Skip to Content

Требенець Н.І. Публічний виступ: "Професійна етика публічного службовця та запобігання конфлікту інтересів"

Текст доповіді: 

Назва реферату: Професійна етика публічного службовця та запобігання конфлікту інтересів

Етика поведінки публічного службовця формується під впливом вимог, які визначає суспільство на певному рівні свого розвитку 

ПЛАН

Вступ

1. Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики

2. Конфлікт інтересів на публічній службі

3. Основи ділового етикету. Світова практика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

            Уміння поводитися з людьми належним чином є одним з найважливіших чинників, що визначає шанси добитися успіху в службовій діяльності. Дейл Карнегі ще в 30-і роки відмітив, що успіхи тієї або іншої людини в справах, навіть в технічній сфері або інженерній справі приблизно  на 15% залежать від професійних знань і на 85% від уміння спілкуватися з людьми.

            Кожна професія має свою власну мораль. Особливе місце в системі професійної етики посідає етика публічного службовця, оскільки вона значною мірою характеризує взаємовідносини держави і громадянина.

            Сьогодні постала проблема загального відставання етики публічного службовця від міжнародних стандартів. Однак саме додержання етичних норм при здійсненні службової діяльності є запорукою вчинення обґрунтованих та неупереджених дій для прийняття справедливих та об’єктивних рішень. Як наслідок, врегулювання професійної етики публічної служби є одним із дієвих заходів протидії корупції на публічній службі та формування професійного апарату службовців.

Моральность публічного службовця переважно, розуміється як особиста чесність та порядність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися для досягнення особистих корисливих целей.

Для вирішення етичних проблем, пов’язаних з публічною службою, доцільно використовувати позитивний досвід зарубіжних країн, де вже діють відповідні законодавчі акти, які містять загальновизнані етичні стандарти і принципи публічної служби. Надання етичним нормам правової форми сприяє підвищенню відповідальності кожного службовця за виконання доручених йому службових завдань та обов’язків. Разом з тим, законодавче врегулювання питань професійної етики публічної служби сприяє не лише професійному росту та компетентності публічних службовців, але й поверне довіру громадськості до органів публічної влади.

  1. 1.      Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики

На початку XX ст. була широко відома "Пам'ятка правил поведінки співробітників установи", у якій, зокрема , говорилося: "ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб робота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою".

Виконуючи свої службові обов'язки, усі ми стаємо об'єктом уваги інших. Те як ми входимо, як вітааємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо і як слухаємо, як питаємо і як відповідаємо  викликає обговорення й осуд, вказує на придатність чи непридатність на роботі.

Поведінка публічного службовця має свідчити про високий рівень культури і сприяти авторитету органу публічної влади. Власною поведінкою публічний службовець не повинен спровокувати підозри у громадян щодо своєї недоброчесності чи неупередженості. Це зумовлює формування сукупності етичних вимог до поведінки публічного службовця.

Латинське слово corrumpere – «псувати» є чи не найуживанішим словом у модерній українській мові. Так, саме корупція, на жаль, є вже давно органічною, навіть невід’ємною частиною нашого буденного життя. До корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє владою — владою над розподілом ресурсів, що їй не належать, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до недоброчесності є можливість отримання будь-яких переваг, пов'язаних із використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником є етичні стандарти поведінки, підкріплені законом.

Згідно з дослідженнями корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання та розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які перетворення в країні. Нещодавно міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі, «Барометр глобальної корупції − 2009», у якому Україна посіла 146 сходинку зі 180.

Оцінки виставлялися за 5-бальною шкалою, де 1 бал − «найнижчий рівень», а 5 − «найвищий». Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 балів, разом з Україною 146 позицію розділили Камерун, Кенія, Сьєрра-Леоне, Зімбабве, Еквадор і Східний Тимор. В Україні найбільш корумпованими назвали державні установи − 28%, парламент 25%, юстицію − 21%. Рівень корумпованості у бізнесі становить 11%, медіа − 2%. Найвищу сходинку корумпованості займають державні установи, а слова державний службовець та корупція у громадській свідомості часто розглядаються як синонімічні.

В Україні вже зроблені перші кроки на шляху до зниження рівня корупції, запровадження професійної етики та запобігання конфлікту інтересів на державній службі. 11 червня 2009 року Верховною Радою України ухвалено пакет антикорупційного законодавства, який було розроблено за допомогою наших партнерів − експертів із Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» (MCC) щодо зниження рівня корупції в Україні, за що висловлюємо глибоку подяку. До пакету антикорупційного законодавства увійшли Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Зарубіжний досвід показує, що на шляху протидії корупції на публічній службі слід особливу увагу приділити врегулюванню питань професійної етики публічної служби. Наявність стандартів професійної етики має дієве значення вже на стадії прийняття особи на публічну службу, так як допомагає зорієнтувати кандидата на пріоритет публічного інтересу та подаль­шого сумлінного виконання завдань і функцій держави. Ще до вступу на посаду кандидат на публічну службу повинен усунути наявний у нього конфлікт інтересів (публічного і приватно­го), або вжити заходів щодо попередження виникнення такого конфлікту.

Одним з дієвих заходів протидії корупції на публічній службі та формування професійно­го апарату службовців є законодавче урегулювання питань пофесійної етики публічної служби, що сприятиме підвищенню професійного рівня та компетентності публічних службовців, забезпечить прийняття обґрунтованих і справедливих рішень.

Публічні службовці досить часто у своїй діяльності застосовують правові норми щодо фізичних та юридичних осіб. Це покладає на них додаткові обов’язки до­тримуватися правової культури і відповідних морально-етичних норм.

