйшему сыну моему и брату вашему Изяславу Кыевъ; сего послушайте, якоже послушаете мене, да той вы будеть в мене мѣсто; а Святославу даю Черниговъ, а Всеволоду Переяславль, а Игорю Володимерь, а Вячеславу Смолинескъ.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 70.
И раздѣлишя землю; и взя вятшии** Изяславъ Киевъ и Новгород и ины городы многы Киевьскыя въ предѣлѣхъ; а Святославъ Черниговъ и всю страну въсточную до Мурома; а Всеволод Переяславль, Ростовъ, Суждаль, Бѣлоозеро, Поволжье***.
Новгородская первая летопись старшого и младшего изводов / Под ред. и с предисл. А.Н.Насонова. – М.; Л., 1950. – С. 469.
заходи князя кількох років. Адміністративна реформа Володимира Святославича означала злам старої організації країни, коли на місцях сиділи племінні князі, що неохоче корились київському государю і повставали проти нього за будь якої нагоди. Так було по смерті Олега 912 р., так сталося по загибелі Ігоря 944 р. Лише поставивши своїх посадників у визначних містах держави, Володимир Святославич зміг забезпечити цілісність країни і можливість для центрального уряду дієво керувати нею. * Унаслідок кривавої боротьби за спадщину Володимира Ярославича (помер 1015 р.) між його синами в живих залишились Ярослав, Мстислав і Судислав. Останній сидів у закутному Пскові й не брав участі у змаганнях за землі. Коли Ярослав утвердився в Києві 1019 р., він вирішив підкорити своїй владі Мстислава, котрий княжив у Чернігові. 1024 р. брати зійшлися недалеко від Чернігова в битві біля села Листвен. Переміг Мстислав, а Ярославу довелось втікати до Новгорода Великого і там пересидіти два роки. Після відчутної поразки Ярослав змирився з розділенням Руської землі (в угоді йшлося насамперед про Наддніпрянщину) і більше не чинив спроб підкорити собі Мстислава. Літопис засвідчив, що в суспільній свідомості брати вважались співправителями країни, своєрідними дуумвірами. Лише 1036 р., коли Мстислав помер, літописець зафіксував факт відновлення одноосібності княжої влади на Русі, єдиновладної монархії. ** У значенні: більше від інших. *** Кілька пізніших літописів (Новгородський перший, Тверський, Авраамки та ін.) конкретизують цю скупу картину розподілу Русі поміж п’ятьма Ярославичами, що залишилися серед живих на час смерті батька. Завдяки “рядові” 1054 р. єдність держави дещо послабилась. Вона
74
№ 2 8 . X–X I I с т.
1181 р. Рюрикъ же аче побѣду возма, […] но возлюби мира паче рати и пожити хотя въ братолюбьи*.
Летопись по Ипатскому списку. – СПб., 1871. – С. 421–422.
1187 р. […] се приказываю мѣсто свое Олгови, сынови своему меншему, а Володимѣру даю Перемышль**.
Летопись по Ипатскому списку. – СПб., 1871. – С. 442.
№ 29 1097 р. – Літописне повідомлення про Любецький з’їзд князів***
Придоша Святополкъ, и Володимеръ, и Давыдъ Игоревичь, и Василко Ростиславичь, и Давыдъ Святославичь, и брат его Олег, и сняшася Любячи на устроенье мира, и глаголаша к собѣ, рекуще: “Почто губим Русьскую землю, сами на ся котору дѣюще? А половци земю нашю несуть розно, и ради суть, оже межю нами рати. Да нонѣ отселѣ имемся въ едино серце, и блюдем Рускыѣ земли. Кождо да держить отчину свою: Святополкъ Кыевъ Изяславлю, Володимерь Всеволожю, Давыдъ и Олегъ и Ярославъ Святославлю, а им же роздаялъ Всеволодъ городы: Давыду Володимерь, Ростиславичема Перемышьль Володареви, Теребовль Василкови”. И на том цѣловаша крест.
Повесть временных лет. – СПб., 1999. – С. 109–110.
залишилась монархією, але вже не одноосібною, а з тріумвірами-Ярославичами на чолі. Однак у цілому єдність країни збереглася. * 1181 р. був створений дуумвірат глави смоленських Ростиславичів – Рюрика і старійшого в роді Ольговичів – Святослава Всеволодича. Ініціатива виходила від Рюрика, що виглядає парадоксальним: адже незадовго до того він переміг Святослава в битві поблизу Києва і загнав того до Чернігова. Проте Рюрик запропонував супернику спільно правити в Південній Русі. Він “собѣ взя всю Рускую землю”, а Святославу великодушно віддав Київ (див.: Котляр М. Ф. Княжа служба в Київській Русі. – К., 2009. – С. 20–25). ** Галицький князь Ярослав Володимирович незадовго до кончини скликав своїх мужів на раду і виголосив заповіт. Формально Ярослав дотримався букви закону: Перемишльський стіл, що традиційно вважався першим у Галицькій землі, був переданий рідному синові Володимиру, а незаконно народжений Олег отримав Галич. Однак після смерті Ярослава Володимировича “бысть мятежь великъ в Галицкой земли”: бояри разом із Володимиром Ярославичем вигнали Олега з Галича і посадили на стіл цього законного нащадка Ярослава. *** У Любечі 1097 р. зібралися київський князь Святополк Ізяславич і переяславський князь Володимир Всеволодич Мономах (вони тоді спільно правили в Руській землі) з князями-ізгоями Ярославичами, – тими, що втратили батьківські землі: Давидом Ігоревичем, Володарем і Васильком Ростиславичами, Давидом, Олегом і Ярославом Святославичами. Починаючи з 60-х років ХІ ст. ізгої почали збройну боротьбу за батьківські землі, якими їх обділили дядьки Ізяслав і Всеволод. Найбільший спалах цієї боротьби припав на кінець 70-х і 90-ті роки, коли загинули Ростислав Володимирович, Борис В’ячеславич і великий князь київський Ізяслав Ярославич. Рішення Любець№ 29. 1097 р.
75
№ 30 XI–XIII ст. – Статті Руської Правди щодо захисту княжих урядників, норми їх утримання, роль княжого двору як місця здійснення адміністративних функцій урядниками
І. Статті Короткої Руської Правди (ХІ ст.), у яких йдеться про княжих слуг вищої (тивуни) та середньої (сільський староста, конюх) ланок […] Аще ли челuдинъ съкрыетсu любо оу варuга, любо оу кольбuга, а его за три дни не выведоуть, а познають и в третіи день, то изымати ємоу свои челuдинъ, а 3 гривнѣ за обидоу. […] […] А въ кнuжи тивоунѣ 80 гривенъ. А конюхъ старыи оу стада 80 гривенъ, zко оуставилъ Изuславъ въ своем конюсѣ, его ж(е) оубилѣ Дорогобоудьци. А въ сельскомъ старостѣ кнuжи и в ра[та]инѣмъ 12 гривнѣ. А в рuдовници кнuжѣ 5 гривенъ. А въ смердѣ и въ хо[ло]пѣ 5 гривенъ. […] А се оурокъ мостьниковъ: аще помостивше мостъ, взuти jт дѣла ногата, а jт городници ногата; аще же боудеть ветхаго моста подтвердиті нѣколико доскъ, или 3, или 4, или 5, то тое же. ІІ. Статті Розширеної Руської Правди (ХІІІ ст.), у яких йдеться про осіб з найближчого оточення київського князя, княжих урядовців вищої (тисяцькі, тивуни, дружинники) та середньої (сільський тивун, митник, писар) ланок, слуг (“отроци”, конюхи, кухарі); визначаються норми денного утримання гінцям, норми платні будівничим міст та мостів, порядок отримання спадку (“задниця”) дітьми бояр та дружинників СУД ZРОСЛАВЛЬ ВОЛ(О)ДИМѢРИЧ(Ь). Правда Русьскаz. […] По Zрославѣ же паки совкупившесu съıнове iгj: Изuславъ, Свuтославъ, Всеволодъ и мужи ихъ: Коснuчько, Перенѣгъ, Никифоръ и jтложиша оубиiниi за голову, но кунами сu въıкупати; а іно все zко же Zрославъ судилъ, такоже и съıнове iго оуставиша. О оубииствѣ. Аже кто оубиiть кнuжа мужа в разбjи, а головника не ищють, то виревную платити, въ чьiи же верви голова лежить, то 80 гри(венъ); паки л(и) людинъ, то 40 гри(венъ). […] А се покони вирнии бъıли при Zрославѣ: вирнику взuти 7 вѣдеръ солоду на недѣлю, же овенъ любо полоть, любо 2 ногатѣ; а в середу куна же съıръ, а в пuтницю тако же; а куръ пj двою iму на день; а хлѣбjвъ 7 на недѣлю, а пшена 7 оуборкjвъ, а гороху 7 оуборковъ, а соли 7 голважень: то то вирнику со
кого з’їзду були покликані припинити княжі чвари на Русі, закріпивши за ізгоями волості батьків. Однак незабаром після з’їзду Давид Ігоревич віроломно схопив і осліпив Василька Ростиславича, намагаючись відібрати в нього Теребовльську волость. Громадянська війна в державі тривала.
76
№ 3 0 . X I –X I I I с т.
отрокомь; а кони 4, конем на ротъ сути овесъ; вирнику 8 гри(венъ), а 10 кунъ перекладнаz, а метелнику 12 вѣкшии, а съсаднаz гривна. Аже будеть вира во 80 гри(венъ), то вирнику 16 гри(венъ) и 10 кунъ и 12 вѣкши, а переди съсаднаz гри(вна), а за голову 3 гри(внъı). О кнuжи мужѣ. Аже въ кнuжи отроци, іли в конюсѣ, іли в поварѣ, то 40 гри(венъ). А за тивунъ за jгнищнъıи, і за конюшии, то 80 гри(венъ). А в сельскjмь тивунѣ кнuжѣ іли в ратаинѣмь, то 12 гри(венъ). А за рuдовича 5 гри(венъ). Тако же и за боzрескъ. […] О челuди. А челuдинъ скръıiтьс(u), а закличють и на торгу, а за 3 дни не въıведуть iго, а пjзнаiть и третии день, то свои челuдинъ понuти, а оному платити 3 гри(вны) продажи. […] О татбѣ. Паки ли будеть что татебно купилъ в торгу, или кjнь, или портъ, іли скотину, то въıведеть свободна мужа два или мъıтника; аже начнеть не знати, оу когj купилъ, то іти по немь тѣмъ видокомъ на роту, а истьцю своi лице взuти; а что с нимь погибло, а тогj iму желѣти, а оному желѣти своихъ кунъ, зане не знаiть оу когj купивъ; пjзнаiть ли на долзѣ оу когj то купилъ, то своѣ кунъı возметь, і сему платити, что оу негj будеть погибло, а кнuзю продажю. […] Аже буд(у)ть холωпи татьi, судъ кнuжь. Аже буд(у)ть холjпи татиi любо кнuжи, любо боzрьстии, любо чернечь, іх же кнuзь продажею не казнить, зане суть не свободни, то двjиче платить ко істьцю за обидоу. […] ОУСТАВ ВОЛ(О)ДИМѢР(Ь) ВСЕВОЛ(J)ДИЧА. Володимѣръ Всеволjдичь по Свuтополцѣ, созва дружину свою на Берестовѣмь: Ратибора Киiвьскj[гj] тъıсuчьскjго, Прокjпью Бѣлогородьскjгj тъıсuчьскjго, Станислава Переzславьскогj тъıсuчьскогj, Нажира, Мирослава, Иванка Чюдиновича Jлгjва мужа, и оуставили до третьzгj рѣза, оже iмлеть въ треть кунъı; аже кто возметь два рѣза, то то iму взuти исто; паки ли возметь три рѣзъı, то иста iму не взuти. […] А се наклади. А се накладъı: 12 гри(венъ), отроку 2 гри(внъı) и 20 кунъ, а самому ѣхати со отрокомь на дву коню, сути же на ротъ овесъ, а мuсо дати овенъ любо полоть, а инѣмь кормомь, что има черево возметь, писцю 10 кунъ, перекладнагj 5 кунъ, на мѣхъ двѣ ногатѣ. […] О задницѣ боzрьстѣи и о дружьнѣи. Аже в боzрехъ любо в дружинѣ, то за кнuзu задницu не идеть; но оже не будеть съıновъ, а дчери возмуть. […] А се закладаюче городъ. А се оурjци городнику: закладаюче горjдню, куну взяти, а кjнчавше ногата; а за кормъ, и за волjгу, и за мuса, и за ръıбъı 7 кунъ на нед(ѣ)лю, 7 хлѣбовъ, 7 оубjркjвъ пшена, 7 луконъ jвса на 4 кони; імати же iму, донелѣ городъ срубuть, а солоду одину дадuть 10 луконъ. О мостницѣхъ. А се мjстнику оуроци: помостивше мостъ, взuти jт 10 локотъ по ногатѣ; аже починить моста ветхаго, то кjлико горjднѣ починить, то взuти iму по кунѣ jт горjднѣ; а мостнику самому ѣхати со отрокомь на дву коню, 4 лукна jвса на нед[ѣ]лю, а ѣсть, что можеть. […]
№ 3 0 . X I –X I I I с т.
77
А се оурωци судебнии. А се оурjци судебнии: jт виръı 9 кунъ, а метелнику 9 вѣкошь, а jт бортноѣ земли 30 кунъ, а о инѣхъ о всѣхъ тuжь, кjму помjгуть, по 4 кунъı, а метелнику 6 вѣкошь. […]
Правда Русская. Тексты. – М.; Л., 1940. – С. 70–73, 104–116.
№ 31 Поч. ХІІ ст. Київ. – З Повісті минулих літ про племінний склад половецької конфедерації, її ватажків та їхні функції
Про укладення миру між київським князем Святополком Ізяславичем та половецьким ватажком Тугорканом, що було скріплене династичним шлюбом (1094). […] В лѣт̑ . ҂s҃ . х҃в . [6602 (1094)] Створи миръ с Половцѣ Ст҃ополкъ . ї поӕ жену дщерь Тугортоканю . кнѧзѧ Половецьскаго […] Повідомлення про розгром половців руськими військами 4 квітня 1103 р., при чому вказано на збір та нараду (курултай) половецької конфедерації у сховищі на річці Сутень (нині р. Молочна, Запорізька обл.), а також названо імена деяких з нібито двох десятків полонених племінних ватажків половців. […] и поидоша [Русь] на конихъ . и в лодьӕхъ . и приидоша ниже порогъ . и сташа въ Протолчехъ . и в Хортичимъ ѡстровѣ . ї всѣдоша на конѣ . и пѣшьци из лодѣи высѣдавше . идоша в поле . д҃ . дн҃и . и придоша на Сутинъ . Половци же слышавше ӕко идуть Русь . и собрашасѧ бес числа . и начаша думати . и рече Русоба . просимъ мира . в Руси ӕко крѣпко сѧ имуть бити с нами . мы бо мно зла створохомъ Рускои земли . и рѣша оуншии Оурусобѣ . аще сѧ ты боиши Руси но мы сѧ не боимъ сихъ бо избивше и поидемь в землю ихъ . и приимемъ всѧ грады ихъ . и кто избавить ны ѿ насъ […] поидоша Половьци . и посла передъ собою въ сторожѣ Алтунопу . иже словѧше мужьствомъ . тако же и Русьстии кнѧзи послаша сторожѣ свои . и въстерегоша Алтунопу . и ѡбъступиша Алтунопу и въбиша и . и сущаӕ с нимъ . ни единъ же избы ѿ нихъ . но всѧ избиша . и поидоша полци Половецьстии . аки борове . и не бѣ перезрити ихъ . и Русь поидоша противу имъ . и великии Бъ҃ . вложив жалость . велику оу Половцѣ и страхъ нападе на нѧ . и трепетъ . ѿ лица Русьскыхъ вои . и дрѣмаху самѣ . и конемъ ихъ не бѧше спѣха оу ногахъ . Русь же с весельемь на конихъ . и пѣши потекоша к нимъ . Половци же видивше оустремленье Руское на сѧ . не доступивше погѣгоша . передъ Рускыми кнѧзи . наши же погнаша сѣкуще ӕ . въ . д҃ . мс̑ца . априлѧ . и великое сп҃снье створи Бъ҃ въ тъ дн҃ь . бл҃говѣрнымъ кнѧземъ Русьскымъ . и всимъ хрестьӕномъ . а на врагы нашѣ дасть побѣду велику . и въбиша ту в полку кнѧзии . к҃ . Оурусобу . Кочиӕ . Ӕросланопу . Китанопу . Кунама . Асупа Курътыка . Ченегрепа . Сурьбарь . и прочаӕ кнѧзѧ ихъ . а Вельдуза ӕша . […]
78
№ 3 1 . П оч . Х І І с т. К и ї в
Повідомлення про використання половецьким князем Кончаком на службі запрошеного (очевидно, з Середньої Азії) мусульманського фахівця зі стрільби “живим вогнем” (себто “грецьким вогнем”). […] Пошелъ бѧше . ѡканьнъıи и безбожнъıи и треклѧтъıи Кончакъ . со мьножествомь Половець . на Роусь похоупсѧ . ӕко плѣнити хотѧ градъı Роускыѣ . и пожещї . ѡгньмь . бѧше бо ѡбрѣлъ моужа такового . бесоурменина иже стрѣлѧше . живъıмъ ѡгньмь . бѧхоу же и оу нихъ лоуци тоузи . самострѣлнии . ѡдва . . н҃ . моужь . можашеть напрѧщи […]
Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т. 2. – Изд. 2-е. – М., 1998. – Стб. 216; 253–255; 634.
№ 32 Кінець ХІІ ст. Реґенсбург. – Повідомлення іудейського ребе Петахії Реґенсбурзького про племінний склад половецької конфедерації у Східній Європі і відсутність у половців верховного правителя
В них нема царя, а є лише князі і шляхетні родини.
Три еврейских путешественника / Пер. В. П. Марголина. – Москва: Мосты культуры, 2004. – С. 264. Переклад з івриту.
№ 33 Поч. ХІІІ ст. Ірак. – З праці арабського хроніста Ібн аль-Асіра Кяміль утТеваріх про місто Судак як міжнародну купецьку колонію на половецькій території, а зокрема про існування в місті окремої самоврядної руської громади
Прибули вони [монголо-татари] до міста Судака; це місто кипчаків, з якого вони дістають свої товари, тому що воно [розташоване] на березі Хозарського моря і до нього пристають кораблі з тканинами; останні продаються, а на них купуються невільники – дівчата та хлопці, буртаські хутра, бобри, білки та інші речі, які водяться в їхній землі. Це Хозарське море є те море, яке з’єднується з Константинопольською протокою. Прийшовши до Судака, татари оволоділи ним, а мешканці його розбрелися; деякі з них зі своїми родинами і своїм майном забралися на гори, а деякі подалися на море і погнали в країну Румську, що перебуває в руках мусульман з роду Килиджарслана […]. Тоді зібралося багато з найродовитіших купців і багатіїв руських, уносячи з собою те, що в них було цінного, і рушили в путь, щоби на декількох кораблях перевезтися через [Чорне] море у країни мусульманські. Коли вони наблизилися до гавані, в яку прямували, то один з кораблів їхніх розбився і потонув; врятувалися тільки люди.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 27.
№ 3 2 . К і н е ц ь Х І І с т. Ре ґе н с бу р г
79
№ 34 1223 р. – Китайська хроніка Юань ши кінця XIV cт. про перемогу корпусу Субутая над половецькою конфедерацією на чолі із вождями Юрієм Кончаковичем і Таткаром та використання полонених половців у монгольському війську
Субутай попросив милості дозволити йому підкорити країну Кін-ча (кипчаків). Він повів військо довкола моря Куан-тьєн-гіс (“Велике море”, себто Каспійське море) і прибув у гори Тай-хуо-лінь (Кавказ). На протилежному боці Субутай зустрів вождів Ю-лі-гі (Юрія Кончаковича) і Та-та-хар’а (Таткар), які зібрали свої війська на річці Бу-дсу. Сина Ю-лі-гі було поранено стрілою і він втік до лісу. Його раб прийшов і видав свого хазяїна. Зрештою усі підкорилися, і після того як країна Кін-ча була підкорена, Субутай зайшов аж до річки А-лі-гі, де він зустрів ватажків Уа-ло-с (русів) великого і малого Мі-чі-с-лао (Мстислав). Відбулася битва, коли останні зазнали поразки. Коли вони підкорилися, Субутай підкорив А-су (ясів/аланів) і тоді повернувся додому […]. На пропозицію Субутая було утворено спеціальний корпус, який складався з ме-лі-кі (меркітів), най-ман (найманів) та кін-ча (кипчаків), який супроводжував того полководця по дорозі додому.
Bretschneider E. Mediaeval researches from Eastern Asiatic Sources: Fragments towards the knowledge of geography and history of Central and western Asia from 13th to the 17th century. – Vol. I. – London, 1888. – 297–298. Переклад з англійської мови.
№ 35 Кінець 1230 р. – перша половина 1231 p. – Повідомлення представника князівської адміністрації тисяцького Дем’яна своєму князеві Данилу Романовичу про небезпеку участі у з’їзді князів та бояр у м. Вишні, оскільки боярин Пилип Молибогович та белзький князь Олександр Всеволодович задумали вчинити замах на життя князя під час з’їзду
ïèðú çîëú gñòü • "êî ñâhmàíî gñòü ágçáîæíûìú òâîèìú áî#ðèíîìú Ôèëèïîìú • è áðàòîó÷àäîìú òâîèìú • Wëgêñàíäðîìú • "êî oyáügíoy òè áûòè • è òî ñëûøàâú ïîèäè íàçàäú • è ñîägðæè ñòîëú w҃öà ñâîgãî•
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 252–253.
"êî
80
№ 34. 1223 р.
№ 36 1233 р., не пізніше кінця листопада – середини грудня. Галич. – Таємне повідомлення боярина Судислава Бернатовича белзькому князю Олександру Всеволодовичу з обіцянкою посадити його на Галицький стіл, якщо він зрадить князя Данила Романовича, що засвідчує виняткову роль галицького боярства в управлінні державою
Äàìú òîáh Ãàëè÷ü ïîèäè ^ áðàòà.
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 257–259.
№ 37 1236–1238 рр. – З хроніки Рашидеддіна Джаміату-т-теваріх початку XIV ст. про розгром 1236–1238 р. кипчацької конфедерації із зазначенням імен її останніх племінних вождів
Потім царевичі після наради пішли кожен зі своїм військом облавою, вступаючи у битви і займаючи області, які їм траплялися на шляху. Менгу-каан з лівого краю йшов облавою берегом (Каспійського) моря. Бачмана, одного з найбезсоромніших тамтешніх правителів з народу кипчаків, племені олбурлік*, і Качир-укуле, з племені ас (аланів), обох забрав у полон […] [Монгольські принци] Шибан, Бучек і Бурі виступили у похід в країну Крим і в племені чінчакан (кипчаків) захопили [ватажка] Таткару. Берке відправився у похід на кипчаків і захопив у полон Арджумака, Куран-баса і Капарана, воєначальників Беркуті.
Рашид-ад-Дин. Сборник летописей / Пер. с персидского Ю. П. Верховского. Под ред. А. А. Ромаскевича, Е. Э. Бертельса и А. Ю. Якубовского. – Т. ІІ. – М.; Л.: Издательство АН СССР, 1946. – 340 с. – С. 38–39. Переклад з перської мови.
№ 38 1241 р. – Літописне повідомлення про всевладність боярства**
Бояре же галицьстии Данила княземь собѣ называху, а сами всю землю дръжаху. Доброславъ же въкняжилъся бѣ и Судьичь, поповъ внукъ, и грабяше всю землю, и въшедъ в Бакату, все Понизье прия, без княжа повелениа. ГригоВідоме під назвами ольберлю, отперлюеве. Бояри на Русі були великою силою, маючи земельні володіння, багатства, власні містечка і замки, а відтак володіючи політичною могутністю. Особливо сильним було галицьке боярство, з яким за потугою могло зрівнятися хіба що боярство Новгорода Великого. Його намагався приборкати творець Галицько-Волинського князівства Роман Мстиславич, та передчасна смерть
* **
№ 3 6 . 1 2 3 3 р . , н е п і з н і ш е к і н ц я л и с то п а д а – се р е д и н и груд н я . Га л ич .
81
рия же Васильевича себѣ горнюю страну Премышльскую мысляше одръжати. И бысть мятежь великъ въ земли и грабежь отъ нихъ.
Галицько-Волинський літопис. – К., 2002. – С. 103.
№ 39 1241 р. – З монгольської хроніки Таємна історія монголів (1274) про завоювання монголів у Східній Європі 1236–1240 рр. і призначення намісників
Надіслані на підмогу [полководцю] Субутаю царевичі Бату, Бурі, Ґуюк, Мунке і всі інші царевичі, підкоривши народи канлін (кипчаки-кангли у Центральній Азії), кипчаут (кипчаки Східної Європи) і байчжигіт (башкіри), зруйнували міста Ечжил (насправді річка Волга/Ітиль), Чжаїх (річка Урал/Яїк) і Мегет (можливо, аланське місто Магас), а також цілковито розгромили і полонили [народ] орусут (Русь). Вони повністю підкорили [народ] асут (аси/яси/алани) і [народ] сесут (?), а також населення міст Болар (Болгар), Манкерман-Ківа (Київ) й інших міст, поставили даругачинів (податкових намісників) і таммачинів (воєнних намісників) і повернулися на батьківщину.
The Secret History of the Mongols. – V. 1: Translation by F. W. Cleaves. – Cambridge, Mass.; London, England, 1982. Переклад з монгольської мови.
№ 40 Не раніше 1247 р. Рим. – Папський легат Джованні дель Плано Карпіні про межування західних золотоординських улусів по річках, засвідчене під час його подорожі у Монгольську імперію 1245–1247 рр.
Їхали ж ми через всю країну команів (половців), що являла собою суцільну рівнину і мала чотири великі річки: першу – Дніпро, біля якої з боку Русі кочував Коренца*, а з іншого боку по тамтешніх степах кочував Мауці**, який вище (статусом) за Коренцу; другу – Дін, біля якої кочує якийсь князь іменем Картан, одружений на сестрі Бату; третю – Волгу, ця річка дуже велика, і біля неї переходить з місця на місце Бату; четверта називається Яїк, біля неї пере1205 р. завадила йому. Галицькі бояри повставали проти синів Романа Данила і Василька, і їм змолоду доводилось напружувати всі сили, щоб зламати опір земельних магнатів. Великі галицькі бояри, найперше Григорій Васильович і Доброслав, відчули себе господарями в князівстві і навіть почали роздавати князівські землі своїм прибічникам. Лише завдяки державним талантам Данила Романовича, його опертю на городян Галича й інших міст князівства вдалося кинути до в’язниці Григорія і Доброслава, зламати опір боярства і 1245 р. знищити опозицію. * Куремса – у давньоруських джерелах, оригінальне тюркське ім’я – Курмиши, син Кадана сина Огедея. ** Муджи Яя, син Чагатая.
82
№ 39. 1241 р.
ходять з місця на місце два тисячники – один з одного боку річки, інший – з другого боку. Усі вони взимку спускаються до моря, а влітку берегами цих самих річок піднімаються угору.
Плано Карпіні Дж. дель. История монгалов / Перевод А. И. Малеина. – 3-е изд. – М.: Мысль, 1997. – С. 72. Переклад з латинської мови.
№ 41 1255 р. – Свідчення Галицько-Волинського літопису про присутність у м. Бакота монгольського баскака, дії галицького князя Данила Романовича з її відвоювання, при чому засвідчено роль княжого двірського як виконавця важливих доручень князя
В та же лѣт̑ . (или преже или потомъ . ) приѣхаша Татарѣ . ко Бакотѣ . и приложисѧ Милѣи к нимъ . Данилови же пошедшоу на воину . на Литвоу на Новъгородокъ . бывшю раскалью . посла сн҃а си Лва на Бакотоу посла Левъ дворьского перед̑ собою . изъѣхавше ӕша . Милѣӕ баскака . и приведе Левъ . Мѣлѣѧ ѡц҃ю си . и быс̑ паки Бакота . королева ѡц҃а его . потом же сдоумавъ . со сн҃мъ и ѿпоусти и . а пороучникъ быс̑ Левъ . ӕко вѣрноу емоу (емоу) быти . и паки приѣхавшим̑ Татаромъ и створи льсть . и предасть ю пакы Татаромъ Бакотоу
Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т. 2. – Изд. 2-е. – М., 1998. – Стб. 828–829.
№ 42 1268 р., не раніше квітня 1–7. [Перемишль]. – Повідомлення галицького князя Лева Даниловича володимирському князю Васильку Романовичу про доцільність проведення з’їзду князів (снему) за участю литовського князя Войшелка Міндовговича, що засвідчує практику проведення князівських з’їздів
Õîòhëú áûõú ñí#òèñ# ñ òîáîþ • àáû òîóòî è Âîøgëêú áûëú•
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 275–277.
№ 41. 1255 р.
83
№ 43 1282 р., середина вересня. [Холм]. – Повідомлення холмського князя Юрія Львовича володимирському і берестейському князю Володимиру Васильковичу про неможливість особистої участі в поході проти Польщі та з порадою залучити до походу в разі потреби всіх бояр та княжих людей
Ñòðîþ ìîè • ðàä̑ áûõú è ñàìú ñ òîáîþ øgëú • íî íhêîëü g ìü häîó ãîñïîäèíg äî Ñîóæäàëè ægíèòüc̑ à ñî ñîáîþ • ïîèìàþ íg ìíîãî ëþäèè• à ñg âñè ìîè ëþäüg è áî"ðh • Áî҃ó íà ðîóöh è òîáh • à êîëè òè áîóägòü ëþáî òîãäà ñ íèìè ïîèäè•
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 283–285.
№ 44 1283 р. – Свідчення Галицько-Волинського літопису про перейняття адміністрацією Галицько-Волинського князівства принесеної монголами практики переписів населення, внаслідок якої було встановлено зменшення його кількості на 52,5 тисяч осіб
По ѿшествии жие̑ Телебоужинѣ и Ногаевѣ . Левъ кнѧзь сочте колко погибло воѣ его землѣ людии што поимано . избито и што ихъ Бж҃иею волею изъмерло . полъ трѣтьи . падесѧть . тъıсѧчѣ
Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т. 2. – Изд. 2-е. – М., 1998. – Стб. 895.
№ 45 1288 p., січень. Кам’янець. – Звернення володимирського князя Володимира Васильковича до двоюрідного брата, луцького і дубенського князя Мстислава Даниловича, проголошеного наступником Володимира Васильковича, з вимогою припинити свавільне роздавання земель, що перевищувало права спадкоємця престолу
Áðàòg • òû ìgíg • íè íà ëüêîó "ëú • íè êîïügìü ì# gñè äîáüüëú* • íè èç ãîðîäîâú • ìîèõú • âûáèë ì# gñü • ðàòüþ • ïðèøgäú íà ì# • wæg ñ#êî ÷èíèøè íàäî ìíîþ òû ìè áðàòú gñü • à äðîóãèè ìè áðàòú Ëgâú • à ñûíîâg÷ü ìè • Þðüè • "çú æg îó âàñú • òðgõú èçáðàëú gñìü • ògág wäèíîãî • è äàëú òè gñìü • çgìëþ ñâîþ âñþ • è ãîðîäû • ïî ñâîgìü æèâîòh • à ïðè ìîgì òè æèâîòh íg âîñòîóïàòèñ# íè âî ÷òî æg
*
Так у тексті. № 4 3 . 1 2 8 2 р . , се р е д и н а в е р е с н я . [ Хо л м ]
84
• ñg æg gñìü îó÷èíèëú çà ãîðäîñòü áðàòà ñâîgãî • è ñíâ҃öà ñâîgãî • äàëú gñìü òîáh çgìëþ ñâîþ•
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 302–304.
№ 46 1290 р., липня 29. – Комерційний контракт з відстроченою виплатою, що серед інших гарантій передбачав передачу відкупу на збирання мита у Кафі, укладений за участі колишнього та діючого консулів Кафи Петра та Оліверіо Доріа; засвідчує активну участь перших консулів Кафи у торговельних операціях та причетність до відкупу державних податків
Я, Якобус де Каріо, від власного імені та в ім’я Боніфація де Орто, визнаємо тобі, Петру Аурії*, що від тебе нам було віддано, ми маємо і одержали всі твої тканини і речі і за їхню вартість означена особа від свого імені й імені Боніфація обіцяє дати і віддати сімдесят тисяч аспрів, добрих і правдивої ваги […], а також віддати у заставу боргове зобов’язання Ансальдо де Нігро разом зі збором мита у Кафі […]. Укладено у Кафі, у фондіку генуезців 29 липня 1290 р. при свідках Оліверіо Аурії** та Януїно де Куріа.
Genes et l’Outre-Mer. Tome I: Les actes de Caffa di notaire Lamberto di Sambuceto 1289–1290 / Еd. M. Balard. – Paris, 1978. – № 810. – С. 328. Переклад з латинської мови.
№ 47 1299 р., травня 1. Лупрет-Нана. – Присуд березького старости (наджупана) Григорія, урядника князя Русі Лева Даниловича, щодо припинення судових суперечок і примирення Софрона, Соломона, Степана та Зоварда, з одного боку, і синів Томи – з другого, із застереженням, що на випадок, якщо якась зі сторін відновить суперечку, сплачуватиме грошову кару сто марок, що свідчить про повноваження князівських старост у судовоадміністративних справах
Ми, Григорій, граф з Берега, урядник князя Русі Лева, та четверо суддів від тутешньої знаті. Подаємо для пам’ятного запису, що на восьмий день [після свята] блаженного Георгія-мученика, особисто з’явившись перед нами, душевно здорові Софрон, Соломон, Степан та їхній брат Зовард, з одного боку, та Ладислав і
* **
Петро Аурії (інакше: Доріа), консул Кафи у 1289 р. і діючий консул Трапезунда. Оліверіо Аурії (інакше: Доріа), діючий консул Кафи.
№ 46. 1290 р., липня 29
85
Донч, сини Томи – з другого, за добровільним бажанням і згодою обох сторін, при посередництві нас та інших чесних людей дійшли до такого мирного єднання в усіх судових процесах, які досі між ними точаться чи відбуваються. У зв’язку з цим усі справи, які між ними ведуться, віддали на скасування і зробили так, щоб це було завершено, в чому і зобов’язалися. Якщо б хтось із них намагався поновити згадані суперечки, в яких вони дійшли до примирення, або Ладислав і Донч, його брат, чи хтось із родичів, або Софрон і його брати, то перед [заявою] початком спору повинен сплатити сто марок. Дано у Лупрет-Нані, на згаданий восьмий день, року Божого 1299. [Місце прикріплення чотирьох печаток]
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. № … – С. 125–129. Переклад з латинської мови.
№ 48 ХІІІ ст. – З грузинської хроніки Картліс цховреба про перебування половецьких найманців та невільників на чолі з ватажком Отроком, сином Шарукана, на службі грузинського царя Давида Агмашенебелі
[…] І добре знав [Давид] чисельність кипчацького народу, його мужність у битві, їхню легкість бігу та здатність мчати туди-назад, жахливість їхнього нападу, легкість, з якою їх можна утримати у покорі і їхню абсолютну придатність до його волі, більше того – наскільки вони були близькі й бідні. Вони могли легко прийти і тому, що багато років тому щаслива і справедливо славна своєю добротою цариця Гурандухт, донька ватажка кипчаків Атрака, сина Шарагана, була принесена звідти як його законна дружина і цариця цілої Грузії. З цією метою він послав надійних людей і позвав до себе кипчаків та його тестя. Вони прийняли їх з радістю, але вони зажадали безпечного проходу від ясів (аланів). Маючи це на меті, цар погодився піти в Овсеті (Осетія, країна ясів/аланів), і він пішов туди зі швидкістю свого слова і взяв із собою Георгія Чкондіделі, свого головного секретаря. […] вони вступили до Овсеті і царьки Овсеті та їхні ватажки вийшли і простерлися перед ним наче раби. Кипчаки і яси дали йому заручників з обох боків і таким чином він легко поєднав два народи. І там була дружба і мир поміж ними, як між братами. Він узяв фортецю Дарьял і проходи Овсеті та Кавказькі гори. Він зробив кипчакам безпечний прохід і він вивів велику кількість і його тестя і братів своєї дружини. Не даремно він так постарався, і не на неслухняність він привів їх, але з їхньою допомогою він цілком знищив сили Персії і поширив страх і терор на всіх царів навколишніх земель і з їхньою допомогою він здійснив неймовірні подвиги. […] Він поселив кипчаків у добрих місцях з їхніми родинами, з яких сорок тисяч добірних воїнів бували з ним, коли він ішов на війну. Він забезпечив їх конями і зброєю. Більше
86
№ 4 8 . Х І І І с т.
того, були в нього у володіння й невільники [з кипчаків]. Вибрані мужі, навчені у битвах, десь п’ять тисяч чоловік, усі з яких стали християнами і у незліченній кількості були врятовані для Христа. Коли він зібрав їх там, і організував за родами і поставив над ними воєвод та командирів, і також війська його власного царства, добірні і добре споряджені, на добрих конях, які ніколи не повертають назад і не відступають, він очолив їх […].
Golden P. B. Cumanica I. The Qıpčaqs in Georgia // Archivum Eurasiae Medii Aevi. – IV. – Wiesbaden, 1984. – P. 58–59. Переклад з англійської мови.
№ 49 Кінець ХІІІ ст. Каїр. – Повідомлення мамлюцького бюрократа Ібн Абд-азЗахира про Золоту Орду
Про використання купців в ролі дипломатичних посланців, 1261 р. У 660 р. [1261–1262 р. від нар. Хр.] він [мамлюцький султан Бейбарс] написав Берке, великому володарю татарському, листа […]. Цього листа він відіслав з однією довіреною особою з аланських купців. Перша письмова згадка про місто Крим – столицю золотоординського улусутумену, названого його іменем, – та організацію населення в етнорелігійних громадах, 1262 р. Потім вони [посли султана Бейбарса] зійшли на гору, що називається Судак. Тут їх зустрів правитель цього краю в містечку Крим, яке населяють люди різних націй, як-от кипчаки, руси, алани. Переїзд від берега до цього селища забирає один день. З Крима вони за один день доїхали до степу, де вони застали начальника десяти тисяч вершників, який управляв тим краєм. Про прийняття золотоординським ханом Берке посольства мамлюцького султана Бейбарса та про дипломатичне листування тюркською мовою. Він [Берке] перебував у великому шатрі, в якому вміщалося 100 чоловік; шатро було вкрите білою повстю, а зсередини оздоблене шовковими тканинами, китайками, коштовним камінням та перлами. Він сидів на престолі, а поряд з ним старша дружина і коло нього 50 або 60 емірів на лавах шатра. Коли вони ввійшли до нього, то він наказав своєму везіреві прочитати послання, потім змусив їх перейти з лівого боку на правий […]. Головний кадій, який був при ньому, переклав послання і послав список Кану; лист султана було прочитано тюркською особам, які були при ньому [Берке]. Вони [татари] дуже зраділи цьому; він [Берке] відпустив послів зі своєю відповіддю і відправив з ними своїх послів.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 55; 63; 63. Переклад з арабської мови.
№ 4 9 . К і н е ц ь Х І І І с т. К а ї р
87
№ 50 Кінець ХІІІ – початок XIV ст. Каїр. – З хроніки мамлюцького еміра та царедворця Рукнеддіна Бейбарса про особливості державного ладу Золотої Орди
Про посольство від золотоординського хана Туда-Менгу 1283–1284 рр. та його послання монгольською мовою […] 682 р. [1283/1284 р. від нар. Хр.] прибули посли від Туда-Менгу, який сидів на царському престолі Берковичів, з повідомленням про прийняття ним ісламу і з маніфестом про його воцаріння. Вони були з кипчацьких правознавців; один з них називався Меджеддін Ата, а другий – Нуреддін. Вони представили власноручного листа від нього [хана Туда-Менгу], писане монгольською […]. Про захоплення подунайсько-буджацьким улус-бегом Ногаєм Кримського улусу, збирання в ньому податків та пограбування міста Крим під час сепаратистського повстання проти хана Токти, 1299 р. […] 698 р. [1298/1299 р. від нар. Хр.] було вбито у місті Кафі згадану особу [Актаджи, онука Ногая] внаслідок того, що його дід Ногай, уразивши Токту, оволодів його провінціями і послав [цього] сина своєї доньки у землю Криму, аби зібрати податки, накладені на його мешканців. Той прийшов у Кафу, а це місто генуезьких франків – воно між Стамбулом і [містом] Крим, і зажадав від їхніх мешканців грошей. Вони пригостили його, піднесли йому щось поїсти та вино попити. Він поїв, випив вина і сп’янів. Тоді мешканці напали на нього і вбили його. Повідомлення про його убивство дійшло до Ногая, діда його, який відрядив до [міста] Крим велике військо. Воно пограбувало його, спалило його, повбивало численних кримських міщан, захопило у полон купців мусульманських, аланських і франкських, що перебували у ньому, захопило майно їхнє, пограбувало Сару-Керман [Херсонес], Кирк-Єрі, Керч та інші […]. Про захоплення улус-бегом Ногаєм дніпровсько-дністровського улусу в нащадків темника Курмиши (Куремси) під час сепаратистського повстання проти хана Токти, 1299 р. […] 698 р. [1298/1299 р. від народження Христового] було вбито Абаджи, сина Курмиши, і брата його Караджина. Це були сини Курмиши. Усього їх було три брати, що належали до старших полководців і командували тьмами у північних областях [себто в Золотій Орді]. Вони були однакової з Ногаєм могутності, значення та чисельності війська, і погодилися з ним воювати проти Токти. Коли справа Ногая владналася, то і сини його одержали владу, себто Джека, Тека і Турай, а на долю синів Курмиши не випало того, на що вони розраховували. Між ними вийшла сварка і вони, себто Абаджи, Караджин та Янджи, зважилися відділитися від них і перейшли на бік Токти […]. Коли брати Абаджи і Караджин зібралися в синів Ногая, то вони вбили обох. Дізнавшись про це, Янджи не повернувся до них, а врятувався сам. Сини Ногая, сплюндрувавши тьми Абаджи і його брата, перебили і забрали у полон і неволю більшу частину їх.
88
№ 5 0 . К і н е ц ь Х І І І – п оч а то к X I V с т. К а ї р
Їхня могутність посилилася, їхнє військо примножилося і влада їх розширилася. Вони навіть перевершили батька свого […].
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 105; 112–113; 112–113. Переклад з арабської мови.
№ 51 Бл. 1334 р. Сарай. – Марокканський мандрівник Ібн Баттута про золотоординську столицю Сарай із засвідченням типового розподілу міста на самоврядні етнорелігійні громади
В ньому [живуть] різні народи, як-от монголи – це мешканці країни і володарі, деякі з них мусульмани, аси, які є мусульманами, кипчаки, черкеси, руси і візантійці, які є християнами. Кожен народ живе на своїй ділянці окремо, там і їхні базари. А купці та чужоземці з обох Іраків, з Єгипту, Сирії та інших міст мешкають на дільниці, де стіна оточує майно купців.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 306. Переклад з арабської мови.
№ 52 1339 p., січня 20. Володимир. – Грамота “князя і спадкоємця Королівства Русі” Юрія Тройденовича про надання його слузі Барткові зі Сандомира, а після його смерті – дітям і всім законним спадкоємцям, війтівства у м. Сянок на маґдебурзькому праві із розмежуванням прав і юрисдикції війта та населення міста, з обмеженням деяких із них п’ятнадцятирічним терміном
Bo ім’я Господнє, амінь. Оскільки легше забуваються земні справи людей, які ясно не підтверджуються ні письмом, ні словом свідків, то необхідно, щоб звершена справа на довгі роки була скріплена гідним пам’яті записом. Отож хай дізнаються всі загалом і кожен зокрема – як тепер, так і у майбутньому, кому б не був поданий цей аркуш – чи то для читання, чи для слухання, що ми, Юрій, Божою ласкою князь і спадкоємець Королівства Русі, будучи при доброму здоров’ї тіла та душі, внаслідок зрілої, заздалегідь обміркованої та щирої волі дали та надали нашому вірному слузі Барткові зі Сандомира війтівство у нашому місті Сяноці, що розташоване над рікою, званою Сян, з повною владою та усією юрисдикцією за німецьким, тобто маґдебурзьким правом, [щоб] він та його діти і всі законні спадкоємці [на основі цього] постійного права вільно та за спадщиною [цим війтівством] володіли, [його] держали та посідали, як [це передбачає] саме маґдебурзьке право, [що] має силу та зберігається у кожних окремих містах;
№ 51. Бл. 1334 р. Сарай
89
[право, що дозволяє] судити будь-яку людину – чи то німця, поляка, угорця або русина, якого б стану і статі або становища не була ця людина, [якщо перебуває] в окрузі та околицях, належних до цього ж міста Сянока. А кари від вказаних осіб два динари, згідно з правом, повинні віднести нам, а третій повинен бути призначений самому Барткові, його нащадкам і спадкоємцям. Урешті, раніше названому Барткові, його дітям і законним теперішнім і майбутнім спадкоємцям ми дали в самому місті Сяноці у посідання згідно з усіма правами або свободою спадкоємства ринок і його околиці, щоб його забудувати чи споруджувати на ньому, що захочуть – будинки і всілякі крамниці, тобто [для] суконників, крамарів, м’ясників, шевців, рибалок, та все те, що могли б застосовувати та обернути на власний ужиток. І рівно ж цьому згаданому Барткові та його нащадкам ми дали та надали дворище кравців і лазні з їх площами, чи були б вони розміщені внутрі чи поза містом Сяноком. Окрім того, часто згадуваному Барткові і його спадкоємцям або законним дітям ми добродушно дозволили [на основі] вічного і спадкового права володіти шостим лишком чи ланом між гаями і межами самого міста Сянока, тобто півмилі в околицях самого міста вище і нижче [від нього], біля ріки Сяну [на] одну милю і стільки праворуч, на тій частині берега, де розміщене місто, з усіма пожитками [та] прибутками, які є і які можуть бути, тобто на ріллі, де викорчувані і де можуть бути викорчувані [дерева], на луках, пасовищах, полях, болотах, у лісах і зарослях, при полюванні на тварин і всіляких звірів і ловлі різних птахів, а також з усіх пожитків і доходів, які можна було б набути між гаями та згаданими межами [міста]. А жителі та поселенці, що осіли чи перебувають у самому місті Сяноці і за його межами, що обробляють і працюють на інших лишках чи ланах на околицях згаданого міста, після закінчення 15 років свободи повинні будуть сплачувати 16 грошів щорічного чиншу. А з городів, що лежать навкруги міста, третій динар повинен бути сплачуваний цьому ж Барткові та його дітям. Крім того, часто згадуваному Барткові та всім його нащадкам ми дали і надали ріку Сян упродовж півмилі по обидва її береги вище міста з малим островом біля міста і всіми потоками, що впадають у цей же Сян у згаданих межах, і млин, що розміщений у Требчі, якими б не були з цього всього користі або доходи, тобто з млинів, ставів і ловлі риби з будь-яких гребель, що по-німецьки називаються We(h)r, а по-слов’янськи яз. Однаково ж велимо і чітко наказуємо, щоб ніхто всупереч цій нашій ласці з наших урядовців і службовців, шляхетний чи не шляхетний, вельможа чи простолюдин не смів розпоряджатися, судити, наказувати в названому місті Сяноці і його околицях, на землях або на водах проти волі часто згадуваного Бартка та законних спадкоємців і законних наступників. Хто ж учинить по-іншому, хай знає, що він накликав на себе наш гнів і важку образу. Але якщо колись цей часто згадуваний Бартко, його спадкоємці та законні нащадки у догідливу [для них] пору забажають частково або повністю продати, виставити на продаж або обміняти на інші добра згадане Сяноцьке війтівство з усіма зисками та прибутками, [то] ми повністю з цим згідні. На доказ цього ми веліли скласти дану грамоту і скріпити [її] прикріпленням нашої печатки.
90
№ 5 2 . 1 3 3 9 p. , с іч н я 2 0 . В о л о д и м и р
Звершено у Володимирі при сумлінних і почесних мужах, а саме: Йоаном, званим Лякта, Адальбертом, війтом з Бохні, Бартоломеєм, війтом з Варшави, Йоаном Бруноном, Левом із Сивича. Дано року Божого 1339, в день святого Фабіяна і Севастіяна.
Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV століть: Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 187–194. Переклад з латинської мови.
№ 53 Перша половина XIV cт. – Повідомлення єгипетського хроніста аль-Умарі про Золоту Орду
Про службу в золотоординському війську підневільних народів і статус останніх як державних рабів […] У султана цієї держави раті черкесів, русів та ясів. Це мешканці добре впорядкованих, багатолюдних міст і гір, наповнених лісами та плодами. В них росте посіяний хліб, цідиться вим’я, течуть ріки та добуваються плоди. Вони не в силах супротивитися султанові цих країв і тому ставляться до нього як його підданці, хоча в них є [власні] володарі. Якщо вони зверталися до нього із послухом, подарунками та підношеннями, він їх залишав у спокої. А коли ні – він здійснював на них грабіжницькі набіги і дошкуляв облогами; скільки разів він вбивав їхніх чоловіків, забирав у полон їхніх дружин та дітей, уводив їх рабами в різні країни […]. Про функціонування в Золотій Орді монгольської податкової системи […] Розповів мені найдостойніший пан Нізамеддін Абу-ль-Фадаіл Ягья, син ель-Гакіма, що на користь султана цієї держави на всіх накладено данину, що з них стягується. Іноді данина ставить їх у скрутне становище у неврожайний рік, внаслідок мору, який нападає на їхню худобу, або внаслідок випадіння снігу та стовщення льоду. Вони тоді продають своїх дітей для оплати свого боргу. Шеріф Шемседдін Мугаммад ель-Гусейні, ель-Кербелаї, купець, розповідав мені в місяці реджебі “унікальному” 738 р. [1338 р. від нар. Хр.], коли він повернувся з цієї країни, яку він об’їздив під час подорожі і в якій він, заїхавши далеко, дістався до Акча-Кермана і країни Булгарської. Накупив він, розповів він мені, при цій своїй подорожі невільників та невільниць від їхніх батьків і матерів, унаслідок того, що їм забракло грошей з нагоди даного їм царем наказу виступити в іранську землю, і тому вони були змушені продати своїх дітей. Він вивіз від них рабів кращих і дорожчих […]. Про вищих державних посадовців у Золотій Орді: улусних беків, беклярібека, везіра […] Правителі цього султана – чотири улусних еміри, з яких старшим є беклярібек, себто старший емір […]. Усяка важлива справа вирішується не
№ 5 3 . П е р ш а п о л о в и н а X I V c т.
91
інакше як цими чотирма емірами. Коли когось з них не було, то його ім’я [всетаки] вписувалося в ярлики, себто укази, як би воно було вписано, якщо б він був, або його намісник заступав його місце. Вирішують же справу не інакше як через везіра, а везір вирішує справу без них, віддає накази намісникам їх і вписує їхні імена [до ярликів]. Везір – справжній султан, який єдиновладно розпоряджається фінансовою частиною, адмініструванням і усуненням [чиновників], навіть у найважливіших справах, як би беклярібек розпоряджався одноосібно у військовій справі. Щодо ж сукупності [дій] їх усіх у майнових справах народу, то емірам вони більшою частиною відомі лише настільки, наскільки їх знають їхні намісники […].
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 232; 235; 249. Переклад з арабської мови.
№ 54 Середина XIV ст. – Свідчення анонімної єгипетської хроніки про функціонування курултаю у Золотій Орді
Коли помер цар Узбек, то еміри держави ухвалили, щоби його середній син Джанібек правив державою до прибуття його старшого брата Тінібека.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 163–164. Переклад з арабської мови.
№ 55 1357 р., березня 4. – Лист (бітік) кримського улусного бега Зайнеддіна Рамадана венеціанцям, який засвідчує його повноваження у стосунках з іноземними посланцями та у визначенні умов для перебування, торгівлі та оподаткування іноземних купців на підпорядкованій йому території
Слово Рамадана венеціанським франкам. Посланець пана дожа, Андреа, доставив грамоту з печаткою – запит пана дожа і ми знайшли виконуваним те, про що він попросив. Прибуваючим купцям-венеціанцям належить приїздити у Янгішегр. Ті, хто привозить свої товари і торгує ними у Криму, повинні сплачувати три відсотки [їхньої вартості], якщо вони не торгують, то не повинні платити нічого, а якщо вони провозять свої товари іншим, то повинні платити тартнак(вагове). Їхні трактирники не повинні платити ані айлик (місячина), ані ясак (тут: подушний податок). Також якщо венеціанець вступить у суперечку з особою з [Кримського] тумену або ж у тяжбу з ним, тоді тому, хто позивається на венеціанця, належить іти до консула і звертатися до нього; якщо ж венеціанець позиватиметься на
92
№ 5 4 . Се р е д и н а X I V с т.
когось з [Кримського] тумену, йому належить йти до правителя [Кримського] краю (себто кримського улус-бега). Коли [венеціанська] нава (торговельний вітрильник) чи галея (галера) здійснить завантаження, довіреній особі правителя [Кримського краю/тумену] разом з довіреною особою консула належить здійснити в ній догляд, аби на ній не втік якийсь утікач або раб, а потім вона може вільно відправлятися. Так були укладені домовленості і договір у році 757 місяця рабі-уль-еввеля в перший день (4 березня 1356 р.) в [ставці Великого хана у] Гюлістані.
Григорьев А. П., Григорьев В. П. Коллекция золотоордынских документов XIV века из Венеции. – СПб., 2002. – С. 181. Переклад з давнього венеціанського діалекту італійської мови.
№ 56 1358 р., вересня 13. Сарай (?). – Ярлик хана Бердібека кримському улусбегу Кутлуг-Тімуру з наказом йому разом з улус-бегом Азаку вжити заходів для повернення грошей і майна, пограбованих за кілька років перед тим у купців з м. Солхат, причому розкриваються повноваження кримського улус-бега у стосунках з іноземними володарями, а також участь золотоординських достойників у комерційних оборудках
Слово [хана] Бердібека [Кримському улус-бегу] Кутлуг-Тімуру. Ідумелік, Іоанн, Стефан та Айніддін Юсуф – ці люди прийшли до Нас і ними подано тут таке прохання з торговельних справ: “коли купці їхали у Константинополь, на них напали галеї (галери) венеціанців; 2330 соммів сріблом та іншими товарами було розкрадено, двоє людей вбито, а [двох] інших два роки протримали у в’язниці. По двох роках нас було звільнено і ми прийшли до покійного імператора*, волаючи по допомогу. Нам було видано пожалування [від хана], згідно з яким [кримський улус-бег] Рамадан** повинен був стягнути [пограбоване] з венеціанських франків, зобов’язавши їх відшукати й оплатити це майно. На засвідчення цього франкам було наказано заплатити за це майно. І Рамадан особисто послав одну [особу] з тим повідомленням [до венеціанського консула в Азаку], але тому не було [нічого] заплачено і було заборонено в’їзд. Нині водночас із цим ярликом написано [наступне]: “Ви, [кримський улус-бег] Кутлуг-Тімур із Солкату, і ви, [улус-бег Азаку] Зікебей у Тані, разом повинні звернутися до консула венеціанців і розповісти йому про цих людей. За часів Рамадана було говорено і доведено, що це майно справді перебуває у венеціанців і внаслідок цього воно повинно бути віддане. Вам належить не припиняти зусиль, спрямованих на якнайскорішу видачу”. Їм видано ярлик із золотою печаткою у рік 758, у 8-й місяць року, у 10-й день місяця (13 вересня 1358 р.).
* **
Золотоординський хан Джанібек (правив 1341–1357 рр.). Зайнеддін Рамадан, див. док. № 55.
№ 56. 1358 р., вересня 13. Сарай (?)
93
Цю петицію подали князі Могулбуга, Кутлуг-Тімур, Тімур, Кораган, Коджаджук […] Написав Сабахаддін-кятіб.
Григорьев А. П., Григорьев В. П. Коллекция золотоордынских документов XIV века из Венеции. – СПб., 2002. – С. 186–188. Переклад з давнього венеціанського діалекту італійської мови.
№ 57 1359 р. – Купча, укладена між Петрашем Радцьовським і Анною Радивонковою на дідицтво останньої, у якій згадуються головні урядники: староста землі Руської Отто Пілецький, воєвода Цтибор, писар Яшко, суддя Олефірко, війт перемишльський, писар Дячкович та інші особи
† Âú ëhòî øgñòè òèñ#míî~ øèñòüägñ#òú ñgìî~ (îñìüñîòíî~) êuïèëú ïàíú Ïgòðàøü ähäèöòâî âú Àííû Ðàäèâîíúêîâîh ähäíèíu ~~ è âîòíèíu, øòî ïî íþé wògöú äàëú. Àíà ïðîäàëà Ïgòðàøêîâè Ðàäúöhóâüñêîìu ñâîþ ähäíèíu è âîòíèíu îó âhêè è ähògì ~ãî: ïîëú ñòàâà è ñî ìëèíîìú è ñü êîð÷ìîþ è çgìëgþ è ñü ç äâîðèmè è ñî âñhìú øòî êîëè wòöà ~h ïðèñëuøàëî. À â òî ígíàäîáh îóñòuïàòè ñ# íè îóíuêuìú ~h íè ïëgìgíþ ~h. À êuïèëú ïàíú Ïgòðàøü çà ñîðîêú ãðèâgíú. À íà òî ïîñëuñè ïàíú ñòàðîñòà ðuñêîh çgìëè Jòà Ïèëgöêèé, âî~âîäà Öòèáîðú, ïèñàð "øêî; à ñg çgìë#íg: ïàíú Õîäüêî Árágëüñêèé, Êàäîëúôîâè÷ü Äðuçäú, Èâàíúêî Ïîëúïðè÷è÷ü, Áîãäàíú Òèâuíú, Ogïàíú Âîëîøèíú Ðèáîòíèöêèé, Îëgôhðüêî ñuäü", ïàíú âîéòú ïgðgìrñøëüñêèè, Êàíúòuðú íç Îóãîðú ãîñòü, ïàíú Ãuòàðúòú, Êîñòü Ñîêîâè÷ü, Ãàíüêh Ðàõîâè÷ü. À ïèòú ìîãîðè÷ü îó Áráèöêîãî äîìu çà êîïu ãðîøgé. À ïèñàëú ãðàìîòu ïèñàðü ïàíà ñòàðîñòríú äü"êú èçú Áîëgñòðàøè÷ü èìgíìü Äü"÷êîâè÷ü. À ïðè òîìü áûëú ïîïî* ïg÷hðgñêèè Ïgòðú à êîðú÷ìèòú Îëgõíîâè÷ü Ñgìgíú. Îó âhêè âhêîìú àìèíü.
Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. – Lwów, 1880. – T. VIII. – Nr. III. – S. 5. Мова староукраїнська.
№ 58 1373 р., грудня 15. Ярослав. – Привілей князя Владислава Опольчика Ходку Лойовичу на с. Гвіздець Коломийського повіту, виданий у присутності урядників двору князя та львівського каштеляна Бєнка**
In Nomine Domini Amen. Decet excellenciam principum suorum subditorum comodis et utilitatibus intendere, ut, dum eorum profectibus invigilant, ipsos in honoris
* **
Так у тексті. Перша документальна згадка про уряд львівського каштеляна. № 57. 1359 р.
94
sui promocione serviciis senciant prompciores, nos igitur Ladislaus Dei gracia Dux Opoliensis, dominus Wyeluniensis et Russie etc. ad perpetuam rei memoriam volumus devenire: quod inspectis dignis et fidelibus obsequiis per Chodkonem Loyowycz fidelem nobis exhibitis et adhuc futuris temporibus nobis et nostris successoribus eo fidelius exhibendis, maturo nostrorum seniorum prehabito consilio diligenti, de nostre largitatis munificencia eidem Chodkoni et suis heredibus atque legittimis successoribus villam nostram dictam Choszdzecz prope flumen dictum Czarnyawa in districtu nostro Colomiensi et cum omnibus suis pertinenciis, iuribus et dominiis, proventibus, obvencionibus, censibus, redditibus et emolimentis, prout eadem willa in suis metis et graniciis est situata circumferencialiter et distincta, cum agris cultis et incultis, et de nowo extirpandis, cum silvis, mericis, nemoribus, rubetis, aucupacionibus, venacionibus, pratis, pascuis, molendinis, stangnis (sic), piscinis, montibus, collibus, vallibus, planiciebus, aquis, aquarumve decursibus, ceterisque omnibus adherenciis, utilitatibus et usufructibus, pro nunc in dicta villa existentibus vel temporibus succesivis ex eadem pro venire valentibus damus, conferimus, donamus et appropriamus prenominato Chodkoni et suis heredibus et legittimis successoribus hereditarie iure Feodali, ea libertate et consuetudine, qua ceteri vaselli (sic) nostri possident sua bona, perpetuis temporibus possidendam, tenendam, habendam, vendendam, obligandam, donandam, alienandam, immutandam et ad usus beneplacitos convertendam. Hoc tamen excluso, quod singuli kmethones in dicta villa residentes, nobis et nostris successoribus singulis annis ad festum sancti Martini Confessoris duos grossos latos solvere pro censu nostre camere sint astricti, et quod prenominatus Chodko aut sui successores de prescripta villa nobis aut nostris heredibus, quocienscumque ad expedicionem generalem in terra Russie vocatus fuerit, cum una hasta et uno sagitario, cum armis bene preparatis, in equis valentibus tenebuntur deservire. Promittimus insuper prenarrato Chodkoni ac suis successoribus, quod si captus vel capti fuerint sub nostro Balinario (sic) in exercitu nostro, seu aliqua dampna in equis interfectis perceperint ab hostibus nostris, ipsum vel ipsos ab huiusmodi capitivitate, scitu tamen proborum virorum, dampnis singulis restitutis, liberare. In cuius rei testimonium presentes scribi fecimus et nostri sigilli maioris munimine roborari. Actum et datum Iaroslaw feria quinta post diem beate Lucie virginis gloriose anno domini millesimo trecentesimo septuagesimo tercio, presentibus hys strenuis Bohvncono Magistro nostre curie, Merbothe de Odiovycze, Ienkone de Konczovycze, Chodkone de Biblicz, Leone de Dworkowicz, Byenkone Castellano Lamburgensi et Iohanne de Glogouia nostro Prothonotario. Пер ек ла д В ім’я Господа амінь. Як годиться розпочати, що володарі, пильнуючи про надання для вигоди і користі своїх підданих та їхніх успіхів, з метою явного винагородження підданих, тому ми, Владислав, Божою ласкою Божої князь опольський, господар велюнський і Русі і т.п. для вічної пам’яті про справу хочемо наступне: що, приглядаючись до гідної та вірної служби Ходка Лойовича, вірно нам виконуваної, і що в майбутньому нам і нашим спадкоємцям
№ 5 8 . 1 3 7 3 р . , груд н я 1 5 . Я р о с л а в
95
ним вірно виконуватиметься, приспішуючи подану нашими старшими пильну пораду, з нашого щедрого дару цьому Ходку і його дідичам, а також законним спадкоємцям наше село, зване Гвіздець, коло річки Чарнява в повіті нашому Коломийському, з всіма його добрами, правами і володіннями, прибутками, данинами, чиншами, податками та набутками, так як це село в своїх межах і кордонах є встановлене і розмежоване навколо, з ґрунтами обробленими та необробленими, і новорозчищеними, з лісами, дібровами, гаями, ожинниками, пташиними та звіриними заповідниками, луками, пашами, млинами, озерами, ставами, горами, узгір’ями, долинами, рівнинами, водами, каналами та іншими всіма посіданнями, пожитками і зисками, зараз в названому селі наявними або переданими у спадок, з яких на пожиток даємо, призначаємо, даруємо і віддаємо у власність згаданому Ходку і його дідичам та законним спадкоємцям правом феодала, вільно і звикло інших васалів наших посідати, на вічні часи посідати, тримати, володіти, продавати, заставляти, дарувати, позбувати, обмінювати і на інший вжиток скеровувати. За тим однак винятком, що окремі кметі, в цьому селі осілі, нам та нашим спадкоємцям кожного року до свята св. Мартина сповідника два гроші зобов’язані сплатити на чинш до нашого двору, і що згаданий Ходко або його спадкоємці з цього села нам або нашим дідичам кожного разу на посполите рушення, в Руській землі оголошене, буде зобов’язаний давати одного вершника та одного лучника з добрим озброєнням та на коні, і з повним забезпеченням. Обіцяємо понад це вищевписаному Ходку та його спадкоємцям, що якщо буде вбитий у часі війни, під нашим керівництвом, або інший присуд прийме від наших ворогів, або потрапить у неволю, ухвалою справедливих мужів, до попереднього стану повернеться. Для засвідчення цієї справи нашим підписом і прикладенням нашої великої печатки затверджуємо. Діялося і дано в Ярославі, п’ятого дня після свята блаженної Люції року Божого 1373, в присутності чинних Богунка, магістра нашого двору, Мербота з Одійович, Єнка з Кончович, Ходка з Бібліч, Леона з Дворкович, Бєнка, львівського каштеляна та Йогана з Глогови, нашого протонотарія.
Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. – Lwów, 1875. – T. V. – Nr. VIII. – S. 9–10. Мова латинська.
№ 59 1377 р., жовтня 11. Перемишль. – Привілей князя Владислава Опольчика львівським отцям на села Кротошин, Зашків, Костіїв і чотири двори у с. Мервиця, виданий у присутності урядників, зокрема, руського старости Яцька Радла, ярославського каштеляна Віктора, галицького каштеляна Сціборія Андріяшка та ін.
In nomine Domini Amen. Ad rei memoriam Sempiternam Nos Ladislaus dei gracia Dux Opoliensis, vielunensis et Russie Tenore presencium singulis et universis quibus expedit notificamus. Quod quum ex vi concessionis
96
№ 5 9 . 1 3 7 7 р . , жо втн я 1 1 . П е р е м и ш л ь
domini Gregory Pape fratribus predicatoribus pro Christo peregrinantibus in terris infidelium misericorditer sit indultum, quod bona mobilia et immobilia possint obtinere et in pios usus convertere, prout eorum superioribus videbitur expedire, de consilio nostrorum fidelium ac de munificencia nostre largitatis Monasterio et Conventui in honorem corporis Christi fabricato et fratribus ordinis predicatorum in nostra Civitate Lemburga, ut eiusdem Monastery fratres eo fervencius possint intendere devocioni, villas nostras Krohoszin (sic), Zaskovicz, Kosczieiow et quatuor domus sive curias in villa Mervicz in districtu Lemburgensi sittuatas cum omnibus illarum utilitatibus, fructibus, proventibus, emolimentis et ceteris obvencionibus universis, eisdem iuribus et dominys, quibus easdem villas et quamlibet earum tenuimus, habuimus et possedimus et prout eedem ville et quatuor curie et earum quelibet in suis metis sunt limitate et distincte, videlicet agris, campis, pratis, molendinis, piscinis, aquis et earum decursibus, silvis, borris, virgultis, mellificys et ceteris earum pertinencys et appendys universis, damus, concedimus et donamus donacione inviolabili perpetue possidendas, tenendas, regendas ac utifruendas et in pios usus convertendas, prout superioribus prefati ordinis melius et utilius videbitur expedire. Specialiter tamen reservamus pro nobis et nostris posteris plenariam facultatem recipiendi annis singulis duos latos grossos vel quatuor parvos de qualibet domo seu fumo villarum predictarum. In cuius rei testimonium Sigillum nostrum presentibus est appensum. Datum in Prymsl die dominica ante festum Sancte Hedvigis (11 Października) anno domini Millesimo (Trecentesimo Septuagesimo) septimo. Presentibus nostris fidelibus Ieszkone Radlo Capitaneo Russie, Victore Castellano Iaroslaviensi, Stiborio Andreasskone Haliciensi et Franczkone Lubaczoviensi Castellanis, Chodkone Bibilsky, Hlebone et domino Nicolao Cancellario nostro, qui presencia habuit in commisso, testibus ad premissa. Пер ек ла д В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті про справу. Ми, Владислав, Божою ласкою князь опольський, велюнський і Русі. Змістом цієї грамоти засвідчуємо кожному зокрема і всім загалом, кому належить. Що коли силою надання Папи Римського Григорія домініканцям, що були послані в ім’я Христа в землі невірних, милосердно був наданий привілей, щоб добра рухомі і нерухомі могли отримувати і на побожний вжиток скеровувати, в міру того як вони надалі розвиватимуться, з вірної нашої постанови та великої доброчинності монастирю та ордену, створеному на славу Христа, і братам ордену домініканців у нашому місті Львові, щоб цього монастиря брати із запалом могли присвячувати себе побожному служінню, села наші Кротошин, Зашків, Костіїв і чотири доми або двори в селі Мервиця Львівського повіту розташовані, тримати, мати і посідати з всіма їхніми добрами, пожитками, прибутками, будинками та іншими всіма данинами, правами та власностями, що до цих сіл (належать), і внаслідок цього ці села і чотири двори, що в своїх межах і кордонах є встановлені і розмежовані, з ґрунтами, полями, луками, млинами, ставами, водами, каналами, лісами, борами, насадженнями, пасіками
№ 5 9 . 1 3 7 7 р . , жо втн я 1 1 . П е р е м и ш л ь
97
та іншими всіма до них належними даємо, призначаємо і даруємо невідворотно, з правом посідання, тримання, керування і використання на побожні цілі, щоб вищезгаданий орден краще і корисніше розвивався. Зокрема, однак, залишаємо за нами та нашими спадкоємцями повне право кожного року збирати з всіх будинків або домів згаданих сіл по два великих гроші або чотири малих. На підтвердження цієї справи наша печатка є привішена. Дано в Перемишлі в неділю перед святом св. Ядвіги (11 жовтня) року Божого 1377. У присутності наших вірних Єшка Радла, руського старости, Віктора, ярославського каштеляна, Сціборія Андреашка, галицького каштеляна, та Франчка, любачівського каштеляна, Ходка Бібільського, Гліба і Миколая, нашого канцлера, в присутності цих свідків відбулося затвердження.
Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. – Lwów, 1870. – T. ІІ. – Nr. VII. – S. 10–11. Мова латинська.
№ 60 1381 р., лютого 19. Ставка у середній течії р. Дон. – Привілей (тарханний ярлик) хана Тохтамиша Беку Гаджжі на увільнення його волості над Молочним лиманом від державних податків, із зазначенням адміністраторів Кримського улусу, причетних до збирання податків, а також розгалуженої системи податків, що збиралися в степах України за монголів
Головуючому (башлик) Кримським туменом Кутлу-Бузі, його даругамбеклярібекам, кадіям-законознавцям, його старійшинам [та] наставникам, його диванним писарям, його митникам [та] ваговикам, букаулам [та] туткаулам, хто б не був завідувачем якогось [державного] промислу: Державцю цього ярлика Беку Гаджжі, який перебуває під нашою опікою і дістав пожалування (союргал), було даровано чикиш* разом з додатками, який щорічно надходив до скарбниці з Сютґьольського іля (волості). Віднині і надалі уповноважені від [Кримського] тумену** нехай не збирають з [іля] Сютґьоля [податок] під назвою “салик” (салик), не беруть підвід (улаг) і харчів (шусун) і не домагаються і не збирають усередині та ззовні Криму на стоянках прирахованих до Сютґьоля людей, хоч би ким вони були, комірний податок і поземельний податок. Нехай вони звільняють від чикишу з усіх їх разом через виняток, який ми робимо, через протекцію, яку ми надаємо, через написання йому (Беку Гаджжі) тарханства нашого з пайзою*** та [оцим] ярликом і надають Беку Гаджжі вірою і правдою сприяння – отак ми забажали. Після такого нашого веління уповноважені від тумену особи, які стягають салик і кисмет (нерегулярні податки та штрафи), нехай побояться завдавати йому турботи та смутки.
Букв. вихід – весь комплекс урядових повинностей. Волость, що мала виставляти 10 тис. вояків, те саме, що улус. *** Запозичений монголами в Китаї клейнод; мав вигляд таблички, що носилася на поясі; документ засвідчує тривання даної практики на час видання ярлика.
* **
98
№ 6 0 . 1 3 8 1 р . , л ю то го 1 9 . Ста в к а у се р е д н і й теч і ї р . До н
Також і ти, Бек Гаджжі, якщо будеш чинити утиски бідним та убогим, говорячи “Он як мене пожалувано”, тобі також добре не буде. З такими словами було видано для постійного зберігання ярлик з червоною печаткою.
Григорьев В. В. Ярлыки Тохтамыша и Сеадет-Гирея // Записки Одесского общества истории и древностей 1844. – Т. 1. – С. 338–340. Переклад з чагатайської мови.
№ 61 1385 р. Каїр. – Свідчення єгипетського історика аль-Макрізі про прибуття до столиці мамлюцької держави у Єгипті посланців кримського улус-бека і привезені ними дипломатичні подарунки
11 зу-ль-гидджа 786 р. [24 січня 1385 р.] прибули посли [з держави] хана Токтамиша […]. Потім вони прибули на аудієнцію до палацу у понеділок 18 числа. При них були їхні подарунки, а саме: сім соколів з мисливських птахів, сім тюків тканин, декілька невільників. Коли було прочитано їхнього листа, то виявилося, що вони – посли правлячого землями Криму […]. 21 числа [вони були] нагороджені халатами і відпущені назад.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды / Изд. В. Г. Тизенгаузен. – Т. І. – СПб., 1884. – С. 441–442. Переклад з арабської мови.
№ 62 1386 р., не раніше травня 22. – Присяга луцького намісника Федора Данилевича разом з братом Михайлом на вірність королю Владиславу із зобов’язанням поводитися із підданими “исправно”, “как Богу любо”, слухатися короля “во всем, как … повелит”, боятися його як Бога, інформувати про все, “што кол от кого оуслышю на господаря нашего великого короля, лихо или добро”
Се язъ Федоръ Данильевичь исъ братомъ своимъ Михайломъ дала есва правду господареви нашему великому королю польскому, литоескому [!] дѣдич(у) и роускому, иных многихъ земль господареви. Оcподарь мой великий король, дал м(и) намѣстничати oy Луцьску, и съ его руки сѣлъ есмь; чинити ми исправно земляном, какъ Б(o)гy любо и осподареви моему великому королю, а слушати ми господаря своего великого корол(я) во всемъ, как ми повелить, и бояти м(и) ся его какъ Б(о)га. А што кол от кого оуслышю на господаря нашего, лихо или добро, того м(и) не оутаити господаря нашего великого короля. А што ми оускажет осподарь мой, тое радъ чиню и всею мыслью моею и до живота. А все ми доброе мыслити съ моимъ братом господареви нашему великому корол(ю). А города Луцьска блюсти ми, а никому не дати, алижь осподарь мой великий
№ 61. 1385 р. Каїр
99
король возметь, коли оусхочеть. На семъ на всем мы два исъ братом моимъ цѣлува кр(е)стъ, штожь нама все то исправити косподареви нашему великом(у) королю, а не исправива, судить намъ Б(о)гъ и честный кр(е)стъ и осподарева казнь и гроза.
Archiwum ksiąząt Lubartowiczów-Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1887. – T. 1. – № 7. – S. 7–8.
№ 63 1398 р., квітня 24. Ханська ставка поблизу с. Мишурин Ріг. – Фрагмент привілею золотоординського хана Тімур-Кутлука на подовження податкового імунітету (тарханства) Мугаммеду з його синами на належне їм на правах власності місто Індірчі поблизу м. Судак з переліком податків і повинностей, що звичайно збиралися на користь держави
[…] Ми ізволили, щоби державець цього ярлика Мугаммад одержав наше пожалування і став тарханом, тому що в предків Мугаммада з часів давно померлого Саїн-хана(хана Батия), переходив [тарханний] ярлик від одного до іншого, згідно з правилами істинного тарханства, тому що наш старший братхан пожалував його батька Гаджжі Байрама Ходжу, позаяк той сам звернувся до нас з проханням, пояснюючи, що настала його черга для призначення його тарханом, і ми визнали це подання можливим. Нехай віднині і надалі сини Мугаммеда, старший Гаджжі Мугаммед і Магмуд, будуть тарханами у [місцевості] Індірчі (разом з її землями і водами), яку вони придбали відповідно до оформленої за правилами шаріатської купчої, і в якій з давніх пір було чимало тарханів, і селище якої широко відоме – вона розташована по сусідству з містом на ім’я Судак, що [знаходиться] в тумені Криму та Кирк-єра. Нехай їхнім землям і водам, їхнім садкам та виноградникам, їхнім баням і млинам, їхнім землям – чи вони постійно використовуються, чи здавна лишаються порожніми – а також їхнім селам, оратаям і торговцям, хто б вони не були, ніхто не чинив насильства, нехай несправедливим чином не брали-стягали б будь-чого. Нехай не забирають тамгу (податок) з їхніх виноградників, з Інкінчі й Ускубола – комірний збір і гуменний збір (індір мали), а з приписаних селян – кисмет (нерегулярні податки і штрафи) та кубчур (натуральний податок на овець), ясак (натуральні податки) і калан (грошові збори?) – себто податок під назвою салик (річне). Нехай під час купівлі-продажу ними будь-яких речей у [містах] Криму чи в Кафі, по дорозі до цих міст чи прямо в них, на вході до них чи виході з них з них, не брали бадж (податок на продаж) і хардж (подорожній збір?), тамгу (ввізне мито), тартнак (вагове). Нехай не домагаються від тарханів та залежних від них людей дорожнього збору чи дозорного. Нехай не хапають їхню худобу для підвід [на державні потреби]. Нехай на ночівлюпостій до них не ставлять. Нехай не домагаються від них корму-фуражу. Нехай вони будуть захищені від будь-яких турбот, поборів і надзвичайних податків, щоби, перебуваючи у тиші та спокої, у години, призначені для молитов, вони
100
№ 6 3 . 1 3 9 8 р . , к в і тн я 2 4 . Х а н с ь к а с та в к а п о б л и зу с . М и ш у р и н Рі г
постійно підносили молитви і благословення за нас і наш рід родів. Виданий для постійного зберігання ярлик із золотим нішаном* і червоною тамгою**.
Григорьев А. П. Золотоордынские ярлыки: поиск и интерпретация // Тюркологический сборник, 2005. – М., 2006. – С. 97–100. Переклад з чагатайської мови.
№ 64 1420 р., квітня 15–24. Крим/Солхат. – Фрагмент ярлика золотоординського хана Улуг-Мугаммада Туглу-баю на посаду даруги Керчі з округою, в якому викладено функції даруги, описано межі Керченської округи та стосунки даруги з місцевими старійшинами
[…] Колись цей Туглу-бай звертався з поданням до хана, нашого великого старшого брата, кажучи про те, що на підставі звичного права батько його […] був [Керченським даругою], а тепер настала його черга [посісти цю посаду]. Попередній хан, старший наш брат [Тохтамиш] дістав від Туглу-бая заставу, з’ясував його справу, визнав його прохання можливим і ізволив пожалувати його посадою керченського [даруги]. Позаяк брати Туглу-бай і Хизр звернулися тепер до нас з проханням і представили ярлик на спадкову передачу їхньому роду [цієї посади], ми також, керуючись звичаями пожалувань покійних ханів, наших старших братів, ізволили передати Керченський іль (волость) Туглу-баєві як старшому братові і Хизрові. Віднині і надалі хто б не був, нехай не заміряється і не вступає ані в Керч, ані в місцевості, які здавна приписані до Керченського іля, які називаються Отли-Таз, Япин-Ґьолі, Істебан-Тюпи, Качир-Єрі, Кабак-Таш, Маджар, Кункуз, Качи, Балта, Керпіч, Туз-Ґьоль, Ікі-Умрак, Аяни та Кизилар. І ви, старійшини Керченського іля Селенга, Кічік і Каракчи, на чолі з Селенгою, всіляко допомагайте [державцям цього ярлика] у збиранні податків денної та нічної податі, орун (букв. тронний [збір]), черік (букв. військовий [збір]), тюкарек (роздача?), ок (“на стрілу”), кон (постій) і чикиш, не викривляйте сенсу вказівок Туглу-бая та Хизра, які робитимуться відповідно до наказів нашого ярлика, а збирайте, діставайте і накопичуйте. І ще платіть щорічно нашим пожалуваним державцям ярлика стільки ж, скільки й раніше ви платили своїм даругам. А також ми ізволили нікому не навертати на рабів-утікачів з Керченського іля, а належить їх вивести з готовністю звідти, де б вони не опинилися – у [містах] Крим, Кафі чи в Кипчацькому степу, і видати [державцям ярлика]. І нехай люди Керченського іля, які здавна мешкають там осіло чи кочують у тамтешньому юрті, не йдуть звідти і не вештаються.
Букв. відзнака, ханський вензель з ім’ям та титулом, що виписувався на початку ярлика. Тут: квадратна печатка, що була стилізацією китайських печаток. Тамги відбивалися з використанням золотих, червоних і синіх чорнил, що відповідним чином відзначалося в тексті ярлика.
* **
№ 6 4 . 1 4 2 0 р . , к в і тн я 1 5 – 2 4 . К р и м / Со л х а т
101
І вказівки, які виходять від Туглу-бая та Хизра і відповідають положенням нашого ярлика, щоб ніхто не смів викривляти, а невігласи, які викривлятимуть ці вказівки, неодмінно стерегтимуться цього робити, тільки-но дізнаються, що ті відповідали нашому велінню. І ви самі, Туглу-бай і Хизр, якщо коли будете утискати тих податних бідняків, які уже несуть тягар і перебуватимуть у вашому віданні, знайте, що і вам за це нічого доброго не буде. На підставі викладеного вище для постійного зберіганні видано цей ярлик з золотим нішаном та червоною тамгою.
Григорьев А. П. Золотоордынские ярлыки: поиск и интерпретация // Тюркологический сборник, 2005. – M., 2006. – С. 120–124. Переклад з чагатайської мови.
№ 65 1425 р., травня 12. Сучава. – Дарча грамота господаря землі Молдавської Олександра Воєводи боярину Стровчу, “істинному” і “вірному” слузі, який служив “правою і вірною службою”, на два села: Левошовці і Неполоківці та дві “пустелі”: одна – в Деревновцях, інша – в Черлені
† ìë(ñ)ò³þ áæ¿gþ ìû àëgkàíäðú âîgâîäà ãîñïîäàðü çgìëè ìî(ë)äàâñêîè ÷èíè(ì) çíàìgíèòî, èññè(ì) ëèñòî(ì) íàøè(ì) îóñè(ì) êòî íàíü îóçðè(ò) èëè gãî îóñëûøè(ò) ÷òó÷è wæg òîòü èñòèííûè ñëóãà íàøü âhðíûè ïà(í) ñòðîâ÷ü ñëuæè(ë) íàìü ïðàâîþ è âhðíîþ ñëóæáîþ. òhìü ìû âèähâøg gãî ïðàâóþ è âhðíóþ ñëóæáu äî íà(ñ) æàëîâàëè gñìû gãî îñîáíîþ íàøgþ ìë(ñ)ò¿þ è äàëè gñìû gìó îó íàøîè çgìëè îó ìî(ë)äàâñêîè äâà ñgëà íà èì# ëgâîøîâöè ñu îóñûìè ñâîèìè êuòû è ígïîëîêîâöè è äâà ïuñòûíè gäíà ägðgíîâgöü è íà ÷gðëgíîè ïðîòèâü âgëèêîè ìîãûëè. à õîòàðü òè(ì) äâî(ì) ñgëî(ì) ïî ñòàðû(ì) õîòàðî(ì) êuäà èç âhêà wæèâàëè. à õîòàðü òhìà äâhìà ïuñòûíhìà ïî ñòàðû(ì) õîòàðî(ì) êóäà çuêðú îæèâà(ë), mî áû gìó áûëè îóðèêü ñú îóñè(ì) äîõîäî(ì) gìó è ähòg(ì) gãî è uíu÷àòàìü gãî è ïðhuíu÷àòî(ì) gãî è ïðàmuðàòîìü gãî è áðàò¿#(ì) gãî, êòî áuäg(ò) áëèæí¿è. à òî gñìû gìu äàëè îóðè(ê) çà ðàâàñîâà ñgëà w(ò) ñî÷àâh è w(ò) ægæ¿è è çà òàòàðû mî áû wíè è è(õ) ïëgì# çà ðàâàñîâà ñgëà è çà òàòàðü, íèêîëè íguïîìèíàëè. à èíü ãîâîðèëè áû íèmî íèêîëè. à íà òî g(ñò) âhðà ã(ñä)âàìè è âhðà âúçëþáëgííàãîìè ñíà èë¿#mà âîgâîäû è âhðà uñè(õ) ähò¿è íàøè(õ) è âhðà îóñè(õ) áî#ðü íàøè(õ), âhðà ïàíà ìèõàèëà äîðîãuíñêîãî è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà ìèõàèëà äîðîãuíñêîãî è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà ãðè(í)êà è ähò¿è gãî, âhðà ïà(íà) ígãðû äâîðíèêà, âhðà ïàíà âàíh òuëîâñêîãî è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà æuðæà è ähò³è gãî, âhðà ïàíà âè(ë)÷è è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà èë¿#øà è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà äàíà è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà èñà¿# ÷àøíèêà è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà ígñò#êà è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà ñòàíà, âhðà ïàíà èâàíà ähäêà, âhðà ïàíà äúìúyêuøà è ähò¿è gãw, âhðà ïàíà îïðèøàêà è ähò¿è gãî, âhðà ïàíà ÷þðêþ è ähò¿è gãî, âhðà
102
№ 6 5 . 1 4 2 5 р . , тр а в н я 1 2 . Су ч а в а
ïàíà #êuøà âèñò¿#ðíèêà è ähò¿è gãî, âhðà ïà(íà) íhãîì ëîãîägòà, âhðà ïàíà mgôàíà êëþ÷íèêà è âhðà îóñè(õ) áîëhð íàøè(õ) ìîëäàâñêûè(ó) è âgëèêûè(õ) è ìàëûè(õ) è ähò¿ è(õ) ígïîðuøgíî íèêîëè íà âhêû âh÷íûè. à ïî íàøg(ì) æèâîòh êòî áóäg(ò) ãîñïîäàðü íàøîè çgìëè èëè w(ò) ähò¿è íàøè(õ) èëè w(ò) íàøè(õ) áðàòè èëè êîãî áú èçágðg(ò) áûòè, òîòû mîáû è(ì) ígïîðóøèëè íàøgãî äàí¿#, çàíóæg gñìû è(ì) äàëè çà è(õ) ïðàâóþ è âhðíóþ ñëó(æ)áó. òî(ã) ðà(ä¿) mî áû è(ì) ïîòâgðäèëè. à íàè áîëøgg ïîò[âðúæägí¿g òîìó] ëèñòó âgëhëû gñìû ñëusè íàøgìu âhðíîìu ïàíó êvï÷è÷þ ïðèâhñèòè íàøþ âgëèêîóþ ïg÷à(ò) ê ñgì(u) ëèñòv. ïèñà wàíöà ãðàìàòè(ê) îó ñî÷àâh â ëh(ò) s҃ö҃ë҃ã ì(ñ)öä ìë(è) â¿.
Documentele Moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare (anii 1374–1457). – Vol. 1. – Iaşi, 1931. – P. 173–174.
№ 66 1428 р., березня 14. – Уривок з листа Улуг-Мугаммада османському султану Мураду ІІ із повідомленнями про усобиці в Золотій Орді, про перебування ставки золотоординського хана біля Дніпра та про обмін дипломатичними місіями між державами через купців
[…] Наш брат-хан Токтамиш Хан і Ваш дід Ґазій Баєзід Беґ відповідно до доброго старого звичаю обмінювалися послами, подарунками, привітаннями і, перебуваючи у дружбі-приязні, удостоїлися милості Аллага. Потім, коли Всевишній своєю милістю доручив високе місце наших попередніх братів-ханів нам, поміж нами спалахнула ворожнеча і в наступному події розвинулися так, що престол дістався Бараку. У позаминулому році Божою милістю військо рушило у похід і ми змусили втікати Барака і Мансура. Трон і царство [Всевишній] вклав у наші руки, а оті втекли геть, забравши свої загони. Ось уже протягом одного-двох років ми прикочовуємо для зимівлі до Озю (Дніпра). Ми не вирядили до Вас людину, вважаючи, що коли б ми його послали, то Волох* його б не пропустив. Ми не знали, що від Вас водним шляхом до нас було відправлено чоловіка. Як сталося, що він не прибув? Про Ваше перебування у доброму здоров’ї та гаразді ми дізналися від [купця] Гаджжі Ібада Турка […]. Якщо ми будемо обмінюватися послами, подарунками і привітаннями, якщо будуть відвідувати один одного наші купці-уртаки**, хіба це не буде благом? [Щось] є минуще, а це залишиться на віки вічні. Повідомте, як краще видалити ту частину підвладних Волоху невірних, які перебувають поміж нами. Нехай сушею і водою їздять купці-уртаки і незаможні бідняки і добувають собі засоби на прожиток. Іще, аби Гаджжі Ібад Турк поїхав і спитав про Ваше здоров’я, ми відправили з ним лист-привітання, вважаючи, що Ви знаєте його як мудру людину.
* **
Тут: господар Валахії. Купці, які на паях виконували замовлення монарших покровителів.
№ 66. 1428 р., березня 14
103
Писано в рік мавпи в Орді на березі Озю двадцять сьомого дня місяця джумади-аль-авваль року вісімсот тридцять першого.
Григорьев А. П. Письмо золотоордынского хана Улуг-Мухаммада турецкому султану Мураду II // Тюркологический сборник, 1973. – M., 1975. – С. 54–55. Переклад з чагатайської мови.
№ 67 1433 р., січня 9. Краків. – Витяг зі статуту короля Владислава Ягайла про призначення старост
[…] Caeterum promittimus et spondemus: quod nullum terrigenam possessionatum pro aliquo excessu, seu culpa capiemus, seu capi mandabimus; nec aliquam vindictam in ipso faciemus, nisi judicio rationabiliter fuerit convictus: et ad manus nostras, vel nostrorum Capitaneorum, per Judices ejusdem Terrae, in qua idem terrigena residet praesentatus; illo tamen homine, qui in furto, vel in publico maleficio, (utpote incendio, homicidio voluntario, raptu virginum et mulierum, villarum depopulationibus, et spoliis) deprehenderetur: similiter illis, qui de se nollent debitam facere cautionem vel dare, juxta quantitatem excessus vel delicti, duntaxat exceptis. Nulli autem bona seu possessiones recipiemus: nisi fuerit judicialiter per Judices competentes vel Barones nostros Nobis condemnatus. Item promittimus, quod omnibus terrigenis, cum bonis et haereditatibus nostris granities postulantibus ac petentibus non denegabimus. Item pollicemur: quod omnes Terras nostras Regni nostri Poloniae, etiam Terrarum Russiae includendo, salvis tamen avenae contributionibus (de quibus Nobis, ad tempora vitae nostrae, sola Russia respondebit) ad unum jus et unam legem communem omnibus Terris reducemus: reducimusque, adunamus et unimus tenore praesentium mediante. Item attendentes, quod dicti Regni nostri incolae, et inhabitatores in favorem nostrae Majestatis, privilegiis ipsis, per Nos et nostros praedecessores concessis quandoque derogarunt: eadem ipsorum privilegia nostra, et praedecessorum nostrorum, Regum ac Ducum, et haeredum legitimorum et verorum Regni Poloniae praedicti, ad statum priorem reducimus, reintegramus, restauramus: ac praesentis scripti patrocinio confirmamus, ratificamus, et declaramus, ipsaque robur obtinere perpetuae firmitatis. Item si qui terrigenae, aut quivis alij incolae Regni Poloniae praedicti pendente lite in judicijs, pro quibuscunque causis concordare voluerint; a poenis nostris, et Judicum ac Subjudicum, Palatinorum ac Castellanorum, eosdem liberos facimus, et solutos. Item promittimus, quod nulli poenas super nobilibus, ad quas Nobis judicialiter fuerint condemnati, exigendas donabimus, sed eas per Nos, aut nostros Capitaneos, seu officiales exigemus: et exactas, juxta bene placitum nostrum convertemus. Item omnes incolae Terrarum, Cujaviensis et Dobrzynensis, de avena solita, quam Nobis solvere consveverunt, ad decem annos duntaxat Nobis respondere sint adstricti, quibus revolutis ab hujusmodi avena liberi sint, et exempti. Item Notarij Terrestres, ad Officium Notariatus promoti, semper soli judicijs, et non per alios, vel subscribas, vel surrogandos resideant, ubi commode potuerint, alias liceret eis habere substitutos, quos Baronibus, Judicibus Terrarum, in quibus officium hujusmodi possident, substi-
104
№ 6 7 . 1 4 3 3 р . , с іч н я 9 . К р а к і в
tuendos praesentare teneantur: et quod tales sint bonae famae, et a dictis Baronibus, et Judicibus, ad officium hujusmodi approbati; alias a Nobis continuo hoc ipsorum officium, alijs habilioribus, et magis assiduis est conferendum. Nulla autem levis causa, nisi ardua, absentiam Notariorum poterit excusare. Harum, quibus sigillum nostrae Majestatis appensum est, testimonio literarum. Datum Cracoviae feria sexta intra Octavam Epiphaniae Domini, anno domini 1433. Praesentibus Reverendis in Christo Patribus, Magnificis et Nobilibus: Alberto, Sanctae Gnesnensis Ecclesiae Archiepiscopo, et Primate, Sbigneo Cracoviensi, Joanne Vladislaviensi, Joanne Chełmiensi, Episcopis. Nicolao de Michałow Castellano et Capitaneo Cracoviensi, Petro Szafraniec Sandomiriensi, Joanne de Lichin Brzestensi, Іarando de Grabie Vladislaviensi, Palatinis. Petro de Bnino Gnesnensi, Laurentio Zaręba Siradiensi, Alberto Malski Lanciciensi, Dobeslao de Olesznica Woynicensi, Cristino de Koziegłowy Sandecensi, Domaratho de Kobylany Bieczensi, Cristino Brzczensi, Joanne de Kretkow Dobrzynensi, Varschio de Samborzec Zawichostensi, Paulo Slodczy Małogostensi, Stanislao Gamrat Polanecensi, Paszkone de Gosławice Konariensi, Stanislao de Gozdna Brestensi, Castellanis: Joanne de Olesznica, Regni nostri Poloniae Mareschalco, Petro de Pieszkowa skała Cracoviensi, Petro Korczbok Posnaniensi, Stanislao Bielawski Lanciciensi, Stanislao Sczkowski Vladislaviensi, Andrea de Lublin Dobrzynensi, Regni nostri Poloniae Thesaurarijs, Succamerarijs. Paulo de Bogumiłowice Cracoviensi, Joanne de Sprowa Sandomiriensi, Abraha de Sbąszyn Posnaniensi, Petro de Widawa Siradiensi, Nicolao Słup Dobrinensi, Judicibus. Stanislao de Charbniowice Sandomiriensi, Zegotha de Moykowice Siradiensi, Alexio Dobrinensi, Nicolao de Kościelec Bydgostensi, Vexilliferis. Petro Strynkowski Pincerna Lanciciensi, Sigismundo Bobowski Cracoviensi, Zawissio de Olesznica Sandomiriensi, Subjudicibus, et alijs Militibus in Generali Parlamento, seu Conventione constitutis. Datum per manas praedicti Reverendi, Patris, Domini Joannis, Episcopi Vladislaviensis Regni Poloniae Cancellarij, et Venerabilis Vladislai de Oporow, Decretorum Doctoris Decani Cracoviensis, Sedis Apostolicae Protonotarij, ejusdem Regni Vicecancellarij. Пер ек ла д […] Крім цього, обіцяємо і запевняємо, що жодного осілого зем’янина за будь-яку кривду чи вину не ув’язнимо чи ув’язнити не дамо, ані судового вироку не робитимемо, аж поки це в суді не буде справедливо доведено; і до рук наших, або наших старост, через суддів тих земель, в яких цей зем’янин перебуває; цей же, хто буде зловлений при крадіжці або публічній кривді (такій як підпал, вбивство, зґвалтування, спустошення сіл та військовий розбій), якщо себе не бажатиме зобов’язати заставою або порученням, також великими шкодами або злочинами, принаймні з винятком, що ми жодних дібр чи посесій не приймемо, доки не буде в суді суддями або нашими можновладцями визнаний винним. Далі обіцяємо всім зем’янам, з добрами та володіннями, що границь оскаржувати і порушувати не будемо. Далі обіцяємо: що всі землі нашого Польського Королівства, навіть землі Русі включаючи, за виключенням, однак, податку з вівса (з якого нам до кінця нашого життя єдина Русь відпо№ 6 7 . 1 4 3 3 р . , с іч н я 9 . К р а к і в
105
відатиме) до одного права і одного спільного закону всіх земель приводимо і приводитимемо, приєднуємо і поєднуватимемо змістом цієї грамоти. Далі звертаємо увагу, щоб згадані мешканці нашого Королівства та ті, що перебувають в нашій королівській ласці, привілеї ці, нами та нашими попередниками надані, ніколи не порушували; ці наші привілеї, наших попередників, королів, князів, законних і правдивих володарів Польського Королівства до попереднього стану повертаємо, поновлюємо і в присутності свідків документом затверджуємо, ратифікуємо і проголошуємо, і надаємо правної сили навічно. Далі якщо ці зем’яни, або які-небудь інші мешканці Польського Королівства згадані, судового розслідування перед вирішенням суперечки в суді стосовно будь-якої справи бажатимуть; їх від нашої кари, суддів і підсудків, воєвод і каштелянів звільняємо. Далі обіцяємо, що жодних кар, понад ті, що будуть в суді нами призначені, не вимагатимемо, тільки тих, які нами, або нашими старостами, або урядниками визначені, згідно з нашою умовою змінюємо. Далі всі мешканці Куявської і Добжинської земель зі звиклого податку, як нам платити призвичаєні, тільки до десяти років нам відповідати зобов’язані, потім від цього податку будуть звільнені і виключені. Далі земські писарі, на уряд писаря висунуті, завжди в єдиному суді, і не в інших, або підписками, заступниками засідатимуть, де відповідно зможуть, іншим личить мати заступників, яких можновладці, судді земель, на цьому уряді матимуть, і щодо заступників зобов’язуються, що ті добре ім’я матимуть, і згаданими можновладцями та суддями до цього уряду будуть затверджені; інші від нас продовжуватимуть урядування, інші жителями та більшими землевласниками є призначені. Жодна ж незначна причина, ані труднощі, не можуть виправдати відсутності писаря. Для засвідчення цієї грамоти печатка нашого маєстату є підвішена. Дано в Кракові у п’ятницю перед святом Трьох Королів, року Божого 1433. У присутності велебних у Христі отців, вельможних і шляхетних: Войцеха, гнезненського архієпископа та примаса, Збігнева, краківського єпископа, Яна, владиславського єпископа, Яна, холмського єпископа; Миколая з Михайлова, краківського каштеляна і старости, Петра Шафранця, сандомирського воєводи, Яна з Ліхін, брестського воєводи, Яранда з Граб’є, владиславського воєводи; Петра з Бніно, гнезненського каштеляна, Вавжинця Заремби, сєрадзького каштеляна, Войцеха Мальського, ленчицького каштеляна, Добеслава з Олесниці, войницького каштеляна, Крістіна з Козіглов, сандецького каштеляна, Домарата з Кобилян, бечського каштеляна, Крістіна, бжченського каштеляна, Яна з Креткова, добжинського каштеляна, Варші з Самбожець, завіхостського каштеляна, Павла Слодчого, малогостського каштеляна, Станіслава Гамрата, полянецького каштеляна, Пашка з Гославиць, конарського каштеляна, Станіслава з Гоздна, брестського каштеляна; Яна з Олесниці, маршалка нашого Польського Королівства, Петра з Пяскової Скали, краківського, Петра Корчбока, познанського, Станіслава Бєлявського, ланьцутського, Станіслава Счковського, владиславського, Анджея з Любліна, добжинського підскарбіїв та підкоморіїв нашого Польського Королівства, Павла з Богумиловичів, краківського, Яна зі Спрови, сандомирського, Абраха зі Збоншин, познанського, Петра з Відави, сєрадзького, Миколая Слупа, добринь-
106
№ 6 7 . 1 4 3 3 р . , с іч н я 9 . К р а к і в
ського суддів; Станіслава з Харбньович, сандомирського, Жеготи з Мойкович, сєрадзького, Алєкси, добриньського, Миколая з Косцєлець, бидгоського хорунжих; Петра Стринковського, ланцутського підчашого, Сиґізмунда Бобовського, краківського, Завіші з Олесниці, сандомирського підсудків та інших численних на генеральному сеймі присутніх. Дано вищезгаданим велебним отцем Яном, єпископом, канцлером Польського Королівства, та превелебним Владиславом з Опорова, писарем декретів, краківським деканом, апостольським протонотарієм, віце-канцлером королівства.
Volumina Legum. – Petersburg, 1859. – T. I. – P. 41–42. Мова латинська.
№ 68 1442 р., січня 12. Вільно. – Привілей короля Казимира Дениску Мукосійовичу на м. Збараж (пожиттєво) та села Збаразької волості (довічно) “за верную службу”, виданий за згодою Панів-Ради
М(и)л(о)стью Божъю, мы, великий княз Казимер, королевичъ, литовский, жомоитъскии, рускии и иныхъ, узревъши есмо верную служъбу слуги нашого пана Дениска Мукосеевича и погадавъши есмо с кн(я)зми, с рицеры, с паны, со всею нашою Радою, дали есмо ему Збараж до живота, а тые села – Исернь а Вандругу, а Лаховъцы, а Дьжемелинцы, а Пищацынцы, а Матфеевъцы, а Есковъцы, а Обычъ, а Вербую, а Ходаковъцы, а Серин на Случи, а Ястреблее в Городку, – со всимъ с тымъ, што к Збаражу и што к тымъ селомъ издавна слушаеть, з нивами и з сеножатьми, и с пасеками, и з ставы, и з ставищи, и з реками, и з бобровыми ловищи, и з дубровами, и з бортъными землями. А дали есмо ему тые села вечъно и непорушно, и его жоне, и ихъ детемъ, а не будеть детей, ино ближнимъ его. А тые села воленъ продати, замените, заставити и по д(у)ши дати. А Збаражъ по его животе коли быхъмо хотели отъняти у его жоны або его детеи, или у ближънихъ его, мы маемъ дати триста гривень. А на то светъки, кн(я)жата, рицери, панове и вся Рада наша. А на потверженье того и печать нашу казали есмо привесити к сему нашому листу. П(и)сан у Вилни, м(е)с(е)ца ген(варя) 12 дек, индикта 5.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 25 (1387–1546). Užrašymų knyga 25. –Vilnius, 1998. – S. 283–284.
№ 69 1445 р., липня 24. Луцьк. – Привілей великого князя литовського Свидригайла Петрашку Ланевичу Мильському на с. Сінне Луцького повіту за “службу верную, а никгды не опущоную”, виданий за згоди Панів-Ради
Милостью Божью великий княз Швитригаило, литовъскии, рускии и иныхъ. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ кождому доброму, нинешнемъ и напотомъ будучимъ, хто нань возрить или его чтучи услышить, кому жъ того
№ 6 8 . 1 4 4 2 р . , с іч н я 1 2 . В і л ь н о
107
будеть потребъно, ижъ видев намъ служъбу верную а никгды не опущоную слуги нашого верного пана Петрашъка Ланевича Мыльского, и мы, досмотревъ з нашими кн(я)зи и паны, з нашою верною Радою, даемъ и дали есмо в Луцъкомъ повете Сенъно село данъное со всимъ, што к нему слушаеть здавъна в гранехъ, какъ се в собе маеть сама отчизна в грани Хобовщина, от Шупъкова данчин, а от Котова осов, а от Пескова купля, а от Яблонъна леско, а от Моквина гурба, а Мощона прожор, и во всихъ его границахъ, и мы ему дали и записали за его к намъ верную служъбу тое село зверху писаное Сенно со всимъ тымъ, што к нему здавъна слушало и слушаеть. А которые три лезива Виненскои земли держали панъ Сенько Гостскии а панъ Анъдреи Чапличъ, а панъ Ивашко Подолянскии, очевисте перед нами и устъне поведили, штожъ тые три лезива вечъно и навеки продали преречоному пану Петрашъку Ланевичу Мылскому. Ино билъ намъ чоломъ, ижъ быхъ потвердилъ ему тые то писаные три лезива и з ихъ землями. Ино мы, в то угленувъши и порядивъши ся з нашою верною Радою, потвержаемъ и даемъ ему, и дали есмо и записали, за его верную к намъ служъбу тое село верху писаное Сенно со всимъ тымъ первеи выписанымъ, што к тому з века прислушало и слушаеть, вечисто а непорушно, со всими уходы и приходы, ничого на себе не вымениваючи, с приселъки и з селищи, и з нивами, и с пашнями, и з лесы, и з дубровами, и з боры, и з бортъными землями, и з гаи, и с пасеками, и з ловы, и з ловищи, и з бобровыми гоны, и с озерами, и з реками, и с криницами, и с потоки, и з ставы, и з ставищи, и з млыны, и з мыты, и з болоты, и з рудами, и таки, што в томъ именьи собе примыслить на новомъ корени посадити, со всими платы, што к тому селу слушает и перед тым слушало, и таки з луги и з сеножатьми, со всими пожитъки; может собе полепъшивати и розширивати, и осадити, и примножити. А даемъ и потвержаемъ тому первеи писаному пану Петрашку Ланевичу Мылскому верху менованья места вечъно и непорушно ему и его детемъ, и его внучатомъ, и его ближънимъ, и его щадком. Вольни во всемъ томъ именьи кому отдати и продати, и променяти панъ Петръ и его ближъние, и по немъ будучие. А при томъ были светъки, н(а)ша Рада верная: владыка луцъкий Феодосеи, панъ Иванъ Гулевичъ, панъ Васюта Тепътюковичъ, панъ Гаврило Шило, панъ Иванъ Волотовичъ, панъ Дениско Мукосеевичъ. На потверженье того моего жалованья и твердости печать нашу велели есмо привесити к сему листу. А писан у Луцку, под леты рожества Исус Х(ри)с(то)ва 1000 лет и 445 лета, м(е)с(е)ца июл(я) 24 ден, ин(дикт) 14. Приказ кн(я)зя Борисово Снаксара.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 25 (1387–1546). Užrašymų knyga 25. –Vilnius, 1998. – S. 292–293.
108
№ 69. 1445 р., липня 24. Луцьк
№ 70 1446 р., травня 13. Генуя. – Петиція колишнього консула Кафи Оливеріо Маруффо дожу і Раді Старійшин Генуї щодо відновлення справедливості від упередженого вироку суддів Кафи, що свідчить як про реальність контролю колегії суддів над діяльністю консулів, так і про можливість апеляції останніх до верховної влади метрополії
[…] Раніше Маруффо був консулом Кафи і призначив там певну кількість податків для підтримання міста і без всякої для себе вигоди. Проте його хибно було звинувачено в користі і присуджено до штрафу у 100 соммо. Синдики [судді], які засудили Оливеріо Маруффо, були упереджені і погано поінформовані. Син Оливеріо Маруффо Марко просив їх передбачити можливість перегляду рішення, ухваленого у відсутність батька; так воно могло б бути скасоване на підставі ознайомлення з автентичними документальними свідченнями і на підставі показів самого Оливеріо Маруффо. Синдики голосуванням вирішили передбачити можливість такого перегляду. Але відомо, що після завершення їхніх повноважень і відбуття до Генуї, їх неможливо зібрати разом і забезпечити кворум для прийняття рішення. Позивач неодноразово просив тих, що входять до складу Ради Старійшин і Наглядової Колегії Романії, вислухати його скаргу і відновити справедливість, звільнивши його від безчестя та виплати штрафу і видатків по ньому. Оливеріо Маруффо просить, щоби дож і старійшини доручили офіції Романії чи іншим достойним громадянам Генуї зібрати необхідні свідчення, тим більше що в Генує багато осіб, які тоді були в Кафі, і встановити істину. Рішення дожа Рафаеле Адорно, старійшин і Наглядової Колегії Романії: доручити Наглядовій Колегії розібратись і призначити одного зі синдиків комуни [Генуї] для поради, як слід відповісти на дану петицію.
Карпов С. П. Регесты документов diversorum filze секретного архива Генуи, относящиеся к истории Причерноморья // Причерноморье в средние века. – Вып. ІІІ. – СПб., 1998. – С. 42–43. Переклад з латинської мови.
№ 71 1449 р. Генуя. – Положення Статуту Кафи про вищі органи управління та посадовців генуезької колонії
Положення про консула Кафи із зазначенням його повноважень як голови генуезьких володінь в усьому Причорномор’ї, встановленням фіксованого жалування, та різними застереженнями щодо занять будь-якою комерційною діяльністю, хабарництва та зловживання службовим положенням Бажаючи приступити до початку Статуту Кафи та місць, які лежать у Великому [Чорному] морі, і встановити правила для Консула Кафи як голови та начальника означеного міста й усього Чорного моря та імперії Газарії, по№ 7 0 . 1 4 4 6 р . , тр а в н я 1 3 . Ге н у я
109
становляємо, узаконюємо і затверджуємо, по-перше, що Консул Кафи, який з часом має бути, на рік одержуватиме своєї платні 500 соммо кафської монети і що він ніяк не може, не сміє чи передбачати мати або одержувати прямо чи опосередковано іншого доходу, прибутку чи користі, окладу для старих службовців, що перебувають на утриманні, платні для нічних сторожів, слуг чи аргузіїв*, а лише звільнюється від податків на продовольство. Не в праві також згаданий Консул звільнити невільника чи інших осіб від податків Кафи. Якщо ж він вчинить всупереч цьому, то повинен на покарання повернути усе, що він одержав, незважаючи на дану заборону, а крім того заплатити ще стільки ж, себто суму грошей, які не можна було брати, і штраф […]. Крім того, постановляємо і наказуємо, щоби згаданий Консул не смів і не думав брати на відкуп сам чи через інших ніяких інших податків і стягнень, ані збирати їх, ані доручати збирати їх іншим, ані якимось іншим чином брати в цьому участь, прямо чи опосередковано під штрафом 100 соммо, четверта частина з яких належить звинувачу. Постановляємо понад те і узаконюємо, щоби згаданий пан Консул не міг, не смів і думати і не повинен був би займатися торгівлею, ані доручати торгувати від свого імені на весь час своєї каденції явно чи таємно, особисто чи через посередництво інших, в Кафі чи якомусь іншому місті, що підлягало б його віданню, під штрафом 500 за 100 усього того, чим і на яку суму він торгуватиме. Такий штраф надходить до комуни Кафи і […] його четверта частина віддається звинувачеві, ім’я якого повинно тримати в секреті […]. […] Консул по закінченні терміну каденції, коли синдики скінчать перевірку його дій, повинен повернутися у Геную з тими самими кораблями, на яких прибуде його наступник або з іншими, шляхом найзручнішим, найскорішим і найкоротшим, під штрафом від 100 до 200 соммо […]. […] Консул не може, не сміє і думати і не повинен брати чи залишати в себе якийсь дар чи подарунок від якої б не було персони, царствуючої чи намісницької, за винятком, коли він буде змушений прийняти на честь громади, бо буває, що [навколишні] намісники присилають конів чи щось подібне; але якби дар був надісланий йому, він повинен негайно відіслати його скарбниці […]. Не можна, однак, згаданому Консулу, самому чи через іншого, придбати подарунок, але можна прийняти лише їжу та напої, які він помірно міг би спожити впродовж доби […]. Положення про вибори вищого представницького органу влади при Консулі Кафи – Комітету Старійшин, який демонструє надання виборчого права громадянам та міщанам Кафи, описує процедуру таємного голосування під час виборів посадовців та приведення до присяги новообраних Постановляємо і наказуємо, що пан Консул, щойно вступить на відправлення своєї посади, зобов’язується обрати раду з восьми старійшин нижчеподаним чином: чотири з них повинні бути громадянами, а четверо – обивателями Кафи.
*
Персональні охоронці консула. № 7 1 . 1 4 4 9 р . Ге н у я
110
Сам пан Консул з массаріями(скарбниками), старим складом Ради Старійшин повинні обрати між ними двох старійшин і двох – якогось іншого нижчепойменованих комісій, а саме Наглядового, з чотирьох генеральних синдиків і комітету Торговельного, дбаючи про рівне представництво громадян та обивателів. Ці вісім чиновників разом із Консулом і скарбниками повинні обрати новий Комітет Старійшин киданням чорних і білих кульок, попередньо склавши присягу, що обиратимуть добре і по совісті. Не може ніхто бути допущений у згаданий Комітет, якщо за нього не було кинуто принаймні дві третини куль. Посада Старійшини триває лише шість місяців. Старійшини, обрані зазначеним порядком, повинні на початку своєї каденції присягнути на св. Євангелії, поклавши руку на св. Письмо, що будуть згадані та нижчепрописані правила виконувати і дивитися за їх виконанням, наскільки від них залежатиме, наказавши прочитати собі ці правила при заступанні на посаду […].
Устав для генуэзских колоний в Черном море, изданный в Генуе в 1449 году / Латинский текст с русским переводом В. Юргевича // Записки Одесского императорского общества истории и древностей. –Т. V. – Одесса, 1884. – С. 643–647; 651–652. Переклад з латинської мови.
№ 72 1453 р., березня 7. – Найраніший зі збережених документів Кримського ханату – тарханний ярлик, виданий правдоподібно палацевому лікарю Гекіму Ягьї; в ньому перераховано привілеї тархана, чим, між іншим, проявляється тягар державних податків і поборів для звичайних підданців Кримського ханату
В ім’я Аллага милостивого і милосердного. Силою Єдинобожжя і чудесами Мугаммада. Силою Вічного Бога (Тенгрі) в краю Мугаммада, Пророка Божого. Гаджжі Ґерей, слово моє. Цього Великого Улусу огланам і бекам туменів, тисяч, сотень і десятків, далі – його головному дарузі Емінеку, який відає Кримським туменом, та беям, далі – головному дарузі Кирк-Єра Шаг-Мердану, їх бейству головному сотнику Халілю, його достойникам великим [мужам], його законознавцям (муфтіям) і професорам медресе (мюдеррісам), суддям та базарним приставам (мугтесібам), його суфіям і шейхам, його писарям дивану, “державцю великої тамги”* Агмеду Ходжі Гаджіке головному митникові та [митникам-] ваговикам (тартнакчи), далі – головному митнику Кирк-Єті-Йері і ваговикам, продовольчим комірникам (анбарчі), таврувальникам (яфтачі) та податківцям (ясакчі), так званим каланщикам (збирачам поземельного податку), сторожовим військам, пограничним і патрульним заставам! Нехай вони [вищеперелічені у державця цього ярлика] не беруть і не кажуть [ніби це], мовляв “вершницький податок” (йорткан ясаги), мовляв
*
Ймовірно, завідувач палацевої канцелярії, аналог османського “нішанджи” – завідувача.
№ 72. 1453 р., березня 7
111
“привальне” (кара конак), подаючи на доказ [своїх повноважень] документ чи що б там не було. Нехай вони силою не вдираються у їхні доми і не змушують брати на постій. Нехай вони не беруть з їхньої худоби чи землі податку фураж, мовляв, [це] податок провіантом (сосун, монг. шосун). Нехай вони не забирають їхніх коней і тяглових тварин для [обслуговування] гінців (улак). Нехай вони не беруть податок, відрахування, мито та вагове від тих, хто б продав чи купив худобу та тяглових тварин, продав би чи купив рабів та рабинь. Далі, нехай вони не збирають мито та тамгу, якщо хтось відправить арби з сіллю, власні арби з продовольством у [міста] Крим і Кафу. Нехай [вони] не кажуть, мовляв, [це] “патрульне” (кабакчилик), мовляв [це] “заставне” (караколлук). Нехай вони не кажуть, мовляв, [це] седмина (гефте-єк) на податкову службу, мовляв, [це] збір за ловлю [втікачів?] (кап харчі), мовляв, [це] звичаєве за пулкуз (?), і не збирають [ці податки]. Ніхто, хто б вони не були, нехай не погрожують зброєю і силою нічого, хоч би що то було, не забирають. Ані найменшого і хоч би якого примусу, насильства, утисків, гніту, ворожості нехай вам не чинять. Посли та подорожні, хто подорожує “зсередини” (тобто суходолом) на конях чи “ззовні” (себто морем) на кораблях, займається торгівлею, коли продає та купує, йдучи та приходячи гінці та провідники, пташники (кушчі) та барсники (барсчі), корабельники (гемічі), мостовщики (кьопрючі), перевальщики (гічючі), головам гільдій усередині міст, а назовні їх – старійшини краю, які мешкають у селах, особи, які відають щонайменшою і будь-якою податковою справою, усі проводирі, усі люди, усі загалом – нехай знають! Державець цього ярлика Енгюрлі (з Анкари) Магмуд-оглу Гекім Ягья Ага був пожалуваний – нехай буде тарханом! Куди б він не сказав, нехай рушатиме [вільно і безперешкодно], куди б він не сказав, нехай крокуватиме! Від цього дня і надалі нехай від нього не беруть побору та стягнення. Нехай не нараховують і не беруть так званого річного (салиг). Нехай не кажуть, [що це, мовляв,] колуш кол[т]ка (“взаємна допомога”), і не чинять утисків, мовляв, воєнна потреба(?). Де б не було, якщо зберуть врожай, мовляв, комора продовольства, мовляв, комора сиру, що б не було – нехай [нічого такого] не говорять і [того] не забирають. Якщо хтось ослухається, мовляв, [це] звичаєве з току, і вчинить [відповідно], у Мене в [містах і округах] Кирк-єр, Крим, Кефе, Керч, Таман, Каба (Кабарда?), Кипчак, ніхто в місці, куди дійде мій наказ, хто б він не був, нехай не каже [мовляв] мито, вагове, данина, стягнення, і з Гекіма Ягьї нехай [того] не збирають. Ми сказали: “Перебуваючи у покої і ведучи праведне і скромне життя, нехай [пожалувані] творять нашим предкам увечері і зранку, вранці та ввечері у п’ятиразових намазах молитву і благословення”. Далі Ми сказали: “Зважаючи на твої минулі подвиги, яке б не знайшлося [в тебе] слово, нехай попросить”.
