Skip to Content

Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління

warning: date() [function.date]: It is not safe to rely on the system's timezone settings. You are *required* to use the date.timezone setting or the date_default_timezone_set() function. In case you used any of those methods and you are still getting this warning, you most likely misspelled the timezone identifier. We selected 'America/New_York' for 'EST/-5.0/no DST' instead in /home/zedinuas/public_html/kds.org.ua/modules/ipaper/ipaper.module on line 591.
Embedded Scribd iPaper - Requires Javascript and Flash Player
"Бібліотека молодого державного службовця"
В.Я. Малиновський
Словник термінів і понять з ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Видання друге, доповнене та перероблене
1
ББК 67.9(4УКР)401я2 М19 УДК 351(038) Схвалено Науковою радою Головного управління державної служби України (протокол № __ від __ _______ 2005 р.) Рецензенти: М.Ф.Головатий, доктор політичних наук, професор, ректор Міжрегіональної Академії управління персоналом Т.В. Мотренко, доктор філософських наук, Начальник Головного управління державної служби України А.М.Пойченко, доктор політичних наук, професор, проректор директор Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Малиновський В.Я. М 19 Словник термінів і понять з державного управління. — Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, К., 2005. — ___ с.
Передмова
Розвиток і становлення науки державного управління немислимий без створення понятійно категоріального апарату. Як і кожна наука, державне управління оперує певними категоріями — найбільш істот ними і фундаментальними у межах даної теорії поняттями, що відоб ражають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв'язки та від носини. Однією з головних особливостей категорій є те, що саме вони є основою формування нової галузі науки державного управління, визначають рівень управлінської думки, будучи логічними складови ми пізнання системи державного управління в історичному аспекті. Слід зазначити, що побудова системи категорій державного упра вління, як і суто наукова інтерпретація їх змісту, сьогодні перебуває в процесі формування. У державному управлінні, як галузі науково го знання, остаточно ще не склався власний понятійний апарат, має місце вживання мови інших наук, що інколи не відповідає специфіці управлінської науки. Понятійному апарату, дефініціям науки дер жуправління притаманні нечіткість, невизначеність, дискусійність, що негативно впливає на розвиток теорії та практики державного управління. Такий стан можна пояснити еволюцією наукової теорії, приростом наукових знань, що відбувається в умовах зламу багатьох ідеологічних схем. Процес державотворення суттєво впливає на зміст традиційних для нас категорій та понять у сфері державного упра вління, що у свою чергу, зумовлює відповідний розвиток і вдоскона лення понятійного апарату наймолодшої в Україні науки. Негативним чинником розвитку науки є відсутність словникових та енциклопедичних видань, у яких би повністю у вигляді терміноло гічної ієрархії відображалися теоретичні результати еволюції у галу зі "Державне управління" на даному етапі її теоретико методологіч ного осмислення, з урахуванням міждисциплінарного характеру та специфіки даної сфери діяльності. Зрозуміло, що за таких умов ство рення термінологічних словників, словників довідників є потребою дня. У пропонованому Словнику подано тлумачення основної терміно логії науки державного управління, курсів дисциплін з державного управління, що вивчаються у навчальних закладах та вживаються у повсякденній управлінській практиці. Словник охоплює як тради ційну теоретико адміністративну термінологію, так і сучасні запози чення та утворення, що набувають значного впливу в умовах еволю ції теорії державного управління. 3
ISBN 966 8918 01 0
Словник містить визначення та опис понад 660 основних термінів і понять, найбільш уживаних у теорії та практиці державного управління. Значну частину словникового масиву становлять терміни, які увійшли в адміністративний лексикон останніми роками, у процесі розвитку в Україні науки державного управління. Розраховано на науковців, викладачів, студентів, працівників органів державної влади, а також тих, хто цікавиться питаннями управлінської теорії.
ISBN 966 8918 01 0
ББК 67.9(4УКР)401я2 (с) Малиновський В. Я., 2005 (с) Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005
2
Статті даного видання розміщено в алфавітному порядку. Слова, що становлять назву статті, у тексті позначаються початковими літе рами. Для зручності користування Словником наведено алфавітний покажчик наявних у ньому слів із зазначенням відповідних сторінок. Словник побудований на основі окресленої категоріальної бази державного управління як галузі науки і діяльності. В основі виді лення складу понятійного апарату покладено таку класифікаційну модель: 1) загальні категорії, що розкривають процес державного управлін ня; 2) категорії систематизуючого характеру; 3) категорії, що розкривають специфіку управлінської діяльності. Ці категорії становлять основу побудови Словника і доповнені іншими термінами, що в сукупності розкривають сутність державно го управління як наукової галузі та практичної діяльності органів публічної адміністрації. Сучасна управлінська наука має розгалужений категоріальний каркас — своєрідний кістяк, навколо якого концентрується відповід на проблематика. Інтерпретація базових категорій та їх систематиза ція потребують подальших поглиблених фундаментальних та при кладних досліджень. Дана проблема є надзвичайно актуальною для становлення державного управління як науки, адже, як відомо, будь яка наукова теорія отримує статус науки лише тоді, коли вона розпочинає вивчення своїх засад — тієї категоріальної основи, за допомогою якої вона освоює дійсність і одержує нові знання. Таке осмислення має еволюційний характер. Головною проблемою ося гнення предмета державного управління є пізнання його розвитку — генези предмета в контексті загальноцивілізаційної світової упра влінської практики та українського державотворення. На вирішення цього завдання і спрямована дана праця, яка є однією із перших таких вітчизняних видань і, звичайно, не претендує на всеосяжність охоплення відповідної термінології. Зроблено лише спробу виокре мити, систематизувати та описати понятійно термінологічну складо ву професійної управлінсько адміністративної лексики, взявши за основу попередні роботи автора — книги "Державне управління" (2000, 2003) та "Державна служба: теорія і практика" (2003). У процесі підготовки видання були використані численні літера турні джерела, зокрема проаналізовано наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, документальна база у сфері державного упра вління та державної служби (закони, нормативно правові акти, упра 4
влінські документи), узагальнено практичну діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті переходу до нового розуміння завдань та функцій публічної влади в умовах глобалізаційних процесів і входження України до Європейсь кої спільноти. Перше видання Словника, що побачило світ на початку 2005 го року, викликало зацікавленість у широкого кола читачів, позитивні відгуки та доброзичливі побажання фахівців. Усього за декілька місяців книга розійшлася по всіх куточках України, а також за її межами, знайшла своє місце, стала потрібною, корисною, що є най вищою її оцінкою. Тому підготовка та вихід нового видання перетво рилися на гостру потребу, необхідність. До змісту Словника були вне сені суттєві зміни, викликані інтенсивним розвитком науки держав ного управління, переосмисленням автором окремих наукових підхо дів, понять, категорій, визначень, та змінами, що відбулися у систе мі органів публічної влади України за означений період. Автор висловлює щиру вдячність Начальнику Головного управлін ня державної служби України Т. Мотренку, який ініціював повторне видання Словника, а також директору Центру сприяння інституцій ному розвитку державної служби при Головдержслужбі А. Вишнев ському, завдяки якому цей проект був реалізований. Словник буде корисний для науковців, викладачів, слухачів, сту дентів, державних і муніципальних службовців, усіх тих, хто займа ється або цікавиться державним управлінням.
5
А
АВТОНОМІЯ (грец. autono mia, від autos — сам і nomos — закон) — право самостійного вирішення економічних, фінан сових, соціально культурних, адміністративних та інших питань державного управління певною частиною держави, яке закріплене у конституції країни та правових актах автономного утворення. Розрізняють держав ну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) А. Державна А. — це державоподіб не утворення у складі відповідної держави, органи якого мають право видавати закони з питань місцевого значення. Адміністра тивна А. являє собою територі альну одиницю держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються більш широкими правами у сфері публічного управління, порівня но з органами в інших адміні стративно територіальних оди ницях. В Україні формою А. є Автономна Республіка Крим. АДАПТИВНА (органічна) СТРУКТУРА — вид організацій ної структури, що розробляється і впроваджується з метою забез печення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середови ща та ефективні у разі, коли про блеми та адекватні дії на них, не можна поділити на окремі еле 6 менти і розподілити між служ бовцями відповідно до їх ієрар хічних обов'язків. Взаємодія між співробітниками різних рангів у такому випадку нагадує швидше консультацію двох колег, а не наказ начальника. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид юридичної відповідальності у дер жавному управлінні, яка настає за невиконання або неналежне виконання державними службов цями своїх обов'язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, вин ність є складовими А.в. Особливі стю підстав для А.в. посадових і службових осіб є те, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загаль нообов'язкових правил власними діями, у т. ч. неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники пору шують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести А.в. і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпе чення їх дотримання входить до кола їх службових обов'язків. У даному разі йдеться про проступ ки, скоєні з власної вини, та з 7
Український алфавіт
Аа Жж Лл Тт Щщ
Бб Зз Мм Уу
Вв Ии Нн Фф
Гг Ґґ Дд Іі Оо Хх Її Пп Цц
Ее Йй Рр Чч Юю
Єє Кк Сс Шш Яя
Ьь (знак м'якшення)
вини, пов'язаної зі службовою діяльністю. Щодо останнього може застосовуватись й подвійна відповідальність (адміністратив на та цивільна, адміністративна і дисциплінарна) за одне й те ж порушення. Порушення держав ним службовцем вимог деклару вання доходів тягне за собою від повідальність згідно зі ст. 9 Зако ну "Про боротьбу з корупцією". Зокрема, неподання або подання неповних чи неправдивих відомо стей про доходи та зобов'язання фінансового характеру тягне за собою А.в. у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від вико нання державних функцій, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та позбав лення права балотуватися в депу тати або на виборні посади в дер жавні органи. Неподання або нев часне подання державним служ бовцем повідомлення про від криття валютного рахунку в іно земному банку тягне за собою А.в. у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподаткову ваних мінімумів доходів грома дян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання держав них функцій. АДМІНІСТРАТИВНА ПОСАДА — визначена відповід но до закону або іншого акта 8
законодавства та передбачена штатним розписом посада в орга нах виконавчої влади, яка займа ється на професійній конкурсній основі на невизначений термін, крім випадків, передбачених законом, для реалізації таких повноважень: 1) вироблення про позицій з питань державної полі тики, а також реалізація держав ної політики у певній сфері дер жавного управління; 2) коорди нація процесу вироблення та реа лізації державної політики; 3) розроблення проектів та реаліза ції нормативно правових актів, угод, концепцій або програм та їх експертизи; 4) координація про цесу розроблення проектів та реалізації нормативно правових актів, угод, концепцій або про грам; 5) координація діяльності органів виконавчої влади, дер жавних підприємств, установ та організацій у певній сфері дер жавного управління; 6) упра вління державними фінансовими ресурсами та контроль за їх вико ристанням; 7) управління персо налом органів виконавчої влади; 8) застосування державно вла дних повноважень до фізичних і юридичних осіб, що не є підле глими або підпорядкованими певному органові влади; 9) дер жавний контроль і нагляд; 10) забезпечення збереження дер жавної таємниці. Саме службовці цього виду посад становлять основу кадрово
го корпусу державної служби. До А.п. належать посади керівників, заступників керівників та спеціа лістів, крім політичних і патрона тних посад. Вони в установленому порядку віднесені до відповідних категорій посад державних служ бовців. Особи, які займають А.п., мають зберігати інституційну пам'ять, організаційний досвід, забезпечувати стабільну роботу органів державної влади. А.п., як правило, заміщуються за конкур сом і належать до кар'єрних (див. Кар'єрні службовці). Зміна керів ників, структури та підпорядку вання органів державної влади не може бути підставою для звіль нення з посад державних служ бовців, які займають А.п. в орга нах державної влади. АДМІНІСТРАТИВНА ПОСЛУГА — результат публічно владної діяльності адміністратив ного органу (органу виконавчої влади та органу місцевого самов рядування), що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умови реалізації передбачених законом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб за їх заявою. До А.п. відно сяться: послуги з реєстрації ( актів громадянського стану, суб'єктів господарської діяльно сті, суб'єктів підприємництва, договорів (контрактів), громадян за місцем проживання та інші); видача дозволів; видача довідок;
видача ліцензій; видача свідоцтв. До основних ознак А.п. відно сяться такі: 1) право на отриман ня споживачем конкретної А.п. та відповідне повноваження щодо її надання адміністративним органом (див. Адміністративний орган) закріплене законом і нор мативно правовим актом. Надан ню А.п. завжди передує звернен ня (заява) споживача до суб'єкта її надання; 2) надання А.п пов'я зане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав та виконання обов'язків конкретної приватної особи; 3) А.п. надають ся адміністративними органами і обов'язково через реалізацію вла дних (публічних) повноважень. Отримати конкретну А.п. можна, як правило тільки в одному адмі ністративному органі; 4) спожи вач має право безперешкодно отримати інформацію та консуль тацію щодо умов її надання; 5) результатом надання А.п. у про цесуальному значенні є адміні стративний акт (див. Адміні стративний акт). АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА — аспект відносин органів публічної адміністрації з фізичними та юридичними особа ми, що здійснюється шляхом від повідного правового регулюван ня, на основі принципів верховен ства права, законності, рівності перед законом, відкритості, під контрольності, відповідальності. 9
АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА — вид політико пра вової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і торка ється як її організаційної струк тури, функцій, кадрового забез печення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням. Указом Президента України від 7 липня 1997 р. "Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" утво рено Державну комісію з прове дення А.р. та затверджено її пер сональний склад. Головою Комі сії призначено Леоніда Кравчу ка, до її складу ввійшли депутати Верховної Ради України, пред ставники Адміністрації Прези дента України, Кабінету Міні стрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, вчені та науковці. 25 березня 1998 р. Комісія затвер дила Концепцію А.р. в Україні. Унаслідок її практичного втілен ня в життя очікується поступове формування більш досконалої системи державного управління, яка значно посилить виконавчу гілку влади, що дасть можли вість більш цілеспрямовано та ефективно впливати на прогре сивний розвиток нашої держави. А.р. здійснюється у кількох напрямах. Перший — це ство рення нової правової бази, яка регламентуватиме державне управління. Другий — форму вання нових інститутів, організа 10
ційних структур та механізмів здійснення державного управлі ня. Третій — це кадрове забезпе чення нової системи державного упраління. Четвертий — зміц нення та формування нових фінансово економічних основ функціонування державного управліня. П'ятий — наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів науково го та інформаційного моніторин гу її функціонування. А.р. розра хована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи. У ході підготовчого етапу реформування мають бути розро блені та офіційно схвалені Кон цепція адміністративної рефор ми та Програма здійснення адмі ністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочерго ві завдання, пов'язані з поточ ним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління. На другому — запро ваджуються організаційно пра вові засади реформування клю чових елементів системи держав ного управління. На третьому етапі поглиблюються трансфор маційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти дер жавного управління. На всіх ета пах реформування вживаються заходи щодо його законодавчого, кадрового, наукового та інформа
ційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово економічних основ державного управління. АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ — комплексний пра вовий інститут, який регулює (визначає) особливий порядок розгляду та вирішення спорів публічно правового характеру, що є безпосереднім результатом виникнення специфічної кон фліктної ситуації між грома дянським суспільством та держа вою, за якого судові чи інші упов новажені на те державні органи розглядають скарги на дії чи без діяльність органів публічної влади й виносять обов'язкове для них рішення. А.ю. є своєрідною формою судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів публічної влади та їхніх посадо вих і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. А.ю. була започаткована у Франції 1799 р. утворенням Дер жавної ради і сьогодні зайняла автономне місце в традиційній системі судочинства. Існує дві системи А.ю.: а) модель країн англо саксонської правової сім'ї, де А.ю. здійснюється загальними судами (Велика Британія, США); б) модель, притаманна країнам з континентальною (романо гер
манською) системою права, де А.ю. здійснюється спеціалізова ними судами (Болгарія, Італія, Німеччина, Франція) (див. Адмі ністративні суди). На відміну від загальних судів, органи А.ю. мають право не тільки анулювати адміністративний акт на підставі перевищення повноважень, пору шення компетенції або непра вильного застосування закону, а й вимагати від органу влади прийняття певного акта. Крім того, приймаються рішення, які констатують факт, який має пра вове значення; рішення про надання певних цінностей та ін. У нашій країні засади А.ю. регулюється Кодексом адміністра тивного судочинства України. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО — фундаментальна галузь права, органічно пов'язана з виконав чою владою. А.п. є сукупністю юридичних норм, які регулюють суспільні відносини управлінсь кого характеру переважно у сфері державного управління в процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також внутріорганізаційної діяльності інших державних органів та інститутів публічної влади при виконанні ними деле гованих повноважень і функцій органів виконавчої влади. Норми А.п. сприяють налагодженню правового порядку у взаємовід носинах між системою органів 11
виконавчої влади та громадяна ми, а також ефективному захи сту прав і свобод громадян у разі їх порушення. АДМІНІСТРАТИВНИЙ АКТ — рішення або дія адміністра тивного органу, яким задоволь няється звернення особи. А.а. має конкретного адресата — спо живаача адміністративної послу ги — фізичну або юридичну особу, яка звернулася із заявою за даною послугою. АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОНТРОЛЬ — нагляд місцевих органів виконавчої влади за законністю діяльності органів місцевого самоврядування, який здійснюється у межах, визначе них законом. АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ — сучасний стиль управління, що принципо во відрізняється від бюрократич них форм і методів, побудований на засадах демократії з мінімізо ваним втручанням держави в усі сфери суспільного буття, за винятком надання тих послуг, які відсутні на ринковому полі. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ОРГАН — орган виконавчої влади, виконавчий орган місце вого самоврядування, а також будь який суб'єкт (у тому числі установа, організація, підприєм 12
ство незалежно від форми влас ності тощо), які на виконання закону чи у порядку делегування здійснюють функції публічної адміністрації (див. Публічна адміністрація). АДМІНІСТРАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — організаційно розпорядчі мето ди, що пронизують усі відносини в сфері державного управління, є сукупністю прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних від носин між людьми та загальноор ганізаційних принципів упра вління. Характерними особливо стями А.м.у. є: 1) прямий вплив на керований об'єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов'язків); 2) односторон ній вибір суб'єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконан ня об'єктом, ресурсного забезпе чення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі; 3) юридична обов'язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків та може спричинити не тільки адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, й кримінальну. Виділяють три основні групи А.м.у.: регламен таційні (див. Регламентаційні
методи управління), розпорядчі (див. Розпорядчі методи упра вління), нормативні (див. Норма тивні методи управління). АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ — ланка спеціалізованих судів, що мають забезпечувати розгляд претензій громадян до діяльності чи бездіяльності суб'єктів вла дних повноважень (див. Суб'єкт владних повноважень) (адміні стративних справ). Юрисдикція А. с. поширюється на всі публіч но правові спори, крім конститу ційно правових. А. с. приймають до розгляду не тільки позови гро мадян до державних органів, але й окремі спори між адміністра тивно територіальними одиниц ями (наприклад, між територі альними громадами або містами), а також усі спори, що торкають ся прав державних службовців. АДМІНІСТРАТИВНО КОМАНДНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — спосіб прак тичної реалізації функцій дер жавного управління шляхом жорсткого централізму, обме ження самоврядних процесів, дрібної регламентації упра влінських процедур. Домінуван ня А. к.м.у. сковує потенціал осо бистості, колективу, соціальної групи, обмежує свободу вибору управлінських рішень, простір для ініціативи та конкуренції. Такі методи формують у людей
психологію виконавців, які не усвідомлюють себе справжніми суб'єктами державно управлінсь ких відносин. Певною мірою А. к.м.у. можуть бути історично виправдані виключно у складні періоди, коли державі необхідна максимальна концентрація всіх сил і ресурсів для забезпечення виходу з кризової ситуації. АДМІНІСТРАТИВНО— ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ — цілісна частина єдиної терито рії держави в установлених від повідно до закону межах, що за наявності відповідних геогра фічних, демографічних та соціально економічних умов є територіальною основою для організації та діяльності органів державної влади та органів міс цевого самоврядування (області, регіони, губернії, землі, воєвод ства, провінції, кантони, райо ни, повіти, департаменти тощо). А. т.о. утворюється в разі наяв ності необхідної кількості насе лення, відповідної території, податкової спроможності, бюджетної забезпеченості, фінансових ресурсів у обсязі, достатньому для забезпечення здійснення на цій території виконавчої влади та функцій і повноважень місцевого самовря дування. Європейським союзом розроблено класифікацію А. т.о. (NUTS — Nomenclature of Terri torial Units for Statistics), яку 13
узаконено рішенням Єврокомісії у 2001 р. Офіційно зареєстровані субнаціональні А. т.о. на рівнях NUTS 1, 2, 3, кожна з яких отри мала свій код. До рівня NUTS 1 віднесено регіони в Бельгії та землі в Німеччині. До NUTS 2 — автономні округи в Іспанії, регіо ни в Ірландії, Італії, Німеччині, Франції, провінції у Бельгії та Нідерландах, землі в Австрії. До NUTS 3 — райони в Бельгії, Гре ції, Данії, Німеччині, департа менти у Франції, провінції в Іспа нії, ародісманти в Бельгії, лани у Швеції. Усього в ЄС налічується 71 NUTS 1, 183 — NUTS 2 та 1044 — NUTS 3 регіонів. Для кожного з цих рівнів рекомендовані відпо відні повноваження та орієнтов на кількість населення. NUTS 1 повинен мати від трьох до семи мільйонів жителів, NUTS 2 — від 800 тис. до трьох мільйонів, NUTS 3 — від 150 до 800 тис. осіб. Існує класифікація й для менших А. т.о. — NUTS 4 (тери торії, менші за NUTS 3) і NUTS 5 — первинні, базові одиниці ( гміни у Польщі, муніципалітети у Німеччині, комуни у Франції). А. т.о. України є: Автономна Республіка Крим, області, райо ни, міста, райони в містах, сели ща і села. АДМІНІСТРАТИВНО— ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ — обумовлена географічними, при родними, історичними, еконо 14
мічними, етнічними, культурни ми, соціальними та іншими чин никами внутрішня територіаль на організація держави з поділом її на складові частини — адміні стративно територіальні одиниці (див. Адміністративно терито ріальна одиниця) з метою забез печення населення необхідним рівнем послуг та збалансованого розвитку усієї території держа ви. За А. т.у. до складу України входять Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ і Севастополь. АДМІНІСТРАТОР — посадова особа міської ради, районної дер жавної адміністрації, яка органі зовує видачу суб'єкту господарю вання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємо дію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвіль ного характеру. АДМІНІСТРАЦІЯ (лат. admi nistratio — керування, управлін ня) — 1) державна А. — у значен ні певних органів виконавчої влади (Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державна судова адміністрація України, місцеві державні адміні страції); 2) апарат при главі дер жави (Адміністрація Президента України) (див. Адміністрація Президента України); 3) пошире не визначення органу управління підприємств, установ, організа
цій; 4) службові особи управлін ня, керуючий персонал закладу (директор, завідувач). А Д М І Н І С Т Р А Ц І Я ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ — постійно діючий орган, що ство рюється Главою держави для забезпечення його діяльності. Основними завданнями А.П.У. є організаційне, правове, консуль тативне, інформаційне, експерт но аналітичне та інші види забез печення здійснення Президентом України визначених Конституці єю України повноважень Глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і сво бод людини і громадянина. Очолює А.П.У. Глава Адміні страції, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. Він здій снює загальне керівництво А.П.У., координує діяльність усіх її структурних підрозділів, постійних представників Прези дента України, розподіляє обов'язки між Першими заступ никами та заступниками Глави Адміністрації, затверджує поло ження про структурні підрозділи А.П.У. До складу А.П.У. вхо дять: Глава Адміністрації; Перші заступники Глави Адміністрації, Перший помічник Президента; заступники Глави Адміністрації; група радників і помічників Пре
зидента; Постійний представник Президента у Верховній Раді, Постійний представник Прези дента в Кабінеті Міністрів; Постійний представник Прези дента в Конституційному Суді, інші постійні представники Пре зидента; Уповноважений Прези дента з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України; Прес секретар Прези дента; секретаріат, головні упра вління, управління, відділи та інші структурні підрозділи: Головне управління організацій но кадрової політики та взаємо дії з регіонами; Головне упра вління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів; Головне контрольне управління; Головне управління інформацій ної політики; Головне державно правове управління; Головне управління з питань зовнішньої політики; Головне управління з внутрішньої політики; Головне управління з питань економічної політики; Управління Держав ного Протоколу та Церемоніалу Президента; Управління з питань забезпечення зв'язків з Верховоною Радою, Конститу ційним Судом і Кабінетом Міні стрів; Управління стратегічних ініціатив; Управління з питань адміністративної реформи; Упра вління державних нагород та геральдики; Управління з питань громадянства; Управлін 15
ня з питань помилування; Упра вління з питань звернень грома дян; Управління документально го забезпечення; Відділ з питань підготовки доповідей та виступів Президента; Секретаріат Націо нальної Ради з узгодження діяль ності загальнодержавних і регіо нальних органів та місцевого самоврядування. Згідно з Указом Президента України від 27 січня 2005 р. право наступником А.П.У. є Секретаріат Президента України (див. Секре таріат Президента України). АДМІНІСТРУВАННЯ (лат. administro — керую) — 1) упра вління, завідування; 2) формаль не, бюрократичне управління, здійснюване лише шляхом нака зів і розпоряджень. АКРОНІМ ГУЛИКА POSDCORB — абревіатура, що позначає основні управлінські функції, запроваджена амери канським дослідником Лютером Гуликом (1892 1978). А. Г. роз шифровується як: planning — планування, organizing — орга нізація, staffing — укомплекту вання штату, directing — керів ництво, coordinating — коорди нація, reporting — звітність, bud geting — складання бюджету. 1) Планування — функція упра вління, сутність якої полягає у визначенні цілей функціонуван ня системи і шляхів їх здійснен 16
ня (див. Планування); 2) органі зація — форма виявлення цілес прямованого впливу на колекти ви людей, що передбачає ство рення формальної структури під леглості, формування об'єкта і суб'єкта управління, їх підрозді лів і зв'язків між ними (див. Організаційна функція упра вління); 3) укомплектування штату (робота з кадрами) полягає у залученні та підготовці кадрів і підтримці сприятливих умов праці (див. Кадрова робота); 4) завдання керівництва (директив ність) полягає у прийнятті рішень та їх відповідному офор мленні, а також у здійсненні керівних дій; 5) координація забезпечує необхідну узгодже ність усіх дій підрозділів органів управління і посадових осіб, а також між системою в цілому та зовнішнім середовищем; 6) звіт ність — це інформування про стан справ, наявність необхідної інформації для успішної упра влінської діяльності; 7) складан ня бюджету включає все, що пов'язане з бюджетним процесом у формі фінансових планів і фінансового контролю (див. Бюджетна функція). Даний перелік функцій став основою багатьох досліджень у сфері дер жавного управління. АКТИ УПРАВЛІННЯ (лат. actus — дія; actum — документ) — владні волевиявлення суб'єк
тів державного управління (орга нів виконавчої влади, посадових осіб), які видаються колегіально чи одноособово, спрямовані на встановлення, зміну чи припи нення правових норм або зміню ють сферу їх дії, що здійснюють ся у встановленому порядку на підставі і на виконання законів, актів глави держави та вищих органів виконавчої влади з метою практичного здійснення функцій та завдань державного управлін ня, і діють у формі документів чи усних велінь, які містять відпо відні приписи (див. Норматив но правовий акт). АПАРАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ — адміністративний персонал парламенту, на який покладається здійснення право вого, наукового, організаційно го, документального, інформа ційного, кадрового, фінансово господарського, матеріально технічного, соціально побутово го та іншого забезпечення діяль ності законодавчого органу та народних депутатів України. Затвердження структури А.В.Р.У., призначення на посаду та звільнення з посади його керівника є прерогативою виключно Верховної Ради Украї ни. Організовує роботу А.В.Р.У. Голова Верховної Ради України. А.В.Р.У. складається з підроз ділів: керівництво; секретаріат Голови Верховної Ради України;
секретаріат Першого заступни ка Голови Верховної Ради Укра їни; секретаріат заступника Голови Верховної Ради України; секретаріати комітетів, депутат ських фракцій, груп; головне науково експертне управління; головне юридичне управління; головне управління докумен тального забезпечення; головне організаційне управління; інформаційне управління; упра вління комп'ютеризованих систем; управління із зв'язків з місцевими органами влади і органами місцевого самовряду вання; управління забезпечення міжпарламентських зв'язків; управління кадрів; відділ зв'яз ків з органами правосуддя; від діл контролю; відділ звернень громадян; перший відділ; сектор мобілізаційної роботи; упра вління справами. АПАРАТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — найбільш роз галужена та багаточисленна сукупність взаємопов'язаних виконавчо розпорядчих органів (органи виконавчої влади), які діють від імені держави, на осно ві та на виконання законів, здій снюючи управління державними справами, і наділені для цього владними повноваженнями, ком петенцією, певною структурою і кадрами. А.д.у. є сукупністю органів виконавчої влади, орга нізованих у систему для реаліза 17
ції цілей виконавчої влади, від повідно до конституційного принципу поділу державної влади. Саме А.д.у. є головним важелем практичного здійснення численних завдань виконавчої влади, він щоденно здійснює практичну діяльність із забезпе чення виконання законів Украї ни. І на цій основі — управління об'єктами державної форми влас ності, керівництво господарсь кою діяльністю державних під приємств і організацій, реаліза цію економічної та соціальної політики держави, вирішення та узгодження значної кількості питань політико адміністратив ного, соціально культурного життя, державного регулювання всіма галузями економіки, надання громадянам управлінсь ких послуг. АПАРАТ ПАРЛАМЕНТУ — організація державних службов ців, які надають юридичну, нау кову, організаційну і мате ріально технічну допомогу в роботі парламенту в цілому, його палатам, комітетам (комісіям) і парламентаріям. А.п. охоплює дві структурні категорії: 1) допо міжні служби колегіальних орга нів — парламенту в цілому, палат, комітетів, комісій, фрак цій; 2) особистий персонал парла метаріїв (помічники, консуль танти, радники, референти, секретарі). 18
АПАРАТ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ — робочий орган, який утворю ється головою облдержадміні страції у межах виділених бюджетних коштів, у структурі обласної державної адміністрації для правового, організаційного, матеріально технічного та іншо го забезпечення діяльності обла сної державної адміністрації, підготовки аналітичних, інфор маційних та інших матеріалів, систематичної перевірки вико нання актів законодавства та роз поряджень голови облдержадмі ністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги міс цевим органам виконавчої влади та органам місцевого самовряду вання. А.о.д.а. підпорядковуєть ся голові даної адміністрації. До структури А.о.д.а. входять такі відділи: організаційний; загаль ний; кадрової роботи та з питань державної служби; юридичний; роботи зі зверненнями громадян; контролю; бухгалтерського облі ку; господарський; взаємодії з правоохоронними органами; з питань оборонної та мобілізацій ної роботи; інформаційно комп'ютерного забезпечення; з питань режимно секретної робо ти. А.о.д.а. у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з управліннями, інши ми структурними підрозділами облдержадміністрації, районни ми держадміністраціями, орга
нами місцевого самоврядування, а також з підприємствами, уста новами, організаціями, об'єднан нями громадян. А.о.д.а. очолює керівник апарату, який призна чається на посаду головою облдержадміністрації. Голова також затверджує положення та визначає структуру А.о.д.а., призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших пра цівників структурних підрозді лів апарату. АПАРАТ РАДИ НАЦІО НАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ — держав ний орган, який здійснює поточ не інформаційно аналітичне та організаційне забезпечення діяль ності Ради національної безпеки і оборони України. Загальне керів ництво А.Р.н.б.о.У. здійснює Секретар Ради національної без пеки і оборони України, який має Першого заступника та чотирьох заступників, яких призначає на посади за поданням Секретаря та припиняє їх повно важення на цих посадах Прези дент України. Структура А.Р.н.б.о.У. складається із: Служ би Секретаря Ради національної безпеки і оборони України; Депар таменту з питань воєнної безпе ки; Департаменту зовнішньопо літичних аспектів національної безпеки; Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки; департа
менту з питань державної безпе ки; Департаменту організацій но технічного забезпечення; Управління стратегічних розро бок; Служби забезпечення діяль ності Комітету з питань розвід ки; Служби по зв'язках з гро мадськістю; Контрольного упра вління; Юридичної служби. АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА — колегіальний орган, який утво рюється урядовим органом дер жавного управління для розгля ду прийнятих ним рішень, що викликають заперечення з боку сторони, зацікавленої у даному рішенні (апелянта), а також про тестів голови урядового органу державного управління на рішення А.п. (напр., Апеляційна палата Державного департамен ту інтелектуальної власності). Склад А.п. формується з най більш кваліфікованих працівни ків державних органів. До її складу входять: голова урядового органу державного управління, його заступник та члени А.п. Організаційною формою роботи є засідання пленуму та колегій А.п. Рішення А.п. набирає чин ності після затвердження його наказом урядового органу дер жавного управління і є обов'яз ковим для апелянта. АРХІВ (архівний підрозділ, архівний відділ) — установа, що забезпечує облік, зберігання 19
архівних документів, викори стання відомостей, що в них містяться та формування Націо нального архівного фонду або здійснює управління, науково дослідну та інформаційну діяль ність у сфері архівної справи і діловодства. АТЕСТАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — процедура, що проводиться в державних органах один раз на три роки, з метою підвищення ефективно сті діяльності державних служ бовців та відповідальності за доручену справу, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, вия влені працівниками при вико нанні службових обов'язків, визначених типовими професій но кваліфікаційними характе ристиками посад і відображе них у посадових інструкціях, що затверджуються керівника ми державних органів відповід но до Закону України "Про дер жавну службу" та інших норма тивно правових актів. У її про цесі атестаційна комісія в
межах установленої процедури виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обій має. Результатами А.д.с. є вис новки і рекомендації атестацій ної комісії для поліпшення праці як працівника, якого ате стують, так і апарату всього органу державної влади. АУДИТ (від англ. audit — перевірка, ревізія) — системний процес отримання та оцінки об'єктивних даних про економіч ні дії та процеси, що відбувають ся на об'єкті, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до заінтере сованих користувачів. А. — один із видів незалежно го від державних структур фінан сового контролю, який підтвер джує реальність оприлюдненої фінансової звітності, підвищує рівень довіри до підконтрольного об'єкта та знижує ризик при прийнятті управлінських рішень. А. буває трьох видів: аудит фінансових звітів; аудит на відповідність вимогам; аудит гос подарської діяльності.
та формування на її основі уряду. За такої ситуації уряд формується главою держави не з представни ків партій, а з фахівців відповід них сфер і галузей. Такий "тех нічний" чи "службовий" уряд, до якого входять кваліфіковані спе ціалісти, є перехідним і здійснює свої функції до обрання нового складу парламенту на позачерго вих виборах або вираження йому парламентом вотуму недовіри; 3) коли уряд формується не парла ментом, а призначається прези дентом за поданням прем'єр міні стра. Позапарламентський спосіб формування уряду характерний, насамперед, для республік з пре зидентськими та змішаними фор мами державногго правління; 4) коли уряди створюються воєнни ми режимами, що утримують у своїх руках політичну владу і головні важелі управління. БІХЕВІОРИСТСЬКИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль ний метод дослідження держав ного управління, що сформова ний під впливом психологічних чинників, розглядає організацію передусім як соціальну систему, в якій формуються і розвивають ся відносини, конфлікти й зв'яз ки, котрі їх керівник не завжди спроможний зрозуміти і прокон тролювати. На відміну від інших підходів, Б.н.п. фокусує увагу на людському факторі, взаємозв'яз ках та співпраці службовців,
наголошуючи на розвитку інтуї ції, спонукаючи управлінців та науковців досліджувати нераціо нальні та раціональні, нефор мальні та формальні аспекти організаційної поведінки. БЮДЖЕТ (англ. budget, букв. — торба, гаманець) — а) затвер джений у встановленому поряд ку розпис доходів і видатків дер жави, установи, організації на певний строк; б) план формуван ня та використання фінансових ресурсів для забезпечення зав дань і функцій, які здійснюються органами державної влади, орга нами влади Автономної Респу бліки Крим та органами місцево го самоврядування протягом бюджетного періоду (див. Бюджет державний). БЮДЖЕТ ДЕРЖАВНИЙ — 1) централізований фонд коштів держави; 2) план формування та використання фінансових ресур сів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються орга нами державної влади України протягом бюджетного періоду. Б.д. України затверджується Законом України "Про Держав ний бюджет України", який щорічно приймає Верховна Рада України на період з 1 січня по 31 грудня. Б.д. України складаєть ся з доходів і видатків та поді ляється на загальний і спеціаль ний фонди. 21
Б
БЕЗПАРТІЙНИЙ УРЯД — загальна назва урядів, утворених на непартійній основі. Б.у. фор мується у таких випадках: 1) коли у країні взагалі відсутні політичні партії або вони заборо 20 нені та перебувають на нелегаль ному становищі; 2) коли предста влені у парламенті політичні партії не можуть досягти домо вленості щодо створення постіно діючої парламентської більшості
Б Ю Д Ж Е Т Н А ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ — процес передачі частини прав, компе тенцій, відповідальності та фінансових ресурсів у бюджетній сфері від центральної влади на користь місцевих органів вико навчої влади та органів місцевого самоврядування. Б Ю Д Ж Е Т Н А КЛАСИФІКАЦІЯ — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (у т. ч. креди тування за вирахуванням пога шення) та фінансування бюдже ту за ознаками економічної сут ності, функціональної доцільно сті, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжна родних стандартів. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ — сукупність держав ного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урах уванням економічних відносин, державного та адміністративно територіальних устроїв і врегу льована нормами права. Б.с.У. включає такі види бюджетів: Державний бюджет, республі канський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Б.с.У. будується на засадах справедливого і неупере дженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. 22
БЮДЖЕТНА ФУНКЦІЯ — функція державного управління, серцевиною якої є бюджетний процес (див. Бюджетний процес). Конституція України передбачає участь у бюджетному процесі різ них суб'єктів влади (Верховна Рада України, Президент Украї ни, Прем'єр міністр України, Кабінет Міністрів України, Вер ховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміні страції, органи місцевого самов рядування). У цьому процесі виз начається обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для вико нання завдань з розвитку вироб ничої та невиробничої сфер народного господарства, встано влюється розподіл цих ресурсів у галузевому та територіальному розрізах. Б Ю Д Ж Е Т Н Е ФІНАНСУВАННЯ — безпово ротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загаль нодержавних функцій та функ цій місцевого самоврядування, забезпечення функціонування бюджетних установ, організацій та підприємств. Б.ф. здійснюєть ся через бюджетні асигнування, які надаються розпорядникам бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з кон кретною метою в процесі вико
нання бюджету. Б.ф. базується на загальних принципах фінан сування. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС — регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складан ням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і кон тролем за їх виконанням, затвер дження звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему. У сучасних демократичних державах скла дання і виконання бюджету є функцією органів виконавчої влади, а розгляд, затвердження і контроль за виконанням бюдже ту — функцією представницьких органів. Бюджетним кодексом України визначаються такі стадії Б.п.: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийнят тя закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Дер жавний бюджет, рішень про міс цеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. БЮРОКРАТ — 1) особа, що належить до бюрократії; 2) служ бова особа, яка виконує свої обов'язки формально, що інколи призводить до формалізму, воло кити.
БЮРОКРАТИЗМ (від франц. bureau — бюро, канцелярія та грец. kratos — влада, панування) — 1) система управління, що характеризується відірваністю органів управління від волі та рішень більшості членів організа ції, управлінського апарату від громадськості; 2) канцелярщина, зволікання, тяганина, зневажли ве ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності. Для Б. характерне перебільшення значення фор мальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спри чиняє відокремлення бюрокра тичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефектив ність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підхо дів та засобів. Ознаки Б. властиві будь якому виду соціального управління. У недемократичному суспільстві панування Б. сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чинов ництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспіль ними справами, стає підгрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління. Б Ю Р О К Р А Т И Ч Н А СТРУКТУРА — форма соціаль ної організації, яка характеризу ється раціональністю, високим 23
ступенем поділу управлінської праці та її спеціалізацією, чіткою ієрархією, наявністю численних правил і норм поведінки персона лу, використанням науково обґрунтованих методів управлін ня, компетентністю та професій ністю управлінських кадів. БЮРОКРАТІЯ (франц. bure aucratie, букв. — панування кан целярії) — 1) специфічна форма реалізації влади сукупністю осіб із власними корпоративними інтересами, які за плату здій снюють управлінську діяль ність; 2) природна і необхідна форма будь якої організації, необхідна для здійснення функ цій державного управління, яка характеризується: а) регламен тованістю управлінських проце дур; б) ієрархізованою системою службової залежності на засадах субординації; в) професіоналіз мом службової діяльності; г)
функціональним розподілом праці; ґ) чітко визначеною ком петенцією; д) суворою службо вою дисципліною та контролем; е) регламентацією управлінсько го процесу. Як предмет спеціаль ного наукового дослідження Б. почала виступати у ХІХ ст., починаючи з досліджень М.Вебе ра, який створив концепцію раціональної бюрократії. Уче ний пояснював появу Б. як нас лідок еволюції суспільства від феодального до капіталістично го, коли патріархальну середньо вічну адміністрацію замінила організація бюрократичного типу. У зв'язку з посиленням позицій держави в суспільному житті, розширенням її функцій, що мало наслідком розростання бюрократичних апаратів та посилення їх впливовості прак тично у всіх розвинених країнах світу, ХХ ст. правомірно назива ють віком розквіту Б.
в) проведення експрес аналізу коментарів, відгуків, інтерв'ю, інших матеріалів у пресі, на радіо та телебаченні для визна чення позиції різних соціальних груп; г) опрацювання та узагаль нення висловлених у зверненнях громадян зауважень і пропози цій; ґ) проведення аналізу цільо вої інформації, що надходить до спеціальних скриньок. Результа ти В.г.д. враховуються органом виконавчої влади під час прий няття остаточного рішення або в подальшій роботі. В И К О Н А В С Ь К А ДИСЦИПЛІНА — додержання в органі виконавчої влади Консти туції України, виконання зако нів України, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України та організації роботи щодо їх виконання. Пере вірки стану В.д. у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністраціях, а також у підпорядкованих Уряду органах, установах та організа ціях проводяться на підставі пла нів, які формуються раз на півро ку Кабінетом Міністрів України, з урахуванням того, що перевір ки одного органу (організації) можуть проводитися не частіше ніж один раз на рік. Строк пере вірки не повинен перевищувати 10 робочих днів, а її результати
викладаються у довідці або допо відній записці, яка складається робочою групою і підписується її керівником. Довідка містить ана ліз, проведений на підставі пере вірених та документально під тверджених фактів, з об'єктив ною оцінкою стану справ і результатів виконання норма тивно правових актів, а також відомості про виявлені недоліки, їх причини та заходи, які пропо нується вжити для їх усунення ВИКОНАВЦІ — працівники, що втілюють на практиці рішен ня керівників, безпосередньо реалізують політику організації. ВИКОНАВЧА ВЛАДА — одна з трьох гілок державної влади ( поряд із законодавчою і судо вою), яка складається із системи державних органів і установ — органів виконавчої влади, наді лених компетенцією у сфері дер жавного управління та мате ріальними, фінансовими, кадро вими, інформаційними та інши ми ресурсами, необхідними для розробки і реалізації державної політики у політико адміністра тивній, господарській, соціаль но культурній сферах через здій снення владно політичних та владно адміністративних функ цій у відповідних формах упра влінської діяльності із застос уванням адекватних методів управління. 25
В
ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ — інформаційні відносини, побудо вані на засадах підпорядковано сті між керівниками та їх підле глими, коли перші наділені пра вом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати. ВИВЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ — опосередкована форма консультацій органів 24 виконавчої влади з громадські стю з питань формування та реа лізації державної політики. В.г.д. здійснюється шляхом: а) проведення соціологічних дослі джень та спостережень (опиту вання, анкетування, контент аналіз інформаційних матеріа лів, фокус групи); б) запрова дження спеціальних рубрик у друкованих та електронних ЗМІ;
ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ — 1) один з різновидів виконавчих органів місцевого самоврядуван ня України (сільських, селищ них, міських, районних у містах рад); 2) в СРСР — виконавчий і розпорядчий орган місцевої Ради народних депутатів, що утворю вався з числа депутатів цієї Ради; 3) робочий орган ряду міжнарод них організацій, а також гро мадських організацій. ВИСЛУГА РОКІВ — трива лість трудової діяльності держав них службовців в органах дер жавної влади на посадах держав них службовців. ВІДДІЛ — 1) структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний начальником, є базовим підрозді лом — основою для побудови структури. Утворюється для виконання завдань за одним напрямом (функцією) діяльності органу виконавчої влади, з чисельністю не менш як 4 праців ники (у виняткових випадках у зв'язку з особливостями викону ваних функцій та через неможли вість поєднання їх з функціями інших підрозділів — 3 працівни ки); 2) структурний підрозділ міс цевого органу виконавчої влади. ВІДКРИТА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — модель, що характеризується 26
мобільністю, та дає можливість зайняти будь який рівень служ бової ієрархії відповідно до ква ліфікації претендента. За такої системи відсутні елітні спеціалі зовані заклади із підготовки керівного персоналу державних службовців. Фахівці державного управління традиційно здобува ють освіту переважно в універси тетах, школах та коледжах при цих університетах. Завдяки порівняно вільному вступу до університетів державна служба за такої системи має менш вира жений класовий та соціальний характер, притаманний закрит им системам. ВІДМОВА У ДОВІРІ — одна з форм парламентського контро лю за діяльністю уряду. Засто совується у країнах з парла ментськими і змішаними фор мами державного правління. Відмова парламенту в довірі уряду має наслідком відставку останннього. В.у.д. може мати місце лише тоді, коли уряд сам поставив у парламенті питання про довіру у зв'язку з будь я ким актом, прийняття якого він домагається від законодав чого органу (див. Питання про довіру). ВІДОМЧІ НОРМАТИВНІ АКТИ — акти, які приймаються органами виконавчої влади спе ціальної компетенції (відомства
ми), і поширюються на об'єкти управління, що їм підпорядко вуються. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — категорія ділової етики, що означає здатність держслужбов ця усвідомлювати і виконувати покладені на нього завдання та обов'язки, передбачати наслідки своїх вчинків, дій та бездіяльно сті, як для самостійної дільниці роботи, так і для суспільства в цілому. Залежно від характеру правопорушення (провини) В.д.с. може бути дисциплінар ною (див. Дисциплінарна відпо відальність), адміністративною (див. Адміністративна відпові дальність), цивільно правовою (див. Цивільно правова відпові дальність) та кримінальною (див. Кримінальна відповідаль ність). Ст. 38 Закону України "Про державну службу" визна чила засади юридичної В.д.с., встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців засто совуються такі види юридичної відповідальності: матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України); дисциплі нарна (ст. 14 Закону України "Про державну службу"); адмі
ністративна і кримінальна (ст. 16 Закону "Про державну служ бу", закон "Про боротьбу з корупцією"), а також про звіль нення з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ст. 30 Закону "Про державну службу"). ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — певний стан (режим) організаційних відносин між органами, за яким певний орган (посадова, службова особа) впра ві застосовувати заходи дисци плінарної (службової) відпові дальності до інших органів (поса дових, службових осіб). ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ — 1) зобов'язання органів і службовців виконувати поста влені завдання і функції та нести відповідальність за результати їх виконання; 2) відносини, що забезпечують інтереси і свободу взаємопов'язаних сторін, що гарантовані суспільством і дер жавою. Зміст В.д.у. розкри вається у діях, спрямованих на забезпечення найбільш доціль них соціальних зв'язків. В.д.у. буває кількох видів: політична (див. Політична відповідаль ність), моральна (див. Мораль на відповідальність), юридична (див. Юридична відповідаль ність). 27
ВІДСТАВКА ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмо вою заявою. Підставами для В.д.с. є: а) принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; б) примушу вання державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодав ству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадя нинові; в) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню служ бових повноважень (за наявності медичного висновку). ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД ВИКОНАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ЗА ПОСАДОЮ — процедура про ходження державної служби, що запроваджується стосовно дер жавних службовців у разі неви конання або неналежного вико нання ними службових обов'яз ків, перевищення своїх повнова жень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну мате ріальну чи моральну шкоду гро мадянинові, державі, підприєм ству, установі, організації чи об'єднанню громадян. Рішення 28
про В.в.в.п.з.п. приймається керівником державного органу (посадовою особою), в якому працює цей службовець. Трива лість В.в.в.п.з.п. не перевищує часу службового розслідування, яке не може перевищувати двох місяців. За матеріалами службо вого розслідування державний службовець може бути притягну тий до відповідальності згідно із законодавством. Якщо правомір ність рішення про В.в.в.п.з.п. не підтверджується висновками службового розслідування, рішення скасовується (див. Службове розслідування). ВІЦЕ ПРЕМ'ЄР МІНІСТРИ УКРАЇНИ — заступники глави Уряду України, які відповідно до Конституції забезпечують вико нання Основного Закону та зако нів України, актів глави держави і Кабінету Міністрів України, реа лізацію повноважень Уряду у від повідних напрямах діяльності. До складу Кабінету Міністрів Украї ни входять чотири В. п. м.У.: Перший віце прем'єр міністр та три віце прем'єр міністри (питан ня європейської інтеграції; питан ня адміністративної та адміні стративно територіальної рефор ми; гуманітарні та соціальні питання). В. п. м.У. згідно з розподілом повноважень: 1) забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабі
нету Міністрів, проведення вну трішньої та зовнішньої політики у відповідних сферах діяльності шляхом визначення її пріорите тів, установлення контролю за реалізацією політики, здійснення інших повноважень Уряду; 2) забезпечують розроблення проек тів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики, розгляд та узгодження проектів нормативно правових актів у від повідних сферах діяльності; 3) відповідають за підготовку питань для розгляду на засідан нях Кабінету Міністрів, вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань; 4) забезпечують взаємодію Уряду з Президентом та Верховною Радою в процесі під готовки, прийняття і виконання законодавчих та інших норматив но правових актів, а також поточ ну діяльність Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади; 5) беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів, Ради міністрів АРК, у роботі від повідних колегіальних органів, що утворюються Президентом і Урядом, у засіданнях колегій міністерств та інших централь них органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севасто польської міських держадміні страцій; 6) за дорученянм Прем'єр міністра представляють Кабінет Міністрів у відносинах з Верховною Радою, іншими орга нами і організаціями в Україні та
за її межами; 7) ведуть переговори і підписують в установленому порядку міжнародні договори згі дно з наданими повноваженнями; 8) представляють у Кабінеті Міні стрів питання окремих централь них органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Урядом; 9) забез печують організацію співробіт ництва з органами місцевого сам оврядування, їх добровільними об'єднаннями, а також устано влення контролю за роботою міс цевих органів виконавчої влади; 10) здійснюють керівництво від повідними консультативними і дорадчими органами (комісіями, радами тощо). У разі відсутності Прем'єр міністра його обов'язки виконує Перший віце прем'єр мі ністр, у разі відсутності останньо го чи одного з віце прем'єр міні стрів здійснення їх повноважень забезпечується у порядку, встано вленому Кабінетом Міністрів України. ВЛАДА — реальна здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяль ність інших людей, людських спільнот за допомогою політич них, економічних та моральних засобів (див. Влада державна). ВЛАДА ДЕРЖАВНА — полі тико правовий інструмент забез печення існування держави та 29
досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що засто совуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загаль них і часткових потреб, реаліза ції функцій регулювання та вирі шення конфліктів у суспільстві. В.д. за обсягом і засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади, поширюючись на всі сфери життєдіяльності суспіль ства. Вона здійснюється держа вою за посередництвом спеціаль ного апарату примусу або переко нання, володіє монопольним пра вом видавати нормативно право ві акти, обов'язкові для всіх гро мадян даної держави. В.д. скла дається із трьох гілок: законодав чої, виконавчої, судової (див. Поділ державної влади). ВЛАДА ПОЛІТИЧНА — один із найважливіших виявів влади, реальна здатність певної соціаль ної групи (нації, класу, організа ції, іншої спільноти) чи особисто сті втілювати свою волю за допо могою політики та правових норм, здійснювати організова ний вплив на суспільство. ВНУТРІШНЄ ПОГОДЖЕННЯ НОРМАТИВНОГО АКТА — пого дження із заінтересованими структурними підрозділами суб'єкта нормотворення (посадо вими особами, які відповідно до їх компетенції займаються 30
питаннями, порушеними в доку менті), у тому числі з юридичною службою. В.п.н.а. оформлюється на зворотному боці останнього аркуша документа шляхом візу вання і включає в себе візи: заступника керівника органу виконавчої влади, до компетенції якого входить вирішення питан ня, що регламентується актом, керівника підрозділу, що готує акт, керівників інших зацікавле них підрозділів, юридичної служ би та літературного редактора. ВНУТРІШНІ ЗВ'ЯЗКИ — важливий елемент структури організації, які становлять інформаційну основу управління. За посередництвом В.з. здійсню ється передача інформації між елементами структури (керівни ками та структурними підрозді лами), здійснюється координація управлінської діяльності, досяга ється взаєморозуміння між уча сниками управлінських процесів щодо досягнення цілей організа ції. Розрізняють вертикальні (див. Вертикальні зв'язки) та горизонтальні В.з. (див. Горизон тальні зв'язки). ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ — відомчий контроль для система тичної перевірки виконання рішень об'єктами управління, що відіграє важливу роль у зміцнен ні державної дисципліни, закон ності при формуванні органів
виконавчої влади, підвищенні їх виконавчої дисципліни. В.к. можна назвати ще адміністратив ним контролем. Його завданням є попередження випадків пору шення дисципліни, вимог чинно го законодавства, невиконання управлінських рішень, бюрокра тизму, корупції тощо. Адміні стративний контроль за виконав ською дисципліною та діяльністю в межах наданих повноважень в органах виконавчої влади здій снюється по управлінській верти калі, а також за процесом надан ня ними управлінських послуг та забезпечення конституційних прав і свобод громадян. З метою посилення взаємодії державних органів, які здійснюють В.к., було створено Головне контроль не управління Адміністрації Пре зидента України, на яке покладе но функцію координації заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Глави Адміністрації Президента України органами виконавчої влади та їх посадовими особами, органами місцевого самовряду вання в частині делегованих їм повноважень. В апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Сева стопольської міських державних адміністрацій діють структурні підрозділи з контролю за вико нанням актів та доручень Прези дента України.
ВНУТРІШНЬОАПАРАТНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функції, що відоб ражають роль державної служби у системі державного механізму, спрямовані на створення умов для ефективної діяльності орга нів державної влади, управлінсь кого апарату. До В.ф.д.с. відно сяться: установлення професій но кваліфікаційних характери стик посад державних службов ців; максимально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей, заслуг і результатів роботи; статистич ний облік кадрів державної служби; оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат; формування дійового кадрового резерву; відповідне матеріально технічне та технологічне забезпе чення виконання державними службовцями їх функцій; органі зація професійного навчання персоналу державної служби; здійснення ефективного упра вління державною службою; роз робка форм публічної відпові дальності державного апарату. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА — діяльність державних органів, установ та правлячих партій, спрямована на погодження інте ресів різних соціальних груп країни, певне їх підпорядкуван ня та можливе за даних умов задоволення, на збереження 31
існуючого державного ладу або його цілеспрямоване реформу вання, на забезпеченя цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окре мих сфер суспільства, на духов ний та індустріальний поступ. В.п. визначає завдання у фінан совій, інвестиційній, податковій, економічній, соціальній, гумані тарній, науково технічній, еколо гічній, правоохоронній сферах, обороноздатності та національної безпеки. У цих сферах уряд забез печує проведення відповідної державної політики та розробляє і здійснює загальнодержавні про грами економічного, науково технічного, соціального, куль турного розвитку країни. ВОТУМ ДОВІРИ — у країнах з парламентськими і деякими змі шаними формами правління висловлене парламентом (нижньою палатою) шляхом голосування схвалення політич ної лінії, програми діяльності, законопроекту або певної акції уряду чи окремого міністра. Іні ціатива постановки питання про В.д. може виходити від самого уряду, парламентських фракцій або депутатських груп. ВОТУМ НЕДОВІРИ — одна з процедур притягнення уряду до політичної відповідальності, зокрема через висловлення недовіри уряду парламентом. Ініціатива постановки питання 32
про вотум довіри, у результаті розгляду якого можливе прий няття резолюції недовіри (осуду), може виходити від само го уряду, від парламентських фракцій або депутатських груп. Зазвичай висловлення В.н. є результатом ініціативи парла ментської опозиції. Висловлен ня В.н. уряду на практиці приз водить або до відставки даного уряду і формування нового, або до розпуску парламенту ( нижньої палати) главою держа ви з ініціативи самого уряду і проведення дострокових парла ментських виборів. Найчастіше у разі висловлення В.н. у від ставку йде коаліційний уряд. В О Т У М Н Е Д О В І Р И КОНСТРУКТИВНИЙ — у дея ких країнах з парламентськими формами правління висловлення парламентом (нижньою палатою) вотуму недовіри уряду з передба ченим законом одночасним виз наченням глави нового уряду (Іспанія, Словенія, Угорщина, ФРН). Висловлення вотуму недо віри і відставка одного уряду з одночасним призначенням глави іншого дозволяє уникати трива лих урядових криз, викликаних тим, що парламент, відправивши уряд у відставку, тривалий час не може знайти йому заміну. В.н.к. сприяє забезпеченню наступниц тва і стабільності виконавчої влади.