Правову культуру публічних службовців не можна відокремлювати від правової культури громадян, соціальних груп, всього суспільства, рівнем правового та морального виховання. Публічні службовців є громадянами України, однак відмінність від інших громадян полягає у тому, що вони ще й застосовують чинне законодавство у відносинах з іншими громадянами. При цьому публічні службовці представляють не свої власні інтереси, а державні (публічні). Діяльність публічних службовців базується на загальних моральних і правових принципах справедливості, гуманізму, законності, гласності, неупередженості, незалежності, доброчесності. Усі принципи виходять з моральних норм поведінки у відповідній сфері суспільного життя, які є загальними для всього суспільства і кожного громадянина. Важливим є дотримання цих принципів публічним службовцем, який повинен виконувати свої обов’язки та реалізувати надану йому владу від імені держави в межах компетенції органу. Публічний службовець свою діяльність має скеровувати на вирішення потреб інших людей, надання їм відповідних адміністративних послуг.

Етичні засади публічної служби не виникають стихійно, а це є поступовий процес формування уявлень про вимоги щодо поведінки публічного службовця. Результатом такого процесу є вироблення відповідних правил і їх фіксація у правовому акті, переважно це є кодекси професійної етики. Такі правові акти мають бути гнучкими і враховувати зміни уявлень суспільства про необхідну поведінку публічного службовця.

Етика поведінки публічного службовця формується під впливом вимог, які визначає суспільство на певному рівні свого розвитку.

Професійна етика визначає службову культуру публічного службовця і дозволяє оцінити рівень виконання службових обов’язків і дотримання вимог служби. Вона дає можливість забезпечити належний правовий рівень поведінки учасників управління, належний порядок використання матеріальних засобів управління, раціональність у здійсненні службового процесу. Крім цього, дотримання професійної етики не може обмежуватися лише службови­ми відносинами публічного службовця, а має дотримуватися і поза ними.

Закон України “Про державну службу” (1993 р.) передбачає добровільність виконання державним службовцем усіх вимог державної служби через складення Присяги. Відповідно до статті 17 цього закону Присяга державного службовця передбачає обов’язки не лише юридичного змісту — “суворо дотримувати Конституції та законів України, спри­яти втіленню їх у життя”, “охороняти права, свободи і законні інтереси громадян”, а також і морально-етичного — “вірно служити народові України”, “з гідністю нести високе звання державного службовця”, “сумлінно виконувати свої обов’язки”. Підписуючи текст Присяги, державний службовець добровільно покладає на себе зобов’язання дотримуватися обох цих видів вимог і нести за їх виконання юридичну і моральну відповідальність за їх виконання. Відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги тягне припинення державної служби, що передбачено у п.6 статті 30 чинного Закону України “Про державну с лу ж бу ”.

Порушення, невиконання чи неналежне виконання службових завдань і недотримання етичних засад державної служби не тільки дискредитує державну владу, але і створює умови для корупції і зловживань, порушує права і свободи громадян. Напевно саме цей момент зу­мовив необхідність викладу окремих етичних норм в Законі України “Про боротьбу з коруп­цією” від 5 жовтня 1995 р., новому Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції і внесення відповідних змін до ст.5 Закону України “Про державну с лу ж бу.

Аналіз статті 14 Закону України “Про державну службу”, показує, що підставою застосу­вання дисциплінарного стягнення до державного службовця є: неналежне виконання служ­бових обов’язків, недотримання етичних норм службової поведінки, порушення встановле­них обмежень та заборон на державній службі. Вчинення службовцем проступку, який “по­рочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює”, є проявом корупції.

Професійна етика - сукупність моральних правил поведінкислужбовця, за допомогою яких можна оцінити його діяльність з точки зору таких цінностей, як справедливість, чесність,совість, гідність, лояльність, чуйність, відповідальність, професіоналізм.

Професійну етику розглядають як певні моральні засади і цінності, що діють у межах конкретної професії чи виду діяльності, а професійна етика поведінки публічних службовців є її різновидом і має сприяти реалізації завдань та функцій держави в цілому.

Професійна етика публічного службовця визначає певний типвзаємовідносин службовців і відіграє достатньо значиму роль у забезпеченнішанобливого ставлення публічного службовця до інших осіб.

Професійна етика публічного службовця є частиною його правового статусу і дотриман­ня професійної етики є для нього одним із службових завдань.

Кожен публічний службовець у своїй щоденній діяльності стикається з багатьма складни­ми ситуаціями, які не можна детально врегулювати через конкретні юридичні приписи. Для цього розробляють певні стандарти поведінки публічного службовця, які допомагають запобігти негативним наслідкам у його службовій кар’єрі. Правове врегулювання етики поведінки публічних службовців спрямоване на підвищення рівня службової дисципліни і є превентивним заходом у боротьбі з корупцією. Отож, належна правова регламентація професійної етики переслідує дві цілі:

  • по-перше, забезпечити ефективне виконання завдань
  • по-друге, забезпечити захист населення від корупції.

Існує два основні способи правового регулювання через прийняття підзаконних нормативно-правових актів та прийняття законів.

Врегулювання питань професійної етики відомчим актом в правотворчому процесі спо­стерігається нечасто, але саме такий підхід був використаний для регулювання цих питань сьогодні в Україні. Спеціальним правовим актом, який встановлює основні вимоги до етики працівників органів державної служби в Україні, є Загальні правила поведінки державного службовця, затверджених наказом Головного управління державної служби від 23 жов­тня 2000 р.

