Skip to Content

Степаненко О. В. Творча робота: "Екологічна криза в Україні: вихід є"

warning: date() [function.date]: It is not safe to rely on the system's timezone settings. You are *required* to use the date.timezone setting or the date_default_timezone_set() function. In case you used any of those methods and you are still getting this warning, you most likely misspelled the timezone identifier. We selected 'America/New_York' for 'EST/-5.0/no DST' instead in /home/zedinuas/public_html/kds.org.ua/modules/ipaper/ipaper.module on line 591.
Текст доповіді: 

                                                                      заступника начальника відділу економіки

природокористування, природоохоронних

програм, зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації

                                                                      Державного управління охорони

навколишнього природного середовища

                                                                      в Луганській області

 

                                                                      "07" червня 2010 рік

 

ВСТУП

Нажаль, багато з нас ще рідко замислюється про те, що людина – це частина  живої природи. Вона пов'язана з нею від моменту свого походження і до сьогоднішнього дня. Завдяки природі людина задовольняє свої фізіологічні, матеріальні і духовні потреби. Але процес нашої взаємодії з природою неоднозначний. Людина як представник біологічного виду прямо залежить від фізичних природних факторів. Та сьогодні сама людина зрівнялась з могутнію силою, підкорює собі інші сили природи й не тільки бере участь у традиційних біогеохімічних циклах та використовує існуючі природні компоненти, але й створює нові. Одночасно, людина  як частина соціуму створює свою унікальну культуру. Але всі прагнення людства до розвитку духовних і фізичних можливостей, відкриття тайн всесвіту й сенсу життя нерозривно пов'язані з природою – колискою людства.

Сьогодні люди підчас забувають, що Закони Природи, а не суспільства абсолютно достатні та досконалі. Все частіше в нашій мові вживаються поняття «екологічні проблеми», «загроза екологічної катастрофи», а замість слова «природи» ми часто говоримо «навколишнє середовище».

Техногенний тиск на довкілля проявляється на всіх рівнях, в т. ч. на генетичному фонді. Гонитва за благами цивілізації та діяльність, направлена виключно на використання природних ресурсів, притаманні сучасному техногенному суспільству, неминуче змінюють навколишнє середовище, порушують його рівновагу, призводять до зневаги основними відвічними цінностями, які є основою  життя та буття.

Ні для кого не секрет, що екологія на планеті, як і в нашій країні,                       з кожним роком погіршується. Можна сказати, що сьогодні ми знаходимося                в стані довколишньої війни. І від цієї «природної» війни гине значно більше людей, чим від снарядів. 24 % всіх хвороб в світі, виникають і розвиваються із-за поганих умов довкілля. У дітей цей відсоток набагато вищий. Ось питання на який складно знайти відповідь: чи може в Луганську або Алчевську вирости здорова дитина? А річки українського Закарпаття? За останні сім-вісім років вони принесли цьому краю стільки ж руйнувань, що і війна. Наслідки Чорнобильської трагедії також є серйозною підставою для втрати екологічного оптимізму.

СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як дуже складну, що формувалася протягом тривалого періоду за рахунок використання ресурсо- та енергоємних технологій, нарощування яких здійснювалось без впровадження необхідних природозахисних заходів. Ці та інші чинники, зокрема, низький рівень екологічної свідомості та правової культури, призвели до значної деградації довкілля, надмірного забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів, земель, накопичення у великому обсязі відходів.

 

Щорічно в атмосферу України надходить більше 7 млн. т забруднюючих речовин від стаціонарних і пересувних джерел. В окремих містах промислово-розвинутих регіонах спостерігається суттєве перевищення максимальних концентрацій забруднюючих речовин або середніх по країні показників.