112
№ 72. 1453 р., березня 7
Далі Ми сказали: “[Коли] ми таким чином постановили і вчинили відповідно до цього ярлика, [тоді] що доброго буде тим особам, які чинитимуть утиски, насильства, гніт і ворожість Гекіму Ягьї, якого Ми учинили тарханом? Нехай же вони бояться!” Що би ми тут не сказали, ми видали ярлик, що містить усе це, із золотим вензелем та червоною тамгою. За літочисленням у рік курки вісімсот п’ятдесят сьомий, у щасливому місяці сафарі 26-го дня в понеділок. Написано у Великій Орді, у Кирк-єрі у палаці. Було представлено головним суддею (кадиль-куддат – “суддя над суддями”) Мевляною Садр-і-Джиганом. Написав Алі Бахши [писар].
Özyetgin A. M. Altınordu, Kırım ve Kazan Sahasına Ait Yarlık ve Bitiklerin ve Üslûp Incelemesi. – Ankara: TDK, 1996. – S. 112–115. Переклад з чагатайської мови.
№ 73 1466 р., квітня 10. Ставка на р. Азугли-Узень (?). – Лист (бітік) золотоординського хана Мугаммада (1465–1466) османському султану Мегмеду Завойовнику, відправлений з купцем Гаджжі Агмадом, із запрошенням до обміну торговельними караванами та підтримання дипломатичних стосунків через купців-дипломатів
Він! Могутністю неповторною і чудодійствами Мугаммадовими і міцніючою беззаперечністю Магмудовою – най увічнить Аллаг царювання його! Проводиреві султанів – милістю владики обох світів – найвеличнішому султану Мегмеду Ґазі пребагато вітань – по тому, як вони надійдуть, повідомляється, що посли-посланці наших давніх ханів – наших предків і посли-посланці з найкращих колишніх Ваших людей приходили один до одного, купецькі каравани приходили один до одного, подарунками та привітаннями обмінювалися, взаємно питалися про гаразд і здоров’я, дружбою-братерством досягали милості Всевишнього Аллага. Дякуючи милості Аллага, коли велике місце попередніх хані – наших пращурів – було милостиво подароване нам і в той час, коли ми за звичаєм наших попередніх кращих людей постановляли обмінюватися послами-посланцями, купецькими караванами, взаємно спитатися про гаразд і здоров’я, сталося багато поважних справ, тому наші люди не могли приїхати з цієї причини. Тепер же милістю Єдиного і Сущого Всевишнього Аллага, якщо з цього дня, примножуючи дружбу наших давніх добрих людей, примножаться добрі між нами стосунки, зміцнюючи у майбутньому дружбу поміж нами, наші добрі люди почнуть ходити один до одного, то [про це] дальній [государ] почує, а ближчий [государ] побачить. У минущому світі посеред друзів-ворогів чи не це буде доброю славою? Вважаючи так, відправили ми [до Вас] послом від давніх літ старого молільника за нас іменем Гаджжі Агмад, аби повідомити про наше добре здоров’я і лицезріти Ваш гаразд, відвезти вагоменьке привітання і легенький подарунок.
№ 7 3 . 1 4 6 6 р . , к в і тн я 1 0 . Ста в к а н а р . А зу гл и - Уз е н ь ( ? )
113
Писано у рік курки, за літочисленням [гіджри] вісімсот сімдесятого року, благословенного місяця берата, п’ятого [дня] по старому, коли Велика Орда була на березі Азугли-Узень, у вівторок.
Григорьев А. П. Письма золотоордынских ханов // Тюркологический сборник, 1975. – М., 1978. – С. 241–242. Переклад з чагатайської мови.
№ 74 1475 р., липень. – Фрагмент листа хана Менґлі Ґерея до неназваного османського достойника із подякою за визволення з генуезького полону і визнанням себе ставлеником османського султана, чим було створено формальний прецедент для підданства кримських ханів династії Османів
[…] заточений у темниці, я чув, як говорилося про Ваші високі і достохвальні якості, і я сподівався на те, що від Вас прийде привітання. Хвала Аллагові! Це сподівання нині здійснилося, Кефе стало країною ісламу і я знайшов привітання. Милістю Аллага, звільнений з темниці, я опинився ставлеником (тікме) нашого падишага*. Як я можу відплатити цей борг, якщо Бог не дасть мені засобу? Потрібно, аби Ваша милість захистила мене у присутності нашого падишага. Я виказав у присутності Агмеда Паші вірність, покірність і визнання нашого падишага і пообіцяв бути другом друзям падишага та ворогом його ворогам. Я тримаюся моїх обіцянок. Хоча мої вороги численні, я відмовляюся промовляти брехню та піддаватися інтригам. Я боюся, щоб Ви не довірилися наклепам. Не гнівайтеся на мене, перш ніж дістанете новини від мене. У сподіванні удостоїтися Вашої милості та довіри, цей лист Вам надіслано у першій декаді місяця ребі-уль-еввеля року вісімсот вісімдесят.
Le Khanat de Crimée dans les Archives du Musée du Palais de Topkapı / Présenté par A. Bennigsen, P. N. Boratav, D. Desaive, Ch. Lemercier-Quelquejay. – Paris, 1978. – P. 55–57. Переклад з османськотурецької мови.
№ 75 1475 р., літо-осінь. – Зведення з повідомлень про організоване плюндрування османськими військами під проводом великого везіра Ґедюка Агмеда Паши захопленого міста Кафи, для якого застосовувався перепис населення й майна та залучалися місцеві колаборанти
6 червня 1475 р. [османський головнокомандувач] Ґедюк Агмед [Паша] погодився на укладення триденного припинення воєнних дій. Одразу було розпочато власне переговори. До табору турецького вирушили чотири визначних
*
Османський султан Мегмед ІІ Завойовник (1451–1481). № 74. 1475 р., липень
114
До док. № 74
До док. № 79
мешканця, а власне Джуліано Фієскі, Баттіста Аллегрі, Сісто Чентуріоне і Грегоріо Россо […] Кафські парламентарії та представники паші уклали наступні умови здачі міста: мешканці Кафи та їхнє майно залишаться недоторканими; усі мешканці Кафи, які народилися та оженилися у Кафі, можуть залишатися на місці, виплачуючи лише харадж на користь султана; решта осіб, яка перебуває в Кафі тимчасово, може або лишитися на місці, або виїхати, забравши своє майно. Цей договір був підписаний делегатами кафської влади без попереднього погодження з народом. З тієї причини зчинилося обурення діями генуезьких парламентарів. У день капітуляції турецькі переможці підняли свої прапори на воротах Сан-Джорджо та Сан-Теодоро. Консул [Оберто Скварчафіко] з його радниками віддали в руки паші урядовий палац […]. 7 червня було оголошено розпорядження, щоби міщани знесли зброю до старого палацу консула […]. Упродовж наступних двох днів було проведено масові арешти. Було ув’язнено усіх чужоземців, які були у Кафі, а саме італійців, поляків, русинів, грузинів, черкесів та інших. У них було конфісковано всю їхню власність […]. Конфіскована здобич була колосальною, і сам Ґедюк, як казали, мав дістати з того джерела 25 тис. дукатів. Після пограбування чужоземців великий везір взявся за місцеву людність […]. [Названі вище] Аллегрі, Чентуріоне, Россо і Фієскі стали довіреними мужами везіра. До них долучився такий собі Альвіджо Гаспе […]. 9 та 10 червня чотири названі кафіота під керівництвом писаря великого везіра провели за його наказом перепис італійців, греків, вірмен, євреїв та інших. Враховувалося походження кожного мешканця, його професія, час проживання у Кафі, майно, місце походження, сімейний стан включно з часом перебування у шлюбі. Тоді виявилося, що в Кафі налічувалося до 70 тисяч населення і 8 тисяч будинків. 12 і 13 червня кафіотам було видано розпорядження під страхом смерті привести на огляд усіх своїх дітей віком від 7 до 20 літ […]. Огляд зібраних дітей проводив сам здобувач міста. Один зі свідків катастрофи повідомляє, що переможці забрали тоді 3000 хлопців і 450 дівчат […]. Протягом тих самих днів кафіоти були позбавлені всіх своїх невільників, які в кількості 3 тисяч перейшли у власність турків. Лише декого з них викупили їхні старі власники. Також було оголошено про негайну сплату на користь султана хараджу (данини). Він становив від 50 до 100 аспрів залежно від маєтності. 17 червня мешканці Кафи довідалися про те, що вони мають повернутися до нормальних занять […].
Małowist Marian. Kaffa – kolonia genueńska na Krymie i problem wsсhodni w latach 1453 – 1475. – Warszawa, 1947. – S. 333–336. Переклад з польської мови.
116
№ 7 5 . 1 4 7 5 р . , л і то - о с і н ь
№ 76 [1479–1480 рр.] – Перелік бояр у “Вержанском пути” “за Днепром” із зазначенням їхніх зобов’язань військової служби на користь великого князя литовського відповідно до розмірів земельних володінь
За Днепромъ бояръ у Вержанъском пути Лукъянъ Лапътевичъ. Васько Чортовичъ, братъ его Ивашъко. Олферъ Маръдасовъ, сыны в него тры: одинъ у поделе, а два с нимъ живуть. Сенько Водохлища, сыны в него два и тыи по служъбамъ. Близнаковъ Василеи, сынъ в него одинъ, братъ его Ивашъко, а третий братъ Михайло; вси три одно село держать, одну служъбу служать. Ферзиковъ Сенько, братъ его Ивашъко, третии братъ Занько, четвертыи братъ Федко; одно село держать, служъбу служать одну. Иванъ Гермневъ, въ него тры сыны; братъ его Тарасъ, в него два сыны; братъ ихъ Нестеръ, сынъ в него одинъ; вси тыи тры браты в поделе, двема служъбами служать. Иванъ Плакъса, братъ его Яковъ в поделе; село одно, служъба одна. Семенъ Федковъ. Кудинъ Путникъ, в него два сыны, трети[й] у служъбе; братоничъ Кудиновъ Ивашъко; двема служъбами служать. Иванъ Босолыковъ, братъ его Фома, третии братъ Сысои; вси у поделе, служъба одна. Ходыка Варварынъ. Сенько Отьчичъ, в него тры сыны – два с нимъ, третим въ служъбе. Ермакъ Бороднъ, в него тры сыны – служъба. Ивашъко Маръшинъ – служ(ба). Олешъко Наришъкинъ – служ(ба). Олешъко, Федоровъ сынъ, в него два сыны, одинъ малъ – служ(ба). Семенъ, братъ его Иванъ, третии братъ Микита, четвертыи братъ Юшъко Русановъ а Федько; тыи пять въси у разъделе, служъба одна. Иванъ Деръповъ – служъба. Федько, Моисеевъ сынъ – служъба. Микула, Симоновъ сынъ – служъба.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479–1491). Užrašymų knyga 4. – Vilnius, 2004. – S. 155–156.
№ 77 [1480 р., квітень]. – Присяга Олізара Шиловича, луцького намісника, на вірну службу королю польському і великому князю литовському з обіцянкою нікому не передавати держання Луцького замку
Я, панъ Олизар Шиловичъ, присегаю Богу и Пречистой Ег(о) Матери, и всимъ с(ве)тымъ, и королю его м(и)л(о)сти на томъ, иже ми его м(и)л(о)сти, г(о)с(по)д(а)ру королю, служити верно, к Великому Князству Литовъскому приять, а што слышавъши о недобромъ его м(и)л(о)сти, то ми его м(и)л(о)сти поведать. А тежъ, што ми его м(и)л(о)сть полецилъ и далъ Лучоскъ держати, маю тот город Лучоскъ держати веръно на короля его м(и)л(о)сть к Великому Княжъству Литовъскому, а не маю его никому спускати, ани ко однои инъшои стороне, толко г(о)с(по)д(а)ру королю его м(и)л(о)сти и Великому Княжъству Литовскому. А, Боже того не даи, господара короля если бы не стало, тогды тотъ городъ Луческъ маю спустите сыну его м(и)л(о)сти, котории будеш на Великомъ
№ 76. [1479–1480 рр.]
117
Княжъстве Литовъскомъ, и Великому Княжъству Литовъскому. Если то здержу, Боже помози ми, а если не здержу, побий ме Богъ въ души и въ теле, etc., etc.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479–1491). Užrašymų knyga 4. – Vilnius, 2004. – № 57. – S. 107– 108.
№ 78 Бл. 1487 р. – Скорочений виклад таємного допису до османського султана Баєзіда ІІ про службові зловживання урядового податного комісара (еміна) порту міста Кефе, який засвідчує сваволю та корупцію останнього, і в той же час демонструє ефективність османського комісаріату у справі контролю за діями урядовців на провінції
Казус__________________________________________________________ Нехай Аллаг Всевишній зробить вічним султанат їхньої високості Султана Баєзіда, продовжить його життя та щастя! Є надія, що розслідувавши невдячність одного з мізерників Кефе, Ви побачите, скільки з рук цього еміна Ягьї коїться гніту [Вашим підданцям]! Азаби та навіть яничари плачуть і стогнуть від його безчестя і волають [по допомогу], а той сидить [собі на своїй посаді], проїдаючи падишагове добро, неначе своє власне, сидить, тримаючи в страху край, примовляючи “Я – ставленик (дікме) [самого кадіаскера Румелії Чандарли] Ібрагіма Паші – відтепер хто мене скине?” Санджакбей (губернатор провінції Кефе) та кадії (судді) не знають про його заяви та залякування. Нині, є надія, що Ви [мій Падишагу] накажете розслідувати вчинки цього мізерника. Заради душі Вашого батька* – нехай буде запашною його могила! – та заради душі Мугаммада Обранця [Аллага] – нехай будуть над ним благословення [Аллага]! – Ви побачите списані у цьому дефтері всі казуси і накажете [їх] розслідувати. Тоді Ви побачите, скільки гніту коїться над падишагськими нещасними! […] Казус__________________________________________________________ Під час набору азабів (добровольці, які несли морську та гарнізонну службу) він бере один золотий (філорі) з кожного. Він записує одних, як таких, хто одержує платню, а інших – ні. Тоді він не платить зареєстровану платню, а тримає її для себе і платить за хабарі тим, хто був занесений у списки без платні. Коли азаби звільняються зі служби, він (Ягья) не платить їм платню, що набігає на час їх звільнення (за декілька місяців від попередньої виплати). Також він часто набирає та звільняє азабів без оповіщення санджакбея та аги азабів. Казус__________________________________________________________ Перед цим процедура була такою. Довірений писар санджакбея та ага азабів збиралися разом для проведення виплат азабам. Кожен записував дані у свій реєстр у час роздачі платні. Тепер же Ягья проводить виплати самостійно. Іноді
*
Мегмед ІІ Завойовник. № 78. Бл. 1487 р.
118
платні не видається по чотири-п’ять місяців. Зубожілі азаби ідуть жебрати до нього. Тоді він погоджується заплатити їм лише після одержання хабарів. Тепер азаби не торкаються навіть половини належної їм платні, тоді як до Порти були послані [звітні] реєстри про те, ніби платня була заплачена повністю. Емін Ягья каже, мовляв, Кефе – це не Геліболу, тобто уся відповідальність за збирання та розподіл прибутків покладена на мене одного. Нехай Султан спитає теперішнього дефтердара Джендереджі-оглу, чи є це правда, чи ні. Казус__________________________________________________________ Тут розкривається, які несправедливості чиняться проти Ваших рабів яничарів. На загал, він затримує платню на два-три місяці під приводом, що на митниці не зібрано ніяких прибутків. Він робить вигляд, ніби відкупи є збиткові, але тоді чому прибутки зросли до одного мільйона акче? Проте коли ми питаємо відкупників митниці, вони кажуть, мовляв, в нас повно грошей, але усі їх забрав емін. Насправді емін та відкупники разом за згодою розпоряджаються султанськими грошима. Вони позичають їх людям під відсотки або інвестують у торгівлю рабами і рабинями з Черкесії і привласнюють собі прибуток. Його обов’язком як еміна є покласти прибутки у скарбницю і запечатати їх. Усі раби і рабині, які потрапляють у розпорядження до відкупників податків, повинні знаходитися у його коморі. Якщо він стверджує, що придбав їх, Ви не повинні йому довіряти. Казус__________________________________________________________ Ось як він взаємодіє з бейту-ль-мальджи*. Один купець з Персії, вбитий у Тамані невірними, залишив по собі шість тисяч чадр, а також рабинь на додачу до його особистими речами. Продані як належить, вони повинні були б дати тридцять тисяч кефських акче. Але він продав чадри бейту-ль-мальджи по два з половиною кефських акче за штуку попри те, що люди при кадійському суді Тамані пропонували в кредит на три місяці по три-чотири акче. Так що сума за майно померлого купця, порахована у суді, на двадцять тисяч акче менша за реальну ціну, і відкупник купує його за цією ціною. Після цього відкупник та емін розпоряджаються ним, як хочуть. У всьому цьому можна переконатися з реєстрів судових рішень кадія, і всі люди у Тамані знають про це. Казус__________________________________________________________ Один руський купець помер у Кефе і залишив по собі майна на вісім тисяч акче. Бейту-ль-мальджи усе його забрали. Також бейту-ль-мальджи в Азаку забрали його майна на шість тисяч акче. Нічого з цього не дісталося султанові. Правила щодо такого майна добре відомі султанові. Казус__________________________________________________________ Один купець на ім’я Гаджжі Небі, який тримає крамниці, що належать султанові, приніс орендну плату за них до емінової скарбниці. Ягья заперечив,
*
Агент складу, в якому зберігалося майно, залишене померлими без спадкоємців.
№ 78. Бл. 1487 р.
119
що одержав ці гроші і зажадав заплатити ще раз. Небі був неспроможний заплатити ще раз, після чого емін Ягья надав Небі позику під відсотки за оренду. Ніколи не бачено, щоб емін надавав позику на оренду під відсотки. Казус__________________________________________________________ Донині прибутки з портів [провінції Кефе] щодня зростали і без нововведень. Нині Ягья, доповідаючи Порті по-своєму, запровадив нечувані нововведення у Татському ілі. Через ці нововведення джерела прибутків повинні були б також зрости. Проте прибутки віддано на відкуп за попередніми ставками. Причини цього належить розслідувати самому султанові. Казус__________________________________________________________ Повинно знати, що цей емін зібрав значно більше хараджу (поголовного податку), ніж він послав Порті. Деякі з надлишків походять від спадкоємців тих, хто у попередніх роках був занесений у реєстри і помер, а також від своїх власних стягнень, які він удає за нібито внесені до реєстрів хараджу. У давнину був тут один невірний, відомий під іменем Шканаз-оглу (“син Ашкеназа”), який звичайно окремо вів мовою невірних реєстр тих, хто підлягав стягненню хараджа (данини). Цей Ягья знайшов ці старі реєстри і, наполягаючи на тому, що ті померлі, які були занесені до них, були вписані до нового реєстру, він зібрав харадж за них. Теперішній реєстр, посланий Порті, це той самий, що Джендереджі-оглу використовував для збирання податків і відіслав до Порти. Якщо ці імена справді внесені до реєстру, чому тоді Джендереджі-оглу не зібрав їх? Реєстри Джендереджі-оглу повинно відіслати назад у Кефе з інспектором, щоби побачити, який надлишок зібрав [на свою користь] Ягья. Казус__________________________________________________________ Донині, коли емін збирав харадж, кадій або призначена ним особа засідали разом [з еміном]. Уже два роки ані кадій, ані призначена ним особа не були присутні, коли Ягья збирав харадж. Він сам збирав харадж у власній конторі. Султан може запитати в кадія, чому Ягья не хоче, щоби кадій сидів з ним під час збирання хараджу. Казус__________________________________________________________ Султан послав кілька наказів своїм представникам у Румелії та Анатолії, щоби зібрати додатково по двадцять акче з заможних невірних і по десять акче з бідних невірних. У Кефе також цей наказ було одержано. За губернаторства Касима Паші емін збирав харадж разом з цими додатковими акче. Потім, як прийшов цей емін, султан через співчуття до бідних надіслав – за поданням Касима Паші – новий наказ з тим, щоб він повернув додатково зібрані гроші бідним. Тепер, мабуть, менше половини цих грошей дійшло до бідняків. Усе це неможливо заперечити, бо воно відомо санджакбею, кадіям, мюдеррісам (професорам медресе) та міським мужам. Ми не можемо через брак місця говорити про менш важливі речі. Про його розкрадання султанських грошей можна судити з того, що на час свого прибуття в Ягьї не було жодного акче, тоді як
120
№ 78. Бл. 1487 р.
тепер нема такого великого купця (базарґян), який би не брав у нього грошові позики під відсотки. Але як гроші, так і бідняки належать султану. Най буде здоровий падишаг! Казус__________________________________________________________ Місцеві кадії не можуть виконувати своїх обов’язків, тому що вони бояться [цього] еміна. Він рве на шматки їхні папери і відвертається спиною від їхніх постанов. На порушення шаріату і всупереч постанові кадія Кефе він одружився з розлученою жінкою, чий законний очікувальний період після розлучення ще не вибіг. Чуючи чутки, як скривджені люди подають їхні скарги султанові, він готується втекти і каже, що його було закликано до Порти, щоби запропонувати вищу посаду. Най Аллаг поспівчуває людині, що є приятелем Султану і читає йому цей допис!
İnalcık H. The Customs Register of Caffa, 1487–1490 [Sources and Studies on the Ottoman Black Sea. Vol. I.] / Ed. V. Ostapchuk. – Cambridge, Mass., 1996. – P. 99–102 (переклад англійською); 151–156 (текст), XI–XІI (факсиміле). Переклад з османсько-турецької мови.
№ 79 1490 р., серпня 28. – Уривок зі звіту кадія м. Кілія до імперського уряду про джерела прибутків, які могли б підлягати оподаткуванню державною скарбницею, який демонструє відповідальність та повноваження кадіїв (суддів) як урядових агентів на провінції щодо визначення джерел державних прибутків відповідно до норм ісламського та султанського права; у документі також засвідчено щільний та ефективний контроль центрального уряду за роботою провінційних урядовців
Причина, чому ми представляємо Султанському Порогу всі ці речі, як вони відбуваються, є та, що ми дістали імперський наказ від Порти – що його кожен в цілому світі мусить слухатися – в якому постійно наказувалося наступне: якщо будь-яке джерело прибутку було не включене до прибуткових промислів (мукатаа), що були віддані відкупникові, тоді я, кадій, повинен би віднести володіння ним до султанської скарбниці. Мені належало б ретельно дослідити, чи [якийсь відкупник зміг] би взятися за нього за певну суму грошей. Я повинен би віддати його (джерело прибутку) на відкуп і доповісти [про це] Порті, щоби воно було занесене у реєстри [податкових промислів] (мукатаат дефтерлері). Так, наприклад, згадувалося, що серед таких джерел прибутку, як штрафи, податок на наречених, які тримають санджакбеї [Кефе]. [Винна] монополія і сіль, що ввозиться з Молдавії та інших місць, поки що нікому не були віддані на відкуп. Подібно, ніхто не брав на відкуп мал-і ґаіб (податок за повернену худобу, що втекла), мал-і мефкуд (податок за власність, повернену відсутнім певний час спадкоємцям), бейту-ль-мал (склад власності померлих без
№ 7 9 . 1 4 9 0 р . , се р п н я 2 8
121
спадкоємців), і десятину із зернових (ошр-і галлат). Однак агент Іскендера Бега [Міхал-оглу] засперечався з відкупником податків за розпорядження і вони усе ще сперечаються про це. В дійсності ж ніхто не став його законним державцем. Остаточне ж рішення належить султану! […] Також збір під назвою селяметі-і араба (возова повинність), що звичайно збирався на користь султанської скарбниці. Його було віддано на відкуп із запропонованими вище поправками після того, як про цю справу було зроблене представлення Порті (себто імперському уряду) і було одержано наказ, що дозволяв продаж [цього відкупу на аукціоні]. […] Було зроблене представлення султанському уряду, що рента за бозахане (пивниці бузи) та мумхане (свічні майстерні) і збір по одному акче за голову бранця та за голову коня під час транзиту через порт були віддані на відкуп за певну суму грошей, але потім надійшов другий наказ із запитом про відкупників, які були донині і який вони дали прибуток. [Відповідно до цього наказу були проведені розслідування і представлено доповідь про те, що насправді] надходження від бозахане та свічної монополії поки що нікому не були віддані на відкуп і що їх тримають їхні фактичні власники і що обсяги прибутків відомі лише їм. Щодо податку в одне акче за бранців та коней [які провозяться через] порт, його взагалі не було віддано на відкуп. Ніхто його не контролює. Позаяк було наказано доповісти про ці речі у подробицях, оцим вони й представлені Порті. Остаточне ж рішення належить султану! […]
İnalcık H. The Customs Register of Caffa, 1487–1490 [Sources and Studies on the Ottoman Black Sea. Vol. I.] / Ed. V. Ostapchuk. – Cambridge, Mass., 1996. – P. 103–105 (переклад англійською); 162–165 (текст), XVII–XXI (факсиміле). Переклад з османсько-турецької мови.
№ 80 1496 р. – Витяг зі статуту короля Яна Ольбрахта про урядників і місце проведення старостинських судів
De locis Iudiciorum Capitaneorum et quatuor articulis iudicandis Item ad tollendum nonnullorum Capitaneorum abusus: dum videlicet relictis Capitaneatuum locis consvetis in quibus judicia excercere consveverunt: nonnunquam Tribunalia Judiciorum suorum in locis officio ipsorum alienis constituunt, decrevimus et statuimus, ut ipsi Capitanei Terrarum ac Districtuum non in alijs judicent locis, quam Capitaneatuum proprijs, alias in quibus judicia esse consveverunt, articulos tamen quatuor duntaxat in privilegio praeinserto descriptos. De iudicis Capitaneorum quot vicibus celebrabuntur Haec autem Judicia celebrabunt in sex septimanis quibus personaliter intersint, et quoties non interessent contituent Judicem nobilem possessionatum in eodem Capitaneatu domicilium habentem, causasque et judicia discernere scientem, quod faciant sub privatione Capitaneatus, cui poenae subijcientur quotiescunque causa
122
№ 80. 1496 р.
quacunque privata impediti judicijs non interessent, excepto quod propter necessitates aut actiones Reipublicae vel nostras interesse non valerent. De nullitate Judicij Capitaneorum Et nihilominus si quid ultra articulos quatuor aut in alijs temporibus et locis inconsvetis judicarent; id irritum, et inane esse volumus et decernimus. Пер ек ла д Про місце старостинських судів і чотири статті судіння Потім для використання у всіх староствах: доки як личить залишені на місцях уряди старости звиклі, в яких суд відбуватися має, від часу до часу трибунали свої суди на місці цих урядів призначатимуть, це проголошуємо і встановлюємо, що самі старости земель і повітів судитимуть не в інших місцях, а власне в старостві, статей однак чотирьох дотримуючись, які в привілеях записані. Про старостинські суди, як довго вони відбуватимуться Далі суди відбуватимуться протягом шести тижнів, якими особисто завідуватимуть, і те, як часто назначатимуть, забезпечуватиме шляхетський суд, який засідає в цьому старостві на місці, і справи та суд розділяти вміє, що роблять під опікою староства, якій карі підлягають і кожного разу, як тільки приватна справа недоступна судам буде, за винятком того, що стосується небезпеки або діяльності держави або наших інтересів стосуватиметься. Про уневажнення старостинських судів І в жоден спосіб, якщо щось понад чотири статті або в інші терміни і в інших місцях незвиклих судитимуть, це бажаємо і наказуємо уневажнити і стерти.
Volumina Legum. – Petersburg, 1859. – T. I. – P. 118. Мова латинська.
№ 81 1499 р., травня 3. Краків. – Номінація королем Яном Ольбрахтом белзького воєводу Петра Мишковського на старосту львівського і генерального руських земель
Iohannes Albertus dei gracia rex Polonie, suppremus dux Lithuanie, Russie Prussieque etc. dominus et heres, una cum prelatis et baronibus consiliariis nostris, recognoscimus tenore presencium quibus expedit universis: quomodo attenta magnifici Petri Myschkowszky pallatini Belzensis sincere nobis [dilecti] fidei integritate et in rebus gerendis pericia, sibi capitaneatum nostrum Leopoliensem integrum cum opidis videlicet: Glynyany, Scziezycz, Wyszna et Busko cum omnibus villis, eciam
№ 8 1 . 1 4 9 9 р . , тр а в н я 3 . К р а к і в
123
cum omnibus utilitatibus, proventibus magnis et parvis, ab antique quomodolibet ad prefatam Leopolim Busko et villas pertinentibus [conferimus] eundem pro defensione terrarum Russie in capitaneum generalem constituentes. Cui quidem Petro pallatino quolibet anno mille florenos pro coquina sua, sicut iam anno presenti dedimus, dare debemus interim quo cum Turco bellum habuerimus, ipseque Petrus pallatinus in capitaneatu prefato prestiterit; si vero cum eodem Turco pacem habuerimus ipsumque de capitaneatu eodem amoverimus, a solucione predictorum mille florenorum erimus liberi et absolute. Debebimus tamen cum eodem Petro mittere aliquem nuncium nostrum ad revidendum et conspiciendum proventus capitaneatus prefati, qui cum ipso Petro tractabit et concludet de numero familie, quam idem ipse Petrus pallatinus pro defensione Thartarorum servare debebit iuxta suam possibilitatem. Item cum quibuscumque rebus eidem pallatino castra condescendemus, cum his eciam omnibus viceversa condescendere debet. Item pixides et pulveres, quociens deficient, eidem dare et mittere debebimus. Item ipse Petrus pallatinus debebit exploratores fideles et diligentes servare interim, quo trecenti floreni sibi dati per nos sufficient, de quibus ipse nobis racionem facere debebit; deficientibus vero prefatis tricentis florenis, debebimus eundem Petrum pro aliis exploratoribus de cetero servandis providere. Item quando voluerimus vel placuerit nobis aliquem alium in capitaneum ibidem constituere, tunc debemus eidem Petro pallatino notificare ante hoc unum quartale anni; similiter et ipse cum nollet ibidem morari, tunc nobis eciam debet manifestare ante quartuale anni, et nos alium loco sui in capitaneum constituere tenebimur. Harum quibus sigillum nostrum presentibus est subappensum testimonio literarum. Datum Cracovie, feria sexta festi invencionis sancte crucis, anno domini millesimo quadringentesimo nonagesimo nono, regni nostri septimo. Relacio eiusdem reverendi in Christo patris domini Vincencii de Przeramb episcopi Plocensis et regni Polonie vicecancelarii. Пер ек ла д Ян Ольбрахт, Божою ласкою король Польщі, великий князь Литви, Русі, Пруссії і т.д. пан і володар, разом з прелатами та достойниками нашої королівської ради, визнаємо змістом цієї грамоти всім, кому потрібно. Оскільки, звертаючи увагу на вельможного Петра Мишковського, белзького воєводу, щиро нам милого, вірного, пильного й у речах досвідченого, призначаємо на наше генеральне львівське староство, разом з містами: Глиняни, Щирець, Вишня і Бусько, зі всіма селами, навіть зі всіма добрами, великими і маленькими прибутками, віддавна до Львова, Буська і сіл належними, з метою захисту руських земель. Цьому Петру, воєводі, будь-якого року, як, наприклад, поточного, даємо тисячу злотих на кухню, давати зобов’язуватимемося у разі війни з турками, коли Петро, воєвода, на згаданому старостві залишатиметься; якщо з турками матимемо мир і його зі староства усунемо, тоді ми будемо звільнені від обов’язку платити згадану тисячу злотих. Зобов’язуємось навіть з цим Петром висилати наших гінців для ретельного огляду і нагляду над прибутками згаданого староства, які з Петром обходитимуть і включатимуть всі сім’ї, які далі цей Петро, воєвода, від нападу татар зобов’язаний захищати в міру своїх
124
№ 8 1 . 1 4 9 9 р . , тр а в н я 3 . К р а к і в
можливостей. Далі з будь-якими речами цьому воєводі замок доручаємо, який він зобов’язаний натомість нікому не доручати. Далі пушок і рушниць, скільки бракуватиме, зобов’язуємось давати та висилати. Далі цей Петро, воєвода, зобов’язується слуг вірних і старанних тим часом пильнувати, які нам платять триста злотих, з яких перед нами рахунок складати зобов’язаний; про тих же, які не сплачуватимуть згаданих триста злотих, зобов’язуємось перед Петром з інших джерел піклуватися. Далі коли забажаємо або буде постановлено, щоб когось іншого на це староство призначити, тоді обіцяємо цього воєводу Петра повідомити перед цим за квартал, подібно як хтось інший так забажає вчинити, тоді нас зобов’язаний повідомити за квартал, і ми іншого на місце старости призначити обіцяємо. На підтвердження цієї грамоти в присутності свідків наша печатка є привішана. Дано в Кракові, в суботу, на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, року Божого 1499, панування нашого – 7. Реляція велебного в Христі Вінценція з Пшерамб, плоцького єпископа та віце-канцлера Польського королівства.
Archiwum Komisyi Historycznej. – Kraków, 1898. – T. VIII. – S. 312–313. Мова латинська.
№ 82 1499 р., червня 23. Вільно. – Привілей великого князя Литовського Олександра князю Костянтину Острозькому, великому гетьману литовському, старості брацлавському і звенигородському, за вірну службу та заслуги на маєток Звягель і волость у Київському повіті, раніше належних князям Василю та Андрію Семеновичам Звягельським; наданий за згоди ПанівРади
Во имя Боже амин. Абы запомненя рѣчи с часов вдѣланыхъ не вдѣлалобы шкоды, слышно ест ажбы вчинки людъскии, которыижь [съ] часомъ отходят достаточнымъ сведетствомъ листов и на потомъ будучимъ былибы явны. Для того ку вѣчныи рѣчи памети мы, Олександръ, Божею милостью великий кн[я]зь литовский, руский, жомойтский и иних пан и дѣдич, чинимъ знаменито симъ н[а]шимъ листомъ, которымъ слушит всимъ нинѣ и потомъ будучим который на сес н[а]шь листъ посмотрит, иж вбачивши вѣрныи службы и шляхотне вроженого кн[я]жати Костентина Ивановича Острозского, вышшого гетмана великого кн[я]зьства литовского, старости бряславского и звинигородского в тот час будучого, которыи службы гораздо служил есть, и мы, видечи вчинки и хотячи его рыхлейшого вчинити ку тымже вчинкомъ, ему имѣне н[а]ше именемъ Звягол зо всими его приселки в повѣте Киевскомъ, што держал первѣй сего кн[я]зь Василей а кн[я]зь Андрѣй Семеновичи Звяголские, дали есмо ласкаве черес сес н[а]шъ листъ даемъ и записуемъ зо всими людми к том имѣню здавна прислушаючими и з ихъ службами и з роботами и теж с платы и цынши и з мытом и зо всими иными доходы грошей и теж меду данми, из ролями, из гаи, из боры, из борътями, ис синожатми, с паствами, з лозами, ис хворосты, з
№ 82. 1499 р., червня 23. Вільно
125
ловы звериными и теж з ловы бобровыми, ис принадами пташими, из рѣками, из малыми рѣчками, с озеры, ис ставы, ис крыницами з малыми и великими, из млины и их вымилки, а посполите мовячи зо всими доходы и зо всими потребами, которыи которьмколве именем званы будут слышаючи к ве[р]ху писаному тому имѣню, которымъ коли обычаемъ съ стародавна прислухали и нине сут и потомъ, которым-колве розумом або мудростю ч[е]л[о]в[ѣ]ческою могут розмножены быти – так широко и долго и кругло якъ тое имѣне выше писаное въ своих границах замѣpенo есть и роздѣлено, тымъ же обычаем какже и перво того держали тыи выше м[е]н[е]ныи кн[я]жата: кн[я]зь Василей а кн[я]зь Àндрѣй; а которым слугамъ тыи верху писанны кн[я]жата будут подавали именя въ Зъвягли, естли будут ему хотѣт служити и он ихъ с тых имѣней не мает рухати, а естли который с тыхъ не хотел ему служити и он [o]ставивши имѣне едь проч зо всимъ своимъ статкомъ, нижли от[е]цъ н[а]шъ, доброе памети корол его милость, так взял тое имѣне к своим рукам и што будет того имѣня людей або земли кому отдал и листы своими на вечность потвердил; и теж посли отца н[а]шого, кому будем того имѣня або земли и люди дали и листы н[a]шими на вѣчност будемъ потвердили, то мает вѣчно держано быти, а кому будет от[е]цъ н[а]шъ або мы того именя земли або люди дали до н[a]шей воли, то и теперъ в нашой воли; а тое выше писанное через шлах[o]тне вроженого кн[я]зя Костентина и теж на его наследъки власныи и зо всим правом панством и власностю [маеть] быти держано и поживано спокойне и скромливе, мает быти продано, и заменено, и заставлено, и oтдано доброволне на свои потребы и вжитки обернути, как ему и его властнымъ наследкомъ лепей а вжиточне взвидитcя, вѣчне на вѣки; на которыж рѣчи лепѣйше сведетство а болшее потвержене печат н[а]ша ест к сему н[а]шому листу завѣшена. А при томъ были шляхетне вроженыи панове рада н[а]ша кн[я]зь Вой[те]х бискуп виленский, кн[я]зь Мартин бискуп жомойтский, воевода виленский канцлер н[а]шъ пан Миколай Радивилович, воевода троцкий маръшалок земъский пан Ян Юрьевич, маршалок дворный намѣстник мерецкий и оникштенский пан Григорей Станкович Остиковича. Дано у Вилни, в лѣто сем тисяч семое, м[ѣ]с[я]ца июня кг ден, индикт вторый.
Archiwum Ksiąząt Lubartowiczów-Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1887. – T. 1. – № 117. – S. 117– 118.
№ 83 1501 р., квітня 13. Львів. – Форма присяги львівського старости
Iuramentum capitanei Leopoliensis. Ego … iuro Deo omnipotenti et Beate Marie Virgini et omnibus sanctis, quia cum castro Leopoliensi et aliis, que mihi a serenissimo principe et domino Johanne Alberto Dei gracia rege Polonie domino nostro gratiosissimo ad fideles manus ad tenendum et gubernandum creduntur et
126
№ 8 3 . 1 5 0 1 р . , к в і тн я 1 3 . Л ь в і в
committuntur, eidem serenissimo domino regi domino meo fidelis ero eademque et capitaneatum totum fideliter et in iusticia dirigam et servabo nullique alteri cum ipsis quam sue maiestati obediam nec alicui de ipsis quam sue maiestati cedam, cum sua maiestas ore suo vel litteris manu sua subscriptis mihi mandaret, et illa pro omni mea possibilitate ac periculis sive apertis sive clandestinis custodiam et servabo et si, quo Deus avertat, regia maiestas supradicta vita excederet, nimini de castris ipsis cedam fidei mee creditis, quam regi Polonie legittime electo. Ita me Deus adiuvet et hec sancta crux. Пер ек ла д Присяга львівського старости. Я … присягаю Богу всемогутньому і Пречистій Діві Марії та всім святим, що з львівським замком та іншими, які мені до вірних рук наш пан і Божою милістю король Польщі Ян Альберт довірив і переказав для тримання та керування, йому, найяснішому королеві та моєму панові, вірним буду та вірно і справедливо уряд старости виконуватиму та зберігатиму, і нікому іншому свій маєстат не передам ані не зречуся, з своїм маєстатом усно або на письмі мені наданим, й інші обов’язки зі всієї моєї можливості й у небезпеках без оприлюднення в таємниці стерегтиму і зберігатиму і, якщо Бог відвернеться, королівський маєстат попередньо згадане життя забере, нікого із замку не зречусь, дотримавши довір’я мені даного законно обраним польським королем. Так мені, Боже, допоможи та його святий Хрест.
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352–1783. – Lwów, 1938. – S. 153. Мова латинська.
№ 84 1511 р., березня 21. Краків. – Підтвердний привілей короля Сиґізмунда І шляхтичу Михайлу Павші на сорок служб людей у Жолудському повіті та пустища і селища у Черкаському та Київському повітах “за его к нам верную службу”
Жикгимонт, Божю м(и)л(о)стью корол полскии, великий кн(я)з литов(скии). Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на нег(о) посмотрит або чтучи его вслышит, н(ы)нешнимъ и потомъ будучимъ, кому будеть потреб того ведати. Билъ намъ чоломъ дворанинъ нашъ Михайло Павъша и поведил передъ нами, штожъ перво сего дали есмо ему у Жолудскомъ повете людей нашихъ берестовичанъ сорокъ служобъ а чотыри пустовъшчыны подле тых жо людеи на дворъную пашню. А к тому дали есмо ему селищо в Черъкаскомъ повете на имя Климятино. Тежъ поведилъ намъ, штожъ зять его, небожъчикъ пан Семенъ Романовичъ, далъ и записалъ своей жоне а его рожонои сестре Тотъяне у вене именья в Киеве, выслугу свою, на имя Дорогинь а Клешчевичы, а Коцевичы,
№ 84. 1511 р., березня 21. Краків
127
и тежъ куплю свою, што по близкости жоны свое купил у Васка Тихонича до живота ее. И мы и тыи именья по животе сестры его перво сего ему жъ дали и на тыи верхуписаныи люди на сорокъ служобъ и на селишчо в Черкасех, на Климятин и на чотыры пустовъшчыны, и теж на тыи именья, што есмо по животе сестры его ему дали, лисъты, первшую данину нашу, передъ нами покладалъ и билъ намъ чоломъ, абыхмо то потвердили ему нашимъ листомъ на вечъность. Ино мы, выслухавъши тыхъ листовъ, з ласки нашое, за его к намъ веръную служъбу и тежъ для его чоломъбитья, то вчынили: тыи у веръхуписаныи люди у Жолудъскомъ повете берестовичан сорокъ служоб и чотыри пустовъшчины подле тых жо людеи, и селишчо Климятин, и тежъ именья в Киеве, Дорогин а Клешчевичы, а Куцевичы, и куплю у Васка Тихонича, што есмо по животе сестры его пани Семеновое Романовича ему дали, потвержаемъ симъ нашимъ листомъ вечно и непорушно ему самому и его жоне, и их детемъ, и напотомъ будучимъ их счадъкомъ, со всими землями пашными и бортными, и сеножатьми, и зъ дубровами, и зъ лесы, и зъ гаи, и з данми грошовыми и медовыми, и куничъными, и со въсими платы и доходы, и з ловы зверыными и пташьими, и с озеры, и з реками, и з речками, и зъ езы, и з бобровыми гоны, и съ ставы, и з млыны и ихъ вымелъки, и со въсимъ по тому так долго и широко, какъ ся то здавъна и н(ы)не в своихъ границахъ маеть. И волен онъ то росъшырити и прибавити, и къ своему вжиточному и лепъшому оберънути, какъ самъ налепеи розумеючи. А на твердость того и печат нашу казали есмо привесити к сему нашому листу. П[и]сан в Кракове, лета Божего тисяча пятсот первого-на-десят, м(е)с(е)ца мар(та) 21 ден, индик(т) 14. Король его м(и)л(о)ст сам своею рукою подписал.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8 (1499–1514). Užrašymų knyga 8. – Vilnius, 1995. – № 606. – S. 442– 443.
№ 85 1512 р., березня 23. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда І писарю Михайлу Василевичу на с. Свинухи Володимирського повіту замість с. Торговиці Луцького повіту, віднятого у нього на користь кн. Федора Корецького під час перебування Михайла Василевича на дипломатичній службі в Орді
Жикгимонт, Божю м(и)л(о)стю корол полскии. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотрит або чтучи его услышить, нинешънимъ и потомъ будучимъ, кому будеть потребъ того ведати. Билъ намъ чоломъ писар нашъ Михайло Васильевичъ о томъ, што перво сего дали есмо ему село в Луцъкомъ повете на имя Торговицу и потомъ, какъ онъ былъ на служъбе нашои в посельстве в Орде, и мы без него тое село Торговицу вземъши к нашимъ рукамъ, [дали] двораномъ нашимъ
128
№ 85. 1512 р., березня 23. Краків
кн(я)зю Ивану а кн(я)зю Федору Корецъкимъ, и онъ, какъ з служъбы нашое зъ Орды приехалъ, билъ намъ чоломъ, абыхъмо его напротивко того инымъ чимъ осмотрели, и Панове Рада наша за нимъ нас просили, ижъ быхъмо его чимъ пожаловали. Мы, на причину Пановъ Рад нашихъ, з ласки нашое, напротивъку того села Торъговицы дали есмо ему у Володимерскомъ повете село з людми на имя Свинухи, и до старосты володимерского кн(я)зя Анъдрея Алексанъдровича писали есмо, абы ему в то увязанье далъ. И онъ деи ему в то увязанья не хотелъ дати для того, ижъ деи тые люди наши свинушане мают в себе нашъ листъ на то, ижъ не мели есмо ихъ отъ замъку нашого отдавати. И тыми разы онъ тые листы наши, першую данину на то, перед нами вказывалъ и билъ намъ чоломъ, абыхъмо тые люди ему дали и потвердили нашимъ листомъ на вечъность. Мы, бачечи, ижъ листъ нашъ дали есмо тымъ людемъ нашимъ свинухом, и хотечи листу нашому досыть вчинити, которые в томъ селе слуги путъные, в которыхъ нашъ листъ будеть, тыхъ Михаилу не дали есмо; усхотять ли они ему по доброй воли служити, и они нехай ему служать, а не усхотять ли, и они земли свои оставивши и мають пойти прочъ, где хотячи. А Михайло собе тые земли маеть людми прихожими осаживати. Нижъли которые люди тяглые есть в томъ селе и листу нашого не мають, тые мають ему служити, бо есмо дали ему тое село Свинухи и потвержаемъ то симъ нашимъ листомъ вечно и навеки непорушъно ему и его жоне, и ихъ детемъ, и напотомъ будущим ихъ щадкомъ, со всими землями тыхъ слугъ путныхъ и со всими людми того села, с пустовъщинами и со всими землями пашными и бортъными, и з ихъ уходы, где они будуть перед тым здавъна входы свои мевали, [с] боры, лесы и дубровами, гаи и полми, и сеножатьми, и з ловы зверинъными и пташъими, и с озеры, и з реками, и з ставы и ставищи, и з млыны и зъ ихъ вымелъки, и з болоты, и з бобровыми гоны, и з служъбами тыхъ людей, и со всими ихъ поплатъки и податьми, и з доходы, и со всимъ с тымъ, какъ ся тое село Свинухи и люди того села, и земли ихъ зъ стародавъна в своихъ границахъ мают и какъ на нас держаны к замъку нашому Володимеру. И воленъ онъ тамъ розширити, прибавити, людми осадити, к своему вжиточному лепъшому оберну та, какъ ся ему и его наследъкомъ налепей увидить. Стало ся и дано в Кракове, лет(а) Бож(его) нарож(енья) 1500 второго-надесят, м(е)с(е)ца марта 23 ден, инъдикта петнадцатог(о). При томъ были: воевода витебъскии, маршалокъ и секретар нашъ, панъ Иванъ Сопега; а маршалокъ, наместъникъ слонимскии, панъ Янъ Миколаевичъ; а маршалокъ панъ Александръ Ивановичъ Ходкевича; а маршалокъ и писар нашъ, наместъникъ довъкговскии, панъ Богушъ Боговитиновичъ. А на твердость того и печат нашу казали есмо привесити к сему нашому листу.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 25 (1387–1546). Užrašymų knyga 25. – Vilnius, 1998. – S. 283–284.
№ 85. 1512 р., березня 23. Краків
129
№ 86 1514 р. – Фрагмент Зводу звичаєвого права Угорського королівства у трьох частинах (Tripartium opus jurius consuetudinarii incluti regni Hungariae), що закріпив станові привілеї дворянства, зокрема, “право на управління”
ELSÖ RÉSZ NEMES MAGYARORSZÁG JOGAINAK ÉS SZOKÁSAINAK HÁRMAS FELOSZTÁSÁRÓL ÁLTALÁBAN 1. CZIM Miután isten segedelmével tulestem azokon a nevezetesebb dolgokon, a melyeket e munka bevezetésére elöbocsátani szükségesnek láttam, most már különösen e nemes Magyarországnak szokásairól kivánok értekezni. 1. §. Minthogy tehát minden jogi szokás, a melylyel élünk, vagy a személyekre, vagy a dolgokra, vagy a törvénykezésre tartozik; már pedig bizonyos hogy minden jog a személyek kedviért keletkezett; azért méltónak látom, hogy a fölvett tárgyat a személyek jogán kezdjem és azután a szokásjog másik két részéröl értekezzem (nem mindig következetesen ugyan, hanem néha megforditott rendben, mikén ttudniillik a törvényszékeken felmerülő dolgok rende és állása kivánja) és ezért helyesnek láttam e munkámat három részre osztani. 2. §. Elsö részben ugyanis, szólok a személyekre tartozó dolgokról, tudnillik; a mi nemességünk eredetéről és szabadságáról, fekvő jószágok és birtokjogok szerzéséről, kormányzásáról, megosztásáról, eladásáról, elidegenyitéséröl, cseréléséröl, eléveléséröl, zálogba adásáról, a határjárásról, a leánynegyed és hitbér fizetéséről, az ingó és ingatlan javak becsüjéről. 3. §. Második részben pedig a most emlitett fekvő jogászok és birtokjogok és egyéb dolgok iránt inditandó és támasztandó perekről, végrehajtásokról és az azok iránt hozandó itéletek rendjéről. 4. §. Végül a munkának harmadik és utolsó részében szólok, a maga rendjén, azoknak az ügyeknek és pereknek rendjéről és módjáról, a melyeket az ország vármegyéiből, Horvát-Slavonországból, Erdélyből és a szentszékektől fölebbezés útján a királyi Curiához följebb vinni és átküldeni szoktak. Ugyszintén a szabad városok törvényeiről, a bőnügyekről és ezek eldöntéséről; mindig azokkal a szükséges dolgokkal, a melyek az emlitett tárgyakra nézve megkivántatók és szükségesek. […] Пер ек ла д ЧАСТИНА ПЕРША ПРО ПРАВА ТА ЗВИЧАЇ БЛАГОРОДНОГО УГОРСЬКОГО КОРОЛІВСТВА У ТРЬОХ ЧАСТИНАХ РОЗДІЛ І Після того, як з Божою допомогою було вирішено усі питання щодо впровадження цього закону, я хочу висловитися з приводу звичаїв благородного Угорського королівства.
130
№ 86. 1514 р.
§ 1. У зв’язку з тим, що усі правові звичаї нашого повсякденного життя стосуються особи, справ або правосуддя (безсумнівно, що всі закони створюються на благо людей), я дозволю собі розпочати роз’яснення цього закону з права особи, а далі – що торкається двох останніх частин права про звичаї (щоправда, не завжди послідовно, а інколи – у зворотному порядку, згідно з порядком і станом справ, що розглядаються в судах). Тому я вважаю доцільним викласти цей закон у трьох частинах. § 2. У першій частині закону я висловлюся про справи, які безпосередньо торкаються людей: про походження і свободу нашого дворянства, про придбання худоби, отримання права на землеволодіння, права на управління, розподіл, продаж, відчуження, обмін землі, про втрату сили за давністю, віддання у заставу, розмежування землі, сплату податків, оцінку рухомого та нерухомого майна. § 3. У другій частині закону – про порушення судових справ зі згаданих вище питань (придбання худоби, отримання права на землеволодіння та ін.), виконання судових рішень, оголошення вироків судів. § 4. Наприкінці, у третій, останній, частині закону я висловлюся про вирішення справ і про порядок ведення судових процесів, заведених у жупах, Хорвато-Славонії, Трансільванії, консисторіях і пересланих на апеляцію до королівської Курії. Крім того, я зупинюся на законах вільних міст, кримінальних справах і їх вирішенні з відповідними поясненнями у кожному окремому випадку. […]
Magyar tőrvénytár (Corpus Juris Hungarici): 1000–1895. Milleniumi Emlékkiadás. – Budapest, 1897. – 53 old. Мова угорська*.
№ 87 1518 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Яна Хомантовського львівським земським суддею
Sigismundus etc. Significamus tenore praesentium universis, quia commendatam habentes integritatem et industriam generosi Joannis Chomanthowski, ipsi iudicatum terrae Leopoliensis vacantem per liberam resignationem generosi Nicolai Waglenski eiusdem iudicatus possessoris ultimi, dandum et conferendum duximus damusque et gratiose conferimus litteris nostris praesentibus tenendum, habendum, administrandum ac prouentus ad ipsum antiquitus spectantes tollendum, levandum et percipiendum. Quocirca vobis universis et singulis dignitariis, officialibus, terrigenis ac omnibus subditis nostris in terra Leopoliensi ubilibet existentibus mandamus, quatinus praefatum Joannem Chomanthowski pro vero et legitimo iudice vestro habentes ipsi de loco et proventibus ad ipsum iudicatum eius ab antiquo pertinentibus respondeatis et responderi faciatis, pro gratia nostra. Harum, quibus sigillum nostrum est appensum testimonio litterarum.
*
У зазначеному виданні вміщено оригінал Зводу латинською мовою і переклад угорською.
№ 8 7 . 1 5 1 8 р . , к в і тн я 7 . К р а к і в
131
Datum Cracoviae feria quarta proxima post dominicam Palmarum anno Domini millesimo quingentesimo decimo octavo, regni nostri anno duodecimo. Petrus etc. [episcopus et vicecancellarius subscripsit]. Relatio etc. [reverendi in Christo patris domini Petri]. Пер ек ла д Сиґізмунд і т.д. Повідомляємо змістом даної грамоти всім, що маючи рекомендацію ретельності та старанності, шляхетного Яна Хомантовського на суддівство земське львівське, вакантне через звільнення шляхетного Миколая Вагленського, останнього судді, надання і встановлення впроваджуємо і даємо, і ласкаво уділяємо цією нашою грамотою тримати, мати, керувати і прибутки до цього давні належні збирати, стягати і набувати. Для цього вам всім разом та кожному зокрема, достойникам, урядникам, зем’янам і всім підданим нашим будь-де у Львівській землі доносимо, щоб тепер згаданого Яна Хомантовського за правдивого і законного суддю вашого мали, і йому на місці за всі місцеві прибутки, до цього уряду віддавна належні, відповідали і відповідально робили за нашу ласку. На засвідчення цієї грамоти наша печатка є привішана. Дано в Кракові на четвертий день після Квітної неділі року Божого 1518, панування нашого – 12. Петро і т.д. (єпископ і віце-канцлер підписав). Свідчення і т.д. (велебного в Христі Ісусі Петра).
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352–1783. – Lwów, 1938. – S. 171–172. Мова латинська.
№ 88 1520 р., березня 15. Торунь. – Універсал короля Сиґізмунда І підскарбію земському Богушу Боговитиновичу про сплату заборгованих грошей за службу київському пушкареві Яну
Подъскаръбему земъскому, маршалку и писару нашому, деръжавъцы каменецкому, пану Богушу Боговитиновичу. Билъ намъ чоломъ пушкар нашъ Янъ о томъ, што есмо перво сего приняли его на замокъ нашъ Киев пушкаром и вмовили есмо з нимъ на кождыи год за службу его ему давати по двадцати копъ грошеи а по сукну, а онъ мелъ тежъ намъ на кожъдыи год давати по петинадцети камени салетри, и онъ деи тую салетру у кождыи год по петинадцети каменеи нам отдавалъ, какъ же и воевода киевъскии панъ Анъдреи Немировичъ писалъ к намъ, ижъ онъ тую салетру у кождыи год намъ давал а службу деи его только по тые годы заплачого ему двадцать золотых черъленых а шесть поставов сукна, а еще деи не заплачено ему ста копъ без пети копъ грошей а шести суконъ, и онъ тыми разы бил намъ чоломъ, абыхмо ему тую службу казали заплатити и оттол зъ замку нашого Киевъского его спустили для того, ижъ онъ у тои салетре, которую
132
№ 8 8 . 1 5 2 0 р . , б е р е з н я 1 5 . То ру н ь
намъ давалъ, шкоду и наклад свои великии принял купуючи котлы и иншые прыправы, и волы землю возечы и роботники наимуючы. Ино мы, не хотечы его с того замку нашого Киевъского спустити, ижъ онъ тамъ добре ся заховалъ, и зася есмо его на тотъ замокъ нашъ Киевъ умовили. Maет ему в кождыи год зъ скарбу нашого давано быти по тридцати копъ грошеи а по сукну люнскому, а онъ маеть намъ в кождыи годъ на тотъ замокъ нашъ давати по петинадцати каменец салетри и тую салетру на порох розбивати под сведом пана воеводинымъ и бояр, и мещанъ тамошних, и в час прыгоды маеть зъ замку нашого з делъ стреляти и пушкарскую службу намъ служити. А што ся дотычет старое службы его, мы тую службу его такъ розложили: маеть ему в кождыи год старое службы плачоно быти по двадцати копъ грошей а по сукну. И писали есмо в томъ до Пановъ Рад наших ихъ м(и)л(о)сти, абы их м(и)л(о)сть тобе росказали на новую службу в кождыи год зъ скарбу нашого ему платити по тридцати копъ грошеи а по сукну люнскому, а старое службы по двадцати копъ грошей а по сукну. Прото ж какъ панове их м(и)л(о)сть тобе роскажуть, и ты бы подле росказанья их м(и)л(о)сти тую службу новую и старую пенезьми и сукны на кождыи годъ тому пушкару нашому на замокъ нашъ Киевъ посылалъ у тотъ же часъ, какъ служебнымъ нашимъ киевъским за службу ихъ будешь давати, бо ему трудно оттол зъ замку нашого в кождыи год по п(е)н(е)зи за службу свою ездити. А мы до пана Януша Костевича и до пана Павъла Нарушевича писали, ажбы они на то п(е)н(е)зеи до скарбу нашого тобе дали с поголовщизных наших пенезеи, и листъ, которого часу почнеть ся ему служба его платити и што которого году заплачоно ему будеть, то бы еси на реестра писалъ, што его доидеть. Писанъ в Торуни, мар(та) 15 день, инъдик(т) 8. С подписью руки королевское. Копоть Васкович, писар г(о)с(по)д(а)ръскии.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 564 (1440–1523). Viešųjų reikalų knyga 7. – Vilnius, 1997. – № 47. – S. 62–63.