Дія Загальних правил поведінки державного службовця поширюється на державних службовців, які займають посади, віднесені до відповідних категорій, згідно із статті 25 За­кону України “Про державну службу”. Згідно із пункту 2 цих Загальних правил службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служби, Національного Банку України, служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватись спеціальні правила поведінки з урахуванням особливостей роботи у відповідних органах.

У Загальних правилах передбачено, що при прийнятті на державну службу державний службовець знайомиться з цими правилами, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі. А відповідно до пункту 26 Загальних правил їх порушення є підставою для застосування до державного службовця дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, а також Законами України “Про державну службу” та “Про бо­ротьбу з корупцією”. Однак у зазначених законах не згадано про Загальні правила поведінки державного службовця. Відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Тому, не можна допустити, щоб підстави дисциплінарної відповідальності передбачав нормативно-правовий акт підзаконного характеру дії.

Загальні правила поведінки державного службовця мають обмежену сферузастосування, вони не поширюються на усіх публічних службовців,а самі правила поведінки визначені надто узагальнено. Відтак, основи публічної служби, у тому числі й вимоги професійної етики публічних службовців, мають визначатися виключно на рівні закону.

Досвід багатьох зарубіжних країн показує, що важливим засобом правового регулювання професійної етики публічних службовців є закон. Найбільшого поширення набуло два основні способи законодавчого регулювання:

перший, закріплення відповідних правових норм у загальному законі про публічну службу або законі про професійну етику публічної служби

Серед правових засобів регулювання основних засад професійної етики публічних служ­бовців в Україні є загальний і спеціальні. До загальних — належать Закон України “Про дер­жавну службу” і Закон України “Про боротьбу з корупцією”. А спеціальними законами є ті, які регулюють окремі види публічно-службових відносин, зокрема державної податкової служби, державної прикордонної служби, дипломатичної служби і т.п. Такі акти враховують специфіку виконуваних державними службовцями завдань і функцій, що вимагають дотримання певного типу поведінки — професійної етики.

Чинне національне законодавство згадує про необхідність дотримуватися етики пове­дінки на державниій службі. Наприклад, правову основу етичних засад поведінки держав­них службовців становить положення статті 5 Закону України “Про державну службу”: “Етика поведінки державного службовця”. Це стало першою спробою законодавчого регулювання відносин професійної етики на публічній службі. Відповідно до цього державний службовець повинен:

  • сумлінно виконувати свої службові обов’язки;
  • шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
  • не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Однак дія цього закону поширюється лише на тих державних службовців, які займають посади, віднесені до відповідних категорій на підставі статті 25 Закону України “Про державну службу”. Практично, це стосується державних службовців органів виконавчої влади загальної компетенції.

Подібне положення містить і Закон України “Про службу в органах місцевого самовря­дування в Україні”. Серед основних обов’язків посадових осіб місцевого самоврядування у статті 8 зазначеного закону передбачено обов’язок “шанобливого ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування,турбота про високий рівень культури, спіл­кування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування”.

Такі моменти вказують на незавершеність регулювання у даному напрямі:

по-перше, не проводять конкретизації вимог професійної етики,

по-друге, не дають вичерпного переліку осіб, на яких мають поширюватися ці вимоги;

по-третє, не закріплюють правові наслідки для службовця у разі, коли він не дотримуєть­ся встановлених вимог.

Чинне законодавство досить узагальнено регулює питання професійної етики публічних службовців, що породжує відповідні проблеми у правозастосовчій сфері.

Існуюча ситуація вказує на необхідність прийняття спеціального законодавчого акта з питань професійної етики на публічній службі, тобто і на державній службі, і на службі в органах місцевого самоврядування.

З метою визначення заходів по удосконаленню законодавства у сфері публічної служби загалом, і державної служби зокрема, Указом Президента України від 5 березня 2004 р. була схвалена Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європей­ського Союзу (далі — Концепція). Вона спрямована на подальше вдосконалення інституту державної служби в Україні в рамках адаптації його до стандартів Європейського Союзу. Серед пріоритетних напрямів адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу було визначено вдосконалення нормативного регулювання вимог професійної етики державних службовців

Законодавство про професійну етику публічних службовців має стати дороговказом, який повинен глибоко врегулювати морально-етичні засади на публічній службі

Комітетом міністрів, відповідно до Статті 5 Статуту Ради Європи, з урахуванням Резолю­ції (98) 7 і (99) 5, що уповноважує і відповідно затверджує Угоду про утворення Групи дер­жав проти корупції (GRECO), метою якої є покращення можливостей її учасників у боротьбі з корупцією шляхом дотримання їх зобов’язань в цій сфері, було рекомендовано, щоб уря­ди держав-учасниць, відповідно до національного законодавства та принципів державного управління, прийняли національні кодекси поведінки державних службовців. Додатком до Рекомендацій № R (2000) 10 був Модельний Кодекс поведінки державних службовці Ради Європи. Завданням Кодексу стало чітке визначення стандартів честі та поведінки, яких по­винні дотримуватись державні службовці, надання допомоги їм у дотриманні цих стандар­тів та інформування громадськості про те, на яку поведінку публучних службовців вона може сподіватись.

Ключовим питанням законодавства про правила професійної етики публічної служби та запобігання конфлікту інтересів є попередження та врегулювання конфлікту інтересів в процесі службової діяльності, що єважливим інструментом забезпечення доброчесності публічних службовців.

Законодавство про правила професійної етики публічної служби та запобігання конфлікту має слугувати засобом правового регулювання правил професійної етики на публічній службі в Україні та визначати шляхи запобігання конфлікту інтересів.