Дослідженнями Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва АМНУ з використанням методичних підходів, спрямованих на визначення ризиків, які широко використовуються в країнах ЄС та останнім часом у Російській Федерації, показано, що населення сучасних міст має підвищений ризик розвитку неканцерогенних і канцерогенних ефектів. Установлено, що тільки за рахунок дії 20 ідентифікованих у повітрі сполук можна очікувати зростання хвороб органів дихання, імунної системи, крові, вроджених вад розвитку тощо. В усіх досліджених містах ці хвороби займають перші рангові місця з високим індексом небезпеки. Дані дослідження підтверджують етіологічну роль забруднення атмосферного повітря у формуванні онкологічної захворюваності населення, хоча що вплив існуючого сьогодні забруднення може проявитись через певний проміжок часу, який визначається латентним періодом розвитку хвороби. Зокрема, для раку легень, згідно з наведеними даними, він становить 7–10 років.

Занепокоєння викликає стан водних ресурсів. Щорічно у поверхневі водойми у межах України надходить більше 440 млн. м3 господарсько-побутових та 300 млн. м3 промислових стічних вод без очистки або з очисткою, що не відповідає санітарним вимогам.

З природних джерел щорічно забирається понад 16 млн. м3 води (прісної – більше 15). Загалом щорічне використання води на різні потреби становить 10 млрд. м3 і має тенденцію до збільшення.

Триває погіршення стану земель сільськогосподарського призначення, їх ґрунтового покриву, який значною мірою втратив притаманні йому властивості саморегуляції. За останні 35–40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3–0,4% в абсолютному вимірі (при 5% на початок ХХ ст.) і становить 3,1%, що істотно впливає на родючість земель.

Щороку в ґрунти України вноситься більше 1,5 млн. ц пестицидів. Надмірне та безконтрольне використання на сільськогосподарських угіддях пестицидів призвело до того, що практично в усіх областях України вони виявлені в підземних водах. За дослідженнями та лабораторними аналізами, проведеними у 2007 році залишок гербіцидів виявлений у майже 70% проб сільськогосподарської продукції, а в 14% таких проб вміст нітратів перевищував допустимі норми аж у 8 разів.

На нинішній час в Україні налічується 3,4 млн. га осушених земель, які раніше виконували функції водно-болотних екосистем. Залишилося всього 957,1 тис. га відкритих заболочених земель. Втрати природних водно-болотних угідь від їх колишньої площі становлять близько 80%.

Ліси - це єдиний природний чинник, що стабілізує  екологічну рівновагу і стійкий розвиток природних ресурсів. Створення нових лісів має безпосереднє значення для збільшення лісистості держави. Нині лісистість території України становить 15,7% і не відповідає ні науково-обґрунтованим, ні європейським нормам. Для досягнення оптимальної лісистості (19–20%) необхідно підвищити площу лісів більше ніж на 2 млн. га.

Обсяги створення захисних лісових смуг в Україні мінімальні. На жаль, через відсутність чіткої законодавчої бази та нерозуміння землекористувачами значення полезахисних смуг як ефективного чинника щодо захисту земель від ерозії та збільшення на їх основі врожайності сільгоспкультур, ними не надаються земельні ділянки для полезахисного лісорозведення. В останні роки в країні висаджується до 10 га полезахисних лісосмуг в рік, що явно недостатньо. Крім того, сьогодні у лісових смугах практично не проводяться лісівничі заходи, в окремих регіонах вони безкарно вирубуються або знищуються пожежами від сільгосппалів.

Під впливом господарської діяльності людини, зміною та руйнацією ландшафтів збіднюється видовий склад флори і фауни. Про наявність проблеми втрати біорізноманіття говорить Червона книга України.

Щорічно зростає антропогенне навантаження на довкілля внаслідок утворення відходів. За експертною оцінкою Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України загальний обсяг утворення відходів досягає 780 – 800 млн. т/рік і має тенденцію до зростання. Обсяг накопичених в країні відходів складає близько 35 млрд. т.