№ 89 Бл. 1520 р. – Витяг з узагальнюючого податкового перепису османського санджаку Кефе, що стосується населення міста Кефе, в якому представлено організацію населення самоврядними етнорелігійними громадами (дільницями), відзначено в числі осіб, які мали податкові пільги, османських державних службовців та представників самоврядних громад і гільдій
[Див. С. 134–143].
Başbakanlık Arşivleri, Тapu ve Tahrir Defterleri, No 370, s. 481–484. Переклад з османськотурецької мови.
№ 89. Бл. 1520 р.
133
134
Дільниця__________________________ мечеті Ходжи Джафара, звідти ж (з Франкської фортеці) імам та муедзин 2 дворів 20 неодружених холостяків 10 державець [султанського] привілею 1 наглядач вакфу 1 проповідник 1 збирачів податків 2 увільнений [від податків] 1 азабів 8 Дільниця __________________________ мечеті Магмуда Атчи, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 26 неодружених холостяків 2 професор 1 [урядовий] комісар порту 1 збирач податків 1 декламатор [Корану] 1 азаб 1 переписувач рабів 1
Каза___________________________________ Кефе
Утримання______________________ кази на день 100 (акче) Хасси___________________________________________________ Кефе їх високості падишага пристанища світу Населення________________________________________________ Кефе Дільниця__________________________ мечеті Ходжи Шабана професор 1 імам та муедзин 2 дворів 3 наглядач вакфу 1
Дільниця__________________________ мечеті Насуга Реіса у Франкському замку
імам та муедзин 2 дворів 10 неодружених холостяків 4 державець [султанського] привілею 1 увільнений від податків 1
Дільниця __________________________ мечеті Мусалла, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 12 неодружених холостяків 2 державець [султанського] привілею 1 азабів 2 підданий хана 1
Дільниця __________________________ мечеті Гаджжі Ґюшвера, звідти ж імам 1 дворів 23 неодружених холостяків 6 писар Балаклави 1 азабів 3
№ 89. Бл. 1520 р.
До док. № 89
136
Дільниця__________________________ мечеті Чінелю, що відноситься туди імам та муедзин 2 дворів 30 неодружених холостяків 7 державець [султанського] привілею 1 увільнений [від податків] 1 вчитель 1 декламатор [Корану] 2 азабів 5 підданий хана 1 професорів державців увільнених 2 [султанських] [від привілеїв податків] 6 3 управителів [вакфів] 2 вчителів 2 кадій 1 капітан 1 представник гільдій 1 нащадок Пророка 1 воротар 1 [урядових] комісарів та писарів 5
Дільниця__________________________ мечеті Болата, що відноситься туди імам 1
Дільниця__________________________ соборної мечеті Гаджжі Пірі дворів 4 неодружений холостяк 1 муедзин 1
Дільниця__________________________ мечеті Мерджана Аги, звідти ж імам 1 муедзин 1 дворів 61 неодружених холостяків 2 кадій 1 представник гільдій 1 [урядовий] комісар азабів та порту 1 державців [султанських] привілеїв 2 писарів 2 капітан 1 збирач податків 1 вчитель 1 воротар 1 азабів 3 нащадок Пророка 1
Підсумок_______________________________________ по Франкському замку
дільниць 10
імамів, дворів_____ неодружених муедзинів, 139 холостяків проповідників 34 декламаторів [Корану] 21
№ 89. Бл. 1520 р.
азабів 22
збирачів податків 4
підданих хана 2
№ 89. Бл. 1520 р.
У Зовнішньому ___________________________________ замку Дільниця__________________________ мечеті Ваїза Сіпага, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 16 неодружених холостяків 6 вояків гарнізону 1 Дільниця__________________________ мечеті Ходжи Джафара, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 31 неодружених холостяків 7 воротар 1 [урядовий] комісар 1
Дільниця__________________________ мечеті Халіля Яничара, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 23 неодружених холостяків 12 увільнений [від податків]1 державець [султанського] привілею 1 вояків гарнізону 2 воротарів 2 сліпець 1 азабів 2 Дільниця__________________________ Великої соборної мечеті, звідти ж професор та проповідник 2 муедзинів 2 дворів 24 неодружений холостяк 8 солдат гарнізону 1 азабів 2 декламатор [Корану] 1 попечитель мечеті 1
Дільниця__________________________ мечеті Сінана Аги, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 31 неодружених холостяків 2 азаб 1 представник цехів 1 імам писарів палацу 1
Дільниця__________________________ Нової соборної мечеті, звідти ж проповідник та імам 2 муедзинів 2 дворів 29 неодружених холостяків 7 увільнений [від податків] 1 державець [султанського] привілею 1 азабів 2 начальник податківців 1 попечитель мечеті 1
137
138
Дільниця__________________________ мечеті Сейїда Ялве, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 15 неодружених холостяків 1 представник гільдій 1 Дільниця__________________________ мечеті Мерджана Аги, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 39 неодружених холостяків 4 воротарів фортеці 1 солдат гарнізону 1 азабів 6 Дільниця__________________________ мечеті Ходжи Гасана, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 15 неодружених холостяків 2 юродивий 1 азабів 3 воротар 1 солдат гарнізону 1 державець [султанського] привілею 1 увільнений [від податків] 1
Дільниця__________________________ мечеті Хатун Валіде (себто матері) блаженного султана Мегмеда, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 55 неодружених холостяків 11 державець [султанського] привілею 1 підданий хана 1 азабів 3
Дільниця__________________________ мечеті Ходжи Велі, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 34 неодружених холостяків 6 воротар фортеці 1 солдат гарнізону 1 азабів 3 увільнений [від податків] 1 Дільниця__________________________ Мечеті Ак-Баш імам та муедзин 2 дворів 28 неодружених холостяків 3 представник гільдій 1 державець [султанського] привілею 1 азабів 5 Дільниця__________________________ мечеті Джат-Джат, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 3 неодружених холостяків 1 покликач 1
Дільниця__________________________ мечеті Агмеда Сер-Базара, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 32 неодружених холостяків 2 представник гільдій 1 державець [султанського] привілею 1 воротар фортеці 1 азабів 3
Дільниця__________________________ мечеті Ширвані, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 22 неодружений холостяк 1 воротар 1 представник гільдій 1 підданих хана 3
№ 89. Бл. 1520 р.
№ 89. Бл. 1520 р.
Дільниця__________________________ мечеті Хайреддіна, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 15 неодружених холостяків 2 воротар фортеці 1 увільнений [від податків] 1 азаб 1 переписувач вина 1 Дільниця__________________________ мечеті Гасана Руяна, звідти ж дворів 13 неодружених холостяків 4 азаб 1 солдат гарнізону 1 збирач рент для вакфу 1 Дільниця__________________________ соборної мечеті Касима Паши, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 19 неодружених холостяків 2
Підсумок_______________________________________ По Зовнішньому замку неодружених холостяків 83 дворів на постійних надзвичайних податках 122
дільниць 18
податних дворів 445
розрахунки____________________________________ державців солдатів та [султанських] воротарів привілеїв фортеці 5 24 азабів 29 представників гільдій 5 покликач 1 юродивий 1 сліпець 1 [урядовий] комісар 1 професор медресе 1 попечитель вакфу 1
імамів, муедзинів, проповідників, декламаторів [Корану] 42
увільнених [від податків] 5
попечителів мечеті 2
підданих хана 4
переписувач збирач рент вина для вакфу 1 1
Підсумок________________________ податних та постійно податних дворів 650
139
140
Дільниця__________________________ мечеті Сінана Аги, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 19 неодружених холостяків 12 підданих хана 9 проводир дервішського притулку 1 представник гільдій 1 азабів 2 увільнений [від податків] 1 ханський суддя 1 юродивий 1 Дільниця__________________________ мечеті Сейїда Яхши, там само імам 1 та муедзин 1 дворів 4 проводир дервішського притулку 1 Дільниця__________________________ соборної мечеті Гамзи Босняка, там само проповідник 1 імам 1 та муедзин 1 дворів 28 азаб 1 увільнений [від податків] 1 неодружених холостяків 8
У Земляному___________________________________ Місті Дільниця__________________________ мечеті Беглі Гафіза, звідти ж імам 1 та муедзин 1 дворів 20 азаб 1 неодружених холостяків 4
Дільниця __________________________ мечеті Агмеда Кравця у Земляному Місті імам та муедзин 2 дворів 16 неодружений холостяк 1 представник гільдій 1 солдатів гарнізону 3 підданий хана 1
Дільниця__________________________ мечеті Арьяна Деде, там само імам та муедзин 2 дворів 13 проводирів дервішських притулків 3 азаб 1
Дільниця__________________________ мечеті Янголів Благородного дитя, там само імам 1 та муедзин 1 дворів 51 представник гільдій 1 солдат гарнізону 1 Дільниця__________________________ мечеті Агмеда Факига у Земляному Місті імам 1 дворів 10 неодружених холостяків 20 представник гільдій 1
Дільниця__________________________ мечеті Писаря Сінана Факига, звідти ж імам та муедзин 2 дворів 17 неодружених холостяків 2 [урядових] комісарів 9 представник гільдій 1 азаб 1
№ 89. Бл. 1520 р.
№ 89. Бл. 1520 р.
Дільниця__________________________ черкесів, оселених у селі Тай-бега в околиці Кефе дворів 12 неодружених холостяків 2 Дільниця__________________________ татар, оселених у гаю озера Сару-Ґьоль в околиці Кефе дворів 7 неодружених холостяків 1
Підсумок_______________________________________ по Земляному Місту дворів 186 дворів татар і черкесів 19 неодружених холостяків 52 дворів на постійних надзвичайних податках 50
дільниць 11
розрахунки_____________________________________ представники гільдій 4 піддані хана 10 солдати гарнізону 4 проводирі дервішського притулку 4 азаби 6 увільнений [від податків] 1 юродивий 1
імам, проповідник, муедзин 18
кадій хана 1
[урядовий] комісар 1 Підсумок________________________ податних та постійно податних дворів 297
141
142
громада____________________________ греків Торос дворів 67 неодружених холостяків 10 удів 6 громада____________________________ вірмен Ман-Кенар дворів 34 неодружених холостяків 4 удів 5 громада____________________________ греків Іскендер дворів 25 неодружених холостяків 3 удів 2 громада____________________________ вірмен Таш-Табан дворів 84 неодружених холостяків 5 удів 12 громада____________________________ вірмен Бій-Ата дворів 115 неодружених холостяків 5 удів 13
Неправовірні______________________________________ у населенні Кефе громада____________________________ вірмен Харосб дворів 73 неодружених холостяків 3 удів 20 громада____________________________ греків Ман-Кенар дворів 157 неодружених холостяків 3 удів 18 громада____________________________ вірмен Васіл дворів 94 неодружених холостяків 7 удів 21 громада____________________________ греків Таш-Табан дворів 22 неодружених холостяків 2 удів 4 громада____________________________ вірмен Анесбек дворів 134 неодружених холостяків 9 удів 18 увільнений [від податків] 1
громада____________________________ вірмен Торос дворів 95 неодружених холостяків 7 удів 16
громада____________________________ греків Харосб дворів 51 неодружених холостяків 7
громада____________________________ вірмен Іскендер дворів 108 неодружених холостяків 3 удів 12
громада____________________________ греків Васіл дворів 28 неодружений холостяк 1 удів 3
№ 89. Бл. 1520 р.
громада____________________________ вірмен Ґюрджю дворів 120 неодружених холостяків 7 удів 31
№ 89. Бл. 1520 р.
громада____________________________ греків Анесбек дворів 20 неодружених холостяків 4 удів 3 громада____________________________ вірмен Йоргі Баликчи дворів 69 неодружених холостяків 4 удів 6 громада____________________________ юдеїв у Кефе Ісгак Сотник дворів 81 неодружених холостяків 1 удів 9 громада____________________________ вірмен Гіргор у Земляному Місті дворів 134 неодружених холостяків 9 удів 22 громада___________________________ черкесів у селі Отузлар дворів 11 неодружений холостяк 1
громада____________________________ греків Йоргі Баликчи дворів 61 удів 19 громада____________________________ Франкських юдеїв у населенні Кефе дворів 11
громада____________________________ русів у населенні Кефе дворів 34 неодружений холостяк 1
громада____________________________ сотника Алі у Франкській фортеці дворів 58 неодружених холостяків 4 удів 9
громада____________________________ вірмен Копос у Земляному Місті дворів 126 неодружених холостяків 9 удів 22
громада____________________________ вірмен Асфадор у Земляному Місті дворів 102 неодружених холостяків 3 удів 7
Підсумок_______________________________________ дворів греків 519 холостяків удів 27 71 дворів русів 34 холостяк 1 дворів черкесів 11 удова 1 дворів юдеїв 92 холостяк удів 1 9
громад 26
дворів вірмен 1338 холостяків удів 74 210
143
№ 90 1528 р. – “Попис Волинської землі” з перерахуванням мешканців і земських урядовців, зобов’язаних виставити озброєних вершників
ПОПИСЪ ЗЄМЛИ ВОЛЫНЬСКОЕ Кн(я)зь Федор Михаловичъ Чорторыискии, староста луцкии, мает ставити 33 кони Кнегиня Жаславъская и з сынми 29 конеи Староста володымерскии кн(я)зь Анъдреи Александровичъ Сонкгушковича маеть ставити 42 кони Подъскарбии земъскии панъ Богушъ Боговитиновичъ 14 конеи Панъ Боговитин 7 конеи Иванъ Боговитиновичъ 15 конеи Кн(я)зь Василеи а кн(я)зь Богдан Романовичи Любецкии 7 конеи Княз Богданъ Любецкии особно маеть ставити з ыменя, которое мает по жоне, 3 кони Кн(я)зь Василеи Ковелскии 38 конеи Княз Ванъдреи Коширскии 46 конеи Княз Федор Вишъневъскии, державца пропоискии, 12 конеи Княз Иван Вишневъскии, державца еишишъскии, 14 конеи Кн(я)зь Александро Вишневскии 15 конеи Княз Федор Вишневъскии 5 конеи Княз Порецкии 5 конеи Княз Василеи Федорович Четвертенскии 12 конеи Кнегиня Корецкая 12 конеи Княз Иванъ Масалскии Корецкии 8 конеи Кн(я)зь Богдан Любецкии 5 конеи Князь Василеи Крокотъка 2 кони Княз Иванъ Голичинскии кон Княз Григореи Галичиньскии Князь Иванъ Григоръевичъ Княз Солтанъ Соколскии Князь Юреи Соколскии Кнегиня Алекъсандровая Буремская Панъ Тихно Козинскии Панъ Олехно а Тихно Козинскии Панъ Олехно Козинскии Панъ Михаило Свинюскии Панъ Кирдеевичъ Пани Кирдеевая Пан Василеи Чапличъ Кн(я)зь Анъдреи Четвертенскии Князь Анъдреи Соколскии Княз Василеи Велецкии Княз Буремскии Панъ Богдан Гостьскии Пан Федор Мышка Панъ Олехъно Ласка Панъ Ощовъскии Панъ Васко Беликовичъ Панъ Федор Сербиновичъ Пан Василеи Семашкович Па[н] Федор Еловичъ Панъ Михайло Гулевичъ Панъ Иванъ Дчуса Панъ Федор Таикурскии Панъ Гаврило Холуневскии Панъ Василем Гостьскии Панъ Иванъ Хомяковичъ Панъ Петръ а Кадянъ Чапличи Панъ Иванъ Денисковичъ Панъ Михаило Дескович
кон 2 кони 3 кони 2 кони 2 кони 4 кони 2 кони 3 кони 4 кони 3 кони конь 10 конеи 4 кони 4 кони кон 2 кони 3 кони 3 кони конь 5 конеи 2 кони 4 кони 10 конеи 2 кони 3 кони 4 кони 4 кони 2 кони 7 конеи 2 кони 5 кони 3 кони 3 кони
144
№ 90. 1528 р.
Пан Михаило Пряжовъскии и з шурином Панъ Богданъ Пани Васковая Промчѣиковая Васко Подскии з Горяиномъ Панъ Еско Есиницки Петръ Кутровъка Михаило Затурецкии Панъ Сенько Постникъ Пан Федор Орфѣмович Пашко Лудвишъскии Ивашко Жабокрицкии Лоско Лосятинскии Богданъ Белокрыницкии Михно Лосятинскии Федор Анъдрузъскии Санко Андрузьскии Ивашко Крупецкии Грицко Береженскии Грицко з Бранъникъ Гальжка Железъковая Сенко Порванецкии Викгура Яцко Белостоцкии Пани Ельцовая Кеть Михно Смыковскии Федор Селецкии Красовъскии Пан Ванько а Семен, а Роман Белостоцкии Пан Кощига Пани Горзеньская Жукъ Анъдреи Зубович Рогозеньскии Олизаровъскии Пацко Кн[е]гинскии Иван а Костя Волковыевичи Петръ Олехновичъ Семенъ а Роман Цатичи Евъмах, Санко, Левъко Минковичи Хръсъ Полукнязевичъ
№ 90. 1528 р.
кон кон 2 кони конь конь конь кон кон 2 кони кон кон кон кон кон кон кон кон кон кон конь конь конь 2 кони кон кон кон конь кон 2 кони кон кон кон кон 2 кони кон кон кон кон 6 конеи конь кон
Гневошъ Полукнязевич Сенко Владыка Панъ Анъдреи Зарецкии Богданъ Ледогостьскии Андреи Юхновичъ Еловича съ отцемъ своимъ Панъ Гришко Промчеико Яцко Анъдрускии Денисъка Ледоховскии Васко Миловъскии Григореи Пугачевичъ Михаило Берестьскии Панъ Анъдреи Холоневъскии Сенько Окорскии Гаврило Брохович Ворона Олександро Пиропескии Немера Порванецкии Михно Зубовичъ Пан Иванъ Козинскии Панъ Хмара Миловъскии Анъдреи a Хведор Вилгоръскии Сенко Воютинскии Матьяшъ Сыропятовичъ Матясъ Зеньковичъ Олехно Гриньковичъ Пан Василеи Линевъскии Стецко Здовъскии Михайло Броховичъ Панъ Лешницкии Микита Чаруковъскии Федор Гридь Семенъ Патрикеєвичъ Василеи Патрикиевич Ивашко Гутор Иванъ Верховъскии Яцко Смленскии з братомъ Яновая Боруховъская Яцко Прускии Богушъ Павлович Богушъ Нѣсвецъкии Костъка Есиницъкии
кон кон кон кон 2 кони кон конь кон кон кон кон кон кон кон кон 2 кони конь конь 2 кони конь 4 кони конь 2 кони 3 кони конь 3 кони 2 кони конь 3 кони конь конь конь 2 кони конь конь 3 кони конь кон 2 кони конь конь
145
Пани Томъковая Посяговецкая 3 кони Ивашъко Гулялницъкии конь Стецъко Гульяницъкии конь Анъдреи Короваи конь Грыцъко Юшъковичъ конь Федор Промъчѣиковичъ конь Панъ Василеи Ярудецъкии 2 кони Панъ Русинъ 2 кони Дашъко Еловичъ 2 кони Кмита Смиковъскии конь Богъданъ Костюшъковичъ конь Ванько Копътевичъ конь Гневошъ Яловицъкии 5 конеи Пан Путошинскии конь Ярмошъ Гулялницкии конь Бояринъ Гулялницкии Яцко самъ Иванъ Волковыи сам Ломан Сыропятовичъ кон Лецко Баевъскии 2 кони Василеи Батковъскии 2 кони Грицко а Иван Привередовъские кон Ивашко Бобровичъ кон Панъ Семенъ Козинскии 5 конеи Иванъ Кнегининскии кон Панъ Михаило Бубновъскии 2 кони Панъ Михаило Кирдеевичъ 3 кони Грицко Баевъскии 2 кони Гурко Омелскии 2 кони Барсановая Жоравницкая 3 кони Прокопъ 2 кони Зинько Чаруковъскии конь Пашко Оздовскии конь Ивашко Красноселецкии конь Пани Воисецкая кон Панъ Олехно Воиницкии кон Воржищовъскии кон Янушъ Кн(я)зьскии кон Яцко Гиравчичъ сам Семен а Роман Радошинскии кон Панъ Семен Бабинскии 7 конеи Дрозденскии 5 конеи Кошувъскии кон
Богдановы дети Дчусины Михно Якубович Єниная Маря Петръ Турчиновичъ Мренскии Владыка Лазар Ясениницкии ГрицкоТолмачевичъ Пани Сенковая Креевъская Богданъ Култуничъ Левъ Хвалслиевичъ Василеи Пугачевичъ Степанъ Воропаевич Дахно Васильевичъ Лопотко Миша Княз Долзскии Павловая Корытенская Болбасъ с Кнерута Береженъскии Занко Дедеркалъ Сидор Дедеркалъ Пашко Дедеркалъ Устьян Исерницкии Вохлоновъскии Янъ Котовъский, воитъ луцкии, Семен Бабинскии Радошинскии Яцко Патрикиевичъ Грицко Сенютичъ Кн(я)зи Вороницкие Гневошовы дети Оранского Панъ Михаило Святкович Федор Гневошевичъ Иваницкая Сенковая Анъдрияс Янъчиньскии Олехно, Стас а Мацко Дегтеви Богушъ а Иванко Шелбовъскии Кн(я)зь Иванъ Роговицкии Иванъ Яковицкии Кн(я)зь Василеи Роговицкии Копытовъскии Щасныи Семашковичъ
4 кони 2 кони кон кон кон кон кон 2 кони кон 2 кони 2 кони кон 3 кони кон кон 2 кони кон кон кон кон кон кон кон 3 кони кон 2 кони кон кон 4 кони кон кон 4 кони 5 конеи кон кон сами кон 2 кони конь кон кон кон
146
№ 90. 1528 р.
Кн(я)зь Федор Роговицкии Чуватовъ Федор Оношковичъ Суморокъ Радовицкии Якимъ Грицко Янчиньскии Ивашко Яковицкии Иваницкая Богушовая Мацко Оранскии Стадницкии сам от себе и от свести своее Ивашко Клюска Панъ Сенько Ляховъскии Мартинъ Пузовъскии Петръ а Богданъ Костюшковичи Панъ Загоровъскии Якимъ Вохновичъ Святоша Скипоровъ Василеи Юнковичъ Здринко Калишовая Анъдреи Ораньскии Орсицкии Сирота Бобицкии Богданъ Бобицкии Васко Пузовъскии Воходовъскии
кон кон 2 кони кон кон 6 конеи 2 кони конь конь сам ку служъбе кон кон 2 кони конь кон 5 конеи конь кон конь 4 кони конь кон конь конь конь конь конь
Олехно Княгининскии Княз Анъдреи Михаиловичъ Козѣка Ставецкии Томъко Санкевичъ Яцко Летынскии Томъко Лысовскии Петровая Радовицкая Клевецкая Кнегиня Ивановая Курцовая Ивашко Обуховичъ Панъ Якубъ Монътовтович Панъ Боговитинъ Панъ Богданъ Семашковичъ Княз Федор Четвертеньскии Княз Иванъ Козѣка Панъ Сенько Котович Панъ Михаило Котовичъ Панъ Левъ Котовичъ Панъ Михаило Семашкович Панъ Федор Гулевич Петръ Калусовскии Тихно Кисель Панъ Богданъ Хребътовичъ Игнатовая Дчусиная Мартинъ Пузовъскии Княз Анъдреи Семенович Збаразскии Яцко Жабокрыцкии
конь 5 конеи кон 3 кони кон конь конь конь 8 конеи конь 4 кони 7 конеи 3 кони 6 конеи 5 конеи 2 кони 2 кони 2 кони 9 конеи 4 кони 2 кони 2 кони 3 кони 2 кони кон 14 конеи конь
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 523 (1528 m.). Viešųjų reikalų knyga 1. – Vilnius, 2006. – S. 132–135.
№ 91 1529 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про відповідальність за образу державних урядників; організацію державної військової служби; надання урядів і чинів лише “тубылцом”; права і обов’язки судових урядників, покарання за зловживання та інші службові порушення
[…] 1. Господар шлюбуеть никого не карати на заочное поведанье, хотя бы ся дотыкало ображенья майстату его милости. И хто бы тэж на кого несправедливе вел, сам тым маеть каран быти Напервей преречоным прелатом, княжетом, паном хоруговным, шляхтам и местом преречоных земль Великого князьства Литовского, Руского, Жо№ 91. 1529 р.
147
мойтского и иных дали есмо, иж на жадного чоловека выданье або осоченье певное або таемное, подозренье неслушное тых на жадного чоловека выданье або осоченье певное або таемное, подозренье не слушное тых княжат и панов хорунговных, шляхты и мещан карати не хочем ани винити которою виною пенежною, кривавою, нятством або именья отнятьем, нижли бы первей в суде явным врадом права хрестьянского, коли повод и отпор очивисте стали и остат не бы были поконаны, которые по суде и таковом поконаньи водле звычаю и прав хрестьянских мають быти караны и сказываны подле тяжкости а легкости выуступов своих. И тэж коли бы хто, обмовляючи кого-кольве, винил ку соромоте або ку страченью головы а шло бы о горло або о именье, або о котороекольве каранье, тогды тот, хто на кого помовить, а не доведеть, тым караньем маеть сам каран быти. […] […] 6. Хто бы врадника або посланца господарского не вчтил, чим каран быти маеть Тэж коли бы который подданый наш врадника нашого земского або посланца на справе нашой земской зкгвалтовал, зранил або збил, таковый кождый маеть каран быти горлом, так, как бы маестат наш господарский образил. […] Роздел ВТОРЫЙ О ОБОРОНЕ ЗЕМСКОЙ Повинен кождый войну служити Уставляем с призволеньем рад наших зуполных и всих подданых, иж кождый князь и пан, и дворанин, и вдова, также иж который сирота, лета зупольные маючи або не маючи, и всякий иный чоловек, лета зуполные маючи и земское именье маючи, часу потребы с нами и с потомки нашими або при гетманех наших повинен войну служити и выправляти на службу военную, колько бы коли надобе было подле уфалы земское, яко на той час потреба будеть вказывати то есть з людей как отчизных, так похожих, и з ыменья так отчизного, как выслужоного, так купленого – кроме хто бы от нас держал в заставе именье нашо тогды тот з людей наших не будеть повинен выправовати подле уфалы, которая на тот час будеть уставлена – пахолка на добром кони, штобы конь стоял за чотыри копы грошей, а на нем бы панцэр, прилбыца, а корд, павезка, а древце с прапорцом. А который боярин або мещанин не маеть у своем именейцы людей так много, яко устава будеть, тот маеть сам ехати и служити подле важности именья своего; а который не маеть ни одного человека, тот маеть сам ехати, как могучи або как за налогою кгвалтовною потребою листом нашим господарским поставлено будеть; а на местцу наменованом часу через листы наши положоном, мает ся очивисто ставити и дат ся шиховать и пописати ся гетманом нашим або потомком нашим на оный день, который через нас або гетманы наши к тому шихованью и полису будеть положон и выволан. А коли бы было колько братьи недельное, тогды з них годнейший из ыменья их суместного один межи ними маеть войну служити тым же обычаем, как вышей поставлено. А тую уставу военную подданые наши мають держати до десяти лет,
148
№ 91. 1529 р.
а как десят лет выйдеть, тогды кождый маеть военную службу служити подле набольшое можности своее, как и перед тым служили. Хочем тэж мети и вставляем, абы вси мещане и подданые наши часу навальное потребы и з ыншими людми нашими земскими войну служили або з дозволеньем нашим на войну выправовали. А хто бы колве с тых подданых, вышей мененых, войны не служил або, приехавши, на рок не пописал ся, а, хотя и пописал ся, а шиху не дождал або шиховал ся, без воли гетмановы поехал проч, тот именье свое тратить под тым обычаем, якобы войны не служил, а то будеть в господарской ласце. 1. Иж вси повинни становити ся под хороговью своєю поветовою и шиховати ся Хочем и тэж приказуєм грозно, абы вси подданые наши военную службу повинни не инде бы ся шиховати ани ся инде становили персунами своими, только под хороговью своею поветовою, в котором повете суть осели, кром особного росказанья гетманского. А естли бы который з них службу мел в неякого с панов рад наших або врадников, або тэж в кого иного, тот будеть повинен местца своего подле пана своего, которому прислугуеть, ким иным, войны не повинным, осадити, а местца своего хоруговного, яко повиннейшого, жадною мерою опустити в омешкати не смел под страченьем именья своего. А которые с подданых наших мають в ынших поветех розные свои именья, тот маеть в том повете со всим своим почтом з ыменей купленых и выслужоных, отчизных и ж женского именья стати, в котором повете будеть его именье отчизное головное. И тэж которые слуги князьские и панские, маючи под князьми и пань именье, а другие именья под господарем покупили, тогды в час потребы, оставшивши пана своего, маеть подле хоругови ся становити для тых именей своих, которые под королем покупили. А естли бы хто таковый под хороговью, под которою именье купил, стати не хотел, тогды тот именье на господара тратить. 2. Духовные з ыменья закупного повинни сами персунами на службу господарскую ехати Тэж коли бы которые духовные именье закупное держал, тогды з ыменья закупного повинен будеть сам своею парсуною подле уставы нашое службу нашу господарскую и земскую заступати. Естли ж который духовный будеть мети именье дедизное, тогды повинен будеть з ыменья дедизного на службу нашу земскую выправовати, а их самих парсуны будуть на ласце вашой господарской. 3. Кождый по шиху маеть на том почте при господари або при гетмане служити Тэж уставляем, иж кождый подданый наш, шиховавши и пописавши ся обычаем, вышей писаным, с тыми ж коньми и со всим станком, с которым ся шиховал, при нас и потомках наших, также и при гетманех наших земских або иных, через нас або потомки наши, на то поставлених, повинен будеть войну служити на тых же конех; слуг и статку своего, с которым ся шиховал и пописал, не маеть з войны отсылати аж до роспущенья зуполного войска нашого. А который бы кольве подданый наш то смел вчинити против тое уставы нашое,
№ 91. 1529 р.
149
будет ли оселый, тот именье тратить, как на войне не был. А естли бы хто тое вчинил, пенези бравши, а чоловек не оселый, таковый кождый честь свою тратить, якобы з битвы втек. А пописавши кождого коня, маеть в шерсть написати и клейно его маеть на рейстр намалевати. А станы свои вси поветники мають в одном месте при хоружому мети, а розно не мають стояти. 4. Которые для немоцы своее не можеть на войну ехати, маеть перед гетманом немоц свою объявити Естли бы хто правдиве немоцон был а для того не годен был службе нашой земской, а не мел бы тот немоцный сына, ку службе военной годного, або бы тот сын у двора нашого господарского служил, або тэж з отцом делен был, тогды таковый немоцный мает ся дать везти до гетмана нашого а тую немоц свою объявити. Естли гетман познаеть, иж тот немоцный для хоробы своее ку службе земской не ест годен, маеть его самого на тот час с тое службы выпустити, а тот немоцный повинен будеть место себе з ыменья своего слуги свои на войну выправити тым же обычаем, яко вышей выписано под сведомом листов гетмана нашого земского. А немоцный, естли не мог ехати до гетмана нашого, мает ся оповедити враднику а хоружому, а двум земяном, которые мають перед гетманом под честью и под верою поведить, иж управде ест немоцон. А естли бы хоружий поведил о ком-кольве, иж бы был немоцон, а он бы был здоров, а то бы на того хоружого справедливе правом было переведено, тогды тот хоружий маеть именье свое властное тратити. 5. Естли бы хто мел сына, который бы мог службу земскую заступити, маеть его гетману оказати, естли будеть годен за его служить Пак ли бы хто был здоров а мел сына, который ся от него не отделил, ани тэж служить у двора нашого господарского, а будеть тому от семнадцати лет, он можеть за отца на войну ехати; а маеть сам с тым же сыном до гетмана нашого ехати. А естли гетману будет ся видети, иж оный сын годен ест ку службе военной, тогды тот сын за отца военную службу заступити маеть а с тым почтом, как отец его мел служити. А пак ли бы тот сын не здал ся гетману добре годный, тогды сам отец маеть на войну ехати. 6. Если бы хто замешкал року войны и на рок положоный не приехал без жадное слушное причины Тэж уставуем: естли бы хто замешкал року войны, от нас уставленого, и на тот рок не приехал без жадное слушное причины, тогды таковых гетманове наши не мають в рейстра свои приймовати а от них даров брати под ласкою нашою панскою, ани таковых выступных мають перед нами таити, абы были караны водле уфалы нашое земское а были бы на потом похопнейшие ку службе нашой и обороне посполитой. А естли бы гетман, на наше приказанье не дбаючи, таковых непослушных в рейстра свои приймовал, а на то бы ся потом и иные спущали, а нам або подданым нашим в том от неприятеля шкода стала ся то хочем на самом гетмане тое всее шкоды смотрети.
150
№ 91. 1529 р.
7. Гетманове не мають казати большей брати от попису войска писарем своим, только от коня по полугрошку, а, роспускаючи войска, не мають ничого брати Тэж уставуем, абы гетмани наши не казали большей брати от попису войска нашого писарем своим, только по полугрошку от коня за працу их писарей а то в тот час, коли ся войско нашо зьеждчаеть. А коли войско нашо маеть роспущоно быти, будь на местцы або на поли, або в земли неприятельской, где бы вжо потребы земское не было, тогды не маеть гетман от них ничого брати, маеть их отпустити добровольне. 8. Который будуть посланы над заставою старшии Тэж приказуем: которые бы были посланы с рамени нашого або гетмани наши над заставою старшими, абы, роспускаючи людей, коли службу нашу заслужать, ничого на них не брали. А естли бы хто напротивку той уставе нашой вчинил, тогды маеть тому, в кого што озметь, совито вернути а нам вину заплатити дванадцать рублев грошей, от колька парсун што озметь, от кождое пар[с]уны дванадцать рублев повинен будеть платити. 9. Хоружие не мають земян осаживати дома ани по шиху отпускати Тэж приказуєм хоружим нашим, абы не смел жаден з них земянина дома осадити ани по попису, ани по шиху его без ведома гетманского отпустити не маеть. А естли бы который з них земянина дома осадил або бы земянин который дома зостал ся, и перед гетманом втаил, або по попису, або по шиху отпустил земянина, а то бы на него было переведено, тогды таковый хоружий врад хоружство и именье тратить, которое спадываеть на нас, господара. 10. Кождый не маеть без ведома гетманского з войны проч отъехати Хочем тэж и уставляєм, абы кождый, повинный войну служити, без нашого ведома и гетмана нашого особного допущенья з войны выехати не смел потуль, покуль бы все войско нашо и рад наших не было роспущано; бо таковый кождый именье тратить, как бы на войне не был. 11. Сторожи военный, хто бы не гараздо досмотрел Коли бы хто с подданых наших на войне через нас або через гетмана нашого послан был на сторожу против неприятеля нашого, а тот посланый гаразд того не досмотрел недбалостью своею, на которое местцо послан, а там не стоял, а зъехал проч або, не дождавши року обмены, выехал проч, а в том бы ся нам шкода стала або войску нашому от неприятеля нашого так в людех и в конех военных, тогды таковый кождый именье и шию тратить; которое ж каранье при ласце нашой господарской собе зоставляем. 12. Кого пошлють в заставу, або был там на рок, а он на рок положоный там не будеть Тэж уставляем: естли быхмо мы сами парсуною нашою господарскою або панове рада наша пошлють кого в заставу на замок и рок ему положили,
№ 91. 1529 р.
151
на который бы он мел приехати на оный замок, а так он сплошенством своим на тот рок положоный там не приехал, а в тот час неприятели наши тот замок обогнали, абы добре и шкоды не вчинили, тогды таковый, иж на рок не приехал, все именье тратить и спадываеть на нас господара. А естли бы, чего ж, Боже, уховай неприятели в тот час тому замку шкоду вчинили, тогды тот, хто омешкал року, горло и именье тратить. 13. На войне будучи, не маеть нихто на домы и гумна шляхетские наеждчати Тэж уставуем: хто бы, на войне будучи, который шляхтич наеждчал на дом або гумно которого шляхтича або, едучи на войну, по дорозе грабил, а переведено бы то на него, што пограбил або пошкодил, тогды, иле кроть будеть тот на дом або на гумна наеждчати або по дорозе грабити тот за кождым своим наездом и по дорозе браньем маеть кгвалт платити. 14. А кому бы стацый на войне на самого и на кони его не достало Кому бы не достало, будучи на войне, стацей и самому естли або на кони его, тогды маеть тот з вижом гетманским где ехати або пойти и взяти с потребу живности собе и на кони, а то маеть заплатити подлуг уставы положоное. А дрова мають брати, где будуть стояти, нижли домов розбирати и плотов жечи, и ставов волочити ани спускати, ани жит и ярин топтати и травити не мають. А естли бы хто таковую шкоду вчинил, тогды маеть гетман наш таковых в ланцуг сажати, а предся оный тую шкоду маеть отправовати, и кгвалт платити. А естли бы хто, будучи на службе нашой, на войне, нашол один на другого, на обоз або на стан кгвалтом а ранил або вдарил кого, таковый, яко кгвалтовник, горло тратить. Роздел ТРЕТИЙ О СЛОБОДАХ ШЛЯХТЫ И О РОЗМНОЖЕНЬИ ВЕЛИКОГО КНЯЗЬСТВА […] 3. Держаней и честей чужоземцом не мають даваны быти Тэж шлюбуєм и обецуем, иж в землях наших того Великого князьства земль и городов, и мест, и которых-кольве дедицств, и держанья, и тэж которыхкольве врадов наших або честей и достойности жадному обчому, але только прирожоным а тубылцом тых земль наших Великого князьства и вышей мененого, не будем давати и потомки наши не будуть давати в держанье и в поживанье. 4. Врады старый мають захованы бытии Тэж уставуем: ач-колве право писаное дали есмо земли Великому князьству Литовскому, а ведже старых врадов воеводства Виленского и воеводства Троцкого, и иных, воевод и кашталянов, и канцлерства, и маршалства земского, и маршалства дворного, и старостове, и врадницы наши ничим не вменшаем; мают ся кождый з них у своем повете справовати ся: судити, радити и децких
152
№ 91. 1529 р.
своих всылати, и врадов своих вживати подле давного обычая; одно судити мають тым писаным правом. […] […] 16. А хто бы не учстил листов воевод и старост, и державец наших, чим таковый маеть каран быти Тэж уставляем: естли бы хто листов воевод наших або старост, або державец наших не учстил або служебника збил, або лист покинул, таковый упадываеть у вину так, яко у кгвалту: у дванадцати рублев грошей, а оному служебнику навязка водле роду его, естли будеть то на него переведено правом. […] Роздел ШОСТЫЙ О СУДЬЯХ Абы судили правом писаным, а естли бы судил иначей, маеть каран быти Тэж уставуем, иж кождыи воєвода наш и старость, и маршалок земский, и маршалок дворный, и державцы наши кождый у своем повете не мають подданых наших иначей судити и справовати, леч тыми писаными правы, которые всим подданым нашим Великого князьства дали. Естли бы которой стороне сужоной в том кривда ся видела, жебы не подле того права писаного сужоно, тогды, коли мы сами, господар, со всимы паны радами нашими, а без бытности нашое пано ве рада н[а]ша будуть где-кольве на первом сойме, оный, которому в том кривда будеть, маеть о том на того пана, врадника нашого, нам або паном радам нашим жаловати. Мы або панове рада наша мають книги того права писаного отворити и того смотрети: естли бы оное право так, яко ест у тых правех выписано, тогды тот суд предся маеть держан быти водле сказанья оного врадника нашого, пак лиж бы тот суд иначей был сужон, не так, яко ест в книгах писаного права выложоно, тогды мы або панове рада наша мають книги отворити водле тых прав писаных, которые есмо всей земли дали, сказанье вчинити. А естли бы оного судью узнано, иж не подле права писаного сказал, а оный, што будеть в том шкодовал, тогды тот, который не подле права сказал, маеть ему шкоды и наклады оправити, а тот суд ни во што обернути. А кому будеть присудил судья або на ком будеть взято, то ему маеть вернути без доводу; а што бы шкодовал в накладах, в стравах, на што слушный довод вчинить або присягнеть, тот судья маеть ему заплатити. А естли бы судья добре судил и сказал водле тых прав писаных, а он ему приганил, тогды тот маеть ему заплатити за тую легкость дванадцать рублев грошей. А веджо который бы кольве з державец наших в таковой речи был обвинен, таковый кождый маеть припозван быти перед воеводу повету своего и будеть повинен суд свой отказати. А естли бы хто с панов рад наших, воевод и старост, которые не суть в повете, также обвинен быти мел, тогды такжо маеть на першом сойме отказати або на року земском. А естли бы хто не хотел стати, тогды маеть от господара або от инших панов припозван быти, однако ж будеть повинен стати и отказати. А пак ли бы был хор або на службе господарской, або пак на копе на завитом року, тогды маеть тая реч отложона быти на другий сьем. А естли бы пак был здоров, без жадных причин стати не хотел, тогды панове мають книги отво№ 91. 1529 р.
153
рити и тому и шкоды на нем сказати водлуг того, яко вышей выписано, и рок мають заплате положити земский чотыри недели. И што будеть всказано, а он не усхочеть платити, тогды тые панове мають в оной шкоде в ыйменье або в люди его увезати казати, што бы за шкоды стояло; а тот маеть держати до тых часов, поки ему тую шкоду заплатить. А которых бы артыкулов не было ещо в тых правах выписано, тогды тое право маеть сужоно быти водлуг старого обычая, а на потом на вальном сойме тот члонок иный, чого потреба вкажеть, маеть уписано быти. 1. В суду не мает ся нихто отозвати до господара, але повинен будеть кождый один одному права достояти В суду нихто ся не маеть отозвати перед правом ни до нас, господара, ни до сойму, для того, абы в том волокиты не было, але по винен будеть кождый один другому достояти права аж до конца. А естли бы ся видело водле сказанья которой стороне кривда, а бачила бы сторона, иж ей не подле права писаного всказано, тогды маеть листа просити в суде сказанья своего, ко торым обычаем сказали на нем. А судьи повинни будуть ему дати лист под печатью своею, а он маеть з оными судьями перед нами або на первом сойме говорити и лист тых судей вказати. А естли бы судья выпису дати не хотел, тогды маеть взяти з собою трех шляхтичов и зася в него просити, тогды он конечно будеть повинен дати. А естли бы не дал, а то на него будеть переведено, тогды маеть вины заплатити: на нас, господара, двенадцать рублев грошей а тому шкоду оправити. 2. Кождый воевода и старосты, и державцы наши мають обрати двух земянинов в повете своем и ку присязе их привести, которые мають судити поспол з урадники их Зася тэж уставуем, иж воеводы, старосты и державцы наши мають кождый у своем повете обрати двух земянинов, людей добрых а годных веры, и ку присязе привести, и установити тым обычаем: коли воевода, староста и державца наш сами за некоторыми справами нашими або земскими не поспешни будуть которых прав судити, тогды тые два земянины весполок з наместники и маршалки тых панов, врадников наших, мають того смотрети и то справовати водле тых писаных прав, которые есмо всей земли дал. А писари присяжные тых панов воєвод и старост, и державец наших мають также при них быти и то все пописывати и к тому вин наших и тэж вин иных и доходов панов своих смотрети. А без тых панов земян присяжных, естли бы обеюх не было, тогды не мають наместникове ани маршалкове судити, нижли бы один с тых земян уставичне при них мел быти. […] […] 7. О бранье пересудов Уставуем, иж воевода и староста, и врадники наши не мають пересуду брати от жадных речей, только от презысканья десятый грош, а от именья, яко будеть стояти чого, водлуг его важности, а от земли рубль. […]
154
№ 91. 1529 р.
[…] 20. О пересуд судьям, который будуть судити без бытности воевод з наместники их Судьи, которые мають быти уставлены в поветех, коли судять з урадники воеводиными або старостиными, тогды судьи пересуд мають на трое делити: одна часть воеводе, а другая судьям, а третяя наместнику воеводину. А коли воевода судить, тогды весь пересуд на воеводу. А естли бы дана вина о суд наместнику, тогды судьи повинни з наместником на року, судом положоным, отказывати перед паны. 21. Не маеть жаден большей пересуда брати, кром уставы Коли бы который воевода або староста, або державца, або судья большей взял от кого пересуда против тое уставы нашое, тот повинен стороне вернути з навязкою а вины маеть заплатити нам, господару, дванадцать рублев грошей. […]
Статути Великого князівства Литовського: у 3-х томах. – Том 1: Статут Великого князівства Литовського 1529 року. – Одеса, 2002. – С. 52–53; 68–73; 78; 82; 107–109; 112; 115.
№ 92 1533 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Станіслава Одровонжа львівським каштеляном
Sigismundus etc. Significamus tenore praesentium quibus etc., quia nos cognitam habentes virtutem ac indolem egregiam et in rebus agendis dexteritatem generosi Stanislai Odrowansch de Sprowa capitanei Sandomiriensis ac memoria repetentes singularia merita maiorum ipsius, quibus se predecessoribus nostris et nobis commendatos reddiderunt, dignum esse censuimus, ut eundem generosum Stanislaum Odrowansch honorum quoque et titulorum insigniis decoremus et proinde, cum vacacio castellanatus Leopoliensis per promocionem magnifici Georgii Crupski ad palatinatum Belsensem sese obtulit, eundem castellanatum Leopoliensem vacantem illi dedimus et contulimus, damusque et conferimus tenore praesentium mediante per ipsum generosum Stanislaum Odrowansch cum omnibus et singulis eius iuribus, fructibus, proventibus, pertinenciis, prerogativis et obvencionibus universis ad ipsum castellanatum Leopoliensem iure et consuetudine spectantibus, tenendum, habendum et possidendum. Quocirca vobis omnibus et singulis dignitariis, officialibus, nobilibus ceterisque subditis nostris cuiuscumque gradus, status, ordinibus et condicionis existentibus id notum facimus, praesentibus mandates, quatinus praefatum generosum Stanislaum Odrowansch pro vero et legittimo castellano Leopoliensi habentes sibi de praedictis castellanatus sui iuribus, proventibus, redditibus et obventionibus universis respondeatis et per eos, ad quos pertinet et quorum interest ac intererit responderi faciatis, pro gracia nostra. Harum, quibus sigillum nostrum est impressum testimonio litterarum.
№ 9 2 . 1 5 3 3 р . , к в і тн я 7 . К р а к і в
155
Datum Cracoviae feria secunda post dominicam Palmarum anno Domini millesimo quingentesimo trigesimo tercio, regni nostri anno vigesimo septimo. Relatio reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Cracoviensis et regni Poloniae vicecancellarii. Пер ек ла д Сиґізмунд і т.д. Повідомляємо змістом даної грамоти кому і т.д., що ми, маючи випробувані чесноти та чудові здібності та в провадженні справ ласкавість шляхетного Станіслава Одровонжа зі Спрови, сандомирського старости, і пам’ять на особливі заслуги відкриваючи, більше тим, кому попередники наші і нам рекомендовані уділяли, гідно ухвалюємо, щоб цього шляхетного Станіслава Одровонжа, гідного почесті, і також титулами, інсигніями прикрашуємо і передбачливо, із звільненням львівського каштелянства за промоцією вельможного Єжи Крупського, який уряд воєводи белзького зайняв, це львівське каштелянство вакантне надаємо і встановлюємо, даємо і впроваджуємо змістом цієї грамоти шляхетному Станіславу Одровонжу, з усіма його правами, пожитками, прибутками, повинностями, привілеями і загальними данинами до цього львівського каштелянства за правом та звичаєм належними, тримати, мати і посідати. Для цього вам всім разом та кожному зокрема, достойникам, урядникам, шляхті і підданим нашим якого-небудь рангу, статусу, стану і положення це нотуємо цією грамотою, щоб згаданого шляхетного Станіслава Одровонжа за правдивого і законного львівського каштеляна мали, і йому зі згаданого каштелянства його права, прибутки, оплати і данини всі відповідали і за тих, кого стосується і цікавить та цікавитиме, відповідатимуть за нашу ласку. На засвідчення цієї грамоти наша печатка є привішана. Дано в Кракові на другий день після Квітної неділі року Божого 1533, панування нашого – 27. Свідчення велебного в Христі Ісусі Петра, краківського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352–1783. – Lwów, 1938. – S. 165–166. Мова латинська.
№ 93 1533 р., листопада 11. Львів. – Номінація каноніком Станіславом зі Львова клерика Львівської єпархії Яна, сина Георгія, на уряд публічного нотарія та присяга останнього
In nomine Domini amen. Universis et singulis presentes l[itte]ras in specturis, lecturis visuris pariter et audituris, Stanislaus de Leopoli, canonicus et custos ecclesie Sancti Martini in Sczepusz arcium et Sacre theologie professor. Venerabilis ac egregii Pauli de Planca Curis Romani, utriusque juris doctoris, aule Sacri palacy lateranen[sis]
156
№ 9 3 . 1 5 3 3 р . , л и с то п а д а 1 1 . Л ь в і в
comitis palatini vicecomes. Significamus tenore p[raese]ncium, quomodo tabellionatus seu publici notariatus officium ad scribenda acta et gesta sine contractus hominu[m] ne sub defectu oblivionis subiacerent maxime per neccessarium quod iuris vite ac morum honestate laudabili preditis, visa eorum ideneitate conferri ac concedi solet et consuevit. Proinde cum in vra et testium infrascriptorum ad hoc vocatorum et adhibitorum p[raese]ncia, constitutus personal[ite]r discretus Ioannes Georgii de Leopoli clericus dioceses Leopolien[sis], nobis cum ea qua decuit reverencia instancius supplicavit quattimus ipsum auctoritate Apostolica nobis in hac parte per l[itte]ras autenticas prefati venerabilis ac egregy domi[ni] Pauli de Planca, comitis, concessa et com[m]issa, in publicum et autenticum no[ta]rium tabellionem ac iudicem ordinarium facere ordinare creare et deputare, sibiq[ue] huiusmodi notariatus seu tabellionatus et iudicatus officium concedere dignaremur, iuxta tenorem prefatarum l[itte]rarum nobis concessarum et privilegium s[an]ctissimi in xpo Patris et domi[ni] d[omi]ni olim Iully divina providencia Pape secundi tum sibi domino Paulo concessum et in eisdem l[itte]ris Ap[osto]licis inferte. Quas l[itte]ras prefati venerabilis ac egregii domini Pauli cum privilegy Ap[osto]lici insercione nobis datas et concesas, hic pro inserto habere volumes, cuiusquidem prefati Ioannis coram nobis personal[ite]r stantis peticionibus ac supplicacionibus ad nos factis benigne annuen[do] de sciencia n[ost]ra speciale, animoq[ue] deliberato prefata auct[oritat]e Apostolica qua prefatum domi[num] Paulum dotati sumus de finigimur, omnibus melioribus modo via iure causa forma stillo quibus melius et efficacius poticimus ac debisumus possumus officium exercen[dо] creavimus et deputavimus, fecimus et ordinavimus tenoreq[ue] p[raese]ncium facimus, constituimus, ordinamus et deputamus, per tenorem p[raese]ncium, sibi notariatus seu tabellionatus ordinary officium cum om[n]ibus et singulis im[m]unitatibus iuribus et libertatibus exemptionibus ac excellencys ad hoc idem officium quomo[d]libet spectan[do] et pertinen[do] conceden[d]o et conferen[do] per p[raese]ntes, recepto ab eo prius corporali iuramento super Sancta Dei Euvangelia de fidelitate officy sui iuxta formam, in l[itte]ris predicti domini Pauli comitis conten[do] inquantum prefatum Ioannem per pennam et calamare ac cartam tunc in manibus tenen[do] sibiq[ue] traden[do] investivimus dan[do] et conceden[do] sibi plenariam licenciam et facultatem sine p[otes]tatem atq[ue] mandatum, per omnes civitates, terras, oppida, castra, villas, suburbia et alia loca per totum universumq[ue] orbem tam in iudicio q[uam] extra iudicium et al[ia]s ubicunq[ue] locorum, quoscunq[ue] contractus instrumenta, testamenta, et ultimas voluntates, et auctoritates, decreta ac quecunq[ue] iura, acta facien[do], geren[do] et exercen[do], que ad notariatus publici seu tabellionatus ac iudicatus officium, quo[m]libet spectare et pertinere dignoscitur, quodq[ue] ad prefatu[m] Ioannem tanquam ad publicum notarium et autenticam personam publice ab omnibus recurratur, et instrumentis publicis per eum confectis et conficien[do] stetur firmiter et reddatur ac plenaria fides adhibeatur. Forma autem iuramenti. Ego Ioannes Georgy de Leopoli clericus diocesis Leopolien[sis] ab hac hora, in autea fidelis et obediens ero Beato Petro S[an]cteq[ue] Eccl[es]ie Romane, ac domino nostro domino Clementi Pape septimo eiusq[ue] successoribus canonice intrantibus, non ero in consilio, auxilio consensu vel facto ut vitam perdant aut membrum, seu capiantur mala capcione. Consilium quod midie per se aut nunctium seu l[itte]ras
№ 9 3 . 1 5 3 3 р . , л и с то п а д а 1 1 . Л ь в і в
157
manifestabunt ad corum damnu[m] scienter nemini pandam, si vero ad mei noticia[m] denenire contingat quod in periculum Romani Pontificis aut Romane eccl[es]ie seu grave damnu[m] vergeret illud pro posse impediam et si hoc impedire non possem procurabo bona fide id ad noticia domi[ni] v[i]ri Pape perferri, papatu[m] Romanu[m] et Regalia Sancti Petri ac iura ipsius Eccl[es]ie, si qua eadem Ecclesia in civitate terra de qua oriundus sum habeat adiutor eis ero ad defenden[do] seu retinen[do] et recuperan[do] con[tra] om[n]es hominess, tabellionatus officium fideliter exercebo, contractus in quibus exigitur confessus parcium fidel[ite]r faciam nil adden[do] vel minuen[do]. Si vero in conficien[d]o aliquod instrumentum unius solius partis sit requirenda voluntas hoc ip[siu]m faciam ut vczt nil addim vel minuam quod mi[n]utet facti substanciam contra voluntatem ipsius instrument[u]m non conficiam de aliquot contractu in quo eciam intervenire unu vel frandem contractus in protocolium redigam et postq[uam] in protocoliu[m] redigero maliciose nontifferam contra voluntate[m] illoru[m] vel illius quoru[m] seu cuius est contractus super eo conficere publicum instrumentum salvo meo iusto et consueto salario, sic me deus adiuvet et hoc S[an]cta Dei Evanigelia. In quoru[m] om[n]i et singuloru[m] fide[m] et testi[m]oniu[m] p[rae]missoru[m] p[raese]ntes l[itte]ras seu p[raese]ns instrum[en]t[u]m huius[mo]di creacionis exinde fieri et per no[ta]rium publicum infrascriptu[m] subscribi et publicari mandavimus, sigilliq[ue] n[ost]ri appensione iussimus comuniri. Actum et datum intra muros civitatis Leopolien[sis] sub anno nativitatis domi[ni] millesimo quingentesimo trigesimo tercio. Indicione sexta Pontificatus Sanctissimi in xpo Patris domi[ni] domi[ni] Clementis divina providencia Pape Septimi feliciter moderni anno ipsius decimo die vero Veneris undecima novembris presen[s] venerabilibus honorabilibus et nobil. Cristino Trzesta Nicolao Ponyatovuski Paulo de Tluscziecz arcium bacc[alare]o canonicis ecclie metropolitane leopolien Martino plebano in Nysznow. Nicolao Raysti et alys q[uam] pluribus testibus ad premissa rogatis et requisilis. Пер ек ла д В ім’я Господа, амінь. Усім загалом і кожному зокрема, цією грамотою, тим, хто спостерігає, читає, дивиться і слухає, ми, Станіслав зі Львова, канонік і кустош церкви св. Мартина в Щепужі і професор теології, віцекомес вельмишановного та видатного Павла з Планки, доктора обох прав, Римської курії та Латеранського палацу комеса, повідомляємо змістом цієї грамоти, що табелліонат або уряд публічного нотарія для написання актів і діянь, які без контракту з людьми забуттю підлягають, особливо через необхідність, що правом на життя і звичаєм належної поваги наділені, погляд на їхню придатність визначати і допускати є вільний і наділений звичаєм. Передбачливо з вашою та нижче підписаних свідків присутністю, для цього скликаних і запрошених, особисто визначений Ян, [син] Георгія зі Львова, клерик львівської єпархії, нами поданий, папським призначенням через автентичні грамоти вельмишановним і видатним Павлом з Планки, комесом, визнаний і уповноважений на публічного та автентичного нотарія-табелліона і звичайного суддю, вчинений, установлений, створений і призначений, і собі таким чином нотаріат або табелліонат і уряд судді прийняти визнається гідним, змістом даної грамоти, нами підтвердженої, і булли найсвя-
158
№ 9 3 . 1 5 3 3 р . , л и с то п а д а 1 1 . Л ь в і в
До док. № 93
тішого в Христі покійного Папи Юлія ІI, і підтвердження Павла та доручення відповідної апостольської грамоти. Ці грамоти вищезгаданого вельмишановного та видатного Павла з вписаною апостольською грамотою нам дані і визнані, зараз вписати хочемо, щоб напевно згаданого Яна, перед нами особисто прибулого, від просьб і благань до нас надісланих, за нашою ласкавою згодою і з особистого відома, і надати та звільнити згаданим папським призначенням, яке згаданий Павло подарував наостанок, всіма кращими способами, правом, звичаєм, формою, способом, як краще та ефективніше, надаємо владу і зобов’язуємося бути в стані уряд запровадити, створюємо і призначаємо, чинимо і встановляємо, і змістом цієї грамоти чинимо, встановлюємо, визначаємо і призначаємо, змістом цього, нотаріат або табелліонат та уряд звичайного судді, з всіма привілеями, правами і свободами, звільненнями і титулами, що до цього уряду коли-небудь належали, призначалися, признавалися і надавалися дотепер, прийнявши від нього спочатку особисту присягу на Святому Письмі про вірність своєму уряду згідно зі зразком, у грамоті згаданого комеса Павла підтверджено згаданому Яну про набуття тепер отриманих до рук пера, каламаря і документа, впроваджуємо на уряд, даючи і дозволяючи йому повну свободу і можливість без права і мандату в усіх містах, землях, містечках, замках, селах, передмістях та інших місцях по всьому світу, як в суді, так і поза судом та в будь-яких інших місцях, контракти, інструменти, заповіти, останню волю, правне положення, декрети і які-небудь інші документи робити, чинити і впроваджувати, що до публічного нотаріату або табелліонату і уряду судді належним і дотичним визнається, як до згаданого Яна, так і до публічного нотарія і окремої особи публічно від всіх повертається, і публічні інструменти, ним виконані і до виконання поставлені і приведені, повну правомочність мають. Далі зразок присяги. Я, Ян, [син] Георгія зі Львова, клерик львівської єпархії, від цієї години і надалі вірним і витриманим буду святому Петру і святій Римській Церкві, і пану нашому Папі Клименту VII та його наступникам, згідно з канонічним правом обраним, буду радити і допомагати словом або дією, аж поки життя не втратиться, або частина тіла, або набуду поганої слави. Раду, мені особисто або через посланців чи грамоти оголошену, нікому свідомо не розголошу, якщо ж до мене прийде щось пов’язане з небезпекою для римського понтифікату або Римської Церкви, або тяжким злочином, цьому за можливості перешкоджатиму, і якщо перешкодити не зможу, постараюсь це до відома Папи донести, папську гідність і регалії святого Петра і права Церкви в усіх землях буду захищати або утримувати і опікуватися проти всіх людей, уряд табелліонату вірно виконуватиму, контракт позваних сторін вірно виконуватиму, нічого не додаючи ані не віднімаючи. Якщо ж при закінченні якого-небудь інструмента одна зі сторін бажатиме щось змінити, це зробити як належить, не додаючи і не віднімаючи, щоб зроблений зміст проти волі інструменту не перешкоджав, з будь-якого контракту, в який навіть включено один або частину контракту, в протокол переносити і після цього упорядковувати підступно не буду проти волі інших, але через тих, які контракт подали, публічний інструмент зі збереженням права і звичайної оплати, так мені, Боже, допоможи і це Святе Письмо. На дотриман-
160
№ 9 3 . 1 5 3 3 р . , л и с то п а д а 1 1 . Л ь в і в
ня та засвідчення всіх згаданих речей цією грамотою або цим інструментом, з цього приводу створеним і вищезгаданим публічним нотарієм підписаним і оприлюдненим затверджуємо, і печатку нашу наказуємо привішати. Діялося і дано у Львові року Божого 1533, шостого року понтифікату Божою опікою найсвятішого Папи Климентія VII одинадцятого листопада, в п’ятницю, у присутності вельмишановних, достойних і шляхетних Крістіна Треста, Миколая Понятовуського, Павла з Тлущець, бакалавра мистецтв, каноніка львівського катедрального собору, Мартина, плебана в Нишові, Миколая Райсті та інших численних свідків попередньо запрошених і опитаних.