Основна ціль прийняття такого законодавства полягає у врегулюванні конфлікту інтересів на публічній службі, які наносять руйнівну силу принципампублічної служби, чим підривають довіру до органів публічної влади.

Таке законодавство має визначити загальні засади професійної етики публічних службов-ців, а специфіку регулювання питань професійної етики окремих категорій службовців слід окреслити іншими актами, які повинні відповідати базовому закону

Прийняття в майбутньому закону про правила професійної етики публічної служби та запобігання конфлікту інтересів має стати дієвим засобом у механізмі запобігання проявам корупції на публічній службі, чим сприятиме підвищенню авторитету публічної служби серед громадян.

2. Конфлікт інтересів на публічній службі

У законодавстві більшості економічно розвинутих країн велика увага приділяється такій проблемі, як “конфлікт інтересів”.

Питання конфлікту інтересів стало надзвичайно важливим і для України. У суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у доброчесності публічної служби. У процесі прийняття рі­шень чи вчинення адміністративних дій публічним службовцем мають виключатися будь-які приватні інтереси. Відтак, виникла необхідність — дослідити поняття і природу “конфлікту інтересів” та з’ясувати шляхи подолання конфлікту інтересів на публічній службі.

Загалом, конфлікти, як явища суспільного життя, які виявляють суперечливі сторони соціальних зв’язків між людьми, природно супроводжували людство від початку його існування.

В Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції" прийнятому Верховною Радою України приведено визначення терміну "конфлікт інтересів" – реальні, або такі, що видаються реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Існують різні підходи щодо поняття “конфлікту”. Найчастіше його визначають як ситуа­цію, в якій сторони усвідомлюють несуміність своїх позицій і кожна із сторін намагається зайняти позицію, протилежну позиції іншої сторони.

Поняття “конфлікт” може стосуватися інтересів певних осіб. Доречно вести мову про протилежні позиції сторін у ставленні до конкретного інтересу. Внаслідок цього виникає “кон­флікт інтересів”, тобто ситуація, коли приватні інтереси особи знаходяться або складають вра­ження, що знаходяться, в конфлікті з публічним інтересом. На практиці ситуації, які зумовлені “конфліктом інтересів”, виникають доволі часто.

Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу. Вона повинна бути готова поступитися приватними інтересами на користь публічних, оскільки це зумовлено метою і завданнями публічної служби загалом.

Конфлікт інтересів — це ситуація, за якої особиста зацікавленість публічного службовця може вплинути на об’єктивність виконання ним службових повноважень та функцій і за якої існує можливість виникнення протиріччя між особистою зацікавленістю публічного службовця і законними інтересами громадян, організацій, суспільства, держави, що може спричинити нанесення шкоди цим законним інтересам громадян, організацій, суспільства.

Конфлікт інтересів завжди слід розглядати як колізію публічних інтересів в межах компетенції посади публічної служби та приватних інтересів особи, яка заміщує дану посаду.

Під “приватними інтересами” слід розуміти “будь-які інтереси публічного службовця, обумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими сто­сунками з іншими фізичними чи юридичними особами, в тому числі особисті майнові та не-майнові інтереси, а також ті, що виникають у зв’язку з його членством або дільністю в гро­мадських, політичних та релігійних організаціях”.

Саме по собі приховування особою наявного приватного інтересу вже розцінюється, як порушення службової дисципліни і потребує вжиття відповідних заходів, що запобігає корупції.

Вчиненню правопорушення на публічній службі завжди передує існування конфлікту інтересів.

Публічний службо вецьне має права використовувати своє службове становище для одержання додаткових, тобто не передбачених законодавством, доходів, пільг, або інших переваг від будь-яких юри­дичних та фізичних осіб як для себе, своїх родичів та близьких, так і для інших осіб.

Які існують причини виникнення конфлікту інтересів?

Існують різні причини виникнення конфлікту інтересів на публічній службі. Серед причин виникнення конфліктів інтересів виділяють:

  • порушення проголошених у законодавстві основних принципів публічної служб, зокре­ма: законності, професіоналізму, рівності громадян перед законом;
  • недобросовісність виконання службових повноважень, порушення конституційного обов’язку забезпечення прав та свобод людини;
  • порушення законодавчо встановлених для публічного службовця обмежень і заборон, зокрема: участі в управлінні комерційними організаціями, використання службового статусу для участі в передвиборній агітації, участь у страйках;
  • неправомірне користування особою службовими і особистими правами, що пов’язане з отриманням незаконних переваг чи пільг.

Для того, щоб запобігти чи припинити конфлікт інтересів, слід дослідити основні його елементи.

Умовно можна виділити декілька основних елементів, які в сукупності становлять кон­флікт інтересів на публічній службі.

 

СТУКТУРА КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

суб’єкт — публічний службовець, як носій публічно-владних повноважень;

причини конфлікту — умови, які спричиняють конфлікт інтересів;

об’єкт конфлікту — сфера, в якій виникає конфлікт інтересів (сфера відносин, якій най­частіше завдає шкоди конфлікт інтересів );

предмет конфлікту — безпосередньо те, через що виник конфлікт інтересів у публіч­ного службовця;

модель конфліктної ситуації — відображення предмету конфлікту у свідомості сто­рін конфлікту і їхнє ставлення до конфлікту інтересів;

динаміка конфлікту — його розвиток та тривалість існування конфліктної ситуації,(що негативно позначається на взаємовідносинах з громадянам та значно підриває авторитет органу влади в очах громадськості);

результат конфлікту інтересів — рішення про усунення конфлікту або рішення про притягнення до відповідальності осіб, які діють в умовах конфлікту інтересів

Врахування цих моментів і відповідне їх врегулювання у законодавстві сприятиме уник­ненню конфлікту інтересів ще на тій стадії, коли об’єкту не завдано матеріальної шкоди. У цьому разі можна уникнути негативних наслідків як для самих відносин публічної служби, так і публічному службовцю уникнути відповідальності.