Г
ГАЛУЗЕВЕ МІНІСТЕРСТВО — центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у відповідній галузі, здійснюючи керівництво відпо відним народногосподарським комплексом, (напр., міністерство транспорту, міністерство охоро ни здоров'я). ГАЛУЗЕВІ УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — відносини між суб'єктами і об'єктами держав ного управління в межах однієї галузі. ГЛАВА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — вищий керівник системи органів виконавчої влади. Г.в.в. визначається фор мою державного правління. У всіх різновидах монархії Г.в.в. є монарх. У параламентських монархіях фактичним Г.в.в. є глава уряду. У президенських республіках Г.в.в. є президент, у парламентських республіках — формально президент, а фактич но — глава уряду. У республіках зі змішаною формою правління Г.в.в. є президент, іноді фор мально — глава уряду. В Україні має місце дуалізм виконавчої влади — її повноваження розпо діляються між Президентом України і Кабінетом Міністрів України. При цьому найважливі ші повноваження віднесено до компетенції Президента, що робить його фактичним Г.в.в., хоча формально він таким не виз нається (див. Дуалізм виконавчої влади). ГЛАВА ДЕРЖАВИ — консти туційний орган і одночасно вища посадова особа держави, що здій снює загальне керівництво дер жавними справами, найвищий представник держави у зовніш ніх зносинах. У монархіях Г.д. є монарх, влада якого є спадковою — вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого у встановленому зако ном порядку престолонасліду вання. У республіках Г.д. є пре зидент, який завжди обирається. Майже у всіх державах світу існує індивідуальний Г.д., але є окремі випадки, коли функції Г.д. виконуються колегіальним органом (Швейцарія, соціалі стичні країни) або розподіляють ся між двома особами (Іран). Пов новаження Г.д. залежать від форми державного правління. У президентських республіках Г.д. отримує свій мандат від виборчо го корпусу, а тому наділений широкими і реальними владни ми повноваженнями. Це стос ується і Г.д. у деяких країнах зі змішаною республіканською формою правління. У парламент ських республіках Г.д. отримує 33
свій мандат від парламенту, тому його владні повноваження істот но звужені і фактично здійсню ються від його імені урядом. В Україні Г.д. є Президент Украї ни, який обирається громадяна ми України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосу вання. (див. Президент України). ГЛАВА УРЯДУ — політичний діяч, який очолює уряд — один із вищих органів держави, наділе ний особливими, самостійними повноваженнями для здійснення керівництва суспільно політич ними справами у сфері виконав чої влади. Г.у. найчастіше нази вається "прем'єр міністром", хоча може мати й інші назви: "голова ради міністрів", "голова уряду", "державний міністр", "міністр президент", "федераль ний канцлер" тощо. Г.у. призна чається на посаду главою держа ви. У країнах з парламентськими формами правління, а також у багатьох республіках зі зміша ною формою правління Г.у. стає лідер партії, яка перемогла на парламенських виборах, або один із лідерів партій урядової коаліції у парламенті. З припи ненням з будь якої причини пов новажень Г.у. зазвичай припиня ються повноваження всього уряду. У президентських респу бліках функції Г.у. виконує глава держави, тому окрема 34
посада Г.у. відсутня. В Україні Г.у. є Прем'єр міністр України, який керує роботою Кабінету Міністрів України (див. Прем'єр міністр України). ГОЛОВА МІСЦЕВОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ — керівник місцевого органу виконавчої влади, який очолює місцеву (обласну, Київську, Сева стопольську міську, районну дер жавну адміністрацію (див. Обла сна державна адміністрація, Районна державна адміністра ція). Г.м.д.а. призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за подан ням Кабінету Міністрів України на строк повноважень глави дер жави. Кандидатури на посади голів обласних державних адмі ністрацій на розгляд Уряду вно сяться Прем'єр міністром. Кан дидатури на посади голів райдер жадміністрацій на розгляд Кабі нету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних держадміністрацій. Голови районних державних адміністра цій в Автономній Республіці Крим призначаються на посаду і звільняються з посад Президен том України за поданням Кабіне ту Міністрів України, погодже ним із Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Головою Ради міністрів Автоном ної Республіки Крим, Постійним Представником Президента
України в Автономній Республіці Крим. Г.м.д.а. формує структуру та склад відповідної держадміні страції. При здійсненні своїх пов новажень Г.м.д.а. відповідальні перед главою держави та Урядом. У разі обрання нового Президента України Г.м.д.а. продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових Г.м.д.а. ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольний і під звітний Президентові України, який забезпечує проведення єди ної державної політики у сфері державної служби та функціо нальне управління державною службою. Відповідно до ст. 7 Закону "Про державну службу" на Г.у.д.с.У. покладено здійснен ня таких функцій: прогнозуван ня і планування потреби держав них органів та їх апарату в кад рах; забезпечення разом з інши ми державними органами реалі зації загальних напрямів політи ки у сфері державної служби в державних органах та їх апараті; розроблення і внесення на роз гляд Уряду проектів норматив них актів з питань державної служби; розроблення, координа ція й контроль за здійсненням заходів щодо підвищення ефек тивності державної служби; здій
снення методичного керівництва за проведенням конкурсного від бору державних службовців у державних органах та їх апараті; організація навчання і професій ної підготовки державних служ бовців; контроль за дотриманням визначених Законом України "Про державну службу" умов реа лізації громадянами права на дер жавну службу; організація, коор динація та забезпечення умов для розвитку наукових досліджень із питань державної служби. ГОРИЗОНТАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ — інформаційні відносини між рівноправними керівниками і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі упра влінської діяльності, побудовані на засадах інтердепенції (взає мозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосередкованої залежності). ГРОМАДСЬКА РАДА ПРИ КАБІНЕТІ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — консультативно до радчий орган, який здійснює координацію діяльності громадсь ких рад при центральних, місце вих органах виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики. Основними завданнями Г.р.п.К.М.У. є: надання методичної допомоги громадським радам при централь них, місцевих органах виконавчої влади з питань, пов'язаних з орга 35
нізацією проведення консульта цій з громадськістю та вироблен ням за їх результатами узгодже них пропозицій щодо формування та реалізації державної політики; сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справа ми; забезпечення врахування гро мадської думки у процесі підго товки та організації виконання рішень Кабінету Міністрів Украї ни, центральних і місцевих орга нів виконавчої влади. До складу Г.р.п.К.М.У. включаються по одному представнику від гро мадських рад при міністерствах, інших центральних органах вико навчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севасто польській міських держадміні страціях. Г.р.п.К.М.У. очолює голова, який обирається членами Ради строком на два роки. Голова має заступників, які обираються з числа членів Ради за його подан ням. Рішення Г.р.п.К.М.У. мають рекомендаційний характер і пода ються через Управління зв'язків з громадськістю Секретаріату Кабі нету Міністрів України для врах ування під час прийняття урядо вих рішень. ГРОМАДСЬКА РАДА ПРИ Ц Е Н Т Р А Л Ь Н О М У , МІСЦЕВОМУ ОРГАНІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — кон сультативно дорадчий орган, 36
який утворюється при міністер стві, іншому центральному орга ні виконавчої влади, Раді міні стрів Автономної Республіки Крим, місцевій державній адмі ністрації з метою здійснення координації заходів, пов'язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. Основними завданнями Г.р.п.ц.м.о.в.в. є: сприяння реалізації громадяна ми конституційного права на участь в управлінні державними справами; забезпечення врах ування громадської думки у про цесі підготовки та організації виконання рішень центральних і місцевих органів виконавчої влади. До складу Г.р.п.ц.м.о.в. включаються представники гро мадських організацій, пофесій них спілок та інших об'єднань громадян, органів місцевого сам оврядування, засобів масової інформації. Г.р.п.ц.м.о.в. очо лює голова, який обирається чле нами ради строком на два роки. Голова має заступників, які оби раються з числа членів ради за його поданням. Рішення Г.р.п.ц.м.о.в.в. мають рекомен даційний характер. Г Р О М А Д С Ь К Е ОБГОВОРЕННЯ — процедура виявлення громадської думки, що проходить у формі публічного слухання або відкритого засідан
ня, з метою її урахування при прийнятті органами виконавчої влади рішень з питань, що нале жать до їх компетенції. справля ють чи можуть справити негатив ний вплив на об'єкт, який торка ється широкого кола громадян. Суб'єктами Г.о. є: органи влади, підприємства, установи, органі зації незалежно від форм власно сті, суб'єкти підприємницької діяльності, які планують або здійснюють господарську діяль ність, засоби масової інформації, зацікавлена громадськість. ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ — один із механізмів участі гро мадян в управлінні державними справами та контролю за діяльні стю органів влади, важливий чинник забезпечення законності в сфері державного управління, без якого існування демократії неможливе. Г.к. як засіб забезпе чення законності в діяльності виконавчо розпорядчих органів суттєво відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця від мінність полягає насамперед у тому, що всі суб'єкти Г.к. висту пають від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично владного змі сту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендацій ний характер. Для Г.к. характер ною рисою є попередження пору шень у сфері виконавчої влади за
допомогою засобів суспільного впливу. Як і державний, Г.к. базується виключно на правових засадах. Г.к., без якого існуван ня демократії неможливе, є важливим чинником забезпечен ня законності у сфері державного управління, механізмом участі громадян в управлінні державни ми справами. Суб'єктами Г.к. є: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші гро мадські організації, органи сам оорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни, засоби масо вої інформації. ГРОМАДСЬКІ РАДИ — кон сультативно дорадчі органи, що функціонують при центральних та місцевих органах виконавчої влади з метою забезпечення від критості діяльності цих органів та створення організаційно пра вових засад участі громадян у процесі формування та реалізації державної політики органами виконавчої влади. До складу Г.р. включаються представники гро мадських організацій, професій них спілок та інших об'єднань громадян, органів місцевого сам оврядування, засобів масової інформації. Г.р. при органах виконавчої влади є поширеною формою управлінської демокра тії у світі. Такі ради функціону ють в Естонії, Канаді, Словаччи 37
ні, США, Хорватії. Діяльність Г.р. в Україні здійснюється на основі Положення про Громадсь ку раду при Кабінеті Міністрів України (див. Громадська рада при Кабінеті Міністрів України) та Типового положення про гро мадську раду при центральному, місцевому органі виконавчої влади (див. Громадська рада при центральному, місцевому органі виконавчої влади). ГРОШОВО КРЕДИТНА ТА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА — економічний метод державного управління, за допомогою якого уряд регулює фінансово еконо мічні відносини в державі, сти мулює виробництво, впроваджує розподільчу та перерозподільчу функцію. ГРУПОВИЙ МЕТОД П Р И Й Н Я Т Т Я УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ — спосіб ухвалення рішень у сфері державного управління, коли рішення приймається колегіаль но у специфічних формах. В управлінській практиці застосо вуються три методи Г.м.п.у.р., які сприяють розширенню від критості процесу і значно обме жують негативний вплив індиві дуума чи проблем групового мислення. Перший — колектив не обговорення проблем за умов повної свободи висунення проек тів рішення. Цей метод сприяє 38
відкритості процесу групового ухвалення рішень. Він особливо придатний при вирішенні нестандартних проблем, що потребують новаторських, твор чих рішень. Другий — умовно груповий метод. Він відрізняєть ся від попереднього підходу обме женням міжособистісного спіл кування в процесі ухвалення рішень. Тут переважають індиві дуальні зусилля членів групи у виробленні проблемних рішень. Цей метод сприяє досягненню згоди без особливо гострих дис кусій і обговорень. Третій — метод експертних оцінок "Дель фі" (клас методів групових екс пертних оцінок, уперше застосо ваних у США в 1964 р.). Він застосовується у тому випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одно му місці. Дельфійський метод є більш тривалим порівняно з попереднім умовно груповим методом. Його суть зводиться до того, що кожен член пропонує можливе вирішення проблеми, відповідаючи на запитання. При цьому відповіді даються анонім но і ніхто не знає про відповіді інших. Результати опитування зводяться у таблицю і доводяться до опитуваних. Члени групи погоджуються з певними рішен нями або пропонують нові ідеї. Ці стадії повторюються, поки анонімна група не ухвалить оста точного рішення. Дельфійський
метод надто складний для вико ристання у більшості ситуацій з огляду на те, що члени групи не зустрічаються між собою. А це, у свою чергу, не дає змоги розши рювати список ідей чи вдоскона лювати їх у ситуаціях, коли члени групи не мають фізичної змоги бути разом. ГУМАНІТАРНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — основні функ ції державного управління, метою яких є підвищення духов но інтелектуального потенціалу суспільства, спрямовуються на:
розвиток культури і мистецтва, театру і кінематографії, музейної справи, образотворчого мистец тва, книговидання; збереження культурної спадщини України; упорядкування та якісний розви ток мережі культурно освітніх закладів; впровадження новітніх технологій у сфері освіти; розши рення та вдосконалення форм отримання освіти; розвиток інформаційного простору; акти візацію пропаганди здорового способу життя, створення умов для належного фізичного вихо вання людини та її відпочинок.
Д
ДЕКЛАРАЦІЯ (лат. declara tio, від declaro — заявляю, опові щаю) — 1) назва окремих політи ко правових актів, що має на меті надати останнім урочисто сті, підкреслити їх особливо важливе значення для долі дер жави. У Д. доводиться до загаль ного відома певний програмний акт, важлива державна подія, закон тощо, урочисто проголо шується певний загальнополі тичний принцип (напр., Декла рація про державний суверенітет України, Декларація прав і сво бод людини, Декларація про лік відацію всіх форм расової дискримінації). Своєрідною рисою Д. як нормативно право вого акта є занадто загальний, неконкретний характер її поло жень, що потребують додатково го законодавчого врегулювання; 2) документ, що подається до від повідного державного органу, із зазначенням відомостей, на під ставі яких він виконує певні дії (функції, операції, процедури), що належать до його компетен ції. Так, податковому органу подається податкова Д., митному — валютна Д., спеціально упов новаженому органу виконавчої влади — Д. про відповідність продукції вимогам якості тощо. ДЕКОНЦЕНТРАЦІЯ (від франц. deconcentration — розу крупнення, розосередження) — одна із форм організації держав ного управління, яка передбачає передачу адміністративних, 39
неполітичних повноважень від центральних органів виконавчої влади на нижчі рівні адміністра тивної вертикалі у межах наяв ної управлінської структури із залишенням субординаційних відносин між ними. ДЕКРЕТ (франц. decret, від лат. dekretum — постанова, указ) — назва одного з видів норматив но правових актів верховної влади держави з якогось питан ня, що має силу закону. Назва Д. застосовується щодо актів осо бливого державного значення, коли необхідно підкреслити їх важливість. Уперше термін " декрет" з'явився у Стародавньо му Римі, де ним позначали акти сенату, консула та імператора. У період Великої Французької революції і Паризької Комуни 1871 р. Д. називали законодавчі акти найвищих органів влади Французької республіки. У суча сній Франції Д. видаються прези дентом і прем'єр міністром. Для прикладу можна навести Закон України "Про тимчасове делегу вання Кабінету Міністрів Украї ни повноважень видавати декре ти у сфері законодавчого регулю вання" від 18 листопада 1992 р., яким передбачалося тимчасово делегувати Уряду (строком до 21 травня 1993 р.) повноваження видавати Д. з питань відносин власності, кредитно фінансової системи, підприємницької діяль 40
ності, оподаткування, державної політики оплати праці та ціноу творення, соціально культурно го розвитку, державної митної, науково технічної політики. Д Е Л Е Г О В А Н Е ЗАКОНОДАВСТВО — одна з форм взаємовідносин законодав чої і виконавчої влад, коли на основі конституційних положень парламент делегує уряду законо давчі повноваження займатися правотворчістю. Вперше теоре тичну концепцію подібного пар ламентського делегування пов новажень було запропоновано ще у ХІХ ст. Однак характеру постійного явища така практика набула після Другої світової війни, коли його застосування було визнано і навіть закріплено в конституціях ряду європейсь ких країн. Сьогодні делегування законодавчих повноважень уряду стало не тільки постійним, а й майже загальним явищем у практиці багатьох країн. В Євро пі досить поширеною є практика передачі парламентами законо давчих повноважень уряду, а до актів делегованого законодавства віднесені лише ті, що мають силу закону. Таке парламентське делегування закріплене в кон ституціях цілого ряду країн (Швейцарія, Франція, Італія, Іспанія, Угорщина, Фінляндія, Португалія, Польща). А у Вели кій Британії та багатьох інших
англомовних країнах з парла ментськими формами правління для парламенту не існує фор мальних обмежень при делегу ванні своїх повноважень уряду. Д Е Л Е Г О В А Н І ПОВНОВАЖЕННЯ — тимчасова передача для виконання від одно го суб'єкта управління (органу чи посадової особи) іншому суб'єкту функцій та повноважень із збереженням у делегуючого суб'єкта права повернути їх до власного виконання та збережен ня за ним певного контролю за реалізацією делегованих повно важень. Делегування повнова жень здійснюється: а) законом — органам місцевого самоврядуван ня надаються окремі повнова ження органів виконавчої влади; б) договором — окремі повнова ження органу місцевого самовря дування передаються органу міс цевого самоврядування іншого територіального рівня або іншої територіальної громади; в) рішенням районної, обласної ради, що приймається відповідно до закону — делегування повно важень районних, обласних рад відповідним державним адміні страціям. Практика Д.п. зумо влена існуючою в Україні модел лю влади на місцевому рівні. Від сутність на найнижчому рівні ( село, селище, місто) органів дер жавної влади спонукає до вико нання виконавчими комітетами
сільських, селищних, міських рад досить широких функцій, серед яких значною є питома вага саме Д.п., які за своєю при родою є функціями органів вико навчої влади. А неможливість утворення виконавчих органів для обласних та районних рад, які репрезентують спільні інте реси територіальних громад, сіл, селищ, міст, змушує ці ради делегувати значну кількість сам оврядних повноважень місцевим державним адміністраціям. ДЕЛЕГУВАННЯ — передача завдань і повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є способом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдан ня, що повинні здійснюватися для досягнення мети організації. Д Е Л І К Т О Л О Г І Я ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ (лат. delictum — провина, про ступок) — наука про корупційні діяння державних службовців, предметом якої є діяльність, що суперечать закону з боку держав них службовців, порушення етики державної служби внаслі док неправомірних дій чи без діяльності держслужбовців. ДЕНЬ УРЯДУ УКРАЇНИ — регулярне щомісячне інформу вання Кабінетом Міністрів Укра 41
їни і Національним банком Укра їни народних депутатів України з актуальних проблем соціально економічного розвитку, внутріш ньої і зовнішньої політики. Упер ше рішення про запровадження Д.У.У. було прийнято на шостій сесії Верховної Ради України п е р ш о г о с к л и к а н н я (22.10.1992). Д.У.У. проводиться з метою: а) регулярного інформу вання народних депутатів і гро мадян України з актуальних питань соціально економічного розвитку, відновлення та наро щування виробництва, внутріш ньої і зовнішньої політики дер жави; б) про стан додержання Кабінетом Міністрів України вимог Конституції, виконання законів України, постанов Вер ховної Ради; в) вироблення про позицій щодо правового врегулю вання діяльності Уряду, цен тральних і місцевих органів виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядуван ня; г) зміни чинного законодав ства, його доповнення та підго товки проектів нових законодав чих актів. Згідно із затвердже ним Положенням (01.02.1996) Д.У.У. мають відбуватися на пле нарних засіданнях Верховної Ради України щомісяця кожного другого вівторка. Після обгово рення кожного питання парла ментом приймаються необхідні рішення, у т. ч. може бути прий нята окрема постанова в порядку 42
контролю за діяльністю Уряду з відповідними висновками і про позиціями щодо персональної відповідальності окремих членів Кабінету Міністрів України. ДЕПАРТАМЕНТ (франц. d?partement, від departir — роз діляти) — 1) структурний підроз діл центрального органу вико навчої влади, очолюваний дирек тором, що утворюється для вико нання основних завдань високого ступеня складності (багатогалу зевість, багатофункціональність, програмно цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов'язаної з виконанням цих зав дань, за умови, що у його складі буде не менш як два управління (напр., Департамент підвідомчих підприємств Міністерства фінан сів України); 2) у деяких держа вах — назва установи, міністер ства (державний Д. у США); 3) адміністративно територіальна одиниця у деяких країнах (Франція). ДЕПРЕСИВНІ ТЕРИТОРІЇ — регіони чи їх частини (район, місто або кілька районів, міст), рівень розвитку яких за показни ками, визначеними у законодав чому порядку, є найнижчим серед територій відповідного типу. ДЕРЕГУЛЯЦІЯ ПОСЛУГ — спрощення порядку надання послуг з метою їх поліпшення.
ДЕРЖАВА (від англ. state — держава) — центральний та основний інститут політичної організації суспільства, соціаль но політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві з метою організації і впорядку вання соціально неоднорідного суспільства, вирішення кон фліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня соціальної стабільності системи, її цілісно сті та безпеки. Д. склалася у результаті закономірного розвит ку суспільства, поділу праці, виникнення приватної власності й утвердження антагоністичних класів. Основними ознаками Д. є: 1) наявність системи держав них органів і установ (механізм держави), які здійснюють функ ції державної влади, специфіч них органів примусу, наділених монопольним правом примусово го впливу стосовно населення, а також організація публічної влади за певним територіальним принципом, що здійснюється апаратом управління; 2) право видавати від імені держави зако ни та інші акти, обов'язкові для всього населення, за допомогою яких вона, як публічна влада, закріплює певний порядок сус пільних відносин, а також струк туру і порядок діяльності дер жавного механізму; 3) наявність чітко визначеної території, у межах якої здійснюється функ ціонування держави та реаліза
ція її політики. В умовах демо кратії з пріоритетом загально людських інтересів над класови ми держава перестає бути маши ною панування одного класу над іншим, перетворюючись в інсти тут виконання законодавчої іні ціативи суспільства, який забез печує ефективне функціонуван ня його основних механізмів. Д. виконує внутрішні та зовнішні функції. До перших належать: забезпечення функціонування суспільства як цілісного організ му; максимальне задоволення інтересів соціальних груп. Зовні ші функції полягають в захисті недоторканності кордонів, цілі сності території, суверенітету, створення умов для розвитку міжнародного співробітництва у різних сферах. ДЕРЖАВНА КАДРОВА ПОЛІТИКА — політика держави у сфері державної служби, голов ною метою якої є вдосконалення кадрового потенціалу, створення дієздатного державного апарату, спроможного ефективно здій снювати завдання та функції Української держави шляхом сумлінного виконання держав ними службовцями покладених на них службових повноважень. ДЕРЖАВНА ПОСАДА — посада в органах державної влади, що утворюється відповід но до Конституції України, на 43
яку покладено певне коло обов'язків щодо реалізації функ цій держави, віднесених до пов новажень відповідного органу, грошове утримання на якій здій снюється за рахунок коштів дер жавного бюджету. ДЕРЖАВНА РАДА — 1) офі ційна назва уряду в деяких краї нах (Китай, Норвегія, Республі ка Корея, Фінляндія, Швеція та ін.); 2) назва одного з централь них державних органів у деяких країнах (Бельгія, Греція, Еква дор, Іспанія, Колумбія, Люксем бург, Нідерланди, Франція), який є або вищим органом адмі ністративної юстиції, або орга ном конституційного контролю, або консультативним органом при главі держави, або виконує одночасно декілька із зазначених функцій. ДЕРЖАВНА РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА — напрям держав ної політики, спрямований на вдосконалення правового регу лювання господарських відно син, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоціль них та неефективних регулятор них актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення 44
перешкод для розвитку господар ської діяльності, що здійснюєть ся в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У нашій кра їні функцію реалізації Д.р.п. покладено на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО АКТА — необхідна процедура набуття чинності нормативно правового акта органу виконав чої влади та його посадових осіб, яка полягає у проведенні його правової експертизи (див. Право ва експертиза нормативно пра вових актів), та занесенні до дер жавного реєстру. Д.р.н. п.а. складається із чотирьох етапів: 1.Проведення правової експерти зи нормативно правового акта на відповідність його Конституції та законодавству України. 2.Прий няття рішення щодо його дер жавної реєстрації. 3.Присвоєнні йому реєстраційного номера. 4.Ведення обліку нормативно правових актів шляхом включен ня їх до Єдиного державного реєстру нормативно правових актів. На державну реєстрацію пода ються акти, прийняті уповнова женими на це суб'єктами нормо творення у визначеній законо
давством формі та за встановле ною законодавством процеду рою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодно разове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у т. ч. з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Ціл ком таємно", "Таємно" та інши ми, а також прийняті в порядку експерименту. Д.р.н. п.а. регу люється Указом Президента України "Про державну реєстра цію нормативно правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Порядком проведення державної реєстрації нормативно правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного держав ного реєстру нормативно право вих актів. Державній реєстрації підлягають нормативно правові акти будь якого виду, якщо в них є одна або більше норм, які: а) зачіпають соціально економіч ні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гаран товані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організа ційно правовий механізм їх реа лізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими
для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів дер жавного управління та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно правовий акт. Нормативно правовий акт пода ється на державну реєстрацію у п'ятиденний строк після його прийняття у чотирьох примірни ках: оригінал, три завірені в установленому законодавством порядку копії (з них дві українсь кою мовою та одна копія в пере кладі на російську мову) розпо рядчого документа (наказу, роз порядження, рішення, постано ви тощо), а також затвердженого ним положення (інструкції, порядку тощо) і додатків до них. У разі наявності положень, норм та доручень, що поширюються на інші органи, нормативно право вий акт повинен бути погодже ний з відповідними заінтересова ними органами у формі, встано вленій законодавством. Д.р.н. п.а. здійснюється шля хом проведення його правової експертизи з метою забезпечення якості та обґрунтованості норма тивно правового акта, своєчасно сті його прийняття, виявлення можливих позитивних і негатив них наслідків його дії. Завдан ням експертизи є: об'єктивний всебічний розгляд акта; перевір ка відповідності акта вимогам і 45
нормам чинних нормативних актів, правилам нормотворчої техніки; прогнозування соціаль но економічних, правових та інших наслідків реалізації акта; підготовка обґрунтованих екс пертних висновків. Термін про ведення Д.р.н. п.а. становить 10 робочих днів, а якщо акт має великий обсяг, — 15 робочих днів з дня, наступного після над ходження його до реєструючого органу. Залежно від результатів правової експертизи, у межах установленого терміну виконан ня, реєструючий орган: а) готує, за встановленою формою, висно вок щодо державної реєстрації нормативно правового акта; б) повертає нормативно правовий акт на доопрацювання на прохан ня органу, що його видав; в) готує мотивовану відмову в дер жавній реєстрації нормативно правового акта. Нормативно пра вові акти, які занесені до Дер жавного реєстру, набувають чин ності через 10 днів після їхньої реєстрації, якщо в них не встано влено пізнішого строку надання їм чинності. Нормативно правові акти направляються для вико нання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублі кування (див. Офіційне оприлюд нення нормативно правових актів). Д.р.н. п.а. здійснюють: Міні стерство юстиції України — актів міністерств, інших цен 46
тральних органів виконавчої влади, Національного банку України, інших органів держав ного управління; Головне упра вління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — актів міні стерств і республіканських комі тетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське і Севасто польське міські управління юсти ції — актів обласних, Київської і Севастопольської міських дер жавних адміністрацій, їх упра влінь, відділів, інших підрозді лів, а також територіальних орга нів центральних органів виконав чої влади, органів господарського управління та контролю; районні, районні в Києві та Севастополі управління юстиції — актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відді лів, інших підрозділів. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА — складова частина інституту публічної служби (див. Публічна служба), що у свою чергу склада ється з двох видів: а) цивільної служби (див. Цивільна служба) та б) спеціалізованої служби (див. Спеціалізована служба). Д.с.: 1) державний правовий і соціальний інститут, який здій снює в межах своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхом професійного виконання служ
бовцями своїх посадових обов'яз ків і повноважень, що забезпечу ють взаємодію держави та грома дян у реалізації їх інтересів, прав і обов'язків; 2) професійна діяль ність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів; 3) орган виконавчої влади, що здій снює державне управління у від повідній сфері чи секторі упра вління (напр. Державна служба експортного контролю, Держав на служба геодезії, картографії та кадастру, Державна служба з питань національної культурної спадщини). ДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА ПРОГРАМА — комплекс взаємо пов'язаних завдань і заходів, які споямовані на розв'язання найва жливіших проблем розвитку дер жави, окремих галузей економіки або адміністративно територіаль них одиниць, здійснюються з використанням коштів Держав ного бюджету України та узго джені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Д.ц.п. поділяють ся на: 1) загальнодержавні (еконо мічного, науково технічного, соціального, національно куль турного розвитку, охорони дов кілля) — програми, які охоплю ють всю територію держави або
значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються цен тральними та місцевими органа ми виконавчої влади; 2) інші про грами, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку сус пільства та економіки, а також проблем розвитку окремих галу зей економіки та адміністратив но територіальних одиниць, що потребують державної підтрим ки. За своєю спрямованістю Д.ц.п. класифікуються на: а) еко номічні, що спрямовані на розв'я зання комплексних галузевих та міжгалузевих проблем виробниц тва, підвищення його ефективно сті та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації; б) соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціально го захисту населення, поліпшен ня умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти; в) наукові, метою яких є забезпеченян вико нання фундаментальних дослі джень у галузі природничих, сус пільних і технічних наук; г) нау ково технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково технічних проблем, ство рення принципово нових техноло гій, засобів виробництва, матеріа лів, іншої наукоємкої та конку рентоспроможної продукції; ґ) 47
національно культурні, спрямо вані на розв'язання проблем національно культурного розвит ку, збереження національно культурної спадщини, задоволен ня інтелектуальних та духовних потреб людини; д) екологічні, метою яких є здійснення загаль нодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та лікві дація їх наслідіків; е) оборонні, що розробляються з метою поси лення обороноздатності держави; є) правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби зі злочинні стю та державної безпеки. Д Е Р Ж А В Н Е ПРОГНОЗУВАННЯ — науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окре мих галузей економіки або окре мих адміністративно територі альних одиниць, можливого стану соціально економічної та культурної сфер у майбутньому, а також — альтернативних шля хів і строків досягнення параме трів економічного, соціального і культурного розвитку. Прогноз розвитку є засобом обґрунтуван ня вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та вико навчої влади, органами місцево го самоврядування щодо регулю вання соціально економічних і гуманітарних процесів. 48
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ — економічний метод державно го управління, який є системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюються від повідними державними органа ми та громадськими організація ми з метою стабілізації та при стосування існуючої соціально економічної системи до постійно змінюваних умов. Основними об'єктами Д.р. є: діловий еконо мічний цикл, господарська структура, умови нагромаджен ня, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни, зайнятість, умови конкуренції, наукові досліджен ня, соціальна політика, підготов ка й перепідготовка кадрів, нав колишнє середовище, зовніш ньоекономічна діяльність. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ — сукупність ідеологічного, полі тичного, правового, економічного й адміністративного впливу на регіони та окремі елементи регіо нальних утворень і (або) взає мозв'язків між ними з метою розв'язання територіально госпо дарських, адміністративно тери торіальних та інших протиріч і забезпечення на цій основі відтво рення потенціалу регіону. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ — один із видів діяльності дер жави, суттю якого є здійснення
управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через орґанізацію виконання законів, здійснення управлінсь ких функцій з метою комплекс ного соціально економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації держав ної політики у відповідних сфе рах суспільного життя, створен ня умов для реалізації громадя нами їх прав і свобод. ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ (апа рат — від лат. apparatus — устат кування) — система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, за допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної дер жави. У широкому розумінні до системи Д.а. входять: органи законодавчої і виконавчої влади, судові органи, органи прокурату ри. Вони наділяються необхідни ми повноваженнями для вико нання своїх функцій. ДЕРЖАВНИЙ ДРУКОВАНИЙ ЗАСІБ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ — друковане видання, засновни ком (співзасновником) якого є орган державної влади, а видан ня здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Дер жавного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки
Крим, і статутом (програмними цілями) редакції якого передба чається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади. ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ — центральний орган виконавчої влади, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реа лізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузевого, між секторного характеру. Д.к. здій снює державне управління в пев ній, як правило, невеликій галу зі господарства, керівництво під порядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора дер жавної політики. Д.к. вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним міністрам — членам Кабінету Міністрів, які спрямовують і координують діяльність Д.к., та забезпечує її реалізацію у визна ченій сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відан ня. Д.к. очолює його голова. На відміну від міністра, голова Д.к. не входить до складу Кабінету Міністрів України, а отже, само стійно не виробляє урядову полі тику. Відповідно він має статус державного службовця. Д.к., як і 49
міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва "комі тет" властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно правові акти лише в межах пов новажень, визначених для них законами. Відповідно до покла дених на Д.к. завдань, схожою з міністерством є його внутрішня структура. Голова комітету має декілька заступників. Посада першого заступника відповідно до Указу Президента України від 25 березня 2003 р. "Про захо ди щодо вдосконалення взаємо дії органів виконавчої влади з Верховною Радою України" має назву перший заступник голови державного комітету у зв'язках з Верховною Радою України. Центральний апарат Д.к. поді ляється на відповідні головні управління, відділи, департа менти, сектори та групи. У скла ді центрального апарату при голові утворюється колегія як дорадчий орган. Д.к. може мати підпорядковані йому структурні підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональ ні), які становлять так звану систему Д.к. Обсяг повноважень конкретного Д.к. визначає Пре зидент України, який затвер джує положення про нього. Структуру Д.к. затверджує його керівник. Штатний розпис, кошторис видатків Д.к. затвер джує керівник за погодженням з 50
Міністерством фінансів Украї ни. Сьогодні в Україні функціо нують такі Д.к.: Державний комітет будівництва та архітек тури України; Державний комі тет житлово комунальної полі тики України; Державний комі тет інформаційної політики України; Державний комітет лісового господарства України; Державний комітет природних ресурсів України; Державний комітет рибного господарства України; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України; Держав ний комітет статистики Украї ни; Державний комітет телеба чення і радіомовлення України; Державний комітет України з енергозбереження; Державний комітет України з питань подо лання наслідків Чорнобильської катастрофи; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої полі тики; Державний комітет Украї ни з питань фізичної культури і спорту; Державний комітет України по водному господар ству; Державний комітет Украї ни по земельних ресурсах; Дер жавний комітет України по матеріальних резервах; Держав ний комітет України у справах захисту прав споживачів; Дер жавний комітет України у спра вах національностей та міграції; Державний комітет України у справах релігій.
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ — 1) одна з форм здійснення дер жавної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видають ся органами держави; 2) система державних органів перевірки. ДЕРЖАВНИЙ МЕХАНІЗМ — сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поді лу державної влади для реаліза ції цілей держави. Основним еле ментом Д.м. є апарат державного управління, який відіграє важливу роль у виконанні основ них функцій і завдань держави. ДЕРЖАВНИЙ МІНІСТР — посадова особа в уряді деяких країн: глава уряду (Норвегія, Швеція); міністр без портфеля (Японія); заступник прем'єр мі ністра (Португалія); перший заступник міністра і керівник великого підрозділу в структурі міністерства (Велика Британія). ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР — одна з найвищих державних посад у ряді країн Європи та Аме рики. У США Д.с. — керівник головного зовнішньополітичного відомства, інші керівники феде ральних відомств називаються секретарями. У Великій Британії Д.с. називаються міністри най більш важливих міністерств — внутрішніх справ, оборони, у
справах Шотландії. У Бельгії, Греції, Франції Д.с. є фактично заступниками міністрів. У Мексиці та деяких інших країнах Латинської Америки Д.с. назива ються міністри. Іноді Д.с. назива ють керівників неурядових відомств (Румунія, Угорщина). ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — посадова особа, яка очолювала Секретаріат Кабінету Міністрів України з 29 травня 2001 р. до 3 червня 2003 р. Основ ною функцією Д.с.К.М.У. була організація забезпечення діяль ності Прем'єр міністра, Першого віце прем'єр міністра та віце прем'єр міністрів. Д.с.К.М.У. призначався на посаду та звіль нявся з неї Президентом України за поданням Прем'єр міністра на строк повноважень глави держа ви. Д.с.К.М.У. — державний службовець, який мав першого заступника та заступників. ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР МІНІСТЕРСТВА — посадова особа, яка належить до числа керівників відповідного міністер ства, на яку покладається забез печення діяльності міністра та організація поточної роботи з виконання покладених на міні стерство завдань. В Україні інсти тут Д.с.м. був запроваджений Указом Президента України від 29 травня 2001 р. "Про чергові 51
заходи щодо подальшого здій снення адміністративної реформи в Україні". Введення посад Д.с.м. відповідало основним положен ням Концепції адміністративної реформи. Запровадження посад Д.с.м. у системі виконавчої влади України заклало основи роботи вищого ешелону державної служ би за європейськими стандарта ми, а також дало можливість підійти до реального вирішення таких фундаментальних завдань адміністративної реформи: а) звільнення членів Кабінету Міні стрів України від обов'язків адмі ністративно оперативного керів ництва апаратом; б) забезпечення професійної стабільності та певної незалежності управлінського апа рату від політичної кон'юнктури; в) збереження послідовності у роботі адміністративного апарату, інституційної пам'яті, формуван ня політично толерантної, неупе редженої державної служби. Однак певні затримки у процесі прийняття Верховною Радою України законодавчих актів з питань організації та діяльності центральних органів виконавчої влади та статусу їхніх керівників змусили Президента України повернутися до попередньої системи керівництва міністер ствами. Відповідно до Указу від 26 травня 2003 р. "Про деякі захо ди щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади" було ліквідова 52
но посади Д.с.м., їхніх перших заступників та заступників і вве дено посади перших заступників та заступників міністрів. Таким чином, інститут Д.с.м. проіснував в Україні два роки. ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР УКРАЇНИ — керівник Секрета ріату Президента України (з 24 січня по 14 жовтня 2005 року). Д.с.У. здійснює загальне керів ництво Секретаріатом, коорди нує діяльність усіх його струк турних підрозділів. Крім того Д.с.У.: представляє за доручен ням Глави держави Секретаріат у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями; координує діяль ність консультативних, дорад чих та інших допоміжних орга нів і служб, радників та науко вих консультантів; забезпечує підготовку для Президента ана літичних, інформаційних, довід кових та інших документів, матеріалів для доповідей та виступів; організовує та контро лює виконання доручень Глави держави; розподіляє обов'язки між першими заступниками та заступниками Д.с.У, координує діяльність постійних представ ників та уповноважених Прези дента України; вносить Главі держави пропозиції щодо приз начення на посади і звільнення з посад перших заступників, заступників Державного секре
таря; радників, наукових кон сультантів і референтів Прези дента, постійних представників, уповноважених Президента та інших, призначення на посади і звільнення з посад яких нале жить до повноважень Глави дер жави; призначає на посади і звільняє з посад працівників Секретаріату. Д.с.У затверджує штатний розпис Секретаріату та структуру його підрозділів у межах граничної чисельності працівників, затвердженої Пре зидентом України, а також поло ження про самостійні структурні підрозділи Секретаріату. ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ — особа, яка на професійних засадах обіймає посаду в держав ному органі або його апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та отримує заробітну плату за раху нок державних коштів. ДЕРЖАВНІ ПОСЛУГИ — послуги, які є результатом реалі зації законодавчо встановлених завдань і функцій державних органів, спрямованих на вико нання зобов'язань держави перед громадянами, їх об'єднаннями, фізичними і юридичними особа ми (споживачами) у сфері забез печення їх прав і свобод. Термін Д.п. об'єднує адміністративні (див. Адміністративна послуга), управлінські (див. Управлінська
послуга), соціальні послуги (див. Соціальні послуги). ДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ — встановлені законами, іншими нормативно правовими актами соціальні норми і нормативи або їх ком плекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ — система економічних відносин, за допомогою яких органи дер жавної влади розподіляють та перерозподіляють вартість вало вого національного продукту (ВНП), який є об'єктом фінансо вих відносин, у відповідності з покладеними на них функціями. Оскільки держава сама нічого не створює (фінансові ресурси під приємств і населення надходять до державних фінансів за допо могою податкової системи, стра хових, митних, гарантних плате жів), то вона перерозподіляє частину ВНП на свої потреби, централізуючи її у загальнодер жавних фондах, насамперед у державному бюджеті. ДЕРЖАВНО ВЛАДНІ ПОВНОВАЖЕННЯ — повнова ження органу виконавчої влади щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані. 53
Д Е Р Ж А В Н О УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — особливий вид суспільних від носин, які виникають у процесі державного управління, діяльно сті свідомо вольового та організа ційного характеру, що встано влюються у ході взаємної діяль ності, в яких їхні учасники від чувають на собі державно упра влінську дію, що відповідає меті держави, визначається економіч ними та політичними основами суспільного устрою. ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ (від лат. de — заперечення, centrum — основний центр) — 1) процес передачі частини функцій та пов новажень вищими рівнями упра вління нижчим (від централь них органів виконавчої влади до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самов рядування); 2) у широкому розу мінні — ослаблення або скасу вання централізації. Д И В І З І О Н А Л Ь Н А СТРУКТУРА (від англ. division — відділення) — ієрархічний тип організаційної структури, що характеризується поєнанням централізованої координації з децентралізованим управлінням. Ключовими фігурами в управлін ні організаціями з Д.с. стають не керівники функціональних підрозділів, а управлінці, що очолюють виробничі відділи. 54
Тому одним з основних завдань керівництва такою організацією є гармонізація інтересів усієї організації з інтересами окремих її дільниць. ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА — професійна діяльність, спря мована на практичну реалізацію зовнішньої політики держави, захист національних інтересів у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном. ДИРЕКТИВА (франц. directi ve — розпорядження) — розпоря дження, керівна вказівка, наста нова, що її дають вищестоящі органи нижчестоящим, керівник — підлеглим. У США Д. назива ють акти, які видає президент. Д И С К Р Е Ц І Й Н І ПОВНОВАЖЕННЯ (фр. discr?tionnaire — залежний від власного розсуду, довільний) — право глави держави, глави уряду, інших посадових осіб органів дер жавної влади діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону. Такими умовами можуть бути над звичайні обставини, парламентсь ка чи урядова криза. Особливо часто Д.п. здійснюються працівни ками правоохоронних органів. Д И С Ц И П Л І Н А Р Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид юридичної відповідальності у
державному управлінні, яка настає при порушенні держав ним службовцем обов'язків додержання дисципліни праці, правил внутрішнього розпоряд ку органу державної влади, за невиконання або недостатнє виконання службових обов'яз ків. Д.в. пов'язана з наявністю трудових відносин, розрахована на осіб, які перебувають на дер жавній службі, і є найбільш важливою з практичної та юри дичної точок зору. ДІЛОВОДСТВО — сукупність процесів, що забезпечують доку ментування управлінської інформації і організацію роботи зі службовими документами в процесі реалізації управлінсь ких функцій. У процесі Д. беруть участь усі працівники апарату управління: одні готують доку менти, другі доводять їх до без посередніх виконавців, треті організовують їх реалізацію, четверті здійснюють контроль за виконанням даних документів, інші керуються ними у своїй практичній роботі. Основні пра вила роботи з документами в органах виконавчої влади Украї ни регулюються Примірною інструкцією з діловодства в міні стерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республі ки Крим, місцевих органах вико навчої влади, затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. ДОБІР ПЕРСОНАЛУ — 1) про цес оцінки професійних якостей кола претендентів, визначення придатності кожного з них для виконання посадових обов'язків; 2) комплекс заходів, виконання яких має забезпечити відповід ність індивідуально психологіч них особливостей кандидата на державну службу вимогам про фесійно посадової діяльності в органах державної влади. Д.п. складається із двох етапів — набору і відбору персоналу. Д.п. проводиться з внутрішніх і зов нішніх джерел. У світовій прак тиці існує декілька способів добо ру претендентів на державну службу: на конкурсній основі та за допомогою професійних екза менів (тестів або іспитів). Най більш розповсюдженими метода ми відбору конкретного кандида та на вакантну посаду є випробу вання, тестування, співбесіда, інтерв'ю. В Україні розроблено рекомендації щодо прийняття на державну службу на конкурсній основі, поза конкурсом, шляхом стажування. Прийняття на дер жавну службу згідно зі ст. 15 Закону України "Про державну службу", в основному, здійсню ється на конкурсній основі (див. Конкурс). Цей принципово новий для нашої країни спосіб прий няття на державну службу є най 55
більш поширеним, оскільки питома вага державних службов ців, посади яких заміщаються на таких засадах, становить понад 95 відсотків. Крім конкурсного порядку прийняття на посади третьої сьомої категорій держав них службовців існують посади, зарахування на які може здій снюватися без проведення кон курсу (див. Позаконкурсний при йом на державну службу). ДОВІРА ПАРЛАМЕНТУ — підтримка уряду парламентом (нижньою палатою). Конститу ційно правовий інститут Д.п. діє у країнах з парламентськими і деякими змішаними формами державного правління. Д.п. передбачає формування уряду на основі партії чи коаліції партій парламентської більшості та отримання ним вотуму довіри у парламенті (див. Інвеститура уряду). Уряд несе політичну від повідальність за свою діяльність перед законодавчим органом, який може висловити йому вотум недовіри і відправити у відставку (див. Вотум недовіри). ДОЗВІЛЬНІ ОРГАНИ — орга ни виконавчої влади, органи міс цевого самоврядування, їх поса дові особи, а також підприєм ства, установи, організації, упов новажені відповідно до закону видавати документи дозвільного зхарактеру. 56
ДОКУМЕНТ (від лат. documen tum — повчальний приклад, взі рець, доказ) — матеріальний носій інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини, призначений для її обробки і пере дачі в часі та просторі. У найпоши ренішому розумінні Д. вважаєть ся будь який діловий текст, що містить інформацію у зафіксова ному вигляді. Д. можуть бути зафіксовані на пепері, диску, фотоплівці, дискеті тощо. Відомо сті, що містяться в Д., мають бути прийнятними для обробки люди ною або машиною і мати, згідно з чинним законодавством, правове значення. В управлінській прак тиці використовуються переваж но текстові Д., зафіксовані у пись мовий спосіб. Ці. Д. називаються управлінськими. Основними і обов'язковими вимогами для всіх Д. є положення про те, що Д.: а) має видаватися, прийматися пов новажним органом або особою від повідно до їх функцій, компетент ності; б) не повинен суперечити законодавчо нормативним актам; в) має бути достовірним, базувати ся на аналізі, фактах і містити конкретні висновки, реальні про позиції і вказівки. Д. складається за встановленою формою, відпо відно редагується і оформлюється. Д О К У М Е Н Т О О Б І Г ОРГАНІЗАЦІЇ — специфічна технологія діловодного процесу,
який є сукупністю взаємопов'я заних процедур, що забезпечу ють рух документів в установі з моменту їх створення чи посту плення і до завершення виконан ня чи відправки. Д.о. складаєть ся з роботи із вхідною, внутріш ньою та вихідною документа цією. Зокрема, його складовими є: попередній розгляд докумен тів; реєстрація документів; резо люція посадової особи; офор млення документів; датування документів; індексація докумен тів; узгодження документів; засвідчення документів; затвер дження документів. ДОКУМЕНТУВАННЯ — регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими прави лами, що забезпечує її юридичну силу, та спрямований на збере ження всієї документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органу держав ної влади та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця документація становить цінність. ДОПОМІЖНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — функції, що виходять із допоміжних завдань управління, безпосередньо не впливають на діяльність об'єкта управління, однак, покликані забезпечувати реалізацію основ них і загальних функцій держав ного управління, а також жит
тєздатність самого органу вико навчої влади та його структурних підрозділів. Саме в цьому й поля гає їх забезпечувальний та допо міжний характер. Прикметною рисою Д.ф.у. є спільність для всіх управлінських структур, без них діяльність останніх є неможли вою. Серед Д.ф.у. виділяють такі: управління людськими ресурса ми (див. Управління персона лом); бюджетна функція (див. Бюджетна функція), юридично судова функція (див. Юридична функція управління); діловодство (див. Діловодство) і документу вання (див. Документування); зв'язки з громадськістю (див. Зв'язки з громадськістю). ДОРУЧЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ — нормативний акт, що видається Президентом Украї ни за результатами його робочих зустрічей, поїздок у регіони Укра їни або з нагальних питань, що потребують оперативного вирі шення і не передбачені актами глави держави. Після підписання доручення Президентом України, Глава Адміністрації Президента України затверджує план контро лю за його виконанням. ДОТАЦІЯ (лат. dotatio — дар, пожертвування, від лат. doto — наділяю) — кошти, що переда ються з державного бюджету міс цевим бюджетам, або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим 57
бюджетам нижчого рівня безпо воротно для збалансування їх доходів і видатків. Розрізняють бюджетні Д. та Д. окремим орга нізаціям. ДУАЛІЗМ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (лат. dualis — двоїстий) — форма здійснення виконавчої влади, коли повноваження, при таманні главі виконавчої влади розподілені між двома суб'єкта ми — главою держави і прем'єр міністром. Дуалізм керівного центру урядової організації (дво їстий центр) характеризується так званою біцефальністю (двого лів'ям) — тобто певною подвій ною підпорядкованістю виконав чої влади. Зміст такого розподілу визначається конституційними нормами і державно політичною практикою країни. Д.в.в. має місце у країнах зі змішаними (президентсько парламентськи ми) формами державного пра вління, де всенародно обраний президент наділений широкими повноваженнями, перед яким уряд несе політичну відповідаль ність. Здійснення урядом повно важень виконавчої влади, як правило, відбувається під безпо середнім керівництвом і контро лем глави держави. Саме така модель функціонує сьогодні в Україні, де повнова ження у сфері виконавчої влади розподілені між Президентом України та Прем'єр міністром 58
України, що на практиці призво дить до дублювання функцій, конкуренції, певних розходжень між Кабінетом Міністрів і главою держави, Адміністрацією Прези дента, обласними державними адміністраціями. Модель, що сьогодні склалася в нашій держа ві, призвела до фактичного функ ціонування у сфері виконавчої влади двох паралельних владних структур — президентської та урядової. Її специфічність харак теризується різним відношенням цих суб'єктів до виконавчої влади. Якщо уряд є окремою структурною ланкою системи органів виконавчої влади, то глава держави належить до неї лише функціонально. Згідно з моделлю двоїстого центру та від повідно до Конституції України, уряд не повинен відігравати дру горядну роль у сфері виконавчої влади, навпаки, саме цей орган має бути вищим у структурі цієї гілки влади, покликаний реалі зовувати всі основні функції виконавчої влади. На жаль, сьогодні в Україні склалася система, що не відпові дає зазначеним принципам функціонування виконавчої влади. Найбільш негативним фактором є те, що за президент ською структурою закріплюєть ся постійно зростаюча реальна влада, тоді як урядовій відво диться роль виконавця політики, що формується першою структу
рою. Такий стан є результатом політичного компромісу між парламентом та всенародно обра ним президентом, метою якого є
уникнення прямої конфронтації та бажання максимального під порядкування один одного.
Е
Е К О Н О М І Ч Н А РАЦІОНАЛЬНІСТЬ — концеп ція теорії мотивації, основною ідеєю якої є вплив економічних стимулів на вмотивованість пра цівників без урахування соціаль них аспектів людської поведінки. Е К О Н О М І Ч Н Е СТИМУЛЮВАННЯ — метод дер жавного управління, який поля гає у сприянні розвитку науково технічного прогресу, планово ін дикативного регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки в цілому та її складових сфер і галузей. Е.с. реалізується шля хом запровадження: державних дотацій та субсидій, бюджетних позик, пільг в оподаткуванні, встановлення квот на виробниц тво певних видів продукції, регу лювання нижніх для товарови робників і верхніх для спожива чів рівнів цін, стимулювання цінами і матеріально технічними ресурсами. ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — система при йомів і засобів прямої дії на суб'єкти підприємницької діяль ності шляхом запровадження фінансово економічних законів і грошово кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнен ня високих економічних резуль татів. До Е.м.у. належать такі: 1) індикативне планування (див. Індикативне планування); 2) державне регулювання (див. Дер жавне регулювання); 3) грошово кредитна та фінансова політика (див. Грошово кредитна та фінансова політика); 4) конку рентна політика (див. Конку рентна політика); 5) вплив на ринкове ціноутворення; 6) подат кова політика (див. Податкова політика); 7) економічне стиму лювання (див. Економічне сти мулювання). ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — уособлення господарсько організаційних завдань держави, що виходять від керованого об'єкта — націо нального господарства країни, спрямованих на гармонійне поєд нання приватних і суспільних інтересів окремих індивідів, гос подарств, соціальних груп, з метою забезпечення ефективно сті функціонування ринкової 59
економіки, справедливого розпо ділу доходів та сприяння мак роекономічному зростанню і ста більності економіки. До Е.ф.у. належать такі: 1) забезпечення правової бази і суспільної атмо сфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової еконо міки; 2) загальна координація економічної політики; 3) захист та заохочення конкуренції; 4) регулювання грошового обігу та діяльності комерційних банків; 5) контроль за оплатою праці; 6) контроль за рівнем інфляції та зайнятості. ЕКСПЕРТИЗА ЦІННОСТІ ДОКУМЕНТІВ — всебічне вив чення документів з метою їх вне сення до Національного архівно го фонду або вилучення з нього та встановлення термінів зберіган ня. Е.ц.д. проводиться експерт ними та експертно перевірними комісіями за участю власника документів або його законних представників. Експертні комісії утворюються в архівних відділах районних державних адміністра цій, архівних відділах міських рад, на підприємствах, в устано вах та організаціях за рішенням їх керівників. ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електрон них даних, включаючи обов'яз кові реквізити документа. 60
Е Л Е К Т Р О Н Н И Й ДОКУМЕНТООБІГ — сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, викори стання та знищення електронних документів, які використовують ся із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержан ня таких документів. "ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД" — електронна інформаційна систе ма, віртуальний інформаційний простір взаємодії уряду та грома дян, що грунтується на синтезі інформаційно комунікативних технологій, нормативно правовій та інформаційно ресурсній базах, створений з метою інформаційно го забезпечення органів виконав чої влади, інформування гро мадськості про свою діяльність та досягнення прозорості в роботі. " Е.у." — це адаптація державного управління до нових вимог сус пільного розвитку за допомогою новітніх інформаційних і комуні каційних технологій. Досвід інших країн свідчить, що комп'ю терні технології "Е.у." значно поліпшують взаємодію органів виконавчої влади та їх структур них підрозділів, зменшують непродуктивну їх роботу. Підви щується ефективність державно управлінських рішень, оскільки проекти їх попередньо виставля ються на веб сторінки "Е.у." для
громадського обговорення. Під приємці, промисловці, вчені, інші громадяни подають при цьому цінні пропозиції та оригінальні ідеї, що дають значний економіч ний та соціальний ефект. В Україні надання інформа ційних та інших послуг з викори станням електронної інформа ційної системи "Е.у." здійсню ється відповідно до Переліку і Порядку, затвердженого Нака зом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15.08.2003 р. (див. Інформаційні послуги). ЕЛЕКТРОННИЙ ЦИФРОВИЙ ПІДПИС — підпис посадової особи в електронній формі, який додається до інших електронних даних або логічно з ними пов'яза ний, призначений для ідентифі кації підписувача цих даних шляхом його накладення на електронний документ. ЕТАТИЗМ (франц. ?tatisme, від ?tat — держава) — 1) докрина, яка обгрунтовує необхідність активного втручання держави та її органів в соціально економічне та політичне життя суспільства. Е. призводить до надмірної цен тралізації, регламентації та бюрократизації суспільних про цесів; 2) тип політичної свідомо сті, згідно з яким держава розгля дається як важливий інтегрую чий фактор; 3) напрям політичної
думки, що розглядав державу як "благо". Яскравими його пред ставниками є Платон, Арісто тель, Макіавеллі, Гегель. Уперше термін "етатизм" виник у Фран ції у 80 х роках ХІХ ст. і означав політичну доктрину, яка вимага ла поширення повноважень дер жави на всі сфери життя. ЕТИКА ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ (лат. ethica, від грец. ethos — вдача, звичка) — система норм поведінки, сукуп ність моральних вимог і правил, які регулюють діяльність дер жавних службовців, визначаючи, що є допустимим, заохочується, а що вважається недозволенним для держслужбовця у різних ситуаціях. У нормах Е.д.с. втіле ні загальнолюдські моральні вимоги і заборони, конкретизова ні відносно особливостей держав ної служби (професійна етика) (див. Професійна етика). Основні вимоги до етики пра цівників органів державної влади України визначені у Загальних правилах поведінки державного службовця, які є уза гальненням стандартів поведін ки та доброчесності держслуж бовців (див. Загальні правила поведінки державного службов ця). Вони грунтуються на Кон ституції України та визначених законами України принципах державної служби, спрямовані на створення умов для підвищен 61
ня авторитету держслужби та зміцнення репутації чиновників, а також інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних служ бовців. Їх поведінка, по перше, має відповідати очікуванням гро мадськості й забезпечувати дові ру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реа лізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Кон ституцією і законами України; по друге, сприяти формуванню позитивного іміджу та авторите ту органів державної влади і дер жавної служби в цілому. ЕТИКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — нормативна основа діяльності органів вико навчої влади, що охоплює такі основні аспекти управління: фун даментальні права і свободи люди ни і громадянина; взаємні права і обов'язки державних службовців і громадян; раціональне співвідно шення справедливості та ефектив ності, свободи та рівності.
Е Ф Е К Т И В Н І С Т Ь ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ (від лат. effectivus — досягаючий певного ефекту, необхідного результату) — узагальнюючий показник, що характеризує спів відношення одержаних суспіль ством кінцевих результатів та сукупних витрат на його дося гнення. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — організаційно функ ціональний принцип, що означає необхідність функціонування інституту державної служби в режимі досягнення поставлених цілей з мінімально можливими витратами матеріальних і фінансо вих ресурсів. Основним елементом поняття Е.д.с. є оцінка показників (див. Оцінювання показників діяльності). Оцінка діяльності державної служби та її ефектив ність залежать від критеріїв та показників якості оцінювання, які поділяються на загальні (див. Загальні критерії та показники якості роботи державного служ бовця) та спеціальні.
ми постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" та Порядком інформаційного напов нення та технічного забезпечення Є.в. п.о.в.в. ЄДИНОНАЧАЛЬНІ ОРГАНИ — органи виконавчої влади у яких вирішення всіх важливих питань, що перебувають у компетенції цих органів, покладається на одну особу — керівника (міністра, голову дер жавного комітету, голову місцевої державної адміністрації, начальни ка управління), відповідального за діяльність органу в цілому. Однак і в єдиноначальних органах можуть утворюватися допоміжні колегі альні органи з дорадчими, консуль тативними функціями — колегії, комісії, комітети, ради, штаби тощо. Кожне питання попередньо опрацьовується у структурних підрозділах і на підставі доповіді вирішується керівником. До Є.о. належать: міністерства, державні комітети, центральні органи вико навчої влади зі спеціальним стату сом, місцеві державні адміністрації та їх структурні підрозділи.
ЄДИНОНАЧАЛЬНІСТЬ — принцип державного управління, відповідно до якого керівництво органом виконавчої влади здій снюється однією особою — керів ником (міністром, головою держав ного комітету, головою місцевої державної адміністрації), який наділяється значними упра влінськими правами та обов'язка ми і несе персональну відповідаль ність за діяльність органу в цілому. ЄДНІСТЬ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — органі заційно функціональний принцип державної служби, що означає, що, по перше, в державі має впро ваджуватися єдина державна полі тика у зазначеній сфері; по друге, діє єдина законодавча база, що регулює відносини у сфері держ служби; по третє, незважаючи на функціональну різноманітність посад державних службовців, усі вони діють у межах єдиної, скоор динованої з єдиного керівного цен тру системи. В нашій країні таким центральним органом виконавчої влади, що забезпечує функціо нальне управління державною службою, є Головне управління державної служби України.