ЦДІАЛ, ф. 131, оп. 1, спр. 383. Оригінал. Пергамент. Мова латинська.
№ 94 [1535 р.] – Статут військової служби Великого князівства Литовського з викладенням основних засад її здійснення: “послушенства”, дотримання встановленого порядку, правил поведінки під час військових дій, у поході, та заходів з покарання за порушення вимог статуту*
Артыкулы, которыи jт кор(ол)u εго м(и)л(о)сти пана н(а)ш(о)го м(и)л(о)стивого за росказанєм панов рад вεликого к(н)(u)зьтва литовского мают быти даны всим Yставичнε, которыиж к той воєнной выправє на тот час поєдут зъ кнuзтва литовского, абы кождый тоє вѣдаючи так сu заховал под грозным каранєм, што бы жадин нε смѣл с них выступити, алε так дεржати, яко нижεй написано. [Ст. 1]** Напεрвεй, абы послушεнство было. Противку их как гεтманови jдиноцство мεжи всими самими, абы на тuгнѣню або на пεрεбываню, на лεжаню так сu кождый заховал тым jбычаєм, а нε инак яко имъ будεт jт гεтмана росказано, або войско нε рuдноє, нε тихоє, нε способноε, нε далεкоε, чого Божε вховай, jт згинεня, а так подлуг того как jт королu εго м(и)л(о)сти єсть jзнаймεно, так абы кождый, так богатый, яко хYдый так сu заховал, а нε смѣл того пεрεступити под нεмилостивым каранєм абы, чого панε Божε вховай, про пεрuд, а нε послушεнство збыточных на всих Yпад нε пришол. [Ст. 2] Хто бы сu мѣл Y войску, на котором [колвε] мѣстцы або на шиху к(нu)зь або пан и хто колвε с подданых н(а)ших мѣл мовити противку гεтмана або бы подбурuл приятεлεй своих на противку гεтмана, которым колвε jбычаєм, тот чεст и горло тратит. [Ст. 3] Который бы колвε бунты Y войску чинил против гεтмана або иным справцам, а то бы на нεго пεрεвεдεно трεма свѣтки, на ч(εс)ти и на горлε ма быти каран, або вѣмъ гдѣ бы таковыи рѣчи волно чинити, а казни нε было,
* Публікується варіант прочитання тексту документа А. Блануци та Д. Ващука, що має деякі відмінності від публікації М. Крома. ** У квадратних дужках подано ймовірну нумерацію статей, відсутню в оригіналі.
№ 94. [1535 р.]
161
тогды чεрεс таковыи бунты пεрεказа бы сu дѣяла всим рѣчам, а стεрεжи Божε, абы чεрεс то впад нε пришол. [Ст. 4] Хто бы мѣстца своєго нε стεрεг, гдѣ будεт чεрεз гεтмана шихован, на ч(εс)ти и на горлε ма быти каран [Ст. 5] И тεж на шихY, гдѣ бы кого гεтман поставил, на котором колвε мѣстцы, тогды кождый маєт там на том мѣстцы стат(и), гдѣ гεтман кажεт, а с того мѣстца никоторыми причинами выламати сu нε маєт, под чεстю на горлε каранєм. [Ст. 6] Жодный гужъ* так как который поставuт, так тuгнути маεт, а мѣстцо вказаноε дεржати, а гдѣ сu трафит на пεрεбываню абы jдин гужъ так за другим шол, яко гεтман роскажεт, который гужъ за которым пεрεбывати маєт, а хто бы посмѣл змεнити або змεшати, кождый такий маεт на горлε каран быти. [Ст. 7] А возы мают кождый йти за своим гYжом и вюки так жε подлуг своих гYжов, а пεрεрывати их нихто нε маєт, под каранєм на горлε. [Ст. 8] Приводцы, а тыи, што гYжы вѣдают, абы jт гYжов своихъ нε jтєжчали, а пεрεд гYжы своими тuгнули, а того пилни были, абы жадин з гYжY нεпотрεбнε нε выєжчали, ани пахоликов нε розсылали ани до возов, ани индε, а хто бы сu того важит хотѣл, абы был грозно каран, абы про нεдбалост и jмεшканє, а jтєжчанє порYчиков нεрuднε тuгнεнє нε было. [Ст. 9] Так на тuгнѣню, як на лεжεню абы ясаков нε чинили под грозным каранєм. [Ст. 10] Кали потрεба прийдεт, хто бы сu нε поткал з росказанєм гεтманским, чεсть и горло тратит. [Ст. 11] Коли бы Y трубу затрубεно з росказаня гεтманского, абы кождый приводца на плεц, гдѣ войско лεжит зъ своим гYжом бѣгъ, а там сu становилъ, а хто бы нε бѣг мѣстца своєго нε смотрѣл, на горлε ма быти каран [Ст. 12] Хто бы трывогY вчинил, а Y трYбу затрубил бεз гεтманского росказанu, ма быти на горлε каран. [Ст. 13] А хто бы на сторожY нε шол або нε єхал, коли ємY роскажут або стuгнул сu бεз росказаня гεтманского, абых тых, которыи Y порочεни jт гεтмана мѣли, на горлε маєт быти кара, а звлаща тыи, которыи будут к томY повиннии кому порYч [Ст. 14] Хто бы таковый был с подданых н(а)ших вшεликого стану так вεликого и посполитого, когда бы колвε гεтман н(а)шъ слал на сторожY або на которYю послугY н(а)шY воεннYю, там Y воисцε абы сu нε вымовuл, а послушεнства против εмY никоторого нε вчинил подлуг воли гεтманскоє, тот горло тратить. [Ст. 15] Коли бы хто справу мѣл пεрεд гεтманом, абы к томY жадный кY своεм рѣчи приятεл болшεй нε брал ку своεй радε и помочи jдно дву, абы ростырки и розницы, бунты jт тYл нε приходили болших, хто бы чεрεс то пεрεступил, тотъ горло тратит.
*
Різновид гужового транспорту на кшталт воза. № 94. [1535 р.]
162
[Ст. 16] Коли бы сторожа н(а)ша посланая jт гεтмана н(а)шого зъєхала сu зъ сторожы або з войском нεприятεлским, або под замок нεприятεлский подєхала, тогды каждым Y в оной сторожи яко старший над jною сторожεю так вси, што будут Y в оной сторожи, нε мают мовити Y зъєздε кождомY з людми нεприятεлскими, толко тот, комY гεтман порYчит, а хто бы смѣл мовити бεз воли гεтманскоє, тот горло тратит. [Ст. 17] Хто бы звадY вчинил, рYкою маєт быти каран, а хто бы рачил, тот на горлε ма быти каран. [Ст. 18] Хто бы, што за войском єздuчи продавал, а тот бы, хто моцю кгвалтом брал, на горлε ма быти каран. [Ст. 19] Пεрεд войском и jколо войска в нεприятεлской зεмли абы жадин палити нε смεл jпроч росказаня гεтманского под каранєм на горлε. [Ст. 20] ЧYжого и jбчого ч(о)л(о)в(ε)ка або которого слугY jт подданых н(а)ших абы жадин принuти и пεрεховати нε смѣл jпроч вѣдомости гεтманскоє под страчεнєм горла. [Ст. 21] Длu шкод дѣланя, абы жадин в пицованє слати нε смѣл jпроч гεтманского росказаня, а приставов, которых гεтман будεт посылати, алε тым jбычаεм мают слати, коли войско станεт, а гεтман н(а)шъ сторожY jтправит, тогды при jной сторожи, што гεтман пошлεт, мают слати в пицованє доложивши сu гεтмана, а хто бы слал бεз вѣдомости гεтманскоє а бεз сторожи, тот горло тратит. [Ст. 22] На тεгнεню буд(ь) в нεприятεлскую зεмлю буд(ь) назад jпuт идучи, абы жадин нε смѣлъ войска jтєхати jпроч гεтманского призволεня под старчεнєм горла и имѣня jдно в шихY аж до конца тuгнYти аж до роспYщεня маєт; и так жε и хорYжий кождый Y своєм повѣтε нε маєт ничого затаити ани jтпYстити аж до роспYщεня всεго войска, а который бы втаил або jтпYстил, тот горло и имѣнє тратит, а тот прεд сu горло тратит, хто б Yєхал. [Ст. 23] Конu чужого нихто нε маєт приймовати ани до сεбε брати, а єстли бы хто принuл, тогды нε маєт болшъ в сεбε дεржати, толко чεтвεрть годины, скоро єго поймавши, маєт jповѣдит гεтману, а в сεбε єго дεржати нε маєт, а єстли бы хто в сεбε задεржал, а знайдεно бы кого на нεм єдYчи або вεдYчи, тот маєт так каран быти яко злодѣй. [Ст. 24] Братεй тεслεв, ковалεв, колодѣєв, кожεмиков и всих рεмεсников, што там порYчоны будут ку воεнной справε, комY кол(ве) jт нас або jт гεтмана, тогды тыи врадники н(а)ши, кому поручоно будεт нε маєт ни jдного с тыхъ jтпускати бεз вѣдомости гεтманскоє и хотu бы, хто был нεмоцон с тых рεмεсников, тогды и того маєт jбявити гεтману, а εстли бы jтпYстил бεз воли гεтманскоє, тот горло тратит. [Ст. 25] Гεтман хто бы сu томY противил албо того дεржати нε хотѣл, а стого сu вымовuл, а над тоє выстYповал тот, што jт королu єго м(и)л(о)сти маεстат єсть jзнаймεно, а Yставεно, маєт моц jт нас, такового кожно(го) на горлε карати. [Ст. 26] А так абы каждый тыи Yставы jзнаймεныи [и] иныи вси, которыи ж бы водлε потрεбы чεрεз гεтмана были jповεданы а росказаны дεржал, а
№ 94. [1535 р.]
163
над тоє нε выстYповал под кара(н)εм на горлε або водлуг выстYпY, яко сu хто допYстил а заслужит. [Ст. 27] Хто бы колвε Y войску або на сторожи буд(ь) кн(u)зь або пан и кождый пору[чи]к языков поймал, тогды кождый з них абы нε смѣл j положεни нεприятεлском пытати под грозным каранєм на горлε, а хто бы колвε поймал, тогды нε пытаючи в нεго ничого маєт jтвεсти до гεтмана, а гεтман маєт єго сам на впокои jпытати; тым жε jбычаємъ и бεглεца jт нεприятεлu нε маєт нихто пытати кром гεтмана.
ОР РНБ, ф. 971, Авт. 124 (Собрание автографов П. Дубровского), № 3, л. 12–13 об. Оригінал. Опубл.: Памятники истории Восточной Европы. Источники XV–XVII вв. – Т. VI: Радзивиловские акты из собрания Российской национальной библиотеки: первая половина XVI в. / Сост. М. Кром. – М., 2002. – С. 130–134.
№ 95 1539 р., вересня 4. – Лист короля Сиґізмунда І про порушення володимирським війтом Іваном Федькевичем обов’язку надавати підводи для виконання дипломатичних доручень
Гдрь корол εго мсть казал у книги записати, што пεрво сεго, корол εго млсть росказал воита володимεрского Ивана Фεдъкεвича пεрεдъ собою поставити для того, иж jнъ гонъцу гсдрьскому Яну Маликъ баши, которыи у пилных потрεбах гсдрьских и зεмскихъ до Jрды до цря пεрεкопъского jт εго млсти εхал, за листомъ подъводнымъ подводы подъ нεго дати нε хотεл, и jли ж jнъ до Луцка пεшъ шол, за чимъ рεчъ зεмская вεликоε jмεшканε приняла. Ино тот воит володимεрскии за росказанεм гспдрьским до εго млсти на росправу приεхал и повεдил, ижъ коли оныи гонεц чεрεз Володимεръ εхалъ, тогды jнъ в тот часъ самъ тамъ нε был, а вεдъ жо прεдъ ся εму за тым листомъ подъводъным, хотя на нεмъ руки подъпису гсдрьскоε нε было, подъвода у мεстε Володимεрскомъ дана будε, всεму мεсту Володимεрскому листъ jтъ короля εго млсти дан, на котором бы листε подъводъномъ руки гсдрьскоε нε было, тогды jни за тым листом нε мають подъводъ давати. Яко жъ княз староста володимεрскии княз Фεдор Андрεεвичъ Санъкгушъковича пεрεдъ королεм εго млстю повεдил, ижъ тот воитъ володимεрскии нε εстъ в томъ сплошливым, а завъжды за листы подводъными ачъ-колвεкъ бы бεз подъпису руки гсдрьскоε нε были повинни подводъ давати, а завъжды бачачи потрεбу пилную гонцомъ подъводы даεть, а николи имъ жадъноε jмεшканε у справах гсдрьских нε становит. А так корол εго млсть jтъ князя старосты володимεрского справу в томъ взεмшы, а к тому и повεсти εго выслухавъшы, росказалεмъ до дому εхати и впεрεдъ вεлεл εго млсть εму, бачачи справы гсдрьскии пилныи, за листы εго млсти гонцомъ подъводы давати.
РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 23, л. 135 об.–136. Запис в актовій книзі.
164
№ 95. 1539 р., вересня 4
№ 96 1539 р., грудня 28. – Актовий запис про видачу з державної скарбниці службовим особам платні за виконання своїх обов’язків
Дано на квитациях до пна Горностая, подъскарбεго, князю Сεмεну Пронъскому на сεсъ рокъ на выхованε εго самого и слугъ εго сто копъ грошεи, а jсобливε казано пятма пушъкарεм, которых jнъ на тыε замки прынял и змовил их, по шεсти копъ грошεи а по сукъну лунъскому завъжды в кождыи годъ заплату водълε умовы εго, съ Скарбу имъ чинити. А к тому на сторожы и кликуны замъковыε такъ жε гсдръ εго млсть вεлεл съкарбу пнзεи потрεбу давати, чым бы jнъ мεл ихъ на тых замъкохъ заховати, бо сторожовъ и кликуновъ на jбεюх замкохъ никого нεт. А кнзю Корεцъкому на сторожу полную сто копъ грошεи казано дати. А пушкару житомирскому по дεсяти копъ грошεи а по сукъну лунъскому, бо пεрвεи давано εму по шεсти копъ грошεи а по сукну люнъскому; jнъ на том датку нε могъ вытривати и нε хотεл далεи тамъ на замку мεшъкати, и корол εго млсть jного плату εму повышати. А Богъдану, урмянину, толмачу, за шкоды εго, што ув Ордε принялъ 17 копъ грошεи. А Явору, кгды jт пновъ приεждчал, дано εму дватцать копъ грошεи.
РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 23, л. 170 об.–171. Запис в актовій книзі.
№ 97 1540 р. Краків. – З ухвали сейму про генеральних суддів
[…] De judicijs generalibus De terminis seu judicijs generalibus, quae vulgo colloquia nuncupantur celebrandis, statuta omnia desuper edita, in robore conservamus: ac illa singulis Terris, juxta eorum statutorum ordinationem, et veterem consvetudinem, celebrari mandamus, semel ad minus annis singulis. Quia vero propter nostrum in Magnum Ducatum Lithvaniae egressum, negotiaque Ducatus illius, quae forte Nos in illo diutius quam vellemus distinebunt, appellationis seu motiones a Judicijs Terrestribus et Castrensibus, seu etiam Officio Castrensi, ad Nos factae, remanerent longo tempore indecisae: per hocque multorum subditorum nostrorum justitia negligeretur: statuimus, ut interim donec Nos ex Magno Ducatus Lithvaniae redierimus, ejusmodi judicia generalia bis in anno celebrentur. Quibus et Domini Episcopi, singuli in districtu sedis Episcopatus sui, Palatini, Castellani, caeterique dignitarij et Officiales, Judices et Subjudices Terrestres interesse teneantur: sub poenis in illos statutis. Nisi vera infirmitas, legatio, vel Reipubl: servitium, illos excusarent. In tali enim casu, licebit impedito sic in locum suum, alium idoneum surrogare. In quibus quidem judicijs generalibus, omnes motiones, appellationes, et alia id genus tam a Terrestribus, quam a Castrensibus Judicijs, ac
№ 9 6 . 1 5 3 9 р . , груд н я 2 8
165
etiam ab Officio Castrensi, quae ad Nos, seu ad Conventum Generalem sunt factae, et jam ante nostrum in Lithvaniam egressum non fuerint decisae, ac item interim, donec in Magno Ducatu illo Nos agere contigerit, cadentia judicari et terminari debebunt. Et quidquid, per Judicio illi praesidentes judicatum et decretum fuerit, id totum per eosdem Judicio praesidentes, ac locorum Capitaneos, in executionem deduci debet. Licebit nihilominus unicuique, a decreto et sententia Judiciorum Generalium, ad Conventum Generalem Regni primum, post nostrum in Regnum reditum celebrandum, appellare. Sed hujusmodi appellatione non obstante, executio decretorum fieri debet ut supra: illeque pro quo judicatum fuerit, in possessione bonorum illi adjudicatorum inducendus, et in ea tuendus erit. Ubi tandem in Conventione Generali, Nos cum Consiliarijs nostris, sententiam et decretum, a quo appellatum fuit, justum esse cognoverimus: illud approbabimus. E diverso vero, ubi per Nos et Consiliarios nostros, fuerit retractatum et infirmatum: bona omnia, et res aliae, quae per hujusmodi sententiam fuerint adjudicatae alicui parti, rursus restituentur illi: pro quo in Conventu Generali tulerimus sententiam: simul cum fructibus, intermedio tempore perceptis, et damnis inde secutis, juramento damna passi aestimandis. Tempora vero celebrandorum hujusmodi generalium judiciorum, volumus juxta statutorum dispositionem observari. […] Пер ек ла д […] Про генеральних суддів Про терміни або генеральні суди, які по-простому називаються святковими, всі статті, перед тим видані, підтверджуємо, і іншим окремим землям, згідно з їхніми статутними ординаціями і давніми звичаями, проводити суди довіряємо, тільки раз кожного року. Що ж до нашого втручання до Великого князівства литовського і справ цього князівства, які, коло нас помножені, хочемо розділити, апеляції або виступи від земських та ґродських судів, або навіть замкового уряду, до нас вчинені, залишаються довго без розв’язання, занедбані нашими численними заступниками, суд постановляємо, щоб тим часом, допоки до нас з Великого князівства литовського не повернуться, таким чином генеральний суд двічі на рік збиратиметься. Цими правилами і єпископи, кожен в повіті – місці свого єпископства, воєводи, каштеляни та інші достойники і урядники, судді та підсудки земські з користю керуватимуться під карою в інших постановах. Якщо б випадково були нездатні до виконання служіння перед урядом або державою, то звільняються від служіння. В такому разі, можна на своє місце іншого достойного заступника (покликати). В цих генеральних судах всі справи, апеляції та інші справи цього роду як від земських, так і від ґродських судів, і навіть від замкового уряду, які до нас, або до генерального сейму надійшли, і які після нас в Литву постанови не були відіслані, і далі тим часом, аж доки в Велике князівство ми виконати пошлемо, належно судити і термінувати зобов’язані. І що-небудь через суд інші судді вироки та декрети робитимуть, це повністю через суддів і місцевих старост до виконання (суд) скерувати зобов’язаний. Годиться також і окремий, від декрету та вироку генеральних судів, до генерального сей-
166
№ 97. 1540 р. Краків
му спочатку, а потім нами до королівства повернений, скерувати. Але ніяким чином апеляції не перешкоджати, виконання декретів чинити зобов’язаний як перед тим, і тих, хто згідно з судом буде у володіння добрами впроваджений, пильнуватиме. Коли навіть на генеральному сеймі ми з радниками нашими вирок і декрет, на який апеляція буде, правомочними визнаємо, це затверджуємо. З інших же, коли нами або нашими радниками був повторно розв’язаний і переглянутий, всі добра та інші речі, які в такий спосіб були присуджені іншій стороні, повторно віддаються другій, за який на генеральному сеймі виносимо рішення, одночасно з прибутками, які тим часом були отримані, і дані з того часу спадкоємцям, під присягою повинні визнати. Час же відбування таких генеральних судів хочемо згідно з постановами і статутів виконати. […]
Volumina Legum. – Petersburg, 1859. – T. I. – P. 276. Мова латинська.
№ 98 1542 р. Кефе. – Керівництво зі збирання податків і штрафів для базарного пристава (мугтесіба) Кефе з податкового кодексу санджаку Кефе, який представляє широкий діапазон відповідальності та повноважень державного податкового інспектора на ринку та міських виробництвах
Спис правил ринкової інспекції [у місті] Кефе Приміром: (1.) Якщо хліб буде сирий, стягається 12 акче, але якщо трапиться недовага, з кожного диргема недоваги стягається 1 акче. Та й в інших випадках недоваги правило таке саме. (2.) Та якщо ж продукти, що на зразок меду та жиру пакуються у вмістища, поштучно прибувають на базар, у разі продажу стягається: з фучі (прибл. 40–52-відерна бочка) – 24 акче, з каратіля (прибл. 20–40-відерна бочка) стягається 18 акче, з варіля (бочка до 20 відер) стягається 12 акче. Але якщо вищезгадані речі будуть у толумах (міхурі зі шкіри овець), стягається по 6 акче. (3.) A якщо якийсь різник принесе [у місто] козу, заріже й продасть, то за кожну таку козу стягається по 2 акче – у разі продажу за нарх (мінімальна ціна, що встановлювалася місцевим кадієм) овечого м’яса, але якщо продається дешевше овечого м’яса, то не стягається нічого. (4.) А якщо хтось одягне на невільницю капелюшка, передасть до рук брокера й продасть, то, як адет-і тезїн (“звичаєве за прикрашання”), стягається 12 акче, але якщо капелюшка не одягати, то нічого не стягається. (5.) Та з тих, що знаходяться у місті, вітряних та кінських млинів щотри місяця стягається по три акче – у разі коли вони [цей час] відпрацювали, але якщо не працювали, то не стягається. (6.) А з [вуличних]кухарів, і пиріжників, і міських бузоварень щомісяця по 15 акче стягається, [а якщо] місячний термін не працюють, то нічого не стя№ 98. 1542 р. Кефе
167
гається. А з [вуличних]кухарів та пиріжників та бузоварень із Земляної фортеці щотри місяця стягається по три акче. (7.) А за зважування на вагах з баккала щотри місяці стягається 3 акче під назвою сенк-і мізан (“гирьового”). А з [тих, що знаходяться] у місті кісаджіїв (банщики-масажисти) щотри місяця стягається 4 акче. (8.) А з міських миловарів, якщо вони виробляють один казан жирного [тобто звичайного] мила, то стягається 50 акче, а з пахучого мила, що надходить [з-за моря] кораблем, якщо на базарі його зважують на вагах і продають, хоч би яка була там потреба – сундуками або чувалами, – по 6 акче [з кожного пакунку] стягається. (9.) А з трактирів за шість місяців по шість акче стягається. А якщо січку або сіль або кіл продається мисками, щотри місяця стягається [з продавця] по 6 акче. (10.) А якщо хтось [самовільно] проштемпелює свій аршин [як точний], то стягається 4 акче. (11.) А якщо [самовільно] ріжуть одного коня і продають його м’ясо, стягається 6 акче. А якщо ріжуть одного верблюда [і продають його м’ясо], то стягається 12 акче. (12.) А якщо один хтось [самовільно] нову харчівню чи бузоварню відкриє чи там зробить вогнище для приготування каштанів, то стягається 12 акче. (13.) А якщо з затоки виловлюється свіжа риба, то [з вилову] стягається десятина. Та й якщо з Татського іля (Південний берег Криму на захід від Алушти) надійде свіжа риба, [з неї] стягається десятина. (14.) А якщо осетрова риба надходить з Керчі, поклавши на арбу по сім рибин, то з кожної арби стягається по 15 акче, і крім цього з кожної рибини стягається по 1 акче. (15.) А якщо з землі дині чи кавуни, чи коротше: арбами надходять фрукти, то з двоколісної арби стягається 12 акче, а з чотириколісної арби стягається 24 акче. (16.) Якщо ж надходять фрукти човном насипом [і продаються посередникам], то з кожного човна стягається 25 акче – байдуже, чи буде він малий чи великий. Але якщо, прийшовши до кадія і довідавшись про нарх, самі продають, то, крім 25 акче, під назвою “нархлик” стягається [ще] якась кількість акче: [точно]не фіксовано, якщо тільки [вартість проданого] сягає 50 акче, то стягається 20. (17.) А якщо вищеозначені фрукти [що складені] у човні корзинами чи чувалами, і базарні продавці [їх] купують, то з кожної корзини та чувала стягається по 2 акче. (18.) А якщо фрукти надходять на кораблях з протилежного берега [Чорного моря], то з кожного корабля стягається під назвою адет-і кешті (“корабельне звичаєве”) [що становить] 55 акче; [до того ж] якщо, прийшовши до кадія, [перевізники] самі зважують для продажу, і [в них] купують за нархом, з них стягається певна кількість акче під назвою “нархлик”, [яка точно] не встановлюється: якщо тільки [вартість проданого] сягає 100 акче, то стягається 50. (19.) А якщо з Согуна (Сухумі) чи інших країв [з-поза санджаку Кефе]
168
№ 98. 1542 р. Кефе
До док. № 98
надійде рис, і [перевізники], пішовши до кадія, дістануть нарх, щоби самим продавати, [то точно] не встановлюється, стягається [з кожного по] 50 чи стягається 100: якщо продаватиметься чувалами, то з кожного чувала стягається по 2 акче.
Başbakanlık Arşivleri, Tapu ve Tahrir Defterleri, № 214, s. 19. Переклад з османсько-турецької мови.
№ 99 1543 р. Краків. – З ухвали сейму про ведення діловодства польською мовою […] Ut autem citationes ita controversias, decreta et inscriptiones, liberum est unicuique Polonica lingva scribere, hoc tamen perpetuum sit, ut tam inscriptiones Terrestres, quam illa omnia in loco judicii, praesente Judicio Terrestri in acta Polonice vel Latine inscribantur, proptereaque Notarii Terrestres debent assidere actis, sub amissione Officii. […]
Пер ек ла д […] Що як позови, так і суперечки, декрети та вписи вільно є без перешкод писати польською мовою, для того навіть на вічні часи буде; [а] оскільки вписи як земські, так і всі інші вписуватимуться до книг в суді теперішнім земським суддею польською або латинською мовою, для цього земські писарі зобов’язані бути присутніми при [записуванні] актів під загрозою втрати уряду. […]
Volumina Legum. – Petersburg, 1859. – T. I. – P. 285. Мова латинська.
№ 100 1545 р., квітня 7. Краків. – Номінація королем Сиґізмундом І Яна Гербурта львівським підкоморієм
Sigismundus Dei gratia rex Poloniae etc. Significamus tenore praesentium quibus expedit universis, quod nos ad intercessionem magnifici Petri Kmithae in Wissnicze comitis palatini et capitanei nostri Cracoviensis, regni nostri supremi marsalci ac Scepusiensis, Premisliensis et Colensis capitanei syncere nobis dilecti pro heneroso Joanne Herborth Miezynieczki de Felstin apud nos factam dedimus illi et contulimus succamerariatum Leopoliensem morte generosi Stanislai Czurilo vacantem, sicut iam damus, conferimus ad vitae suae tempora vel ad maioris dignitatis assequutionem cum omnibus et singulis eiusdem
170
№ 99. 1543 р. Краків
succamerariatus proventibus, redditibus, obventionibus et praerogativis universis hunc ipsum succamerariatum ab antiquo quomodolibet concernentibus, per eundem henerosum Joannem Herbort habendum, tenendum et percipiendum. Quocirca omnibus et singulis dignitariis et officialibus nostris ac nobilitati terrae Leopoliensis mandamus hisce litteris nostris, ut hunc ipsum Joannem Herbort pro vero et legittimo succamerario terrae istius Leopoliensis habeant et ei de loco deque omnibus et singulis obventionibus et proventibus ad eundem succamerariatum pertinentibus respondeant vel responderi ab eis, ad quos id pertinere videbitur faciant, pro gratia nostra. Harum testimonio litterarum etc. Datum Cracoviae feria tercia Paschae anno Domini MDXLVo, regni vero nostri anno XXXIX. Relatio ut supra [magnifici Thomae Soboczki regni Poloniae cancellarii etc]. Пер ек ла д Сиґізмунд, Божою ласкою король Польщі і т.д. Змістом даної грамоти повідомляємо всім, кому необхідно, що ми, за поручительством вельможного Петра Кміти з Вишніча, воєводи та старости нашого краківського, коронного маршалка та спішського, перемиського і кольського старости, вірно нам милого, шляхетному Яну Гербурту Мєзинецькому з Фельштина, що перед нами є, надаємо і призначаємо підкоморство львівське, вакантне після смерті шляхетного Станіслава Чурила, зараз даємо, встановлюємо до кінця його життя або до отримання більшого уряду, зі всіма цього підкоморства прибутками, видатками, данинами і привілеями, що в який-небудь спосіб здавна були визнані, які цьому шляхетному Яну Гербурту належить мати, тримати і набувати. Для цього всім разом та кожному зокрема достойникам і урядникам нашим та шляхті Львівської землі говорячи грамотою нашою, щоб тепер цього самого Яна Гербурта за правдивого і законного підкоморія Львівської землі мали, і йому на місці за всі місцеві данини і прибутки відповідали, або відповідатимуть за тих, для кого це належить слушно чинити за нашу ласку. На підтвердження грамоти і т.д. Дано в Кракові сьомого квітня 1545 року, панування нашого року 39. За свідченням як вище [вельможного Томаша Собоцького, канцлера нашого королівства].
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352–1783. – Lwów, 1938. – S. 166–167. Мова латинська.
№ 101 1551 р., травня 6. Львів. – Присяга львівського ґродського судді Петра Коритка
Coram magnifico Nicolao Odnowskj castellano Praemisliensi et huius loci capittaneo in praesentia generosorum Nikolai Hinek vicecapittanei Leopoliensis et
№ 1 0 1 . 1 5 5 1 р . , тр а в н я 6 . Л ь в і в
171
Nicolai Lesnyowskj quondam iudicis castrensis Leopoliensis, Stanislai Zolkyewsky, Jakobi Lyssowssky etc. Iuramentum generosi Petri Koritko pincerne et iudicis castrensis Leopoliensis. Ego Petrus Korithko iuro Deo omnipotenti serenissimoque regi Sigismundo Augusto moderno et magnifico Nicolao Odnowsky castellano Praemisliensi et huius loci capittaneo, quia fideliter et iuste iuditia exercebo, iudicabo castrensia Leopoliensia, non attendendo personarum acceptationem nemini persone fauendo, sed Deum et sanctam iusticiam pre oculis habendo. Ita me Deus aduuet et sancta Crux. Пер ек ла д Перед вельможним Миколаєм Одновським, перемишльським каштеляном та львівським старостою, в присутності шляхетних Миколая Гінка, львівського підстарости, Миколая Лесньовського, колишнього львівського ґродського судді, Станіслава Жолкевського, Якуба Лисовського і т.д. Присяга шляхетного Петра Коритка, підчашого та львівського ґродського судді. Я, Петро Коритко, правом Бога Всемогутнього, короля теперішнього Сиґізмунда Авґуста і вельможного Миколая Одновського, перемишльського каштеляна і львівського старости, що вірно і справедливо суд виконуватиму, судитиму львівський ґрод, не звертаючи уваги на сторони судового процесу, без огляду на особу прийматиму, але Бога і святу справедливість перед очима матиму. Так мені, Боже, допоможи і святий Хрест.
ЦДІАЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 328, с. 605. Запис в актовій книзі. Мова латинська.
№ 102 1553 р., березня 24. Краків. – Судовий статут короля Сиґізмунда Авґуста, що визначав терміни і порядок судових засідань, зокрема, в містах Руського воєводства – Холмі, Галичу, Львові, Сяноку, Перемишлі; зобов’язував урядників суворо дотримуватися термінів і провадити засідання особисто (крім випадків, пов’язаних із хворобою) тощо
Porządek sądow na seimie walnem w Krakowie na S. Priska zlozonem y postaniowiony. Sigmund August z Bozey laski krol Polski, wielki kxiąze Litewskie, Ruskie, Mazowieczkie etc. Pan y Dziedzycz. Oznaymuyem wobecz wssithkyey y kosdemu złascza yako komu czo na thomu nalerzy, yszmy za radą panow rad nassich dochowanych y swyeczkych y z przyzwolenyem poslow ziemskich hukayucz obyczayu kthorym by zasle a zalyrzale zdawna sprawy mogly bycz sznadnye wedlye staradawnego w prawie opissanego porządku ossądzone do roku thylko, tho do przyslego blizssego seymu, taky obyczay tho na seymye nalyeslyszmy y uchwalily za […]* nayduyem y uchwalyamy.
*
Тут і далі текст не прочитано. № 102. 1553 р., березня 24. Краків
172
До док. № 101
Naprzod aby assessorskie sądy pothym seymye y thesz roky kthore krolewskiemy zową nye byly ssądzone w thym czassie a w thym roku. Z tem aby yusz na then czas owssithko oczoby ktho yedno kogo z powiathu do dworu wyszwal odeslano bylo do sządu ziemskie[g]o cum asignationem terminum na roki blisko przysle do owego powiathu wkthorem yest pozew na kogo polozon, alys criminalis cittatus et cause aby byly odoslane na wyecze w kazdem woyewoczthwye sządzone, wyiąwszy cause o nayazd domowy Jana Wegrowskiego kthorą my sządzicz bendziemy, y thy wsithky kthore w them roku bendą przed wyeczamy albo do nasz albo na wiecze przypadacz wyiąszwsszy thelko rzeczy nasse krolyewskye thak [pro]sony nassey iako ymyenya y pozythkow nassich yakosz kolwyek do thykayączych ktore nye ktho yny iedno my iako y przodkowie nassy z pany radamy ssądzicz mamy. A them dopiero gdzie by ssąd uznal wyeczowy bycz causam mere criminalem aby cum assignationem terminum strony nassiem byly odeslane. Gdys szie do sądu ziemskiego y grodzkiego wielye dothklywych rzeczy pozyvacz mogą wedle statutu. A nye zeby ktho kogo ad instigationem offity za dworem poszwacz myal okrom albo wyiąwssy ysby ktho dochodow do skarbu nassego powinovathych nye wydal albo o kthorą inną rzecz nassą. A o wssem aby na takowe wyna w statuczie contra […] de pretorio districtu opyssaną thamze w ssądu wzeczowego byla extendowana kthorzy lada oczo za dworzem pozywayu przoczyu statutum tho czynyącz thak thesz appellatie od commyssarzow y od podkomorzow y od urzendzow groczkych iako gdzie yscz mayą na wyecza przysle vsithky odsylamy. Cause wsythkie kthore yusz byly na wyeczach sządzone y theze kthore yusz u ssądu assesorskiego practicowane y kthore ssą od panow assessorow remitterant propter prolixetatem do nasz y theze kthore ssą sluchane przesz nasz y na deliberaciyay zawiessone kthore ssą skazane. A mere pro apellationis od sządu assesorskiego do nasz appellovane my na terasznyeszem seymie sządziczy besz dalsego terminowanya odssądzacz będziemy y thesz kthore by byly z wieczow przed pany assesori przysly a od assessorow do nasz r[…]llowane. Aby wyęrz thy ssądy thym pylnyey byly odprawovane sządzia zadną ynssa przyczyną chyba chorobą, woyną, morem mogly odkladacz y the na przyslych roczech ma przyssiącz iako vera infirmitate albo legaly impedimento impeditus na ssądzianym rokom vige byl. Panowye woyewodowie, castellani y inniy przeduyczy kasdego woyewoczsthwa aby wyecza samy ossobamy swemy nye zasadziayącz ynemy ssądzily, a ny czem yney sthogo szie wymawyayącz yedno przawdziwą chorobą a possolsthwem extra regium, a thakowe ssądy abo roky aby na swyklych myesthach y tha yusz thogo czassu y dnya nasnaczonego sądzily, tho yest woyewoczthwach Gorney Polski. Posnaniae feria secunda post festum Sancti Francisci In Calysz feria secunda post festum Sancti Lucae Gnezne feria secunda post Simonis et Jude Apostolis Syradiae feria secunda post Crucis in autumno Lancitia feria secunda post festum Omne Sanctorum In Brzesrzie feria secunda post Bartholomei Unladislavia feria secunda post festum Nativitas Mariae In terra Dobrzynensi feria secunda post festum Sancti Michaelis in Lipno
174
№ 102. 1553 р., березня 24. Краків
In Ploczko feria secunda post festum Sancti Lucae In palatinatu Mazovie in loci ex antiqua causarum diebus et in constitionibus pallatinatus Mazovie apparet In terra Ranensi feria secunda post Martini In terra Sochaczowiensis feria secunda post festum Sanctae Catharinae In terra Gostinensis feria secunda post festum Conceptionis B. Virginis Mariae W inyeyssey Polscze ysz sdawna ssą czasse w statutie postanowione wedlye thych tham czassow thedy mayą bycz ssądy wyeczowe ssądzone y ossądzone besz wsselyakiego odkladanya na kosdem myeysczu pod wyna pryvationis offity wedlye statutu by thes kthory z urzednykow przemisse myanowane przeczym nyebyl abo nye mogl bycz w Ruskiem thesz woyewoczthwye thak w powyeczych wyecza mayą bycz ssądzony. W Chelmye w ponyedziałek pyerwssy po swyęthem Wawrzynczu W Haliczu w ponyedziałek po swyęthem Bartlomyeyu W Lwowye w ponyedziałek po narzodzenyu Panny Mariey W Sanoku w ponyedziałek po swyęthem Michaele W Przemyslu w ponyedziałek po swyęthem Francisku Ale ysz suie delatore nykth moze bycz defferowano nye ssiedzenye, myescza swego na wyeczach szedziovie thedy wyeczowy bądączy zassadziwssi skoro y dawssy wywolacz y zapyssacz poczeczie sządow wyeczowych będzi powynye lysthownye absolutio dignitatis seu officialem nam, thakrze y instigatorewy nassemu, na dworzem nassem będączem defferowacz. A thakowy lyst ma bycz starosczie albo postaroscziemu onego powyathu albo woyewoczthwa glownemu przesz woznego y slyachczycza poslan. Aby thakowy lyst byl poslan ku nam albo instygatorowy pod wynamy na starosthy omyeszkale u rządu staroscziego opissanemy. A tham instigator, pod thakowąsz wyną primationis offity będzie powynyen onego defferowanego pozwacz na walny sziem y przeczywko yemu instigowacz ad extendendum contratalis dignitacios et officialis neglicum statutum. Z tem pozwany thakowy od instigatora ma myecz rok zawythy na walnem seymye za polozenyem pozwan cztery nyedziele przed rokyem naznaczonem na poswye. Na kthorym wywodu okolo nyebythnosczy swey nyema, a stronye przedsye bendzie wolno czynycz oskody thak z dygnitarzmy nye bendaczemy na wyeczach, iako starosthąm omyeskalym, a nye odeslanye lysthu, thakrze z instigatorom gdzie by ktory sznych takowey therasznyeysey constituciey wypolnycz omyeszkal abo zanyedbal, any na seymie przyslem będziemy z powynnosczy doyrzenya sprawedlywosczy lyudzkiey ad instigationem instigatoris offity takowe poszwanye besz wsselyakych odkladow dallszych wedlye prawa y statutu ossądzicz. A thak thedy ssąd thakowy wyeczowy slusznye zassiedzie myescze swe wedle prawa pospolitego y dawnego postawyenya ktory by kolwyek od takiego blisko przyszłego sządu decretu wyczowego appellowacz szmyal, aby thamze ssądziam wyeczowem byl powynyen takowy polozycz dwadziesczia grzywyen kthore tho dwadziesczia grzywyen mayą bycz wlozone y zostawione w cancelariey ziemskiey thak dlugo y przethen spossob y gdzie by przesz nasz na walnem szeymye takowa sententia wyeczowa byla wetractowana mayą bycz takowe dwadziesczia grzywyen oney stronye za szie z can№ 102. 1553 р., березня 24. Краків
175
celariey na pyerwssych roczech abo na polozenye kxiąg po onem szeymye zupelnye wroczone. A ysz wyelye akcziey bycz by moglo y przythoczycz ssye na wycza ktore by z swey glowney rzeczy et valore nad dwadziescia grzywyen mnyeysse byly abo za tho nyestaly thakowy appelatiey a by sescz grzywyen za wyną them ze obyczayem yako y then dwadziesczia grzywyen polozcz tham ze byl powynyen. Alye ze by y stronye skoda byla nagrodzona od onego kthory appeluye od decretu wyeczowego thedy strony na sseymye przed namy bendą myecz zatho rok z ssobą o szkody odpowiedacz besz odsylanya do onego prawa. Snowu o skody czy y thakowy y theze thym obieczayem ktorym by me we z prawa pospolitego przyslo oskody odpowiedacz aliis iuxta cittationem et processum causae. I tamrze yusz iako o glowne rzecz thak ze thesz y skody kthore by ktho wedlie prawa pospolitego powynyen byl odpowiedacz aby przesz decret nasz okolo dowodow na skody strony z ssobą byly wesprawione. Panowye ssądziowye wyeczowy aby ssądow nyeodwolywaly swoych, a ny szie roziezdzaly z nych asz by wssieczky sprawy na on czasz przed ssąndy wyeczowe przypadle ossądzyly y dossądzily, a yz by z regestru z powyathu pyerwssego asz do ostatecznego w onym woyewoczthwye dossądzaly. A ysz szie yusz we wssitkych woyewoczthwach pewny dzien ku ssądzenyu wyeczow nasznaczyl pro maiori aby nykth na wyeczach bracz nyemogł. A gdy by wyecz woyewoda albo ktory z dignitarzow umarl w kthorym kolwyek woyewoczthwye, albo thesze przestrzegayącz szie praczey y nakladu bycz niemogl abo nyechczial, my w onem woyewoczthwie inną ossobą tham ossziadla naznaczycz y deputowacz bendziemy. A wssakosz kyedy by ktory wyewczasz spusczyl dostoiensthwo abo urząd smiele pena ma bycz karan, iakowa yesth wstanowiona na temere omyeskale wyeczow, a wssakosz subdelegath bycz domu nyema yedno gdzie by umarl albo spusczil urząd, wyiąwssi hetmany ktorzy dlya potrzeby rzeczy pospolytey by szie yey nye omyszkale będą mogly swoye myesczu zassądzycz. Gdzie by ktory z dignytarzow: na wyeczach sktorey kolwek: y urzednykow przycziny nyebyl albo nyemogl bycz thedy przedszie od ynych będączych dignitarzow y urzednykow wyecza mayą bycz sządzone. A wsakosz iako wyssey yest opissano o skody od stron y theze o wyną bendzie moglo bycz czynyone. Gdzie by wiecza prze przyczyny iakowe slusznye y w statuczie opisane nyedosly w ktoryem woyewoczthwye wsysczy wobecz ktorem kolwyek rok przypadł albo przypadnye z yakiemy kolwiek sprawamy y z yakowego kolwyek roku na blysko przysle wyecza czy pothem na przyslich blisko wyeczach bendą myecz rok abo na walnym seymye blisko przyslem quod prius eorum in regno fuit celebratum. Nowo thesz wsrzethe yusz pothey constitutiey causi y poszwy decreti y prze poszwy będą wolne od thego posthanowienya nynyeyszego alye starodawnem porządkyem y stopniemy prawa mayą sprawowany. Alye ysz poslowye ziemsczy z Brzeskiego Inowloczlawskiego woyewodztw y ziemy Dobrzanskhych okolo porządku thego sprawiedlywosczy ludzkyey przekladaly przed namy ine doleglosczy y roskazanye bracziey swoyey y proszyly aby wdlug zdanya panow rad nassich kthorzy byly natho wissadzeny w thym porządku byly zachowany okolo appellaciey od wyeczow tho yest gdy ssąd wyeczowy zassiedac myescze swe wedlie prawa pospolithego y dawnego postanowienya aby zadna strona od zgodnie
176
№ 102. 1553 р., березня 24. Краків
namowyonego decretu appellowacz nye mogla any appellacia byla zadney stronye dopusczona. A gdzieby wssithkych zupolnye dignitarzow y urzendnykow wyeczowych decret zgodni nyebyl tam, bendzie stronie gravate appellowacz wolno wedlye dawnego postąpku prawnego. A thakowa theraznyeysza […] wyeczowy thylko pro hac vyce tho yest na zednych wyeczow od sądzonye ma szie w zawyecz prawom y statutom dawnym po assądzenyu thakowych. A therasznyeyssich wyeczow nycz nye dereguyącz na przysle czassy. Dan w Krakowie na walnem sseymye, w pyąthek przed Kwyethną nyedzielą roku panskiego MDLIII a krolyesthwa nassego XXIIII. Na wskazanye yego krolewskiey Mczi wlasne.
ЦДІАЛ, ф. 15, оп. 1, спр. 16, с. 778–784. Запис в актовій книзі. Мова польська, латинська.
№ 103 1554 р., січня 30. Книшин. – З листа короля Сиґізмунда Авґуста до віленського воєводи Миколая Радзивілла Чорного із запитом щодо кандидатури на вакантну посаду старости черкаського і канівського
[…] Teź temu dobrze rozumiemy, że pograniczne zamki starost bez mieszkania wszelakiego potrzebują, a tak Czerkasy z Kaniowem potrzeba rychło starostą opatrzyć. Przeto żądamy, abyś nam TM oznajmił widzenie swe, ktoby się TM zdał być godny na starostwo w Czerkasiech i w Kaniowie, bo trzeba w czas na ty miejsca starosty dać. Posyłamy TM zwierzyny, zubrzyny dwie beczce, którą tych mięsopust życzemy, aby TM zdrowo jadł. żądamy przy tym TM od Pana Boga dobrze być zdrowym. Datum in Knyszyn. Penultima [30] ianuarii. Anno Domini 1554. Regni nostri 24. Sigismundus Augustus Rex ss.
Listy króla Zygmunta Augusta do Radziwiłłów. – Warszawa, 1999. – S. 290.
№ 104 1556 р., січня 10. Львів. – Присяга львівського підстарости Яна Уздовського
Coram generoso Ioannes Wsdowski dapiffero Sanocens(is) ac vicecapit(aneo) Leopolien(sis) presentibus gnosus et nobilibus Petro Corithko pincerna et iudice castren(sis) Leopolien(sis) Bernardo Czermynski, Jeorgio Rokiczki, Sebastiano Szwiniarski et alys q(uam) plurimis circa p(rae)missa existe(ns) fidedigmis testibus fide digmis testibus. Generosus Joannes Wsdowski dapifer Sanocensis ac vicecapitaneus Leopoliensis in hanc rotam prestitit corporale iuramentum super vicecapitaneatum Leopoliensem.
№ 1 0 3 . 1 5 5 4 р . , с іч н я 3 0 . К н и ш и н
177
Ego Joannes Usdowski dapifer Sanocensis et vicecapitaneus Leopoliensis iuro Deo, quia fideliter ius regum tenebor et quicquid ad ius personamue sacre magestatis R. spectabit et pertinet atten[dam] et attentabo, agam et procurabo aeque, bene pauperi sicut et diuiti personas non attendendo sed Deum et iustitiam pre oculis habendo, iustitiam administrabo. Sic me Deus adiuuet et sancta Crux. Et hoc in praesentia generosi et nobilium Petri Corithko pincerne et iudice castrensi Leopoliensi, Mathia Kucharski, Cristophero Szwiniarski, Stanislao Rokowski, Jeorgio Rokiczki, Sebastiano Jasyenyowski, Nicolao Rosskowsky et prouido Joanne de Zwinigrod ministeriali terrestri Leopoliensi et alys circa premissa existentibus. Пер ек ла д Перед шляхетним Яном Уздовським, сяноцьким стольником і львівським підстаростою та в присутності шляхетних Петра Коритка, підчашого та львівського ґродського судді, Бернарда Чермінського, Єжи Рокіцького, Себастьяна Швинярського та інших численних попри них віри гідних свідків. Шляхетний Ян Уздовський, сяноцький стольник і львівський підстароста в цьому колі особисту присягу львівського підстарости дав. Я, Ян Уздовський, сяноцький стольник і львівський підстароста, присягаю Богу, що вірно права королівства триматимусь і чого-небудь, що особового права святого королівського маєстату стосується й сягає, пильную і пильнуватиму, виконуватиму і захищатиму однаково добре, бідних і багатих не розрізняючи, але Бога і справедливість перед очима маючи, справедливість вимірюватиму. Так мені, Боже, допоможи і святий Хрест. І це в присутності шляхетних Петра Коритка, підчашого та львівського ґродського судді, Мацея Кухарського, Кшиштофа Швинярського, Станіслава Роковського, Єжи Рокіцького, Себастьяна Ясіновського, Миколая Рошковського і Яна зі Звенигорода, возного Львівської землі та інших при них існуючих.
ЦДІАЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 33, с. 93–94. Запис в актовій книзі. Мова латинська.
№ 105 1556 р., січня 10. Львів. – Присяга львівського ґродського писаря Станіслава Ябловського
Nobilis Stanislaus Jablowski alias Malyeczkowski notarius arcis in hanc rotam prestitit corporale iuramentum Ego Stanislaus Jablowski alias Malyeczkowski iuro Deo, quia fideliter ius regum tuebor et quicquid ad ius et acta spectabit et pertinet attendam et attentabo, agam, scribam et procurabo, aeque, bene, pauperis sicut et diuitis personam non attendendo, sed Deum et iustitiam pre oculis habendo. Sic me Deus adiuuet et sancta Crux.
178
№ 1 0 5 . 1 5 5 6 р . , с іч н я 1 0 . Л ь в і в
Пер ек ла д Шляхетний Станіслав Ябловський (Малечковський), писар, у цьому колі дає особисту присягу Я, Станіслав Ябловський (Малечковський), присягаю Богу, що вірно право королівське стерегтиму і що-небудь до права та актів дотичне і належне стерегтиму, виконуватиму, писатиму і захищатиму, однаково добре, як бідним, так і багатим, на особу уваги не звертаючи, але Бога і справедливість перед очима маючи. Так мені Боже допоможи та святий Хрест.
ЦДІАЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 33, с. 94. Запис в актовій книзі. Мова латинська.
№ 106 1562 р., квітня 15–18. Вільно. – Актовий запис про розсилання листів до усіх земян Волинської землі з наказом виступити, як це передбачено умовами отримання урядів та земельних надань, “конно и збройно” на земську службу до Речиці
Року [15]62 писаны листы военъные по всеи земъли Волынскои, и розосланы тые листы м(е)с(е)ца апреля 18 дня через дворанина г(о)с(по)д(а)ръского Павъла Ораньского: до всихъ князеи Четьвертеньскихъ, до кн(язеи) Анъдрея, Костенътина, Максима Вишневецких, до князя Алексанъдра Чорторииского, до князя Владыслава Збаражъского, до князя Ярослава Санъкгушъковича, до князя Ивана Федоровича Чорторииского, до старосты кремянецъкого, до старостиное луцъкое кнегини Кошерское, до князя Юря Збаражъского, до Петра Загоровъского, мар(шалка) г(оспода)р(ского), до старостиное браславъское и веницъкое, до князеи Ружиньскихъ, до Петра Кирдея Мыльского, до кнегини Кузминое Ивановича Жаславъское, до князя Алексанъдра Санъкгушъковича, до хор(ужого), земянъ и бояр, шлях(ты) зем(ли) Волын(ское), до воеводиное троцкое, до владыки луцкого и острозского, до владыки володимерского, до Корецкого зашитыи, жебы под справою земълю Волыньскую мелъ. Тые листы такъ писаны: Ко всимъ княземъ Четвертеньскимъ.
№ 1 0 6 . 1 5 6 2 р . , к в і тн я 1 5 – 1 8 . В і л ь н о
179
Ведомо вамъ, ижъ з воли а ласки Божеи седши есьмо на столце продковъ дедичъных нашихъ г(о)с(по)д(а)ръствъ з по весь часъ, з милосердья его светого, за щастливого панованья нашого, завъжды есьмо воли его насветшое наслядуючи а зо въсими околичъными паньствы кровопролитья постерегаючи, вальки не починали а звлаща претивку хре[с]тияномъ николи меча нашого подносити не желали, якожъ и не дали есьмо причины ку тому, бо для того и отчизныхъ г(о)с(по)д(а)рствъ наших от продковъ великого князя московского несправедливе посягънены через мечъ кровопролитьемъ не отыскивали есьмо, гдежъ и от него самого за утисьненьемъ и великимъ а нехрестияньским розлитьемъ крови у паньстве нашомъ земли Ифълянтскои и в отчизных г(о)с(по)д(а)ръствахъ нашихъ укривъженья подданых постерегали есьмо всего доброго хрестияньского, для чого и дворанина нашого пана Баркулаба Ивановича Корсака послали есьмо до того неприятеля напоминаючи, абы з нами постановенье вчинилъ а кровопролитья у хрестияньстве не жодал и то, што незбожъне а несправедливе забрано, отступилъ. Онъ через присягу свою, которую онъ учинилъ и в перемирномъ листе описалъ, ижъ пословъ и кажъдого с подданыхъ нашихъ не задерживаючи и по вьиштъю перемиря добровольне выпустити мелъ, того посланьца нашого и въ многихъ местахъ своихъ и купецкихъ людей задержавъши зрадливе и неотповедне на кровъ хрестияньску, на люд Божий, панованья и въладанья нашого границы отчизного нашого г(о)с(по)д(а)ръства войска свои уславъши, сказу и пленъ чинилъ, што воли Божои поручивши, умыслили есьмо тые незбожъные поступъки, которие, яко негодно хрестиянину чинити, паньствам нашимъ оказуеть, над нимъ самымъ и над паньствомъ его, з Божею помочъю, такежъ оказати, якожъ вжо воеводу троцкого, гетмана нашого навышъшого Великого Князства Литовъского, старосту мозырского, державъцу лидског(о), белицъкого и сомилишъского, пана Миколая Юръевича Радивила з воискомъ нашимъ противъко того неприятеля нашого отъправуемъ, и иные войска ку посилъку с Польски ведемъ, а и сами тежъ, оземъши Бога на помочъ, приидеть ли до того кожъдое потребы, особою нашою г(о)с(по)д(а)ръскою, опустити не хочемъ, а вамъ приказуемъ, ажъбы есте с почътомъ слугь вашихъ конъно, зброино, яко служъбу земъскую служити и заступовати повинъни, ехали до замъку нашого Речицы до старосты луцького, браславъского и веницъкого, князя Богуша Федоровича Корецкого, которому есьмо вжо тамъ тягънути росказали, и на певъныи часъ, то есть на день с(вя)тог(о) Николы, теперешънего пришълого свята, у него становили ся бы есте конечъно, инакъ того вчинити не смеючи, стерегучи ласки нашое, а непослушъные каранья в Статуте описаного, кгдыжъ перво сего о готовость и при росъпущеньи з дороги зимънее листы нашими росказано всимъ поготову быти и часу потребы яко на кгвалътъ тягънути, чого тепер есть великая потреба, прото абы нихто ослухатися и омешъкати часу назначоного не сьмелъ, а такъ будучи при немъ жебы есте у служъбахъ наших и земъскихъ послушеньство ку нему чинили и по звыклои вере вашои намъ, г(о)с(по)д(а)ру, и Речи Посполитои служили, неприятелю отпор а паньству нашому оборону чинили, сколько вамъ Богъ м(и)л(о)стивыи поможеть. А естли бы княз староста за кгвалътовъною потребою поспешиль упередити тот день и рокъ назначоныи, вы бы вже и того року назначоног(о) и листов от него
180
№ 1 0 6 . 1 5 6 2 р . , к в і тн я 1 5 – 1 8 . В і л ь н о
не жъдучи, але доведавъши ся о выеханьи его, яко на кгвалтъ тягънули и за нимъ поспешили ся. Пакъ ли ж бы вамъ от пана воеводы троцкого, гетьмана нашого, росказано отьтоль з Речицы где на иное местце рушити ся або кгды бы такежъ за кгвалътовъною потребою панъ воевода троцкии хотя и первеи того року, вамъ в Речицы становити ся назначоного противъко неприятеля самъ рушивъ ся до себе вамъ тягънути росказалъ, а тое бы росказанье васъ в дорозе або дома зостало, приказуемъ, абы кожъдыи з васъ, кого листы своими его милост обошлеть, або хотя бы хто и листом его милости обосланъ не быль, одно кого ведомость о рушеньи его доидеть, жебы есте во въсемъ подле науки его милости заховали ся и до его милости с почъты своими конъно, зброино, [ку] отпору неприятелю спешъне тягънули, никоторого сплошеньства в томъ, яко в речи земъскои, вчинити не сьмеючи конечъно. Писанъ у Вильни, лет(а) Бож(его) нарож(енья) 1562, м(е)с(е)ца апрела 15 дня. Миколаи Нарушевич, писаръ. Онъ же понесъ листы до земенина веницъкого Миска Петничинског(о), жебы на местце князя Корецъкого ехалъ до Веницы и тамъ до науки г(о)с(по)д(а)ръское мешъкалъ. А други листъ до Микиты Белостоцкого, жебы до Киева ехалъ и под справою своею мелъ козаки, которие зъ замъковъ украинъныхъ водою до Киева прийти мают. А до Василья Загоровъского лист пана маршалъка дворного, абы Василеи Загоровъскии с пенезеи поборовыхъ луцъкихъ князю старосте на козаки далъ 40 копъ грошей. З Луцька 50 десятниковъ, которие козаки збирати мають, о том же листъ понесъ Ораньскии.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 564 (1553–1567). Viešųjų reikalų knyga 7. – Vilnius, 1996. – S. 96–98.