Можна виділити різні види конфлікту інтересів на публічній службі:

  • організацій­ні конфлікти;
  • конфлікти при плануванні роботи публічного службовця;
  • конфлікти показників звітності;
  • конфлікти при виконанні неправових доручень.

З метою уникнення конфлікту слід змінювати підходи щодо відповідних ситуацій, шукати найбільш оптимальні варіанти в організації роботи відповідного органу, щоб не допустити впливу приватного інтересу публічного службовця на обґрунтованість і добросовісність при­йнятого ним рішення чи вчиненої дії

Публічний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених законодавством, уникати дій, які породжують підозру в безсторонності вчинюваних ним дій чи прийняття рішень.

При здійсненні службових повноважень публічний службовець має вжити усіх можливих заходів, щоб уникнути конфлікту інтересів.

В Україні про “конфлікт інтересів” вперше було згадано в Загальних правилах поведінки державного службовця від 23 жовтня 2000 р. Згідно із положенням цього акта державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту ін­тересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та ор­ганізацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків.

Будь-який з конфліктів має бути вирішений ще до прийняття на державну службу чи переведення на іншу посаду державної служби. У Загальних правилах поведінки державного службовця не передбачено механізм попередження виникнення чи позбавлення конфлікту інтер­есів.

Питанню конфлікту інтересів приділена значна увага у законодавстві зарубіжних країн. Наприклад, у частині першій статті 36 Кодексу цивільних службовців Греції, передбачено, що “цивільний службовець не може займатися питаннями або брати участь у розробці правових актів, особисто чи у складі колективного органу, якщо або він сам, або його дружина чи чоловік, або кровний родич чи родич за шлюбом до третього коліна, або особа, якій службовець приходиться близьким другом чи ворогом, має явну зацікавленість у вирішенні такого питання”. Порушення цих вимог є підставою для скасування відповідного адміністративного акта. У цьому ж Кодексі передбачено, що “цивільні службовці, одружені між собою, або кровні родичі чи родичі за шлюбом до третього коліна не можуть входити до складу одного колективного органу”.

Суттєвим запобіганням виникнення конфлікту інтересів є вимога, закріплена в Кодексі Греції, про те, що: “керівники служб не можуть працювати у місцевості, звідки походять вони самі або їхні дружини чи чоловіки”. У таких нормах закладений механізм протидії корупції — уникнення самої можливості конфлікту інтересів на публічній службі.

Слід врахувати такий момент, а також вести мову не тільки про наявні конфлікти інтересів, які реально існують, але й потенційні конфлікти, тобто ті, стосовно яких є цілком обґрунтовані підстави їх виникнення. У Законі України “Про засади запобігання та протидії корупції”, прийнятому Верховною Радою України, передбачено: “конфлікт інтересів — реальні або такі, що видаються реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її служ­бовими повноваженням”.

Вжитий у цьому Законі  термін “видаються реальними”, є не зовсім коректним, оскільки мають існувати достатньо обґрунтовані підстави вважати, що певні обставини безпосеред­ньо вплинуть на об’єктивність вчинення публічним службовцем дій чи прийняття певних рі­шень. Пропонується таку ситуацію охарактеризувати, як існування потенційного конфлікту, тобто існування у публічного службовця приватних інтересів у сфері, в якій він здійснює свою службову діяльність”.

Наприклад, у статті 29а Закону про державного службовця Болгарії передбачено: “Дер­жавний службовець не повинен брати участі в обговоренні, підготовці та прийнятті рі­шень, якщо він або пов’язані з ним особи зацікавлені у прийнятті таких рішень або мають відносини з зацікавленими особами, що викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості

такого службовця”.19 Законодавець наголошує на обґрунтованості існування сумнівів щодо об’єктивності дій публічного службовця.

Пропонується наступне визначення поняття “конфлікт інтересів” -“протиріччя між при­ватними інтересами публічного службовця та його службовими обов’язками, наявність якого може вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій в процесі його службової діяльності”.

Існування конфлікту інтересів підриває довіру з боку громадян до органів публічної вла­ди і ставить під сумнів неупередженість та справедливість діяльності публічних службовців, безсторонність прийнятих рішень.

Як правило, наслідком конфлікту інтересів є отримання публічним службовцем вигоди особисто для себе, своєї родини чи своїх друзів всупереч інтересам держави

Особлива правова природа публічно-службових відносин зумовлює необхідність вста­новлення гнучкого механізму для того, аби уникнути негативних наслідків конфлікту інтер­есів. Слід передбачити заходи запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Наприклад, у США існує практика, що дружина Президента США залишає роботу на час політичної діяльності свого чоловіка, аби не допустити виникнення конфлікту інтересів і не викликати підозру у громадськості щодо його наявності. Як правило, з початку політичної кар’єри у подружжі йде домовленість щодо обмеження виконання певних видів діяльності з метою про уникнення конфлікту інтересів.

Більшість політиків США — це чоловіки, тому їхні дружини часто відмовляються від службової кар’єри на користь свого чоловіка.

Іноді врегулювати потенційний конфлікт можна шляхом внесення певних змін до зако­нодавства. Наприклад, відсутність чіткості у законодавстві щодо врегулювання питання зайняття публічним службовцем науковою та викладацькою діяльністю (а відповідно до статті 46 Закону України “Про прокуратуру” — “педагогічної діяльності”) може стати при­чиною конфлікту інтересів.