Використовуються відходи значно нижче реальних можливостей. Так, рівень використання багатотоннажних відходів (крім металургійних та скельних порід) не перевищує 10 %; небезпечних відходів різних класів у середньому коливається від 5 до 30%; з групи небезпечних відходів найбільш високим рівнем використання характеризуються нафтошлами, нафтовідходи та деякі металовмісні відходи. Стосовно загального обсягу наявних відходів, то частка їх утилізації становить близько 6 – 7 %.

Значне техногенне навантаження на навколишнє середовище свідчить про погіршення екологічної безпеки довкілля як життєво важливого середовища існування людини. Вирішення природоохоронних проблем потребує переосмислення шляхів подальшого розвитку. Екологічні проблеми повинні стати одними із найвищих пріоритетів державних завдань.

 

ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ.

Головною причиною екологічної кризи в Україні є результат нераціональної державної політики, коли метою виробництва є отримання прибутку за рахунок хижацького використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, нанесення шкоди здоров'ю людей. 

Історичною причиною такого стану є наслідок існування України в межах СРСР. Так, за оцінками експертів, економіка України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Екологічну небезпеку створюють також значні обсяги відвалів пустої породи, золи, шлаків, забруднені викиди у воду і атмосферу.

Новою Конституцією України закладені системні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування та охорони довкілля. Сучасна стратегія держави у сфері екологічної безпеки  орієнтується на стабільність і підтримання стійкого збалансованого стану екосистем регіонів і країни в цілому; формування сприятливої екологічної обстановки; формування еколого-орієнтованої економіки, що стосується мінімального негативного впливу на навколишнє середовище, високу ресурсо- та енергоефективність.

Головним законодавчим актом є  Закон України  «Про охорону навколишнього природного середовища». Моделі права природокористування закладені в базових ресурсних актах: Земельному, Водному, Лісовому кодексах України, Кодексі України про надра, Законах України «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд» та інших. В Україні, дійсно, розроблено непогане природоохоронне законодавство. Дуже важливо, аби воно працювало. Потім, воно вимагає остійного удосконалення і відповідності реаліям життя.

Основним принципом у взаємовідносинах сучасної природно-ресурсної політики та економічними перетвореннями є платне природокористування. Право екологічної відповідальності регламентується зведенням актів щодо грошового відшкодування нанесених державі збитків. 

Але через недосконалість окремих положень екологічного регулювання та існуючі у законодавстві протиріччя, фінансово-правовий механізм не забезпечує покриття природоохоронних потреб і не сприяє відновленню ресурсу. У законодавстві відсутні еколого-економічні пільги й заохочення за раціональне споживання природних ресурсів і комплексну переробку відходів. Більше того, парадокс природоохоронного законодавства полягає ще й в тому, що природні ресурси як основа розвитку економіки в Україні оцінюються лише з позиції сировини. За період з першого Дня Незалежності України не було жодної спроби розробити та затвердити нормативно-правовими актами оцінку природного ресурсу як середевищеформуючого фактору.

Питання охорони, зокрема, лісів в країні сьогодні розглядається виключно з точки зору сировинного ресурсу. Ми використовуємо технології вирубування лісів, від яких давно відмовились практично у всіх країнах світу. Адже варто лише застосувати економічні важелі, зробити невигідними суцільну вирубку або невчасну посадку лісу, і ситуація значно покращає. Але цього немає. В офіційних цифрах пишеться про щорічні посадки лісу до 70 тис. гектарів. Але якщо порівняти цифри лісовідновлення з цифрами пожеж, з цифрами по вирубках, хворобах і шкідниках лісів, то виявиться, що об'ємів лісу прибуває не так багато.

Таким чином, перша проблема природокористування в Україні пов'язана необхідністю удосконалення нормативного-правового регулювання, що стосується критеріїв оцінки якості навколишнього середовища, впливу забруднень на оточуюче середовище та здоров'я людини; розробки і вживання нових екологічних стандартів і підходів. Особливе значення тут мають ефективні економічні методи покарання і стимулювання.