№ 107 1562 р., грудня 8. Перемишль. – Присяга земського перемишльського писаря Мартина Островського
Ego Martinus Ostrowszky notarius te[rre]stris premislien[sis] iuro, quia iuste secundum Deum, ius scriptu[m], equitatu[m] et partium controversias iudicabo. Consulam iudicy fidel[ite]rque partiu[m] recogniciones, controversias, afectaciones seu p[ro]testa[tio]nes iuridicas vel iudicis decreta in libr[um] actorum t[e]r[re]strium inscribam et inscribi curabo, divitis et pauperis, amici et inimici civis et peregrini discrimine sublato et neque favorem neque ocium neque odium neque praemium neque poena[m] michi proposita curabo, sed in iudican[do] consulen[do] et scriben[do] solu[m] Deu[m] et iusticia[m] s[an]ctam et quietatem partium, recogniciones, controversias ac iudicis sentencias in hisque omnibus conscienciae meae iudicium sequar et audiam aliaque negocia michi incumbentia fidel[ite]r et pro posse meo peragam sic me Deus adiuvet et S[an]cta Crux.
№ 1 0 7 . 1 5 6 2 р . , груд н я 8 . П е р е м и ш л ь
181
Пер ек ла д Я, Мартин Островський, земський перемишльський писар, присягаю, що згідно з Божим та писаним правом однаково і без огляду на сторони судитиму, радитиму суду і вірно сторін зізнання, суперечки, оскарження або протестації судові чи правні, декрети в замкові книги вписуватиму і вписувати зобов’язуюсь, без різниці багатим і бідним, друзям і недругам, землякам та іноземцям, і ані заради запропонованої мені прихильності, ані ненависті, ані винагороди, ані кари не старатимуся, але в судінні, радінні та писанні на єдиного Бога, святу справедливість і рівність (покладатимуся), зізнання, суперечки і вироки суду та всі інші відомості справедливо за судом писатиму й буду слухняним та інші обов’язки, на мене покладені, вірно і по можливості виконуватиму, так мені, Боже, допоможи і святий Хрест.
ЦДІАЛ, ф. 14, оп. 1, спр. 21. Запис в актовій книзі. Мова латинська.
№ 108 1563 р., березня 15. Пйотркув. – З декрету короля Сиґізмунда Авґуста про терміни та місця проведення судів, у тому числі у містах Руського, Белзького і Подільського воєводств, порядок судових засідань, та обов’язки судових урядників; форма присяги судді
Zygmunt August, z Łaski Bożey Król Polski, Wielkie Xiążę Litewskie, Ruskie, Pruskie, Mazowieckie, Żmudzkie, etc. Pan y Dziedzic Oznaymuiemy wobec wszystkim, y każdemu, zwłaszcza iako co komu na tym należy, gdyż tak wiele iest akcyi zastarzałych, iż gdzieby obyczay nie był nalezion ku odprawie ich, trudno a prawie nie podobno, aby się na tym Seymie skończyć mogły. Przeto aby każdy sprawiedliwość odnieść mogł, za radą Ich Mci Panow, y za przyzwoleniem Posłow Ziemskich, mocą uchwały Seymu tego, pro hac vice tantum, to postanowienie uczyniliśmy. Obyczay sądow, który iest authoritate Conventus generalis moderni uchwalon pro vice una tantum, dla odprawienia akcyi starych, które przypadły są, abo wiszą mocą limitacyi przed Nas, bądź to na Seym, abo post Curiam, y które przypadły aż po święto Trzech Królow, z któregokolwiek sposobu abo punktu y terminu prawa, usque ad annum 1563, przed Nas, abo na Seym. 2. Maią się tedy takie sądy na czasy niżey opisane in singulis Palatinatibus począć. A iż nayduią się pewne osoby, które maią akcye w różnych ziemiach: ieśliby który taki miał rok ex diversitate bonorum, in diuersis Terris seu Palatinatibus, a stanąłby tam przed tym sądem, przed którym abo mu rychleyszy rok przypadnie, abo tam krócey sądy będą trwać, propter paucitatem litigantium, abo też majoris importantiae akcye będzie mieć, tedy w innych Woiewodztwach opowiedzieć się ma, iż odprawiwszy swą akcyą głównieyszą y potrzebnieyszą w onym Woiewodztwie, gdzie praesentaliter będzie, nie omiezka też stanąć, y tamże z onego sądu gdzie się pierwey odprawił, ma przynieść actum causae illius Terrae aut Palatinatus.
182
№ 1 0 8 . 1 5 6 3 р . , б е р е з н я 1 5 . П й о тр к у в
3. A ieśliby się trafiło, iżby którzy z dygnitarzow abo prezydentow mieli kauzy w inszych Woiewodztwach, które bez bytności ich nie mogłyby się odprawić, tedy ma opowiedzieć się onym wszystkim, którzy na sądzie siedzą. A odprawiwszy się tam, ma przynieść akt kauzy swey, y mieysce swe zaś zasieść. Ieśliby też który Woiewoda miał Starostwo, z któregoby w inszym Woiewodztwie był powinien mieysce swe zasieść, tedy iuż mieysce Woiewodzie będzie powinien zasieść, a Podstarości ma iego mieysce zasieść Staroście. Gdyż tedy te sądy we wszystkich Woiewodztwach w Maiu się maią sprawować, folguiąc w tym potrzebie, która teraz nagle przypadła: a gdzieby który z tych dygnitarzow abo prezydentow, vera infirmitate detentus, zasieść swego mieysca nie mogł, tedy dygnitarze y szlachta zasadzić maią iego mieysce godnym człowiekiem. Także się też rozumieć ma o Kasztellaniech, y o inszych urzędnikach, których locum tenentes,maią znowu przysiądz. 4. A tych dniow takowe sądy porządkiem w Woiewodztwach maią bydź dzierżane. Pierwszego dnia Maia Woiewodztwo Poznańskie; tegoż dnia Woiewodzwo Ruskie, tym obyczaiem, pan Woiewoda z dygnitarzami, et cum Deputatis tychże ziem ma sądzić we Lwowie Ziemię Lwowską. Tamże we Lwowie 14 Maij sądzić ma Ziemię Halicką. Wszakoż ieśliby obywatele Ziemie Halickiey tamże w Haliczu chcieli się dać pod rozsądek Kasztellana z dygnitarzmi a z Deputaty, do Lwowa nie ieżdząc do Woiewody, to na ich woli będzie. Similiter eiusdem mensis Maij 14 Praemisliae et in Chehm: 20 Maij in Sanok, Castellanus cum dignitarijs et Deputatis judicabunt sine Palatino. […] 7. A to rozłożenie mieysc ustawiono dla szerokości Ziem Ruskich y Mazowieckich: iż Woiewodowie sami osobami swemi we wszytkich Ziemiach na tych sądziech bydź nie mogą. 8. Osmego dnia Maia, Woiewództwo Sendomierskie; tegoż dnia Woiewództwo Kaliskie. Powiat Gnieźnieński 30 Maij w Gnieźnie nie tylko Ziemskie, ale też akcye tam judicij quam Officij Castren: Posnanien: maią tam być sądzone z tych powiatów, Pyzdrskiego, Gnieźnieńskiego, Chcińskiego, y Nakielskiego. Tegoż miesiąca, to iest osmego dnia Maia, Woiewództwo Płockie. Tegoż dnia Woiewództwo Podolskie w Kamieńcu, przez Woiewodę dignitarze y urzędniki, a deputaty ma bydź sądzono. Tegoż dnia Woiewództwo Bełskie. 19 Maij Woiewództwo Krakowskie. Tegoż dnia Woiewództwo Lenczyckie. Tegoż dnia Woiewództwo Inowłocławskie. 24 Maij, Woiewództwo Sieradzkie. Trzeciego dnia Czerwca, Ziemia Dobrzyńska. Tegoż dnia Woiewództwo Lubelskie, to iest 3 Iunij, na które kauzy ad dies suprascriptos et designatos, każdy Woiewoda, dignitarze y Urzędnicy Ziemscy onego Woiewództwa maią się ziachać do miasta tego, kędy Wieca bywaią, głównego wszyscy: ktemu też Rycerstwo onego Woiewództwa. A gdy się tam społem ziadą, tedy Panowie Rycerstwo maią obrać cztery osoby między sobą godne, stateczne, y maią ie przyłączyć ku panom dignitarzom y Urzędnikom Ziemskim: okrom Woiewództwa Mazowieckiego y Rawskiego, w których Woiewództwach kiedy się Rycerstwo ziedzie na te mieysca naznaczone, tedy z każdey ziemie tych ziem które maią bydź sądzone, po dwu szlachciców godnych z pośrzodku siebie maią wybrać, y ku temu sądowi przysadzić. A gdy tam społem będą, tedy wszyscy począwszy od Woiewody, aż do ostatecznego, maią przysiądz, wedle roty niżey opisaney.
№ 1 0 8 . 1 5 6 3 р . , б е р е з н я 1 5 . П й о тр к у в
183
9. Ia N przysięgam Panu Bogu, że w tym sądzie nowym, nowo pro una vice tantum postanowionym, do któregom obran a powołan, sądzić będę sprawiedliwie podle prawa Koronnego Polskiego, a w Mazowszu wedle prawa Mazowieckiego, a naywyższego dowcipu mego sąd sprawiedliwy czynić, a krzywdę tępić. A od tego nie dam się uwieść przez żadną przyiaźń, ani boiaźń, ani żadne powinowactwo, ani przez dobre zachowanie, ani też przez żadną nieprzyiaźń abo waśń, ani przez żadne dary którebych za to wziął, abo ieszcze kiedy wziąć miał, abo się ich kiedy spodziewał, – ani też będę rzeczy a kontrowersyi czyich między stronami ku temu sądowi należących z nikim przeglądał, ani praktykował, ani radził żadnemu, iedno na tym sądzie sąd sprawiedliwy czynić, a radę sądową y namowy, w taiemności zachowam, nikomu iey nie przenosząc. Tego mi Pan Bóg pomoc racz. 10. Które obieranie osob takich, nie na woley, ani na mocy tych którzyby sprawiedliwości, ani tego obierania deputatów niechcieli, ma zostać: ale na woley a na mocy onych którzy sprawiedliwości potrzebuią y którzy iuż zupelną moc będą mieć one cztery osoby obrać, a do dignitarzów y urzędników przydać, non obstante contradictione partis adversae. 11. A ieśliżeby który z dignitarzów abo urzędników przysiądz nie chciał, tedy ma urząd puścić, a potym My damy go, komu będziemy chcieli: nihilominus na mjeysce iego tamże judicium illud cum tola Nobilitate inszego maią zasadzić, który też juratus ma bydź. A iż takie Woiewództwa są niektóre, że includuntur etiam Terrae in unum Palatinatum, które ziemie maią swoie osobliwe dignitarze y urzędniki: nie iest tedy potrzeba, aby ze wszytkiego Woiewództwa po ziemiach wszyscy ieździć mieli: dosyć na tym, że Woiewoda do oney ziemie urzędników przyidzie, kędy będzie sądy odprawował, tylko deputaty przysadzić oneyże Ziemie: exceptis terris in Palatinatibus, Russiae, Masoviae. A wszakoż Ziemia Wieluńska, pro hac vice, do Sieradza ziachać się ma. A gdy iuż takowy sąd zasiędzie, tedy będą sądzić wszytkie kauzy onego Woiewództwa, którekolwiek przypadły na rozsądek Seymowy, abo Nasz, aż do czasu wyższey mianowanego Trium Regum proxime praeteritorum, An. MDLXIII currents, któr iedno tu na ten czas na Seym, abo przed Nami Rok maią. Choćby też były pierwey praktykowane na Wiecach abo przed Assessory, tylko iż nie są przez Nas rozsądzone, tak to przypadłe od Sądów Ziemskich, Grodzkich, y Urzędow Starościch, abo Podkomorskich, alias wszytkie, okrom tych które niżey Nam ku rozsądkowi są specifice excypowane. 12. A od takowych sądow nowo stanowionych, pro hae vice tantum, nie ma iuż bydź żadna apellacya, iedno strony maią na tym przestać cokolwick skażą judices. A gdzieby byli rozni w wotach swoich praefati praesidentes, tedy major pars votorum concordantium concludet: bo y Woiewodzine votum ejusdem valoris iako y drugich bydź ma, a żaden w swey kauzie z tych wszytkich prezydentow wotować nie ma, ale owszem od sądow wstać będzie powinien, et sententia eorum transibit in rem judicatam. W których to takowych kauzach bądź to a judicij abo officijs, tedy się strony iuż maią rozprawić, tam de accessorio, quam de principali: a iuż tam co sąd skaże, to cierpieć. 13. Similiter takie kauzy któreby przychodziły od grodow, abo urzędow, abo kommissarzow, iako o rozdziały, o wybicia, abo też o wykupna imienia, kędyby więc
184
№ 1 0 8 . 1 5 6 3 р . , б е р е з н я 1 5 . П й о тр к у в
tego causa potrzebowała, iżby była odesłana do Ziemstwa pro interpretatione, seu validitate jurium: tedy iuż nie odsyłaiąc nigdziey, tam to ma bydź rozsądzono de principali negotio. 14. Także też ieśliby kto był pozwan o iaką krzywdę, to iest, o zalanie stawem, o wyrąbienie lasu, abo o cokolwiek innego: a ieśliby ona causa nie mogła bydź pierwey rozstrzygniona niżliby między sąsiady było rozgraniczenie; tedy omisso juris strepitu, coby miał odesłać sąd czynić o granice w Ziemstwie, tedy simpliciter ma odesłać do Podkomorzego na pole, a potym y rozgraniczenia poydzie causa per gradus juris wedle prawa. A ieśliby w tym miesiącu Roki przypadły Ziemskie abo Grodzkie, a sądy takowe uradzone na Seymie nieskończyłyby się, aboby im miało co przekazać: tedy Roki Ziemskie y Grodzkie maią im ustąpić: a drugiego czasu swego zwyczaynego czekać. A to ustąpienie sądow nie ma iść ku szkodzie żadney stronie, ani ubliżenia prawu czyiemu nieść. A którażkolwiek causa będzie osądzona na tym to sądzie, tedy iuż sine ullo impedimento officium, ma temu exekucyą czynić, tanquam rei judicatae, sine intermissionae, juxta remissionem, et juris formam, iakoby też na Seymie własnie była przez Nas osądzona. A ieśliby komu skazano przysięgę, aby się kauzy nie wytaczały z tego sądu, a nie wracały się nazad do Seymu, non diutius habebit dilationem praestandi juramentum, komu skażą przysięgę, iedno intra tempus judiciorum celebran: a tam post praestitum juramentum, iuż judicium decernet id quod juris erit. A iż akcye bywaią mixtae, civiles cum criminalibus, tedy to takowy sąd pro sua discretione rozdzielić ma: to iest, illud quod sapit criminalem actionem in hac parte, remittatur ad Nos. Ilud autem quod manebit civile, judicium decernet civiliter: ut puta de homicidijs, vulneribus, etiamsi utrumque et criminale et civile, in una citatione comprehensum fuerit. 15. Przysędy któreby miał brać sędzia y podsędek, et poenas któreby z onego sądu przypadły, tedy z onemi osobami które są od Panow Rycerstwa obrane, maią się dzielić: wszakże Pisarz przy swoim dawnym salarium ma zostać. A iż w Woiewodztwie Mazowieckim przysędow nie masz: tedy naprzód niż kauzę praktykować poczną, naprzód actor y citatus maią po dwu groszu polożyć, które cztery grosze judicio praesidentibus cedent. 16. Także też y kauzy te, które były za kocmi, podług uchwały Krakowskiey Seymowey na wyrok nasz przypadłe, nie maią bydź praktykowane, aż pierwey Pisarz koce, które były ad depositum ipsius fidele dane, przed sądem położy: a tam ieśli causa będzie approbowana. tedy koc judicio praesidenti juxta priorem ordinationem aequaliter cedet. A ieśli będzie retraktowana, tedy stronie zasię ma bydź integre wrocon. 17. A iż takowy to obyczay sądow na ten czas tylko pro una vice tantum iest ustawion, tedy tego była przyczyna: aby przez wielkość, nakoniec y zastarzałość akcyi, w swey sprawiedliwości ludzie nie byli obciążeni, sed ut reddatur unicuique quod suum est, wszakże takowe sądy, gdyż iedno raz bydź maią nic szkodzić napotym prawom y wolnościom pospolitym koronnym, ani żadna sequela nie ma z tego urość: wszem sądy przedsię wszytkie w Koronie Polskiey zwyczayne, w ziemiach, w grodziech, urzędziech, na Wiecach, a tak na Seymie swym progressem opisanym y zwyczaynym iść maią temporibus suis, sine intermissione. Także też My wedle powinowactwa swego y prawa pospolitego, te akcye które należą Nam sądzić, y które ieszcze przypadać będą, sądzić mamy.
№ 1 0 8 . 1 5 6 3 р . , б е р е з н я 1 5 . П й о тр к у в
185
18. Gdzieby się też trafiło, żeby sędzia, podsędek, abo pisarz umarł, ktemu iżby elekcya nań abo tez konfirmacya nie doszła, tedy non obstante eo, vel eis, przedsię skrzynki Woiewoda, vel in defectu ejus Castellani cum illo judicio, może otworzyć do ksiąg, y sąd sprawować wyżey opisany. A na mieysce umarłego, inszego deputować, qui juramento obstrictus esse debet. 19. Nie iest też tego potrzeba, aby kto po śmierci sędziego, causae suae stronę ad prosequendam motionem przypozywać miał, ale post litigantem actorem, vel reum mortuum, iuż przypozwać successorem będzie powinien: gdzieby które akcye zostały, a nie były na tym sądzie nowo postanowionym dosądzone, tedy in eodem vigore absque quavis adcitatione et concitatione, przypaść maią na przyszły Walny Seym, na którym strony Rok mieć będą, talem, qualem interim habere debuerunt, nullius earum jure laeso. 20. Takowy tedy sąd ma bydź od wszystkich w uczciwości. Sądzić maią za szrankami, a bez stron maią wotować, przez iednego między sobą z pisma dekrety namowione ferować. A żaden nie ma wchodzić w szranki, iedno oni których zawołaią z regestru z swemi tylko Prokuratorami, pod winą dziesiąci grzywien. A ktoby się tego ważył, abo u sądu wołał, tedy wnet przez Wożnego ma bydź przytknion pro poena, ex mandato judicij tanquam judicata aby sub poena 14 marcarum zapłacił, a judicio non recedendo. A ieśliby tego nie nczynił, tedy iuż remittatur ad officium pro executione facienda, juxta juris formam. 21. A ieśliby też kto przyiechał do onego miasta kędy sądy będą sprawowane, zbroynie, abo w pancerzach, abo z rusznicami, alias manu armata: tedy quinquaginta marcarum przepadnie winę judicio, et subjacere debet statuto Varsavien: etiamsi poenam succumbet de non portandis amis. 22. A ieżliby też kto (czego Panie Boże uchoway) kogo w drodze na te sądy iadącego, dwie niedzieli przed sądem, abo z sądów iadąc do domu nazad, też we dwie niedzieli zabił, abo też infra judicia celebranda, abo żeby też kto takowy sąd manu armata rozbił a zgwałcił: tedy takowy przez Starostę ma bydź in recenti poiman, y na gardle karan. A ieśliby ziechał boiąc się śmierci, debet banniri et proscribi de Regno, dominijsque sibi subjectis, ad instigationem illius judicij, vel partis laesae, wedle statutu anni 1507. 23. A ieśliby ranił, tedy ma bydź poiman, y do wieże na dno wsadzon: ćwierć lata wysiedziawszy, ma stronie dać za ranę sto grzywien,co Starostowie maią exekwować sub poena centum marcarum parti laesae succumben. 24. Przy takowym sądzie, aby poważniey y porządniey szło, Starosta abo Podstarości onego mieysca, ma tego doglądać, y rząd czynić przy sądzie, sub poena centum marcarum, y gospodami każdego wedle stanu iego opatrzyć 25. A gdyż się tu te sądy opisały iako mogło bydź na ten czas: potrzeba też tego, aby te akcye które maią bydź do Nas wyięte ku rozsądkowi, były specyfikowane. 26. A tak te sądy, które na tym sądzie nowo ustanowione, mieysca nie maią, jedno przed Nami. […] 31. Item, gdziebyśmy też wykupowali własnie pro persona sua, bona nostra Regalia. Także też o wykupno Królestwa od Kommissarzów, inter partes, tedy się też to za nami ciągnąć ma intra fines Regni.
186
№ 1 0 8 . 1 5 6 3 р . , б е р е з н я 1 5 . П й о тр к у в
32. Gdyby też Nam kto co darował abo zapisał, tedy nie innym prawem przed sądem swym in Conventione generali tantum tego dochodzić mamy, iedno jure donatorio Nobis inscripto et donato. Oprócz też tych kauz któreśmy tu na swoy rozsądek zostawili, które iuż na karcie opowiedziane y obwołane, y do Kancellaryi podane są. […] Datum Petricoviae in Conventione generali, feria secunda post Dominicam Oculi proxima. Anno Domini, millesimo, quingentesimo, sexagesimo tertio. Relatio Mag[nifici] Joannis Ocieski de Ocieszyno, Regni Pol[oniae] Cancell[arii] et Crac[oviensis] Gener[alis] Capit[anei] etc.
ЦДІАЛ, ф. 15, оп. 1, спр. 19, с. 304–310. Запис в актовій книзі. Мова польська, латинська.
№ 109 1564 р., серпня 19. Парчев. – Повноважний лист короля Сиґізмунда Авґуста володимирському городничому Михайлу Козинському про дарування Стахею Дмитровичу 4-х волок землі у винагороду за звитягу у битві з московським військом
Жикгимонт Август, Божю млстю корол полскии, вεликии княз литвскии, рускии, прускии, жомоитскии, мазовεцкии, лифлянтскии и иных маршалку ншому городничому володимεрскому пану Михаилу Тихновичу Козинскому. Повεдаεм тобε, иж мы з ласки нашоε гсдръскоε за чолом битεм зεмянина ншого Стахεя Дмитровича для службъ εго цнотливых, жε jн, будучи у битвε сεε прошлоε зимы, кгды з ласки Божεε воиско нεприятεлскоε московскоε з гεтманом εго Шуиским чεрεз воиска нши поражоно, добрε собε там, яко на члвка рыцεрского налεжит, починал, гдε и зранεнε нεпомалу шкодливоε з вломностю члонков εго поднял, лεдвε жив jстал, дали εму чотыри волоки зεмли пустыε, людми нεjсεлыε, кгрунту мεста ншого Володимεрского. А иж справа помεры албо рεвизиε волочноε кгрунтов jного замку и мεста ншого Володимεрского тобε jт нас поручоно про то, абы εси, зъεхавши jвдε до Володимεра, тую чотыри волоки пустых кгрунту ншого волок мεстских, гдε на jдном мεстцу εму jтмεрил, завεл и подал и в то εго увεзал. Писан у Парцовε, лεта Божεго нарожεня тисεча пятсот шεстдεсят чεтвεртого, мсца августа дεвятогонадцат дня. Тут подпис руки εго кр мл а потом писарскоε тыми словы Ян Шимкович, маршалок, писар.
ЦДІАК, ф. 27, оп. 1, спр. 3, арк. 229 зв. Запис в актовій книзі. Опубл.: Волинські грамоти XVI ст. – К., 1995. – № 8. – С. 23.
№ 1 0 9 . 1 5 6 4 р . , се р п н я 1 9 . П а рч е в
187
№ 110 1565 р. – Уривок з Опису Польщі папського нунція Фульвіо Руджієрі, де визначається обсяг королівської влади, значно обмеженої обома палатами сейму: номінація єпископів, призначення сенаторів та представників центральної і місцевої влади, старостинських урядів; йдеться про складання присяги сенаторів на вірність королю, у тому числі із зобов’язанням не розголошувати довірених їм таємниць та протистояти усьому, що може завдати шкоди державі
Król z senatem radzi o wszystkich sprawach, lecz lubo ma głos stanowczy, szlachta […] tak dalece władzę jego ścieśniła, że mało mu jej nad nią pozostało, nic zgoła nad duchowieństwem, nie może bowiem sądzić szlachcica gdy idzie o utratę życia, majątku lub sławy, jak tylko w sejmie wraz z senatem, bez zezwolenia którego nie jest także mocen wypowiadać wojny, zawierać przymierza, stanowić nowych podatków, pozbywać dóbr koronnych, zgoła nie może nic sam postanowić w sprawach tyczących się całej Rzplitej, w czym wszystkim jako też gdyby chciał naznaczyć po sobie następcę, nie dość na tym aby miał za sobą senat, potrzeba mu jeszcze zezwolenia reszty szlachty na sejmie. Mimo to jednak władza króla jest wielka, on bowiem bez dołożenia się szlachty nominuje biskupów, mianuje senatorów świeckich, których synowie nie mogą po nich nastąpić, chyba gdyby tak podobało się królowi. Rozdając tedy podług swej woli wszystkie godności i urzędy dożywotnie, a w szczególności starostwa […], ma król dostateczne środki zjednania sobie przychylności i powolności szlachty i utrzymania jej w pewnych karbach posłuszeństwa. Każdy senator powinien mieć dobra w województwie, z którego jest senatorem, powinien wykonać przysięgę wierności królowi, w której przyrzeka nie wyjawiać powierzonych mu tajemnic, starać się o dobro króla i królestwa, opierać sie temu wszystkiemu, co by im przynieść mogło szkodę. Pomiędzy senatorami jedni są zwani więksi i takimi są wszyscy biskupi i wojewodowie tudzież pięciu pierwszych z porządku kasztelanów, inni wszyscy kasztelani są zwani mniejsi, i ci wyłączeni są czasem od narad wymagających większego sekretu.
Historia Polski nowożytnej. Wybór tekstów źródłowych. – Wrocław, 1986. – Cz. 1. – S. 117–118. Мова польська.
№ 111 1566 р., березеня 8. Вільно. – Привілей Сиґізмунда Авґуста київському земянину Федору Балакіру на київське земське писарство
Жыкгимонт Августъ. Ознаимуемъ симъ нашимъ листомъ. Што водлугъ уфалы нашое г(о)с(по)д(а)ръское и земское и подле статуту нового князи, панове и земяне-шляхта повету Киевъского, обравъши межи собою чотырохъ особъ, шляхтичовъ, в томъ повете оселыхъ, намъ подали, бъючи чоломъ, абыхмо с тых чотырохъ которого одъного в тоть поветь Киевъскии,
188
№ 110. 1565 р.
до Мозыра и до Овъручого, писаромь имъ давъши, на тоть врядъ его потвердили. Ино мы, межи оными чотыръма особами, отъ нихъ на тоть вряд намъ подаными, одного земенина, в томъ же повете оселого, Федора Балакира, обравъши и на него призволивъши, писаромъ его в тоть поветь Киевъскии даемъ и симъ листомъ нашимъ на тоть врядъ, писаръство, его установъляемъ, и то ему потъверьжаемь. Маеть онъ водлугъ статуту, присягу на тоть врядъ, писаръство, вчинивъши, з судьею и с подъсудъкомъ повету тамошънего вси справы судовые, тому суду земскому и ихъ владъности належачие, судити и справовати во всемъ слушъне и радне, водле повинъности тому вряду пристойное заховываючися, правъ и вольностей земскихъ и статуту права посполитого пильне постерегаючи, и ничимъ его не отступуючи. И на то есмо ему дали сесь нашъ листь з нашою печатью. Писанъ у Вильни, лет(а) Бож(его) нарож(енья) 1566, м(е)с(е)ца марца 8 дня. Подпис руки г(о)с(по)д(а)ръское Остафе Воловичъ
Метрыка Вялiкага Княства Лiтоўскага. Кніга 44. Кніга запісаў 44 (1559–1566). – Мінск, 2001. – № 103. – С. 122.
№ 112 1566 р., [не пізніше березня 25]. – Привілей короля і великого князя литовського Сиґізмунда Авґуста житомирському старості князю Романові Сангушку (Сангушковичу) на брацлавське воєводство
Жикгимонт Авъгустъ, Божью млстью корол полскии etc. Jзнаимуεмъ симъ листомъ нашимъ нинεшнимъ и на потомъ будучимъ, ижъ што на соимε вальномъ прошломъ у Вильни за покорными прозбами пановъ рад нших духовных и свεтских и тεжъ кнuжатъ, панuтъ и всих становъ рыцεрства ншого зεмль Вεликого кнuзьтва Литовського ј прымножεньε в лавицы рад ншихъ умыслили и постановили εсмо и в зεмли Подольскои, паньству ншому Вεликому кнuзтву Литовському приналєжачои, то εсть в Брасълавли и Вεницы, бачачи, яко тамъ на тыхъ замкох нших намъ и тому панству ншому Вεликому кнuзтву Литовському много налεжыть тымъ жε порадкомъ, яко и в ынших зεмлях нших и воεводствахъ, воεводу упривильεвати јнои зεмли вεчными часы, прото, дознавши мы вεръности цнотливих поступковъ сталых и статεчных и пожиточных заслугъ старосты житомирского кнзu Романа Фεдоровича Сонъкгушковича, которыи зъ стародавных и з старожытных продковъ своих дому кнжти Санъкгушка ку продъкомъ ншимъ, а звлаща јнъ самъ, ни в чомъ тых продков своих нε упослεдивши, алε εщε в собε млсти, хути и зычливости ку намъ, гсдру своεму, и ку послугамъ ншимъ гсдрьскимъ прыспорывши а бываючи многокроть у вεликихъ битвах, мужнε ся противко нεприятεля ншого застановляючи, нε
№ 112. 1566 р., [не пізніше березня 25]
189
литовал здоровьu, с пролитьεмъ крови своεε чинилъ то, што правому а правдивому рыцεрови а народу кнuжатского јсобε налεжало, чим намъ, гсдру, и Рεчи Посполитои зεмскои вεрнε сu а цнотливε заслужил и в ынъших кождых, алε мєновитє в службах рыцεрскихъ воεнъных, на нεго прεложоных, добрε сu намъ завжды подобалъ, а кгды жъ вси таковыε заслуги учстивыε дознали εсмо в нεмъ, которыε годны в ласкавои памεти ншои гсдрьскои мεти и вшεлuкою учстивостью нагорожати, для того прεдрєчоному кнзю Роману Санкгушковичу, старостε житомиръскому, даεмъ в тои зεмли ншои Подольскои Вεликого кнuзтва Литовского воεводъство браславскоε и вεницкоε. Которыи мєстцє в лавицы рад нших засεдати, всuкоε учстивости, владности и моцы и тεжъ пожитков воεводства јного браславского и вεницкого, јт насъ наданых, уживати и во всεмъ радити и правовати маεть, яко налεжить εму, радε ншои воεводε јноε зεмли Браславскоε и Вєницкоε, и яко в статутε права зεмского εсть јписано. Вεд жε за примножεньεмъ такового достоεньства воεводского в зεмли јнои права и волности вси јноε зεмли примоцы заховываεмъ. Для чого, подписавши сεс лист рукою ншою гсдрьскою, и на утвεржεньε тых всих рεчεи, вεрху јписаных, пεчать ншу к нεму привεсити εсмо казали. Писань у лεта Божого нарожεньu тисεча пuтсот шεстьдεсять шостого мсца днu. Подпись руки гсдрьскоε. Базылиушъ Дрεвиньскии, писаръ
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 1. – С. 135–136.
№ 113 1566 р., березня 25. Книшин. – Привілей короля Сиґізмунда Авґуста овруцькому старості князю Андрієві Капусті на брацлавське каштелянство
Жикгимонт Авьгуст, Божю млстью корол полскии, вεликии кнзь литовскии, рускии, прускии, жомоитскии, мазовεцкии, ифлянтскии и иных Jзнаимуεмъ симъ нашимъ листомъ всимъ посполитε и кому будεть потрεба того вєдати, нинεшънимъ и на потомъ будучымъ, што тыхъ часовъ на соимε тεпεр прошломъ вεликомъ вальномъ Вилєньскомь пановε рада нашы ихъ млсть кнεжата, панята, врядники зεмскиε и дворныε, хоружыε и въси станы рыцεрства нашого, соиму налεжачыε, жєдали насъ, абыхмо для лεпъшого порядку и јзъдобы Рεчы Посполитоε здεшънεго паньства нашого Вεликого кнзьства Литовського врядовъ и достоεнъствъ в нεи новыхъ прибавили и установили. Гдε ж мы, гсдръ, яко во въсихъ иныхъ потрεбахъ зεмскихъ звыкли прозьбы и жадливости пановъ радъ и въсεго рыцεрства нашого ласкавε а милостивε у насъ приимовати, такъ и въ тои рεчы, прихиливъши учинность нашу гсдръскую до тоε жадливости ихъ млсти и для доброго порядъку Рεчы Посполитоε, то εсьмо вдεлали и достоεнствъ новыхъ кшталътомъ тым, яко ся то в паньствε нашомъ Корунε Польскои заховываεть, то εстъ воεводствъ и кашътεлянии, подлε воли и бачεнья нашого з радою и зєзьволєньєм пановъ рад нашыхъ прибавили и постановили. И вжо εсмо нεкоторыε с тыхъ достоεнствъ пєвъньм јсобамъ
190
№ 113. 1566 р., березня 25. Книшин
јбыватεлεмъ и родичомъ тутошънεго паньства нашого розъдали и въ лавицы рады нашоε ихъ засадили. Мεжи которыми, нε хотячы тєжь мы упослεдити старосты јвъруцъкого кнзя Анъдрεя Тимофεεвича Капусты а бачεчы на зацность дому εго и помънεчы на заслуги εго, которыε јнъ нам, гсдру, и Рεчы Посполитои того паньства Вεликого кнзьства з молодости лεть своихъ и по вεсь час вεку своεго аж до тыхъ мεсть уставичънε вεрныε и цнотъливыε и зъ нεмалымъ накладомъ а утратою маεтъности своєє показовалъ и показывати нε пεрεставаεть, для таковыхъ заслугъ εго з ласки нашоε гсдръскоε дали εсмо εму и сим нашим листом даεм до живота εго каштεлянъство Браславъля Подольского и припущаεмъ а бεрεмъ εго до лавицы рады нашоε, ижъ вжо јнъ јть сихъ мεсть маєть каштєляном браславъским быти и того достоεнъства и јтьтуль мεстъца своεго в лавицы рады нашоε, яко то εму јзнаимεно будεть, уживати и повинности а налεжъности своεи в томъ урядє водлε постановεня нашого и јписаня јколо того в статутε досыт чинити до своεго живота. И на то εсьмо кнзю Анъдрεю Капустε дали сεс нашъ привилεи. До которого и пεчат нашу привεсити казали. Подпись руки гдръскоε εст.
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 2. – С. 136–137.
№ 114 1566 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про відповідальність за образу державних урядників; організацію держаної військової служби; порядок надання центральних і місцевих урядів; позбавлення посад; права і обов’язки судових урядників, покарання за зловживання, хабарництво та інші службові порушення; їхню судову недоторканість (“врядников наших з их врядов нихто судити не маеть, одно мы сами, Господар”); форми присяг державних урядників
Роздел ПЕРВЫЙ О ПЕРСОНЕ ГОСПОДАРСКОЙ […] АРТЫКУЛ 20 О битью посланца нашого господарчого, и теж посланцов от панов ради наших при листах наших господарских и панов рад, и старост наших судовых, и суду земского Уставуем, хто бы посланца нашого господарского, и теж посланцов панов рад наших, за листы нашими и за листы панов рад наших и старост судовых и суду земского, збил и листов не учтил, або листы подрал ку зелжывости нашой и рад наших; тот маеть за слушным доводом, если на него очевисто переведут дванадцать недель на замку нашом седети, а дворанина совито, навезать водлуг стану его. А дворанин кгды листы подавать маеть, маеть меть при собе сторону, то есть двох шляхтичов для доводу. Так теж и сторону, которых будет мети при собе дворанин, если бы хто забил або якую легкость учынил, маеть сови№ 114. 1566 р.
191
то водлуг стану их навезати. За листы и в справах урядовне посланые ездячы, мають скромне и учтиве се заховать, и жадное причины ку именью и зелженью своему не давать и ничего неслушнаго не почынать, одно то справовати, што вряду его належыт и с чым приехал. […] Роздел ВТОРИЙ О ОБОРОНЕ ЗЕМСКОЙ […] АРТЫКУЛ 5 О хоружых Хоружества всих землях и поветех Великого Князства тым радом и способом мають быти захованы, иж мы, Господар, хоружых нашых не маем уставляти толко людей зацных, добрых, ростропных, можных и оселых о повете том. А хоружый, и где будеть хоругов держати, маеть на собе мети зброю добрую и гелм албо прильбицу и бронь, а конь абы был под ним добрий, а хоругов сам хоружый в гуфе своем на шыху и ку потребе маеть держати, и статечне се в том вряде на потребах наших земских маеть заховывати водлуг цноты и повинности на хоружих належачое; а хорогвы мають им даваны быти за скарбу нашего подлуг давного обычаю; а хоружые земские и дворные мають быти подлуг стародавного обычаю захованы. АРТЫКУЛ 6 О збиранью и тягненью шляхте на войну Теж мы, Господар, для поряднейшаго тягненья на войну, абы в том шкода не была людем, так уставуем, иж где за потребою земскою будет от нас и панов рад албо гетмана всей земли росказано на войну ехати; и тогды хоружый, давшы ведомость о том шляхте, каждый у своем повете, маеть выехати сам у поле и казати до себе всим поветником своим за тры дни перед тегненьем с повету зъехатися; а они будуть повинни и до войска к нему, не вымовляючися ехати в том часе и на тое местце, яко им от нас дано и назначено будеть, с почты своими яко на войну служыти повинни зъехатися. И там же хоружому собравшыся з ними и маючы о кождом з них добрую ведомость и речу посполу маеть тягнути з ними до каштеляна, давшы о собе первей знати, где бы се мели ку нему стегнути; и там с каштеляном зъехавши се хоружый оный повет шляхту отдати и оповедяти каштеляну и ознаймити маеть, если все сполна албо и хто есть […]. А где в котором повете каштеляна нет ино до маршалка, которий в том таковую ж моц мети будеть яко каштелянове. И кгды вжо и к каштеляном стягнутца хоружыя и з шляхтою, тогды вси сполом под каштеляновою або маршалковою справою тягнути мають до воеводы того воеводства; и тягнувшыся з ним кашталян або маршалок с хоружым мають здати и оповедати шляхту воеводе, кого нет, а за чим где. Вже вси тые як панове воеводове и кашталянове, и маршалкове, и с хоружими мають тягнути на местце от нас и панов рад наших назначоное, або гетману, где росказано будеть, и у в одном местцу завжды при воеводе становитися, а не порозну, будучы в послушенстве и справе панов воевод своих. А в том тягненью воевода маеть того с пильностью
192
№ 114. 1566 р.
стеречи и боронити повинен, абы поветники его никому никоторое шкоды в дорозе и на стане стоечы ни в чом не чынили, але собе и конем своим за пенези торгом а не уставою живность куповали; а который бы над заказ смел кому которую шкоду учинити, тогды воевода або кашталян, поки до пана гетмана не дотягнуть, мают им с таковыми справедливость учинити и отправу на винном и на маетности его сам заразом не проволокаючы делати, а поветники шляхта будеть у его повинни во всем том, яко вышей описано, послушни быти, а против непослушным и противным также повинни заховатися и карати их мають, осадивши о нем право, и што с права заслужыт, то втерпит. АРТЫКУЛ 7 Уси шляхта поветовые повинны становитися под хороговью поветовою Хочем теж мети и приказуем грозно, абы вси подданые наши будучы на войне, нигде се индей не шыховали ани становили особами своими и с почты, одно под хороговью своею поветовою, в котором суть повете оселыми, кром особного росказанья гетманского. А если бы которий з них служыл в которого панов рад, наших, або до врядников або, теж всякого иного; ино и тот будеть повинен под хороговью на местцу установити брата або кревнаго своего або так добраго шляхту як сам, абы с тым местца неопустил, а ни се омешкал, под страченьем именья своего. А княжата, панята, хоруговные маршалки, врядники наши земские и дворные, тые мают се становити на местцах своих подлуг стародавного обычаю. АРТЫКУЛ 8 О шляхте, которые у разных поветех именья мають Уставуем, которые шляхта подданые наши мають в розных поветех именья свои, таковый маеть в том повете, в котором будеть наиголовнейшее именье свое мети зо всих именей своих отчызных выслужоных купленых и жониных, сам стати и почт свой ставити. АРТЫКУЛ 9 О духовных, як мають службу земскую служыти Уставуем теж и духовные з именей своих свецских и костелных наданых, с которых служба земская военная бывала до сих часов, такжо з именей своих отчызных купленых и закупленых шляхецских, войне повинных, службу земскую служыти мають тым же обычаем, выправуючы с тых именей своих почет повинни при нем слат за свою особу человека доброго шляхтича водле уфалы земское сеймовое. АРТЫКУЛ 10 Абы се по шыхованю не розъеджали до домов своих Теж уставуем, иж кождый подданый наш пописавшысе, и по шыху обычаем вышей описаным с тыми ж конми и зброями, с которыми се шыховал, при нас
№ 114. 1566 р.
193
або при гетмане нашом повинен будеть войну служыти а на тых же конях и с тыми зброями, аж до зуполнаго роспусченя з войска нашего. А которий бы кольвек подданый наш, хотя и пописавшыся, а без воли и ведомости гетманское з войска проч отъехал або, што почту своего повинного отпустил до дому; таковый именье тратит, яко бы войны не служыл. А если бы тот што пенези бравши, а был бы человек неоселый, а то теж учынил, таковый кождый честь свою тратит так, якобы з войны утек. А на пописе маеть кождого коня гетман наш в шерсть написати и петно, которое будеть на кони, в рестр намалевати. А стан свой поветники на войне при хоружом у в одном местцу мають мети, а не розно. АРТЫКУЛ 11 Которие для немоцы своее на войну ехати не могуть Уставуем теж, если бы которий шляхтич з Божьего допущенья был немоцью обложоною хор, за которую на службу земскую ехати не мог, а не мел бы сына дорослаго; тогды маеть ся оповедать хоружому своему, в котораго есть повете, а опричей трема шляхтычами, которые немоцы его очыма своими огледавшы и то маютъ нам або гетману нашему оповедати под сумненемь своим, а выздоровевшы тот немоцный предсе будеть повинен без отступу на потом перед тым хоружым присягнути, иж для правдивое и обложное немоцы не мог на тую послугу земскую ехати, а почот свой з именей на войну пред се послати повинен. А панове рады, княжаты и панове иные, вси врядники наши, которые под хороговью поветовою не стояли; таковые у форобе своей предсе тым обычаем водле уфалы земское и важности именья своего почот выправовати на войну, и по зъеханью з войны без отпуску на том перед гетманом присегнути повинни, яко были правдиве немоцными. А ведже под часом войны таковый, хто обложною хоробою немоцон, маеть оповедатися нам, Господару, а в небытности нашей и гетману нашому; а хто бы кольвек из станов больших яко и меньших в таковой речи присегнути не хотел, тот именье свое тратит на нас, Господаря. АРТЫКУЛ 12 О сынех заступованью войны один за другого Теж уставуем, хто бы с подданых наших из шляхт будучы сам здоров, а мел сына дорослого лет осмнадцати, а не нижей, а тот сын не был бы з ним деленый, або и поделеный, а был бы годен ку службе военной; тогды таковый сын может за отца войну служыти с почтом отца своего. А ведже то есть и таковый отец сына своего весполок з суседы своими трема шляхтичами маеть привести до хоружаго своего, в котором повете есть, и ему оповедати; а хоружый, узнавшы его годного ку службе военной, при кашталяне маеть его гетману нашему оповедати; а гетман наш будеть повинен таковаго ку попису и ку службе нашой прияти.
194
№ 114. 1566 р.
АРТЫКУЛ 13 Хто бы замешкал, на рок положоный до войска не приехал Уставуем теж, если бы хто замешкал року от нас, або от панов рад наших положоного, а до войска се не поспешал, або на року се гетмана нашего не постановил без слушное причины; тогды таковых огурных и непоспешных гетман великий у в особливый реестр маеть казати писати, и доложывшы того як который долго мешкал; а тые вси таким способом караны быти мають, иж пан гетман маеть их послати на границу, або там, где того потреба, Речы Посполитое розумети будеть, а они там совитым почтом, а ве двое так много яко змешкали, там заслуговати будуть повинни. АРТЫКУЛ 14 О таковом, хтобы з битвы утек Уставуем теж, хто бы первей раз з битвы утек, таковый именье тратит; пакли теж и другий раз з битвы утек, таковый за слушным доводом от гетмана через вырок наш господарский почтивость свою тратит. АРТЫКУЛ 15 О тых, которые на войне коней зброй и броней своих кому иному позычають Теж уставуем, хтобы кому на войне будучы у войску позычыл коня зброй торчы древа и всякое броны, а то бы на него переведено; от того таковый статок увесь через гетмана нашого до рук наших забран быти маеть. А кгды бы се тот же у другий раз тогды пустил; таковый яко омылный слуга Речы Посполитое горло тратит. АРТЫКУЛ 16 По чому от попису брати Уставуем, абы гетманове наши не казали болше брати от попису войска писаром своим, толко по полгрошу от коня, то за працу их в тот час, коли войско наше зъежджаегся; а коли войско нашо маеть быти роспущоно, тогды не маеть гетман ани писар от попису ничего брати под ласкою нашою господарскою. А пан гетман з реестру войско роспустити маеть. АРТЫКУЛ 17 О старшых, которые над людом войска нашого послани бывають Теж уставуем, которые бы были послани от нас, Господара, або от гетманов нашых старшым над частью людей войска нашого в розные стороны водле потребы, абы тых всих старших вси кождого стану, которие под чиею справою послани будуть, были послушни. А старшие оные справцы, роспущаючи людей, и так же ся яко пан гетман заховывати мають.
№ 114. 1566 р.
195
АРТЫКУЛ 18 О хоружых, абы земян дома не осаживали а ни отпущали Уставуем теж и приказуем, абы хоружые нашы не мели жаден з них земенина дома осажывати и отпущати, а естли бы который земенин дома зостал, а хоружый бы того перед гетманом не поведил и втаил, а то бы на него было переведено, иж то умыслне оставил; тогды таковый хоружый вряд свой тратить. АРТЫКУЛ 19 О сторожы военной Теж уставуем, иж кгды бы жолнеров не было у войску нашом; тогды сторожу вси повинни держати войско Великого Князства Литовского, кгдыж то не чыя иншая потреба и безпечность, одно их властная. АРТЫКУЛ 20 О наезд на дом и гумна на войне шляхецкие Уставуем, хтобы на войне будучи, один другому на дом або на гумно наежджал, або ставы и сажовки волочыл, тогды тот, который на дом и на гумно будет, поеждчати, маеть кгвалт и шкоду платити зособна на кождое наеханье. Так теж и по дорозе едучы, хтобы кому на дом и на гумно наехал, а брал, або ставы и сажовки выловил, або якие шкоды починил; тогды мает кгвалт и шкоды платити за слушным доводом. АРТЫКУЛ 21 О стацыи, на войне кому бы не доставало Уставуем, кому бы с подданных наших будучы на войне и лежечы войском на одном местцу стацыи на самого або на кони его не доставало; таковый маеть з вижом гетманским ехати и взяти с потребу жывности на себе и на кони, и заплатити водлуг уставы от нас або гетмана нашего на тот час положоное водлуг урожаю; нижли дрова мають брати волно, где стояти будуть, але домов розбирати, плотов жечы, ставов и сажовок волочыти ани спущати, жыт ярин умыслне не травити ани топтати не мають. А хтобы таковый шкоду учынил, тот шкоду совито маеть платити; а хтобы на збожьях и на яринах обозом умыслне положыл и шкоду вчынил, такового маеть пан гетман карати водле шкоды и выступу его; а хтобы теж маючы стацыю у себе у в обозе досыть, а предсе не вжываючы, иншое собе пайдовал и за вижом брал, таковый то што озмет, тому, у кого взял, совито ворочати або платити маеть. АРТЫКУЛ 22 О бранью вижа на стацыю от гетманов Теж уставуем, хотечы мети на войне, кому бы для недостатку стацый вижа была потреба; тогды гетман нам винен будеть вижа придавати на скупованье стацыи. А вижом его вижованое не маеть быти давано на милю по грошу, одно ж на кгвалты бои и тому, хто бы на шкоду свою брал вижа, таковым вижованое
196
№ 114. 1566 р.
маеть быти давано по грошу на милю, и если на местцу не едучы нигде мили, также по грошу мають давати. АРТЫКУЛ 23 О кгвалт або о наход военный у в обозе Теж уставуем, если бы хто будучы на службе нашей один другого умыслне або оборочаючы або обычаем звады наехал або на стан кгвалтом, кого забил або ранил, а было бы на него переведено; тот горло тратит. А если бы не ранил, але умыслне своволне нашедшы ударил, а хотя и не ударил; такового пан гетман карати маеть водле баченья своего. АРТЫКУЛ 24 О людех пенежных як мають с именей своих службу земскую служыти Теж уставуем, хтобы кольвек с подданных нашых пенези нашы брал, таковые за пенези наши особами мають в гуфе пенежном становитисе, а з особы своее людей годных шляхецских с почты под хоруговью поветовою, або там, здавна где местце свое мають, становити; абы за тые пенези, которые в ротмистров, служба земская з именей их не гинула. АРТЫКУЛ 25 О чужоземские прибылые люди, як се мають заховат в тегненью Уставуем теж, иж людей прибылых так обчых яко и суседных заграничников приймовати и вести до панства нашего Великого Князства Литовского и через тое панство маем, иж за ведомостью и радами рад наших Великого Князства. Ведже тые люди прибылые яко теж и тутошние жолнере не мають иншыми дорогами и до иншого местца стягнути и на лежах се роскладати, одно там, где мы, Господар, або гетман великий тогож Великого Князства ознаймит, а лежу роспишет; а дорог из леж их от нас и от гетмана Литовского даных и ознайменых они ездити в пицованье нигде не мають, але там в дорозе на ночлегох и на лежах и з сторон жывность звезеную они торгом або уставою, яко мы з радами нашими уфалим або гетман в небытности нашой установит, мають куповати. А порядок до данья тое живности и цену также мы з радами нашими сегож панства в он час уфалимы водле потребы. АРТЫКУЛ 26 О шкоды в тягненью о жолнеров так тубулцов яко и чужоземцов Теж уставуем, иж где бы люди пенежные жолнерские драби прыбылые из инших панств и тубылцы ку потребе нашой земской того панства нашого тягнули, которые спорные на местца им зложоные и назначоные, або на земли нашой украйнной, тогды шкоды ни которие никому не мають чинити ани на дом ани на гумна и оборы шляхецские наежджати и собе з них брати не мають; але жывность собе и всякие потребы за пенязи купити мають ценою, або водлуг уставы, кгды быхмо уставу нашу таковым людем пенежным учинили, а
№ 114. 1566 р.
197
кгвалтом ничого ни в кого не мають брати. Ведже в таковом тягненью за вижы нашими або гетманскими або за врядовым, где бы ити, и з сел подданных своих духовные и свецские стацый на дороге завозити и провадити не хотел; тогды уставою нашою платечы мають брати. А хтобы з них на дом або на обору и на гумна шляхецские так духовных яко и свецских для стоянья и для бранья стацый наехал, або нашол кгвалтом; таковые горло тратять, а шкода маеть быти плачона ис статку его. И так о тот кгвалт яко и оные шкоды, которие бы ся комуж кольвек от жолнеров и от драбов в тягненью без гетмана стали, рохмистрове и з старостами або державцами нашими, под которого поветом або врядом то ся станеть, мають справедливость и отправу каранье зараз не откладаючи чинити, водле сего права и статуту тогож Великого Князства Литовского. Кгды бы ротмистр таковых збытных и шкодников за обсыланьем старост и державец не ставил и справедливости каранья и нагороженья вделати не хотел; тогды тые врядники наши нам, Господару, або гетману нашему мають оповедати або дати знати; а мы або в небытности нашой гетман наш ротмистров таковых, противных статутови и уфале земской, везеньем, а выступников шкодников таковых водле выступу их карати маем, яко вышей есть о том написано. Ведже сесь артыкул и постановенье наше статутовое за границах або на местцах при даванью пенезей маем казати служебным, оповедати для того, абы се не ведомостью не вымовляли. АРТЫКУЛ 27 О блудяги на войне Уставуем о блудяги, абы кождый у войску нашом в тегненью не смел коня блудяги держати в себе только через ночь а местцу до третего дня, але тогож часу маеть его вести до гетмана нашего. А хтобы держал далей, нижли через ночь, таковый конь за злодейство маеть быти поличон; так теж и кождую реч знашодшы нести маеть до гетмана. А гетман наш не маеть казати от блудяги брати болшей, толко от коня по грошу, а о иншые речы, в обозе закликати, а то, што нашол, маеть до пана гетмана отдавати. АРТЫКУЛ 28 О указанью а пописованью шляхты поветовое у воеводствах абю у староствах головных Уставуем теж мы, Господар, и приказуем, всих рад наших Великого Князства Литовского, ведаючи того потребу часу покою, роскажем и рок листы нашими ознаймим всим обывателем Великого Князства всякого стану, яко хто водлуг уфалы земское служыти войну повинен, абы оказывали и пописовалисе в поветех судовых оного дня. А мають ся оказовати и пописовати перед воеводами, а в земли Жомоитской ино перед старостою Жомоитским, а индей перед головными старостами, а хто в розных поветех именья маеть, тот при головнейшом именью з иншых именей своих почот показовати и пописовати мають; а тые воеводове и старостове головные в тот час свое почты показовати и пописовати мають, як которые се там для попису и оказованья изъедутъ, тые жывность собе не
198
№ 114. 1566 р.
уставою але торгом куповати мають, а от того попису у тых, которые се там зберут и укажут, не мають ничого брати. АРТЫКУЛ 29 Яко на войне повинные у войску от гетмана далеко становитисе не мають Уставуем теж, абы нихто не смел далей мили от гетмана нашого у войску становитися, але так, яко им водле потребы часу пан гетман раскажет. Роздел ТРЕТИЙ О ВОЛЬНОСТЯХ ШЛЯХЕЦСКИХ И О РОЗМНОЖЕНЬЮ ВЕЛИКОГО КНЯЗСТВА ЛИТОВСКОГО […] АРТЫКУЛ 5 О соймикох поветововых и о выправованью и посланью з них послов земских на вальный сойм Уставуем для лепшого порадку во всех речах и в способу ку справедливости и обороне, абы за волею всех на соймиках потребы се земские становили и отправованы были, абы вечными часы перед сеймом великим вальным, которым маем мы и потомки нашы завжды, коли того потреба окажеть Речы Посполитое Великого Князства, порядою рад наших тогож панства складати листы нашими соймики поветовые, а меновите на тых местцах и воеводствах нижей суть написаных и постановленных, которые соймики также листы нашыми даны будуть не на близшей час и рок, толко за чотыры недели перед соймом великим. На которые соймики мають зъежджатися и бывати тые воеводове и каштелянове врядники земские, потомуж князове панове шляхта того ж повету и воеводства, а намовляти о тых речах и потребах земских, которые им на местцах наших ознаймены будуть, на мней теж о своих и о всех потребах земских и долеглостях оного повету и воеводства; и зволившыся вси одностайным зданьем мають обирати послов своих, то есть от кождого суду земского, колко их у том воеводстве будеть, по две особы, послати их на сойм, ознаймившы и вручившы то все им, о чом водле листов наших господарских и теж во всех потребах, радити намовляти и становити мають, даючы им моц на том таковом вальном сойме поступовати и кончыти тые и иные припалые речы водле часу и потребы. Ведже князей, панов, маршалков и иных всих урядников земских и дворных подле старого обычаю маем листы нашими на таковый вальный сойм взывати; и тые вси в раде посполитой местца и воты свои будуть мети способом звычаю стародавного, а послове земские местца и воты свое мають мети водле порадку нижей паписаного. АРТЫКУЛ 6 О сойму вальном При том теж уставуем, с призволеньем рад наших духовных и свецских и зо всими станы сойму належачыми, на теперешнем сойму великом Виленьском,
№ 114. 1566 р.