У разі виникнення у публічного службовця конфлікту інтересів чи потенційного конфлік­ту інтересів він зобов’язаний повідомити про це свого безпосереднього керівника, а також уповноважену особу, а за її відсутності — Уповноважений орган.

Якщо публічний службовець не має безпосереднього керівника, він має повідомити лише уповноважену особу, а за її відсутності — Уповноважений орган. Таке повідомлення має здійснюватися у письмовій формі. Відповідь на нього керівник, уповноважена особа чи Уповноважений орган мають подавати також письмово. Письмова форма служить гарантією для публічного службовця і може служити доказом його чесності у випадку виникнення адмі­ністративного спору щодо проходження публічної служби.

Основний обов’язок по врегулюванню конфлікту інтересів покладено на самого публічного службовця

 

Найчастіше конфлікт інтересів виникає вже під час проходження публічної служби. У та­кому разі потрібно вжити відповідних заходів по врегулюванню даної ситуації і забезпеченн-ню неупередженого виконання службових обов’язків публічним службовцем.

Доцільно передбачити наступні способи врегулювання конфлікту:

  • позбавлення приватного інтересу, з приводу якого виник конфлікт інтересів;
  • усунення публічного службовця від прийняття рішення (участі в прийнятті рішення) або вчинення дій в умовах конфлікту інтересів;
  • переведення публічного службовця на іншу посаду або його звільнення зі займаної посади;
  • прийняття рішення або вчинення дій в умовах конфлікту під зовнішнім контролем.

Однак позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування або відновлення. Тому, не можуть вважатись позбавленням приватного інтересу дії щодо розлучення з подружжям, а також заяви, в тому числі публічні, про розірвання осо­бистих, дружніх чи інших стосунків з іншими особами.

Не можуть вважатись позбавленням приватного інтересу відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління, якщо такі дії здійснюються на користь близьких родичів публічного службовця. А часто саме до таких способів вдаються політичні діячі чи інші публічні службовці при наявності у них приватного інтересу.

Публічний службовець має письмово повідомити про спосіб позбавлення приватного інтересу уповноважену особу чи Уповноважений орган. З цього приводу уповноважена особа, а за її відсутності –Уповноважений орган, робить висновок про наявність або відсутність при­ватного інтересу.

У зарубіжній практиці велику роль надають громадському контролю — аудиту. Але існування громадського аудиту передбачає відповідний рівень правової культури у громадськості та активності з боку громадських організацій.

 

3. Основи ділового етикету. Світова практика

Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму працівника. Саме в етикеті людина постійно, у самих різних ситуаціях засвоює на практиці “золоте правило моральності” – ставитися до інших так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас. Етикетні правила – це мова культурного спілкування, його зовнішня формула.

Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів, який допомагає досягти успіху у службовій діяльності.

Джен Ягер в книзі «діловий етикет: як вижити і досягнути успіху у світі бізнесу» виділяє шість основних принципів, які дозволять це зробити, а саме: пунктуальність, конфіденційність, доброзичливість, увага до оточуючих, зовнішній вигляд, грамотність.

            Пунктуальність – лише поведінка людини, що робить все вчасно є нормативною. Запізнення заважають роботі і є ознакою того, що на людину не можна сподіватися. Принцип робити все вчасно поширюється на всі службові завдання.

            Конфіденційність – Секрети установи необхідно зберігати так само дбайливо, як таємниці особистого характеру.

            Люб‘язність, доброзичливість і привітність – У будь-якій ситуації необхідно поводитися з відвідувачами установи т а товаришами по службі ввічливо, привітно і доброзичливо. Це, проте, не означає необхідності дружити з кожним, з ким доводиться спілкуватися за службовим обов‘язком.

            Увага до оточуючих - Увага до оточуючих повинна поширюватись на товаришів по службі, начальників і підлеглих. Поважайте думку інших, прагніть зрозуміти, чому у них склалася та або інша точка зору. Завжди прислухайтеся до критики і порад колег, начальства і підлеглих. Упевненість у собі не повинна заважати вам бути скромним.

            Зовнішній вигляд – Головний підхід – вписатися у ваше оточення по службі, а усередині цього оточення – в контингент працівників вашого рівня. Необхідно виглядати найкращим чином, тобто одягатися зі смаком, вибираючи кольорову гаму до обличчя. Велике значення мають ретельно підібрані аксесуари.

             Письменність (говоріть і пишіть гарною мовою) – Внутрішні документи або листи, що направляються за межі установи, мають бути викладені хорошою мовою, а всі імена власні передані без помилок.

Але навіть найдосконаліше знання етикетних правил не гарантує правильності поведінки людини, якщо вона не здатна до емоційної підтримки співрозмовника. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила та норми не в змозі охопити їх повністю. Визначити певну міру у висловлюваннях і діях, а також у прояві щирого інтересу до іншої людини дозволяє розвинений такт.

Дотримання етичних вимог при виконанні службових повноважень має сприяти реалізації завдань та функцій публічної служби та її авторитету у суспільстві. Наприклад, у сат-ті 27 Кодексу цивільних службовців Греції передбачено, що “цивільний службовець при виконан­ні своїх обов’язків зобов’язаний дотримуватися норм поведінки та моралі у відношенні осіб, щодо яких здійснюється адміністрування, і надавати їм допомогу у вирішенні їхніх питань”.

Правила ділового етикету рекомендують залишати за межами установи, підприємства особисті  проблеми і неприємності.

У діловому етикеті важливу роль відіграють і такі моральні якості працівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, коректність, тактовність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль і милосердя.