Є
ЄДИНИЙ ВЕБ ПОРТАЛ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — центральна частина електронної інформаційної системи "Електрон ний Уряд", яка призначена для інтеграції веб сайтів, інших елек тронних інформаційних систем 62 органів виконавчої влади та надан ня послуг громадянам та юридич ним особам через мережу Інтернет. Склад інформації, яка надається органами виконавчої влади на власних веб сайтах, її структура та оформлення визначаються вимога
З
ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — категорія дер жавного управління, детермінована об'єктивними потребами відповід ної соціальної управлінської систе ми, в тому числі життєво важливи ми потребами адекватного об'єкта управління, що реалізуються в управлінській діяльності у формі функцій державного управління. 63
ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ РОБОТИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — показники щорічного оцінювання виконання державними службов цями покладених на них обов'язків і завдань, що характерні для всіх держслужбовців, та пов'язуються з конкретною діяльністю та очікува ними результатами. З.к.п.я.р.д.с. складаються з таких критеріїв: 1) виконання обов'язків і завдань ( обсяг роботи, що виконується; якість роботи; планування роботи); 2) професійна компетентність (про фесійні знання; професійні вміння і навички; уміння формулювати точку зору; готовність до дій, іні ціатива; оперативність мислення; працездатність та витривалість; відповідальність; самостійність; здатність до лідерства; здатність до накопичення, поновлення і творчо го застосування професійного дос віду); 3) етика поведінки (етика поведінки, стиль спілкування; спі вробітництво; дисциплінованість). Для керівних працівників додатко во встановлені такі критерії: здат ність до переговорів; уміння орга нізовувати роботу підлеглих; про фесіоналізм у керівництві роботою підрозділу; контроль; оцінка та заохочення співробітників. Дані критерії та показники якості робо ти держслужбовця оцінюються за рівнями якості виконання обов'яз ків і завдань: низьким, задовіль ним, добрим, високим (див. Оціню вання показників діяльності). 64
ЗАГАЛЬНІ НАУКОВІ МЕТОДИ — група підходів дослідження предмета державного управління, до якої належать такі методи: тра диційний (див. Традиційний науко вий підхід), інституційний (див. Інституційний науковий підхід), соціологічний (див. Соціологічний науковий підхід), комплексний (див. Комплексний науковий під хід), історичний (див. Історичний науковий підхід), культурологіч ний (див. Культурологічний науко вий підхід), біхевіористський (див. Біхевіористський науковий підхід). ЗАГАЛЬНІ ПІДЗАКОННІ НОРМАТВИНІ АКТИ — акти, які видаються вищим органом у систе мі органів виконавчої влади (уря дом), і дія яких розповсюджується на всі об'єкти державного упра вління у межах держави. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — форма публічно го проголошення стандартів пове дінки та доброчесності державних службовців, яких може очікувати від чиновника громадянин, сус пільство, держава. Даний доку мент, затверджений наказом Головного управління державної служби України 23 жовтня 2001 р., встановлює З.п.п.д.с. та наголо шує на можливості застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Правилами законів про працю, законами "Про дер
жавну службу", "Про боротьбу з корупцією", у разі порушення цих Правил. З.п.п.д.с. спрямовані на підвищення авторитету державної служби та державних службовців, адміністративної культури дер жавних службовців та вдоскона лення управлінської діяльності, зміни в громадській думці нега тивного іміджу державної служби. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ — принципи застосування методів державного управління для всього управлінсь кого процесу. Виділяють такі З.п.в.м.у.: принцип поєднання методів різної змістовної природи (напр., економічних, соціально психологічних, адміністративних та ін.); принцип адекватності, тобто відповідності методу упра влінським завданням; принцип своєчасності та оперативності; принцип ефективності у викори станні методів (вимагає вирішення проблеми з мінімально можливи ми організаційними ресурсами). ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — група принципів, що дозволяють уявити держслужбу як один з основних механізмів реалізації державної влади. З.п.д.с. визначаються Кон ституцією України, Законом України "Про державну службу", Загальними правилами поведінки державного службовця, іншими
законодавчими та нормативними актами. З.п.д.с. реалізуються в процесі практичної професійної діяльності державних службовців. До З.п.д.с. належать такі: служін ня українському народу та Укра їнській державі; демократизм, гуманізм і соціальна справедли вість; законність, що забезпечує пріоритет прав та свобод людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персо нальна відповідальність за вико нання посадових повноважень і дотримання службової дисциплі ни; політична неупередженість; відкритість, гласність та контро льованість. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ — універсальні закономірності, відносини і проце си, які притаманні державному управлінню і забезпечують ста більність системи виконавчої влади. Серед З.п.у. виділяють такі: законність (див. Законність), демократизм, публічність, єдино начальність (див. Єдиноначаль ність) і колегіальність (див. Коле гіальність), централізація (див. Централізація) і децентралізація (див. Децентралізація), плано вість, ефективність. ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — загаль ні, типові функції, які характерні для всіх управлінських зв'язків, 65
покликані створити умови для ефективної діяльності органів дер жавної влади, управлінського апа рату. До З.ф.д.с. належать такі: встановлення професійно кваліфі каційних характеристик посад державних службовців; макси мально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на осно ві їх ділових та професійних яко стей, заслуг і результатів роботи; статистичний облік кадрів дер жавної служби; оцінка раціональ ності та ефективності затрат на апарат; формування дійового кадрового резерву; відповідне матеріально технічне та техноло гічне забезпечення виконання дер жавними службовцями їх функ цій; організація професійного нав чання персоналу державної служ би; здійснення ефективного упра вління державною службою; роз робка форм публічної відповідаль ності державного апарату. ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — відносно відо кремлені напрями управлінської діяльності, що виходять із загаль них завдань державного управлін ня і є типовими для всього упра влінського процесу, та спрямовані на забезпечення ефективного функціонування апарату держав ного управління. З.ф.у. характери зуються тим, що здійснюються на всіх рівнях системи управління, розрізняються за обсягом і межами своєї реалізації відповідно до місця 66
в управлінській ієрархії. Ці функ ції є об'єктивно невід'ємними скла довими будь якого управлінського процесу, без них останній є нездій сненним, а їх зміст детермінований загальними закономірностями управління як соціально політич ного явища. До З.ф.у. належать: стратегічне планування (див. Стратегічне планування), прий няття управлінських рішень (див. Прийняття управлінського рішен ня), організаційна функція (див. Організаційна функція управлін ня), мотивація (див. Мотивіація), контрольна функція (див. Кон троль у державному управлінні). ЗАГАЛЬНООРГАНІЗАЦІЙНЕ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адміні стративний метод державного управління, який через закони, статути і положення загальноорга нізаційного характеру встановлює організаційну структуру і порядок функціонування соціальної систе ми в цілому. Наприклад, закон про державну службу, закон про кабі нет міністрів, закон про місцеві державні адміністрації тощо. До З.р. можна віднести регламенти організації роботи органів виконав чої влади (наприклад, Тимчасовий регламент засідань Кабінету Міні стрів України та його Президії). ЗАГАЛЬНОСИСТЕМНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функції, що відобра жають роль державної служби у
суспільстві, спрямовані на реаліза цію функцій і завдань держави, підтримки життєдіяльності сус пільства. До З.ф.д.с. відносяться: забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільни ми процесами; забезпечення опти мальної діяльності органів дер жавної влади відповідно до їх зав дань, функцій, повноважень і ком петенції на конституційних заса дах; захист прав та свобод людини і громадянина, реалізація їхніх інтересів; надання державних послуг фізичним та юридичним особам на високому рівні; створен ня умов для залучення на держав ну службу найбільш професійних та відданих справі кадрів — фахів ців нової генерації. ЗАКОННІСТЬ — основополож ний принцип державного упра вління, що визначає рівень демо кратичності суспільства. Він озна чає, що всі органи виконавчої влади та їх посадові та службові особи повинні чітко дотримувати норм права. Нормативно правові акти, що приймаються суб'єктами державного управління, мають відповідати положенням Консти туції та законам України. Грома дяни повинні мати гарантоване право, згідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Тобто, право має домінувати над владою, зокре ма над діяльністю органів вико навчої влади, унеможливлювати
свавілля з боку чиновників, ство рювати умови для широкого гро мадського контролю їхньої діяль ності, у т. ч., здійснення адміні стративними органами функцій державного управління. ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА (франц. initiative — ініціатива, почин, від лат. initium — початок) — офіційне внесення законопро екту до законодавчого органу від повідно до встановленої процеду ри. З.і. є початковою стадією зако нодавчого процесу, тобто встано вленого, як правило, конституці єю порядку прийняття закону. Зміст цієї стадії прямо пов'язаний з обов'язковістю відповідного пар ламенту розглянути даний зако нопроект на своєму засіданні. Право внесення законопроекту називається правом З.і. Суб'єкта ми права З.і. можуть бути: окремі депутати; групи депутатів; постій ні парламентські комітети (комі сії); парламентські фракції; пала та парламенту; уряд; глава держа ви; представницькі органи суб'єк тів федерації, автономних утво рень, місцевого самоврядування; вищі суди; громадсько політичні організації; групи (певне число) виборців тощо. Залежно від суб'єкта розрізняють парламент ську, урядову, народну і спеціаль ну З.і. Коло суб'єктів права З.і. залежить від форми державного правління, прийнятої в тій чи іншій державі. У країнах з парла 67
ментськими формами правління суб'єктами права З.і. є, як прави ло, тільки окремі депутати й уряд. У країнах зі змішаною формою державного правління це право належить також і президенту. У президентських республіках суб'єктами права З.і. визнані тіль ки окремі парламентарії. Майже в усіх країнах право З.і. практично зосереджене в руках уряду та його глави, а парламент працює відповідно до законодав чої програми уряду. Урядові зако нопроекти можуть бути внесені безпосередньо прем'єр міністром чи окремими міністрами депута тами або через депутатів — пред ставників парламентської більшо сті, на яку спирається уряд. З.і. зобов'язує парламент розглянути внесений законопроект на своєму засіданні, але не зобов'язує його прийняти. Конституція України передба чає серед суб'єктів З.і. Президен та, народних депутатів і Кабінет Міністрів (ст. 93). Крім того, пра вом З.і. наділений Національний банк України. Уряд України є головним розробником законопро ектів в силу того, що саме він має найбільші можливості для розроб ки високоякісних законопроектів і для їх проведення у Верховній Раді України. У країнах з парла ментською формою правління уряди вносять на розгляд парла менту від 95 до 100 відсотків усіх законопроектів. 68
ЗАКОНОПРОЕКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ — законопроектні роботи органів виконавчої влади, метою яких є розроблення проек тів законів. Згідно з Указом Прези дента "Про поліпшення законо проектної діяльності" від 29.11.2003 р. функції головного розробника проектів законів Укра їни, що вносяться Президентом України та Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України покладено на Міні стерство юстиції України. Органі заційне та інше забезпечення діяльності робочих груп, які утво рюються цим міністерством і, до складу яких включаються також представники інших заінтересова них державних органів, установ та організацій, учені, фахівці, надан ня їм інформації про міжнародний досвід правового розв'язання акту альних проблем розвитку суспіль ства і держави здійснює Центр правової реформи і законопроект них робіт при Міністерстві юстиції України. ЗАКРИТА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — систе ма, що характеризується обмеже ним доступом до державної служ би та низькою мобільністю служ бовців у межах міжвідомчих пере міщень. Урядова служба у З.с.д.с. сприймається як "вибрана еліта". Вищий корпус є замкненою гру пою, своєрідною "сімейною органі зацією", члени якої, як правило, є
випускниками одних і тих самих престижних навчальних закладів. Конкуренція кандидатів на держ службу підтримується шляхом суворих вступних іспитів чи висо ких оцінок загальноосвітнього тесту до відповідних навчальних закладів, визначених існуючою у певній країні системою. Прикла дом З.с.д.с. є Франція та Японія. ЗАОХОЧЕННЯ — важливий засіб впливу на державних служ бовців і зміцнення службової дис ципліни, що реалізується у формі заходів матеріального та мораль ного стимулювання, які застосову ються до державних службовців за сумлінне ставлення до своїх служ бових обов'язків. Виділяють такі види З.: а) заходи морального З. (оголошення подяки, нагороджен ня грамотою, почесною грамотою); б) заходи матеріального З. (нагоро дження цінним подарунком, імен ним подарунком, грошовою вина городою); в) дострокове присвоєн ня чергового рангу (звання, клас ного чину, кваліфікаційного класу, дипломатичного рангу); г) знаття раніше накладеного дисци плінарного стягнення; ґ) нагоро дження відомчими відзнаками, державними нагородами, при своєння почесних звань. ЗАЯВА — як правило, письмове звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріпле них Конституцією та чинним зако
нодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чин ного законодавства чи недоліки у діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлен ня думки щодо поліпшення їх діяльності. ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ — частина організації роботи з документами, сукупність засобів обліку та систематизації докумен тів з метою їх пошуку і використан ня у поточній діяльності установи. ЗБІРНИК — нормативний акт, що встановлює відповідні норми (час на роботи та послуги), і вида ється з метою нормативно мето дичного забезпечення діяльності суб'єктів управління, надавачів послуг населенню (напр., Збірник норм часу на роботи та послуги, що виконуються бюро технічної інвентаризації України). ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН — будь які викладені в письмовій (надіслані поштою або передані громадянином до відповідного органу особисто чи через уповнова жену ним особу) або усній (викла дені громадянином і записані поса довою особою на особистому при йомі) формі пропозиції (зауважен ня), заяви (клопотання) і скарги громадян до органів влади та їх посадових осіб. Звернення може 69
бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). З метою законодав чого врегулювання цієї конститу ційної норми 2 жовтня 1996 р. був прийнятий Закон України "Про звернення громадян". Він регулює питання практичної реалізації конституційного права: вносити в органи державної влади, об'єднан ня громадян (відповідно до їх ста туту) пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності; викривати недо ліки в роботі; оскаржувати дії посадових осіб, державних і гро мадських органів. З В О Р О Т Н И Й УПРАВЛІНСЬКИЙ ЗВ'ЯЗОК — зв'язок від об'єкта до суб'єкта управління, який надає інформа цію про стан об'єкта, його діяль ність щодо виконання рішень і є базою формування відповідних впливів на об'єкт управління. З.у.з. дає можливість знаходити найбільш оптимальні шляхи і засоби організації процесу регулю вання діяльності об'єкта управлін ня. Він синтезує дії внутрішнього та зовнішнього середовищ (стосов но певного об'єкта управління), що відображають численні причинно наслідкові зв'язки. ЗВ'ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ (від англ. public relations — відно сини з публікою, зв'язок з гро мадськістю) — функція управлін ня, яка сприяє встановленню та 70
підтриманню спілкування, вза єморозуміння та співробітництва між організацією та громадські стю. Вона включає в себе вирішен ня різних проблем: забезпечення керівництва інформацією про гро мадську думку та надання допомо ги у розробці відповідних заходів; забезпечення їх діяльності в інте ресах громадськості; підтримання управлінців у стані готовності до різних змін шляхом своєчасного передбачення тенденцій; викори стання досліджень та відкритого спілкування як основних засобів діяльності. ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ (службовим становищем) — умис не, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи служ бового становища всупереч інтере сам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду державним чи гро мадським інтересам або охороню ваним законом правам та інтере сам окремих фізичних чи юридич них осіб. За вчинення цього діяння передбачена кримінальна відпові дальність (ст. 364 Кримінального кодексу України) (див. Криміналь на відповідальність). ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — суспільно небезпечні протиправні діяння, що посягають на авторитет і правомірну діяльність органів
державної влади та органів місце вого самоврядування, підпри ємств, установ чи організацій незалежно від форми власності. ЗМІНА АКТІВ — внесення до управлінських актів певних нових доповнень, поправок змісту, виключення та включення статей, пунктів, абзаців та інших змін, які здійснюються в міру необхідності. Зміни та доповнення до акта вно сить орган, який видав цей акт. ЗМІСТОВНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ — мотивації, що ґрунтуються на внутрішніх спону каннях (потребах), які змушують людину діяти саме так, а не інакше, визначають структуру потреб людини і виявляють серед них такі, що мають пріоритетне значення. Цей вид методів пропонує способи аналізу індивідуальних потреб і їхнього задоволення. Класичними З.т.м. вважаються такі: теорія потреб Маслоу; теорія ЖВЗ Алдер фера; теорія двох факторів Герцбер га; теорія потреб МакКлеланда. ЗМІШАНІ (РІЗНОРІДНІ) НОРМАТИВНО ПРАВОВІ АКТИ — вид юридичних актів управлін ня, що містять одночасно норма тивні, індивідуальні та ненорма тивні приписи. Наприклад, розпо рядження голови обласної держав ної адміністрації з питання подо лання наслідків стихії може вклю чати, поряд з нормативними при
писами, також індивідуальні та процедурні правила, наглядово контрольні приписи. ЗОВНІШНЄ ПОГОДЖЕННЯ НОРМАТИВНОГО АКТА — пого дження, яке здійснюють заінтере совані органи виконавчої влади з відповідним оформленням розпо рядчого документа. ЗОВНІШНІЙ КОНТРОЛЬ — надвідомчий контроль з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно непідпорядкова них їм об'єктах, який в основно му стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид контролю здійснюється у таких формах: конституційний (див. Конститу ційний контроль), парламентсь кий (див. Парламентський кон троль), судовий (див. Судовий контроль), фінансовий (див. Фінансовий контроль), громадсь кий (див. Громадський кон троль) та прокурорський нагляд (див. Прокурорський нагляд). ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УРЯДУ — урядова діяльність у зовнішньополітичній та зовніш ньоекономічній сферах, спрямова на на: а) забезпечення виконання міжнародних договорів України, підписання міжнародних догово рів України, які укладаються від 71
імені Кабінету Міністрів України; б) організацію управління зовніш ньоекономічною діяльністю дер жави, митною справою, складання платіжного балансу України, забезпечення раціонального вико ристання державних валютних коштів; в) здійснення спільно із
Національним банком України валютного регулювання. З У П И Н Е Н Н Я Д І Ї НЕЗАКОННИХ АКТІВ — тимча совий юридичний захід, що пере дує процесові оспорювання закон ності акта в судовому порядку.
І
ІЄРАРХІЧНІСТЬ (грец. ierar chia, від hieros — священний і archia — влада) — система, в якій компоненти розташовані за рівнями й відповідно до принци пу ієрархії (від вищого до нижчо го) (див. Ієрархія). Система орга нів виконавчої влади побудована на засадах чіткої підпорядкова ності та субординації нижчестоя щих органів вищестоящим. Саме така організаційна структура дозволяє ефективно функціону вати управлінській системі та досягати поставленої мети. ІЄРАРХІЧНІСТЬ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — орга нізаційно функціональний прин цип, який характеризується системою відносин, побудованих на засадах чітко встановленої підлеглості нижчих органів дер жавної влади вищим, нижчих за посадою державних службовців — вищим. Він передбачає ство рення вертикалі управління з чітким розподілом завдань, пов новажень і функцій та унорму 72 вання підпорядкованості, під звітності та підконтрольності. Принцип І.с.д.с. є засадничим для функціонування системи органів виконавчої влади, саме він забезпечує дотримання єдино встановленої виконавчої дисци пліни на всіх рівнях державного апарату. ІЄРАРХІЯ — тип структурних відносин у складних багаторівне вих системах, які характеризу ються упорядкованістю, органі зованістю взаємодій між окреми ми рівнями по вертикалі. ІМІДЖ (англ. image — образ) — враження, яке орган виконав чої влади та його службовці спра вляють на громадян, і яке фіксу ється в їх свідомості у формі пев них емоційно забарвлених сте реотипних уявлень. ІМПІЧМЕНТ (англ. impe achment, від старофранц. empe echment — осуд, обвинувачення) — особливий порядок (процеду
ра) обвинувачення вищих поса дових осіб держави (президентів, міністрів, суддів та ін.) за грубі порушення ними законів до завершення терміну одержаних ними відповідно до конституції та законодавства повноважень. Процедура І. передбачена кон ституціями ряду країн, зокрема США, та в тій чи іншій формі — у Великій Британії, Франції, дея ких державах Латинської Аме рики. Конституцією України передбачено усунення Президен та України з поста в порядку І. у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Поря док проведення розслідування та винесення рішення про усунення глави держави в порядку І. передбачається ст. 111 Основного Закону України. І. у системі кон ституційних інститутів за своєю природою є позасудовим консти туційним процесом, за змістом якого Верховна Рада України у разі вчинення злочину Президен том України може достроково припинити його повноваження усунувши з поста. ІНВЕСТИТУРА УРЯДУ (від лат. investo — одягаю, наділяю) — процедура отримання довіри урядом через затвердження пар ламентом складу уряду та урядо вої програми. Відповідне рішен ня приймається абсолютною більшістю депутатських голосів. І.у. є неодмінною умовою для
отримання членами новопризна ченого уряду дозволу приступити до виконання своїх обов'язків. В Україні схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до п.11. ст.85 Конституції належить до повно важень Верховної Ради України. І Н Д И В І Д У А Л Ь Н А П О Л І Т И Ч Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МІНІСТРІВ — вид відповідально сті, наслідком якої може бути звільнення членів уряду з посади у будь який момент главою дер жави. Водночас кожен член уряду має право з політичних чи особи стих мотивів заявити главі держа ви про свою відставку. Заява про відставку на ім'я глави держави подається через прем'єр міністра, який зобов'язаний невідкладно доповісти про заяву главі держави і повідомити свої міркування сто совно прийняття чи неприйняття відставки. Відставка прем'єр мі ністра з будь яких причин тягне відставку уряду в цілому. Такий же наслідок настає і у випадку смерті глави уряду (див. Політич на відповідальність). І Н Д И В І Д У А Л Ь Н А ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ — регламентаційний документ, розроблений відповідно до кон кретної посади з урахуванням особливостей органу, підрозділу і конкретного працівника. 73
І Н Д И В І Д У А Л Ь Н Е СЛУЖБОВЕ ЗРОСТАННЯ — роз робка та реалізація стратегії і так тики максимального використан ня та розвитку власного творчого потенціалу державного службов ця, ділових якостей, навичок з метою досягнення високих результатів праці шляхом само виявлення, саморозвитку, само виховання, саморегуляції. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ МЕТОД ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ — спосіб ухвалення рішень у сфері держав ного управління, коли керівник ухвалює рішення одноособово. І Н Д И В І Д У А Л Ь Н І НОРМАТИВНО ПРАВОВІ АКТИ — вид юридичних актів управлін ня, основним призначенням яких є вирішення конкретних упра влінських справ і ситуацій. І.н. п.а. стосуються конкретних дій, випадків, організаційних заходів, фактів та спрямовані до конкрет них осіб, породжуючи при цьому індивідуальні правообов'язки. І.н. п.а. базуються на нормативних актах, реалізуючи їх в умовах пев них ситуацій, правових фактів, тобто мають одноразовий характер застосування, після чого просто вичерпуються. До І.н. п.а. нале жать: наказ, розпорядження тощо. І Н Д И К А Т И В Н Е ПЛАНУВАННЯ — економічний метод державного управління, 74
суттю якого є централізоване планування з використанням середньо й довгострокових пла нів і цільових програм з устано вленням подекуди деталізованих завдань і термінів їх виконання, з суворою системою моніторингу господарської діяльності, що органічно поєднує планові та ринкові чинники. І.п. має не директивний, а рекомендацій ний характер, планові докумен ти тут містять лише загальні кон тури державного прогнозу щодо бажаного розвитку економіки, включають рішення про держав ні витрати і капіталовкладення, про поточні витрати підпри ємств. Прямим завданням плану виступає координація викори стання державних ресурсів. І.п. складається з двох частин: індикативної та директивної. В першій — державні органи на основі аналізу функціонування економіки визначають та інфор мують підприємців про пріори тетні економічні цілі, варіанти прогнозів структурних змін, розвиток науки і техніки, дина міку найважливіших мате ріально фінансових пропозицій, зміну кон'юнктури внутрішньо го та зовнішнього ринків, рівень і співвідношення цін тощо. Дирек тивна частина містить бюджет ний план, параметри системи оподаткування, банківський про цент, ставки амортизації та роз робки державного замовлення.
До найбільш розповсюджених індикативно планових методів можна віднести такі: а) прогнози і перспективні плани економіч ного та соціального розвитку, а також екологічної безпеки; б) комплексні цільові програми подолання проблемних ситуацій; в) маркетингове прогнозування внутрішніх і зовнішніх ринків. ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНИХ СЕКРЕТАРІВ — інститут вищих посадовців адміністраторів в апаратах урядів і міністерств, який: а) сприяє політичній структурованості уряду; б) не зменшує владні повноваження міністра, а навпаки, дозволяє йому максимально зосередитися на ключових проблемах розро блення та реалізації державної політики у певному секторі дер жавного управління, визначенні політичних пріоритетів та стра тегічних напрямів роботи міні стерства та шляхів досягнення поставленої мети; в) дозволяє пов ністю покласти на держсекрета рів функцію адміністрування все редині відповідного центрального органу виконавчої влади. І.д.с. є досить поширеним у багатьох кра їнах Європи — Бельгії, Великій Британії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Польщі, Угорщині, Чехії та інших. В Україні І.д.с. був запроваджений Указом Пре зидента України 29 травня 2001 р., але, проіснувавши два роки, 26
травня 2003 р. був ліквідований ( див. Державний секретар, Дер жавний секретар Кабінету Міні стрів України). І Н С Т И Т У Ц І Й Н И Й НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль ний метод дослідження держав ного управління, який через зосередження на структурно функціональних засадах побудо ви системи органів виконавчої влади та формально правовій характеристиці політичної системи — дає можливість дослі дити взаємозалежність і взає мозв'язок між змінами інститу ційних структур апарату держав ного управління і змістом дер жавної політики. ІНСТРУКЦІЯ (від лат. instruc tio — введення, настанова) — нормативно правовий акт органу управління, який: 1) містить правила, що регулюють організа ційні, науково технічні, техно логічні, фінансові та інші спе ціальні аспекти діяльності орга ну, його структурних підрозді лів, посадових і службових осіб ( напр., Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в орга нах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незал ежно від форм власності, в засо бах масової інформації); 2) уста новлює порядок застосування 75
актів законодавства, прийнятих органами вищого рівня, або влас них актів, а також визначає порядок здійснення будь якої діяльності (напр., Інструкція про проведення виконавчих дій). І. належить до категорії розпоряд чих документів, що видаються міністерствами і установами, затверджується вищестоящими органами або керівниками орга нізацій. В І. зазначається об'єкт або коло питань, на які розповсю джуються її вимоги. Найбільш поширені І. з діловодства, поса дові, з техніки безпеки тощо. ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. integra tio — поповнення, відновлення) — процес досягнення єдності зусиль усіх підсистем (підрозді лів) організації для ефективного здійснення її функцій та цілей. ІНТЕРНЕТ (англ. Internet — букв. міжнародна мережа) — міжнародна глобальна комп'ю терна мережа, засіб модернізації, оскільки дає можливість вірту ального надання послуг з мен шою витратою коштів і часу. Зав дяки швидкому інформуванню І. сприяє діалогу держави з грома дянами, відкриває нові можливо сті безпосереднього залучення останніх до політичного життя. І. дозволяє спілкуватися й одер жувати інформацію різноманіт ними методами, серед яких елек тронна пошта (e mail), списки 76
поштового розсилання (listserv), групи новин (newsgroups), "все світня павутина" (Word Wide Web). Оприлюднення у мережі І. інформації про діяльність орга нів виконавчої влади здійснюєть ся шляхом упровадження та використання сучасних інформа ційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбува ються у державі. З метою ство рення потужної системи інфор маційного забезпечення органів виконавчої влади, системи інформування громадськості про свою діяльність та досягнення прозорості у роботі в Україні створено Єдиний веб портал органів виконавчої влади (див. Єдиний веб портал органів вико навчої влади). Прикладом нових підходів щодо інформування громадсько сті та забезпечення прозорості політики Уряду стало офіційне публікування на веб сторінці Кабінету Міністрів України (www.kmu.gov.ua) матеріалів до засідань урядових комітетів, порядків денних засідань Уряду та всіх прийнятих постанов і роз поряджень Кабінету Міністрів України. ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ (від лат. interpellatio — переривання про мови, порушення) — одна з форм притягнення уряду до політичної
відповідальності (парламентсь кий контроль за урядовою діяль ністю). І. — це сформульована одним або групою депутатів і подана у письмовій формі вимога (офіційний запит) до окремого міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу суспільно важливого конкретного питання або загальної політики. Від зви чайного запиту вона відрізняєть ся передусім процедурою внесен ня і правовими наслідками. І. вноситься на пленарному засі данні парламенту. Звичайно вимагається велика кількість підписів під текстом І., встано влюються жорсткі строки її подання та обговорення. Текст І. заздалегідь розсилається депута там та уряду. У пояснювальній записці до тексту І. зазначаються її причини і пропонуються стро ки відповіді уряду. За І. наступає відповідь глави уряду чи міні стра, обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Обговорення відповіді може викликати загальні дебати про довіру уряду. Незадовільна оцін ка парламентом відповіді, висло влення недовіри чи осуду дій можуть викликати відставку міністра чи уряду в цілому. Можливе також створення слід чої комісії. Уряд, зі свого боку, діючи через главу держави, може ініціювати розпуск парламенту. І. є дійовим засобом контролю за діяльністю уряду з боку опозиції.
І Н Ф О Р М А Ц І Й Н Е ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ — поєднання всієї інформації, що використову ється, специфічних засобів і мето дів її обробки, а також діяльності фахівців з ефективного викори стання даних, відомостей, знань в організації управління конкрет ною управлінською системою. І Н Ф О Р М А Ц І Й Н І ДОКУМЕНТИ — вид управлінсь ких документів, основним змі стом яких є інформація. До І.д. належать різні за змістом служ бові листи, довідки, доповідні записки, службові записки, пояснювальні записки, інформа ції, а також телеграми. ІНФОРМАЦІЙНІ ПОСЛУГИ — здійснення органами виконав чої влади у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної про дукції в електронному вигляді до відома споживачів з метою задо волення їх інформаційних потреб у державних (адміністративних) послугах. Можливість надання органом виконавчої влади певної послуги визначається готовністю цього органу влади надавати від повідну державну (адміністра тивну) послугу в електронній формі та потребою громадян і юридичних осіб у цій послузі. Розрізняються чотири види електронного подання І.п.: 1) 77
інформування (надання безпосе редньо інформації про державні (адміністративні) послуги). На веб сторінці розміщується повна інформація про послугу; найме нування послуги; адміністратив ний орган, що надає послугу; нормативні документи, що регу люють надання послуги; кон сультаційні матеріали; 2) одно стороння взаємодія (забезпечена можливість користувачу отрима ти електонну форму документа). На веб сторінці розміщуються електронні форми документів, які необхідні для отримання від повідної послуги. Забезпечується можливість користувачам послуг отримати та надрукувати ці форми документів, надаються інструктивні матеріали щодо їх заповнення; 3) двостороння взає модія (забезпечена можливість обробки електронної форми доку мента, включаючи ідентифіка цію). Забезпечується приймання органом виконавчої влади запов нених форм документів в елек тронному вигляді для надання відповідних послуг; 4) проведен ня трансакцій (електронна реалі зація можливостей прийняття рішень та їх доставка). Надання органами виконавчої влади І.п., які згідно із Законом України " Про електронний цифровий під пис" потребують ідентифікації суб'єктів правових відносин, здійснюється відповідно до цього Закону. І.п. надаються через 78
Єдиний веб портал органів вико навчої влади та через веб сайти органів виконавчої влади. Надання І.п. через Єдиний веб портал органів виконавчої влади здійснюється за такими цен тральними тематичними блока ми головної сторінки порталу: а) громадянам України (соціальний захист; правова допомога грома дянам; громадянство України; свобода пересування та вільний вибір місця проживання; право вий статус іноземців, осіб без гро мадянства; робота; сім'я, дім, житло; здоров'я; освіта; молодь; культура та духовність; еколо гія; виїзд за кордон; наука і тех нології; права людини; розвиток соціальної сфери села; проблеми соціальної групи; доходи; спорт і туризм; зв'язок, телекомунікації та інформатика); б) юридичним особам України (утворення під приємств, сертифікація і ліцен зування; макроекономіка; зов нішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; захист інтересів підприємств, регуля торна політика; фінансовий ринок); в) державним службов цям України (правові засади; кадрові питання; діловодство); г) міжнародній спільноті (в'їзд до України; бізнес в Україні; Украї на на світовій арені). ІНФОРМАЦІЙНІ СЛУЖБИ — структурні підрозділи органів влади, що виконують інформа
ційно аналітичні функції та забезпечують зв'язки із засобами масової інформації та громадсь кістю. До них належать: інфор маційні управління, управління внутрішньої політики, інформа ційно аналітичні підрозділи, прес служби, прес центри, упра вління і центри громадських зв'язків, прес бюро, прес секре тарі та прес аташе з відповідним апаратом. ІСТОРИЧНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загальний метод дос лідження державного управлін ня, який базується на досліджен ні системи виконавчої влади, виходячи з історичної парадигми та факторів, що впливають на її розвиток (політичних, економіч
них, соціальних, культурних тощо), та допомагає відстежува ти вплив зовнішнього середови ща в часовому просторі на упра влінську систему, передбачати та аналізувати її еволюцію, аде кватну викликам часу. Ґрунтую чись на тому, що система інсти тутів державної влади у кожен історичний період визначається конкретними суспільно політич ними факторами, притаманними цим періодам, І.н.п. дає можли вість установити переваги і недо ліки існуючої сьогодні в Україні структурно функціональної моделі виконавчої влади, стан її співвідношення та взаємодії з іншими гілками державної влади та окреслити підходи щодо її вдосконалення та оптимізації.
К
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ (франц. cabinet — уряд, члени уряду) — офіційна назва уряду в цілому або його частини у деяких країнах (Велика Британія, Індія, США, Японія та ін.). У країнах з парла ментською формою державного правління К.М. очолюється главою уряду, у президентських республі ках — главою держави. До складу К.М. входять провідні члени уряду, які очолюють найвпливові ші міністерства. В Україні названі категорії збігаються, що відобра жено у назві українського Уряду — "Кабінет Міністрів" (див. Кабінет Міністрів України). КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — вищий орган у системі органів виконавчої влади України, що здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві орга ни виконавчої влади, спрямо вуючи, координуючи та контро люючи їхню діяльність. Таким чином К.М.У. є центром вико навчої влади, колегіальним орга ном, своєрідним штабом з органі зації виконавчо розпорядчої діяльності всіх органів виконав чої влади держави, хоча чинне законодавство і не вживає такого терміну. Функціональне спряму 79
вання урядової діяльності кон кретизується через установлення завдань у фінансовій, інвестицій ній, податковій, економічній, соціальній, гуманітарній, науко во технічній, екологічній, право охоронній сферах, обороноздат ності та національної безпеки. У цих сферах К.М.У. забезпечує проведення відповідної держав ної політики та розробляє і здій снює загальнодержавні програми економічного, науково технічно го, соціального, культурного розвитку України. Пріоритетною є функція розроблення проекту закону про Державний бюджет і забезпечення виконання затвер дженого Верховною Радою Дер жавного бюджету України, подання парламенту звіту про його виконання. Важливою функцією К.М.У. є організація та забезпечення здійснення зов нішньоекономічної діяльності України, митної справи. Особли вої уваги набуває такий напрям діяльності Уряду, як спрямуван ня і координація роботи міні стерств, інших органів виконав чої влади. К.М.У. виконує й інші функції, визначені Конституці єю та законами України, актами Президента України. Напри клад, у ст. 93 Конституції Украї ни окремо визначена функція законодавчої ініціативи К.М.У. у Верховній Раді. До складу К.М.У. входять: Прем'єр міністр України, Перший віце прем'єр 80
міністр, три віце прем'єр міні стри, міністри. Склад К.М.У. формується Президентом Украї ни за певної участі Верховної Ради в термін, що не перевищує шістдесяти днів після припинен ня повноважень попереднього уряду. Розподіл функціональних повноважень між Прем'єр міні стром, Першим віце прем'єр мі ністром та віце прем'єр міністра ми України встановлюються постановами К.М.У. Новоутворе ний К.М.У. не пізніше ніж через 30 днів подає Верховній Раді України для схвалення Програ му своєї діяльності на весь термін повноважень. Цей документ містить концеп туальне викладення стратегії діяльності та засобів виконання завдань К.М.У. До Програми додається схема структури К.М.У. з інформацією про його персональний склад. Програма вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верхов ної Ради України. К.М.У. утво рюється на строк повноважень Президента України, тобто на п'ять років. У зв'язку із закін ченням терміну повноважень Президента чи дострокового їх припинення (відставка, імпіч мент, стан здоров'я, смерть) достроково припиняються й пов новаження К.М.У. Основною формою роботи К.М.У. є періо дичні засідання, на яких обгово
рюються питання і приймаються рішення відповідно до наданих йому повноважень. К.М.У. в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. КАДРОВА ПОЛІТИКА — виз начення стратегії і тактики, політичного курсу роботи з кад рами, що встановлює завдання організації, пов'язані із зовніш ньою кон'юнктурою (ринок праці, демографічна структура населення, політичний тиск, організаційні зміни), та завдання щодо ставленням до персоналу власної організації (система винагород, вирішення соціаль них питань, удосконалення системи професійного навчання). КАДРОВА РОБОТА — найва жливіший засіб реалізації кадро вої політики, що включає всю сукупність прийомів, заходів, методів, форм, пов'язаних із діяльністю персоналу, забезпе ченням органів державної влади кваліфікованими працівниками. КАДРОВА СЛУЖБА — струк турний підрозділ органу виконав чої влади, основною функцією якого є здійснення кадрового менеджменту. К.с. діє відповідно до Типового положення про кадро ву службу органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2
серпня 1996 р. К.с. виконують такі найважливіші завдання: соціально психологічна діагно стика; аналіз і регулювання гру пових та особистісних взаємин, стосунків керівника і підлеглих; управління виробничими і соціальними конфліктами, стре сами; інформаційне забезпечення системи кадрового управління; управління зайнятістю; оцінка й добір кандидатів на вакантні поса ди; аналіз кадрового потенціалу та потреби в кадрах; кадровий мар кетинг; планування і контроль ділової кар'єри; професійна та соціально психологічна адаптація працівників; управління трудо вою мотивацією; регулювання правових питань трудових відно син; дотримання вимог психофі зіології, ергономіки та естетики праці. К.с. зосереджуються на аналітичній та організаційній роботі кадрового менеджменту, аналізі ефективності діяльності органу виконавчої влади, його структурних підрозділів, профе сійної діяльності кожного держав ного службовця, прогнозуванні розвитку персоналу, плануванні кар'єри держслужбовців, забезпе чення їхнього навчання та моніто рингу ефективності роботи. КАДРОВЕ ПЛАНУВАННЯ — механізм реалізації концепції довгострокової, орієнтованої на майбутнє кадрової політики. Результати К.п. залежать від 81
внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх належать: аналіз змісту праці; аналіз відносної цінності праці; класифікація посад; аналіз результатів праці; продуктивність праці; оплата праці. До зовнішніх: вікова структура персоналу; проекція звільнення і ротації кадрів; про грамні цілі організації; бюджет організації; зміни в нормативно правових актах; ситуація на ринку праці; політичний клімат. Особливого значення сьогодні набув останній фактор, бо діяль ність персоналу органів виконав чої влади невіддільна від політич ного тиску, лобізму заінтересова них груп та інших впливів та зов нішніх викликів. Процес К.п. має три етапи: 1) оцінка наявних ресурсів, яка передбачає перевір ку відповідності персоналу орга нізації, її меті та цінностям; 2) розрахунок потреби в різних кате горіях працюючих на перспекти ву; 3) вироблення програми забез печення потреби в персоналі. Оче видно, що К.п. безпосередньо пов'язано з іншою функцією — професійним розвитком і підви щенням кваліфікації кадрів. КАДРОВИЙ РЕЗЕРВ — список осіб, що пропонуються на посади державних службовців і які вия вили бажання зайняти більш високу посаду, із числа професій но підготовлених працівників, які успішно виконують службові 82
обов'язки, виявляють ініціативу, володіють навичками роботи на комп'ютері, мають організаторсь кі здібності, необхідні для вико нання посадових обов'язків. Фор мування К.р. здійснюється на основі Положення про формуван ня кадрового резерву для держав ної служби, затвердженого поста новою Кабінету Міністрів Украї ни від 28 лютого 2001 р. КАР'ЄРА — суб'єктивно усві домлені власні судження праців ника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею. Тобто, К. — це поступове просування пра цівника службовими сходинами, зміна кваліфікаційних можливо стей, навиків, здібностей і розмі рів винагород, пов'язаних з його діяльністю. К. державних служ бовців складається з таких етапів: 1) входження (прийняття на дер жавну службу, ознайомлення з функціональними обов'язками, набуття першого досвіду); 2) ста новлення (соціалізація в колекти ві, формування системного уяв лення про структурно функціо нальні зв'язки, специфіку упра влінської праці); 3) сталості (ово лодіння професією, досягнення стійкого положення в колективі, подальше просування службови ми щаблями, самоутвердження); 4) зрілості (максимальне викори стання власного кар'єрного потен ціалу, нарощування авторитету);
5) завершення (високий статус, визнання професіоналізму та ком петентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати свої знання та досвід іншим). КАР'ЄРНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — систе ма державної служби, парадиг мою якої є перебування держав них службовців на державній службі протягом усієї професійної кар'єри, на якій вони здійснюють поступове просування службови ми сходинами в бік підвищення, збільшуючи відповідно сферу від повідальності. Підставою для вступу на держслужбу є диплом вищого навчального закладу і/або відповідні іспити. На початку кар'єри встановлюється випробу вальний термін або навчання. В основі просування по службі лежить встановлена законодав ством система рангів. К.м.д.с. обмежує можливості вступу на держслужбу в середині кар'єри і характеризується чітко вираже ним кар'єрним ростом. Найбільш чіткі ознаки К.м.д.с. простежу ються у Франції, Чехії, Японії, Кореї, Іспанії. КАР'ЄРНІ СЛУЖБОВЦІ — службовці, які обіймають посади на основі конкурсного відбору. КАТЕГОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — основні, най більш істотні та фундаментальні
поняття, що відображають най більш суттєві, закономірні упра влінські зв'язки та відносини, які є основою будівництва нової галузі науки державного упра вління, визначають рівень упра влінської думки, будучи логічни ми складовими пізнання системи державного управління в істо ричному аспекті. Умовно всі К.д.у. можна систематизувати так: 1) загальні категорії, що роз кривають процес державного управління: завдання державно го управління (див. Завдання державного управління), функції державного управління (див. Функції державного управління), повноваження органу виконавчої влади (див. Повноваження орга ну виконавчої влади), суб'єкти та об'єкти державного управлін ня (див. Суб'єкт управління, Об'єкт управління), управлінські (державно управлінські) відно сини (див. Державно управлінсь кі відносини), прямі та зворотні управлінські зв'язки (див. Пря мий управлінський зв'язок, Зво ротний управлінський зв'язок), управлінські (державно упра влінські) рішення (див. Упра влінське рішення), відповідаль ність у сфері державного упра вління (див. Відповідальність у державному управлінні), прохо дження державної служби (див. Проходження державної служ би); 2) категорії систематизуючо го характеру: виконавча влада ( 83
див. Виконавча влада), апарат державного управління (система органів виконавчої влади) (див. Апарат державного управління), орган виконавчої влади (див. Орган виконавчої влади), струк турний підрозділ, організаційна структура (див. Організаційна структура), державна служба (див. Державна служба), службо ва кар'єра (див. Службова кар'є ра), державна посада (див. Дер жавна посада), політичний діяч (див. Політичний діяч (політик), посадова особа (див. Посадова особа), службова особа (див. Служ бові особи), державний службо вець (див. Державний службо вець), правові акти управління (див. Правові акти управління); 3) категорії, що розкривають спе цифіку управлінської діяльності: механізми державного управлін ня (див. Механізми державного управління), управлінські техно логії (див. Управлінська техноло гія), методи державного управлін ня (див. Методи державного упра вління), форми управлінської діяльності (див. Форма упра влінської діяльності), принципи державного управління (див. Принципи державного управлін ня), принципи державної служби (див. Принципи державної служ би), культура управління (див. Культура управління), етика дер жавного службовця (див. Етика державного службовця).
КАТЕГОРІЯ ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — класифікаційний підхід визна чення місця посади в управлінсь кій ієрархії, згідно з яким посади систематизуються відповідно до організаційно правового рівня органу, який приймає на роботу держслужбовця, обсягу і харак теру компетенції на конкретній посаді, ролі і місця посади в структурі державного органу. Закон України "Про державну службу" встановив сім категорій посад державних службовців, згідно з якими державним служ бовцям присвоюються відповідні ранги (див. Ранг посади). Відне сення існуючих в Україні посад державних службовців, а також віднесення до відповідної катего рії нових посад державних служ бовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погоджен ням з відповідним державним органом. КЕЙСІАНСЬКА МОДЕЛЬ — активістський підхід, сформова ний у працях Джона Кейнса, полягає у розширенні ролі урядів за межі суто економічної політи ки у соціальну сферу. К.м. дер жавного втручання в економіку виникла з необхідності реагуван ня уряду на умови "великої депресії" 30 х років, коли тради ційний підхід у стилі "laissez fai re" (невтручання) виявився непридатним для виходу із гли
бин всесвітньої економічної кризи. Кейнсіанські ідеї того часу стали єдиною життєздатною альтернативою для капіталістич ної системи і панували аж до 80 х років. К.м. обґрунтовує політику регулювання через процентну ставку, яка змінюється завдяки зростанню (скороченню) пропо зиції грошей. Збільшення пропо зиції називається політикою "дешевих" грошей, скорочення пропозиції — політикою "доро гих" грошей. КЕРІВНИК ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ — посадо ва особа, яка, виходячи з харак теру та змісту повноважень, очо лює цей орган, розпоряджається його ресурсами, приймає рішен ня про їх використання і несе персональну відповідальність за його роботу. КЕРІВНИЦТВО — 1) керівний склад органу влади, до якого вхо дять керівник органу та його заступники; 2) інструктивний документ, який містить правила виконання чогось, настанови і норми поведінки в певній сфері роботи. КІБЕРНЕТИКА — наука про загальні закони управління (най перше про інформацію і зв'язок, безвідносно до природи упра влінського об'єкта), розглядаючи процес управління, як вплив
суб'єкта управління на об'єкт управління (прямий зв'язок) із контуром зворотного зв'язку, тобто механізмом гомеостазу (див. Прямий управлінський зв'я зок, Зворотний управлінський зв'язок). КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ — єдиний в організаційному від ношенні орган, що виконує функції місцевого органу вико навчої влади та паралельно вико навчі функції органу місцевого самоврядування — виконавчого органу Київської міської ради. З питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади К.м.д.а. підзвітна і підконтрольна Кабіне ту Міністрів України, а з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, — Київській міській раді. К.м.д.а. очолює особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом Укра їни призначається головою К.м.д.а. Як голова К.м.д.а. Київ ський міський голова з питань здійснення функцій виконавчої влади є відповідальним перед Президентом України і Кабіне том Міністрів України, підзвіт ним і підконтрольним Кабінету Міністрів України. Структура і склад, форми і процедури діяль ності К.м.д.а. є схожими із обла сною державною адміністрацією (див. Обласна державна адміні страція). 85
84
КІНЦЕВИЙ (підсумковий) КОНТРОЛЬ — контроль, що запроваджується після завер шення виконавчої процедури, тобто зворотний зв'язок викори стовується після того, як робота виконана. Фактично отримані результати порівнюють із встано вленими вимогами (норматива ми), ухвалюючи на основі цього висновок щодо окремої дії чи до цілої системи актів, здійснених протягом певного періоду. К Л А С И Ф І К А Ц І Я ДОКУМЕНТІВ — систематиза ція управлінських документів за відповідними ознаками (найме нування, походження, місце виникнення, призначення, напрям, форма, термін виконан ня, ступінь гласності, стадії ство рення, складність, термін збері гання, техніка відтворення, носій інформації) з метою покра щення роботи діловодних служб шляхом підвищення їх оператив ності при пошуку та розподілі службової інформації, доведення документа до адресата тощо. КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — чітко обґрунтоване розмежування органів виконавчої влади на види і групи, які відображають різно манітність зв'язків між органа ми, встановлюють критерії їх утворення та ознаки, що визна чають їх різновиди. Парадигмою 86
К.о.в.в. є критерії, за якими можна виділити найбільш типові та стійкі властивості різноманіт них органів системи виконавчої влади. Зазначені властивості характеризують вимоги, яким повинен відповідати орган, від несений до тієї чи іншої групи. Основу К.о.в.в. становлять чоти ри однорідних критерії: 1) спосіб утворення, реорганізації та лік відації органу, призначення на посаду та звільнення з посади його керівників. За цим критері єм органи виконавчої влади систематизуються таким чином: а) органи, які утворюються Вер ховною Радою України, Прези дентом України, представ ницькими органами влади; б) органи, керівники яких призна чаються та звільняються з посад за особливим порядком; в) орга ни, що утворюються міністер ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, міс цевими державними адміністра ціями; 2) територіальні масшта би діяльності: а) центральні (див. Центральні органи виконавчої влади); б) республіканські (див. Органи виконавчої влади Авто номної Республіки Крим); в) міс цеві (див. Місцева державна адміністрація); г) міжтериторі альні (див. Міжтериторіальні органи виконавчої влади); 3) характер, обсяг компетенції та зміст функцій органу: а) органи загальної компетенції (див. Орга
ни загальної компетенції); б) органи спеціальної компетенції (див. Органи спеціальної компе тенції); 4) порядок прийняття управлінських рішень: а) колегі альні органи (див. Колегіальні органи виконавчої влади); б) єдиноначальні органи (див. Єдиноначальні органи). КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — організація робочих місць в уста нові (організації) у групи на осно ві посадових обов'язків, повнова жень, відповідальності та вимог до кваліфікації. У міжнародній практиці в основу К.п.д.с. покла дено два критерії: перший — виз начення рангу посади (див. Ранг посади), другий — визначення рангу особи (див. Ранг особи). К.п.д.с. є засобом визначення обов'язків та умов відповідально сті за посадою, ієрархії взаємо відносин у всіх структурах дер жавної служби. В Україні, США та деяких інших країнах викори стовують метод визначення рангу посади. Ще один підхід передбачає К.п.д.с. на основі таких критеріїв: способу вступу на посаду та функцій, які закрі плені за посадою. Відповідно до першого, всі державні службовці поділяються на дві великі катего рії: службовці, які обіймають посади на основі конкурсного відбору — так звані кар'єрні службовці (див. Кар'єрні служ
бовці), та службовці, посади яких заміщуються шляхом виборів, призначення або за контрактом — позакар'єрні службовці (див. Позакар'єрні службовці). На основі класифікації посад в орга нах державної влади за змістом і характером діяльності, способа ми призначення та надання пов новажень можна виділити такі типи посад, що існують у сфері державного управління: а) полі тичні (див. Політичні посади); б) адміністративні (див. Адміні стративні посади); в) патрона тні (див. Патронатні посади). Згідно з даним класифікаційним підходом чітко простежується тенденція, відповідно до якої політичні та патронатні посади обіймають позакар'єрні службов ці, а адміністративні — переваж но кар'єрні державні службовці. КЛОПОТАННЯ — письмове звернення з проханням про виз нання за собою відповідного ста тусу, прав чи свобод. КОАЛІЦІЙНИЙ УРЯД (від лат. coalitio — союз) — уряд, створений на основі угоди між двома або кількома представле ними у парламенті політичними партіями (близькими за ідеологі єю чи програмними засадами) про спільну урядову програму. К.у. створюється у двох випад ках: а) коли жодна з партій за підсумками виборів не змогла 87
отримати у парламенті (нижній палаті) більшості місць, що дало б їй змогу сформувати однопар тійний уряд; б) коли країні загро жує серйозна небезпека (війна, стихійне лихо), що змушує пере важну більшість політичних сил консолідуватися задля відвер нення небезпеки. К.у. передбачає щонайменше двох політичних партнерів, які домовляються між собою про умови подальшої взає модії. Лідери партій, що входять до коаліції, розподіляють між собою міністерські пости в ході міжпартійних переговорів. Зал ежно від співвідношення чисель ності партійних фракцій у парла менті стосунки партнерів у коалі ції можуть бути рівноправними ( місця розподіляються шляхом консультацій, переговорів, ком промісів) чи нерівноправними (провідна партія надає іншим партнерам певні міністерства в обмін на політичну підтримку фракцій). Через можливі розхо дження між партіями К.у. менш стабільні, ніж однопартійні, тому часто виявляються нестійкими. Їх стабільність залежить від типу партійної системи, виборчої системи, стану економіки, фрак ційного поділу парламенту. КОЛЕГІАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — орга ни загальної компетенції, в яких управлінський процес здійсню ється колективно, але з керівни 88
ком на чолі. Такий колегіальний спосіб керівництва знайшов своє вираження у самій назві цих органів — рада, кабінет, колегія, комітет тощо. Кожен член К.о.в.в. володіє певними владни ми повноваженнями, і його думка враховується при ухвален ні рішення, яке приймається лише за наявності необхідно встановленого кворуму і виража ється у формі юридичних актів — постанов, рішень, наказів. КОЛЕГІАЛЬНІСТЬ (від лат. collegium — товариство, спіль ність) — принцип державного управління, відповідно до якого керівництво організацією здій снюється колегією — групою осіб, які мають рівні права та обов'язки, або дорадчі права у розв'язанні питань, що належать до компетенції даної організації (див. Колегіальні органи вико навчої влади). У діяльності орга нів виконавчої влади колегіальне вирішення питань є передумовою прийняття єдиначального рішен ня. К. передбачає поєднання загальної та особистої відпові дальності члена колегії за дору чену справу. КОЛЕГІЯ МІСЦЕВОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ — дорадчий орган, що утворюєть ся в місцевій державній адмін страції, для погодженого вирі шення питань, що належать до їх
компетенції, та для колективного і вільного обговорення найважли віших напрямів діяльності. Рішення про утворення К.м.д.а. приймається головою держадмі ністрації, ним же визначається кількісний склад згідно з Типо вим регламентом місцевої дер жавної адміністрації, затвердже ним Кабінетом Міністрів Украї ни. До складу К.м.д.а. входять: голова місцевої держадміністра ції (голова колегії), його перший заступник та заступники голови (за посадою), керівник апарату, керівники інших структурних підрозділів держадміністрації. У разі потреби — керівники терито ріальних органів центральних органів виконавчої влади, голови місцевих держадміністрацій нижчого рівня, посадові особи органів місцевого самоврядуван ня (за згодою). Члени К.м.д.а. затверджуються та увільняються від обов'язків головою держадмі ністрації. Організаційною фор мою роботи К.м.д.а. є засідання, які проводяться, як правило, один раз на місяць, позапланові — у міру потреби. Її рішення про водяться у життя, як правило, розпорядженнями голови місце вої держадміністрації. КОЛЕГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — дорадчий орган, що утворю ється в центральному органі виконавчої влади, для погодже
ного вирішення питань, що нале жать до їх компетенції, та для колективного і вільного обгово рення найважливіших напрямів діяльності. Рішення про утворен ня К.ц.о.в.в. приймається її керівником, а кількісний склад визначається Кабінетом Міні стрів України. До складу К.ц.о.в.в. входять: керівник (голова колегії), перший заступ ник та заступники керівника (за посадою), інші керівні працівни ки зазначеного органу. У разі потреби — керівники інших цен тральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, керів ники його територіальних орга нів, народні депутати України, представники інших органів дер жавної влади (за згодою). У випадках, передбачених поло женнями про відповідні цен тральні органи виконавчої влади, до складу колегій можуть входити представники громадсь ких організацій, творчих спілок, підприємств, наукових установ та інших організацій. Члени К.ц.о.в.в. затверджуються та увільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням керівника центрально го органу виконавчої влади. Організаційною формою роботи К.ц.о.в.в. є засідання, які прово дяться, як правило, один раз на 89
місяць, позапланові — у міру потреби. Її рішення проводяться у життя, як правило, наказами керівника центрального органу виконавчої влади. КОЛЕКТИВНІ АКТИ УПРАВЛІННЯ — акти, що прий маються колегіальним органом на спеціальному засідінні за резуль татами проведеного голосування (див. Постанова, Рішення). КОМІТЕТ (франц. comit?, від лат. commito — доручаю) — дер жавний колегіальний орган, що утворюється для вжиття спе ціальних заходів або керівництва певним сектором чи галуззю дер жавного управління (у СРСР — Державний Комітет Оборони, державні комітети України, комітети Верховної Ради Украї ни) (див. Державний комітет). КОМІТЕТ ЕКСПЕРТІВ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — експертно ана літичний орган у системі Організа ції Об'єднаних Націй, до якого входять 24 експерти з різних регіо нів планети, які призначаються на чотири роки за пропозицією Гене рального Секретаря ООН. До його функцій належить розробка про позицій у сфері державного упра вління та фінансів, що є основою рішень, які схвалюються Еконо мічною і Соціальною Радою ООН.