199
хотечы то все мети вечными часы, иж маем мы и потомки нашы Великие Князи Литовские с потребы Речы Посполитое за радою рад наших того ж панства, або за прозбою рыцерства, складати сеймы вальные в том же панстве Великом Князстве Литовском завжды, коли колко того будеть потреба. […] […] АРТЫКУЛ 9 Иж достоенств врядов в дедицтво чужоземцом давано быти не маеть Так теж мы, Господар, обецуем и шлюбуем под присегою нашою, которую учынили есьмо Великому Князству Литовскому и всим станом и обывателем его, беручы то из статуту старого пана отца нашего Короля его милости тому панству Великому Князству Литовскому даного, а в сесь выкладаючы и на то позволяючы, штож в том панстве Великом Князстве Литовском и во всих землях ему прислухаючих достойностей духовных и свецких городов, дворов и кгрунтов старосте в держаньи и пожываньи и вечностей жадных чужоземцом и заграничником ани суседом таго панства давати не маем; але то все мы и потомки наши Великие Князи Литовские давати будуть повинни только Литве а Руси, родичом старожитным и врожонцам Великаго Князства Литовского и иных земль тому Великому Князству належачих. А хтобы с чужоземцов заграничников и сусед того панства и всих земль ему прислухаючих важыл се што с того упросить взяти и в держане прийти, а впомненый будучи того заразом не пустил; тогды маетность его вся маеть быти взята до столу и скарбу нашего Великого Князства Литовского. А хотя бы хто обчого народу за свое заслуги в той речы посполитой пришол ку оселости з ласки и данины нашое, албо которым иншим правом; тогды таковые толко оселости оное ужывати мають будучы обывателем обецным Великаго Князства и служачы службу земскую томуж панству. Але на достоенства и всякий вряд духовный и свецкий не маеть быти обиран, ани от нас, Господаря, ставлен, толко здавна продков своих уроженец Великого Князства Литовского Литвин и Русин. А гды бы одержал обчого народу человек, которий кольвек вряд духовный и свецкий против сему статуту, напомненый того пустити не хотел; тогды таковый маетность свою на нас, Великаго Князя Литовского, тратить, кгдыж около того и в статуте судейском Польском есть описано. АРТЫКУЛ 10 Достойности и вряды давные не мають быти нарушены Теж обецуем и хочем вечными часы мети, абы панове рада наша, так духовные яко и свецкие, и вси иные врядники нашы земские и дворные, в том панстве нашом Великом Князстве Литовском были во всяких достоенствах и у почтивостях захованы водле давного обычаю и кождый подле зацности и местца своего. А што се дотычеть владности и справ их судовых, в том се они мають заховати и справовати, яко нижей в сем статуте естъ описано.
200
№ 114. 1566 р.
АРТЫКУЛ 11 Достоенств и врядов на заочное обмовенье не маем одыймовати Теж обецуем, иж достойностей всяких врядов старосте держав тивунств на справу чию кольвек и на обмовы заочные мы и по томки наши не мають отнимати; але коли бы который из врядников наших был роспрошытель або шкодник наш и дворов наших, и до нас бы в том обмовен и обвинен был; тогды обоя сторона, як тая хто ведет, так на кого менит, мають перед нами очевисто стати, а мы с паны радами нашими Великого Князства Литовского, выслухавшы их и розознавшы тую реч, винного водле выступку его карати маем, а безвинне и без права на заочное поведанье не будем ни в кого врядов брати, ани их з них рушати. […] […] АРТЫКУЛ 15 Людей простых над шляхту не повышати Теж простых людей над шляхту не повышати, на достойности их прекладати и врядов наших простым людем давати не маем, а шляхте кождому рыцерскому человеку тутошнего панства нашого Великого Князства Литовского родичу мы, Господар, з ласки нашое господарское за службами, за годностями их нам, Господару, обецуем их водле годностей достойностями и вряды опатровати и в службах наших заховати, яко верных наших подданых. […] Роздел ЧЕТВЕРТЫЙ О СУДЬЯХ И О СУДЕХ АРТЫКУЛ 1 О выбиранью судей в повете Уставуем, иж в тых поветех, которые суть нижей росписаны, и в кождом таковом повете, где еще до сих часов не обраны, зособна мають быти судья, подсудок и писар, которые так и тым обычаем мають быть выбираны и на таковые уряды установлены. На первей маем мы, Господар, час певный зложити и то листы нашими по всих таковых поветех ознаймити, где в кождом повете княжата панове рада наша, также рицерство и шляхта вси, хто кольвек якого стану будет там именья свои мети, зъехатися мають до двора, которий на посродку того повету будет, и тые, которые ся зъедут не ждучи никого, хтобы в повете именье маючи приехати не хотел, ку тому року мають выбрати зо всее шляхты того повету братьи своее на кождый вряд таковый, на судейство чотырох людей добрих, на подсудство других чотырох, на писарство третих чотырох людей добрых, цнотливых, ростропных в праве у местных, роду шляхецского, в том повете добре оселых, не иное веры только Хрестиянское; и выбравшы их, тых выбраных через листы свои нам, Господарю, ознаймити мають, а мы с тых всих дванадцати особ выберем трех до того повету на вряд земский, на суд судью и подсудка, и писара. Которие от нас выбраные и потверженые на першых рокох судовых перед поветовым воеводою,
№ 114. 1566 р.
201
або в небытности воеводиной перед кашталяны, а в земли Жомоитской перед старостою Жомоитским, при зобранью шляхты, што их там в том часе будеть, маеть судья, подсудок и писар присегнути тыми словы: Я присегаю Пану Богу во Троицы единому, иж в том повете водле Бога справедливе подле права и статуту сего писаного Великого Князства Литовского, водлуг жалобы и отпору, ничего не прикладаючи ани уймуючи, буду сознавати и записы приймовати, не фолкгуючи высоким и подлым станом на достойностях и на врядех седячим, на богатого ани на вбогого, на приятеля кровного заховалого, ани на неприятеля, на тутошнего, не на гостя не смотречи, не с приязни, не з вазни, не з боязни, не за посулы и дары, ани сподеваючися на потом дарованья и якого вагороженья, и не радечи стороне, а ни боячися казни, пометы и погрозок, але самого Бога и его светую справедливость и право посполитое и сумненье свое перед очима маючи, теж роков николи не омешкиваючи, кром великое правдивое и зложное хоробы; а як то справедливе присегаю Богу, так ми Боже помози; а естли несправедливе, – Боже ми не поможы. А писар земский маеть по Руску литерами и словы Рускими вси листы и позвы писати, а не иншым языком и словы, и так мает писар присегати. Я, N, присегаю Пану Богу в Троицы единому на том, иж справедливе водле Бога и того права писаного и подлуг мовенья и споров сторон, ничего не прикладаючы ани уймуючы, у суду записовати и радити судьи и подсудку верне и справедливе, подле сознанья сторон и споров на судех и осведченья и оповеданья судового и сказанья судового, и в книги судовые вписовати буду а пилновати и догледовати, абы подле сее присеги моее справедливе были вписованы, не маючы баченья на высокие а ни подлые станы на достойностях седячых, на богатого, ани на вбогого, на приятеля кровного заховалого, ани на неприятеля, на тутошнего, ани на гостя, не с приязни, не з вазни, не за посулы и дары, а не боечыся вазни и пометы и погрозок, не ждучы нагороженья, але самого Бога и его светую справедливость и право посполитое перед очима маючы, и сумненье свое добре а побожне справуючы, так ми Боже поможы. А потом, кгды бы который с тых на початку и знову от нас тепер выбраные умер, судья, подсудок або писар, а трафило се бы то в небытности нашей; тогды тые, которые на тых урядех зостануть, мають о том дати знати воеводе своему, а в земли Жомоитской старосте Жомоитскому; а воевода маеть через листы свои старостам, врядникам и шляхте того повету, а староста Жомоитский тивуном шляхте и всякого стану оное Жомоитское земли обывателем час зложити, на который зъехавшися вси станы оного повету и до такового двору нашего, яко вышей описано, мають на местце того умерлого чотырох особ таковых же, яко и первым выменено, обрати и нам через листы свои отворотные за печатью воеводиною ознаймить; а мы потом с тых чотырох одного, который се нам видети будеть, выбравшы на местце того умерлого судьи, подсудка або писара, которого с тых в тот час потребовати будуть, не отволочне установити. А где бы на судство обрали подсудка або писара земского; тогды на тое местце там же за разом на тот вряд обобравшы, к нам послати мають; а тот, кому тот вряд дамо, потом на першых рокох судовых будеть повинен первей на местцу там перед тым воеводою або кашталяном и перед старостою оного суду так, яко
202
№ 114. 1566 р.
вышей описано, присегнути, тож потом врядом своим владнути и справовати. И так мають вжо вечными часы в поветех около выбранья тых врядников справоватися и заховати. АРТЫКУЛ 2 О моцы и владности судей, иж кождый и кождого стану повинен перед нами становитися, и о том, хтобы перед нас не стал Теж уставуем и даем моц вечными часы, звирхностью владности нашое господарское с прозволеньем панов рад наших и всих станов всих земль того панства нашего Великого Князства Литовского, тым врядом поветовым в кождым повете судьи и подсудку на роки зложоные позывати перед себе, судити и справовати всих панов рад духовных и свецских, княжат, панов хоруговных, шляхту и бояр о земскые речы з именей однако одностайно, хто одно кольве в том повете именья свои мети будеть, жадного не выймуючы ани з суду имене их не выпущаючы, кром нас, Господаря, и врядников з именей наших, а не их именей, тых они судити не могуть, толко мы, Господар, або тот, кому то под часом воли нашое злецым. А хто бы кольвек маючи именье свое в том повете перед ними се становити не хотел на часы певные, яко то нижей на своем местцу постановлено, за позвы не хотел, або и ставшы с початку, а до конца розсудку и сказанья их не слухаючы, прочь от суду отышол, не хотечы быти права послушным; на таковые, хто кольвек будеть, так высокого яко и низшего стану, даем моц зуполную оному вряду земскому судьи и подсудку, иж мають подле сего права и артыкулов нижей о том постановеных и написаных поступок и сказанье и отправу чинити против кождому, яко хто у во што упадет, аж до остатнего стопня права. Нижли тот суд земский толко тых артикулов судити не маеть и моцы мети не будеть, которие нижей у артыкуле двадцатом суть описаны и замковому суду злецоны обычаем и способом о поступках описаным. А выписы и листы судовые маеть писар рукою своею подписывати а не выдавати стороне, аж перед судьею и подсудком вычтет первей, нижли до книг уписавши. АРТЫКУЛ 3 О пересудах судьи подсудку або писару Теж уставуем, иж кгды бы суд земский и которий же кольвек вряд наш кому што на ком присудил; тогды от презыску того, хто зыщет, судья и подсудок мають брати от копы одному грошу, и с того пересуду судьи два грошы, а подсудку третий грош. Нижли што се дотычеть, долгу хтобы платити не хотел, аж за позвы с права; тогды не тот пересуд платити маеть, хто зыщет свою суму, але тот, хто позычил а без права заплатити не хотел, таковый сам долги и пересуд платити повинен будет, окром долгов по умерлой руце. А што се дотычеть того, хто се от кого оттяжет; тогды памятного яко от великое, так и от малое речы не повинен дати большей только чотыри грошы. А писарю земскому и кгродскому такий доход: от кождых позвов по грошу, за вписованье в книги грош, от выпису с книг грош, и оповеданья крывды писарю грош, а от судовых
№ 114. 1566 р.
203
листов и выписов за кождый позов, кгды отсужон будеть, по два грошы; а через то яко вышей описано, бы теж наиболшей письма и працы было и реч наиважнейшая, писари не мають больше брати от листу паркгаминового, естли сторона потребуеть с привесистыми печатьми, за працу писару дванадцать грошей, а паркгамен, шнуры и воск сторона будеть повинна дати. АРТЫКУЛ 4 О возных присезе и вряде их Уставуем, хотечи мети, абы в праве земском завжды порядок и справа обычайне шла, даем моц, абы воеводове в кождом повете судовом, где книги лежать, а староста Жемоитский там в той земли Жомоитской возных выбирали, пострыгали, уставляли теж шляхту, людей добрих, веры годных цнотливых оселых в том же повете, так много яко бы их потреба указовала водле повету и шырокости его а потребы людской, а принявшы от его присегу в рейстра свои вписовати и листы свои таковым возным давати мають, и присега им маеть быти выдана тыми словы: Я, N, присегаю Пану Богу в Троицы Единому на том, иж будучи мне возным маю верне и цнотливе и побожне на том вряде заховатися, позвы справбдливе относити и отдавати теж правдиве зозновати то, на што буду послан, кгвалты бо и огледавши и раны правдиве до книг врядовых сознавати, и все иншое справовати, што належыт врадови моему, не за посулами, ани приязнью, ани за неприязнью, ани за боязнью, одно водле Бога и светое справедливости, так ми Боже поможы. – А завжды возный, посланий з уряду, што кольвек справовати будеть, при кождой таковой справе мають мети при собе сторону двох шляхтичов, о которие не возный але сторона старатися и их собе набывати маеть. АРТЫКУЛ 5 Справа и врад возного А то вряд возного: позвы носити и ими позывати, хотя без ведомости врядовое, и рок складати водлуг старого обычаю, а заповедити иж бы от права не уежджали, сведком водле сказанья у суду присегу выдавати, при осведченью всяком быти, увязывати з выроку и с приданья судьи и подсудка за листы их, а кгвалты, розбои, раны, головщызны оглядывати и до книг врядовых, от когорого кряду будеть послан, сознавати, и завжды маеть мети при собе при кождой таковой справе двух шляхтичов для подпору вызнанья и сведецства своего, а ведже бои, грабежы и крывды, раны и иншые шкоды, тым подобные, меншые а не крывавые, которые сам один и без стороны шляхты огледати и без посланья врядового на то ехати можеть, однакож без жадного омешканья то все до книг врядовых маеть сознати, а сознане возного в книгах так будеть моцно, яко бы сам возный очевисто стал. А где бы возный до книг не доехавшы и сознанья не вчынившы умер, а не было бы то в книгах; тогды оная шляхта сторона и по смерти оного возного маеть стати и подперети сознанья его. А где бы возный што кольвек такового непристойнаго справовал, албо иж бы неправдиве сознавал, альбо врядом своим ку шкоде которое стороны фальшовал, шафовал за якою ж
204
№ 114. 1566 р.
кольвек причиною; тогды за доводом ничым иным только горлом маеть быти каран. А што се дотычеть доходу возному, от кого што маеть брати, то ест коли где на которую справу поедеть, тогды от мили по грошу у в одну сторону, а што назад поедеть, за то ничого брати не маеть; а если мили не поедеть, только на местцы позвы даст огледывати кгвалту ран або прислухиватисе чого будеть предсе, ему от того грош, а от сведченья грош; а где на увязованье поедеть з тых же людей, в которые се увязывати будеть, з службы по грошу брати маеть, а с пустовшызны таковое, которую пашуть, по полгрошу, а от полслужбы а от сумы пенезей отправуючы се от копы по два пенези брати будеть. АРТЫКУЛ 6 Хто бы возного за посланьем и за листы вряду замкового и земского на справе сбил, або листы в него отнемшы содрал Уставуем теж, хто бы возного на справе за листы воевод вряду замкового або поветового збил, або листы от него отнемшы содрал, и тым вряд не учтил; тогды тот за доводом слушным маеть возного навезати совито водле стану его, а на замку албо у дворе поветовом шесть недель седети, а сторону, которую бы при возном сбито, маеть также за слушным доводом навезати водле стану, якого будеть. АРТЫКУЛ 7 Абы особы врядовые сами судили а нихто иншый на их местцу Уставуем, абы судья и подсудок сами через себе ани через свои наместники суды и роки отправовали, окроме того еслибы который з них сам захорал, альбо бы теж свои власные потребы мел; тогды маеть человеком добрим, цнотливым, веры годным, и в праве уместных шляхтою так же в том повете оселом, местце свое засадити. А ведьже тот судья або подсудок, который се форым менил быть, на других рокох под тою ж присегою, которою на вряд свой присегал, маеть поведити, иж правдиве немоцон был, а не ку зволоце права а ни ку чыей шкоде тою се форобою вымовлял. А где бы судья або подсудок без правдивое и обложное немоцы роков судовых омешкивал, а то бы се колко кроть показывало, таковый вряд свой тратить. А писар можеть подписка, або одного або и двох, або колко ему будеть потреба, при собе мети, а пилне сам завжды догледати, абы верне а правдиве не проволокаючы але за разом до книг записывано было, а где бы се што такового в праве от них мылило, неповинна будеть шляхта подписков смотрети, але на самом писару за оною помылкою шкоды своее доходити мають. А где быхмо з тых врядника земского, судью, подсудка або писара на справы земские або в посельстве послали; тогды до зверненья того маем злетити и засадити месце его человеком добрим, шляхтичом в том же повете оселым; а тот маеты первей в том же повете на рокох першых перед урядом замковым на том прысегнути, иж до зверненья оного врядника справедливость людскую правдиве отправовати будеть.
№ 114. 1566 р.
205
АРТЫКУЛ 8 О судьях, якие мають быти обираны Уставуем, иж на тые вряды яко на судейства на подсудковство и писарство не мають быти выбираны духовные особы, а ни старостове державцы, а ни тивунове того повету, а ни хоружые и нихто таковый, хтобы в том повете нашом врядником был; але таковые и так мають быти выбираны яко вышей описано. АРТЫКУЛ 9 Яко и при ком позвы позиватися мають, и як и где то осведчыти и што возному за проезд давати Теж хтобы на кого позвы взял и тыми позвы позывати его хотел, тогды позвы колько их будеть, маеть очевисто давати и позывати можеть очевисто при костеле у суду и на кождом местцу, где бы кольве его зостати и найти мог, через возного; а где бы их очевисто дати не мог, тогды на именью того, с которого се крывда дееть, маеть положыти в дворе том, або у ворота уткнути; а естли в том именью, с которого кривда дееть, двора оного пана не было и ку жадному двору того пана оное именье не прислухало, яко то бывает села данники на Руси и инде в том панстве нашом, тогды тые позвы предсе што до наиблизшаго двора тое волости оного пана несены и в оном дворе, яко о том вышей описано, врядовне покладаны быти мають, и рок, который за тыми позвы зложыть, маеть на обоих позвех написати, абы и позваная и поводовая сторона року ведоми певны и пилны были. А кгды бы возный писати не вмел; тогды будеть повинен оного позванья сознанье на письме под печатью своею дати и на рокох судовых перед врядом земским сознати, которое сознане за слушное у права принято быти маеть. АРТЫКУЛ 10 О печати нашой господарской земской и теж о печатех врядовых, которими што печатано маеть быти Теж мы, Господар, даем под гербом того панства нашего Великого Князства Литовского, погонею, печать до кождого повету, тую печать писар земский присяжный в себе сам а не хто иншый ховати маеть, которою печатью и под тытулом нашим позвы мають быти печатованы а выдаваны, а иншые никоторые листы выписы и сознанья кроме только самих позвов тою печатью не маеть быти печатовано; але будуть печатованы всякие листы того вряду земского, судовые выписы и сказанья печатьми судьиною, подсудковою, а подписованы рукою того ж писара земского. АРТЫКУЛ 11 О книгах земских, в кождом повете где будуть хованы Уставуем теж, хотечы то мети, и приказуем, абы в кождом таковом повете, где суд земский будеть, в замку албо у дворе нашом, судья, подсудок и писар
206
№ 114. 1566 р.
земский поспол з шляхтою выбрали, збудовали и патрыли таковое место, где бы завжды книги земские безпечне от всякое пригоды были захованы. А кгды роки их сужоны будуть, по выволанью роков мають книги еще не мней тры дни лежати, при которых быти мають не отъеждаючы судья, подсудок и писар для сознанья и выписов бранья и для иншых потреб шляхецских; а разъежджаючися, мають тые книги вложыти и заховати в скриню моцную за трема замками, от которых один ключ будеть у судьи, другой у подсудка, а третий у писара, а печатьми своими запечатовати мають. А перед роками тот уряд яко судья так подсудок и писар за три дни мають приехати и списати в реестр позвы для того, хто кого первей позвал, абы теж тот, а не иный был первей сужон. А кгды з реистру тры разы вызовуть, а не отзоветца тот, кого волають; таковый маеть быти сказан, яко бы не стал. Тым же обычаем и поводовая сторона маеть розумено быти, иж волавшы сторон одного дня и другого, а третего дня волавшы, сторона, не уставаючая року, маеть быти сказана за нестанье свое. […] […] АРТЫКУЛ 20 Што мають судити воеводове старостове державцы, и о их позвех Уставуем теж, хотечы мети и даючы моц, абы воеводове, старостове и державцы нашы, кождый в повете и вряде своем, судили и справовали и позвы свои давали о тые артикулы меновите тут описаные: то есть о наезд кгвалтовный на домы шляхецские, кгвалт в местех наших о пожогу и разбои по дорогах, о кгвалтоване панен и невест, о злодейство, о фалш, о голову шляхецкую, яко вышей написано о них. А в не бытности их намесники их з судьею замковым присяглым оселым мають судити и моц мети будуть справовати и кончыти подле права и сего статуту всему панству нашому Великому Князству Литовскому от нас данного. А где бы хто на горячом учынку тых выше мененых, артыкул которого ж кольвек стану был пойман, тогды тот без позву маеть быть сужон; а пакли бы заразом, на горячом таковом учынку не был пойман, тогды вжо позвы ку праву маеть быти припозван, а позву таковому не маеть быти рок дальшый от поданя только за две недли. А если бы за тыми позвы на рок стати не хотел, тогды вряд тот о том нам маеть дати знати через лист свой, а мы тому не фолькгуючы, без всякое проволоки, и откладанья на иншый час, але заразом взявши о том от того вряду нашего ведомость, такового обвиненного и вряду нашего непослушного маем з земли панств наших Великого Князства Литовского казати выволати, и не маем ему на тое выволане поднесенья чынити и давати, аж бы се первой з стороною жалобливою росправил. АРТЫКУЛ 21 О судьи замковом Уставуем, иж воеводове, старостове и вси державцы замковые и дворов наших поветовых мають зособна кождый з них на вряде своем выбрати человека доброго шляхтича в том же повете оселого прысяглого, который уставичне повинен будеть посполу з урядом замковым судити и справовати вси речы судовые, которые замку або вряду нашому приналежати будуть. А если бы
№ 114. 1566 р.
207
што недойзреньем их на том уряде в справе их поблудило; тогды за отозваньем стороны на таковых врядников, яко наместника своего и судью замкового, и писара, воеводове старостове и державцы поветовые с тыми вышейописаными врядниками своими замковыми справедливости учынити не хотел, або сами суду своего справедливости его на праве уближенье чынили; тогды таковый вряд наш маеть перед нас листом нашим позван быти, на который рок тот вряд наш маеть перед нами за листом нашим сам албо через умоцованого своего стати, а мы на том року таковому укривжоному без отволочную справедливость учынити маем. А рок таковому позванью, естли будем в здешнем панстве нашом Великом Князстве Литовском, чотыри недели, а если в Коруне Польской, тогды осмь недел складай быти маеть. […] […] АРТЫКУЛ 29 Которые бы се дели якие кривды от врядников слуг и подданых чыих кольвек Уставуем, естли бы теж княжатом, панятом, радом духовным и свецским, шляхте и кому кольве с подданых нашых, им самым бояром слугам людем от врядников, слуг бояр и подданых также князских, панов рад, панов хоруговных, шляхты кривды якие кольвек в чом деели; тогды маеть сторона жалобливая (взявшы) лист наш господарский або от суду земского поветового, в котором оный и именья их будеть, ехати з возным до того пана, от чыего врядника и бояр слуг и людей кривды кому се деяти будеть, справедливости просечы и жалобы своее реестр маеть дати. А где бы самых панов в тых именьях их не было, ино врядников их, абы они на слуг бояр людей пана своего справедливость чынили. А рок праву не маеть быти далшый от них покладан одно две недели. Если бы панове сами так и врядники их права дати и справедливость вчынити не хотели; тогды сторона жалобливая маеть позвы от суду земского взяти по того пана, с чыего будуть именья кривды деяти, и позвы на роки судовые его позвати, абы сам стал и тых, от кого се кому кривда будеть деяти, поставил. А ведже в небытности того пана в том именьи не маеть его сторона жалобливая нигде индей шукати, але на том же именью позвы положыти маеть; а суд земский поветовый будеть повинен межы ними того досмотрети и справедливость вчынити. А где бы позваный сам або через умоцованого своего стати и тых врядников бояр и слуг людей своих, кому вина дана, поставити не хотел; тогды суд повинен ку таковым непослушным заховатисе водлуг сего статуту, яке о том в том же судейном розделе у артыкуле двадцатом есть описано. А если бы тот пан и хтож кольвек сам або врядники их комуж кольвек у кривдах их рок справедливости зложыл, а на року зложоном справедливости вчынити не хотел без слушное правное причыны; тогды такового пана и слуг суд земский в том судити маеть, а он тому, кому обецавшы справедливость учынити, а не вчынил, за разом у суда стороне рубль грошей заплатити маеть. А ведже если бы се то показало на праве, иж тот пан чынил оному справедливость слушную, але он ее упором своим не принял и на ней не переставал, и от того суду земскому притягнул; тогды тот того рубля грошей платити не повинен будеть, але еще
208
№ 114. 1566 р.
тот упорный сам оному тот рубль грошей тут же заразом у суда заплатити маеть. От того часу пан шляхтич яко листов наших або врядников их о учынене справедливости обнесен будеть, и такового урядника слуг и подданных его в тот час там застато очевисто и припоручоно было и то доведено: тогды тот оного врядника и слуг и подданых своих маеть у ведомости мети, и за позвы повинен будеть их в суду земского на року зложоном становити. А ведже если пан при прошеню права врядника слуги и подданого своего у везде имати и до вряду близшого притягнувшы, если бы неоселый был, правом з ним обыходити, а пан его в том боронити не маеть. […] […] АРТЫКУЛ 40 Хто бы на суде судью, подсудка и писара так вряду земского яко и замкового зсоромотил, збил, ранил, або забил Уставуем теж, если бы хто кольвек пришедшы до суду замкового або земского словы доткливыми славе и почтивости его зсоромотил; таковый за то винен будет на замку близшом шесть недель у везенью седети. А если бы ранил або забил; таковый маеть горлом каран быти, а головщына близким з именья его маеть быти плачона, ведже обвиненый в таких речах позван быти маеть перед нас, Господара, а коли з суда так найдетсе, тож в том по суде зъ выроку нашого так каран быти маеть. АРТЫКУЛ 41 О том, где бы судья, подсудок и писар так замковый яко и земский седечы кого на суде зсоромотил, або се на него рукою торгнул Теж уставуем, иж кгды бы хто с того вряду нашого так замкового, яко и земского, седечы на суде, кого словы неучтивыми зсоромотил; тогды маеть о то позвы нашими перед нас позван быти, и будеть ли то на него слушным доводом переведено, тогды маеть на замку нашом шесть недель седети. А естли бы судья, подсудок и писар сам квалт местцу нашому и суду учынил, а кого ранил або забил, тогды маеть быти каран горлом, а близким з именья его головщызна плачона быти маеть. […] […] АРТЫКУЛ 45 Иж врядников наших з их врядов нихто судити не маеть, одно мы сами, Господар Теж уставуем, иж врядннков наших, то есть воевод, старост, державец замков и дворов наших и тивунов з их врядов, которые от нас держать, кому бы кольвек кривда се деяла ибо видела, не маеть их нихто судити одно за позвы нашими мы сами, Господар. Але з именей своих як если бы кому якую кривду учынили; тогды перед судом земским будуть повинни становитися и отповедати. […]
№ 114. 1566 р.
209
[…] АРТЫКУЛ 70 О подкоморых и о их вряде Уставуем, иж в кождом повете подкоморый присяглый и оселый в повете том, которого мы, Господар, дамо, и маеть быти подкоморый на том уряде до живота своего, яко и иные врядники земские. А напервей нижли тым рядом спрасовати будеть маеть присегу на тот врад свой учинити тыми словы: Я, Н, присегаю Пану Богу всемогущему в Троицы Единому, иж на вряде том земском подкоморском, который з ласки из рук его королевское милости беру, его Королевской милости Господару своему милостивому верен буду, справуючи тот вряд верне и справедливе, так суде моем подкоморском, яко теж и при сыпованью границ ничого большей на том вряде не постерегаючы одно справедливости светое, и не даючыся ни в чем уволити а ни приязьнею, ани даром, также справы мои подкоморские на всем верне справуючы, и споры з обудву сторон з усказаньем через мене учиненым пильне до книг своих судовых уписуючы, так ми Боже помози. Вряд подкоморого По всяких розницах земленых и граничных за одосланьем от суду земского маеть подкоморый моцью зверхности нашое а владзы уряду своего давати позвы по стороны под именем и печатью своею, и рок завитый складати на выезд на кгрунт за чотыри недели на всякие розници земленые або граничные, и, выехавшы и огледавши выводов права листов и знаков граничных и сведков, чие листы лепшые и знаки граничные явнейшые и сведки слушнейшые будуть, тую сторону ку доводу маеть припустити, и, вислухавшы доводу подле статуту, маеть кгрунт певный сказати, и границы копцы знаки граничные учинити, и на то листы суду своего под печатью и с подписом руки своее дати. А где бы з обеюх сторон вывода правного на письме або теж и знаков граничных явных и слушных не было; тогды поводовая сторона при жалобе своей маеть быти ку доводу припущона. Теж, абы право ведучы о кгрунт певный або о розницы граничные з одным, не мел от кого иного з стороны переказы в том праве, яко се то придавати звыкло от околичных суседов границами и межами прилеглых ку тому кгрунту, о который право идеть, для того сторона поводовая або жалобная маеть околичных суседов на тот же выезд позвы подкоморого притягнути ку пригледанью выводу при постановенью границ, ку тому ж ач кождый рок, выезду подкоморого на кгрунт маеть быти завжды завитый. А ведже где бы которая сторона тот же час и рок або форобою правдивою зложона была, або иншую справу перед иным врядом мела; тогды с тых прычин маеть быти вольна от того року, а ведже о форобе своей естли се перед роком придеть, маеть в час урадови подкоморого и стороне ознаймити, абы того року не пильновано; а подкоморий повинен будеть на иншый час переложыти, за которым переложенем на другом року сторона, которая на першом року не стала, повинна будеть наипервей водле статуту сумненьем и присегою своею правдивое форобы довести и потом з стороною противною росправу судовную
210
№ 114. 1566 р.
наконец приняти, а около большое справы, которую бы перед иным врядом мели, маеть довести сведецством. Справа урядовая По суду подкоморого естли бы за присуженьем кгрунту и границ шло о якие кольвек шкоды; тогды о то маеть быти отосланье за се до того ж суду земского, от которого справа на суд подкоморого пришла. А апеляцыя або отзов от подкоморого маеть быти до нас, Господара. А ведже аж по сконченью справы судовое за которым отозвом мають быти властные от нас, Господара, на кгрунт комисаре в оном же повете оселые, а звлаща кашталян оного повету, а где бы оного повету каштеляна не было, тогды маршалок поветовый и з иными комисари, перед которими будеть повинен подкоморий справы суда своего оказати; а они моцни будуть суд подкоморого и границы, естли бы в чом выкрочил, поправити, або теж, если добре судил, при моцы зоставати. А хто бы теж без причыны слушное от суду подкоморого отзов учынил, тот потом за высланьем комисаров наших в том дознаных повинен заплатити вины на вряд подкоморого две копе грошей и шкоды стороне нагородити подле слушного доводу. Где бы теж розницы в кгрунтах придалися на границы сполной дву поветов; тогды не один который подкоморий але оба два з обудву поветов на такий кгрунт певный выехати мають. Заплата подкоморскому маеть бытии от кождого нарожного копца по двадцати и чотыри гроший Литовских, а от посредних копцов от кождого по дванадцати грошей. А вежде копцы один от другого не мають близшие чинены одно через три шнури волочные, окром того, где бы се теж копцов портеба не была, одно прогоненье межи было, отгды от таковое межи от кождых трох шнуров волочных двадцать грошей. О коморникох А иж бы отправа всяких справ, вряду подкоморского належачых, омешканья и затрудненья никоторого не приймуючи, Але тым снадей кром вшелякое проволоки и продолженья скуток, а конец свой приймовала. Про то в кождом повете подкоморый ку помочи своей маеть обрати одного обо теж и двох коморников, шляхтичов, в повете оселых людей годных и статечных, которые на рокох судовых перед кашталяном або маршалком поветовым и перед врядом земским або дворным мають присегу таковую ж, якую сам подкоморный, на вряд свой коморницкий учынити; а потом кождый з них по особну за сланьем подкоморого, где бы сам подкоморный на которой справе быти не мог, тую всю моц и владность зуполную мети мають и будуть яко сам подкоморый. […]
Статути Великого князівства Литовського: у 3 томах – Том ІІ: Статут Великого князівства Литовського 1566 року. – Одеса, 2003. – С. 57, 64–72, 75–77, 79, 90–96, 100–101, 105–106, 111, 113, 122–123.
№ 114. 1566 р.
211
№ 115 1567 р., березня 6. Луцьк. – Постанова Луцького земського суду про звільнення Григорія Єло-Букоємського від явки до суду в будь-яких справах на час відбуття ним земської служби
Постановившисu в замку гсдрьском Луцком пεрεд судом зεмским на рокох тεпεрших судовых jт гдрu εго млсти по соимε валном Городεнском и по повεтрεю минулом в року шεстдεсuт шостом, котороε з допущѣня Божεго было в Луцку зложоных на Сεрεдопятьε тεпεрεшнεε в року вεрху даты писаноε пεрεдо [мною]*, Гаврилом Василεвичом Бокиεм, судεю, а пεрεдо мною, Jстафεεм Василεвичом [Cоколским], подсудком зεмским луцким, служεбник вεлможного кнзu εго мл кнзu Костантына Костuнтиновича Jстрозского, воεводы киεвского, пан Янъ Лонскии j[…], иж дεи за злεцεнεмъ приятεлu моεго пна Григоря ЕлаБукоεмского пεрεд судом зεмским jповεдаю, иж што которыми позвы εго мл […] Букоεмскии на роки тεпεрεшниε помεнεныε jт сусεдов своих, jт кото[рих] мεл быти позван, подлε которого позваня их на тεпεрεшних рокох jным сусεдом своим, будучи росказанεм гсдрьским и послугами рεчи зεмскоє jт всѣх станов на нεго службу дописуваня правдивого в повεтε Луцком лεжачих въ соиму Городεнского прεложεныε, подлε тых причинъ в тεпεрεшних рокох росправы за позванεмъ взuти нε можεт. На тых мεнованых причинах в суду, даючи чεрεз лист свои jтворεныи длu достаточнεишого вырузумεня и ку вычитаню листь чεрεз мεнε до вм послал и просил, абы был вычитан. Мы jныи лист пна Григоря Ела jт нεго принεмши, тот лист εго ку нам до суду писаныи слово jт слова вычитавши и зрозумεвши с того листу причины j нεмъ на роках тεпεрεшних сεрεдопостных съ соиму валного Городεнского уфалεныε нεбытя εго за послугами увεрху jт нεго до нас ку суду jзнаимεнными вѣдати дал; мы, глεнувши в статут, яко хто и за якими причинами позванны jтрочεня jт суду потрεбую в томъ заховываючисu, мы подлε статуту, што и кождого послуга гсдрьская и рεч зεмская подлε таковых причин з роков и с позву в чом за слушноε jтрочεн, jт пна Григоря Ела в тεпεрεшних роков сεрεдопостных приимуючи, за слушнε и заховываючи в том подлε статуту пна Григоря Ела Букоεмского ку jтрочεню припустили из роков тεпεрεшних. И просил пан Ян Лонскии, абы то было до книг зεмских записано, гдε ж мы на прозбу Яна Лонского то вчинили, а Григорю Елу Букоεмскому под пεчатми ншими выпис с книг зεмских на то дали.
ЦДІАК, ф. 26, оп. 1, спр. 1, арк. 80 і зв. Запис в актовій книзі.
*
Тут і далі текст пошкоджено. № 115. 1567 р., березня 6. Луцьк
212
№ 116 1568 р., лютий. – Рекомендаційний лист Сиґізмунда Авґуста до Константинопольського Патріарха з приводу надання сприяння Станіславу Вроневському, що від’їжджає на навчання “до земли Турецкоє” “для науки и єзика греческого, турецкого и для инших наук и цвиченя”
Жикгимонт Август etc. Велебъному в Бозе отъцу патрыярху кo[н]cтaнтинoпoлcкoмy. Ижъ дворянин нашъ Станислав Вроневъскии, хотячи быти годънеишимъ слугою намъ, г(о)с(по)д(а)ру своему и панъствамъ нашимъ, для науки и езыка греческого, турецкого и для иншихъ наукъ и цвиченя, которых потребуеть, ехал до земъли Турецъкое, тогьды мы тебе, яко настоятеля веры хрестиянъское в томъ уживаемъ, ижъбы еси тому дворянину нашому около наукъ и цвиченя его во въcемъ зычъливе оказывал и в тых речахъ, о чомъ ся онъ до тебе втекати будеть, ему, яко слузе и дворянину нашому, помочон былъ, в чомъ намъ реч вдячную вделаешь. Писан […], лета Божого нароженя тисеча пятьсотъ шестдесятъ осмого, м(е)с(е)ца февраля […] дня.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 531 (1567–1569). Viešųjų reikalų knyga 9. – Vilnius, 2001. – S. 63.
№ 117 1568 р. травня 13. Гродно. – Універсал короля Сиґізмунда Авґуста Федору Новоселецькому на крем’янецьке війтівство
Жикгимонт Август, Божю м(и)лостью корол полскии etc. Ознаимуемъ симъ нашимъ листомъ нинешнимъ и напотом будучимъ, кому будет потреба того ведати. Бил намъ чоломъ дворанин нашъ Федор Григоревич Новоселецкии и поведил перед нами, иж што перво сего присудили есмо вырокомъ нашимъ г(о)с(по)д(а)рьскимъ ему на воите кремянецком Матысу Решковскомъ певную суму пенезеи, то ест сто и семдесяти копъ гр(о)шеи личбы и монеты панства н(а)шого Великого Кн(я)зьства Литовского, за отнятие кгвалтовное пожитков наших скарбных, которые тот Новоселецкии от нас, г(о)с(по)д(а)ра, был арендовал и до скарбу нашого самъ аренду заплатити мусял, а иж тот Рышковскии не мел чимъ тое сумы п(е)н(е)зеи, ста и семидесяти копъ гр(о)шеи ему заплатити, тогды, за позванемъ нашимъ г(о)с(по)д(а)рьским, увязан ест Новоселецкии у воитовство Кремянецкое, и во вси пожитки ку нему прислухаючие, держати и вживати того воитовства до тых часов, покул бы ему от Рышковского сума з выроку н(а)шого присужоная и в скарбъ нашъ даная заплатою дошла, яко то на выроку нашомъ естъ описано, то пакъ кгды се Новоселецкии за листы н(а)ш(и)ми у воитовство Кремянецкое увезал, ино деи тот Рышковскии, будучи должонъ и не могучи вжо воитовства Кремянецкого потом окупити и инымъ кому што винен платити не маючи чимъ, тогды
№ 1 1 6 . 1 5 6 8 р . , л ю ти й
213
с тымъ Новоселецкимъ угоду и постановене учинил, кгды ж не вечностю, але толко до живота своего данину от нас, г(о)с(по)д(а)ра, на тое воитовство мел, а пустивши ему на томъ враде своемъ доживотье свое з угоды, еще колко десят копъ гр(о)шеи от него взял окупуючи доходы войтовские, которые в заставу Ришковскии позаводилъ был, на которое воитовство Новоселецкии с тым, што до скарбу нашого аренды за отняте пожитки Кремяницкие за Ришковского заплатил и выкупуючи воитовство заведеное всего сумою двесте копъ гр(о)шеи личбы и монеты литовское наложил, бъючи намъ чолом, абыхмо вжо тот врад воитовство Кремянецкое, присуд войтовский за чотырма волоками земли, двема пашних а две сеножатных, з фолваркомъ за потоком и огородом при месте Кремянецком, з домомъ в месте волным от плаченя всяких податъков и капщизны, з лазнею и с помернымъ, з двема ятками и крамницою волными, и з ыними доходы на воитовство здавна приналежачими, при немъ на вечность зоставивши, суму на то выложоную двесте копъ гр(о)шеи ему и потомкомъ его упевнили и листомъ нашимъ то ему утвердили на вечности, о чом жо и подканцлерыи нашъ Великого Кн(я)зьства Литовского etc. пан Остафеи Волович нас у причине за ним жедал. А такъ мы, з ласки н(а)шое г(о)с(по)д(а)р(ское), на причину п(а)на подканцлерого и на чоломъбите тог(о) дворанина н(а)шого Федора Новоселецкого, бачачи его быти на тот врад годного, воитовство Кремянецкое, яко ся само в собе и в пожитках своих мает, при нем зоставуючи, знову дали есмо [и] симъ листомъ нашимъ даемъ ему и детемъ, и его потомкомъ властнымъ мужчизного рожаю. Мает Федор Новоселецкии и его властные потомки мужского рожаю тот врад воитовство Кремянецкое с присудомъ звыклымъ и з фолваркомъ, и огородомъ своимъ, и з домомъ в месте, и при месте Кремянецкомъ з чотырма волоками земли войтовское, зъ ятками двема и с крамницою, з лазнею и с помернымъ, не даючи з волок и з фолварку и огорода, з дому, нияких капщизнъ, поплатовъ наших до скарбу и на замокъ нашъ Кремянецкии, и теж зо всими пожитками и доходами, ку тому воитовству здавна и тепер належачими, держати и вживати вечне, радечи и справуючи на томъ враде слушне и пристоине, водле права тому месту от нас наданого, без обтяжливости подданых наших, мещан тамошних, постерегаючи и примножаючи пожитки н(а)ши, водле наболшого баченья своего, и не чинечи досыт на всемъ повинности своей, яко иные воитове в местех панства н(а)шого Великого Кн(я)зьства Литовского правомъ маидеборскимъ справують. А если з детей и потомъковъ его которыи не был годныи и умеетныи по его животе тым врадомъ справовати, тогды мы, г(о)с(по)д(а)рь, и потомкове н(а)ши, короли и великие кн(я)зи, згола не маемъ от них того воитовства отбирати, а мы, г(о)с(по)д(а)рь, або тот, кому бы тое воитовство от нас дано было, суму его двесте копъ гр(о)шеи, которую за Рышковского в скарбъ нашъ дал, за што и вырокомъ нашимъ на воитовстве заплата ему указана, и што инымъ должникомъ за Рышковского поплатил, мает быти жоне, детемъ и потомкомъ его властнымъ обоего рожаю, мужского и женского, отложона, кгды ж невѣсты врадомъ справовати не могут, тож тое воитовство от потомков его мает быти к рукамъ и в шафунокъ нашъ г(о)с(по)д(а)рьскии взято и то ему отдано, кому будет воля н(а)ша г(о)с(по)д(а)рьская, с тымъ, с
214
№ 1 1 7 . 1 5 6 8 р . тр а в н я 1 3 . Гр о д н о
щимъ было Новоселскому подано и што на врад воитовскии здавна належит. Вед же домъ и огород, фолварки, што Новоселецкии и потомкове его за свои п(е) н(е)зи прикупят, то мает быти зоставлено при потомках его, а ку вы[ку]пну не приворочати, особливе того докладаючи, же староста теперешнии и напотомъ будучие старостове кремяницкие Новоселецкого воита и потомков его воитовъ кремяницких судити и в суды воитовские до мещан вступовати ся не мают, але воит водле права маидеборского справы вси его суду належачие мает судити и отправовати. А кому до воита будет якая потреба, ино кождому воит повинен будет перед нами, г(о)с(по)д(а)рем, або перед бурмистры у своемъ праве маидеборском отповедати кождому, быт прав, вынемъши то, если бы мещаномъ над право их от воита в чомъ кривда стала, ижбы бурмистрове у своемъ праве осудити его не могли, або бы он усправедливити ся перед нами кому не хотел, ино звирхности н(а)шое г(оспода)р(ское) в таковых речах мает быти по него выдан мандат с канцлереи н(а)шое, за которым абы ся каждому з него справедливости стала, А гдебы по смерти войта кремяницкого або потомков его дети малые зостали, которые бы врадомъ не могли справовати, ино жона его з детми або опекунове, кому их поручит, мают домы, фолварки, волоки, пашни и все то, штоколвекъ доходов на воитовство приходит, до лет детеи дорослых спокоине держати и того всего на себе уживати. Вед же за ведомостию н(а)шою г(о)с(по)д(а)рскою мает быти обран справца на тот врад годныи с тамошних же мещан кремянецких, добре оселыи, который бы до лет детинных тым врадомъ справовал, судов, справедливости людъское, пожитков наших и порадку местского во всем догледал, а присуд вес, кром вины, штоколвекъ на воита приходит, мает на себе брати до лет детиных, которые на нем за его працу не мают ничого поискивати з присуду, але нехаи мают досыт и на том, же на них иншие доходы воитовские и пашня з волок привлащона ест. И на то дали есмо Федору Новоселецкому сес наш лист с подписом руки н(а)ш(ое) г(о)с(по)д(а)р(ское), до которого на твердости тое речи и печат н(а)шу привесити есмо казали.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 564 (1553–1567).Viešųjų reikalų knyga 7. – Vilnius, 1996. – № 100. – S. 131–133.
№ 118 1568 р., грудня 2. Варшава. – Лист короля Сиґізмунда Авґуста до князя Костянтина Вишневецького щодо виставлення роти у 200 коней до Вітебська для участі у військовому поході
Жикгимонт Августъ. Дворанину н(а)шому кн(я)зю Костентину Ивановичу Вишневецкому. И якосмо завжъды то по тобе знали, ижъ еси ни в чомъ не въпослежаючы предъковъ своих намъ, г(о)с(по)д(а)ру, потребни а Речыпосполитои значне и пожыточне служъбы свои оказовал и противъ воискамъ непрыятеля н(а)шого великого кн(я)зя московъского мужъне заставовалъ, такъ и тепер певъни есмо
№ 1 1 8 . 1 5 6 8 р . , груд н я 2 . В а р ш а в а
215
того, ижъ с тое хути своее то, што тобе, верному слузе н(а)шому, належыть, не опустишъ. А прото здало бы ся намъ и ради быхмо то видели, яко жъ и жедаемъ, ижъбы еси под теперешнимъ в небезпечносте отъ непрыятеля н(а)шого, Великого Князъства Литовского, потребънымъ часомъ способивъшы роты своее двесте конеи до п(а)на виленского, гетьмана навышшого Великого Князъства Литовъского, тамъ зъ его м(и)л(о)стью порозумене взявъшы, до замъку нашого Витебъского з ротою своею тягънул и на ономъ замъку с п(а)номъ воеводою витебъскимъ в доброи острожъности будучы за Божъею помочю непрыятелю н(а)шому великому кн(я)зю московъскому отъпор чынил, а с тое послуги н(а)шое г(о)с(по)д(а)ръское, а потреба Речыпосполитое, ничымъ ся намъ не вымовлялъ и за трудьно того вчынити для ласки н(а)шое г(о)с(по)д(а)ръское не покладая, в чомъ намъ речь вдячъную вделаеш, а мы до п(а)на виленского листь нашъ писати есмо росказали, ижъбы тобе на двесте конем роты п(е)н(е)зи безъ мешканя далъ и болшъ людей служебъных тобе прыдавъшы до Витебска отъправилъ. Писан у Варшаве, лета Божъего нароженя тисеча пятьсотъ шестдесятъ осмого, м(е)с(е)ца декабра 2 дня.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 531 (1567–1569). Viešųjų reikalų knyga 9. – Vilnius, 2001. – № 145. – S. 143.
№ 119 1569 р., липня 15. Люблін. – Лист короля Сиґізмунда Авґуста до урядників “украиных” замків з повідомленням про доручення Фронцу Жуку провести перепис всіх – “людей служебних, которые в панстве нашом Великом Князстве Литовском в поли и на замкох служат”
Жикгимонт Август, Божю м(и)л(о)стю корол полскии etc. Ко всимъ ротъмистромъ езднымъ и пешымъ, поручъникомъ и товарышомъ ротъ ихъ на замъкохъ украиныхъ в панъстве н(а)шомъ Великом Князстве Литовъскомъ. Ознаимуемъ вамъ, ижъ мы, г(о)с(по)д(а)ръ, бачачы быти годного и потребъного ку служъбамъ н(а)шымъ г(о)с(по)д(а)ръскимъ и потребамъ Речыпосполитое служебника н(а)шого Фронъца Жука, з ласки н(а)шое т(о)с(по)д(а)ръское, поручыли есмо ему справу писаръства полного над всими людми служебными, которые в панстве н[а]шомъ Великомъ Князстве Литовъскомъ в поли и на замъкохъ служать. Вы бы о томъ ведали, и прыказуемъ вамъ, ижъбы есте почъты свои, которые за п(е)н(е)зи н(а)шы ку служъбе земъскои военънои ставити повинни перед нимъ, кгды васъ пописовати и ведомость оте васъ мети похочеть, оказывали и во всемъ ся по тому, яко и першымъ писаромъ полнымъ заховывали и ку нему заховали конечъно.
Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 531 (1567–1569). Viešųjų reikalų knyga 9. – Vilnius, 2001. – № 48. – S. 70.
216
№ 119. 1569 р., липня 15. Люблін
№ 120 1570 р. Ак-Керман. – Розділ податкового кодексу османської провінції Бендер – Ак-Керман Положення про базарний збір міста Кілія, його зимівники, загони для худоби та степовий збір, в якому на службовців гарнізону Кілії поширювалися податкові зобов’язання усіх підданців, з чого видно, що перед тим гарнізон скористався службовим положенням для уникнення оподаткування і таким чином брав активну участь у торгівлі, зокрема худобою та рабами
[…] У старому податковому реєстрі було занесено і записано, що під час продажу овець брався податок одне акче за двох баранів з покупця і [те саме] з продавця, але не було ясно встановлено, ані що солдати бешлю* та гарнізонних військ за законом підлягали оподаткуванню, ані що оподатковувалися тварини, які продавалися у зимівниках та скотарських загонах на степу; за таких умов збиралося скількись акче, що призводило до недостачі у прибутках державної скарбниці у Кілії. Внаслідок цього до Порогу Щастя було представлено подання, [а тому] видано ферман, що наказував брати як у місті, так і в скотарських загонах, у помістях, зимівниках і на степу, коли хтось купує чи продає овець – якщо це буде бешлю, солдати гарнізону чи хто б не був інший, [беруть] по одному акче від двох овець з покупця і [те саме] з продавця; за бичків – три акче за [кожну] голову з покупця і [те саме] з продавця, за коней – шість акче [за кожну голову] з покупця і [те саме] з продавця, за кобил – [за кожну голову] три акче з покупця і [те саме] з продавця. Якщо продаються вози чи обручі для діжок, то [за штуку] беруть три акче з покупця і [те саме] з продавця. Коли продається бранець, [за кожну голову] береться чотири акче з покупця і [те саме] з продавця […].
Başbakanlık Arşivleri, Тapu ve Tahrir Defterleri, № 370, s. 20. Опубл.: Berindei M., Veinstein G. Règlements fiscaux et fiscalité de la province de Bender-Aqkerman, 1570 // Cahiers du monde russe et soviétique. – T. XXII (2–3), avril-septembre 1981. – P. 267. Переклад з османсько-турецької мови.
№ 121 1572 р., березня 12. Варшава. – Привілей короля Сиґізмунда Авґуста Михайлові Шашковичу Долбуновському на брацлавське підкоморство
Жикгимонт Август еtс. Jзнаимуεмъ симъ нашимъ листомъ всим, кому-колвεкъ то вεдати налεжить, иж з ласки нашоε королεвскоε, бачачи быти на то годного урожоного Михаила Шашковича Долъбуновского, зεмuнина нашого Браславлu Подольского, дали εсмо εму и сим листомъ нашимъ даεмъ урад зεмскии подкоморство того
* Бешлю – “п’ятинник”, нерегулярне гарнізонне військо, яке рекрутувалося з місцевого населення у пропорції по одному військовому від п’яти господарств.
№ 120. 1570 р. Ак-Керман
217
Браславлu Подольского, то εсть в повεтεх Браславском и Вѣницкомъ, котороε тεпεр по зεштью з сεго свѣта Сεмεна Дεшковского, подкоморого тамошнεго, вакуεть, зо всεю владзою и пожитками тому ураду, в статутε зεмском Вεликого кнзства Литовского јписаными. Яко ж прεрεчоныи Михаило Долбуновскии на прεрεчоныи урад, подлуг порадку статутового присuгу учинивши, вступити и јныи урад подкоморскии въ воεводствε Браславском дεржати, владности и всих пожитков того ураду, яко статуть учит, уживати и всuкиε справы врадовыє подкоморскиε слушнε и порuднε справовати маεть до своεго живота албо до иншого лεпшого и пристоинεишого јпатрεньu εго јт нас, прав посполитих статуту зεмского Вεликого кнзства Литовского ни в чом нε јтступуючи, такжε шлuхтε тамошнεи и всим подданым ншим над право и статутъ кривды и уближεньu ниякого нε чинuчи. И на то дали εсмо Михаилу Шашковичу Долбуновскому сεс наш лист. До которого на твεрдост и пεчат ншу притиснути εсмо вεлεли.
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 29. – С. 180.
№ 122 1574 р., квітня 15. Краків. – Привілей короля Генріха Валуа Сергієві Оратовському на брацлавське войськівство
Гεнрикъ etс. Jзнаимуεмъ нашимъ листомъ, ижъ што которыи врuд зεмскии воискоε въ воεводствε и повεтε Браславлъскомъ по смεрти нεбожчика Василя Жабокрыцкого, воиского браславлъского, на сεс часъ вакуεтъ, а такъ мы з ласки нашоє гсдръскоε, за прозбою пословъ зεмскихъ того воєводства Браславъского, розумεючы быти на то годнымъ шлuхεтного Сεрьгεя Jратовъского, зεмεнина нашого воєводства тамошънεго ж и повєту Браславлъского, тоть врuд зємскии воискоє браславьскоє дали εсмо и симъ листомъ нашимъ даεмъ прεрεчоному Сεргεю Jратовъскому. Яко ж маεть jнъ за симъ листомъ нашимъ того врuду и в нεмъ владности, тому то врuду налεжачоє, такжε учтивости и мεстца мεжи врuдниками зεмскими и тамошними yживати во всεмъ потому, яко и иныε воискиє в зεмлuх, воεводствах и повεтεх панствъ наших јного краю на тыхъ врадεх јт насъ постановлεны суть и яко нєбожьчикь Василεи Жабокрицкии того враду воиского браславлъского уживалъ. И на то дали εсмо Сεръгεю Jратовъскому сεс нашъ листь з нашою звыклою корунною пεчатю. Писань у Краковε на соимє валномъ корунацыи нашоє днu пεтнадцатого мсца апрεлu лεта Божεго нарожεнu тисuча пuтсоть сεмъдεсuтъ чεтвεртого, панованu нашого року пεрвшого. Petrus Dunin Wolski, R. Р. vicecancallarius
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 37. – С. 192.
218
№ 1 2 2 . 1 5 7 4 р . , к в і тн я 1 5 . К р а к і в
№ 123 1576 p., вересня 28. Мальборк. – Універсал короля Стефана Баторія до обивателів руських воєводств, із повідомленням про розпуск служилих (військових), які перебували на квартирах “на Україні” і недбало несли свою службу, внаслідок чого поширюється козацька “сваволя”, напади на володіння турецького султана та кримського хана, з якими Річ Посполита уклала мир
Wielmożni, Urodzeni, Szlachetni, wdzięcznie nam mili! Nie myśleliśmy nigdy na to, ani myślimy, aby tamte kraje bez obrony w niebezpieczeństwie i ustawicznych trwogach ostały, o których nam swych i drugich braci swych rycerstwa tamecznych krajów, piszecie imieniem, żeby się to działo przez zniesienie obrony, a rozpuszczenie tej trochę służebnych, którzy tam na Ukrainie po przeszłe czasy służyli, czego my nie baczymy, aby ci odpór jaki i obronę od nieprzyjaciela uczynić mogli, choćby tam byli, bo i mało ich było, i niespełna wszyscy służyli, czasem acz nie wszech w tem winujemy, ale przecie samiśmy tego świadek, jadąc na oko doznali, a też więcej pod czas niektóry leżąc w pokoju, sobie mieszkali, pieniądze Rzeczypospolitej trawiąc, niżli w polu, zaczem i łońskiego roku ta klęska szkaradna i szkodliwa na tamte kraje przyszła, a długo wam i Koronie wszystkiej pamiętną będzie, tożby i teraz było, kiedyby tamte żołnierze dzierżeni byli, żeby się leżami tylko a wczasem swym bawili, a żadnej posługi Rzeczypospolitej nie czynili, a my nie chcemy ani potrzebne Rzeczypospolitej baczymy mieć takowe żołnierze; jakoż i ci co tam byli już nie wszyscy, bo ich było gotowych siła; baczyliśmy być niesposobne i niechciwe ku potrzebie, bo na ten czas, kiedy nam do Korony jadąc, drogę zajechali, dawszy im żołd zasłużony, używaliśmy ich, aby nas od Lwowa do Krakowa przez niebezpieczniejsze przejechanie nasze poprowadzili: nie chcieli tego uczynić, także i po szczęśliwej koronacyi naszej jadąc do Warszawy, iż nowiny przychodziły o niepokoju i buntowaniu nieprzyjaciół naszych od niemieckich krajów, używaliśmy ich ku potrzebie swej; nie dali się w tern użyć: woleliśmy je rozpuścić, a na to miejsce inne przyjąć, którzyby do służby gotowsi i powolniejsi byli. Nie trzeba więc narzekać na to, żeby się te trwogi, o których nam piszecie, miały dziać przez zwiedzenie tej małej garstki żołnierza z tamtego kraju, boby przy nich takoważ niebezpieczność była, ale winowaćby i narzekać na te swawolne ukrainne ludzie, którzy nie mogąc się osiedzieć w pokoju, będąc chciwi na łupiestwo i grabieży, najeżdżają sąsiedzkie ludzie, mordy, szkody, pożogi i wiele innego złoczyństwa im czyniąc, więc nie dziw, że się też oni mścić tego pograżają. Jużeśmy my byli z Cesarzem Perekopskim, także też i z Tureckim, i z jego poddanymi ludźmi Koronie przyległymi postanowili, że miał być pokój, ale tego nasi ścierpieć nie mogli, że niedawnych czasów carowi Perekopskiemu zamek Hastan Horodek, a cesarzowi Tureckiemu niemało wsi pod Tehiną spalili, ludzi wiele pomordowali, planów mnóstwo nabrali, wiele innych nieznośnych szkód naczynili, a jakoż to ma być pokój, by śnać brat z bratem w sąsiedztwie mieszkając z sobą, takie szkody wyrządzali, trudnoby w pokoju mieszkać mieli, a cóż Poganie z Chrześciany, a przecie co oni nabroją, to Korona i my odnosić i przypłacać tęgo musimy. A to i teraz cesarz Turecki przysłał do nas czausa z poselstwem i listy swymi żądając od nas sprawiedliwości i karania z tych swawolnych ludzi, jakoż musimy się o
№ 1 2 3 . 1 5 7 6 p. , в е р е с н я 2 8 . М а л ь б о р к
219
to starać, jakoby byli uskromieni. Posіaliśmy też do Cesarza Perekopskiego wnet za tą nowiną, dawając sprawę, że się to bez wiadomości naszej ale śmiałością swawolnych ludzi stało, czyniąc na potem nadzieję o dobrem sąsiedztwie i pokoju. Także cesarza Tureckiego w odpowiedzi naszej na jego pisanie uczynimy, skąd się spodziewamy, że w pokoju te kraje zostaną. Wszakże jednak i my o obronie myślimy, gdyż tamte kraje mają dosyć ludzi rycerskich; ten czas mały poczuwajcie się między sobą, bo my skoro się tam ułacnimy, starać się będziemy, abyśmy sami osobą swą kraje tamte nawiedzili, Ukrainę wszystkę objechali, a przypatrzywszy się potrzebom jej, tak wszystko opatrzyli, jakoby na potem czasy wiecznymi te kraje w pokoju zostały. WMci dobrego zdrowia żądamy. W Malborgu. Stefanus Rex.