Запам'ятати  всі правила неможливо. Життя набагато складніше, аніж правила, і в ньому трапляються такі ситуації, які досить важко передбачити навіть у найповнішому зведенні правил етикету

 

Державна служба є ключовим елементом системи державного управління, від ефективного функціонування якого залежить додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток країни.

Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Етична система державної служби США

Розвиток етичної системи державної служби США охоплює понад два сторіччя. Американці надають дуже великого значення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес США прийняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральних служб, а у 1989 р. - закон про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президент США посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом "Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату". Основний мотив етичних вимог до державних службовців - це належне виконання службового обов'язку, чесність і відповідальність.

Основним етичним інститутом в адміністрації США є Комітет з урядової етики. Він виконує декілька основних функцій: забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державних службовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищення суспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям (за даними Комітету таку освіту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%, державних службовців). Комітет має також право видавати "

Стандарти професійної етики державних службовців країн Європи

Професійна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики.

Комітет Міністрів Ради Європи схвалив і рекомендував для прийняття країнами - членами Ради Європи зразок Кодексу поведінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодо професіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконувати лише професійно підготовлені особи.

Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності, норми і правила реалізації цих принципів.

Запропонований Комітетом зразок Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню навчання тощо.

Великобританія

Центральна ідея етичного врядування в Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає, що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританії.

Дослідники Британської державної служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців. Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна, чесність, моральність, турбота про "суспільний гаманець", професійна честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення.

Громадянська служба і сьогодні розглядається у Великобританії як "почесний обов'язок шляхетних людей", як знак довіри до них з боку "корони" і суспільства.

У 1994 р. за наказом прем'єр-міністра Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та комерційної діяльності.

Франція

У Франції, як і в більшості країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до особистих цілей.

Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві Франції про державну службу серед обов'язків державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зі зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки, а й їх реалізації.

У 1991 р. було створено низку органів, зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).

Російський досвід

Основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру.

Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби.

 

Висновок

Етика публічного службовця являє собою моральні і правові (юридичні) вимоги, яким має відповідати особа, яка претендує на зайняття посади публічного службовця /

Етичні засади публічної служби не виникають стихійно, а це є поступовий процес формування уявлень про вимоги щодо поведінки публічного службовця. Результатом такого процесу є вироблення відповідних правил і їх фіксація у правовому акті, переважно це є кодекси професійної етики. Такі правові акти мають бути гнучкими і враховувати зміни уявлень сус­пільства про необхідну поведінку публічного службовця.

Дієвим заходом протидії корупції на публічній службі є законодавче врегулювання питань пофесійної етики публічних службовців, що сприятиме професійному росту та підвищенню компетентності публічних службовців та поверне довіру до них громадян.

Ключовим питанням законодавства про правила професійної етики публічної служби та запобігання конфлікту інтересів є попередження та врегулювання конфлікту інтересів в процесі службової діяльності, що є важливим інструментом забезпечення доброчесності публічних службовців

 Основи публічної служби, у тому числі й вимоги професійної етики публічних службовців, мають визначатися виключно на рівні закону.

Громадськість не повинна мати сумніви у доброчесності публічних службовців. Пу­блічні службовці мають виключити будь-які приватні інтереси у процесі прийняття ними рішень чи вчинення адміністративних дій.

Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу і з готовністю поступитися приватними інтересами на користь публічних.

Конфлікт інтересів — протиріччя між приватними інтересами публічного службовця та його службовими обов’язками, наявність якого може вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій в процесі його службової діяльності.

Існування конфлікту інтересів, навіть, за умови, коли публічний службовець не має матеріального інтересу, може викликати у громадськості сумніви щодо неупередженості та справедливості його діяльності та об’єктивності прийнятих ним рішень.

З метою уникнення конфлікту інтересів слід шукати найбільш оптимальні варіанти в організації роботи органу влади.

Етика публічного службовця - це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що є сукупністю найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих норм загальнолюдської моралі, властивих даному суспільству.

Проблема професійної етики публічного службовця пов'язана з тим, що його діяльність повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й моральним принципам і нормам.

 

 

Список використаної літератури

1              Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції від 11.06.09

2              Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993.

3              Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995.

4              Загальні правила поведінки державного службовця, затверджених наказом Головного управління державної служби від 23 жов­тня 2000 р.

5              Виконавча влада і адміністративне право (За заг.ред. В.Б. Авер’янова). — Київ: Видав­ничий Дім “Ін-Юре”, 2002.

6              Фактори корупції в Україні. Мельник М. Право України, 2002.

7              Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003.

8              Професійна етика публічної служби та запобігання конфлікту інтересів. Відп. за випуск – Я.Березовський. Школа вищого корпусу державної служби, 2010.

9              Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. Битяк Ю.П.  — Х.: Право, 2005. —

10          Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / За заг. ред. Тимощука В.П., Школика А.М. — К.: Конус-Ю, 2007

11          Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997

12          . Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994

13          Кривошей О. Повна енциклопедія етикету", - Донецьк: "Глорія Трейд", 2010