Друга проблема витікає з нездатності природоохоронних органів реалізовувати в повному об'ємі свої повноваження. Питання  в тому, що підприємства і населення часто не додають значущості даним органам,                      а значить, ігнорують їх вимоги. Подолання цієї проблеми можливе лише, об'єднавши всі засоби екологічного, контрольного, організаційного характеру. А також при належній взаємодії з боку інших органів: МВС, прокуратури, органів місцевої влади.

Інтеграція екологічних міркувань до секторальної політики залишається одним із найважливіших завдань на майбутнє. Проблеми охорони довкілля охоплюють майже всі аспекти людської діяльності: освіту, охорону здоров'я, виробництво, економічні і міжнародні стосунки. Таким чином, потребує зміцнення інституціональної координації і співробітництва між структурними підрозділами адміністрації, виконкомами міських рад та райдержадміністраціями, підприємствами, організаціями, територіальними органами міністерств і відомств енергетики, промисловості, аграрного сектору, транспорту, охорони здоров'я, економіки і соціальних питань, які прямо чи посередньо опікуються питаннями навколишнього середовища.        

Величезне значення має екологічне виховання. В цілому знання населення про те, що таке екологія дуже неглибокі. Так, всі чують, всі говорять: екологія, екологічна обстановка, - але що за цим реально стоїть, мало хто знає. У обов'язкову програму шкіл до цих пір не входить такий предмет, як екологія. Мені здається, що без включення в рішення цього питання всієї нашої громадськості, без виконання кожним членом суспільства звичайних щоденних правил вирішити наші проблеми буде складно.

Система міжнародної природоохоронної співпраці України також потребує «ревізії». Одна з недоробок зовнішньої державної політики полягає у відсутності механізму міждержавної співпраці та реагування на спільні проблеми. Також відсутні вимоги про відповідальність за порушення міжнародної стратегії й спричинення негативних екологічних наслідків. Настав час для перегляду міжнародних угод з тим, аби забезпечити відповідальність сторін за навмисне чи неумисне спричинення збитків довкіллю.

Підводячи деякі підсумки, сьогодні екологічні наміри в Україні дуже важко реалізуються або не реалізуються взагалі. Існує великий розрив між концептуальним баченням - «як треба» і практичним здійсненням - «як є». Це суттєве протиріччя, розв'язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в Україні.

ЗМІНА КУРСУ:

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ,

ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА

На відмінність від поняття «катастрофи», за якої спостерігається повна руйнація системи, екологічна криза ще передбачає можливу зворотність у протіканні процесів, такий стан системи, коли ще можна її ідентифікувати як самодостатню, коли зберігається її автентичність. Отже, навіть за найважчих кризових явищ залишається сподівання, що «маятник» подій може хитнутися в інший бік, що стан довкілля може бути більш-менш відновлений.

Наше майбутнє сьогодні залежить від усвідомлення сучасного стану навколишнього середовища, чіткого уявлення причин його виникнення, детальної розробки шляхів подолання екологічної кризи в країні та відповідного спрямування державної волі й спільних зусиль органів державної влади.

Людська спільнота повинна усвідомити, що занадто захопилась у свої природнопідкоряючій експансії. Сутність нової стратегії не має альтернативи: необхідно підкоритися екологічній ланці і зважитись перейти на більш низький кількісний рівень, але при цьому піднятися на більш високий якісний рівень. Однією з головних умов цього є екологізація економіки. За своєю сутністю вона націлена на зниження природомісткості виробництва.

Головні складові екологізації економіки:

  • включення екологічних умов, факторів і об'єктів у число економічних категорій  як рівноправних з іншими категоріями суспільного багатства;
  • формування міждержавних і міжрегіональних ринків екологічних цінностей і факторів навколишнього середовища;
  • перехід на нову систему ціноутворення, яке враховує екологічні фактори, ризик;
  • підпорядкування економіки природних ресурсів і економіки виробництва екологічним законам і принципу збалансованого природокористування;
  • перехід виробництва до стратегії економічного та якісного зростання на основі технологічного переозброєння під еколого-економічним контролем;
  • відмова від витратного підходу до охорони навколишнього природного середовища і включення природоохоронних функцій безпосередньо в економіку виробництва;
  • впровадження еколого-економічних пільг і заохочень за раціональне споживання природних ресурсів і комплексну переробку відходів;
  • посилення екологічного контролю за якістю продуктів виробництва;
  • еколого-економічна орієнтація структури потреб і стандартів добробуту.