КОМПЕТЕНЦІЯ (від лат. com petentiо, від competо — взаємно прагну, відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання та повноважень (прав і обов'язків) (див. Повноваження органу виконавчої влади, Обов'язки), які надаються суб'єкту управління (органу або посадовій особі) для виконання відповідних завдань і функцій, та визначають його місце в апараті державного упра вління. К. державно владним шляхом встановлює обсяг і зміст діяльності суб'єкта державного управління з одночасним розме жуванням його функцій з функ ціями інших суб'єктів як по вер тикалі, так і по горизонталі упра влінської системи. Законодавче та підзаконне нормативно право ве оформлення функцій у відпо відних компетеційних актах виз начає міру кожного органу в загальному розподілі праці. К. через закріплення у відповідних правових актах завдань і необхідних для їх виконання повноважень дає можливість установити місце кожного органу в загальній структурі системи виконавчої влади, створити осно ви їх правової відповідальності. К О М П Е Т Е Н Ц І Я ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — вста новлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов'язків і предметів відання органів виконавчої влади та їх
посадових, службових осіб, які забезпечують здійснення функ цій і завдань виконавчої гілки влади. КОМПЛЕКСНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загальний метод дос лідження державного управлін ня, який, виходячи зі складності та неоднозначності у методоло гічному плані феномену виконав чої влади, дає можливість вийти за межі суто адміністративно управлінської сфери і застосува ти методи інших суспільно гума нітарних наук та наукових знань — політології, юридичної науки, менеджменту, історії, соціології, філософії, психології тощо. Це сприяє більш повному дослі дженню предмета науки та суттє вому підкріпленню методів упра влінської науки арсеналом і результатами досліджень згада них наук. КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА (від лат. concurro — стикаюсь, конкурую) — економічний метод державного управління, який на сучасному етапі передбачає здій снення комплексу заходів щодо формування ефективного конку рентного середовища, зменшен ня частки монопольного сектора в економіці, вдосконалення пра вил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єк тів природних монополій, змен
шення частки монопольного сек тора у внутрішньому валовому продукті, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інститу ційного забезпечення. КОНКУРС (від лат. сoncursus — збіг, зустріч, зіткнення) — різ новид змагання за встановлени ми правилами й у конкретні строки, що має на меті визначити найкращого серед осіб, які беруть у ньому участь, за певни ми критеріями, залежно від сфери та виду їхньої діяльності. К. є соціально правовим методом оцінювання ділових якостей пре тендентів, в основі якого лежать демократичні принципи: об'єк тивності, гласності, порівняльно сті та змагальності. Професійні, моральні, психофізіологічні яко сті претендентів вивчаються у певній послідовності за встано вленими правилами, що дає змогу відібрати на конкретні посади найкращих. К. є також основним засобом реалізації гро мадянами конституційного права на доступ до державної служби. Закріплення в законі конкурсного порядку заміщення посад державних службовців означає перехід від суто адміні стративних принципів у доборі кадрів до демократичних. Прий няття на державну службу згідно зі ст. 15 Закону України "Про державну службу", в основному, здійснюється на конкурсній 91
90
основі. Цей принципово новий для України спосіб прийняття на державну службу є найбільш поширеним, оскільки питома вага державних службовців, посади яких заміщаються на таких засадах, становить понад 95 відсотків. Процедура прове дення К. в Україні регламентова на Порядком проведення К. на заміщення вакантних посад дер жавних службовців, затвердже ним постановою Кабінету Міні стрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Конкурсний відбір на заміщення вакантних посад дер жавних службовців широко використовується на державній службі, зокрема при прийнятті на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, крім випадків, коли законами Украї ни встановлено інший порядок заміщення таких посад. К. про водиться поетапно і складається з таких стадій: 1) публікація ого лошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засо би масової інформації; 2) прийом документів від осіб, які бажають узяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповід ність встановленим вимогам; 3) проведення іспиту та відбір кан дидатів. К. вважається таким, що відбувся, лише за наявності всіх елементів у сукупності та дотримання послідовності та строків їх реалізації. 92
К О Н С Т И Т У Ц І Й Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — політи ко правова відповідальність, що застосовується до державних органів чи вищих посадових осіб держави за конституційні право порушення і виявляється в осо бливо негативних наслідках для суб'єкта конституційного право порушення. Конституційне пра вопорушення можна визначити як протиправні винні діяння органів влади або інших суб'єк тів, які посягають на форму пра вління, державний устрій та порядок утворення органів дер жави, конституційні права гро мадян. Формами К.в. є: скасу вання або призупинення дії анти конституційного (неконститу ційного) акта; усунення з поста в порядку імпічменту; офіційне визнання роботи державних органів, вищих посадових осіб незадовільною; дострокове при пинення повноважень, розфор мування вищим органом держав ної влади підпорядкованого орга ну. Наслідком К.в. є відставка прем'єр міністра, уряду, окремо го міністра, імпічмент глави дер жави, розпуск парламенту. КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ — перевірка консти туційності нормативно правових актів, дій органів публічної влади та офіційне нормативне тлумачення конституції та зако нів. Об'єктами К.к. можуть бути
звичайні закони, поправки до конституції, міжнародні догово ри, нормативні акти органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, гро мадських об'єднань. В Україні К.к. здійснює Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції. Сформульовані Конституційним Судом пояснення змісту поло жень Основного Закону та зако нів є обов'язковими для виконан ня всіма суб'єктами, незалежно від того, погоджуються вони з таким розумінням приписів від повідних актів чи ні. Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закони, інші пра вові акти або їх окремі положен ня, що визнані неконституційни ми, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконсти туційність. Контрольні функції у сфері державного управління реалізуються Конституційним Судом при розгляді справ про конституційність актів вищого органу виконавчої влади — Кабі нету Міністрів; розгляді консти туційних подань; розгляді кон ституційних звернень. КОНСУЛЬТАНТ — держав ний службовець патронатної служби, що здійснює наукову експертизу, консультації і своє часне забезпечення керівника
необхідною інформацією з метою оперативного і якісного прийнят тя управлінського рішення. К. також координують консульта ційну роботу з проблем відповід ної галузі чи сфери державного управління. Контролюють, оці нюють і узагальнюють якість інформації, яка надається керів никові, аналізують можливі соціально економічні наслідки управлінських рішень. КОНСУЛЬТАТИВНА РАДА З ПИТАНЬ СПІВРОБІТНИЦТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ І КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — консультативно до радчий орган, утворений для проведення політичних консуль тацій та вироблення узгоджених рішень щодо реалізації держав ної політики і законодавчого забезпечення політичної та соціально економічної реформ. Основними завданнями К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. є: а) розро блення узгоджених пропозицій щодо реалізації державної полі тики, забезпечення проведення демократичних виборів Прези дента України, вирішення нагальних питань соціально еко номічного розвитку держави шляхом політичних консульта цій; б) удосконалення механізмів взаємодії Верховної Ради Украї ни і Кабінету Міністрів України, спрямованої на реалізацію зав дань політичної реформи та 93
соціально ринкової трансформа ції економіки України та інших цілей, визначених Політичною угодою між коаліцією депутатсь ких фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України четвер того скликання і коаліційним Кабінетом Міністрів України про створення парламентсько урядо вої коаліції; в) підвищення ефек тивності законотворчої діяльно сті шляхом узгодження планів законодавчих ініціатив, прий няття системних і якісних актів законодавства, сприяння їх реа лізації; г) вирішення інших акту альних питань, що мають важли ве суспільно політичне та соціально економічне значення. К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. очолюють співголови, якими є Голова Вер ховної Ради (за згодою) та Прем'єр міністр України, а до її складу входять керівники депу татських фракцій і груп та голо ви політичних партій, що пред ставлені у Верховній Раді Украї ни та увійшли до коаліції депу татських фракцій і депутатських груп у парламенті, Глава Адміні страції Президента України, віце прем'єр міністри України, Керівник Апарату Верховної Ради України, Міністр Кабінету Міністрів України, Постійний представник Президента Украї ни у Верховній Раді України, Міністр України у зв'язках з Вер ховною Радою України, Постій ний представник Кабінету Міні 94
стрів України у Верховній Раді України. Персональний склад К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. затверджу ється Кабінетом Міністрів Украї ни з урахуванням пропозицій коаліції депутатських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України. Утворення К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. сприяє поглибленню співпраці та солі дарної відповідальності парла менту та уряду. К О Н С У Л Ь Т А Ц І Ї З ГРОМАДСЬКІСТЮ — форма залучення громадян до участі в управлінні державними справа ми, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконав чої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозо рості в діяльності цих органів. К.з.г. проводяться з питань, що стосуються суспільно економіч ного розвитку держави та життє вих інтересів широких верств населення. В обов'язковому порядку проводяться К.з.г. щодо: проектів нормативно пра вових актів, які стосуються прав, свобод і законних інтересів гро мадян; проектів державних і регіональних програм економіч ного, соціального і культурного розвитку, рішень щодо ходу їх виконання; звітів головних роз порядників коштів Державного бюджету України про витрачан ня бюджетних коштів за мину
лий рік; інформації про роботу Кабінету Міністрів України, цен тральних і місцевих органів виконавчої влади. К.з.г. прово дяться у формі публічного гро мадського обговорення (безпосе редня форма) (див. Публічне гро мадське обговорення) та вивчен ня громадської думки (опосеред кована форма) (див. Вивчення громадської думки). Результати проведення К.з.г. ураховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій роботі. Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при органах виконавчої влади утворюються громадські ради, які діють на підстві положень, що затверджуються цими орга нами (див. Громадські ради). КОНТРАСИГНАТУРА (кон трасигнація) (лат. contrasignatu ra — міністерський підпис, від contra — проти і signo — підпи сую) — політико правовий інсти тут, що забезпечує гарантії від зловживань з боку глави держа ви і глави уряду, через процедуру підписання рішень глави держа ви главою уряду та відповідним міністром, відповідальним за акт та його виконання, у випадках, передбачених конституцією. Конституція України передбачає К. актів Президента України,
виданих у межах тільки його окремих повноважень (ст. 106). КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ — важлива складова діловодства, суттю якої є практична робота щодо здійснення поточного нагляду за станом виконання призначеними особами тих чи інших організаційно розпоряд чих документів. Контролю підля гають зареєстровані документи, в яких встановлене певне завдан ня. Здійснення безпосереднього контролю за виконанням доку ментів в органах виконавчої влади покладається на спеціаль но створені контрольні служби (див. Контрольна служба). Зав данням контролю за виконанням документів є забезпечення своє часного та якісного їх виконан ня. Обов'язково контролюється виконання законів України, постанов Верховної Ради Украї ни, указів, розпоряджень та доручень Президента України, постанов та розпоряджень Кабі нету Міністрів України, запитів та звернень народних депутатів України. Відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені у розпорядчому документі (розпорядженні, рішенні, дорученні тощо), резо люції керівника та безпосередні виконавці. Контроль за виконан ням документів в установі перед бачає: постановку документів (доручень) на контроль, форму 95
вання картотеки контрольова них документів; перевірку своє часного доведення документів до виконавців; попередні перевірки і регулювання ходу виконання; облік і узагальнення результатів контролю за виконанням доку ментів (доручень); інформування керівника про хід та підсумки виконання документів (дору чень); повідомлення про хід і під сумки виконання документів на оперативних, апаратних нара дах, засіданнях колегіальних органів; зняття документів з кон тролю; формування картотеки виконаних документів. КОНТРОЛЬНА СЛУЖБА — спеціально створений структур ний підрозділ, що здійснює без посередній контроль за виконан ням документів в органах вико навчої влади. До К.с. відносяться структурні підрозділи з контро лю апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відділи контролю апарату обласних, Київської та Севасто польської міських державних адміністрацій. К.с. утворюється керівником відповідного міні стерства, іншого центрального орагану виконавчої влади, голо вою відповідної держадміністра ції з метою здійснення контролю за виконанням законів України, актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів та інших актів 96
центральних органів виконавчої влади і доручень керівництва центрального органу виконавчої влади, розпоряджень і доручень голови держадміністрації. К.с. підпорядковується керівнику органу виконавчої влади. Коор динацію заходів із забезпечення контролю та перевірки виконан ня актів та доручень Президента України, методичне забезпечен ня діяльності К.с. здійснює Головне контрольне управління Адміністрації Президента Украї ни, а щодо актів та доручень Уряду — Секретаріат Кабінету Міністрів України. КОНТРОЛЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ (від фр. controle — зустрічний, вторинний запис з метою перевірки першого) — 1) загальна функція державного управління, яка дає змогу порівня ти фактичний стан у тій чи іншій галузі чи сфері державного упра вління з вимогами, поставленими перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших управлінських функцій поставленим цілям (завданням); 2) процес забезпечення досягнення організацією своєї мети, що скла дається зі встановлення критеріїв, визначення фактично досягнутих результатів і запровадження корективів у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених
критеріїв. За ознакою об'єктів кон трольної діяльності К.д.у. буває: зовнішнім (див. Зовнішній кон троль) і внутрішнім (див. Вну трішній (адміністративний) контроль); за часовими параме трами: попередній (див. Поперед ній (превентивний) контроль), поточний (див. Поточний кон троль) і кінцевий (див. Кінцевий (підсумковий) контроль). КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ — ситуація, коли державний служ бовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупере джене та об'єктивне виконання службових обов'язків. КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conceptio — сприйняття) — документ, що розробляється державними орга нами з метою визначення основ них засад (напрямів, пріоритетів) реалізації державної політики у відповідній сфері, якою передба чаються заходи із вирішення кон кретної проблеми (напр., Концеп ція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу). КОНЦЕПЦІЯ БЮРОКРАТІЇ — ідея, сформульована М.Вебе ром на початку ХХ ст., розгляда
ла бюрократію як деяку норма тивну модель, ідеал, до якого мають прагнути організації. КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН — доктрина, що базується на визначальному впливі соціально психологічних чинників у зростанні продуктив ності праці, які подекуди є більш вагомими, ніж суто матеріальні стимули та високі технології. Засновники К.л.в. — учені Мері Паркер Фоллет (1868 1933) та Елтона Мейо (1880 1949). КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ — консультативно до радчий орган, створений з метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напря мів державної політики у сфері державної служби, об'єднання всіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби, її реформу вання згідно з вимогами Концеп ції адміністративної реформи. КООРДИНАЦІЯ (від ко… і лат. ordinatio — упорядкування) — метод управління, суттю якого є встановлення між суб'єктами і об'єктами державного управлін ня горизонтальних зв'язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих, з точки зору виз наченого критерію дій, що забез 97
печують досягнення запланова ного результату. Координаційні відносини розрізняються за вида ми: узгодження, предметно тех нологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ — право держави, частка якої визначається в статут ному фонді господарського товари ства, що включає право на упра вління цим товариством, отриман ня певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквіда ції відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими докумен тами. Залежно від ступеня корпо ративного контролю держави за прийняттям рішень щодо діяльно сті господарських товариств К.п.д. поділяються відповідно до їх обся гу на такі, що забезпечують кон троль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господар ських товариств (більш ніж 50 від сотків акцій), і такі, що неповною мірою забезпечують здійснення зазначеного контролю. До суб'єк тів управління К.п.д. відносяться: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, органи вико навчої влади, уповноважені Кабі нетом Міністрів України управля ти об'єктами державної власності, громадяни або юридичні особи, визначені за результатами конкур су, з якими укладено договір дору чення з управління К.п.д. 98
КОРУПЦІЯ (від лат. corruptio — підкуп, псування, занепад) — діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повно важень для одержання мате ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Законодавство багатьох країн визначає К. як кримінальний злочин. Згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупційними діяннями вважаються такі: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій мате ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у т. ч. прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) варто сті; б) одержання особою, уповно важеною на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, неру хомості або іншого майна з вико ристанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. КОШТОРИС ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ — основний плано вий документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання організа
цією своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відпо відно до бюджетних призначень. К Р И М І Н А Л Ь Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид юридичної відповідальності у державному управлінні, яка настає за так звані службові зло чини, які за характером та про явом порушень поділяються на три види: а) порушення повнова жень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недба лість, бездіяльність); б) переви щення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотри мання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повинна вирішуватися коле гіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо); в) вчинення акту, що входить до повнова жень, але з метою, яку не перед бачає закон (зловживання вла дою або службовим становищем, хабарництво, посадовий підлог).
КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ — діалектичне поєднання, сукуп ність теоретичних та практичних положень, принципів, норм і цін ностей, управлінська свідомість та мислення, переконання, громадсь кий обов'язок, відповідальність, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності. Предмет К.у. — це різні методи розв'язання різноманітних органі заційно управлінських проблем (формулювання мети, аналіз про блем, що заважають її досягнен ню, діагностика управлінських рішень); технологічні, комуніка тивні, організаційно структурні (чисельність управлінського апа рату, добір і розстановка кадрів) аспекти адміністрування. КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль ний метод дослідження держав ного управління, який дає можливість установити залеж ність управлінської поведінки суб'єктів державного управління від рівня культури суспільства.
Л
ЛАНКА УПРАВЛІННЯ — самостійний елемент структури управління, що здійснює одну чи декілька функцій управління, і наділений для цього певною ком петенцією для їх реалізації, виз наченою відповідальністю за виконання функцій та викори стання прав. До Л.у. відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, які викону ють відповідні функції управлін ня або їх частину. В основу утво рення Л.у. покладено виконання відділом певної управлінської функції. 99
ЛІНІЙНИЙ КЕРІВНИК — без посередній керівник, вказівки якого є обов'язковими до вико нання підлеглими. Л І Н І Й Н И Й Т И П ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ — форма управлінської структу ри, побудована тільки із взаємо підлеглих елементів апарату управління, на засадах єдинона чальності, коли ланки кожного низового рівня перебувають у відношенні безпосередньої ліній ної підлеглості до керівника більш високого рівня і, як наслі док, концентрацією всього ком плексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. ЛІНІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ — повноваження, що передаються безпосередньо від начальника до підлеглого. Л.п. створюють струн ку систему координації, коли всім відомі відповідальні особи, а також, у компетенції якого служ бовця знаходиться вирішення того чи іншого питання. Л І Н І Й Н О — ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ТИП ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ — форма управлінської структури, яка є поєднанням лінійного та функціонального управління. Л. ф.т.о.с. забезпечує новий поділ праці, за якого на лінійні ланки управління покладається функція 100
прийняття рішень та розпорядниц тва, а на функціональні — консуль тування, інформування, плануван ня, які необхідні для прийняття лінійним керівником управлінсь ких рішень. Лінійному керівникові в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, пла нів, програм допомагає спеціаль ний апарат (штаб), до якого входять функціональні підрозділи (служби, відділи, управління), які відповіда ють за конкретну функцію упра вління. Л. ф.т.о.с. потребує ство рення спеціальних колегій, рад, де лінійні керівники разом із експер тами та функціональними керівни ками (фахівцями) погоджують свої дії і рішення. ЛІЦЕНЗУВАННЯ — адміні стративний метод державного регу лювання підприємництва, який є своєрідним дозволом держави в особі її органів на певні дії суб'єктів господарювання у різних сферах підприємницької діяльності. Л. полягає у видачі, переоформленні та анулюванні ліцензій на надання послуг та контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов. ЛОГІЧНІ НАУКОВІ МЕТОДИ — група підходів пізнання пред мета державного управління, до якої належать такі наукові мето ди: системний (див. Системний науковий підхід), функціональ ний (див. Функціональний науко вий підхід), структурного аналізу
(див. Метод структурного аналі зу), структурно функціональний (див. Структурно функціональ ний науковий метод), аналізу і синтезу (див. Метод аналізу і син тезу), порівняльного аналізу (див. Метод порівняльного аналі зу), ситуаційний (див. Ситуацій
ний науковий підхід). До Л.н.м. також відносять інші теоретичні прийоми — індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та інші.
М
МАГІСТР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — освітньо ква ліфікаційний рівень фахівця зі спеціальності 8.150000 "Держав не управління", який на основі кваліфікації спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосуван ня та продукування нових знань для вирішення проблемних про фесійних завдань у галузі дер жавного управління. М.д.у. — випускник вищого навчального закладу, повинен володіти знан нями, уміннями та навичками, які б забезпечували виконання виробничих функцій управлін ця: управлінської, організацій ної (службової), аналітичної, прогностичної, контрольної, виховної, що, у свою чергу, від повідають окремим видам типо вих завдань діяльності (профе сійним, соціально виробничим, соціально побутовим). МАТЕРІАЛЬНО ТЕХНІЧНА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — вид дій, які не спрямовані на досягнення юри дичного результату, не створю ють правового ефекту, мають допоміжний (технічний, госпо дарський) характер і спрямовані на забезпечення функціонування органів виконавчої влади. М А Т Р И Ч Н И Й Т И П СТРУКТУРИ — сучасний ефек тивний тип організаційної струк тури управління, що створюєть ся шляхом суміщення структур двох типів: лінійно функціо нальної та програмно цільової. У структурі матричного типу вико навець знаходиться в точці пере тину міжфункціональних зв'яз ків, які регулюються як керівни ком програми, так і лінійними керівниками, тому підпорядко ваний двом або більше керівни кам. М.т.с. використовується в організаціях із складним харак тером робіт. МЕЖА АДМІНІСТРАТИВНО ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ — умовна замкнена лінія, що відокремлює територію однієї 101
адміністративно територіальної одиниці від території інших (суміжних) адміністративно тери торіальних одиниць або збігається з лінією державного кордону. МЕНЕДЖМЕНТ (англ. mana gement — управління) — вид людської діяльності, сутністю якої є реалізація управлінських функцій (планування, організа ція, координація, облік, кон троль, мотивація), спрямованих на оптимальне використання ресурсів організації, з метою досягнення запланованих результатів, що забезпечують постійний розвиток організації. МЕТОД АНАЛІЗУ І СИНТЕЗУ — підхід дослідження державно го управління, який через піз нання елементів логічної струк тури управлінської науки сприяє узагальненню основних понять, принципів, категорій науки; через розгляд адміністративної діяльності з різних позицій дає можливість побудувати об'ємну модель системи органів виконав чої влади. МЕТОД ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — спосіб прак тичної реалізації функцій дер жавного управління шляхом організаційно розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою дося 102
гнення поставлених управлінсь ких цілей. М.д.у. систематизу ються таким чином: а) за функ ціональним змістом визначають ся такі групи методів: адміні стративні (організаційно розпо рядчі) (див. Адміністративні методи державного управління), економічні (див. Економічні методи державного управління), правові (див. Правові методи дер жавного управління), соціально психологічні (див. Соціально психологічні методи управлін ня); б) за спрямованістю впливу: орієнтовані на загальнодержав ний рівень; різноманітні струк тури (галузі, регіони, установи, організації тощо); окремих пра цівників; в) за організаційними формами: тип впливу (акт, норма); спосіб здійснення впливу (одноособовий, колективний, колегіальний); часова характе ристика впливу (разові та періо дичні, тактичні та стратегічні, довготермінові та короткотермі нові); особливості впливу (випра вляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичі кувати); г) за характером упра влінського впливу: прямої (пра вового регулювання, публічного адміністрування); непрямої дії (демократизація, оптимізація управління, оподаткування); д) за механізмом впливу на люди ну, її свідомість і поведінку: позитивні (стимулювання); нега тивні (примус) (див. Примус).
МЕТОДИ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ — сукупність кон кретних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і система тизується емпіричний матеріал і дані інших близьких до державно го управління наук: а) аналіз нау кових праць з проблематики дер жавного управління вітчизняних і зарубіжних учених дає можливість розглянути соціальну природу та сутність державного управління і на цих засадах розвинути його тео ретичні основи; б) аналіз докумен тальної бази (законів, нормативно правових актів, управлінських документів, статистичних даних) дає можливість визначити недолі ки законодавчого та нормотворчого характеру, які негативно вплива ють на ефективність державного управління, та визначити загальні підходи вдосконалення якості пра вового забезпечення політико управлінської діяльності; в) аналіз та узагальнення практичної діяль ності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті переходу до нової пара дигми призначення публічної влади дає змогу встановити най більш об'єктивні методологічні підходи щодо розмежування і зба лансування функцій і повноважень органів цих систем з метою підви щення їх ефективності. МЕТОДИКА — інструктивний документ, який визначає мету і завдання, порядок виконання
роботи, використовувані методи та очікувані результати, оціню вання роботи (напр., Методика визначення комплексної оцінки результатів соціально економіч ного розвитку регіонів, Методика проведення аналізу впливу регу ляторного акта). М. також нази вають методичні вказівки і реко мендації. МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ — сукупність розумових і практич них операцій, які використову ються в процесі державного упра вління для усвідомлення пробле ми, постановки мети, збору необхідної інформації, розробки варіантів рішення, вибору опти мального рішення та організації його виконання. У найбільш загальному аспекті М.п.у.р. пот рібно розрізняти за їх спроможні стю охопити процес вироблення рішення в цілому. За цією ознакою виділяються дві групи М.п.у.р.: 1) загальні, які охоплюють усі етапи процесу прийняття рішення; 2) локальні, які застосовуються на одному чи декількох етапах. У свою чергу, їх можна поділити на два різновиди: формальні методи (формально математичні) та неформальні (інтуїтивно логічні). До загальних формальних методів можна віднести системний аналіз, який служить методологією вирі шення великих проблем, а також лінійне програмування. Загальни 103
ми неформальними методами є способи прийняття рішень на осно ві управлінського та життєвого досвіду, рефлексії, інтуїції, тобто традиційні методи вирішення управлінських завдань. Групу локальних (формальних і неформальних) методів за етапами вироблення рішень можна клас ифікувати таким чином: з'ясуван ня проблеми та постановка мети рішення; збір і обробка інформа ції, необхідної для прийняття рішення; аналіз варіантів майбут нього рішення, вибір і обґрунту вання оптимального; санкціону вання відібраного варіанта рішен ня; організація виконання і кон троль за процесом його виконання. До формально математичних методів вирішення та вибору опти мального варіанта можна віднести всі методи економіко математич ного (тепер комп'ютерного) моде лювання або дослідження опе рацій. Неформальними методами цієї групи для нескладних рішень будуть звичайні методи аналізу, порівняння, якісної оцінки аль тернатив та ін., а для більш відпо відальних — економічні експери менти. За способом ухвалення управлінських рішень можна виді лити два основних методи: індиві дуальний (див. Індивідуальний метод прийняття управлінських рішень) та груповий (колектив ний) (див. Груповий метод прий няття управлінських рішень). 104
МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ — соціальні методи, що застосовуються при вирішенні проблем, пов'язаних із працівниками, їх роллю під час виникнення відхилень від запланованих цілей, у виборі напрямів дій і вмотивованості у виконанні функціональних обов'язків та поставлених зав дань. Соціологічні дослідження проводяться шляхом збору і обробки інформації щодо: потреб та інтересів персоналу; характе ру взаємовідносин між окремими службовцями та їх групами; типу організаційної культури, що склалася в колективі, та інших факторів функціонування та розвитку організації. Для цього застосовуються інтерв'ю та анкетні опитування, спостере ження, вивчення документів та інших елементів групової пове дінки. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ — засоби впливу на колективи та окремих праців ників з метою здійснення коор динації їх діяльності у процесі службової діяльності. М.у.п. поділяються на три групи: а) адміністративні, б) економічні, в) соціально психологічні. МЕТОД ІНДИВІДУАЛЬНО ПРАВОВОГО ВПЛИВУ — спосіб застосування певних санкцій до працівників: позитивних (стиму
лювання) та негативних (при мус). Традиційне розуміння санкцій як заходів, що містять невигідні для порушника наслід ки, розширене за рахунок додан ня тих позитивних (стимулюю чих) засобів, що застосовуються для добросовісних працівників. М.і. п.в. забезпечується дисци плінарним правом — сукупністю норм, що регламентують повно важення керівників стимулюва ти своїх підлеглих за успіхи чи карати їх за порушення службо вих обов'язків. Дисциплінарне право як правовий інститут вирізняють такі характерні риси: а) внутрішня спрямова ність (керівник виступає розпо рядником прав щодо своїх підле глих по службі); б) комплекс ність (інститут об'єднує заохо чення і покарання); в) інтегрова ний міжгалузевий характер (норми, що регламентують, ска жімо, заохочення, лежать на перетині різних галузей — цивільного, адміністративного, трудового права). М Е Т О Д О Л О Г І Я ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — універсальна інтегрована діяльнісна система, яка склада ється із принципів, категорій, норм, цінностей, парадигм, тео рій, методів, що мають специфіч не цільове призначеня, пов'язане із забезпеченням пізнавальної та практичної діяльності. Кожна із
складових М.д.у. виконує специ фічне призначення, одночасно відіграючи системоутворюючу роль. Так, принципи виступають початковою теоретичною посил кою формування знання, вказую чи правильну спрямованість піз навального процесу (див. Прин ципи державного управління). Категорії задають зміст понять, відображають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв'яз ки та відносини, які є основою будівництва галузі науки дер жавного управління, визначають рівень управлінської думки (див. Категорії державного управлін ня). Норми визначають формаль ні правила в управлінській науці, в межах яких можуть прийматися наукові рішення окремими індивідами. Парадиг ми — це вихідні концептуальні схеми, своєрідні моделі поста новки проблем, прийняті як зра зок для вирішення дослідниць ких завдань, що у своїй сукупно сті утворюють фундаментальну основу наукового знання у сфері державного управління. Пара дигми охоплюють сукупність основоположних імперативів, теоретичних стандартів, світо глядних позицій, ціннісних кри теріїв, що об'єднують учених дослідників науки державного управління. Теорія є системою основних ідей, форма наукового знання у сфері державного упра вління, яка у концентрованому, 105
узагальненому вигляді синтезує практичну діяльність, описую чи, пояснюючи та прогнозуючи функціонування об'єкта науки. Теорія є науковою методологіч ною основою практичної діяльно сті людей, які повинні бути озброєні теоретичними знаннями і водночас мати найповніші прак тичні навики, вміти поєднувати теорію з практикою. При цьому теоретичне узагальнення прак тичної діяльності, у свою чергу, збагачує і розвиває цю теорію. Наукова теорія найтісніше пов'язана з методами наукового пізнання, що є комплексом різ номанітних засобів, якими кори стується наука державного упра вління для дослідження законо мірностей, що становлять її пред мет (див. Науковий метод дер жавного управління). У широко му розумінні М.д.у. може розгля датися як своєрідна множина, яка складається із окремих мето дологій — конкретних цілісних її різновидів, що у своїй сукупно сті переплітаючись і взаємодіючи один з одним, складають мульти структурне явище. МЕТОД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ — логічний підхід дослідження державного упра вління, який, через вивчення та використання практики держав ного управління в інших країнах (у першу чергу, розвинутих, демократичних) — дає можли 106
вість виявляти тенденції і напря ми розвитку інститутів виконав чої влади, їх взаємозв'язки з іншими інститутами публічної влади та визначити їх місце у державному механізмі. Саме таким шляхом можна вести пошук оптимальної системи виконавчої влади та апробовува ти зарубіжні механізми, що успішно застосовувалися для вирішення тих чи інших упра влінських проблем у вітчизняно му державотворенні. МЕТОД СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ — логічний підхід дослідження державного упра вління, який, виходячи з того, що виконавча влада реалізується через відповідну структуру — систему органів, сприяє розробці науково обґрунтованої методоло гії визначення функцій апарату державного управління та дозво ляє різноманітність цих функцій звести до таких науково обґрун тованих організаційних форм виконавчої влади, які не тільки відповідають різноманітності системи об'єктів управління, а й спроможні забезпечити опти мальність її розвитку. МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВИ — система всіх державних органів, які здійснюють завдання держа ви і реалізують функції у сфері управління суспільством. За характером і змістом діяльності
ці органи поділяються на: а) органи законодавчої влади; б) органи виконавчої влади; в) орга ни судової влади; г) контрольно наглядові органи. МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — сукупність засобів організації управлінсь ких процесів та способів впливу на розвиток керованих об'єктів, що базуються на принципах нау кової обґрунтованості, об'єктив ності, цілісності, узгодженості з використанням відповідних методів управління, спрямова них на реалізацію цілей держав ного управління (наприклад, процедури проведення контро лю, етапи прийняття державно управлінських рішень, політич не прогнозування, методи дер жавного управління, технології зв'язків з громадськістю). МЕХАНІЗМ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ — конституційно визначений комплекс правових та інституційних засобів та важе лів, призначений забезпечити: а) функціональний баланс між най вищими суб'єктами гілок дер жавної влади; б) налагодження конструктивної співпраці між ними; в) дійовий взаємний кон троль; г) запобігання узурпації влади одним із них. У М.с.п., встановленому Конституцією України, правові важелі стриму вання закладені між Президен
том України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Конституційним Судом України. МИСТЕЦТВО УПРАВЛІННЯ — здатність та вміння держав них службовців творчо підходи ти до постановки та реалізації організаційних цілей шляхом застосування управлінської науки в практиці державного управління на основі особистого життєвого досвіду чи шляхом спеціального навчання, наявно сті навичок, інтуїції, здібностей та з урахуванням конкретних особливостей функціонування об'єкта і суб'єкта державного управління. МІЖГАЛУЗЕВІ ДЕРЖАВНО УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — взаємодія між суб'єктами і об'єктами державного управлін ня, що виходить за межі однієї галузі. МІЖРЕГІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВНО УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — один із видів від носин суб'єктів державного упра вління, що здійснюється через взаємодію органів різних регіонів. МІЖТЕРИТОРІАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — органи, що охоплюють своєю діяльністю територію держави, яка не співпадає з кордонами 107
адміністративно територіальних одиниць. Напр., митниці, війсь кові оперативні командування, управління залізниць, регіональ ні відділення Національної служби посередництва і прими рення; на районному рівні — міжрайонні відділення податко вих інспекцій, СБУ тощо. МІНІСТЕРСТВА УКРАЇНИ — центральні органи виконавчої влади, керівники яких є членами Кабінету Міністрів України. Виходячи з принципу розмежу вання політичних та адміністра тивних функцій, за М.У. — головними (провідними) органа ми у системі центральних орга нів виконавчої влади — закріпле но функції стратегічного плану вання, розроблення та впрова дження державної політики у визначених сферах і галузях діяльності. Відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції України, утворення М.У., їх реорганізація і ліквідація відносяться до пов новажень Президента України, які він здійснює за поданням Прем'єр міністра України. М.У. є єдиноначальними органами — їх владні повноваження здійсню ються одноособово його керівни ками — міністрами. Сьогодні в Україні функціонує 17 міні стерств: Міністерство аграрної політики України; Міністерство внутрішніх справ України; Міні стерство економіки та з питань 108
європейської інтеграції; Міні стерство закордонних справ України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство культури і мистецтв України; Міністерство палива та енергетики України; Міністерство праці та соціальної політики України; Міністерство промислової політики; Міністер ство оборони України; Міністер ство освіти і науки України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство охорони навколишнього природного сере довища України; Міністерство транспорту України; Міністер ство України у справах сім'ї, дітей та молоді; Міністерство фінансів України; Міністерство юстиції України. МІНІСТЕРСТВО (від лат. mini stro — служу) — головний (про відний) орган у системі централь них органів виконавчої влади, очолюваний міністром, основним завданням якого є розроблення та реалізація державної політи ки у відповідному секторі чи галузі державного управління. М. є двох видів: галузеві (напри клад, культури і мистецтв, осві ти і науки, охорони здоров'я) (див. Галузеве міністерство) та функціональні (напр., закордон них справ, економіки, фінансів, юстиції) (див. Функціональне міністерство). М. здійснює керів ництво відповідним народногос
подарським комплексом (напри клад, міністерство транспорту) чи розробку пропозицій щодо стратегії соціально економічного розвитку держави та формує організаційно економічний механізм її здійснення (напр., міністерство економіки). МІНІСТР (лат. minister — слуга) — а) посадова особа, яка очолює міністерство; б) політич ний діяч (політик), який за поса дою є членом Кабінету Міністрів України. Зміст роботи М. поля гає у політичному керівництві в певному секторі державного управління. М. призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр міністра України, а звільняється з посади безпосередньо за рішенням глави держави. За характером повнова жень, порядком призначення та звільнення з посади М. є політич ною фігурою і не належить до категорії державних службовців. М. здійснює такі повноваження: 1) керує міністерством, несе пер сональну відповідальність перед Президентом і Кабінетом Міні стрів за розроблення і реалізацію державної політики у відповід ній сфері державного управління та за виконання міністерством своїх завдань і функцій; 2) спря мовує і координує як член Кабі нету Міністрів України здійснен ня центральними органами вико навчої влади заходів з питань,
віднесених до його відання, виз начає на виконання вимог зако нодавства в межах наданих йому повноважень політичні пріорите ти та стратегічні напрями роботи міністерства, шляхи досягнення поставлених цілей; 3) подає в установленому порядку на роз гляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президен та та Уряду, розробником яких є міністерство; 4) затверджує про грами і плани роботи міністер ства; 5) підписує нормативно правові акти міністерства; 6) приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністер ство, та затверджує звіт про виконання цих рішень; 7) пого джує проекти законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів з питань, що належать до компетенції міністерства; 8) вносить Кабінету Міністрів про позиції щодо утворення, реорга нізації, ліквідації у складі міні стерства урядових органів дер жавного управління та подання про призначення на посади та звільнення з посад їх керівників; 9) погоджує пропозиції щодо: призначення на посади першого заступника та заступників М. та розподілу обов'язків між ними; структури, граничної чисельно сті працівників, штатного розпи су, кошторису видатків урядових органів державного управління, утворених у складі міністерства; 109
утворення, реорганізації, лікві дації підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства, затвердження їх положень (ста тутів), призначення на посади та звільнення з посад їх керівників. М. має першого заступника та заступників, яких призначає на посади за поданням Прем'єр мі ністра та припиняє їх повнова ження на цих посадах Президент України. Кількість перших заступників та заступників М. визначає глава держави. Перші заступники та заступники М. належать до числа керівників відповідних міністерств і є дер жавними службовцями. Посади перших заступників М., відпо відно до Указу Президента Укра їни від 25 березня 2003 р. "Про заходи щодо вдосконалення взає модії органів виконавчої влади з Верховною Радою України" мають назву перших заступників М. у зв'язках з Верховною Радою України. МІНІСТР БЕЗ ПОРТФЕЛЯ — у деяких країнах член уряду, який не очолює безпосередньо міністерство або інший централь ний орган виконавчої влади, а виконує окремі доручення глави уряду. Це здебільшого політичні діячі, які можуть забезпечити підтримку уряду з боку своїх парламентських фракцій. Іноді М.б.п. — політичний радник 110
уряду. М.б.п. є посадовою особою і має право вирішального голосу на засіданнях уряду. В Україні до цієї категорії умовно можна від нести Міністра Кабінету Міні стрів України (див. Міністр Кабі нету Міністрів України) та Міні стра України у зв'язках з Верхов ною Радою України (див. Міністр України у зв'язках з Верховною Радою України). МІНІСТР КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — член Кабінету Міністрів України, який очолює Секретаріат Кабі нету Міністрів України. М.К.М.У. забезпечує діяльність Уряду, Прем'єр міністра, Пер шого віце прем'єр міністра та віце прем'єр міністрів, затвер джує за погодженням з Прем'єр міністром та Міністерством фінансів штатний розпис та кошторис видатків Секретаріа ту, розпоряджається бюджетни ми коштами, передбаченими на утримання Секретаріату, відпо відно до законодавства призна чає на посади та звільняє з посад його працівників. М.К.М.У. призначається на посаду та звільняється з посади Президен том України за поданням Прем'єр міністра України. М.К.М.У. має першого заступ ника та заступників, яких приз начає на посади за поданням Прем'єр міністра та звільняє з посад глава держави.
МІНІСТР УКРАЇНИ У ЗВ'ЯЗКАХ З ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ — член Кабі нету Міністрів України, основни ми завданнями якого є: а) забез печення співробітництва та постійних зв'язків Уряду із зако нодавчим органом, комітетами та іншими органами парламенту, посадовими особами, депутат ськими фракціями (групами), а також координація заходів із цих питань, здійснюваних цен тральними органами виконавчої влади; б) представлення політич ної позиції Кабінету Міністрів України під час обговорення про ектів законів, інших питань на пленарних засіданнях Верховної Ради, засіданнях її комітетів, а також у відносинах із депутат ськими фракціями (групами); в) представлення за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України проектів зако нів та інших документів, внесе них главою держави, Урядом, на пленарних засіданнях парламен ту, під час їх розгляду комітета ми, іншими його органами; г) участь у встановленому порядку у формуванні порядку денного сесій, засідань Верховної Ради в частині розгляду проектів зако нів, інших документів, внесених Кабінетом Міністрів; д) інформу вання Уряду та Прем'єр міністра про стан та результати розгляду у парламенті проектів законів та інших питань.
МІСІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ (лат. missio — посилка, доручення) — лаконічно сформульована загальна мета або завдання орга ну, що надає уявлення про його призначення, необхідність та корисність для суспільства та конкретної людини. Призначен ня (місія) органу виконавчої влади визначається положення ми Конституції та відповідними законодавчими актами (напр., Закон про Кабінет Міністрів України, Закон про місцеві дер жавні адміністрації). МІСЦЕВА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ — місцевий орган виконавчої влади (обласна і районна державна адміністра ція), що у межах своїх повнова жень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміні стративно територіальної одини ці, а також реалізує повноважен ня, делеговані їй відповідною радою. Виконавчу владу на міс цевому територіальному рівні, тобто в областях, містах Києві (див. Київська міська державна адміністрація) та Севастополі, районах здійснюють обласні (див. Обласна державна адміні страція), Київська та Севасто польська міські, районні держав ні адміністрації (див. Районна державна адміністрація). М.д.а. — єдиноначальний орган вико навчої влади загальної компетен ції, повноваження якого реалізу 111
ються одноособово його керівни ком — головою державної адміні страції. М.д.а. наділена повнова женнями в таких основних галу зях: соціально економічного розвитку; бюджету та фінансів; управління майном, приватиза ції та підприємництва; містобу дування, житлово комунального господарства, побутового, торго вельного обслуговування, транс порту і зв'язку; використання та охорони земель, природних ресурсів та охорони довкілля; науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді; соціального забезпечен ня та соціального захисту насе лення; зайнятості населення, праці та заробітної плати; забез печення законності, правопоряд ку, прав і свобод громадян; між народних та зовнішньоекономіч них відносин; оборонної роботи. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ — бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самовряду вання. М.б. містять надходжен ня і витрати на виконання повно важень органів влади Автоном ної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядуван ня. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відпо відного бюджету. 112
МІСЦЕВІ ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНІ АКТИ — акти, що видаються місцевими органа ми виконавчої влади та їх струк турними підрозділами, дія яких поширюється на управлінські об'єкти у межах відповідних адміністративно територіальних одиниць (напр., розпорядження голови місцевої державної адмі ністрації, наказ начальника управління облдержадміністра ції, наказ завідуючого відділом райдержадміністрації). МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — існуючі системи дер жавної служби, які з певною умов ністю можна поділити на закриту (Див. Закрита система держав ної служби), відкриту (Див. Від крита система державної служ би), континентальну (Див. Конти нентальна модель державної служби), англосаксонську моделі (Див. Англосаксонська модель дер жавної служби). МОДЕЛЬ ВРУМА ЇТОНА ЯГО — спосіб прийняття управлінсь ких рішень, що пропонує визнача ти ефективний лідерський стиль, залежно від ситуації. М.В. Ї. Я. названа іменами трьох дослідни ків, які винайшли цей підхід ухва лення рішень. М.В. Ї. Я. допускає, що один і той самий лідер може використовувати різні стилі у про цесі прийняття управлінського рішення. Згідно з дослідженнями
існує три базових стилі ухвалення рішень авторитарний, консульта тивний та груповий. Відповідно М.В. Ї. Я. передбачає такі стилі ухвалення рішень: а) автократич ний І (АІ) — керівник ухвалює рішення сам, використовуючи лише ту інформацію, яка є у нього в даний момент; б) автократичний ІІ (АІІ) — керівник збирає необхід ну інформацію у підлеглих, але ухвалює рішення сам, при цьому він може розкривати чи не розкри вати підлеглим суть проблеми. Таким чином, залучення підле глих до вирішення проблеми обме жується тільки збором інформації; в) консультативний І (СІ) — керів ник повідомляє підлеглих про суть проблеми, звертається до них за інформацією та пропозиціями, ідеєю, не призначаючи зборів групи. Він ухвалює рішення сам, в якому можуть ураховуватись або не враховуватися думки підле глих; г) консультативний ІІ (СІІ) — керівник і підлеглі збираються разом, щоб обговорити проблему. В ході наради він систематизує ідеї та пропозиції. Потім керівник приймає остаточне рішення; ґ) груповий І (GІ) — керівник і підле глі збираються для обговорення проблеми в групу. Вони разом виробляють альтернативи. Потім він приймає рішення, в якому враховується думка підлеглих; д) груповий ІІ (GІІ) — керівник, зібравши у групу підлеглих, ділиться з ними думками. Вони
колективно приймають рішення на основі консенсусу чи методу "мозкового штурму". Роль керів ника у даному випадку більш схожа на роль голови зборів, що координує дискусію, концентрує увагу на проблемі і робить все для того, щоб розглядалися найбільш важливі аспекти проблеми. МОНЕТАРИСТСЬКА МОДЕЛЬ — різновид класичної економічної теорії, що ґрунтується на ідеях Адама Сміта, зводиться до міні мального втручання уряду у рин ковий механізм. Згідно з нею упра вління сучасною економікою має здійснюватися не за допомогою державного втручання, а за посе редництвом регулювання кілько сті грошової маси в обігу. Наукові праці економіста Мілтона Фрідма на, політичні дії Маргарет Тетчер та Рональда Рейгана роблять наго лос на обмеженому державному втручанні та державній власності на певний вид економічної діяль ності. М.м. обґрунтовує необхід ність регулювання державою кіль кості грошей і через них — можли вість впливати на сукупний попит і обсяги валового національного продукту. Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг збільшення кількості гро шей. Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у держав ній політиці надано антиінфляцій ним заходам, М.м. регулювання є найдоцільнішою. 113
МОНІТОРИНГ ВИКОНАННЯ АКТІВ (від лат. monitor — той, що контролює, попереджує) — здійснення центральними та міс цевими органами виконавчої влади комплексу заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом виконання актів законодавства та завдань, що випливають з них, відповідно до встановлених термінів. З метою забезпечення М.в.а. Кабі нетом Міністрів України затвер джується перелік найважливі ших актів законодавства та зав дань (законів України, указів, доручень, розпоряджень Прези дента України, постанов і розпо ряджень Кабінету Міністрів України, державних програм, державної політики, програм діяльності Уряду, виконання Державного бюджету України), моніторинг виконання яких має проводитися органами виконав чої влади, із зазначенням відпо відальних за його проведення та підготовку інформації, а також строки інформування Уряду. М О Р А Л Ь Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид соціальної відповідальності у державному управлінні, яка настає за моральні проступки і виходить із загальних моральних принципів та норм, що стосують ся особливостей професії держав ного службовця. Вони пов'язані з етичним аспектом праці держ 114
службовців, які є учасниками непростих взаємовідносин з гро мадянами, колегами, підлегли ми, керівництвом, у процесі яких можуть виникати конфлік ти, непорозуміння, різноманітні проблеми. М О Р А Л Ь Н Е СТИМУЛЮВАННЯ — морально етичний метод державного упра вління, спрямований на підви щення колективної чи особистої ініціативи державних службов ців та їх інтересу до виконання своїх службових обов'язків. За допомогою засобів морального схвалення чи осуду діяльності працівника можна визначити рівень її суспільної значимості чи неприйнятності. Особливе значення надається стимулюван ню особистої ініціативи за допо могою моральних стимулів. МОРАЛЬНО ЕТИЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — методи, що базуються на звер ненні до гідності, честі і совісті людини, а їх завдання полягає у формуванні позитивної мораль но психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених завдань, та засвоєн ні персоналом державної служби морально етичних норм. М О Р А Л Ь Н О — ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ — інтегральний показник рівня
розвитку соціально психологіч ної спільності колективу, у якому знаходять своє відобра ження настрої, думки і традиції колективу, характер взаємовід носин і т. ін. М. п.к. віддзерка лює єдність політичних, мораль них і соціально психологічних відносин колективу. Найважли вішими компонентами М. п.к. є: соціальний оптимізм, психоло гічна сумісність членів колекти ву, їх моральна вихованість та ін. Чим вищий соціальний оптимізм працівників, чим глибшим є вза єморозуміння, тим більш здоро вим є М. п.к., а в підсумку — соціально психологічне самопо чуття колективу в цілому і кож ного його члена, зокрема. МОТИВАЦІЯ — 1) рушійна сила, що ґрунтується на задоволен ні певних потреб, примушуючи людину діяти з максимальними зусиллями для досягнення особи
стих чи організаційних цілей; 2) загальна функція державного управління, що потребує неабияко го вміння, наполегливості та розу міння людської природи, та вима гає розвинутих здібностей керівни ків спонукати виконавців до мак симальних зусиль, досягнення ефективних результатів праці. При реалізації і формуванні М. слід ураховувати три ключових складо вих змісту мотивації: а) зусилля; б) організаційні цілі; в) індивідуальні потреби. Керівники повинні дома гатися від своїх працівників енер гійних зусиль з метою досягнення організаційних цілей. Для цього вони мають забезпечити потреби індивідів, що становлять основні цілі мотиваційних зусиль. До суча сних концепцій мотивації, заснова них на результатах психологічних досліджень, належать змістовні (див. Змістовні теорії мотивації) та процесуальні теорії (див. Про цесуальні теорії мотивації).
Н
НАБУТТЯ ЧИННОСТІ НОРМАТИВНО ПРАВОВИМ АКТОМ — визначений у законо давчому порядку строк, з якого нормативно правовий акт вступає в силу. Нормативно правові акти Верховної Ради України і Прези дента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційно го оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно правові акти Кабіне ту Міністрів набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Якщо нормативно правові акти зачіпають права та законні інтереси громадян, вони набува ють чинності через 10 днів після їх
115
державної реєстрації, але не рані ше дня доведення до відома насе лення. Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабіне ту Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіцій ного оприлюднення нормативно правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Неопубліковані акти набувають чинності з моменту одержання їх державними органами або органа ми місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набран ня ними чинності (див. Офіційне оприлюднення нормативно право вих актів). НАГЛЯД — спостереження за дотриманням об'єктами упра вління вимог нормативно право вих актів у процесі їх діяльності. Н. буває прокурорським (див. Прокурорський нагляд), техніч ним, санітарним, патентним. НАКАЗ — нормативно право вий акт, який видається єдинона чальним керівником органу вико навчої влади (його структурного підрозділу) у межах його компе тентності, містить вимогу необхід ності вчинення якоїсь дії або утри мання від неї певною фізичною або юридичною особою (особами) з метою вирішення основних і опе ративних завдань, що стоять перед цим органом, і є обов'язко вим до виконання підпорядкова 116
ними структурами та підлеглими службовцями. За призначенням усі Н. поділяються на такі: а) з питань роботи з кадрами; б) загальні, що стосуються різних напрямів діяльності органу вико навчої влади, і можуть видаватися як за його власною ініціативою, так і на виконання розпоряджень вищестоящих органів. Текст Н. складається з двох частин: конста туючої (вступної або описової) та розпорядчої. У першій фіксують ся причини видання наказу, наво дяться аналітичні дані, факти, мета видання Н., робляться вис новки. Друга частина Н. містить конкретні вимоги, в ній вказують ся терміни виконання, відпові дальні посадові особи, на яких покладено виконання даного Н. В останньому пункті Н. визначають ся особи, на яких покладено кон троль за його виконанням. НАРАДА — організаційно правова форма діяльності, яка забезпечує колегіальне обгово рення питань, що випливають із завдань органів виконавчої влади, і прийняття рішень щодо їх виконання. Усі Н. можна поді лити на: інформаційні (їх ще називають директивними або інструктивними), оперативні (або диспетчерські) і дискусійні. НАУКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — загальна між дисциплінарна самостійна галузь
науки про раціональну організа цію апарату державного упра вління і найбільш ефективні засо би, форми і методи його роботи, які дозволяють досягати макси мальних результатів за наймен ших затрат сил і ресурсів. Вихо дячи з об'єкта і предмета Н.д.у. (див. Об'єкт науки державного управління, Предмет науки дер жавного управління), основними напрямами досліджень Н.д.у. є такі: а) теорія та історія держав ного управління: сутність, зміст, основні категорії, поняття, мето дологія та принципи державного управління; цілі, завдання, функції державного управління; форми і методи державного упра вління; стиль державно упра влінської діяльності; організація державного управління на різних рівнях — центральному, регіо нальному та місцевому; апарат державного управління; центра лізація і децентралізація держав ного управління; координація державного управління як цілі сної системи; ресурсне забезпе чення державного управління; б) державна служба: теоретико ме тодологічні, науково практичні засади державної служби; меха нізми й процедури добору й підго товки управлінських кадрів і проходження державної служби; кадрова політика та управління персоналом у сфері державної служби; організація професійної діяльності держслужбовців,
мотивація та стимулювання про фесійної діяльносі; управління персоналом у державних орга нах, управління системою дер жавної служби; професійно ква ліфікаційні вимоги до державних службовців; організаційно пра вові засади усунення правопору шень і бюрократизму в професій ній діяльності державних служ бовців; оцінка професійної діяль ності державних службовців, психологічні, соціологічні та інші аспекти професійної діяль ності держслужбовців; в) меха нізми державного управління: цільові, функціональні та органі заційні структури та інші складо ві державних механізмів; система та структура органів виконавчої влади та їх апаратів; цілі, завдан ня, функції органів виконавчої влади; результативність і ефек тивність функціонування дер жавних механізмів управління, суб'єктів державного управлін ня; регіональне управління та його розвиток; удосконалення адміністративно територіального устрою; механізми реалізації програм економічного та соціаль но культурного розвитку регіону, галузі; механізми управління окремими галузями і сферами суспільного життя та їх удоскона лення; інформаційні технології. НАУКОВИЙ МЕТОД ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ (грец. metodos — шлях дослі 117
дження, спосіб пізнання) — ком плекс різноманітних засобів (спо собів, підходів, інструментів, прийомів), якими користується наука державного управління для дослідження закономірно стей, що становлять її предмет. В управлінській науці вирізняють три групи найважливіших мето дів (іноді їх називають підхода ми) дослідження, специфіка яких зумовлена особливою при родою державного управління як діяльності органів виконавчої влади і пов'язаних з цим різнома нітних факторів політичного, економічного, соціально куль турного характеру: 1) загальні методи дослідження явищ і про цесів управління (див. Загальні наукові методи); 2) логічні мето ди пізнання (див. Логічні наукові методи); 3) емпіричні методи дослідження (див. Методи емпі ричних досліджень). НАУКОВО ТЕХНІЧНА (нау кова) РАДА МІНІСТЕРСТВА — дорадчо консультативний орган, що створюється у міністерстві для розгляду наукових рекомен дацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань. До Н. т.р.м. вхо дять учені та висококваліфікова ні фахівці. Склад Н. т.р.м. і положення про неї затверджує міністр. 118
НАЦІОНАЛЬНА ШКАЛА КРЕДИТНИХ РЕЙТИНГІВ — оцінка кредитних ризиків, на основі результатів якої встано влюється ступінь кредитного ризику позичальника — регіону, органу місцевого самоврядуван ня, галузі національної економі ки, суб'єкта господарювання та окремих боргових інструментів — облігацій, векселів, позичок. Використання Н.ш.к.р. дає змогу інвесторам визначити інве стиційну привабливість її об'єк тів. Кредитні рейтинги можуть бути короткостроковими (харак теризують кредитний ризик у короткостроковій перспективі — до одного року) і довгострокові (характеризують кредитний ризик у довгостроковій перспек тиві — понад однин рік). Значен ня кредитних рейтингів варію ються у межах від позначки "найвища кредитоспромож ність" до позначки "дефолт". Н А Ц І О Н А Л Ь Н І ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ — результати інтелектуальної діяльності в усіх сферах життє діяльності людини, суспільства і держави, зафіксовані на відпо відних матеріальних носіях інформації як окремі документи і масиви документів, бази й банки даних, усі види архівів, бібліоте ки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості і знання, які є об'єктом права власності
всіх суб'єктів України і мають споживчу вартість (політичну, економічну, наукову, освітню, соціокультурну, оборонну, рин кову, історичну, інформаційну тощо). НЕНОРМАТИВНИЙ АКТ — індивідуальний акт, адресований одній або декільком особам, породжуючи для них цивільні права та обов'язки, який не містить у собі загальних норм і правил поведінки для невизначе ного кола осіб. НЕНОРМАТИВНО ПРАВОВА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — застосування органом виконавчої влади вста новлених відповідно до наданої компетенції норм права через видання ним відповідних актів застосування цих норм, а також здійснення інших юридично зна чущих дій. Н. п.ф.у.д. знаходить своє вираження в актах держав ного управління, які носять ненормативний характер як загального, так й індивідуально го значення. Органи виконавчої влади можуть здійснювати такі юридичні дії: 1) Ліцензування: на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; у сферах банківської діяльності; діяльності з надання фінансових послуг; зовнішньоекономічної діяльності; телекомунікацій; електроенергетики та викори
стання ядерної енергії; освіти, інтелектуальної власності; виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо вим, алкогольними напоями та тютюновими виробами (див. Ліцензування). 2) Акредитація вищих навчальних закладів осві ти; атестація підприємств, робо чих місць, судових експертів; сертифікація товарів, робіт і послуг. 3) Дозвільні процедури: щодо введення в експлуатацію нових і реконструйованих вироб ничих та інших об'єктів (малих архітектурних форм, офісів, тор говельних, виробничих та соціально побутових приміщень тощо) та можливості початку здійснення діяльності на цих об'єктах; на розміщення рекла ми; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї. 4) Реєстрація з веденням реєстрів: суб'єктів підприємницької діяль ності; актів громадянського стану; автомототранспортних засобів. 5) Легалізація суб'єктів: легалізація об'єднань громадян, недержавних організацій. 6) Легалізація актів: консульська легалізація документів; ностри фікація — визнання дипломів, виданих в інших країнах; вери фікація — встановлення досто вірності сертифікатів про похо дження товарів з України. 7) Соціальні управлінські послуги (напр., призначення субсидій, пенсій) (див. Соціальні послуги). 119
Поряд із названими, до Н. п.ф.у.д. також відносять: встано влення різноманітних загальноо бов'язкових правил; укладання цивільно правових договорів; подання обов'язкових звітів; застосування економічних санк цій, заходів адміністративного примусу до порушників юридич них заборон галузевого, відомчого характеру; участь органів влади як позивачів чи відповідачів у судах. Н Е Ф О Р М А Л Ь Н А ОРГАНІЗАЦІЯ — нерегламенто вані відносини працівників, які виникають у результаті адаптації існуючих систем до конкретних умов і задовольняють індивіду альні та групові потреби. НЕФОРМАЛЬНА СТРУКТУРА КОЛЕКТИВУ — структура, що виникає на основі фактично вико нуваних працівником функцій, а не тільки тих, що передбачені йому формальними регламентами. Н Е Ф О Р М А Л Ь Н И Й КОНТРОЛЬ — одна з форм соціального контролю за діяльні стю апарату державного управлін ня з боку засобів масової інформа ції, громадських організацій, фор мування громадської думки (див. Громадський контроль). НОВА УПРАВЛІНСЬКА ІДЕОЛОГІЯ — доктрина, спрямо вана на оновлення адміністратив 120
ної культури, формування готов ності управлінського персоналу до прийняття рішень в умовах зростаючої свободи дій, зовнішніх викликів та підвищення особистої відповідальності з орієнтацією на служіння громадянам. НОМЕНКЛАТУРА (від лат. nomenclatura — розпис імен, спи сок) — перелік посадових осіб, які затверджуються та заміщу ються лише за рішенням або зго дою вищестоящого керівного органу. В умовах командно адмі ністративної системи Н. була невід'ємною складовою та осно вою партійної кадрової політики, що призвело до її виокремлення в окрему касту, яка користувалася спеціальними благами та пільга ми в умовах тотального дефіци ту. В умовах демократичного сус пільства номенклатурний підхід є неприйнятним. Добір персона лу на державну службу здійсню ється на засадах системи особи стих заслуг, що дає можливість залучити професійно підготовле них, компетентних, ініціатив них, висококваліфікованих фахівців, які володіють сучасни ми методами менеджменту та мають організаторські здібності (див. Система особистих заслуг). НОМЕНКЛАТУРА СПРАВ — обов'язковий для кожної юри дичної особи систематизований перелік назв справ, що форму
ються в її діловодстві, розміще них у певній послідовності, із зазначенням строків зберігання справ. НОРМАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — адміністратив ні методи державного управлін ня, спрямовані на встановлення нормативів (певні обмеження, нормування, класифікація, стан дартизація, уніфікація, еталону вання тощо), які є орієнтиром в управлінській діяльності, а їх дотримання є обов'язковим усіма суб'єктами і об'єктами держав ного управління. Формою вира ження нормативного впливу є встановлення меж обмежень та відхилень, відповідно: стандарт, норма, норматив, довідник, ліцензія, дозвіл, сертифікат є документальним вираженням Н.м.у. Н.м.у. систематизуються так: 1) за рівнем управління — народ ногосподарські, загальносистем ні, внутріорганізаційні; 2) за видами — організаційно упра влінські, фінансово кредитні, трудові; 3) за терміном дії — довго , середньо та короткостро кові; 4) за напрямом впливу — на колектив у цілому та на окремих службовців. НОРМАТИВНО ПРАВОВА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — видання право вих актів, які встановлюють від
повідні правила поведінки або спрямовані на вирішення якоїсь конкретної проблеми. Н. п.ф.у.д. реалізується через видання нор мативно правових актів Кабінету Міністрів України, відомчих нор мативно правових актів міні стерств, інших центральних орга нів виконавчої влади та їх терито ріальних органів; управлінь, від ділів, інших служб обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій (див. Нормативно правовий акт). НОРМАТИВНО ПРАВОВИЙ АКТ — офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній зако нодавством формі та за встановле ною законодавством процедурою, який спрямований на регулюван ня суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсо ніфікований характер, розрахова ний на багаторазове застосування, і його дія не вичерпується однора зовим виконанням). До Н. п.а. відносять: укази, постанови, нака зи, розпорядження, рішення, положення, що містять правові норми (правила поведінки), розра ховані на широке коло осіб, під приємства, установи, організації і неодноразове застосування незал ежно від строку дії (постійні чи обмежені певним часом) та харак теру відомостей, що в них містять 121
ся. В цих актах визначаються необхідні умови виконання робо ти, вимоги до неї, стадії дій, інко ли способи їх виконання, строки, співвиконавці, види розроблених документів, їх основні позиції, послідовність узгодження тощо. Таким чином, Н. п.а. відповіда ють на питання: що і як необхідно робити, нерідко пов'язуючи дії декількох учасників виконання поставленого завдання. НОРМОПРОЕКТУВАЛЬНА ТЕХНІКА — система правил і способів підготовки проектів актів, що забезпечують макси мально повну і точну відповід ність форми нормативних поло жень їх змісту, доступність для розуміння і простоту викладу, вичерпне охоплення питань, що належать до предмета правового регулювання таких актів. Основ ними елементами Н.т. є: методо логія складання проекту акта; визначення структури проекту акта; правила і способи викла дення нормативних положень; обов'язкове дотримання вимог щодо уніфікації термінології та мовного оформлення; правила внесення змін до актів управлін ня, визнання їх такими, що втра тили чинність, або скасування. НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ — одна з форм діяльності органів виконавчої влади, пов'язана з під готовкою проектів актів, зокрема 122
щодо внесення змін до прийнятих актів, або з визнанням їх такими, що втратили чинність. Підстава ми для Н.д. можуть бути: нормо творча пропозиція (див. Нормо творча пропозиція), положення нормативного акта вищої юри дичної сили, плани підготовки проектів нормативних актів, вис новки експертів щодо виявлення прогалин та суперечностей у зако нодавстві. НОРМОТВОРЧА ІНІЦІАТИВА — офіційне подання за визначе ною процедурою повноважними особами до відповідних суб'єктів нормотворчих повноважень роз роблених проектів нормативних актів. Проект нормативного акта має вноситися суб'єкту нормо творчих повноважень разом із: пояснювальною запискою, довід ками та аналітичними матеріала ми, висновками експертизи. Н О Р М О Т В О Р Ч А ПРОПОЗИЦІЯ — подання будь я ким суб'єктом правовідносин мотивованих пропозицій щодо необхідності прийняття, скасу вання чи зміни нормативних актів. Н.п. оформлюється у вигля ді концепції проекту нормативно го акта — самостійного докумен ту, який містить усебічне обґрун тування вибору оптимального варіанта розв'язання проблеми та визначає засади нормативно пра вового вирішення цієї проблеми.
НОРМОТВОРЧА ФУНКЦІЯ — функція органів виконавчої влади, сутністю якої є розпоряд чо управлінська діяльність, спрямована на видання від імені держави власних підзаконних актів загального характеру на виконання законів. Н.ф. забезпе чує здійснення управлінського впливу суб'єктів державного
управління на підпорядковані об'єкти та Кабінету Міністрів України на всю систему органів виконавчої влади. Уряд у межах своєї компетенції видає постано ви і розпорядження, які є обов'язковими до виконання для всіх об'єктів державного упра вління на всій території дер жави.