Embedded Scribd iPaper - Requires Javascript and Flash Player
РЕФЕРАТ
на тему: Професійна етика публічного службовця та запобігання конфлікту інтересів
Учасник ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» Теребенець Н.І.
ЛЬВІВ - 2010 рік
Етика поведінки публічного службовця формується під впливом вимог, які визначає суспільство на певному рівні свого розвитку
ПЛАН
Вступ. 1. Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики. 2. Конфлікт інтересів на публічній службі. 3. Основи ділового етикету. Світова практика. Висновок
Вступ
Уміння поводитися з людьми належним чином є одним з найважливіших чинників, що визначає шанси добитися успіху в службовій діяльності. Дейл Карнегі ще в 30-і роки відмітив, що успіхи тієї або іншої людини в справах, навіть в технічній сфері або інженерній справі приблизно на 15% залежать від професійних знань і на 85% від уміння спілкуватися з людьми.
Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики.
На початку XX ст. була широко відома "Пам'ятка правил поведінки співробітників установи", у якій, зокрема , говорилося: "ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб робота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою".
Зарубіжний досвід показує, що на шляху протидії корупції на публічній службі слід особливу увагу приділити врегулюванню питань професійної етики публічної служби.
Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики.
Професійна етика - сукупність моральних правил поведінки службовця, за допомогою яких можна оцінити його діяльність з точки зору таких цінностей, як справедливість, чесність,совість, гідність, лояльність, чуйність, відповідальність, професіоналізм.
Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики.
Правова регламентація професійної етики переслідує дві цілі: •по-перше, забезпечити ефективне виконання завдань •по-друге, забезпечити захист населення від корупції. Існує два основні способи правового регулювання через прийняття підзаконних нормативно-правових актів та прийняття законів.
Поняття професійної етики публічного службовця. Способи правового регулювання професійної етики.
Державний службовець повинен:
•сумлінно виконувати свої службові обов’язки; •шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; •не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Конфлікт інтересів на публічній службі.
―Конфлікт інтересів‖ – реальні, або такі, що видаються реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень. Конфлікт інтересів завжди слід розглядати як колізію публічних інтересів в межах компетенції посади публічної служби та приватних інтересів особи, яка заміщує дану посаду.
Конфлікт інтересів на публічній службі.
•порушення проголошених у публічній законодавстві основних Вчиненню правопорушення на службі завжди принципів публічної служби, зокрема: передує існування конфлікту інтересів . законності, професіоналізму, рівності громадян перед законом; Причини виникнення конфлікту інтересів на публічній •недобросовісність виконання службових службі: повноважень, порушення конституційного обов’язку забезпечення прав та свобод людини; •порушення законодавчо встановлених для публічного службовця обмежень і заборон, зокрема: участі в управлінні комерційними організаціями, використання службового статусу для участі в передвиборній агітації, участь у страйках; •неправомірне користування особою службовими і особистими правами, що пов’язане з отриманням незаконних переваг чи пільг.
Конфлікт інтересів на публічній службі. СТУКТУРА КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
• суб’єкт — публічний службовець, як носій публічновладних повноважень; •причини конфлікту — умови, які спричиняють конфлікт інтересів; •об’єкт конфлікту — сфера, в якій виникає конфлікт інтересів (сфера відносин, якій найчастіше завдає шкоди конфлікт інтересів ); •предмет конфлікту — безпосередньо те, через що виник конфлікт інтересів у публічного службовця; •модель конфліктної ситуації — відображення предмету конфлікту у свідомості сторін конфлікту і їхнє ставлення до конфлікту інтересів;
Конфлікт інтересів на публічній службі. СТУКТУРА КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
•модель конфліктної ситуації — відображення предмету конфлікту у свідомості сторін конфлікту і їхнє ставлення до конфлікту інтересів; •динаміка конфлікту — його розвиток та тривалість існування конфліктної ситуації,(що негативно позначається на взаємовідносинах з громадянам та значно підриває авторитет органу влади в очах громадськості); •результат конфлікту інтересів — рішення про усунення конфлікту або рішення про притягнення до відповідальності осіб, які діють в умовах конфлікту інтересів
Конфлікт інтересів на публічній службі.
Види конфлікту інтересів на публічній службі: •організаційні конфлікти; •конфлікти при плануванні роботи публічного службовця; •конфлікти показників звітності; •конфлікти при виконанні не правових доручень
Конфлікт інтересів на публічній службі.
Частиною першій статті 36 Кодексу цивільних службовців Греції, передбачено, що ― цивільний службовець не може займатися питаннями або брати участь у розробці правових актів, особисто чи у складі колективного органу, якщо або він сам, або його дружина чи чоловік, або кровний родич чи родич за шлюбом до третього коліна, або особа, якій службовець приходиться близьким другом чи ворогом, має явну зацікавленість у вирішенні такого питання ‖.
Конфлікт інтересів на публічній службі.
Як правило, наслідком конфлікту інтересів є отримання публічним службовцем вигоди особисто для себе, своєї родини чи своїх друзів всупереч інтересам держави При здійсненні службових повноважень публічний службовець має вжити усіх можливих заходів, щоб уникнути конфлікту інтересів.
Основи ділового етикету. Світова практика
Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з правило важливих факторів, який допомагає досягти ―золоте моральності‖ – ставитися до інших успіху службовій так, як у би ви хотіли,діяльності. щоб ставились до вас. Джен Ягер в книзі «діловий етикет: як вижити і досягнути успіху у світі бізнесу» виділяє шість основних принципів, які дозволять це зробити, а саме: • пунктуальність, •конфіденційність, •доброзичливість, •увага до оточуючих, •зовнішній вигляд, •грамотність.
Основи ділового етикету. Світова практика
Запам'ятати всі правила неможливо. Життя набагато складніше, аніж правила, і в ньому трапляються такі ситуації, які досить важко передбачити навіть у найповнішому зведенні правил етикету Професійна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики
Основи ділового етикету. Світова практика
Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.
Висновок
Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу і з готовністю поступитися приватними інтересами на користь публічних.
Дякую за увагу!!
This document is © 2013 by Леонід Марушевський - all rights reserved.
0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.