В свою чергу, екологічна мотивація промислових підприємств з використанням запропонованих принципів полягає у підвищенні результативності екологічної політики підприємств, оскільки мінімізується можливість виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і аварій на підприємстві; забезпечується виконання вимог природоохоронного законодавства, підвищується конкурентоспроможність та ріст інвестиційної привабливості  підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Турбота про довкілля - ознака цивілізованого суспільства, тому  формування екологічної культури є іншим вирішальним чинником в гармонізації відносин суспільства і природи.

Екологічна культура повинна стати державною справою. Першорядну роль в формуванні високої екологічної культури грає екологічна освіта і виховання.

Мета екологічної освіти полягає в тому, щоб надати населенню знання про наслідки своєї діяльності, розвинути моральні якості.                       М. Монтень більше 400 років тому писав, що все горе - від напівосвіченості, а англійський філософ та історик Герберт Спенсер пророче вважав, що кінцева мета освіченості - не самі знання, а дія та перевід знання у сферу моральності.

В контексті екологізації освіти необхідно приділяти увагу екологічній підготовці не лише учителів географії та біології, які традиційно займаються екологічною освітою та вихованням учнів, але й учителів інших спеціальностей, а також вихователів, психологів, соціальних працівників, тобто всіх, хто бере участь в  навчально-виховному процесі. Таким чином, головним завданням екологічної освіти у навчальних закладах має стати формування екоцентричного мислення.

Ефективне вирішення цього завдання потребує пошуку нових шляхів і підходів до формування екологічного світогляду. Ця проблема повинна вирішуватись як в ланках формальної екологічної освіти, так і неформальної. Особливу роль в них відіграють позашкільні навчальні заклади еколого-натуралістичного напрямку та громадські організації. Активісти екологічних рухів по-новому реконструюють «соціальне» і «природне». Але ці рухи ще малочисельні в Україні.

Чи буде здатне наше суспільство поставити свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам, так названого «екологічного імператива»? Але тільки таким чином, і тільки змінивши екологічну свідомість, можливі зміни нашого життя на краще.

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996.-№ 30/

2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // сайт Законодавство України www.zakon.rada.gov.ua

3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2007 році // сайт Мінприроди України www.menr.gov.ua/

4. Буркинський Б.В., Степанов В.М., Харычков С.К. Еколого-економічні орієнтири стратегії сталого розвитку України // Проблеми сталого розвитку України.-К.:БМТ.-1998.

5. Глобальная экологическая перспектива: прошлое, настоящее, будущее (ЮНЕП) / Пер. с англ. ред. Г. Голубев.-М.: «Интердиалект», 2002.

6. Веклич О. Современное состояние и эффективность механизма экологического регулирования // Экономика Украины.-2003.

7. Мишенин Е.В. Экологический механизм экологизации производства.-Суми: Мрія - 1,1996.

8. Балезин В.П. Право природопользования в СССР // Научно-технический прогресс и правовая охрана природы / Под ред. В.В. Петрова. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1978.

9. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР.-К.1982.

10. Савін В.В., А.Г. Тунік «Основи екології».- Запоріжжя: Прем'єр - 2001.

11. Вінгловська О.І. Європейські стандарти прав людини і національне законодавство // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. - К., 1996.

12. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.: 2000. – 268 с.

13. Михайленко О.В. Екологічна етика як нова концепція буття // Вища освіта України. - 2002.

14. Жибуль И.Я. Экологические потребности: сущность, динамика, перспективы.-М.,1991.

This document is © 2013 by Леонід Марушевський - all rights reserved.
0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.