О
ОБ'ЄКТ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ — те, на що спрямо вана предметно практична діяльність суб'єкта кадрової політики у сфері державного управління — персонал органів публічної влади. О Б ' Є К Т Н А У К И ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — діяльність органів виконавчої влади. ОБ'ЄКТНО ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — вивчення одного з основних видів діяльності держави — здій снення виконавчої влади, що синтезує соціально політичний, історичний, юридичний, соці ологічний, економічний, психо логічний підходи, не обмежую чись і не зливаючись при цьому з жодним із них. Наука державно го управління вивчає різні види управлінської діяльності — від оптимізації праці державних службовців до розробки концеп туальних напрямів модернізації апарату державного управління. Її головною метою є одержання й теоретична систематизація нових знань (фундаментальних і прикладних) про діяльність орга нів виконавчої влади, державних службовців, знаходження шля хів підвищення ефективності державного управління, оптимі зації управлінських функцій, вдосконалення методів держав ного управління. Разом з тим прикладні дослідження спрямо вані на практичне застосування отриманих фундаментальних результатів для вирішення кон кретних завдань у сфері держав ного управління. ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ — система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.
123
Об'єктами державного управлін ня є система, на яку спрямову ється владний вплив суб'єктів управління. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб'єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління. ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ — ключова ланка в системі органів виконав чої влади, основним завданням якої є реалізація функцій дер жавного управління на обласно му рівні. О.д.а. — єдиноначаль ний орган виконавчої влади загальної компетенції, повнова ження якого реалізуються одно особово його керівником — голо вою обласної державної адміні страції, що призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за подан ням Кабінету Міністрів України на строк повноважень глави дер жави. Структура О.д.а. є такою: керівництво (голова, перший заступник голови, заступники голови); апарат облдержадміні страції; головні управління, управління, відділи та інші структурні підрозділи облдер жадміністрації. Перший заступник і заступни ки голови облдержадміністрації виконують обов'язки, визначені головою, і несуть персональну відповідальність за стан справ у 124
дорученій їм ділянці роботи. Перший заступник голови облдержадміністрації признача ється на посаду головою обласної держадміністрації за згодою Прем'єр міністра України. Заступники голови облдержадмі ністрації призначаються на поса ду головою облдержадміністрації за погодженням з відповідним віце прем'єр міністром. Керівни ки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів держав них адміністрацій очолюють від повідні підрозділи і несуть персо нальну відповідальність перед головами відповідних держадмі ністрацій за виконання покладе них на ці підрозділи завдань. Вони призначаються на посаду та звільняються з посади головами держадміністрацій за погоджен ням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що виз начається Кабінетом Міністрів України. ОБЛАСТЬ — адміністративно територіальна одиниця в складі України, що характеризується певними історичними, економіч ними, географічними, культур ними, демографічними, еколо гічними особливостями. До скла ду України входять 24 О.: Він ницька, Волинська, Дніпропе тровська, Донецька, Житомир ська, Закарпатська, Запорізька, Івано Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська,
Львівська, Миколаївська, Одесь ка, Полтавська, Рівненська, Сум ська, Тернопільська, Харків ська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Черні гівська. ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — низка спеціальних обмежень щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції і боротьбу зі службовими злочинами. Державний службо вець не має права: а) займатися підприємницькою діяльністю без посередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати робо ту на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); б) сприяти, викори стовуючи своє службове станови ще, фізичним і юридичним осо бам у провадженні ними підпри ємницької діяльності, а також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріаль них благ, послуг, пільг або інших переваг; входити самостійно, через представника або підстав них осіб до складу правління чи інших виконавчих органів під приємств, кредитно фінансових
установ, господарських това риств, організацій, спілок, об'єд нань, що провадять підприєм ницьку діяльність; в) відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передба чено правовими актами, навмис не затримувати її. Надавати недо стовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затриму вати підготовку та видачу фізич ним або юридичним особам перед бачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів; г) вимагати чи приймати від фізич них і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь які інші перева ги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов'язків. Особи, які претенду ють на посаду в системі державної служби, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. ОБОВ'ЯЗКИ — нормативно закріплене коло дій, що поклада ються на органи виконавчої влади, посадових і службових осіб цих органів, і які є безумов ними до виконання. О. є невід'ємною складовою повнова жень (див. Повноваження органу виконавчої влади). ОБОВ'ЯЗКОВА СПЕЦІАЛЬНА ПЕРЕВІРКА — вид перевірки, що здійснюється за дорученням Глави Адміністрації Президента України або Міністра Кабінету 125
Міністрів України Головним управлінням державної служби України за участю Державної податкової адміністрації Украї ни, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює Президент України або Кабінет Міністрів України. ОДНОПАРТІЙНИЙ УРЯД — уряд, сформований із представ ників однієї політичної партії, яка за результатами виборів отримала абсолютну більшість парламентських місць (нижній палаті). О.у. є типовим для країн із парламенською формою пра вління і двопартійною системою (Австралія, Велика Британія, Канада, Нова Зеландія) або із партійною системою з доміную чою партією (Індія, Швеція, Япо нія). О.у. властивий і президент ським республікам, у яких глава держави формує його в основному із представників своєї політичної партії чи тієї, що мала вирішаль ний вплив на його обрання. Іншим партіям відводиться роль опозиції. Така модель забезпечує максимальний рівень співпраці між урядом і парламентом. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — комплекс характерних рис і факторів упра 126
влінської діяльності, які визна чаються спрямованістю держав ного управління та розкривають його сутність. Найхарактерніші О.д.у.: 1) виконавчо розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Аналізуючи характер ні О.д.у., державне управління можна визначити як багатогран ну організуючу діяльність держа ви, спрямовану на виконання її завдань та функцій, що здійсню ється через практичну діяльність органів виконавчої влади. ОМБУДСМЕН (від швед. ombudsman, від ombudo — пред ставник) — спеціально обрана чи призначена посадова особа, незалежна у здійсненні своїх функцій від жодної з гілок влади, функцією якої є здійснен ня контролю за дотриманням прав людини і громадянина органами влади, передусім орга нами виконавчої влади, а у дея ких випадках — також приват ними особами та об'єднаннями. До компетенції О. входить вирі шення проблем, що виникають у відносинах між приватними осо бами та органами державної влади, розгляд скарг на діяль ність органів публічної влади. О., як правило, за власною ініціати вою здійснює перевірки щодо законності і правильності упра влінських актів, процедур їх
прийняття, дій відповідних поса дових осіб. Уперше інститут О. був запроваджений в 1809 р. у Швеції з метою контролювання з боку суспільства законодавчої, виконавчої і судової влади. А з часом він знайшов своє місце в державно правовій практиці більш ніж п'ятдесяти країн світу, у тому числі й Україні. Введення інституту Уповноваже ного Верховної Ради України з прав людини є новацією у дер жавно правовій системі захисту прав і свобод людини в нашій країні та важливим кроком на шляху формування в Україні громадянського суспільства європейського зразка. Уповнова жений Верховної Ради України з прав людини здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадя нина (ст. 101 Конституції). Його конституційний статус конкре тизується у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України" від 13 листопада 1997 р. О. сьогодні сприймається як своєрідний посередник між осо бою та органами публічної влади, який розслідує скарги і запобігає зловживанням з боку останньої. ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — первинний елемент апарату державного управління, носій виконавчої влади, що має юридичний статус такого органу, утворюється державою у поряд
ку, встановленому законом, для здійснення від її імені функцій виконавчої влади і наділений для цього державно владними пов новаженнями, певною організа ційною структурою, територіаль ним масштабом дії, необхідними для здійснення функцій держав ного управління у властивих йому організаційно правових формах із використанням при цьому необхідних методів упра вління. ОРГАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — орган держав ної виконавчої влади або інший державний орган, визначений таким на підставі законодавства. Саме таким органом є Національ ний банк України, юридичний статус якого визначається Кон ституцією України та Законом " Про Національний банк Украї ни". До О.д.у. можна також від нести ті органи, діяльність яких є формою вираження не тільки виконавчої влади: адміністрації державних підприємств, уста нов, організацій. Їх специфічне місце, що пов'язане лише з вну трішньою (в межах відповідної організації) спрямованістю упра влінської діяльності, знаходить ся поза межами системи органів виконавчої влади. Ця специфіка полягає в тому, що за допомогою державного управління реалізу ється так звана адміністративна влада. 127
ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — самостійний вид орга нів державної влади, які відпо відно до конституційного прин ципу поділу державної влади покликані здійснювати функції, покладені на виконавчу гілку влади, надавати громадянам дер жавні послуги та наділені для цього відповідною компетенці єю. Конституція України встано вила три організаційно правових рівнів органів виконавчої влади — вищий, центральний, місце вий. Відповідно визначені й види органів виконавчої влади: 1) вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) міс цеві органи виконавчої влади. Згідно зі ст. 113 Основного Зако ну, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До цієї системи, крім Уряду, входять міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спе ціальним статусом. Відповідно до ст. 118 Конституції, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. До О.в.в. можна віднести й Раду міні стрів Автономної Республіки Крим, яка, згідно зі ст. 35 Консти туції Автономної Республіки Крим, також виконує державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України від повідно до Конституції України. 128
ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ — органи виконавчої влади, що функціо нують в Автономній Республіці Крим. Порядок функціонування О.в.в.А.Р.К. визначений поста новою Верховної Ради Автоном ної Республіки Крим "Про систему органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим і внесення змін до деяких нормативно правоих актів". До О.в.в.А.Р.К. належать Рада міністрів (уряд) Автономної Рес публіки Крим, міністерства (промисловості та паливно енер гетичного комплексу, житлово комунального господарства, транспорту і зв'язку, освіти та науки, соціального захисту і з питань трудових відносин, спо живчого ринку і зовнішньої тор гівлі) та відомства Автономної Республіки Крим, Севасто польська міська державна адмі ністрація, районні державні адміністрації. О.в.в.А.Р.К. вхо дять до єдиної системи органів виконавчої влади України. Однак модель взаємовідносин центральних органів виконавчої влади України і О.в.в.А.Р.К. має певні особливості. Вони зво дяться до того, що, хоч на тери торії автономії і діють Конститу ція та закони України, але разом з тим Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, прийняту Верховною Радою
Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. та затверджену Верховною Радою України 23 грудня того ж року. Аналіз ста тей 137 і 138 Конституції Украї ни, ст. 38 Конституції Автоном ної Республіки Крим, які встано влюють перелік і межі повнова жень органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, дає підстави вважати, що Рада міністрів Автономної Республі ки Крим наділена більшими пов новаженнями, порівняно з обла сними державними адміністра ціями. Це випливає і з більш вищого статусу Автономної Рес публіки Крим, порівняно з обла стями (див. Рада міністрів Автономної Республіки Крим). ОРГАНИ ГАЛУЗЕВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико навчої влади, предметом компе тенції яких є окрема галузь чи сфера народногосподарських чи соціально економічних відно син, врегулювати і управляти якими уповноважуються ці спе ціально створені органи. Компе тенція та права О.г.к., по перше, обмежуються певною галуззю, по друге, не можуть виходити за межі тих завдань, які на них покладені. Вони поєднують об'єкти управління під керівниц твом відповідного органу вико навчої влади за ознаками вироб ничої єдності незалежно від їх територіального розташування.
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ — передбачена Консти туцією України система установ, що здійснюють публічну полі тичну владу на засадах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні владу глави держави здійснює Президент України. Єдиним органом зако нодавчої влади є парламент — Верховна Рада України. Органа ми виконавчої влади є Кабінет Мністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Авто номної Республіки Крим. Орга нами судової влади є Конститу ційний Суд України та судові органи, що входять до системи судів загальної юрисдикції. ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико навчої влади, які за своїм стату сом і функціональним призна ченням здійснюють державне управління всім комплексом від носин (у політико адміністратив ній, соціально економічній, культурно освітній, екологічній сферах), що виникають на загальнодержавному рівні чи на рівні окремої адміністративно територіальної одиниці. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Авто номної Республіки Крим, обла сні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміні страції. 129
ОРГАНИ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи, що за своїм статусом і функціональним призначенням здійснюють упра вління у певній сфері (галузі) державного управління. О.с.к. поділяються на галузеву (див. Органи галузевої компетенції) та функціональну групи органів виконавчої влади (див. Органи функціональної компетенції). О Р Г А Н И Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н О Ї КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико навчої влади, що створюються для виконання функцій держав ного управління міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Для цієї групи органів виконав чої влади практично неможливо чітко встановити одну основну чи декілька можливих галузей, в яких вони реалізують свої повно важення, оскільки йдеться про певні соціально економічні чи гуманітарні відносини, які вре гульовуються завдяки цілому комплексу заходів загального, а не галузевого характеру. Голов ною ознакою, яка обумовлює права і повноваження О.ф.к., є не безпосередня структура об'єк та їх управління, а певна функ ція державного управління. ОРГАНІЗАЦІЙНА (корпора тивна) КУЛЬТУРА — складна композиція базових припущень, властивих організації, які сприй 130
маються персоналом і знаходять вияв у проголошених організа цією принципах та цінностях, що визначають для членів орга нізації формальні і неформальні моделі поведінки, які мають свої особливості в різних системах. ОРГАНІЗАЦІЙНА НАУКА — галузь знань, що досліджує тео ретичні, соціологічні та психоло гічні проблеми організацій (див. Тектологія). О Р Г А Н І З А Ц І Й Н А СТРУКТУРА (від лат. structura — будова, розташування, поря док) — структура, що відображає синтез взамозв'язків різних еле ментів, що функціонують для досягнення поставленої мети. О Р Г А Н І З А Ц І Й Н А СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — сукупність управлінських елементів (підроз ділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються організаційні взаємозв'язки в межах відповідної управлінської системи, що забезпечують ефек тивність її функціонування, метою якої є реалізація функцій державного управління. Вибір О.с.д.у. залежить від цілей, які виходять з життєвих потреб об'єктів управління. Оскільки вибір мети, тобто призначення організації, завжди потребує перетворення цих намірів на дії, а
отже, визначення її функцій, то логічна модель розвитку органі зацій матиме такий вигляд: потреби об'єктів управління зумовлюють її цілі (завдання), які формулюють головну мету, яка встановлює відповідні функ ції, що визначають створення від повідної управлінської структу ри. Інакше кажучи, слід прагну ти до створення такої О.с.д.у., яка оптимально забезпечить виконання визначених для орга нізації функцій. Побудова раціо нальної О.с.д.у. залежить від ряду факторів: а) необхідності постійної підтримки адекватно сті структурних форм виконавчої влади функціональному змісту її діяльності, адже не та чи інша побудова робить апарат управлін ня ефективним, а ступінь відпо відності його структурних форм правильно встановленим функ ціям, методам, формам і процеду рам, необхідним для успішного здійснення цих функцій; б) звід си — визначення функцій як основного структурноутворюючо го фактора системи органів вико навчої влади, адже завдання та мета управління, диференціюю чись у функціях конкретних органів, багато в чому визнача ють їх кількісний аспект та вну трішню структуру. Отже, упра влінські функції слугують осно вою для побудови О.с.д.у.; в) виходячи з того, що об'єкт упра вління впливає на структуру
через функції, в структурі закрі плюється розподіл управлінсь ких функцій відповідно до об'єк тивних потреб керованого об'єк та. Водночас, при побудові О.с.д.у. необхідно враховувати внутрішні потреби конкретного органу виконавчої влади у влас ній самоорганізації, адже він, будучи цілісним утворенням, має певні внутрішні закономірності функціонування та розвитку. О Р Г А Н І З А Ц І Й Н А СОЦІАЛІЗАЦІЯ — процес адап тації працівника на новій для нього посаді в сфері державної служби, що включає порівняння необхідної кваліфікації для виконання службових обов'язків і наявних у нього знань, навичок і здібностей, а також соціально психологічне входження у новий колектив. ОРГАНІЗАЦІЙНА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — діяльність з організації внутріш ньої роботи управлінського апара ту, а саме — розподіл службових обов'язків, заходи щодо оптималь ного поєднання єдиноначальності та колегіальності, інструктуван ня службовців (роз'яснення мети, змісту, функцій, особливостей нор мативно правових актів тощо), встановлення загального та індиві дуального режиму роботи, підго товка та проведення засідань, нарад, колегій тощо. 131
ОРГАНІЗАЦІЙНА ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ — процес ство рення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для дося гнення мети організації. Склад О.ф.у. передбачає такі три основ ні фази: 1) фаза почину (ініцію вання) бере початок від першого задуму організації до стадії реального формування її апара ту; 2) фаза облаштування (коор динації) триває від початку фор мування до поточної діяльності; 3) фаза розпорядча (адміністру вання) здійснюється у сформова ному апараті за визначеними напрямами як поточне керівниц тво діяльністю організації. Виді ляють такі аспекти О.ф.у.: а) вза ємовідносини повноважень, що забезпечують розподіл та коорди націю завдань між рівнями упра вління; б) створення управлінсь кої системи — суб'єктів та об'єк тів управління і встановлення зв'язків між ними; в) удосколен ня управлінської системи. ОРГАНІЗАЦІЙНО ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ ДО АКТІВ УПРАВЛІННЯ — вимоги, що полягають у дотриманні правил оформлення актів управління, які мають відповідати техніко ю ридичним вимогам та мовним і термінологічним стандартам, узгоджуватися з раніше прийня тими актами, викладатися гра мотно, згідно з правописом. 132
О Р Г А Н І З А Ц І Й Н О ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — сукупність органів виконавчої влади, об'єднаних пердметами їх відання і компетенцій, а також від повідними організаційними взає мозв'язками, які забезпечують цілісний управлінський вплив на відповідні сектори (галузі) держав ного управління. О Р Г А Н І З А Ц І Й Н О Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н І ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — принципи, що визна чають організаційні засади функ ціонування інституту державної служби. До цієї групи можна відне сти такі принципи: єдність системи державної служби; політична ней тральність державної служби; рів ність доступу до державної служ би; ієрархічність системи держ служби; уніфікованість державної служби; стабільність інституту державної служби; ефектив ність держслужби; система заслуг. ОРГАНІЗАЦІЯ — сукупність процесів чи дій, що полягають у раціональному сполученні та впорядкуванні всіх елементів певного об'єкта у часі та просторі таким чином, щоб кожен із них сприяв успіху його діяльності. ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ — набір форм і методів розподілу влади по вертикалі (за рівнями),
на кожному рівні по горизонталі і за функціями. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ КАР'ЄРИ — постійне супроводжен ня процесу розвитку державних службовців шляхом планування, реалізації організаційних, мотива ційних і моніторингових заходів, спрямованих на створення сприят ливих умов для підвищення вико ристання потенціалу їх кар'єри. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — функ ції, що відображають роль дер жавної служби в суспільстві, спрямовані на підтримку життє діяльності суспільства. До О.ф.д.с. відносять такі: 1) забезпе чення реалізації державної полі тики в управлінні суспільними процесами; 2) забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на кон ституційних засадах; 3) захист прав та свобод людини і громадя нина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінсь ких послуг на високому рівні; 4) створення умов для залучення на державну службу найбільш про фесійних та відданих справі кадрів — фахівців нової генерації. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — функції, що породжуються основними завдан
нями державного управління та спрямовані на зміцнення консти туційно встановлених суспільних відносин, державного устрою, визначають базові принципи функціонування державного механізму, забезпечують захист прав і свобод громадян та стабіль ність міжнародного становища держави. О.ф.у. — це ті, що покликані служити колективним (загальним) інтересам суспільства для вирішення завдань політико адміністративного, економічного та соціокультурного характеру. До О.ф.у. відносять такі: а) полі тико адміністративні, що забезпе чують функціонування державно го механізму та стабільність кон ституційно встановлених суспіль них відносин (див. Політико ад міністративні функції управлін ня); б) економічні, котрі уособлю ють господарсько організаційну діяльність держави (див. Еконо мічні функції управління); в) соціальні, які покликані реалізо вувати державну соціальну полі тику (див. Соціальні функції упра вління); г) гуманітарні — спрямо вані на функціонування та розви ток духовно інтелектуальної сфери (освіти, науки і культури) (див. Гуманітарні функції упра вління). ОСОБИСТИЙ ПРИЙОМ ГРОМАДЯН — прийом громадян посадовими особами органів влади, за результатами якого 133
приймаються рішення, що опрацьовуються відповідними службами, у результаті чого готуються проекти доручень, які розглядаються посадовими осо бами органів влади. О.п.г. прово диться у порядку, встановленому ст. 23 Закону України "Про звер нення громадян". Інформація про порядок і графік О.п.г. чле нами Кабінету Міністрів України публікується у газеті "Урядовий кур'єр", розміщується на Єдино му веб порталі Уряду та у прий мальні Кабінету Міністрів Украї ни. Для ведення О.п.г. відводить ся відповідним чином обладнане місце. Звернення громадян роз глядаються і вирішуються у тер мін не більш як один місяць від дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчен ня, — невідкладно, однак, не піз ніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний строк вирішити порушені у звер ненні питання неможливо, керів ник відповідного органу або його заступник встановлює необхід ний термін для розгляду, про що повідомляється особі, яка його подала. При цьому загальний термін вирішення порушених у зверненні питань не може пере вищувати сорока п'яти днів. ОФІЦІЙНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ — визначений в уста новленому порядку друкований засіб масової інформації, офіцій 134
не оприлюднення в якому норма тивно правового акта гарантує йому повне і точне відтворення прийнятого тексту та має значен ня для визначення строку наб рання ним чинності. Згідно з Указом Президента "Про поря док офіційного оприлюднення нормативно правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. О.д.в. є: журнали "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради Укра їни", газета "Урядовий кур'єр". Громадяни, державні органи, підприємства, установи, органі зації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосо вувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабі нету Міністрів України, тільки опубліковані в О.д.в. О Ф І Ц І Й Н Е О П Р И Л Ю Д Н Е Н Н Я НОРМАТИВНО ПРАВОВИХ АКТІВ — важливий етап набуття чинності нормативно правових актів, який полягає у вміщенні прийнятого документа у відповід ному друкованому виданні з метою широкого ознайомлення з його змістом громадськості та окремих громадян, а також дер жавних органів. Відповідно до ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти, що визначають права і обов'язки гро мадян, не доведені до відома насе
лення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Норматив но правові акти, які визначають права і обов'язки громадян та зареєстровані у Міністерстві юсти ції України, мають бути оприлюд нені у встановленому порядку. Порядок набуття чинності зако нів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіцій ного оприлюднення нормативно правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Закони України, інші акти Вер ховної Ради, акти Президента, Кабінету Міністрів не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях (див. Офіційне друковане видан ня). Акти Верховної Ради, Прези дента, Кабінету Міністрів можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. О.о.н. п.а. здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно правових актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. В такому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офі ційного застосування. Акти Вер
ховної Ради, Президента, Кабіне ту Міністрів, які не мають загаль ного значення чи нормативного характеру, можуть не публікува тися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежу вальними грифами офіційно опри люднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самовряду вання і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Що стосується відомчих нормативно правових актів, то законом ще не визначено процеду ру доведення до відома громадян зазначених актів. Тому це може бути будь який спосіб оприлюд нення через засоби масової інфор мації: газети, телебачення, радіо. Крім того, ст. 29 Закону України "Про інформацію" зазначає, що поширення інформації здійсню ється не лише через пресу, а й без посереднім наданням її заінтере сованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Неопубліковані акти набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органа ми місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набран ня ними чинності. ОФІЦІЙНІ ДРУКОВАНІ ОРГАНИ — періодичні друкова ні засоби масової інформації, засновником (співзасновником) 135
яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядуван ня, метою діяльності яких є інформування про діяльність від повідного органу державної влади чи місцевого самовряду вання (газети, журнали, вісники, часописи, відомості, бюлетені, збірники тощо). О Ц І Н Ю В А Н Н Я ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ — процедура перевірки діяльності державних службовців відповід но до посадових інструкцій, осо бистих планів роботи та порів няння якості їх роботи із визна ченими критеріями і показника ми, що здійснюється безпосеред нім керівником шляхом спосте реження та контролю. О.п.д. здійснюється державним служ бовцем через самооцінювання та оцінювання безпосереднім керів ником, результати якого зано сяться до форми бланка щорічної оцінки та додатка до неї. Держав ний службовець має висловити свою точку зору, визначити про блемні питання, а також устано вити для себе конкретну мету в удосконаленні професіоналізму. Безпосередній керівник оцінює виконання держслужбов цем посадової інструкції, особи стого плану роботи, визначеного на початку звітного періоду, окремих доручень, завдань, пере віряє своєчасніть, якість, резуль тативність їх виконання, з'яс 136
овує причини продовження тер мінів виконання завдань, змін до плану тощо. За результатами оці нювання і самооцінювання керів ником виставляється підсумкова оцінка, яка може бути такою: а) низька — державний службовець повинен поліпшити свою роботу, щоб уникнути постійного втру чання керівника для корекції результату його роботи; б) задо вільна — державний службо вець досяг певних результа тів, володіє певним обсягом навичок, необхідних для вико нання посадових обов'язків, і повинен спрямовувати свою діяльність на ті складові, які примушують керівника інколи вносити корективи у результати роботи; в) добра — державний службовець досяг результатів володіння навичками й уміння ми, унеможливив необхідне втручання керівника у результа ти роботи, спрямував зусилля на запровадження інноваційного стилю пошуку рішень; г) висока — державний службовець пере вищив очікувані результати, виявив грунтовні знання і нави чки, застосував інноваційний стиль у виконанні своїх обов'яз ків і доручень.
П
П А Р Л А М Е Н Т С Ь К А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ — форма взаємовідносин між зако нодавчою та виконавчою гілками влади, властива парламентським республікам, що характеризуєть ся значною залежністю уряду від рішень парламенту, а функціону вання уряду можливе лише за підтримки більшості депутатів. За такої системи відмова парла менту у довірі уряду спричиняє його відставку або достроковий розпуск парламенту, оголошення нових виборів з наступним новим призначенням уряду. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ — форма державного контролю за діяльністю уряду з боку законодавчого органу. П.к. за виконавчою владою має полі тичний характер — спрямований на політичну діяльність уряду та його членів. Основними формами П.к. є: контроль парламенту через установчу функцію під час формування уряду, призначення вищих посадових осіб; постанов ка питання про довіру уряду; пар ламентське розслідування та деякі інші. Наслідком П.к. може бути відставка уряду в цілому або окремих його членів. В Україні ефективний систематичний кон троль здійснюють комітети Вер ховної Ради, що властиво всім демократичним державам. Кон трольна діяльність депутатів виражається у праві звертатися із запитом до Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів державної влади, а також до керівників підприємств, уста нов і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм влас ності. Такі запити можуть бути як усними, так і письмовими. За ними перелічені органи (посадові особи) зобов'язані повідомити народному депутатові України про результати розгляду запиту. У багатьох парламентах світу щотижня надається час для усних запитань депутатів членам уряду (т. зв. "час запитань"). Осо бливим різновидом П.к. є фінан совий контроль, що здійснюється через спеціальні органи парла менту (див. Фінансовий кон троль). В Україні контроль за використанням коштів держав ного бюджету від імені Верховної ради України здійснює Рахунко ва палата. Ще однією формою парламентського контролю за урядом можна вважати діяль ність інституту омбудсменів (див. Омбудсмен). ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ — проце дура формування уряду безпосе редньо законодавчим органом на основі результатів виборів до парламенту. 137
ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ (посадових повноважень) — посадовий злочин, який полягає у вчиненні посадовою особою дій, що явно виходять за межі визна чених їй законом функцій і пов новажень, якщо вони завдали істотної шкоди державним чи громадським інтересам або пра вам та інтересам окремих фізич них чи юридичних осіб. ПЕРЕКОНАННЯ — 1) метод державного управління, що здій снюється ненасильницьким шля хом, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення праців ником морально правових прин ципів та цінностей державної служби — визначальних чинників його поведінки, доброчесності та виконання службових обов'язків; 2) раціональна основа моральної поведінки державного службовця, що дає можливість йому здійсню вати ті чи інші дії свідомо, із розу мінням необхідності й доцільності певної поведінки. ПЕРЕМІЩЕННЯ ПО СЛУЖБІ — один з етапів проходження державної служби, який може здійснюватися у трьох напрямах: 1) на вищу посаду — з метою просування державного службов ця на більш високі щаблі службо вої ієрархії відповідно до набутої професійної компетентності; 2) на рівноцінну посаду — з метою раціонального використання 138
службовця або за необхідності заміщення іншої посади; 3) на нижчу посаду — за результатами проведення атестації державного службовця з оцінкою "не відпові дає займаній посаді" або за ста ном здоров'я чи особистим про ханням держслужбовця. ПЕРШИЙ ВІЦЕ ПРЕМ'ЄР МІНІСТР УКРАЇНИ — перший заступник глави Уряду України, який відповідно до Конституції забезпечує виконання Конститу ції та законів України, актів глави держави і Кабінету Міні стрів України, реалізацію повно важень Уряду у відповідному напрямі діяльності. П.в. .п. .м.У. виконує обов'язки Прем'єр міністра України у разі його відсутності. П.в. .п. .м.У.: за дорученням Прем'єр міністра України представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами та організація ми в Україні та за її межами; організовує роботу з підготовки та виконання Програми діяльно сті Кабінету Міністрів; організо вує формування та реалізацію державної внутрішньої та зов нішньої економічної політики, а також державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу; організо вує роботу з формування та реа лізації державної бюджетної, податкової, цінової політики, а також з питань державного мате
ріального резерву; організовує розроблення та здійснення захо дів, спрямованих на вдоскона лення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфра структури; організовує розро блення та здійснення заходів, спрямованих на розвиток еконо мічних реформ; забезпечує пла нування і прогнозування заходів щодо економічного розвитку країни, активізації зовнішньо економічних зв'язків та інвести ційних процесів; забезпечує фор мування та реалізацію держав ної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації, приватизації та розвитку підприємництва; коор динує роботу з проведення при ватизації; вносить на розгляд Уряду пропозиції щодо визна чення стратегії і тактики розвит ку макроекономічних процесів; координує роботу із розроблення та реалізації державної регіо нальної політики; здійснює кон троль за підготовкою та реаліза цією пропозицій щодо практич ного впровадження положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині реформування органів виконав чої влади та вживає заходів для забезпечення ефективного функ ціонування системи державної служби; організовує розроблен
ня та здійснення заходів, спря мованих на збільшення експорт ного потенціалу, розвиток вну трішнього та зовнішнього ринку. ПЕРШІ ЗАСТУПНИКИ МІНІСТРІВ У ЗВ'ЯЗКАХ З ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ — посадові особи міні стерств, які здійснюють такі функції: а) вирішують питання, що виникають у взаємовідноси нах апарату міністерства з Апа ратом Верховної Ради України; б) представляють за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України законопроек ти, інші питання на пленарних засіданнях парламенту; в) супро воджують законопроекти, підго товлені міністерством, під час їх розгляду комітетами, іншими органами Верховної Ради Украї ни, а також під час інших заходів у парламенті; г) представляють за дорученням Президента Укра їни на пленарних засіданнях пар ламенту, а також на засіданнях комітетів, інших його органів пропозиції глави держави до прийнятих Верховною Радою України законів; ґ) представля ють позицію міністерства під час розгляду парламентом питань, що належать до його компетен ції: д) беруть у встановленому порядку участь у роботі дорадчих та інших органів Верховної Ради України. 139
ПИТАННЯ ПРО ДОВІРУ — постановка урядом у парламенті (нижній палаті) питання про довіру йому у зв'язку з вимогою уряду прийняття певного законо проекту парламентом. Постанов ка П.п.д. застосовується у краї нах з парламентськими та зміша ними формами державного пра вління і є досить ефективним засобом тиску уряду на законо давчий орган. Особливо ефектив но цей засіб використовується в умовах, коли відмова парламен ту в довірі уряду і викликана нею його відставка можуть призвести до розпуску законодавчого орга ну і проведення дострокових пар ламентських виборів, які в даний момент є небажаними для опози ції. З іншого боку, постановка П.п.д. може бути для уряду вимушеним кроком, зумовленим відмовою парламенту прийняти бажаний для нього акт, що поз бавляє уряд можливості проводи ти свою політику або серйозно ускладнити її проведення, в результаті чого перебування у складі уряду його членів втрачає сенс і уряд вимушений йти у від ставку. П І Д З А К О Н Н І НОРМАТИВНО ПРАВОВІ АКТИ — акти, прийняті компе тентними органами державної влади чи уповноваженими дер жавою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно до 140
закону і в порядку його виконан ня. П.н. п.а. на відміну від зако нів, по перше, завжди є актами вторинного порядку (хоч норми, що в них містяться, можуть доповнювати закон, а відповідно, мають первинне значення) і, по друге, є обмеженими в тому розу мінні, що приймаються право творчим органом у межах зазда легідь визначеної його компетен ції. Основними видами П.н. п.а. органів державної влади є: укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міні стрів України; накази та інструк ції центральних органів виконав чої влади; акти органів виконав чої влади Автономної Республіки Крим; розпорядження голів міс цевих державних адміністрацій. П І Д З В І Т Н І С Т Ь І ПІДКОНТРОЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — певний стан (режим) організаційних відносин між органами виконавчої влади, за яким один орган має право переві ряти діяльність іншого, включаю чи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зобов'язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність. За змістом "підконтрольність" дещо ширша ніж "підзвітність", у свою чергу, підзвітність може застосовува тись окремо від здійснення в пов ному обсязі функції контролю.
ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ — поняття, що характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. У той же час підпорядкованість може мати різні ступені повноти — повну і часткову. Повна підпо рядкованість (підлеглість) перед бачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу (див. Повна підпорядкованість). Част кова — це підпорядкованість, коли в організаційних відноси нах наявні лише деякі із зазначе них вище важелів (див. Частко ва підпорядкованість). ПЛАНУВАННЯ — вид упра влінської діяльності, що спрямо ваний на визначення перспек тивного стану об'єкта управління і сприяє формуванню орієнтирів його діяльності у майбутньому. П. — стрижнева частина всіх систем управління, процес, за допомогою якого система присто совує свої ресурси до зміни зов нішніх і внутрішніх умов. Тому державне управління й П. пере бувають в органічному взає мозв'язку. П. — найперша загальна функція управління, яка передує всім іншим, визнача ючи їх природу. П. залежить від ефективного аналізу зовнішньо го середовища, об'єктивної оцін ки власних ресурсів, вимагає спільних зусиль і участі всіх
складових організації. Особливо важливою є ця функція для орга нів виконавчої влади, коли під впливом зовнішніх чинників перед ними ставляться невизна чені до кінця завдання, а подеку ди — нездійсненні цілі. Відповід но П. в державному управлінні здійснюється не тільки щодо зов нішньої діяльності адміністра тивних органів, а й щодо їх вну трішнього функціонування та організаційної структури. Будь який орган виконавчої влади здійснює свою роботу на плано вих засадах. ПЛАНУВАННЯ КАР'ЄРИ — визначення мети розвитку кар'є ри та шляхів, що ведуть до її досягнення. Шляхами реалізації мети розвитку кар'єри є послі довність посад, на яких потрібно працювати перед тим, як зайня ти цільову посаду, а також пере лік умов, необхідних для набуття необхідної кваліфікації — курсів професійного навчання, стажу вань, оволодіння комп'ютерними технологіями, вивчення інозем них мов тощо. П О В Н А ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ (підле глість) — наявність у суб'єкта державного управління всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу на об'єкт дер жавного управління, включаючи вирішення щодо підлеглого орга 141
ну: установчих питань; визна чення правового статусу; кадро вих питань; здійснення контро люючих функцій; отримання звітності; застосування заходів відповідальності. П О В Н О В А Ж Е Н Н Я ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — закріплені за держслужбов цем права та обов'язки, які у зв'язку із специфікою функцій, покладених на цю категорію гро мадян як представників держа ви, виразників суспільного інте ресу, мають особливий характер порівняно з громадянами, які не є державними службовцями, у т. ч. обов'язки нести відповідаль ність за наслідки виконання покладених на них повноважень. П.д.с. надаються посаді, а не індивідові. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — закрі плені за органом виконавчої влади права і обов'язки, у т. ч. обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повнова жень — так звані "юрисдикцій ні" обов'язки. Центральне місце і переважну частину серед П.о.в.в. становлять державно владні повноваження (див. Дер жавно владні повноваження). ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА — діяльність держави у сферах запровадження правової регла 142
ментації та організації справлян ня податків і податкових плате жів до централізованих фондів держави. П.п. є базисом форму вання податкової системи. Кон цептуальні засади П.п. форму ються на основі економічної моделі країни і визначають цілі сний склад податкової системи, її структуру та елементи. П О Д В І Й Н Е ПІДПОРЯДКУВАННЯ — один із видів субординації, за якого об'єкт управління підпорядкову ється двом суб'єктам управління. ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ — конституційне розмежування владних компетенцій та повнова жень між законодавчою, вико навчою і судовою гілками влади; діловий поділ праці в державно му механізмі з метою спрощення виконання державних функцій та ефективного контролю. При цьому розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення, який структурується за функціо нальною та інстутиційною озна ками. Перша означає виділення основних функціональних видів державної діяльності — законо творення, державного управлін ня, правосуддя. Друга втілює організаційний устрій держави як сукупність різних державних органів (законодавчих, виконав чих, судових), наділених дер жавно владними повноваження
ми (компетенцією). Тобто, дер жавна влада за своєю суттю єдина, а принцип П.д.в. є лише теоретичною доктриною, на осно ві якої здійснюється функціону вання державного механізму. Доктрина П.д.в., авторами якої були англійський філософ Джон Локк та французький вчений просвітитель Шарль Луї Мон теск'є, визнана у цивілізованих державах світу як загальнодемо кратичний принцип та існує вже понад двісті років. Хоча в Украї ні спроба законодавчого закрі плення принципу П.д.в. була зроблена ще на початку ХVІІІ ст. у Конституції Пилипа Орлика, однак до його осмислення і послі довного втілення у життя наше суспільство підходить лише тепер. Уперше принцип П.д.в. був запроваджений на практиці 1787 р. творцями конституції США А.Гамільтоном, Джейом, Дж. Медисоном у знаменитих "Federalist Paperes". Юридична форма закріплення ідей П.д.в. тут має вигляд функціонального визначення кожного з вищих органів держави (конгресу, пре зидента, верховного суду) як органів, які здійснюють відповід но законодавчу, виконавчу і судову владу. Саме така форма закріплення ідеї П.д.в. стала найпоширенішою в конституцій ній практиці країн світу. У ст. 6 Конституції України зазначено, що державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. ПОЗАКАР'ЄРНІ СЛУЖБОВЦІ — службовці, посади яких замі щуються шляхом виборів, приз начення або за контрактом. До цієї групи належать державні службовці, що обіймають полі тичні (див. Політичні посади) та патронатні посади (див. Посади патронатної служби). ПОЗАКОНКУРСНИЙ ПРИЙОМ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ — форма добору персо налу на посади третьої сьомої кате горій державних службовців, зарахування на які здійснюється без проведення конкурсу. П.п.д.с. застосовується щодо: адміністра тивних посад керівників та заступ ників керівників органів виконав чої влади та їх структурних підроз ділів; посад патронатної служби членів Кабінету Міністрів Украї ни, голів місцевих державних адміністрацій; державних служ бовів, які зараховані до кадрового резерву чи пройшли стажування; керівників, які призначають ся міністрами, керівниками інших центральних органів вико навчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів виконавчої влади; спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням 143
вимог законодавства про працю; державних службовців, які пере бували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у т. ч. в тих, що лікві дуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого сам оврядування; випускників Націо нальної академії державного упра вління при Президентові України та її регіональних інститутів у дер жавні органи, які направляли їх на навчання; осіб, які навчалися на умовах державного контракту, у разі працевлаштування їх у дер жавному органі, де вони працюва ли або були зараховані до кадрово го резерву. ПОЗАПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ — процедура формування уряду, властива президентським та пре зидентсько парламентським рес публікам, коли законодавчий орган не бере безпосередньої уча сті у процесі формування кабіне ту або його роль у цьому плані обмежена. Склад уряду може не залежати від розстановки партій но політичних сил у парламенті. Склад уряду та його програма визначаються главою держави і мають отримати схвалення зако нодавчого органу. П О Л І Т И К О — АДМІНІСТРАТИВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — особлива сфера діяльності органів вико 144
навчої влади, спрямована на вирішення завдань політико ад міністративного характеру, яка реалізується у формі державного управління шляхом здійснення таких завдань: а) оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжна родних миротворчих операціях; б) національна безпека; в) охоро на кордонів та митниця; г) зов нішня політика: зовнішні зноси ни, представництво країни за кордоном, захист прав співвіт чизників за межами країни, зов нішня економічна політика; ґ) забезпечення правопорядку: охо рона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності та фізичних осіб, попе редження правопорушень; д) політика в інформаційній сфері. П О Л І Т И Ч Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — один із видів публічної (перед громадсь кістю, главою держави, парла ментом) відповідальності, що настає за неспроможність органів державної влади та посадових осіб розробляти та втілювати в життя політику, яка відображає прогресивні напрями розвитку суспільства, максимально корис ні для блага людей. Суб'єктом П.в. є ті носії виконавчої влади, які реально визначають зміст державно управлінської діяльно сті. Слід зазначити, що П.в. має суттєві відмінності від юридич
ної, адже вона є значно суб'єкти візована й відносна, оскільки немає абсолютних і формалізова них критеріїв оцінки стану дер жавного управління на тому чи іншому етапі розвитку суспіль ства і в тих чи інших умовах. П.в. в Україні застосовується щодо уряду та його членів, які мають статус політичного діяча. П О Л І Т И Ч Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ — конституційно правова відпові дальність уряду та його членів перед парламентом і главою дер жави за політику, яку вони про водять. П.в.у. перед законодав чим органом має місце за парла ментської та змішаної форми пра вління, а перед главою держави — за змішаної та президентської форми державного правління. П.в.у. одночасно перед парламен том і главою держави, що має місце за змішаної форми правлін ня, є подвійною П.в.у. Міжнарод на конституційна практика передбачає як колективну (солі дарну) відповідальність уряду, так й індивідуальну відповідпль ність його членів (див. Солідарна (колективна) відповідальність уряду, Індивідуальна політична відповідальність міністрів). П.в.у. перед парламентом реалі зується переважно у двох проце дурних формах: вотум недовіри та відмова у довірі. В одних краї нах уряд відповідальний перед
обома палатами парламенту, в інших — тільки перед нижньою палатою. П.в.у. перед главою дер жави має місце у формі відпра влення у відставку уряду чи усу нення з посади окремого міні стра. Конституцією України вста новлено подвійну П.в.у.: Кабінет Міністрів України відповідаль ний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ст. 113). Глава держави припиняє повно важення Прем'єр міністра Украї ни та приймає рішення про його відставку (ст. 106, п. 9). Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України (ст. 87). Прийняття Верховною Радою України резолюції недові ри Уряду має наслідком його від ставку (ст. 115). П.в.у. є важли вим фактором підтримки ефек тивності та легітимності його роботи. У першому випадку вона слугує стимулом для належної діяльності та недопущення злов живань (під загрозою відставки), у другому — є індикатором під тримки уряду (його політики) парламентською більшістю. П О Л І Т И Ч Н А Н Е Й Т Р А Л Ь Н І С Т Ь ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — орга нізаційно функціональний прин цип державної служби, згідно з 145
яким державні службовці не повинні займатися діяльністю, що може вплинути або впливає на їхню безсторонність. Він озна чає, по перше, заборону на ство рення та діяльності в органах державної влади осередків будь яких політичних партій. По дру ге, державні службовці в процесі виконання своїх функцій та службових обов'язків не повинні керуватися міркуваннями пар тійного характеру, мають займа ти позицію нейтралітету в полі тичній боротьбі партій. Держ службовці повинні виконувати рішення обраного керівництва будь якої політичної орієнтації. Принцип "чиновник служить не окремій партії, а всьому народу" є характерним для міжнародної практики державної служби. В українській практиці даний принцип означає, що державні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в позаро бочий час. ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ — ключовий вид соціального управління, суттю якого є узго дження інтересів і установок дер жави з інтересами громадянсько го суспільства, різних соціальних верств, прошарків і груп, суспіль них об'єднань і організацій на основі пізнання та використання об'єктивних потреб розвитку 146
соціуму. П.у. відрізняється від інших видів управління впливом одних суб'єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших, а його об'єктами є полі тична організація суспільства з притаманними їй політичною структурою та соціальними про цесами. П.у. — це явище, яке характеризує внутрішню власти вість суспільства, що випливає з його системної природи, суспіль ного характеру праці, спілкуван ня людей в процесі праці та в житті. Його зміст полягає у цілес прямованому впливі на суспіль ство і підсистеми з метою впоряд кування, вдосконалення і розвит ку. Система П.у. є широкою і багатоплановою, що базується на існуванні та функціонуванні інститутів громадянського сус пільства і держави — політичних партій, недержавних організа цій, органів місцевого самовряду вання та органів державної влади. Для П.у. характерна численність об'єктів, які утворю ють такі основні види: а) партійне управління, де суб'єктом висту пають політичні партії; б) парла ментське управління, де суб'єк том є законодавчий орган держа ви; в) державне управління, де суб'єктом виступає система орга нів виконавчої влади; г) муніци пальне, де суб'єктом виступають територіальні громади; ґ) гро мадське управління, де суб'єктом є недержавний сектор.
ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ (ПОЛІТИК) — державна посада у сфері виконавчої влади, яка від межована від статусу державного службовця, що встановлений Законом України "Про державну службу". П.д. в Україні є Прем'єр міністр та інші члени Кабінету Міністрів України (віце прем'єр міністри та міні стри), які визначають урядову політику, зосереджені на розв'я занні стратегічних проблем еко номічного та соціально культур ного розвитку суспільства та від повідних сфер державного упра вління. З цією метою вони звіль нені від щоденних адміністра тивних справ та управління пер соналом. ПОЛІТИЧНІ ПОСАДИ — один із трьох типів посад у сфері дер жавного управління, що обійма ються політичними діячами (політиками), які забезпечують вироблення та реалізацію дер жавної політики. Політичний характер зазначеного виду посад визначається не лише партійні стю особи, яка займає цю посаду (саме така ситуація є нормою у державотворчій практиці багатьох демократичних країн світу), а й такими особливостями: а) особливим порядком призна чення на посаду; б) особливим порядком звільнення з посади; в) особливими рисами відповідаль ності, яка має ознаки публічної
(тобто відповідальність перед гро мадськістю, главою держави, парламентом) за наслідки діяль ності. У нашій державі уперше офіційний статус політичних посад був запроваджений Указом Президента України "Про чергові заходи щодо подальшого здій снення адміністративної реформи в Україні" від 29 травня 2001 р. ПОЛОЖЕННЯ — нормативно правовий акт, що: 1) визначає статус органу виконавчої влади та його структурних підрозділів, їх завдання і функції, права, від повідальність, порядок діяльно сті (напр., Положення про Міні стерство охорони навколишнього природного середовища Украни, Загальне положення про юри дичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі зації). П. приймається переваж но при їх утворенні (заснуванні). П. буває типовим (напр., Типове положення про управління з енергозбереження обласної, Севастопольської міської дер жавної адміністрації) або індиві дуальним. Індивідуальне П. роз робляється на основі типових і затверджується керівником органу. Як правило, П. склада ється з таких розділів: "Загальна частина" — розкриває засади створення органу, мету його діяльності, місце органу в струк 147
турі виконавчої влади, систему керівництва роботою та підпо рядкованість органу, правові акти, якими керується в роботі. "Основні завдання і повноважен ня" — встановлює основні про блеми, які орган повинен вирі шувати у процесі своєї діяльно сті, і визначає основні напрями його діяльності та функції. " Права й обов'язки" — містить перелік прав і обов'язків, які надаються органу. Право — це юридично узаконена можливість забороняти або вимагати певних дій. Права встановлюються в обсязі, необхідному для реаліза ції покладених на орган функ цій. Обов'язки — це дії, які орга нізація має виконувати для реа лізації своїх функцій. "Організа ційна структура" — встановлює структурну побудову органу, роз криває перелік посад, з яких складається його штатний роз пис. "Фінанси та майно" — виз начає джерела фінансування органу, належне йому майно, необхідне для виконання покла дених функцій, юридичний та фінансовий статуси. "Реорганіза ції та ліквідація" — встановлює порядок здійснення реорганіза ції та ліквідації органу; 2) регулює діяльність вищих посадових осіб. Ці акти, як правило, затвер джуються указами Президента України (напр., Положення про Міністра Кабінету Міністрів Укра 148
їни, Положення про Уповноваже ного Президента України з питань адміністративної реформи); 3) регулює та впорядковує управлінські процедури (напр., Положення про формування кадрового резерву для державної служби). ПОМІЧНИК — державний службовець патронатної служби, який працює з документами, що надходять на ім'я керівника, або виходять після його підписання. П. готує інформаційні матеріали для виступів чи нарад, плани доповідей, проекти тощо. Як пра вило, П. супроводжує керівника під час відряджень, а за їх результатами оформляє прото кольні доручення та інформує керівника про їх виконання. П. забезпечує вирішення всіх орга нізаційних питань, що стосують ся участі керівника в різноманіт них заходах. П. також контро лює своєчасний розгляд пропози цій, заяв і скарг, які надходять на ім'я керівника, а також вико нання його вказівок і доручень. П О П Е Р Е Д Н І Й (ПРЕВЕНТИВНИЙ) КОНТРОЛЬ — контроль, що здійснюється до початку реалізації того чи іншого проекту, до приведення акта до виконання. Тому контроль на цій стадії має характер оцінки, аналі зу стану чи констатації формаль ного дотримання чинного законо
давства. Основними засобами П.к. є реалізація (але не створення) пра вил, процедур та ліній поведінки, суворе виконання яких є засобом упевнитися, що робота розвиваєть ся у правильному напрямі. П.к. здійснюється за трьома напряма ми: щодо трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. П.к. над звичайно ефективний, адже кон тролер може заборонити діяль ність, яка не відповідає встановле ним критеріям. Але контроль такого виду має істотний недолік у плані сповільнення процедури та частково знімає відповідальність з виконавців проекту у випадку негативного його втілення. ПОРУШЕННЯ СЛУЖБОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ — протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) дер жавного службовця, тобто неви конання Присяги державного службовця, зокрема невиконан ня або неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження державної служби, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки держслужбовця, а й державну службу України. ПОРЯДОК — звід правових норм, що визначають механізм, регламентують: 1) здійснення
певного виду діяльності (напр., Порядок ліцензування освітніх послуг, Порядок використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади); 2) взаємодію державних органів під час здій снення певних спільних дій (напр., Порядок взаємодії мит них органів і органів державної податкової служби під час прове дення звіряння даних щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів). ПОСАДА — 1) визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено вста новлене нормативними актами (положеннями про структурні підрозділи, посадовими інструк ціями та ін.) коло службових повноважень; 2) юридичний опис, який визначає соціальний статус (відносини з вищими, нижчими і рівними посадами), організаційний статус (місце посади в структурі органу) та правовий статус державного службовця (коло повноважень, функції, права, обов'язки). П. — багатогранна категорія, яка включає соціальний, правовий та організаційний аспекти. Соціальна сутність П. виявляєть ся в зумовленні характеру, обся гу і меж взаємовідносин між службовцями та іншими учасни ками управлінського процесу. 149
Організаційний аспект П. поля гає в тому, що вона є частиною структурного підрозділу держав ного органу. Правовий аспект П. виявляється у тому, що вона містить певну частину компетен ції державних органів — посадо вих повноважень. ПОСАДИ ПАТРОНАТНОЇ СЛУЖБИ (лат. patronatus — покровительство, опіка) — поса ди, на які самостійно добирають та приймають осіб поза конкур сом керівники органів державної влади. Це посади радників, кон сультантів, помічників, прес се кретарів та інші посади, передба чені штатним розписом для орга нізаційного та інформаційно аналітичного забезпечення діяльності членів Кабінету Міні стрів, керівників органів держав ної влади. П.п.с. в установлено му порядку віднесені до держав ної служби і становлять т. з. патронатну службу того чи іншо го керівника чи органу держав ної влади. ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ — документ, що розробляється на основі професійно кваліфікацій них характеристик посад органом виконавчої влади, його струкрут ними підрозділами, виходячи з їх завдань, функцій та повнова жень, встановлених нормативно правовими актами, та штатного розпису, затвердженого в устано 150
вленому порядку, визначає підпо рядкованість державного служ бовця, його конкретні завданння та обов'язки, права та відпові дальність. Розрізняють типові та індивідуальні П.і (див. Типова посадова інструкція, Індивіду альна посадова інструкція). П.і. як юридичний документ вступає у силу після затвердження керівни ком органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступ никами. У П.і. мають бути чітко окреслені місце та роль державно го службовця в діяльності підроз ділу, межі його повноважень та відповідальності. Виходячи з цих вимог, П.і. має відповідну струк туру: загальна частина; завдання та обов'язки; права; відповідаль ність. Практика показує, що П.і. має певний життєвий цикл: роз робка, прийняття (затверджен ня), дія, "старіння", вдосконален ня. П.і. належить переглядати у разі зміни функцій працівника або структури відповідного дер жавного органу. Один примірник П.і. знаходиться у керівника структурного підрозділу, один — у кадровій службі державного органу. П.і. видається державно му службовцеві під розписку. ПОСАДОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — служба за контрактом (догово ром), коли державні службовці добираються відповідно до освіт нього рівня і професійних нави
чок на конкретні посади, а також на виконання певних завдань. У них відсутні гарантії в прохо дженні кар'єри, властиві кар'єр ній моделі державної служби. П.м.д.с. зосереджує увагу на доборі кандидатів, які відповіда ють конкретній посаді, забезпе чуючи таким чином більш широ кий доступ до працевлаштування на державній службі і прихід до неї працівників з інших секторів. П.м.д.с. характерна для країн, які протягом двох останніх деся тиріч здійснювали активне реформування свого державного сектору: Канади, Ісландії, Нової Зеландії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії. ПОСАДОВА ОСОБА — особли ва категорія службовців держав них органів, діяльність яких має владно розпорядчий характер і спрямована на організацію та забезпечення ефективної праці службовців, інших учасників службових відносин. П.о. вважа ються керівники та заступники керівників органів державної влади та їх апарату, інші держав ні службовці, на яких законами або іншими нормативно право вими актами покладено здій снення організаційно розпоряд чих, консультативно дорадчих та контролюючих функцій, діяльність яких має владно роз порядчий характер і спрямована на організацію й забезпечення
ефективної праці підпорядкова них їм органів, структурних підрозділів, державних службов ців. Залежно від обсягу посадових повноважень розрізняють такі П.о.: а) повноваження яких мають внутрішньоорганізацій ний характер (керівний склад організацій, установ); б) повнова ження яких мають публічний характер, тобто поширюються за межі державних органів на орга нізації та громадян, які безпосе редньо не підлеглі їм по службі (напр., керівники центральних органів виконавчої влади, місце вих державних адміністрацій); в) наділені повноваженнями щодо застосування заходів примусу стосовно осіб, не підлеглих їм по службі (працівники правоохо ронних, податкових органів тощо). П О С А Д О В Е РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адмі ністративний метод державного управління, який здійснюється через розробку штатного розкла ду та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов'язків (див. Посадова інструкція). ПОСАДОВИЙ ПРОСТУПОК — свідоме невиконання чи нена лежне виконання державним службовцем покладених на нього 151
посадових обов'язків. П.п. дер жавного службовця є вчинення ним провини по службі — пору шення (невиконання) службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обме жень, пов'язаних з проходжен ням державної служби, вчинок, який плямує особу як державно го службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює. ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ — обов'язкові до виконання дер жавним службовцем норми, встановлені відповідно до займа ної посади в органі публічної влади. ПОСТАНОВА — нормативно правовий акт, що приймається вищим органом виконавчої влади (урядом) у письмовій формі, з метою вирішення най більш важливих і принципових завдань та є обов'язковим до виконання підпорядкованими об'єктами державного управлін ня. П. з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку і є нормативними акта ми вищої юридичної сили. П. є основними нормативно правови ми актами Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Авто номної Республіки Крим. П. приймаються урядовою колегі єю, а підписуються керівником 152
уряду. П. Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр мі ністр України. Для доведення до відома населення ці акти опри люднюються через засоби масо вої інформації (див. Офіційне оприлюднення нормативно пра вових актів). ПОТОЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ КАДРІВ — забезпечення безпе рервності навчання державних службовців на основі системного визначення кількісних та якіс них потреб у кадровому забезпе ченні органів державної влади та органів місцевого самоврядуван ня у ході реалізації Державної програми економічного та соціального розвитку України. ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ — вид контролю, який визначає стан об'єкта у процесі виконання операції і здійснюється безпосе редньо під час самої роботи у вигляді перевірки, обліку, обсте ження, ревізії, інспектування, спостереження. П.к. базуться на зіставленні й аналізі показників роботи до її початку і після отри маних результатів. ПРАВИЛА — 1) інструктив ний документ розпорядчого характеру, який містить наста нови або вимоги, виконання яких створює необхідну поведін ку і певний визначений порядок
(наприклад, Правила розгляду справ про порушення юридични ми особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю); 2) звід правових норм, що регламентують діяль ність певної галузі виробництва чи окремого виду діяльності. ПРАВОВА ЕКСПЕРТИЗА НОРМАТИВНО ПРАВОВИХ АКТІВ — система спеціальних заходів, що проводяться спе ціально уповноваженими суб'єк тами (експертами з правових питань) на різних етапах нормо проектування з метою об'єктив ної оцінки відповідності проекта нормативно правового акта ком петенції правотворчого органу, формі юридичного документа, правилам нормотворчої техніки, вимогам побудови нормативно правового акта та науковим принципам правового регулю вання. Розрізняють такі завдан ня П.е.п.н. п.а.: а) об'єктивне та всебічне дослідження у контексті загальносуспільних та загально державних інтересів; б) перевір ка його відповідності вимогам і нормам чинних правових актів; в) у разі необхідності, підготовка пропозицій щодо внесення до проекту або інших, пов'язаних з ним актів, потрібних змін і доповнень; г) прогнозування соціально економічних, право вих та інших наслідків реалізації акта; ґ) підготовка обґрунтова
них експертних висновків та все бічна оцінка проекту. ПРАВОВА ФОРМА АКТА УПРАВЛІННЯ — спосіб зовніш нього вираження приписів орга нів виконавчої влади, а також викладення юридичних норм у цих актах. П.ф.а.у. подаються у законах, Примірній Інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. П Р А В О В Е РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — видання нормативно правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упоряд кованості суспільних відносин у сфері державного управління. Залежно від рівня юридичного застосування, методи П.р. бува ють трьох видів: а) загальнодер жавні, б) відомчі, в) внутрішньо системні. Загальнодержавні спрямовані на всю систему дер жавного управління, надаючи їй форми організованої структури. На основі загальнодержавних нормативно правових упра влінських актів місцеві та відом чі органи виконавчої влади в рамках своєї компетенції здій снюють правове регулювання 153
діяльності підпорядкованих структур, організацій, підрозді лів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпо рядчо правових актів (розпоря джень, наказів), спрямованих на вирішення конкретних завдань. Таке регламентування має відом чий характер. Внутрішньоси стемне П.р. у структурних підрозділах та установах здій снюється за допомогою норма тивних актів, до яких належать: розпорядчі акти — накази; затверджуючі акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов'язки і відпо відальність підрозділів, служб та їх керівників; посадові інструк ції, що встановлюють права і функціональні обов'язки посадо вих осіб. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ — метод державного управління, який здійснюється за допомогою юридичних засобів, суттю якого є владний вплив на суспільні відно сини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвит ку, а також на поведінку та свідо мість громадян шляхом проголо шення їхніх прав та обов'язків, установлення певних дозволів та заборон, затвердження певних правових актів. П.р. у системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування (див. Правове 154
регламентування); б) розпоряд чо юридичних дій (див. Розпоряд чо юридичні дії). ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ — правовий інститут, що складаєть ся із сукупності прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідально сті, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держа ви. П.с.д.с. визначається закона ми, іншими нормативно правови ми актами. Головними елемента ми П.с.д.с. є: 1) цілісність, системність правового положен ня державного службовця, спів відношення повноважень посади, яку він обіймає, з правами й обов'язками, що випливають із факту перебування на державній службі; 2) установлені правові стимули й мотивації для заінте ресованості державного службов ця в ефективному виконанні обов'язків; 3) механізми юридич ної відповідальності державних службовців через інститути адмі ністративної, кримінальної від повідальності, норми трудового, фінансового, економічного права; 4) забезпечення стабільності ста тусу державного службовця та відповідних гарантій, соціально го захисту. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — правовий інститут, який визна чає місце відповідного органу в
системі органів виконавчої влади, його основне призначення, засади утворення та повноваження для здійснення функцій. П.с.о.в.в. складається з таких основних еле ментів: завдання (функції) (див. Функції органу виконавчої влади) та цілі (див. Цілі органу виконав чої влади), компетенція (див. Ком петенція органу виконавчої влади), підзвітність і підкон трольність (див. Підзвітність і підконтрольність органів вико навчої влади), відповідальність (див. Відповідальність органів виконавчої влади), порядок фор мування (див. Формування Кабі нету Міністрів України) та про цедури діяльності цих органів (див. Процедура управлінсь кої діяльності). П.с.о.в.в. визна чається Конституцією, законами України, іншими нормативно правовими актами. П Р А В О В І А К Т И УПРАВЛІННЯ — акти підзакон ної адміністративної нормотвор чості, які видаються в установле ному порядку правомочним на те органом або посадовою особою (суб'єктом державного управлін ня), встановлюючи правові норми, обов'язкові для визначе них об'єктів управління, розра ховані на багаторазове застос ування, що діють незалежно від того, виникли або припинилися конкретні правовідносини, передбачені актом, в яких: а)
містяться норми права і конкре тизуються норми законодавчих актів, а також передбачається механізм їхньої реалізації; б) виз начаються типові правила пове дінки у сфері державного упра вління; в) встановлюється органі заційно правовий статус органів виконавчої влади; г) реалізується механізм забезпечення конститу ційного статусу громадян та гро мадських об'єднань; ґ) встано влюються необхідні заборони і обмеження; д) надаються спе ціальні права та покладаються спеціальні обов'язки у сфері дер жавного управління; е) форму ються умови взаємодії і коорди нації діяльності різних учасників управлінських відносин; є) про водяться в життя економічні та соціально культурні програми. П Р А В О В І М Е Т О Д И УПРАВЛІННЯ — методи дер жавного управління, які, зумо влюючи законодавчу сферу розвитку управлінських струк тур, повинні сприяти вільній дії адміністративних методів. П.м.у. використовуються, по перше, для юридичного закрі плення управлінських відносин, що вже склалися, і по друге, для розвитку цих відносин відповід но до поставлених управлінських цілей. Закріплення і розвиток відносин управління за допомо гою П.м.у. спрямовані на дося гнення цілей функціонування 155
системи та забезпечення застос ування методів згідно із закона ми. До П.м.у. відносять: правове регулювання (див. Правове регу лювання); переконання (див. Переконання) і примус (див. Примус); субординація (див. Субординація) і координація (див. Координація). П Р Е Д М Е Т Н А У К И ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — організація, форми і законо мірності функціонування систе ми органів виконавчої влади. ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ — державний орган, утво рений відповідно до Конституції України з метою сприяння вико нанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. П.П.У.А.Р.К. діє на основі Зако ну України "Про Представниц тво Президента України в Авто номній Республіці Крим". П.П.У.А.Р.К. утворюється гла вою держави і безпосередньо йому підпорядковується. Основ ними функціями даного органу є: вивчення стану виконання в Автономній Республіці Крим Конституції і законів, указів і розпоряджень Президента, актів Кабінету Міністрів України; сприяння додержанню конститу ційних прав і свобод людини і 156
громадянина та досягненню між національної злагоди, соціально економічної і політичної стабіль ності в Автономній Республіці Крим; аналіз нормативно право вих актів Верховної Ради Авто номної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Кон ституції та законам України; під готовка на розгляд Президентові України аналітичних матеріалів з питань соціально економічних і політичних процесів у республі ці; сприяння главі держави у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіці Крим; аналіз практики діяльності орга нів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, релігійних організацій в Автономній Респу бліці Крим, сприяння їх взаємо дії з органами державної влади України, а також узагальнення відомостей про громадську думку щодо економічної та соціальної ситуації в Автономній Республіці Крим, інформування Президента з цих питань. Загаль не керівництво діяльністю П.П.У.А.Р.К. здійснює Постій ний Представник Президента України в Автономній Республі ці Крим, який призначається та звільняється з посади Президен том України та несе персональну відповідальність за виконання покладених на цей державний орган завдань.