Acta historica res gestas poloniae illustrantia. – T. XI. Acta Stephani regis 1576–1582. – Kraków, 1887. – S. 54 – 55. Мова польська.
№ 124 1577 р., грудня 9. Луцьк. – Лист волинського воєводи князя Андрія Вишневецького про призначення Яцька Гуляльницького возним Луцького повіту
Я, Андрεи Иванович Вишнεвεцкии, воεвода зεмли Волынскоε, jзнаимую симъ листомъ моимъ, иж за жаданεмъ их млсти пановъ jбыватεлεи зεмлѣ воεводства Волынского на сεмику Луцкомъ, днu дεвuтого дεкабра року тисuча пuтсотъ сεмъдεсятъ сεмомъ будучихъ, постриглεмъ вознымъ до повεту Луцкого чоловεку доброго, шляхтича поцътивого, родича и jбыватεля воεводства Волынского в повεтε Луцъкомъ и кого имεнεмъ Яцъка Фεдоровича Гулялницкого, выслухавши εго пεрвεи водлε статуту на тотъ вряд присεги, на котором jнъ маεть справуючи то всε, што вряду εго налεжит, вεрнε, справεдливε и побожнε, ничого инъшого прεд сε нε покладаючи и нε поважаючи тол боязнь Бжую и справεдливость εго свεтую во въсεмъ подлугъ присεги своεи, которую на тот врядъ вчинимъ, заховати и тоε всε, на што будεть jт вряду послан, справεдливε а нε иначεи, нε с приязни, нε з боязни, ани з вазъни такъ тεж нε за послугами ани за рады сознавати до книг. На што тому вышεимεнованому Яцъку Гулялницкому далъ εсми сεс мои лист з моεю пεчатю и с подъписом руки. Писанъ у Луцку дня дεвятого мсца дεкабра року тисяча пятсотъ сεмъдεсят сεмого рукою власною.
ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр 18, арк. 59 зв.–60. Запис в актовій книзі.
220
№ 1 2 4 . 1 5 7 7 р . , груд н я 9 . Л у ц ь к
№ 125 1578 р., вересня 8. Львів. – Лист короля Стефана Баторія про призначення Івана Хренницького луцьким земським підсудком
Стεфанъ, Божъю млстю королъ польскии, вεликии князь литовъскии, рускии, прускии, мазовεцъкии, жомоитскии, ифлянтскии и сεдмикгродъскии Всимъ вобεцъ и кажъдому зособна, якожъ-кольвѣкъ достоѣньства, стану и прεложεнъства людεмъ, подданымъ нашимъ jбыватεлεмъ и шляхътε в зεмъли Волынъскои повεту Луцкого, уприимε вεрнε намъ милымъ, ласка наша королεвская, уприимε вεрънε намъ милыε, jзнаимуεмы, ижъ яко в року нεдавъно прошломъ тисяча пятьсотъ сεмъдεсять сεмомъ на соимику повεту Луцъкого, jт воεводы волынъского вεлъможъного князя Андрεя Вишънεвεцъкого зложономъ, были jбраны чотыри jсобы εлεктовъ водлуг статуту на подсудъство зεмъскоε повεту Луцкого и до насъ на писмε присланы и jзнаимεными на причину пεвъныхъ Пановъ Радъ нашихъ, при насъ будучихъ, цноту, вεру, дεльность и въ правε посполитомъ бεгълость урожоного Ивана Хрεнъницъкого, залεцаючихъ jного с тыхъ чотырохъ jсобъ εлεктовъ jбраныхъ, jбравъши εму тотъ уряд подсудъство зεмъскоε повεту Луцъкого дали и то jсобливымъ листомъ нашимъ εму до εго живота утвεрдилисмы, а такъ хочεмъ мεть и приказуεмъ абы εстε прεрεчоного Ивана Хрεнъницъкого за правъдивого подсудъка зεмъского луцъкого мεли и εму владзы, мεстьца и звεрхности тому уряду εго налεжачоε поступили и позывали и всякиε пожитки и доходы, с права посполитого и статуту εму на тот уряд налεжачиε, jтдавали, иначεи для ласки нашоε и повинности своих абыстε нε чинили. Дан вε Лъвовε дня шостого мсца июня року тисяча пятьсотъ сεмдεсят jсмого, а кролεванья нашого року трεтεго за власным росказаньεм εго королεвскоε млсти.
ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 18, арк. 667. Запис в актовій книзі.
№ 126 Бл. 1578–1579 рр. – Фрагмент Опису Татарії Мартіна Броньовського, посла польського короля Стефана Баторія до кримського хана Мегмеда ІІ Ґерея, що характеризує царську учту як вищу відзнаку заслуг достойників держави
Ті з воїнів, які під час війни відзначилися хоробрістю або здійснили якийсь видатний подвиг, тішаться особливою пошаною в Хана, султанів, князів і мурз. Ця пошана настільки велика, що Хан не лише осипає їх якимись великими нагородами і подарунками, скільки він може, але й сам пам’ятає про їхні заслуги, що надає назавжди почесне місце їм та їхнім нащадкам поміж мурзами, за власним столом, за давнім народним звичаєм. Це пошанування є у татар спадкове
№ 125. 1578 р., вересня 8. Львів
221
і вважається вищою нагородою за заслуги, тому що удостоєні такої нагороди дістають і під час війни командування загонами як люди здібні та досвідчені.
Описание Крыма (Tartariae Descriptio) Мартина Броневского // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 6. – Одесса, 1867. – С. 365. Переклад з латинської мови.
№ 127 1579 р., лютого 20. Гродно. – Інструкція короля Стефана Баторія королівському коморнику щодо проведення ревізії Київського замку, зокрема про збирання податків, обов’язки тримання сторожі в полі тощо
Najprzód do Kijowa przyjechawszy komisya JKról. Mości ma publikować tych, którzy są w nie włożeni, zwłaszcza JMości p. Wojewodzie Kijowskiemu, jeśliby tam praesens był, sin minus namiestnikowi jego także p. Rotmistrzowi i p. Charleńskiemu Chorążemu, a tam zarazem porozumieć się z nimi, aby na pewny dzień do Kijowa się zjachali obwieściwszy na piśmie horodniczego i mieszczany Kijowskie, i złożyć na ten dzień, który między sobą namówią, aby gotowi byli do czynienia liczby horodniczej z zamkowych rzeczy, strzelby, prochów i innego sprzętu zamkowego, który im był oddan, przez komisarze Króla JMości nieboszczyka Zygmunta Augusta swiętej pamięci, według inwentarza uczynionego, którego kopią z skarbu koronnego za pieczęcią skarbną mieć będzie. Tamże wszystkiego sprzętu zamkowego inwentarz uczynić dostateczny. A czegoby nie dostawało, osobno spisać i powinien to oddać i według inwentarza dosyć uczynić; gdzieby też wiele czego nie dostawało a było to rzeczą ważną. Tedy pozew zarazem jemu przez woźnego oddać, aby tu do Króla JMci stanął i o sobie sprawę dał. Także i ten tam drugi, któremu Mikołaj Łączyński, pisarz skarbny, w roku 1577 w niebytności horodniczego oddał armatę i wszystek sprzęt zamkowy, według inwentarza także uczynionego, aby też był powinien zarazem to okazać, popisać i czegoby też niedostawało oddać, mieszczanie też Kijowscy według komisyi i mandatu Króla JMści za obwieszczeniem listownem komisarskiem i złożeniem roku, liczbę z dochodów miejskich czynić powinni, która ma być zaczęta od tego roku, jako jest przez nie zatrzymana, a nie oddana, a naostatek od tego roku, jako Kijów do Korony jest przyłączon począwszy ab anno 1569. A niżli z nimi ta liczba zaczęta będzie, powinni pierwej na piśmie ukazać inwentarz dochodów wszystkich, jeśli go mają, a jeśli nie mają, tedy ze wszystkich cechów miejskich, z radziec i przysiężników po czterech mężów godnych wiary obrać, a od nich od każdego z osobna bez bytności drugich, quasi per scrutinium, pod przysięgą ich pytać, aby o dochodziech miasta Kijowskiego prawdziwie powiedzieli, a nie powiedać im tego, aż tego dnia, gdyby już liczbę czynić mieli, aby się nie zmówili i jednako nie powiedali, a każdego depozyta pytać diligentissime, inkwirując wieleby każdy rok z dochodów ich czynił, albo jeśli arendy są, jeśliby więcej to nie czyniło, a jeśli na zmowie ku szkodzie miejskiej takowych prowentów trzymają. Co gdy się tak spisze a wysłuchani będą, jeśliby się różność dochodów jaka pokazała, tedy ze wszystkich do depozycyi zebrać to i uczynić pewien inwentarz według starego, singulis annis, weryfikować miejską liczbę, którą-
222
№ 1 2 7 . 1 5 7 9 р . , л ю то го 2 0 . Гр о д н о
by rajce czynili, a zebrawszy tak wszystkich lat perceptę kaźdego roku zaś rozchód spisować, któryby się taki pokazał, że nie ku pożytkowi miejskiemu jest obrócon, nie przyjmować go, a na tych którzy w owym roku tem szafowali, resztę pisać i onej się pilnie upominać, albo czas założyć, na któryby byli powinni do skrzynki miejskiej to odłożyć. Jeśliby też na urzędy swe co z dochodów miejskich kładli a nie mieli tego nadania od Królów Ich M., tedy i tego im nie przyjmować, ale aby w każdym roku każdy z nich odłożyl to, w czem miasto ukrzywdził. A iż karczma gorzałczana miastu Kijowskiemu jest nadana, non in privatum illorum usum, ale wszystkiemu miastu ku poprawie i obronie potężnej i k temu aby byli powinni ku każdej potrzebie przy wojewodzie albo namiestniku jego, zbrojnie każdy na koniu dobrym jechać, czemu jeśliby po te czasy dosyć czynili, pilnie inkwirować, a gdzieby nie dosyć czynili świadectwa, tego mieć tak od p. wojewody jako od namiestnika i innych, od którychby wszystkiego tego pewną sprawę wziąć mógł, a czemuby u sądu wiarę dano, także wiele domów w mieście, wiele gospodarzów, a wieleby ich ku potrzebie wsiadać miało, a jeśliby temu po te czasy dosyć się działo straż polną na polu powinni też dzierżeć, według przywileju, czego jeśli nie czynią, a przywileju swego źle używają, pozew im o to dać i za dworem onych pozwać. Wszakoż czemby na roku na nie dowodzić potrzeba, dokumenta stamtąd mieć i ich samych zeznania, będąli jakim sposobem mogli być do tego przywiedzeni. Jeśliby też pokazali, że na poprawę miasta albo na jakie potrzebne rzeczy miasta z tych dochodów co wydali, i to wpisać a coby słusznego było oglądawszy i przypatrzywszy się im przyjąć. Ostatek dochodów jako obracają a gdzie się to wżdy podziewa, sprawy pilnej od nich pytać, której gdzieby nie dali, pozew położyć o wszystko. Gdzieby się też do tego przywieść dali, aby na budowanie zamku Kijowskiego i innych potrzeb opatrzeniu pewną sumę pieniędzy albo ze dwu lat dochód z tej karczmy względem złego ich szafunku, a ku otrzymaniu kwitu u Króla JMości z lat przeszłych postąpić chcieli, tedy i to komisarze JKrólewskiej Mości mają mieć w mocy i z nimi traktować a cokolwiek ku dobremu JKrólewskiej Mości i miejscu tamtemu uczynią, to z łaską JKrólewska Mość od nich przyjąć będzie raczył, wszakoż tak, aby już na potem inak temi dochody miejskimi szafowali według zamierzenia Króla JMości i wyroku uczynienia. Ma też tę sprawę Król JMość, że tam zamkowej i JKrólewskiej Mości cegły było za kilka tysięcy złotych, która snać rozebrana jest przez niektóre mieszczany. A taki o tem pilnie się pytać i inkwirować z komisarzmi będą, a u kogoby takowa cegła naleziona była, winę złodziejską ma odłożyć do tych komisarzów grzywien dziesięć, którą potem na saletrę, siarkę i prochów robienie obrócone być mają a do szafunku komu pewnemu podano, z którychby on zaś liczbę czynić był powinien. Cokolwiek by też jeszcze zostało tej cegły w dobre opatrzenie zostawić a i to także podać do nauki Króla JMości. A iż w tak wielkiem mieście mogłyby być wynalezione jakie pożytki, bez uciążenia ludzi a dla zapłaty żołnierzom zamkowym, których Król JMość na Kijowie chować będzie, zwłaszcza od ryb słonych i suchych, których snać bardzo wiele stamtąd wywożą i tam przywożą a nic od nich nie dają, także i z innych przypadłe rzeczy, tedy o tem aby komisarze pilne mieli staranie i przestrzegać będą, zwłaszcza że im to JKrólewska Mość w komisyi zlecać raczy, aby to postanowili i ku wybieraniu komu pewnemu toż poruczyli.
№ 1 2 7 . 1 5 7 9 р . , л ю то го 2 0 . Гр о д н о
223
Jest też tego potrzeba JKrólewskiej Mości wiedzieć co za dochody są na województwo Kijowskie. Także jako wiele cło Kijowskie, które żydowie wybierają, uczynić do roku może. Tedy wszystkiego tego wziąwszy pewną wiadomość od pewnych ludzi, inwentarze osobne popisać, a do JKrólewskiej Mości przynieść, zwłaszcza około tego cła, po czemu od jakiej kupy biorą, i jako wiele tego bywa, bo sprawę JKrólewska Mość ma, że nie według dawnego inwentarza, któryby potrzeba wiedzieć, ale despektując ludzi żydowie jako chcą wyciągają, coby być nie miało. A snać ci żydowie jedno 400 złotych panu wojewodzie krakowskiemu dają, pilnie o tem wiadomość wziąć potrzeba. Radby też to JKrólewska Mość widział, aby wszystkie wsi i okoliczność także miasta województwa Kijowskiego popisane były i dochody z nich a jeśli wiadomość być może o włókach. A to dla podymnego, które powinni szlachta kijowska Królowi JMości z każdej włóki po groszu dwu dawać od przywrócenia Kijowa do Korony. Także i dla weryfikowania liczb poborów województwa tego, które bardzo niesprawiedliwie wydawają, o tem także pilnie dowiadowaś się będzie a na piśmie wszystko przyniesie. Około retent poborowych z kilku lat zatrzymanych także pilnie się pytać a p. wojewodę i namiestnika jego sollicytować, aby wszystkich pozywał i prawnie do sprawiedliwego wydawania i lepszego posłuszeсstwa przywodził, jakoby prędki koniec temu był. Uniwersały wydane na popieranie podymnego, jeśli tam publikowane są, albo nie, pytać się i Jezierskiemu to zlecić, aby wszystkich wsi Króla JMości duchownych i szlacheckich w województwie Kijowskiem inwentarz uczynił, zwłaszcza, gdzieby sam temu nie mógł dosyć uczynić. Doszło też to Króla JMości, że niedawnego czasu naleziono jest w ziemi niemało ołowiu dobrego, który zakopany był od starych ludzi a snać i skarbów pewnych na kilku miejscach spodziewają się naleść, zwłaszcza w kościele świętej Zofii ruskim, przeto radby to Król JMość widział, aby rotmistrz i chorąży kijowski przy komorniku przepatrzyli tego, a jeśliby co Pan Bóg ukazał, popisać i inwentarz tego przynieść, a w dobrem schowaniu do nauki Króla JMośći mieś. Rotę p. Służewskiego żołnierów pieszych będzieli stawało czasu, popisać i do Króla JMości regestr przynieść. A w tych wszystkich sobie zleconych rzeczach tego przestrzegać będzie, jakoby woli JKrólewskiej Mości ku swej przysłudze dosyć uczynił.
Acta historica res gestas poloniae illustrantia. – T. XI. Acta Stephani regis 1576–1582. – Kraków, 1887. – S. 155–158.
№ 128 1579 р., червня 1. Вільно. – Лист короля Стефана Баторія про звільнення від судових позовів київського воєводи князя Костянтина Острозького та інших шляхтичів у зв’язку з від’їздом на війну з Московською державою
Стεфанъ, Божю млстъю корол полскии, вεликии кнзъ литовскии, рускии, прускии, мазовεцкии, жомоитскии ифълuнтскии и тεж кнжа сεмигродскоε
224
№ 128. 1579 р., червня 1. Вільно
До док. № 128
Всимъ вобεц и каждому зособна, на трибуналεхъ и судεхъ яких колвεкъ, урядникомъ ншимъ судовымъ зεмъским и кгродскимъ и инымъ вшεлuкимъ въ воεводствε Волынскомъ в повεтε Луцкомъ, Володымεрскомъ и Крεмuнεцкомъ будучимъ, вεрнε намъ милымъ, ласка нша кролεвскаu, вεрнε намъ милыε, jзнаимуεмы вεрностямъ вашимъ, иж вεлможныи Костuнтин кнжа Jстрозскоε, воεвода киεвскии, маршалокъ зεмли Волынскоε, староста наш володымεрскии, з сынами своими вεлможными Янушεмъ а Костuнтиномъ Jстрозскими εдε з нами на тую воину тεпεрεшнюю против нεприятεлю ншому московскому. А так иж за уфалою соиму нεдавно прошлого Варшавъского тыε вси, которыε бы з нами на службε воεннои были, мают быти волными jт судов водлугъ Констытуцыи Пεтръковскоε, в року тисuча пuтсот шεстдεсuт сεмомъ учинεноε, прото росказуεмо вεрностuмъ вашимъ, абыстε сu в тых всих справах прεрεчоного вεлможного воεводы киεвского и сынов εго Януша а Костuнтина Jстрозскихъ, которыε пεрεд суд вεрностεи вашихъ припадаютъ и припадати будуть, водлε Констытуцыи вышεи jмεнεных заховали длu ласки ншоε и повинности своεε иначεи абы εстε нε чинили. Дан въ Вилнε, днu пεрвого мсца июнu року по нарожεню сына Божεго тисuча пuтсот сεмъдεсuт дεвuтого, а кролованя ншого року чεтвεртого. Подпис руки гсдръскоε. Яхимъ Высоцкии.
ЦДІАК, ф. 22, оп. 1, спр. 7, арк. 67 зв. Запис в актовій книзі.
№ 129 1580 р., січня 7. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія Михайлові Ласку на брацлавське підсудківство
Стεфанъ еtс. Jзнаимуεмъ тымъ нашимъ листомъ всимъ посполитε и кождому зособна, кому то вєдати налεжить, иж кгды часовъ нεдавно прошлыхъ урожоныи Андрεи Садовскии, подсудокъ браславскии, з сεго свεта зышолъ, тогды приεздилъ до насъ урожоныи Василεи Гулεвичъ, воискии володимεрскии, а Иванъ Кошка, судъя зεмскии браславъскии, пословє зεмскиε, на съεмъ тεпεрεшнии jт дыкгнитаровъ, врадниковъ и всεε шляхты јбыватεлεи того воεводства Браславского посланыε, прεкладаючи, жє по смεрти Садовского јни, подсудка въ воεводствε Браславъскомъ нε маючи а заховуючися водлє статуту права посполитого, на соимику нεдавно прошломъ, которыи вεльможныи кнзь Янушъ Збаразскии, воεвода браславъскии, староста крεмянεцкии, с повинности своεε воεводскоε на εлεкцыю подсудка складалъ, зъεхавшися спольнε вси станы шляхта јбыватεли браславъскиε, згоднε мεжи собою чотырохъ εлεктовъ шляхту јного воεводства јсεлыхъ, то εсть Василья Дεшковъского, Игната Клεщовъского, Илью Шашка а Михаила Ласка јбрали. Яко ж и листь, до насъ писаныи, εлεкцыи на то с пεчатю кнзя воεводы браславъского нам јтдали, бъючи чоломъ, абыхмо јдного с тых εлεктовъ до воεводства Браславъского подсудкомъ им дали. А так мы, прихи-
226
№ 1 2 9 . 1 5 8 0 р . , с іч н я 7 . В а р ш а в а
лившися ку прозбε јбыватεлεи воεводства Браславского, чεрεзъ послы их до насъ учинεнои, за тою εлεкцыεю с тых чоторох јсобъ, на подсудство јбраных и на писмε тεпεр намъ чεрεз послы их поданыхъ, јдному, то εсть шляхεтному Михаилу Ласку, зεмuнину нашому воεводства Браславского, маючи залεцоныε заслуги и годность εго, на то подсудковство воεводства Браславского зо всεю владностю и пожитками тому враду, въ статутε права посполитого јписаными, дали εсмо и симъ листомъ нашимъ даεмъ. Которыи на пεршихъ рокох тамошних судовых зεмскихъ присягу на тоть врадъ помεнεныи, в статутε зεмскомъ јписаную, учинивши, мєсцє своє подсудковъскоε засεсти и тоть врад тамъ в том воεводствε дεржати, владности и всих пожитковъ того враду, с права посполитого звыклых, уживати и всякиε справы слушнε и пораднε јтправовати маεть, статуту права посполитого ни в чомъ нε јтступуючи, такжε јбыватεлεм шляхтε тамошнεи и всим людεм над право кривды и уближεнья ниякого нε чинячи до своεго живота албо до иншого подвышъшεнья въ учивости* εго. Для котороε рεчы лεпшого свεдεцства тоть листь рукою нашою подписавшы, пεчать нашу коронъную притиснути εсмо росказали. Писанъ въ Варшавε на соимε вальном коронномъ дня сεмого мсца гεнвара року јт нарожεнья Исусъ Хрыстова тисяча пятьсот јсмъдεсятого а кролєванья нашого року чεтвεртого. Stephanus Rex Lawrin Piesoczуnski
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 74. – С. 251–252.
№ 130 1580 р., грудня 7. Гродно. – Привілей короля Стефана Баторія про призначення князя Олександра Пронського луцьким старостою
Стεфанъ, Божю млстю корол полскии, вεликии кнuз литовскии, рускии, прускии, мазовεцкии, жомоитскии, киεвскии, волынскии, подлuскии, ифлuнтскии, кнжа сεдмикгродскоε Всимъ вобεц и кождому зособна, которого жъ колвεкъ достоεнъства, стану и заволанu людεмъ, подданым ншим, шлuхтε и всεму рыцεрству, jбыватεлεмъ воεводства Волынского, уприимε вεрнε намъ милым, ласка нша королεвъскаu уприимε и вεрнε намъ милыε. Jзнаимуεмы, ижъ за годъными и зацными а Рεчи Посполитоε пожиточными заслугами вεлможного кнжати Алεксандра Пронъского, столника Вεликого кнuзства Литовского, и з ласки ншоε королεвскоε дали εсмо εму в зεмли Волынскои староство луцкоε судовоε по нεбожъчику Алεксандрε Жоравницъкомъ, старостε и ключнику и городничомъ луцком, на тот час вакуючоε, зо всими εго налεжностuми, доходы и пожитки и зо всимъ правомъ и властностью, юрыздыцыεю судовою, такъ, яко тоε то староство луцкоε нεбожчик Алεксандро Жоравницкии, староста луцкии, дεржалъ, на што и лист
*
учтивости
№ 1 3 0 . 1 5 8 0 р . , груд н я 7 . Гр о д н о
227
привилεи ншъ с подписом властноε руки ншоε εму εсмо дали, на котором то всε ширεи и достаточнεи jписано εст. Якожъ и на увuзанε и поданε εму того староства луцкого посыламы шлuхεтного Крыштофа Jрлεвского, коморника ншого, а такъ приказуεмъ, абы εстε j том вѣдаючи вεлможного Алεксандра Пронского, столника Вεликого кнuзства Литовского, за властного и правдивого старосту ншого луцкого мεли и всuкиε справы своε юрыздыцыи и урuдови εго кгродскому луцкому, с права посполитого налεжачиε, пεрεд нимъ справовали, такжε и всuкиε пожитки и доходы, здавна до того староства луцкого налεжачиε, jтдавали и тым, кому налεжыт, jтдават казали, иначεи с повинности своεε и длu ласки ншоε абы εстε нε чинили. Дан в Городнε, днu сεмого мсца дεкабра року по нарожεню сна Бжого тисεча пuтсот jсмъсεсuтого, а кролεванu ншого року пuтого.
ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 23, арк. 28 зв.–29. Запис в актовій книзі.
№ 131 1581 р., січня 24. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія Янові Бокію Печихвостському на брацлавське підкоморство
Стεфанъ еtс. Jзнаимуεмъ тымъ нашимъ листомъ всимъ вобεц и каждому зособна, кому то вεдати тεпεр або и на потомъ будεть налεжало, иж мы, маючи ласкавоε бачεньε на вεру, хуть, дεльность и службы ку намъ и Рεчи Посполитои Яна Бокѣя Пεчихвостского, зεмuнина нашого с продковъ εго, а, хотεчи εщε к тому хутлившого на потомъ учинити, з ласки нашоε кролεвскоε на причину панов рад наших εму врад зεмскии подкоморство въ воєводствε Браславском, по нєбожчику Михаилу Шашку вакуючоε, дали εсмо и тымъ листомъ нашимъ даεм з владностю, пожитки и зо всимъ тымъ, што ку тому враду водлε звычаю права и статуту зεмского налεжить. Которыи на то (присягу, в статутε зεмскомъ описаную, водлε порадку и звычаю тамошнεго учинивши) маεть вступити и јныи врад подкоморство воεводства Браславъского дεржати, мεти и справовати, владности и всих пожитковъ εго уживати, всякиε справы того враду слушнε и пораднε справовати, права посполитого ни в чомъ нε јтступуючи, јбыватεлεмъ јного краю всякого стану и всимъ людεмъ уближεнья ниякого нε чинячи, до живота εго альбо до большого и зацнεишого достоεнства, альбо враду зостаньu. Прото всимъ и кождому зособно, дыкгнитаром, урадникомъ и шляхтє воεводства Браславского и инымъ всимъ якого-кольвεкъ достоεнства и стану людεмъ, до которых то вεдомости приводимъ и росказуεмы, абы εстε вышεи јписаного урожоного Яна Бокεя Пεчихвостского за властного подкоморого браславского мεли а јному мεстъцε, учтивость и владзу признавали, послушεнство и повинность пристойную чинили и вси доходы и пожитки, до того враду подкоморского налεжачиε, јтдавали, досыть тому всεму чинили и тымъ, которымъ то
228
№ 1 3 1 . 1 5 8 1 р . , с іч н я 2 4 . В а р ш а в а
налεжить, досыть чинити росказали а длu ласки нашоε кролєвскоє и повинностεи своихъ иначєи того нε чинячи. До котороε рεчи лεпшого свєдєцства тот листь нашъ рукою нашою королεвскою подписавши, пεчать нашу коронную до нεго притиснути росказали. Писанъ въ Варшавε на соимε вальномъ коронномъ дня двадцать чεтвεртого мсца гεнвара року јт нарожεнья Исусъ Хрыстова тисяча пятьсот јсмьдεсять пεрвого а кролεванья нашого року пятого. Stephanus Rex Lawrin Piesoczіnski, pisarz
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 89. – С. 271–272.
№ 132 1581 р., липня 26. Луцьк. – Зізнання возного Луцького повіту Тараса Гуляльницького про відмову кременецького підстарости Григорія Лосятинського видати виписи з кременецьких ґродських книг служебнику княгині Барбари Збаразької згідно з королівським листом
Пεрεдо мною, Якубом Климашовскимъ, будучим на мεстьцу пна Станислава Пεтровского, подстаростεго луцкого, jт εго вεлможноε млсти пна Алεксандра Пронского, столника Вεликого кнзства Литовского, старосты луцкого, ставши jчεвисто возныи повѣту Луцкого Тарас Гулялницкии ку записованю до книг кгродскихъ луцких тыми словы: ижъ дεи за приданεмъ вшεи млсти урuдовым року тεпεрεшнεго тисεча пuтьсот jсмъдεсuт пεрвого мсца июнu дεвuтогонадцать дня, у понεдѣлок, посылала мεнε εε млсть кнεгинu Юрεвая Збаражская кнгня Барбара Михаиловна Козинского и зо мною служεбника своεго Василя Собεстияновича до уряду кгродского замку Крεмuнεцкого, а при мнѣ, возном, шляхту людεи добрых пана Алεксандра Воинила, служεбника εго млсти пана воεводы мεнского, а пна Станислава Хамца и, кгды дεи εсмо приεхали до мѣста Крεмuнεцкого, хотεчи вжε до замку поити, и коли εсьмо пошли, поткали возного крεмuнεцкого Михаила Гулялницкого на рынку, которого возного помεнεныи служεбник εε млсти кнгни Юрεвоε Збаражскоε Василεи Собεстиянович просил, абы пошол до замку для прошεния урuду кгродского крεмuнεцкого j выданε с книг урuдовыхъ выписов и видимусов справ, εε млсти кнгни Юрεвоε Збаражскоε потрεбных. Тεды тот возныи Михаило Гулuлницкии повѣдил тыми словы, иж дεи я εстεмъ слуга εго млсти кнзя воεводы браславского jбεцныи и противко εго млсти свεтчити нε буду. А служεбник εε мл кнгни Юрεвоε повεдилъ тому возному Гулялницкому: “Нѣшто дεи сu εстε з урядом змовили”, и возныи повεдил: “Коли вѣдаεтε, чого ж и пытаεтε”. Што мною, возным, и шляхтою звышпомεнεною, служεбник εε млсти кнгни Юрεвоε свεтчил. А потом, кгды εсмо пришли в замокъ Крεмuнεцкии, тεды самого εго млсти кнзя Януша Збаражского, воεводы браславского, старосты крεмuнεцкого и пинского, нε застали и в нεбытности εго мл кнзя воεводы пришли εсмо до пна Григоря Лосuтинского, подстаростεго крεмuнεцъкого, в замку Крεмuнεцком
№ 132. 1581 р., липня 26. Луцьк
229
до свεтлицы. Там жε служεбникъ εε млсти кгнги Юрεвоε Збаражскоε Василεи пεрεдо мною, вознымъ, и шляхтою звышъпомεнεною, просилъ пна подстаростεго имεнεмъ кнεгини εε млсти панεε своεε абы книги урядовыε кгродскоε jтворилъ, а выписы и видимусы потрεбныε, до справы εε млсти налεжачиε, кгни выдати казалъ. Ино пан подстаростии Григорεи Лосuтинскии jтказал и повѣдил тыми словы: “Вѣдаю дεи я тоε, по што вы пришли. J што и пεрвεи кнεгиня пни твоя до мεнε присылала и нε възεла, да и и тεпεр того нε возмεт, бо вжε j том и кнзь εго млсть вѣдаεть, а так εго млсть кнзь книги замкнул и запεчатал и ключ, εдучи на воину, зъ собою взялъ”. Гдε ж служεбник кнгни Юрεвоε Збаражскоε давалъ и покладалъ пну подстаротεму лист εго королεвскоε млсти, писаныи до их млсти старост до луцкого, володимεрского и до крεмuнεцъкого, а в нεбытности их млсти на тыхъ урядεх подстаростим ихъ млсти, j выданε с книг урuдовых вышεи помεнεных εε млсти кнгни Юрεвои Збаражскои налεжачих, то пак пан подстаростии jного листу короля εго млсти до сεбε брати и читати εго нε хотεл, и з оного листу короля εго млсти копѣи нε брал, так жε выписов и видимусов никоторых с книг урuду кгродского крεмuнεцкого кнгни Юрεвои нε дал и повεдил: “Едтε дεи собε за εго млстью кнзεм паномъ моим”. Што мною, возным, и шляхтою звышпомεнεною служεбник εε млсти кнгни Юрεвоε Збаражскоε jсвεтчивши, зъ замку проч пошол.
ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 23, арк. 276 зв.–278. Запис в актовій книзі.
№ 133 1581 р., вересня 8. Луцьк. – Скарга луцьких бурмистра, райців та міщан на Якуба Климашовського, лентвійта, про незаконне стягнення мита та інших поборів під час ярмарку в м. Луцьку
Пришεдши на врuд кгродскии в замокъ гсдрскии Луцкии до мεнε, Андриuна Таркгонского, будучого на мεстцу подъстаростьεго луцкого пана Станислава Пεтровского jт εго вεлможноε млсти пана Алεксандра Пронского, столника Вεликого князства Литовского, старосты луцкого, бурмистръ и радцы, лавники и всѣ мεщанε мѣста гсдрского Луцкого жаловали и jповεдали на Якуба Климашовского тыми словы: ижъ дεи jнъ, нε вεдати jт кого на тотъ часъ року тεпεрεшнεго jсмдεсятъ пεрвого, будучи дεи лεнтвоитомъ, въ uрмарокъ луцкии самъ кромъ врuдъ мεстского справуεтъ и в дому своεмъ, а нε на мεстцу судовомъ, такъ мεщанъ луцкихъ, яко и гостεи, купцовъ приεжчихъ, судить, вины, пεрεсуды бεрεтъ, такъ тεжъ нε вεдати якиεс дεи новыε мыта и пожитки вымысливши и самъ дεи их уставивши, над права, привилεu и волности мεстскиε, jт коморъ мεстских ратушныхъ, jт гостεи и купцовъ приεжчих, jт людεи пεшихъ и jт коморъ домовыхъ мεщанскихъ, такъ тεжъ и на рынку jт мεстεцъ ташныхъ слугамъ пана Матфεu Малинского Бεлостоцкому и инъшимъ товаришомъ дεи своимъ,
230
№ 133. 1581 р., вересня 8. Луцьк
слугамъ пана Матфεu Малинского жъ, кгвалтовънε выбирати и грабити дεи указалъ. И просили мεнε j возного длu jпытанъu Якуба Климашовского, jт кого бы jнъ на тотъ часъ лεнтвоитомъ былъ такъ тεж длu выпытованъu и вывεдованu jт купцовъ, што бы в которого слуги пана Матфεu Малинского за указанъεмъ Якуба Климашовского взяли и пограбили. Гдε u, за прозбою ихъ, придалъ εсми имъ возного повεту Луцкого Андрεu Хрεновъского, которыи возныи, тамъ бывши и пришεдши ку записованъю до книгъ кгродскихь, тыми словы созналъ: иж будучи u з урuду приданымъ на справу мεщаномъ луцкимъ, маючи при собε шлuхту людεи добрых Крыштофа Кгурского а Андрεu Сарнаского ходилъ εсми з бурмистромъ, радцы и инъшими мεщаны луцкими в дом Якуба Климашовского, нашли εсмо тамь в нεго Бεлостоцкого и нεмало слуг пана Матфεu Малинского. Тамъ жε пεрεдо мною пыталъ врuдъ мεстскии Якуба Климашовского, jт кого бы jнъ на тотъ часъ лεнтвоитомъ былъ, абы имь jзнаимилъ; jнъ дεи jзнаимити имъ нε хотεлъ и повεдилъ такъ: “Нε повинεн дεи εсми вамъ j томъ справы давати и того сu справовати”, што мною, вознымь, мεщанε jсвεтчили.
ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 25, арк. 88–89. Запис в актовій книзі.
№ 134 1581 р., жовтня 20. Табір під Псковом. – Привілей короля Стефана Баторія володимирському підкоморію Олександрові Семашку на брацлавське каштелянство
Стεфан, Божю млю корол полскии, вεликии княз литовскии, рускии, прускии, жомоитскии, мазовєцкии, ифлянтьскии, кнжа сєдмикгродскоє Jзнаимуεмы тым листом ншим всим вобєц и каждому зособна, кому то вєдат налєжит, иж мы, маючи бачεнε на статεчныε и вεрныε заслуги урожоного Алεксандра Сεмашка, подкоморого володимєрского, котории завжды во всих справах и поступках своих, так рицєрских, яко и иных всих, зацным и славным будучи, вεрою статεчною, уприимостью и дєлностью ничого никому напєрєд пєрєд собою нε дал, јвшєм маючи хут противко намъ и Рεчи Посполитои, на тєпєрєшнєи потрєбє воεннои против кнзю вεликому московскому самъ јсобою своεю с почтомъ своим при нас и в воисках нших под Псковом будучы, статочънε, вεрнε и цнотливε, нε литуючи утрат маεтности и вносєчи в нєбεзпєчεнство здоровε своε, нам и Рεчи Посполитои годнε и пожиточнε служил и в тых всѣх справах и поступках своих намъ добрε сε подобал, за што, хотεчи εму ласку ншу гсдръскую јказать а јного до таковых жε и εщε болших в Рεчи Посполитои справ и послуг нших хутлившого учинити, јного, в половицу рад нших принявшы, εму кашталянию браславскую по уступлєню з нεε вєлможного кнзя Михаила Вишнєвєцкого, кашталяна браславского, на кашталянию киεвскую вакуючую, јдалисмы, яко ж и тым листом ншимъ даεм и утвεржаεмъ до εго живота албо до болшого и вышшого достоεнства и уряду доступєня, зо всεю
№ 1 3 4 . 1 5 8 1 р . , жо втн я 2 0 . Та б і р п і д П с ко в о м
231
владзою, звирхностью и пожитками, до тоє кашталянѣи здавна налεжачими, так, иж впрод рεчоныи Алεксандєр Сεмашко тую то кашталянєю браславскую зо всимъ тым, што до нεε здавна налεжить, маεт дεржати мεжи радами ншими при боку ншом с права посполитого, єму налεжачого, такжε и всякоε владзы и звирхности и того всεго, што бы здавна до тоε кашталянεи налєжало, уживат аж до живота своεго албо до болшого и вышшого достоεнства и уряду доступєня. Што всим вобεц и каждому зособна, которимъ то вєдати налεжить, звлаща дыкгнитаромъ, урядникомь, шляхтє и всєму рицєрству, јбыватєлємъ воεводства Браславского и иным всим стану и заволаня вшєлякого людямъ ку вεдомости приводεчи, росказуεмы, абыстε вышεи мєнєного Алεксандра Сємашка за властного и правдивого кашталяна браславъского мєли и εму всєго того, што бы ку тои кашталянии браславскои здавна налєжало, уживати нє боронили, в таковом чти и уважєню εго маючи, въ якои вси јныε рады нши сут. А на умоцнєнε тоε рєчи тот листъ, рукою ншою подписавшы, и пєчат ншу коронную до нєго завєсити росказалисмы. Дан в обозε ншом под Псковомъ дня двадцатого мсца јктєбра року по нарожнъю Сына Божого тисєча пятсот јсмъдεсят пєрвого а кролєваня ншого року шостого.
Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років. – Львів, 2008. – № 110. – С. 298–299.
№ 135 1583 р., квітня 28. Львів. – Номінація львівським земським підсудком Вікторином Ковальським Лаврентія Забокліцького коморником львівських земських актів; присяга останнього
Tandem ipse idem generosus Victorinus Kowalski subiudex terrestria Leopoliensis inherendo iuri communi et statuo regni in camerarium actorum terrestrium Leopoliensium nobilem Laurentium Zabocliczki elegit et deputavit. Quiquidem memoratus Laurentius Zaboklicki camerarius per eundem subiudicem in locum eius ellectus ibidem in instanti coram videlicet magnifico castellano ac iudice, tumque nobilitate tota circa iudicium astante similiter iuramentum corporale iuxta rotam inferius descriptam […] prestitit hisce verbis. Iuramentum camerarij actorum terrestrium Leopoliensium. Ja Wawrzynyecz Zabokliczki przysięgam Panu Bogu wszechmoganczemu, isz sprawedliwye wedlug Pana Boga y prawa pisanego, sprawiedliwosczi y wedlug controwersy stron zeznanya, controwersye, zadanya prawne przyimowacz bendę nye ogliendaiąncz sye na bogatego y na ubogiego, na przyacz […]*. Пер ек ла д Насамкінець той самий Вікторин Ковальський, львівський земський підсудок, йдучи за правом посполитим та статутами королівства, вибрав і призна*
Текст присяги незакінчений. № 1 3 5 . 1 5 8 3 р . , к в і тн я 2 8 . Л ь в і в
232
До док. № 135
чив комірником львівських земських актів шляхетного Лаврентія Забокліцького. Згаданий Лаврентій Забокліцький, комірник, вибраний підсудком на це місце, зараз в присутності вельможних каштеляна, судді та шляхти при суді стоячи, подібно особисту присягу, нижче записану, приніс, такими словами. Присяга комірника львівських земських актів. Я, Лаврентій Забокліцький, присягаю всемогутньому Пану Богу, що справедливо згідно з Паном Богом і писаним правом, і справедливості згідно з суперечками сторін зізнаю, суперечку, рішення правні приймати буду не зважаючи на багатого чи бідного, на [приятелів] […].
ЦДІАЛ, ф. 10, оп. 1, спр. 26, арк. 3 зв. Запис в актовій книзі. Мова латинська, польська.
№ 136 1588 р., липня 16. Володимир. – Лист київського воєводи князя Костянтина Острозького до шляхти і обивателів Володимирського повіту про оголошення правил дисципліни під час роботи ґродського суду, а також при зборах повітового посполитого рушення, при проходженні офіційних документів, при скликанні повітових сеймиків та при охороні Володимирського замку
Костεнътинъ кнжа Jстрозскоε, воεвода киεвскии, маршалокъ зεмли Волынъскоε, староста володимεръскии Въ Бозε вεлεбнымъ, вεльможнымъ зацнε врожоным князεмъ, паном, дикгнитаром и всим паном шляхтε, jбыватεлεм повεту Володимεрского. Яко-м сам в згромажεнью устнε з вмлтями в рεчахъ нижεи jписаных розмовялъ и напоминал, такъ и тεпεр здало ми ся то вмл, а звлаща тымъ, εсли бы которыε з вмл в том згромажεнью нε были, на писмε зоставить и jзнаимить, абы то жадному з вмл в нεвεдомости нε было, алε тым лεпεи на бачεню вмл быть могло, иж ми ся тεды в староствε моεмъ, такъ з ынъших причинъ, яко нεмнεи с повинъности моεε старостинъскоε, годить вшεляких порядъковъ постεрεгати, а збыткомъ забεгати. Про то прошу и напоминаю, абы вмл завжды на врядε моεм кгродскомъ вси справы свои статочнε и учтивε jтправовали, а вряд и мεстцε судовоε в пристоинои учтивости мεли, бεз тумультовъ и бронεи нεзвычаиных пεрεд суд приходили, такъ тεжъ словы ся доткливыми на врядъ, jдинъ на другого не спусчали, алε ся во всεмъ спокоинε водлуг права, и констытуцыи, и повинности своεε заховали. Такъ жε въ εкзεкуцыи, кгды врадъ на jтправу εдεть, абы жадного нεбεзпεчεнъства нε уживалъ, бо εздить нε на кгвалт, алε на выконанъε справεдливости. Возныхъ абы нε бито ани шарпано, такъ жε и стороны, кгды жъ то εсть противъ Богу, праву и справεдливости.
234
№ 136. 1588 р., липня 16. Володимир
J то тεж вмл jсобливε прошу и напоминамъ, абы ся в мεстε под урядомъ моимъ никому жадныε збытки нε дεяли, яко jт вмл самых, такъ и jт слугъ вмл, кгды ж того кождыи уряд стεрεчи и боронити повинεнъ. Ручницы тεж абы жадεнъ под урядомъ моимъ, а зласча набольшεи часу рочковъ, нε уживалъ, ани с нихъ стрεлял, ани с ними ходилъ водлугъ констытуцыи. На рушεньε тεж повεтовое абыстε ся вмл зъεждчали, а повинности своεи подлугъ права досыть чинили. Листов, в повεт розосланых, абыстε вмл у сεбε нε задεрживали, алε их заразъ подлугъ звычаю jдинъ до другого jтсылали, кгды ж ся тымъ вεликоε jмεшканьε в потребах Рεчи Посполитоε дεεть. На сεимики тεж слушная абыстε ся вмл для намов сполных jбъмысливанья в потрεбах Рεчи Посполитоε зъεждчали. А иж тεж в том замку Володимεрскомъ вмл своε права, справεдливости, привилεя, книги мεти рачитε, про то прошу и напоминам, абыстε вмл на то помнεчи, часу трвогъ того мѣстца нε jтбεгали и рεчии своих нε занεдбовали, алε ся рачεи тут до купы на мεстцε головноε того повεту до нεго збирали. Што всε, вεру, иж вмл выконат, а с хути, милости и повинности своεε водлуг права, то, што сε помεнило, заховат будεтε рачили. Писан у Володимεри, лѣта Божого нарожεнья тисεча пятъсот jсмъдεсят jсмого мсца июля шостогонадцать дня. Власная рука.
ЦДІАК, ф. 28, оп. 1, спр. 21, арк. 353 зв.–354 зв. Запис в актовій книзі.
№ 137 1588 р., серпня 4. Краків. – Привілей короля Сиґізмунда ІІІ Андрію Заленському на володимирське земське суддівство
Жикгимонт Трεтии, з ласки Божεε корол полскии, вεликии княз литовскии, рускии, прускии, жомоитскии, мазовεцкии, ифлянтскии etc. и тою ж Бжεю ласкою назначоныи корол швεдскии, и Вεликого князства Филянского дεдич Всим вобεц и кождому зособна, кому то вεдати налεжит, нинεшним листом нашим ознаимуεм, иж, кгды по смεрти урожоного Богдана Костюшковича Хоболтовского, суди зεмского володимεрского, уряд судεиства того до шафунку нашого пришол и маεм достатεчную на писмε вεдомост, жε з заложεньεмъ соимику тому повεтови jт яснεвεлможного Януша кнжати Jстрозского, воεводы волынского, старосты ншого бεлоцεрковского, на дεн трεтиинадцат июня в року тεпεрεшнεм на тот уряд судεиства зεмского володимεрского jсоб чотырох: урожоныε Андрεи Валεнтович Залѣнскии з Слубицε, Фεдор Загоровскии, Лазар Иваницкии, Григор Кисεл Низкиницкии εст jбраныε. Тогды, прихиляючися до права посполитого и маючи залεцоную вεру, цноту, бεглост и умεεтность права посполитого урожоного Андрεя Валεнтовича Залεнского з Слубицε εго судεю зεмским володимεрским тым листом нашим чиним с тым докладом,
№ 1 3 7 . 1 5 8 8 р . , се р п н я 4 . К р а к і в
235
абы тоε судεиство зо всим правы, свободами, пророкгативами, пожитками, в правε посполитом написаными и здавна дεржаными, дεржал и мεл до живота своεго албо болшого уряду и дикгнитарства достомпεня, што всимъ дикгнитаром, урядникомъ и шляхтε повεту Володимεрского воεводства Волынского до вεдомости приносячи, росказуεмь, абы прεрεчоного Андрεя Залεнского за правдивого и водлε права назначоного судεю зεмскимъ мεли, εго юрисдицыи послушни были и jному во всяких пророкгативах и пожитках, до того уряду здавна приналεжачих, и сами ся истими и других до того мεли для ласки нашоε и своих повинъностεи. А для лεпшоε вεры тот лист рукою нашою подписаныи пεчатю коронною запεчатовати εсмо вεлεли. Писан у Краковε мсца июлu року дня jсмого Божого тисεча пuтсот jсмдεсuт jсмого а кролεвства ншого року пεрвого. Sygismundus Rex Stanislaw Dąbysky
ЦДІАК, ф. 28, оп. 1. спр. 21, арк. 444–445. Запис в актовій книзі.
№ 138 1588 р., жовтня 7. Люблін. – Номінація королем Сиґізмундом ІІІ Миколая Гербурта руським воєводою
Sigismundus tertius etc. Significamus etc., quod quemadmodum post ipsam statuum inaugurationem nostram, dum vacantia quaedam in senatu nostro loca designatis novis aliis senatoribus conferemus magnificum Nicolaum Herborth de Fulssthyn et in Dziedzilow familia in hoc regno clara et celebri et praestantissimis ortum parentibus de republica praedecessoribus nostris bello et pace optime meritum palatinum Podoliae in defuncti magnifici Nicolai a Mieliecz locum creaveramus et renuntiaveramus, ita cum in eo ille palatinatu magna cum dexteritate versaretur ac ad superiora sua erga rempublicam praedecessoresque nostros merita plurima etiam in dies erga nos adiiceret planeque ostenderet, non eo modo, in quo a nobis constitutus fuerat verum alio quovis etiam amplissimo honore atque loco se dignum esse dignum nos quoque iudicavisse, quem ad maiorem et altiorem dignitatis gradum proveheremus; itaque mortuo non ita pridem magnifico Stanislao Zołkiewski de Zołkiew palatino Russiae ad eam potissimum dignitatem atque locum palatini Russiae deferendum nobis putavimus, quemadmodum quidem litteris hisce nostris deferimus et eum in defuncti magnifici Stanislai Zołkiewski locum palatinum Russiae creamus, dicimus et pronuntiamus, dantes et conferentes illi eum palatinatum cum omnibus ipsius praerogativis, functionibus ac reditibus ad eum pertinentibus ad vitae suae extrema tempora vel maioris dignitatis assecutionem obtinendum. Quod omnibus terrae seu palatinatus Russiae dignitariis, officialibus ac nobilitati et coeteris quorum interest notum esse volumus mandantes, ut ipsum commemoratum magnificum Nicolaum Herborth de Felssthyn pro vero et legitimo Russiae palatino habeant et agnoscant deque loco, praerogativis ac redditibus,
236
№ 1 3 8 . 1 5 8 8 р . , жо втн я 7 . Л ю б л і н
ad hanc dignitatem spectantibus illi respondeant responderique ab aliis curent. In quorum fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo etc. Datae Lublini die et anno quibus supra [septima mensis Octobris anno Domini millesimo quingentesimo octuagesimo octavo]. Пер ек ла д Сиґізмунд ІІІ і т.д. Повідомляємо і т.д., що після того, як відбулася коронація наша, тоді на вільні місця в нашому сенаті призначаючи нових інших сенаторів, надаємо вельможному Миколаю Гербурту з Фульштина, родом з Дедилова, на блиск і славу цього королівства та найдостойніших предків і нащадків наших та найкращого (ведення) миру та війни на уряд подільського воєводи зі смертю вельможного Миколая з Мелеч обираємо та оголошуємо, щоб на цьому воєводстві з великою гідністю діяв, і до найвищих численних своїх заслуг перед державою та нашими спадкоємцями, також за правління нашого (інші) додавав і цілковито доводив, не тільки щоб нашим розпорядженням був вірним, але також до найвищої честі (прагнув), бо гідність (уряду) має бути відповідна, про що ми судимо, до більшого та вищого уряду підвищуємо; і для цього з недавньою смертю вельможного Станіслава Жолкевського з Жовкви, руського воєводи, цей найвищий уряд, а також місце руського воєводи довіряємо, в той спосіб, що цією грамотою нашою на уряд руського воєводи замість покійного вельможного Станіслава Жолкевського обираємо, призначаємо та публічно оголошуємо, даючи та надаючи цей уряд воєводи разом зі всіма привілеями, функціями та наданнями до нього належними до кінця його життя або до отримання більшого уряду чи гідності. Що всім достойникам, урядникам і шляхті всіх земель або воєводств та іншим, кого цікавить, хочемо дати розпорядження, щоб цього згаданого вельможного Миколая Гербурта з Фельштина за правдивого і законного руського воєводу мали, і його на місці визнавали та за всі права і данини, цьому уряду належні, відповідали, або від інших відповідальності вимагали. Для засвідчення цього в присутності свідків нашою рукою підписано і печатку і т.д. Дано в Любліні дня та року, що перед тим [сьомого жовтня року Божого 1588].
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352–1783. – Lwów, 1938. – S. 163–164. Мова латинська.
№ 1 3 8 . 1 5 8 8 р . , жо втн я 7 . Л ю б л і н
237
№ 139 1588 р. – Статті Статуту Великого князівства Литовського про повноваження, права і обов’язки центральних та місцевих урядників, порядок надання урядів (включно із забороною суміщення посад); вільне обрання земських урядників, суддів, підсудків і писарів; “уставу доходов” (прейскурант цін на послуги) писарів та інших урядників; покарання за зловживання, хабарництво та інші службові порушення; про особисту безпеку судових виконавців (возних) та покарання за її порушення; матеріальне забезпечення урядників тощо; форми присяг урядників
Роздел ПЕРВЫЙ О ПЕРСОНЕ НАШОЙ ГОСПОДАРЬСКОЙ […] АРТЫКУЛ 22 О врядникох дворных, воеводах и старостах украинных и людях служебных, же се с права вымовляти не мають Забегаючи мы, Господар, продолженью справедливости людьское, уставуем, иж врядники наши дворные, панове печатари, маршалки, подскарбие, писары, секрэтары и вси иные врядники и слуги наши дворные, также воеводове, старостове украинные и теж люди служебные, езные и пешие, в полю и на замкох будучие, которие без рушенья посполитого за пенези служать, так ротмистры сами, яко и товаришы их, будучи з именей своих до которого ж кольвек вряду або и перед маестат наш водле права позвани под часом покою в князстве Литовском не мають и не будуть мочы з отказу правного забавою таковых служб своих вымовлятисе. И мы, Господар, таковых листы нашими от права вызволяти не маем. Але кождый з них повинен будеть поступком правным або сам, або через умоцованого своего за позвы становитисе и усправедливяти, вынявшы тых, которые на службе речы посполитое або посельством в справах земских забавены будуть, што он по звороченью с тое послуги на перших рокох будучи позваный, явне оказати и усправедливитисе на другую послугу, не отъеждчаючи, маеть. А естли бы на тых других рокох того значне водле права, иж на послузе таковой был, не оказал, а то ку зволоце стороне учинил, тогды вжо на тых рокох вторых, яко на року завитом, суд тот не припускаючи стороны позваное ку отводу, сторону поводовую ку доводу припустивши, тую реч, о што позвано, на упад на нем всказати за доводом водле права и сего статуту маеть. […] […] АРТЫКУЛ 34 О недаванью двох достоеньств, або врядов одной особе За прозбою всих станов Великого князства Литовского, бачечы мы. Господар, з лепшым пожитком и оздобою речи посполитое, кгды ж дыкгни-тарство и вряды два судовые одной особе даваны не будуть, про то уставуем и мети то хочем и полнити обецуем, што ж одной особе бы назацнейшой и назаслуженшой двух дыгнитарств в лавицы рады нашое, так теж двух врядов земских и дворным и старосте судовых от сего часу, и на вси потомные часы давати не маем, а хто бы яко еж кольвек дыкгнитарство в ряде нашом, албо вряд двор-
238
№ 139. 1588 р.
ный, земский, будь теж староство судовое против сего статуту одержал, такового владзы нихто подлечи не будеть повинен, и о вшем, хто колвек его перед нас, Господара, на сейм позовет, тогды на первшом року, яко на завитом, стати маеть, и станеть ли або не станеть, мы, Господар, там же на том року оного дыкгнитарства албо вряду судового, о который будеть позван, отсудити маем, а иншому дать; а тому, хто о то его позоветь, тот же позваный сто коп грошей заплатити повинен будеть, и то на маетности его отправлено быти маеть, не складаючи роков статутовых. […] Роздел ТРЕТИЙ О ВОЛНОСТЯХ ШЛЯХЕТСКИХ И О РОЗМНОЖЕНЬЮ ВЕЛИКОГО КНЯЗЬСТВА ЛИТОВСКОГО […] АРТЫКУЛ 18 О неданью достоенств врядов людям народу простого Теж простых людей не повышати над шляхту ани на достойности их прекладати, и врядов наших простого народу людем давати не маем, але шляхте кождому рицерскому человеку и тутошнего паньства, Великого князьства Литовского родичом, и в том паньстве оселым, мы з ласки нашое господарское за годностями и службами их к нам, Господару, и речи посполитое, обецуем их достойностями и вряды опатровати и до служб наших на двор наш приймовати, яко верных подданых нашых. […] Роздел ЧЕТВЕРТЫЙ О СУДЬЯХ И О СУДЕХ АРТЫКУЛ 1 О вольном обиранью вряду земского, судий, подсудков и писаров в кождой земли и повете Што продок наш славное памети король его милость и великий князь литовский Жикгимонт Август, выдаючи ку вжыванью обывателем того паньства, Великого князства Литовского сесь статут права посполитого земского через них же самых, з старого их статуту и з инших розных прав хрестиянских поправены межы иншими волностями, свободами и порядками в нем описаными, еще ку розширенью большое вольности и осягненю прудшое справедливости, рачил им за сполною на то всих станов згодою, и произволеньем яко верным подданым своим а людем здавна вольным, зацным и учстивым, того узычити и позволити, абы для шафунку и отправованья справедливости людское на местце господарское, судьи земские, то ест судья, подсудок и писар, в кождой земли и повете водле розграниченья, розписанья и порядку около того вделаного, были вольне обираны, которые бы всякие справы тому суду земскому прислухаючие отправова