ПРЕДСТАВНИЦЬКА БЮРОКРАТІЯ — концепція, згі дно з якою соціальний склад дер жавної служби повинен макси мально можливо віддзеркалюва ти склад населення держави в цілому, з відповідним представ ництвом у ній окремих, недостат ньо репрезентованих соціальних груп (жінок, молоді, національ них меншин та ін.). ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praes idens — той, що сидить спереду) — одноособовий глава держави, який обирається громадянами або парламентом, у більшості країн з республіканською фор мою державного правління. Вперше інститут президентства був запроваджений у США як результат прагнення громадян до встановлення сильної, разом з тим демократичної державної влади. П. обирається шляхом прямих (Україна, Польща, Росія, Франція) або непрямих ( США) виборів. У парламентсь ких республіках — парламентом (ФРН, Італія, Чехія). Особливі стю правового статусу П. є невід повідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідаль ність виявляється у тому, що П. не несе ні політичної, ні юридич ної відповідальності за свою діяльність главою держави (при тягнення П. до юридичної відпо відальності у порядку імпічмен ту можливе у випадку скоєння
ним злочину). Незмінюваність означає, що П. законним шляхом не може бути усунутий з посади до закінчення терміну повнова жень (за винятком імпічменту). Нейтральність П. полягає в тому, що він є виразником загальнона ціональних інтересів і повинен стояти поза політичною бороть бою, виконуючи функції арбітра нації. П. формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади, обсяг яких зал ежить від форми державного пра вління. У президентських респу бліках П. отримує свій мандат від виборчого корпусу, а тому наділений значними владними повноваженнями. Він одночасно є главою держави і главою вико навчої влади, проте не має права законодавчої ініціативи і розпу ску парламенту, що обумовлено жорстким поділом державної влади. У парламентських респу бліках П. обирається парламен том, а тому його повноваження значно звужені. Він є тільки гла вою держави, а реальна виконав ча влада належить сформовано му парламентом уряду, який очо лює прем'єр міністр. У республі ках зі змішаною формою пра вління П. наділений такими реальними повноваженнями, які дають йому можливість керувати урядом, має право законодавчої ініціативи і розпуску парламенту за певних підстав. 157
ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ — вид контролю у сфері державного управління, який полягає у: а) своєчасному відстеженні невідповідностей і недоліків у діяльності органів виконавчої влади; б) підготовці матеріалів та пропозицій главі держави щодо усунення різного роду негативних тенденцій в управлінській діяльності; в) вия вленні чинників, що їх породжу ють; г) вжитті заходів щодо попе редження і недопущення нега тивних явищ у майбутньому. Виконання цих функцій згідно з Указом Президента України " Про заходи щодо вдосконалення організації контролю за виконан ням актів і доручень Президента України" покладено на Головне контрольне управління Адміні страції Президента України, фахівці якого постійно відстежу ють стан виконання всіх актів і доручень глави держави, що містять конкретні завдання орга нам виконавчої влади. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ — глава держави Україна, який виступає від її імені. П.У. є гарантом державного сувереніте ту, територіальної цілісності України, додержання Конститу ції України, прав і свобод люди ни і громадянина. Інститут пре зидентури був запроваджений в Україні на основі Закону "Про Президента Української РСР" 158
від 5 липня 1991 р. та внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції Української РСР. Уперше вибори П.У. відбулися 1 грудня 1991 р., на яких переміг Леонід Кравчук. Наступні вибори, з урахуванням суспільно політичної ситуації, пройшли у 1994 р., коли П.У. обрано Леоніда Кучму. Відповід но до Закону України "Про вибо ри Президента України" від 5 березня 1999 р. П.У. обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємно го голосування строком на п'ять років. Одна й та сама особа не може бути П.У. більше ніж два строки підряд. П.У. структурно не входить до жодної гілки влади, навпаки, стоїть над ними, володіючи значними компетен ційними преференціями (насам перед кадровими) щодо виконав чої гілки влади. Однак, не будучи формально главою виконавчої влади, він як глава держави наді лений значними владними пов новаженнями, у тому числі й у сфері організації діяльності орга нів виконавчої влади. Так, згідно з відповідними пунктами ст. 106 Конституції, яка визначає повно важення Президента України, він: призначає за згодою Верхов ної Ради України Прем'єр міні стра України; припиняє повнова ження Прем'єр міністра України та приймає рішення про його від
ставку; призначає за поданням Прем'єр міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України голову Антимонополь ного комітету України, голову Фонду державного майна Украї ни, голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр міністра України міні стерства та інші центральні орга ни виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. При здійсненні повнова жень щодо реорганізації міні стерств та інших центральних органів виконавчої влади глава держави може їх реорганізовува ти, не змінюючи назви цих орга нів та основного цільового приз начення, що випливає з назви. П.У. має безпосереднє відношен ня до діяльності Кабінету Міні стрів, оскільки Уряд відпові дальний перед главою держави, який наділений правом одноосо бового скасування актів Кабінету Міністрів. Таким чином, окрім повнова жень, які безпосередньо випли вають із статусу поста глави дер
жави — представництво держави у міжнародних відноси нах, головнокомандування Збройними Силами, здійснення нагородження, присвоєння вищих військових звань, поми лування тощо, — П.У. наділений широкими повноваженнями у сфері формування і спрямування діяльності органів виконавчої влади. У цьому і полягає особли вість його офіційного (правового) статусу, визначеного Конститу цією України. ПРЕМ'ЄР МІНІСТР (франц. premier — перший, лат. minister — слуга, букв. — перший міністр) — 1) назва посади глави уряду у більшості країн із парла ментською і змішаною формами державного правління; 2) глава уряду, посадова особа, яка очо лює уряд, кабінет міністрів, раду міністрів. ПРЕМ'ЄР МІНІСТР УКРАЇНИ — глава Уряду України, який відповідно до Конституції керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на вико нання Програми діяльності Уряду, схваленої Верховною Радою України, на забезпечення проведення внутрішньої та зов нішньої політики держави; спря мовує та координує діяльність Першого віце прем'єр міністра, віце прем'єр міністрів, міні стрів, керівників інших цен 159
тральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автоном ної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністра цій; взаємодіє з урядами інших держав. Згідно з Конституцією України П. м.У. призначається Президентом України за згодою більше ніж половина від консти туційного складу Верховної Ради України. Після свого призначен ня П. м.У. представляє пропози ції щодо структури та складу Кабінету Міністрів України на затвердження Президентові України, який на підставі цього подання видає указ про призна чення складу Уряду, з переліком посад усіх його членів. У випад ках і в межах, визначених Кон ституцією, він виконує обов'язки Президента України у разі дострокового припинення його повноважень. П. м.У. входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передба чених Державним бюджетом України на утримання цих орга нів. П. м.У. веде переговори і підписує в установленому поряд ку міжнародні договори; здій снює керівництво відповідними колегіальними органами (коміте тами, комісіями, радами); коор динує роботу з проведення адмі ністративної реформи. П. м.У. 160
підпорядковується Секретаріат Кабінету Міністрів, а також служба глави Уряду. П. м.У. у межах своїх повноважень спря мовує, координує та контролює діяльність Міністерства закор донних справ, Міністерства обо рони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Адміні страції Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, очолює Урядовий комі тет з питань оборони, оборонно промислового комплексу та пра воохоронної діяльності. П. м.У. спрямовує, координує та контро лює діяльність Міністерства юстиції, Міністерства надзвичай них ситуацій (у частині, що стос ується питань цивільної оборо ни); Національного космічного агентства, Державного департа менту з питань виконання пока рань, Держекспортконтролю, Державної судової адміністрації, Національного координаційного центру адаптації військовослуж бовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів, Представ ництва України при Європейсь ких Співтовариствах (Європейсь кому Союзі). П. м.У. має право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка П. м.У. має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. П. м.У. зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету
Міністрів України за рішенням глави держави чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. ПРЕС СЕКРЕТАР — держав ний службовець патронатної служби, який здійснює зв'язок керівника органу влади та його заступників із засобами масової комунікації та громадськістю. П. с. займається організацією прес конференцій, брифінгів, зустрічей, інформує громадсь кість про діяльність того чи іншого керівника, органу влади. П. с. також готує для публікації відповідні матеріали, заяви та повідомлення, забезпечує коор динацію зв'язків із періодични ми виданнями (газетами, часопи сами), співробітництво з відпо відними прес службами інших органів влади. П Р И Й Н Я Т Т Я УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ — процес вироблення раціональ ного варіанта вирішення пробле ми чи завдання через формуван ня загальної логічної послідовно сті дій та процесів (виявлення проблеми і накопичення інфор мації, їх аналіз, формування обмежень і критеріїв для оцінки рішень, розробка варіантів рішень (альтернатив), вибір одного з них), результатом яких є досягнення конкретної цілі на основі перетворення вихідної
інформації. Виділяють такі основні блоки процесу П.у.р.: 1) виникнення ситуації, яка вима гає прийняття рішення; 2) підго товка необхідної інформації; 3) підготовка та оптимізація май бутнього рішення; 4) прийняття (вибір) рішення; 5) організація виконання прийнятого рішення. ПРИМУС — метод державного управління, що грунтується на авторитеті держави і силі закону, спрямований на суб'єкт упра вління, з метою досягнення вста новлених параметрів діяльності, вироблення певних форм пове дінки та підтримання суспільної дисципліни. ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ (лат. principium — начало, основа) — фундамен тальні істини, позитивні законо мірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвит ку державного управління, сформульовані як певне наукове положення, закріплене переваж но у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління. П.д.у. класифікуються на три види: 1) загальні (див. Загальні принципи управління); 2) струк турні (див. Структурні принци пи управління); 3) спеціалізова ні (див. Спеціалізовані принципи управління). 161
ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — основоположні ідеї, положення, настанови, які від дзеркалюють об'єктивні законо мірності та обґрунтовані напря ми реалізації компетенції, функ цій та завдань органів державної влади, повноважень та обов'язків державних службовців, які прац юють у системі державної служ би. П.д.с., будучи суб'єктивним поняттям, сформульованим людиною (законодавцем), форму ються на основі прийнятої моделі державної служби й основних положень політико правової системи держави. Водночас вони самі є впливовими чинниками, які зумовлюють модель держав ної служби, засади якої закрі плюються у законодавстві. П.д.с. визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління, напрями та межі прийняття управлінських рішень. Характеризуючи той чи інший принцип, слід ураховува ти його взаємозв'язок з іншими принципами, залежність від них. Умовно П.д.с. можна система тизувати на дві основні групи: загальні (див. Загальні принци пи державної служби) та органі заційно функціональні (див. Організаційно функціональні принципи державної служби). Ці групи принципів тісно пов'я зані між собою, однак кожна з них характеризується своєю специфікою. 162
ПРИПИНЕННЯ ДІЇ АКТІВ УПРАВЛІННЯ — юридичний стан чинності актів управління, зумовлений об'єктивними обста винами. Підставами для П.д.а.у. є: а) введення в законну силу нового акта управління з того самого питання; б) закінчення строку, на який було видано акт; в) досягнення поставлених актом цілей (реалізація правових відно син, виконання приписів акта тощо); г) зникнення адресата акта (ліквідація юридичної особи, смерть носія прав і обов'язків). ПРИСЯГА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — морально е тичний інститут, що в концен трованому вигляді формулює засадничі вимоги до державних службовців, їхньої діяльності, дає чіткі підстави для спільного, єдиного розуміння цілей, зав дань державного управління кожним державним службовцем та своєї конкретної ролі у склад ному механізмі державної влади. Приймаючи Присягу на вірність і служіння народу, державі, дер жавні службовці добровільно зобов'язуються у процесі профе сійної діяльності поводитися етично. Громадяни України, які вперше зараховуються на дер жавну службу, приймають При сягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу від повідальність, урочисто прися
гаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотри муватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". Державний службовець підпи сує текст Присяги, який зберіга ється за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці. У спе ціалізованих видах державної служби запроваджені урочисті зобов'язання та інші спеціальні посвяти при прийомі на службу. ПРОГНОЗУВАННЯ — базо вий етап стратегічного (перспек тивного) планування, в процесі якого на основі передбачення (оцінки) майбутнього стану зов нішнього середовища визнача ються найбільш ефективні форми економічної і соціальної політики цілої системи, галузі, окремого органу. ПРОГРАМА — систематизова ний набір рішень, які відповіда ють аналізу певної глобальної ситуації і мають на меті реаліза цію масштабних задумів. П. — це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгодження і
комплексна система заходів органів виконавчої влади, спря мованих на ефективне розв'язан ня проблем економіки і соціаль но культурного розвитку, дося гнення стабільного економічного зростання, а також характеризу ються очікувані зміни в соціаль но економічній та гуманітарній сферах (наприклад, Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість, дієвість, результативність", Програма проведення досліджень з про блем державного управління та місцевого самоврядування на період до 2004 року). ПРОГРАМНО ЦІЛЬОВА СТРУКТУРА — особливий тип структури, основу якого стано вить спеціальний орган (підроз діл), головним призначенням якого є формування, координу вання та регулювання всіх гори зонтальних зв'язків, які нале жать до даної програми, в якій заздалегідь визначено обсяг, якість і термін виконання ком плексу робіт, заходів. Відносини між ланками П. ц.с. мають форму взаємодії та взаємо сприяння. Функції, повноважен ня та відповідальність спеціаль ного органу залежать від статусу його керівника, який здійснює процес управління програмою. Відповідно до повноважень та відповідальності, якими наділе ний керівник програми, розріз 163
няють такі основні організаційні варіанти побудови П. ц.с.: коор динаційну; проектну, або про дуктивну; змішану. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД — здійснення органами прокура тури загального нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів органами виконавчої влади, органами міс цевого самоврядування, підпри ємствами, установами, організа ціями незалежно від форм влас ності та їх посадовими особами. Предметом П.н. за додержанням і застосуванням законів є відпо відність актів, котрі видають суб'єкти державного управління та їх посадові особи, вимогам Конституції України та чинним законам; дотримання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охо рони навколишнього середови ща, митниці та зовнішньоеконо мічної діяльності. При цьому прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контро лю і не втручається у господарсь ку діяльність. ПРОМУЛЬГАЦІЯ (лат. pro mulgatio — оголошення, обнаро дування, від promulgo — оголо шую) — оприлюднення, опублі кування офіційного тексту дер жавного акта. П. є завершальною стадією законотворчого (нормо творчого) процесу і включає 164
декілька елементів: засвідчення акта і того факту, що він прийня тий за встановленою процеду рою; підписання акта; розпоря дження про опублікування акта та його виконання (див. Офіційне оприлюднення нормативно пра вових актів). ПРОПОЗИЦІЯ — звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядуван ня, депутатів усіх рівнів, посадо вих осіб. Тобто такі пропозиції, що мають громадський інтерес і значення, а їх реалізація дає змогу вдосконалити суспільні відносини, впливати на них. ПРОТОКОЛ (грец. protokollon — перший приклеєний аркуш) — 1) документ колегіальних орга нів, у яких фіксується дата і місце проведення засідання, склад присутніх, назви і зміст розглянутих питань, доповіді, виступи і постанови з обговорю ваних питань. За фіксованими даними та загальним обсягом інформації існують три види П.: а) стислий, що містить дату про ведення, розглянуті питання, прийняті постанови; б) повний, у тексті якого, крім того, містять ся дані про учасників засідання та їх доповіді, виступи; в) стено графічний звіт, у якому всі зро блені доповіді, виступи, прийня
ті постанови фіксуються повні стю, дослівно; 2) документ між народного характеру, що уклада ється Урядом України, централь ними органами виконавчої влади з урядовими органами інших держав (напр., Протокол про спі вробітництво між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством праці, соціальних справ та сім'ї Сло вацької Республіки в сфері соціальної політики). ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА — сукупність моральних вимог, зумовлених особливостями про фесії державного службовця, що відображаються в моральній сві домості і поведінці державних службовців у процесі виконання ними своїх професійних обов'яз ків. П.е. складається з двох головних елементів: а) моральної професійної свідомості (уявлен ня, здібності людей, що форму ються у процесі службової діяль ності, необхідні для ефективного виконання професійних обов'яз ків); б) моральної професійної поведінки (дії, вчинки як образ поводження, що зумовлений цілями та інтересами професій ної діяльності). П Р О Ф Е С І Й Н А КОМПЕТЕНТНІСТЬ — один з найважливіших аспектів профе сійної культури державного службовця, його здатність до
здійснення нормативно проект них, аналітичних, організацій но розпорядчих, консультатив но дорадчих, контрольних функ цій та ефективної самореалізації в умовах практичної діяльності на основі спеціальних знань, умінь, цінностей, необхідних для професійної діяльності у сфері державного управління. ПРОФЕСІЙНА СЛУЖБА — правовий інститут, який склада ється із сукупності норм, що належать до різних галузей права і визначають порядок всту пу на службу, порядок її прохо дження, права та обов'язки службовців (норми трудового та адміністративного права); поря док оподаткування, матеріально го стимулювання (трудове й фінансове право); оплату праці, соціальне страхування, суміс ництво (трудове право); юридич ну відповідальність тощо. ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ — 1) процес підготовки, перепід готовки та підвищення кваліфі кації державних службовців, тобто загальне систематичне зро стання знань, навичок, умінь працівників, засвоєння ними нових організаційних ролей, підвищення мотивації, плану вання їх подальшої кар'єри, комунікаційних здібностей; 2) обов'язкова невід'ємна складова професійної діяльності держав 165
них службовців, осіб з кадрового резерву і роботи з персоналом та розвиток гарантованих держа вою умов для такого навчання, що має цілеспрямовано формува ти здатність держслужбовців до здійснення нормативно проект них, аналітичних, організацій но розпорядчих, консультативно дорадчих, контрольних функцій. П.н. складається з таких етапів: визначення потреб; формування бюджету навчання; визначення завдань навчання; визначення змісту програми; вибір методів навчання; процес навчання; виро блення професійних навичок і знань; оцінка ефективності нав чання. Відповідно до ст. 29 Зако ну України "Про державну служ бу", державним службовцям ство рюються умови для П.н. через навчання у відповідних навчаль них закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. Результати П.н. є однією з підстав для просування по службі. ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК — процес підготовки державних службовців до виконання нових функцій, заміщення нових посад, реалізації нових завдань. Це капіталовкладення організа ції в розвиток своїх службовців, від яких очікується підвищення продуктивності праці, тобто збільшення внеску кожного спі вробітника у досягнення органі заційних цілей. 166
П Р О Ф Е С І Й Н О — К В А Л І Ф І К А Ц І Й Н А ХАРАКТЕРИСТИКА — норма тивний документ, який, виходячи з опису посади, виду функцій, встановлює положення посади в структурі органу виконавчої влади, порядок прийняття на держслужбу, проходження і при пинення служби на основі право вого статусу органу та його основ них завдань, відображає правовий статус державного службовця, у т. ч. права, повноваження, функціо нальні обов'язки, відповідальність і гарантії; визначає вимоги щодо кваліфікації, компетентності та професіоналізму (освіти, необхід них знань, умінь, навичок), основ них аспектів особистої культури. ПРОФЕСІОНАЛІЗМ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — сукупність загальнотеоретич них, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здій снення та корекції відповідно до обставин та зовнішніх викликів. П Р О Х О Д Ж Е Н Н Я ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — низка ключових етапів, які в сукупності становлять процес перебування державного службовця на посаді. Суспільний інститут П.д.с. склада ється з організації добору кадрів, переміщення працівників по службі, присвоєння їм категорій,
рангів і стимулювання їх праці, підстави припинення державної служби. У цілому, можна виокре мити такі складові даного інститу ту: а) добір персоналу (див. Добір персоналу); б) організаційна соціа лізація державних службовців (див. Організаційна соціалізація); в) планування та розвиток профе сійної кар'єри (див. Планування кар'єри, Розвиток кар'єри); г) оцін ка показників діяльності службов ців (див. Оцінювання показників діяльності); ґ) припинення дер жавної служби, відставка держав них службовців (див. Відставка державного службовця). ПРОЦЕС (лат. processus — просування) — система дій, які реально здійснюються у відповід ності до встановлених процедур громадянами, органами влади, їх посадовими і службовими особа ми, організаціями, а також система правовідносин, що є результатом цих дій. ПРОЦЕС ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — форма вия влення державного управління, що являє собою сукупність ста дій, які виступають якісними характеристиками практичної реалізації функцій державного управління. ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ — закономірні етапи вироблення
рішень, які складаються із послі довних операцій і процесів, між якими існують прямі та зворотні зв'язки: 1) ідентифікація і визна чення проблеми; 2) підготовка необхідної інформації; 3) генеру вання альтернативних варіантів розв'язання проблеми; 4) визна чення критеріїв; 5) аналіз можли вих наслідків; 6) прийняття ( вибір) рішення; 7) доведення упра влінських рішень до виконавців; 8) організація виконання рішень; 9) контроль; 10) оцінка рішення та отриманих результатів. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ — теорії, що з'ясову ють, яким чином працівники виз начають найкращий спосіб задо волення потреб, обираючи його з альтернативних варіантів своєї поведінки. П.т.м. базуються на факторах поведінки людей з урах уванням їхнього сприйняття, піз нання та набутого досвіду, а тому зосереджуються швидше на розу мових чинниках індивідів, ніж на їх потребах. Робиться спроба фор мувати чи впливати на працівни ка мотиваційною дією, а не задо вольняти потреби через систему стимулів або винагород. Класич ними П.т.м. вважаються такі: тео рія справедливості; теорія споді вань; модель Портера Лоулера. П Р Я М Е ПІДПОРЯДКУВАННЯ — один із видів субординації в державному 167
управлінні, суттю якого є безпо середнє підпорядкування об'єкта управління одному суб'єктові управління. ПРЯМИЙ УПРАВЛІНСЬКИЙ ЗВ'ЯЗОК — управлінські відно сини між суб'єктом і об'єктом державного управління, які практично реалізуються завдяки руху інформації від суб'єкта до об'єкта. П.у.з. сприяє процесу прийняття управлінських рішень і забезпечує їх доведення до виконавця — об'єкта держав ного управління. П С И Х О Л О Г І Ч Н А КОНЦЕПЦІЯ — одна із концеп цій теорії мотивації, в основі якої лежить ідея переважаючого впливу соціальних чинників та неформальних зв'язків у колек тиві на мотиваційну поведінку працівників. ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — конкретні засо би і прийоми впливу на процес формування і розвитку колекти ву, який складається з формаль них і неформальних груп, системи взаємовідносин, соціальних потреб та інших соціально психо логічних аспектів, а також на про цеси, які відбуваються у ньому. П.м.у. спрямовані на регулюван ня відносин між службовцями шляхом оптимального добору і розстановки персоналу. До П.м.у 168
віднесено: комплектування малих груп; гуманізація праці, професій ний відбір і навчання. П.м.у. базу ються на використанні соціально психологічного механізму, який діє у колективі, з метою створення сприятливого психологічного клі мату в колективі. П С И Х О Л О Г О АКМЕОЛОГІЧНА СЛУЖБА — структурний підрозділ органу влади, основним завданням якого є забезпечення ефективної професій ної діяльності персоналу організа ції в цілому та конкретного служ бовця зокрема, через активізацію особистісного потенціалу індивіду ма, збереження і поповнення його резервних можливостей у поєднан ні з використанням потенціалу середовища, спрямованого на фор мування сприятливих морально психологічних умов діяльності. До основних завдань П. а.с. відносять ся: а) надання психолого акмеоло гічної підтримки в особистісно професійному розвитку державно го службовця; б) психологізація та педагогізація середовища як фак тора успішності професійної діяль ності спеціаліста; в) психолого ак меологічне забезпечення системи добору, розстановки, оцінки та ате стації, підвищення кваліфікації персоналу. П У Б Л І Ч Н А АДМІНІСТРАЦІЯ — сукупність державних і недержавних суб'єк
тів публічної влади, ключовими структурними елементами якої є: а) органи виконавчої влади; б) виконавчі органи місцевого сам оврядування. ПУБЛІЧНА СЛУЖБА — пра вовий і соціальний інститут служби в державних і недержав них суб'єктах публічної влади (органах державної влади та органах місцевого самоврядуван ня), працівники яких наділені публічно правовим статусом. П.с. складається із двох видів: а) державна служба (див. Державна служба); б) муніципальна служба (служба в органах місцевого сам оврядування). ПУБЛІЧНЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ — безпосередня форма консультацій органів вико навчої влади з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. П.г.о. перед бачає організацію і проведення: а) конференцій, семінарів, форумів, громадських слухань, "круглих столів", зборів, зустрічей з гро мадськістю, громадських прий малень; б) теле або радіодебатів, дискусій, діалогів, інтерв'ю та інших передач теле і радіомо влення, інтернет конференцій, телефонних "гарячих ліній", інтерактивного спілкування в інших сучасних формах. П.г.о. організовується і проводиться органом виконавчої влади у тако
му порядку: ініціювання прове дення обговорення; визначеня питання (проблем) для обговорен ня; прийняття рішення про прове дення обговорення; формування експертних пропозицій щодо аль тернативного вирішення питання (розв'язання проблеми); опри люднення інформації про прове дення обговорення; забезпечення репрезентативності соціальних груп населення у процесі прове дення обговорення; обговорення та збирання інформації про оці нювання громадськістю ефектив ності запропонованого рішення, його альтернативи; проведення аналізу результатів у разі прий няття рішення для різних соціальних груп населення; урах ування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення; оприлюднення у ЗМІ, на веб сторінках органів виконавчої влади результатів обговорення, прийнятого остаточного рішення та його обґрунтування, а також відомостей про врахування пода них пропозицій. Строк проведен ня П.г.о. визначається органом виконавчої влади за пропозицією громадської ради (див. Громадсь кі ради) і не повинен бути менший ніж один місяць. Результати П.г.о. доводяться органом вико навчої влади до відома громадсь кості шляхом оприлюднення в ЗМІ з обов'язковим обґрунтуван ням прийнятого рішення та від хилення альтернативних рішень. 169
ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ — послуги, що надаються органами державної влади, органами місце вого самоврядування та комуналь ними установами, організаціями, підприємствами. За ознаками суб'єкта, що надає П.п., розрізня ють державні (див. Державні послуги) та муніципальні послуги. ПУБЛІЧНІ ФУНКЦІЇ — функції, що здійснюються суб'єктами публічної адміністра ції, а також іншими суб'єктами: державними та комунальними (муніципальними) закладами, організаціями, підприємствами. ПУБЛІЧНІСТЬ — загальний принцип державного управління, який означає відкритість та про
зорість функціонування виконав чої влади, забезпечує зв'язок її органів та посадових осіб із сус пільством, громадянами. Схожим до принципу гласності, але за охо пленням явищ є значно ширшим від останнього. Принцип П. передбачає відкритість виконав чої влади, прозорість діяльності апарату державного управління для громадян через право впливу останніх на діяльність органів влади та їх посадових осіб; урах ування думки громадськості при прийнятті державно управлінсь ких рішень; громадський кон троль за діяльністю управлінсько го апарату та інші види контролю за дотриманням конституційно закріплених інтересів суспіль ства, прав і свобод громадян.
Р
РАДА МІНІСТРІВ — конститу ційна назва уряду у Бельгії, Бол гарії, Греції, Індії, Іспанії, Італії, Кубі, Перу, Польщі, Португалії, Туреччині, Угорщині та в деяких інших країнах. У Франції та дея ких інших країнах, що сприйня ли французьку правову систему, Р.М. називаються офіційні засі дання уряду під головуванням президента (засідання уряду під головуванням прем'єр міністра називаються Радою Кабінету). Р А Д А М І Н І С Т Р І В АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ — уряд Автономної Рес 170 публіки Крим відповідальний перед Верховною Радою Авто номної Республіки Крим, що здійснює виконавчі функції та повноваження з питань, віднесе них до самостійного відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Консти туцією Автономної Республіки Крим і законами України, а також державні виконавчо роз порядчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції Украї ни. Р.м.А.Р.К. формується Вер ховною Радою Автономної Респу бліки Крим на термін її повнова
жень і є відповідальною перед нею. Очолює Р.м.А.Р.К. Голова Р.м.А.Р.К., який призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Верховної Ради Автоном ної Республіки Крим і за пого дженням з Президентом Украї ни. Заступники Голови Р.м.А.Р.К., міністри і голови республіканських комітетів призначаються на посади Вер ховною Радою Автономної Респу бліки Крим за поданням Голови Р.м.А.Р.К. Р.м.А.Р.К. здійснює виконавчі функції і повноважен ня, віднесені до самостійного відання Автономної Республіки Крим з таких питань: розвитку економіки; планування еконо мічного і соціального розвитку; фінансової, кредитної та цінової політики; промисловості; палив но енергетичного комплексу; сільського господарства; землеу строю; лісового господарства; водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства; організації і розвитку курортно рекреаційної сфери і туризму; управління санаторно курортни ми і туристичними комплексами Автономної Республіки Крим; зовнішньоекономічної діяльно сті та зовнішніх зв'язків; транс порту, зв'язку і дорожнього будівництва; житлово комуналь ного господарства і благоустрою, архітектури і містобудування;
торговельного і побутового обслу говування населення; організації та розвитку освіти, науки, куль тури, мистецтва, охорони пам'я ток історії та культури; полігра фії та видавничої справи; охоро ни навколишнього природного середовища; організації та забез печення безпечних і здорових умов життя населення, організа ції та розвитку охорони здоров'я, фізичної культури і спорту; праці, її оплати, умов і охорони праці, соціальних питань та зай нятості населення, соціального захисту населення; забезпечення законності, охорони громадсько го порядку і прав громадян; між національних відносин; моло діжної політики, охорони мате ринства і дитинства; управління майном Автономної Республіки Крим у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Р.м.А.Р.К. у межах своєї ком петенції має право скасовувати акти міністерств і республікансь ких комітетів, інших підвідомчих їй органів, а з питань виконання державних функцій і повнова жень — також акти районних державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням Кон ституції України, законів Украї ни, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України. Р.м.А.Р.К. у межах своєї компетенції видає постано ви, рішення і розпорядження, 171
обов'язкові до виконання на всій території республіки; у межах своїх повноважень спрямовує та контролює діяльність районних державних адміністрацій. РАДНИК — державний служ бовець патронатної служби, основним завданням якого є здій снення аналітичного забезпечен ня діяльності керівника. Р. аналі зують політичні, соціально еко номічні та інші процеси і за результатами такого аналізу готу ють та подають на розгляд керів никові пропозицій щодо можли вих його дій. Р. готують необхідні інформаційно аналітичні запи ски, огляди, звіти, проекти допо відей, доповідних записок тощо. Вони аналізують стан справ у від повідній сфері чи галузі управлін ня, відповідають за розробку про ектів, завдань, програм, методів і методик підготовки та реалізації управлінських рішень. Р. також розробляють пропозиції відносно підвищення ефективності підви щення роботи відповідного органу влади. РАЙОН — адміністративно те риторіальна одиниця у складі Автономної Республіки Крим, області переважно з агропроми словим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфра структурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між насе 172
леними пунктами, що знаходять ся на його території. В Україні налічується 490 сільських і 120 міських Р. Сьогодні Р. як терито ріальній одиниці належить цен тральне місце в системі територі ального поділу України, адже він перебуває у центрі цієї системи — між вищими ланками: держа вою, областю, містами обласного підпорядкування та нижчими: містами районного підпорядку вання, селищами і селами. Якщо розглядати державу як суму Р., то від економічних показників у Р. багато в чому залежить еконо мічний стан держави в цілому, від стану реформування в Р. — хід реформ у країні. Р. як адміністративно терито ріальна одиниця, що виник в Україні у радянський період, виконує самоврядну і виконавчу функцію політико координацій ного публічного центру, являє собою територію з гранично допустимим економічним потен ціалом і визначеною господарсь кою спеціалізацією. РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ — ключова ланка в реалізації функцій вико навчої влади на районному рівні, єдиноначальний орган виконав чої влади загальної компетенції, повноваження якого реалізують ся одноособово їх керівником — головою державної адміністра ції, що призначається на посаду і
звільняється з посади Президен том України за поданням Кабіне ту Міністрів України на строк повноважень глави держави. Очолює Р.д.а. голова, який приз начається на посаду Президен том України за поданням Кабіне ту Міністрів України на строк повноважень глави держави. Кандидатури на посади голів райдержадміністрацій на роз гляд Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних держадміністрацій. Р.д.а. складається з апарату, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. Р.д.а. є підзвітними районним радам у виконанні програм соціально економічного і культурного розвитку, районних бюджетів. Р.д.а. можуть здійснювати пов новаження, делеговані їм район ними радами з метою забезпечен ня місцевих інтересів населення району, і несуть відповідальність за їх реалізацію. Вони у частині здійснення делегованих повнова жень підзвітні та підконтрольні районним радам. Р.д.а. в Авто номній Республіці Крим мають свої особливості, порівняно з ана логічними органами виконавчої влади, що функціонують в обла стях. Так, голови Р.д.а. в Авто номній Республіці Крим призна чаються на посаду і звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим із Головою
Верховної Ради Автономної Рес публіки Крим і Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійним Представни ком Президента України в Авто номній Республіці Крим. РАНГИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ (франц. rang — чин, звання) — ранги, яких від повідно до ст. 26 Закону України "Про державну службу" є п'ят надцять, присвоюються держав ному службовцю згідно із займа ною ним посадою, рівнем профе сійної кваліфікації та результата ми роботи. При прийнятті на дер жавну службу службовцеві при своюється ранг у межах відповід ної категорії посад. Віднесення існуючих в Україні посад держав них службовців, а також відне сення до відповідної категорії нових посад державних службов ців проводиться Кабінетом Міні стрів України за погодженням з відповідним державним органом. Ст. 26 Закону "Про державну службу" встановлені такі Р.д.с.: службовцям, які займають поса ди, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранги; службовцям, які займа ють посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранги; службовцям, які зай мають посади, віднесені до третьої категорії, може бути при своєно 7, 6 і 5 ранги; службовцям, які займають посади, віднесені до 173
четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранги; службов цям, які займають посади, відне сені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранги; службовцям, які займають поса ди, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранги; службовцям, які займа ють посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранги. У спеціалізова них видах державної служби існують специфічні ранги, вста новлені відповідними законодав чими актами (напр., дипломатич ні ранги, спеціальні звання податкової і митної служб). РАНГ ОСОБИ — підхід клас ифікації посад державних служ бовців, згідно з яким, на основі визначення кваліфікації, нави чків, уміння та здібностей особи, їй присуджується відповідний ранг державної служби, що не залежить від посади, котру зай матиме конкретний службовець. За цими критеріями виділяються відповідні групи державних службовців (напр., вища, висока, середня, проста). За такої систе ми рівень заробітної плати, пен сійне забезпечення, медичне обслуговування не пов'язуються з функціями, які виконуються службовцем. Подібна уніфікація державної служби спрямована на досягнення таких цілей: а) дер жавного службовця можна пере 174
вести на іншу посаду, у т. ч. й на нижчу, в інше місце, що не поз начиться на його заробітній платі; б) втрачається сенс у нез доровій боротьбі службовців за зайняття більш високих посад; в) зводиться до мінімуму перема нювання службовців з одного державного органу до іншого. РАНГ ПОСАДИ — підхід до класифікації посад державних службовців, згідно з яким посади систематизуються відповідно до посадових обов'язків, що визна чають ранг особи, яка обійме цю посаду, а також її матеріальне забезпечення. Класифікація посад є засобом визначення обов'язків та умов відповідально сті за посадою, ієрархії взаємовід носин у всіх структурах держав ної служби. Саме такий підхід запроваджений в Україні. Закон України "Про державну службу" встановив п'ятнадцять рангів державних службовців (див. Ранги державних службовців). РАХУНКОВА ПАЛАТА — спеціальний постійно діючий орган, відокремлений від уряду, склад якого формується парла ментом або за його участю, а основною функцією є здійснення контролю за законністю, доціль ністю та ефективністю викори стання державних коштів, аналіз виконання державного бюджету в цілому, експертиза проектів
нормативних актів, які стос уються державних коштів. В Україні таким органом парла ментського контролю за викори станням коштів Державного бюджету є Рахункова палата України (ст. 98 Конституції), Голова та члени якої признача ються та звільняються Верхов ною Радою України. Контроль з боку Рахункової палати України щодо процесу безпосереднього управління державними фінан совими ресурсами, здійснювано го урядом, є зовнішнім. Про результати такого контролю Р.п. інформує парламент, главу дер жави, уряд, а через засоби масо вої інформації — громадян Укра їни. У випадку виявлення пору шень або зловживань Верховна Рада може поставити питання про політичну відповідальність Кабінету Міністрів у цілому або конкретного члена уряду. РЕВІЗІЯ (від лат. revisio — перегляд) — спосіб документаль ного контролю за фінансово гос подарською діяльністю підпри ємств, установ, організацій, додержанням законодавства з фінансових питань, вірогідністю обліку і звітності, спосіб докумен тального виявлення нестач, роз трат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловжи ванням. Ревізії і перевірки можуть здійснюватись як за влас
ною ініціативою державної кон трольно ревізійної служби (не частіше одного разу на рік), так і за дорученням правоохоронних органів (у будь який час, у випад ках, передбачених законом). РЕГІОН (від лат. regio (regionis) — область, країна) — 1) самостій на просторово географічна, адмі ністративно територіальна, інституційно політична, еконо мічна, соціальна, історико куль турна, етнічна і демографічна частина держави; 2) вища адміні стративно територіальна одиниця держави, для жителів якої харак терна наявність спільних політич них, економічних, соціальних, культурних інтересів, з метою представлення та задоволення яких створюються органи публіч ної влади регіонального рівня. В Україні Р. є Автономна Республі ка Крим, області, міста Київ та Севастополь. РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА (від лат. regionalis — обласний) — сукупність економічних, пра вових, організаційно упра влінських намірів і дій, спрямо ваних на гармонійне поєднання інтересів держави й окремих регіонів, створення сприятливих економіко правових умов для раціонального використання внутрішніх ресурсів, виробничо го потенціалу і заохочення зов нішніх в умовах глобалізації 175
міжнародної економіки. Р.п. у більшості країн Європи зародила ся в 50 ті — 60 ті роки ХХ ст. і стала важливим напрямом дер жавної політики. В Україні дер жавна Р. п. реалізується на осно ві Концепції державної регіо нальної політики, затвердженої Указом Президента України від 25 травня 2001 р. Головногю метою державної Р.п. є створення умов для динамічного, збалансо ваного економічного та соціаль но культурного розвитку Украї ни та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпе чення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживан ня, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності вико ристання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінсь ких рішень, удосконалення робо ти органів піблічної влади. Р Е Г І О Н А Л Ь Н Е УПРАВЛІННЯ — 1) частина загальнодержавного управління, в межах якого забезпечується оптимальне поєднання загально державних та регіональних цілей та інтересів, територіальних і галузевих аспектів, яке досяга ється у процесі взаємодії відпо відних органів управління шля хом їх цілеспрямованого впливу на соціально економічний та 176
культурний розвиток відповід них територій; 2) окрема галузь управління розвитком держави. РЕГЛАМЕНТ (франц. r?gle ment — упорядкування, улашту вання, від лат. regula — правило) — 1) звід, сукупність правил, які регулюють організаційно проце дурні питання внутрішньої діяльності органів державної влади в цілому та їхніх структур них підрозділів (напр., Тимчасо вий регламент Кабінету Міні стрів України); 2) нормативно правовий акт, що встановлює єдиний порядок роботи керівни ків органу, державних службов ців, а також визначає завдання, функції, склад колегіального органу та порядок його діяльно сті (напр., Регламент Апеляцій ної палати Державного департа менту інтелектуальної власно сті). Текст Р. містить розділи, що мають самостійні заголовки і роз биті на пункти і підпункти. Р. колегіального органу визначає статус даного органу; порядок планування роботи; порядок під готовки матеріалів для розгляду на засіданнях; внесення матеріа лів на розгляд; порядок розгляду матеріалів і прийняття рішень на засіданнях; ведення протоколу засідань; оформлення рішень; порядок доведення рішень до виконавців; матеріально техніч не забезпечення засідань. Р. затверджується керівником
органу чи керівником колегіаль ного органу. Типові Р. затвер джуються Кабінетом Міністрів України. РЕГЛАМЕНТАРНА ВЛАДА — право вищого органу держав ної виконавчої влади (глави дер жави, уряду) регулювати сус пільні відносини виданими ними правовими нормативними акта ми. Видані у порядку Р.в. акти в окремих країнах мають різні назви: виконавчі накази прези дента (США), накази монарха в Раді (Велика Британія), ордонан си і декрети (Франція) тощо. Акти виконавчої влади (регла ментарні акти) є важливою скла довою національного права. Вони є загальнообов'язковими і діють на всій території країни. Регла ментарні акти можуть приймати ся на основі і на виконання зако нів, видаватися у порядку деле гованого законодавства або з питань, що перебувають поза сферою компетенції парламенту. У першому випадку вони є підза конними, у другому і третьому — фактично мають силу закону. РЕГЛАМЕНТАЦІЙНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — кла сичні організаційно стабілізуючі методи державного управління, спрямовані на встановлення, під тримку та поліпшення організа ційних структур, розподіл і зак ріплення функцій (обов'язків),
завдань, прав і відповідальності суб'єктів та об'єктів управління. Об'єктами організаційного впли ву виступають як суб'єкт, так і об'єкт управління, а також част ково зовнішнє середовище. Орга нізаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні його функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків тощо. Вплив на суб'єкт управління зумовлює відповідний вплив і на об'єкт управління, оскільки ці дві підсистеми перебувають у нерозривному зв'язку. Суб'єкт управління здійснює самостій ний організаційний вплив на об'єкт шляхом установлення режиму функціонування остан нього. Основу організаційно ста білізуючих методів управління становить регламентування, яке є досить жорстким типом органі заційного впливу, що полягає у розробці та введенні в дію органі заційних положень, обов'язко вих для виконання протягом часу, визначеного цими поло женнями. Методи, що належать до регламентаційних, характери зуються такими впливами: упо рядкування, розподіл, програму вання, алгоритмізація тощо. Р.м.у. здійснюються за допомо гою статутів, положень, посадо вих інструкцій та інших регла ментів і поділяються на чотири основних види: 1) загальнооргані заційного (див. Загальноорганіза 177
ційне регламентування), 2) функ ціонального (див. Функціональне регламентування), 3) структур ного (див. Структурне регламен тування), 4) посадового (див. Посадове регламентування). РЕГУЛЯТОРНИЙ АКТ — 1) прийнятий уповноваженим регу ляторним органом нормативно правовий акт, який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання господар ських відносин, а також адміні стративних відносин між регуля торними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; 2) прийнятий уповноваженим регу ляторним органом інший офіцій ний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується нео дноразово та щодо невизначеного кола осіб і який (або окремі поло ження якого) спрямований на правове регулювання господарсь ких відносин, а також адміністра тивних відносин між регулятор ними органами або іншими орга нами державної влади та суб'єкта ми господарювання, незалежно від того, чи вважається цей доку мент відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно правовим актом. РЕЄСТР КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ДЕРЖАВИ — автоматизо вана інформаційно довідкова 178
система збирання та обліку відо мостей про акції, частки, паї, що належать державі у статутних фондах господарських товариств та інших суб'єктів господарюван ня, і утворюється для оператив ного обліку зазначених акцій, часток, паїв, забезпечення ефек тивного здійснення корпоратив них прав держави, а також забез печення гласності та відкритості інформації про державну влас ність у межах, установлених законодавством. РЕЗОЛЮЦІЯ (лат. resolutio — розв'язання) — 1) рішення, постанова, прийнята з'їздом, збо рами внаслідок обговорення будь яких питань; 2) конкретна вказівка керівника виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, викладена у формі короткого рішення на ділових паперах (нормативному акті, заяві, допо відній записці тощо), з приводу питань, передбачених відповід ним документом. РЕЗОЛЮЦІЯ НЕДОВІРИ (осуду) — рішення парламенту ( нижньої палати) про несхвален ня діяльності уряду, наслідком якого є його відставка. Пропози ція про прийняття Р.н. надхо дить від встановленого конститу цією або регламентом парламен ту числа депутатів, опозиційних по відношенню до уряду. З Р.н. проводиться обговорення з
наступним голосуванням. Р.н. є одним з дійових засобів контро лю парламенту за діяльністю уряду. РЕОРГАНІЗАЦІЯ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — припи нення діяльності органу виконав чої влади, після чого його права і обов'язки переходять до іншого органу виконавчої влади. Рішен ня про реорганізацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приймає Пре зидент України за поданням Прем'єр міністра України, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. При здійсненні повнова жень щодо реорганізації міні стерств та інших центральних органів виконавчої влади глава держави може їх реорганізовува ти, не змінюючи назви цих орга нів та основного цільового приз начення, що випливає з назви. Р Е О Р Д И Н А Ц І Й Н І ВІДНОСИНИ — самостійний вид управлінських відносин, за якого здійснення управлінського впли ву є обов'язком чи правом об'єкта управління в системі органів виконавчої влади відносно керуючого суб'єкта, який, у свою чергу, зобов'язаний відповідним чином на нього реагувати. Р.в. можуть виникати за наявності або відсутності організаційного підпорядкування між органами.
РЕОРДИНАЦІЯ — особливий вид державного управління, що ґрунтується на високому рівні соціальної активності об'єктів управління, суттю якого є здій снення управлінського впливу в певних аспектах об'єкта упра вління на суб'єкт управління. Особливістю сучасного держав ного управління є те, що об'єкт не тільки підпорядковується, але й відповідним чином впливає на органи влади, вимагає від них певних дій. Об'єкт управління не тільки реагує на управлінські впливи суб'єкта, не тільки сигна лізує про їх наслідки та результа ти, а часто — незалежно від бажання суб'єкта, прямо спону кає його до певної перебудови управлінських впливів, зміни їх характеру та змісту. Усе більшо го поширення набуває тенденція щодо вирішального впливу об'єк тів управління на побудову суб'єктів державного управлін ня, визначення їхніх функцій, структури і системних зв'язків. РІВНІСТЬ ДОСТУПУ ДО ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — орга нізаційно функціональний прин цип державної служби, який передбачає, що право на держ службу повинні мати громадяни незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової й національної приналеж ності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця 179
проживання, які одержали відпо відну освіту і професійну підго товку та пройшли у встановлено му порядку процедуру відбору, передбачену законодавством. Р.д.д.с. закріплено в Конституції України, зокрема в ч.2 ст.38 вста новлено, що громадяни користу ються рівним доступом до дер жавної служби, а також служби в органах місцевого самоврядуван ня. Ця конституційна норма від повідає ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські та полі тичні права від 16 грудня 1966 р., у якій зафіксовано, що кожному громадянинові з боку державної влади забезпечується право уча сті у веденні державних справ та рівності доступу до державної служби. Подібне положення міститься і в ст.4 Закону України "Про державну службу". РІВЕНЬ УПРАВЛІННЯ — кон тур управління, який об'єднує ланки управління в адміністратив ну структуру, що займає певний ступінь в ієрархії управління уста новою і наділений певною само стійністю. Р.у., поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Кількість Р.у. визначає тип органі заційної структури з точки зору її складності. Залежно від цього адміністративні структури бува ють дворівневі, трирівневі і т.ін. 180
РІШЕННЯ — 1) правовий акт управління, який приймається з важливих питань і в більшості випадків має нормативний харак тер. Р. — це заключний акт у про цесі розгляду, розв'язання певних управлінських питань, а тому містить конкретні відповіді щодо їх вирішення; 2) нормативний акт розпорядчого характеру, що прий мається органами місцевого сам оврядування з метою розв'язання найбільш важливих питань, що належать до їх компетенції. РОЗВИТОК КАР'ЄРИ — дії, які здійснює державний службо вець з метою реалізації плану кар'єри. РОЗПОРЯДЖЕННЯ — норма тивно правовий акт управління, що видається одноособово керів ником органу виконавчої влади у межах наданої йому компетенції, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення питань опера тивного характеру, який є обов'язковим до виконання під порядкованими об'єктами дер жавного управління. З точки зору юридичних наслідків Р. поділяються на урядові та зви чайні адміністративні. Перші можуть видаватися як одноособо во (головою уряду), так і у колегі альному порядку (урядом). Другі — керівниками місцевих органів виконавчої влади. Ці акти не встановлюють норм права, наби
рають чинності з моменту прий няття, оскільки їх ціллю є вирі шення оперативних питань. Уря дові Р., в силу завдань державно го управління і життєвої необхід ності, можуть тлумачити норма тивні акти, на виконання яких вони видані. Голови місцевих органів виконавчої влади (обла сних, Київської і Севастопольсь кої міських, районних держав них адміністрацій) з метою опе ративного державного управлін ня територією, реалізації про грам соціально економічного і культурного розвитку відповід ної територіально адміністратив ної одиниці в межах повнова жень і відповідно до Конституції України, законів України, указів Президента України, актів Кабі нету Міністрів України одноосо бово видають Р. РОЗПОРЯДЧИЙ ДОКУМЕНТ — акт, що видається органом виконавчої влади у процесі здій снення ним виконавчо розпоряд чої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань від повідно до наданої компетенції. До Р.д. відносяться: постанови і розпорядження Кабінету Міні стрів України (див. Постанова), накази міністерств та інших цен тральних органів виконавчої влади (див. Наказ), постанови, рішення (див. Рішення) і розпо рядження Ради міністрів Авто номної Республіки Крим, розпо
рядження голів місцевих дер жавних адміністрацій (див. Роз порядження). РОЗПОРЯДЧІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — адміністратив ні методи державного управлін ня, що спрямовані на вирішення конкретних ситуацій організа ційної роботи, пов'язаних із роз порядчою діяльністю та не перед бачених регламентами. Р.м.у. мають активний та пасивний характер. До першого належать: накази, постанови, розпоря дження, рішення, директиви, резолюції, вказівки тощо. Активний розпорядчий вплив за формою може бути усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої пере ваги: усна — більш оперативна, документальна — формалізована і сприяє кращому обліку і кон тролю виконання розпоряджень. До пасивних Р.м.у. відносять: інструктування, інформування, рекомендація, ревізія, контроль, моніторинг тощо. Відповідним їх документальним оформленням є: інструкція, правила, керівниц тво, акт, рекомендація, методи ка, пам'ятка тощо. Р О З П О Р Я Д Ч О УПРАВЛІНСЬКА ФУНКЦІЯ — складова діяльності органів вико навчої влади, що полягає у забез печенні прав і свобод людини й громадянина; здійснення заходів 181
щодо забезпечення обороноздат ності й національної безпеки, гро мадського порядку, боротьби зі злочинністю; здійсненні керів ництва підпорядкованими секто рами, галузями державного упра вління, об'єктами з державною часткою власності; складанні та забезпеченні виконання держав ного бюджету; здійсненні зовніш ньої і внутрішньої політики дер жави; проведенні фінансової, цінової, інвестиційної, податко вої, митної, зовнішньоекономіч ної політики держави; застос уванні поряд з методами переко нання і засобів державного при мусу; виконанні контрольних функцій як відомчого так і поза відомчого характеру. РОЗПОРЯДЧО ЮРИДИЧНІ ДІЇ — методи державного упра вління, спрямовані на правове регулювання поточної упра влінської діяльності. Р. ю.д. є невід'ємним елементом будь якої адміністративно управлінської діяльності, адже важко уявити
адміністративний орган без здій снення юридичних дій, що стос уються організаційних, кадро вих та фінансових питань (пере міщення персоналу, затверджен ня організаційної структури, витрачання бюджетних коштів тощо). Причому, в сфері держав ного управління такі дії здійсню ються як відносно підпорядкова них об'єктів управління, так і щодо внутрішньоорганізаційних параметрів. РОТАЦІЯ КАДРІВ (лат. rota tio, від roto — обертаюсь) — гори зонтальне та вертикальне перемі щення державних службовців на посадах у структурних підрозді лах, у яких вони працюють, та інших органах (у т. ч. різного територіального розташування) з метою: а) набуття ними нових знань, умінь, професійних нави чок, необхідних для кар'єрного просування; б) підвищення ефек тивності їхньої роботи; в) подо лання корупційних явищ у сфері державної служби.
голосування з питання про дові ру уряду. С.м.т. була сформульо вана у Великій Британії і стала практичним явищем в інших країнах з парламентською фор мою державного правління. Реа лізація положень цієї теорії на практиці, що передбачає пряму участь виборців у формуванні уряду, отримала своє втілення в Ізраїлі, де прем'єр міністр обира ється безпосередньо виборцями у ході парламентських виборів. С.м.т. до певної міри є протива гою теорії парламентаризму, оскільки обґрунтовує зменшення представницького правління на користь посилення виконавчої влади. СЕКРЕТАРІАТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ — постійно діючий допоміжний орган, що утворю ється Президентом України для здійснення його повноважень. Основними завданнями С.П.У. є забезпечення виконання главою держави його конституційних обов'язків та повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості. Для виконання основного завдання С.П.У. здій снює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно аналітичне, мате ріально технічне та інші види забезпечення ефективної реаліза ції Президентом України визна чених Конституцією України повноважень глави держави.
С
САМОСТІЙНОГО МАНДАТА ТЕОРІЯ — концепція, спрямова на на обгрунтування зростаючої ролі та самостійності уряду в дер жавному механізмі. Згідно із С.м.т. на парламентських вибо рах електорат не стільки підтри мує конкретного кандидата у депутати, скільки урядову полі 182 тику, провідником якої він буде у законодавчому органі. Т. ч. через волевиявлення виборчого корпу су надається певний мандат уряду, який має діяти в інтересах виборців з мінімізованими впли вами на нього парламенту. Відпо відно парламентські вибори перетворюються у своєрідне
До складу С.П.У. входять: Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секре таріату, заступник Глави Секрета ріату; Представник Президента у Верховній Раді, Представник Пре зидента в Кабінеті Міністрів, Представник Президента в Кон ституційному Суді; Офіс Прези дента України, Прес секре тар Президента, Служба Глави Секретаріату; Прес служ ба; Інформаційна служба; Служ ба підготовки виступів Президен та; Головна державно право ва служба; Служба Державного Протоколу і Церемоніалу; Режим но секретний відділ; Головна служба документального забезпе чення; Служба зведення та страте гічного планування; Головна служба регіональної та кадрової політики; Головна служба полі тичного аналізу; Головна служба зовнішньої політики; Головна служба оборонної політи ки; Головна служба правової полі тики; Головна служба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально економічної політики; Головна служба гумані тарної політики; Служба ситуатив ного аналізу; Служба забезпечення прав людини — Приймальня гро мадян; Служба забезпечення діяльності Комісії державних нагород та геральдики; Служба забезпечення діяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства; Служба 183
забезпечення діяльності Комісії при Президентові України у питаннях помилування; Служба забезпечення зв'язків з Верховною радою України; Служба забезпе чення зв'язків з Кабінетом Міні стрів України; Служба забезпечен ня зв'язків з Конституційним Судом України; Служба матеріаль ного забезпечення. Очолює С.П.У. Глава Секрета ріату Президента України, який призначається на посаду і звіль няється з посади Президентом України. Положення про С.П.У., його структуру, граничну чисельність працівників та кошторис видат ків у межах коштів, передбаче них у Державному бюджеті, затверджує Президент України за поданням Глави С.П.У. СЕКТОР — структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний завідуючим, утворюється у скла ді відділу у разі необхідності відокремлення виконання більш важливих та перспективних зав дань від поточних, з чисельністю не менш як два працівники. СЕМІНАР — організаційна форма управлінської діяльності, метою якої є підвищення ділової кваліфікації і надання методич них консультацій з питань зако нодавства та управлінської діяль ності державних службовців. 184
СИСТЕМА ДОКУМЕНТАЦІЇ — сукупність документів, вза ємопов'язаних за ознаками похо дження, призначення, виду, сфери дії, єдиних вимог до їх оформлення. С.д. буває таких видів: організаційно правова; планова; розпорядча; інформа ційно довідкова і довідково ана літична; звітна; договірна; доку ментація із забезпечення кадра ми (з особового складу); докумен тація із забезпечення фінансами (бухгалтерський облік і звіт ність); документація із мате ріально технічного забезпечен ня; документація із документа ційного та інформаційного забез печення діяльності органу; доку ментація, що відображає основну діяльність органу влади. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ — цілісна система, сукупність органів, у якій всі складові взаємопов'язані і водно час становлять самостійні підси стеми органів зі своїми особливо стями завдань, функцій, органі заційної структури, компетенції та з певною автономією кожного окремого органу. С.о.в.в. в Укра їні організована відповідно до існуючого адміністративно тери торіального поділу країни і включає в себе чотири рівні: 1) центральний (державний); 2) республіканський в Автономній Республіці Крим; 3) обласний,
міський у містах Києві та Сева стополі; 4) районний, районний у містах Києві та Севастополі. Цен тральний (державний) рівень складають Кабінет Міністрів України — вищий орган у систе мі виконавчої влади (див. Кабі нет Міністрів України), міні стерства, державні комітети та інші центральні органи виконав чої влади (див. Центральні орга ни виконавчої влади). Республі канський рівень — Рада міні стрів Автономної Республіки Крим, яка виконує державні виконавчі функції і повноважен ня, делеговані законами України відповідно до Конституції Украї ни (див. Рада міністрів Авто номної Республіки Крим). З питань виконання державних функцій і повноважень Рада міністрів, її Голова, заступники, керівники відповідних міні стерств і республіканських комі тетів підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України. На обласному, міському в містах Києві та Севастополі рівні функ ціонують обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади України (див. Обласна державна адміністра ція). На районному рівні, район ному в містах Києві та Севастопо лі діють районні державні адмі ністрації (див. Районна держав на адміністрація).
СИСТЕМА ОСОБИСТИХ ЗАСЛУГ (англ. merit system — система заслуг) — організаційно функціональний принцип, який означає, що прийняття на дер жавну службу здійснюється не за бюрократичними чи політични ми рекомендаціями та вказівка ми, а на підставі ділових і особи стих якостей, компетентності кандидата, результатів іспитів. Дана ідея зародилася у Китаї ще у V ІІІ ст. до н.е. У Європі екзаме ни для кандидатів на державну службу вперше були введені у Республіканській Франції у 1791 році. Сьогодні цей принцип є засадничим при прийнятті на державну службу в демократич них суспільствах, у т. ч. й в Укра їні. Згідно з С.о.з. добір на дер жавну службу базується виключ но на засадах змагальності кан дидатів, з урахуванням їх квалі фікації та придатності до зайнят тя відповідних посад державних службовців (див. Конкурс). СИСТЕМА СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ — інтегрована сукуп ність повноважень гілок держав ної влади у системі поділу влади, яка дозволяє їм урівноважувати й обмежувати одна одну, з метою недопущення узурпації влади чи зловживання нею. С.с.п. властива для всіх форм державного пра вління, де є поділ влади. Найпов ніше вона виявляється в умовах жорсткого поділу влади, прита 185
манного президентській республі ці. Уперше С.с.п. була запрова джена на практиці у 1787 р. твор цями Конституції США. Вищі органи держави (конгрес, прези дент, верховний суд) як органи, які здійснюють відповідно законо давчу, виконавчу і судову владу, отримали контрольні повнова ження відносно один одного. Сформована Конституцією Украї ни С.с.п. містить характерні озна ки президентсько парламентської (змішаної) республіки, що перед бачає переважання жорсткої моделі поділу влади. На практиці така модель спричиняє конкурен цію вищих органів держави (Вер ховної Ради, Президента, Кабіне ту Міністрів і Конституційного Суду), насамперед органів законо давчої та виконавчої влади. Осо бливістю практичної реалізації ідеї жорсткого поділу влад із чіт кою С.с.п. є доповнення у вигляді структури взаємодій та взаємооб межень вищих органів держави, а звідси — трьох розподілених влад. Від урівноваженості повноважень гілок влади, досконалості С.с.п. безпосередньо залежить стан демократії в країні, стабільність і ефективність державної влади. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ — сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів, які функціонують на засадах ієрар хічної побудови, під керівниц твом єдиного центру, що дає 186
змогу визначити мету та завдан ня діяльності, шляхи їх реаліза ції за посередництвом викори стання наявних ресурсів та меха нізмів управління. СИСТЕМНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — логічний метод дослі дження державного управління, що дає можливість розглядати державно управлінські явища в сукупності соціальних зв'язків, виявлення цілого та його частин, вивчити окремі складові апарату державного управління в загаль ній системі організації державної влади. С.н.п. зосереджується на організаційно структурних фор мах, у яких здійснюється упра влінська діяльність, та розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопов'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процеса ми, кадрами і ресурсним забезпе ченням. С.н.п., що передбачає структурування, ранжування про блем, дає можливість розгляду досліджуваного явища як систе ми, тобто багатьох взаємозалеж них і взаємопов'язаних елементів, що становлять певну цілісність, і на цій основі здійснювати пошук та визначати можливості і напря ми розвитку управлінської науки. СИТУАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ — форма управління, що характе ризується прийняттям упра влінських рішень в умовах ситуа
ції (конкретного набору обставин), яка реально склалася або склада ється і має значний вплив на орга нізацію у певний конкретний про міжок часу. С.у. частіше застосо вується на нижчому або середньо му рівнях управлінської ієрархії. СИТУАЦІЙНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — логічний метод дослі дження державного управління, який через інтерпретування існуючих напрацювань у сфері політико управлінської теорії на сучасний стан державного упра вління і передбачення можливих змін та викликів, сприяє розроб ці науково обґрунтованої методо логії його оптимізації. СКАЛЯРНИЙ ПРОЦЕС (від лат. scalaris — ступінчастий) — процес утворення ієрархії в систе мі органів виконавчої влади — необхідної умови функціонування апарату державного управління. СКАРГА — звернення з вимо гою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльні стю), рішеннями державних органів і органів місцевого самов рядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підпри ємств, посадових осіб. С К А С У В А Н Н Я НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО АКТА — визнання нечинним
цілого акта чи окремих його при писів, положень, що суперечать Конституції, законам України, іншим актам законодавства. Пра вом С.н. п.а. наділені вищестоящі органи та посадові особи. Зокре ма, Президент України відповід но до п. 16 ст. 106 Конституції України має право скасовувати: а) акти Кабінету Міністрів України; б) акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; в) відповідно до ст. 118 рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Основному Закону та законам України, іншим актам законодавства України. Відповід но до ст. 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", голови обласних державних адмі ністрацій мають право скасовува ти розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та зако нам України, рішенням Консти туційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обла сних державних адміністрацій, а також міністерств, інших цен тральних органів виконавчої влади. СЛУЖБА ПРЕМ'ЄР МІНІСТРА УКРАЇНИ — апарат голови Уряду, що забезпечує діяльність Прем'єр міністра України. Структуру і штатну чисельність С.п. м.У. затвер джує Кабінет Міністрів України. 187
С.п. м.У. складається з керівни ка Служби, секретаря Прем'єр міністра, керівника Протоколу Прем'єр міністра — завідуючого Відділом протокольного забезпе чення та прийому офіційних делегацій Секретаріату Кабінету Міністрів України та групи рад ників. Її чисельність — до 38 осіб. Аналогічні служби створю ються і для забезпечення діяль ності віце прем'єр міністрів, однак на відміну від С.п. м.У., вони організаційно входять до структури Секретаріату Кабінету Міністрів України. СЛУЖБОВА КАР'ЄРА — суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задово лення працею. С.к. — це посту пове просування працівника службовими сходинами, зміна кваліфікаційних можливостей, навичок, здібностей і розмірів винагород, пов'язаних з його діяльністю. Поняття кар'єри не означає обов'язкове і постійне просування вгору по організацій ній ієрархії. Інакше кажучи, кар'єра — індивідуально усвідо млена позиція та поведінка, пов'язана з трудовим досвідом і діяльністю протягом трудового життя людини. Стосовно держав них службовців України вперше термін "С.к." з'явився у Законі " Про державну службу", в якому 188
розроблено класифікації посад та їх категорій, визначені відповід ні ранги службовців, запрова джено конкурсний добір та ате стацію, заходи щодо підвищення кваліфікації державних служ бовців. Розрізняють два види С.к.: а) професійно посадова — це посади, які займає людина протягом свого життя; б) внутрі організаційна — охоплює послі довність посад, які займає пра цівник у межах однієї організа ції. Важливим чинником С.к. є поєднання інтересів службовця (задоволення життєвих потреб, соціальне визнання, самореаліза ція) та організації (ефективне здійснення функціональних обов'язків). У розробці та реалі зації кар'єри державного служ бовця визначальними є три фак тори: 1) діяльність і особистий приклад керівника; 2) система комплексної та об'єктивної оцін ки професіоналізму службовця і всього управлінського апарату; 3) нова система професійної осві ти, практичної підготовки. С Л У Ж Б О В Е РОЗСЛІДУВАННЯ — процеду ра, яка запроваджується стосов но державних службовців: а) у разі невиконання або неналежно го виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну
шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, органі зації чи об'єднанню громадян; б) у разі недодержання ними зако нодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, пору шення етики поведінки; в) на вимогу державного службовця з метою захистити свою репутацію шляхом зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри. Рішення щодо проведен ня С.р. приймається вищими посадовими особами, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду державного службовця, стосовно якого має проводитися С.р., керівником органу, в якому працює державний службовець. Головне управління державної служби може проводити С.р. за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце прем'єр міністра України, а у разі безпосереднього звернення державного службовця рішення щодо проведення С.р. прийма ється керівником Головдерж служби. За результатами розгля ду керівник державного органу (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення С.р., у десятиденний термін приймає відповідне рішення, із яким ознайомлюється державний службовець. Рішення може бути таким: про припинення С.р. у зв'язку з відсутністю порушення з боку державного службовця чи
безпідставністю висунутих проти нього звинувачень або підозри; про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності; про негайну передачу матеріалів С.р. у разі виявлення в діях службовця чи інших осіб ознак злочину слід чим органам. Рішення за резуль татами С.р. може бути оскаржено державним службовцем згідно із законодавством. СЛУЖБОВІ ОСОБИ — особи, які постійно чи тимчасово здій снюють функції представників влади, а також обіймають постій но чи тимчасово на підприєм ствах, в установах чи організа ціях незалежно від форми власно сті посади, пов'язані з виконан ням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарсь ких обов'язків, або виконують їх за спеціальним повноваженням. — соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі пев них необхідних для суспільства функцій шляхом виконання кон кретних завдань у відповідних органах, установах і організа ціях. С. (і це особливість юридич ного статусу) — учасник специ фічних правовідносин, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов'язані з осо бистим професійним станови щем, трудовими правами та
СЛУЖБОВЦІ
189
обов'язками, із самим процесом праці, а з іншого боку — в адміні стративно правові, пов'язані з виконанням вимог служби, упра влінських функцій (владовідно шення). Отже, С. — суб'єкт подвійних правовідносин. СОЛІДАРНА (колективна) ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ — фундаментальний принцип урядо вої діяльності, спільна і рівна політична відповідальність кож ного члена уряду перед парламен том, за якої висловлення законо давчим органом вотуму недовіри одному з членів уряду тягне за собою відставку всього уряду. С.в.у. існує в країнах з парламент ськими формами правління як конституційно правовий інститут чи неписане правило. Вона сприяє функціонуванню уряду як єдиної команди. За С.в.у. міністр, не згодний з урядовою політикою або діями глави уряду, зобов'язаний подати у відставку. СОЦІАЛЬНЕ НОРМУВАННЯ — соціальний метод управління, який полягає у встановленні соціальних норм, які регулюють поведінку окремих осіб та їх груп у колективі і реалізується через юридичні, суспільні та моральні норми. У практичній площині заз начений метод застосовується для регулювання різноманітних аспектів соціального життя колек тиву, узгодження інтересів груп. 190
СОЦІАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ — соціальний метод управління, який реалізується через плану вання соціального розвитку орга нізації. План соціального розвит ку, як правило, складається з таких розділів: 1. Удосконален ня соціальної структури колек тиву. 2. Удосконалення умов праці та охорона здоров'я праців ників. 3. Підвищення життєвого рівня, поліпшення матеріальних та соціально побутових умов пра цівників. 4. Підвищення трудо вої та громадської активності працівників. План соціального розвитку колективу — органічна складова комплексного плану (програми) соціального розвитку організації. У ньому передбача ється науково обґрунтована і матеріально забезпечена система заходів щодо вдосконалення структури колективу, формуван ня і найбільш повного задоволен ня матеріальних і духовних потреб працівників. Планування соціального розвитку ґрунтуєть ся на базовому рівні розвитку (соціального паспорту колекти ву), включаючи можливі його зміни (соціальний прогноз), і містить перелік конкретних заходів із терміном їх реалізації, відповідальних осіб, розмірів та джерел фінансування. С.п. передбачає проведення різнома нітних соціологічних досліджень з метою стимулювання розвитку управління людськими ресурса
ми, визнання провідної ролі людського фактора в управлінсь кій діяльності. С О Ц І А Л Ь Н Е ПРОГНОЗУВАННЯ — соціальний метод державного управління, спрямований на дослідження перс пектив соціальних процесів і явищ, з метою підвищення науко вої обґрунтованості та ефективно сті соціального програмування, планування і управління соціаль ною сферою. С.п. використовуєть ся для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному колективі. Параметри С.п. вклю чають такі показники: вікові та статеві зміни в колективі; зміни освітньо кваліфікаційного рівня працівників; зміни у матеріально му забезпеченні та в побутових умовах працівників тощо. С.п. здійснюється за допомогою стати стичного аналізу, методу експерт них оцінок основних тенденцій розвитку, за посередництвом мате матичного моделювання тощо. СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ — вищий вид управління, що передбачає активні діяльнісні зусилля соціальних суб'єктів (індивідуальних і колективних), які спрямовуються на упорядку вання та організацію процесів спільної колективної діяльності людей, на приведення їх у запла
нований стан відповідно до об'єк тивних законів та викликів суча сності. С.у. має своє суб'єктно об'єктне поле, до якого належить діяльність політико громадсь ких об'єднань, поведінка окре мих людей та груп, суспільна праця та економічна діяльність тощо. У своїй сукупності вони утворюють декілька видів упра вління, які органічно виходять з влади: 1) політичне (див. Полі тичне управління); 2) судове; 3) економічне; 4) духовне; 5) корпо ративне; 6) сімейне. Кожен з цих видів має свій власний окремий об'єкт управлінського впливу, специфічну правову базу, органі заційний порядок функціонуван ня, відповідальність і т. ін. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ — сукупність норм, інституцій і відносин, спрямованих на забез печення поведінки людей відпо відно до інтересів певної соціаль ної групи, класів чи суспільства в цілому. Однією з форм С.к. є кон троль за діяльністю апарату дер жавного управління. На рівні суспільства можна виділити дві загальні форми С.к.: 1) формаль ний (див. Формальний кон троль); 2) неформальний (див. Неформальний контроль). СОЦІАЛЬНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — управлінські методи, що спрямовані на ство рення надійної системи соціаль 191
ного захисту, яка спроможна забезпечити державний апарат висококваліфікованими профе сійними кадрами, здатними вирі шувати економічні, соціальні завдання, тобто ефективно реагу вати на потреби об'єктів упра вління. До С.м.у. відносять: а) методи соціологічних досліджень (див. Методи соціологічних дос ліджень); б) соціального прогно зування (див. Соціальне прогнозу вання); в) соціального плануван ня (див. Соціальне планування). СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ — ком плекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медич них, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторон ньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльно сті, соціальної адаптації та повер нення до повноцінного життя. СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — напрям діяль ності органів виконавчої влади з надання послуг у соціальній сфері, тобто в межах складної системи міжособистісних взаємо дій та зв'язків різноманітних людських спільнот, сфері життє діяльності суспільства та реаліза ції інтересів соціальних суб'єктів з метою реального втілення в життя конституційних принципів 192
соціальної держави. До с.ф.у. від носять такі: вдосконалення ринку праці, створення адресної системи матеріальної допомоги, реформу вання медичного обслуговування та гарантування найважливіших прав особистості, зокрема захист трудових прав громадян, захист прав споживачів, соціальний захист безробітних, охорона праці та безпечної життєдіяльності, виходячи із основного завдання держави — збалансування свобо ди ринкової економіки із забезпе ченням фізичної, юридичної та соціальної захищеності громадян. С О Ц І А Л Ь Н О П С И Х О Л О Г І Ч Н А КОМПЕТЕНТНІСТЬ — вміння державного службовця орієнува тись у складному спектрі соціаль но політичних питань, визначати емоційні стани людей і добирати відповідні способи спілкування з ними, а також ефективну взаємо дію з колегами у міжособистісних стосунках. Продумане застос ування інструментарію вказаних методів сприяє підвищенню соціальної ролі та активності дер жавного службовця, його соціаль но психологічній готовності до професійної діяльності. С О Ц І А Л Ь Н О — ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — способи і при йоми управлінських впливів, що застосовуються з урахуванням
індивідуальних і професійних якостей працівників — фізичних, психофізичних, психічних, інте лектуальних та емоційних особли востей. С. .п.м.у. базуються на використанні об'єктивних науко вих положень соціального розвит ку і психології, під якими розумі ють систему засобів і важелів впливу на соціально психологіч ний клімат у колективі, підвищен ня ефективності діяльності органі зації та її окремих працівників, що спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб персоналу — розвитку осо бистості, соціального захисту тощо. Виділяють три основні групи С. п.м.у.: а) соціальні (див. Соціальні методи управління); б) морально етичні (див. Морально е тичні методи управління); в) психологічні (див. Психологічні методи управління). С О Ц І О Л О Г І Ч Н И Й НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль ний метод дослідження держав ного управління, який дає можливість досліджувати апарат державного управління з точки зору його ефективності (дося гнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності (дося гнення цілей без зайвих затрат). СПЕЦІАЛІЗОВАНА СЛУЖБА — служба в державних органах (суді, прокуратурі і т. ін.), окрім
їх апарату, а також в окремих органах виконавчої влади, пов новаженнями яких властива сут тєва специфіка, і де службовці мають спеціальні звання і вико нують специфічні функції (дипломатичні, податкові, митні, природоохоронні, пожеж ної охорони тощо). До С.с. вхо дять такі самостійні види як: а) дипломатична служба; б) подат кова служба; в) митна служба; г) служба в органах внутрішніх справ; ґ) служба в управлінні Збройних Сил та інших військо вих формувань; д) служба в орга нах безпеки; е) служба суддів; є) служба прокурорів; ж) державна виконавча служба; з) служба в Національному банку України. Кожен з цих видів здійснюється відповідно до законів України, що відбивають характер С.с.: "Про дипломатичну службу", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру", "Про статус суддів", Митний кодекс України, "Про Державну податкову адмі ністрацію", "Про Національний банк України" тощо. С П Е Ц І А Л І З О В А Н І ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ — принципи, характерні різнома нітним підсистемам державного управління (територіальним, функціональним, галузевим тощо) та різним аспектам спеціа лізованої управлінської діяльно сті, з властивими їм специфічни 193
ми закономірностями, відноси нами і взаємозв'язками організа ції тих чи інших управлінських елементів. С.п.у. сприяють зміц ненню єдності державного упра вління, і не повинні суперечити загальним і структурним прин ципам. До С.п.у. відносять: принципи формування організа ційних структур; принципи керування установою; принципи прийняття управлінських рішень; принципи контрольної діяльності; принципи викори стання методів державного упра вління (див. Загальні принципи використання методів управлін ня, Спеціальні принципи викори стання методів управління); принципи державної служби (див. Принципи державної служ би); принципи управління персо налом; принципи діяльності органу виконавчої влади; прин ципи діяльності Кабінету Міні стрів України; принципи діяль ності місцевих державних адмі ністрацій тощо. СПЕЦІАЛІСТИ — фахівці у певній сфері чи галузі, що не наділені адміністративною вла дою, а основною їх функцією є надання допомоги керівникам у процесі прийняття управлінсь ких рішень. СПЕЦІАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ЯКОСТІ РОБОТИ — показники щорічного оцінювання виконан 194
ня державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків, що залежать від осо бливостей роботи кожного дер жавного органу, та пов'язуються з конкретною діяльністю та очі куваними результатами. СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ — принципи застосування методів державного управління на певних стадіях управлінського процесу. Виділя ють такі С.п.в.м.у.: принцип переваги організації та переко нання над примусом; принцип збалансування переконання і примусу (дозволів і заборон); принцип персоналізації відпові дальності та персоніфікації пока рання тощо. СПІВБЕСІДА — один із етапів процедури проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань. С. без посереднього керівника з дер жавним службовцем проводить ся з метою обговорення резуль татів оцінки його роботи за минулий рік та досягнення домовленостей на наступний рік щодо виконання завдань, визна чення необхідності підвищення кваліфікації та складання осо бистих планів роботи на наступ ний рік з огляду на пріоритети діяльності структурного підроз
ділу або державного органу. С. має закінчуватися підписанням безпосереднім керівником і дер жавним службовцем форми бланка щорічної оцінки на під твердження того, що результати оцінювання обговорені та скла дений особистий план роботи на наступний рік. СПІЛЬНІ АКТИ УПРАВЛІННЯ — адміністративні акти (накази або інструкції), що приймаються не одним, а декількома органами виконавчої влади (напр., наказ Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсійного фонду України "Про затверджен ня Порядку здійснення контро лю за додержанням вимог зако нодавства під час призначення та виплати пенсій органами Пенсій ного фонду України" від 04.07.2002 р.). СПРАВА — комплекс належно оформлених і згрупованих закін чених виробництвом документів службового характеру, що вмі щує вичерпну інформацію з вирі шення конкретного питання. Формування С. — це групування окремих документів відповідно до встановленої номенклатури. С. формуються за місцем реєстра ції самих документів або в струк турних підрозділах установи, де відповідальні особи групують виконані документи згідно з про філем свого підрозділу.
СТАБІЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — організаційно функціональний принцип, сутні стю якого є незмінність та наступність інституту державної служби у роботі в умовах перма нентної змінності політичної влади. Тобто, основний склад державних службовців, які зай мають адміністративні посади на професійних засадах, здійснює свої функції незалежно від полі тичних коливань та змін урядів чи його окремих членів, забезпе чуючи таким чином ефективне виконання функцій державного управління. Дотримання прин ципу С.д.с. забезпечується його фіксацією на законодавчому рівні. Так, у ст. 30 Закону Украї ни "Про державну службу" заз начено, що зміна керівника або складу державних органів не може бути підставою для припи нення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризна чених керівників, крім держав них службовців патронатної служби. СТАДІЇ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ — визначені Бюджет ним кодексом України організа ційні етапи, пов'язані з підготов кою, розглядом та затверджен ням Державного бюджету Украї ни: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийнят тя закону про Державний 195
бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Дер жавний бюджет, рішень про міс цеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. СТАДІЇ ПРОХОДЖЕННЯ ПРОЕКТУ НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО АКТА — порядок проходження та правильності оформлення проекту норматив но правового акта, який склада ється з таких елементів: а) підго товка проекту акта; б) погоджен ня проекту (візування); в) прий няття; г) реєстрація; ґ) доведення до виконавців; д) оприлюднення. СТАДІЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — послідовні етапи здійснення державного управління за допомогою специ фічних форм і методів (див. Форма управлінської діяльності, Метод державного управління). СТАДІЯ — поділ процесу на певні частини, пов'язані між собою спільною метою, що змі нюють одна одну у визначеній логічній послідовності. Кожна С. при цьому має відносну самостій ність і своє цільове призначення, а нерідко, — встановлені часові межі. На будь якій С. процесу його учасники, виконуючи спе 196
цифічні процесуальні ролі і воло діючи відповідними процесуаль ними правами та обов'язками, здійснюють певні взаємозалежні процесуальні дії, що фіксуються встановленим способом і вступа ють один з одним у різноманітні процесуальні відносини. СТАЖУВАННЯ — прохо дження державними службовця ми випробувального терміну, перш ніж стати штатними пра цівниками державного органу. С. буває таких видів: а) під час зай няття посади вперше; б) під час зарахування до кадрового резер ву на вищу від займаної посаду; в) після тривалої роботи на посаді ( один раз на 4 роки). Метою кож ного з цих видів С. є формування й закріплення на практиці профе сійних знань, умінь та навичок, отриманих державними службов цями в результаті теоретичної підготовки. Згідно зі ст. 19 Зако ну України "Про державну служ бу" з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду держав ного службовця, може проводи тися С. у відповідному державно му органі. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.94 р. № 804 затверджено Положення про порядок стажування у дер жавних органах. Воно проводить ся у відповідному державному органі терміном до двох місяців і
запроваджується як до осіб, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і до тих державних службовців, які бажають зайняти більш високі посади. Законодавством України передбачене тільки індивідуаль не С. для осіб, які вперше претен дують на посаду державного службовця та для державних службовців, які бажають зайняти більш високу посаду (кадровий резерв). Крім того, сьогодні С. стало невід'ємною умовою підви щення кваліфікації всіх без винятку держслужбовців, орга нічною частиною проходження державної служби. Адже світо вий досвід свідчить, що знань, отриманих під час базової освіти, вистачає на 3 5 років. Тому під час тривалої роботи на одній поса ді держслужбовця необхідно через кожних 4 5 років проходи ти відповідне С. Без цього важко ефективно виконувати функції, покладені на державного служ бовця в сучасних умовах науково технічного розвитку суспільства. СТАНДАРТ (від англ. standard — норма, зразок, мірило) — нор мативно технічний документ, що фіксує комплекс норм, правил, термінів, реквізитів, вимог, які є обов'язковими для застосування у певній сфері діяльності (напр., Державний стандарт базової і пов ної загальної середньої освіти, Національний стандарт №2 "Оцін
ка нерухомого майна"). У практи ці вдосконалення документацій ного забезпечення управлінської діяльності розробляються держав ні стандарти на термінологію діло виробництва та архівної справи, на вимоги до складання і офор млення управлінських докумен тів. СТАНДАРТИЗАЦІЯ — форма юридичного закріплення резуль татів уніфікації, яку можна визна чити як процес установлення та застосування стандарту (еталона, зразка) (див. Стандарт) з метою впорядкування діяльності у пев ній сфері державного управління (напр. в оформленні управлінсь ких документів). С. урегульована Законом України "Про стандарти зацію", зокрема: стандарти повин ні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспромож ності вітчизняної продукції. СТАТУТ (лат. statutum, від sta tuo — встановлюю, визначаю) — 1) зведення правил, що регламен тують організацію і порядок діяльності певної галузі держав ного управління (наприклад, Ста тут зв'язку СРСР); 2) зведення правил, що визначають завдання, структуру та функції певної уста нови, організації та регулюють порядок їхньої діяльності; 3) зако нодавчий акт у деяких країнах — Великій Британії, Канаді та ін. 197
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА (лат. stylus — паличка для письма) — система принципів, норм, мето дів і прийомів впливу на підле глих з метою ефективного здій снення управлінської діяльності та досягненя поставлених цілей. Виокремлюють такі С.к.: а) авто ритарний (директивний); б) демократичний (колегіальний); в) ліберальний (потуральний). СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ — сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення зав дань і проблем, що використову ються в практичній діяльності керівником. Розрізняють демокра тичний та авторитарний С.у. Демо кратичний С.у. дає змогу залучити до процесу формування політики організації та її реалізації макси мально можливу кількість членів організації. Авторитарний перед бачає одноосібний керівний вплив, що ґрунтується на силових мето дах управління. С.у. залежить від: а) особистісних характеристик керівника, рівня його загальної культури і управлінської зокрема; б) використовуваних ним у процесі управлінської діяльності методів та засобів управління; в) ситуації, у якій здійснюється управлінська діяльність. С Т Р А Т Е Г І Ч Н Е ПЛАНУВАННЯ — процес виро блення довгострокової стратегії розвитку відповідної галузі, що 198
фокусується на довгостроковій перспективі діяльності органу виконавчої влади у певному сек торі державного управління, з визначенням цілей, ресурсів і засобів, за допомогою яких ці цілі можуть бути досягнуті, та очіку ваних результатів цієї діяльності. Іншими словами С.п. це: 1) систе матичний спосіб управління змі нами і створення оптимальних параметрів майбутнього; 2) осо бливий механізм регулювання планових рішень, оформлених у вигляді стратегій, концепцій, пріоритетів; 3) систематичний процес, за допомогою якого орга ни виконавчої влади прогнозують і планують свою діяльність на майбутнє з урахуванням сильних і слабких сторін, потенціалу та викликів. Основні параметри С.п. повинні бути відображені у формалізованих документах (гаприклад, у Стратегічному плані розвитку галузі). С Т Р А Т Е Г І Ч Н Е П Л А Н У В А Н Н Я ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ КАДРІВ — системне визначення кількісних та якісних параме трів потреб у кадровому забезпе ченні органів державної влади та органів місцевого самоврядуван ня, що базується на конституцій них, законодавчих засадах, і виз начається основними положен нями послань Президента Украї ни до Верховної Ради України.
СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ — управлінська діяльність, що пов'язана з постановкою цілей і завдань органу виконавчої влади та з підтримкою взаємовідносин між ним і навколишнім середо вищем, що надає можливість органу оптимально здійснювати поставлені функції, досягати організаційних цілей, відповідає його внутрішнім можливостям та дає змогу залишатися сприйнят ливим до потреб об'єктів держав ного управління та зовнішніх викликів. Система С.у. склада ється з двох взаємодоповнюючих підсистем: а) аналізу та плану вання стратегії органу; б) упра вління стратегічними проблема ми у реальному часі. СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН — формалізований документ, що розробляється на підставі страте гії і визначає конкретні заходи, їх послідовність, строки, ресур си, відповідальність. СТРАТЕГІЯ (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) — детальний всеохоплюючий довгос троковий курс розвитку організа ції, спрямований на перспективу з метою реалізації місії (основного призначення) організації та цілей, що її конкретизують. СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ — конструкція організації, що базується на логічних взаємо
співвідношеннях рівнів упра вління і функціональних сфер, побудованих у такій формі, яка дає змогу найбільш ефективно здійснювати управління органі зацією та досягати її мети. У структурі управління організа цією виділяють такі елементи: а) ланки (див. Ланка управління); б) рівні управління (див. Рівень управління); в) внутрішні зв'яз ки (див. Внутрішні зв'язки).
С Т Р У К Т У Р Н Е РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адмі ністративний метод державного управління, який включає орга нізаційні форми управління, що відображають основні елементи і взаємозв'язок внутрішніх струк тур. Мета С.р. — досягнення необхідної уніфікації форм упра вління однотипних адміністра тивних структур. Прикладом С.р. можуть слугувати положення про управління, відділи, служби органів виконавчої влади. СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ — складова органу виконавчої влади, що покликана здійснюва ти визначені їй функції, що вихо дять із загальних цілей діяльно сті органу, (зокрема здійснювати керівництво галузями управлін ня та нести відповідальність за їх розвиток) і наділена для цього відповідною компетенцією. С.п. підзвітний та підконтрольний 199
керівникові відповідного органу виконавчої влади, а також відпо відному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, органу виконавчої влади вищого рівня. С.п. очолює керів ник, який несе одноособову від повідальність за його діяльність. Він призначається на посаду та звільняється з посади керівни ком органу виконавчої влади і несе перед ним відповідальність. Прикладами С.п. є управління та відділи місцевих державних адміністрацій. СТРУКТУРНІ ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ — принципи дер жавного управління, що впоряд ковують структуру групи еле ментів, і складаються з таких видів: 1) структурно цільові, що відображають закономірності раціональної побудови дерева цілей державного управління; 2) принципи побудови організацій них структур, які визначають закономірності та взаємозв'язки побудови організаційної структу ри державного управління; 3) структурно функціональні, що пов'язані із організацією функ ціональної структури державно го управління; 4) структурно процесуальні, що дають уявлен ня про основні (визначальні) закономірності та взаємозв'язки раціонального та ефективного здійснення управлінської діяль ності органів виконавчої влади. 200
С Т Р У К Т У Р Н О Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н И Й НАУКОВИЙ МЕТОД — логічний метод дослідження державного управління, який через адекват ний опис сутності єдності структур ного та функціонального аспектів організації апарату державного управління дає можливість обґрун тувати особливості окремих форм виявлення цієї сутності на різних рівнях системи виконавчої влади, в її конкретних підсистемах, ланках і на цій основі запропонувати прак тичні заходи щодо оптимізації від повідності між структурою і функ ціями кожного окремого суб'єкта державного управління (органу виконавчої влади). СУБ'ЄКТ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ — орган дер жавної влади, орган місцевого сам оврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних упра влінських функцій на основі зако нодавства, в тому числі на вико нання делегованих повноважень. СУБ'ЄКТИ ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ — громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах міс цевого самоврядування і предста вляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання.
СУБ'ЄКТ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ — носій певних пов новажень, прав та обов'язків при виробленні та реалізації кадрової політики, активний учасник кадрових процесів. До С.к.п. у сфері державної служби України віднесені: Головне управління державної служби України, керівники центральних органів виконавчої влади, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій. СУБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ — система державного управління, наділена певною компетенцією і державно владними повноважен нями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє об'єктами управління. СУБОРДИНАЦІЯ — метод упра вління, за допомогою якого у систе мі виконавчої влади встановлюють ся відносини підпорядкованості, що виражають ієрархічну залеж ність між об'єктами і суб'єктами державного управління. Суборди наційні відносини розрізняються за певними видами: а) пряме підпо рядкування (див. Пряме підпоряд кування); б) непряме підпорядку вання; в) подвійне підпорядкуван ня (див. Подвійне підпорядкуван ня); г) ієрархічне підпорядкування.
СУБСИДІАРНІСТЬ — прин цип, згідно з яким надання дер жавних (адміністративних) послуг здійснюється на макси мально наближеному до населен ня територіальному рівні, на якому є належні організаційні, матеріальні та фінансові ресурси, що забезпечують їх обсяг і якість відповідно до загальнодержав них стандартів. Реалізація прин ципу С. дає можливість макси мально наблизити процес прий няття управлінських рішень до громадян. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ — заснована на законі діяльність судів щодо перевірки правомір ності актів і дій органів виконав чої влади, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій. С.к. в Україні має непрямий характер, оскільки контролюєть ся не законність самих законів, а законність нормативно правових актів, які базуються на законах, та законність дій службових осіб, які виконують ці закони. С.к. за законністю у сфері виконавчої влади здійснюється у двох фор мах. Перша — це діяльність суду щодо вирішення адміністратив них справ, яка пов'язана з пере віркою законності нормативно правових актів органів влади на підставі звернень заінтересова них осіб. Судові рішення при цьому скасовують чи змінюють 201
незаконні управлінські акти або відмовляють у визнанні юридич ної сили за актами, що супере чать чинному законодавству. Суть другої форми зводиться до того, що С.к. за законністю актів (дій) органів влади має місце у випадках, коли законність акта чи дії не є спеціальним предме
том судового розгляду, а дослі джується, перевіряється у зв'яз ку з вирішенням віднесених до компетенції суду кримінальних, інших судових справ, при роз гляді яких судам доводиться оці нювати дії чи бездіяльність орга нів влади з точки зору їхньої від повідності законодавству.
нормативний характер і дає від повідь на питання яким чином слід приймати управлінські рішення; 2) психологічна теорія рішень, яка розглядає процес прийняття управлінських рішень людиною, та помилки, які при цьому здійснюються. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ОРГАН ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — орган відповідного міністерства та іншо го центрального органу виконав чої влади, який здійснює завдання і функції, що належать до функ цій центрального органу виконав чої влади на відповідній території. Т.о.ц.о.в.в. підзвітний та підкон трольний керівникові відповідно го міністерства та іншого цен трального органу виконавчої влади. Його діяльність координує голова відповідної місцевої дер жавної адміністрації, який сприяє у виконанні покладених на цей орган завдань. Т.о.ц.о.в.в. очолює керівник, який несе одноособову відповідальність за його діяль ність. Він призначається на поса ду та звільняється з посади керів ником міністерства та іншого цен трального органу виконавчої влади і несе перед ним відпові дальність. З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники Т.о.ц.о.в.в. підзвітні і підкон трольні головам відповідних міс цевих державних адміністрацій.
Т Е Р И Т О Р І А Л Ь Н І ДЕРЖАВНО УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — вид взаємодії суб'єктів державного управління різної відомчої підпорядковано сті, що здійснюється в межах одного регіону. ТЕРИТОРІАЛЬНО ГАЛУЗЕВІ ДЕРЖАВНО УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — один із видів взаємодії між суб'єктами і об'єк тами державного управління, що здійснюється через взаємодію органів різних галузей і регіонів. ТИП ДІЛОВОЇ КАР'ЄРИ — різновид кар'єрного зросту дер жавного службовця за видом діяльності, спрямованістю, міс цем проходження державної служби та іншими класифікацій ними ознаками. Класифікація Т.д.к. є такою: 1) за видом діяль ності: посадова (зміна статусу держслужбовця, його соціальної ролі), професійна (досягнення високих результатів, визнання у конкретному виді професійної діяльності); 2) за можливістю здійснення: потенційна (очікува на, запланована), реальна (досяг нута в певному виді діяльності та конкретній організації); 3) за швидкістю просування: послі довна (поступове проходження посадової ієрархії відповідно до набутої професійної компетент ності), прискорена (скорочене перебування на одній посаді най 203
Т
ТЕКТОЛОГІЯ (від грец. — tek ton — творець і logos — вчення) — теорія загальної організацій ної науки, запропонована російським ученим Олександром Богдановим (1873 1928) на початку ХХ століття. Предметом Т. було вивчення організаційних принципів і законів, загальних для всіх систем. Вихідним пун котом Т. є визнання необхідності підходу до вивчення будь якого явища з точки зору його органі зації. Т. покликана розв'язувати завдання триєдиної організації — речей, людей та ідей. Система тизувавши організаційний дос від людства, Т. повинна озброїти керівників знаннями організа ційних законів, за якими відбу ваються процеси організації в усіх сферах органічного та неор ганічного світу: психічних і фізичних комплексах, живій та мертвій природі, дії стихійних сил і свідомій діяльності людей. За теорією Богданова, новою вла стивістю організаційного ком плексу є те, що він відрізняється 202 від простої суми частин, яка є меншою від цілого, причому чим більше ціле організоване, тим більшою є ця різниця. Цей теоре тичний висновок має величезне практичне значення для розумін ня законів управління соціально економічними процесами. Т. має значний вплив на соціальне управління, що охоплює держав не управління. ТЕОРІЯ ПРИНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ — теорія, сутністю якої є дослі дження механізмів і закономір ностей державно управлінської діяльності, а також розробка принципів і методів підготовки, прийняття та реалізації упра влінських рішень, які є основою адміністративної діяльності, для науково методичного забезпе чення ефективності державного управління в умовах проблем них ситуацій та зовнішніх викликів. Т.п.у.р. складається з двох основних частин: 1) теорія оптимальних рішень, яка має
більш обдарованих особисто стей), стрімка (несподіване замі щення керівних посад, пов'язане з політичною кон'юнктурою або за рішенням посадових осіб най вищого рівня); 4) за спрямуван ням розвитку: веркальна (прос ування на більш високі щаблі службової ієрархії), горизонталь на (міжвідомчі та територіальні переміщення в межах одного рівня службової ієрархії); 5) за місцем проходження: динамічна (неодноразова зміна посад при вертикальному просуванні чи горизонтальному переміщенні), статична (здійснення професійно го росту на одній і тій же посаді); 6) за характером реалізації: типо ва (досягнення найвищого рівня визнання і зросту шляхом прохо дження повного циклу держ служби), стала (постійність і нез мінність професійної діяльності). ТИПОВА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ — регламентацій ний документ, розроблений для посад працівників апарату упра вління з єдиною структурою. Наявність Т.п.і. дає змогу скоро тити час, необхідний для скла дання індивідуальних посадових інструкцій (див. Посадова інструкція). "ТІНЬОВИЙ КАБІНЕТ" — уряд (кабінет), утворений парла ментською опозицією на проти вагу уряду, сформованому парла 204
ментською більшістю. "Т.к." складається із парламентаріїв від опозиції, які вважаються тіньовими аналогами діючих членів кабінету. Завданням "Т.к." є забезпечення безперер вного ефективного політичного управління країною у поєднанні з постійним контролем опозиції за діяльністю уряду. "Т.к." від слідковує роботу діючого уряду і готується замінити його у разі перемоги на виборах. "Т.к." вла стивий країнам з парламентськи ми формами правління, де уряд формується законодавчим орга ном, у якому є чіткий розподіл на правлячу більшість та офіційну опозицію. ТРАДИЦІЙНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загальний метод дос лідження управлінської науки, який шляхом концентрації зусиль на меті апарату державно го управління — сприяти ефек тивності (досягнення бажаних організаційних цілей), продук тивності (досягнення цілей без зайвих затрат) — та на завданнях — раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між засоба ми й цілями, дає можливість вио кремити функції виконавчої влади і на основі цього визначити і класифікувати функції держав ного управління.
У
УКАЗ — нормативно правовий акт, що видається главою держави. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази, які є обов'яз ковими до виконання на території країни. У. Президента України, видані в межах повноважень, скрі плюються підписами Прем'єр мі ністра України і міністра, відпові дального за акт та його виконання. УНІФІКАЦІЯ — установлення однаковості складу і форм упра влінських документів, що створю ються в процесі здійснення одно типних управлінських функцій і завдань. Сутністю У. є впрова дження у практику типових (стан дартних) текстів або їх частин (еле ментів), які значно полегшують та прискорюють практичну роботу щодо підготовки документа, а також є доцільними з точки зору розумового сприйняття тексту. УНІФІКАЦІЯ СКЛАДУ ДОКУМЕНТІВ — відбір і закрі плення комплексу документів, необхідних і достатніх для вирішен ня управлінських завдань. Резуль тати У.с.д. отримують закріплення в Табелі форм документів, що засто совуються у діяльності органу. УНІФІКАЦІЯ ФОРМ ДОКУМЕНТІВ — відбір і закрі плення в уніфікованих формах документів інформаційних показників і реквізитів, що від повідають призначенню доку ментів, і встановлення єдиних вимог до їх складання та офор млення. Результати У.ф.д. отри мують закріплення в Альбомі форм документів, що застосову ються в діяльності органу. У Н І Ф І К О В А Н І С Т Ь ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — орга нізаційно функціональний прин цип, що встановлює основні про цедури організації роботи держав них службовців. У.д.с. означає, що існує єдиний для всіх держ службовців порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті, обмеження, пов'язані з її проходженням, єдина система та класифікація посад державних службовців, типові професійно кваліфікаційні характеристики, а також загальні стандарти держслужби, загальні права, обов'язки, гарантії, заохо чення державних службовців, загальна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, загальні підстави припинення державної служби тощо. УПОВНОВАЖЕНИЙ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ — посадова особа, що 205
призначається на посаду і звіль няється з посади Президентом України за поданням Глави Адміністрації Президента Украї ни, за посадою є першим заступ ником Голови Державної комісії з проведення в Україні адміні стративної реформи, на яку покладаються організація та координація здійснення заходів з проведення в Україні адміністра тивної реформи. УПРАВЛІННЯ (самостійний відділ) — структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний начальником, одногалузевого або однофункціо нального спрямування. Управлін ня утворюється у складі не менш як двох відділів. Самостійний від діл утворюється з чисельністю не менш як п'ять працівників. У П Р А В Л І Н Н Я ПЕРСОНАЛОМ — функція упра вління, пов'язана з плануванням, добором, розвитком, використан ням, мотивацією людських ресурсів. Основною метою У.п. є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфі кації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання функцій більш високого рівня. Основними принципами У.п. є демократичний добір, просуван ня по службі за діловими якостя ми, постійне навчання службов 206
ців, заохочення їх до службової кар'єри, систематичне оновлення кадрів та здійснення контролю за їх діяльністю. Найважливішими складовими функції У.п. є: кадрове планування (див. Кадро ве планування), добір персоналу (див. Добір персоналу), кадровий розвиток (див. Професійний розвиток) і, нарешті, утворення та діяльність служб, які спеціалі зуються на роботі з персоналом (див. Кадрова служба). УПРАВЛІНСЬКА ЕЛІТА (франц. ?lite — краще, добірне, від лат. eligere вибраний) — різно вид політичної еліти, що стано вить вищу категорію управлінсь ких кадрів, які наділені високим соціальним статусом та відповід ними повноваженнями у сфері державного управління, що забез печуюють їх реальною можливі стю істотно впливати на інститути публічної влади, прийняття дер жавно управлінських рішень, соціально економічні процеси та розподіл благ у суспільстві. У.е. не є однорідним утворенням — вона складається із загальнона ціональної, регіональної та галу зевої. Ідеї, задуми та рішення У.е. впроваджуються у життя за посе редництвом адміністративного апарату, який їх реалізує. У П Р А В Л І Н С Ь К А ІНФОРМАЦІЯ — частина соціальної інформації, яка виді
лена з її загального масиву за кри теріями придатності для викори стання в управлінській діяльності (управлінському процесі, упра влінських відносинах), у формі задокументованих чи публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у сус пільстві. У.і. повинна відповідати вимогам актуальності, достовір ності та автентичності. У П Р А В Л І Н С Ь К А КОМПЕТЕНТНІСТЬ — певний мінімум знань і навичок, які повинні входити до складу базо вого інтелектуального комплексу державних службовців: знання з права, політології, економіки, адміністрування, фінансів, кадрового менеджменту, еколо гії, соціальних та гуманітарних наук; уміння вільно орієнтувати ся в соціально політичному про сторі, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію; воло діння аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адмі ністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, приймати управлінські рішення, застосову вати соціальні технології. УПРАВЛІНСЬКА ПОСЛУГА — результат функціональної діяльності уповноваженого дер жавою суб'єкта управління, спря мованої на вироблення і реаліза цію державної політики у відпо
відній галузі, сфері державного управління, регулювання сектора економіки чи соціального життя (напр. соціальні управлінські послуги — призначення субсидій, пенсій, соціальних виплат; куль турно освітні послуги). У П Р А В Л І Н С Ь К А ТЕХНОЛОГІЯ — система (сукуп ність) використовуваних засобів, процедур, способів, послідовних дій, прийомів, операцій суб'єкта управління, що базується на поєднанні наукового знання, потреб об'єкта управління, можливостей управлінської діяльності, спрямована на дося гнення цілей (завдань) державно го управління (наприклад, тех нології прийняття управлінсь ких рішень, мотиваційні техно логії, кадрові технології). УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ — 1) акт цілеспрямованого впливу на об'єкт управління, що характе ризує конкретну управлінську ситуацію, підготовлений на основі варіантного аналізу і прийнятої у встановленому порядку оцінки, що має директивне значення, який містить постановку цілей і обґрунтування засобів їх реаліза ції та організовує практичну діяльність суб'єктів і об'єктів управління, спрямовану на дося гнення вказаних цілей; 2) резуль тат системної діяльності людей і продукт когнітивної (опосередко 207
ваної пізнавальними факторами) емоційної, вольової, мотиваційної природи — синтезу психічних процесів, які мають вихідну регу лятивну спрямованість; 3) вольо вий акт особи, що його приймає, оформлений у вигляді правового акта (нормативного чи індивіду ального). УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ — особливий вид відносин у сфері державного управління, що виникають процесі цілеспря мованого впливу суб'єкта упра вління, наділеного відповідною компетенцією для реалізації юридично встановлених функ цій, на об'єкт управління, що має переважно виконавчі обов'язки. Виходячи з того, що реалізація функцій управління сьогодні не є односторіннім управлінським впливом суб'єкта на об'єкт упра вління, слід наголосити на участі останнього у формуванні владно го волевиявлення суб'єкта (див. Реординація). У П Р А В Л І Н С Ь К І ДОКУМЕНТИ — текстові доку менти, зафіксовані у письмовій формі, які містять інформацію, що виникла і використовується в процесі управління. У.д. стано влять систему управлінської документації. У сфері державно го управління виділяють такі види У.д.: 1) за походженням: службові (офіційні), особисті; 2) 208
за місцем виникнення: внутріш ні та зовнішні; 3) за призначен ням: щодо особового складу, кадрові, довідково інформацій ні, обліково фінансові, господар сько договірні, організаційні, розпорядчі; 4) за напрямом: вхід ні, вихідні; 5) за формою: стан дартні (типові) та індивідуальні (нестандартні); 6) за терміном виконання: звичайні безстроко ві, термінові, дуже термінові; 7) за ступенем гласності: для загального користування, служ бового користування, таємні, цілком таємні; 8) за стадіями створення: оригінали, копії; 9) за складністю (кількістю відобра жених питань): прості, складні; 10) за терміном зберігання: тим часового, тривалого, постійного зберігання; 11) за носієм інфор мації: на папері, диску, дискеті, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці. УПРАВЛІНСЬКІ КАДРИ — частина кадрового корпусу дер жавної служби, яка здійснює адміністративно розпорядчу діяльність, приймає управлінсь кі рішення і входить до складу апарату управління. У.к. розпо діляються на три групи: а) керів ні (наділені повноваженнями приймати управлінські рішен ня); б) спеціалісти (які готують варіанти рішень та беруть участь в їх реалізації) (див. Спеціалі сти); в) допоміжні (займаються
збиранням, попердньою підго товкою та обробкою інформації, документів). УПРАВЛІНСЬКІ ПАТОЛОГІЇ — недоліки у державному упра влінні, що набули хронічного характеру внаслідок низької управлінської культури та пов'я зані з моральним аспектом пове дінки державних службовців. Найбільш поширеними та суттє вими за негативними наслідками є такі У.п.: панування структури над функцією, тобто створення при вирішенні організаційних проблем та завдань нових органі заційних структур замість відпо відних механізмів, хоча саме функції первинні щодо структу ри; невідповідність обійманим посадам, інакше кажучи, неспро можність посадових осіб і служ бовців виконувати закріплені за ними функції; формування упра влінських рішень відповідно до очікувань вищестоящих керівни ків або певних сил (лобіювання); зростання без розвитку як наслі док нездатності до змін, неприй няття очікуваних нововведень або невміння їх здійснювати; прийняття рішень антонімів типу об'єднати роз'єднати, цен тралізувати децентралізувати; втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлегли ми, надмірної їх чисельності; перевантаження службовців великим обсягом функцій, зав
дань та інформації; слабка моти вація праці персоналу; посилен ня розбіжностей між формаль ною та неформальною структура ми організації; відчуження пра цівників від прийняття та реалі зації рішень, утрата в їх діяльно сті творчості; низька реалізація управлінських рішень унаслідок як невисокої виконавчої дисци пліни, так і недосконалості самих рішень; розрив між рішен ням та його виконанням. Аналіз У.п. показує, що значна їх кіль кість є наслідком низької упра влінської культури та пов'язана з моральним аспектом поведінки державних службовців. Ці про блеми не дістали адекватного вирішення, а тому їх усунення слід розглядати як суттєвий резерв підвищення ефективності органів виконавчої влади. Вирі шення зазначеної проблеми є одним із головних завдань рефор мування існуючої системи орга нів виконавчої влади та системи державної служби України. Це має стати важливим елементом адміністративної реформи, тобто має відбуватися не тільки тран сформація чи вдосконалення організаційних структур вико навчої влади, а й процесів та про цедур, що забезпечують їх ефек тивне функціонування. У П Р А В Л І Н С Ь К І ПРОЦЕДУРИ — визначені в установленому порядку, необхід 209
ні й здійснювані у відповідній послідовності елементи, етапи, складові процесу реалізації поставленої цілі, вирішення кон кретного завдання, здійснення управлінських дій. У сфері дер жавного управління У.п. визна чають стадії, їх цілі, послідов ність і часові межі, конкретні дії на кожній стадії, підстави здій снення і взаємозв'язок цих дій, засоби їх оформлення та фіксації (напр., процедура проведення щорічної оцінки виконання дер жавними службовцями покладе них на них обов'язків і завдань). У.п. можуть вимагати здійснен ня й суто ритуальних дій для надання процесу особливої уро чистості. УРЯД (англ. government — керування, правління; франц. gouvernement — управління) — вищий орган у системі виконав чої влади держави, підпорядко ваний парламенту і главі держа ви, який здійснює державне управління суспільними справа ми, впроваджує в життя рішення законодавчої влади та забезпечує дотримання встановлених у дер жаві законів, наділений для цього політичною виконавчою владою. Найбільш поширені назви У. "Кабінет Міністрів", "Рада Міністрів", "Державна Рада", "Федеральна Рада" тощо — відображають їх колегіальний характер. Порядок формування 210
У. залежить від форми державно го правління. У країнах з парла ментськими і змішаними форма ми правління застосовується парламентський спосіб форму вання У., за якого парламент без посередньо здійснює ті чи інші процедури. Процедури форму вання У. передбачають спільні дії законодавчого органу і глави держави, хоча характер і послі довність їхніх дій бувають різни ми. За своїм політичним складом У. може бути однопартійним, коаліційним і безпартійним (див. Однопартійний уряд, Коаліцій ний уряд, Безпартійний уряд). Позапарламентський спосіб фор мування У. застосовується у пре зидентських республіках, де уряд формується президентом, а роль парламенту при цьому є нез начною. У парламентських краї нах члени У. звичайно повинні бути одночасно і депутатами пар ламенту. У президентських рес публіках та республіках зі змі шаною формою державного пра вління діє принцип несумісності посади міністра і депутатського мандата. Основними функціями У. є: а) функція загального керів ництва й управління справами в державі ("розпорядча" чи "упра влінська" функція) (див. Розпо рядчо управлінська функція); б) функція виконання законів (див. Функція виконання законів); в) для виконання законів У. від імені держави та з відповідними
повноваженнями наділяється правом видавати власні підза конні акти загального характеру, тобто він здійснює нормотворчу функцію (див. Нормотворча функція); г) законотворча діяль ність, яка на конституційному рівні фіксується як право законо давчої ініціативи (див. Урядова правотворчість); ґ) У. не лише здійснює виконання законів, прийнятих парламентом, а й сам має право розробляти та реалізо вувати різноманітні загальнодер жавні програми економічного, науково технічного, соціально культурного розвитку. Це право Кабінету Міністрів України фік сується на конституційному рівні (п. 4 ст. 116 Конституції України). У. вважається колегіальним органом, який несе солідарну відповідальність за прийняті рішення та здійснюваний курс. Основною діючою особою У. є його глава. Досить суттєвим в аспекті розгляду місця і ролі У. в здійсненні виконавчої влади є питання внутрішньої організації самого У. як колегіального орга ну. Кількісний склад і структура У. є відмінними у різних краї нах. Більш того, у більшості дер жав не існує й чітко встановлено го переліку міністерств, за винятком хіба що США та Швей царії. Конкретний перелік міні стерств та кількість членів У. переважно залежать від рішення
законодавчого органу або глави держави, які затверджують новий склад У. Необхідно зазна чити, що державним органом політичного керівництва в окре мих країнах є не увесь У., а лише так званий кабінет, до складу якого здебільшого входять про відні члени У., які очолюють найвпливовіші міністерства. У конституціях більшості країн світу прямо не окреслюється структура і чисельність У. На практиці ж номінальна чисель ність У. досить невелика, і кіль кість міністрів, які входять до складу кабінету чи інших урядо вих колегій, коливається в межах п'ятнадцяти тридцяти осіб. Однак ці цифри не є абсо лютними, оскільки у деяких кра їнах до складу кабінету нерідко включені керівники різних відомств, комітетів, агентств та інших загальнодержавних орга нів, а подекуди — представники регіональних еліт, великого біз несу та вчені. Для прикладу, якщо в США до складу кабінету завжди входили представники ділових і банківських кіл, то У. Французької Республіки виріз нялися значною кількістю нау ковців, учених та інших інтелек туалів, а до складу У. Російської Федерації включено керівників найвпливовіших регіонів країни. Аналізуючи структури і склад кабінетів різних країн у різні періоди історії, можна зазначи 211
ти, що існує певний класичний перелік міністерств, керівники яких неодмінно входять до скла ду урядових колегій. Це, насам перед, міністерства закордонних і внутрішніх справ, оборони, фінансів та юстиції, керівники яких традиційно формували склад кабінетів із самого початку розвитку сучасного державотво рення. Згодом розширення функ цій держави зумовило входжен ня до У. міністрів, які відають економікою, освітою, наукою і технікою, охороною здоров'я, соціальними питаннями тощо. УРЯДОВА ПРАВОТВОРЧІСТЬ — функція урядів, суттю якої є їх участь у законотворчій діяль ності, що на конституційному рівні фіксується як право законо давчої ініціативи (див. Законо давча ініціатива). У країнах з парламентською формою пра вління уряди вносять на розгляд парламенту від 95 до 100 відсот ків усіх законопроектів. Консти туція України предбачає серед суб'єктів законодавчої ініціати ви Кабінет Міністрів України, якому відводиться третя пози ція, після Президента України та народних депутатів (ст. 93). Функцію головного розробника проектів законів, що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, покладено на Міністерство юсти ції України. Організацію та інше 212
забезпечення діяльності робочих груп, надання їм інформації про міжнародний досвід правового розв'язання актуальних проблем розвитку суспільства і держави здійснює Центр правової рефор ми і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України. УРЯДОВИЙ КОМІТЕТ — робочий орган Кабінету Міні стрів України, основним завдан ням якого є координація роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у відповід них сферах і секторах державно го управління згідно зі стратегі єю, визначеною Урядом. Поста новами Кабінету Міністрів Укра їни створено сім У.к.: 1) з питань економічної політики; 2) з питань правової політики і обо рони; 3) з питань розвитку реаль ного сектору економіки; 4) з питань регіональної політики; 5) з питань агропромислового ком плексу і природокористування; 6) з питань гуманітарної і соціальної політики; 7) з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Діяльність У.к., запо чаткованих у лютому 2000 р., підвищила ефективність роботи Кабінету Міністірв України та координацію зусиль централь них органів виконавчої влади у формуванні та здійсненні дер жавної політики. До повноважень У.к. нале
жать: попередній розгляд і схва лення концепцій проектів норма тивно правових актів, що підля гають розробленню; розгляд та остаточне врегулювання розбіж ностей, які виникають при роз робці проектів документів чи прийнятті інших рішень; схва лення проектів нормативно пра вових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабіне ту Міністрів; розгляд інших питань, пов'язаних із формуван ням та реалізацією державної політики у відповідній сфері. Кабінет Міністрів розглядає про екти своїх рішень лише за умови попереднього схвалення їх відпо відним У.к. Цим органам надано право створювати підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до його компетен ції. До складу У.к. входять члени Кабінету Міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади та народні депутати Украї ни. Очолюють їх голови, які за посадою є Прем'єр міністром, Першим віце прем'єр міністром, віце прем'єр міністром, міні стром. У цих підрозділах зосере джена поточна робота з виро блення рішень Уряду, що дало змогу звільнити останній від вирішення другорядних питань та сконцентрувати діяльність на розв'язанні стратегічних дер жавних завдань. Утворення У.к. стало важливим кроком у здій
сненні адміністративної реформи в частині поліпшення системи державного управління. УРЯДОВИЙ ОРГАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — орган, який посідає проміжне місце в системі органів виконав чої влади, та функціонує у складі центрального органу виконавчої влади і підпорядковується йому. Утворення У.о.д.у. зумовлене об'єктивними потребами держав ного управління. У.о.д.у. (депар таменти, служби, інспекції) утворюються відповідно до постанов Кабінету Міністрів України. У.о.д.у. здійснюють: а) управління окремими підгалузя ми або сферами діяльності; б) контрольно наглядові функції; в) регулятивні та дозвільно реє страційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Правовою основою функціонування У.о.д.у. є Указ Президента Укра їни від 15 грудня 1999 р. "Про систему центральних органів виконавчої влади" та постанова КМУ "Про затвердження Типово го положення про урядовий орган державного управління" від 22 лютого 2000 р. У системі виконавчої влади України сьо годні налічується більше сорока У.о.д.у. Напр., до складу Міні стерства охорони навколишнього природного середовища входять чотири У.о.д.у.: Державна еколо гічна інспекція, Державна служ 213
ба заповідної справи, Державна служба геодезії, картографії та кадастру, Державна геологічна служба; у Міністерстві освіти і науки функціонують два У.о.д.у. — Державний департамент інте лектуальної власності та Дер жавна інспекція навчальних закладів; до складу Міністерства транспорту та зв'язку входять: Головна державна інспекція на автомобільному транспорті та Державний департамент з питань зв'язку та інформатиза ції; у складі Міністерства культу ри і туризму діє Державна служ ба з питань національної куль турної спадщини; у складі Міні стерства охорони здоров'я функ ціонує Державна санітарно епі деміологічна служба; у складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у спра вах захисту населення від наслід ків Чорнобильської катастрофи діють Державна гідрометеороло гічна служба та Державний департамент промислової безпе ки, охорони праці та гірничого нагляду; до складу Міністерства фінансів входить Державне каз начейство; у складі Міністерства юстиції функціонують Департа мент державної виконавчої служби та Державний департа мент у справах релігій. У.о.д.у. мають статус юридичної особи і не є структурними підрозділами центрального органу виконавчої влади, хоча існують у складі цен 214
трального органу виконавчої влади і підпорядковуються їм. Керівники У.о.д.у. призначають ся на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів Украї ни за поданням керівника відпо відного центрального органу виконавчої влади. Вони за поса дою є членами колегій відповід них центральноих органів вико навчої влади. Керівник У.о.д.у. має заступників (не більше трьох, у тому числі одного пер шого), які призначаються на посади і звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівників централь них органів виконавчої влади, погодженим з керівником У.о.д.у. В У.о.д.у. може діяти колегія, склад якої затверджу ється керівником центрального органу виконавчої влади. Гра ничну чисельність працівників та структуру У.о.д.у. затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у межах гра ничної чисельності працівників центрального органу виконавчої влади, затвердженої Кабінетом Міністрів України. УРЯДОВІ РИТМИ — зміни на рівні вищого органу в системі виконавчої влади, які склада ються із трьох аспектів: 1) урядо вої стабільності, тобто тривалості перебування урядів при владі; 2) чергування при владі, тобто циклів перебування при владі
урядових партій та опозиції; 3) міністерської стабільності, тобто тривалості перебування членів уряду та інших керівників цен тральних органів виконавчої влади на своїх посадах. Виділя ють країни з великою, середньою та низькою урядовою стабільні стю. У перших (Велика Брита нія, Люксембург, Німеччина)
уряди діють на час законодавчого скликання. Для других (Ірлан дія, Нідерланди, Франція) визна чальним чинником урядової ста більності є тривалість існування урядових коаліцій. Для країн із низькою урядовою стабільністю (Бельгія, Данія, Італія) такий стан зумовлений подрібненою партійною системою.
Ф
ФІНАНСОВА СИСТЕМА — сукупність різних форм організа ції фінансових відносин, через які забезпечується функціону вання фінансів. Стан Ф.с. знач ною мірою залежить від гармо нійного взаємозв'язку та розвит ку всіх її складових — різнома нітних фінансових інститутів, які використовує суспільство з метою забезпечення обігу фінан сових ресурсів різної цілеспрямо ваності. Ланками Ф.с. України є: державні фінанси; фінанси під приємств і організацій; централі зовані і децентралізовані фонди цільового призначення; держав ний кредит; резервні та страхові фонди; фінансовий ринок. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ — одна із форм контрольної функції у сфері державного управління, основними завданнями якої є здійснення контролю за фінансо во господарською діяльністю, цільовим та ефективним викори станням бюджетних коштів та коштів централізованих і децен тралізованих фондів, збережен ням державного майна, економ ним використанням матеріаль них і фінансових ресурсів, за виконанням запланових завдань, правильністю ведення бухгал терського обліку, а також вия влення відхилень від прийнятих стандартів управління фінансо вими ресурсами та державною власністю, усунення фактів порушення фінансової дисциплі ни, заподіяння збитків, безгоспо дарності й марнотратства, пере кручення звітності на підприєм ствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управлін ня міністерств, інших централь них органів виконавчої влади. Об'єктами Ф.к. є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів, цінних паперів та інших розрахунків. Відповідно до Конституції Украї ни суб'єкти контролю можна умовно поділити на дві підсисте ми: 1) за ознаками ініціювання; 215
2) здійснення контролю. До кон тролюючих суб'єктів першої під системи належать громадяни України, Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади, суди, органи прокуратури, органи міс цевого самоврядування, політич ні та громадські об'єднання, засоби масової інформації. Їх осо бливістю є те, що зазначені суб'єкти виступають як ініціато ри, так і виконавці контролю. До контролюючих суб'єктів другої підсистеми можна віднести такі три групи: керівники, головні бухгалтери та інші посадові особи; ревізійні комісії та органи відомчого контролю; органи незалежного фінансового контро лю (аудитори та аудиторські фірми). Фінансова система Укра їни складається з двох гілок: уря дової та парламентської. До пер шої відносяться: Міністерство фінансів, Головне контрольно ревізійне управління, Державне казначейство, Державна подат кова адміністрація, Державна митна служба, Фонд державного майна, відомчі органи фінансово го контролю. Парламентський Ф.к. від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України (див. Рахункова палата). Бюджетним кодексом України передбачено два типи Ф.к.: внутрішній та зовнішній. Внутрішній Ф.к. — це контроль, що організовується та здійсню 216
ється самими розпорядниками бюджетних коштів. Зовнішній Ф.к. здійснюється Рахунковою палатою України та Головним контрольно ревізійним упра влінням України. ФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ — визначена проектом структур на схема організації на основі офіційних документів, процедур, що визначають розподіл службо вих обов'язків і прав співробітни ків, координацію основних видів її діяльності. Всередині Ф.о. кожен працівник повинен взає модіяти з іншими у визначений йому спосіб. ФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ — одна з форм соціального кон тролю за діяльністю апарату дер жавного управління, яка здій снюється державними правоохо ронними, контрольно ревізійни ми органами із застосуванням державного примусу. ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (форма — від лат. forma — зовнішній вигляд, зов нішній вияв, зовнішнє виражен ня) — будь яке зовнішнє виражен ня конкретних однорідних дій державного органу, його струк турних підрозділів та службових осіб, котрі здійснюються з метою реалізації функцій управління. Ф.у.д. бувають таких видів: а) нор мативно правова (див. Норматив
но правова форма управлінської діяльності); б) ненормативно пра вова (див. Ненормативно право ва форма управлінської діяльно сті); в) організаційна (див. Органі заційна форма управлінської діяльності); г) матеріально техніч на (див. Матеріально технічна форма управлінської діяльності). Перші дві Ф.у.д. знаходять своє вираження через акти державного управління, які уособлюють пра вову форму виконавчої та розпо рядчої діяльності органів вико навчої влади та посадових осіб. Неправові Ф.у.д., навпаки, зво дяться до здійснення таких упра влінських дій, що безпосередньо не пов'язані з виданням актів управління. Таким чином, перша і друга Ф.у.д. пов'язані зі здійснен ням державно владних повнова жень. Однак, якщо у першому випадку йдеться про більш повну юридичну регламентацію, яка нерідко набуває значення юридич ного факту, то форми, що віднесе ні до другої групи, хоча також пов'язані з компетенцією органу управління (посадової особи), проте ці повноваження проявля ються не в прямій юридичній формі, а опосередковано через позаправові засоби, і лише їх пере думови та результати можуть бути юридично зафіксовані. ФОРМУВАННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — важли ва складова правового статусу
Уряду України. Згідно зі ст. 114 Основного Закону до складу Кабі нету Міністрів України входять: Прем'єр міністр України, Пер ший віце прем'єр міністр, три віце прем'єр міністри, міністри. Склад Кабінету Міністрів форму ється Президентом України за певної участі Верховної Ради в термін, що не перевищує шістде сяти днів після припинення пов новажень попереднього уряду. Кандидатуру на посаду Прем'єр міністра на розгляд Верховної Ради вносить Президент України після можливого проведення від повідних консультацій з голова ми депутатських груп і фракцій. Кандидат на посаду Прем'єр мі ністра виступає з програмною заявою та відповідає на запитан ня народних депутатів. Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр міністра більшістю від конституційного складу парла менту. Якщо кандидатура, внесе на Президентом, парламентом відхиляється, глава держави після можливих політичних кон сультацій вносить нову кандида туру та має право запропонувати повторно ту саму кандидатуру. Одержавши згоду Верховної Ради, Президент видає указ про призначення Прем'єр міністра. Після свого призначення глава Уряду представляє пропозиції щодо структури та складу Кабі нету Міністрів України на затвердження Президентові 217
України, який на підставі цього подання видає указ про призна чення складу Уряду України, з переліком посад усіх його членів. Новоутворений Кабінет Міні стрів не пізніше ніж через 30 днів подає Верховній Раді України для схвалення Програму своєї діяльності на весь термін повно важень. Цей документ містить концептуальне викладення стра тегії діяльності та засобів вико нання завдань Кабінету Міні стрів. До програми додається схема структури Кабінету Міні стрів України з інформацією про його персональний склад. Про грама вважається схваленою, якщо за неї проголосувала біль шість від конституційного скла ду Верховної Ради України (див. Промульгація). Кабінет Міні стрів утворюється на строк пов новажень Президента України, тобто на п'ять років. ФУНКЦІЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — коло завдань, які покликана реалізовувати і вирі шувати виконавча гілка влади, відповідно до класичної концеп ції поділу державної влади, що характеризують її політичну сут ність. До Ф.в.в. відносять: а) функцію виконання законів (організація виконання актів законодавчої влади та інших нор мативних актів) (див. Функція виконання законів); б) виконав чо розпорядчу діяльність (здій 218
снення державного управління) (див. Державне управління); в) функцію надання державних (адміністративних) послуг (див. Державні (адміністративні) послуги). ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — складові змі сту управлінської діяльності, що характеризуються певною само стійністю, однорідністю, склад ністю та стабільністю владно ор ганізуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління. Ф.д.у.: а) обумовлені цілями (завданнями) управління; б) носять об'єктивний характер; в) є складовими змісту управлінсь кої діяльності; г) є відносно само стійними та однорідними; ґ) без посередньо виражають владно організуючу сутність виконавчої влади; д) реалізуються в процесі управлінських відносин (взаємо дія суб'єкта та об'єкта управлін ня); е) спрямовані на забезпечен ня життєво необхідних потреб об'єкта управління. Ф.д.у. роз різняють за специфічними осо бливостями, виходячи з цілей та завдань виконавчої влади. Тому цільова спрямованість функцій та характер виконуваних завдань управління є об'єктивною і мето дологічно обґрунтованою клас ифікаційною ознакою системати зації управлінських функцій. На
основі даного класифікаційного підходу вся різноманітність Ф.д.у. розподіляється у межах єдиної системи на три види: а) основні (див. Основні функції управління); б) загальні (див. Загальні функції управління); в) допоміжні (див. Допоміжні функції управління). ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — складові змісту діяльності інституту державної служби, що відображають його роль і призначення в суспільстві, зумовлені цілями, що стоять перед державою, та спрямовані на ефективне функціонування органів державної влади, реалі зацію інтересів прав і свобод гро мадян. Ф.д.с. класифікуються на основні (див. Основні функції державної служби) та загальні (див. Загальні функції державної служби). ФУНКЦІЇ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — складо ві змісту діяльності Уряду Украї ни, що випливають із завдань, які покликана вирішувати вико навча гілка влади, та становлять політичну сутність найвищого органу в системі виконавчої влади. Конституція України у ст. 116 чітко і детально визначила Ф.К.М.У. Їх перелік починається з таких ключових цілей та зав дань виконавчої влади, як забез печення державного сувереніте
ту та економічної самостійності України, здійснення внутріш ньої і зовнішньої політики дер жави, виконання Конституції і законів України, актів Президен та України. Діяльність Кабінету Міністрів відповідно до демокра тичної сутності держави спрямо вана на забезпечення прав і сво бод людини і громадянина. Функціональне спрямування урядової діяльності конкретизу ється у пунктах 3 8 зазначеної статті через встановлення зав дань у сферах фінансовій, інве стиційній, податковій, економіч ній, соціальній, гуманітарній, науково технічній, екологічній, правоохоронній, обороноздатно сті та національної безпеки. В цих функціональних секторах Кабінет Міністрів України забез печує проведення відповідної державної політики (п. 3) та роз робляє і здійснює загальнодер жавні програми економічного, науково технічного, соціально го, культурного розвитку Украї ни (п. 4). Уряд реалізує функції забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності та здійснення управління об'єкта ми державної власності (п. 5). Пріоритетною є функція розро блення проекту закону про Дер жавний бюджет і забезпечення виконання затвердженого Вер ховною Радою Державного бюджету України, подання пар ламенту звіту про його виконан 219
ня (п. 6). Важливою Ф.К.М.У. є організація та забезпечення здій снення зовнішньоекономічної діяльності України, митної спра ви (п. 8). Особливого значення набуває такий важливий напрям діяльності Уряду, як спрямуван ня і координація роботи міні стерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади. П. 10 ст. 116 Конституції України свідчить, що наведений перелік Ф.К.М.У. не є вичер пним, оскільки Уряд виконує й інші функції, визначені Консти туцією та законами України, актами Президента України. Напр., у ст. 93 Основного Закону окремо визначена функція зако нодавчої ініціативи Кабінету Міністрів у Верховній Раді. Важливою Ф.К.М.У. є система тичний нагляд за виконанням вимог Конституції та законів України, актів Президента Укра їни органами виконавчої влади всіх рівнів та прийняття законів з усунення цих порушень. Крім цього, Уряд може здійснювати й деякі функції в інших секторах, що можуть визначатися Консти туцією і законами України, а також указами і розпорядження ми Президента. Ф У Н К Ц І Ї О Р Г А Н У ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — сума функцій його структурних підрозділів і державних службов ців, у тому числі керівника орга 220
ну. Функції службовців охоплю ються, як правило, функціями структурних підрозділів, а остан ні — функціями органу. Ці групи функцій розрізняють за ступенем єдності завдань і обсягом повно важень, закріплених у відповід них нормативно правових актах — посадових інструкціях (поса дових функціях), положеннях, законах. Функції структурних підрозділів будь якого органу виконавчої влади мають як зов нішню (щодо об'єкта управлін ня), так і внутрішню спрямова ність (тобто, реалізуються у від носинах підрозділів між собою, всередині органу управління). Функції зовнішнього спрямуван ня мають владно організуючий зміст та безпосередньо впливають на об'єкт, що управляється. Функції внутрішнього спряму вання відображають управління за так званою "внутрішньою ліні єю". Функції зовнішнього спря мування мають на меті забезпе чення оптимальних умов функ ціонування об'єкта. Функції вну трішнього спрямування — забез печення оптимальних умов здій снення органом управління зов нішнього управлінського впливу. Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н А ДЕПАРТАМЕНТАЛІЗАЦІЯ — один із видів бюрократичної системи, утворений в результаті процесу поділу організації на окремі елементи, кожен з яких
має своє чітко визначене коло функцій, обов'язків та конкрет них завдань. Утворення функціо нальної структури зводиться до групування персоналу відповідно до функцій, які вони здійснюють. Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н А СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — сукупність функцій державного управління й функцій органів виконавчої влади у їх взаємодії. Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н Е МІНІСТЕРСТВО — центральний орган виконавчої влади, що здій снює розробку пропозицій щодо стратегії соціально економічного розвитку України та формує органі заційно економічний механізм її реалізації (наприклад, міністерство економіки, міністерство фінансів). Ф У Н К Ц І О Н А Л Ь Н Е РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адміні стративний метод державного управління, що охоплює положен ня, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, орга нізаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повнова ження, відповідальність тощо. Напр., положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — логіч ний метод дослідження держав
ного управління, що фіксуючи увагу на специфіці змісту упра влінської діяльності, є підставою виявлення об'єктивно необхід них на даному етапі державотво рення функцій державного упра вління, пошуку оптимальних варіантів їх розподілу в апараті державного управління. Ф.н.п. є методом дослідження, який дозволяє виділити окремі части ни системи і піддати їх самостій ному вивченню. Його викори стання дозволяє здійснити ком плексне дослідження державно го управління, виділити функції управління, проаналізувати окремі види управлінської діяль ності, а згодом згрупувати ці функції таким чином, щоб їх можна було об'єднати на основі певних ознак і організаційних принципів відповідно до завдань виконавчої влади. Ф.н.п. як метод дослідження системи упра вління можна розділити на два етапи. На першому дається характеристика системи упра вління, досліджується упра влінський процес, функціональ ний взаємозв'язок між підрозді лами органу управління тощо. На другому викладається і аргу ментується концепція функцій управління, механізм функціо нування управлінської системи на основі об'єктивних функцій державного управління. Якщо результатом першого етапу є здо буття суто емпіричного матеріа 221
лу, то другий дозволяє пізнати закономірності державного упра вління. Безпосереднім виражен ням головного принципу дослі дження є розуміння суті самого предмета дослідження. Таким предметом є функціональний зміст державного управління. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ТИП ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ — форма управлінської структу ри, що базується на розподілі функцій державного управління між структурними підрозділами (керівниками), з підпорядкуван ням їм усіх нижчих за рангом підрозділів. Ф.т.о.с. передбачає підпорядкування одного праців ника (підрозділу) кільком вищим керівникам, які здійснюють свої функції. Внутрішня структура підрозділів, як правило, будуєть ся за лінійним принципом. Дифе ренціація функцій управління є основою переходу до функціо нальної структури управлін ня. Функціональна структура була розроблена У.Тейлором на початку ХХ ст. і сьогодні є харак терною для найвищих рівнів дер жавного управління. ФУНКЦІЯ ВИКОНАННЯ ЗАКОНІВ — організація вико нання актів законодавчої влади та інших нормативних актів, яка становить сутність усієї діяльно сті органів виконавчої влади. У багатьох конституціях Ф.в.з. 222
визначається як основна мета урядової діяльності (п. 1 ст. 116 Конституції України, ст. 52 Кон ституції Польщі, ст. 35 Консти туції Угорщини). ФУНКЦІЯ КОНТРОЛЮ — спрямування процесу управлін ня на встановлення ідеальної моделі коригування поведінки підконтрольного об'єкта. Голов ною метою Ф.к. є блокування від хилень діяльності суб'єкта упра вління від заданої управлінської програми, а при виявленні ано малій — приведення управлінсь кої системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуля торів. Основа Ф.к. — це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які від дзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти. За ознакою об'єктів контрольної діяльності контроль буває зовнішнім (див. Зовнішній контроль) і внутріш нім (адміністративним) (див. Внутрішній контроль). За часо вими параметрами контроль буває: попередній (див. Поперед ній (превентивний) контроль), поточний (див. Поточний кон троль) і кінцевий (див. Кінцевий (підсумковий) контроль).
Х
ХАРТІЯ (від грец. chartes — аркуш папірусу) — грамота, назва ряду документів, зокрема міжна родно правових, що мають важли ве суспільно політичне значення, і містять визначені стандарти, обов'язкові для її підписантів (напр., Європейська Хартія про місцеве самоврядування, Хартія про особливе партнерство між Україною та організацією Північ но атлантичного Договору).
Ц
ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ (від лат. centralis — серединний) — форма організації державного управлін ня, за якої більшість владних повноважень зосереджена в єди ному центрі, а управлінська система являє собою вертикальну структуру, побудовану на засадах субординації (див. Субординація). ЦЕНТРАЛІЗМ — принцип організаційної побудови системи державного управління, що полягає в підпорядкуванні місце вих органів виконавчої влади центральним, при цьому вся система управляється з одного центру. Ц Е Н Т Р А Л Ь Н И Й ЗАСВІДЧУВАЛЬНИЙ ОРГАН — центральний орган виконавчої влади, який забезпечує у межах своїх повноважень створення умов для функціонування засвід чувальних центрів органів дер жавної влади та центрів сертифі кації ключів. В Україні функції Ц.з.о. покладено на Міністерство транспорту та зв'язку. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ — орган виконавчої влади, що здій снює міжгалузеву координацію та контроль, діяльність якого спря мовується Кабінетом Міністрів України, якому він підпорядкова ний. Сьогодні в Україні функціо нують такі Ц.о.в.в.с.с.: Адміні страція Державної прикордонної служби, Антимонопольний комі тет України, Вища атестаційна комісія України, Головне упра вління державної служби Украї ни, Державна комісія з регулю вання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних папе рів та фондового ринку, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державна служба експортного контролю України, Державна служба лікарських засобів і виро бів медичного призначення, Дер жавна судова адміністрація Укра їни, Державний департамент України з питань виконання пока рань, Державний комітет стати стики, Державний комітет Украї 223
ни з питань регуляторної політи ки та підприємництва, Держав ний комітет фінансового моніто рингу, Національна комісія регу лювання електроенергетики України, Національне космічне агентство України, Пенсійний фонд України, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Фонд державно го майна України. Порядок ство рення, реорганізації, ліквідації, призначення на посаду та звіль нення з посади керівників і їх заступників, функціонального призначення, прав та обов'язків, взаємовідносин з іншими держав ними органами, відповідальності, підконтрольності та підзвітності, скасування чи зупинення актів цієї групи органів є однаковим з державними комітетами (див. Державний комітет). Хоча в цій групі центральних органів вико навчої влади є два органи, у яких порядок призначення та звільнен ня з посад їхніх керівників мають свої особливості, визначені у п. 14 ст. 106 Конституції України. Йдеться про голів Антимонополь ного комітету та Фонду державно го майна, призначення та звіль нення з посад яких відбувається за згодою Верховної Ради України. ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — група підвідомчих Кабінету Міністрів України органів виконавчої влади, які здійснюють оператив 224
не і повсякденне державне упра вління в окремих галузях (секто рах) народного господарства, щодо яких ключові установчі та кадрові питання вирішуються Президентом України відповідно до його конституційно визначе них повноважень. Ц.о.в.в. характеризуються тим, що: а) система Ц.о.в.в. встановлюється указами Президента; б) глава держави призначає на посади та припиняє повноваження керів ників Ц.о.в.в.; в) у системі Ц.о.в.в. лише керівники міні стерств є членами Кабінету Міні стрів і мають статус політичних діячів. Ц.о.в.в. в Україні явля ють собою певну систему, що складається з трьох груп: 1) міні стерства, керівники яких вхо дять до складу Кабінету Міні стрів (див. Міністерства Украї ни); 2) державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюєть ся до Державного комітету Укра їни (див. Державний комітет); 3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (див. Центральний орган вико навчої влади зі спеціальним ста тусом). Кількість та перелік Ц.о.в.в. України законодавчо не закріплені, що характерно для більшості демократичних країн, адже об'єктивно існуючі завдан ня держави, що визначають її функції, вирішальним чином впливають на організаційну
структуру Ц.о.в.в., яка, відповід но до функціональних трансфор мацій, є змінною. Саме тому в Україні їх кількість, перелік, завдання та функції встановлю ються указами глави держави. Сьогодні система Ц.о.в.в. України налічує 17 міністерств, 23 державні комітети та 17 Ц.о.в.в. зі спеціальним статусом. Організаційна структура Ц.о.в.в. є універсальною і складається з керівництва, функціональних підрозділів та забезпечувальних структурних підрозділів. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Ц.о.в.в., та для колективного і вільного обговорення найважли віших напрямів діяльності в цих органах утворюється дорадчий орган — колегія (див. Колегія центрального органу виконавчої влади). З метою забезпечення координації діяльності міні стерств, інших Ц.о.в.в. утворю ються постійно діючі консульта тивно дорадчі органи (напр., Рада з питань реклами). Такі органи утворюються Кабінетом Міністрів України. ЦИВІЛЬНА СЛУЖБА — служба в органах виконавчої влади, їх апараті, яку проходять державні службовці, що не мають спеціальних звань і здій снюють звичайну управлінську (адміністративну) діяльність. До Ц.с. також відноситься служба в:
Секретаріаті Президента Украї ни; Раді національної безпеки і оборони України; Апараті Вер ховної Ради; Секретаріаті Упов новаженого Верховної Ради України з прав людини; Апараті Рахункової палати України; Центральній виборчій комісії; Національній раді з питань теле бачення і радіомовлення Украї ни; Вищій раді юстиції України; апараті органів прокуратури; апараті судових органів. Зазначе ний вид державної служби є предметом регулювання Закону України "Про державну служ бу". Ц.с. є двох моделей: а) кар'єрна (див. Кар'єрна модель державної служби); б) посадова (див. Посадова модель державної служби). ЦИВІЛЬНО ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид юридичної відповідальності у державному управлінні, яка полягає у передбачених законо давством засобах примусового впливу на порушника цивільних прав і обов'язків шляхом застос ування до нього цивільно право вих санкцій, які тягнуть за собою невигідні майнові наслідки, що проявляються в позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов'язків. Від повідальність за шкоду, завдану діями посадової особи в галузі виконавчо розпорядчої діяльно сті, полягає в обов'язковому від 225
шкодуванні збитків, спричине них неправильними службовими діями (бездіяльністю) посадових осіб у сфері державного упра вління, органом державної влади від імені, за дорученням якого посадова особа вчиняє службові дії в межах наданої компетенції. Цей обов'язок відповідальності органу державної влади за дії свого представника випливає з того, що посадова особа, держав ний службовець наділені част кою компетенції даного органу (владне повноваження), тому останній має здійснювати кон трольну функцію за діями своїх працівників та забезпечувати їх матеріальне стимулювання. ЦИРКУЛЯР — (від лат. cirkula ris — круговий) — відомчий нор мативно правовий акт, що містить певні приписи підвідомчим орга нам, установам, організаціям або підлеглим службовцям.
ЦІЛІ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — основна парадигмаль на засада функціонування органу виконавчої влади, що визнача ється завданнями (створення правових, організаційних та інших необхідних складових розвитку відповідного сектора чи функціональної сфери державно го управління), які виникають з потреб об'єкта управління. Ц.о.в.в. класифікуються як стра тегічні, тактичні та оперативні. Основою перших є конституційні та законодавчі положення. Характерною ознакою тактич них цілей є конкретизація і дета лізація стратегічних цілей в часі (коли виконувати) та просторі (хто і що виконує). Оперативні цілі визначають зміст і характер повсякденної діяльності струк турних підрозділів органу вико навчої влади та його службовців. Ц.о.в.в. поділяються на довгос трокові та короткострокові.
Ш
Ш К А Л А О Ц І Н К И ДІЯЛЬНОСТІ — методика оцінки результатів службової діяльності персоналу, що базується на двох підходах: а) порівняння з іншими працівниками: методика звичайної ієрархії (виробляється ієрархія працівників від найкращого до най гіршого виконавця згідно з вибра ним критерієм оцінки); методика розподілу за групами (керівник упроваджує працівника в певну групу залежно від результатів його діяльності. Кількість якісних груп може коливатися від трьох до шести); б) порівняння зі встановле ними стандартами: шкала оцінки показників (Graphic Rating Methods); шкала спостереження поведінки (Behavioral Observation Scales); управління згідно з цілями (Management By Objectives). ШКОЛА ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН — підхід до упра вління й мотивації, що наголо шує на соціальних факторах результативності групової діяль ності: стабільність становища, престиж, належність до групи та участь у її справах працівників, які зумовлені складною внутріш ньою структурою робочого колективу (система неформаль них зв'язків). Ш.л.в., засновни ками якої вважають двох учених — Мері Паркер Фоллет (1868 1933) та Елтона Мейо (1880 1949), базувалася на розумінні того, що навіть чітко відпрацьо вані виробничі операції та висока оплата праці не завжди приво дять до адекватного зростання продуктивності праці без відпо відного задоволення соціальних потреб. Науково практична цін ність даного підходу полягає в тому, що мотивація виходить за межі суто економічного стиму лювання праці, базуючись на соціально психологічних чинни ках групової взаємодії.
Ч
Ч А С Т К О В А ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ (підле глість) — вид організаційних від носин, за яких суб'єкт державно го управління володіє лише окре мими важелями керуючого впли ву щодо об'єкта державного управління. ЧИНОВНИК — особа, яка перебуває в державно службових відносинах на засадах присяги з 226 юридичною особою публічного управління і здійснює за дору ченням останньої управлінські функції відповідно до наданої компетенції. ЧИНОВНИЦЬКИЙ УРЯД — одна з назв урядів, створених на непартійній основі (див. Безпар тійний уряд).
Щ
ЩОРІЧНА ОЦІНКА — проце дура проведення у період між ате стаціями оцінювання виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань з метою здійснення регу лярного контролю за проходжен ням державної служби та профе сійними досягненнями держав них службовців шляхом перевір ки якості їхньої діяльності відпо відно до посадових інструкцій, особистих планів роботи. Щ.о. — один із важливих компонентів управління персоналом, що сприяє поліпшенню добору і роз становки кадрів, розвитку ініціа тиви і творчої активності держ службовців, визначенню їх потенціалу, потреб у підвищенні 227
кваліфікації та особистому розвитку; плануванню кар'єри, вдосконаленню процесу плану вання та організації діяльності як державного службовця, так і дер жавного органу в цілому, вия вленню організаційних проблем та оперативному реагуванню на них, аналізу посадових інструк цій. Щ.о. проводиться безпосе редньо керівниками (керівника ми структурних підрозділів) у січні — лютому місяці за підсум ками минулого року. Порядок проведення Щ.о. в окремому дер жавному органі визначається керівником відповідного органу з урахуванням загального порядку та особливостей кожного держав ного органу і затверджується наказом або іншим розпорядчим документом. Щ.о. проводиться відповідно до критеріїв та показ ників якості роботи державних службовців, які поділяються на загальні (див. Загальні критерії та показники якості роботи дер
жавного службовця) та спеціаль ні (див. Спеціальні критерії яко сті роботи державного службов ця). Зазначені критерії та показ ники пов'язуються з конкретною діяльністю та очікуваними результатами. Процедура прове дення Щ.о. складається з таких етапів: а) підготовчий період; б) оцінювання; в) співбесіда та під писання результатів обговорен ня; г) затвердження керівником вищого рівня результатів оціню вання; ґ) заключний етап. Результати Щ.о. враховуються при атестації державних служ бовців, розгляді питань просуван ня по службі, присвоєнні чергово го рангу, встановленні передбаче них законодавством грошової винагороди, надбавок, премій або змін їх розміру, при вирішенні питання щодо продовження тер міну перебування на державній службі, формуванні кадрового резерву та інших питань прохо дження державної служби.
Адміністративна відповідаль ність), цивільно правова (див. Цивільно правова відповідаль ність), кримінальна (див. Кримі нальна відповідальність). Ст. 38 Закону "Про державну службу" встановлює, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивіль ну, адміністративну або кримі нальну відповідальність згідно із чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види Ю.в.: матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю Укра їни); дисциплінарна (ст. 14 Зако ну України "Про державну служ бу"); адміністративна і кримі нальна (ст. 16 Закону "Про дер жавну службу", закон "Про боротьбу з корупцією"), а також про звільнення з державної служ би за порушення Присяги дер жавного службовця (п. 6 ст. 30 Закону "Про державну службу"). ЮРИДИЧНА СЛУЖБА — структурний підрозділ органу державної влади, основним зав данням якого є організація пра вової роботи, спрямованої на пра вильне застосування, неухильне дотримання та запобігання неви конанню вимог актів законодав ства, інших нормативних доку ментів органами державної влади, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і
Ю
Ю Р И Д И Ч Н А ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (юридич ний — від лат. juridicus — судо вий) — вид соціальної відпові дальності у державному упра влінні, що полягає у відповідаль ності за протиправні винні діяння органів влади або інших суб'єктів управління, вчинення правопо рушень і за порушення конкрет них норм правових актів, здій 228 снюється в певних процесуаль них формах уповноваженими органами (посадовими особами) державної влади. Ю.в. забезпечу ється державним та локальним примусом за невиконання вимог, передбачених нормами права. У державному управлінні існують такі види Ю.в.: дисциплінарна (див. Дисциплінарна відповідаль ність), адміністративна (див.
функціональних обов'язків. Основним завданням Ю.с. є орга нізація правової роботи, спрямо ваної на правильне застосування, неухильне дотримання та запобі гання невиконанню вимог актів законодавства, інших норматив них документів органами вико навчої влади, а також їх керівни ками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків. Ю.с. здійснює такі функції: 1) організовує і бере участь у забез печенні реалізації державної пра вової політики у відповідній сфері, захисті законних інтересів органу виконавчої влади; 2) забезпечує правильне застосуван ня законодавства в органі влади, інформує керівника про необхід ність вжиття заходів щодо скасу вання актів, прийнятих з пору шенням законодавства; 3) разом з відповідними структурними підрозділами узагальнює практи ку застосування законодавства в галузі, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд керівництва для вирі шення питання стосовно необхід ності підготовки проекту акта законодавства та внесення його в установленому порядку до дер жавного органу, уповноваженого приймати такі акти; 4) перевіряє відповідність законодавству про ектів нормативно правових актів, які подаються на підпис 229
керівництва, візує їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів; 5) вно сить пропозиції щодо подання нормативного акта до Міністер ства юстиції України для держав ної реєстрації, якщо цей акт зачі пає права, свободи і законні інте реси громадян або має міжвідом чий характер; 6) сприяє правиль ному застосуванню законодав ства про працю, запобіганню без господарності, непродуктивним витратам, бере участь у проведен ні аналізу причин їх виникнення і у підготовці документів про від шкодування збитків; 7) аналізує матеріали, що надійшли від пра воохоронних і контролюючих органів, результати претензійної роботи, дані статистичної звітно сті, що характеризують стан законності в управлінській діяль ності; 8) бере участь у розгляді матеріалів за наслідками переві рок, ревізій, інвентаризацій, дає правові висновки за фактами вия влення правопорушень; 9) здій снює методичне керівництво пра вовою роботою, бере участь в організації і проведенні семіна рів, інших занять з правових питань із службовцями, у підви щенні правових знань керівників і спеціалістів. З метою підвищен ня рівня правового забезпечення діяльності органів державної влади та інших державних орга нів, поліпшення якості підготов ки проектів нормативно право 230
вих актів, стимулювання залу чення до зазначеної діяльності висококваліфікованих фахівців Указом Президента України від 11 грудня 2001 р. "Про деякі заходи щодо зміцнення юридич них служб державних органів" підвищено статус і роль Ю.с. та соціально матеріальне забезпе чення працівників цих структур них підрозділів. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. "Про вдоскона лення організації правової роботи в міністерствах, інших централь них органах виконавчої влади" центральні органи виконавчої влади зобов'язано забезпечити належний рівень правової роботи у відповідних сферах державного управління, у тому числі мето дичного керівництва правовою роботою на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери їх управління, вжити заходів до впровадження ефективних форм і методів діяль ності Ю.с. та до реалізації реко мендацій органів юстиції. У тих центральних органах виконавчої влади, де відсутні Ю.с., забезпе чити виконання вимог законодав ства щодо їх утворення. ЮРИДИЧНА ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ — допоміжна функція державного управління, яка полягає у забезпеченні відпо відності управлінських рішень, розпорядчих документів органів
виконавчої влади чинному зако нодавству, правовим нормам. Юридична служба чи службовці, які виконують Ю.ф.у., не беруть безпосередньої участі в прийнятті рішень, а надають рішенню форми, що відповідає законодав ству та чинним адміністративним нормам. Якщо рішення прийма ється у формі якогось документа, то йдеться про підготовку проек ту цього документа. Тому функції юридичних служб слід вважати надзвичайно важливими — здій снюючи консультативну роль, вони можуть запропонувати ті чи інші зміни, які суттєво впливати муть на управлінське рішення. Правові служби можуть також запропонувати зміни певних норм закону з метою встановлен ня їх відповідності управлінсь ким рішенням. Безперечно, що і в першому, і в другому випадках роль юридичних служб залиша ється суто дорадчою: остаточне рішення за будь яких обставин належить не юристові — прий няття рішення здійснює керівник відповідного рівня компетенції, який може врахувати поради юриста, а може їх проігнорувати. Для уникнення таких ситуацій найкраще залучати юридичні служби на початковій стадії робо ти над управлінським рішенням. ЮРИДИЧНИЙ АКТ — доку мент, що видається державним органом і містить загальнонорма
тивні чи індивідуальні приписи. Ю.а. є волевиявленням, виражен ням волі. Реалізована в Ю.а. воля спрямована на правові наслідки — вона розрахована на юридич ний ефект. Коли йдеться про юридичний ефект правових актів органів виконавчої влади взагалі і актів управління зокрема, мається на увазі вплив на відпо відні відносини у вигляді встано влення (змін, відмін) правових норм чи у вигляді встановлення ( змін, припинення) конкретних правовідносин. Ю.а. є закони, укази глави держави, постанови уряду, міжнародно правові доку менти тощо. Під визначення Ю.а. підпадають також документи, які є способом волевиявлення, вира ження волі, складені у передбаче ному законом порядку і породжу ють певні правові наслідки. ЮРИСДИКЦІЯ (лат. jurisdic tio, від jus (juris) — право + dictio — проголошую) — коло питань, що належить до відання органу державної влади.
231
Алфавітний покажчик статей А
Автономія 6 Адаптивна (органічна) структура 6 Адміністративна відповідальність 7 Адміністративна посада Адміністративна послуга Адміністративна процедура Адміністративна реформа Адміністративна юстиція Адміністративне право Адміністративний акт Адміністративний контроль Адміністративний менеджмент Адміністративний орган Адміністративні методи управління Адміністративні суди Адміністративно командні методи управління Адміністративно територіальна одиниця Адміністративно територіальний устрій Адміністратор Адміністрація Адміністрація Президента України Адміністрування Акронім Гулика POSDCORB Акти управління Апарат Верховної Ради України Апарат державного управління Апарат обласної державної дміністрації Апарат парламенту Апарат Ради національної безпеки і оборони України Апеляційна палата Архів, архівний підрозділ, архівний відділ Атестація державних службовців Аудит
Бюджет державний Бюджетна децентралізація Бюджетна класифікація Бюджетна система України Бюджетне фінансування Бюджетна функція Бюджетний процес Бюрократ Бюрократизм Бюрократична структура Бюрократія
В
Б
Безпартійний уряд Біхевіористський науковий підхід Бюджет 232
Вертикальні зв'язки Вивчення громадської думки Виконавська дисципліна Виконавці Виконавча влада Виконавчий комітет Вислуга років Відділ Відкрита система державної служби Відмова у довірі Відомчі нормативні акти Відповідальність державного службовця Відповідальність органів виконавчої влади Відповідальність у державному управлінні Відставка державного службовця Відсторонення від виконання повноважень за посадою Віце прем'єр міністри України Влада Влада державна Влада політична Внутрішнє погодження нормативного акта Внутрішні зв'язки Внутрішній контроль Внутрішньоапаратні функції державної служби Внутрішня політика Вотум довіри Вотум недовіри Вотум недовіри конструктивний 233
Г
Галузеве міністерство Галузеві управлінські відносини Глава виконавчої влади Глава держави Глава уряду Голова місцевої державної адміністрації Головне управління державної служби України Горизонтальні зв'язки Громадська рада при Кабінеті Міністірв України Громадська рада при центральному, місцевому органі виконавчої влади Громадське обговорення Громадський контроль Громадські ради Грошово кредитна та фінансова політика Груповий метод прийняття управлінських рішень Гуманітарні функції управління
Д
Декларація Деконцентрація Декрет Делеговане законодавство Делеговані повноваження Делегування Деліктологія державних службовців День Уряду України Департамент Депресивні території Дерегуляція послуг Держава Державна кадрова політика Державна посада Державна рада Державна регуляторна політика Державна реєстарація нормативно правових актів Державна служба Державна цільова програма Державне прогнозування Державне регулювання 234
Державне регулювання регіонального розвитку Державне управління Державний апарат Державний друкований ЗМІ Державний комітет Державний контроль (нагляд) Державний механізм Державний міністр Державний секретар Державний секретар Кабінету Міністрів України Державний секретар міністерства Державний секретар України Державний службовець Державні послуги Державні соціальні стандарти Державні фінанси Державно владні повноваження Державно управлінські відносини Децентралізація Дивізіональна структура Дипломатична служба Директива Дискреційні повноваження Дисциплінарна відповідальність Діловодство Добір персоналу Довіра парламенту Дозвільні органи Документ Документообіг організації Документування Допоміжні функції управління Доручення глави держави Дотація Дуалізм виконавчої влади
Е
Економічна раціональність Економічне стимулювання Економічні методи управління Економічні функції управління 235
Експертиза цінності документів Електронний документ Електронний документообіг "Електронний уряд" Електронний цифровий підпис Етатизм Етика державного службовця Етика державного управління Ефективність державного управління Ефективність державної служби
Злочини у сфері службової діяльності Зміна актів Змістовні теорії мотивації Змішані (різнорідні) нормативно правові акти Зовнішнє погодження нормативного акта Зовнішній контроль Зовнішня політика уряду Зупинення дії незаконних актів
І
Є
Єдиний веб портал органів виконавчої влади Єдиноначальні органи Єдиноначальність Єдність системи державної служби
З
Завдання державного управління Загальні критерії якості роботи державного службовця Загальні наукові методи Загальні підзаконні нормативні акти Загальні правила поведінки державного службовця Загальні принципи використання методів управління Загальні принципи державної служби Загальні принципи управління Загальні функції державної служби Загальні функції управління Загальноорганізаційне регламентування Загальносистемні функції державної служби Законність Законодавча ініціатива Законопроектна діяльність Закрита система державної служби Заохочення Заява Збереження документів Збірник Звернення громадян Зворотний управлінський зв'язок Зв'язки з громадськістю Зловживання владою (службовим становищем) 236
Ієрархічність Ієрархічність системи державної служби Ієрархія Імідж Імпічмент Інвеститура уряду Індивідуальна політична відповідальність Індивідуальна посадова інструкція Індивідуальне службове зростання Індивідуальний метод прийняття рішень Індивідуальні нормативно правові акти Індикативне планування Інститут державних секретарів Інституційний науковий підхід Інструкція Інтеграція Інтернет Інтерпеляція Інформаційне забезпечення систем управління Інформаційні документи Інформаційні послуги Інформаційні служби Історичний науковий підхід
К
Кабінет міністрів Кабінет Міністрів України Кадрова політика Кадрова робота Кадрова служба Кадрове планування Кадровий резерв 237
Кар'єра Кар'єрна модель державної служби Кар'єрні службовці Категорії державного управління Категорія посад державних службовців Кейнсіанська модель Керівник органу державної влади Керівництво Київська міська державна адміністрація Кібернетика Кінцевий (підсумковий) контроль Класифікації документів Класифікація органів виконавчої влади Класифікація посад державних службовців Клопотання Коаліційний уряд Колегіальні органи виконавчої влади Колегіальність Колегія місцевої державної адміністрації Колегія центрального органу виконавчої влади Колективні акти управління Комітет Комітет експертів з питань державного управління Компетенція Компетенція виконавчої влади Комплексний науковий підхід Конкурентна політика Конкурс Конституційна відповідальність Конституційний контроль Консультант Консультативна рада з питань співробітництва ВРУ і КМУ Консультації з громадськістю Контрасигнатура (контрасигнація) Контроль виконання Контрольна служба Контроль у державному управлінні Конфлікт інтересів Концепція Концепція бюрократії 238
Концепція людських відносин Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України Координація Корпоративне право держави Корупція Кошторис доходів і видатків Кримінальна відповідальність Культура управління Культурологічний науковий підхід
Л
Ланка управління Лінійний керівник Лінійний тип організаційної структури Лінійні повноваження Лінійно функціональний тип організаційної структури Ліцензування Логічні наукові методи
М
Магістр державного управління Матеріально технічна форма управлінської діяльності Матричний тип структури Межа адміністративно територіальної одиниці Менеджмент Метод аналізу і синтезу Метод державного управління Методи емпіричних досліджень Методика Методи прийняття управлінських рішень Методи соціологічних досліджень Методи управління персоналом Метод індивідуально правового впливу Методологія державного управління Метод порівняльного аналізу Метод структурного аналізу Механізми держави Механізми державного управління Механізм стримувань і противаг Мистецтво управління Міжгалузеві державно управлінські відносини 239
Міжрегіональні державно управлінські відносини Міжтериторіальні органи виконавчої влади Міністерства України Міністерство Міністр Міністр без портфеля Міністр Кабінету Міністрів України Міністр України у зв'язках з Верховною Радою України Місія організації Місцева державна адміністрація Місцеві бюджети Місцеві підзаконі нормативні акти Моделі державної служби Модель Врума Їтона Яго Монетаристська модель Моніторинг виконання актів Моральна відповідальність Моральне стимулювання Морально етичні методи управління Морально психологічний клімат Мотивація
Нормативно правова форма управлінської діяльності Нормативно правовий акт Нормопроектувальна техніка Нормотворча діяльність Нормотворча ініціатива Нормотворча пропозиція Нормотворча функція
О
Н
Набуття чинності нормативно правовим актом Нагляд Наказ Нарада Наука державного управління Науковий метод державного управління Науково технічна (наукова) рада міністерства Національна шкала кредитних рейтингів Національні інформаційні ресурси Ненормативний акт Ненормативно правова форма управлінської діяльності Неформальна організація Неформальна структура колективу Неформальний контроль Нова управлінська ідеологія Номенклатура Номенклатура справ Нормативні методи управління 240
Об'єкт кадрової політики Об'єкт науки державного управління Об'єктно предметне поле досліджень науки державного управління Об'єкт управління Обласна державна адміністрація Область Обмеження щодо державних службовців Обов'язки Обов'язкова спеціальна перевірка Однопартійний уряд Ознаки державного управління Омбудсмен Орган виконавчої влади Орган державного управління Органи виконавчої влади Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим Органи галузевої компетенції Органи державної влади Органи загальної компетенції Органи спеціальної компетенції Органи функціональної компетенції Організаційна (корпоративна) культура Організаційна наука Організаційна структура Організаційна структура державного управління Організаційна соціалізація Організаційна форма управлінської діяльності Організаційна функція управління Організаційно технічні вимоги до актів управління Організаційно функціональна структура державного управління Організаційно функціональні принципи державної служби Організація 241
Організація влади Організація процесу кар'єри Основні функції державної служби Основні функції управління Особистий прийом громадян Офіційне друковане видання Офіційне оприлюднення нормативно правових актів Офіційні друковані органи Оцінювання показників діяльності
П
Парламентська відповідальність уряду Парламентський контроль Парламентський спосіб утворення уряду Перевищення влади (посадових повноважень) Переконання Переміщення по службі Перший віце прем'єр міністр України Перші заступники міністрів у зв'язках з Верховною Радою України Питання про довіру Підзаконні нормативно правові акти Підзвітність і підконтрольність органів виконавчої влади Підпорядкованість Планування Планування кар'єри Повна підпорядкованість Повноваження державного службовця Повноваження органу виконавчої влади Податкова політика Подвійне підпорядкування Поділ державної влади Позакар'єрні службовці Позаконкурсний прийом на державну службу Позапарламентський спосіб утворення уряду Політико адміністративні функції управління Політична відповідальність Політична відповідальність уряду Політична нейтральністі державної служби Політичне управління Політичний діяч (політик) Політичні посади 242
Положення Помічник Попередній (превентивний) контроль Порушення службової дисципліни Порядок Посада Посади патронатної служби Посадова інструкція Посадова модель державної служби Посадова особа Посадове регламентування Посадовий проступок Посадові обов'язки Постанова Поточне планування професійного навчання кадрів Поточний контроль Правила Правова експертиза нормативно правових актів Правова форма акта управління Правове регламентування Правове регулювання Правовий статус державного службовця Правовий статус органу виконавчої влади Правові акти управління Правові методи управління Предмет науки державного управління Представництво Президента України в АРК Представницька бюрократія Президент Президентський контроль Президент України Прем'єр міністр Прем'єр міністр України Прес секретар Прийняття управлінського рішення Примус Принципи державного управління Принципи державної служби Припинення дії актів управління Присяга державного службовця 243
Прогнозування Програма Програмно цільова структура Прокурорський нагляд Промульгація Пропозиція Протокол Професійна етика Професійна компетентність Професійна служба Професійне навчання Професійний розвиток Професійно кваліфікаційна характеристика Професіоналізм управлінської діяльності Проходження державної служби Процес Процес державного управління Процес прийняття управлінського рішення Процесуальні теорії мотивації Пряме підпорядкування Прямий управлінський зв'язок Психологічна концепція Психологічні методи управління Психолого акмеологічна служба Публічна адміністрація Публічна служба Публічне громадське обговорення Публічні послуги Публічні функції Публічність
Регіон Регіональна політика Регіональне управління Регламент Регламентарна влада Регламентаційні методи управління Регуляторний акт Реєстр корпоративних прав держави Резолюція Резолюція недовіри (осуду) Реорганізація органу виконавчої влади Реординаційні відносини Реординація Рівень управління Рівність доступу до державної служби Рішення Розвиток кар'єри Розпорядження Розпорядчий документ Розпорядчі методи управління Розпорядчо управлінська функція Розпорядчо юридичні дії Ротація кадрів
С
Р
Рада міністрів Автономної Республіки Крим Радник Район Районна державна адміністрація Ранги державних службовців Ранг особи Ранг посади Рахункова палата Ревізія 244
Самостійного мандата теорія Секретаріат Президента України Сектор Семінар Система документації Система органів виконавчої влади України Система особистих заслуг Система стримувань і противаг Система управління Системний науковий підхід Ситуаційне управління Ситуаційний науковий метод Скалярний процес Скарга Скасування нормативно правового акта Служба Прем'єр міністра України 245
Службова кар'єра Службове розслідування Службові особи Службовці Солідарна (колективна) відповідальність уряду Соціальне нормування Соціальне планування Соціальне прогнозування Соціальне управління Соціальний контроль Соціальні методи управління Соціальні послуги Соціальні функції управління Соціально психологічна компетентність Соціально психологічні методи управління Соціологічний науковий підхід Спеціалізована служба Спеціалізовані принципи управління Спеціалісти Спеціальні критерії якості роботи Спеціальні принципи використання методів управління Співбесіда Спільні акти управління Справа Стабільність державної служби Стадії бюджетного процесу Стадії проходження проекту нормативно правового акта Стадії управлінської діяльності Стадія Стажування Стандарт Стандартизація Статут Стиль керівництва Стиль управління Стратегічне планування Стратегічне планування професійного навчання кадрів Стратегічне управління Стратегічний план Стратегія 246
Структура організації Структурне регламентування Структурний підрозділ Структурні принципи управління Структурно функціональний науковий метод Суб'єкт владних повноважень Суб'єкти громадського обговорення Суб'єкт кадрової політики Суб'єкт управління Субординація Субсидіарність Судовий контроль
Т
Тектологія Теорія прийняття управлінських рішень Територіальний орган центрального органу виконавчої влади Територіальні державно управлінські відносини Територіально галузеві державно управлінські відносини Тип ділової кар'єри Типова посадова інструкція "Тіньовий кабінет" Традиційний науковий підхід
У
Указ Уніфікація Уніфікація складу документів Уніфікація форм документів Уніфікованість державної служби Уповноважений Президента України з питань адміністративної реформи Управління (самостійний відділ) Управління персоналом Управлінська еліта Управлінська інформація Управлінська компетентність Управлінська послуга Управлінська технологія Управлінське рішення Управлінські відносини Управлінські документи 247
Управлінські кадри Управлінські патології Управлінські процедури Уряд Урядова правотворчість Урядовий комітет Урядовий орган державного управління Урядові ритми
Ч
Часткова підпорядкованість Чиновник Чиновницький уряд Шкала оцінки діяльності Школа державного управління Школа людських відносин Щорічна оцінка Юридична відповідальність Юридична служба Юридична функція управління Юридичний акт Юрисдикція
Ш Щ Ю
Ф
Фінансова система Фінансовий контроль Формальна організація Формальний контроль Форма управлінської діяльності Формування Кабінету Міністрів України Функції виконавчої влади Функції державного управління Функції державної служби Функції Кабінету Міністрів України Функції органу виконавчої влади Функціональна департаменталізація Функціональна структура державного управління Функціональне міністерство Функціональне регламентування Функціональний науковий підхід Функціональний тип організаційної структури Функція виконання законів Функція контролю Хартія
Х Ц
Централізація Централізм Центральний засвідчувальний орган Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом Центральні органи виконавчої влади Цивільна служба Цивільно правова відповідальність Циркуляр Цілі органу виконавчої влади 248 249
Список використаної літератури
1.Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. — К.: Наукова думка, 1979. — 150 с. 2.Авер'янов В., Андрійко О. Дискусійні питання законодавчого регулювання державної служби в Україні // Вісник державної служби України.— 2005.— № 3.— С.8. 3.Андрушко А. Конкурсні начала прийому на державну службу // Bісник УАДУ. — 2001. — № 2. — Ч.1. — С. 395 403. 4.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д. — К.: Атіка, 2002. — 386 с. 5.Василенко И. А. Административно государственное управление как наука // Социологические исследования. — 1993.— № 8.— С. 88 95. 6.Гаєвський Б.А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне упра вління: Навчальний посібник. — К.: Вид во УАДУ, 2001. — 160 с. 7.Глущак С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Нав чальний посібник. — К., 2000. — С.30 33. 8.Державне управління в Україні: організаційно правові засади: Навчальний посібник / Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, В.І.Мельни ченко та ін.; За заг. ред. Н.Р.Нижник. — К.: Вид во УАДУ, 2002. — 164 с. 9.Державне управління: Навчальний посібник / А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко; За ред. А.Ф.Мельник. — К.: Знанання Прес, 2003. — 343 с. 10.Державне управління: Словник довідник / За заг. ред. В.М.Баку менка. — К.: Вид во УАДУ, 2002. — 228 с. 11.Довідник типових професійно кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. — К.: Вид во "Соцінформ", 1999. — 87с. 12.Дубенко С. Курс державної служби як складова підготовки дер жавних службовців // Вісник УАДУ. — 1996. — № 1. — С.119. 13.Етика поведінки державних службовців. — К.: Асоціація держав них службовців, 1999. — 44 с. 14.Егоршин А. П. Управление персоналом. — Н. Новгород: НИМБ, 1997.— 607 с. 15.Занятость, безработица, служба занятости: Толков. слов. терми нов и понятий. — М.: Нива России, 1996. — 228 с. 250
16.Калюжний А.А. Інформаційне забезпечення виконавчої влади // Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. — К.: Вид во УАДУ, 2002. — С.109. 17.Карданская Н.Л. Принятие управленческого решения: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1999. — 407 с. 18.Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти: Монографія. — К.: Вид во УАДУ, 2002. — 188с. 19.Коваленко А. Органи державної виконавчої влади: проблеми класифікації // Людина і політика. — 2002. — № 6. — С.13 21. 20.Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с. 21.Козюра І.В., Лебединська О.Ю. Місцеве самоврядування в Украї ні (становлення та еволюція): Навч. посіб. — Ужгород: Патент, 2003. — 224 с. 22.Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги — новий інститут адміністративного права // Нова влада: Збірник аналітичних матеріалів. — К.: Факт, 2000. — Т.2. — С.4 17. 23.Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с. 24.Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учебное пособие. — К.: МАУП, 2000. — 256 с. 25.Кондик П. Рекомендації з підготовки актів Кабінету Міністрів України // Юридичний журнал. — 2004. — № 11. — С.31. 26.Короткий політологічний словник / За ред. С.Г.Рябова, З.І.Тимо шенко. К.: РОВО "Укрвузполіграф", 1991. — 96 с. 27.Коцемир В. Професійно кваліфікаційна характеристика, посадо ва інструкція як основа роботи з державними службовцями // Віс ник УАДУ. — 2001. — № 2. — Ч.І. — С.376 383. 28.Лендьел М.О. Сучасні методики управління персоналом: Теоре тичні та практичні аспекти. — Ужгород, 1998. — 50 с. 29.Лисицький В. Електронний уряд України // Урядовий кур'єр. — 2002. — 15 січн. — С.6. 30.Лоза О.В. Діловодство та документування управлінської діяльно сті: Навч. посібник. — К.: Ви дво УАДУ, 1997. — 68 с. 31.Луговий В. Адміністративна реформа в Україні і політична куль тура // Вісник УАДУ. — 1998. — № 2. — С. 7 10. 32.Малиновський В.Я. Державна служба: теорія і практика. Нав чальний посібник. — К.: Атіка, 2003. — 160 с. 33.Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. 251
— Вид. 2 ге, доп. та перероб. — К.: Атіка, 2003. — 576 с. 34.Михасюк І.Р., Мальський М.З. Регіональна економічна політика: Навч. посіб. — Л.: Укр. технології, 2001. — С.6. 35.Молдаванов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992. — 400 с. 36.Научные основы государственного управления в СССР. — М.: Наука, 1968. — 440 с. 37.Нижник Н., Машков О. Системний підхід в організації державно го управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник. — К.: Вид во УАДУ, 1998. — 160 с. 38.Нижник Н. Проблеми змісту державно управлінських відносин та фактори його соціальної обумовленості в Україні // Вісник УАДУ. — 1996. — № 2. — С. 103. 39.Оболенський О., Присенко М., Гриненко В., Мельниченко О. Кон цептуальні основи формування професійно кваліфікаційних характеристик державних службовців // Вісник державної служ би України. — 1998. — № 2.— С.62 68. 40.Одінцова Г. Управління діловою кар'єрою державних службовців // Збірник наукових праць УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. — К.: Вид во УАДУ, 2000. — Вип. 2. — В 4 ч. — Ч.I. — С.186 192. 41.Орбан Лембрик Л.Е. Психологія управління: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 568 с. 42.Организация работы с документами: Учебник / Под ред. В.А.Ку дряева. — 2 е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА М, 2001. — 592 с. 43.Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2002. — 253 с. 44.Пецкар М.О. Управління персоналом в органах місцевого самов рядування // Довідник для депутатів та голів рад. — Ужгород: УжДУ, 1996. — С. 26 64. 45.Політичний словник / За ред. В.К.Врублевського, Л.М.Кравчука, А.В.Кудрицького. — 4 е вид., перероб. і доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. — 876 с. 46.Політологія / За ред. О.І.Семківа. — Львів: Світ, 1993. — 576 с. 47.Популярна юридична енциклопеція / Кол. авт.: В.К.Гіжевський, В.В.Головченко… В.С.Ковальський (кер.) та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 528 с. 252
48.Пригожин А.И. Организационные управленческие патологии // Общественные науки и современность. — 1998. — №3. — С.16 23. 49.Принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування: Нав чальний посібник / Пітцик М., Кравченко В., Моньйо Е.С., Фон тен Б., Черніков В. та ін. — К., 2000. — 136 с. 50.Словник іншомовних слів: Вид. друге, випр. і доп. / За ред О.С.Мельничука. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1985. — 970 с. 51.Совершенствование аппарата государственного управления: Кон ституционный аспект / Под общ. ред. В.В.Цветкова. — К.: Науко ва думка, 1982. — 376 с. 52.Соснін О. Національні інформаційні ресурси в сучасних умовах: проблемні питання вітчизняного законодавства // Право України. — 2003. — № 10. — С.125. 53.Стефанюк В. Правові акти управління // Право України. — 2003. — № 7. — С.3 9. 54.Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика. — Тернопіль: Карт бланш, 1997. — 456 с. 55.Управління людськими ресурсами в державних організаціях: Лекційно практ. курс. — Ужгород: ЦДМУ, 1995. — С.50. 56.Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний ана ліз. — К.: Програма Л, 1995. — 136 с. 57.Шляхтун П.П. Парламентаризм: Словник довідник. — К.: Парла ментське вид во, 2003. — 151 с. 58.Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика: Моногра фия. — К.: МАУП, 2000. — 576 с. 59.Юридический энциклопедический словарь / Ред. кол. М.Богу славский, М.Козирь, Г.Миньковский и др. — М., 1984. — С. 68. 60.Harlow R.F. Building a public relations definition // Public relations review. — 1976. — № 4. — P. 36.
253
Зміст
Передмова……………………………………………………..3 Український алфавіт………………………………………….5 Текстова частина………………………………………………6 Термінологічна абетка………………………………………175 Список використаної літератури…………………………..191
254
This document is © 2011 by Маріанна Гниденко - all rights reserved.
0
Ваш голос: Ні